Мікроекономічний аналіз процесу виробництва

Мікроекономічний аналіз процесу виробництва

Дипломна робота

Зміст

Вступ

І. Теоретичні засади дослідження процесу виробництва

1.1 Поняття та мікроекономічні особливості процесу виробництва

1.2 Аналіз процесу виробництва за допомогою виробничих функцій

II. Особливості мікроекономічного аналізу процесу виробництва у різних часових періодах

2.1 Види продукту фірми та взаємозв'язок між ними у короткостроковому періоді

2.2 Закон ефекту масштабу виробництва та форми його прояву у довгостроковому періоді

2.3 Вибір фірми оптимального обсягу виробництва у довгостроковому періоді

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. В мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально - як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва. Виробництво - це процес перетворення вхідних виробничих факторів на товари і послуги. Виробнича функція застосовується для визначення максимального випуску продукції при різних заданих комбінаціях факторів на виробництва і за наявної технології.

Теорія виробництва має важливе значення для ефективного управління фірмою. У сучасному суспільстві абсолютна більшість продуктів є результатом виробничої діяльності. Використовуючи обмежені ресурси, фірма організовує виробництво певного обсягу продукції та постачає її на ринок.

Предметом дослідження у дипломній роботі виступають чинники виробництва, які впливають на процес виробництва за допомогою виробничих функцій.

Об'єктом дослідження у дипломній роботі є мікроекономічний аналіз процесу виробництва у різних часових періодах.

Метою дипломної роботи є аналіз процесу виробництва.

Для досягнення даної мети у дипломній роботі поставлені такі завдання:

з'ясувати поняття та мікроекономічні особливості процесу виробництва;

проаналізувати процес виробництва за допомогою виробничих функцій;

охарактеризувати види продукту фірми та взаємозв'язок між ними у короткостроковому періоді;

дослідити закон ефекту масштабу виробництва та форми його прояву у довгостроковому періоді;

вивчити вибір фірми оптимального обсягу виробництва у довгостроковому періоді.

Методологічною основою для написання дипломної роботи є принципи економічної науки, загальнонаукові методи дослідження такі як: індукція, дедукція, аналіз, синтез, а також спеціальні методи наукового дослідження, графічний аналіз, кількісне обчислення, метод групування.

Інформаційною базою написання дипломної роботи є теорії та концепції економічної науки, матеріали підручників, посібників, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Теоретична значимість дипломної роботи полягає у систематизації та поглибленому досліджені матеріалів, які стосуються проблеми процесу виробництва у різних часових періодах.

Практичне значення дипломної роботи полягає у досліджуванні розвитку виробництва у короткостроковому та у довгостроковому періодах. На підставі проведеного дослідження розроблено пропозиції щодо вдосконалення продукту фірми та взаємозвязок між ними у короткостроковому періоді. Обсяг і структура роботи. Обсяг дипломної роботи становить 43 сторінки. У роботі міститься 4 таблиці, 13 рисунків, список використаних джерел нараховує 16 позицій.

У першому розділі дипломної роботи “Теоретичні засади дослідження процесу виробництва” - проаналізовано поняття та мікроекономічні особливості процесу виробництва, досліджено криву сукупного продукту праці (TPL) та стадії виробництва. Проаналізовано виробничі функції Кобба - Дугласа та Леонтьєва.

У другому розділі - “Види продукту фірми та взаємозв'язок між ними у короткостроковому періоді” - охарактеризовано види продукту фірми та взаємозв'язок між ними у короткостроковому періоді. Досліджено закон ефекту масштабу виробництва та форми його прояву у довгостроковому періоді. Вивчино вибір фірми оптимального обсягу виробництва у довгостроковому періоді.

Розділ І. Теоретичні засади дослідження процесу виробництва

1.1 Поняття та мікроекономічні особливості процесу виробництва

В мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально - як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва.

Випуск - це товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені фірмою (галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори виробництва-блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ-готової продукції; основні види факторів-капітал, праця, земля, (природні ресурси), підприємницький хист. Власниками факторів є домогосподарства, які продають їх фірмам на ринках відповідних факторів.

Технологія - знання про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага; кількісно характеризується сукупністю норм затрат ресурсів на випуск одиниці готової продукції.

З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначаються короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період - період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції; його тривалість залежить від технологій виробництва. [ 2, C. 63.].

Довгостроковий період - період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (на відміну від короткострокового періоду).

Для спрощення у подальшому аналізі буде розглядатись використання лише двох узагальнених видів ресурсів-капіталу, що може варіюватись лише в довгостроковому періоді, і праці, обсяги використання якої можуть змінюватись і в довгостроковому періоді, і праці, обсяги використання якої можуть змінюватись і в короткостроковому періоді. Будемо також вважати, що кожна фірма випускає лише один вид продукції в обсязі Q. [ 2, C. 63.].

Глибокі зміни у виробництві, що відбуваються під впливом розвитку науки, техніки, підвищення знань і культури людей, не зачіпають складу чинників виробництва. Це - робоча сила, предмети праці та засоби праці.

Робоча сила - це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Як головна умова виробництва у будь-якому суспільстві робоча сила має весь час діяти. Цей процес дістав назву її споживання. Інакше кажучи, споживання робочої сили є сама праця. Її ще називають “живою працею”.

Праця - діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення її потреб. Вона є винятково якістю людини. У процесі праці змінюється не лише природа, а й сама людина, нагромаджуючи знання, досвід, уміння. У цьому розумінні праця створила людину і є головним чинником її розвитку і вдосконалення.

Предмети праці - це те, на що спрямована праця людини, і становить матеріальну основу створюваного продукту.

До предметів праці належать продукти, які є первинними і такими, що з'явилися внаслідок переробки. Земля, її надра: кам'яне вугілля, ліс, залізна руда, нафта, інші корисні копалини, риба у воді-належать до первинних продуктів праці. Всі вони добуваються з надр природи. Переважна частина предметів праці в сучасних умовах є продуктами певної переробки, тобто попередньої праці: метал на машинобудівному заводі, бавовна на ткацькій фабриці, цемент у будівництві тощо. Їх називають сировиною, сирими матеріалами.

Засоби праці - це речі або комплекси речей, за допомогою яких людина впливає на предмети праці, перетворює і пристосовує їх для своїх потреб.

Вони включають інструменти, машини, обладнання, виробничі будівлі, транспортні засоби, резервуари тощо. Це уречевлена праця.

Предмети і засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва і виступають як матеріально-речовий чинник виробництва.

Рис.1.1. Система параметрів оцінки рівня розвитку продуктивних сил

Досягнуті масштаби виробництва вимірюються кількістю виробленої продукції на підприємстві чи в країні за певний час або зазначені показники мають грошове вираження.

Обсяг засобів виробництва також має грошове і кількісне вираження. Наприклад, на підприємстві використовується 105 верстатів, на яких переробляється за певний період 10т сировини, 5т напівфабрикатів, спалюються 2 тис. кВт електроенергії тощо. Вони мають і грошову оцінку.

Кількісний склад робочої сили показує, що, наприклад, на підприємстві зайнято 3202 працівники, а в країні - 23 млн. чол.

Процес трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується показниками сукупного, середнього та граничного продуктів.

Якщо зафіксувати обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного (наприклад, праці, обсяг використання якої будемо позначати літерою L), тоді сукупний продукт змінного фактора виробництва (праці-TPL) визначається як обсяг продукції, що виробляє фірма при певному обсязі L використання цього фактора і незмінних обсягах використання всіх інших факторів. Аналогічний показник для капіталу позначається як TPK.

Середній продукт змінного фактора виробництва (праці - APL, капіталу - APK) - це відношення сукупного продукту змінного фактора до обсягу фактора, що забезпечив випуск цього продукту:

APL =TPL /L; APK=TPK /K. ( 1.1.)

Рис.1.1.(а) Сукупний продукт праці (TPL) та стадії виробництва.(б) Середній (APL) та граничний (MPL) продукції праці. [ 2, C. 64.].

Граничний продукт змінного фактора виробництва (праці - MPL, капіталу - MPK) - додатковий випуск продукції, який забезпечується використанням додаткової одиниці ресурсу:

MPL= ? TP / ?L; MPK = ? TP / ?K. ( 1.2. )

Тут ?L = L2 - L1, ?K = K2 - K1 - додаткові обсяги ресурсів, ?TP = TP2 - TP1, додатковий випуск, що забезпечується за рахунок ?L (при фіксованому).

Показники MPL і MPK мають також назву гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу.

Взаємозв'язок між показниками TP, AP і MP ілюструє мал.1.2, де зображено, як будуть змінюватись криві TPL, APL, MPL при збільшенні обсягу використання праці ( у певних одиницях виміру, наприклад, L- годин за місяць, Q - одиниць продукції за місяць). Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням L до певної межі Q3, у точці С досягає найбільшого значення Q3 при L = L3, а потім зростання припиняється; це є проявом закону спадної віддачі факторів виробництва, згідно з яким при збільшенні обсягу використання певного фактора і незмінних обсягах інших факторів, починаючи з певного моменту (на мал.1.1.б при L = L1) гранична продуктивність MP цього фактора спадає. Середній продукт зростає, доки L < L2, сягає найбільшого значення у точці Е при L = L2, потім спадає. Граничний продукт зростає, доки L < L1, потім MP спадає: MPL= 0 при L = L3, MPL < 0 при L > L3.

У залежності від значень MP, AP і TP, при змінах обсягів праці можна визначити чотири стадії виробництва: стадія I - зростають MP, AP, TP; стадія I I - зростають AP, TP, спадає MP; стадія Ш - зростає TP, спадають MP, AP (спадає продуктивність праці, хоча випуск ще збільшується); стадія IV - спадають всі показники. [ 2, C. 65.].

Закономірним є те, що криві AP та MP на мал.1.1.б перетинаються в точці E, де продуктивність праці є максимальною (при L = L2), тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Робимо висновок: якщо гранична продуктивність вища за середню, то продуктивність праці зростає при збільшенні L; якщо гранична продуктивність менша за середню, то продуктивність праці спадає при збільшенні L. Зазначена властивість випливає із загальної властивості співвідношення між середнім та граничними величинами і застосовується для аналізу ефективності використання ресурсів.

1.2 Аналіз процесу виробництва за допомогою виробничих функцій.

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (факторів виробництва - працею L та капіталом К) і максимально можливим випуском продукції (Q) записується за допомогою виробничої функції:

Q = F (L, K). ( 1.3.)

Виробнича функція ( ВФ ) показує, який максимальний обсяг випуску Q може бути одержаний при кожному конкретному наборі ( L,K ) витрачених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології веде до зміни самої функціональної залежності.

В залежності від кількості факторів, ВФ визначається як одно факторна, двофакторна, багатофакторна. [ 2, C. 65.].

Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній та аналітичній формах. Так, крива TPL на мал. 1.1.а є прикладом однофакторної виробничої функції Q = f ( L ) у графічній формі.

Для неперервної і диференційованої двофакторної виробничої функції (1.3.)

Формула ( 1.2. ), що визначає граничний продукт фактора, може бути записана з використанням часткових похідних функції двох змінних:

MPL = MPK = (1.4.)

Звичайно виробнича функція відповідає закону спадної віддачі факторів виробництва.

Двофакторна виробнича функція у табличній формі подається у вигляді так званої виробничої сітки, її приклад див. у таблиці 1.1. Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів.

Таблиця 1.1.

Виробнича сітка

Робочий час (L), людино-днів за місяць	Витрати капіталу ( К ), одиниць за місяць
	1	2	3	4
1	1	2	3	4
2	2	4	5	10
3	3	5	10	15
4	4	6	13	20
5	5	10	15	22
6	6	12	17	23
7	7	13	19	24
8	8	14	20	25

Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в табл. 1.1. всі різні комбінації ресурсів, що забезпечують один і той же обсяг випуску, і нанести точки з відповідними координатами ( L, K ) на координатну площину ( рис. 1.2. ). Так випуску Q0 = 10 відповідають точки А0 ( 2, 4 ), B0 ( 3, 3 ), D0 ( 5, 2 ) на рис.1. 2. Якщо з'єднати ці точки плавною кривою, отримаємо лінію незмінного випуску - ізокванту.

Ізокванта - крива, що показує всі можливі комбінації ресурсів ( L, K ), які дозволяють отримати певний фіксований обсяг виробництва ( Q0 ). [ 2, C. 66.].

Аналогічно можна розглянути різні варіанти досягнення обсягів випуску Q1 = 5, Q2 =15 та побудувати відповідні їм ізокванти. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант.

Ізокванти мають певні властивості: дві ізокванти, що відповідають різним обсягам випуску, не можуть перетинатись; чим далі розташована ізокванта від початку координат, тим більший випуск Q відповідає цій лінії; ізокванти опуклі в бік початку координат.

Рис.1.2. Карта ізоквант.

Для побудови ВФ в аналітичній формі слід з використанням відповідних економетричних процедур обрати конкретний вид функціональної залежності (наприклад, степеневу функцію) та оцінити параметри обраної функції.

Типовим прикладом ВФ в аналітичній формі запису може бути виробнича функція Кобба - Дугласа:

Q = a · Lh · Kc; a, b, c > 0; c < 1. ( 1.5.)

Функція Кобба - Дугласа є однією з перших спроб ( 20-і роки нашого століття ) математичної формалізації виробничої функції. [2, С. 213.]

ЇЇ ізокванти мають вигляд кривих, що зображені на рис.1.2; вони опуклі в бік початку координат і не перетинають їх, а лише необмежено наближаються до координатних осей. Це означає, що фактори виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна заміна неможлива, тобто F ( 0, K ) = F ( L, 0 ) = 0.

Функція з ізоквантами, що зображені на мал.1.3.a, має вигляд

Q = min (a · L, b · K ), a, b > 0 ( 1.6. )

і відомі під назвою виробнича функція Леонтьєва ( з фіксованими пропорціями використання виробничих факторів ).

Іншим прикладом є лінійна ВФ з повним заміщенням факторів виробництва:

Q = a · L + b · K, a, b > 0. ( 1.7.)

ЇЇ ізокванти ( у випадку а = 1, б = 2 ) зображені на рис.1.3.б.

Рис. 1.3. Ізокванти виробничих функцій: (а) з фіксованими пропорціями факторів і (б) з факторами - повними замінниками.

Функція Кобба - Дугласа має вигляд у двофакторному випадку:

Q = a Kб Lв, де a, б, в > 0, б + в = 1.

Параметри б та в можуть трактуватись як своєрідні індикатори “вагомості“ капіталу та робочої сили у технології.

Табл.1.2. містить результати обчислень функції Кобба - Дугласа при а = 100, б =3/4, L = 10.

Звернемо увагу на приріст виробництва при зміні капіталу на додаткову одиницю. Цей показник доречно назвати граничною ефективністю капіталу. Перша одиниця капіталу дає приріст у 13,40 одиниці продукції, друга: 22, 10 - 13, 14 = 8, 96; двадцять п'ята: 146, 91 - 142, 48 = 4,43.

Таблиця є підставою для висновку, що для функції Кобба - Дугласа виконується закон спадної граничної ефективності капіталу. Рис.1.3.демонструє загальну та граничну ефективність капіталу згідно з наведеною функцією Кобба - Дугласа. [ 2, C. 217].

Аналогічні закономірності справедливості і для витрат праці.

Для виробничої функції Kобба - Дугласа:

MPK = д ( aKa L1-б) ? д K = a б ( L / K )1-б,

MPL= д ( aKб L1-б ) / дL = a (1-б )(K / L )б.

Неважко помітити, що граничні ефективності капіталу та робочої сили зменшуються при збільшенні відповідно величин капіталу та робочої сили. У той же час граничні ефективності капіталу та робочої сили підвищуються відповідно при збільшенні величин робочої сили та капіталу. Перше свідчить про те, що функція Кобба - Дугласа відображає закон спадної граничності ефективності факторів виробництва. Друге - про можливості сприятливішого використання одного фактора, якщо збільшується другий. [ 2, C. 218.].

Знаючи граничні ефективності факторів, неважко обчислити граничну норму технологічної заміни:

MRTSK,L = - MPK / MPL = - aб ( L / K )1-б / a (1 - б )(K / L)б = - ( 1.8.)

Звідси випливає, що при зростанні K гранична норма заміни MRTSK,L за абсолютною величиною спадає. Отже, функція Кобба - Дугласа відображає закон спаду абсолютної величини граничної норми технологічної заміни.

Таблиця.1.2.

Витрати капіталу та виробництво продукції для виробничої функції

Кобба - Дугласа

Витрати капіталу (К )	Виробництво продукції (L)
0	0
1	13,14
2	22,10
3	29,95
4	37,16
5	43,94
6	50,37
7	56,55
8	62,50
9	68,28
10	73,89
11	79,37
12	84,72
13	89,96
14	95,10
15	100,15
16	105,12
17	110,01
18	114,83
19	119,58
20	124,27
21	128,90
22	133,48
23	138,00
24	142,48
25	146,91

Загальні властивості виробничих функцій

Почнемо з розгляду двофакторних виробничих функцій, розуміючи під факторами виробництва саме капітал та робочу силу. Побудова двофакторної виробничої функції базується на декількох гіпотезах.

Очевидно, що для будь-якого виробництва необхідна наявність і капіталу, і робочої сили. Якщо один з названих факторів виробництва відсутній, то виробництво неможливе. Цей емпіричний факт був узагальнений і увійшов у обіг як гіпотеза про абсолютну необхідність основних факторів виробництва.

Також досить правдоподібним виглядає припущення про сприятливіші умови виробництва з точки зору його обсягу при збільшенні якогось з основних факторів виробництва. Ця гіпотеза отримала назву гіпотези монотонності.

Певну кількість фактора виробництва можна компенсувати деякою кількістю іншого. Якщо відсутній екскаватор, то котлован, зрештою, можна копати і лопатою. Інша справа Ї наскільки це ефективно… Якщо робоча сила у дефіциті, то її намагаються заміняти машинами, і навпаки. Отже, для певної зміни капіталу ДK існує зміна у використанні робочої сили ДL, яка компенсує зміну у виробництві блага. Це припущення отримало назву гіпотези взаємозамінності.

Отже, маємо три основні гіпотези про особливості сполучення основних факторів виробництва:

1) гіпотеза про абсолютну необхідність, тобто

K = 0 => F ( K, L ) = 0;

L = 0 =>F ( K, L ) = 0;

2) гіпотеза монотонності, тобто

Kґ > K => F ( Kґ, L ) > F ( K, L );

Lґ > L => F ( K, Lґ ) > F ( K, L );

3) гіпотеза взаємозамінності, тобто існують такі ДK та ДL, що

F ( K + ДK, L ) = F ( K, L+ДL ).

Окрім вказаних гіпотез, використовуючи також додаткові гіпотези, зокрема ті, що пов'язані з законом спадної граничної ефективності факторів виробництва.

Табличний спосіб завдання виробничої функції

Цей спосіб демонструє приклад, наведений у табл.1.3.

Клітинка на перетині стовпчика (витрати капіталу) та рядка (витрати праці) відображає обсяг виробництва, який відповідає витратам цих факторів.

Неважко помітити, що таблиця також відбиває дію спадної граничної ефективності капіталу та праці.



Рис.1.4. Сукупна та гранична ефективність капіталу за виробничою функцією Кобба - Дугласа

Таблиця 1.3

Виробнича двофакторна функція

Робоча сила (L)	Витрати капіталу (К)
	10	20	30	40	50	60
50	44	55	63	69	75	80
60	69	88	100	110	119	126
70	91	115	132	145	156	166
80	110	139	159	174	188	200
90	128	162	185	203	218	232
100	145	183	209	230	247	263
110	160	202	231	254	273	291
120	175	221	253	277	299	318
130	189	239	273	300	323	344
140	203	256	293	322	347	369
150	216	273	313	343	370	393
160	229	290	332	364	392	417

Виробнича функція Леонтьєва

Виробнича функція Леонтьєва має встановлені незмінні коефіцієнти технології для поєднання вхідних факторів у певних пропорціях, щоб виробити певний рівень вихідної продукції. Лише одне поєднання вхідних факторів, одна технологія, одна факторна пропорція можуть забезпечити виробництво даного обсягу продукції Q. [ 3, C. 436.].

Якщо взяти два вхідних фактори K і L, то лише одна пропорція K / L, що відображає коефіцієнт технології, забезпечить виробництво даного обсягу продукції Q.

У виробничій функції Леонтьєва неможлива заміна факторів, вхідні фактори використовуються разом тільки у фіксованій пропорції.

Приклад. Для копання рову потрібні одна людина й одна лопата. Щоб прискорити копання, треба пропорційно збільшити і кількість людей, і кількість лопат. Збільшення лише, наприклад, кількості лопат не прискорить цієї роботи.

Рис.1.5. Виробнича функція Леонтьєва

На рисунку 1.5. ізокванти функції виробництва Леонтьєва утворюють прямі кути і будуть перпенедикулярними (L - подібними ). Рисунок 1.5. показує нахил променя до осей координат. Він відображає фіксований коефіцієнт технології, розкриває сталі пропорції вхідних факторів, дає нам потрібну пропорцію K/L, що використовується у виробництві. У даному прикладі K/L=1. Уздовж променя, що відображає співвідношення K/L, можуть бути вибрані різні рівні обсягу продукції Q, як результат фіксованих пропорцій вхідних факторів. [ 3. C. 436.].

Неокласична виробнича функція передбачає змінні пропорції факторів (велика кількість технологій), плавну зміну факторів (технологій), що фізично і технологічно можуть виробити даний обсяг продукції Q. Оскільки вхідні фактори не є досконало замінними, то ізокванти цієї функції опуклі, паралельні і мають від'ємний нахил (рис.1.6.). Нехай для виробництва кількості Q2 продукції в тиждень використовується певна кількість капіталу К3 і праці L3 (точка С). Якщо ж такий обсяг виробництва може бути досягнутий при використанні більшої кількості капіталу і праці (точка D), то ізокванта набере опуклої форми (додатний нахил) між точками С і D. Однак комбінації факторів, яким відповідає відрізок ізокванти СD, позначений пунктиром, не може належити даній виробничій функції, оскільки ті самі Q2 = 200 одиниць можуть бути вироблені з меншими затратами праці й капіталу. Частини ізоквант, які мають додатний нахил, відповідають варіантам виробництва, котрі не можуть бути включені у виробничу функцію, оскільки такий самий обсяг продукції може вироблятися за менших затрат факторів виробництва.

Рис. 1.6. Неокласична виробнича функція.

Якщо рухатися по ізокванті донизу, то отримаємо L - інтенсивну технологію. Співвідношення K / L зменшується.

Граничний коефіцієнт технічного заміщення

Аналізуючи загальний, середній і граничний продукти, ми розглядали вплив зміни одного фактора на загальний обсяг виробництва. У господарській практиці вдаються до зміни декількох змінних факторів. Ізокванти показують, що технологічно можливо замінювати один фактор іншим у визначених пропорціях без скорочення обсягу виробництва. При заданому обсягу випуску продукції та незмінній технології будь-яке зменшення (збільшення) одного із змінних факторів вимагає відповідного збільшення (зменшення іншого). [3.C. 437.].

Граничний коефіцієнт (норма) технічного заміщення (MRTS) визначається нахилом ізокванти в будь-якій точці і показує співвідношення, в якому один вхідний фактор може бути заміщений іншим, не викликаючи зміни обсягу виробництва. Наприклад, граничною нормою технічного заміщення капіталу називають кількість праці, яка може замінити кожну одиницю роботи машин, не викликаючи при цьому ні збільшення, ні зменшення кількості продукції, що виробляється. У теорії споживання використовувався показник граничної норми заміщення (MRS), аналогічний показнику граничної норми технічного заміщення.

Якщо за змінні фактори виробництва взяті праця і капітал, то гранична норма технічного заміщення капіталу працею може бути вираження формулою:

MRTS / ДQ = const = - ( 1.9.)

де ДК і ДL - зміни капіталу і праці для окремої ізокванти.

За допомогою граничної норми технічного заміщення можна пояснити форму графіка ізокванти. Від'ємний її нахил означає що:

1) зменшення кількості фактора “капіталу” вимагає відповідного збільшення фактора “праця” для підтримання незмінного обсягу виробництва;

2) гранична норма технічного заміщення капіталу працею зменшується з рухом униз вправо вздовж ізокванти.

Зменшення граничної норми технічного заміщення свідчить про те, що ефективність використання будь-якого виробничого фактора обмежена. Кількісне нарощування одного з факторів для компенсації зменшення іншого після певного моменту, відповідно до закону спадної віддачі, приводить до зниження його продуктивності. Наприклад, чим більше ми відмовляємося від використання одиниці ресурсу К, тим більше потрібно одиниць ресурсу L для заміщення одиниці ресурсу К. Праця стає дедалі гіршою заміною для капіталу. Чим менше К ми маємо, тим більше L ми потребуємо. У кожній точці ізокванти гранична норма технічного заміщення дорівнює нахилу дотичної в цій точці, помноженій на мінус одиницю, оскільки зменшення затрат праці вимагає збільшення часу роботи машин.

Коли ми рухаємося від К- інтенсивної до L-інтенсивної технології (від точки А до точки В ) MRTS падає; для заміни однакової кількості фактора К(ДKA і ДKB) потрібна різна кількість вхідного фактора L(ДLA і ДLB), причому ДLA < ДLB (рис.1.7.). [ 3. C. 437.].

Рис. 1.7. Ізокванта виробничої функції для збирання пшениці.

На цьому рисунку зображена ізокванта виробничої функції для збирання 1000 ц пшениці на тиждень. Фермер може використати дану ізокванту, аби вирішити, що вигідніше: найняти більше працівників чи застосувати більше працівників чи застосувати більше техніки. Нехай ферма функціонує в точці А із трудозатратами L в10 год. і затратами капіталу К в 7 машино-годин. Фермер вирішує скоротити на 1 год. машинний час. Щоб виконувати той самий обсяг робіт за тиждень, йому потрібно замінити даний машинний час шляхом збільшення затрат праці на 10 год.

Фермер обчислює, що MRTS становитиме 0,1:

MRTS пояснює фермеру природу заміщення капіталу працею. Допоки праця не стане значно дешевшою від використання машин, виробничий процес залишиться капіталомістким.

Гранична норма технічного заміщення залежить від співвідношення граничних продуктів праці й капіталу. Скорочення кількості використовуваного капіталу приведе до зниження обсягу випуску на величину, що дорівнює добутку граничного продукту капіталу на кількість одиниць капіталу, яка зменшилась (-ДK * MPK). Приріст випуску продукції за рахунок збільшення фактора праці буде дорівнювати добутку граничного продукту праці на додаткову кількість одиниць праці. Заміщення капіталу працею веде до збільшення кількості останньої і відповідно до зниження її граничного продукту. Зменшення кількості капіталу веде до зростання його граничного продукту. Наслідок - зниження граничної норми технічної заміни капіталу працею і вирівнювання ізокванти. Оскільки ізокванти мають увігнуту конфігурацію, то гранична норма технічного заміщення зменшується із рухом вниз вправо уздовж ізокванти, а остання дедалі більше вимірюється. [3.C. 438.].

Якщо розглядати проблеми, пов'язані із прийняттям підприємницьких рішень у довгостроковій перспективі, то на перше місце висувається проблема визначення оптимального масштабу виробничої діяльності.

РОЗДІЛ II. Особливості мікроекономічного аналізу процесу виробництва в різних часових періодах

2.1 Види прибутку фірми та взаємозв'язок між ними у короткостроковому періоді

Короткостроковий період - це такий період у діяльності фірми, коли обсяг виробництва, ціни, капітал чи інші параметри змінити неможливо. У короткостроковому періоді фірма оперує з фіксованою кількістю капіталу, і тому вона повинна вибрати рівні своїх змінних ресурсів (праці і капіталу), щоб максимізувати прибуток.

Фірмі не завжди доцільно одержувати прибуток в короткостроковому періоді, як це показано на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Конкурентна фірма у короткостроковому періоді

У короткостроковому періоді конкурентна фірма може зазнавати збитків (оскільки її фіксовані витрати високі), якщо вона все ж може генерувати виручку, яка б з надлишком окупила її змінні витрати. Фірма мінімізує свої збитки, виробляючи обсяг продукції на рівні к порівняно із збитками в прямокутнику АВСО Якби фірма збиралася припинити виробництво, вона понесла б ще більші збитки, які дорівнювали б фіксованим витратам виробництва СВЕF.

Чому фірма, яка зазнає збитків, не залишає дану галузь назавжди? Фірма може діяти собі у збиток у короткостроковому періоді, оскільки вона розраховує в майбутньому одержати прибуток, коли зросте ціна на її товар або ж зменшаться виробничі витрати. Насправді, фірма в короткостроковому періоді мас два варіанти вибору: вона може виробляти деякий обсяг продукції або ж вона може тимчасово зупинити своє виробництво. Із двох альтернатив фірма вибирає більш прибуткову (або менш збиткову). Зокрема, якщо ціна на її продукцію буде меншою від мінімальних середніх змінних витрат, то фірма вважатиме доцільнішим припинення виробництва. У цій ситуації виручка від виробництва не покриватиме змінних витрат, а сума збитків зросте.

На рис. 2.1. наведено випадок, за якого доцільним є підтримання деякого рівня виробництва. Рівень виробництва к перебуває в точці, де витрати короткострокового періоду зведені до мінімуму. В цьому випадку фірмі дешевше діяти на рівні к, ніж взагалі не виробляти продукції, оскільки ціна перевищує середні змінні витрати на рівні к. Кожна вироблена одиниця дає більше виручки, ніж витрат, таким чином генеруючи більший прибуток, ніж за відсутності будь-якого рівня виробництва. (Сумарний прибуток усе ще має від'ємне значення, оскільки фіксовані витрати високі). Відрізок АЕ визначає різницю між ціною та середніми змінними витратами, а прямокутник АЕFD -- додатковий прибуток, який можна одержати, виробляючи продукцію на рівні к, ніж на рівні O.

Таким чином, конкурентна фірма не виробляє продукції, якщо ціна нижча від середніх змінних витрат. Якщо фірма все ж виробляє продукцію, вона максимізує прибуток, вибираючи рівень виробництва, за якого ціна дорівнює граничним витратам. За цього рівня величина прибутку додатна, якщо ціна перевищує сумарні середні витрати. В короткостроковому періоді фірма може функціонувати собі на збитки. Проте якщо, на її думку, в довгостроковому періоді вона теж зазнаватиме збитків, фірма вийде з даного бізнесу.

За кривою пропозиції фірми можна з'ясувати, який обсяг продукції фірма виробить за кожної можливої ціни. Конкурентні фірми нарощують виробництво до того моменту, поки ціна дорівнює граничним витратам, однак вони припиняють виробництво, якщо ціна впаде нижче від середніх змінних витрат.

Для додатної величини рівня виробництва крива пропозиції фірми - це частина кривої граничних витрат, що міститься вище від кривої середніх змінних витрат. Оскільки крива граничних витрат перетинає криву середніх змінних витрат в її найнижчій точці, то крива пропозиції фірми - це крива граничних витрат вище від точки мінімуму середніх змінних витрат.

Для будь-якого рівня Ц (ціни), вищого від мінімуму СЗВт, обсяг виробництва, що максимізує прибутки, можна визначити безпосередньо з графіку. За ціни Ц1 (рис. 2.2), наприклад, пропозиція становитиме К1, а за ціни Ц2 вона становитиме К2. За ціни, нижчої (або тієї, що дорівнює) від мінімуму середніх змінних витрат СЗВт, обсяг виробництва, що максимізує прибутки, дорівнюватиме нулю.



Рис. 2.2. Крива пропозиції фірми у короткостроковому періоді

На рис. 2.2 уся крива пропозиції - це частина вертикальної осі та частина кривої граничних витрат, позначені поділками. Криві пропозиції в короткостроковому періоді для конкурентних фірм прямують вгору з тієї самої причини, з якої зростають граничні витрати, - це наявність спадної віддачі від одного або більше виробничих факторів. Внаслідок цього зростання ринкової ціни змусить ті фірми, що вже діють на ринку, збільшувати обсяг виробництва. Із збільшенням ціни додаткове виробництво стає прибутковим, а також зростають сумарні прибутки фірми, оскільки нова ціна встановлюватиметься на всі одиниці продукції, вироблені фірмою.

Сумарні витрати (СВт). Сумарні витрати виробництва складаються із двох компонентів: фіксованих витрат (ФВт), які фірма робить незалежно від рівня випуску продукції, а також змінних витрат (ЗВт ), які коливаються разом з рівнем виробництва. Залежно від обставин фіксовані витрати можуть містити витрати на експлуатацію заводу, страхові послуги і, можливо, мінімальну кількість працівників - ці витрати зростають разом із збільшенням виробництва продукції.

Фіксовані витрати у довгостроковому періоді можна регулювати, проте в короткостроковому періоді вони не коливаються з рівнем виробництв (фірма має ці витрати навіть у разі припинення виробництва продукції). Отже, рішення по фіксованих витратах є складовою частиною процесу прийняття менеджером фірми рішень.

Щоб вирішити, скільки продукції виробляти, менеджерам фірм необхідно знати те, як зростають з рівнем виробництва продукції змінні витрати. Щоб розв'язати цю задачу, необхідно розглянути деякі додаткові методи вимірювання витрат. Скористуємося характерним прикладом, який ілюструє типові ситуації в багатьох фірмах. Після пояснення кожної із концепцій обліку витрат, покажемо, яке відношення вони мають до попереднього аналізу виробничої діяльності фірми.

Дані таблиці 1.3. ілюструють діяльність фірми з фіксованими витратами 50 дол. Змінні витрати зростають із збільшенням обсягу продукції, як і сумарні витрати. Сумарні витрати - це сума фіксованих витрат у стовпці 1 та змінних витрат у стовпці 2. За витратами, поданими в стовпцях 1 і 2, можна дати визначення додаткової кількості типів витрат.

Граничні витрати (ГВт). Граничні витрати - іноді їх називають інкрементальними витратами - це зростання обсягу витрат внаслідок виробництва додаткової одиниці продукції. Оскільки фіксовані витрати не змінюються у разі зміни рівня виробництва фірмою продукції, граничні витрати - це зростання обсягу змінних витрат через виробництво додаткової одиниці продукції. Отже, можна записати граничні витрати в такому вигляді:

ГВт = ЗВт / Д Q.

Граничні витрати говорять про те, скільки коштуватиме фірмі збільшення обсягу продукції на додаткову одиницю. У таблиці 1.3 граничні витрати розраховують або з суми змінних витрат (стовпець 2), або із сумарних витрат (стовпець 3). Наприклад, граничні витрати на зростання обсягу продукції від 2 до 3 одиниць становитимуть 20 дол., оскільки змінні витрати фірми зростають від 78 дол. До 98 дол. (Сумарні виробничі витрати також зростають на 20 дол., від 128 до 148 дол.). Сумарні витрати різняться від змінних витрат лише на суму фіксованих витрат, які, згідно з їх визначенням, не змінюються у разі зміни обсягу продукції.

Таблиця 2.1.

Витрати фірми в короткостроковому періоді ( у доларах )

Рівень виробництва	Фіксовані витрати (Ф В т )	Змінні витрати ( ЗВт )	Сумарні витрати ( СВт )	Граничні витрати ( ГВт )	Середні фіксовані витрати (СФВ т )	Середні змінні витрати (СЗВт) (СЗВт)	Середні сумарні витрати ( ССВт)
1	2	3	4	5	6	7	8
0	50	0	50	--	--	--	--
1	50	50	100	50	50	50	100
2	50	78	128	28	25	39	64
3	50	98	148	20	16,7	32,7	49,3
4	50	112	162	14	12,5	28	40,5
5	50	130	180	18	10	26	36
6	50	150	200	20	8,3	25	33,3
7	50	175	225	25	7,1	25	32,1
8	50	204	254	29	6,3	25,5	31,8
9	50	242	292	38	5,6	26,9	32,4
10	50	300	350	58	5	30	35
11	50	385	435	85	4,5	35	39,5

Середні витрати (СВт). Середні витрати - це витрати на одиницю продукції. Є три види середніх витрат: середні фіксовані витрати, середні змінні витрати та середні сумарні витрати.Середні фіксовані витрати (СФВт) -це фіксовані витрати (стовпець 2), поділені на рівень виробництва продукції: ФВт / Q. Наприклад, середні фіксовані витрати на виробництво чотирьох одиниць продукції становлять 12,5 дол. (50 / 4). Оскільки фіксовані витрати сталі, середні фіксовані витрати при зростанні рівня виробництва продукції зменшуються.

Середні змінні витрати (СЗВт) - це сума змінних витрат, поділена на рівень виробництва: ЗВт / Q. Середні змінні витрати на виробництво п'яти одиниць продукції становлять 26 дол. (130 / 5). Нарешті, середні сумарні витрати (ССВт) - це сумарні витрати, поділені на рівень виробництва продукції: СВт / Q. Отже, середні сумарні витрати виробництва при нормі 5 одиниць становлять 36 дол. (180 / 5). За своєю суттю середні сумарні витрати інформують про витрати на одиницю продукції. Порівнюючи середні сумарні витрати з ціною продукції, можемо визначити, прибуткова чи неприбуткова ця продукція.

Детермінанти витрат в короткостроковому періоді

З таблиці 1.3. видно, що змінні та сумарні витрати зростають разом із рівнем виробництва продукції. Темпи зростання цих витрат залежать від природи процесу виробництва і, зокрема, від тієї межі, до якої виробництво дає спадну віддачу за змінними факторами. Якщо праця - єдиний змінний ресурс, що станеться при зростанні рівня виробництва продукції фірми? Щоб більше виробляти, фірмі доводиться наймати більше робочої сили. Тоді, якщо гранична продуктивність праці у міру зростання кількості найнятої робочої сили швидко зменшується (внаслідок спаду віддачі), витрати на виробництво продукції швидкими темпами мають зростати. Внаслідок цього при зростанні темпів виробництва продукції змінні та сумарні витрати швидко зростають. З іншого боку, якщо гранична продуктивність праці при зростанні кількості робочої сили зменшується незначно, то при зростанні темпів виробництва витрати зростатимуть не так швидко.

Розгляньмо зв'язок між виробництвом та витратами детальніше, концентруючи увагу на витратах фірми, яка може за фіксованого рівня зарплати w найняти стільки робочої сили, скільки схоче. Граничні витрати ГВт - це зміна змінних (або сумарних) витрат у разі зміни обсягу продукції на додаткову одиницю (тобто Д ЗВт / Д Q). Проте змінні витрати - це витрати додаткової робочої сили w на одиницю продукції, помножені на кількість додаткової робочої сили Д L. З цього випливає, що

ГВт = ДЗВт / ДQ = w ДL / ДQ.

Гранична продуктивність праці ГРL - це зміна в обсязі продукції, що виникає внаслідок зміни трудового ресурсу на додаткову одиницю, або ДQ / ДL. Отже, додаткова робоча сила, необхідна для отримання додаткової одиниці продукції, становить ДL / ДQ = 1 / ГРL. З цього випливає, що

ГВт = w / ГРL.

З рівняння випливає, що в короткостроковому періоді граничні витрати дорівнюють ціні вхідного ресурсу, що змінюється, поділеній на його граничну продуктивність. Наприклад, що гранична продуктивність праці дорівнює 3, а ставка заробітної плати - 30 дол. на годину. Тоді одна година праці збільшить обсяг продукції на 3 одиниці так, що виробництво одиниці продукції вимагатиме 1/3 години праці і коштуватиме 10 дол. Граничні витрати на виробництво цієї одиниці продукції становитимуть 10 дол., що дорівнює сумі заробітної плати 30 дол., поділеній на граничну продуктивність праці (3). Низька гранична продуктивність праці означає, що для виробництва більшого обсягу продукції необхідний значний обсяг додаткової робочої сили, що призводить до високих граничних витрат. Висока гранична продуктивність означає, що потреба в робочій силі незначна, як і граничні витрати. Коли гранична продуктивність праці зменшується, граничні витрати виробництва зростають, і навпаки.

Закон спадної віддачі забезпечує також прямий зв'язок між середніми змінними витратами виробництва та середньою продуктивн6істю праці. Середні змінні витрати (СЗВт) дорівнюють змінним витратам на одиницю виробництва продукції, або ГВт / Q. Якщо у процесі виробництва задіяно L одиниць праці, то змінні затрати становлять wL. Таким чином, СЗВт = wL / Q. Середня продуктивність праці СРL дорівнює виробництву на одиницю ресурсу Q / L. Тому

СЗВт = w / ГРL.

Форми кривих витрат

На мал.1.5 показано два набори неперервних кривих, що приблизно відповідають даним про витрати з таблиці 1.3. Криві фіксованих, змінних та сумарних витрат показані на мал.1.5а. Фіксовані витрати ФВт не коливаються з рівнем виробництва продукції і зображені горизонтальною лінією на рівні 50 дол. Змінні витрати ЗВт за нульового обсягу виробництва продукції дорівнюють нулю, а у разі зростання виробництва вони також безперервно зростають. Крива сумарних витрат СВт визначається додаванням кривої фіксованих витрат до кривої змінних витрат по вертикальній осі. Оскільки фіксовані витрати незмінні, відстань від вертикалі між двома кривими завжди становить 50 дол.

На мал. 1.5, б показано відповідні криві граничних та середніх змінних витрат. Оскільки фіксовані витрати становлять 50 дол., крива середніх фіксованих витрат СФВт постійно спадає від 50 дол. до нуля. Форма інших кривих витрат в короткостроковому періоді визначається зв'язком між кривими граничних та середніх витрат. Щоразу, коли граничні витрати менші за середні, крива середніх витрат прямує донизу. За граничних витрат, більших від середніх, ця крива підіймається вгору. А коли середні витрати мінімальні, граничні витрати дорівнюють середнім. Отже, граничні та середні витрати є ще одним прикладом взаємозв'язку середніх та граничних величин. Наприклад, рівень граничних витрат 20 дол. перебуває нижче від рівня середніх змінних витрат 25 дол., а середній показник зменшується. Проте, якщо граничні витрати становлять 30 дол., що перевищує рівень середніх змінних витрат (25 дол.),то середній показник зростає. Нарешті, якщо граничні витрати становлять 25 дол., а середні такі самі (25 дол.), то середні змінні витрати залишається незмінними (на рівні 25 дол.).

Крива ССВт ілюструє середні сумарні витрати виробництва. Оскільки середні сумарні витрати є сумою середніх змінних витрат та середніх фіксованих витрат, а крива СФВт прямує донизу по всій своїй довжині, то відстань по вертикальній осі між ССВт та СЗВт за зростання обсягу виробництва продукції зменшується. Крива СЗВт досягає своєї найнижчої точки за нижчого рівня виробництва продукції, ніж крива ССВт, оскільки ГВт = СЗВт в найнижчій точці останніх, а ГВ = ССВ теж в найнижчій точці. Через те, що ССВт має міститися вище і праворуч від найнижчої кривої СЗВт.

Інший спосіб простежити зв'язок між кривою сумарних витрат та кривими середніх і граничних витрат - це звернути увагу на діагональ від вихідної точки до точки А на мал.1.5а. На цьому графіку величина нахилу цієї діагоналі визначає середні змінні витрати (сумарні витрати 175 дол., поділені на рівень виробництва 7 одиниць, або витрати на одиницю продукції, що становлять 25 дол.). Оскільки величина нахилу кривої ЗВт - це граничні витрати (вона визначає зміну змінних витрат за зростання обсягу продукції на додаткову одиницю), то точка дотику А діагоналі до кривої ЗВт є граничними витратами виробництва, коли обсяг продукції становить 7 одиниць. У 25 дол., оскільки середні змінні витрати за цього обсягу продукції мінімізуються.

2.2 Закон ефекту масштабу виробництва та форми його появу у довгостроковому періоді

Розуміння природи тривалої діяльності фірми є важливим у багатьох випадках - від управління приватним бізнесом до керівництва державою і до регулювання сфери комунальних та приватних послуг. Першим кроком у здійсненні довгострокового аналізу має стати аналіз обсягу операцій фірми. Наприклад, аналіз діяльності вузів може створити враження, що навчальні програми давали б кращий результат, якби навчальна система складалася з одного великого вузу з трьома тисячами студентів, ніж з трьох невеликих по 1 тис. студентів кожний. Дослідження діяльності телефонних компаній може привести до висновку, що незалежні регіональні телефонні компанії можуть забезпечити на місцях кращий сервіс, ніж єдина національна компанія.

Визначення зростання обсягу продукції, пов'язаного із зростанням усіх ресурсів, є головним у плануванні розвитку виробництва фірми на довгостроковий період. Як зміниться обсяг виробництва продукції фірми за пропорційного зростання обсягів усіх ресурсів? Якщо внаслідок подвоєння обсягів останніх виробництво продукції зростає більше, ніж вдвічі, то мова йде про зростаючу віддачу від масштабів. Це може статися, оскільки більший обсяг діяльності дає менеджерам і робітникам можливість спеціалізуватися на виконанні своїх завдань та експлуатувати складніші, великомасштабні підприємства та устаткування. Класичним прикладом зростаючої віддачі є лінія складання автомобілів.

Якщо розглядати загальні витрати фірми у довгостроковому періоді, то можна зауважити таку ситуацію, коли середні витрати починають знижуватися, потім вони незмінні, а згодом починають зростати. Ці 3 ситуації відповідають зростаючій, постійній та спадній віддачі від масштабів виробництва (див. рис.2.3.)

Рис. 2.3. Крива витрат у довгостроковому періоді

Наявність зростаючої віддачі від масштабів є важливим питанням з точки зору державної політики. Якщо віддача зростає, то економічно вигідно мати одну велику виробничу фірму (при відносно низькій собівартості), ніж багато невеликих фірм (при відносно високій собівартості). Оскільки ця велика фірма може контролювати ціну, яку вона встановлює, можливо, настане потреба регулювати ціну. Наприклад, зростаюча віддача при постачанні електроенергії є однією з причин того, чому у нас існують великі, регульовані енергетичні компанії.

Друга можливість щодо масштабу виробництва полягає в тому, що при подвоєнні обсягу ресурсів обсяг продукції збільшується вдвічі. В цьому випадку наявна постійна віддача від масштабів. При постійній віддачі від масштабів стан справ фірми не впливає на продуктивність її факторів. Середня та гранична продуктивність ресурсів фірми залишається постійною незалежно від розмірів підприємства.

За постійної віддачі від масштабів продуктивність одного підприємства, що використовує певний виробничий процес, можна легко відтворити, отже, два заводи вироблятимуть більший у 2 рази обсяг продукції. Наприклад, велике туристичне агентство може надати таку ж кількість послуг на одного клієнта і скористатися таким самим співвідношенням капіталу (площа офісу) і праці (агенти із туристичних послуг), як і мале туристичне агентство, яке обслуговує меншу кількість клієнтів.

Виробництво продукції при подвоєнні обсягів усіх ресурсів на вході може зрости менше, ніж удвічі. Цей випадок спадання віддачі від масштабів можна застосувати до будь-якої фірми з широкомасштабною діяльністю.

Труднощі менеджменту, пов'язані із складністю організації і проведення широкомасштабних операцій, можуть призвести до зменшення продуктивності як праці, так і капіталу. Можуть виникнути труднощі в контролюванні спілкування і зв'язків між робітниками та менеджерами, а робоче місце може стати більш знеособленим. Таким чином, випадок із спадною віддачею слід пов'язувати з проблемами координації завдань і підтримання плідної лінії зв'язків між менеджерами та робітниками.

Наявність або відсутність віддачі від масштабів графічно зображено нарис. 2.4.

Рис. 2.4. Віддача від масштабів виробництва

На рисунку 2.4 діагональна пряма ОР ілюструє різні комбінації праці та капіталу, якими можна скористатися для виробництва продукції, якщо співвідношення ресурсів зберігається постійним. За відносно низьких рівнів виробництва функція виробництва фірми демонструє зростаючу віддачу від масштабів, як показано в діапазоні від О до точки А.

За відносно високих рівнів виробництва функція виробництва фірми демонструє спадну віддачу від масштабів, як показано в проміжку між точками А і Р.

Рис. 2.4 показує, що за зростаючої віддачі від масштабів та за пропорційного збільшення обсягів ресурсів ізокванти все тісніше наближаються одна од одної. Водночас, при спадній віддачі від масштабів, ізокванти віддаляються один від одного, оскільки при цьому необхідно все більше вхідних факторів. За постійного рівня віддачі від масштабів ізокванти розміщені рівномірно.

Віддача від масштабів значно коливається в різних фірмах і в різних галузях України та у світі. За умови, що решта показників залишаються тими самими, що більшою є віддача від масштабів, то, очевидно, більшими будуть фірми в даній галузі. Виробничі галузі забезпечують переважно більшу віддачу від масштабів, ніж галузі, орієнтовані на послуги, оскільки промисловість визначає значні інвестиції в капітальне устаткування до того, як фірми зможуть працювати з повною віддачею. Послуги вимагають інтенсифікації праці, і, як правило, можуть надаватися у малих обсягах так само ефективно, як і у великих.

2.3 Вибір фірмою оптимального обсягу виробництв у довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді фірма може маніпулювати усіма своїми ресурсами, включаючи і розміри підприємства. Вона може прийняти рішення про припинення діяльності або розпочати виробництво товару.

На рис. 2.5. розглянута ситуація, в якій конкурентна фірма приймає рішення про такий рівень виробництва, який би максимізував її прибуток у довгостроковому періоді.

Рис. 2.5. Вибір обсягу виробництва у довгостроковому періоді

На рис. 2.5 фірма приймає ринкову ціну Ц = 40 у.о. Криві змінних середніх (сумарних) витрат (у короткостроковому періоді) НСВт та криві граничних витрат у короткостроковому періоді НГВт перебувають на досить низькому рівні, що дає змогу фірмі одержати додатну величину прибутку, задану прямокутником АВСО, виробляючи обсяг продукції к1, де НГВт = Ц = ГВт.

Крива постійних середніх витрат ТСВт свідчить про наявність зростаючої віддачі від масштабів аж до рівня виробництва к2 та спадної віддачі від масштабів на вищих рівнях виробництва. Крива постійних граничних витрат ТГВт перетинає криву тривалих середніх витрат, йдучи знизу в точку к1 -- мінімальних середніх витрат у довгостроковому періоді.

Якщо, на думку керівництва фірми, ринкова ціна залишиться на рівні 40 у.о., то вони прагнутимуть збільшити розміри заводу, щоб випускати обсяг к3, за якого постійні граничні витрати фірми дорівнюватимуть 40 у.о. Коли процес розширення завершиться, межа прибутку фірми зміниться від АВ до ЕР, а її сумарний прибуток збільшиться від АВСО до ЕРСО. Рівень виробництва к3 максимізує прибутки для фірми, оскільки за будь-якого нижчого рівня, скажімо к2, сума граничної виручки від додаткового обсягу продукції перевищує граничні витрати, а отже, розширення с бажаним. Проте за будь-якого рівня виробництва, більшого від к3, граничні витрати перевищують суму граничної виручки, отже, виробництво додаткового обсягу продукції зменшить суму прибутку. Отже, рівень виробництва конкурентної фірми, яка максимізує прибутки у довгостроковому періоді, перебуває там, де граничні витрати в короткостроковому періоді дорівнюють ціні.