2

Аналіз структура витрат виробництва і шляхи їх зменшення

ПЛАН

• ВСТУП 3
• Розділ 1. Витрати підприємства: економічний зміст та класифікація. 6
• 1.1 Поняття та необхідність обліку витрат. 6
• 1.2 Класифікація витрат в управлінському обліку. 8
• 1.3 Методи вивчення поведінки витрат. 17
• Розділ 2. Методи обліку витрат на підприємстві. 21
• 2.1 Облік витрат та фактори, що впливають на його побудову. 21
• 2.2 Класифікація методів обліку витрат. 27
• 2.3 Порядок застосування директ-костингу. 29
• 2.4 Порядок застосування стандарт-косту та нормативного методу. 33
• Розділ 3.Аналіз фінансово-господарської діяльності ВАТ “Техносервіс” 40
• 3.1 Характеристика господарської діяльності ВАТ “Техносервіс” 40
• 3.2 Аналіз фінансового стану ВАТ “Техносервіс”. 41
• 3.3 Аналіз витрат ВАТ “Техносервіс” 45
• 3.4 Резерви зниження витрат. 47
• ВИСНОВКИ 49
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 51

ВСТУП

На сьогодні управлінський облік - це не лише облік витрат підприємства, а передусім, добре організований аналітичний облік і не лише витрат, а й таких об'єктів як основні засоби, нематеріальні активи, запаси, грошові кошти, кошти в розрахунках, капітал, зобов'язання тощо. Набуваючи нового, більш вагомого значення у сучасній економічній практиці суб'єктів господарювання, управлінський облік не просто реєструє, узагальнює, контролює факти господарського життя, він забезпечує управлінський персонал інформацією про різні аспекти діяльності підприємств, які відображаються у бухгалтерському обліку і безпосередньо впливають на якість управлінських рішень, ефективність системи управління. Такий облік покликаний забезпечити систему управління якісною економічною інформацією. Дані управлінського обліку широко використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень, для аналізу господарської діяльності та пошуку резервів скорочення витрат.

Перехід на новий порядок нормативного регулювання бухгалтерського обліку в зв'язку з розробкою і впровадженням системи Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку спричиняє необхідність використання нового понятійного апарату в управлінському обліку. Цей апарат включає такі основні поняття:

· об'єкт обліку виробничих витрат - витрати на виробництво, що групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості продукції

· витрати - зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками)

· витрати майбутніх періодів - витрати, понесені підприємством в звітному періоді, але відносяться по часу їх використання у виробництві до наступних звітних періодів

· собівартість продукції (робіт, послуг) - грошове вираження витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

· прямі витрати - економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами

· непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом

· основні витрати - витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати

· накладні витрати - витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва

· витрати періоду - витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені

Управлінський облік здійснюють за допомогою різноманітних методів. Метод - методологічний комплекс, тобто сукупність конкретних прийомів і способів пізнання, перетворення або оцінки дійсності. Методом обліку в практичному розумінні є використання різних прийомів обробки отриманих даних, які зафіксовані документально (спостереження, вимірювання, систематизація та реєстраційне узагальнення), сукупність прийомів та способів, що дають змогу обліку виконувати контрольні, аналітичні і управлінські завдання. Основними способами управлінського обліку є елементи методу бухгалтерського обліку:

· документування - кількісне і якісне відтворення господарських операцій в момент ії здійснення в установлених формах первинних документів

· інвентаризація - співставлення фактичних даних із обліковими і оформлення виявленого відхилення

· оцінка - узагальнення об'єктів бухгалтерського обліку, які одержали первісну кількісну характеристику в натуральних вимірниках, грошовому співставленні

· калькулювання - групування витрат та визначення собівартості продукції

· подвійний запис - взаємозв'язок відображення і контролю кожної операції одночасно на двох рахунках за одною сумою

· звітність - одержання системи економічних показників, які всебічно характеризують фінансову діяльність

Також до методів управлінського обліку відносять і інші методи:

1. Індексний метод (статистичний), який полягає у застосуванні індексів. Індекс - відносна величина, що характеризує зміну рівня будь-якого суспільного явища у часі, просторі чи порівняно з планом, нормою, стандартом

2. Прийоми економічного аналізу, зокрема, факторний аналіз - методика комплексного і систематичного вивчення та вимірювання впливу факторів на величину результативних показників.

3. Математичні методи, зокрема, кореляційно-регресійний аналіз - побудова та аналіз економіко-математичної моделі у вигляді рівняння кореляційного зв'язку, що виражає залежність результативної ознаки від однієї або кількох ознак-факторів. Також використовується лінійне програмування, спосіб найменших квадратів

4. Використання комп'ютерної техніки.

Розділ 1. Витрати підприємства: економічний зміст та класифікація

1.1 Поняття та необхідність обліку витрат

Процес праці - це поєднання трьох обов'язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах. У такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні усім суспільно-економічним формаціям.

П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.

Основними передумовами управління витратами є наступні напрями:

1. В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізувати його.

2. Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління.

3. Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію.

4. Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат та визначенню точної фактичної собівартості та прогнозні розрахунки собівартості, складання обгрунтованих нормативних калькуляцій та організація контролю за їх дотриманням в процесі виробництва.

5. Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись у хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності.

6. Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий взаємозв'язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контролюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами відповідальності.

Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування. [1]

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

Основні переваги обліку витрат полягають у тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення. Облік витрат допомагає керівництву виявляти ті підрозділи, які відповідальні за здійснені витрати.

Завданнями обліку витрат є:

· Скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими в кошторисі

· Збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів

· Забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства

· Розподіл накладних витрат

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень.

1.2 Класифікація витрат в управлінському обліку

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обгрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат - поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Виділяють три напрями класифікації витрат:



Рис.1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку.

Вичерпані (спожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати - у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію - витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов'язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість

На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.

На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду - витратами діяльності. [2]

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв'язку з певним об'єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов'язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Отже, непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати - витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація.

Накладні витрати - витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов'язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання).

Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

По відношенню до обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Часитна виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користуванням телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.

До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати - витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати - витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати - витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) - вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення

Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати - витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати - загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином:

АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC,

де АТС - середні витрати на виробництво продукції

AFC - середні постійні витрати

AVC - середні змінні витрати

Q - обсяг виробництва

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення.

Класифікація за типом “поведінки” витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші dитрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продаж товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає у тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції. [3]

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати - витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки у разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати - плату за тривалість проведених розмов.

Постійні (умовно-постійні) витрати - витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.

Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється у бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапозону діяльності та певного часу.

Релевантний діапозон - діапозон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат та їх фактором.

В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.

Напівпостійні витрати - витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник.

Таким чином, за короткий період часу витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними і змінююються ступінчасто.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати - витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати - витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності.

За положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видами діяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.

Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Надзвичайна діяльність відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії). Втрати, внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності.

Існують також й інші класифікаційні ознаки:

Таблиця 1.1. Визначення категорій витрат

Група	Визначення	Приклад
За періодичністю вкладів
Поточні	Витрати, які виникають у ході фінансово-господарської діяльності	Витрати по утриманню приміщень, будівель, обладнання
Одночасні	Витрати, виникнення яких визначається одиничним випадком	Витрати на аудиторську перевірку
По відношенню до виробничого процесу
Виробничі	Витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виробництва готової продукції	Витрати праці і матеріалів. Виробничі накладні витрати
Невиробничі	Витрати, які не входять до собівартості товарно-матеріальних запасів	Витрати на рекламу, наукові дослідження
За часом розрахунку
Фактичні	Реально здійснені витрати	Витрати за певний період
Планові	Визначені витрати	Витрати майбутніх періодів
По відношенню до продукції
Загальні (сумарні)	Сума витрат, які понесло підприємство у процесі виробництва визначеного виду чи партії продукції	Загальна собівартість виробленої (реалізованої) продукції
Витрати на одиницю	Витрати, які понесло підприємство на виробництво одиниці продукції	Собівартість одиниці продукції
По відношенню до періоду
Короткострокові	Витрати короткострокового періоду, протягом якого фактори виробництва не змінюються	Обладнання з тривалим строком служби, чисельність робітників
Довгострокові	Витрати довгострокового періоду, протягом якого можуть змінитися фактори виробництва	Зміни виробничої потужності

1.3 Методи вивчення поведінки витрат

Витрати мають властивість поводитися по-різному. Під поведінкою витрат розуміють характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства.

Зміни у складі та величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, що впливає на витрати, називають фактором витрат.

Таблиця 1.2. Приклади факторів витрат для різних функцій бізнесу.

Функція бізнесу	Фактори витрат
Дослідження і розробки	Кількість проектів, технічна складність проектів
Проектування продукції, послуг і процесів	Кількість продукції, кількість складових частин продукції
Виробництво	Обсяг виробництва, кількість переналагоджень обладнання, основна заробітна плата
Маркетинг	Кількість рекламних оголошень, кількість продавців, виручка
Доставка	Кількість замовників, вага вантажів, відстань перевезень
Обслуговування клієнтів	Кількість замовлень, час обслуговування
Управління	Кількість замовлень, кількість персоналу

Розуміння взаємозв'язку між витратами та певними факторами дозволяє передбачити майбутні релевантні витрати, необхідні для прийняття управлінських рішень. Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат і побудувати їх функцію.

Оцінка витрат - процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними чинниками на підставі дослідження минулої діяльності.

Функція витрат - математичний опис взаємозв'язку витрат та їх фактора.

У спрощеному вигляді функція витрат може бути описана так:

Y = a + bx,

де Y - загальні витрати

a - загальні постійні витрати

b - змінні витрати на одиницю діяльності

x - значення фактора (чинника) витрат

На практиці витрати, як правило, залежать від декількох факторів витрат, але для побудови функції витрат, здебільшого, обирають один чи два найвпливовіші фактори.

Функція витрат полегшує передбачення витрат, тобто прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов діяльності)

Технологічний аналіз - системний аналіз функцій діяльності задля визначення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів та результатом діяльності.

Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідних операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний аналіз діяльності.

Перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів.

Метод аналізу облікових даних передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку. [4]

Метод аналізу облікових даних досить широко використовується в практиці. Але слід враховувати, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера і аналізі минулих подій. Через те його недоліком є певна суб'єктивність та можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності. Уникнути зазначених недоліків можна за допомогою серії спостережень взаємозв'язку між фактором витрат та витратами.

Метод вищої-нижчої точки передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати - різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності.

Графічне відображення функції витрат дозволяє уникнути ризику помилки, який пов'язаний із застосуванням методу вищої-нижчої точки. При використанні даного методу лінія функції витрат проводиться через вищу та нижчу точки графіка, ігноруючи всі інші точки.

Але, якщо всі інші точки не мають тісного взаємозв'язку з вищою та нижчою точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між витратами та їх фактором.

Метод візуального пристосування - графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

Метод візуального пристосування дозволяє уникнути недоліків методу вищої-нижчої точки, але не уникнути суб'єктивності, оскільки результати розрахунків суттєво залежать від кваліфікації аналітика.

Розділ 2. Методи обліку витрат на підприємстві

2.1 Облік витрат та фактори, що впливають на його побудову

До витрат виробничої сфери діяльності відносяться витрати, обумовлені технологією виробництва та які складають основу виготовленої продукції.

Вцілому механізм господарювання підприємства визначається ступенем управління витратами. Основні елементи системи управління витратами на виробництво наведено на рис. 2.2.

Рис. 2.1. Елементи системи управління витратами та їх взаємозв'язок.

Вимоги управління визначають окреме вивчення методики визначення витрат виробничої діяльності і необхідність розробки для підприємств системи контролю за собівартістю продуукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності групувань витрат, що застосовують у обліку.

Облік витрат - відображення витрат, що здійснюються на підприємстві протягом певного періоду, пов'язаних з процесами постачання, виробництва і реалізації в розрізах, що формують собівартість готової продукції.

Таке відображення забезпечує отримання вичерпаної інформації, необхідної для того, щоб управляти витратами підприємства і оцінювати його діяльність шляхом визначення фінансових результатів.

Облік витрат на виробництво необхідно розглядати як сукупність взаємопов'язаних послідовних, організаційних, логічних, розрахункових операцій і процедур формування інформації про витрати. В цьому обліковому процесі здійснюється первинний облік, групування, систематизація інформації, а також калькулювання собівартості продукції. [9]

Облік витрат можна вести в будь-якій деталізації. При цьому потрібно, щоб в первинних документах було організовано достатньо кількість ознак групування інформації. В аналітичному обліку підприємства на сьогодні немає перешкод для впровадження всіх виправдань прийомів управлінського обліку, в частині обліку витрат, випуску продукції і калькулюванні собівартості. Децентралізація обліку витрат в підрозділах підприємства (за центрами відповідальності і місцями формування витрат) дає можливість виявити резерви виробництва: винуватців перевитрат, шляхи економії і зниження витрат. Така організація аналітичного обліку витрат забезпечує індивідуальну персональну відповідальність кожної посадової особи і працівника за результати виробництва на своїй ділянці і робочому місці.

Як відомо, аналітичний облік витрат організовується відповідно до галузевих методичних рекомендацій по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг). Але навіть в межах однієї галузі кожне підприємство має суттєві особливості в технології і організації виробництва, і це не може не враховуватись в управлінському обліку при організації аналітичного обліку витрат.

На побудову обліку виробничих витрат впливає безліч факторів, які доцільно об'єднати в групи: загально-організаційні, обліково-організаційні та технологічні.

До загально-організаційних факторів відносяться:

· Вид підприємницької діяльності. Облік витрат виробничих, комерційних підприємств, кредитно-банківських установ значно відрізняється

· Галузь та підгалузь виду діяльності. Кожна галузь діяльності має бути відокремлена в бухгалтерському обліку для визначення по кожній з них фінансового результату

· Форма спеціалізації. Враховуються види виробів, наданих послуг, виконаних робіт. Витрати та доходи обліковуються окремо по кожному виду продукції

· Організаційна побудова. Вона може характеризуватись - цеховою або безцеховою структурою

· Тип виробництва. Може бути індивідуальним, серійним або масовим.

Наведені чинники визначають побудову бухгалтерського обліку, тобто системи рахунків, Головної книги, методику їх ведення та складання бухгалтерського балансу і, разом з тим, є вихідними для побудови управлінського обліку.

Калькулювання фактичної собівартості продукції складають для порівняння витрат на виробництво та реалізацію за ціною продажу одиниці виробу. Якщо доходи не покривають витрати на виробництво, виникає питання про доцільність виробництва. Для проведення аналізу собівартості недостатньо мати загальну суму витрат, необхідні дані про кожну статтю витрат. Ці дані можна одержати різними спососбами. Вибір способу залежить від організації виробництва на підприємстві. Проте кожний вид діяльності, кожна галузь або підгалузь виду діяльнлості, а також вид продукції визначають відмінності в організації виробництва на підприємстві.

Слід зазначити і така чинники побудови обліку витрат:

· Методи оцінки об'єктів обліку

· Організація внутрішньогосподарських відносин

· Методи формування виробничої собівартості продукції

· Склад і структура окремих калькуляційних статей, можливість організації їх аналітичних розрізів

· Прийнятий варіант методу калькулювання за ознаками повноти (повних або неповних витрат) та періодичності (позамовний або попроцесний).

Технологічним фактором виступає технологічний процес виробництва, який можна класифікувати за різними ознаками.

За характером одержання продукції господарства, які виготовляють або видобувають продукцію, поділяють на дві великі групи: видобувні (видобуток вугілля, руди, солі) і переробні (машинобудування, приладобудування, хімічна, цукрова, кондитерська промисловість).

У видобувних галузях відсутні витрати на сировину та матеріали, оскільки вони є дарами природи. Для них характерною ознакою є відносно короткий цикл виробничого процесу, відсутність незавершеного виробництва, однорідність продукції.

У переробних виробництвах здійснюється переробка чи обробка сировини і матеріалів видобутих, вирощених або виготовлених на переробних підприємствах.

За характером технології виробництва поділяють на такі, технологічний процес яких може бути перерваний і це не призводить до псування речовин, що переробляються, та на такі, де при перериванні технологічного процесу чи зупинці його на невеликий відрізок часу речовини, що переробляються, починають псуватися і їх подальша переробка стає недоцільною. Тобто від характеру технології залежить чи є виробничий процес перервним або безперервним.

Технологічні операції за своім характером можуть бути двох видів: механічні або органічні (хімічні, біологічні). Якщо у виробництвах з механічними операціями продукцію отримують виключно після збору самостійних механічних елементів, деталей, вузлів, комплектів тощо, то його називають механічним.. У цих виробництвах можна відокремлювати в обліку будь-яку ділянку виробництва, оскільки є можливість визначити кількісні та вартісні параметри. Це дає змогу будувати обліковий процес виробництва з поділом на переділи, фази, ділянки аж до окремої операції.

Якщо процес виробництва складається із органічних або змішаних операцій, то його називають органічним. У таких виробництвах необхідний ретельний відбір технологічних операцій, на яких можна виміряти кількісні та якісні параметри виробничого процесу і визначити їх відносно напівфабрикату, а також встановити можливість формування собівартості цих напівфабрикатів. У разі відсутності такої можливості облік слід будувати в цілому по виробництву. [10]

Характер організації - можливість відокремлювати робочі місця, фази, технології, переділи тощо, що дає змогу відповідно будувати облік процесу виробництва.

Відокремлені самостійні технологічні ділянки (робоче місце, фаза, переділ, лінія) на практиці називають центром витрат. У межах цих центрів здійснюють облік витрат.

Характер продукції. Результатом виробництва є продукція (робота, послуга). Бухгалтерський управлінський облік повинен надавати інформацію про її кількість, якість, вартість. За цією ознакою, тобто характкром, продукцію групують за:

· Формою

· Ступенем готовності

· Конструкторською та технологічною складністю

За формою продукцію поділяють на таку, яка має уречевлену форму (виріб), форму результату роботи (ремонт) або форму послуги (перевезення вантажу).

За ступенем готовності розрізняють продукцію готову та неготову - незавершене виробництво (не укомплектовану).

За конструкторською та технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну.

Готова продукція - продукція, яка повністю відповідає стандартам, технічним, договірним або іншим умовам, прийнята із виробництва на склад, а в окремих випадках на неї може бути оформлено сертифікат або інший документ про якість.

При побудові обліку виробничого процесу потрібно чітко розмежовувати такі поняття, як готовий продукт та напівфабрикат (напівпродукт).

Готова продукція може бути основною, побічною, супутньою.

Основна - продукція, заради виготовлення якої організований даний процес виробництва. Побічна продукція виготовляється спільно з основною в одному технологічному процесі із однієї вихідної сировини і має незначну ціну реалізації. Супутніми є продукти, які обов'язково з'являються в процесі виробництва основної продукції і мають значну ціну реалізації.

Крім продукції, у виробничому процесі з'являються й інші елементи речового характеру: відходи, брак тощо. Це вимагає з'ясування уречевленого результату виробничого процесу для організації їх обліку.

Слід зазначити, що на побудову обліку виробничого процесу впливає також оцінка продукції. Залежно від того, для чого потрібна оцінка, продукцію оцінюють або за фактичною, або за плановою собівартістю. Обліковою вартістю можуть бути також роздрібні, договірні, оптові ціни реалізації.

2.2 Класифікація методів обліку витрат

Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання.

Важливою рисою систем упралінського обліку є оперативність обліку витрат. Згідно з цим принципом виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції).

ОБЛІК ВИТРАТ

Рис.2.2. Методи обліку витрат

У межах кожного з цих методів можна здійснювати калькулювання:

Ш Позамовне чи попроцесне - за періодичністю складання

Ш Повної собівартісті (включаються постійні та змінні, виробничі і невиробничі витрати) чи неповної (обмеженої) собівартості (тобто калькулювання на основі лише змінних витрат) - в залежності від повноти охоплення обліком витрат.

Методи обліку витрат на виробництво повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому оперативність інформації значно важливіша від точності.

Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

Цей метод, як правило, є традиційним та найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах.

Облік фактичних витрат на виробництві будується на наступних принципах: повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського управлінського обліку; облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об'єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих витрат на об'єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.

Застосування цього методу дозволяє визначити фактичну (або “історичну”) собівартість. Проте він має ряд недоліків: виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрат та недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, пошуку та мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Самее це визначає обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю.

Тому найбільш прогресивними виявляються варіанти обліку нормативних витрат, особливо в умовах ринкових відносин та конкуренції.

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.

2.3 Порядок застосування директ-костингу

На сьогодні зростає потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат. Таку інформацію у вигляді даних про калькулювання собівартості продукції на основі змінних витрат надає система управлінського обліку директ-костинг, яка вперше почала застосовуватись на початку 50-х років на промислових підприємствах США.

Директ-костинг (калькулювання змінних витрат) - система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу.

Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:

Ш Собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних вирбничих витрат; решта витрат - постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми

Ш Управлінський і фінансовий облік інтегровані

Ш В процесі калькулювання визначається маржинальний дохід

Виробнича собівартість виготовленої та реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності вд технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається.

За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво. Постійні витрати не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Ці витрати збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді. [11]

Інтеграція управлінського і фінансового обліку полягає в тому, що записи на рахунках управлінського і фінансового обліку об'єднуються в загальну систему, тому всі внутрішні операції управлінського обліку відображаються в Головній книзі. Внутрішні звіти про виробничі витрати і звіти про прибутки та збитки регулярно надаються керівництву у вигляді залежності “витрати-обсяг-прибуток”.

Інтеграцію управлінського обліку іноді називають моністичною системою. Проте, ця система має певні недоліки: по-перше, характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об'єднувати їх недоцільно, адже в основу їх поділу покладено збереження комерційної таємниці; по-друге, моністична система ведення обліку більш об'ємна і складна, що обумовлено кількістю статей, пов'язаних з внутрішніми операціями. Звісно, що ці недоліки роблять всю систему дорогою, а також негнучкою, непрактичною.

В Плані рахунків України облік витрат та результатів передбачає застосування на практиці основної ідеї директ-костингу - розподіл загальних витрат за ознакою їх взаємозв'язку з виробництвом і калькулювання на цій основі неповної (обмеженої) собівартості за носіями витрат.

Всі витрати звітного періоду в українському Плані рахунків поділені на виробничі, обумовлені здійсненням виробничого процесу, і періодичні, більше пов'язані з тривалістю звітного періоду. Прямі виробничі витрати обліковуються по дебету рахунку 23 “Виробництво”, непрямі виробничі витрати - по дебету рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” з кредиту рахунків виробничих тиа фінансових ресурсів. В кінці звітного періоду в розрахунок собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), крім прямих виробничих витрат, включаються й непрямі виробничі витрати, які обліковувались протягом звітного періоду на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, що відображається записом по дебету рахунків 23 “Виробництво” і кредиту рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”. Періодичні ж витрати, які збиралися на рахунках 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут”, 94 “Інші операційні витрати” та ін. за цим варіантом не включаються до собівартості об'єктів калькулювання, а списуються в кінці звітного періоду на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Для забезпечення аналітичних розрахунків необхідно вести окремий облік змінних та постійних витрат з підрахунком маржинального доходу за виробами.

Маржинальний дохід (брутто-прибуток) - різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами.

На підприємстві, при використанні системи директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск, оскільки різниця між ціною продажу та сумою змінних витрат не зникає в результаті списання постійних непрямих витрат на собівартість конкретних виробів.

За рахунок скорочення статей собівартості спрощується її нормування, облік, контроль, покращується облік та контроль умовно-постійних, накладних витрат, оскільки їх сума за даний конкретний період висвітлюється в звіті про прибутки та збитки окремим рядком, що наглядно демонструє їх вплив на величину прибутку підприємства.

З маржинального доходу покриваються загальні постійні витрати (в тому числі комерційні та адміністративні).

Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку, тому його можна розрахувати за формулою:

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

Система директ-костингу дозволяє здійснювати оперативний контроль за постійними витратами, ніж це можливо при системі повного розподілу витрат, оскільки в процесі контролю за собівартістю продукції використовуються стандартні витрати або гнучкі бюджети.

Система директ-костингу має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні:

· Маржинальний дохід, отриманий з її допомогою характеризує суму покриття по конкретних видах продукції, що дає можливість відібрати вироби з найбільшою рентабельністю та впроваджувати їх у виробництво

· Сприяє спрощенню нормування, обліку та контролю за рахунок скорочення статей витрат

· Підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про прибутки та збитки

· Дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності.

· Прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів

· Звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ-костингу, більшою мірою відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті, які складені за системою розподілу витрат між виробами

· Директ-костинг об'єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-кост і гнучкі бюджети

· На основі даних обліку сум покриття можливо приймати різноманітні оперативні рішення по управлінню підприємством: для досягнення ефективної політики цін, для визначення меж, до яких можливо зменшувати ціни залежно від ринкових чинників

· Орієнтує облік на кінцевий результат, що досягається шляхом розрахунку сум покриття (маржинального прибутку) за кожним напрямом діяльності і в цілому по підприємству

· Дозволяє визначити суми покриття в розрізі груп виробів, центрів вдповідальності, покупців, зон реалізації

Проте система директ-костинг не позбавлена певних недоліків:

· Основні труднощі полягають у відокремленні постійних витрат. Значна частина напівзмінних витрат може розподілятись по-різному залежно від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах

· Для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку

· При переході від системи повного розподілу витрат до системи директ-костингу виникають серйозні проблеми у визначенні суми податку на прибуток

· Аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.

2.4 Порядок застосування стандарт-косту та нормативного методу