Виручка від продажу (реалізації) на внутрішньому і зовнішньому ринках товарів власного виробництва, виконаних робіт, наданих послуг, а також товарів, які придбані з метою реалізації, є основним джерелом надходження доходів підприємств. Ціни (а також тарифи) на товари, роботи, послуги мають передусім компенсувати витрати на їх виробництво (придбання), а також забезпечити підприємству одержання прибутку: інакше зникають стимули і сенс його функціонування. На цьому базується система ціноутворення в ринковій економіці. Основні принципи встановлення і застосування цін в Україні визначені Законом України "Про ціни і ціноутворення" [1].

Ціни на товари і послуги залежно від суб'єктів товарно-грошових відносин поділяються на оптові, роздрібні та закупівельні.

Оптові ціни - це ціни, що використовуються між підприємством-виробником продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання з іншими підприємствами (споживачами продукції) або зі збутовими організаціями, оптовими й роздрібними торговельними підприємствами. Оптова ціна включає в себе собівартість товару (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, інші витрати, необхідні для випуску й реалізації продукції) і прибуток. Якщо реалізація продукції відбувається через збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства і організації, до оптової ціни додаються постачальницько-збутові надбавки (націнки), що є джерелом покриття витрат, пов'язаних з організацією постачання і збуту продукції. Оптова ціна може також вбирати в себе транспортні витрати, пов'язані з доставкою продукції споживачеві. Залежно від внесення або невнесення в оптову ціну транспортних витрат розрізняють ціни: франко-склад постачальника, франко-станція відправлення, франко-станція призначення. Термін "франко" показує, до якого пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника за даної оптової ціни.

Різновидом оптових цін є розрахункові ціни. Вони можуть встановлюватися для групи підприємств однієї галузі, виходячи з індивідуальної собівартості, з метою забезпечення їм нормального рівня рентабельності (прибутковості). Річ у тому, що в деяких галузях промисловості підприємства мають значну різницю у витратах на виробництво та інвестиціях порівняно з іншими підприємствами галузі з причин, незалежних від їхньої діяльності (різні гірничо-геологічні, природнокліматичні, транспортні та інші умови). За допомогою розрахункових цін організовуються розрахунки всередині галузі між підприємствами і збутовими організаціями.

Оптові ціни, за якими проводяться розрахунки між постачальниками й покупцями, вбирають у себе податок на додану вартість і (в разі реалізації високорентабельної продукції) акцизний збір. Докладно суть цих податкових елементів відпускної ціни і всі питання, пов'язані з ними, розглянуті нижче.

Роздрібні ціни використовуються при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі та громадського харчування як державної, так і інших форм власності, зокрема й товари виробничо-технічного призначення (наприклад будівельні матеріали, нафтопродукти, автомобілі тощо), які надходять в особисте користування громадян. Вони вбирають у себе, поряд з оптовою ціною, торговельні надбавки (націнки), які є джерелом покриття витрат підприємств роздрібної торгівлі на організацію продажу.

Закупівельні ціни - це ціни, за якими підприємства (заготівельні, промислові з переробки сільськогосподарської сировини) купують у сільгоспвиробників і населення сільськогосподарську сировину [17, 76].

В період становлення ринкових відносин в Україні діють як вільні (договірні) оптові та роздрібні ціни й тарифи, що формуються тільки на договірних засадах між продавцями (виробниками чи посередниками) і споживачами, так і регульовані державою ціни і тарифи. Останні використовуються на окремі найбільш соціальне значущі й дефіцитні товари та послуги з метою стримування інфляційних процесів у народному господарстві й здійснення соціального захисту прав споживачів, а також на продукцію підприємств-монополістів. Питома вага товарів, робіт і послуг, ціни й тарифи на які регулюються державою, невелика, основна ж маса товарів, робіт і послуг реалізується за вільними (договірними) цінами й тарифами.

Регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється у різноманітних формах, основні з них такі:

пряме затвердження повноважними органами виконавчої влади (центральної або місцевої) оптових і роздрібних цін і тарифів (так званих державних фіксованих цін і тарифів) на товари та послуги;

встановлення граничних (максимальних або мінімальних) цін і тарифів;

встановлення граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів;

затвердження граничних рівнів рентабельності (питомої ваги прибутку в ціні, тарифі);

встановлення граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг [17, 77].

Права й повноваження центральних органів виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим та обласних (Київської і Севастопольської міських) держадміністрацій у галузі ціноутворення встановлюються чинним законодавством.

На сьогодні органи центральної виконавчої влади встановлюють оптові ціни на природний газ, вугілля і вугільну продукцію, на деякі види продукції військово-промислового комплексу, на протезно-ортопедичні вироби, тарифи на електроенергію, тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом, пасажирів на цьому транспорті, а також на річковому транспорті, автобусах міжміських рейсів і на деякі інші товари та послуги. Місцеві органи влади встановлюють фіксовані ціни на паливно-енергетичні ресурси, які відпускаються населенню для побутових потреб, послуги щодо водопостачання, тарифи на перевезення пасажирів у метрополітені, міському електротранспорті, деякі інші тарифи.

Граничні максимальні ціни (тарифи) встановлюються на деякі види промислової продукції (наприклад, метал, кокс і деякі інші); граничні мінімальні ціни встановлюються з метою підтримки вітчизняних виробників у конкурентній боротьбі з іноземними фірмами (такі ціни встановлено на імпортне пиво і тютюнові вироби). Через встановлення граничних (максимальних) рівнів рентабельності регулюються ціни на продукти дитячого харчування, хліб, борошно, платні медичні послуги, послуги з теплопостачання населення. Наприклад, якщо собівартість виробництва одного кілограма пшеничного хліба складає 1 грн. 12 коп. за умови, що на цю продукцію встановлена гранична норма рентабельності 15 відсотків, оптова ціна (без податку на додану вартість) не може перевищувати 1,12 + 0,15 - 1,12 = 1,29 грн., тобто в ціну закладається прибуток, що не перевищує 15 відсотків собівартості [17, 78].

Однією з форм державного регулювання цін, впливу на темпи їх зростання в галузі торговельної та постачальницько-збутової діяльності є періодичне встановлення державою для всіх підприємств, незалежно від форм власності, що займаються такою діяльністю, граничного розміру торговельних чи постачальницько-збутових надбавок (націнок) в ціні кінцевої реалізації деяких товарів споживачам. У законодавстві передбачено право центральних і місцевих органів влади на введення конкретних граничних розмірів надбавок і націнок та відповідальність підприємств і їхніх посадових осіб у разі кінцевої реалізації товару споживачеві з їх перевищенням. У даний час перелік товарів, щодо яких застосовується регулювання цін через встановлення граничних розмірів торговельних і постачальницько-збутових надбавок, невеликий, він охоплює лише деякі види продукції харчової промисловості, а також вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення.

У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" є норми, які змушують продавців товарів (робіт, послуг) у їхніх взаємовідносинах із пов'язаними особами при встановленні договірних цін брати до уваги ринкову ситуацію, що склалася на момент укладення угоди. Наприклад, якщо при купівлі-продажу матеріальних цінностей підприємство і пов'язана з ним особа дійшли домовленості щодо ціни, нижчої за звичайну, підприємство-продавець зобов'язане внести до складу своїх валових доходів, які підлягають оподаткуванню, вартість проданих товарів за цінами, не меншими за звичайні [17, 79].

В Україні низкою законодавчих актів держава намагається у сфері ринкового ціноутворення забезпечити сприятливі та рівні для всіх споживачів умови доступу до товарів і послуг. Зокрема, у Кодексі України про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність за дії, які ведуть до штучного зростання цін через використання монопольного становища на ринку (шляхом, наприклад, обмеження або тимчасового припинення виробництва, вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту, повної або часткової відмови з цією ж метою від реалізації чи закупівлі товару за відсутності у партнерів альтернативних джерел постачання або збуту), за інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок конкурентів.

Переслідуються законом неправомірні угоди між підприємствами, спрямовані на встановлення монопольних цін, тарифів, знижок, надбавок, націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, колом споживачів, асортиментом товарів. Штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги населенню, зговір про фіксування цін із метою усунення конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності тягнуть за собою також кримінальну відповідальність посадових осіб підприємств, які вдаються до таких дій. Державне регулювання цін (тарифів) на товари і послуги монопольних утворень здійснюється в особливому порядку, затвердженому Урядом України.

Законодавство України також запобігає демпінговим діям суб'єктів господарювання.

Указом Президента України введено Положення про так звані індикативні ціни при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності експортно-імпортних операцій із певними товарами, яке діє з кінця 1994 р. Під індикативними розуміють ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції. Індикативні ціни запроваджуються на товари, щодо експорту (імпорту) яких встановлено режим ліцензування і квотування або інший спеціальний режим, застосовано антидемпінгові розслідування в Україні чи за її межами, і в деяких інших випадках. Ці ціни обов'язкові для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності при здійсненні ними експортно-імпортних операцій. Такі заходи, спрямовані на впорядкування ціноутворення у цій сфері, сприяють збільшенню валютних надходжень від експорту продукції українських підприємств, запобіганню демпінгу.

В Україні, яка готується найближчим часом стати членом Світової Організації Торгівлі, з 1994 p. діє Міжвідомча комісія з питань антидемпінгових розслідувань щодо експорту товарів українського виробництва. Вона встановлює і розслідує факти використання демпінгових цін, порушення стандартів і вимог, на базі яких розраховуються індикативні ціни на товари, що експортуються, має право застосовувати санкції до суб'єктів підприємницької діяльності України в разі порушення проти них процедури антидемпінгового розслідування.

Форми державного регулювання цін і тарифів постійно видозмінюються залежно від фінансового стану держави, рівня інфляції та інших чинників. З 1995 p. з метою реалізації схваленої Верховною Радою доповіді Президента України про основні засади економічної та соціальної політики в період реформування економіки, обсяги державного регулювання цін і тарифів в Україні значно звужені.

Таким чином, ціна - це грошовий вираз вартості товару. В її основі лежить закон вартості, що діє в умовах товарного виробництва. Ціна повинна забезпечувати виробнику відшкодування витрат із певною прибутковістю, а споживачу - економічну вигоду від користування даним товаром.

Ціна виконує такі функції: облікову, розподільчу, стимулюючу й регулюючу. Облікова функція забезпечує еквівалентність обміну, розподільча - виражає напрямки розподілу доходу на користь виробника й споживача, стимулююча - зацікавлює товаровиробника у випуску прогресивних видів продукції, регулююча - балансує попит і пропозицію.

Держава будує свої відносини з товаровиробниками за допомогою податкової і фінансово-кредитної системи, цін і правил ціноутворення, соціальних і екологічних норм і нормативів, різних державних і регіональних програм, держзамовлень для державних потреб та ін. Держава обмежує дії ринкового механізму ціноутворення з метою соціального захисту населення. Ціни регулюються прямими й непрямими методами. Пряме регулювання цін передбачає встановлення цін і тарифів на продукцію й послуги підприємств державної власності, а також ПДВ, розробку переліку акцизних товарів і встановлення розмірів акцизного збору, встановлення граничних цін і тарифів на певні товари, обмеження розмірів надбавок (націнок) в торгових організаціях, встановлення дотацій виробникам і споживачам та ін. До непрямого регулювання відносяться методи впливу на ціни через закони антимонопольного й антидемпінгового характеру та ін.

Державний контроль за цінами покладається на органи, що визначаються урядом.

Розділ 2. Вплив цінових факторів на фінансову політику підприємства

Ціна була й залишається найважливішим критерієм прийняття споживчих рішень. Для держав з невисоким рівнем життя, для бідних прошарків населення відносно товарів широкого вжитку це особливо характерно. Тому для виробника чи продавця особливо важливим є завдання правильно розрахувати та встановити ціну на свій товар.

Кожен підприємець самостійно встановлює ціни на свій товар, керуючись сформованою на власний розсуд ціновою політикою та покладаючись на власні знання та практичні навички. Суть цінової політики полягає у встановленні на товари фірми таких цін і вмінні так варіювати ними залежно від попиту на ринку, щоб оволодіти його певною часткою, забезпечити намічений обсяг прибутку і вирішувати інші стратегічні та оперативні завдання.

Цінова політика фірми визначається в першу чергу її власним потенціалом, наявністю достатнього капіталу, кваліфікованих кадрів, організацією діяльності, а не лише станом попиту і пропозиції на ринку. Навіть наявний попит потрібно вміти задовольнити, причому в потрібний час, у потрібному обсязі, в потрібному місці і при забезпеченні потрібного ринку якості продукції.

Разом з тим політика цін та управління ціноутворенням відіграють настільки важливу роль у діяльності фірми, що це є одним із основних моментів її стратегічного розвитку. З метою розробки якісної політики ціноутворення фірмі необхідно відпрацювати збір інформації про ринок, його дослідження, підготовку та пропонування нових товарів, а також оптимальну організацію збуту. На підставі аналізу зібраної інформації про ринок підприємство розробляє свою політику ціноутворення [19, 78].

На політику цін великий вплив справляють керівники службою збуту, завідуючі виробництвом, керівники фінансових відділів, бухгалтерія. Тому питаннями розробки цінової політики підприємства займаються поряд із планово-економічними службами й маркетингові відділи, і, по суті, деякі з наведених нами нижче етапів формування цінової політики підприємства являють собою етапи маркетингових досліджень, в ході яких виявляється інформація за трьома блоками. Перший блок передбачає визначення основних факторів збуту даного товару (його найбільш важливих характеристик). Другий блок пов'язаний із отриманням інформації про конкурентів, особливо з вибором конкуруючих товарів і визначенням їх параметрів за основними факторами. У третьому блоці концентруються дані про споживачів, в під час обробки яких складається вибірка для проведення опитування, яка включає декілька категорій покупців за найбільш контрастними ознаками.

Існує два підходи до ринкового ціноутворення: встановлення індивідуаль-них цін або єдиних цін. Перший формується на договірній основі в результаті переговорів між покупцем та продавцем. Другий характеризується тим, що покуп-ці купують товар за однаковою ціною. Втілення єдиних цін для всіх покупців пов'язане найчастіше з особливостями ринку конкретного товару або з технічни-ми труднощами чи значними витратами при диференціації цін. Єдині ціни важ-ливі там, де підприємець пропонує ринку стандартний продукт серійного вироб-ництва. В такій ситуації важливо, щоб масовий споживач знав ціну, порівнював її з ціною конкуруючих товарів і без проблем приймав рішення про покупку.

Встановлення єдиної ціни для всіх покупців - ідея порівняно нова. Історично склалося, що ціни встановлювали продавці і покупці у ході переговорів один з одним. У зовнішній торгівлі використовуються усі відомі прийоми і методи встановлення конкретної ціни та ціни на товар, на його партію. Поторгувавшись, сторони сходилися на взаємно прийнятній ціні. Єдині ціни набули поширення тільки з виникненням великих підприємств оптової і роздрібної торгівлі, у зовнішній (в основному оптовій) торгівлі ціни встановлюються на кожну окрему партію товару.

Незалежно від того, яким чином формуються ціни на продукцію, до уваги беруться деякі загальноекономічні критерії, які визначають відхилення від рівня цін вверх чи вниз від споживчої вартості товару. Фірми підходять до питання ціноутворення по-різному. Проте загальний алгоритм методики розрахунку ціни простий, і його можна подати у такій послідовності дій:

1. Постановка завдань ціноутворення.

2. Визначення попиту.

3. Оцінка витрат.

4. Аналіз цін і витрат конкурентів.

5. Вибір методу ціноутворення.

6. Встановлення остаточної ціни [19, 79].

Передусім фірма має вирішити, яких саме цілей вона прагне досягнути за допомогою конкретного товару. Якщо вибір цільового ринку і ринкове позиціювання ретельно продумані, тоді підхід до формування комплексу маркетингу, включаючи і проблему ціни, досить ясний. Чим ясніше уявлення про те, що маєш на меті, тим легше встановлювати ціну. Цілей цінової політики - значна кількість, проте найбільш поширені такі:

забезпечення виживання (існування фірми на ринках) стає основною метою фірми в тих випадках, коли на ринку занадто багато виробників і панує гостра конкуренція або різко змінюються потреби клієнтів. Виживання важливіше, ніж прибуток. Доти, доки знижені ціни покривають витрати, фірми, які потрапили у скрутне становище, можуть ще деякий час продовжувати діяльність. Тобто в даному випадку підприємство призначає на свою продукцію мінімально прийнятні для нього ціни;

максимізація поточного прибутку. Багато підприємців хотіли б установити на свій товар ціну, яка забезпечить їм отримання максимального прибутку. Для цього визначають можливий попит і попередні витрати за кожним варіантом цін. Із альтернативних варіантів обирається той, що дає в короткостроковому періоді підприємству найбільший прибуток. При реалізації даної мети (цілі) орієнтуються на короткострокове очікування прибутку і не враховується довгострокова перспектива. Поточні фінансові показники для фірми важливіші, ніж довготривалі;

максимальне розширення обороту. Ціну, що спрямована на максимізацію обороту, застосовують, якщо продукт виробляється корпоративно і важко визна-чи-ти всю структуру і функції витрат. Саме тут важливо оцінити попит. Реа-лі-зу-вати цю мету можна шляхом встановлення відсотка комісійних від обсягу збуту;

оптимальне розширення збуту. Вважається, що оптимальне розширення обсягу збуту призводить до зниження витрат на одиницю продукції та до збільшення прибутку. Відповідно до можливостей ринку встановлюють якомога нижчу ціну, що називається ціновою політикою наступу на ринок. Фірми знижують ціни на свою продукцію до мінімально допустимого рівня, підвищуючи тим самим частку свого ринку, домагаючись зниження витрат одиниці товару, і на цій основі можуть і далі знижувати ціни. Проте така політика веде до успіху тільки якщо чутливість ринку до цін велика, якщо є реальне зменшення витрат виробництва і збуту і якщо зниження цін відсуне конкурентів у бік;

оптимальне збільшення збуту з міркування, що компанія, якій належить найбільша частка ринку, буде мати найнижчі витрати і найвищі довготривалі прибутки. Домагаючись лідерства за показниками частки ринку, вона йде на максимально можливе зниження цін;

"зняття вершків" завдяки встановленню високих цін. Фірма встановлює на кожне своє виробниче нововведення максимально можливу ціну завдяки порівняльним перевагам новинки. Коли збут за даною ціною скорочується, фірма знижує ціну, залучаючи до себе наступний прошарок клієнтів;

лідерство у якості. Фірма, яка здатна закріпити за собою таку репутацію, встановлює високу ціну, щоб покрити витрати на досягнення високої якості і проведення дорогих науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт [19, 80-81].

Такі цілі цінової політики співіснують між собою, не завжди збігаючись. Їх досягнення взаємодіє у часі.

Оцінка попиту. В загальному випадку ціна й попит перебувають у обернено пропорційній залежності, тобто зі збільшенням ціни попит падає, й навпаки. Проте характер цього зв'язку не однаковий для різних видів продукції, оскільки підвищення цін на деякі з них може сприйматися як значне покращення їх якості і приводити до підвищення попиту. Але таке підвищення попиту можливе тільки до певної межі, після чого знову починається спад. Попит на промислову продукцію вивчається на підставі обширної інформації про його рівні при різних цінах. Отже, адекватність оцінки попиту й установлення оптимальної ціни на продукцію в значній мірі визначаються рівнем розвитку на підприємстві маркетингової інформації.

Повинна відстежуватися окремо динаміка попиту на кожен вид продукції з погляду рівня цін на нього, інтенсивності рекламних заходів, способу доставки, міри насичення ринку даним видом продукції, продукцією-аналогом або продукцією-замінником. Дуже важливо не допустити перехрещення окремих чинників, щоб отримати об'єктивну оцінку впливу кожного з них на рівень попиту.

Приклади залежності попиту від окремих чинників показані на рис. 1.

Рис. 1. Вплив окремих чинників на попит [11, 32]

Виявлений характер впливу кожного з чинників дозволяє знайти оптимальні умови, що забезпечують необхідний попит, а отже, й відповідний йому рівень ціни на продукт.

Нарешті, для адекватної оцінки попиту необхідно брати до уваги його чутливість до зміни ціни. Якщо незначна зміна ціни веде до суттєвої зміни попиту, то він уважається еластичним. Нееластичний же такий попит, який не зазнає помітних змін при коливанні ціни.

Ступінь еластичності попиту на окремий продукт дозволяє скоректувати ціну на нього. Так, якщо попит недостатньо еластичний, підприємство може спробувати поступово підвищувати ціну на продукцію до тих пір, поки це не стане відображатися небажаним чином на її збуті. Проте таким прийомом не слід зловживати, оскільки можна підірвати відданість споживачів. При еластичному попиті, особливо якщо підприємство не задоволене розміром поточних доходів, не зайвим було б злегка понизити ціну, щоб стимулювати збут і тим самим підвищити розмір отримуваного доходу.

Вивчення цін на продукти конкурентів. Ціни, що встановлюються конкурентами, багато в чому визначають цінову стратегію підприємства, тому їх необхідно ретельно аналізувати. Ціни на промислову продукцію та її якість повинні перебувати в прямій залежності, тому споживачі, вибираючи підприємство для обслуговування, прагнуть зіставити перш за все ці показники. Перевага віддається підприємству, у якого ціни в більшій мірі відповідають рівню якості.

Для аналізу продукції конкурентів підприємства звичайно вдаються до експертних оцінок показників якості.

Якість продукції конкурентів і доступність цін на них можна оцінити, дізнавшись про це думку самих споживачів [11, 33].

Зіставляючи показники якості й ціни конкурентів з аналогічними показниками свого підприємства, службовці відділу маркетингу повинні зробити певні висновки про спрямованість цінової стратегії, що розробляється. Для цього ціни конкурентів беруться як відправна точка досліджень. Якщо якість продукції конкурентів перевершує аналогічні показники підприємства, то говорити про встановлення ціни на тому ж рівні немає сенсу. Якщо ж якість продукції підприємства приблизно відповідає якості, пропонованій конкурентами, є всі підстави для встановлення ціни, близької до ціни конкурентів. Таким чином, для вироблення продуманої цінової стратегії рівень цін і якість продукції конкурентів повинні братися за базу порівняння.

Вибір методу ціноутворення. Розробляючи цінову стратегію, підприємство може вибрати один із альтернативних методів ціноутворення.

Врахування чинників, що впливають на встановлення ціни. Вибраний метод ціноутворення багато в чому визначає цінову стратегію підприємства, для успішного здійснення якої необхідно враховувати ряд чинників, що впливають на встановлення цін. Це такі чинники:

імідж підприємства. Ним багато в чому визначається встановлення цін. Підприємство, пропонуючи свою продукцію споживачам, повинно перш за все піклуватися про те, як воно виглядатиме на фоні інших підприємств, як сприйматиметься споживачами його продукція. Імідж підприємства формується під впливом багатьох чинників, таких як відносини зі споживачами, якість продукції й ціна на неї. Розробляючи цінову стратегію, підприємство повинно враховувати сприйманий споживачами імідж, оскільки чим більший його авторитет, тим більшою довірою й популярністю користується його продукція;

географія. Багато підприємств мають розгалужену мережу філіалів і представляють свою продукцію по всьому світу. Тому виникає необхідність орієнтації цінової стратегії на особливості грошових ринків у різних країнах (регіонах). Застосування єдиної цінової стратегії без урахування географічного чинника може привести до суттєвих утрат, що так чи інакше змусить підприємство переглянути свої підходи до ціноутворення;

вплив інших суб'єктів ринку. Окрім конкурентів на цінову стратегію підприємства можуть чинити тиск споживачі, уряд. У багатьох випадках щоб уникнути конфліктів зі споживачами своєї продукції й для підтримки свого іміджу підприємства йдуть назустріч побажанням споживачів відносно проведення політики встановлення цін. Проте слід прагнути не допускати таких "побажань", проводячи гнучку цінову стратегію. Якщо все-таки не вдається уникнути подібного делікатного становища, то перш ніж ухвалити відповідне рішення, необхідно оцінити якісний і кількісний склади споживачів, що висувають які-небудь вимоги, й залежно від цього вносити прийнятні корективи в цінову стратегію;

цінові знижки. Багато підприємств активно використовують у своїх цінових стратегіях різні цінові знижки, покликані стимулювати придбання промислової продукції у великих об'ємах. Звичайно подібні цінові знижки застосовуються відносно великих споживачів продукції. Проте встановлення знижок і надбавок вимагає від підприємств точного аналізу своїх витрат, щоб збільшення об'ємів продажів сприяло не скороченню, а збільшенню прибутку [11, 34-35].

Остаточне встановлення ціни. Вибраний метод ціноутворення багато в чому визначає майбутню ціну на промислову продукцію, проте остаточно встановлена ціна може суттєво відрізнятися від пропонованої наперед. Це пояснюється наявністю описаних вище чинників, що впливають на встановлення цін. Проте врахування цих чинників знову-таки не дає ще остаточної ціни, оскільки необхідний також аналіз деяких психологічних показників.

Встановлюючи остаточну ціну, слід потурбуватися про те, щоб вона була доступна споживачам і в той же час підкреслювала якість продукції. Вважається, що споживачі краще сприймають ціну, що закінчується на непарне число. Так, ціна 49 грн. сприймається покупцем вже як перевищуюча 40 грн., а ціна в 50 грн. - вже як перевищуюча 50 грн.

Крім того, якщо підприємство передбачає встановити ціну вище за ціни на аналогічні продукти конкурентів, то це слід робити так, щоб перевищення не виходило кратним. Наприклад, не рекомендується встановлювати ціну, що в 1,5-2 рази перевищує ціни конкурентів. Аналогічно якщо підприємство розраховує, що його ціна повинна бути нижча за ціни конкурентів, то її доцільно встановити такою (якщо, звичайно, дозволяють можливості), щоб передбачуване зниження було кратним, наприклад на третину нижче за ціни основних конкурентів. В цьому випадку психологія споживача спрацює набагато швидше, що повністю окупить початкові витрати.

Таким чином, проаналізувавши всі значні чинники, підприємство зможе остаточно встановити ціну на вироблювану ним продукцію.

2.2Основні засади ціноутворення на підприємстві