Економічна сутність зайнятості

Зміст

Вступ

Розділ 1 Економічна сутність зайнятості

1.1 Поняття зайнятості

1.2 Повна та неповна зайнятість

1.3 Теорії зайнятості

Розділ 2 Безробіття як економічна категорія

2.1 Економічна суть безробіття

2.2 Види безробіття

2.3 Соціальні наслідки безробіття

Розділ 3 Сучасний стан та перспективи розвитку ринку праці України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У різні часи вважався справедливим розподіл благ залежно від різних критеріїв: за статусом народження, суспільним становищем, майновим станом, кількістю вкладеної праці, кількістю членів родини тощо.

Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем; саме вона часто ставала причиною соціальних потрясінь, переворотів, революцій, політичних та економічних криз. Тому в сучасному світі держава активно регулює не тільки економіку, а й тісно пов'язані з нею соціальні процеси. У ринковій економіці соціальна справедливість реалізується головним чином через перерозподіл доходів між різними групами населення, надання соціальних гарантій, створення однакових стартових умов для усіх верств населення.

Саме на ринку праці визначаються вартість трудових ресурсів, умови праці, можливості професійного зростання і зайнятості. Як і на кожному ринкові, основними регулюючими факторами тут є попит та пропозиція.

Трудовий потенціал - сума ресурсів праці, що визначається загальною чисельністю працездатних людей країни. Ефективне використання трудових ресурсів пов'язане з проблемою зайнятості населення та безробіттям.

Серйозною макроекономічною проблемою є безробіття. Воно зумовлює ряд соціально-економічних проблем в суспільстві, безпосередньо визначає умови існування та життєвий рівень населення.

Згідно з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії: зайняті, безробітні та особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення.

Особливо гостро проблема зайнятості постала в 2008 році, коли економічна криза охопила всі країни нашої планети, стала загрозливою для економіки всіх країн без виключення. Великого значення набуває роль держави в цій кризовій ситуації, можливості її регуляторної політики.

Актуальність теми дослідження. Проблеми зайнятості і працевлаштування в Україні взагалі, та особливо сьогодні, коли країна входить в економічну кризу, зупиняються промислові підприємства, практично зупинився гірничо-металургійний комплекс, скорочуються робочі місця, є одними з найбільш актуальних. Очікуваної стабілізації на ринку праці не відбулося, зберігається тенденція зростання як офіційного, так і прихованого безробіття. На відміну від розвинених країн, у нас інша природа безробіття - воно виникло не на тлі перевиробництва, а навпаки - при масових дефіцитах. Все це погіршується тим, що протягом останніх років на розвиток ринку праці впливали чинники, які привели до спаду виробництва, обмеження розвитку соціально-культурних галузей, зростання прихованого безробіття і вивільнення кадрів. Набула поширення нерегламентована зайнятість. Крім офіційного ринку праці в Україні склався тіньовий ринок.

Ринкові відносини в сфері праці знаходяться в процесі становлення. Безпосереднім слідством зниження виробництва стає не зростання безробіття, як це відбувається в умовах розвиненого, ефективно функціонуючого ринку праці, а зростання внутрішньовиробничої незайнятості.

Інфляція і економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну платню: відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні та зростає відрив розміру винагороди за працю від її результатів, якості та складності.

Метою курсової роботи є аналіз ринку праці України та його державного регулювання.

Для дослідження мети були визначені наступні завдання:

у першому розділі визначити суть зайнятості, її види;

у другому розділі визначити природу безробіття, її соціальні наслідки;

у третьому розділі визначити сучасний стан та окреслити перспективи розвитку ринку праці в Україні.

Об'єктом дослідження є ринок праці України.

Предметом дослідження є державна політика регулювання зайнятості в Україні.

Структура роботи визначається метою і завданнями дослідження. Курсова робота має традиційну структуру і складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1 Економічна сутність зайнятості

1.1 Поняття зайнятості

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення - найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Держава не лише зацікавлена, а й несе відповідальність перед своїми громадянами за реалізацію політики зайнятості та створення умов для праці громадян.

В умовах становлення ринкового господарства змінюються погляди на принципи організації, стимулювання і оплати праці, на юридичні норми, що визначають структуру зайнятості. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її підготовки та здібностей, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком, передбаченим законодавством країни. За цих умов в економічній літературі визначилися ознаки, що характеризують різні види та форми зайнятості-- повну, раціональну, глобальну, оптимальну.

Під раціональною зайнятістю розуміють таку зайнятість, коли при певному розвиткові продуктивних сил досягається найбільша ефективність суспільного виробництва. Раціональність зайнятості забезпечується системою взаємопов'язаних чинників: технічних, економічних, соціальних [10].

Рис.1 Чинники, що формують зайнятість населення

Раціональна зайнятість населення залежить не від окремих чинників, а від їх взаємодії та взаємозв'язку, ступеня їх відповідності один одному.

Раціональна зайнятість характеризується такими чинниками:

по-перше, суспільне корисним напрямом трудової діяльності;

по-друге, науково обґрунтованим розподілом суспільної праці згідно з існуючими потребами виробництва як у вертикальному (галузевому), так і в горизонтальному (територіальному) розрізі;

по-третє, формуванням оптимальної професійно-кваліфікаційної структури сукупного працівника, зумовленої існуючим типом суспільного поділу праці та відповідною системою робочих місць.

Розрізняють кілька видів зайнятості (додаток1). Первинною називають зайнятість за основним місцем роботи. Вторинною зайнятістю називають роботу за сумісництвом.

Нелегальна зайнятість -- це та, що суперечить законодавству, зокрема Закону України «Про працю».

Тимчасова зайнятість пов'язана з виконанням короткочасної роботи (наприклад, участь у передвиборчій агітації, робота у дитячих таборах відпочинку під час відпустки тощо).

Сезонна -- пов'язана з сезонністю виробництва.

Самостійна - індивідуальна та творча трудова діяльність (продаж газет, ремонт взуття, продаж сільськогосподарських продуктів, праця митців, письменників).

Нерегламентована - трудова діяльність, що здійснюється без укладання трудового договору і ґрунтується на взаємній довірі робітника і роботодавця.

Новий підхід до проблеми зайнятості запропонований Міжнародною організацією праці (МОП), який дістав назву «концепції глобальної зайнятості». Сутність її полягає в тому, що вона враховує усі види економічної та суспільно корисної діяльності й визначається як залучення всіх осіб працездатного віку до розширеної сфери продуктивної праці (у тому числі домогосподарок, пенсіонерів та ін.). Передбачається також нормування праці, її перерозподіл з метою зменшення трудового навантаження, що припадає на кожного працюючого. Важливе значення має також індивідуалізація структури життєдіяльності людини, яка передбачає використання часткової зайнятості (поєднання молоддю навчання й роботи, перехід працівників старших вікових груп на неповну зайнятість тощо).

Деякі вчені розрізняють глобальну та економічну зайнятість. Так, економічна зайнятість передбачає участь усього працездатного населення в суспільному виробництві, включаючи сферу послуг. Крім того, глобальна зайнятість передбачає навчання в загальноосвітніх, професійно-технічних та інших середніх спеціальних закладах освіти, ведення домашнього господарства, виховання дітей, догляд за людьми похилого віку та інвалідами, участь у державних органах і громадських організаціях, службу в збройних силах.

Отже, глобальну зайнятість слід розглядати як мету, до якої слід прагнути. Така мета досяжна лише за певного рівня розвитку продуктивних сил, коли попит і пропозиція на робочу силу збігаються. Однак це можливо лише на короткий період: встановлена рівновага порушується зі зміною структури виробництва і відповідно з розвитком суспільства та його потреб.

1.2 Повна і неповна зайнятість

Під повною зайнятістю Дж. Кейнс розумів таку зайнятість, при якій попит на працю дорівнює його пропозиції, тобто це не 100-відсоткова зайнятість. Він вважав, що коли зайнятість перевищує такий нормальний рівень, то виникає інфляція. На думку М. Фрідмена, 100-відсоткова зайнятість неможлива, оскільки структурне і фрикційне безробіття неминучі. Вони становлять природний рівень безробіття, який у будь-якій країні становить 4-7 %. Отже, повна зайнятість -- це така кількість зайнятих, з якої вирахувано чисельність непрацюючих через структурне та фрикційне безробіття. Природний рівень безробіття наприкінці 80-х років в країнах Західної Європи становив 7 %. Якщо безробіття перевищує цей рівень, то кажуть про неповну зайнятість і про те, що економічна система дає перебої.

Повна зайнятість -- це не лише діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід, що влаштовує людину, а й стан економіки, за якого кількість вакансій відповідає чисельності безробітних або перевищує його (тобто такий стан, за якого немає незайнятих, які бажають працювати). У разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі структурного і фрикційного безробіття. Такий рівень повної зайнятості називається природним безробіттям. За ринкової економіки це не рівень залучення працездатного населення до суспільного виробництва, а принцип, що відображає право всіх громадян на працю й освіту, підкріплене зобов'язанням держави перед своїми громадянами забезпечувати всіх бажаючих працею.

А. Оукен сформулював закон, відповідно до якого між рівнем безробіття і реальним обсягом валового внутрішнього продукту існує обернена залежність: зниження безробіття на один відсотковий пункт щодо його природного рівня дає додатковий приріст реального ВВП приблизно на 2-2,5 % і навпаки. Число 2 або 2,5 носить назву коефіцієнта Оукена. Закон Оукена показує взаємозв'язок використання трудового потенціалу країни і віддачі залучених ресурсів (ефективності виробництва).

Трудовий потенціал -- це можливість країни залучити до трудової діяльності працездатне населення для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно він складається із зайнятих і безробітних, які на певний момент не мають роботи, але бажають її одержати. Ефективність виробництва -- це доцільне використання всіх виробничих ресурсів, якісна характеристика господарювання на всіх рівнях управління. Коли йдеться про ефективність виробництва, то мається на увазі ступінь використання виробничого потенціалу, тобто співвідношення між витратами і результатами. І що більший розрив між отриманими результатами та витратами на їх отримання, то ефективніше працює економіка країни або суб'єкт ринкових відносин.

У сучасних умовах у багатьох країнах світу загрозливих розмірів набула неповна зайнятість і особливо прихована неповна зайнятість. Неповна зайнятість є протилежністю повної зайнятості і характеризується неповною оплатою праці або зайнятістю неповний робочий день (тиждень). Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена здебільшого соціальними причинами. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час або за допомогою спеціальних вибіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими факторами виробництва. Вона пов'язана, зокрема, із зменшенням обсягів виробництва, кризою в економіці і виявляється в низьких доходах населення, у низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом і становить значний відсоток серед безробітних. Основні причини неповної зайнятості: економічна нестабільність в умовах трансформації до ринкової форми організації господарства, які породжують безробіття. Неповна зайнятість зумовлює розорення частини підприємств, нагромадження капіталу, що спричиняє диспропорцію у динаміці нагромадження та інвестування. Нерівномірність інвестування тісно пов'язана із станом податкової системи, що призводить до циклічного характеру виробництва, а відповідно і до змін у динаміці працевлаштованих.

Виходячи з причин зайнятостi на режимах неповного робочого часу, виокремлюють «вимушену» та «добровiльну» неповну зайнятiсть.

Вимушеною називається неповна зайнятiсть, зумовлена економiчними причинами: скороченням обсягiв виробництва, реконструкцiєю пiдприємства, циклiчним характером розвитку ринкової економіки.

Мiжнародною органiзацiєю працi примусова зайнятiсть зі скороченням заробiтної плати внаслідок зниження дiлової активностi пiдприємства визначається як скорочений робочий час або часткове безробiття. Тривалiсть робочого тижня значно нижча за нормальну, коли за цим режимом працюють на постiйнiй i добровiльнiй основi, вважається неповним робочим тижнем.

Загальний пiдхiд до визначення вимушеної неповної зайнятостi та часткового безробiття грунтується на положеннях 44-ї, 166-ї та 168-ї Конвенцiй МОП. У цих конвенцiях, зокрема, вiдзначається:

«У разі часткового безробiття вiдшкодування або допомога виплачується особам, зайнятiсть яких скорочено в межах, передбачених законодавством країни» (Конвенцiя 44).

«Якщо вважається, що тимчасове скорочення нормальної тривалостi робочого часу може запобiгти звiльненням через тимчасові економiчні труднощі або звести їх кiлькiсть до мiнiмуму, то потрібно розглянути можливiсть часткової компенсацiї втрат у заробiтнiй платi за невiдпрацьованi нормальнi години робочого часу, що фiнансується згiдно з нацiональним законодавством та практикою» (Конвенцiя 166).

У Конвенцiї 168 вказується на необхiднiсть розробки прiоритетної полiтики на ринку працi, що сприятиме досягненню всiлякими засобами повної, продуктивної та вiльно обраної зайнятостi. Конвенцiя мiстить перелiк правових норм, соцiальних гарантiй на випадок безробiття, які потрібно враховувати та на якi слiд орiєнтуватись державам при розробцi законодавства. Зокрема, система подання допомоги по безробiттю може охоплювати й осiб, що працюють неповний робочий час, але фактично шукають роботу на повний робочий день.

В Українi вимушена неповна зайнятiсть поки що не регламентована законом, i тому об'єктивно та неминуче це призводить до порушення мiжнародних норм. Так, у Законi України «Про зайнятiсть населення» працюючих в умовах повного i неповного робочого часу вiднесено до однiєї категорiї зайнятого населення. У Законi вiдсутнє поняття «часткове безробiття». Тобто вiдсутнi законодавчi норми, що визнають безробiтними або такими, що потребують соцiального захисту, працiвникiв, якi фактично є безробiтними, але в той же час перебувають у трудових вiдносинах зі своїми пiдприємствами.

Урегулювання цiєї проблеми вимагає: внесення вiдповiдних змiн до нацiонального законодавства, встановлення нормативу робочого часу i законодавче визнання категорiї частково безробiтного вiдповiдно до мiжнародних норм; подання державою та пiдприємствами допомоги частково безробiтним; запровадження страхування на випадок часткового безробiття.

В умовах вимушеної неповної зайнятостi працiвники використовуються нижче своїх можливостей, здiбностей, знань, квалiфiкацiї, наслідком чого є низька продуктивнiсть працi. Крiм працiвникiв, якi зайнятi неповний робочий час i отримують вiдповiдну заробiтну плату, зайвих працiвникiв, якi одержують повну заробiтну плату, осiб, якi перебувають у вiдпустках зі збереженням або з частковим збереженням заробiтної плати, до прихованих безробiтних вiдносять також тих, хто формально не має роботи, але не зареєстрований офiцiйно службою зайнятостi. Останнє виникає за умов низького рiвня розмiрiв допомоги по безробiттю, невисоких шансiв отримати роботу через державнi служби зайнятостi, існування можливостi одержання доходiв вiд «нерегламентованої» (незареєстрованої) зайнятостi населення.

Добровiльною називається неповна зайнятiсть, зумовлена соцiальними причинами: необхiднiстю пiдвищення квалiфiкацiї, набуттям професiї, станом здоров'я, вихованням дiтей, необхiднiстю змiни професiї та iншими соцiальними потребами.

Нормативно встановленого порогу тривалостi робочого тижня, вiд якого роблять вiдлiк при визначеннi неповної зайнятостi, в бiльшостi розвинених країн немає. У деяких країнах зайнятiсть вважається неповною, якщо тривалість робочого часу менша від нормативної. В iнших країнах встановлено точну тривалiсть робочого часу, нижче якого починається неповна зайнятiсть. У деяких країнах неповнiстю зайнятими вважаються тi, хто сам заявив, що працює неповний робочий час.

Неповна зайнятiсть має двi суттєвi ознаки: по-перше, зайнятiсть може стосуватися лише осiб найманої працi, по-друге, неповнiстю зайнятими вважаються особи, якi регулярно, постiйно зайнятi протягом певної кiлькостi годин, рiдше -- кожного мiсяця.

Саме тому до неповнiстю зайнятих не належать тимчасовi, сезоннi та випадковi працiвники, хоча тривалість їхнього робочого часу, як правило, менша від нормативної. Це правило не стосується тимчасових працiвникiв на пiдприємствах Японiї. Це пояснюється тим, що такi працiвники в статусi «тимчасових» на японських пiдприємствах можуть працювати все своє трудове життя. Тому такi працiвники, якщо тривалiсть робочого перiоду нижча від нормативної, належать до неповнiстю зайнятих.

Неповна зайнятість - серйозна економічна проблема для ринкового суспільства. Боротьба з нею завжди була одним із найголовніших завдань уряду у сфері макроекономіки.

1.3 Теорії зайнятості

Теорії зайнятості мають велику історію і пов'язані із загальним розвитком економічної науки.

Класична теорія зайнятості розглядається у працях таких відомих економістів минулого, як А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сей та ін. Класики вважали, що ринкова система здатна забезпечити повне використання ресурсів, у тому числі й ресурсів робочої сили. Вони стверджували, що повна зайнятість є нормою ринкової економіки, а найкращою економічною політикою -- політика невтручання держави.

Сей стверджував, що сам процес виробництва товарів створює дохід, рівний вартості вироблених товарів, тобто необхідний і достатній для закупівлі всієї продукції на ринку. За законом Сея, збільшення пропозиції товарів на певну суму автоматично призводить до збільшення попиту на таку ж суму, оскільки попит і пропозиція товарів не можуть не співпадати, бо "пропозиція сама породжує попит". На перший погляд, це ніби й так. Але виникає недостатність споживання. У результаті -- непродані товари, скорочення виробництва, безробіття. Проте дану проблему, стверджують класики, можна подолати шляхом зміни відсоткової ставки.

Величина досить високого прагнення до заощадження є тим більшою, чим є вищою відсоткова ставка. Це яскраво проявилося в нашій дійсності. Але заощадженням протистоять інвестиції, що зростатимуть, якщо відсоткова ставка знижуватиметься.

На думку класиків, економіка є подібною до гігантської ванни, в якій об'єм води відповідає випуску продукції і зайнятості, а вливання інвестицій врівноважується зливом заощаджень.

Економісти-класики додатково обґрунтовували свій висновок про те, що повна зайнятість є нормою для ринкового господарства, ще одним аргументом -- еластичністю співвідношення цін і заробітної плати.

Обсяг продукції, що можна реалізувати, залежить не лише від рівня загальних витрат, а й від рівня цін. Наприклад, якщо витрати на виробництво продукції склали 1000 доларів, то можна реалізувати 100 виробів за ціною 10 доларів за виріб, якщо ж витрати скоротилися до 800 доларів, то ці ж 100 виробів можна реалізувати лише за 8 доларів.

Тому заощадження, зменшуючи суму витрат на купівлю, не стільки зменшують обсяг виробництва і зайнятість, скільки призводять до зниження цін. Останнє потребує зниження витрат виробництва, в тому числі й щодо заробітної плати, оскільки збереження ставок зарплати призведе до надлишків робочої сили та зростання безробіття.

Отже, підприємці будуть знижувати ставки оплати праці. З цим будуть вимушені погодитися безробітні, враховуючи конкуренцію на ринку праці. У свою чергу, це спричинить зниження цін й на інші товари.

Так, економісти-класики дійшли висновку, що змушене безробіття є неможливим. Такі важелі ринкового регулювання, як ставка відсотка та еластичність співвідношення цін і зарплати були здатні, на їх думку, підтримати повну зайнятість. Вони уявляли ринкову економіку як саморегульовану, при цьому допомога держави вважалася не просто зайвою, а й шкідливою.

Неокласичний напрямок отримав завершене відображення в працях А. Маршалла та А. Пігу.

Найяскравішими представниками сучасного неокласичного напрямку є монетаристи (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс, Ф. Хайєк). їхня ідея -- відмова від методів активного державного втручання, а лозунг -- "Назад до Сміта". Вони є прихильниками стійкості приватного ринкового господарства, що завдяки своїм внутрішнім тенденціям прагне до стабільності та самоналагоджування.

Спираючись на класичну економічну теорію, вони відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних, конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави, монополій чи профспілок.

Державне регулювання повинно обмежуватися контролем над грошовим обігом, інші регулятори мають бути виключені. Фрідман виходив з того, що грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. Для цього необхідно, щоб відсоток грошей в обігу відповідав проросту цін та національного доходу або ВНП.

Із середини 70-х років XX ст. широкого розповсюдження серед зарубіжних економістів набула теорія раціональних сподівань (ТРС), яка ґрунтується на визначенні загальноприйнятого в економічній теорії положення, що люди ведуть себе раціонально. Ринкові суб'єкти збирають й обмірковують інформацію при формуванні сподівань стосовно речей, що становлять для них грошовий інтерес. Згідно з теорією, підприємці, споживачі та працівники розуміють, як функціонує економіка і мають можливість використовувати доступну інформацію для прийняття рішень, що найкращим чином відповідають їх приватним інтересам.

Виробленню принципово нових підходів до даної проблеми сприяла поява у 1958 р. знаменитої роботи англійського економіста А. Філліпса "Співвідношення між безробіттям і ступенем виміру грошової заробітної плати у Великобританії", де він на аналізі статистичного матеріалу побудував криву, що характеризує зв'язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям.

Узагальнивши дані про безробіття, заробітну плату та ціни на споживчі товари, Філліпс побудував криву, яка показала, що при рівні безробіття 5,5 % заробітна плата підтримується на одному рівні. Якщо ж безробіття скорочується, то заробітна плата підвищується, і навпаки. Така ж залежність існує між рухом безробіття та рівнем споживчих цін (інфляцією).

Позитивна роль монетаризму полягає в дослідженні механізму зворотного впливу грошей на товарний світ, а грошової політики -- на розвиток економіки.

Теорія К. Маркса про зайнятість і безробіття

Маркс, як відомо, не ставив завдання поліпшення, вдосконалення капіталізму. Але його глибокі дослідження є важливими для розуміння сутності та причин безробіття, його впливу на становище робітничого класу.

Теорія зайнятості посідає значне місце в економічному вченні Маркса та базується на трьох найважливіших положеннях:

* теорії додаткової вартості;

* теорії зростання органічної будови капіталу;

* законі народонаселення.

Головною рушійною силою і прагненням власників капіталу є привласнення додаткової вартості, отримання максимального прибутку. Гонитва за нею в умовах конкурентної боротьби змушує підприємців залучати нову техніку і технологію, предмети праці та матеріали для підвищення продуктивності праці та якості продукції. У зв'язку з цим все більші витрати йдуть на постійний капітал ("С") і все менші, відносно, а іноді й абсолютно, -- на змінний капітал ("V"), тобто на робочу силу. Відбувається зростання органічної будови капіталу.

Таке зростання обумовлене, перш за все, дією закону додаткової вартості. Прагнучи отримати надмірну додаткову вартість, підприємці зацікавлені в тому, щоб зменшувати індивідуальну вартість товарів на своїх підприємствах нижче суспільної. А для цього необхідні технічні вдосконалення та збільшення витрат на постійний капітал.

У результаті частка змінного капіталу зменшується, попит на робочу силу відносно знижується, чисельність зайнятих збільшується повільніше порівняно із зростанням всього капіталу і всього суспільного виробництва.

Звідси Маркс формулює властивий капіталістичному способу виробництва закон народонаселення. Він полягає в тому, що "робітниче населення", накопичуючи капітал, у зростаючих розмірах виробляє засоби, що роблять його відносно надлишковим населенням" .

Маркс показав циклічний характер розвитку капіталістичного виробництва і залежність безробіття від фаз циклу, а також роль безробіття в посиленні експлуатації працюючих. Він стверджував, що надлишкове населення є невід'ємною складовою капіталістичного господарства, без якого воно не могло б ані існувати, ані розвиватися. Заслуговує на увагу аналіз Марксом прихованого безробіття в сільському господарстві та застійного безробіття.

Теорія зайнятості Д. Кейнса та неокейнсіанців

Д. Кейнс є видатним теоретиком і засновником економічної теорії регульованого капіталізму і зайнятості. Його основна праця "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", що вийшла в 1936р., здійснила, можна сказати, революцію в аналізі економіки і зробила Кейнса одним з найвідоміших економістів усіх часів. У праці, висуваючи на перший план проблеми зайнятості, він писав: "Кінцева мета нашого аналізу -- встановити, чим визначається рівень зайнятості".

Книга починається з критики класичної теорії і особливо книги А. Пігу "Теорія безробіття", в якій дано досить детальний виклад класичної теорії зайнятості.

За теорією Кейнса і його послідовників, при капіталізмі не існує жодного механізму, який би гарантував повну зайнятість, що причини безробіття та інфляції криються не в зовнішніх причинах, а у самій цій економічній системі, що не є і не може бути саморегульованою.

Кейнсіанці відкидають положення про те, що ставка відсотка здатна з'єднати і відрегулювати зливну трубу заощаджень і кран інвестицій та що ціни і зарплата не можуть бути еластичними в напрямку зниження.

Центральним пунктом теорії Кейнса є принцип ефективного попиту. Він виходив від того, що ключовою проблемою капіталістичного виробництва є місткість ринку, можливість його розширення. Недолік ефективного попиту за Кейнсом лежить в основі кризових явищ, безробіття, недозавантаження виробничих потужностей, низьких темпів зростання виробництва.

Він доходить висновку, що капіталізм втратив механізм автоматичного відновлення рівноваги, або, точніше, взагалі його не мав і не має. Звідси випливає найважливіший висновок про необхідність державного регулювання економіки, і перш за все -- забезпечення необхідного обсягу ефективного попиту.

Його основна рекомендація урядам, яка вразила всіх на той час, полягала в тому, що вони повинні збільшити витрати (навіть шляхом інфляції) для стимулювання виробництва і повернення безробітних до робочих місць. Для ліквідації безробіття необхідно збільшити державні витрати і довести загальний обсяг ефективного попиту до рівня, що забезпечує повну зайнятість. Інструментами вирішення даних завдань може бути податкова політика і видатки бюджету.

У період спаду виробництва і зростання безробіття є необхідним:

* збільшення державних витрат або

* зниження податків або

* співвідношення того та іншого.

Найефективнішим прибічники кейнсіанської теорії вважали перше. У період підйому економіки на їхню думку є можливим:

* зменшення державних витрат або

* збільшення податків або

* співвідношення того та іншого.

Важливе значення в забезпеченні зайнятості Кейнс приділяв заробітній платі, в тому числі рекомендував урядам для зменшення безробіття проводити політику "заморожування" номінальної заробітної плати та пониження реальної за рахунок інфляції.

Інституціоналізм та концепція економіки пропозиції

Представники інституціоналізму (Т. Веблен, Дж. Гелбрейт та ін.) трактують предмет економіки розширено, вважаючи за необхідне враховувати весь комплекс умов і чинників, що впливають на господарське життя: соціальних, правових, політичних. Вони виступають за розширення соціальних програм. Вважають, що державі належить взяти під свою опіку екологію, освіту, медицину. Стверджують, що питання щодо соціальних гарантій зайнятості можуть бути важливішими, ніж питання щодо рівня заробітної плати, що проблема безробіття виступає, перш за все, проблемою структурної незбалансованості -- і тут все більше проявляється зв'язок економіки та політики.

Головним змістом концепції економіки пропозиції є стимулювання сукупної пропозиції, активізація виробництва і зайнятості. Вона містить обґрунтування пропозицій і перш за все -- у галузі податкової політики. Зокрема, передбачається скоротити всі види податків, спираючись на Лаффера, відмовитися від системи прогресивного оподаткування. Представники даної концепції вважають, що зниження податків збільшить доходи і заощадження підприємців, знизить рівень відсоткової ставки, в результаті будуть зростати інвестиції. Зниження податку на зарплату збільшить привабливість додаткової роботи і залучення додаткових заробітків, зростуть стимули до роботи, збільшиться пропозиція робочої сили.

Але оскільки зниження податків веде до скорочення доходної частини бюджету, пропонується скоротити соціальні програми та державний апарат, зменшити федеральні витрати на субсидії промисловим підприємствам, на розвиток інфраструктури і т. д.

Розділ 2 Сутність безробіття

2.1 Безробіття як економічна категорія

Безробіття - це той феномен ринкової економіки, який наглядно відображує специфіку конкретної країни, і одночасно конкретної стадії її розвитку. За суттю це не тільки економічне явище, а й своєрідний синтез економіки, політики, ідеології, моралі даного суспільства. На регіональному рівні великий вплив на формування безробіття мають місцеві традиції і специфіка соціально-економічного розвитку.

Відомо, що ринок праці не є автономним, його функціонування тісно пов'язане з процесами, що протікають на інших ринках. Тому безробіття не може розглядатися як локальне явище, тобто лише викликане особливостями поведінки осіб, що виступають на ринку праці. За суттю безробіття є наслідком функціонування господарського механізму, породженим внутрішніми протиріччями ринкової економіки.

В економічному плані безробіття відображує невідповідність на ринку праці між пропозицією робочої сили та попитом на неї. Причому, ця невідповідність може бути як у кількісному, так і в якісному відношенні.

Поняття безробіття відноситься до категорії економічно активного населення, тобто безробітні - це особи, що активно пропагують свої послуги на ринку праці, що шукають роботу.

Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття.

Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку ХІХ ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920-1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чол., а в 30-х - близько 20% осіб найманої праці.

Першу спробу пояснити сутність безробіття зробив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснив його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.

У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.

Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги. Безробіття зумовлене комплексом причин:

- структурними змінами в економіці;

- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;

- постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР;

- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

- диспропорційністю розвитку економіки;

- обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Згідно стандартів МОП до безробітного населення відносяться всі особи, що досягли відповідного віку , які протягом звітнйго періоду були без роботи, були готовими негайно приступити до роботи і активно шукали її.

Рівень безробіття - основний показник, що дає узагальнене уявлення про стан ринку праці в даний момент часу і про зміни, що відбулись на ньому за певний період часу.

До економічно активного населення відносяться особи, що працюють по найму за винагороду або на власних підприємствах, в т.ч. в особистому підсобному господарстві, або ті, що мають такі підприємства, але на них не працюють, а також особи без роботи, але бажаючі працювати за наймом або без нього.

Рівень безробіття розглядається як один з найважливіших соціальних індикаторів розвитку економіки.

Цей рівень обчислюється для визначення обсягу втраченого для суспільства внутрішнього продукту у зв'язку з безробіттям. Економісти визначають цей втрачений продукт як відставання обсягу ВВП, яке показує на скільки фактичний обсяг ВВП(ВНП) менший від потенційного ВВП (ВНП).

Безробіття, так само як і інфляція, розглядається як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як правило, два аргументи.

Перш за все наявність безробіття є свідченням недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної пропозиції.

По-друге, безробіття - це, окрім усього, певна кількість людей із меншою платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції.

Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем.

Сучасна наука використовує поняття так званого природного рівня безробіття. У різних країнах рівні безробіття є різними, в залежності від фази економічного циклу, державної політики зайнятості і т.д. Для прикладу рівні безробіття в розвинутих країнах із ринковою економікою знаходяться в межах: Великобританія - 6 - 7%; Італія - 12 - 13%; США - 5 - 6%, Швеція - біля 2%, Японія - 2 - 3%, в Україні - 6%.

Відповідний рівень безробіття називають природнім або рівнем безробіття при повній зайнятості.

Безробiття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активностi працюючого населення, а з iншого -- великим суспiльним лихом. Усi країни докладають багато зусиль до подолання безробiття, але жоднiй ще не вдалося лiквiдувати його повнiстю. Навiть у таких країнах з розвиненою соцiально орiєнтованою економiкою, як Японiя, Нiмеччина, США та iнших, кiлькiсть безробiтних, за різними даними, досягала не менше 2,0 -- 3,0 % загальної кiлькостi працездатних. Узагалi ж експерти Мiжнародної органiзацiї працi вважають, що в наступнi роки в середньому в свiтi безробiття становитиме близько 10 % i повнiстю лiквiдувати його не зможе жодна країна.

У класичнiй теорiї iснує поняття «класичного безробiття», яке є наслідком занадто високої ставки заробiтної плати щодо тiєї, яка врiвноважувала б попит на робочу силу та її пропозицiю і зафiксована, наприклад, профспiлками. Висока ставка заробiтної плати примушує роботодавцiв скорочувати попит, а власникiв робочої сили пропонувати її в кiлькостi, яка перевищує потребу

Як свiдчить свiтовий досвiд, точно вимiряти рівень безробiття нiколи не вдавалося. Причин тут може бути декiлька. Розглянемо деякі з них.

1. Часткова зайнятiсть. В офiцiйнiй статистицi всi зайнятi неповний робочий день належать до категорiї повнiстю зайнятих. Це занижує рiвень безробiття тим бiльше, чим бiльше людей працюють за цим робочим графiком. Фактично такi люди частково зайнятi, а частково -- безробiтнi. Це саме стосується й тих, хто перебуває у вимушених вiдпустках.

2. Особи, якi втратили надiю на працю. Офiцiйна статистика вважає безробiтними тих, хто активно шукає роботу. Але є багато людей, якi марно шукали роботу протягом деякого часу, а потiм втратили надiю i вже не шукають її. Цi люди офiцiйно не вважаються безробiтними, що занижує рiвень безробiття.

3. Неправдива iнформацiя. Інколи люди, якi говорять, що активно шукають роботу, насправдi працювати не хочуть. Заявивши про бажання знайти роботу, вони деякий час отримують допомогу по безробiттю i вважаються безробiтними, що збiльшує рiвень безробiття. Тiньова економiка може також збiльшувати рiвень безробiття, тому що можливо, що людина, яка займається пiдпiльним бiзнесом, назве себе безробiтним.

Усе це свiдчить про те, що офiцiйно розрахований рiвень безробiття не завжди точний. Цей недолiк можна лiквiдувати, звернувшись до методики розрахунку коефiцiєнта безробiття, запропонованої координатором Департаменту зайнятостi й розвитку МОП Г. Стендiнгом. Визначаючи реальне перевищення пропозицiї робочої сили над попитом у перерахунку на еквiвалент повного робочого часу, Г. Стендiнг припускає, що в разі неповної зайнятостi тривалiсть роботи становить половину середньої тривалостi робочого часу.

2.2 Види безробіття

Фрикційне безробіття - найбільш розповсюджений тип безробіття, навіть у випадку економічного росту існує деякий потік людей, що змінюють одне місце роботи на інше, що переїжджають з одного місця на інше, шукають роботу після закінчення навчання або ж роботи за контрактом. Процес приведення до відповідності працюючих і робочих місць обов'язково вимагає часу, навіть якщо робоче місце є вакантним і кількість безробітних відповідає кількості робочих місць. Період пошуку нової роботи і викликає фрикційне (“притерте”, поточне) безробіття.

Термiн «фрикцiйне безробiття» застосовується до тiєї категорiї людей, якi шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Визначення «фрикцiйне» точно вiдбиває суть явища: ринок працi функцiонує неефективно i не приводить у вiдповiднiсть кiлькiсть робiтникiв i робочих мiсць. Фрикцiйне безробiття вважається неминучим i певною мiрою бажаним, тому що частина працiвникiв, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вищеоплачувану i бiльш продуктивну. Це означає вищi доходи для працiвникiв i бiльш рацiональний розподiл трудових ресурсiв, а отже, i бiльш реальний обсяг нацiонального продукту.

Сезонне безробіття - найменш гостре з усіх видів безробіття. деякі види виробництва (особливо сільськогосподарського) мають сезонний характер: високий попит на робочу силу в окремі періоди року і незначний попит в інші періоди. У зв'язку зі специфікою сезонне безробіття не може бути суттєво зменшене.

Технологічне безробіття викликається впровадженням у виробництво нових “безлюдних” технологій. Ці форми складають вимушене, або надлишкове безробіття.

Структурне безробіття - виникає на базі зсувів у структурі попиту на окрему продукцію і технології виробництва. В результаті цього робоча сила за своїми професійно-кваліфікаційними характеристиками перестає відповідати відповідним новим вимогам і не може використовуватись. Структурне безробіття характеризується невідповідністю структури пропозиції робочої сили структурі робочих місць, що змінилася. На її виникнення впливають реальні зміни і попиті як на продукцію, так і на робочу силу. Структурне безробіття є об'єктивно присутнім в країнах із розвинутою та прогресивною економікою.

Деякі країни, зокрема Швеція, мають великий досвід у подоланні структурного безробіття. Він засвідчує, що як запобіжні та протидіючі безробіттю засоби ефективно спрацьовують:

а)гнучка система освіти, здатна орієнтуватись на змінюваний попит;

б)територіальна мобільність робочої сили;

в)бюджетно-податкова політика, спрямована на створення нових робочих місць;

г)доступність інформації про стан ринку праці;

д)широка мережа закладів, де ведеться перекваліфікація працівників відповідно до нового типу.

Циклічне безробіття - безробіття, що викликане спадом виробництва, тобто фазою економічного циклу.

В економiчнiй лiтературi виокремлюють ще добровiльне та вимушене, приховане, нормальне та оптимальне безробiття.

Добровiльне безробiття виникає тодi, коли працiвник звiльняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рiвнем оплати працi, умовами роботи; через психологiчний клiмат у колективi або з iнших причин усупереч бажанню адмiнiстрацiї. Його рiвень залежить вiд стадiї економiчного циклу (зростає пiд час буму i знижується пiд час спаду в економiцi країни), престижностi професiї, рiвня квалiфiкацiї, належностi до тiєї або iншої соцiальної групи населення. Закономiрнiсть цього виду безробiття полягає в тому, що, чим менше у працiвника шансiв знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровiльно покинути робоче мiсце.

У класичнiй теорiї ринку працi iснує iнше визначення добровiльного безробiття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробiтної плати, яка визначається попитом i пропозицiєю в умовах вiльного ринку працi або гнучкої заробiтної плати.

Економiка може бути ефективною i за наявностi деякого добровiльного безробiття. Якщо попит на робочу силу зростає, то ставка заробiтної плати також збiльшується, тому що крива попиту зсунеться вправо. Добровiльне безробiття також скоротиться, тому що ставка заробiтної плати збiльшиться.

На вiдмiну вiд добровiльного, недобровiльне безробiття виникає за умов жорсткостi заробiтної плати.

Приховане безробіття - та чисельність працівників, яка стала зайвою і зв'язку зі спадом виробництва або структурними змінами у ньому, але продовжує формально рахуватись зайнятою, і яка за певних умов буде або вивільненою і поповнить відкритий ринок праці, або перейде до категорії ефективно зайнятих.

Вимушене безробiття виникає тодi, коли працiвник не бажає звiльнятися, а адмiнiстрацiя фiрми скорочує персонал. Отже, лише частина безробiтних може претендувати на робочi мiсця, а iншi виявляються вимушено безробiтними через перевищення пропозицiї працi над попитом на неї. Такий стан ринку працi характерний, як правило, для перiодiв спаду в економiцi, коли пiдприємцi вимушенi скорочувати розмiри виробництва i чисельнiсть персоналу через несприятливу дiлову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробiття може бути факт звiльнення адмiнiстрацiєю неугодного.

Різноманітність типів безробіття дуже ускладнює завдання його скорочення. Оскільки єдиних «рецептів» від безробіття бути не може, тому для вирішення цієї проблеми використовуються різні методи та заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

2.3 Соціальні наслідки безробіття

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом.

Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям.

Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)

Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

Оцінюючи безробіття як збитки суспільства, треба згадати й такі фактори екномічної нестабільності, як зниження споживчого попиту; скорочення заощаджень; зниження інвестиційного попиту; скорочення пропозиції, спад виробництва.

Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов'язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці - заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді - державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов'язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок - зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

Для неї реальну небезпеку являє деградація структури робочих місць і людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої якості, і збільшення зайнятості в торгівлі та посередницької діяльності переважно у неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення довгострокового безробіття.

В якійсь мірі помірне безробіття є благом для економічного зростання. Що при цьому мається на увазі?

1. Безробіття представляє собою резерв незайнятої робочої сили, який можливо задіяти при наступному розширенні виробництва або при структурних перебудовах. Труднощі переходу нашої країни на рейки інтенсивного розвитку в багатьох були пов'язані з повною зайнятістю. Нові будови, цехи виявилися незадіяними, тому що робітникам було легше працювати на старих, вже освоєних робочих місцях. Капіталовкладення виявилися омертвілими, ефективність розвитку країни на певному етапі стала знижуватися.

2. Наявність безробіття обмежую агресію профспілок та їх вимоги підвищення заробітної плати і цим самим посилює стимули підприємницької діяльності.

3. Побоювання втратити роботу і влитися в число вивільнених із сфери виробництва є самим кращим організатором дисципліни праці, і , крім того, створює умови для підтримки необхідної якості витрат праці.

В силу позначених причин помірне безробіття (від 3 до 5% зайнятих) вважається необхідним супутником розвитку ринкової економіки.

В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства.

Розділ 3 сучасний стан та перспективи розвитку ринку праці в Україні

Проблема регулювання ринку праці тісно пов'язана з визначенням доцільності і можливості державного впливу на економіку взагалі. Згідно з основними положеннями класичної економічної теорії ринковій економіці завдяки властивим їй внутрішнім силам притаманна повна зайнятість, яка досягається "автоматично". Тому державне втручання в її функціонування недоцільне. Але велика економічна депресія кінця 20-х - початку 30-х років ХХ століття показала, що можлива ситуація, коли безробіття досягає величезних масштабів і триває досить довго.

Можливість і доцільність державного втручання в функціонування ринкової економічної системи поширюється і на її складову - ринок праці. У сучасній вітчизняній економічній літературі дана точка зору не піддається сумніву, а проблема державного регулювання ринку праці й зайнятості перебуває під пильною увагою дослідників. Різноманітні її аспекти розглядалися українськими економістами С. Бандуром, Е. Лібановою, І. Петровою, Т. Заяць, Г. Купаловою. Проте певні аспекти цієї багатогранної проблеми ще недостатньо вивчені. Йдеться, зокрема, про закономірності функціонування, методи (засоби, інструменти) регулювання, їх зміст, взаємозв'язок. Недостатньо вивчалася така проблема, як інституційні засоби регулювання ринку праці. Більш глибокого теоретичного аналізу потребує механізм забезпечення збалансованості, послідовності застосування різноманітних засобів державного регулювання зайнятості, їхнього взаємозв'язку. Розгляд цієї проблеми має не тільки суто теоретичне, а ще й велике практичне значення.