Підвищення ефективності використання основних фондів підприємств

Вступ

Тема курсової роботи є актуальною, тому що планування зростання фондовіддачі на підприємстві та ефективне використання основних фондів має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.

Успішне функціонування основних фондів та зростання фондовіддачі залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві. [4]

Стан та використання основних фондів є матеріальним втіленням науково-технічного прогресу - головного фактору підвищення ефективності будь-якого виробництва. Більш повне та раціональне використання основних фондів та виробничих потужностей підприємства сприяє покращанню всіх його техніко-економічних показників: зростанню продуктивності праці, підвищенню фондовіддачі, збільшенню випуску продукції, зниженню її собівартості, економії капітальних вкладень. [11]

Проблемі підвищення ефективності використання основних фондів підприємств завжди приділялася значна увага з боку учених-економістів, практиків.

Великий внесок в дослідження вказаної проблеми залишили економісти, що працювали в умовах планової економіки, - В. Кудров, Я. Кваша, В. Красовський, К. Вальтух, Т. Хачатуров. Проблема ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємств займає чільне місце в дослідженнях таких українських економістів, як М. Герасимчук, І. Лукінов, Б. Кваснюк, М. Чумаченко, А. Чухно, А. Золотарьов, В. Клочко, Г. Одинцова, П. Орлов, М. Хохлов, І. Волик, І. Швець та інших.

Основна мета даної роботи полягає у дослідженні всіх аспектів теми курсової роботи, а саме планування зростання фондовіддачі на підприємстві.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· розглянути економічну сутність основних фондів підприємства;

· дослідити особливості факторів та показників використання основних фондів підприємства;

· проаналізувати показник фондовіддачі використання основних фондів досліджуваного підприємства;

· запропонувати напрямки планування зростання фондовіддачі використання основних фондів підприємства.

Об`єкт дослідження - ефективність виробництва на підприємстві ВАТ «Металсервіс».

Предмет дослідження - аналіз ефективності та показник фондовіддачі використання основних фондів підприємства.

Курсова робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Теоретичні аспекти основних фондів підприємства

1.1 Економічна сутність основних фондів

Будь-який процес праці включає два основних компонент: засоби виробництва, які у свою чергу діляться на предмет праці і засоби праці, робоча сила. Засоби праці в економіці прийнято називати основними засобами або основними фондами підприємства.

Основні засоби (фонди) - та частина виробничих фондів, яка бере участь в процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на продукт, що виготовляється, поступово, по частинах, у міру використовування.

Основні виробничі засоби (фонди)- матеріально-технічна база суспільного виробництва. Від їх об'єму залежать виробнича потужність підприємства і значною мірою рівень технічного озброєння праці. Накопичення основних засобів і підвищення технічної озброєності праці збагатили процес праці, додають праці творчий характер, підвищують культурно-технічний рівень суспільства. [23]

По діючій видовій класифікації основні виробничі засоби діляться на наступні групи:

1. Будівлі, в яких відбуваються процеси основних, допоміжних і підсобних виробництв; адміністративні будівлі; господарські будови. У вартість цих об'єктів окрім вартості будівельної частини включається і вартість систем опалювання, водопроводу, електроарматури, вентиляційних пристроїв і ін.

2. Споруди - інженерно - будівельні об'єкти, які необхідні для здійснення процесу виробництва: дороги, естакади, тунелі, мости і ін.

3. Передавальні пристрої - водопровідна і електрична сіть; тепломережа, газові сіті, проводи, тобто об'єкти, що здійснюють передачу різних видів енергії з машин-двигунів до робочих машин.

4. Машини і устаткування:

· силові машини і устаткування, включаючи всі види енергетичних

· агрегатів і двигунів;

· робочі машини і устаткування, які безпосередньо впливають на предмет праці або його переміщення в процесі створення продукції;

· вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої і лабораторне устаткування, призначене для вимірювань, регулювання виробничих процесів, проведення випробувань і досліджень;

· обчислювальна техніка: електронно-обчислювальні, управляючі аналогові машини, а також машини і пристрої, вживані для управління виробництвом і технологічними процесами;

· устаткування, які не віднесені до перерахованих підгруп.

5. Транспортні засоби - що належить підприємствам, пересувний склад залізниць, водний і автомобільний транспорт, а також внутрішньо заводські транспортні засоби: автокари, вагонетки, візки і ін.

6. Інструменти і пристосування, що служать більше року і що коштують більш однієї тисячі гривень за штуку. Інструменти і інвентар, що служать менше року або що коштують дешевше за одну тисячу гривень за штуку, відносяться до оборотних коштів як МШП.

7. Виробничий інвентар і обладнання, призначені для зберігання матеріалів, інструментів і полегшення праці, - верстаки, стелажі, столи, контейнери і ін.

8. Господарський інвентар - предмети конторського і господарського призначення (меблі, шафи, розмножувальні апарати, предмети, що не згоряють протипожежного призначення і ін.).

9. Багаторічні насадження.

10. Капітальні витрати на поліпшення земель (без споруд).

11. Інші основні засоби.

Співвідношення окремих груп основних засобів в їх загальному об'ємі представляє видову (виробничу) структуру основних засобів.

Основні виробничі засоби прийнято ділити на дві частини: активну і пасивну частину. До активної частини основних засобів відносять ті засоби, які беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини і устаткування). До пасивної ж частини основних засобів відносять ті засоби, які забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу. В середньому по виробництву активна частина основних засобів складає 60%, а пасивна частина -40% від всього складу основних засобів. Найважливішими чинниками, які впливають на структуру основних виробничих засобів є: характер продукції, що випускається, об'єм випуску продукції, рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперації, кліматичні і географічні умови розташування підприємств. [18]

Крім того, всі основні засоби діляться на основні виробничі засоби і основні невиробничі засоби. До основних виробничих засобів відносять засоби, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (машини, устаткування, верстати і ін.) або створюють умови для виробничого процесу (виробничі будівлі, трубопроводи і ін.). До основних невиробничих засобів (фондів) відносяться житлові будинки, дитячі і інші об'єкти культурно-побутового обслуговування, які знаходяться на балансі підприємства. На відміну від виробничих засобів вони не беруть участь в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на продукт, бо він не проводиться. Не дивлячись на те, невиробничі основні засоби не роблять безпосереднього впливу на об'єм виробництва, зростання продуктивності праці, постійне збільшення цих засобів нерозривно пов'язано з поліпшенням добробуту працівників підприємства і підвищенням матеріального і культурного рівня їх життя, що кінець кінцем позначається на результатах діяльності підприємства. [23]

Основні засоби прийнято також класифікувати по наступних ознаках:

1. По приналежності:

· власні засоби (що знаходяться на балансі підприємства);

· орендовані (тимчасове використовування за платню, лізинг основних засобів);

2. По характеру участі в процесі виробництва:

· діючі;

· що знаходяться в запасі або консервації;

3. За тривалістю експлуатації виділяють наступні вікові групи:

· до 5 років;

· 6-11 років;

· 11-20 років;

· понад 20 років.

Вікова структура, зокрема використовується для планування і відновлення, тобто для відтворювання основних засобів.

4. По технічній придатності:

· придатне устаткування;

· устаткування, що вимагає капітального ремонту;

· устаткування, яке потрібно списати.

Отже, підведемо невеликий висновок. Основні засоби підприємства є засобами праці, які беруть участь у виробництві, не втрачаючи своєї первинної форми, і переносять свою вартість на готову продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань. Основні засоби діляться на виробничі і невиробничі, на активну і пасивну частини. [19]

Для того, щоб оцінити ефективність використовування основних засобів підприємства, необхідно підрахувати так звані показники використовування основних засобів. Ці показники адекватно відображають ступінь використовування основних засобів. Але, для того, щоб оцінити використовування основних засобів, окрім розрахунку показників, необхідно ретельно проаналізувати ці показники і виявити ті чинники, які вплинули на їх значення.



Рис. 1.1. Класифікація основних фондів підприємства

Структура основних фондів підприємства характеризується питомою вагою їх різних труп в загальному обсязі основних фондів. її аналіз дозволяв оцінити співвідношення різних видів основних фондів, надати характеристику змінам в їх складі.[18]

Усі основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства незалежно від порядку їх формування, а також сукупність його обігових фондів (сировини, палива, матеріалів та інших матеріальних ресурсів) прийнято іменувати матеріально-технічною базою підприємства.

Підвищення ефективності використання основних фондів підприємств є одним з основних питань у період ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку. Для підвищення ефективності використання основних фондів на підприємстві, першочергове значення має їх відтворення.[15]

Відтворення основних виробничих фондів - це процес безперервного їх оновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних фондів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних фондів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних фондів або придбання нових основних фондів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих фондів має низку характерних ознак, зокрема:[11]

основні виробничі фонди поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих фондів на готову продукцію нарахуванням амортизаційних відрахувань;

основні виробничі фонди оновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

На переліку не закінчується

1.2 Фактори впливу основних фондів

Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих фондів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих фондів. Поліпшити структуру основних виробничих фондів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткуванням.[11]

На зміну рівня фондовіддачі впливають ряд факторів, які можна згрупувати наступним чином (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Схема факторної системи фондовіддачі

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умов інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, - дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.[13]

Необхідність відокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Існуюча система показників ефективності використання основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів - екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення - передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.

Для забезпечення відтворення основних виробничих фондів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих фондів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства. У процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних фондів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних фондів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні фонди.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних фондів або вкладання коштів у нові виробництва.

1.3. Показники використання основних фондів

Показники стану й ефективності використання основних фондів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

1) забезпечення підприємства основними фондами;

2) стан основних фондів;

3) ефективність використання основних фондів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства.

Фондомісткість є величина зворотна до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.[12]

Забезпеченість підприємства основними виробничими фондами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів до кількості працюючих на підприємстві. Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих фондів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для поліпшення становища.

Стан основних виробничих фондів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних фондів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних фондів.[10]

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних фондів до балансової вартості основних фондів.[16]

(2.1.)

де К_з - коефіцієнт зносу основних фондів;

З_о - сума зносу основних фондів;

Ф_к - балансова вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулами:

К_n=1-К_з, або К_n=100%-К_з, (2.2.)

де К_n - коефіцієнт придатності основних фондів;

К_з - коефіцієнт зносу основних фондів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнт вибуття основних засобів (кв) показує частку вартості основних засобів, які вибули за період, що аналізується, у загальній вартості основних засобів на початок цього періоду. Розраховують його як відношення вартості основних засобів, які вибули за період, що аналізується, (ОЗ в) до вартості основних засобів на початок цього періоду (ОЗ пп):

(2.3.)

Коефіцієнт оновлення основних засобів (kо ) характеризує інтенсивність оновлення, показує частку вартості основних засобів або їх окремих груп, що надійшли (введені в дію) за відповідний період, у загальній їх вартості. Його обчислюють як відношення річного обсягу надходження (введення в дію) основних засобів (ОЗ_н) до їх первісної вартості на кінець цього періоду (ОЗ кп):

(2.4.)

Коефіцієнт приросту (к_пр) характеризує приріст основних засобів або їх окремих груп за відповідний період і його обчислюють як відношення вартості приросту основних засобів до їх вартості на початок цього періоду:

(2.5.)

До показників, які характеризують ефективність використання основних фондів, належать: фондовіддача, рентабельність основних фондів, сума прибутку на одну гривню основних фондів.[12]

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних фондів, є фондовіддача.

(2.6.)

де Ф_в - фондовіддача основних фондів;

В_п - вартість виробленої продукції за звітний період;

Ф_к - балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду. Відносним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

(2.7.)

де Р_ф - рентабельність основних фондів;

П_б - балансовий прибуток за звітний період;

Ф_к -балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних фондів є сума прибутку на одну гривню основних фондів. До показників ефективності використання основних фондів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальній сумі.

Розділ 2. Аналіз використання основних фондів ВАТ «Металсервіс»

2.1 Оцінка основних фондів ВАТ «Метал сервіс

Це теорія необхідний аналіз

Оцінка наявності та руху основних фондів підприємства проводиться по окремих інвентарних об'єктах основних фондів в натуральному та вартісному вимірі.

Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних фондів, їх параметри - потужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію та інше.

Натуральні показники використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних фондів, розробки балансу обладнання, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності.[11]

Кожна одиниця основних фондів має також визначену грошову вартість. Вартісні показники оцінки основних фондів дозволяють вести облік загального обсягу, відображати знос основних фондів та враховувати його при оподаткуванні, здійснювати фінансування відтворення основних фондів, оцінювати ефективність їх використання.

Для оцінки основних фондів використовується первісна, відновнувальна та залишкова вартість.

Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд; придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж, витрати на розробку проектно-кошторисної документації), страхування. За первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю.[19]

Під відновлювальною вартістю основних фондів розуміють вартість їх відновлення за сучасних умов в цінах, тобто вона являє собою суму витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних фондів в певний проміжок часу. Зміна вартості основних фондів відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни трудових витрат на їх виробництво, а також під впливом інфляційних процесів в економіці. Виникаюча розбіжність між первісною та відновлювальною вартістю основних фондів ускладнює їх оцінку та регулювання процесів відтворення, призводить до викривлення показників оцінки ефективності використання.

Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних фондів за відновлювальною вартістю. До 1997 року рішення про проведення переоцінки основних фондів приймалось на державному рівні, з затвердженням централізовано визначних диференційованих коефіцієнтів індексації основних фондів (залежно від їх виду та строку введення в експлуатацію). В результаті проведення переоцінки всі основні фонди підприємства отримували єдину оцінку з повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Переоцінці підлягала і сума нарахованої амортизації.

Починаючи з 1998 року відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку" підприємства отримали право на самостійну щорічну переоцінку основних фондів виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.[2]

Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реально існуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг). Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю та сумою накопиченого на момент оцінки зносу основних фондів в зв'язку з їх спрацюванням.

З метою оцінки та аналізу розрізняють:

- бухгалтерську залишкову вартість основних фондів, яка враховує вплив на вартість основних фондів діючого (державно визначеного) механізму її амортизації;

- реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості основних фондів в результаті фізичного та морального зносу.

Потреба в амортизації основних фондів обумовлена тим, що термін використання основних фондів в діяльності підприємства має певні обмеження в зв'язку з поступовим зношуванням основних фондів та втратою їх споживчої вартості (корисності).

Прийнято виділяти два види зносу - фізичний та моральний.

Під фізичним зносом (спрацюванням) основних фондів слід розуміти втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей внаслідок їх використання або впливу на них природних сил.

На швидкість та розміри фізичного зносу основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, технологія виробництва, рівень використання в діяльності підприємства, якість технічного догляду та ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.[11]

Моральний знос (техніко-економічне старіння основних фондів) - це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Причиною морального зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних основних фондів, впровадження нових технологій та матеріалів у виробництво тощо.

Усунення наслідків зносу може відбуватися у різних формах. (рис. 3.1.)

Фізичний знос (спрацювання) поділяють на усувний (тимчасовий) та неусувний (нагромаджу вальний).

Перша частина фізичного зносу періодично усувається шляхом капітального ремонту основних фондів.

Друга не може бути усунена таким шляхом. З часом неусувний фізичний знос нагромаджується та зумовлює такий стан основних фондів, при якому подальше їх використання є неможливим. Настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних фондів на нові -- аналогічного призначення. Моральний знос (техніко-економічне старіння) також може бути повним та частковим.[23]

Частковий моральний знос може бути усунений шляхом проведення модернізації основних фондів, під якою розуміють внесення певних конструктивних змін в об'єкти основних фондів з метою покращення їх техніко-економічних характеристик.

Рис. 3.1. Види зносу основних фондів та форми його усунення

2.2 Процес відтворення основних фондів

Настання повного морального зносу обумовлює потребу в заміні об'єктів основних фондів підприємства.

Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фондів виділяють:

- просте відтворення, при якому досягається збереження споживчої вартості основних фондів;

- розширене відтворення, при здійсненні якого споживча вартість та кількість основних фондів підприємства зростає.

Просте відтворення відбувається шляхом проведення капітального ремонту та заміни застарілих об'єктів основних фондів, розширене шляхом проведення нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння, модернізації основних фондів. Вибір форми відтворення здійснюється в процесі управління інвестиційною діяльністю підприємства.[21]

Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення споживчої вартості основних фондів, характеризується поняттям "цикл відтворення основних фондів".

Основні стадії (етапи) циклу відтворення основних фондів наведено на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Стадії та етапи циклу відтворення основних фондів підприємства

Цикл відтворення основних фондів не слід плутати з поняттям "обіг основних фондів", яке відображає проміжок часу, протягом якого відбувається відновлення вартості основних фондів через механізм амортизаційних відрахувань.

Наведені поняття не тільки змістовно, а и кількісно відрізняються одне від одного.

Якщо цикл відтворення основних фондів більш тривалий, ніж обіг основних фондів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок використання накопиченої амортизації.[10]

Якщо ж в разі неефективного використання цикл відтворення коротший за обіг фондів, то підприємство не має фінансових джерел для відновлення основних фондів (в зв'язку з не завершенням амортизаційного періоду) і несе збитки через списання залишкової вартості основних фондів на фінансові результати діяльності.

Стратегічною метою управління основними фондами підприємства є забезпечення максимально ефективного їх використання при мінімальних витратах на їх утримування та обслуговування.

Досягнення стратегічної мети управління визначається ефективністю наступних управлінських завдань (рис. 3.3.).

Рис. 3.3. Завдання управління основними фондами підприємства

2.3 Аналіз ефективності та фондовіддача використання основних фондів

Загальним показником ефективності використання основних фондів є фондовіддача. Вона обчислюється як відношення обсягу продукції за місяць, квартал, рік до середньої вартості основних промислово-виробничих фондів.

Для забезпечення росту фондовіддачі необхідно, щоб вартість випускаємої продукції збільшується скоріше ніж вартість основних виробничих фондів.

Іншими словами фондовіддача характеризує випуск продукції на одну гривню вартості основних виробничих фондів.[12]

Аналіз фондовіддачі провадиться зіставленням фактичних показників з плановим, базисним, середньогалузевим та показниками передових підприємств.

Ефективне використання обладнання по потужності характеризується коефіцієнтом ефективності загрузки - визначається відношенням фактичної годинної продуктивності обладнання до планової продуктивності (або нормативної продуктивності).

Як видно з рис. 2.1. (див. п. 2.) Де?, факторами першого рівня, які впливають на фондовіддачу основних виробничих фондів є:

1) зміна долі активної частини фондів в загальній їх сумі (Д_ак);

2) зміна фондовіддачі активної частини фондів (Ф_в.акт)

Звідки такі формули?

ФВ = Дак х Фв.акт (4.1.)

Розрахунок впливу факторів виконується способом абсолютних різниць (в розрахунках використані дані додатку А):

ДФВ = (Дак(ф) - Дак(пл) ) х Фв.акт(пл) = -0,014 х 7,9818 = -0,1117452

ДФВ = (Фв.акт(факт) - Фв.акт(пл)) х Дак(факт) = + 0,155 х 0,754 = + 0,11687

Загальний вплив: - 0,11174542 + 0,11687 + 0,005

Позитивно вплинула на фондовіддачу зміна фондовіддачі активної частки фондів (+0,11687), а вплив зменшення долі активної частки фондів (-0,1117452)

Тобто за рахунок зміни активної частки фондів в загальній їх сумі фондовіддача зменшилась на -0,1177452, а підвищення фондовіддачі активної частини фондів збільшило показник фондовіддачі на +0,11687.

Фондовіддача активної частки фондів (технологічного обладнання) безпосередньо залежить від його структури, часу роботи та середньочасової виробітки. [18]

Для аналізу можна використовувати наступну фактичну модель:

(4.2.)

Фактичну модель фондовіддачі обладнання можна поширити, якщо час роботи одиниці обладнання (Т_од) представити у вигляді множини кількості відпрацьованих днів (Д), коефіцієнта змінності (Кзм) та середньої тривалості зміни (П).

Середньорічну вартість технологічного обладнання можна також представити як множину їх кількості (К) і середньої вартості його одиниці, після чого остаточна модель буде мати вигляд:

= (4.3.)

Для розрахунку впливу факторів на приріст фондовіддачі обладнання використовуємо засіб ланцюгових підставок (розрахунки приведені нижче здійснені на підставі даних табл. 4.1.).

Таблиця 4.1.

Показники	План	Факт	Відхилення (+; -)
1.Обсяг продукції (ВП), тис. грн	14000	14850	+850
2.Середньорічна вартість, тис. грн.:
- основних виробничих фондів (ОВФ);	2284	2420,55	+136,55
- активної частини (ОВФакт)	1754	1825	+71
- одиниці обладнання (Ц);	33,73	33,796	+0,066
Продовження табл. 4.1.
3.Питома вага, коефіцієнт:
- активної частини фондів (Дакт)	0,768	0,754	-0,014
4. Фондовіддача, грн (ФВ)	6,1296	6,135	+0,005
в т.ч. активної частини (ФВа)	7,981	8,137	+0,156
5.Середньорічна кількість технологічного обладнання (К)	52	54	+2
6.Відпрацьовано за рік всім обладнанням (Т), тис. год	201	185	-16
в т.ч. одиницею обладнання:
- годин (Тод)	3865	3426	-439
- змін (зм)	515	469	-46
- днів (д)	257	244	-13
7.Коефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм)	2	1,92	-0,08
8. Середня тривалість зміни (n), год	7,5	7,3	-0,2
9.Виробітка продукції за одну машино-годину (СВ)	69,8	80,4	+10,6

І. Для визначення першого умовного показника фондовіддачі необхідно замість планової взяти фактичну середньорічну вартість одиниці обладнання, яка при однакових цінах може змінитися за рахунок його структури:

= =7,9774 (7,98)

= =7,9619

В результаті зміни структури обладнання рівень фондовіддачі зменшився на 0,0155 грн. (7,9619 - 7,9774).

ІІ. Далі необхідно встановити якою була б фондовіддача при фактичній структурі обладнання і фактичній кількості відпрацьованих днів, але при плановій величині останніх факторів.

= =7,5591

За рахунок зменшення кількості відпрацьованих днів відбулося зниження фондовіддачі 0,4028 грн (7,5591-7,9619).

ІІІ. Третій умовний показник фондовіддачі розраховується при фактичній його структурі, фактичній кількості відпрацьованих днів, фактичному К змінності та плановому рівні останніх факторів.

= =7,2568

За рахунок зменшення коефіцієнта змінності роботи обладнання його фондовіддача знизилась на 0,3023 грн. (7,2568-7,5591).

IV. При розрахунку четвертого умовного показника фондовіддачі плановими залишаються тільки рівень середньогодинної виробітки.

= =7,0632

В зв'язку з тим що фактична тривалість зміни нижче планової на 0,2 год. фондовіддача зменшилася на 0,1936 (7,0632-7,2568).

V. При фактичній виробітки обладнання фондовіддача склала:



В зв'язку з підвищенням середньої виробітки рівень фондовіддачі зріс на 1,0727 (8,1359-7,0632).

Загальний вплив факторів: 1,0724 + (-0,1936) + (-0,3023) + (-0,4028) + 0,0155 0,156

Далі наведений розрахунок зміни випуску продукції. Розрахунок здійснюється способом ланцюгових підставок на підставі даних додатку А.

ВП = К х Д х Кзм х П х СВ, (4.4.)

Де К - кількість обладнання;

Д - кількість відпрацьованих днів одиницею обладнання;

Кзм - коефіцієнт змінності роботи обладнання;

П - середня тривалість зміни;

СВ - середня виробітка продукції за 1 маш/год на одному обладнанні.

Розрахунок: чого?

1) 52 х 257 х 2 х 7,5 х 69,8 = 13992108 грн (14 000 000 грн)

2) 54 х 257 х 2 х 7,5 х 69,8 = 14530266 грн (Д + 538158 грн)

3) 54 х 244 х 2 х 7,5 х 69,8 = 13795272 грн (Д - 734994 грн)

4) 54 х 244 х 1,92 х 7,5 х 69,8 = 13243461 грн (Д - 551810,88 грн)

5) 54 х 244 х 1,92 х 7,3 х 69,8 = 12890302 грн (Д - 353158,8432 грн)

5) 54 х 244 х 1,92 х 7,3 х 80,4 = 14847855,2064 грн (Д + 1957553,2 грн)

Загальний вплив: +538158 + (-734994) + (-551810,88) + (-353158,8) + 1957553,2 850000 грн.

Як видно з розрахунку, збільшення випуску продукції відбулося за рахунок збільшення кількості обладнання на 2 одиниці, що підвищило обсяг продукції на 538158 грн. Також позитивно вплинув фактор зміни середньої виробітки продукції за 1 машино-годину на одному обладнанні, що призвело до збільшення випуску продукції на 1957553,2 грн.

(4.5.)

Відношення випуску продукції до кількості відпрацьованих за годину всім обладнання. Нижче наведений розрахунок факторів, які вплинули на зміну виробітки. Тобто виробіток характеризує кількість продукції, що виготовляється в одиницю часу (або одним працівником).

Спосіб ланцюгових підставок:

1. =69,6587 (69,8) До чого він?

2. =75,674 (? + 6,0153)

3. =80,2685 (? + 4,5945)

Загальний вплив факторів: + 6,0153 + 4,5945 = 10,6

Оскільки значний вплив на рівень випуску продукції здійснила зміна виробітки на суму 10,6 грн.

За рахунок зменшення відпрацьованого всім обладнанням тис. годин (16 тис. год.) та збільшенням випуску продукції відбувся зріст виробітки відповідно на 6,0153 грн. та 4,5945 грн.

Основним завданням аналізу є виявлення факторів зміни рівня використання основних фондів. Серед них важливе місце займають простої, наявність надлишкового обладнання, раціональне розподілення основних фондів між підрозділами підприємства, порушення строків проведення капітальних та поточних ремонтів та ін.

Проведення заходів по уникненню від'ємного їх впливу буде сприяти підвищенню ефективності використання основних фондів. Вказані заходу забезпечать економію капітальних вкладень зниження поточних витрат на утримання основних фондів, збільшення обсягів та якості виробляємої продукції (робіт, послуг). [15]

Також складовою частиною аналізу основних фондів є аналіз виконання плану впровадження нової техніки та технології виробництва, направленого на удосконалення виробничого процесу, забезпечуючого зріст продуктивності праці, зниження собівартості продукції, поліпшення умов праці працівників.

В результаті аналізу визначається економічна ефективність по кожному з заходів від впровадження нової техніки і модернізації основних фондів і виявлення дільниць, які потребують таких впроваджень. [18]

Розділ 3. Пропозиції щодо зростання фондовіддачі на підприємстві ВАТ «Метал сервіс»

3.1 Напрямки планування зростання фондовіддачі на підприємстві ВАТ «Метал сервіс»

Резерви збільшення випуску продукції за рахунок введення в дію нового устаткування визначають множенням додаткової його кількості на фактичну величину середньорічного вироблення або на фактичну величину всіх чинників, які формують її рівень.

Скорочення цілоденних простоїв устаткування приводить до збільшення середньої кількості відпрацьованих днів кожною його одиниці за рік. Цей приріст необхідно помножити на можливу кількість одиниць устаткування і фактичне середньоденне вироблення одиниці.

Щоб підрахувати резерв збільшення випуску продукції за рахунок кращої організації виробництва, необхідно можливий приріст останнього помножити на можливу кількість днів роботи всього парку устаткування і на фактичне змінне виробництво. [22]

За рахунок скорочення внутрішньозмінних простоїв збільшується середня тривалість зміни, а отже і випуск продукції. Для визначення величини цього резерву слідує можливий приріст середньої тривалості зміни помножити на фактичний рівень середньочасового вироблення устаткування і на можливу кількість відпрацьованих змін всім його парком.

Для визначення резерву збільшення випуску продукції за рахунок підвищення середньочасового виробництва устаткування необхідно спочатку виявити можливості зростання останнього за рахунок його модернізації, більш інтенсивного використовування, упровадження заходів НТП і т.д. Потім виявлений резерв підвищення середньочасового виробництва треба помножити на можливу кількість годин роботи устаткування.

Резерви зростання фондовіддачі - це збільшення об'єму виробництва продукції і скорочення середньорічних залишків основних виробничих фондів (ОВФ):

(5.1.)

де - резерв зростання фондовіддачі;

,- відповідно можливий і фактичний рівень фондовіддачі;

- резерв збільшення виробництва продукції;

ОВФд - додаткова сума основних виробничих фондів, необхідна для освоєння резервів збільшення випуску продукції;

- резерв скорочення середніх залишків основних виробничих фондів за рахунок реалізації і здачі в оренду непотрібних і списання непридатних.

Слід зазначити, що в умовах науково-технічного прогресу значне збільшення фондовіддачі ускладнено швидкою зміною устаткування, потребуючого в освоєнні, а також збільшенням капітальних вкладень, що направляються на поліпшення умов праці, охорону природи і т.п. Чинники, що підвищують фондовіддачу, показані на рис. 5.1.

Однією з найважливіших задач розвитку виробництва є забезпечення виробництва перш за все за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використовування внутрішньогосподарчих резервів. Для цього необхідно більш раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності. [26]



Рис. 5.1. Чинники зростання фондовіддачі

Збільшення об'ємів виробництва досягається за рахунок:

1. введення в дію основних фондів і виробничих потужностей;

2. поліпшення використовування діючих основних фондів і виробничих потужностей.

Приріст основних фондів і виробничих потужностей підприємства досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих на підприємстві основних фондів.

Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують з діючих основних фондів і виробничих потужностей, які у декілька разів перевищують нові фонди і потужності, які щорічно вводяться.

Однією з найважливіших задач підвищення ефективності використовування капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне введення в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їх освоєння. [29]

Поліпшення використовування діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємства, у тому числі знов введених в експлуатацію, може бути досягнуто завдяки:

1. підвищенню інтенсивності використовування виробничих потужностей і основних фондів;

2. підвищенню екстенсивності їх навантаження. Більш інтенсивне використовування виробничих потужностей і основних фондів досягається перш за все за рахунок технічного вдосконалення останніх.

Практика підприємства показує, що тут йде процес збільшення одиничної потужності устаткування:

· у верстатах, машинах і агрегатах зміцнюються найвідповідальніші деталі і вузли;

· підвищуються основні параметри виробничих процесів;

· механізуються і автоматизуються не тільки основні виробничі процеси і операції, але і допоміжні і транспортні операції, нерідко стримуючі нормальний хід виробництва і використовування устаткування; застарілі машини модернізуються і замінюються новими, досконалішими.

Інтенсивність використовування виробничих потужностей і основних фондів підвищується також шляхом вдосконалення технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, його підготовки до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості продукції, що випускається; ліквідації штурмівщини і забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих ділянок, проведення ряду інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці і забезпечити збільшення виробництва продукції в одиницю часу, на одиницю устаткування або на 1 кв. м виробничої площі.

Важливим напрямом поліпшення використовування устаткування є підвищення змінності використовування устаткування. Вирішуючи задачу підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування, необхідно перш за все мати на увазі, що основне устаткування на багатьох підприємствах використовується не повністю головним чином через дефіцит робочої сили.

3.2. Підвищення ефективності використання основних фондів на підприємстві ВАТ «Металсервіс»

Ступінь використання виробничних потужностей є одним з важливих показників ефективності використання основних фондів. Проте при констатації зв'язку цих категорій часто не враховується факт перехідності категорій, звужується діапазон дослідження проблем використання основних фондів. Для виробничого процесу важливим є спосіб поєднання необхідних факторів виробництва. Вихідне становище поєднаних факторів виробництва породжує якісно нове явище, яке не зводиться до утворюючих факторів - економічну категорію виробничої потужності. Вона знаходить своє відображення у динамічній єдності та протиріччі особистих і натурально-речових факторів виробництва. [22]

В умовах реформування економіки категорія "виробнича потужність" насичується ринковим змістом, мотиви її руху включають ринкові цільові настанови, а пропорції поєднання особистих і натурально-речових факторів визначаються не тільки технологічною доцільністю, а, й знаходяться під сильним впливом вимог, які висуваються споживачами. Вищевикладене зумовило необхідність уведення нового поняття - "ефективна виробнича потужність підприємства". Ефективна виробнича потужність підприємства - це максимально можливий обсяг продукції, який може бути вироблений підприємством і реалізований на ринку споживачу при визначеному рівні цін. Діюче підприємство здатне активно реагувати на зміни ринкових умов у короткостроковому періоді в рамках визначеної зони - О₁О ₂. Її межі можна встановлювати, виходячи з графіка беззбитковості підприємства і його виробничої можливості (рис. 5.2.).

На графіку беззбиткової роботи обсяг випуску продукції Qб визначається зовнішніми для підприємства ринковими умовами реалізації продукції та внутрішніми факторами, що зумовлюють величину постійних, змінних і сумарних витрат на одиницю товару. Точка М - це фокус, у якому збігаються зовнішні та внутрішні параметри господарської діяльності підприємства і який служить вихідною точкою реалізації ефективної виробничої потужності. Рух за графіком управо означає поліпшення використання ефективної виробничої потужності: зростають обсяги виробництва та прибуток.

Цей рух при сприятливій ринковій кон'юнктурі може відбуватися лише до визначеної межі - виробничої можливості підприємства (Qм), обумовленої його наявними виробничими ресурсами. В ефективній виробничій потужності підприємства, яка відображає кінцеві результати формування і використання економічного потенціалу підприємства, пересікаються траєкторії руху трьох її важливих складових: виробничої потужності підприємства як сукупності складових її факторів, ринкових умов придбання підприємством необхідних ресурсів (умови "на вході"), ринкових умов реалізації виробленої продукції (умови "на виході"). Реалізація ефективної виробничої потужності підприємства на ринку відбувається згідно із законом пропозиції: чим вище ринковий рівень цін на продукцію підприємства, тим більше ефективна виробнича потужність. Але існує і такий рівень цін на продукцію підприємства, нижче за який не забезпечується одержання прибутку, і тоді стає неможливим нормальний хід відтворювального процесу, руйнується виробничий потенціал підприємства. [18]



Радикальні зміни зовнішніх і внутрішніх умов виробництва, таких, як технічна модернізація, вдосконалювання систем організації та управління, впровадження високих технологій, застосування більш дійових систем стимулювання праці, підвищення якості продукції приводить до розширення ефективної виробничої потужності. Звуження ефективної виробничої потужності підприємства призводить до зменшення його кон'юнктурних можливостей і є прямим наслідком різкого подорожчання матеріальних ресурсів, збільшення банківських процентних ставок, незбалансованого зростання заробітної плати і непосильного податкового тягаря. Уведення в економічну теорію поняття "ефективна виробнича потужність підприємства", подальше поглиблення його змісту, розкриття його взаємозв'язку з категоріями, що відображають господарську діяльність підприємств у ринкових умовах - все це має важливе методологічне значення для дослідження шляхів підвищення ефективності використання виробничих потужностей і основних фондів промислових підприємств у перехідній економіці. [22]

В умовах швидко мінливого споживчого попиту, тенденцій гнучкості виробництва і проведення диверсифікації для забезпечення конкурентоспроможності підприємств потрібне знаходження оптимального співвідношення номенклатури продукції, що випускається, та обсягів її реалізації з виробничою потужністю. У зв'язку з цим постачає задача формування оптимальної виробничої програми підприємства, що найбільше повно задовольняє попит і забезпечує максимальний прибуток від реалізації продукції. У роботі запропоновано визначати оптимальну виробничу програму підприємства за допомогою математичної моделі нелінійного програмування.

Математична постановка даної задачі припускає, що цільова функція приймається як прибуток підприємства від реалізації продукції (Ж):

(5.2.)

де C_j - ціна за кожною позицією номенклатури, грн.;

х_j - обсяг випуску j-ої продукції, j = 1… n, шт.;

S _j - фактична собівартість j-ої одиниці продукції, грн./од.

Оптимальна програма визначається з урахуванням обмежень за використанням фонду часу роботи обладнання за формулою (5.3.) та обмежень за сировинними ресурсами за формулою (5.4.). Система обмежень у найбільш загальному випадку визначається такими співвідношеннями:

(5.3.)

де t_uj - норма часу роботи обладнання групи u за j-ою одиницею продукції, нормо-годин;

u - вид групи обладнання;

Ф_u- дійсний фонд часу роботи обладнання групи u, год.;

k - кількість груп обладнання.

(5.4.)

де a_ij -норма витрачання i-го виду сировини (матеріалів) за j-ою одиницею продукції, кг.;

А_i - установлена кількість i-го виду сировини (матеріалів), кг.;

p - кількість видів сировини (матеріалів).

Використання даної математичної моделі дозволяє підприємствам проводити розрахунок оптимальної виробничої програми, яка забезпечує максимальний прибуток шляхом визначення оптимальних цін та обсягу випуску продукції, задовольняє попит та, в кінцевому підсумку, реалізує основні положення, що містяться у запропонованому понятті "ефективна виробнича потужність підприємства".

Розрахунки потреби в окремих видах та елементах основних фондів підприємства узагальнюються в спеціально розробленому плані розвитку матеріально-технічної бази. [21]

План технічного оснащення підприємства визначає потребу в дооснащенні активної частини основних фондів підприємства.

При вирішенні цього завдання виходять з того, що кожна одиниця обладнання, яка додатково вводиться, функціонує не самостійно, відокремлено, а повинна логічно увійти в існуючу систему або з ту систему обладнання підприємства, що формується.

Система обладнання являє собою комбінацію обладнання, що відповідає таким потребам технологи, як раціональність та гнучкість, технологічна та економічна ефективність. Метою формування системи обладнання є досягнення максимального коефіцієнта корисної дії всіх видів обладнання, що використовуються.

1. Потужність системи обладнання розраховується на основі визначення потужності окремих видів обладнання, тобто їх спроможності виконувати роботи певного виду та якості за певний проміжок часу (час, день) і коротко зветься "профіль потужності". [17]

Потужність системи визначається як мінімальна потужність обладнання, що входить до її складу на кожному етапі технологічного циклу (рис. 5.3.).

Потреба у введенні в експлуатацію окремих видів обладнання визначається так:

1. Оцінюється фактична потужність системи обладнання підприємства.

2. На основі планів товарообороту визначається потреба в збільшенні потужності системи обладнання.

3. Виявляються види обладнання, що перешкоджають збільшенню потужності системи.

4. Визначається необхідне збільшення потужності за окремими видами обладнання.

5. Розраховується кількість одиниць обладнання кожного виду, які необхідно ввести в експлуатацію (шляхом ділення необхідного приросту потужності на потужність одиниці обладнання).



Рис. 5.3. Оцінка потужності системи обладнання

Потреба в збільшенні пасивної частини основних фондів оцінюється експертно на основі аналізу їх фактичного використання.

Одним з важливих завдань управління: основними фондами є визначення оптимальних термінів їх експлуатації.

Скорочення термінів експлуатації дозволяє забезпечити прискорене оновлення основних фондів, зменшує рівень техніко-економічного старіння, підвищує технічний рівень підприємства, забезпечує зростання продуктивності праці та зниження ремонтно-експлуатаційних витрат. [11]