Оптимізація структури техніко-технологічної бази підприємства

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматич-ного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцін-них товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кож-ної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

група 1 - 1,25 відсотка;

група 2 - 6,25 відсотка;

група 3 - 3,75 відсотка;

група 4 - 15 відсотків.

2.2 Необоротні нематеріальні ресурси та їх структура

Нематеріальні ресурси - це частина потенціалу підприємства, що приносить економічну вигоду протягом тривалого періоду і має нематеріальну основу одер-жання доходів Фінанси підприємств.Підручник /За ред.А.М.Поддєрьогіна - К.:КНЕУ,2000. До них відносяться об'єкти промислової й інтелектуальної влас-ності, а також інші ресурси нематеріального походження.

Промислова власність - поняття, використовуване для позначення виключ-ного права на нематеріальні цінності: винаходи, промислові зразки, корисні мо-делі, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки по-ходження чи найменування місця походження товару, а також право по припинен-ню недоброякісної конкуренції.

Інтелектуальна власність - юридичне поняття, що охоплює авторське право й ін. права, що відносяться до інтелектуальної діяльності в області виробництва, науки, програмного забезпечення, літератури і мистецтва.

Характеристика об'єктів промислової власності:

1) винахід - це нове і технічне рішення, що володіє істотними відмінностя-ми в будь-якій області народного господарства та дає позитивний ефект. Право на винахід засвідчується авторським посвідченням чи патентом;

2) промисловий зразок - нове художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, який відповідає вимогам технічної естетики, придатний до здійснення промисловим способом і маючий позитивний ефект.

Існує дві форми охорони промислового зразка: свідчення і патент. Не підлягають охороні як промислові зразки вироби, зовнішній вигляд яких обумовлений винят-ково їх функцією (гайки, болти, гвинти і т.п.), а також галантерейні, швейні, три-котажні вироби, тканини (крім декоративних), взуття, головні убори;

3) корисні моделі - це нові по зовнішньому вигляду, формі, розміщенню частин чи будівлі моделі. Для реєстрації корисної моделі досить будь-яких змін, навіть у просторовому компонуванні моделі;

4) товарні знаки - позначення (ім'я, знак, символ чи сполучення їх), що роз-міщується на товарі чи його упакуванні для ідентифікації його і виробника. Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслугову-вання.

5) об'єкти інтелектуальної власності зв'язані з інформаційною системою й інформаційною діяльністю підприємства. До них відносяться: програмне забез-печення (сукупність програм, використовуваних у роботі ЕОМ); банк даних (су-купність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для цент-ралізованого нагромадження і використання інформації); база знань (сукупність систематизованих основних зведень, що відносяться до визначеної галузі знань і зберігаються в пам'яті ЕОМ).

Інші нематеріальні ресурси:

1) "ноу-хау" - технологія виробництва, науково-технічні, комерційні, органі-заційні й управлінські знання, необхідні для функціонування виробництва. На від-міну від секретів виробництва "ноу-хау" не патентується, оскільки в значній своїй частині складається з визначених прийомів, навичок і т.п. Поширення "ноу-хау" здійснюється насамперед за допомогою заключення ліцензійних договорів.

2) раціоналізаторська пропозиція - це технічне рішення, що є новим і корис-ним для підприємства, якому воно подано.

3) найменування місця походження товару. Відбиває назву країни (чи міс-цевості) для позначення виняткових властивостей товару, викликаних природни-ми умовами, людськими факторами, національними особливостями, характерни-ми для даного регіону.

4) "гудвіл" - визначає імідж (репутацію) підприємства (фірми).

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частка-ми виходячи з його первісної вартості протягом строку, який визначається плат-ником податку самостійно виходячи із строку корисного використання таких не-матеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

2.3 Запаси як матеріальна частина оборотних активів підприємства

Запаси виробничого процесу обумовлюють проектну структуру частини техніко-технологічної бази обслуговуючих служб підприємства (склади, тран-спорт, виробництва по підготовці запасів до використання та інш.) Фінанси підприємств.Підручник /За ред.А.М.Поддєрьогіна - К.:КНЕУ,2000.

Запаси - це матеріальні активи, які включають [10]:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

3 ТРЕНІНГ- АНАЛІЗ ОПТИМІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ ТЕХНІКО-

ТЕХНОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Підприємство з масовим виробництвом - ВАТ “ХЛІБ”

Прикладом масового виробництва в роботі взяте ВАТ «ХЛІБ» (Хлібозавод №8), який є самостійною господарчою одиницею та входить в корпорацію «АТБ». Завод розташований у м. Дніпропетровську за адресою вул. Шинна, 18.

У середньому добовий тоннаж заводу складає близько 110 тонн хлібобулочних виробів, велика частина продукції вивозиться самовивозом. Середньоденна сума реалізації складає 247 220 грн.(кінець 2003 г).

Штат підприємства - 840 співробітників, що працюють у 1 - 3 зміни, середньоявочна чисельність зміни - 394 чоловік (коефіцієнт змінності - 2,13).

Підприємство має 3 цехи ( цех № 1 - 6 ліній, цех № 2 - 3 лінії, цех № 3 - 2 лінії), до складу транспортного цеху входить 1 муковоз, 8 хлібних фургонів розвезення продукції, 1 автомобіль -цистерна, 1 самоскид, 1 трактор, 3 легкових автомобілі. Основні постачання вихідних матеріалів виробництва здійснюються залізничним транспортом по системі під'їзних колій.

В табл. 3.1 наведена загальна характеристика структури активів в балансі підприємства ВАТ “ХЛІБ”. Як видно з даних табл.3.1 :

- структурна доля необоротних активів (техніко-технологічна база) займає долю від 60% до 41,5%(після введення частини незавершеного будівництва) у валюті активів балансу;

- запаси виробництва 17 -18%;

- незавершене виробництво - 4-5,5%;

- запаси готової продукції - 0,2-0,7%

Як видно з даних табл.3.2 для масового виробництва ВАТ “ХЛІБ” характерні високі показники фондовіддачі спеціалізованих основних фондів.

3.2 Підприємство з дрібносерійним виробництвом - ВАТ “САЗ”

У якості інтервалу для детального дослідження впливу структури техніко-технологічної бази на результати виробничо-господарської діяльності підприємства дрібносерійного підприємства ВАТ “САЗ” в роботі були взяті чотири квартали 2000 р. і чотири квартали 2001 р. (Табл.3.3).

Таблиця 3.1 - Динаміка балансу активів ВАТ “ХЛІБ” - масове виробництво

Таблиця 3.2 - Показники ефективності використання основних фондів в ВАТ “ХЛІБ”

Таблиця 3.3 - Основні дані по дрібносерійному ВАТ”САЗ” за 2000 - 2001 роки

Проаналізуємо розмір основних виробничих фондів. Зміна даного показника на прикладі ВАТ “САЗ” за аналізовані проміжки часу подана на рис. 3.1

Рис.3.1 Динаміка вартості основних фондів ВАТ “САЗ”

Як видно з рис. 3.1, розміри основних виробничих фондів знизилися у

2 кв. 2000 р., а потім підтримувалися практично на одному й тому ж рівні.

Далі проаналізовані та побудовані графіки структури основних виробничих фондів. При цьому в якості вихідних даних для побудови графіків беруться перший та останній часові періоди (в 1 кв. 2000 р. та 4 кв. 2001 р.).

Структурні показники розраховуються таким чином (наприклад, питома вага будівель (%Б) в загальній сукупності основних фондів):

%Б = 100 х Б / ОФ, (3.1)

де %Б - питома частка (в %), наприклад, будівель;

Б - абсолютна величина групи основних фондів - вартість будівель (інформація в вихідних даних свого варіанту);

ОФ - абсолютна величина (вартість) основних фондів.

Інформація про структуру і структурні зміни основних фондів на прикладі ВАТ “САЗ” наведена на рис.3.2.

Рис.3.2. Динаміка структурних змін в составі основних фондів на початок та кінець звітного періоду

Як видно з рис.3.2. в ВАТ “САЗ” за звітний період структура основних фондів змінилася в сторону підвищення активної долі основних фондів (робочі машини та обладнання) та зменшення пасивної частини основних фондів, що є позитивним показником.

Аналіз показників ефективності використання основних фондів підприємства дає наступні результати.

Найбільш важливий з них - фондовіддача, що відображає ефективність використання основного капіталу і характеризує кількість продукції, що припадає на одну гривню вартості основних фондів. Прагнення цього показника до максимуму за інших рівних умов розцінюється як позитивне явище в економіці використання основних фондів підприємства.

Фондовіддача основних фондів розраховували по такій формулі [4]:

ФВ = ТП / ОФ, (3.2)

де ФВ - фондовіддача основних фондів, грн/грн.;

ОФ - вартість основних виробничих фондів підприємства, тис.грн.;

ТП - обсяг товарної продукції, тис.грн.

Інформація про зміну цього показника, що розрахований на прикладі ВАТ “САЗ”, наведена на рис.3.3.

Рис.3.3 Динаміка фондовіддачі по товарній продукції

Як видно з рис.3.3, на протязі перших трьох кварталів 2000 р. показник фондовіддачі падав, а у кінці 2000 р. різко зріс, але у 2001 р. показник фондовіддачі знов мав трендову тенденцію до падіння. Значне падіння цього показника відмічалось в 2 кв. 2001 р.

Далі розраховуємо показник ефективності використання основних фондів, яким є показник рентабельності. Цей показник інформує користувача про те, яка віддача ресурсів підприємства по прибутку, про те на скільки прибутково використовувалися основні фонди за аналізований час.

Показник рентабельності основних фондів розраховується як співвідношення прибутку і показника ресурсів, зокрема основних фондів:

Rоф = П / ОФ * 100%, (3.3)

де П - прибуток підприємства.

У свою чергу:

П = РП - С, (3.4)

де С - собівартість товарної продукції.

Зміну показника рентабельності основних фондів по реалізованій продукції з врахуванням відповідної собівартості показано на графіку, поданому на рис. 3.4

Рис.3.4 Динаміка рентабельності основних фондів ВАТ “САЗ” по

реалізованій продукції (в %)

Як видно з рис. 3.4, позитивні зміни в структурі основних фондів (підвищення їх активної частини) має позитивний тренд по підвищенню рентабельності підприємства ВАТ “САЗ” та його виходу на прибутковість діяльності.

ВИСНОВКИ

Технічний розвиток підприємства - процес формування й удосконалювання техніко-технологічної бази підприємства, орієнтований на кінцеві результати його господарської діяльності за рахунок техніко-технологічних нововведень.

Цілями техніко-технологічних інновацій є:

а) зниження конструктивно-технологічної складності виробів, що випускаються, за рахунок конструктивних нововведень;

б) зниження матеріалоємності виробів за рахунок застосування нових

матеріалів;

в) комплексна механізація й автоматизація технологічних процесів;

г) застосування робототехніки, маніпуляторів і гнучких автоматизованих

систем;

д.) зниження технологічної трудомісткості виробів і витрат ручної праці за

рахунок підвищення технічного рівня і якості технологічного

оснащення, інструментів, пристосувань, наукової організації праці;

е) комплексна автоматизація і регулювання процесів керування

виробництвом на основі електроніки і комп'ютерної техніки і т.д.

Розвиток техніко-технологічної бази здійснюється за рахунок модернізації устаткування, технічного переозброєння, реконструкції і розширення, нового бу-дівництва.

Вибір конкретного напрямку технічного розвитку підприємства проводить-ся на основі результатів діагностичного аналізу й оцінки техніко-організаційного рівня виробництва. Основні показники цієї оцінки:

а) ступінь охоплення робітників механізованою й автоматизованою

працею;

б) технічна оснащеність праці (фондоозброєність праці й енергооснащеність праці);

в) частка нових технологій у обсязі чи трудомісткості продукції;

г) середній вік застосовуваних технологічних процесів;

д.) коефіцієнт використання сировини і матеріалів (вихід готової продукції з

одиниці сировини);

е) потужність (продуктивність) устаткування;

ж) питома вага прогресивного устаткування в загальному його парку;

з) середній термін експлуатації устаткування;

и) коефіцієнт фізичного зносу устаткування;

к) частка технічно й економічно застарілого устаткування в загальній його

чисельності;

л) коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість

застосованих пристосувань, оснащення й інструмента в розрахунку на

одне робоче місце в основному виробництві);

м) ступінь утилізації відходів виробництва й ін.

Структура техніко-технологічної бази підприємства в основному залежить від предметної галузі виробів(технологія та сировина) та типа виробництва.

Одиничне виробництво передбачає штучний випуск виробів різноманітної і непостійної номенклатури обмеженого споживання.

Найважливіші особливості формування техніко-технологічної бази підприємства для цього типу виробництва:

· багатономенклатурність продукції, що випускається, та найчастіше не повторюється;

· організація робочих місць по технологічній спеціалізації;

· відсутність можливості закріплення постійної номенклатури деталей, вузлів і агрегатів, складальних і монтажних операцій за робітниками;

· використання універсального устаткування і технологічного оснащення;

· наявність великого обсягу ручних, складальних і доводочних операцій;

· переважна чисельність висококваліфікованих робітників-універсалів, зайнятих у виробничому процесі;

· велика тривалість виробничого циклу;

· значна величина незавершеного виробництва;

· децентралізація оперативно-виробничого планування і керівництва виробництвом;

· недоцільність автоматизації процесів контролю якості виробів;

· неможливість використання статистичних методів у керуванні якістю продукції;

· відносно великі витрати живої праці.

Різновидом одиничного виробництва є індивідуальне виробництво, наприклад, виготовлення космічних об'єктів.

Серійне виробництво передбачає одночасне виготовлення серіями широкої номенклатури однорідної продукції, випуск якої повторюється протягом тривалого часу.

Основні особливості формування техніко-технологічної бази для організації серійного виробничого процесу:

· сталість щодо великої номенклатури повторюваної продукції, виготовленої в значних кількостях;

· спеціалізація робочих місць для виконання декількох закріплених операцій;

· періодичність виготовлення виробів серіями, обробка деталей партіями;

· перевага спеціального і спеціалізованого устаткування і технологічного оснащення;

· наявність незначного обсягу ручних складальних і доводочних операцій;

· переважна чисельність робітників середньої кваліфікації;

· незначна тривалість виробничого циклу;

· централізація оперативно-виробничого планування і керівництва виробництвом;

· автоматизація контролю якості виготовленої продукції;

· застосування статистичних методів керування якістю продукції;

· уніфікація конструкцій деталей і виробів;

· типізація технологічних процесів і оснащення.

У залежності від кількості одночасно виготовлених виробів у серії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне і крупносерійне виробництва.

Масове виробництво характеризується безперервністю і відносно тривалим періодом виготовлення обмеженої номенклатури однорідної продукції у великих кількостях. Масове виробництво - вища форма спеціалізації виробництва, що дозволяє зосереджувати на підприємстві випуск одного чи декількох типорозмірів однойменних виробів. При цьому типі організації виробництва різні вироби випускаються одночасно і, як правило, безупинно. Неодмінною умовою масового виробництва є високий рівень стандартизації й уніфікації при конструюванні деталей, вузлів і агрегатів.

Організації техніко-технологічної бази підприєства при масовому виробництві присущі наступні особливості:

· і критерії строго встановлений випуск невеликої номенклатури виробів у величезній кількості;

· спеціалізація робочих місць для виконання, як правило, однієї закріпленої операції; розташування робочих місць у порядку проходження операцій;

· велика питома вага спеціального і спеціалізованого устаткування і технологічного оснащення;

· високий відсоток комплексно-механізованих, автоматизованих технологічних процесів;

· мінімальний підготовчо-заключний час на операції;

· різке скорочення обсягу ручних складальних і доводочних робіт; високий ступінь завантаження робочих місць;

· застосування праці робітників невисокої кваліфікації, що виконують закріплену за кожним з них одну операцію;

· мінімальна тривалість виробничого циклу в порівнянні із серійним виробництвом;

· централізація керування і планування виробництва;

· безупинна дистанційна диспетчеризація виробництва;

· впровадження автоматизованих систем керування підприємством (АСУП);

· високий рівень автоматизації контролю якості виробів;

· широке застосування статистичних методів керування якістю продукції.

Таким чином, тип виробництва впливає на формування структури підприємства, умови, вимоги раціональної організації виробництва.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Васильков В.Г. Організація виробництва : Навч.посібник. - К. : КНЕУ, 2003 - 524 с.

2. Грещак М.Г., Гребешкова О.М.,Коцюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства : Навч.посібник. - К.: КНЕУ,2001 - 228 с.

3. Економіка підприємства.Підручник в 2-х томах / Під ред. С.Ф.Покропивного-

К.: КНЕУ, 2000 - 528 с.

4. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч.посібник.- К.: МАУП,2000

5. Курочкин А.С. Организация производства: Учебн.пособие. -К.: МАУП, 2001 - 216 с.

6. Организация производства на предприятии : Учебник / под ред. Туровца О.Г. и Сербиновского Б.Ю. - Ростов-на-Дону: издательский центр МАРТ, 2002

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси"//Наказ Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. N 304)

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" // Наказ Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 року N 242(Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року N 304)

9. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби"// Наказ Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року N 92 (Із змінами і

доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року N 304)

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" // Наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства фінансів України від 25 листопада 2002 року N 989)

11. Статистика підприємництва : навч.посібник / під редакцією Вашківа П.Г. -К.: „Слобожанщина”, 1999

12. Управління виробничою інфраструктурою / За ред. М.А.Бєлова - К.: КНЕУ, 1997 - 208 с.

13. Фінанси підприємств.Підручник /За ред.А.М.Поддєрьогіна - К.:КНЕУ,2000