Главная Коллекция "Otherreferats" Экономика и экономическая теория Оцінка причин і наслідків банкрутства підприємства

Оцінка причин і наслідків банкрутства підприємства

Стадії банкрутства й форми його прояву. Аналіз показників фінансової стійкості та стабільності для оцінки ймовірності банкрутства підприємства. Розробка проекту фінансового оздоровлення, оцінка результатів санації через додатковий прибуток підприємства.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.11.2010
Размер файла 82,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

42

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І

ТОРГІВЛІ ІМЕНІ МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КУРСОВА РОБОТА

з курсу

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання

на тему

Оцінка причин і наслідків банкрутства підприємства

Луганськ - 2009

Зміст

Вступ

I. Поняття банкрутства та його суб'єкти

1.1 Аспекти формування механізму банкрутства в Україні

1.2 Державні органи управління з питань банкрутства, їх функції й завдання в регулюванні кризового стану підприємства

1.3 Банкрутство підприємств: підстави та наслідки

1.4 Стадії банкрутства й форми його прояву

1.5 Визнання боржника банкрутом

1.6 Ліквідаційна процедура

1.7 Мирова угода

II. Загальна оцінка роботи підприємства

2.1 Загальне ознайомлення з підприємством

2.2 Оцінка структури активів та пасивів підприємства

2.3 Оцінка показників основних фондів підприємства

2.4Оцінка показників ліквідності та платоспроможності

2.5 Оцінка показників фінансової стійкості та стабільності

2.6 Оцінка ймовірності банкрутства

III. Санація підприємств

3.1 Економічна сутність санації підприємств

3.2 Форми фінансової санації

3.3 Передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санації підприємств

3.4 Класична модель фінансової санації

3.5 Розробка проекту фінансового оздоровлення

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність обраної теми випливає з того, що до недавнього часу для більшості суб'єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб'єктів господарювання, а й на цілих галузях економіки.

На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:

· зміна економічного середовища, в якому вони існують;

· втрата традиційних ринків збуту власної продукції;

· зміна системи планування і, як результат - порушення ритмічності виробничої діяльності;

· нестабільність правового поля.

Крім того, процес приватизації також призвів до корінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління - правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого - на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з'явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації.

Щоб процеси банкрутства господарюючих суб'єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.

Банкрутство - це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців - з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30. Незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити поняття банкрутства, його підстави та наслідки, проблеми механізму банкрутства, розробка проекту фінансового оздоровлення підприємств.

I. Поняття банкрутства та його суб'єкти

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Законом “Про підприємства в Україні” (ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб -- (суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. "Про банкрутство” (Відомості Верховної Ради України. -- 1992 -- №31. -- Ст. 440).

Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес регулюється також і законодавством України про організацію та діяльність Арбітражного суду, а провадження у справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону “Про банки і банківську діяльність”.

Такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняття якого містить стаття 1 Закону “Про банкрутство”. Це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для нього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер[1,256].

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта -- активів у ліквідній формі -- не вистачить для їх задоволення.

Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.

Суб'єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії -- суб'єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, мова йде насамперед про підприємства всіх форм власності і видів, визначених статтею 2 Закону "Про підприємства в Україні", а також про господарські об'єднання згідно з статтею 3 цього Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти пойменовані Законом "Про банкрутство” боржниками або банкрутами[13,125].

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом -- після того, як Арбітражний суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

Закон “Про банкрутство” не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов'язковим.

1.1 Аспекти формування механізму банкрутства в Україні

До недавнього часу для більшості суб'єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб'єктів господарюванню, а й на цілі галузі економіки.

На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:

· зміна економічного середовища, в якому вони існують;

· втрата традиційних ринків збуту власної продукції;

· зміна системи планування і, як результат - порушення ритмічності виробничої діяльності;

· нестабільність правового поля.

В цілому фактори, які є передумовою банкрутства підприємств можна згрупувати на зовнішні по відношенню до підприємства (економічні , політичні, демографічні), на які воно не має можливості впливати або цей вплив дуже слабкий, та внутрішні (зростання дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладів, відсутність договірної дисципліни тощо), як безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві [8,356]. В результаті недосконалості Закону з питань повернення боргів неплатоспроможними підприємствами, відсутності чіткості в процедурі викладання мирової угоди та умов прощення безнадійної до стягнення кредиторської заборгованості господарських взаємовідносин між суб'єктами підприємницької діяльності відбулося різке збільшення числа позовних заяв до арбітражних судів щодо оголошення боржників банкрутами. Через основний недолік Закону - обмеженість реорганізаційних процедур як з боку боржника, так і з боку кредиторів - ліквідаційні комісії були вимушені подавати арбітражним судам свої рішення про ліквідацію боржника як юридичної особи. Відтак кількість справ, завершених із затвердженням ліквідаційного балансу зросла в 5,1 разів. Отже, як бачимо, Закон, який був покликаний впорядковувати процеси банкрутства як механізми реформування відносин власності та структурної перебудови української економіки, перетворився на додатковий фактор руйнації її господарського комплексу.

Але банкрутство - це один з ключових елементів ринкової економіки і інституту розвиненої системи громадянського та торгівельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються а й будь-якої з розвинених країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбаченими темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовується у них в першу чергу для оздоровлення економіки[17,235].

Для України такі умови були створенні після прийняття Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999 року № 784 - XIV, який набрав чинність з 1 січня 2000 року.

1.2 Державні органи управління з питань банкрутства, їх функції й завдання в регулюванні кризового стану підприємства

Розвиток проблематики санації, реструктуризації й банкрутства підприємств в Україні викликало необхідність створення системи державних органів з питань банкрутства.

Відповідно до Закону України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", державну політику з попередження банкрутства, а також забезпечення умов реалізації процедур поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом відносно державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності, здійснює державний орган з питань банкрутства.

До функцій цього підрозділу належать:

1) сприяння утворенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

2) підбір кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або для підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25% і в інших випадках, передбачених Законом

Арбітражний керуючий - фізична особа, що має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, і діє за умови затвердження його кандидатури господарчим судом.

Розпорядником майна може бути призначена фізична особа з вищою юридичною або економічною освітою, що не є зацікавленою у боржнику або кредиторах і має ліцензію арбітражного керуючого. Розпорядник майна виконує функції по контролю за керуванням і розпорядженням майном боржника.

Керуючий санацією - фізична особа, що відповідно до рішення господарчого суду організовує здійснення санації боржника.

Ліквідатор - фізична особа, що відповідно до рішення господарчого суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, і забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому Законом порядку;

3) організовує систему підготовки арбітражних керуючих;

4) здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - арбітражних керуючих;

5) забезпечує реалізацію процедури банкрутства при відсутності боржника;

6) здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, за яким порушена справа про банкрутство, установлює й затверджує форму надання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази;

7) організує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, частка державної власності в яких перевищує 25%, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час його розгляду господарчим судом у випадку призначення судом експертизи;

8) готує на запит суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність прихованого, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства за державними підприємствами або підприємствами, частка державної власності в яких становить більш 25%;

9) готує і подає на затвердження до Кабінету Міністрів України в установленому порядку типові документи зі здійснення процедур банкрутства[16,195].

1.3 Банкрутство підприємств: підстави та наслідки

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банкрутство.

Закон «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.

3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. У ринковій економіці банкрутство підприємств -- нормальне явище[15,375-378].

Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (у тім числі на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисципліна. Це, в свою чергу, зменшить довіру до приватного підприємництва та знизить темпи його розвитку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі. Неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Рис. 1. Проходження справи про банкрутство підприємства

На рис. 1 зображено хід арбітражного процесу за порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.

До боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур:

а) реорганізаційні (санаційні);

б) ліквідаційні;

в) мирову угоду.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) -- представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

* припиняється підприємницька діяльність боржника;

* до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

* вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

* припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута.

Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпорядника майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу майна боржника, здійснену протягом трьох місяців до початку провадження справи про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах зв'язаної з боржником особи. Крім того, може бути анульовано будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов'язань протягом одного року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став таким унаслідок виконання цієї угоди[14,45].

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані у «збереженні» боржника, і вся їхня діяльність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна -- того, на чому базується вся діяльність підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк [12,125]. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких корпоративних прав, сума перевищення включається в оподатковуваний дохід таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи -- банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність[6,95].

1.4 Стадії банкрутства й форми його прояву

Банкрутство зароджується в періоді фінансового здоров'я, якщо останнє не підкріплено постійною аналітичною роботою, спрямованою на виявлення й нейтралізацію прихованих негативних тенденцій. Своєчасне виявлення ранньої стадії наближення кризи є найважливішим завданням керівництва й фінансових служб підприємництва.

Можна виділити кілька стадій банкрутства:

· прихована стадія банкрутства;

· фінансова нестійкість;

· явне банкрутство.

На прихованій стадії банкрутства починається непомітне, особливо якщо не налагоджений спеціальний облік, зниження "ціни" підприємства, так і зовні. Це означає, що знижується його прибутковість або збільшується середня вартість зобов'язань.

Зниження поточної ціни підприємства виявляється в показниках прибутковості й вимогах банків, акціонерів і інших вкладників коштів. Прогноз очікуваного зниження вимагає аналізу перспектив прибутковості й відсоткових ставок. Доцільно розраховувати ціну підприємства на найближчу й довгострокову перспективу.

Умови майбутнього падіння ціни підприємств звичайно формуються в інший момент і можуть бути деякою мірою передбачені. Хоча в економіці завжди залишається місце для не прогнозованих стрибків.

Зниження прибутковості відбувається під впливом різних причин - внутрішніх і зовнішніх. Значна частина зовнішніх - як погіршення умов підприємництва. В останньому випадку треба мати на увазі, що суспільне благополуччя може зажадати погіршення умов для деяких видів підприємництва[2,305]. Зростання процентних ставок і вимог вкладників також визначається різними факторами, серед яких можна виділити інфляційні очікування, посилення різних типів ризику вкладень. Зростання цін діє аналогічно зростання процентних ставок. По-перше, він формує певні інфляційні очікування, що підвищує інфляційну складову номінальних відсоткових ставок і дивідендів. По-друге, зростання цін на комплектуючі, сировину, матеріали, вироби, що обганяє зростання цін на готову продукцію підприємства, збільшує за інших рівних умов кредиторську заборгованість підприємства.

На другій стадії починаються труднощі з готівкою, проявляються деякі ранні ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу й звіту про фінансові результати.

Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу в будь-яких напрямках. Однак особливу тривогу повинні викликати:

· різке зменшення коштів на рахунках;

· збільшення дебіторської заборгованості;

· старіння дебіторських рахунків;

· розбалансування дебіторської й кредиторської заборгованості;

· збільшення кредиторської заборгованості;

· зниження обсягів продажу.

При аналізі роботи підприємства зовні тривогу повинні викликати також:

· затримки з наданням звітності;

· конфлікти на підприємстві, звільнення кого - небудь із керівництва, різке збільшення числа прийнятих рішень і т.д.

На стадії фінансової нестійкості керівництво часто вдається до косметичних заходів. Наприклад, проводжує виплачувати акціонерам високі дивіденди, збільшуючи позиковий капітал, продаючи частину активів, щоб зняти підозри вкладників і банків.

При погіршенні ситуації керівники, як показує досвід, нерідко стають схильні до авантюрних способів заробляння грошей, а іноді й до шахрайства.

При явному банкрутстві підприємство не може вчасно оплачувати борги, і банкрутство стає юридично очевидним.

Банкрутство виявляється як непогодженість грошових потоків . підприємство може стати банкрутом як в умовах галузевого зростання, навіть бума, так і в умовах галузевого гальмування й спаду.

У всіх випадках причиною банкрутства є нерівна оцінка керівниками підприємства очікуваних темпів зростання їхнього підприємства, під якими заздалегідь перебувають джерела додаткового, як правило, кредитного фінансування[4,307].

Об'єктивним виходом у кожному разі банкрутства є стиснення, якщо не повне зникнення підприємства, як зайвого в даній галузі. По можливості здійснюється або часткове, або повне перепрофілювання підприємства, що може виявитися вигідним при достатніх темпах зростання інших галузей і підгалузей економіки.

Таким чином, банкрутство є заходом фінансового оздоровлення економіки країни й галузей, у якій працює підприємство.

1.5 Визнання боржника банкрутом

При відсутності пропозицій про проведення санації або у випадку заперечення кредиторів проти її умов, а також у випадку не досягнення домовленості про мирову угоду , господарчий суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Ліквідаційна процедура - це сукупність заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів шляхом продажу майна боржника й ліквідації його як юридичної особи. Термін ліквідаційної процедури не повинен перевищувати 12 місяців.

З моменту визнання боржника банкрутом:

· припиняється підприємницька діяльність боржника;

· до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном боржника й всі його майнові права й зобов'язання;

· настають терміни всіх боргових зобов'язань банкрута;

· припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості банкрута.

Таки чином, всю скупність процедур, застосовуваних до підприємств - боржників, можна розділити на такі групи:

· розпорядження майном боржника;

· мирова угода;

· санація боржника;

· ліквідація банкрута.

Альтернативні варіанти розвитку справи про банкрутство представлені на рисунку 5.1

42

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5.1Варіанти розвитку справи про банкрутство

Під розпорядженням майном боржника розуміють систему заходів щодо нагляду й контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження й ефективного використання майнових активів боржника й проведення аналізу його фінансового становища[1,298-300].

Як було вже відзначено, для використання цієї процедури призначається розпорядник майна. Відповідно до Закону "Про банкрутство" 1992р. розпорядником майна могли виступати:

· банк, що здійснює розрахунково - касове обслуговування боржника;

· агентство з питань банкрутства;

· фонд державного майна, якщо боржник - державне підприємство4

· інша особа за пропозицією боржника або кредитора.

Відповідно до Закону "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розпорядник майна призначається господарчим судом із осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, дані при яких у встановленому порядку надаються господарчому суду України. У 2002 році були внесені уточнення в права й обов'язки розпорядника майна. Відповідно до статті 3.1 його правами є:

· скликання зборів і комітету кредиторів і участь у них;

· з оплатою їхньої діяльності.

Обов'язками розпорядника майна є:

· здійснення заходів щодо захисту майна боржника;

· аналіз фінансової, господарської й інвестиційної діяльності боржника, його положення на ринку;

· у порядку, встановленому законодавством, надавати державним органам з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення єдиної бази даних про підприємства, за якими порушена справа про банкрутство.

При невиконанні або неналежному виконанні своїх обов'язків розпорядники майна усуваються від справи. При заподіянні значного збитку майну боржника ліцензія розпорядника майна анулюється[11,86].

1.6 Ліквідаційна процедура

Відповідно до Закону арбітражний суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі якщо:

· комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 18 Закону);

· протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника в арбітражний суд не подано план санації боржника (ч. 6 ст. 18 Закону);

· якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі і мирова угода кредиторами не укладена (ч. 12 ст. 20 Закону);

· за результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають рішення про звернення до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 21 Закону);

· за результатами розгляду звіту керуючого санацією зборами кредиторів не прийнято жодне рішення або таке рішення не подано до арбітражного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення (ч. 6 ст. 21 Закону);

· арбітражний суд відмовив у затвердженні звіту керуючого чи такий звіт не був поданий у встановлений строк (ч. 11 ст. 21 Закону);

· у встановлені арбітражним судом строки (не більше шести місяців з дня прийняття арбітражним судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство) не проведені розрахунки з кредиторами (ч. 15 ст. 21 Закону).

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, проте цей строк може бути продовжений арбітражним судом на шість місяців[3,234-238].

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює відповідно до ст. 25 Закону такі повноваження:

· приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів щодо забезпечення його збереження;

· виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

· здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

· аналізує фінансове становище банкрута;

· виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

· очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

· пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

· має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, які звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі ст. 31 Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

· з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;

· заявляє у встановленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів;

· заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому Законом;

· вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб;

· передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;

· реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом;

· повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення арбітражним судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств - банкрутів;

· здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

До окладу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування[7,86-86].

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються у встановленому порядку.Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, що продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств - банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.У разі відмови кредитора від задоволення визнаної у встановленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатністю майна[5,384-384].

1.7 Мирова угода

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її[9,224-225]. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів. Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 Закону. Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню арбітражним судом, про що зазначається в ухвалі арбітражного суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження арбітражним судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. Мирова угода має містити положення про розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини. Затвердження арбітражним судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. З дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана арбітражним судом недійсною, якщо:

· боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про фінансове та майнове становище боржника (банкрута);

· виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства;

· існують інші підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що арбітражним судом виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду[10,361-363].

Мирова угода може бути розірвана за рішенням арбітражного суду у разі:

· невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів;

· провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів.

У разі винесення арбітражним судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною

II. Загальна оцінка роботи підприємства

2.1 Загальне ознайомлення з підприємством

Шляхово - будівельне управління №6 відкритого акціонерного товариства "Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів "Донбасшляхбуд" діє на основі "Положення о шляховобудівельном управлінні №6", яке затвердженно Рішенням Спостерігальної спілки ВАТ "Трест Донбасшляхбуд " (протокол №3 від 27.03.2002р.).

Підрозділ є відокремленим структурним підрозділом Товариства і діє для забезпечення статутної діяльності Товариства. Воно не являється юридичною особою і виконує повноваження юридичної особи - ВАТ « Трест Донбасшляхбуд ». Підрозділ має окремий баланс і є самостійним платником податків, веде бухгалтерський, оперативний та статистичний облік. У своїй діяльності Підрозділ керується Статутом Товариства, справжнім Положенням, іншими нормативними актами Товариства. Підрозділ має право здійснювати будь-які види діяльності з ціллю отримання прибутку.

Предметом діяльності роботи підрозділу є:

· чинити платні послуги населенню;

· виробництво і реалізація товарів народного споживання;

· виробництво і реалізація будівельних матеріалів, конструкцій та виробів, а також продукції виробничо - технічної діяльності;

· виробництво і переробка підсобного сільського господарства;

· здійснення зовнішньоекономічної та посередницької діяльності, включаючи усі види брокерської, як на території України, так і за її межами;

· здійснення вантажних і пасажирських перевозок як особистим, так і притягнутим автотранспортом.

Підрозділ здійснює право оперативного управління майном, володіє і користується основними фондами і оборотними коштами.

Підрозділ за погодженням з Правлінням може притягти банківський кредит і несе відповідальність цільове використання і своєчасне повернення.

Керівництво поточної діяльності здійснює керівник Підрозділу через підпорядкований йому апарат правління. Керівник Підрозділу організує усю роботу та несе відповідальність за діяльність підрозділу.

Реорганізація та ліквідація Підрозділу проводиться у встановленому порядку по рішенню спільних зборів акціонерів ВАТ при участі робітничого колективу і профспілкового комітету.

2.2 Оцінка структури активів та пасивів підприємства

У балансі відображаються внеоборотні (довгострокові) активи, придбані для тривалого користування в процесі виробництва на підприємстві, і оборотні активи, - виробничі запаси, дебіторська заборгованість, цінні папери, грошові кошти і ін. Це все ті активи, які не призначені для тривалого і безперервного користування у виробничому процесі. Оборотні активи по своєму економічному змісту безперервно відновлюють процес виробництва шляхом повного перенесення своєї натуральної форми на продукцію або забезпечення необхідних грошових розрахунків, що виготовляється, для виробничого циклу. Аналіз балансу можна одержати з вихідного балансу шляхом додавання однорідних за своїм складом та економічним розрахунком статей балансу і доповненням показниками структури, динаміки. Аналітичний баланс включає показники як горизонтального, так і вертикального аналізу - найважливіші характеристики фінансового стану підприємства. Вертикальний (структурний) аналіз це визначення структури підсумкових фінансових показників із виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому. Горизонтальний (тимчасовий) на наліз це порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом(Таблиці 2.1, 2.2).

Таблиця 2.1 Загальна оцінка активів балансу (майна) підприємства ШБУ № 6 за 2007 рік

Актив балансу

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Відхилення, тис. грн.

Динаміка, %

сума, тис. грн..

питома вага, %

сума, тис. грн..

питома вага, %

Необоротні активи

1105135

45

9224870

71,11

8119735

83,44

Оборотні активи

1346735

54,9

3739570

28,82

2392835

277,67

Витрати майбутніх періодів

1234

0,05

8189

0,063

6955

633,61

Всього майна

2453104

100

12972629

100

10519525

528,82

Таблиця 2.2 Загальна оцінка пасиву балансу (джерел формування майна) підприємства ШБУ № 6 за 2007 рік

Пасив балансу

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Відхилення

сума, тис. грн..

питома вага, %

сума, тис. грн..

питома вага, %

тис. грн.

%

Власний капітал

1637775

66,76

2202689

16,98

564914

134,49

Забезпечення наступних витрат

192

0,007

3021

0,023

2829

1573

Довгострокові зобов'язання

_

_

_

_

_

_

Поточні зобов'язання

815137

33,23

10766919

82,99

9951782

1320

Доходи майбутніх періодів

_

_

_

_

_

_

Усього

2453104

100

12972629

100

10519525

528,82

2.3 Оцінка показників основних фондів підприємства

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовленої продукції , робіт, послуг в міру спрацювання. Основні фонди підприємства включають основні виробничі фонди й невиробничі основні фонди. На основі таблиці 3.1 зробимо оцінку основних засобів.

Таблиця 3.1 Оцінка стану, складу, руху та ефективності використання основних засобів

№

Показники

На кінець попереднього періоду

На кінець звітного періоду

Відхилення +,-

Динаміка,%

1

Залишкова вартість, тис. грн.

808543

8851765

8043222

1094

2

Первісна вартість, тис. грн.

3565308

12700273

9134965

356,21

3

Знос, тис. грн.

2756765

3848508

1091743

139,6

4

Коефіцієнт зносу основних засобів

0,77

0,30

0,47

_

5

Коефіцієнт придатності основних засобів

0,22

0,69

- 0,47

_

За даними таблиці ми бачимо, що коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частину зношених основних засобів у загальній її вартості. Доповненням до нього є коефіцієнт придатності, який обчислюється як різниці між залишковою вартістю та коефіцієнтом зносу основних засобів.

Для оцінки ефективності використання основних фондів розрахуємо коефіцієнти фондовіддачі, фондомісткості, рентабельності та абсолютну суму прибутку на 1 гривню основних засобів(таблиця 3.2).

Таблиця 3.2 Оцінка ефективності використання основних фондів підприємства

№ п/п

Показники

Минулий період

Звітний період

Відхилення

+,-

1.

Середньорічна балансова вартість основних засобів, тис. грн..

4296987

4830154

533167

2.

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції

27840716

87698515

59857799

3.

Прибуток від операційної діяльності, тис. грн..

744582

1795970

1051388

4.

Фондовіддача, грн..

6,52

18,16

11,64

5.

Фондомісткість, грн..

0,154

0,055

- 0,099

6.

Рентабельність основних засобів, %

17,33

37,18

19,85

7.

Абсолютна сума прибутку на 1 грн. основних засобів

0,17

0,37

0,2

Фондовіддача характирезує ефективність використання основних фондів. Відображує обсяг виробленої продукції на 1 грн. основних фондів. Фондомісткість характирезує забезпеченість підприємства основними фондами.

2.4 Оцінка показників ліквідності та платоспроможності

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємства вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характирезується можливостями його здійснювати чергові платежі та грошові зобов'язання за рахунок наявних грошей і тих грошових засобів і активів, які легко мобілізуються. До платіжних засобів відносяться суми по таких статтях балансу, як грошові засоби, цінні папери, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та інші активи з третього розділу балансу, що легко реалізуються. До складу платежів і зобов'язань входять заборгованість по оплаті праці, короткотермінові та прострочені кредити банку, постачальники та інші кредитори і першочергові платежі.

Найбільш мобільною частиною ліквідних коштів являються гроші і короткострокові фінансові вкладення. До другої групи відносяться готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованість. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту на продукцію, її конкурентноздатність, платоспроможності покупців, форм розрахунків, тощо.

Формулою для розрахунку показника абсолютної ліквідності підприємства є:

Нормативним значенням цього показника є 0,2 - 0,3.

Також для загальної оцінки ліквідності балансу (таблиця 4.1) використовують коефіцієнт покриття , який характеризує співвідношення оборотних активів та поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник повинен бути не більше 1. Розраховується він:

Таблиця 4.1 Оцінка ліквідності балансу

№ п/п

Показники

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Відхилення,

+,-

1.

Оборотні активи, тис. грн..

1.1

Найбільш ліквідні активи (грошові кошти та їх еквіваленти)

70868

383679

- 312811

1.2

Дебіторська заборгованість

84207

2160411

- 2076204

1.3

Матеріальні оборотні кошти

443422

1195457

- 752035

2.

Усього оборотні активи

1346735

3739570

- 2392835

3.

Поточна заборгованість

815137

10766919

- 9951782

4.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,0869

0,0356

0,0513

5.

Поточний коефіцієнт покриття

0,1902

0,2362

- 0,046

6.

Загальний коефіцієнт покриття

1,6521

0,3473

1,3048

На основі оцінки за цими показниками можна оцінити в динаміці стан і тенденції ліквідності, платоспроможності підприємства. Результатом такого аналізу стає виявлення потенційних можливостей поліпшення ліквідності підприємства. На підставі даних таблиці ми бачимо, що кредитоспроможність підприємства дуже обмежена, тому підприємство одразу не може погасити заборгованість. Поточний коефіцієнт покриття показує зміну в динаміці на кінець року, що свідчить про стійке становище підприємства. Але загальний коефіцієнт свідоцтвує, що підприємство на кінець звітного періоду не має достатньо стабільних джерел покриття запасів та сум запасів, що значно знижує стійкість підприємства.

2.5 Оцінка показників фінансової стійкості та стабільності

Фінансова стійкість підприємства тісно пов'язані з перспективою її платоспроможності. Її аналіз дає можливість з'ясувати фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу. Оцінка фінансової стійкості підприємства має ціль об'єктивного аналізу величини та структури активів та пасивів підприємства, а також його фінансової стабільності та незалежності.

Таблиця 5.1 Розрахунок типа фінансової стійкості підприємства

№ п/п

Показники

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Відхилення, +,-

1.

Власний капітал

1637775

2202689

- 564914

2.

Забезпечення наступних витрат і платежів

____

____

____

3.

Необоротні активи

1105135

9224870

- 8119735

4.

Наявність власних оборотних коштів

2742910

11427549

- 8644639

5.

Довгострокові зобов'язання

___

___

___

6.

Короткострокові кредити банків та кредиторська заборгованість за товари

229879

729900

- 500021

7.

Всього основних джерел формування запасів

2972789

12157449

- 9184660

8.

Запаси

443422

1195457

- 752035

9.

Надлишок або нестача власних коштів і довгострокових позик

5042398

10232092

- 5189694

10.

Надлишок або нестача усіх джерел формування запасів

2529376

10961992

- 8432616

У таблиці 5.2 розрахуємо такі показники:

Таблиця 5.2 Оцінка фінансових коефіцієнтів

п/п

Показники

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Відхилення,

+,-

1.

Власний капітал

1637775

2202689

- 564914

2.

Позикові кошти

815137

10766919

- 9951782

3.

Уся сума активів (майно підприємства)

2453104

12972629

- 10519525

4.

Величина власних оборотних коштів

2742910

11427549

- 8644639

5.

Коефіцієнт автономії (незалежності)

0,66

0,16

0,5-

6.

Коефіцієнт фінансової залежності

1,49

5,88

- 4,39

7.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу

0,33

0,82

- 0,49

8.

Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены