Аналіз використання виробничих фондів підприємства
Історичні передумови вивчення виробничих фондів, їх економічний зміст. Особливості галузі теплоенергетики України та тенденції її розвитку за 2003-2007 рр.. Загальна характеристика та аналіз використання виробничих фондів підприємства "Простор-С".
Рубрика | Экономика и экономическая теория |
Вид | дипломная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 12.06.2010 |
Размер файла | 542,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зміст
Вступ
1. Теоретичні аспекти оцінки сутності та використання виробничих фондів на підприємстві
- 1.1 Історичні передумови вивчення виробничих фондів
- 1.2 Економічний зміст виробничих фондів
- 1.3 Загальна характеристика галузі теплоенергетики України та тенденції розвитку за 2003-2007 рр.
- 1.4 Характеристика підприємства «Простор-С» як структурної ланки галузі теплоенергетики
- 1.4.1 Історія розвитку, мета та задачі діяльності підприємства
- 1.4.2 Організаційна структура ТОВ «Простор-С»
- 1.4.3 Виробничий процес та технологія виробництва
- 1.4.4 Огляд ринку наданих підприємством послуг та основні постачальники ресурсів
- 1.5 Охорона праці та техніка безпеки на ТОВ «Простор-С»
- 1.6 Оцінка основних техніко-економічних показників підприємства «Простор-С» за 2003-2007 рр.
- 2. Аналіз використання виробничих фондів підприємства «Простор-С» за 2003-2007 рр.
- 2.1 Задачі аналізу використання виробничих фондів підприємства
- 2.2 Аналіз використання основних засобів підприємства «Простор-С»
- 2.2.1 Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами
- 2.2.2 Аналіз інтенсивності й ефективності використання основних засобів ТОВ «Простор-С» за 2003-2007 рр.
- 2.2.3 Аналіз використання виробничої потужності
- 2.3 Аналіз використання оборотних засобів підприємства «Простор-С»
- 2.3.1 Оцінка складу, структури та динаміки оборотних засобів ТОВ «Простор-С» за 2003-2007 рр.
- 2.3.2 Аналіз показників використання та оборотності оборотних засобів на підприємстві
- 2.4 Побудова моделі Брауна для короткострокового прогнозування динаміки рентабельності основних виробничих фондів ТОВ «Простор - С»
- 2.5 Заходи щодо підвищення ефективності використання виробничих фондів на підприємстві «Простор - С»
- Висновки
- Перелік використаної літератури
- Вступ
- Сучасний стан національної економіки України знаходиться в умовах її активного та постійного реформування. Економічна реформа потребує пожвавлення господарського життя з метою забезпечення економічного зростання держави. Досягти цього можна на основі фінансової стабілізації, структурної перебудови, приватизації тощо. У економічній літературі знайшли відображення дослідження сутності, економічних форм, особливостей відтворення засобів виробництва, можливості і межі використання закордонного досвіду їхнього ринкового функціонування. Це роботи Д. Богіні, Д.Волинського, В. Геєця, Г. Губерної, С.Дорогунцова і багатьох інших вчених. Проте, зміна зовнішніх і внутрішніх умов господарювання внаслідок дії в перехідній економіці ряду об'єктивних і суб'єктивних чинників обумовлює необхідність подальшого дослідження особливостей перетворення виробничих фондів у капітал і розробки тих напрямків, за якими можливе підвищення ефективності їхнього функціонування.
Проблема підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємств займає центральне місце в економіці України. Від рішення цієї проблеми залежить місце підприємства в промисловому виробництві, його фінансовий стан, конкурентоспроможність на ринку.
Маючи уяву про роль кожного елемента виробничих фондів у виробничому процесі, факторах, що впливають на використання виробничих фондів, можна виявити методи, напрямки, за допомогою яких підвищується ефективність використання виробничих фондів підприємства, що забезпечує зниження витрат виробництва та ріст продуктивності праці.
Тому метою даної випускної роботи є підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства «Простор - С» на основі побудови моделі Брауна для короткострокового прогнозування динаміки збитковості основних виробничих фондів.
Випускна робота складається з двох частин. Перша частина -- теоретична, яка розкриває теорію запитання по темі: поняття, склад і структура виробничих фондів; показники використання, оцінки та стану виробничих фондів. Крім цього в першій частині розкриті основні проблеми використання виробничих фондів на підприємстві.
В другій частині дається загальна характеристика підприємства ТОВ «Простор - С» та галузі, до якої відноситься дане підприємство. В даному розділі розглядаються організаційно-економічна характеристика підприємства, яка містить у собі: мету, задачі діяльності, правову і виробничу структуру; стислий опис технології виробництва продукції; огляд ринку збуту послуг та постачальників ресурсів ТОВ «Простор - С», надається оцінка основних техніко-економічних показників діяльності підприємства за 2003 - 2007 рр. як в діючих, так і в порівняних цінах з урахуванням індексів інфляцій.
Також в даному розділі проводиться аналіз забезпеченості підприємства основними засобами, аналіз інтенсивності й ефективності використання основних засобів, виробничої потужності підприємства, показників використання та оборотності оборотних виробничих фондів підприємства «Простор - С».
Після оцінки використання виробничих фондів представлені основні шляхи підвищення використання виробничих фондів на підприємстві та за допомогою багатофакторної моделі визначені фактори, які найбільше впливають на стан виробничих фондів підприємства.
Побудовано модель Брауна на підставі даних за 2005 - 2007 рр., та спрогнозовано динаміку збитковості основних виробничих фондів підприємства «Простор - С» на 2008 р.
На підставі даних, отриманих в результаті побудови моделі Брауна, запропоновані шляхи та заходи підвищення ефективності використання виробничих фондів для підприємства «Простор - С».
1. Теоретичні аспекти оцінки сутності та використання виробничих фондів на підприємстві
1.1 Історичні передумови вивчення виробничих фондів
Важливим моментом дослідження виробничих фондів є виявлення історичних передумов їх вивчення відомими вченими всього світу. Одним із перших, хто заклав основи вивчення виробничих фондів був Ф. Кене.
Ф. Кене перший в теорії економічної думки досить глибоко обґрунтував положення про капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал, як правило, з грішми, то Ф. Кене вважав, що гроші є самі по собі безплідне багатство, яке нічого не виробляє. За його термінологією, сільськогосподарські знаряддя, будови, тварини і все те, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є «початкові аванси». Витрати на насіння, корми, оплату робітників та інше, які здійснюються протягом одного виробничого циклу, він відносив до «щорічних авансів». Але заслуга Ф. Кене не лише в розподілі капіталу на основний та оборотний за його виробничою ознакою. Він зміг переконливо довести, що разом з оборотним у русі перебуває основний капітал.[1]
У теорії капіталу А. Сміта очевидна його більш прогресивна позиція порівняно з фізіократами. Капітал характеризується ним як одна з двох частин запасів, від якої очікують отримувати прибуток, а друга частина -- це та, яка йде безпосередньо на споживання. На відміну від фізіократів, за Смітом, продуктивним є капітал, зайнятий не тільки у сільському господарстві, а й у всій галузі матеріального виробництва. Крім того, він ввів поняття поділу капіталу на основний і оборотний, показав різницю у співвідношенні між цими частинами капіталу залежно від галузі господарства. Під оборотним капіталом А. Сміт розумів ту його частину, яка знаходиться в обороті. Та частина, яка не вступає в оборот, отримала назву основного капіталу. Як основний, так і оборотний капітал, за А. Смітом, приносить прибуток: основний -- у виробництві, оборотний -- у сфері обігу.
До складу основного капіталу А. Сміт відніс: машини, знаряддя праці; будівлі; покращення землі; кваліфікацію працівників (сучасною термінологією -- людський капітал). Оборотний капітал, на думку вченого, складався з грошей, продовольства, сировини і напівфабрикатів, готових виробів. Постійне поповнення оборотного капіталу, вважав А. Сміт, відбувається за рахунок, головним чином, трьох джерел -- від продукту землі, копалень та риболовства.
Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю», має одержати й відшкодування витрат на навчання і прибуток на них.
Поняття основного й оборотного капіталу Сміт застосовує до будь-якого капіталу, незалежно від сфери його використання. Різницю між ними він бачить у тім, що перший дає прибуток, не вступаючи в обіг і не змінюючи власника, а другий -- тільки в процесі обігу і зміни власника. Основний капітал формується і поповнюється за рахунок оборотного. Співвідношення між основним і оборотним капіталом, підкреслює Сміт, неоднакове в різних галузях виробництва.[2]
Економічні праці Д. Рікардо були написані в період промислового перевороту, переходу від мануфактурної промисловості до великої промислової індустрії на початку ХІХ ст. У своїй головній праці «Начала політичної економії та оподаткування» (1817) Д. Рікардо спробував довести, що політична економія підпорядковується закону вартості та іншим об'єктивним законам. Він послідовно дотримувався трудової теорії вартості, наголошуючи, що всі доходи утворюються у виробництві. Предметом економічної науки Д. Рікардо вважав визначення законів розподілу суспільного багатства. Методології вченого бракувало історичного підходу в економічних дослідженнях.
Слабким місцем економічної системи Д. Рікардо було питання про капітал, який він проголошував вічною категорією. Д. Рікардо зробив крок уперед у розумінні основного та оборотного капіталу, проголосивши вирішальним чинником поділу швидкість зношення. Проблема реалізації суспільного продукту розглядалася ним так: можливість загального перевиробництва заперечувалася, а перевиробництво окремих товарів сприймалося як наслідок особистих прорахунків підприємців.[3]
Багато уваги Д. Рікардо приділив аналізу грошей та грошового обігу, підкреслюючи специфіку грошей як особливого товару, який є мірою вартості інших товарів і засобом обігу. Досліджуючи гроші в пізніх працях, учений повністю відходить від трудової теорії, підтримуючи й розроблюючи кількісну теорію грошей. Д. Рікардо пише, що вартість грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей в обігу безпосередньо встановлює рівень цін на товари.
1.2 Економічний зміст виробничих фондів
Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари -- робочу силу й засоби виробництва, -- поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.
Авансований капітал (від франц. avancer -- виплачувати наперед) -- це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство (підприємницьку діяльність) з метою одержання зиску (прибутку). Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів у економічній теорії заведено називати відповідно постійним і змінним капіталом.[4]
У свою чергу, постійний капітал з урахуванням цілеспрямованого використання й характеру кругообігу розділяється на основний та оборотний.
Основний капітал -- це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва. Вона переносить свою вартість на готовий продукт частинами.
Вартість основного капіталу відшкодовується виробнику по мірі реалізації готових товарів (продукції, послуг).
Оборотний капітал -- це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) та оплату праці робочої сили.
За джерелами формування капітал підприємства ділиться на власний і позиковий. Власний капітал створюється переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за вирахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів. Він звичайно включає статутний, пайовий та резервний фонди. Позиковий (залучений) капітал формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової або (та) короткострокової позики, яка здійснюється у формі банківського кредиту.
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні.
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Основні фонди -- це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий часу своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.[5]
Оборотні фонди -- частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).
Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальних процесі, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання іі удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію продукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали -- мастила, фарби тощо; тара).
Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.
У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки -- за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від с піну основних фондів -- за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів -- це фактична їхня вартість ті момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на транспортування й установку на місці використання.
Відновлена вартість основних фондів -- це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.
Останню переоцінку основних фондів народного господарства України проведено за станом на 1 травня 1992 р.
Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів -- це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.
Балансова вартість, у формулі (1.2.1.1.), групи основних фондів підприємства на початок розрахункового року () обчислюється за формулою:
, (1.2.1.1.)
де -- балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;
-- витрати на придбання нових основних фондів;
-- вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;
-- витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;
-- вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;
-- сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.
Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів у звітному році.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натуральноречового складу розподіляються на певні види (рис. 1.2.1.2.).
У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання й вартості.
Зображена на рис. 1.2.1.2. видова класифікація основних фондів використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:
Ш перша -- будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;
Ш друга -- автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;
Ш третя -- основні фонди, не включені до першої та другої груп.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди -- гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів є тим прогресивнішою та ефективнішою, що більшою є в їхньому складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєві з них такі:
Ш виробничо-технологічні особливості підприємства;
Ш науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень
виробництва;
Ш ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
Ш відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
Ш вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;
Ш територіальне розміщення підприємства.
Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд -- 45 - 47%; машин і устаткування -- 40 - 42%, у тім числі робочих -- 30 - 32%; транспортних засобів -- 2,5 - 3%. На підприємствах і в організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв -- 64 - 65%; силових і робочих машин і устаткування -- 14 - 16%; робочої та продуктивної худоби --10 - 12%; багаторічних насаджень -- 5 - 6%; транспортних засобів -- 3 - 4%. Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.
Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв'язаних форм -- ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів. Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.
Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості -- економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.
Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.
Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстежень технічного стану. Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.
Техніко-економічне старіння основних фондів -- це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.
Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта, що його розраховують за формулою (1.2.1.2.):
, (1.2.1.2.)
де , -- повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці;
, -- відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10,15 або 20 років.
Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.
Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів -- це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів. Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою (1.2.1.3.):
, (1.2.1.3.)
де Ф -- балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів;
Л -- ліквідаційна вартість основних фондів;
-- амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.
За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.[6]
У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.
Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок роз рахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.
Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.
Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5, 25 і 15%.
Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».[7] При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший -- 15%; другий -- 30%; третій -- 20%; четвертий -- 15%; п'ятий -- 10%; шостий і сьомий -- 5%. Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.
Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.
Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого -- призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.
Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.
Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за різних строків його функціонування). Проте результати спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори -- щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і наочнішого методу оптимізації строків експлуатації -- через мінімізацію сумарної величини цих економічних показників з використанням графічного способу.
Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.
На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають пері одичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту -- збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).
Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.
Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці.
Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення -- залежатиме не лише від нормативного строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.
Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств у цілому).
Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною. Під розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій ніщо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.
Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв'язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв (господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва (надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.
Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво -- це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).
Витрати майбутніх періодів -- це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.
Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва -- 25%. Спостерігається така тенденція в динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів у цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.
Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво -- на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів -- на підприємствах добувної індустрії (40 - 50% і більше).
Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями.
Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику номенклатуру останніх. Види цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками: а) за призначенням -- норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива тощо; б) масштабом дії -- групові (на однакові види продукції) та індивідуальні; в) періодом дії -- річні (для поточного планування) й перспективні; г) ступенем деталізації об'єктів нормування -- для деталі (вузла) й виробу в цілому; д) ступенем деталізації нормованих ресурсів -- специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою).
Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм.
Норма витрати того чи того виду матеріальних ресурсів -- це гранично допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання тощо).
У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш прогресивним, безперечно, є аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Користуючись дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослідів і досліджень; його використовують, головне, для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту. Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) певного зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допускається тільки як виняток -- для орієнтовних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів.[8]
Показники ефективності використання оборотних засобів характеризується наступними показниками:
1. Коефіцієнт обертання оборотних фондів:
, (1.2.1.4.)
де В - виручка від реалізації продукції;
СВОВФ - середньорічна вартість оборотних виробничих фондів.
2. тривалість обороту оборотних фондів:
, (1.2.1.5.)
3. Коефіцієнт завантаження оборотних фондів:
, (1.2.1.6.)
4. Рентабельність оборотних виробничих фондів розраховується за формулою:
, (1.2.1.7.)
де ВЗ -- валовий збиток;
ОЗ -- середньорічна вартість оборотних виробничих фондів;
Rоб -- збитковість оборотних виробничих фондів.
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого -- дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший -- показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий -- показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці:
(1.2.1.8.)
(1.2.1.9.)
Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття -- відношенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним.
Показники стану основних виробничих фондів:
1. Розрахунок середньорічної вартості ОВФ:
, (1.2.1.10.),
де -- вартість ОВФ на початок періоду;
-- вартість ОВФ на кінець періоду.
2. Коефіцієнт зносу ОВФ:
, (1.2.1.11.),
де -- сума зносу;
-- первісна вартість ОВФ.
3. Коефіцієнт відновлення ОВФ:
, (1.2.1.12.),
де -- вартість введених ОВФ;
вартість ОВФ на кінець періоду.
4. Коефіцієнт придатності ОВФ:
, (1.2.1.13.),
5. Коефіцієнт вибуття ОВФ:
, (1.2.1.14.),
де -- вартість списаних ОВФ;
-- вартість ОВФ на початок періоду.
Показники ефективності використання основних виробничих фондів розраховуються за наступними формулами:
1. Фондовіддача:
, (1.2.1.15.),
де Q -- об'єм реалізованої продукції.
2. Фондомісткість:
, (1.2.1.16.)
3. Фондоозброєність:
(1.2.1.17.),
де r -- середньооблікова чисельність робітників підприємства.
4. Рентабельність використання ОВФ:
, (1.2.1.18.),
де П -- прибуток підприємства.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів -- екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.
Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).
Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:
Ш коефіцієнт змінності роботи устаткування -- відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;
Ш напруженість використання устаткування (виробничих площ) -- випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);
Ш коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування -- відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.
З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,00,6).
1.3 Загальна характеристика галузі теплоенергетики України та тенденції розвитку
Теплоенергетика, галузь теплотехніки, що займається перетворенням теплоти в інші види енергії, головним чином у механічну й електричну. Для генерування механічної енергії за рахунок теплоти використовують теплосилові установки; отримана в цих установках механічна енергія використовується для приведення вдію робочих машин (металообробних верстатів, автомобілів, конвеєрів і т.д.) чи електромеханічних генераторів, за допомогою яких виробляється електроенергія. Установки, у яких перетворення теплоти в електроенергію здійснюється без електромеханічних генераторів, називаються установками прямого перетворення енергії. До них відносять магнітогідродинамічні генератори, термоелектричні генератори, термоемисійні перетворювачі енергії.
Подобные документы
Ефективність використання виробничих фондів підприємства. Визначення показників стану, руху і ефективності використання виробничих фондів, результатів господарської діяльності. Шляхи покращення ефективності використання матеріальних активів підприємства.
курсовая работа [198,6 K], добавлен 16.08.2010Теоретичні основи аналізу стану та використання основних фондів. Організаційно-економічна характеристика господарства. Аналіз наявності складу структури та руху основних виробничих фондів. Оцінка їх забезпечення, ефективність та джерела використання.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 09.12.2010Загальна характеристика виробничих фондів, оцінка, класифікація та структура економічного ефекту. Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів їх рух на підприємстві. Основні показники використання основних виробничих фондів підприємства.
дипломная работа [190,9 K], добавлен 22.09.2012Теоретичні основи підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства, їх класифікація та походження. Визначення показників стану, руху і ефективності використання оборотних і необоротних фондів та результатів господарської діяльності.
курсовая работа [161,6 K], добавлен 12.08.2010Аналіз динаміки, структури основних фондів. Рівень механізації виробничих процесів на підприємстві, економічна ефективність використання. Визначення резервів поліпшення використання фондів. Стан економічної ефективності функціонування підприємства.
курсовая работа [126,6 K], добавлен 06.11.2010Економічна суть основних виробничих фондів та їх класифікація. Загальна земельна площа підприємства. Аналіз ефективності використання основних засобів на ПП "Оріон – Агрос" та дослідження шляхів підвищення ефективності використання основних фондів.
курсовая работа [867,6 K], добавлен 26.11.2014Основні напрямки підвищення ефективності використання основних виробничих фондів. Аналіз забезпеченості підприємства ОВФ і аналіз ефективності їх використання. Характеристика системи управління охороною праці, як підсистеми загальної системи управління.
курсовая работа [116,5 K], добавлен 11.09.2010Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів - важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві. Визначення ефективності і заходи щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 08.11.2008Поняття, класифікація та структура основних фондів підприємства, види їх оцінки. Динаміка розвитку основних фондів на підприємствах України. Значення і показники ефективності використання основних виробничих фондів. Розрахунок суми заробітної плати.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 19.10.2014Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення. Механізм впливу технологічної структури основних виробничих фондів на господарську діяльність підприємства. Методи підвищення ефективності використання річного робочого часу.
курсовая работа [175,4 K], добавлен 27.11.2012