Оптимізація структури техніко-технологічної бази підприємства

КУРСОВА РОБОТА

Дисципліна: «Економіка підприємства»

Оптимізація структури техніко-технологічної бази підприємства

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Виробничий процес і його організація

1.1.1 Структура і принципи організації виробничого процесу

1.1.2 Організаційні типи виробництва

1.1.3 Виробничий цикл

1.1.4 Методи організації виробництва

1.2 Інфраструктура обслуговування виробничого процесу підприємства

1.2.1 Поняття інфраструктури підприємства, її види і значення

1.2.2 Система технічного обслуговування (допоміжне виробництво)

1.2.3 Капітальне (незавершене) будівництво

1.3 Принципи, типи, форми і методи організації виробництва

2 СТРУКТУРА АКТИВІВ ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Класифікаційні групи необоротних основних засобів та їх характеристика

2.2 Необоротні нематеріальні ресурси та їх структура

2.3 Запаси як матеріальна частина оборотних активів підприємства

3 ТРЕНІНГ- АНАЛІЗ ОПТИМІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Підприємство з масовим виробництвом - ВАТ “ХЛІБ”

3.2 Підприємство з дрібносерійним виробництвом - ВАТ “САЗ”

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сутність організації виробництва складається в матеріальному виробництві в об ' єднанні продуктивних сил і виробничих відносин у єдиному способі вироб-ництва , характерному для даного суспільства.

Продуктивні сили - це сили і засоби, що беруть участь у суспільному ви-робництві: людська праця та знаряддя і предмети праці.

Виробничі відносини - це відносини між людьми в процесі виробництва, що включають виробничо-технічні відносини і соціально-економічні відносини.

Виробничо-технічні відносини - це поділ і кооперація праці, що ведуть до відокремлення окремих робіт, бригад, ділянок , цехів і обумовлюють необхідність налагодження між ними виробничих зв'язків.

Сутність організації виробництва складається в об'єднанні і забезпеченні взаємодії особистих і речовинних елементів виробництва, установленні необхід-них зв'язків і погоджених дій учасників виробничого процесу, створенні органі-заційних умов для реалізації економічних і соціальних потреб працівників на ви-робничому підприємстві.

Основною частиною виробничого процесу є технологічний процес, що міс-тить цілеспрямовані дії по зміні і визначенню стану предметів праці. У ході реалі-зації технологічного процесу відбувається зміна геометричної форми, розмірів і физико- хімічних властивостей предметів праці.

Поряд з технологічними процесами виробничий процес включає також і не-технологічні процеси, що не супроводжуються зміною предметів праці. До таких процесів відносяться транспортні, складські, вантажно-розвантажувальні, комп-лектувальні і деякі інші операції і процеси.

По своєму призначенню і ролі у виробництві процеси підрозділяються на основні, допоміжні й обслуговуючі. Основними називаються виробничі процеси, у ході яких здійснюється виготовлення основної продукції, що випускається під-приємством. До допоміжного відносяться процеси, що забезпечують безперебійне протікання основних процесів. Обслуговуючими процесами називаються такі, у ході реалізації яких виконуються послуги, необхідні для нормального функціону-вання як основних так і для допоміжних процесів.

Сукупність основних процесів утворює основне виробництво, що характе-ризується підготовчою , обробною і складальною частиною, стадією виробничого процесу, простими і складними виробничими процесами , структурою виробничо-го процесу як взаємозв'язком основних, допоміжних і обслуговуючих процесів.

Структура підприємства - це його внутрішня будівля, що характеризує склад підрозділів і систему зв'язку, підпорядкованість і взаємодія між ними. Розрізняють поняття виробничої, загальної й організаційної структур керування.

Сукупність виробничих підрозділів (цехів, ділянок, що обслуговують господарств і служб) чи прямо побічно беруть участь у виробничому процесі, їхня кількість і склад визначають виробничу структуру підприємства.

Метою дійсної роботи - економічного тренінга був теоретичний аналіз сутності та практичний аналіз структури техніко-технологічної бази підприємств одиничного, серійного, масового виробництва та факторів, що обумовлюють її, і факторів, що впливають на неї.

1 ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Виробничий процес і його організація

1.1.1 Структура і принципи організації виробничого процесу

Процес взаємодії виробничих факторів на підприємстві, спрямований на пе-ретворення вихідної сировини (матеріалів) у готову продукцію, придатну до спо-живання чи до подальшої обробки, утворює виробничий процес чи виробництво Економіка підприємства.Підручник в 2-х томах / Під ред. С.Ф.Покропивного- К.: КНЕУ, 2000 .

Основними елементами виробничого процесу є праця (діяльність людей), предмети і засоби праці. У багатьох виробництвах використовуються природні процеси (біологічні, хімічні).

Найбільш великими частинами виробничого процесу є основне, допоміжне і побічне виробництва.

До основного відносяться ті процеси, прямим результатом яких є виготов-лення продукції, що складає товарну продукцію даного підприємства, а до допо-міжних - ті, у ході яких створюються напівпродукти для основного виробництва, а також виконуються роботи, що забезпечують нормальний плин основних проце-сів. Побічне виробництво охоплює процеси переробки відходів основного вироб-ництва чи їхньої утилізації.

За течією в часі виробничі процеси підрозділяють на дискретні (переривані) і безперервні, викликані безперервністю технологічного процесу чи потребами суспільства.

По ступені автоматизації виділяють процеси: ручні, механізовані (викону-ються робітниками за допомогою машин), автоматизовані (виконуються машина-ми під спостереженням робітника) і автоматичні (виконуються машинами без участі робітника по заздалегідь розробленій програмі).

Процес основного, допоміжного і побічного виробництва складається з ряду виробничих стадій.

Стадія - це технологічно закінчена частина виробництва, що характеризує зміну предмета праці, що переходить з одного якісного стану в інший.

Виробнича стадія поділяється, у свою чергу, на ряд виробничих операцій, що представляють собою первинну ланку, елементарну, найпростішу складову частину процесу праці. Виробнича операція виконується на окремому робочому місці, одним чи групою робітників, над тим самим предметом праці, за допомо-гою тих самих засобів праці.

По призначенню виробничі операції поділяють на:

а) технологічні (основні), у результаті яких вносяться якісні зміни в предмети праці, його стан, зовнішній вигляд, форму і властивості;

б) транспортні, що змінюють положення предмета праці в просторі й умови, що створюють, для потокового виробництва;

в) обслуговуючі, що забезпечують нормальні умови для роботи машин (їхнє чищення, змащення, збирання робочого місця);

г) контрольні, сприятливі правильному виконанню технологічних операцій, дотриманню заданих режимів (контроль і регулювання процесу).

Для нормальної організації виробничого процесу необхідно дотримувати наступні принципи Васильков В.Г. Організація виробництва : Навч.посібник. - К. : КНЕУ, 2003 :

а) принцип спеціалізації - це закріплення за кожним цехом, виробничою ділян-кою, робочим місцем, технологічно однорідної групи робіт чи строго визначеної номенклатури виробів;

б) принцип безперервності процесу означає забезпечення руху предмета праці з одного робочого місця на інше без затримок і зупинок;

в) принцип пропорційності має на увазі погодженість у тривалості і продуктив-ності усіх взаємозалежних підрозділів виробництва;

г) принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів;

д) принцип прямоточности означає, що предмети праці в процесі обробки по-винні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого проце-су;

е) принцип ритмічності складається в регулярності і стійкості ходу всього про-цесу, що забезпечує виробництво однакової чи рівномірної кількості продукції, що збільшується, за рівні проміжки часу;

ж) принцип гнучкості вимагає швидкої адаптації виробничого процесу до зміни організаційно-технічних умов, зв'язаних з переходом на виготовлення нової продукції й ін.

1.1.2 Організаційні типи виробництва

Сталість видів продукції, що випускається, а також сталість структури ви-робничого процесу визначають типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Одиничне виробництво характеризується найбільше різко вираженою мін-ливістю структури робочого процесу, тому що при цьому типі виробництва кожен наступний виріб створює новий технологічний процес, що відрізняється від ко-лишнього по складу операцій, по їх тривалості і послідовності, у якій вони вико-нуються. До даного типу виробництва можна віднести виготовлення нестандарт-ного устаткування.

Відмінними рисами одиничного типу виробництва є [2]:

- багатономенклатурність продукції, що випускається;

- перевага технологічної спеціалізації робочих місць, ділянок, цехів;

- відсутність постійного закріплення за робочими місцями визначених виробів;

- використання універсального устаткування і розміщення його по однотипних групах;

- наявність висококваліфікованих робітників-універсалів;

- великий обсяг ручних операцій;

- велика тривалість виробничого циклу й ін.

Серійне виробництво характеризується сталістю структури робочого проце-су в період випуску однієї партії (серії) однакових виробів. Структура процесу змінюється по складу операцій, їхній тривалості і послідовності виконання в зв'язку з переходом на виготовлення серії нового виду продукції. У залежності від тривалості періоду випуску однієї серії і розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне і крупносерійне виробництва.

Для серійного типу виробництва характерна відносно велика номенклатура виробів, однак значно менша, ніж при одиничному типі виробництва.

Основні особливості організації серійного виробництва [2]:

- спеціалізація робочих місць по виконанню декількох закріплених операцій;

- використання універсального і спеціального устаткування;

- незначний обсяг ручних операцій;

- наявність робітників середньої кваліфікації;

- незначна тривалість виробничого циклу й ін.

Масове виробництво характеризується найбільше різко вираженою сталістю структури робочого процесу, повторенням тих самих операцій на кожнім робочим місці в зв'язку з виготовленням того самого виду виробу.

Для масового виробництва характерні [2]:

- обмежена номенклатура виробів;

- предметна спеціалізація робочих місць;

- використання спеціального і спеціалізованого устаткування;

- можливість механізації й автоматизації виробничих процесів;

- наявність робітників невисокої кваліфікації;

- мінімальна тривалість виробничого циклу.

Важливою кількісною характеристикою типу виробництва є рівень спеціа-лізації робочих місць, обчислювальний за допомогою коефіцієнта закріплення операцій, що визначається як середня кількість операцій, що приходяться на одне робоче місце за місяць:

(1.1)

n - кількість предметів, оброблюваних даною групою робочих місць;

m - кількість операцій, що приходяться на i-тий предмет;

KM - кількість робочих місць.

Нормативний коефіцієнт закріплення робочих місць для масового вироб-ництва складає від 1 до 3, для крупносерійного - 4-10, середньосерійного - 11-20, дрібносерійного - більш 20, одиничного - більш 40.

Окремо виділяють дослідницьке виробництво, у якому виготовляються зразки чи партії виробів для проведення дослідницьких робіт.

1.1.3 Виробничий цикл

Час від початку виробничого процесу до виходу готової продукції визнача-ється як виробничий цикл Економіка підприємства.Підручник в 2-х томах / Під ред. С.Ф.Покропивного- К.: КНЕУ, 2000 .Виробничий цикл складається з часу виробництва і часу перерв.

Час виробництва включає тривалість технологічних операцій (чи природ-них процесів) і тривалість допоміжних операцій (технологічного обслуговування виробництва).

Тривалість технологічних операцій - це час, протягом якого відбуваються механічні, хімічні, фізичні й інші впливи на предмети праці, у результаті чого здійснюється зміна форм, розмірів, фізико-хімічних властивостей предметів пра-ці. Тривалість допоміжних операцій - це час, затрачуваний на міжцехові і внутрі-цехові переміщення предметів праці, контроль, упаковування, маркірування і т.п.

Перерви в роботі підрозділяють на регламентовані і нерегламентовані.

Регламентовані перерви входять до складу кожного циклу, якщо вони вик-ликані чеканням нагромадження партії виробів для передачі її на наступну техно-логічну чи операцію тимчасовою зупинкою в роботі через різну тривалість суміж-них технологічних операцій.

Нерегламентовані перерви зв'язані з простоєм устаткування і робітників по непередбаченим режимом роботи організаційно-технічним причинам (затримка сировини, матеріалів, поломка устаткування) і тому у виробничий цикл включа-ються у виді поправочного чи коефіцієнта взагалі не враховуються.

Основна складова виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, що складає технологічний цикл (Тц):

(1.2)

n - кількість предметів у партії;

t - тривалість обробки одного предмета;

KM - кількість робочих місць, на яких виконується ця операція.

Предмети праці в процесі виробництва можуть переміщатися рівнобіжно, паралельно і послідовно. Тривалість циклу найменша при рівнобіжному русі предметів праці, найбільша - при послідовному.

Тривалість і склад виробничого циклу розраховують аналітичним, графіч-ним чи графоаналітичним способами. Для цього необхідно знать складові части-ни, на які розчленовується процес виробництва продукції, послідовність, спосіб виконання і нормативи його тривалості, вид руху предмета праці.

1.1.4 Методи організації виробництва

Існує два методи організації виробництва: потокове(конвеєрне) і непото-кове виробництво.

Непотокове виробництво використовується переважно в одиничному і се-рійному виробництві. Його ознаки: робітники місця розміщаються однотипними технологічними групами без зв'язку з послідовністю виконання операцій, на них обробляються різні по конструкції і технології виготовлення предмети праці, що переміщаються в процесі обробки складними маршрутами, створюючи великі перерви між операціями Грещак М.Г., Гребешкова О.М.,Коцюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства : Навч.посібник. - К.: КНЕУ,2001 .

В умовах одиничного виробництва непотоковий метод здійснюється у фор-мі одинично-технологічного (оброблювані предмети праці не повторюються).

У серійному виробництві непотоковий метод приймає дві форми:

1) партіонно-технологічний метод (предмети праці проходять обробку пар-тіями, що періодично повторюються);

2) предметно-груповий метод (уся сукупність предметів праці розділяється на технологічно подібні групи).

Кількість устаткування (N) у непотоковому виробництві обчислюється для кожної технологічно однотипної групи верстатів:

(1.3)

n - кількість предметів праці, оброблюваних на даному устаткуванні;

t - норма часу на обробку предметів праці;

T - плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за рік;

Кв.н. - коефіцієнт виконання норм часу.

Потокове виробництво забезпечує строго погоджене виконання всіх опера-цій технологічного процесу в часі і просторі, воно характеризується наступними основними ознаками Грещак М.Г., Гребешкова О.М.,Коцюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства : Навч.посібник. - К.: КНЕУ,2001 :

- спеціалізацією кожного робочого місця на виконанні визначеної операції;

- погодженим і ритмічним виконанням всіх операцій на основі єдиного розрахункового темпу роботи;

- розміщенням робочих місць у строгій відповідності з послідовністю технологічного процесу;

- передачею оброблюваного матеріалу чи виробів з операції на операцію з мінімальними перервами за допомогою транспортера (конвеєра).

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія - ряд взаємозалежних робочих місць, розташованих у порядку послідовності вико-нання технологічного процесу й об'єднаний загальної для всіх нормою продуктив-ності (її визначає ведуча машина потоку).

Потоковий метод характерний для масового і крупносерійного виробництва.

Виробничі потоки можна класифікувати по ряду ознак:

- по числу ліній - на однолінійні і багатолінійні;

- по ступеню охоплення виробництва - на дільничні і наскрізні;

- по способу підтримки ритму - з вільним і регламентованим ритмами;

- по ступеню спеціалізації - багатопредметні й однопредметні;

- по ступеню безперервності процесу - переривані і безупинні.

Для потокової лінії розраховуються основні її параметри:

1) такт (ритм) потокової лінії (r) - проміжок часу між випуском двох, що випливають один за іншим готових виробів чи партій готових виробів:

(1.4)

Т - плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв.;

П - обсяг виробництва продукції за той же період у натуральному вимірі.

При ритмічному виробництві за визначений проміжок часу виробляється та ж сама рівна кількість продукту.

2) кількість робочих місць (N) обчислюється по кожній операції:

(1.5)

tц - тривалість робочого циклу.

Виробничий потік проектується на основі обсягів виробництва, фонду робо-чого часу, такту (ритму) потокової лінії, числа робочих місць на конвеєрі і довжи-ни робочої частини конвеєра.

1.2 Інфраструктура обслуговування виробничого процесу підприємства

1.2.1 Поняття інфраструктури підприємства, її види і значення

Інфраструктура підприємства - це сукупність цехів, ділянок, господарств і служб підприємства, що мають підлеглий допоміжний характер і забезпечують необхідні умови для діяльності підприємства в цілому Управління виробничою інфраструктурою / За ред. М.А.Бєлова - К.: КНЕУ, 1997 .

Розрізняють виробничу, соціальну інфраструктури і капітальне будівництво, що обслуговує обидві сфери.

Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, що прямо з виробленням продукції не зв'язані.

Основне їхнє призначення складається в технічному обслуговуванні основ-них процесів виробництва. До них відносяться допоміжні й обслуговуючі цехи і господарства, що займаються переміщенням предметів праці, забезпеченням ви-робництва сировиною, паливом, усіма видами енергії, обслуговуванням і ремон-том устаткування й інших засобів праці, збереженням матеріальних цінностей, збутом готової продукції, її транспортуванням і іншими процесами, призначеними для створення нормальних умов ведення виробництва.

1.2.2 Система технічного обслуговування (допоміжне виробництво)

Допоміжне виробництво покликане забезпечити безперебійну й ефективну роботу основного виробництва. Воно містить у собі ремонтне, інструментальне, енергетичне, транспортне, складське й ін. господарства Статистика підприємництва : навч.посібник / під редакцією Вашківа П.Г. - К.: „Слобожанщина”, 1999.

Ремонтне господарство - це сукупність виробничих підрозділів, що здійс-нюють комплекс заходів щодо нагляду за станом устаткування, відходу за ним і ремонту.

На великих підприємствах до складу ремонтного господарства входять ре-монтно-механічний, електроремонтний і ремонтно-будівельні цехи і ділянка по ремонту санітарно-технічного устаткування.

На підприємствах ремонт технологічного устаткування здійснюється на основі:

1) системи ремонту за результатами технічної діагностики (усі види ремон-ту виробляються в залежності від фактичної потреби в їм після об'єктивного конт-ролю технічного стану устаткування);

2) системи планово-попереджувального ремонту (ППР) - сукупність запла-нованих технічних і організаційних заходів щодо обходу, нагляду і ремонту, спря-мованих на запобігання передчасного зносу устаткування, аварій, а також на під-тримку його в гарному технічному стані. Сюди ж відносять можливу модерніза-цію устаткування в процесі ремонту.

Система ППР передбачає:

- огляди, при яких виявляється ступінь зносу окремих деталей, усуваються дрібні дефекти (несправності);

- поточний ремонт - часткове розбирання машини, заміна тертьових поверхонь, що зносилися, регулювання, зборка, іспит агрегатів ;

- середній ремонт - розбирання вузлів, заміна і ремонт деталей, що зносилися в період між двома поточними ремонтами, фарбування устаткування, іспит устаткування і т.д.;

- капітальний ремонт припускає повне розбирання устаткування, огляд усіх його вузлів і деталей. При цьому виконується весь обсяг середнього ремонту і, крім того, ремонт усіх вузлів і механізмів, фундаментів і опор, заміна футеров-ки, обмуровування й ізоляції поверхні. Для більшості видів устаткування капітальний ремонт супроводжується модернізацією.

Інструментальне господарство - це сукупність підрозділів, зайнятих прид-банням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічного оснащення, його обліком, збереженням і видачею на робочі місця.

Технологічне оснащення (інструмент) - це усі види ріжучого, вимірюваль-ного і складального інструмента, а також штампи, прес-форми, різноманітні прис-тосування.

В інструментальне господарство входять:

- інструментальний відділ - займається централізованими постачаннями інст-рументів і пристосувань, а також їхнім проектуванням;

- інструментальний цех - робить виготовлення, ремонт і відновлення спеціаль-ного оснащення й інструмента;

- центральний інструментальний склад - здійснює збереження, облік і видачу у виробництво інструмента й оснащення;

- цехові інструментальні комори - безпосередньо обслуговують робітників інс-трументом і технологічним оснащенням.

Енергетичне господарство - це сукупність технічних засобів для забезпе-чення безперебійного постачання підприємства усіма видами енергії.

У його склад входять господарства:

- електросилове - понижуючі і підвищувальні підстанції, генераторні і транс-форматорні установки, електромережі, акумуляторне господарство;

- теплосилове - котельні, парові і повітряні мережі, компресори, водопостачан-ня і каналізація;

- газове - газові мережі, газогенераторні станції, холодильно-компресорні і вентиляційні установки;

- грубне - нагрівальні і термічні печі;

- слабкострумове - АТС, радіомережа, диспетчерський зв'язок;

- майстерні по ремонту та модернізації енергоустаткування.

В обов'язки працівників енергетичного господарства входять безперебійне постачання виробництва усіма видами енергії, раціональне використання енерге-тичного устаткування і підвищення його коефіцієнта корисної дії, удосконалю-вання техніки й організації енергетичного господарства, одержання максимально можливої економії усіх видів енергії при зниженні її собівартості.

Потреба в енергії визначається на підставі плану виробництва продукції і переробки сировини, питомих норм витрати енергії й умовного палива на одини-цю продукції сировини, норм витрати енергії й умовного палива на допоміжне обслуговування, норм втрат у мережах і трубопроводах, а також у процесі перет-ворення енергії.

Транспортне господарство - це комплекс засобів підприємства, призначе-них для перевезення сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції, відходів і ін. вантажів на території підприємства і за його межами.

По призначенню транспорт класифікується на зовнішній, міжцеховий, внут-рицеховий і внутрискладський.

По виду транспорт поділяють на залізничний, водяний і автомобільний, а внутрішньозаводський - на безрейковий і рейковий; по способу дії - на перерива-ний (автомобілі, електрокари, автотягачі, електровози й ін.) і безупинний (конве-єри, трубопроводи і т.д.).

При організації транспортного господарства повинні бути вирішені наступ-ні питання: визначені вантажообіг і вантажні потоки і здійснені організація пере-везень вантажів, вибір типу транспорту і розрахунок потреби транспортних засо-бів, організація вантажно-розвантажувальних робіт.

Вантажообігом називається кількість вантажів, що надходять на підприєм-ство, а також перевезених за межі й у межах самого підприємства за визначений період часу. Розрізняють зовнішній і внутрішній вантажообіги.

Вантажопотоком називається кількість вантажу, переміщуваного по одно-му напрямку, від одного пункту до іншого за який-небудь період часу (доба, мі-сяць, квартал, рік).

Графік вантажопотоків складається на підставі шахової відомості. Робота внутрішньозаводського транспорту характеризується системою кількісний показ-ників. Кількісні показники характеризують обсяг вантажно-розвантажувальних робіт, обумовлений вантажообігом, числом тонно-операцій і кількістю нормо-годин для виконання запланованих обсягів робіт.

До якісних показників відносяться технічна й експлуатаційна швидкість транспортних засобів; коефіцієнт вантажопідйомності, обумовлений відношенням маси перевезеного вантажу до паспортної вантажопідйомності машини, помноже-ної на число зроблених поїздок; коефіцієнт використання пробігу, що є відношен-ням довжини шляху, проробленого машиною з вантажем, до загальної довжини шляху; коефіцієнт використання робочого часу машини, обумовлений відношен-ням часу їздки машини за зміну до тривалості зміни.

Складське господарство включає комплекс складів, спеціалізованих по ви-дах матеріальних ресурсів і організованих з урахуванням вимог по їх збереженню і переробці.

Складом називається виробниче приміщення чи виробнича площа, призна-чені для тимчасового розміщення матеріальних цінностей, збереження норматив-них запасів сировини і матеріалів і виконання виробничо-господарських операцій по підготовці цих категорій до виробництва.

Розрізняють спеціалізовані й універсальні склади, постачальницькі, вироб-ничі і збутові, закриті, напівзакриті і відкриті, загальнозаводські і цехові. При ор-ганізації складського господарства необхідно установити кількість і розміри скла-дів, їхнє розташування щодо виробничих об'єктів, вибрати найбільш раціональні в кожнім конкретному випадку види складського устаткування й інвентарю.

При розрахунку площі складських приміщень необхідно визначити площу для збереження - вантажну, а також для проходів, проїздів, розвантаження сиро-вини і матеріалів, сортування і відпустки їх у виробництво - допоміжну площу.

1.2.3 Капітальне (незавершене) будівництво

Під капітальним будівництвом розуміється процес створення нових і рекон-струкції діючих фондів виробничого і невиробничого призначення, а також мон-таж і запровадження в дію устаткування і машин.

У процесі реконструкції здійснюється технічне переозброєння діючих під-приємств, а знов споруджувані оснащуються новітньою технікою, тому саме ка-пітальне будівництво багато в чому визначає технічний рівень підприємства.

Капітальне будівництво включає наступні етапи робіт: техніко-економічне обґрунтування (ТЭО) доцільності будівництва; інженерно-технічні вишукування; розробка проекту; організація будівельної бази; підготовка будівельного майдан-чика, будівництво тимчасових споруджень; виробництво основних будівельних і монтажних робіт; пуск і введення об'єкта в дію.

Затрачувані на капітальне будівництво засоби називаються капітальними вкладеннями.

Розрізняють два способи ведення капітального будівництва:

1) підрядний - метод ведення робіт спеціалізованими підрядними будівель-ними і монтажними організаціями, що виконують роботи для різних замовників по договорах підряду;

2) господарський спосіб будівництва - метод ведення робіт власними сила-ми і засобами промислового підприємства.

1.3 Принципи, типи, форми і методи організації виробництва

Принципи організації процесів виробництва являють собою вихідні поло-ження, на основі яких здійснюється побудова , функціонування і розвиток вироб-ничих процесів Курочкин А.С. Организация производства: Учебн.пособие. -К.: МАУП, 2001 :

- принцип диференціації - припускає поділ виробничого процесу на окремі частини - процеси, операції - і їхнього закріплення за відповід-ними підрозділами підприємства.

- принцип комбінування - протистоїть принципу диференциации і являє собою об'єднання різнохарактерних процесів у межах однієї ділянки чи одного цеху;

- принцип концентрації - означає зосередження визначених виробничих операцій по виготовленню технологічно однорідної продукції;

- принцип спеціалізації - заснований на обмеженні розмаїтості елементів виробничого процесу , що характеризується коефіцієнтом закріплення операцій ( так при Кспец=1 деталеоперація - це узкоспециалізоване робоче місце);

- принцип універсалізації - заснований на зосередженні на одному робочо-му місці великої кількості послідовних деталеоперацій;

- принцип пропорційності - полягає в закономірному сполученні окремих елементів виробничого процесу, що виражається в їх визначеному кіль-кісному відношенні один з одним (пропускна потужність послідовних ділянок технологічних операцій);

- принцип паралельності - досягається при обробці однієї деталі на одно-му верстаті декількома інструментами, одночасним виготовленням різ-них деталей того самого виробу на різних робочих місцях з їх одночас-ною готовністю до наступного процесу їхнього з'єднання (зборки);

- принцип прямоточности - принцип організації виробничого процесу, при якому всі стадії й операції виробничого процесу відбуваються в умовах найкоротшого шляху проходження предмета праці від початку до кінця.

- принцип ритмічності - означає , що всі окремі виробничі процеси і єди-ний процес виробництва визначеного виду продукції повторюються че-рез установлені періоди часу (ритмічність випуску продукції, ритмічність роботи, ритмічність виробництва);

- принцип безперервності - реалізується в таких формах організації вироб-ничого процесу, при яких усі його операції здійснюються безупинно, без перебоїв, і всі предмети праці безупинно рухаються з операції на опера-цію;

- принцип надмірності - в організації виробництва припускає наявність у виробничої системи деяких резервів і страхових запасів, що необхідні для збереження керованості і стійкості виробництва

Тип виробництва являє собою комплексну характеристику технічних, орга-нізаційних і економічних особливостей виробництва, обумовлених широтою но-менклатури, регулярністю, стабільністю й обсягом випуску продукції(табл.1.1, 1.2).

Методи організації техніко-технологічної бази виробництва являють собою сукупність способів , прийомів і правил раціонального сполучення основних еле-ментів виробничого процесу в просторі і в часі на стадіях функціонування , проек-тування й удосконалювання організації виробництва.

Метод організації індивідуального виробництва - використовується в умо-вах одиничного випуску продукції чи виробництва її малими серіями і припускає відсутність спеціалізації на робочому місці. Основними стадіями організації техніко-технологічної бази процесу індивідуального виробництва є :

- визначення типів і кількості верстатів, необхідних для виконання заданої виробничої програми;

- узгодження пропускної здатності окремих ділянок по потужності;

- організація робочого місця;

- розробка планування ділянок;

Таблиця 1.1 - Порівняльні характеристики типів виробництва

Порівнюємі характеристики	Тип виробництва
	Одиничне	Серійне	Масове
Номенклатура и обсяги випуску	Необмежена номенклатура деталей, виготовляємих за заказами	Широка номенклатура деталей, виготовляємих партіями	Обмежена номенклатура деталей, виробляємих у великих обсягах
Повторяемість випуску	відсутнє	Періодично повторюється	Постійно повторюється
Застосовуєме обладнання	Універсальне	Універсальне, частково специалізоване	В основному спеціалізоване
Закріплення операцій за станками	відсутнє	Закріплюється ообмежена кількість деталеоперацій	Закріпляются 1-2 операції
Розташування обладнання	По групах однородних станків	По групах для обробки конструктивно чи технологічно однорідних деталей	По ходу технологічного процесу обробки деталей
Передача предметів праці з операції на операцію	Послідовна	Паралельно-послідовна	Паралельна
Форма організації виробничого процесу	Технологічна	Предметна, групова, гнучка предметна	Прямолінійна

Таблиця 1.2 - Просторово - часові форми організації виробництва

Види просторових структур
Неінтегрований виробничий процес	Інтегрований виробничий процес
Цехова	Ячеїста	Лінійна	Обособл. робоче місто	Ячеїста	Лінійна
Вид структури у часі	Без подальшої передачі предметів праці				Точечна
	Послідовна	Технологічна				Интегрована	Интегро-вана
	Паралельно-послідовна		Предметна			Предметна	Лінійна
	Паралельна			Поточна

Метод організації техніко-технологічної бази потокового виробництва міс-тить додаткову розробку наступних спеціальних прийомів:

- розташування робочих місць по ходу технологічного процесу;

- спеціалізацію кожного робочого місця на виконання однієї операції;

- передачу предметів праці з операції на операцію поштучно і дрібними партіями відразу ж після закінчення обробки;

- ритмічність випуску і синхронність операцій;

- детальне пророблення організації технічного обслуговування робочих місць;

Метод групової організації виробництва - застосовується у випадку обме-женої номенклатури конструктивно і технологічно однорідних деталей, що виго-товляються повторюваними партіями. Характерними ознаками виробництва є :

- подетальная спеціалізація виробничих підрозділів;

- запуск деталей у виробництво партіями по спеціально розроблювальних графіках;

- паралельно-послідовне проходження партій деталей по операціях;

- виконання на ділянках(цехах) технологічно завершеного комплексу робіт;

Основною структурною виробничою одиницею підприємства (крім підприємств із безцеховою структурою керування) є цех - відособлена в адміністративному відношенні ланка, що виконує визначену частину загального виробничого процесу (стадію виробництва) Организация производства на предприятии : Учебник / под ред. Туровца О.Г. и Сербиновского Б.Ю. - Ростов-на-Дону: издательский центр МАРТ, 2002.

Цехи є цілком повноправними підрозділами, вони здійснюють свою діяльність на принципах господарського розрахунку.

У машинобудуванні цехи, як правило, підрозділяються на чотири групи: основні, допоміжні, побічні і підсобні.

В основних цехах виконуються операції по виготовленню продукції, призначеної для реалізації. Основні цехи поділяються на заготівельні, обробні і складальні.

До заготівельного відносяться: ливарні, ковальсько-штампувальні, ковальсько-пресові, іноді цехи зварених конструкцій; до обробних - механообробні, деревообробні, термічні, цехи гальванічних, лакофарбових захисних і декоративних покрить деталей, до складальних - цехи агрегатної й остаточної зборки виробів, їхнього фарбування, комплектації запасними частинами і знімним устаткуванням.

Допоміжні цехи - інструментальний, нестандартного устаткування, модельний, ремонтний, енергетичний, транспортний.

Побічні - цехи утилізації і переробки металловідходів методами лиття і пресування стружки в брикети, цехи продукції для населення.

Підсобні - цехи, що виготовляють тару для упакування продукції, пілений ліс, що виконують консервацію продукції, її упакування, навантаження і відправлення споживачу.

Крім цих цехів майже на кожному машинобудівному заводі маються виробничі цехи, служби і відділи, що обслуговують непромислові господарства (комунальне, культурно-побутове, житлове й ін.).

Визначене місце в структурі всіх машинобудівних заводів займають складське господарство, санітарно-технічні пристрої і комунікації (електромережі, газо- і воздухопроводи, опалення, вентиляція, упоряджені дороги рейкового і безрейкового транспорту і т.д.).

Особливу роль у виробничій структурі об'єднання (підприємства) грають конструкторські, технологічні підрозділи, науково-дослідні інститути і лабораторії. У них розробляються креслення, технологічні процеси, проводяться експериментальні роботи, доводяться конструкції виробів до повної відповідності вимогам ДСТ, технічних умов, виконуються експериментальні і дослідно-конструкторські роботи. У цих підрозділах з особою силою виявляється інтеграція науки з виробництвом.

До форм організації виробництва в цілому відносяться концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування.

Концентрація являє собою процес зосередження виготовлення продукції на обмеженому числі підприємств і в їхніх виробничих підрозділах.

Рівень концентрації залежить, у першу чергу, від обсягу випуску продукції, величини одиничної потужності машин, агрегатів, апаратів, технологічних установок, кількості однотипного устаткування, розмірів і числа технологічно однорідних виробництв. Для виміру рівня концентрації використовуються показники обсягу продукції, чисельності працівників, а в окремих галузях - вартості основних фондів.

Під спеціалізацією розуміється зосередження на підприємстві й у його виробничих підрозділах випуску однорідної, однотипної чи продукції виконання окремих стадій технологічного процесу.

Розрізняють технологічну, предметну і змішану спеціалізацію.

При предметній спеціалізації основні цехи підприємства, їхні ділянки будуються по ознаці виготовлення кожним з них визначеного виробу або якої-небудь з його частин (вузла, агрегату) чи визначеної групи деталей.

Предметна спеціалізація переважно застосовується в механоскладальних і складальних цехах заводів крупносерійного і масового виробництва. Прикладом предметної спеціалізації на автомобільному заводі можуть служити цехи по виготовленню двигунів, шасі, коробка передач, кузовів: на верстатобудівному - цехи по виготовленню станин, шпинделів, валів, корпусних деталей; на взуттєвій фабриці - цехи рантового взуття і т.д.

Технологічна спеціалізація визначає чітку технологічну відособленість. Наприклад, наявність ливарного, ковальсько-штампувального, механічного, складального цехів. Цей тип спеціалізації спрощує керівництво цехом (чи ділянкою), дозволяє маневрувати розміщенням людей, полегшує перебудову виробництва. До числа недоліків відносяться: взаємозв'язки цехів, вагомі витрати часу на переналагодження устаткування, обмежена можливість застосування високопродуктивних спеціальних верстатів, інструментів, пристосувань. Усе це стримує ріст продуктивності праці і зниження собівартості продукції.

Змішана (предметно-технологічна) спеціалізація характеризується наявністю на тому самому машинобудівному заводі основних цехів, організованих і по предметному, і по технологічному принципу. Наприклад, на машинобудівних підприємствах масового виробництва заготівельні цехи (ливарні, ковальські, пресові), як правило, організуються по технологічному принципу, а механоскладальні - по предметному принципу.

Передумовами підвищення рівня спеціалізації є стандартизація, уніфікація і типізація процесів.

Стандартизація встановлює строго визначені норми якості, форми і розміри деталей, вузлів, готової продукції. Вона створює передумови для обмеження номенклатури продукції, що випускається, і збільшення масштабів її виробництва.

Уніфікація припускає скорочення існуючого різноманіття в типах конструкцій, формах, розмірах деталей, заготівель, вузлів, застосовуваних матеріалів і вибір з них найбільше технологічно й економічно доцільних.

Типізація процесів складається в обмеженні розмаїтості застосовуваних виробничих операцій, розробці типових процесів для груп технологічно однорідних деталей. Однак варто мати на увазі, що реалізація розглянутих передумов спеціалізації не повинна погіршувати споживчі властивості готової продукції, зменшувати попит на неї.

Кооперування припускає виробничі зв'язки підприємств, цехів, ділянок, що спільно беруть участь у виробництві продукції. У його основі лежать подетальна і технологічна форми спеціалізації.

Внутрішньозаводське кооперування виявляється в передачі напівфабрикату одними цехами іншим, в обслуговуванні основних підрозділів допоміжними. Воно сприяє більш повному завантаженню виробничих потужностей і ліквідації «вузьких місць», забезпечує поліпшення результатів діяльності підприємств у цілому.

Комбінування являє собою з'єднання в одному підприємстві виробництв, іноді різногалузевих, але тісно зв'язаних між собою. Комбінування може мати місце:

- на базі сполучення послідовних стадій виготовлення продукції (текстильні, металургійні й інші комбінати);

- на основі комплексного використання сировини (підприємства нафтопереробної, хімічної промисловості);

- при виділенні на підприємстві підрозділів по переробці відходів (підприємства лісової, шкіряної й іншої галузей промисловості).

2 СТРУКТУРА АКТИВІВ ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ БАЗИ

ПІДПРИЄМСТВА

Структура агрегатів активів техніко-технологічної бази підприємства виз-начена Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" [10].

Основа техніко-технологічної бази підприємства - це необоротні активи підприємства, які існують більше ніж 1 виробничий цикл та поступово переносять свою вартість на продукцію. Вони складаюься з :

- нематеріальних активів;

- основних засобів;

- незавершеного будівництва основних засобів;

Оборотні матеріальні активи підприємства для використання потребують ресурсів техніко-технологічної бази підприємства та характеризуються повним переносом своєї вартості на виготовлену продукцію(послуги).

У статті "Нематеріальні активи" відображається вартість об'єктів, які відне-сені до складу нематеріальних активів згідно з відповідними положеннями (стан-дартами) Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" // Наказ Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 року N 242(Із змінами і доповненнями, внесеними  наказом Міністерства фінансів України  від 30 листопада 2000 року N 304). У цій статті наводяться окремо первісна та залишкова вартість немате-ріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку сума накопиченої амортизації. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю і сумою накопиченої амортизації, яка наводиться у дужках.

У статті "Незавершене будівництво" відображається вартість незавершених капітальних інвестицій у будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання необоротних активів (включаючи необоротні матеріаль-ні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здій-снюються підприємством, а також авансові платежі для фінансування капітально-го будівництва.

У статті "Основні засоби" наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями (стандартами) Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби"// Наказ Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року N 92 (Із змінами і доповненнями, внесеними  наказом Міністерства фінансів України  від 30

листопада 2000 року N 304). У цій статті також наводиться вартість інших необоротних матері-альних активів.

У цій статті наводяться окремо первісна (переоцінена) вартість, сума зносу основних засобів (у дужках) та їх залишкова вартість. До підсумку балансу вклю-чається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоці-неною) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу.

У статті "Виробничі запаси" показується вартість запасів малоцінних та швидкозношуваних предметів, сировини, основних і допоміжних матеріалів, па-лива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання в ході нормального операційного циклу Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси"//Наказ Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246 (із змінами, внесеними згідно з наказом  Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. N 304).

2.1 Класифікаційні групи необоротних основних засобів та їхня

характеристика

Група основних засобів - сукупність однотипних по технічних характеристиках, використанню й умовам застосування необоротних матеріальних активів Фінанси підприємств.Підручник /За ред.А.М.Поддєрьогіна - К.:КНЕУ,2000.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються по наступним групах:

Земельні ділянки

Капітальні витрати на поліпшення земель

Будинки, спорудження і передаточні пристрої

Машини й устаткування

Транспортні засоби

Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

Інші основні засоби

Нижче приведена коротка характеристика основних засобів.

Будинки. До будинків відносяться архітектурно-будівельні об'єкти, прямим призначенням яких є створення нормальних умов для виробничої діяльності людей, експлуатації машин і устаткування і збереження товарно-матеріальних цінностей (будинки адміністративно-побутового призначення, електропідстанцій, лабораторій, механічних майстерень, гаражів, складів, виробничих цехів і т.п.).

Спорудження. До цієї групи відносяться інженерно-будівельні об'єкти, що безпосередньо не здійснюють виробничий процес, однак забезпечують умови для його проведення. До споруджень відносять: естакади, галереї, дамби, шляхопроводи, під'їзні внутрівиробничі залізничні колії, контактні мережі, спорудження підвісних доріг, автомобільні дороги і т.п.

Передаточні пристрої. До передатних пристроїв відносяться трубопроводи, що постачають підприємства водою, теплом, стисненим повітрям, газом, нафтою, кабельні і повітряні мережі, що забезпечують підприємства електроенергією, телефонним, телеграфної, радіозв'язком, і інші передатні пристрої. У цій групі основних фондів враховуються всі трубопроводи і мережі, що знаходяться на балансі підприємств, за винятком тих, котрі є частиною будинків.

Машини й устаткування. У зв'язку з великою кількістю і номенклатурою, зазначена група основних виробничих фондів у залежності від їхнього виробничо-технічного призначення підрозділяється на ряд наступних підгруп:

силові машини й устаткування;

робочі машини й устаткування;

вимірювальні і регулюючі прилади, пристрої і лабораторне устаткування;

обчислювальна техніка;

інші машини й устаткування.

До силових машин і устаткування відносяться машини - генератори, машини-двигуни, що виробляють теплову й електричну енергію, перетворюють різного роду енергію в механічну (електрогенератори, синхронні компенсатори, електродвигуни, енергопоїзди, інші пересувні електростанції, парові казани, турбіни, пускачі, вимірювальні і силові трансформатори, мотор-генератори, випрямлювачі ртутні, селенові, напівпровідникові, інше енергетичне устаткування).

До робочих машин і устаткування відносять машини, апарати й устаткування, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва чи переміщення продукції.

До вимірювальних і регулюючих приладів, пристроїв і лабораторного устаткування відносять прилади і пристрої для виробництва всякого роду вимірів, а також для регулювання виробничих процесів (дозатори, амперметри, геодезичні прилади, апаратура централізації і блокування, газоаналізатори, термостати й ін.).

До обчислювальної техніки відносять сукупні засоби, призначені для рішення найрізноманітніших задач (аналогові і керуючі машини, прилади, пристрої, ПЕОМ і ін.).

До інших машин і устаткування відносять основні фонди, що не ввійшли в перераховані вище групи (устаткування АТС, пожежні машини й ін.).

Транспортні засоби. До транспортних засобів варто відносити засоби пересування для переміщення людей, вантажів і транспортування рідких і газоподібних речовин (електровози, тепловози, мотовози, паровози, мотодрезини, магістральні трубопроводи, вагони, піввагони, автоскидувачі, трактори-тягачі ін.).

Інструмент. У цю групу основних виробничих фондів включають усі види ручного, пневматичного й електричного інструмента, використовуваного або для здійснення виробничого процесу по випуску продукції, або по обслуговуванню виробничого процесу.

Виробничий інвентар і приналежності. У цю групу входять предмети виробничого призначення, що полегшують виконання операцій під час провадження робіт (робочі столи, верстати і т.д.), устаткування, що сприяє охороні праці (групові огородження машин і т.д.), ємності для збереження рідких і сипучих матеріалів, а також предмети технічного призначення, що не можуть бути віднесені до робочих машин.

Господарський інвентар. Ця група містить у собі всі предмети конторського, господарського і протипожежного призначення (столи, шафи, сейфи, множні апарати, гідропульти і т.д.).

Інші основні засоби. Дана група включає всі основні засоби різного виробничо-технічного й іншого призначення, що не ввійшли в жодну з класифікованих груп.

Відповідно до приведеного класифікаційного угруповання на кожнім підприємстві організується облік наявності основних фондів, аналіз їхнього складу, структури і динаміки, планування вибуття і введення нових основних фондів за рахунок капітальних вкладень. Дані структурного обліку основних фондів використовуються при плануванні виробництва, аналізі результатів виробничо-господарської діяльності і при рішенні інших економічних питань.

У залежності від характеру участі у виробничому процесі основні виробничі засоби підрозділяються на активну і пасивну частини.

Активними вважаються ті основні виробничі засоби, що своїм безпосереднім впливом забезпечують видобуток корисної копалини або випуск іншої продукції. До них відносять: силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, обчислювальну техніку, транспортні засоби й інструмент.

Пасивні - це ті основні виробничі засоби, що забезпечують нормальне функціонування активної частини основних фондів у процесі виробництва продукції. До цієї частини фондів відносять: будинки, спорудження, передатні пристрої, інвентар і ін.

Вирішальна роль у забезпеченні випуску продукції належить активній частини. Тому аналіз співвідношення величини окремих груп основних фондів на кожнім підприємстві і вишукування можливості росту активної частини, і на цій основі підвищення ефективності виробництва, являють собою важливу задачу для кожного виробничого підприємства.

Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліп-шення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного ви-робничого використання;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих пот-реб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайня-ті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

- капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Основні фонди з точки зору амортизації підлягають розподілу за такими групами Фінанси підприємств.Підручник /За ред.А.М.Поддєрьогіна - К.:КНЕУ,2000:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні прист-рої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального корис-тування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меб-лі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;