• ВСТУП
• Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ
• 1.1 Сутність власності як економічної категорії
• 1.2 Структура, форми та види власності
• 1.3 Процеси приватизації та роздержавлення в Україні на сучасному етапі та їх суть
• Розділ 2. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЛАСНОСТІ В СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ
• 2.1 Особливості приватизаційного процесу в цілому
• 2.2 Визначення форми власності для інтеграції України в світове середовище
• 2.3 Проблеми реалізації власності на сучасному етапі їх розвитку
• Розділ 3. РЕФОРМУВАННЯ ВЛАСНОСТІ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ
• 3.1 Новітні тенденції в еволюції власності України
• 3.2 Проблеми власності та форм господарювання, зарубіжний досвід
• 3.3 Шляхи вдосконалення відносин власності
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ДОДАТКИ

ВСТУП

Структурні зміни в постсоціалістичних економіках виявилися більш складними та тривалими, ніж очікувалося. Масова приватизація в Україні створила тисячі приватних компаній в промисловому секторі. Однак, в багатьох випадках нова форма власності не поліпшила ефективності роботи приватизованих підприємств.

Приватизація чітко визначає права власності, запроваджує децентралізоване управління та прискорює формування ринку цінних паперів, тобто, створює необхідні умови для успішної реструктуризації підприємств та економіки в цілому. Однак, домінування внутрішньої форми власності на приватизованих підприємствах, нерозвиненість фондового ринку, високий ступінь ринкової концентрації, відсутність ринку управлінських здібностей та нестабільна законодавча база значно ускладнюють цей процес.

Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва.

Метою роботи є дослідження проблем реалізації відносин власності в соціально орієнтованій економічній системі країни.

Завдання роботи:

- дослідити структуру та форми власності

- вивчити проблеми реалізації власності в Україні

- визначити новітні тенденції власності

- дослідити шляхи вдосконалення проблем власності

Предмет роботи є відносини власності, що склалися в економіці країни.

Об'єктом роботи виступає система відносин власності.

Літературна база роботи: нормативно-законодавчі акти України, що регламентують відносини власності в Україні, учбові посібники, підручники з політичної економії, аналізу приватизаційних процесів, періодичні видання вітчизняних і зарубіжних авторів, Інтернет-ресурси. До уваги взято праці вітчизняних і зарубіжних економістів А. Абалкіна, О. Амоші, А. Гальчинського, В. Гейця, О. Кучеренко, І. Лукінова, Ю. Ніколаєнка, О. Карбовника, М. Павлишенка, Е.Савченка, Н. Тихонова, А. Чухна, В. Черняка.

Структура роботи: робота складається з змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний процес характеризується полі функціональністю і полі результативністю [18, c.90].

Структурна складність відносин власності виявляється у багато аспектності процесу її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності, однак найважливішими є економічне і юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів. Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії «людина - людина».

Власність в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків «людина - річ». Як юридично-правова категорія власність відображає майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріплюються системою відповідних прав власності.

Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має розуміння взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.

По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто, визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.

По-друге, власність характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумінні власність більш містка категорія, ніж система економічних відносин [18, c.92].

Власність - це ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва [21, c.7].

По-перше, власність визначає характер функціонування не лише соціально-економічних, а й організаційно-економічних відносин. Наприклад, за умов суцільного одержавлення власності немає умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства тощо.

По-друге, власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва.

По-третє, будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти скільки-небудь істотних зрушень у господарському житті.

Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Таким чином, власність - це ті відносини, з яких виростає вся економічна, соціальна і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціонування господарської системи.

1.2 Структура, форми та види власності

Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур (можливо до межі повного виключення) в господарську та інвестиційну діяльність підприємств [15, c.21].

В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. До основних обмежень втручання держави належить відмова держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів; скасування примусового державного замовлення; обмеження (не відмова) втручання держави у процес ціноутворення. Це розширення самостійності підприємств і організацій (наприклад, звільнення від надмірної опіки, скутості), це відхід держави від оперативного господарського керівництва первинними господарськими ланками. Це зміна форм і методів господарювання.

Роздержавлення у вузькому значенні передбачає перетворення державної власності в інші її форми, супроводжуване обов'язковою зміною власника: держави на іншого - приватна особа, колектив, сімейне господарство, акціонерне товариство тощо [15, с.21].

Приватизацію можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну. Власне, суть приватизації визначається самою суттю приватної власності. Насамперед це створення механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах виробництва, перетворення його в повноправного хазяїна, забезпечення йому у всіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від рівня виробництва [15, c.22].

Приватизація в трансформаційній економіці є переважною формою роздержавлення, з одного боку, і наділення громадян власністю за рахунок перерозподілу суспільного майна, з іншого. Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб. На базі державних підприємств можуть виникати приватні і змішані фірми в різноманітних організаційно-господарських формах - від індивідуальних підприємництва до усіх видів корпорацій.

Зміст приватизації власності полягає в відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності.

Роздержавлення пов'язане насамперед із прагматичними міркуваннями на макро- і мікроекономічному рівнях. У першому випадку воно покликано зміцнити ринкові основи в економіці, здійснити децентралізацію і скорочення масштабів державної підприємницької діяльності для підвищення ефективності всієї державної системи, зменшити бюджетний дефіцит. На мікроекономічному рівні завдання полягає в поліпшенні техніко-економічних показників роботи підприємств.

Роздержавлення і приватизація мають одну мету - створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки [15, c.23].

Цілісна система заходів роздержавлення включає щонайменше чотири компоненти: дебюрократизацію керування господарством; обмеження державної підприємницької діяльності; стимулювання приватного капіталу; згортання регулювання економіки.

Питання визначення ролі держави в процесі приватизації значною мірою обумовлює як темпи проведення приватизації та її прибутковість, так і перебіг соціально-економічної трансформації суспільства взагалі, зокрема структурну перебудову господарства та вирішення соціальних проблем.

Центральним і спірним у дискусії з приводу доцільності роздержавлення приватизації залишається питання про хиби державних підприємств і переваги приватного сектора економіки.

Основні аргументи прихильників роздержавлення та приватизації полягають у наступному [8, c.25]:

роздержавлення сприяє росту ефективності за рахунок зниження витрат виробництва, швидкої адаптації до попиту, введення раціональних методів виробництва і розширення можливостей фінансування;

комерціалізація і безпосередня зв'язок із ринком забезпечують більш ефективний контроль;

скорочення дотацій і оздоровлення бюджету створюють можливості більш ефективної витрати його коштів;

демонополізація сприяє створенню гнучких мобільних виробничих структур, упровадженню нової технології;

поділ економічних і політичних чинників призводить до росту економічної відповідальності за прийняття інвестиційних рішень.

Противники роздержавлення висувають свої аргументи [8, c.26]:

знижуються можливості забезпечення підприємств ресурсами;

росте збиток, який наноситься навколишньому середовищу;

реалізація короткострокових цілей максимізації прибутку завдає шкоди довгостроковим інтересам підприємств („проїдання” власного капіталу);

виникає небезпека скупки національних підприємств іноземними інвесторами;

зростають шанси росту цін на товари і послуги, знижується забезпеченість робочими місцями.

Приватизації не підлягає значна частина державної власності. Вона включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку; об'єкти державної метеорологічної служби; національні культурні та історичні цінності; об'єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету (ті, що належать підприємствам, можуть приватизуватися за умови збереження освітянського призначення); майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції тощо.

Перегляд господарської концепції державного сектора, курс на роздержавлення повинен призвести не до скасування особливих функцій державного сектора, а до надання останньому більшої ефективності і динамічності, переносу уваги на фінансові результати його роботи.

Розділ 2. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЛАСНОСТІ В СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

Якісне відтворення та більш ефективне використання власності на засоби виробництва на сучасному етапі неможливі без зміни відносин власності, - тобто, без передачі частини власності з рук держави приватним фізичним та юридичним особам, що передбачає створення прошарку недержавних власників як основи багатоукладної соціальне орієнтованої економіки.

Проте при розподілі державної власності неминучими є соціальні перекоси й конфлікти. Як же уникнути цих соціальних конфліктів і по справедливості (якщо це можливо) провести роздержавлення й приватизацію власності?

В цілому, в суспільній свідомості намітилися три основні підходи (шляхи) до вирішення проблеми роздержавлення й приватизації власності. Перший передбачає звичайну передачу державних підприємств у власність трудових колективів. Другий - розподіл державної власності або певної її частини між усіма членами суспільства. Причому, і перший, і другий підходи передбачають, в основному, безоплатну передачу власності в руки громадян або трудових колективів. В основі третього підходу лежить продаж державної власності громадянам і недержавним юридичним особам (рис.2.1).

Рис.2.1. Шляхи роздержавлення власності [11, c.105].

Кожний з цих підходів має свої плюси й мінуси. Так, з передачею підприємств у власність трудових колективів процес роздержавлення й приватизації пішов би досить швидко. Державне майно потрапило б до рук тих, хто працює. В той же час такий підхід може, по-перше, породити соціальну несправедливість, а по-друге, не гарантує в майбутньому ефективне, функціонування роздержавлених засобів виробництва. В чому криються корені соціальної несправедливості при такому підході? Річ у тім, що об'єкти, що підлягають роздержавленню й приватизації, нерівноцінні. Є підприємства з фондоозброєністю 2-3 млн. грн. на працюючого, а є - з фондоозброєністю 20-30 млн. грн. Трудові колективи з передачею таких різних підприємств у власність відразу потрапляють у нерівні соціальні умови. Якщо роздавати державні об'єкти у власність тільки тим, хто на них працює, то що тоді отримають люди, зайняті в невиробничій сфері (вчителі, лікарі військовослужбовці та інші працівники державних підприємств, які не підлягають роздержавленню) і ті, хто взагалі не працює?

Існує думка, що перетворення підприємства з державного в колективне породжує інтерес усього колективу до високопродуктивної діяльності. Проте це не так. Припустимо, що підприємство стало колективним (безоплатною Передачею або іншим шляхом). Кому належать обладнання, верстати, будівлі і т.д.? Всім і нікому зокрема. Але ж тоді виходить те, що й було, тільки на іншому рівні. В таких умовах з'являється інтерес не до більш ефективної діяльності, а до вигідного розподілу прибутку. Така форма приватизації знову відокремлює працівника від засобів виробництва, спрямовує його інтереси не у виробниче, а у розподільче, споживче русло. При виникненні питання розподілу колективного прибутку - на розвиток виробництва з метою одержання в майбутньому більшого прибутку чи на підвищення оплати праці, в умовах суспільного ринкового дефіциту та підвищення цін, воно вирішується однозначно, за принципом: «краще синиця в руках, ніж журавель у небі» [11, c.107].

Інший підхід, який передбачає розподіл власності між усіма громадянами, здавалося б, усуває ці недоліки. Але й тут є проблеми. Чого ми всі чекаємо від приватизації? Передбачається, що роздержавлення й приватизація власності забезпечують підвищення ефективності виробництва внаслідок відродження в людини стимулів до праці, появи в економіці суб'єктів, орієнтованих на привила «ринкової гри». А це, в свою чергу, повинно забезпечити й більш високий рівень життя. Що ж може дати в такому розумінні приватизація шляхом розподілу власності між громадянами на паї? Виявляється, дуже мало, тому що зрівняльний розподіл прав на державне майно не піднесе у народі дух підприємництва. Окрім цього, слід задуматися про гігантську масу зусиль (матеріальних, організаційних, моральних), які знадобляться, щоб кожному вручити його пай, привести якось усю систему в рух, страхуватися від зловживань. У країні нікому буде займатися на той час творчою діяльністю - всі будуть безпосередньо зайняті розподілом і перерозподілом паїв. Для злодіїв і шахраїв такий підхід до роздержавлення й приватизації власності держави буде лише знахідкою, про що свідчить досвід країн Східної Європи, які спочатку так спробували вирішувати цю проблему, а також наш досвід з приватизаційними паперами. Закон про них було прийнято ще в березні 1992 p., але й до цього часу ефективного механізму їх використання не вироблено [11, c.109].

В межах другого підходу сьогодні, згідно з Законом «Про приватизацію майна державних підприємств», пропонується механізм «поділу» через приватизаційні майнові сертифікати, які визначають частку кожного громадянина України в державному майні, що підлягає приватизації. Цей шлях, на думку авторів, повинен за короткий час створити мільйони нових власників - опору ринкових перетворень. Але й це стало черговим міфом. Тому що, по-перше, на порожній ринок було викинуто величезну кількість потенційних купівельних платіжних засобів, що неминуче підштовхнуло інфляцію. По-друге, мізерна вартість приватизаційного сертифіката (1050000 крб.) при високій інфляції лише номінальне збільшила кількість власників. Реально населення ще більше убожітиме, бо не буде вже суспільних фондів споживання, безоплатного навчання й охорони здоров'я, пільгових санаторних путівок тощо. По-третє, трудові колективи будуть оподатковані дивідендним податком, який вони повинні будуть сплачувати невідомим і непотрібним для них власникам приватизаційних паперів, прихованих вивісками інвестиційних або страхових фондів.

Третій підхід - продаж державної власності громадянам. Частина грошей, витрачена на придбання власності, вилучається з грошового обороту. Та й ставлення до придбаного на «свої кровні» майна, зрозуміло, буде іншим, ніж до майна, отриманого безкоштовно. Чи є мінуси в такому підході? Так, вони в тому, що, по-перше, роздержавлення при викупі не можна здійснити швидко, а по друге, гостро виникає проблема оцінки майна, яке продається. Суть першої проблеми в тому, що бажаючих купити об'єкти державної власності, може бути дуже багато, але достатні фінансові ресурси є не у всіх. Отже, звужується соціальна база цього процесу. Поки буде йти процес первісного нагромадження капіталу, який може тривати багато років, «командні висоти» будуть залишатися в руках держави, що природно, не зовсім бажано, або перейдуть у руки кримінального капіталу, що практично й відбувається. Суть другої проблеми в тому, що практично не існує служби, яка б добросовісно й швидко могла зробити оцінку майна, що приватизується [11, c.110].

Роздержавлення власності, яке йде повним ходом у сучасній Україні, закладає фундамент її економічної системи, її економічний базис. Отже, по-перше, тривалість цього процесу визначає час перебування України в перехідному періоді. По-друге, від того, до чиїх рук потрапить власність, залежатиме, з одного боку, чи відбудеться Україна як незалежна держава, а з іншого, - на чию користь працюватиме економіка - на народ України чи на мафіозні структури, які зараз гарячкове скуповують державне майно й пнуться до влади.

2.2 Визначення форми власності для інтеграції України в світове середовище

Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набуває корпоративна форма власності як колективно-приватна.

В економіці країн Заходу корпорації (акціонерні підприємства) перетворилися на най динамічнішу, провідну структуру. В США їхня частка становить майже 90% загального обсягу реалізованої продукції. В цілому в розвинених країнах Заходу на корпоративну форму власності припадає 80-90% загального обсягу виробництва [24, c.4].

Порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають певні переваги, які забезпечили їм вихід на провідні позиції у сфері бізнесу.

Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, - підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси - й суспільного багатства, право безстрокового успадковування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій як юридичний інститут володіння, приватна власність заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі - колективні - форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності.

Серед переваг корпоративної форми власності є й такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації. Якщо приватна власність у її класичному вигляді дезінтегрує суспільство, породжуючи складні соціальні проблеми, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови суспільної інтеграції, часткового подолання відчуження людини від засобів виробництва, його результатів, від участі в управлінні.

В процесі функціонування корпорації відбувається так звана деперсоніфікація великої приватної власності на засоби виробництва, що виражається у втраті окремими власниками капіталу персонального контролю над його функціонуванням. Саме завдяки цьому управління нею здійснюється не приватними власниками, а професіоналами.

В зв'язку з цим Дж. Гелбрейт писав, що влада людей, які управляють корпорацією, не залежить більше від приватної власності: «Розпорядження власністю є нині домінуючою реальністю. Докорінна зміна ролі цієї ланки економічних відносин послабила можливості безпосереднього власника здійснювати прямий контроль над засобами виробництва» [24, c.6].

Корпорація не є застиглою формою власності - вона еволюціонує. Дедалі більшої ваги в останні десятиріччя набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності. Йдеться про передавання певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам підприємств, що входять до корпорації.

Так, у 1974 р. Конгрес США прийняв так званий план розвитку акціонерної власності, зміст якого зводився до здійснення широкої системи заходів щодо залучення працівників корпорацій до акціонування. У наступні роки Конгресом США було прийнято ще понад 20 законодавчих актів, які сприяли розвитку цього процесу. На кінець 80-х років подібні акти були прийняті у 19 американських штатах [24, c.6].

Сутність заходів, про які йдеться, полягає в тому, що за рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії. Згідно з рішенням Конгресу, компаніям, що здійснюють таку соціалізацію корпоративної власності, надаються податкові пільги.

Як свідчить статистика, народних підприємств - компаній, що повністю належать трудовим колективам, у 1975 р. в США налічувалось 1601, а в 1988 р. - 19700. Зросла також кількість працюючих у них - з 248 тис. до 9,7 млн. чол. У 1990 р. таких компаній було вже 10275, а зайнятий на них персонал становив 10,5 млн. осіб (близько 10% всього зайнятого населення). За оцінками фінансової комісії Сенату США, до 2000 р. 25% усіх робітників і службовців можуть стати власниками підприємств, де вони працюють.

Постійне вдосконалення акціонерних форм виробництва, активне сприяння цьому держави дали можливість істотно розширити коло осіб, що володіють акціями. Так, на початку 50-х років у США налічувалося близько 6 млн. акціонерів, а сьогодні їх близько 50 млн. У цілому в країнах Заходу кожний третій дорослий є акціонером. Та справа не лише у кількісних перетвореннях. Найважливішими є якісні зміни у соціальній структурі суспільства, що відбуваються завдяки акціонуванню [24, c.7].

Всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що докорінно змінює відносини класичної приватної власності, позитивно заперечуючи її сутність.

Незважаючи на винятково високу частку корпорацій у виробництві валового національного продукту, в США не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає кількість підприємств, що знаходяться в індивідуальній приватній власності. Їхня загальна кількість за період 1970-1986 рр. зросла майже вдвоє і перевищила 12 млн. Частка таких підприємств у загальному виробництві незначна - приблизно 6% реалізованої продукції. Проте з точки зору виявлення перспектив економічного розвитку це свідчить, що приватнотрудова власність, на якій ґрунтується діяльність зазначених підприємств, кількісно зростає.

Близькими до підприємств, заснованих на приватнотрудовій власності, за своїм економічним змістом є так звані партнерські фірми, якими володіють дві особи або більше. Діяльність їх поєднує функції виробника і власника. У економічно розвинених країнах зазнає змін і державна форма власності, частка якої у деяких країнах Заходу досить висока. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах [24, c.8].

Отже, основними рисами структури власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є:

по-перше, домінуючі позиції корпоративної форми власності;

по-друге, все ширше залучення до акціонування працівників підприємств;

по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності;

по-четверте, зміни у державній формі власності.

Принципово інші процеси відбуваються в країнах колишнього СРСР, а також Східної Європи, які переживають своєрідний ренесанс приватної власності, інтенсивне відродження різноманітних форм її функціонування. Проте теоретичного принципу історизму приватної власності ці процеси не заперечують.

Старі економічні форми не можуть зникнути доти, доки вони повністю не вичерпали своїх потенційних можливостей. Нові, більш розвинені за своїм змістом виробничі відносини не можуть з'явитися раніше, ніж будуть підготовлені відповідні матеріальні передумови, тобто буде досягнутий певний рівень продуктивності праці людини, що є об'єктивною основою процесу формоутворення власності.

У країнах, де утвердилася командно-адміністративна система, в структуру господарства силовим методом впроваджувалася суспільна власність без відповідного зв'язку з станом продуктивних сил. Це й визначило загальну нестабільність створеної на таких засадах економічної системи.

Аналізуючи питання історизму приватнопідприємницької форми власності капіталу, яка визначає структуру та основну спрямованість розвитку всієї системи суспільно-політичних, соціальних і виробничих процесів, слід пам'ятати про складні й суперечливі процеси, що відбуваються у механізмі реалізації приватної власності у зв'язку з розвитком на основі досягнень технологічної революції елементів постіндустріальної структури виробництва. Так, інформатика перетворюється на провідну ланку виробничого процесу, а сама інформація - на форму багатства, домінуючий об'єкт власності. На цьому ґрунті формується духовна власність суспільства, що дає поштовх нагромадженню його інтелектуального потенціалу. На відміну від власності на уречевлені засоби виробництва духовна власність не може розвиватися на суто приватній основі [24, c.10].

Інформації притаманні специфічні риси як товару, що поступово перетворюється на головний виробничий ресурс постіндустріального суспільства. З одного боку, як носій вартості інформація є об'єктом купівлі-продажу і в цьому відношенні мало чим відрізняється від звичайного товару-послуги, що є об'єктом приватної власності. У країнах, які стають на шлях розвитку в напрямі постіндустріального суспільства, посилюється конкурентна боротьба за володіння інформацією. Більше того, відбувається процес її монополізації, перетворення на безпосередній об'єкт приватної власності, інституцію економічної влади. Відповідно формується новий соціальний прошарок людей - власників інформації. Для захисту інтелектуально-інформативної власності приймаються відповідні законодавчі акти та встановлюються спеціальні правові норми. З іншого боку, інформація стимулює і зворотний процес - не зміцнення, а, навпаки, знецінення відносин приватної власності. Це пов'язано зі специфікою споживчого використання інформації як товару. На відміну від звичайного товару інформація у процесі виробничого споживання не зникає. При продажу не вона відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії на її використання, він може продати її вдруге. Те саме може зробити і покупець.

Американський учений О. Тоффлер зазначає, що для індустріального суспільства головним натурально-речовим елементом у структурі власності була власність на землю, споруди, заводи, машини, засоби промислового виробництва, а в умовах переходу до інформаційного суспільства основою власності в США стає не речова субстанція. Це принципово нова форма власності. Проте для виробничої реалізації інформативної власності потрібні також матеріальні засоби виробництва [24, c.11].

Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. На новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам.

З цього виходить теорія граничної корисності, на якій ґрунтується неокласична школа економічної теорії. Один з її засновників відомий австрійський економіст Карл Менгер зазначав: «Власність як економічна категорія є не довільним винаходом, а єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, що нав'язані нам природою, тобто невідповідністю між потребами та доступною кількістю благ. Це дає змогу зробити висновок, що за умов, коли буде досягнута рівновага між потребами й кількістю благ, які є в розпорядженні людського суспільства, власність на них взагалі втратить своє економічне значення» [24, c.11].

2.3 Проблеми реалізації власності на сучасному етапі їх розвитку

Економічне відродження відбувається в Україні на тлі істотних викривлень в інституціональному секторі економіки і сфері реального привласнення, гострих соціальних протиріч та інших інверсій. На це неодноразово вказували провідні вітчизняні економісти-практики та науковці. Головним чинником протиріч вони одноголосно називають недоліки процесу приватизації, внаслідок якої не була досягнута основна мета роздержавлення власності - значне підвищення ефективності функціонування народногосподарського комплексу України [27, c.35].

Перетворення, що проводяться у нас у згаданій сфері, мають корелювати з відповідними принципами. Йдеться про декілька аспектів цієї проблеми.

Перший - узгодження змін у відносинах власності з логікою цивілізаційного процесу, його гуманізацією, підпорядкованістю інтересам людини, його всебічним розвитком.

Другий аспект - необхідність урахування іншої цивілізаційної тенденції в розвитку відносин власності, пов'язаної із зміною домінуючого об'єкта власності.

На відміну від індустріальної цивілізації, де домінуючий об'єкт власності - створені людиною предмети виробничого призначення, передусім знаряддя праці, у постіндустріальній цивілізації таким домінуючим об'єктом стає інформація, що вміщує витрати переважно інтелектуальної робочої сили і є основою інтелектуальної власності людини.

По-третє, моментом, що визначає логіку еволюційних змін у відносинах власності, виступає їх демократизація. Процес демократизації власності багатоаспектний за своїм змістом. Він пов'язаний передусім із всебічним розвитком корпоративної власності.

У західних країнах частина продукції, виготовленої на підприємствах з корпоративною формою власності, в загальному обсязі реалізованої продукції становить 80-90%. На початку 50-х років у США нараховувалося близько 6 млн. акціонерів. Сьогодні їх кількість наблизилася до 50 млн. Загалом у країнах Заходу кожен третій дорослий громадянин є акціонером. Всім зрозумілі роль і значення в демократизації відносин власності малих підприємств, на яку в окремих країнах Заходу випадає 40 і більше відсотків виготовленої продукції. Нарешті, процес демократизації власності реалізовується і на підставі якісних перетворень механізму функціонування державної власності, в якій досі в окремих країнах Заходу сконцентрована досить значна частина суспільного капіталу [27, c.36].

Трансформація відносин власності пов'язана з необхідністю трансформації економічної системи. Отже, визначимо основні риси економічної системи України на сучасному етапі ринкових перетворень.

Серед позитивних економічних зрушень в українській економіці, важливих з точки зору її ринкових перспектив, слід вважати:

- роздержавлення власності, поява недержавного сектору економіки і прошарку приватних підприємців;

- зародження національних ринків товарів, праці і капіталу з переважно ринковим ціноутворенням;

- введення гривні, становлення національної фінансово-банківської системи, в цілому регульованого валютного ринку;

- диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків, поява нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва;

- підвищення рівня економічної свободи в цілому [27, c.36].

Як позитив можна також оцінити перевірену на практиці здатність держави, підприємницьких структур і населення витримувати безпрецедентні економічні труднощі - гіперінфляції, постійних неплатежів, соціальної незахищеності тощо. Можна вже говорити про певний імунітет нації до спонтанних дій органів управління економікою.

Однак більше нас турбують негативні явища і тенденції:

- не відбулося модернізації структури державного управління у відповідності з об'єктивними законами розвитку ринкової економіки. Зокрема, в процесі приватизації так і не створено інституту ефективних власників;

- не створено дієздатної системи ринкових інститутів;

- втрачені високотехнологічні виробництва, лідерство у багатьох напрямках фундаментальних досліджень, критичного рівня досяг «відплив мозку»;

- склалися гіпертрофовані пропорції між реальним і фінансовим секторами економіки, а також в середині кожного з них. Рекордними темпами зростає внутрішній і зовнішній державний борг з неочевидними перспективами не тільки його погашення, але й обслуговування;

- криза внутрішнього інвестування набула рис системної. Прямі іноземні інвестиції не йдуть в Україну. На національному ринку панують портфельні інвестори. Зовнішні кредити міжнародних фінансових організацій, вкрай потрібні для економіки перехідного типу, разом з тим виконали і свою негативну роль - скували ініціативу в пошуку альтернативних, насамперед власних джерел фінансування суспільних потреб;

- відбулося катастрофічне падіння матеріального добробуту населення. Розрив у доходах 10% най багатіших і 10% найбідніших досяг 14-15 разів, тоді яка у західних країнах він становить 4-6 разів;

- небаченого рівня сягнула тінізація економіки (40-60%) [27, c.37].

Розділ 3. РЕФОРМУВАННЯ ВЛАСНОСТІ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ

За оперативними даними Фонду державного майна України за січень 2009 року по Україні роздержавлено 13 об'єктів державної власності. В основному це об'єкти групи А - 11 (з яких: 7 - продано на аукціонах, 4 - викуплено). Також, роздержавлено способом викупу 1 об'єкт групи Ж; 1 об'єкт групи Д продано на аукціоні.

Протягом звітного періоду органи приватизації за угодами з органами місцевого самоврядування змінили форму власності 421 об'єкт комунальної власності, з яких 415 об'єктів групи А та по 2 об'єкти групи Д, Е і Ж відповідно.

До більшості об'єктів комунальної власності був застосований спосіб викупу - 244 об'єкти. Через оренду викуплено 117 об'єктів, на аукціонах продано 50 об'єктів. За комерційними конкурсами продано - 7 об'єктів, за некомерційними конкурсами - 3 об'єкти.

Фондом державного майна України протягом звітного періоду оголошено 3 конкурси з продажу пакетів акцій ВАТ (2 - по центральному апарату, 1 - по регіональним відділенням) загальною початковою вартістю 39,27 млн. грн.

Договорів купівлі-продажу пакетів акцій ВАТ протягом січня не укладалося.

За звітний період на фондових біржах України та Першій фондовій торговельній системі (ПФТС) для продажу за грошові кошти запропоновано 19 пакетів акцій. За підсумками торгів продаж пакетів акцій ВАТ на фондових біржах та ПФТС протягом січня не відбувався.

За січень 2009 року від приватизації державного майна та інших надходжень, безпосередньо пов'язаних з процесом приватизації, надійшло 8,79 млн. грн., з них з урахуванням залишку станом на 01.01.2009 у сумі 500,1 тис. грн. до спеціального фонду Державного бюджету перераховано 9,29 млн. грн. [29]

Крім того, від продажу земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, надійшло 33,4 тис. грн., із них до бюджету перераховано 33,4 тис. грн.

Найбільше коштів надійшло від продажу об'єктів державної власності регіональними відділеннями Фонду по областях: Запорізькій - 933,6 тис. грн., Херсонській - 661,4 тис. грн., Луганській - 343,5 тис. грн., Миколаївській - 217,3 тис. грн., Хмельницькій - 210,1 тис. грн. та м. Києву - 6,2 млн. грн. [29]

3.2 Проблеми власності та форм господарювання, зарубіжний досвід

Сценарій, по якому розвивається приватизація в Україні, об'єктивно не можна назвати найкращим з усіх можливих, й ситуація, яку зараз маємо, це засвідчує. Варто визнати, що на якийсь інший варіант приватизації не слід було сподіватися, адже в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, надзвичайно сильні комуністичні та соціалістичні тенденції, що й зумовило прийняття «соціалістичного» варіанта приватизації. Україна була приречена на такий сценарій приватизації з самого початку, і навряд чи щось змінило б хід подій.

Основні задачі й особливості приватизації в розвинутих країнах наведені у табл.3.1.

Таблиця 3.1.Особливості приватизації в розвинутих капіталістичних країнах [10, c.23].

Подобные документы

• Соціально-економічна сутність приватизації та її роль у трансформації відносин власності

  Етапи процесу реформування української економіки. Приватизація як процес перетворення державної власності в інші правові форми. Напрямки трансформації відносин власності у країнах з ринковою економікою. Наслідки роздержавлення і приватизації власності.
  
  реферат [190,2 K], добавлен 08.09.2010
  

• Дослідження відносин власності як економічної категорії

  Ставлення до власності в історичні часи та її вагомий вплив на предмети виробничого призначення. Поняття, типи, форми і види власності у системі економічних відносин. Способи привласнення благ та методи господарювання, як багатоманітність форм власності.
  
  курсовая работа [96,0 K], добавлен 18.09.2014
  

• Економічний та правовий зміст власності

  Власність як економічна категорія, теорія прав власності. Форми, місце та роль власності в економіці України, особливості становлення та основні тенденції розвитку відносин власності. Економічні, юридичні, політичні та інші суспільні відносини власності.
  
  курсовая работа [49,7 K], добавлен 13.11.2010
  

• Власність у системі виробничих відносин

  Право власності, її форми і типи та зв’язок між ними. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Види та функціонування підприємств, залежно від форм власності. Новітні тенденції у розвитку відносин власності.
  
  курсовая работа [2,4 M], добавлен 10.09.2012
  

• Неоінституціональний напрям в економічній нобелеології

  Теоретичний аналіз ідей та представників неоінституціоналізму – сучасного соціально-інституціонального напряму, який представлений численними теоріями різноманітного інституційного спрямування. Відмінні риси економічної теорії прав власності Р. Коуза.
  
  реферат [31,6 K], добавлен 18.08.2010
  

• Відносини власності в Україні

  Підприємства колективної власності в Україні. Формування багатоукладності відносин. Головні особливості розвитку багатоукладної економіки в Україні. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації в країні. Перехідний період України до ринкових відносин.
  
  курсовая работа [107,3 K], добавлен 07.09.2016
  

• Дослідження відносин власності як економічної категорії

  Види та типи власності, розвиток її відносин у інформаційному суспільстві. Структура економічної та юридичної власності. Дослідження понять державної, приватної, суспільної, колективної власності. Система прав та обов'язків господарюючих суб'єктів.
  
  курсовая работа [36,3 K], добавлен 19.11.2014
  

• Соціально – економічні аспекти використання інтелектуальної власності в сучасних умовах

  Використання інформаційних ресурсів на всіх рівнях інфраструктури суспільства. Використання інтелектуальної власності. Можливість правового захисту. Проблеми інтелектуальної власності. Поняття управління інтелектуальною власністю та його принципи.
  
  контрольная работа [1,2 M], добавлен 13.08.2008
  

• Приватизація – основа роздержавлення

  Розгляд історії розвитку реформування відносин власності в Україні, аналіз нормативно-правової бази. Аналіз процесів приватизації об’єктів в Дніпропетровській області. Ефективність реформування відносин власності та управління майном і майновими правами.
  
  курсовая работа [65,7 K], добавлен 11.09.2010
  

• Інтелектуальна власність: сутність та проблеми її комерціалізації в Україні

  Поняття та право інтелектуальної власності. ЇЇ види, об’єкти і суб’єкти, розвиток і значення в глобальній економіці. Державна підтримка комерціалізації державної власності. Аналіз головних проблем і перспектив розвитку в Україні на сучасному етапі.
  
  курсовая работа [1,4 M], добавлен 23.04.2019
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам