Теоретичні аспекти прибутковості підприємств

23

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ 6

1.1 Теоретичні аспекти прибутковості підприємств 6

1.2 Показники прибутковості підприємства 11

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ 16

2.1 Прибутковість як основа стабільного розвитку підприємства 16

2.2 Аналіз показників прибутковості акціонерного товариства 20

РОЗДІЛ 3 РЕГУЛЮВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА: ПРОБЛЕМИ ТА НАСЛІДКИ 31

3.1 Вплив інфляції на оцінку показників прибутковості підприємства 31

ВИСНОВКИ 37

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 39

ВСТУП

Фінансова спроможність як економічний процес органічно і чітко пов'язана з дією внутрішніх механізмів фінансової стабільності. Як економічна категорія, вона охоплює сукупність факторів, що забезпечують акціонерному товариству збереження ним абсолютної або нормальної фінансової стійкості за контрольованої фінансової рівноваги та здатність до сталого економічного зростання завдяки найбільш значущим зовнішнім факторам. Інакше кажучи, фінансова стабільність - це здатність підприємства досягати стану фінансової рівноваги і збереження достатньої фінансової стійкості та утримувати його на довгострокову перспективу шляхом ефективного управління прибутковістю.

Фінансової стабільності досягають за якісних активах, достатньому рівні прибутковості з урахуванням операційного і фінансового ризиків, достатності власного капіталу та ліквідності, стабільних доходах і широких можливостях залучення зовнішніх джерел фінансування.

Проблемі прибутковості підприємницької діяльності, зокрема визначенню сутності цього поняття, вдосконаленню існуючої методології її оцінки присвячено праці Суторміної В. М., Покропивного С. Ф., Савицької Г. В., Ковальова В. В. та інших, котрі розглядають різні аспекти, проте цілісного дослідження, яке мало б за мету всебічне вивчення прибутковості акціонерного товариства, в Україні не провадилось. Ціль курсової роботи - дослідити взаємозв'язок прибутковості і стабільності розвитку виробництва підприємства та їх прогнозування.

На масу прибутковості впливає такий фактор, як розміри підприємства. У масштабних підприємствах передбачається вищий технічний і економічний рівні. У країнах з ринковою економікою простежується пряма залежність між зростанням масштабів компанії (підприємства), скороченням ризиків та імовірністю банкрутства.

На регіональному рівні великі за розмірами підприємства конкурентоздатніші, мають можливість диверсифікувати виробництво, впливають на ринок. Але фактор збільшення розмірів підприємства має визначену межу і тенденцію до стабілізації зростання прибутковості чи її зниження залежно від галузі.

Фактори, що формують прибутковість, обумовлюють виконання ним функцій, що впливають на інвестиційний процес.

Метою курсової роботи є вивчення поняття прибутковості на основі дослідження та критичної оцінки його визначень ученими-теоретиками і практиками, а також з'ясування ролі прибутковості в умовах трансформаційних процесів.

В сучасних умовах прибутковість є власністю підприємницьких структур, джерелом добробуту власників, найманих працівників підприємств, а через фінансову систему -- усіх членів суспільства. Це зумовлює існування різноманітних точок зору як серед вітчизняних, так і зарубіжних вчених, щодо цієї категорії.

РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Теоретичні аспекти прибутковості підприємств

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками --прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність -- це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Проблемі прибутковості підприємницької діяльності, зокрема визначенню сутності цього поняття, вдосконаленню існуючої методології її оцінки присвячено праці Суторміної В. М., Покропивного С. Ф., Савицької Г. В., Ковальова В. В. та інших, котрі розглядають різні аспекти, проте цілісного дослідження, яке мало б за мету всебічне вивчення прибутковості акціонерного товариства, в Україні не провадилось.

Поддєрьогін А.М. до показників прибутковості відносить:

- прибутковість інвестицій у звичайні акції, який розраховується як відношення прибутку після сплати податків та дивідендів на привілейовані акції до різниці між зобов'язаннями перед акціонерами та загальною вартістю акцій помножено на сто відсотків;

- прибутковість інвестицій у фірму, який розраховується як відношення між прибутком після сплати податків до інвестицій помножено на сто відсотків;

- головний показник прибутковості, розраховується як відношення прибутку до сплати податків до різниці між усього активів та нематеріальними активами на сто відсотків;

- прибутковість активів, розраховується як відношення між прибутком після сплати податків та дивідендами на привілейованими акціями до різниці між усього активами та нематеріальними активами на сто відсотків;

- прибутковість операційної діяльності, фінансовий результат від операційної діяльності, розраховується як відношення фінансового результату від операційної діяльності до обсягу випуску продукції на сто відсотків.

Найбільш: повне поточне оцінювання фінансової стійкості пропонує професор Савицька Г. В., а саме:

1) аналіз співвідношення власного і позикового капіталів, що включає визначення коефіцієнтів автономії, концентрації позикового капіталу, фінансової залежності поточної заборгованості, стійкого фінансування, фінансової залежності та незалежності капіталізованих джерел, покриття боргів власним капіталом, фінансового левериджу, частки чистих активів у загальній валюті балансу;

2) аналіз операційного левериджу і запасу фінансової стійкості підприємства;

3) аналіз фінансової рівноваги між активами і пасивами;

4) аналіз співвідношення фінансових і нефінансових активів [1].

Прогнозування стабільності розвитку виробництва підприємства розкриває професор Суторміна В.М. за допомогою коефіцієнтів внутрішнього і стійкого зростання, прибутковості продажу, прибутковості капіталу та розрахунку зовнішніх джерел фінансування [2].

Необхідність зміни стратегії компанії виникає при наближенні або настанні кризової ситуації. Фінансові менеджери такої компанії повинні розробити програму консолідації, мета якої - одержання короткострокового прибутку [8]. Довгострокова стратегічна мета компанії полягає в аналізі напряму розвитку галузі та розгляді нових маркетингових можливостей.

Саме небезпечне для долі фірми - якщо керівництво компанії не усвідомлює різницю між довгостроковою й короткостроковою перспективою. Менеджери компанії звичайно прагнуть досягнення швидких результатів перетворень для одержання короткострокового прибутку, що не дозволяє, як правило, стабілізувати стан фірми на тривалий проміжок часу. Так, наприклад, підвищення цін і скорочення фінансування заходів стимулювання означає збільшення прибутковості у короткостроковому періоді, але зумовлює зменшення частки компанії на ринку.

Перший етап виведення компанії з кризи - консолідація, покликана нормалізувати її фінансове становище.

Розглянемо основні фінансові показники:

1. Маржа прибутку (рентабельність продаж) отримується шляхом розподілу чистого прибутку на обсяг продаж:

2. Дохідність власного капіталу:

3. Прибуток на активи (рентабельність активів):

4. Коефіцієнт власного капіталу:

Оборот усіх активів:

Об'єднання розглянутих нами рівнянь дозволяє вивести основне рівняння фінансового планування:

Відомо, що основна мета фірми - досягнення високого рівня прибутку на акціонерний капітал, тобто досить великого значення коефіцієнта R [12].

Запропонований метод вивчення доходу на акціонерний капітал заснований на застосуванні аналізу функцій декількох змінних; адже R = R (P, Q, Jnoв, А, а). У свою чергу, аргументи функції R можуть не тільки залежати один від одного, але й від інших змінних. Так, наприклад, Р - P (Q), Jnoв =-J (Q), активи поділяють на основний і оборотний капітал. У багатьох компаніях оборотний капітал становить основну частку активів компанії, а його структура відмінна від оптимальної. У кожному конкретному випадку можна досить легко виявити всі або майже всі можливі залежності з необхідним ступенем точності та включити їх у загальну формулу.

Аналогічно можна збільшувати або зменшувати будь-які змінні, що входять у R, і одержувати зміну доходу на власний капітал. Розглянутий метод, на наш погляд, може ефективно застосовуватися не тільки на стадії короткочасного збільшення прибутку, але й у довгостроковому плануванні роботи компанії. Так, наприклад, у реальній довгостроковій ситуації при зміні обсягу продаж змінюються й ціни на товар, і повні витрати. При цьому можна визначити найбільші значення коефіцієнтів R, яких може досягти компанія, не змінюючи своєї стратегії.

Якщо найбільше значення R влаштовує фірму в довгостроковій перспективі роботи, то заходи короткострокового періоду допоможуть їй залишатися процвітаючою і на довгостроковому проміжку. У противному випадку потрібне корегування стратегічного плану розвитку фірми [18].

Основне завдання курсової роботи - надати практичне керівництво, необхідне для прийняття рішень з відновлення прибутковості компанії та нормалізації руху грошових коштів. До того ж, у межах викладеної методики, можна оцінити й довгострокову діяльність фірми.

Прибутковість банку характеризується структурою активу балансу і насамперед тих статей, які здатні приносити дохід, а потім операційною ефективністю. Ці дві складові дістають висвітлення у звіті про прибутки і витрати банку. Основними складовими чистого прибутку банку є процентна і непроцентна маржа, що коригуються на розмір резервів на можливі збитки за позичками, результат від операцій із цінними паперами, податки і дивіденди.

При цьому основним джерелом чистого прибутку банку є чистий процентний дохід (процентна маржа). Останнім часом у міжнародній практиці посилилися тенденції підвищення частки непро-центних доходів у діяльності банків, питома вага яких у структурі доходів істотно збільшилася.

Однак варто підкреслити: якщо банк має негативний результат від зіставлення непроцентних доходів і витрат, тобто негативну непроцентну маржу, то такий результат розглядається як "тягар" для банку. По суті банк отримує прибуток від позитивної маржі процентного і непроцентного характеру, а необхідність створення резервів для покриття збитків за позичками, сплати податків і виплати дивідендів змушує банки постійно розвивати свої операції і заощаджувати на накладних витратах. Як уже підкреслювалося, сучасні тенденції розвитку банківського бізнесу свідчать про зростання його капіталомісткості. Це означає, що утримання персоналу, розвиток технологій, що дають змогу банку проводити операції на фінансових ринках, відкриття офісів становлять істотну частку у витратах банку і є їхньою умовно-постійною частиною.

Джерелом виплати дивідендів власникам банку є чистий прибуток, що залишився після сплати податків і безготівкових витрат. До безготівкових витрат банку можна віднести, за аналогією з підприємством, амортизацію. На відміну від підприємств, витрати банків на амортизацію незначні, оскільки вкладення в матеріальні активи становлять малу частку в структурі активу балансу банку.

1.2 Показники прибутковості підприємства

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Збалансованість відтворювальних пропорцій справляє визначальний вплив на продуктивність економіки, її конкурентоспроможність. В умовах безризикової роботи економіки стадія виробництва і щодо її перебігу, і щодо засобів, зосереджених у ній, є визначальною: на неї перепадає 65-70 % усього часу перебігу засобів за фінансових сум.

Але розвиток економіки України має свої особливості: у відтворювальному процесі приймати належить стадії обігу стосовно як часу її здійснення, так і зосереджених у ній засобів. Сфера обігу в українській економіці, займає 65-70 % часу кругообігу засобів, а також зосереджених у ній оборотних фондів, необхідних для здійснення відтворювальних процесів. Наслідок цього - збільшення витрачання оборотних коштів для створення реалізованої продукції та покращення інших показників.

Для усунення зростання витрат на одиницю продукції підприємства повинні забезпечити вищі темпи зростання обсягів реалізованої продукції порівняно з темпами зростання оборотних засобів. Якщо ці умови не додержуватимуться, то порушиться баланс у відтворювальних процесах. Це, проте, не означає, що розв'язання проблеми має полягати у підвищенні цін на продукцію. З нашої точки зору, на кожному підприємстві треба розробляти і здійснювати економічні, технічні, технологічні, організаційні рекомендації з усунення виявлених недоліків в організації та використанні оборотних засобів. Ці заходи мають здійснюватися не методом "проб та помилок", а на підставі використання економічних закономірностей, що діють у даній сфері і випливають із закономірностей обміну.

Поява прибку пов'язана з появою категорії “витрати виробництва”. На думку А.М. Поддєрьогіна, прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлена частина вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією , на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Прибуток відбиває результати діяльності і зазнає впливу багатьох чинників. На формування прибутку підприємства впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності, розрахунок загальногосподарських витрат, визначення прибутків (збитків), від фінансових операцій.

Таблиця 1.1 - Фінансовий результат за галузями економіки, млн. грн.

	2000	2004	Відхилення
Прибуток, збиток (-)	14418	13933	-485
Промисловість	7376	7354	-22
Сільське господарство	-1328	1440	2768
Будівництво	1002	61	-941
Транспорт і зв'язок	3690	719	-2971
Торгівля та громадське харчування	877	1134	257
Постачання та збут	324	-327	-651
Заготівлі	97	-47	-144
Побутове обслуговування населення	23	46	23
Житлово-комунальне господарство	310	-223	-533
Фінанси, кредит, страхування	1460	1201	-259
Інші галузі	587	2575	1988

Існують особливості у формування прибутку підприємств залежно від сфери їх діяльності, галузі господарювання, форми власності, розвитку ринкових відносин.

Розглянемо фінансові результати за галузями економіки (табл. 1.1)

Як видно з таблиці 1.1 фінансовий результат за галузями економіки складає 13933 млн. грн., що на 485 млн. грн. менше проти 2000р. У 2002 р. були збиткові такі галузі постачання та збут, заготівля, житлово-комунальне господарювання.

Розрізняють прибуток від звичайної діяльності, від операційної діяльності, від реалізації продукції, фінансових операцій.

Шеремет А.Д. виділяє методику фінансового аналізу з трьох взаємопов'язаних блоків: аналіз фінансових результатів діяльності; аналіз фінансового стану; аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності.

До першого блоку належать: аналіз прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг); від реалізації інших активів; від фінансової, інвестиційної та іншої звичайної діяльності; результатів надзвичайних подій; валового прибутку; чистого прибутку; аналіз рівня беззбитковості підприємства; резервів зростання прибутку; прибутковості використання ресурсів.

До другого - аналіз фінансової стійкості, платоспроможності, ліквідності балансу, фінансових коефіцієнтів.

До третього - оцінка результатів діяльності та ділової активності, ефективності використання власного і залученого капіталу підприємства, факторний аналіз рентабельності, аналіз використання обігових коштів тощо.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансового-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Ефективність виробничої господарської діяльності підприємства знаходить своє відображення у досягнутих фінансових результатах, які характеризуються розміром одержаного прибутку, рівнем рентабельності та обсягом виручки від реалізації. Основним джерелом одержання прибутку є прибуток від реалізації продукції, а часто від є єдиним джерелом формування прибутку і визначається на основі виручки від реалізації. Виручка від реалізації продукції характеризує загальний фінансовий результат (валовий дохід) від реалізації продукції (робіт, послуг) і включає: виручку від реалізації готової продукції, напівфабрикатів власного виробництва, робіт і послуг. Різниця між виручкою від реалізації продукції без податку на додану вартість і акцизів та затратами на виробництво реалізованої продукції складає валовий або прибуток від реалізації. Якщо собівартість продукції перевищує її вартість, то наслідком виробничої діяльності підприємства буде не прибуток, а збитки. Загальний фінансовий результат характеризує прибуток. До його складу входять, крім прибутку від реалізації продукції основної діяльності, прибуток (збитки) від реалізації продукції і послуг підрозділів неосновної діяльності, від реалізації матеріальних оборотних засобів і інших активів, прибуток (збитки) від реалізації та вибуття основних засобів; доходи від цінних паперів і інших довготермінових фінансових вкладень; витрати і втрати, пов'язані з фінансовими операціями; позареалізаційні доходи. Якщо з балансового прибутку підприємства відняти обов'язкові платежі у вигляді податків з урахуванням пільг, що здійснюються відповідно до законодавства, одержимо чистий прибуток.

Характеристика показника прибутку, особливо впливу факторів на зміну його обсягу, має важливе значення в економічному досліджені аналізу фінансового стану підприємств.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

2.1 Прибутковість як основа стабільного розвитку підприємства

Поява та становлення в Україні приватної власності, процеси приватизації стали основоположним фактором для поширення акціонерних товариств на її теренах. Діяльність корпоративних утворень нерозривно пов'язана з фінансовими ринками, зокрема з ринком акцій, серед специфічних функцій якого особливе місце посідає індикативна. Саме здатність на підставі ринкової ціни акцій визначати ефективність діяльності підприємства або цілих галузей є однією з найголовніших рис ринку інструментів власності.

Більшість вітчизняних акціонерних товариств мають статус відкритих, але така «відкритість» є лише декларативною, насправді це - «квазівідкриті» корпорації, відносно яких використання класичного інструментарію фінансового аналізу не дає бажаного ефекту. В умовах нерозвиненого вітчизняного фондового ривку, поширення «тіньового» сектору актуальним е застосування різноманітних модифікацій відомих коефіцієнтів та методів з врахуванням національних особливостей.

Власники акцій сподіваються на отримання доходів, які будуть винагородою за ці ризики. Максимізація добробуту акціонерів і є основною метою діяльності акціонерного товариства, а показник прибутковості власного капіталу дозволяє оцінити ефективність використання менеджерами акціонерного товариства капіталу акціонерів.

Власник акцій може розраховувати на два види доходів від володіння цими цінними паперами:

* дивіденди;

* приріст курсової вартості акцій.

Оцінка ефективності виробничої діяльності акціонерного товариства в моделі Дюпон здійснюється за допомогою показника прибутковості продажів, який показує величину чистого прибутку, що її отримує підприємство на грошову одиницю реалізації товарів, робіт, послуг; дозволяє узагальнено охарактеризувати кінцеву ефективність виробничих, маркетингових та цінових рішень менеджерів:

Зростання цього показника свідчить про нарощування частки прибутку у продажах товарів, робіт, послуг і з точки зору поточних інтересів акціонерів є позитивним процесом. Таке зростання може відбуватися під впливом двох груп факторів:

* зовнішніх;

* внутрішніх.

Аналізуючи вплив факторів першої групи, необхідно, в першу чергу, сконцентрувати увагу на таких чинниках:

* макроекономічні показники;

* кон'юнктура ринку;

* зміни у законодавстві.

Зростання прибутковості продажів може відбутися завдяки об'єктивним факторам, пов'язаним із зовнішнім бізнес-середовищем: зростання інфляції, сприятлива цінова та конкурентна ситуації на внутрішніх та зовнішніх ринках, зміни в законодавстві, які оптимізують діяльність фірми.

Оцінка впливу внутрішніх факторів передбачає використання комплексного підходу, який враховує різновекторний характер впливу окремих з них (табл. 1):

Таблиця 1 - Внутрішні фактори, що визначають зміну показника прибутковості продажів

Тенденція зміни показника	Фактори зміни	Оцінка
Зростання прибутковості продажів	Темпи зростання виручки випереджають темпи зростання витрат (ефект фінансового левериджу)	Позитивна
	Темпи зниження витрат випереджають темпи зниження виручки	Несприятлива, оскільки падає обсяг продажів
	Продажі зростають при падінні витрат	Позитивна
Падіння прибутковості продажів	Темпи зростання витрат випереджають темпи зростання виручки	Негативна
	Темпи падіння виручки випереджають темпи падіння витрат	Негативна
	Продажі падають при зростанні витрат	Негативна

Зазначимо, що акціонерне товариство необхідно розглядати як важливий елемент економічного середовища, тому його діяльність потрібно розглядати в контексті задоволення інтересів усіх учасників корпоративного управління - від акціонерів до держави. В той же час інтереси різних учасників можуть відрізнятися за своєю спрямованістю - від можливості отримання поточного доходу (у вигляді дивідендів та/або курсової різниці при продажу акцій) до зацікавленості у довгостроковому зростанні капіталізації, обсягів виробництва та прибутковості акціонерного товариства.

Зважаючи на це, авторами виділено вісім основних показників, які, на наш погляд, характеризують вплив суб'єктів корпоративного управління на результати діяльності акціонерних товариств, та запропоновано методику експрес-аналізу і узагальненої оцінки їх впливу для порівняльної оцінки розвитку вітчизняних корпорацій.

Для порівняння оцінки, проведеної за методикою Дюпон (адаптованою авторами до структури фінансової звітності вітчизняних акціонерних товариств), та за запропонованою авторами методикою узагальнюючої оцінки проведемо їх розрахунок на основі фінансової звітності 12 акціонерних товариств, цінні папери яких офіційно обертаються на найбільшому за обсягами торгів організованому ринку - Першій фондовій торгівельній системі (ПФТС).

Результати розрахунків за офіційною звітністю акціонерних товариств за 2002-2003 pp. наведені у табл. 2,3. Розраховується шляхом множення кількості акцій на ціну однієї акції на момент закриття роботи організатора торгівлі в останній робочий день року (розраховано за даними ПФТС) [6].

Таблиця 2 - Показники діяльності акціонерних товариств у 2002 році

	Обсяг виробництва продукції (товарів, робіт, послуг)	Фінансові результати господарської діяльності (прибуток до оподаткування)	Прибутковість власного капіталу	Ринкова капіталізація	Дивідендний вихід	Дивідендна дохідність акції	Статутний капітал	Власний капітал
1	BAT «Галнафтогаз»	21950,5	1571,2	0,0068	120000	0	0	120000	86890,1
2	BAT «Дарницький завод ЗБК»	17912,9	1607,3	0,1085	6703,6	0	0	6703,6	10641,6
3	ВАТ «Київметробуд»	193111,5	14293,3	0,1717	760,5	0,07 88	0,8835	1000,6	49670,4
4	ВАТ «Мономах»	9764,5	266,2	0,0096	4119,9	0	0	28421,4	27819,1
5	ВАТ «Море»	3621,3	(3295,6)	0	5326,3	0	0	66579,4	69038,9
6	ВАТ «Сілур»	222108	(58999)	0	13828,3	0	0	230471	55936
7	ВАТ «Укрнафта»	2047489	758823	0,1012	1447088,8	0	0	13557	4406647
8	ВАТ «Укрсоцбанк»	377088	28071	0,0592	21399,5	0	0	197150	303080
9	ВАТ «Укртелеком»	3735626,9	1264308,6	0,1337	5617874,4	0,3	0,05	4681562	6224314,9
10	ВАТ «Хмельницьк- обленерго»	228944	6889	0,0371	74676	0	0	33638	144249
11	ВАТ «Центренерго»	1952579	(10434)	0,0055	343548,6	0	0	480229	2411303
12	ДАК «Чорномор- нафтогаз»	496172,6	94563,7	0,0488	376515,5	0	0	376515,5	1286459,4

Таблиця 3 - Показники діяльності акціонерних товариств у 2003 році

		Обсяг виробництва продукції (товарів, робіт, послуг)	Фінансові результати господарської діяльності (прибуток до оподаткування)	Прибутковість власного капіталу	Ринкова капіталізація	Дивідендний вихід	Дивідендна дохідність акції	Статутний капітал	Власний капітал
1	ВАТ «Галнафто-газ»	24387,2	10893,5	0,059	120000	0	0	120000	179513
2	ВАТ «Дарницький завод ЗБК»	26692,5	2321,5	0,1222	805,5	0	0	6703,6	11817,6
3	ВАТ «Київмет-робуд»	201761,3	6314,1	0,0425	6003,8	0,4023	0,2513	1000,6	49787,9
4	ВАТ «Мономах»	10087,1	256,6	0,0085	3862,4	0	0	28421,4	28057,2
5	ВАТ «Море»	7031,5	1643,6	0	66579,4	0	0	66579,4	67395,3
6	ВАТ «Сілур»	210316	(36625)	0	253,5	0	0	230471	18688
7	ВАТ «Укрнафта»	2954481	1245145	0,1679	1843770,7	0	0	13557	5299570
8	ВАТ «Укрсоц-банк»	496776	106490	0,1098	32099,2	0	0	70000	547157
9	ВАТ «Укртеле-ком»	4278903,9	1102238,1	0,0929	6366924,3	0,2727	0,025	4681562	6627021,6
10	ВАТ «Хмель-ницьк-обленерго»	249245	2356	0,0037	75348,7	0,5	1,3333	33638	142864
11	ВАТ «Центрене-рго»	1847000	(82515)	0	472841,1	0	0	480229	2148328
12	ДАК «Чорномо-рнафтогаз»	476316,7	69492,1	0,0248	376515,5	0	0	376515,5	1320966,7

Для отримання підсумкового, результуючого показника використовується трибальна шкала (+1; 0; -1) оцінки динаміки кожного з восьми розрахованих показників. У разі зростання присвоюється +1 бал, зниження - -1 бал, відсутності або показник не змінюється - 0 балів.

Проведений розрахунок по 12 акціонерних товариствах дав наступні результати, які необхідно порівняти з відповідними розрахунками прибутковості власного капіталу, розрахованого методом Дюпон.

2.2 Аналіз показників прибутковості акціонерного товариства

Один із визначальних принципів забезпечення стабільного розвитку виробництва підприємства полягає в його прибутковості за необхідності мінімізації негативного впливу зовнішніх і внутрішніх чинників діяльності на кінцеві результати. Насамперед -- шляхом своєчасного прийняття управлінських рішень за результатами передбачення різноманітних ринкових перетворень.

Забезпечення всебічного стабільного розвитку виробництва акціонерного товариства (AT) деревообробної промисловості - одне з основних завдань, що стоять перед управлінням деревообробного комбінату. Дане завдання ґрунтується переважно на фінансовій спроможності і стабільності розвитку, основою якого є прибутковість господарської діяльності деревообробного комбінату як акціонерного товариства. У зв'язку з цим актуальною є розробка нових підходів до оцінки досягнутого і прогнозування майбутнього рівня його прибутковості.

Розробляючи вимоги до системи управлінського забезпечення всебічного розвитку виробництва акціонерного товариства, варто виходити з науково визначеного стабільного поняття фінансової спроможності і стабільності розвитку та науково обґрунтованої економіко-математичної моделі виробництва.

Для визначення поняття стабільного розвитку виробництва акціонерного товариства звернемося до існуючих наукових досліджень, у яких прийнято розрізняти дві економіко-математичні моделі будь-якого виробництва: статичну і динамічну [3]. Статична модель виробництва характеризує його стан на стадії становлення - в певний момент часу (без урахування впливу на виробництво зовнішніх і внутрішніх факторів).

Динамічна модель виробництва акціонерного товариства враховує вплив прибутку від реалізації раніше виробленої продукції на виробничі і фінансові ресурси даного періоду і через це є більш правильним відбитком дійсності.

Стабільний розвиток виробництва AT характеризується дотриманням рівноваги в межах економічної системи, за якої формуються власні фінансові ресурси, необхідні й достатні для задоволення потреб виробництва, а також забезпечується потрібна величина показника прискорення його зростання.

1. У кожному наступному звітному періоді необхідно максимально (тобто наскільки дозволяє власний економічний стан і стан національної та світової економіки) нарощувати економічний потенціал.

2. Величина показника прискорення зростання виробництва має бути оптимальною. У ринковій економіці на розвиток виробництва впливає безліч факторів, у тому числі і ринкова кон'юнктура. Спроможність перебудуватися «під клієнта» забезпечує одержання максимального прибутку і, отже, досягнення мети комерційного підприємства. Проте різка зміна виробничої програми може негативно позначитися на стані підприємства і призвести до збитків. Тому, ухвалюючи рішення про зміну величин будь-яких показників виробництва, необхідно у повній мірі враховувати результати маркетингового дослідження.

3. Стабільний розвиток виробництва AT має здійснюватися переважно шляхом інтенсифікації виробництва зі зниженням матеріальних витрат - це дає можливість збільшити обсяги виробництва продукції і якповніше відповідає загальним вимогам прибутковості.

4. Необхідно систематично здійснювати ефективне матеріальне стимулювання суб'єктів виробництва шляхом використання різноманітних фондів підтримки - фондів матеріального заохочення персоналу, фондів під майбутні витрати, страхових та інших.

5. Величина показника недовикористаних потужностей має бути оптимальною. Якщо акціонерне товариство має в запасі занадто велику кількість ресурсів або готової продукції, йому складніше перебудуватися під запити ринку, що змінюються. До того ж збереження на складах активів, які важко реалізуються, веде до збільшення затрат обігу і, отже, собівартості продукції. Зниження затрат на збереження запасів сировини, матеріалів, готової продукції, зменшення кількості не вповні використовуваних складів - все це сприяє досягненню оптимального рівня показника прискорення зростання виробництва, тобто такого рівня, який достатньо високий і водночас не створює небезпеки для стабільності розвитку.

6. Потрібно забезпечувати фінансову рівновагу і фінансову стабільність AT в довгостроковій перспективі.

7. Треба провадити ефективну політику формування структури капіталу або фінансування активів.

8. Потрібно систематично здійснювати ефективний розподіл прибутку з урахуванням стратегії розвитку та інтересів AT. Викладені вимоги є відбитком таких умов стабільного розвитку виробництва акціонерного товариства, які залежать перевалено від стану ринку й економіки в цілому. Ці умови характеризуються кількісними показниками виробництва. Але є ще й якісні показники виробництва, такі як надійність продукції, обґрунтованість ціни виробу або послуги, ділова репутація фірми, спроможність виробництва задовольняти потреби покупця. Дотримання підприємством потрібних характеристик стосовно цих та інших якісних показників виробництва (у тому числі шляхом проведення спеціальних заходів щодо їхнього поліпшення) - це ще одна з умов стабільного розвитку виробництва.

Отже, стабільний розвиток виробництва AT ґрунтується на таких стратегіях: управління фінансовими ресурсами; маркетинг; управління матеріальними і трудовими ресурсами виробництва з дотриманням принципу оптимальності величин їхніх обсягів; прийняття оптимальних управлінських рішень. При цьому необхідно враховувати вплив зовнішніх (зростання Інфляції і цін, нестабільність податкової системи і регулюючого законодавства, зниження доходів населення й ін.) і внутрішніх (перевищення можливого рівня фінансових ризиків, неефективна фінансова стратегія, непрофесійний маркетинг та ін.) чинників (які не залежать від виробництва). Зазначу, що стабільний розвиток виробництва підприємства можливий і може бути забезпечений за допомогою зміни потоку фінансів, зростання виробничого потенціалу та прийняття оптимальних науково обгрунтованих управлінських рішень.

Механізм управління стабільним розвитком виробництва AT заснований на комплексному підході до питань оцінки фінансово-економічного стану підприємства, його становища на ринку, використання та прийняття рішень у поточній і перспективній роботі підприємства. Головне завдання механізму управління стабільним розвитком виробництва AT - своєчасне прийняття оптимальних управлінських рішень.

Фінансова спроможність акціонерного товариства полягає в тому, щоб вчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, витримувати непередбачені потрясіння і не втрачати своєї платоспроможності та фінансової стабільності у несприятливих обставинах. Зовнішнім проявом фінансової спроможності акціонерного товариства є платоспроможність, а внутрішнім - фінансова стійкість. Остання, ґрунтуючись на збалансованості грошових потоків, активів і пасивів, доходів та витрат забезпечує стабільну платоспроможність акціонерного товариства у довготривалій перспективі.

Фінансової стабільності досягають за якісних активах, достатньому рівні прибутковості з урахуванням операційного і фінансового ризиків, достатності власного капіталу та ліквідності, стабільних доходах і широких можливостях залучення зовнішніх джерел фінансування.

Фінансова спроможність як економічний процес органічно і чітко пов'язана з дією внутрішніх механізмів фінансової стабільності. Як економічна категорія, вона охоплює сукупність факторів, що забезпечують акціонерному товариству збереження ним абсолютної або нормальної фінансової стійкості за контрольованої фінансової рівноваги та здатність до сталого економічного зростання завдяки найбільш значущим зовнішнім факторам. Інакше кажучи, фінансова стабільність - це здатність підприємства досягати стану фінансової рівноваги і збереження достатньої фінансової стійкості та утримувати його на довгострокову перспективу шляхом ефективного управління прибутковістю.

Основні складові фінансової стабільності такі.

1. Фінансова рівновага. Це відповідність обсягів генерування та споживання власних фінансових ресурсів, яка досягається шляхом оптимізації співвідношення між капіталовкладеннями та засобами, що спрямовуються на споживання. Фінансова рівновага потребує узгодження джерел формування та напрямів використання власних фінансових ресурсів, визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами їх формування. Як агрегований показник фінансова рівновага залежить від ефективності політики формування і розподілу прибутку підприємства, дивідендної та емісійної політики тощо. Досягнення фінансової рівноваги є запорукою фінансової стабільності, оскільки зростання можливостей приросту власних фінансових ресурсів означає підвищення фінансової та ринкової стійкості акціонерного товариства, отже його прибутковості.

2. Ресурсна стійкість. Вона означає оптимізацію структури його трудових та матеріальних ресурсів, економію витрат за рахунок скорочення потреб на їхнє фінансування, а відтак і зростання прибутковості підприємства. Останнє за інших однакових умов є підґрунтям для розширення можливостей формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, що насамперед сприяє досягненню фінансової рівноваги і фінансової стабілізації акціонерного товариства.

3. Потенційна стійкість. Це його здатність нарощувати обсяги діяльності, виходити на новий рівень фінансової рівноваги. Повна фінансова стабілізація досягається тільки у разі створення передумов для стабільного зменшення вартості капіталу, що вимагає прискорення темпів економічного розвитку через коригування окремих параметрів фінансової стратегії. Остання у кінцевому підсумку повинна забезпечувати високі темпи стійкого економічного зростання та фінансову рівновагу.

4. Фінансова стійкість передбачає такий стан фінансових ресурсів, за раціонального розпорядження якими гарантується наявність власних коштів, стабільна прибутковість та забезпечується процес розширеного відтворення. У такому розумінні фінансова стійкість, безперечно, є одним із головних факторів досягнення акціонерним товариством фінансової рівноваги та фінансової стабільності. Недостатня фінансова стійкість зумовлює неплатоспроможність підприємства, а надмірна - створення надлишкових запасів та резервів («мертвого» капіталу), що збільшує витрати або не-доотриманий прибуток і в кінцевому підсумку стримує темпи розвитку підприємства.

Складність визначення стандартизованих меж фінансової стійкості обумовлюється тим, що кожне підприємство здійснює свою операційну діяльність у певному економічному середовищі, яке характеризується певним рівнем розвитку економічної системи і генерує макроекономічні фактори, на які підприємства не спроможні вплинути. Проте зворотний вплив цих факторів на ефективність діяльності підприємства (його ліквідність, платоспроможність) і, більше того, фінансову стійкість досить значний. Тому правильність підходів до оцінки стабільності фінансового стану акціонерного товариства вкрай важлива для нього, оскільки дає змогу виявити причини фінансової дестабілізації (якщо така виникла), розробити та реалізувати контрзаходи щодо усунення або нейтралізації їх першопричин. Розробка стратегії стабільності фінансів підприємства має такі етапи: створення інформаційної бази для ретроспективної оцінки дій, ужитих у цьому напрямі; визначення нагальних фінансових проблем і стратегічної мети; моніторинг впливу факторів зовнішнього середовища на прогнозний рівень фінансової рівноваги; створення альтернативних прогнозних варіантів забезпечення фінансової стабільності; створення системи критеріїв для оптимізації зазначеної стратегії; оцінка прогнозних варіантів і вибір оптимального з них; впровадження системи заходів щодо реалізації обраного варіанта стратегії, контроль за його виконанням.

Взаємозв'язок прибутковості і стабільності зростання виробництва розкривається через оцінку коефіцієнтів прибутковості і зростання на прикладі окремих відкритих акціонерних товариств деревообробної промисловості (табл. 4). Так на ВАТ «Шепетівський деревообробний комбінат» у 1999, 2000 і 2002 роках були збитки, що свідчило про відсутність можливості зростання даного комбінату без певних стратегічних змін; в 2001 р. тимчасове зростання було викликано пожвавленням виробництва у 2000 р. У 2004 і 2005 роках спостерігається зростання і стабілізація виробництва.

Таблиця 4 - Коефіцієнти прибутковості і зростання окремих відкритих акціонерних товариств деревообробної промисловості за 1999 -- 2004 роки, % [4]

Найменування показника	1999	2000	2001	2002 | 2004	2005
ВАТ «Шепетівський деревообробний комбінат»
Коефіцієнт прибутковості продажу	валового прибутку	14,3	20,9	7,8	3,8	15,4	14,0
	операційного прибутку	0	0,8	0	0	4,1	5,5
	чистого прибутку	0	0	8,4	0	3,1	5,1
Коефіцієнт прибутковості власного капіталу	0	0	9,5	0	5,4	13,6
Коефіцієнт прибутковості активів	0	0	7,7	0	4,0	10,1
Коефіцієнт внутрішнього зростання	0	0	8,4	0	4,2	11,3
Коефіцієнт стійкого зростання	0	0	10,5	0	5,8	15,8
ВАТ «Деревообробний комбінат № 3» м. Київ
Коефіцієнт прибутковості продажу	валового прибутку	23,5	20,1	17,2	10,5	20,8	17,6
	операційного прибутку	7,7	5,9	4,6	4,5	6,1	2,2
	чистого прибутку	3,2	3,3	2,8	3,4	3,4	1,1
Коефіцієнт прибутковості власного капіталу	4,0	4,9	4,6	5,9	5,8	1,9
Коефіцієнт прибутковості активів	3,7	4,4	4,1	5,2	5,1	1,7
Коефіцієнт внутрішнього зростання	0,4	2,3	2,1	2,7	2,6	1,8
Коефіцієнт стійкого зростання	0,5	2,5	2,4	3,0	3,0	2,0

Впровадження стратегічних змін на ВАТ «Шепетівський деревообробний комбінат» позитивно вплинуло на коефіцієнти прибутковості активів та власного капіталу в 2005 p., які зросли в 2,5 раза порівняно з 2004 роком. Такий економічний розвиток на ВАТ «Шепетівський деревообробний комбінат» забезпечено переважно завдяки внутрішнім джерелам фінансування, що засвідчує коефіцієнт внутрішнього зростання відповідно у 2004 і 2005 роках: 4,2 % і 11,3 % (зростання у 2,7 раза), в той час як зовнішні (за винятком випуску акцій) джерела становили відповідно 1,6 % і 4,5 % (зросли у 2,8 раза).

ВАТ «Деревообробний комбінат № 3» демонструє стабільність економічного розвитку за показниками прибутковості та зростання протягом 1999 - 2005 років. Однак треба зазначити, що в 2005 році внаслідок зменшення обсягів виробництва і реалізації продукції коефіцієнти прибутковості активів та власного капіталу стали в 3 рази нижчі, ніж у попередні роки, в результаті загальними зборами акціонерів було прийнято рішення всю суму чистого прибутку направити на реінвестування, що відповідно вплинуло на коефіцієнт економічного зростання.

Порівнюючи коефіцієнти внутрішнього і стійкого зростання на ВАТ «ДОК № 3» з реальними змінами обсягів виробництва продукції за натуральними показниками, можна стверджувати, що через зміни кон'юнктури ринку керівництво комбінату не змогло максимально використати потенційні можливості для розвитку. Отже, для забезпечення стабільного розвитку ВАТ «ДОК № 3» у майбутньому, керівництву і власникам комбінату необхідно вжити низку стратегічних змін щодо докорінного перегляду асортименту продукції і технології її виробництва.

Для вивчення проблеми обмеження економічного зростання на прикладі окремих AT деревообробних комбінатів визначимо прогнозну ставку стійкого економічного зростання на 2006-2007 роки (табл.5).

Таблиця 5 - Прогноз ставок стійкого зростання окремих акціонерних товариств на 2006--2007 роки, %

Найменування	Збільшення коефіцієнта прибутковості продажу	Збільшення коефіцієнта оборотності
	1	2	3	0,5	1,0	1,5
ВАТ «Шепетівський деревообробний комбінат»	2005	19,15	23,08	27,28	22,15	27,81	34,02
	2006	23,08	31,77	41,78	27,81	40,86	58,89
	2007	27,28	41,78	60,01	34,02	58,89	89,81
ВАТ «Деревообробний комбінат № 3»	2005	3,88	5,85	7,90	2,49	3,13	3,78
	2006	5,85	10,03	14,54	3,13	4,44	5,78
	2007	7,90	14,54	22,06	3,78	5,78	7,86

Проведені розрахунки прогнозної ставки стійкого економічного зростання показали, що для забезпечення зростання продажів на середньогалузевому рівні у 23 % керівництву ВАТ «Шепетівський ДОК» необхідно (за умов незмінного фінансового важеля) або збільшити прибутковість продажів на 2 %, або збільшити оборотність активів на 0,5 обороту. Найефективнішим рішенням є прискорення оборотності активів, що тягне за собою проведення глибоких перетворень у виробництві і збуті продукції.

Прогноз ставок стійкого зростання по ВАТ «ДОК № 3» підтверджує попередні висновки щодо необхідності докорінних змін, особливо у політиці фінансування .

Отже, щоб уникнути можливої фінансової дестабілізації, потрібно забезпечити своєчасну розробку системи організаційно-економічних заходів та управлінських рішень для відновлення фінансової стабільності акціонерного товариства в умовах високої мінливості факторів зовнішнього середовища.

Для конкретизації заходів, спрямованих на забезпечення фінансової стабілізації і економічного зростання деревообробних комбінатів акціонерних товариств за нестабільного зовнішнього середовища потрібна система таких організаційно-економічних умов.

По-перше. Досягнення AT поточної фінансової рівноваги потребує: оптимізації асортиментної політики підприємства (облік реалізації товарів за товарними групами і окремими видами); оптимізації цінової політики підприємства (у теперішніх умовах вона має бути не агресивною, а помірною); оптиміза-ції амортизаційної політики (застосування методу прискореної амортизації у періоди скорочення сукупної суми амортизаційних відрахувань з метою максимізації сукупного обсягу власних фінансових ресурсів); наявності ефективної податкової політики (мінімізація податкових платежів відносно розмірів доходу та прибутку підприємства); забезпечення ефективної політики управління власними фінансовими ресурсами - збільшення частки, яка формується за рахунок внутрішніх джерел; оптимізації дивідендної політики акціонерного товариства - скорочення частки прибутку на споживання і консервативне формування дивідендної політики підприємства з використанням остаточного типу дивідендної політики або політики стабільного розміру дивідендних виплат; скорочення фінансування соціальних програм акціонерного товариства за умов його кризового фінансового стану.

По-друге. Забезпечення достатньої фінансової стійкості та платоспроможності AT потребує:

а) оптимізації політики управління оборотними активами, а саме - використання системи внутрішніх нормативів, які визначали б максимально допустимі розміри низьколі-квідних та неліквідних видів оборотних активів; депрєсації дебіторської заборгованості як одного із шляхів відшкодування втраченого капіталу; компромісної моделі фінансування оборотних активів для зниження ризику втрати ліквідності оборотних активів за рахунок нарощування величини чистого оборотного капіталу;

б) оптимізації політики управління операційними циклами, а саме - скорочення розмірів дебіторської заборгованості шляхом проведення консервативної кредитної політики; узгодження за часом позитивних та негативних грошових потоків; визначення нормативної довжини операційного циклу залежно від специфіки діяльності підприємства;

в) скорочення необґрунтованих короткострокових фінансових зобов'язань для забезпечення платоспроможності підприємства.

По-третє. Нейтралізація негативного впливу факторів стійкого зростання потребує: узгодженості політики управління обсягом діяльності та управління активами, визначення максимально можливих та допустимих темпів зростання обсягів діяльності без порушення фінансової рівноваги підприємства за наявних активів; визначення можливостей підприємства щодо забезпечення темпів зростання обсягів діяльності понад заплановані по збільшенню обсягів активів з метою забезпечення нового ступеня фінансової рівноваги; коригування розподілу прибутку: збільшення частки прибутку, реінвестованої у розвиток підприємства; опти-мізацію структури капіталу за критерієм максимальної прибутковості власних коштів за одночасного зниження вартості та ступеня ризикованості використовуваного капіталу.

Практичне застосування вищезазначених пропозицій розраховане на успішне вирішення сучасних завдань фінансової спроможності і стабільності розвитку виробництва деревообробних комбінатів як акціонерних товариств у довгостроковій перспективі.

РОЗДІЛ 3 РЕГУЛЮВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА: ПРОБЛЕМИ ТА НАСЛІДКИ

3.1 Вплив інфляції на оцінку показників прибутковості підприємства

Періоди зростання інфляції створюють несприятливі умови для інвестиційної діяльності в державі. Ймовірність прийняття помилкових інвестиційних рішень у цей період різко зростає. І передусім тому, що в умовах високих темпів інфляції значно спотворюється звітна бухгалтерська інформація підприємства. Використовуючи цю інформацію, інвестори та інші користувачі бухгалтерської звітності підприємства проводять його фінансовий аналіз, ризикуючи отримати помилкові результати і далеку від реальної картину фінансового стану підприємства.

Зробимо спробу оцінити вплив інфляції на розрахунок фінансових коефіцієнтів прибутковості підприємства, які є одними з найзначущіших показників при проведенні фінансового аналізу. Щоб уникнути впливу інфляції на розрахунок фінансових коефіцієнтів і для визначення їх реального значення необхідно виконати:

-- коригування бухгалтерської звітності за поточним рівнем цін;

-- розрахунок реальних фінансових коефіцієнтів на основі скоригованої за рівнем інфляції бухгалтерської звітності;

-- порівняння фінансових коефіцієнтів, розрахованих до і після коригування.

Розглядаючи вплив інфляції на бухгалтерську звітність підприємства, виділимо три основних напрями її коригування, які пов'язані із знеціненням основних засобів підприємства, знеціненням виробничих запасів і втратою вартості власних коштів, внесених засновниками у вигляді придбання акцій підприємства або в іншому вигляді. Розглянемо кожний із цих напрямів.

1. В умовах інфляції балансова вартість основних засобів, що зазвичай визначається на основі ціни придбання цих активів, перестає адекватно відображати їх реальну вартість. Виникає розрив між офіційною -- бухгалтерською -- і дійсною цінністю основних засобів. У результаті розміри амортизаційних відрахувань відстають од фактичної динаміки інфляційного процесу, і обігові кошти підприємства перетікають в оподатковуваний прибуток, завищують його, й підприємство виплачує податок на прибуток, не відповідний його економічно достовірним фінансовим результатам.

Другим, не менш важливим аспектом цієї проблеми є те, що невідповідність між вартістю основних засобів підприємства за офіційною звітністю та реальною ринковою вартістю утруднює проведення достовірного фінансового аналізу.

2. В умовах високих темпів інфляції при проведенні фінансового аналізу необхідно також коригувати вартість виробничих запасів підприємства. У звичайній практиці підприємство придбаває матеріальні ресурси про запас у результаті на собівартість готової продукції сировина списується за нижчими ніж поточні, цінами. Вартість кінцевих виробничих запасів, що відображаються в балансі, також не відповідає реальній. На собівартість готової продукції на вартість кінцевих виробничих запасів головним чином впливає використання при обліку виробничих запасів на підприємстві методів FIFO та LIFO. Метод LIFO базується на схемі використання запасів, при якій остання за часом закупівля першою надходить у виробництво. Кінцеві запаси, таким чином, складатимуться з першої за часом закупівлі, та їхня вартість буде відповідати поточній. Результатом застосування методу FIFO є те, що вартість кінцевих запасів найбільш наближена до реальної, тому що у виробництво йде перша за часом закупівля, а кінцеві запаси складаються з останнім. Таким чином, при наявності високих темпів інфляції вигідніше використовувати систему обліку запасів LIFO. Це дасть змогу уникнути заниження собівартості продукції і, як наслідок, переплати податку на прибуток. Але при цьому кінцеву вартість виробничих запасів за балансом необхідно індексувати згідно з індексом цін за відповідний період часу.

3. За високих темпів інфляції необхідно також звернути увагу на вартість власного капіталу підприємства. Вкладений капітал -- сума, сплачена акціонерами в обмін на акції, або капітал, внесений у статутний фонд у вигляді будівель, обладнання тощо, -- під впливом інфляції знецінюється. Таким чином компоненти акціонерного капіталу, які відображаються у пасиві балансу статті "Статутний капітал", необхідно проіндексувати, використовуючи загальний індекс цін, починаючи від дати внесення цих компонентів до поточної дати.

При проведенні такого коригування виникає ряд складностей у зв'язку з тим, що індексація основних засобів передбачена законодавством України, а індексація виробничих запасів і акціонерного капіталу -- ні. Тому при індексації основних засобів однаковість активів і пасивів балансу зберігається, оскільки збільшення вартості основних засобів в активі балансу знаходить відображення у збільшенні статті "Інший додатковий капітал" в пасиві балансу. Індексація ж виробничих запасів і акціонерного капіталу неминуче призведе до невідповідності між сумами активів та пасивів балансу.