Швеція

80-ті роки

1. Ліквідація збиткових державних підприємств.

2. Підвищення зацікавленості робітників у кінцевих результатах роботи фірми

Введені особливі структури-колективні регіональні фонди найманих працівників

ФРН

1983-1984 рр.

1. Підвищення ефективності держпідприємств.

2. Підвищення конкурентоспроможності держпідприємств на світовому ринку

1. Приватизація в основному проходила шляхом зменшення державного капіталу на найбільших підприємствах.

2. Труднощі з реалізацією акцій, що призначені для людей з низькими доходами, незважаючи на пільгові умови.

3. З 1991 року напрямки, форми і масштаби приватизації змінюються у зв'язку з об'єднанням Німеччини

Іспанія

80-ті роки

1. Ліквідація нерентабельних держпідприємств.

2. Ослаблення “напруги” держбюджету

Володіння акціями - традиційні привілеї заможних осіб

Приватизація проводиться як в Україні, так і в країнах з ринковою економікою. Питання постає з іншого приводу. Існує приклад багатьох країн Центральної та Східної Європи, які здійснили приватизацію виходячи приблизно з тих самих принципів, що й Україна, але набагато успішніше. Так, у багатьох країнах колишнього соцтабору проводилась ваучерна приватизація, практично всі країни Східної Європи надавали пільги трудовим колективам при приватизації державного майна, багато країн ще й досі мають потужний державний сектор, і тим не менше, практично у всіх цих країнах спостерігаться економічне зростання. Така ситуація пояснюється декількома факторами, що викладені нижче [10, c.24].

1. Усі країни Центральної та Східної Європи розпочали приватизацію задовго до корінних суспільно-політичних змін. На початок 80-х рр. у цих країнах був сформований досить вагомий приватний сектор; у Польщі він становив близько 30% економіки, у інших країнах - 15-20%. На початок 90-х рр. більшість країн здійснили основні заходи щодо приватизації державного майна. Цей фактор є основною причиною швидкої і відносно безболісної трансформації відносин власності в країнах Центрально-Східної Європи.

Процеси трансформації економічної системи, її реформування - все те, що дістало назву «перехідної економіки», яку має зараз більшість країн Центральної та Східної Європи - подібні процеси не бажано здійснювати одночасно. Перехідний період, власне кажучи, складається з ряду заходів, які необхідно здійснювати один за одним, в порядку певної черговості. Якщо ж змінювати та реформувати все одразу, то це призводить не до стабілізації, а до хаосу та поглиблення кризи, що ми й маємо на сьогодні в Україні.

Трансформація - це динамічний, але не хаотичний процес; він має певні специфічні риси та особливості для кожної країни.

В оптимальному випадку процес переходу відбувається у три етапи: на першому етапі відбувається лібералізація цін та приватизація державної власності, на другому - забезпечення макроекономічної стабільності (стабілізація цін, обмінного курсу, інфляції). На третьому етапі створюються економічні інститути та забезпечується їх діяльність, проводиться економічна політика, що власне і забезпечує процес переходу до ефективно функціонуючої ринкової економіки та залучення інвестицій, які, своєю чергою, забезпечують економічне зростання.

2. У країнах Центральної та Східної Європи при приватизації відбулося первісне накопичення капіталу. Парадоксально, проте останні уряди комуністичного режиму цих країн здійснили заходи з приватизації державних об'єктів явно на користь директорського корпусу та взагалі тих, хто обіймав відповідальні посади в державній економіці.

Так, у Польщі 23 грудня 1988 р. уряд Раковського домігся прийняття закону, що сприяв привласненню державного майна номенклатурою і тому викликав шквал критики. Суть цього закону полягає в тому, що стало можливим створювати приватні фірми як партнерів державних підприємств з метою оздоровлення останніх. Згідно з законом, державне підприємство мало змогу продавати, здавати в оренду свої активи або поступатися порядкуванням ними на користь приватних фірм.

Новим фірмам, своєю чергою, дозволялося встановлювати свої ціни (на відміну від соціалістичного сектора, який був зобов'язаний оперувати фіксованими цінами). Таким чином, директори мали змогу реалізовувати державні активи, машини та устаткування за пільговими цінами приватній компанії - компанії, якою вони, цілком ймовірно, володіли, або в якій мали контрольний пакет акцій.

Іноземні інвестори зацікавилися такими приватними фірмами не в останню чергу тому, що хоч держава й надавала основні фонди (приміщення, устаткування, інструменти, засоби транспорту), вона не фінансувала їх. Вартість такого матеріального внеску занижувалася, що приводило до зростання відносної вартості іноземних грошових інвестицій і, таким чином, до зростання частки прибутку в іноземному капіталі.

В багатьох інших країнах Центральної та Східної Європи, Прибалтики також існували легальні можливості для директорів та політичної еліти збагатитися за рахунок держави, що вони й робили.

Закони 1988-1989 рр. в Польщі та Угорщині були пов'язані з загальнодержавними, а не кон'юнктурними міркуваннями, але в будь-якому випадку раціональне економічне вирішення проблем закритого суспільства було знайдене. Успішність такої трансформації відносно максимального задоволення суспільних потреб, що в першу чергу виходила з приватних інтересів, певною мірою може бути доказом дії принципу «невидимої руки» Адама Сміта.

Переміщення державних активів у приватні руки призвело до перетворення великого прошарку колишньої господарської номенклатури на капіталістів. Таким чином, протягом кількох місяців переходу від старого режиму до нового багато з них займалися первісним нагромадженням капіталу, а це відіграє вирішальну роль в суспільстві на порозі ринкової економіки. Нові власники та суспільство в цілому набагато легше пережили трансформацію, тому що вже було накопичено капітал, створені стабільні робочі місця та умови для функціонування підприємств.

Країни посткомунізму, що здійснили приватизацію (Україна, Росія) без початкового накопичення капіталу, зараз заклопотані вирішенням проблем, що були залишені на потім під час приватизації: з'явилося багато підприємств, що не можуть ефективно господарювати, а також не можуть самостійно відшукати кошти для реструктуризації.

3. В країнах Центральної та Східної Європи в процесі приватизації було певною мірою здійснено реструктуризацію підприємств. Показовим тут є приклад Угорщини. В Угорщині в середині 80-х років було прийнято закон, що легалізував самостійність підприємств. Після цього, у 1988 та 1989 рр. з'явилися ще два закони, що визначали правила приватизації державних підприємств.

Угорське законодавство зобов'язало компанії перш ніж приватизуватися, збільшити свій капітал, - здійснити реструктуризацію. Заохочувались розпродажі майна підприємства для вливання нового капіталу в компанію. Компанія мала змогу також вибирати собі покупців і встановлювати власні ціни.

Таким чином, в Угорщині з 1988 до березня 1990 р., коли був прийнятий закон «Про захист національної власності у володінні компаній», підприємства мали змогу оптимізувати свою структуру, а директорат - накопичити капітал, щоправда, у дещо свавільний спосіб. Показово, що лише 4% національної власності було продано з кінця 1991 року, все інше було приватизовано раніше [10, c.28].

Реструктуризація підприємств перед їх приватизацією дозволяє, по-перше, отримати більшу суму від продажу, по-друге, уникнути проблем з підприємствами, які не в змозі платити податки через те, що працюють на межі банкрутства. Під час приватизації сталеливарної та вугільної промисловості у Великобританії держава здійснила реструктуризацію цих підприємств, так само вчинила й Франція [10, c.28].

Отже, Україна мала інші, завідомо гірші стартові умови для приватизації. Цим об'єктивним фактором багато в чому пояснюється сповільненість та недосконалість української приватизації. Проте значно більшу вагу у «провалі» приватизації мають фактори суб'єктивні, - неправильні дії чи бездіяльність урядових та законодавчих органів у процесі здійснення приватизації державного майна.

Узагальнення закордонного досвіду приватизації свідчить про те, що трансформація відносин власності об'єктивно обумовлена потребами раціонального господарювання, необхідністю формування механізму регулювання економіки, який базується на ринкових умовах.

Розробляючи національну концепцію роздержавлення та приватизації, слід уважно поставитись до вже накопиченого в даній області досвіду держав, які раніше за Україну ступили на цей шлях. Ідея приватизації була запозичена з господарського досвіду Західної Європи, саме тому має сенс більш докладно зупинитись на існуючих підходах до даної проблеми з точки зору методології її дослідження й практичного вирішення.

Головна причина, яка виключає примітивне копіювання східноєвропейськими державами досвіду капіталістичних країн, - принципово різні стартові умови приватизації. В економічній історії західних країн не було таких випадків, коли вся власність у найкоротші терміни перетворювалась із суспільної або державної в приватну. Процес розподілу власності та формування класу сучасних власників на Заході налічує декілька століть.

Проте немає такої країни, де б цей процес проходив відповідно до якогось організаційного плану та в стислий історичний строк.

Узагальнення світового досвіду роздержавлення та приватизації свідчить, по-перше, що державні підприємства можуть бути високо конкурентними, ефективними, якщо вони функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринкової економіки, а не розраховують на бюджетне фінансування та різного роду пільги. По-друге, роздержавлення і приватизація в усіх країнах через певний час змінюються націоналізацією та реприватизацією. Тобто такі процеси відбуваються циклічно. По-третє, приватизація і роздержавлення здійснюються не лише з метою підвищення ефективності виробництва, а як засіб зниження соціальної напруженості в суспільстві.

Отже, приватизацію та роздержавлення слід здійснювати, прогнозуючи та враховуючи як її економічні, так і соціальні наслідки. У виборі економічних заходів реалізації програми приватизації в Україні слід виходити з реалій поточної економічної ситуації та майбутніх задач.

Досвід західних країн (Великобританія, Франція, США) має обов'язково зіставлятися з проблемами, які безпосередньо стоять перед західноєвропейськими державами (Польща, Румунія, Угорщина), та корегуватися на національні умови.

Аналіз процесів, що відбуваються в економічній та соціальній сферах суспільства, дозволив сформувати низку проблем, які необхідно вирішити для більш ефективного реформування власності в Україні. Це перш за все [19, c.215]:

- удосконалення правової, нормативної та методичної бази приватизації;

- розробка і реалізація комплексу заходів щодо усунення монополізму в процесі перетворення державної власності;

- посилення інформаційного забезпечення приватизаційних процесів;

- активізація участі громадян України в приватизаційних процесах.

Головне призначення приватизації в Україні полягає в адаптації відносин власності до потреб нового типу зростання, головна сила якого - підприємницька активність. Хоча у ході приватизації зустрічаються відверто політичні ситуації, загальна її спрямованість - забезпечення умов для більш ефективного господарювання, демонополізації та формування засад конкуренції.

3.3 Шляхи вдосконалення відносин власності

Приватизація в Україні дала неоднозначні результати. З одного боку, вона стимулювала приватну ініціативу і була одним з важливих чинників виходу країни з глибокої системної кризи 1990-х років. З іншого - приватизація не виправдала очікувань, у багатьох випадках її результатом не стала поява ефективного власника, а часом вона створила серйозний дисбаланс приватних і суспільних інтересів, зумовлений невиконанням інвесторами взятих на себе зобов'язань, концентрацією майна в руках олігархічних структур. Серйозною проблемою залишається недостатня легітимність створеного приватного капіталу, що формувався в умовах численних порушень чинного законодавства.

Протягом перехідного періоду закладається фундамент майбутньої системи економічних відносин, яка, досягши певної зрілості, буде розвиватися далі за принципами самоудосконалення. У цьому головна відмінність ринкової економіки від адміністративної. Очевидно, наскільки важлива бездоганність кожної «цеглинки» цього підмурівка. Існують десятки країн з тривалим періодом ринкових відносин, які (скільки не намагаються) не можуть протягом багатьох десятиріч піднятися, міцно стати на ноги. Але причини цього явища очевидні: вони пов'язані саме з деформованістю економічного підмурівка, що вже саме по собі виключає можливість розвитку стійкої, а головне - ефективної господарської структури.

Тому з метою коригування і нормалізації відносин реального привласнення, що склалися на даний момент, доцільно було б вжити наступні заходи [30]:

1. ухвалити закон України «Про акціонерні товариства», де чітко визначити поняття «закрите акціонерне товариство» і правила торгівлі його акціями; впровадити ефективні механізми дотримання інтересів акціонерів, врегулювати взаємовідносини між дрібними власниками і керівниками власністю;

2. ввести процедуру приватизації, відповідно до якої на першому етапі потенційний покупець оплачує наявні борги підприємства, за що отримує певну частку (можливо, неконтрольний пакет) пакета акцій, що пропонується; на другому викупляє інші акції;

3. створити правовий механізм, який унеможливить використання правоохоронних структур у боротьбі за перерозподіл власності;

4. забезпечити якісно вищі стандарти прозорості діяльності акціонерних товариств;

5. ввести ефективні механізми стимулювання топ-менеджерів компаній до підвищення ефективності діяльності, в т.ч. через зростання винагороди за працю і розміру дивідендів на частину власності, можливість збільшення своєї частини шляхом придбання опціонів на акції, тобто права протягом певного періоду купити ці акції по заздалегідь встановленій ціні залежно від показників зростання компанії;

6. створити так званий емісійний фонд: у державному бюджеті і місцевих бюджетах передбачати кошти на викуп додатково емітованих акцій на підприємствах з державною частиною майна з метою недопущення розмивання контрольного пакета акцій держави або місцевих органів влади.

ВИСНОВКИ

На основі здійсненого в роботі дослідження зроблено такі висновки:

1. Як соціально-економічна категорія власність визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

Як юридично-правова категорія власність відображає майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріплюються системою відповідних прав власності.

2. Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

3. В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. Роздержавлення у вузькому значенні передбачає перетворення державної власності в інші її форми, супроводжуване обов'язковою зміною власника: держави на іншого - приватна особа, колектив, сімейне господарство, акціонерне товариство тощо.

Приватизацію можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну. Власне, суть приватизації визначається самою суттю приватної власності. Насамперед це створення механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах виробництва, перетворення його в повноправного хазяїна, забезпечення йому у всіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від рівня виробництва.

4. В цілому, в суспільній свідомості намітилися три основні підходи (шляхи) до вирішення проблеми роздержавлення й приватизації власності. Перший передбачає звичайну передачу державних підприємств у власність трудових колективів. Другий - розподіл державної власності або певної її частини між усіма членами суспільства. В основі третього підходу лежить продаж державної власності громадянам і недержавним юридичним особам.

5. Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набуває корпоративна форма власності як колективно-приватна. Порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають переваги, які забезпечили їм вихід на провідні позиції у сфері бізнесу. Корпорація не є застиглою формою власності - вона еволюціонує. Дедалі більшої ваги в останні десятиріччя набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності. Йдеться про передавання певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам підприємств, що входять до корпорації.

Основними рисами структури власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є: по-перше, домінуючі позиції корпоративної форми власності; по-друге, все ширше залучення до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни у державній формі власності.

6. Аналіз процесів, що відбуваються в економічній та соціальній сферах суспільства, дозволив сформувати низку проблем, які необхідно вирішити для більш ефективного реформування власності в Україні. Це перш за все:

- удосконалення правової, нормативної та методичної бази приватизації;

- розробка і реалізація комплексу заходів щодо усунення монополізму в процесі перетворення державної власності;

- посилення інформаційного забезпечення приватизаційних процесів;

- активізація участі громадян України в приватизаційних процесах.

7. Головне призначення приватизації в Україні полягає в адаптації відносин власності до потреб нового типу зростання, головна сила якого - підприємницька активність. Хоча у ході приватизації зустрічаються відверто політичні ситуації, загальна її спрямованість - забезпечення умов для більш ефективного господарювання, демонополізації та формування засад конкуренції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про форми власності на землю» від 30.01.1992

2. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 19.02.1997.

3. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992.

4. Проект Закону України «Про Державну програму приватизації на 2008-2012 роки»

5. Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №97 «Державний класифікатор України» від 28.05.2004.

6. Алимов А., Емченко В. Приватизация: стратегия завершающего этапа // Экономист. - 2007. - №202. -с.28.

7. Гальчинський А.С. Україна: Поступ у майбутнє. - К.: Наукова думка, 2000. - 220 с.

8. Дорошенко В.В. Мотивація домінуючих власників і система економічної влади в перехідній економіці // Економіка України. - 2004. - №5. - с.19.

9. Економічна теорія: Підручник / Ред. В.М.Тарасевич. - К.: Центр навч. літ., 2006. - 784 с.

10. Карбовник О.І. Про деякі підсумки приватизації в Україні // Львівський вісник. - 2008. - №11. - с.19.

11. Кучеренко О.В. Науково-методичні основи здійснення масової приватизації в Україні. - К.: Либідь, 2002. - 397 с.

12. Лоскутов В.И. Организация, управление, собственность // Деловой журнал. - 2007. - №8. - с.50.

13. Майєр Джеральд М., Раух Джеймс Е., Філіпенко А. С. Основні проблеми економічного розвитку. - К.: Либідь, 2003. - 688 с.

14. Мочерний С.В. Політична економія: Нач: посіб. - К.: Знання-прес. 2002. - 684 с.

15. Павлишенко М. Роздержавлення та приватизація: новий погляд на проблему // Економіка України. - 2007. - №4. - с.21.

16. Політекономія / За заг.ред. Ю.В.Ніколаєнка. - К.: ЦУЛ, 2003. - 412 с.

17. Політична економія / Під ред. М.А.Сіроштана. - Х.: ХДЕУ, 1998. - 344 с.

18. Політична економія: Навч. посіб./ Ред. О.С.Степура. - К.: Кондор, 2006. - 408 с.

19. Приватизація: чому навчає світовий досвід / Під. ред. О.Т. Болотіна. - Дніпр.: Наука, 2007. - 310 с.

20. Румянцев С. Піонери грошової приватизації // Цінні папери України. -2001. - №4 (4). - с.9.

21. Савченко Е.О. Еволюція відносин власності в Україні // Економічні реформи. - 2005. - №6. - с.7.

22. Старостенко Г.Г. Політична економія: Навч. посіб. - К.: Центр навч. літ., 2006. - 344 с.

23. Тихонова Н.О. Деякі питання приватизаційних процесів в Україні // Економіка України. - 2005. - №3. - с.8

24. Тихомиров М. Як стати власником // Прес-клуб. - 2008. - №1. - с.4.

25. Фрадинський О.А. Характеристика тіньового приватизаційного сектору в Україні // Галицькі контракти (№182) від 08.11.2006.

26. Чечетов М. Приватизація 2003 року: подолання стереотипів // Кореспондент від 19.01.2004.

27. Чуприна Л.В. Фактори, які визначають процес приватизації промислового підприємства // Вестник ХГПУ №1 «Исследование и оптимизация экономических процессов». - 2008. - Вып.19. - с.35.

28. http://www.ukrstat.gov.ua // Сайт Державного комітету статистики України

29. http://www.spfu.gov.ua // Сайт Фонду державного майна України

30. http://www.me.gov.ua // Сайт Міністерства економіки України

ДОДАТКИ

Додаток А

Класифікація організаційно-правових форм господарювання

Код	Назва	Попередній код
100	Підприємства
110	Фермерське господарство	200
120	Приватне підприємство	120
130	Колективне підприємство*	130
140	Державне підприємство	140
145	Казенне підприємство	145
150	Комунальне підприємство	150
160	Дочірнє підприємство	330
170	Іноземне підприємство	170
180	Підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки)	135
185	Підприємство споживчої кооперації	136
190	Орендне підприємство*	190
191	Індивідуальне підприємство*	100
192	Сімейне підприємство*	110
193	Спільне підприємство*	160
200	Господарські товариства
230	Акціонерне товариство	230
231	Відкрите акціонерне товариство	231
232	Закрите акціонерне товариство	232
235	Державна акціонерна компанія (товариство)	-
240	Товариство з обмеженою відповідальністю	240
250	Товариство з додатковою відповідальністю	250
260	Повне товариство	260
270	Командитне товариство	270
300	Кооперативи	180
310	Виробничий кооператив	181
320	Обслуговуючий кооператив	182, 183,184, 185
330	Споживчий кооператив	-
340	Сільськогосподарський виробничий кооператив	186
350	Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив	187
390	Кооперативний банк	-
400	Організації (установи, заклади)	400, 410, 420
410	Орган виконавчої влади	-
420	Орган місцевого самоврядування	-
425	Державна організація (установа, заклад)	-
430	Комунальна організація (установа, заклад)	-
435	Приватна організація (установа, заклад)	-
440	Організація (установа, заклад) об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки)	-
490	Організація орендарів*	430
495	Організація покупців*	440
500	Об'єднання підприємств (юридичних осіб)
510	Асоціація	280, 421
520	Корпорація	290
530	Консорціум	300
540	Концерн	310
550	Холдингова компанія	-
590	Інші об'єднання юридичних осіб	320
600	Відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи
610	Філія (інший відокремлений підрозділ)	500, 520
620	Представництво	510
800	Об'єднання громадян, профспілки, благодійні організації та інші подібні організації
810	Політична партія	450
815	Громадська організація	460
820	Спілка об'єднань громадян	-
825	Релігійна організація	470
830	Профспілка	480, 481, 482, 483, 484, 485, 487
835	Об'єднання профспілок	486
840	Творча спілка (інша професійна організація)	461
845	Благодійна організація	490, 492, 493, 494
850	Організація роботодавців	-
855	Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку	491
860	Орган самоорганізації населення	462
900	Інші організаційно-правові форми
910	Підприємець - фізична особа	340
915	Товарна біржа	-
920	Фондова біржа	-
925	Кредитна спілка	-
930	Споживче товариство	210
935	Спілка споживчих товариств	220
995	Інші організаційно-правові форми

__________* Чинним законодавством не передбачається створення та державна реєстрація нових підприємств та організацій з такими організаційно-правовими формами.

Додаток Б

Кількість реформованих об'єктів станом на 1 жовтня 2008 року.

Додаток В

Розподіл реформованих об'єктів за категоріями на 1 жовтня 2008 року

Додаток Г

Кількість реформованих об'єктів за класифікаційними групами на 1 жовтня 2008 року

Додаток Д

Розподіл об'єктів за способами приватизації