Виробнича потужність підприємства і його підрозділів

Міністерство освіти і науки України

Курсова робота

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему: «Виробнича потужність підприємства і його підрозділів»

Зміст

Вступ

1. Теоретичні підходи до визначення категорії «виробнича потужність підприємств»

1.1 Поняття та види виробничої потужності

1.2 Інформаційна база визначення виробничої потужності

1.3 Факторні показники виробничої потужності підприємства

2. Методичні основи визначення виробничої потужності підприємств

2.1 Проблемні моменти в розрахунку виробничої потужності

2.2 Система показників визначення виробничої потужності підприємств

2.3 Перспективи вдосконалення методики розрахунку

3. Розрахунок виробничої потужності технологічно спеціалізованих виробничих одиниць на прикладі ТОВ «Фрунзе-Електрод»

3.1 Загальна характеристика підприємства

3.2 Розрахунок потужності виробничих одиниць підприємства ТОВ«Фрунзе-Електрод»

3.3 Рекомендації щодо оптимізації виробничої потужності ТОВ «Фрунзе-Електрод»

4. Техніко-економічне обґрунтування раціонального вибору технологічного процесу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На сучасному етапі очевидно, що успіху набувають господарські структури, що невпинно вдосконалюють себе, аналізують свій стан та положення, ставлять перед собою цілі, відшукують та примножують резерви і потенціал, оптимально організовують свою господарську діяльність.

Функціонування сучасних промислових підприємств, що є основою української економіки та створюють переважну частку ВВП, прямо пов'язане з мистецтвом управління виробничими потужностями, що є їх основою та забезпечує підприємствам досягнення своїх цілей та виконання місії. Розуміння внутрішніх механізмів управління цим важелем є запорукою вірного та твердого поступу на шляху розвитку не тільки окремого підприємства, але й економіки держави в цілому.

Управління завантаженням виробничих потужностей підприємства в умовах багатовекторності та варіативності, багатофакторності здійснення господарської діяльності є дуже складним процесом, що вимагає досконалого розуміння предмету управління, визначальних факторів, причин, наслідків та умов його прояву у контексті економічних законів. Дослідження даної проблеми ведеться досить тривалий час. Особливий внесок належить таким авторам, як Ґ.М. Тарасюк, Л.Г. Шваб, С.Ф. Покропивний.

Актуальність роботи полягає у необхідності науково-методичного дослідження поставленої проблеми, розробки практичних рекомендацій по оптимізації управління виробничими потужностями (на прикладі ТОВ «Фрунзе-Електрод»).

У зв'язку з переходом України на ринкові форми господарювання продовження досліджень та розширення горизонту науково-методичних підходів до управління виробничими потужностями, особливо у частині їх завантаження, є необхідною та нагальною потребою, оскільки стан більшості основних, виробничих фондів підприємств країни є вкрай незадовільним.

Метою даної роботи є визначення та розробка перспектив вдосконалення механізму розрахунків завантаженням виробничих потужностей.

Об'єкт дослідження - виробничі потужності ТОВ «Фрунзе-Електрод».

Завданнями роботи є:

- розглянути сучасні наукові підходи щодо визначення виробничої потужності підприємств та систему її показників;

- визначити фактори, що впливають на виробничу потужність;

- розрахувати виробничу потужність виробничих одиниць ТОВ «Фрунзе-Електрод»;

- виявити перспективи вдосконалення методики розрахунку та запропонувати рекомендації щодо оптимізації виробничої потужності ТОВ «Фрунзе-Електрод».

1. Теоретичні підходи до визначення категорії «виробнича потужність підприємств»

1.1 Поняття та види виробничої потужності

Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці [5].

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, - є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Існує декілька підходів різних науковців до класифікації виробничої потужності. Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства (у деяких джерелах можна зустріти назви: проектна, поточна, резервна).

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною тому, що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства. Вона буде оптимальною за умови, що обсяг, склад і структура запроектованої продукції відповідають обсягу, складу та структурі попиту на цю продукцію.

Розрізняють також ефективну виробничу потужність, яка характеризується тим, що в конкурентних реальних умовах забезпечує отримання максимального прибутку. Вона менша або дорівнює проектній.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва або перевищенням проектних показників і відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників (рис.1.1).

Рисунок 1.1 - Показники, що характеризують діючу виробничу потужність підприємств

При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:

§ проведення заходів щодо ліквідації «вузьких місць» протягом планового року;

§ збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

§ перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;

§ можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

Під "вузьким місцем" розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху. Тобто такими є підрозділи, пропускна спроможність яких найменша у порівнянні з іншими [4].

Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:

· намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації «вузьких місць»;

· запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Частина цих заходів випливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, виходячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (, грн), обчислюється за формулою [11]:

=+ - (1.1)

де - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

- введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

- виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність () підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

(1.2)

де к - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

У загальному вигляді виробнича потужність провідного цеху, дільниці, або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за такою формулою:

(1.3)

де - потужність виробничого підрозділу підприємства, од.прод.;

продуктивність устаткування у відповідних од. за годину;

- ефективний річний фонд часу роботи од. устаткування, год;

- середньорічна кількість устаткування [11].

Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

· натуральними;

· умовно-натуральними;

· вартісним (у багатономенклатурних виробництвах) вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники - штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак натуральні показники не дозволяють при визначенні потужності підприємства порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю і трудомісткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника. тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу по кількості і трудомісткості/Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається: умовна банка (на консервних підприємствах), тонна умовного палива (у видобувній промисловості) та ін. На підприємствах з багатономенклатурним виробництвом для розрахунку потужності використовуються вартісні показники. Так, виробнича потужність верстатобудівного заводу може бути розрахована як сума добутків потужності по кожному виду верстатної продукції в натуральному вимірі (штуках) на його оптову ціну. З цією метою використовуються, як правило, порівнянні оптові ціни [8].

1.2 Інформаційна база визначення виробничої потужності

Розрахунки, за яким визначається виробнича потужність підприємства виконуються технологічними та економічними службами підприємства.

Вихідні дані та послідовність розрахунків представлена на рис. 1.2.

Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати наступні дані:

корисний фонд робочого часу одиниці обладнання;

кількість одиниць обладнання;

продуктивність обладнання;

трудомісткість виробничої програми;

досягнутий коефіцієнт виконання норми виробітку [16].

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, станків (агрегатів) з урахуванням заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та можливої кооперації виробництва.

Рисунок 1.2 - Вихідні дані та послідовність розрахунків виробничої потужності підприємства [17]

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості [14].

Якщо підприємство випускає кілька видів продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:

а) усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;

б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

в) понаднормативне резервне устаткування;

г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними нормами продуктивності устаткування, використання площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва [19].

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

Для підприємства з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів та встановленої тривалості змін у годинах із відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів.

У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості днів роботи окремих технологічних цехів (ліній).

Розрахунок виробничої потужності підприємства повинен проводитись у такій послідовності: агрегати з групи технологічного обладнання - виробничі дільниці - цехи корпуси) - підприємство у цілому [10].

1.3 Факторні показники виробничої потужності підприємства

Виробнича потужність промислового підприємства залежить від ряду факторів, що здійснюють прямий і непрямий вплив на її величину (рис. 1.3).

До основних факторів, що безпосередньо визначають виробничу потужність діючого підприємства відносяться:

· номенклатура й асортимент продукції, що випускається;

· кількість виробничого устаткування;

· одинична потужність (продуктивність) устаткування;

· трудомісткість одиниці продукції;

· розмір виробничих площ;

· режимний фонд часу роботи підрозділів основного виробництва;

· ефективний фонд часу роботи устаткування в підрозділах основного виробництва.

Номенклатура й асортимент продукції визначають величину виробничої потужності по трьох напрямках:

а) по-перше, номенклатура й асортимент продукції визначають об'єкти розрахунку виробничої потужності підприємства;

б) по-друге, широта номенклатури й асортименту продукції, що випускається, визначають рівень спеціалізації підприємства;

в) розходження в питомій трудомісткості (машиномісткості) окремих видів продукції обумовлюють (за інших рівних умов) різну величину виробничої потужності для різних варіантів номенклатурного й асортиментного плану підприємства.

При розрахунку виробничої потужності включається все устаткування, закріплене за основними цехами підприємства (у т.ч. непрацююче внаслідок несправності, ремонту і модернізації), а також устаткування на складі, призначене до введення в основних цехах у розрахунковому році.

Рисунок 1.3 - Визначні фактори виробничої потужності [23]

Не приймається в розрахунок:

· резервне устаткування;

· устаткування дослідно-експериментальних дільниць;

· устаткування, яке використовується для навчання учнів.

Одинична потужність устаткування (верстатів, агрегатів) визначається паспортними даними про їхню часову (змінну) продуктивність. Потужність вузькоспеціалізованих агрегатів виражається, як правило, у натуральних показниках продукції, що випускається, чи переробки сировини.

Наприклад, у машинобудуванні в експлуатації знаходиться величезний парк металообробних верстатів і машин, на яких виготовляється широка номенклатура деталей, вузлів, виробів. Тому одинична потужність зазначеного устаткування частіше визначається не в показниках готової продукції, а в умовно-натуральних показниках - деталекомплектах, деталепредставниках.

При розрахунку виробничої потужності застосовуються прогресивні норми трудомісткості продукції, окремих вузлів і деталей (деталекомплектів). При цьому враховується досягнутий і планований відсоток виконання норм виробітку.

До виробничих площ, що враховується при розрахунку виробничої потужності, відносять площі, зайняті виробничим устаткуванням, верстатами, складальними стендами, транспортними засобами, запасами деталей і вузлів на робочих місцях, проходами між устаткуванням і робочими місцями (крім магістральних проїздів).

Розмір виробничих площ визначає кількісний склад парку технологічного устаткування в цехах основного виробництва, а також кількість робочих місць (кількість одночасно виготовлюваних виробів) у складальних цехах (дільницях) за умов стендового складання продукції.

Величина виробничої потужності знаходиться у прямій залежності від часу роботи підрозділів основного виробництва підприємства і виробничого устаткування. При розрахунку виробничої потужності для окремих виробничих підрозділів підприємства, груп устаткування й окремих верстатів (агрегатів) визначають фонди часу: календарний, режимний (номінальний) і ефективний (дійсний, корисний). Зазначені фонди часу обчислюються в днях і годинах.

Календарний фонд часу виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу і визначається за формулою:

*t (1.4)

де - число днів у певному календарному періоді,

t - число годин роботи на добу.

Режимний, або номінальний фонд робочого часу машини обчислюється за формулою:

(1.5)

де - число днів у певному календарному періоді,

- число неробочих днів у певному календарному періоді;

t - середнє число годин роботи агрегату на добу в робочі дні по прийнятому режиму змінності та з врахуванням скороченої тривалості зміни в передвихідні та в передсвяткові дні.

Плановий (Фп) фонд робочого часу обладнання дорівнює різниці між режимним (номінальним) фондом (Фр) і сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду:

(1.6)

де Тtp, tp - витрати часу на ремонт даного обладнання, відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду;

Ttn, tn - витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду.

Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції [23].

Розглянуті вище фактори є факторними показниками або факторами виробничої потужності першого рівня, тому що вони безпосередньо (прямо) враховуються при визначенні її величини. В економічній літературі їх частіше ідентифікують з інформаційною базою розрахунку величини виробничої потужності підприємства.

До найважливіших факторів виробничої потужності другого рівня, що справляють непрямий вплив на величину виробничої потужності підприємства і опосередковано враховуються при визначенні її величини, відносяться:

спеціалізація і кооперування підприємства (виробництва);

якість предметів праці;

рівень організації праці;

¦ кваліфікація виробничого персоналу та ін. [9].

Виробнича потужність багато в чому визначається рівнем спеціалізації і кооперування підприємства. Розвиток даних форм громадської організації виробництва є необхідною і найважливішою передумовою механізації й автоматизації виробничих процесів, впровадження прогресивного високопродуктивного устаткування, поліпшення виробничої структури підприємства, підвищення уніфікації і стандартизації конструкцій виробів і т.ін. У кінцевому підсумку розвиток спеціалізації і кооперування виробництва обумовлює зниження питомої трудомісткості продукції і підвищення одиничної продуктивності технологічного устаткування, що за інших рівних умов забезпечує збільшення виробничої потужності підприємства (виробництва).

Якість предметів праці (сировини, матеріалів, напівфабрикатів) впливає на часову продуктивність технологічного устаткування і трудомісткість одиниці продукції, а отже, і на величину виробничої потужності. Характер цього впливу полягає в наступному:

процентний вміст корисної речовини (заліза в руді, сухих речовин у томатах, цукру в цукровому буряку, олії в зернах соняшника) визначає вихід продукту з одиниці перероблюваної сировини, тобто часову продуктивність устаткування в одиницях готової продукції;

якість заготовок, що характеризується ступенем наближення їх геометричних параметрів до параметрів деталей, що виготовляються (що багато в чому залежить від рівня прогресивності застосовуваної технології), визначає машиномісткість металорізальних операцій і, відповідно, трудомісткість одиниці продукції.

Рівень організації праці впливає як на величину норм виробітку, так і на ступінь їх виконання виробничими робітниками, що багато в чому визначає прогресивну трудомісткість одиниці продукції, а отже, і величину виробничої потужності.

Кваліфікаційний і культурно-освітній рівень виробничого персоналу багато в чому визначає можливості впровадження сучасних наукомістких технологій і, як наслідок, ступінь прогресивності застосовуваних технологічних процесів, а відповідно і одиничну продуктивність устаткування. Значний вплив рівень кваліфікації робітників справляє і на ступінь виконання норм виробітку, визначаючи прогресивну трудомісткість одиниці продукції.

Крім зазначених факторів, у ринковій економіці при обґрунтуванні виробничої потужності проектованих підприємств (виробництв) у процесі бізнес-планування необхідно також враховувати:

ємність і потенціал ринку збуту;

прогнозний обсяг продажів продукції підприємства;

обсяг беззбитковості виробництва (точку беззбитковості);

необхідність збільшення виробництва в перспективі [2].

Ємність і потенціал ринку визначає максимально можливий обсяг продажів на цільовому ринку, і на цій основі - максимальну величину обсягу реалізації продукції проектованим підприємством (а також і його виробничу потужність) в умовах 100%-го охоплення ним цільового ринку. Даний фактор варто враховувати при розрахунку виробничої потужності підприємств-монополістів, а також при організації виробництва нової ексклюзивної продукції.

Прогнозний обсяг продажів продукції підприємства визначає граничну величину виробничої потужності підприємства, що працює на конкурентному ринку. Цей обсяг є похідним від трьох факторних показників:

а) величини попиту на цільовому ринку;

б) рівня конкурентоспроможності продукції проектованого підприємства;

в) потужності маркетингової програми підприємства.

2. Методичні основи визначення виробничої потужності підприємств

2.1 Проблемні моменти в розрахунку виробничої потужності

Під час визначення виробничої потужності на підприємствах часто стикаються з рядом проблемних моментів. При визначенні середньорічної потужності методика, наведена в розділі 1.1, застосовується у випадках, коли в плані розвитку підприємства передбачений конкретний місяць введення нових виробничих потужностей. Якщо поточним планом капітального будівництва або організаційно техничних заходів передбачаються терміни введення потужностей не по місяцям, а по кварталам, то при розрахунку середньорічної потужності вважається, що вони будуть вводитися у середині планованих кварталів.

При розробці середньо- та довгострокових планів неможливо передбачити не тільки місяць, але і квартал, в якому будуть введені додаткові потужності. У цьому випадку при розрахунку їхніх середньорічних величин період дії потужностей, які вводяться приймається в розмірі 0,35 року [7].

При розрахунку виробничої потужності вихідною інформаційною базою є технічні паспорти робочих місць, устаткування, в яких зазначена їх одинична потужність. Інформація у паспорті може бути недостовірною, або не точною у зв'язку з чим, значення виробничої потужності підприємства може бути необ'єктивним.

Найважливішою умовою коректного розрахунку виробничої потужності є правильний вибір основної виробничої одиниці.

Під провідним цехом розуміється цех основного виробництва, у якому виконується найбільший обсяг робіт чи найважливіші стадії виробничого процесу виготовлення продукції.

У машинобудуванні провідними зазвичай є механічні цехи, однак у залежності від конкретних виробничих умов у якості провідних можуть прийматися й інші цехи (наприклад, ливарний чи складальний). На підприємствах текстильної промисловості провідними є прядильні або ткацькі цехи (виробництва) Провідною дільницею вважається така виробнича дільниця, на якій виконуються найважливіші для цеху часткові виробничі процеси і яка відіграє вирішальну роль у виконанні виробничої програми цеху.

Наприклад, провідною дільницею механічного цеху частіше приймається дільниця металорізального устаткування (окремих груп металорізальних верстатів) або дільниця верстатів із ЧПУ.

Провідною групою устаткування (машини чи агрегату) вважається таке устаткування, на якому здійснюються найголовніші на дільниці технологічні операції з виготовлення продукції.

Наприклад, провідною групою устаткування дільниці металорізальної обробки є одна з груп металорізальних верстатів: токарних, фрезерних, свердлильних, верстатів та ін. В якості провідного агрегату при визначенні виробничої потужності ливарного цеху може прийматися плавильна піч. Якщо в складі парку технологічного устаткування є автоматичні лінії, групи автоматів чи верстатів, то розрахунок виробничої потужності дільниці і цеху повинен виконуватися по цьому прогресивному устаткуванню.

Розрахунок виробничої потужності здійснюється з урахуванням заходів з ліквідації «вузьких місць». Розходження у визначенні поняття «вузьких місць» у виробництві обумовили наявність двох принципово різних підходів до їх виявлення.

Особливості першого підходу полягають у тому, що «вузьке місце» виникає тільки у разі наявності в технологічному ланцюжку виробничої одиниці, потужність якої нижча від потужності провідної ланки. Слід зазначити, що зміна провідної виробничої одиниці (цеху, дільниці і т.д.) може викликати зміну й у складі «вузьких місць» у виробництві (появі нових чи усуненню наявних).

Другий підхід до оцінки «вузького місця» полягає у виявленні виробничої одиниці, що лімітує потужність усієї виробничої системи, тобто такої ланки, яка має мінімальну виробничу потужність серед усіх ланок технологічного ланцюжка. У цьому випадку будь-яка виробнича система з технологічною структурою буде характеризуватися наявністю «вузького місця».

Однак слід зазначити, що розрахована на основі розглянутого вище підходу виробнича потужність виробничої системи (підприємства, цеху, дільниці) з технологічною формою побудови виробничої структури являє собою не реальний максимально можливий випуск продукції, а умовно можливий (гіпотетичний). Останній не може слугувати інформаційною базою для обґрунтування виробничої програми підприємства, тому що недовиконання плану організаційно-технічних заходів щодо ліквідації «вузьких місць» у виробництві неминуче призведе до зриву плану виробництва і постачань продукції з усіма негативними наслідками для фінансового стану підприємства.

Тому, на думку ряду економістів, більш обґрунтовано і коректно виробничу потужність підприємства (цеху, дільниці) з технологічною структурою варто визначати за потужністю виробничої одиниці, що має мінімальну пропускну здатність (потужність), тобто за потужністю «вузького місця» у виробництві [20].

2.2 Система показників визначення виробничої потужності підприємств

При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому для оцінки реального стану її використання потрібна система показників.

Як система показників в цілому, так і окремі з них повинні відповідати певним вимогам. У першу чергу кожний із показників, який входить до тієї чи іншої групи, має чітко визначене призначення в системі аналізу та використовується для оцінки одного із напрямів використання виробничих потужностей. Розглянемо методи розрахунку і призначення кожного із показників, які входять до тієї чи іншої групи та системи в цілому.

Існує 3 групи показників: перші - характеризують рівень освоєння проектної та використання виробничої потужності підприємства, друга група - показники, що характеризують використання обладнання, треті - вартісні показники, які характеризують віддачу виробничого апарату.

Серед показників першої групи слід виділити коефіцієнт використання проектної потужності (Кпп), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж передбаченого проектом рівня. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом, до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.

Зовсім інше значення має коефіцієнт використання діючої виробничої потужності (Кдп). Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. У свою чергу виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'язанні питань планування та організації виробництва. Рівень використання різних видів потужності необхідно розглядати окремо. Насамперед, потрібно оцінити рівень використання прийнятої середньорічної та фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.

Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За результатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність підприємства, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами. Рівень використання середньо-розрахункової або нормативної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом нормативної величини потужності.

За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити резерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства.

Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, які характеризують рівень використання обладнання. До них належать коефіцієнти змінності роботи обладнання, коефіцієнт завантаження обладнання та показник середнього часу роботи однієї машини. Найбільш достовірним методом визначення коефіцієнта змінності роботи обладнання (Кзм) є ділення планової розрахункової або фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну:

(2.1)

де - сумарна розрахункова планова або фактична машиномісткість продукції.

Коефіцієнт режимної змінності устаткування показує ступінь його зайнятості по змінах:

(2.2)

де q2- кількість верстатів, що працюють у дві зміни, од.;

q3 - кількість верстатів, що працюють у три зміни, од.

Коефіцієнт завантаження устаткування на виробничу програму (Кзу) характеризує досягнуту пропорційність між структурою трудомісткості продукції і структурою парку устаткування з урахуванням прийнятого режиму роботи.

Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Показник, який характеризує середній час роботи машини (год.), обчислюється як:

(2.3)

де Свст - кількість встановленого обладнання.

За такими показниками можна оцінити вплив факторів, які характеризують конструктивно-технологічні особливості продукції, що виготовляється, та досягнутий організаційно-технічний рівень виробництва, відображають наявні ресурси та їх використання в часі. Будь-який із показників відображає, насамперед, використання технологічного обладнання, яке визначає величину виробничої потужності. Динаміка цих показників характеризує не тільки рівень використання виробничої потужності, а й резерви поліпшення її використання.

Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при прийнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів та груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної характеристики рівномірності завантаження обладнання існує коефіцієнт пропорційності (Кпр), який належить до другої групи показників. Він визначається як відношення кількості обладнання, зайнятого у виготовленні продукції (Спр), до загальної кількості встановленого обладнання (Свст).

Якщо Спр = Свст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнту завантаження обладнання. У всіх інших випадках вони відрізняються за величиною.

Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності характеризує використання обладнання в часі, а коефіцієнт завантаження - ступінь використання дійсного фонду часу роботи обладнання при заданому обсязі виробництва, то коефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботі парку машин. За допомогою цього показника можна визначити, яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозділі може одночасно працювати при повній структурі парку машин та структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Водночас він показує, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнанню у певний момент.

Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт завантаження обладнання значною мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропорційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.

Визначивши за допомогою коефіцієнта пропорційності рівень пропорційності у виробничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперервно беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.

Найбільш доцільно використовувати таку формулу визначення коефіцієнта пропорційності (Кпр):

(2.4)

де Кзм.вст - коефіцієнт змінності роботи встановленого устаткування;

Кзм.н - нормативний коефіцієнт змінності.

Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої потужності посідають інтегральні вартісні показники. Вони утворюють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва. Одним із таких показників є фондовіддача. Цей показник має прямий зв'язок із показниками, які вказують на рівень завантаження обладнання.

Фондовіддача визначається за формулою:

(2.5)

де ВП(ТП) - обсяг валової (товарної) продукції підприємства, грн.;

Scp - середньорічна вартість основних засобів, грн.

Вплив завантаження обладнання на фондовіддачу можна визначити за формулою:

(2.6)

де ДФв - приріст фондовіддачі за рахунок підвищення завантаження обладнання;

Кз.з;Кз.б - коефіцієнти завантаження обладнання відповідно у звітному і базовому періодах;

Фвб - фондовіддача у базовому періоді.

За показником фондовіддачі оцінюють ступінь відповідності фактичної та проектної фондовіддачі, а також зіставляють проектну фондовіддачу із прийнятою потужністю. Порівнявши ці два показники, можна визначити резерви підвищення фондовіддачі або величину перекриття проектної фондовіддачі, які в свою чергу характеризують резерви поліпшення використання прийнятої потужності. Резерв підвищення фондовіддачі (Рф) можна обчислити за формулою:

(2.7)

де Фвпр - проектне значення фондовіддачі;

Фвп - фондовіддача, обчислена за прийнятою потужністю.

Визначаються також показники фондомісткості та фондоозброєності підприємства.

Фондомісткість:

(2.8)

де Scp - середньорічна вартість основних засобів, грн.;

фв - фондовіддача.

Фондоозброєність:

(1.29)

де Ч -- середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Ефективність використання активної частини основних засобів характеризує такий вартісний показник як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю обладнання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужностей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.

Дуже важливим показником є коефіцієнт, який характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності) на робочому місці розраховується за формулою:

(2.10)

де Nі - кількість і-х деталей;

Тшті - норма часу на обробку і-ї деталі;

m - кількість видів деталей, що обробляються;

Фд - дійсний фонд роботи обладнання.

На підприємстві:

(2.11)

де Фд - дійсний фонд роботи обладнання;

Фн - номінальний фонд часу роботи обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності):

На робочому місці (групі робочих місць):

(2.12)

де Ni - кількість і-х деталей;

Тшті - норма часу на обробку і-ї деталі;

Тмі - час машинної і машинно-ручної обробки і-ї деталі;

m - кількість видів деталей, що обробляються;

По підприємству:

(2.13)

де Ер - спожита за рік електроенергія;

Впвст - встановлена потужність усіх струмоприймачів;

Фд - дійсний фонд роботи обладнання.

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання (виробничої потужності):

(2.14)

де Кекс - коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності);

КІ - коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності) [21].

Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств та його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.

2.3 Перспективи удосконалення методики розрахунку виробничої потужності

Розрахунки виробничої потужності залежать від галузевої належності підприємства. Проте існують підстави для вдосконалення методичних передумов і вибору вихідних даних. В перелік невирішених методичних питань входять наступні.

1. Яку номенклатуру обрати для вираження показника виробничої потужності -- планову чи оптимальну.

2. Якими вимірниками оцінювати виробничу потужність -- натуральними, вартісними чи трудовими.

3. Який фонд часу приймати в розрахунок -- календарний, режимний чи плановий.

Різноманітний методичний підхід до визначення виробничої потужності має і переваги, і також містить потенційну можливість появи небажаних економічних явищ. Суть протиріч зводиться до наступного.

Якщо розрахунок вести за плановою номенклатурою, то в умовах ринкової економіки не можливо сформувати виробничу програму на рік. Якщо розрахунок вести за оптимальною номенклатурою, то розрахунки будуть значно відрізнятися від реальних умов, бо відірвані від потреби покупців конкретних виробів. При розрахунку потужності за плановою номенклатурою основою для визначення виробничої потужності приймають виробнича програма, а не навпаки. Адже виробнича потужність -- основа формування плану виробництва.

Деякі автори вважають, що питання про вибір номенклатури продукції, що приймається в розрахунок потужності, можна вирішити, якщо останню вимірювати не в натуральному або вартісному вигляді, а нормативною трудомісткістю або в нормо-станко-годинах. В такому випадку потужність можна одержати до формування плану виробництва. Але виробнича потужність переходить з поняття, пов'язаного з ринковою економікою, в абстрактну категорію, що вимірюється працею. Не можливо визначити, скільки і якої продукції можна виготовити з допомогою даних засобів праці.

Наступне питання -- що приймати за фонд часу в розрахунку виробничої потужності Якщо розрахунок вести за плановим фондом, то коефіцієнт використання потужності може бути більше 1 (що суперечить економічній логіці) за рахунок роботи в деякі вихідні дні і скорочення часу на ремонт. Отже, в розрахунок потужності потрібно приймати календарний фонд часу. Запереченням проти такої пропозиції завжди був рівень використання потужності в перервному виробництві, який буде вкрай низьким (причому не тільки фактичний, але плановий). Однак реальне завантаження обладнання на основі якого сформувався портфель замовлень не зменшиться, а показник використання потужності буде відображати справжній стан справ, а також резерви.

Невирішені питання методології планування призводять до того, що на практиці розраховують не виробничу потужність, а пропускну спроможність. В якості ведучої ланки приймають ту дільницю (цех, обладнання), що є найбільш важливим для підприємства.

Вдосконалення методики внутрішньо фірмового планування виробничої потужності має безпосереднє відношення до зміцнення фінансової дисципліни і поліпшення якості продукції.

3. Розрахунок виробничої потужності технологічно спеціалізованих виробничих одиниць на прикладі ТОВ«Фрунзе-Електрод»

3.1 Загальна характеристика підприємства

ВАТ "СНВО ім. М.В.Фрунзе" засноване у 1896 році. На сьогоднішній день підприємство є одним з ведучих у Європі машинобудівних комплексів, що випускають обладнання для нафтової, газової та хімічної промисловості.

ТОВ«Фрунзе-Електрод» - дочірнє підприємство, створене в 1987 році, яке представляє собою електродне виробництво, оснащене сучасним прогресивним обладнанням. Основний напрямок діяльності - забезпечення ВАТ "СНВО ім. М.В.Фрунзе" зварювальними матеріалами високої якості та широкої номенклатури, а саме:

- виготовлення проволок суцільного перерізу;

- виготовлення порошкових проволок.

На сьогодні електродне виробництво ТОВ «Фрунзе-Електрод» представляє складний механізм, який включає в себе науково-дослідницький блок, виробничий блок та лабораторно-дослідницьку базу [24].

Електродне виробництво укомплектовано закордонними станками та допоміжним обладнанням для виробництва проволок різноманітного призначення, а саме:

Обладнання для підготовки шихтових матеріалів (лінію для сортування, мийки та сушки рудомінеральних матеріалів, печі для сушки компонентів електродних покриттів).

Обладнання для зварювання та підготовки рідкого скла (високошвидкісний парогенератор на газоподібному паливі, установка фильтрування, системи змішувания рідкого скла).

Обладнання для підготовки електродних стрижнів (правильно відрізні станки, обкаткові пристрої).

Лінія пресування електродів.

Камери просушки електродів з системою кондиціонування повітря та використання тепла від розжарювальних печей.

Камерні печі для прокалювання електродів, обладнані системами вентиляції та циркуляції повітря робочої камери, індикаторними пристроями і таймерами, здатними забеспечити будь-який режим прокалювання електродів в напівавтоматичному режимі.

Термоконстантний механизований склад електродів, а також механизовані склади для зберігання компонентів покриття та проволоки місткістю біля 1200 тонн.

Лабораторний прес, що дозволяє виготовляти електроди малих промислових партій.

Лабораторна база електродного виробництва, яка здійснює всі можливі контрольні виміри, направлені на забезпечення високої якості готової продукції.

Таблиця 3.1 - Основні техніко-економічні показники виробничо-господарської діяльності підприємства за 2006 - 2007 pp

№ п/п	Показники	2006	2007
1	Обсяг валової продукції, грн	33975	38952
2	Собівартість продукції, грн	26920	29885
3	Амортизаційні відрахування, грн	6207	6207
4	Число верстатозмін обладнання за добу	31	34
5	Середньорічна балансова вартість основних виробничих засобів, грн.	183557	183557
6	Середньорічна балансова вартість активної частини основних виробничих засобів, грн.	114232	114232
7	Машиномісткість продукції	4,46	3,14

3.2 Розрахунок потужності виробничих одиниць підприємства ООО«Фрунзе-Електрод»

Вартість основних фондів на початок 2007 року склала 275,7 млн. грн . 1 травня цього ж року введені в дію основні фонди на суму 70 млн.грн. 1 жовтня виведено застарілих основних фондів на суму 51,4 млн.грн. Первiсна вартiсть основних фондiв на початок 2007 року склала 275,7 млн. грн., з них основнi засоби основного виду економiчної дiяльностi 205,1 млн. грн., за винятком зносу балансова вартiсть яких становить 54,1 млн. грн..

Розрахуємо ефективний час роботи устаткування: (за формулою 1.6.)

2080*(1-5/100%) = 1976.

Розрахуємо кількість одиниць основного технологічного обладнання. Вона визначається на основі даних про трудомісткість річної виробничої програми по видам робіт та дійсного фонду часу роботи одиниці обладнання, середнього коефіцієнта виконання норм часу та середнього коефіцієнта завантаження обладнання.

Розрахунки виконуються за формулою:

Тм- трудомісткість, нормо-год.;

Квн - коефіціент виконання норм, Квн =1;

Кз - коефіціент завантаження обладнання, Кз =0,8;

Фч - ефективний фонд часу роботи устаткування за рік, годин.

Вихідні дані, а також результати розрахунків знаходяться в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 - Розрахунок кількості обладнання
№ п/п	Група обладнання	Річна трудомісткість, нормо-годин	Кількість обладнання	Коефіцієнт завантаження Кз
			Розрахункова Срозр	Прийнята
1	Підготовча	140574	46,42	47	0,987
2	Зварювальна	40656	13,25	14	0,947
3	Токарна	16941	5,52	6	0,920
4	Пресувальна	76536	24,95	25	0,998
5	Прокалювальна	26133	8,52	9	0,946
	Разом	285579	98,6	101

Розрахуємо кількість обладнання для кожної з 5 його груп:

1. Підготовча:

.

2. Зварювальна:

.

3. Токарна:

.

4. Пресувальна:

.

5. Прокалювальна:

.

Загальна кількість верстатів складає 101шт.

Коефіцієнт завантаження верстатів розраховується за наступною формулою:

(4.2)

де Срозр - розрахункова кількість обладнання;

Сприйн - прийнята кількість обладнання.

Таким чином отримаємо, що:

Кз1 = 46,12:47=0,987.

Кз2 = 13,25:14=0,947.

Кз3 = 5,52:6=0,920.

Кз4 = 24,95:25=0,998.

Кз5 = 13,5:14=0,964.

Кз6 = 8,52:9=0,946.

Кз7 = 0,4:1=0,4.

Середній коефіцієнт завантаження для всіх груп обладнання складає 0,89>0,85, що свідчить про достатньо повне використання наявного обладнання в цеху.

Визначимо коефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм) шляхом ділення фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну:

(2.1)

На 2006р.:.

На 2007.: .

Визначимо середній час роботи машин за формулою 2.3.

(на 2006 рік).

(на 2007 рік).

Розрахуємо ефективний час роботи устаткування: (за формулою 1.6).

2080*(1-5/100%) = 1976.

Визначимо за формулою 2.5. фондовіддачу:

Фв(2006)=.

Фв(2007)= .

Отже порівнюючи ці показники за два роки, бачимо, що рівень завантаження обладнання у порівнянні з попереднім періодом збільшився.

Середньорічна виробнича потужність склала:

= 275,7+70*3/12 - 51,4*(12-3)/12=254,65.

Розрахуємо виробничу потужність обладнання для підготовки електродних стрижнів за формулою 1.3., так як обираємо виробництво продукції одного найменування.

Продуктивність відрізних станків - 900шт/год;

Середньорічна кількість устаткування - 1520 шт.

Отже, потужність виробничого підрозділу підприємства , од. прод.;

900*1976*1520=2703,168 млн.

Визначимо коефіцієнт виробничої потужності даної дільниці. (за умови, що трудомісткість виробничої програми 5495,55млн.).

Кп = 2703,168/5495,55* 100% = 49,2%.

3.3 Рекомендації щодо оптимізації виробничої потужності ООО «Фрунзе-Електрод»

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємства є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність його роботи. Виробничі потужності підприємства, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення.

Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак, можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин, їх підсистем і системи в цілому на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. При цьому, одні з них мають мінімальну пропускну здатність для виконання заданого обсягу виробництва, а інші - максимальну. В зв'язку з цим, середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей.

За розрахунками бачимо, що коефіцієнт виробничої потужності дільниці складає 49,2%. Проте, підвищувати завантаження устаткування можна лише до якогось певного оптимального рівня. За такий рівень можна прийняти нормативний коефіцієнт завантаження устаткування (Кзу), який відображає економічно обґрунтоване недовантаження верстатного парку і величина його подається в довідковій літературі. Цей коефіцієнт показує, що для кожної групи устаткування правильним повинно бути використання його дійсного річного фонду часу (Фі) не повністю, а в межах (Фі*Кзу). Значення Фі(1-Кзу) становитиме нормативний резерв цього фонду часу, що дасть змогу підприємству мати деякий резерв потужності для своєчасного реагування на вплив всіляких зовнішніх і внутрішніх факторів і, насамперед, для залучення цих потужностей до освоєння нових видів продукції.

Для виробничих підрозділів характерними напрямами можуть бути:

· оптимізація виробничої програми для цехів (дільниць);

· зміна структури устаткування без зміни його загальної кількості;

· підвищення завантаження до нормативної величини;

· формування оптимального технологічного плану розподілу робіт;

· визначення і придбання необхідної кількості устаткування на задану величину потужності та ін.

Підприємство має великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрування наявними у них потужносними ресурсами. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування. Але в усіх випадках вони повинні бути спрямовані на підвищення ефективності використання потужностей підприємства.

4. Техніко-економічне обґрунтування раціонального вибору технологічного процесу

Порівняємо запроектований технологічний процес із базовим, обравши за критерій мінімізацію повних витрат. За базовий варіант беремо заводський технологічний процес. Зіставлення собівартості технологічного процесу проводимо за однією деталю-операцією. Перед розрахунками елементів витрат технологічної собівартості надаємо короткий опис відмінності між проектованою частиною і базовою. Вихідні дані приведені у таблицях.