Економічна сутність зайнятості

Розрізняють державну активну і пасивну політику зайнятості.

Активна політика зайнятості (активна політика на ринку праці) - сукупність правових, організаційних і економічних заходів, що проводиться державою з метою зниження безробіття. Така політика включає заходи, що пов'язані із запобіганням (профілактикою) звільнень працівників через збереження робочих місць; навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб, що шукають роботу, активний пошук і підбір робочих місць; субсидування створення нових робочих місць (як на існуючих підприємствах, так і шляхом розвитку самозайнятості); організацію нових робочих місць через систему суспільних робіт.

Пасивна політика зайнятості (пасивна політика на ринку праці) - сукупність заходів, спрямованих на послаблення негативних наслідків безробіття. Вона включає виплату гарантованих державою засобів по безробіттю, а після закінчення термінів виплат - матеріальної допомоги (соціальної підтримки); виплату різноманітних доплат, а також можливу видачу недорогих товарів першої необхідності, включаючи продукти харчування; організацію дешевого харчування у спеціальних їдальнях; деякі інші заходи.

Найважливішим критерієм соціальної орієнтованості економіки є відношення до зайнятості. Зайнятість повинна розглядатися як невід'ємна частина комплексної соціальної політики. Соціальність проблем зайнятості визначається її вихідною націленістю на людину, її інтереси, потреби в трудовій сфері.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаючих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

* сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

* попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

* удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

* захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

* формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

* заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

* формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

* створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

* регулювання трудових міграцій;

* забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

* сприяння професійній мобільності;

* розвиток соціально-трудових відносин;

* удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

* сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обґрунтування.

Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях.

Основні джерела коштів фонду:

1) кошти державного і місцевих бюджетів;

2) обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ;

3) добровільні внески громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм;

4) кошти служби зайнятості;

5) цільові фінансові відрахування підприємств;

6) інші надходження.

Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.

На відрахування коштів до ДФСЗН впливають:

* демографічне навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;

* рівень зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежать обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;

* чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних;

* розміри допомоги у зв'язку з безробіттям.

Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем.

Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету.

В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії -- 29,1% і 70,9%, у Німеччині -- 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці. Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5--1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.

Доцільно запровадити порядок централізованого управління ДФСЗН з метою забезпечення перерозподілу коштів між регіонами залежно від їх економічного розвитку та стану ринку праці.

Фонд зайнятості має формуватися як страховий на принципах соціального страхування. При цьому внески до фонду зайнятості мусять робити всі без винятку підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, господарювання і фінансування. Має бути особисте страхування працівників від безробіття.

Реалізація конституційних прав громадян України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення.

При цьому, згідно статті 8(1) Кодексу законів про працю України встановлено пріоритет міжнародної угоди над національним законодавством:: "Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди."

Як мінімум необхідно враховувати чотири соціальні аспекти зайнятості:

1. Нерозривний зв'язок зайнятості з найважливішим конституційним правом людини - правом на працю. Усвідомлено чи неусвідомлено, але тепер багатьма зайнятість стала поєднуватись саме з можливістю реалізувати право на працю, адже всіх хвилює проблема безробіття;

2. Вирішальну роль зайнятості у формуванні рівня життя і належних умов існування. Саме зайнятість, підвищення трудової активності виявляються тепер найважливішою гарантією росту рівня життя працездатних громадян та їхніх сімей;

3. Формування нової мотивованої високоефективної праці як основи росту матеріальних благ кожного і всього суспільства;

4. Саме трудова діяльність розкриває і приумножує професійні можливості індивіда, стимулює розвиток особистості.

У поєднанні з іншими аспектами соціальної політики зайнятість повинна розглядатися як один з головних орієнтирів розвитку, що визначається перегрупуванням фінансових, матеріальних і трудових ресурсів у народному господарстві, пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу, розміщення продуктивних сил, шляхів підвищення якості і рівня життя. Це одна із принципових проблем, від признання і вирішення якої залежить у значній мірі успіх вирішення проблем зайнятості і реформування всієї економіки.

Основні риси зайнятості в соціально орієнтованій економіці :

- збалансоване поєднання повної й ефективної зайнятості;

- добровільність праці і гармонізація прав і обов'язків людини в трудовій сфері, подолання соціального утриманства працівників, рівна відповідальність громадянина і держави за можливість мати роботу, яка забезпечувала б належний спосіб життя;

- вільний перелив робочої сили між сферами прикладання праці, галузями, професіями і територіями спрямованих на зріст продуктивності праці;

- нова трудова мотивація, підприємливість і висока зацікавленість працівників у високопродуктивній праці;

- цілеспрямоване пом'якшення негативних наслідків ринкової економіки для стану трудящих.

Ці риси визначають нові якісні характеристики зайнятості, формуванню яких повинна сприяти відповідна політика зайнятості. Політика зайнятості є й сукупністю заходів прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства для досягнення поставленої мети. При цьому мета політики зайнятості повинна відображувати нормативний стан зайнятості, якого необхідно досягти, вирішуючи проблеми сьогодення.

Входження України до СОТ пов'язане з інтенсифікацією ринку праці, необхідністю підвищення якості та кваліфікації робочої сили, зростанням чисельності безробітних (на початковому етапі інтеграції). Позитивними сторонами щодо зайнятості може бути підвищення попиту на робочу силу на окремих підприємствах (за умови випуску конкурентоспроможної продукції і розширення обсягів виробництва), а негативними - скорочення неефективних робочих місць і вивільнення значної кількості працівників.

За даними Держкомстату України чисельність зайнятого населення впродовж 2001-2007 років збільшилась на 930 тис. осіб і у середньому за 2007 рік склала 20,9 млн. осіб; чисельність безробітного населення (визначеного за методологією МОП) скоротилась за цей період на 1 млн. осіб. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) скоротився до 6,4 % від економічно активного населення у віці 15-70 років, його значення є нижчим ніж у таких економічно розвинутих європейських країнах як Німеччина, Франція, Фінляндія, Польща, Бельгія та інші.

Значно знизилися обсяги тіньової зайнятості (чисельність працівників, які знаходились у вимушених адміністративних відпустках скоротилась з 7,2 % від середньооблікової чисельності працюючих у 2001 році до 1,1 % у 2007 році).

В Україні щорічно створюються нові робочі місця, але їхня якість не відповідає міжнародним стандартам. Про це газеті «Дєло» (червень 2008) повідомила директор соціальних прогарам Центру Разумкова Людмила Шангіна. За її словами, рівень заробітної плати в Україні нижчий, ніж в інших країнах, що розвиваються: Росії, Білорусії. Мінімальна зарплата недотягує й до прожиткового мінімуму.

Крім того, офіційна статистика про рівень безробіття не відповідає реальності. Частина безробітних займається приватним підприємництвом, частина зайняті в тіньовому секторі, або ж працюють за кордоном, а люди, що значаться працівниками на різних підприємствах, не обов'язково там працюють.

“Я думаю, що зростатиме безробіття, і держава вже тепер має подбати про те, куди подіти надлишкову робочу силу”,-- сказав директор економічних програм Центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова Василь Юрчишин (Газета «Хрещатик», жовтень 2008). Вихід із ситуації він вбачає у запровадженні державних програм перекваліфікації робочої сили та спрямуванні зусиль і коштів на розвиток інфраструктурних проектів.

За даними Державного комітету статистики України на жовтень 2008 року офіційне безробіття склало 1,6 % від населення у працездатному віці (дані з офіційного сайту державного комітету статистики України).

Загальні тенденції на ринку праці України можна побачити по Дніпропетровській області.

У звіті про соціально-економічне становище Дніпропетровської області за січень-жовтень 2008 року Головного управління статистики у Дніпропетровській області повідомлено, що на великих та середніх підприємствах області працювало 1016,6 тис.осіб, це на 9,3 тис. осіб, або 0,9% менше, ніж у відповідному періоді попереднього року. У жовтні 2008 р. офіційно безробітними було визнано 6,1 тис. громадян, і їх чисельність на кінець місяця дорівнювала 29 тис.осіб. Рівень офіційного безробіття на останній день жовтня 2008 р. становив 1,4% від населення у працездатному віці (на цей же період 2007 р. - 1,5%) [21].

Спад на ринку праці в поточному році пояснюється світовими тенденціями до його скорочення, на що реагує і український ринок праці. Хоча найбільший ріст безробіття, пов'язаний із розгортанням світової кризи на теренах нашої держави очікується на лютий-березень 2009 року.

Проте економісти та політики прогнозують покращення стану в економіці з літа 2009 року, коли повинні за прогнозами запрацювати гірничо-металургійний комплекс, будівництво та ін.

Висновки

Зайнятість має соціальний характер. Вона відображує потребу людей не тільки у доходах, але й у самовираженні через суспільно-корисну діяльність, а також сукупність задоволення цієї потреби при певному рівні соціально-економічного розвитку суспільства.

Основні принципи зайнятості закріплені законодавчо: перший принцип - це право громадян розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Змушення (у будь-якій формі) до праці не допускається за винятком випадків, встановлених законодавчо; другий принцип зайнятості - відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю.

Оптимальною у зайнятості слід вважати таку пропорцію, що сповна відповідає інтересам підвищення економічної ефективності виробництва, результатам його інтенсифікації, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, росту продуктивності праці, створює сприятливі умови для відтворення здорового покоління, висококваліфікованих, добре навчених і мобільних працівників.

Ефективною вважається зайнятість населення, яка забезпечує належний дохід, здоров'я, розвиток особистості, ріст освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі росту суспільної продуктивності праці.

Найважливішим критерієм соціальної орієнтованості економіки є відношення до зайнятості. Зайнятість повинна розглядатися як невід'ємна частина комплексної соціальної політики. Соціальність проблем зайнятості визначається її вихідною націленістю на людину, її інтереси, потреби в трудовій сфері.

Мета політики зайнятості повинна відображувати нормативний стан зайнятості, якого необхідно досягти, вирішуючи проблеми сьогодення.

За суттю безробіття - це не тільки економічне явище, а й своєрідний синтез економіки, політики, ідеології, моралі даного суспільства. На регіональному рівні великий вплив на формування безробіття мають місцеві традиції і специфіка соціально-економічного розвитку.

Рівень безробіття розглядається як один із найважливіших соціальних індикаторів розвитку економіки.

Державна політика України в сфері зайнятості населення базується на таких принципах:

· забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

· сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

· координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

· співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

· міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Сьогодення створило виклик державній владі в Україні, оскільки економічна криза, що насувається передбачає застосування неповного робочого дня, скорочення робочих місць, хвиля яких очікується навесні.

Спасіння багато хто з економістів та державних діячів вбачають у Євро-2012, для проведення якого необхідна велика кількість робочих рук та власної матеріальної бази, на задоволення якої можна переорієнтувати наших експортерів, зокрема, металургів.

На даний час у Верховній Раді для затвердження знаходиться проект Концепції загальнодержавної програми зайнятості населення на 2009-2011 роки, який передбачає наступні шляхи і способи розв'язання проблеми:

– розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць з гідними умовами праці;

– забезпечення економіки країни кваліфікованими кадрами;

– підвищення якості та конкурентоспроможності національної робочої сили;

– створення умов для працевлаштування молоді;

– посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості та детінізація відносин на ринку праці;

– посилення соціального захисту громадян;

– повернення безробітних до активної трудової діяльності та забезпечення їх соціального захисту;

– зобов'язання проблем зайнятості осіб з обмеженими можливостями;

– регулювання трудових міграцій населення.

Список використаної літератури:

1. Конституція України.

2. Кодекс законів про працю України.

3. Закон України 1.03.1991 N 803-XII "Про зайнятість населення"// Офіційний вісник ВР, №7, 2008.

4. Закон України N 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»// Офіційний вісник ВР, 2004

5. Активна політика зайнятості дає результати // Людина і праця.- 2007, №12

6. Аналіз державної політики зайнятості в Україні / М.Кузьмин, Ю.Кузьмин, О.Купець. - К.: Міленіум, 2003.- 10 с.

7. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004. - 168 с.

8. Бальцерович Л. Свобода і розвиток. Економія вільного ринку. - Львів: ЛНУ, 2000.- 56 с.

9. Безробіття та зайнятість // Круш П.В., Тульчинська С.О. Макроекономіка: Навчальний посібник.- К., 2005.- 218 с.

10. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. - К.: Вища школа, 2003.- 395 с.

11. Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Шамота В.М., Лисогор Л.С. та ін. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати. Київ: Інститут економіки НАНУ, 2001.- 25 с.

12. Васильченко В. С.Державне регулювання зайнятості. Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2005. - 156 с.

13. Державне регулювання ринку праці в Україні: досвід та проблеми / Денисенко М.П., Гулик Л.С. // Економіка та держава. - 2005. - №1.

14. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Базилевича. -- К.: Знання-Прес, 2001. -- 581 с.

15. Климко Г.Н. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Знання-Прес, 2004. - 143 с.

16. Міфи та реалії українського ринку праці// Праця і закон.- 2007.- № 3.- 13с.

17. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

18. Мочерний С. В., Устенко О. А. Основи економічної теорії. 2-ге видання, виправлене, доповнене.- К.: Академвидав, 2006. - 327 с.

19. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. -- К.: МАУП, 2002. -- 128 с.

20. Прокопенко О. Гойдалка зайнятості. Як її приборкати? // Урядовий кур'єр.- 2006.- 17 січня.

21. Соціально-економічне становище Дніпропетровської області за січень-жовтень 2008 р.// Вісник Придніпров'я. Офіційні вісті. - 2008. - №96, 04.12.2008. - с.20

22. Шаленко М., Сучасна тенденції розвитку ринку праці України // Економіки України. - 2006. - №9.

Додаток 1

Класифікація форм зайнятості населення