Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

Факультет міжнародної економіки

Кафедра міжнародного менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему: «ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА, НАПРЯМИ ЙОГО ЗБІЛЬШЕННЯ»

Виконав студент___

гр._______________

__________________

__________________

Керівник ____________________

_________________

Дніпропетровськ 2005р.

ЗМІСТ

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

ТЕМА № 13. ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА, НАПРЯМИ ЙОГО ЗБІЛЬШЕННЯ

ВСТУП

1.1 Економічна природа прибутку

1.2 Формування валового та балансового прибутку підприємства

1.3 Методика аналізу та пошуку шляхів підвищення валового прибутку підприємства

1.4 Економічний прибуток

1.5 Максимізація прибутку - основна мета діяльності підприємства

1.6 Розподіл чистого прибутку підприємства

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. РОЗРАХУНОК ОСНОВНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА(ВАРІАНТ № 12)

2.1 Вихідні дані для розрахунків

2.2 Визначення виробничої програми

2.3 Розрахунки продуктивності праці на підприємстві

2.4 Визначення виробничої потужності, виробничих фондів і ефективності їх використання

2.5 Складання собівартості товарної продукції та визначення її структури

2.6 Розрахунок відпускних цін та виконання підприємством своїх обов'язків перед бюджетом і соціальними фондами

2.7 Соціальна діяльність підприємства

Висновки

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

ТЕМА № 13. ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА, НАПРЯМИ ЙОГО ЗБІЛЬШЕННЯ

ВСТУП

Фірма як виробничий ланцюг є ключовим елементом неокласичної школи мікроекономічного аналізу. Сприйняття фірми в ролі споживача витрат дозволяє представити собі ділову поведінку фірми.

Припущення про те, що прибуток представляє головну мету діяльності ділової фірми, наштовхується на заперечення, схожі з тими, котрі звичайно висуваються проти допущення про раціональність. Суть цих заперечень складається в тому, що припущення про максимізацію прибутку дуже вузько інтерпретує людську природу.

Фінансові ресурси (капітал) підприємства - це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат по розширеному виробництву й економічному стимулюванню працюючих. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку і надходження коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення підприємства, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами в залежності від організаційно-правових форм господарювання виступають : акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів чи товариств з обмеженою відповідальністю й ін. Підприємства є юридичними особами: і, отже, організують власну фінансову діяльність. Кожне підприємство використовує наступні підстави для організації:

1. відокремлення майна підприємства, яким дана юридична особа відповідає за своїми обов'язками, що фіксується в Статуті підприємства, а потім у балансі;

2. ведення самостійного балансу

3. використання власного імені при здійсненні угод і прийнятті відповідальності по них;

4. отримані доходи підприємства є власністю підприємства, а отже, розподіл і використання їх відбувається на правах власності.

Джерела додаткового забезпечення ресурсної бази формування майна працюючого підприємства (крім статутного фонду):

1. Додаткові грошові і матеріальні внески засновників чи учасників підприємства( наступне розширення статутного фонду);

2. Отримані підприємством доходи від усіх видів діяльності;

3. Відсотки, дивіденди, отримані в результаті володіння різними цінними паперами;

4. Платні кредити банків;

5. Тимчасово авансовані засоби кредиторів (кредиторська заборгованість і видані термінові векселі ) ;

Тимчасове володіння чужими засобами в обороті:

- заборгованість по оплаті праці співробітникам підприємства;

- заборгованість по оплаті податків і зборів у бюджет і не бюджетні фонди

7. Субсидії, дотації, інвестиції з бюджетних і позабюджетних фондів і інші види дотацій;

8. Орендна плата;

9. Благодійні внески;

10. Доходи від довгострокових фінансових вкладень.

Об'єкт розробки курсового проекту : теорія виробничо-фінансової діяльності підприємства по формуванню та розподілу бухгалтерського та економічного прибутку.

Цілі розробки: вивчення закономірностей та принципів фінансового механізму та принципів бухгалтерсько-економічного розрахунків загальної собівартості виробництва та реалізації, формування валового прибутку.

1.1 Економічна природа прибутку

Кожне підприємство використовує у своїй діяльності матеріальні й грошові ресурси, які в сукупності становлять виробничі фонди. Структура й характер використання виробничих фондів певною мірою визначають економічні результати діяльності підприємств, рівень їх ефективності[2].

Виробничі фонди - це матеріальні й грошові засоби, які знаходяться в розпорядженні підприємства з метою забезпечення функціонування процесу виробництва й обігу.

Основні виробничі фонди (ОВФ) - це сукупність засобів праці, які протягом тривалого періоду функціонують у сфері виробництва в незмінній натуральній формі й переносять свою вартість на виготовлений продукт частинами (по мірі зношування) протягом ряду кругообігів. До ОВФ належать виробничі будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар. Процес поступового переносу вартості ОВФ на кінцевий продукт виробництва називається амортизацією.

Оборотні виробничі фонди (ОбВФ) - це ті виробничі фонди, які повністю споживаються протягом виробничого циклу. Їхня вартість повністю переноситься на готовий продукт . Елементами оборотних фондів є: предмети праці ( сировина, основні й допоміжні матеріали, паливо, енергія), незавершене виробництво, малоцінні засоби праці та інструмент.

Кругообіг виробничих фондів, який виконує робоча сила (РС), узятий як процес, що періодично й безперервно повторюється, називається оборотом фондів. Особливим економічним статутом є робоча сила, яка за кожний оборот фондів переносить на вихідний продукт вартість своєї праці, тобто створює додатковий продукт - додаткову вартість. За призведену додаткову вартість робоча сила отримує заробітну плату - тобто частину від додаткової вартості .

Реалізація призведеного товару на ринку дає доход підприємства, тобто завершує матеріальний перехід «Гроші 1 - (ОВФ + Об ВФ + РС) - Товар - Гроші 2(= Гроші 1+ Додаткові гроші(Додаткова вартість))». Раціональний сенс виробництва полягає в тому щоб доход «Гроші 2» був максимально більший за початкова вкладені гроші «Гроші 1», тобто не тільки були повернені гроші для початку нового виробничого циклу , але була отримана додаткова вартість - «Прибуток», який належить суспільному розподілу.

Будь-яке виробництво або фірма намагається отримати якомога більший доход від своєї діяльності , а отже, прагне не тільки продати свій товар за максимально високою ціною, а й скоротити свої витрати на виробництво й реалізацію продукції. Тому однією з важливих функцій підприємства (фірми) є мінімізація витрат виробництва.

Під витратами взагалі розуміємо сукупність витрат живої й уречевленої праці на виготовлення продукції. Слід розрізняти витрати суспільства й витрати підприємства.

Витрати суспільства - це сукупні витрати на виробництво й реалізацію продукції. Виражені в грошовій формі, витрати становлять суспільну вартість товару. Суспільні витрати вимірюються витратами суспільно необхідної праці. Їх можна визначити за такою формулою:

ВР = В_ЗВ + В_НП + В_ДП,

Де ВР - витрати суспільства, або суспільна вартість товару;

В_ЗВ - вартість витрачених засобів виробництва;

В_НП - вартість необхідного продукту;

В_ДП - вартість додаткового продукту.

Витрати підприємства або фірми на виробництво продукції пов'язані з власними витратами на купівлю сировини й матеріалів, на паливо й електроенергію, амортизацію основних фондів, оплату праці. Отже, витрати підприємства за обсягом менші, ніж витрати суспільства (суспільна вартість товару) на величину додаткового продукту (В_ДП):

ВП = В_ЗВ + В_НП,

де ВП - витрати підприємства;

В_ЗП - вартість витрачених засобів виробництва;

В_НП - вартість необхідного продукту.

Слід зазначити, що ні витрати суспільства, ні витрати підприємства на поверхні економічних відносин не виступають у чистому вигляді. Суспільна вартість проявляється як ціна, а витрати підприємства в грошовому виразі виступають як собівартість. Іншими словами, собівартість продукції - це грошовий вираз витрат підприємства або поточних витрат на виробництво й реалізацію продукції.

Існує фабрично-заводська й повна собівартість.

Фабрично-заводська собівартість включає усі витрати на виготовлення продукції у межах підприємства. Структура собівартості продукції на підприємстві може мати відмінності залежно від характеру й особливостей галузі, технології виробництва, технічної оснащеності підприємства або цеху тощо. Однак елементами собівартості будь-якого виробу з багатотисячної номенклатури виробів є: вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів; палива; енергії; амортизація; заробітна плата; відрахування на соціальне страхування; інші витрати (на ремонт, на підготовку випуску нових видів продукції, природоохоронні заходи тощо).

Повна собівартість включає ще витрати за межами підприємства (транспортні, вантажно-розвантажувальні роботи та ін.).

Собівартість віддзеркалює досягнутий техніко-організаційний рівень виробництва, а отже, й економічні показники його діяльності. Роль собівартості в сучасних умовах значно зростає, оскільки вона впливає на розміри прибутку, а значить, і на величину коштів, що надходять на розв'язання соціальних проблем працівників підприємств (фірми). Тому зниження собівартості продукції - одне з першочергових завдань кожного трудового колективу.

Основні фактори зниження собівартості можна об'єднати в такі групи:

- перша - підвищення науково-технічного рівня виробництва й продуктивності праці. Цьому сприяє механізація та автоматизація виробничих процесів, застосування електронної техніки, модернізація діючого устаткування, впровадження нової технології;

- друга - поліпшення організації виробництва , зниження собівартості за рахунок застосування передових методів виробництва, кращого використання робочого часу, усунення невиробничих витрат;

- третя - оптимізація обсягів виробництва, структури випуску продукції за рахунок нових моделей, ефективнішого використання виробничих фондів, транспортних засобів, застосування обґрунтованого ціноутворення;

- четверта - удосконалення управління виробництвом і його здешевлення, підвищення якості продукції.

Резервами зниження собівартості також є: зменшення норм витрачання сировини й матеріалів; економія від заміни одних видів сировини, матеріалів і палива іншими, дешевшими; повніше використання вторинних ресурсів і супутніх продуктів; економне витрачання заробітної плати; удосконалення комерційних зв'язків із постачальниками сировини й паливно-енергетичних ресурсів.

Вивчення господарської діяльності підприємства та різних сфер виробництва в цілому потребує розкриття таких економічних категорій, як чистий доход суспільства і чистий доход підприємства. На перший погляд, здається, що чистий доход суспільства - проста форма додаткового продукту. Насправді ж - це складна економічна категорія, пов'язана з розширеним відтворенням. Чистий доход суспільства відрізняється від додаткового продукту й кількісно, і якісно. Якщо додатковий продукт являє собою надлишок над необхідним у складі чистого продукту суспільства на стадії безпосереднього виробництва, то чистий доход суспільства виступає надлишком над витратами виробництва в складі сукупного суспільного продукту на стадії розподілу. Кількісна відмінність між чистим доходом і додатковим продуктом зумовлена тім, що чистий доход, крім вартості додаткового продукту, включає також частину вартості необхідного продукту у формі витрат і пільг працівникам виробництва із суспільних фондів споживання та у формі фондів економічного стимулювання.

Використовується чистий доход суспільства на розширення виробництва (фонд нагромадження), для утворення суспільних фондів споживання та для утримання невиробничої сфери.

Основними формами, у яких виступає чистий доход суспільства на поверхні розподільних відносин, є податок на добавлену вартість і прибуток. Оскільки кожне підприємство (фірма) заінтересоване в господарських результатах і у своїх фінансах для самостійного розвитку, остільки прибуток є важливим джерелом чистого доходу підприємства.

Прибуток - узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею учасників виробництва. У прибутку відбивається обсяг реалізації продукції, ефективність використання підприємством наявних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо.

Балансовий прибуток підприємства (фірми) являє собою суму прибутків і збитків від реалізації товарної продукції, результатів іншої реалізації та позареалізаційної діяльності.

Прибуток від реалізації товарної продукції включає: залишки нереалізованої продукції на початок процесу; випуск товарної продукції за рік; реалізацію товарної продукції за рік; залишки нереалізованої продукції на кінець процесу. Прибуток від реалізації товарної продукції, виконання інших робіт і послуг є базою як для розрахунків із бюджетом, так і для створення фондів економічного стимулювання.

Поряд із прибутком від реалізації товарної продукції, на розмір балансового прибутку впливають результати іншої реалізації та позареалізаційної діяльності (може бути зростання або збиток). Збитки, пов'язані із застосуванням економічних санкцій (штрафи, пені, неустойки) за невиконання зобов'язань щодо постачань; за несвоєчасну сплату поставленої продукції, робіт і послуг; порушення порядку затвердження або застосування цін і тарифів; реалізацію продукції, виготовленої з відступом від стандартів, технічних умов, порушення умов перевезень з усіх видів транспорту та ін. Сюди можуть бути віднесені також втрати у зв'язку зі стихійними лихами, порушеннями нормативів з охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, загальний прибуток складається з трьох частин:

П_З = П_Т + П_Р + П_В,

Де П_З - загальний прибуток підприємства;

П_Т - прибуток, отриманий від реалізації товарної продукції (це різниця між оптовою ціною підприємства й собівартістю);

П_Р - прибуток від іншої реалізації, надання підприємством послуг і виконання додаткових робіт;

П_В - прибуток від позареалізаційних фінансових результатів (сюди входять доходи та збитки від списаних металовиробів, штрафи пені, неустойки збитки від стихійного лиха тощо).

Слід розрізняти валовий доход і чистий доход.

Валовий (загальний) доход - це вся сума доходу підприємства до зроблених відрахувань. Насамперед із нього відраховують суми на сплату боргових зобов'язань; відсотки за кредит, орендну плату за користування чужою землею та ін. Далі здійснюються такі відрахування; податки в загальнодержавний бюджет і в бюджети місцевих органів, відомчим організаціям, виплати штрафів і неустойок тощо. Залишком такого розподілу є чистий прибуток, який надходить на задоволення різних виробничих і соціальних потреб: а) нагромадження (розширення виробництва); б) екологічні витрати; в) підготовку й підвищення кваліфікації кадрів; г) соціальні фонди; д.) особливий доход підприємства.

Валовий доход являє собою виручку підприємства від реалізації продукції за відрахуванням матеріальних витрат. Різниця між валовим і чистим доходом підприємства полягає в тому, що перший включає до свого складу оплату праці, а другий - ні.

Валовий доход і прибуток утворюють матеріальну основу для погодження економічних інтересів суспільства, трудового колективу й окремих працівників, сприяють підвищенню їхньої заінтересованості в зростанні ефективності виробництва.

Однак про ефективність виробництва лише за масою прибутку судити не можна. Її більшою мірою характеризує норму прибутку та рівень рентабельності.

Норма прибутку - це відношення маси прибутку до повної собівартості продукції, виражене у відсотках.

де П' - норма прибутку; П -маса прибутку; С - собівартість продукції.

Рентабельність як економічна категорія тісно пов'язана з категорією прибутку. Якщо в прибутку відображаються відносини щодо створення та розподілу частини чистого доходу, то рентабельність характеризує відносини між підприємством і державою з приводу раціональності використання виробничих фондів та участі кожного підприємства в створенні й розподілі тієї частини чистого доходу, яка набуває форми прибутку.

Розрізняють рентабельність виробництва й рентабельність продукції.



де Р' - норма рентабельності; ОВФ - основні виробничі фонди; ОЗП - оборотні засоби підприємства.

Рентабельність виробництва виражає відношення балансового прибутку до виробничих витрат. Норма рентабельності - це відношення маси прибутку до вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних засобів підприємства.

Основними факторами зростання рентабельності виробництва є зниження собівартості та підвищення якості продукції, зниження витрат матеріальних і трудових ресурсів, повніше використання устаткування, підвищення продуктивності праці.

Більшість економістів на Заході виходять із гіпотези, що підприємства (фірми) мусять систематично порівнювати доходи й витрати, щоб максимізувати свій прибуток. Зроблені розрахунки, на їхню думку, повинні визначити, яку благо одержить суб'єкт і які збитки він матиме в граничній ситуації.

Благо (вигоду), яку одержує суб'єкт (підприємець, фірма) від споживання ще одного товару або послуги, називається граничною корисністю. Доход, отриманий підприємством від продажу додаткової одиниці товару, - це граничний доход. Продуктивність, викликана додатковими витратами ресурсів, - гранична продуктивність. Додаткова продукція, вироблена ще одним новим працівником, називається граничним продуктом.

Додаткові доходи підприємств (фірм) та продуктивність додаткових ресурсів порівнюються з граничними витратами. Граничні витрати (z) являють собою додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції. Витрати при цьому не повинні перевищувати отриманий результат. Це - основний принцип, що визначає дії людей як при розробці мікро- й макроекономічних теорій, так і в реальному житті. Іншими словами, економічний обмін має здійснюватися таким чином, щоб граничні витрати в кожному окремому випадку точно дорівнювали граничному доходу. Причому вклади ресурсів слід збільшувати доти, доки ефект від вкладів останньої одиниці ресурсу не зрівняється з віддачею.

Коли граничні витрати зрівняються з граничними доходами, саме тоді досягається найбільша корисність із крапки зору макроекономіки.

Отже, питання про витрати виробництва з крапки зору як економічної науки, так і господарської практики, дуже важливі. Передусім тому, що, як уже підкреслювалося, зменшення витрат праці й матеріальних ресурсів на виготовлення одиниці продукції є головним джерелом підвищення ефективності господарювання.

Кожне суспільство прагне створити ефективну економіку, яка дає змогу оптимально розподілити наявні ресурси для виробництва певної кількості товарів (послуг), що найбільшою мірою задовольняють споживачів своєю якістю та кількістю. Розглянута вище категорія “граничні витрати” має велике значення для визначення обсягу виробництва й ефективності розподілу ресурсів, які можуть принести максимальний прибуток. Доки в умовах досконалої конкуренції (велика кількість виробників, що випускають ідентичні товари, причому кожний з них не впливає на ринкову ціну) доход від останньої додатково проданої одиниці товару перевищує граничні витрати на її виготовлення, прибуток підприємства зростатиме.

Для будь-якого підприємства найприбутковішими будуть виробництво й реалізація такого обсягу продукції, за якого виникає рівність між додатковим доходом та граничними витратами. Останній вироблений і проданий товар вирівнюватиме граничним витратам й ціні за одиницю товару, оскільки продаж додаткової кількості продукції не принесе додаткового прибутку. Підприємство буде намагатися досягти максимального прибутку при виробництві товарів, граничні витрати котрих нижчі від ринкової ціни, й припинить виробництво товарів, граничні витрати яких перевищують ринкову ціну.

1.2 Формування валового та балансового прибутку підприємства

Балансовий прибуток згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» складається з багатьох складових :

Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає:

а) прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу,

б) прибуток від реалізації основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей,

в) прибуток від орендних (лізингових) операцій,

г) прибуток від роялті ,

д) прибуток від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на добавлену вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших обов'язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Реалізація продукції (робіт, послуг) - господарча операція суб'єкту підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на продукцію (роботи, послуги) іншому суб'єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов'язань.

Прибуток від реалізації власних матеріальних коштів - включає доход від реалізації основних фондів, нематеріальних активів, продукції обслуговуючого й допоміжного виробництва, зменшений на суму витрат на ці операції.

Прибуток від позареалізаційних операцій - сума коштів, одержувана підприємством від позареалізаційних операцій і зменшена на суму витрат на ці операції. Позареалізаційна операція - діяльність підприємства, безпосередньо не пов'язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншого майна, включаючи основні фонди, нематеріальні активи, продукцію обслуговуючого й допоміжного виробництва.

У балансовий прибуток включаються операції від :

Корпоративних прав - права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства про господарські товариства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи.

Дивідендів - прибуток, отриманий платниками податку від здійснення корпоративних прав, включаючи доходи, нараховані у вигляді процентів на акції або на внески до статутних фондів, за винятком доходів, отриманих від торгівлі корпоративними правами та доходів від операцій з борговими зобов'язаннями й вимогами.

Процентів - доходи, отримані платниками податку від операцій з борговими вимогами й зобов'язаннями, зокрема, векселями, облігаціями, бонами та іншими платіжними документами, включаючи операції з державними скарбничими зобов'язаннями, а також будь-які доходи, отримані платником податку від надання грошових коштів та матеріальних цінностей у кредит (позичку) та нараховані у вигляді премій чи виграшів або відсотків від суми заборгованості.

Роялті - платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород (компенсацій) за використання або надання дозволу на використання прав промислової та інтелектуальної власності, а також інших аналогічних майнових прав, що визнаються об'єктом права власності суб'єкта підприємницької діяльності, включаючи використання авторських прав на будь-які дій науки, літератури, мистецтва, запису на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту або ліцензії, знака на товари та послуги, права на винаходи, на промислові або наукові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної формули або процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Фінансового кредиту - будь-яка господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає надання коштів у позику на визначений строк та під визначені проценти з поверненням основної суми заборгованості та нарахованих процентів у грошовій формі або інших формах забезпечення заборгованості, включаючи матеріальні цінності і нематеріальні активи, надані в заставу.

Орендної (лізингової) операції - господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності (орендодавця), що передбачає передачу права користування матеріальними цінностями іншому суб'єкту підприємницької діяльності (орендатору) на платній основі та на визначений строк. При цьому об'єктом орендних відносин є матеріальні цінності, що входять до складу основних засобів (фондів) суб'єктів підприємницької діяльності, крім тих , первинна (відновна) вартість яких повністю погашається протягом одного виробничого циклу.

Консигнаційної операції - господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності (консигнанта), що передбачає експорт матеріальних цінностей до складу іншого суб'єкта підприємницької діяльності (консигнатора) із дорученням реалізувати зазначені матеріальні цінності на комісійних засадах.

Посередницької операції - господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності, який виступає в ролі комісіонера в договорі комісії, консигнатора в консигнаційному договорі або повіреного в договорі доручення, за винятком довірчих операцій з грошовими коштами, цінними паперами, включаючи приватизаційні майнові сертифікати, операцій по випуску боргових зобов'язань і вимог та їх торгівлі, операцій по торгівлі (управлінню) валютними цінностями й іншими видами фінансових ресурсів, а також усіх видів банківських і страхових операцій.

Форвардної операції - господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продажів) форвардної догоди, тобто зобов'язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час в майбутньому, із фіксацією ціни реалізації на дату укладення (придбання) форвардної догоди. При цьому покупець (продавець) форвардної догоди має право на відмову від її виконання виключно за наявності згоди іншої сторони форвардної догоди.

Премія за придбання форвардної догоди виплачується під час такого придбання.

Ф'ючерсної операції - господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продажів) ф'ючерсної догоди, тобто зобов'язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час в майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення реалізації. При цьому покупець (продавець) ф'ючерсної догоди має право на відмову від її виконання виключно за наявності згоди іншої сторони ф'ючерсної догоди. Премія за придбання ф'ючерсної догоди сплачується під час такого придбання.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією[12]. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінаново господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формування прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні в 2000 році відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в методиці визначення прибутку підприємств. На рис. 1 показано схему формування прибутку підприємства з урахуванням зміни у бухгалтерському обліку та звітності.

Облік і визначення фінансових результатів - прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарі, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою від вантаження продукції (товарів), а для робіт(послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації і законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умов, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

На рис. 2 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

1.3 Методика аналізу та пошуку шляхів підвищення валового прибутку підприємства

Валовим (або операційним) прибутком називається різниця між операційним доходом від основної діяльності та валовими витратами (собівартістю) основної діяльності.

Балансовим прибутком називається валовий прибуток + додатковий прибуток(збиток) від фінансової діяльності та експлуатації інвестицій в капітали інших підприємств.

Чистим прибутком (прибутком до розподілу на дивіденди та в фонди підприємства) називається частина балансового прибутку - податок на прибуток - надзвичайні витрати , які сплачуються з чистого прибутку (штрафи, пені та інше).

Розрахунок валового, бухгалтерського та чистого прибутку виконується згідно «Положенню про бухгалтерський облік в Україні» по формі 1801001- «Розрахунок фінансових результатів» (табл.1.1).

Як видно з алгоритму табл.1.1 - валовий прибуток залежить від :

- обсягу та цін реалізації продукції;

- сум сплачених непрямих податків (ПДВ та акцизи);

- собівартості виробленої продукції , тобто витрат на її виробництво;

Таким чином, оскільки ціни реалізації регулюються ринком та попитом на продукцію(зовнішні обставини), підвищення валового прибутку суттєво залежить від регулювання підприємством податкової політики та управління собівартістю виробленої продукції.

Будь-яке підприємство намагається не тільки продати свій товар по вигідній високій ціні, але і скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Якщо перше джерело збільшення доходів підприємства багато в чому залежить від зовнішніх умов діяльності підприємства, то друге практично винятково від самого підприємства, точніше, від ступеня ефективності організації процесу виробництва і наступної реалізації зроблених товарів.

Багато економістів внесли істотний вклад у вивчення витрат. Наприклад, теорія витрат К.Маркса ґрунтується на двох принципових категоріях - витрати виробництва і витрати обертання. Під витратами виробництва розуміються витрати на зарплату, сировину і матеріали, сюди ж входять амортизація засобів праці і т.д. Категорія витрати обертання зв'язана з процесом реалізації товарів. Додатковими витратами обертання є витрати на упакування, сортування, транспортування і збереження товарів. Цей вид витрат обертання близький до витрат виробництва і, входячи у вартість товару, збільшує останню. Додаткові витрати відшкодовуються після продажу товарів з отриманої суми виторгу. Чисті витрати обертання - витрати на торгівлю (зарплата продавців і т.д.), маркетинг (вивчення споживчого попиту), рекламу, витрати на оплату персоналу штаб-квартири і т.д. Чисті витрати не збільшують вартості товарів, а відшкодовуються після продажу з прибутку, створеного в процесі виробництва товарів.

Таблиця 1.1 - Форма 2 «Фінансові результати»

Найменування показника	Код рядка	За звітний період
Доход (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг)	010
Податок на додану вартість	015
Акцизний збір	020
Інші вирахування з доходу	030
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	035	Р.35=Р010-Р015-Р020-Р030
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт послуг)	040
Валовий: прибуток	050	Р.050=Р035-Р040
збиток	055
Інші операційні доходи	060
Адміністративні витрати	070
Витрати на збут	080
Інші операційні витрати	090
Фінансові результати від операційної діяльності:прибуток	100	Р.100=Р060-Р070-Р080-Р090
збиток	105
Доход від участі в капіталі	110
Інші фінансові доходи	120
Інші доходи	130
Фінансові витрати	140
Витрати від участі в капіталі	150
Інші витрати	160
фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток	170	Р170=Р050+Р100+Р110+Р120+Р130-Р140-Р150-Р160
збиток	175
Податок на прибуток від звичайної діяльності	180
Фінансові результати від звичайної діяльності:прибуток	190	Р190=Р170-Р180
збиток	195
Надзвичайні:доходи	200
витрати	205
Податки з над звичного прибутку	210
Чистий:прибуток	220	Р220=Р190+Р200-Р210
збиток	225

Сучасні концепції витрат у центрі класифікації містять - взаємозв'язок між обсягом виробництва , витратами і ціною на даний вид товарів. Витрати поділяються на не залежні і залежні від обсягу виробленої продукції.

Постійні витрати не залежать від величини виробництва, існують і при нульовому обсязі виробництва. Це попередні зобов'язання підприємства (відсотки по позиках і ін.), податки, амортизаційні відрахування, оплата охорони, орендна плата, витрати на обслуговування устаткування при нульовому обсязі виробництва, зарплата управлінського персоналу і т.д. Перемінні витрати залежать від кількості виробленої продукції, складаються з витрат на сировину, матеріали, зарплату робітникам і т.д. Сума постійних і перемінних витрат утворить валові витрати - суму грошових витрат на виробництво визначеного виду продукції.

В Україні широко використовується категорія собівартість, що представляє собою сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), що була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальвиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат.

У виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату роботи;

- інші прямі витрати;

- перемінні загальвиробничі і постійні розподілені загальвиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини й основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних і інших матеріалів, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату роботи включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку, що складають вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), і витрати на виправлення браку за винятком: остаточно забракованої продукції по справедливій вартості; суми, що відшкодовується працівниками, що допустили брак; суми, що отримана від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби і т.п..

До складу загальновиробничих витрат включаються:

а) Витрати на керування виробництвом (оплата роботи апарата керування цехами, ділянками і т.п.; відрахування на соціальні заходи і медичне страхування апарата керування цехами, ділянками; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, ділянок і т.п.).

б) Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

в) Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

г) Витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

д) Витрати на удосконалення технології й організації виробництва (оплата роботи і відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятим удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням його надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій і т.п.).

е) Витрати на опалення, висвітлення, водопостачання, водовідвід та інше зміст виробничих приміщень.

з) Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата роботи загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників і апарата керування виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами і якістю продукції, робіт, послуг).

и) Витрати на охорону роботи, техніку безпеки й охорону навколишньої природного середовища.

к) Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції до складів; залишки незавершеного виробництва; недоліки і утрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв і т.п.).

Загальвиробничі витрати поділяються на постійні і перемінні.

До перемінних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і керування виробництвом (цехів, ділянок), що змінюються прямо (чи майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Перемінні загальвиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат і т.п.), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і керування виробництвом, що залишаються незмінними (чи майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальвиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат і т.п.) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальвиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їхнього виникнення. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальвиробничих витрат не може перевищувати їхню фактичну величину. Перелік і склад перемінних і постійних загальвиробничих витрат встановлюється підприємством.

Витрати, зв'язані з операційною діяльністю, що не включаються в собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Керування витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію по місцях і центрам відповідальності. Місце витрат - це місце їхнього формування ( робоче місце, ділянка,цех). Під центром відповідальності - розуміють організаційна єдність місць витрат з центром відповідальності за їхній рівень.

Таблиця 1.2 - Класифікація витрат по економічних елементах і калькуляційних статтях

Угруповання витрат на виробництво по економічних елементах	Угруповання витрат на виробництво по калькуляційних статтях витрат
1. Сировина й основні матеріали (за винятком поворотних відходів)	1. Сировина і матеріали
2. Покупні комплектуючі вироби і матеріали	2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги кооперованих підприємств
3. Допоміжні матеріали	3. Зворотні відходи (віднімаються)
4. Паливо з боку	4. Паливо для технологічних цілей
5. Електроенергія з боку	5. Енергія для технологічних цілей
6. Заробітна плата основна і додаткова	6. Основна заробітна плата виробничих робітників
7. Відрахування на соціальне страхування	7. Додаткова заробітна плата виробничих робітників
8. Амортизація основних фондів	8. Відрахування на соціальне страхування
9. Інші грошові витрати	9. Витрати на підготовку й освоєння виробництва
	10. Витрати по змісту й експлуатації устаткування
	11. Цехові витрати
	12. Загальнозаводські витрати
	13. Втрати від браку (тільки виробництва, де втрати дозволені в межах установлених норм)
	14. Інші виробничі витрати
	15. Разом виробнича собівартість
	16. Позавиробничі витрати
	17. Разом повна собівартість

1.4 Економічний прибуток

Множинність економічних цілей (попиту споживачів) при обмеженості ресурсів ставить проблему економічного вибору виробника, тобто вибору найкращого з альтернативних варіантів їхнього використання, при якому досягається максимальне задоволення потреб при даних витратах. Перед кожною людиною, фірмою й суспільством у цілому виникають проблеми, що, як і для кого робити, тобто як визначити умови і напрямки використання обмежених ресурсів. Раціональність економічного вибору виробника потребує аналізу вигод і витрат.

Основним методом такого аналізу в сучасній економіці виступає метод альтернативних (імпліцитних) економічних витрат, що відбиває цінність найкращого (граничного) з альтернативних варіантів, від якого довелося відмовитися при економічному виборі. Альтернативні витрати, у цьому випадку, часто характеризуються як цінність упущених можливостей: витрати виробництва - це блага, виражені в інших благах, якими довелося пожертвувати для виробництва першого блага.

Попит, як правило, визначає максимальну ціну, що виробник може запросити за свій товар. Мінімальна ж ціна товару - це його собівартість для виробника, тобто бухгалтерські витрати виробника.

Ціль виробництва - знайти такий спосіб виробництва благ, на які є попит, із наявних у виробника ресурсів виробництва, щоб мінімізувати витрати виробництва.

Правило найменших витрат - це умова, відповідно до якого витрати мінімізуються в тому випадку, коли останній долар(гривня), витрачений на кожен ресурс, дає однакову віддачу - однаковий граничний продукт. Правило найменших витрат забезпечує рівновагу положення виробника.

Економічно витрати підрозділяються на бухгалтерські й економічні.

Бухгалтерські витрати - це прямі витрати, обмірювані у фактичних цінах витрат на ресурси для виконання виробничих функцій.

Економічні витрати (альтернативні витрати) - це сума втрат можливостей одержання доходів від альтернативного використання ресурсів, що оцінені бухгалтерськими витратами, в інших сферах виробництва

Різниця:

Альтернативні витрати - бухгалтерські витрати =

= неявним (імпліцитним) витратам, тобто недоотриманим доходам.

Для мінімізації неявних (імпліцитних) витрат у процесі раціонального вибору виробництва необхідно визначитися з мінімізацією явних бухгалтерських витрат і прибутковості для кожного з конкурентних виборів виробництва товарів чи послуг.

Розглянемо витрати фірми в процесі виробництва і збуту товарів й послуг. Насамперед, звернемо увагу на явні й альтернативні (імпліцитні) витрати, тому що і ті й інші враховуються фірмою в її діяльності. До явного відносяться усі витрати фірми на оплату використуваних факторів виробництва. Сума всіх явних витрат виступає як собівартість продукції, а різниця між ринковою ціною і собівартістю - як прибуток.

Однак сума виробничих витрат, якщо в них включати тільки явні витрати, може бути заниженої, і прибуток, відповідно, буде завищеним. Для більш точної картини, для того щоб прийняття фірмою рішення про початок і розвиток виробництва було обґрунтованим, у витрати варто включають не тільки явні, але і неявні (імпліцитні) витрати.

Облік не тільки явних, але й альтернативних витрат дозволить більш точно оцінити прибуток фірми. Чистий економічний прибуток визначається як різниця між доходом від реалізації продукції й усіма (явними й альтернативними) витратами.

Провівши розходження між явними й альтернативними витратами, можна визначити, що розуміється під деякими різновидами прибутку в економіці.

Бухгалтерський прибуток (фінансовий прибуток) являє собою різницю між валовим доходом (виторгом) фірми і її явними витратами.

Економічний прибуток є різницею між валовим доходом(виторгом) і усіма (як явними, так і неявними) витратами фірми.

Нормальний прибуток - це прибуток, який дорівнює альтернативним витратам - упущеній прибутковості від вкладення ресурсів у справу власником фірми. Наприклад, вклавши в справу 1млн. грн., вона одержить прибуток 7 %. Якщо в цей час процентна ставка в банках складає також 6%, то отриманий прибуток буде вище нормального, відбиваючи порівняння з альтернативними витрати (можливим доходом), зв'язаними з можливістю одержання засобів від вкладення 1млн. грн. у банк. При прибутку менш 6% - прибуток ненормальний, тобто з'являється економічний збиток , розрахований як альтернативні витрати при використання вкладеного капіталу в іншій сфері виробництва.

Аналіз витрат повинний проводитися для короткострокових і довгострокових часових інтервалів діяльності фірми . На короткостроковому етапі (умовно - перший виробничий цикл ) - визначається економічна можливість організації виробництва, виходячи з наявності визначених постійних факторів : наявність обсягу початкового капіталу і поточний рівень ринкових цін.

У довгостроковому часовому інтервалі фірма може змінювати усі використовувані фактори виробництва. Іншими словами, усі витрати будуть виступати в якості перемінних. Аналіз зміни довгострокових витрат важливий для вибору стратегії фірми в області масштабів своєї діяльності. Економісти зв'язують його з так називаним позитивним і негативним ефектом масштабу. Існує багато пояснень позитивного і негативного ефекту масштабу. Економія, обумовлена розширенням масштабів виробництва, викликана тим, що:

в міру росту розмірів підприємства збільшуються можливості використання переваг спеціалізації у виробництві і керуванні;

на більш великих підприємствах може застосовуватися високопродуктивне і дороге устаткування;

більше можливостей для диверсифікованості діяльності, розвитку побічних виробництв, випуску продукції на базі відходів основного виробництва.

Негативний ефект масштабу виникає в зв'язку з порушенням керованості в надмірно великій фірмі:

знижується ефективність взаємодії між її окремими підрозділами, фірма стає неповороткої, утрачає гнучкість;

затрудняється контроль за реалізацією рішень, прийнятих керівництвом фірми;

в окремих підрозділах фірми виникають локальні інтереси, що суперечать інтересам фірми в цілому;

з ростом розмірів фірми збільшуються витрати на передачу й обробку інформації, необхідної для прийняття рішень і т.д.

Аналіз витрат фірми в коротко- і довгостроковому періодах є необхідною, але не достатньою умовою при плануванні випуску продукції на найближчий час і на перспективу. Мінімізація витрат - це не самоціль, а лише засіб підвищення прибутку чи скорочення збитків, а в кінцевому рахунку - забезпечення стабільності і стійкості положення фірми в ринковій економіці.

На наступному етапі аналізуються доходи фірми, а також прибуток і збиток в різних часових інтервалах. Доход є функцією ціни виробленої продукції й обсягу виробництва. В одних випадках ціна продукції - це зовнішній стосовно фірми фактор, а в інших - фірма, ґрунтуючись на аналізі споживчих переваг, сама визначає ціну продукції. Тому аналіз вибору фірмою обсягу виробництва, що забезпечує їй максимальний прибуток чи мінімальні збитки, починається з розгляду ринкових умов, з якими зіштовхуються окремі фірми.

1.5 Максимізація прибутку - основна мета діяльності підприємства

Економічним принципом мотиву діяльності виробника називається діяльність у сфері виробництва товарів і послуг, спрямована на досягнення рівня прибутку від реалізації товарів на рівні не нижче нормального прибутку будь-якого альтернативного виробництва товарів і послуг, що використовують той же доступний набір ресурсів виробництва.

Економічний(раціональний) принцип існує в двох варіантах:

1. Максимізація корисного ефекту - виконання виробничої функції таким чином, щоб при наявності визначеного обсягу ресурсів досягти максимального результату (випуску продукції, реалізації, прибутку, корисності). Максимізація корисного ефекту для часток складових розширеного відтворення не завжди дає максимальний кінцевий ефект кругообігу «Гроші1-товари-гроші2» , особливо для довгострокових циклів поновлення розширеного відтворення товарів і послуг. Це характерно для виробництва товарів, що гарантовано завоювали і стійко знаходяться з дефіцитом по попиту на ринку збуту.

2. Мінімізація витрат: виконання виробничої функції таким чином, щоб досягти максимального результату при як можна меншому використанні ресурсів. Характерно для початкового обороту розширеного відтворення, з урахуванням обмеження виділеного початкового капіталу.