Механізм визначення ефективності діяльності підприємств з іноземними інвестиціями

1

Механізм визначення ефективності діяльності підприємств з іноземними інвестиціями

ВСТУП

Актуальність теми.

Активне використання зовнішньоекономічного фактора сприяє подальшому розвитку ринкових відносин. В сьогоднішніх мінливих умовах різко зростає значення фінансової стійкості спільних підприємств. Усе це значно збільшує роль аналізу їхнього фінансового стану: наявності, розміщення і використання коштів. З метою визначення цих показників діяльності підприємства з іноземними інвестиціями необхідно забезпечити безперервну дію організаційно-економічного механізму визначення ефективності діяльності підприємства. Ось чому тема Дипломної роботи «Організаційно - економічний механізм визначення ефективності діяльності підприємства з іноземними інвестиціями», є актуальною і може бути використана для впровадження на підприємстві з іноземними інвестиціями.

Мета і завдання досліджень.

Основною метою дипломної роботи які існують організаційно-економічні механізми, а також особливості їх дії на спільних підприємствах.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення низки взаємозалежних завдань:

ѕ розкрити сутність і зміст дії організаційно-економічного механізму на основі фінансово - економічного аналізу;

ѕ вивчити і виявити особливості інформаційного забезпечення фінансово - економічного аналізу;

ѕ виявити особливості впливу організаційно-економічного механізму на суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, якими є спільні підприємства.

Предмет дослідження.

Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм.

Об'єкт досліджень.

Об'єктом досліджень є підприємство з іноземними інвестиціями ТОВ «І.С.С.А», яке має замовлення на прокладку кабелю оптоволоконних ліній.

В цій дипломній роботі проведено фінансовий аналіз ТОВ «І.С.С.А», також розглянуто у п.2.2 та 2.3 методику аналізу пов'язану з особливостями діяльності спільного підприємства як суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності, а також розглянуті можливості впровадження заходів організації економічного механізму визначення ефективності діяльності означеного підприємства.

РОЗДІЛ 1. ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЦІ: НЕОБХІДНІСТЬ І ДІЙСНІСТЬ

1.1 Економічні та законодавчі основи здійснення інвестиційної діяльності

Дослідження проблем інвестування економіки завжди перебуває в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції порушують самі глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного зростання в цілому.

Як правило, інвестиції пов'язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника.

Інвестиції розрізняються і за ступенями ризику, а саме: високо ризикові та мало ризикові інвестиції.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго - та короткострокові.

В цілому інвестиційний процес - це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто потребує інвестиційних вливань.

В основі інвестиційних процесів лежить:

ѕ інвестиційна діяльність: вкладання коштів, інвестування, а також сукупна діяльність по вкладанню грошових засобів та інших цінностей в інвестиційні проекти і забезпечення віддачі вкладень;

ѕ інвестиційний менеджмент: управління інвестиціями в конкретну галузь економіки чи в розвинені компанії, підприємства;

ѕ інвестиційна політика: складова частина економічної політики, що проводиться державою і підприємствами у вигляді встановлення структури і масштабів інвестицій, спрямованих на їх використання, джерел отримання з врахуванням необхідності оновлення основних засобів і підвищення їх технічного рівня. На основі інвестиційної політики будується інвестиційний менеджмент;

ѕ інвестиційна співпраця: вид міжнародних економічних відносин, метою яких є раціональний розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів в економіці за рахунок переваг участі в міжнародному поділі праці, обновленні технологічної структури виробництва тощо.

Зазначимо, що в зв'язку з поганим інвестиційним кліматом в Україні управління інвестиційними процесами є надзвичайно складним, бо інвестиційна діяльність в умовах кризи є слабкою; інвестиційна політика - нестабільною, що пов'язане з законодавчою базою, податковою політикою тощо; інвестиційна співпраця - назріваючою, а інвестиційний менеджмент - інерційним.

Ідеальної стратегії розвитку, яка використовує прямі іноземні інвестиції для всіх країн одночасно, не існує. Придатна стратегія має містити у собі специфіку, відбивати рівень економічного розвитку, ресурсний потенціал, специфічні технологічні риси та конкурентні умови.

ПІРАМІДА

Підґрунтя для розрахунку показників плану бізнесу за рахунок іноземних інвестицій.

До того ж кожна стратегія має враховувати можливості уряду. Так, відповідна стратегія для країни з розвиненим індустріальним і трудовим потенціалом та добре розвиненим адміністраційним апаратом має відрізнятися від стратегії для країни з рудиментарною індустрією, дефіцитом робочої сили та слабкою адміністративною структурою. Взявши до уваги ці загальні положення та прийнявши конкурентоспроможність за довгострокову ціль, доцільно визначити роль прямих іноземних інвестицій (П І І) у країнах, що розвиваються, і в Україні зокрема.

Більшість країн, що розвиваються, вважають прямі іноземні інвестиції важливим джерелом розвитку. Однак економічні ефекти від прямих іноземних інвестицій майже неможливо виміряти з високою точністю. При оцінюванні ефективності розвитку від застосування прямих іноземних інвестицій використовують один з двох основних підходів:

ѕ економетричний аналіз відносин у структурі ПІІ та різноманітні засоби відображення економічної ефективності;

ѕ кількісний аналіз аспектів внеску ПІІ без спроб урахування нової норми прибутку.

Політика використання ПІІ має протистояти двом тенденціям ринкових невдач. Перша випливає з інформації або координації невдач в інвестиційному процесі, яка може призвести країну до залучення неефективних П І І або до їх недостатньої кількості. Друга стає актуальною, коли власні інтереси інвесторів не збігаються з економічними інтересами країни, що їх залучає. Це може призвести до того, що ПІІ негативно впливатимуть на розвиток або дадуть позитивні, але статичні результати.

Приватні та суспільні інтереси звичайно можуть бути різними у кожному конкретному випадку місцевих або іноземних інвестицій: політика спрямована на те, щоб нейтралізувати розбіжності у поглядах усіх інвесторів. Однак деякі розбіжності можуть бути специфічними для іноземних інвесторів. Уряди багатьох країн також відчувають, що закордонна власність має бути контрольована з неекономічних причин, наприклад для того, щоб тримати руку на пульсі культурної та стратегічної діяльності тощо.

Отже, втручання у П І І може мати не тільки економічне забарвлення, а й соціальне та політичне.

У своєму розпорядженні П І І мають набір активів. Деякі з них є власністю інвестора, інші -- можливо, запозичені ним. Власні активи є тим, що визначається як "переваги прав власності" функціонування скрізь.

Невласні активи -- це фінанси, капітал, поточні витрати та інші, що можуть бути залучені на ринках, принаймні їх частина.

Власні активи можуть залучатися лише від фірм, які їх створюють. Вони можуть бути відтворені іншими фірмами, але вартість П І І тут буде надзвичайно високою (особливо у країнах, що розвиваються, та у таких, де залучені провідні технології). До речі, з усіх власних активів найпривабливішими є технології. Але існують також інші ознаки привабливості: торгова марка, кваліфіковані кадри, можливість організовувати та об'єднувати виробництво в межах кількох країн або засновувати ринкові мережі.

Мал. 2 Переваги не привласнених активів

Крім того, перевагою є привілейований доступ до ринків не привласнених активів. Загалом ці переваги означають, що можна успішно співпрацювати з країнами базування, що розвиваються, якщо ці країни зможуть використати свої переваги у відповідній формі.

Активи, що входять до структури П І І, визначаються як капітал, технології, доступ до ринку, навколишнє природне середовище та інші види.

Капітал. Прямі іноземні інвестиції -- це пряме вкладання фінансових ресурсів у приймаючу країну. їх потоки є більш стабільними і краще піддаються контролю, ніж комерційна заборгованість або портфельні інвестиції.

Технології. Оскільки країни, що розвиваються, мають тенденцію до відставання у застосуванні технологій, тому багато з технологій, що використовуються (навіть у розвинених країнах), можуть бути застарілими. Важливим тут є те, що застосування наданих цим країнам технологій може бути відносно повільним. Навіть якщо частину їхнього продуктивного дефіциту вдається компенсувати за рахунок низької заробітної плати, технічна неефективність та моральне зношення можуть серйозно зашкодити якості продукції та відповідно її можливості здолати нові ринкові запити.

Доступ до ринку. Прямі іноземні інвестори мають доступ до експортних ринків як для вже існуючих видів діяльності (що переносить їх з місцевих на міжнародні ринки), так і для нових видів діяльності. Зростання експорту забезпечує прибутки в умовах технологічного навчання, реалізації масштабних економічних структур, конкурентних стимулів та ринкової поінформованості.

Зайнятість, кваліфікація та інструменти менеджменту. Прямі іноземні інвестори мають у своєму розпорядженні кваліфіковану робочу силу і можуть застосовувати її за допомогою експертів і використання тренінгів. Зауважимо, що іноді місцеві фірми не визнають важливою потребу у тренінгах.

Незважаючи на це зазначимо, що нові прийоми менеджменту можуть забезпечити великі конкурентні переваги.

Навколишнє природне середовище. Прямі іноземні інвестори часто мають у своєму розпорядженні чисті технології та сучасні системи менеджменту навколишнього середовища і можуть використовувати їх у тих країнах, де вони здійснюють капіталовкладення.

Навіть коли іноземні інвестори пропонують доступ до цих активів, то це ще не означає, що отримання ПІІ є кращим шляхом для їх використання. Як уже зазначалось, в інвестиційному процесі існують недоліки і розбіжності між іноземними та національними інтересами. Це означає, що уряд має право втручатись у процес інвестування, щоб сприяти залученню специфічних видів ПІІ або регулювати інвестиційний процес.

Тим часом як фінансова допомога міжнародних організацій (зокрема, МВФ, Світового банку, ЄБРР) є вкрай важливою для України в короткостроковій перспективі, надалі їй як одній з країн, що розвиваються, належить спиратися на потоки приватного капіталу. На користь цього твердження свідчить досвід таких країн, як Малайзія, Сінгапур, Тайвань і Таїланд. Ці країни досягли чималих успіхів у розбудові своєї стратегії розвитку, що базується на іноземному інвестуванні національної економіки.

Відповідно до теоретичних аспектів П І І визначається поле правового підґрунтя іноземних інвестицій.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначає Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року №1560-XII (остання редакція від 01.01.2008), він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Згідно цього закону, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них слід насамперед відзначити Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про іноземні інвестиції», Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» та інші, які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Отже, в Україні створено законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності. Законами України «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» передбачено:

ѕ державну гарантію захисту інвестицій незалежно від форм власності;

ѕ відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора;

ѕ повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі у разі припинення інвестиційної діяльності;

ѕ застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення.

Закон України «Про акціонерні товариства» усуває майже всі існуючі прогалини законодавства у сфері корпоративного управління, а також концептуально вирішує проблеми забезпечення інтересів акціонерних товариств та їх акціонерів. Закон удосконалює правові засади діяльності акціонерних товариств, підвищує рівень захисту прав акціонерів, а також дозволяє встановити дієві перешкоди незаконним рейдерським поглинанням підприємств.

1.2 Проблеми застосування організаційно-економічного механізму при іноземному інвестуванні в сучасних умовах

Дійсний обсяг іноземних інвестицій в Україну є низьким. Це пов'язане з тим, що будь-якого конкретного року кількість іноземного капіталу, що його можливо вкласти в інвестиції, обмежена. У процесі гострого міжнародного змагання за інвестований долар не можна гаяти ні хвилини. Капітал вкладається туди, де умови інвестування прозорі й передбачувані, де інвестиції можуть принести гарний прибуток.

Україна є одним із основних привабливих претендентів у змаганні за цей капітал з іншими країнами Центральної Європи і Новими Незалежними Державами, де твориться ринкова економіка, у змаганні з країнами Латинської Америки, де економіка перебуває у розвитку, а також у змаганні з країнами Південно-Східної Азії, чиї економічні системи зараз переживають труднощі; зрештою, у змаганні з усім світом.

Це змагання є жорстоким і безкомпромісним. Рішення приймаються приватним сектором на основі підрахунку прибутків у світлі суворої економічної й комерційної дійсності.

Основною проблемою для залучення іноземних інвестицій в Україну є те, що невідпрацьована процедура застосування організаційно - економічного механізму інвестицій.

Адже будь-яка процедура має бути розроблена для кожного окремого випадку інвестування на основі алгоритму побудови організаційно - економічного механізму.



Мал. Алгоритм визначення підґрунтя інвестиційних проектів

Сумним, але незаперечним фактом є те, що Україна програє у цьому змаганні, причому програє значно через фактичну відсутність процедури застосування організаційно - економічного механізму. Через це, наприклад, іноземні інвестиції на душу населення у Румунії приблизно в чотири рази вищі ніж в Україні. У Словаччині - в п'ять разів. Американські іноземні інвестиції в Угорщині на душу населення вищі у дванадцять - вісімнадцять разів, ніж в Україні.

Багато потенційних інвесторів в Україну зараз вичікують. Вони зацікавлені у великому ринку України, у її щедрих ресурсах, у її кваліфікованій робочій силі, проте не поспішають зробити рішучий крок. Чому? Потенційні американські інвестори побоюються таких негативних факторів формування інвестиційного клімату як надмірне регулювання; складні, плутані й високі податки; постійно змінювані правила гри; неможливість виконувати контракти. Все це створює несприятливе середовище для бізнесу й інвестицій. Українські підприємці називають той самий список негативних факторів.

Дійсно фіскальна структура є дуже важливим фактором хоча часто рівень оподаткування і не вважають найважливішим фактором. Такі країни, як Нідерланди, Швеція і Данія, відомі своїм високим рівнем оподаткування, проте вони не відчувають браку інвестицій. Найважливішими для інвестора є ясність, прозорість і передбачуваність. Неясні чи суперечливі закони спричиняють до конфліктів з податковими інспекторами. У гіршому випадку це призводить до корупції з боку податкового інспектора, компанії або з обох сторін разом. Але навіть без корупції непередбачувані високі податки означають великий ризик, низькі прибутки і несприятливий інвестиційний клімат.

Але для інвестора чи бізнесмена у їхній щоденній праці найважливішими чиновниками є не Президент, не Прем'єр і не Голова Національного банку. Для інвестора чи бізнесмена головними є податковий інспектор, що приходить перевіряти його фірму, місцевий адміністратор, що видає жадані дозволи та ліцензії, митник, від якого залежить ввезення необхідного устаткування й сировини, представник Держстандарту, що оцінює продукт і дає дозвіл на його продаж.

Саме ці чиновники насправді дають знати іноземному інвесторові, чи чекають на нього в Україні. Принаймні так розуміють іноземні інвестори постійні і довготривалі податкові перевірки. Про це здогадуються, коли чиновники на місцях вигадують безкінечні бюрократичні процедури, затягують видачу ліцензій або вимагають хабарів. Коли митники затримують ввезені матеріали. Коли Держстандарт висуває нереальні умови сертифікації продукції.

Інвестори, які зараз міркують, чи варто йти до України, ще чекають на таку нормативну базу і податкову систему, які б заохочували, а не карали інвестиції, створення робочих місць та інновації; вони хочуть мати справу з чиновниками, які б полегшували, а не ускладнювали провадження бізнесу.

Щоб іноземні інвестори були готові вкладати свої капітали в Україну, вони постійно повинні відчувати послідовну політику на найвищому, середньому і нижчому щаблях урядування. Вони повинні відчувати політику підтримки бізнесу.

Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів повинні розробити та визначити основні шляхи для запровадження дисципліни в різних міністерствах і відомствах, які щодня працюють з бізнесом; інакше бізнес і надалі відчуватиме, що він не потрібний, а капітал і надалі плинутиме до інших країн замість України.

Особливо це стосується малого і середнього бізнесу. Цей сектор, про який часто забувають, може бути колосальним генератором робочих місць, інновацій та економічного росту. В Польщі малий бізнес створив два мільйони нових робочих місць лише за п'ять років. У Сполучених Штатах малий бізнес створює 52 відсотки валового національного продукту і забезпечує 54 відсотки всієї зайнятості.

Серед інших важливих аспектів, які впливають на впровадження організаційно - економічного механізму є наступні:

Вивіз грошей за кордон. Як вже зазначалося, курс валют один з основних економічних ризиків інвестора, який існує в усьому світі, за винятком Єврозони. Між тим, Національний банк України, намагаючись захистити курс гривні, ввів значну кількість обмежень на переказ грошей за кордон та з-за кордону. Гірше те, що ці обмеження щодня змінюються і дуже часто повідомляються комерційним банкам факсом у короткий проміжок часу. Не треба доводити, як це підриває впевненість інвесторів і зменшує їх бажання щодо інвестування.

Трудове законодавство. Інвестор, який наймає новий штат, хоче знати принципи поведінки з працівниками у разі згортання бізнесу і обсягів своїх операцій. Чи може він скоротити штат, чи повинен забезпечити людей робочими місцями до їх пенсійного віку? Чим важче звільнити людей з робочих місць, тим обережнішим буде інвестор при найманні працівників. Українське трудове законодавство зберігає комуністичні тенденції захисту прав працюючих, і, що дивно, дуже мало іноземних інвесторів висловлює скарги з цього приводу.

Непрозорість бізнесу. Дуже ненадійними є щорічні доповіді про баланс прибутків і витрат, що їх надають українські компанії (до того ж, їх важко одержати). Для запровадження у банках були створені західні облікові стандарти, але й досі вони залишаються невідомими багатьом бізнесменам. Звичайно, це стримує прагнення іноземних інвесторів співпрацювати з українськими компаніями. Більше того, в Україні чимало ділових операцій ґрунтується на особистих стосунках між керівництвом компаній і банків, які (операції) рідко бувають узаконеними.

Високий рівень злочинності. Злочинність загрожує безпеці, добробуту, здоров'ю і навіть життю людей. В економічному плані вона є серйозним фактором, який впливає на поведінку інвестора. Він вимушений турбуватися про охорону, оплату захисту тощо. Зрозуміло, що створення безпечного середовища для бізнесу є важливим завданням уряду.

Втручання уряду у справи бізнесу. Незважаючи на обіцянки розвивати ринкову економіку, український уряд постійно втручається у справи бізнесу. Це особливо помітно у банківській галузі, де здійснюється вплив на банки:

ѕ щодо надання позик компаніям (особливо державним), які зазнали труднощів;

ѕ щодо придбання в уряду облігацій скарбу при конвертації цих облігацій у довгострокові і менш прибуткові форми надання кредиту уряду.

Така практика підірвала фінансову спроможність банків, багато з яких, за західними стандартами, є банкрутами, а також довіру іноземних інвесторів до місцевих банків.

Уряд втручається і в діяльність інших галузей, наприклад, дозволяє, підтримує або навіть створює монополії на місцевому, обласному або державному рівнях. ДАК "Хліб України" та його різноманітні місцеві зернові елеватори або газовий сектор можуть бути прикладом такого втручання. Це, мабуть, забезпечує дуже великий прибуток певним компаніям і урядові, який отримує податок на прибуток, але жодний іноземний інвестор не захоче інвестувати у підприємства цих галузей.

Ключовими умовами, які можуть спонукати іноземного інвестора до діяльності в Україні, є:

ѕ рівноправність між місцевими та іноземними компаніями;

ѕ чесні умови конкуренції (однакове «поле для гри»);

ѕ антимонопольне законодавство, гарантоване урядом і судом.

Отже, очевидно, що інвестування (особливо за кордон) -- справа ризикована. Певні види ризику, властиві бізнесу (наприклад конкуренція), є здоровими, позаяк стимулюють нововведення, прогрес і процвітання. Інших видів ризику зусиллями уряду або інших організацій можна позбутися, забезпечивши сприятливіший інвестиційний клімат в Україні.

Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди на шляху іноземного інвестування. Впевнений, що це сприятиме розквіту України.

Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і вторинні фактори:

ѕ діяльність у якомога більшій кількості країн;

ѕ рівень конкуренції;

ѕ рівень ставок ввізного мита або транспортних витрат.

Отже, аналіз факторів, здійснений вище, свідчить, що репутація України як складного місця для ведення іноземного бізнесу підтверджується. Необхідно змінити негативні фактори на позитивні. Для цього потрібні об'єднані зусилля науковців, фахівців та працівників усіх ієрархічних рівнів управління.

1.3 Організація залучення іноземних інвестицій суть та роль організаційно-економічного механізму в національній економіці

Іноземні інвестиції - цінності, які вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності у відповідності до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Підприємство з іноземними інвестиціями - суб'єкт будь-якої організаційно-правової форми, створений у відповідності до законодавства України, іноземна інвестиція у статутному фонді якого складає не менше 10 відсотків. Суб'єкт набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземні інвестиції можуть надаватися як:

ѕ іноземна валюта, яка визнається Національним банком України як конвертована;

ѕ валюта України - в разі реінвестування в об'єкт первинного інвестування або в інші об'єкти інвестування у відповідності до законодавства України при умові сплати податку на прибуток;

ѕ будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;

ѕ акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (право володіння на частку (пай) в статутному фонді юридичної особи, створені у відповідності до законодавства України або законодавства інших країн), відображених у конвертованій валюті;

ѕ грошові вимоги та права на вимогу виконання домовленостей, які гарантуються першокласними банками і мають вартість в конвертованій валюті;

ѕ будь-які права інтелектуальної власності, цінність яких підтверджено у відповідності до законів країни-інвестора, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права , права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, ноу-хау і таке інше;

ѕ права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами і використання природних ресурсів, наданих у відповідності до законодавства або угод, вартість яких в конвертованій валюті підтверджується законами країни-інвестора;

ѕ інші цінності у відповідності до діючого законодавства України.

Іноземні інвестиції можуть надаватися в таких формах:

ѕ часткова участь у підприємствах, які створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, чи придбання частки діючих підприємств;

ѕ створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, філій й інших окремих підрозділів, чи придбання у власність діючих підприємств повністю;

ѕ придбання, яке не забороняється законами України, нерухомого або рухомого майна, включаючи будівлі, квартири, приміщення, транспортні засоби та інші об'єкти власності;

ѕ придбання самостійно або з участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України;

ѕ придбання інших майнових прав;

ѕ в інших формах, які не заборонені законодавством України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі угод з суб'єктами господарської діяльності України.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування до яких не заборонено законодавством України.

Законом Про інвестиційній діяльності встановлені гарантії для іноземних інвесторів. А саме. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за виключенням випадків здійснення рятувальних заходів в випадку стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. При цьому, іноземному інвестору гарантується адекватна і ефективна компенсація.

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду і моральні збитки, причинені їм в наслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України або посадовими особами, які передбачені законодавством обов'язків по відношенню іноземного інвестора.

В випадку припинення інвестиційної діяльності інвестору гарантується повернення його інвестицій в натуральній формі або в валюті інвестування без сплати мита, а також прибутків від цих інвестицій в грошовій формі або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний перевід за кордон прибутків та інших засобів в іноземній валюті, отриманих на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Якщо в подальшому спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, визначенні вищезгаданим Законом, то на протязі десяти років з дня набрання чинності такого законодавства, на вимогу іноземного інвестора, застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, передбачені даним Законом.

Згаданим Законом для іноземних інвесторів України встановлений національний режим, тобто надані рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями на протязі трьох робочих днів після фактичного їх внесення в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на отримання пільг і гарантій. Передбачених Законом.

Порядок державної реєстрації визначається Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженим Постановою Кабінетом Міністрів України від 7 серпня 1996р. №928.

Для державної реєстрації інвестицій іноземний інвестор або вповноважений їм, у встановленому порядку, особа (надалі - заявитель) подає в органи державної реєстрації наступні документи:

ѕ інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції в трьох екземплярах. Заповнене по формі і в порядку відповідно з додатками №1 і 2 до цього Положення. З відміткою державної податкової інспекції за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення;

ѕ документи, які підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, договори (контракти) про виробничі кооперації, спільному виробництві та інших видах спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори і т.п.);

ѕ документи, які підтверджують вартість іноземної інвестиції (у відповідності з вимогами, визначеними статтею 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування»);

ѕ документ, який засвідчує про внесення заявником плати за реєстрацію.

Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом привласнення інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можливий лише у випадку, якщо здійснення цієї інвестиції протирічить законодавству України, або надані документи не відповідають вимогам Положення. Відмова з міркувань недоцільності вкладень іноземної інвестиції не допускається.

Відмова в державній реєстрації оформляється письмово з висвітленням причині може бути оскарженим в судовому порядку.

Даним Законом введено новий порядок пропуску через кордон майнових іноземних інвестицій. Статтями 18 і24 цього Закону передбачено, що внесок іноземного інвестора в статутний фонд підприємств з іноземними інвестиціями, а також згідно угод про загальну інвестиційну діяльність, звільняється від мита. Ввезення майна на територію України, як іноземної інвестиції виконується на підставі виданого підприємством простого векселя на суму ввізного мита з відстрочкою платежу не більше, ніж на 30 календарних днів з моменту оформлення ввізної вантажної митної декларації. В разі фактичного зарахування вказаного майна на баланс підприємства в період, на який надається відстрочка платежу, який підтверджено податковою інспекцією за місцем знаходження підприємства, вексель гаситься і ввізне мито не сплачується.

Якщо протягом трьох років з моменту зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, яке було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора в статутний фонд вказаного підприємства, відчужується, в тому числі, в зв'язку із згортанням діяльності цього підприємства (окрім вивозу іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує нове мито, яке нараховується виходячи з митної вартості цього майна, перерахованого у валюту України за офіційним курсом, встановленим Національним Банком України на день здійснення відчуження майна.

Порядок видачі, обліку та погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора в статутний фонд підприємства з іноземними інвестиціями, а також за угодами про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження вказаного майна затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 7.08.1996 року №937.

У відповідності до статті 19 вищезгаданого закону підприємства з іноземними інвестиціями самостійно визначають умови реалізації своєї продукції (робіт, послуг).

Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню та квотуванню при умові її сертифікації як продукції власного виробництва у відповідності до Постанови Кабінети Міністрів України від 5 вересня 1996р. №1061 «Про затвердження порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями».

Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки у відповідності до діючого законодавства України.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ПРИКЛАДІ ТОВ «І.С.С.А»

2.1 Досліджене підприємство ТОВ «І.С.С.А» та його основні аналітичні показники

Методика аналізу фінансово-господарського стану для спільних підприємств та підприємств з іноземними інвестиціями складається з трьох частин: аналізу фінансового стану, аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства, аналізу зовнішньоекономічної діяльності.

Спільне українсько-італійське підприємство ТОВ «І.С.С.А.» працює на ринку телекомунікацій з 2004-го року. Підприємство створене у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Основні напрямки діяльності підприємства:

ѕ прокладання телекомунікаційних трас в польових умовах на базі волоконно - оптичного кабелю;

ѕ проведення та повне тестування телекомунікаційних трас будь-якої протяжності;

ѕ монтаж «під ключ» волоконно-оптичного обладнання в офісах, приміщеннях та на виробничих об'єктах (заводи, елеватори, складські комплекси та ін.)

Підприємство співпрацює з такими партнерами як:

ѕ «Одесакабель», Україна. Постачання волоконно-оптичного кабелю;

ѕ «Бєл ІІТ», Інститут інформаційних технологій. Бєларусь. Постачання приладів для повного тестування волоконно-оптичних ліній;

ѕ «Оптронік», Польща. Постачання волоконно-оптичних муфт та аксесуарів для прокладання ВОЛЗ;

ѕ «Телеком-Комплект-Сервіс»», Росія. Постачання зварювальних апаратів «Сумітомо» (Японія) для оптоволоконного кабелю.

Роздрібної торгівлі підприємство не має, однак, маючи залишки волоконно-оптичного кабелю, виготовляє з них подовжувачі і підєднувачі (патчкорди і пігтейли), які частково використовуються у власних цілях; частково реалізується через дрібнооптові фірми.

В якості реальних іноземних інвестицій, бєларуські партнери надали повний комплект вимірювальної техніки для тестування телекомунікацій на основі волоконно-оптичного кабелю у повному об'ємі. Вартість вимірювальної техніки відображено в статті «Основні засоби».

2.2 Суть організаційно-економічного механізму при проведенні аналізу фінансового стану підприємства

Основними задачами аналізу фінансового стану підприємства є:

ѕ Загальна оцінка фінансового стану та його зміни за звітний період;

ѕ Вивчення відповідності між активами та джерелами їх формування, раціональності їх розміщення та ефективності використання;

ѕ Визначення величини обігового капіталу, його зміни (+ чи -) і співвідношення з поточними зобов'язаннями;

ѕ Дотримання фінансово-розрахункової і кредитної дисципліни;

ѕ Вивчення структури активів підприємства та його обов'язків;

ѕ Розрахунок обіговості поточних активів, у тому числі дебіторської заборгованості та запасів;

ѕ Визначення ліквідності балансу, абсолютних та відносних показників фінансової сталості і платоспроможності підприємства;

ѕ Розрахунки відносних показників дохідності підприємства і факторів, які впливають на зміни їх рівня;

ѕ Визначення ділової активності підприємства;

Довгострокові та короткострокові прогнози стабільності фінансового стану підприємства, тобто планування його фінансової стратегії.

Мал. Основні задачі аналізу фінансового стану підприємства

Аналіз фінансового стану підприємства є завершальним етапом аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з трьох етапів: постачання, виробництво та збут, що в сукупності складають комерційну, виробничу та фінансову діяльність.

Інформаційна база економічного аналізу, як один з основних організаційних елементів організаційно-економічного механізму.

Залежно від змісту і завдань аналізу використовують такі основні інформаційні джерела: фінансову звітність; статистичну звітність; дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку; дані з первинної облікової документації (вибіркові дані); експертні оцінки.

З 1 січня 2005 р. на підприємствах України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) запроваджені перелічені далі форми фінансової звітності, що відповідають міжнародним стандартам:

Форма 1 «Баланс» - звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов'язання і капітал підприємства на встановлену дату.

Форма 2 «Звіт про фінансові результати», що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний та попередній період.

Форма 3 «Звіт про рух грошових коштів», що відображає надходження та витрачання коштів у звітному періоді за операційним, інвестиційним і фінансовим напрямками діяльності підприємства.

Форма 4 «Звіт про власний капітал», що відбиває зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду.

«Примітки до звітів» - сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію та обґрунтованість статей фінансових звітів, розкривають іншу інформацію.

Мета складання фінансової звітності - надати користувачам повну, правдиву та неупереджену інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства для прийняття рішень.

Фінансова звітність забезпечує такі інформаційні потреби користувачів:

ѕ щодо придбання, продажу цінних паперів та володіння ними;

ѕ участі в капіталі підприємства;

ѕ оцінювання якості управління;

ѕ оцінювання здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

ѕ забезпеченості зобов'язань підприємства;

ѕ визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

ѕ регулювання діяльності підприємства;

ѕ прийняття інших рішень.

Разом з новими формами фінансової звітності впроваджено новий План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкція про застосування Плану рахунків.

Основна мета Плану рахунків - надати інформацію, необхідну для контролю за діяльністю підприємства, прийняття управлінських рішень і складання фінансової звітності. Структура нового Плану рахунків погоджена зі структурою «Балансу» і «Звіту про фінансові результати».

Аналітичний облік за рахунками запасів, витрат і доходів дає змогу здійснювати калькулювання собівартості продукції, контроль витрат і визначати результати діяльності за центрами відповідальності.

Таким чином, кожний клас рахунків має конкретне призначення і тісно пов'язаний з потребами зовнішніх і внутрішніх користувачів.

Основні підходи до фінансового аналізу із застосуванням організаційно-економічного механізму.

Зміст і основна цільова настанова фінансового аналізу - оцінка фінансового стану і виявлення можливості підвищення ефективності функціонування господарюючого суб'єкта за допомогою раціональної фінансової політики. Фінансовий стан господарюючого суб'єкта - це характеристика його фінансової конкурентоздатності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов'язань перед державою й іншими господарюючими суб'єктами.

У традиційному розумінні фінансовий аналіз являє собою метод оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Прийнято виділяти два види фінансового аналізу - внутрішній і зовнішній.

Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу - надання інформації численним користувачам про прибутковість діяльності підприємства, його платоспроможність, фінансову незалежність, ділову активність, ринкову стійкість тощо. Відповідні аналітичні показники розраховують за даними публічної фінансової звітності підприємства із залученням даних ринку цінних паперів. Оскільки зовнішній аналіз базується на обмеженій кількості інформації про діяльність підприємства, він не дає змоги розкрити всі причини успіху або невдач підприємства.

На фінансову стабільність підприємства величезний вплив мають фактори, які класифікуються наступним чином:

ѕ за місцем виникнення - зовнішні та внутрішні;

ѕ за важливістю чинників - основні та другорядні;

ѕ за структурою - прості та складні;

ѕ за часом дії - постійні та тимчасові.

Зовнішнім проявом фінансової стабільності виступає платоспроможність підприємства, що означає можливість підприємства розраховуватись за своїми зобов'язаннями, або здатність своєчасно повністю виконувати свої платіжні зобов'язання, які виходять з торгових, кредитних та інших операцій платіжного характеру.

Результати внутрішнього фінансового аналізу призначені для керівництва підприємства. Основний зміст цього аналізу - факторний аналіз прибутку (збитку), рентабельності, собівартості виробництва за видами продукції та видами витрат, пошук точки беззбитковості (критичного обсягу виробництва), фінансовий аналіз інвестиційних проектів.

Внутрішні фактори залежать від організації роботи самого підприємства, в той час як зовнішні ніяк не підвладні його впливу.

Розглянемо основні внутрішні фактори.

Фінансова стабільність підприємства, передусім, залежить від складу та структури продукції (послуг), що відпускається (надаються), в безпосередньому зв'язку з витратами виробництва. При цьому важливе співвідношення між постійними та змінними витратами.

Другим важливим фактором фінансової стабільності підприємства що тісно пов'язаний з номенклатурою продукції та технологією її виробництва є оптимальний склад і структура активів, а також правильний вибір стратегії керування ними.

Мистецтво управління поточними активами полягає в тому, щоб залишати на рахунках підприємства лише мінімально необхідну суму ліквідних коштів, які потрібні для поточної оперативної діяльності.

Значним внутрішнім фактором фінансової стабільності є склад та структура фінансових ресурсів, правильний вибір стратегії і тактики управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед чистого прибутку, тим спокійніше воно може себе почувати.

При цьому важлива не тільки сума загального доходу, але й структура його розподілу. Особливо та частка, що направляється на розвиток підприємства.

Значний вплив на фінансову стабільність підприємства мають засоби, які мобілізуються на ринку позик. Чим більше коштів може запозичити підприємство, тим вищі його фінансові можливості. Однак, при цьому стрімко ростуть фінансові ризики - чи здатне буде підприємство своєчасно розрахуватись із своїми кредиторами.

Тут значну роль можуть відіграти резерви, як одна з форм фінансової гарантії платоспроможності підприємства.

Узагальнюючи наведене вище, можна виокремити наступні внутрішні чинники, які впливають на фінансову стабільність підприємства:

ѕ галузева приналежність підприємства;

ѕ структура продукції, що виготовляє підприємство та її частка у загальній платоспроможності;

ѕ розмір сплаченого статутного капіталу;

ѕ розмір витрат, їхня динаміка у порівнянні з грошовими доходами;

ѕ стан майна і фінансових ресурсів з урахуванням запасів та резервів, їх складу та структури;

ѕ ефективність управління підприємством.

Основні відмінності між зовнішнім та внутрішнім аналізами ілюструє таблиця 2.1

Таблиця 2.1 Ознаки видів фінансового аналізу, які застосовуються в інвестиційній діяльності ТОВ «І.С.С.А»

Ознака	Фінансовий аналіз
	зовнішній	внутрішній
Інформаційна база аналізу	Фінансова звітність (публічна)	Бухгалтерський управлінський облік та звітність
Рівень регламентації правил	Держава	Підприємство
Суб'єкти аналізу (користувачі)	Підприємство і його прямі та непрямі ділові партнери	Підприємство
Відкритість результатів аналізу	Відкриті	Комерційна таємниця

Завдання фінансового аналізу зумовлені завданням управління підприємством у трьох сферах діяльності - фінансовій, інвестиційній та операційній (виробничій), що поєднані рухом фінансових ресурсів. Такий поділ, що є традиційним для країн з розвиненою економікою нещодавно набрав чинності і в Україні.

Звідси завдання фінансового аналізу полягають в інформаційному забезпеченні прийняття обґрунтованих рішень за такими напрямками діяльності підприємства:

ѕ фінансовою - управління пасивами; забезпечення підприємства фінансовими ресурсами; визначення оптимального розміру, складу і структури джерел фінансування зі свідомим ризиком за очікувані вигоди, що пов'язаний з використанням зовнішніх позик;

ѕ інвестиційною - управління активами; розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимального розміру, складу і структури активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів;

ѕ операційною - управління фінансовими результатами діяльності; прибуткова поточна діяльність завдяки ефективному використанню наявних ресурсів.

Жоден фінансовий аналіз не вважається повним, якщо не охоплює всіх сфер діяльності підприємства і складається лише з цифр. Якісний аналіз має передувати кількісному, оскільки за його допомогою можна встановити найактуальніші для підприємства проблеми щодо показників його виробничої діяльності.

Аналіз фінансового стану підприємства переслідує декілька цілей:

ѕ визначення фінансового положення;

ѕ виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі;

ѕ виявлення основних факторів, що викликають зміни у фінансовому стані;

ѕ прогноз основних тенденцій фінансового стану.

Досягнення цих цілей досягається за допомогою різних методів і прийомів.

Існує певна класифікація методів і прийомів фінансового аналізу.

Методи фінансового аналізу поділяються на формалізовані та неформалізовані. До формалізованих методів належать такі:

Класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу - ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування.

Традиційні методи економічної статистики - середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки показників у динаміці.

Методи математичної статистики вивчення зв'язків - аналізи кореляційний, регресивний, дискримінант ний, дисперсійний, факторний, коваріаційний та ін.

Економетричні методи - матричні, теорії міжгалузевого балансу.

Методи економічної кібернетики і оптимального програмування - системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування та ін.

Методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень - теорії графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.

За ознакою предмета методи та прийоми фінансового аналізу традиційно поділяють на такі: аналізи вертикальний, горизонтальний та відносних показників (коефіцієнтів).

Вертикальний аналіз полягає у визначені у відсотках структури досліджуваного об'єкта, наприклад структури активі, пасивів, прибутку від звичайної діяльності, операційних витрат тощо.

За допомогою вертикального аналізу порівнюють відносні показники за підприємствами, що істотно різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів. Вертикальний аналіз зменшує вплив на вартісні показники інфляційного фактора.

Горизонтальний аналіз має на меті дослідити зміни показників у часі з розрахунками абсолютних і відносних відхилень (темпів).



Мал. 1.1

Горизонтальний та вертикальний аналізи доповнюють один одного. На практиці складають аналітичні таблиці, де одночасно використовують прийоми вертикального та горизонтального аналізів.

Аналіз відносних показників. Відомо понад 200 відносних аналітичних показників, які можна розраховувати на основі фінансової звітності. Фінансовий аналітик не повинен намагатися розрахувати все, що можливо. Досвід свідчить, що кілька правильно вибраних коефіцієнтів містять потрібну інформацію. Користь кожного конкретного коефіцієнта суворо визначена метою аналізу. Тому до здійснення аналізу необхідно з'ясувати, з погляду якого користувача він виконується, його мету та регламентовані або рекомендовані кількісні значення показників.

Трендовий аналіз базується на розрахунках відносно відхилень показників за декілька років від рівня базисного року, для якого вісі показники приймаються за 100%. Інакше кажучи, трендовий аналіз є порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та означення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, звільнений від випадкових та індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формується можливі значення показників в майбутньому, а внаслідок, ведеться перспективний, прогнозний аналіз. Найбільш розповсюджений прийом фінансового аналізу - використання різноманітних фінансових коефіцієнтів.

Коефіцієнти є відносними величинами, при вирахуванні яких одну з величин приймають за одиницю, а другу виражають як відношення до одиниці. Розрахунок фінансових коефіцієнтів заснований на існуванні певних взаємозв'язків між окремими статтями балансу. Вони є відправною точкою для подальшого факторного аналізу фінансового положення підприємства і виражають математичні взаємовідносини між двома величинами, аналіз яких дозволяє досліднику виявити скриті явища. Від правильності толкування їх залежить корисність аналізу відповідних коефіцієнтів для прийняття рішення. Це самий складний аспект аналізу відносин, так як він потребує знань внутрішніх і зовнішніх факторів їх формування. Фактичний рівень відносин порівнюється с минулим, з теоретично обґрунтованим, з галузевим.

Більш глибокий аналіз не завжди підтверджує висновки, що зроблені на основі відносин, так як на їх рівень впливає специфіка окремих підприємств, середнє значення галузевих даних, не оптимальність фактично досягнутого рівня в попередні роки. Найбільш розповсюдженим та такі що вивчають є наступні показники: ліквідність фінансової стійкості, дохідність та ділова активність.

Значення бухгалтерського балансу настільки важливе, що його нерідко називають аналізом фінансового стану підприємства.

Вміння читати баланс, знання змісту кожної статті, методу його оцінки та ролі в діяльності підприємства дає можливість:

ѕ отримати значний об'єм інформації про фінансовий стан підприємства;

ѕ визначити ступінь забезпеченості підприємства власними обіговими коштами;

ѕ визначити за рахунок яких статей змінився об'єм обігових коштів;

ѕ дати оцінку фінансового стану підприємства навіть без розрахунків аналітичних показників;

Аналіз балансу складається з:

ѕ оцінки зміни валюти балансу за період, що досліджується;

ѕ співставлення темпів росту валюти балансу з темпами росту об'єму виробництва, реалізації продукції, сукупного та чистого доходу;

ѕ вивчення взаємозв'язків розділів, груп та окремих статей балансу;

ѕ аналіз характеру змін окремих розділів балансу.

На даному етапі аналізу формується первинне уявлення про діяльність підприємства, виявляються зміни у складі майна підприємства та їх джерелах, визначається взаємний зв'язок між показниками, доцільність розміщення коштів та ресурсів підприємства, його поточна платоспроможність. З цією метою визначають співвідношення окремих статей активу і пасиву балансу, їхню питому вагу в валюті балансу, розраховують суми відхилень в структурі основних статей балансу поточного періоду у порівнянні з попереднім.