Аналіз використання виробничих фондів підприємства

f_о (2006) = 99,9 (тис. грн./чол.);

f_о (2007) = 872 (тис. грн./чол.).

Розраховані вище показники зведемо в таблицю 2.2.2.1.

Таблиця 2.2.2.1.

Показники ефективності та інтенсивності використання основних засобів «Простор - С» за 2003 - 2007 рр.

Показник	2003	2004	2005	2006	2007	2003/2007	2006/2007
рентабельність фондів, %	- 3,8	- 1,14	- 1,45	- 4,76	- 2,93	0,87	1,83
фондовіддача основних засобів, грн./ грн.	0,27	0,24	0,28	0,52	0,07	- 0,2	- 0,45
фондовіддача активної частини основних засобів, грн./ грн.	1,38	1,24	1,44	2,9	0,14	- 1,24	- 2,76
Показник	2003	2004	2005	2006	2007	2003/2007	2006/2007
фондомісткість активної частини основних засобів, грн./ грн.	0,72	0,8	0,69	0,34	7,14	6,42	6,8
фондоозброєність, грн./ грн.	117,2	120	142	99,9	872	754,8	772,1

Таким чином, проаналізувавши дані таблиці 2.2.2.1., видно, що рентабельність основних фондів підприємства «Простор - С» за 2003 - 2007 рр., можна зробити висновок, що збитковість фондів в 2007 р. зменшилась на 0,87% порівняно з 2003 р. та на 1,83% порівняно з 2006 р., що є позитивним для підприємства.

Проаналізувавши фондовіддачу основних засобів підприємства видно, що в 2007 р. показник зменшився на 0,2 грн./ грн. порівняно з 2003 р. та на 0,45 грн./ грн. порівняно з 2006 р. Дана тенденція пояснюється збільшенням вартості основних виробничих засобів в результаті їхньої дооцінки в 2007. Найбільш сприятливим було значення показника фондовіддачі в 2006 р. і становив він 0,52 грн./ грн.

Розрахувавши фондовіддачу активної частини основних засобів підприємства «Простор - С» за 2003-2007 рр. бачимо, що в 2007 р. даний показник зменшився на 1,24 грн./ грн. порівняно з 2003 р. та на 2,76 грн./ грн. порівняно з 2006 р. Це говорить про те, що на 1 грн. вартості активної частини основних засобів підприємства припадає в 2003 р. 1,38 грн. наданих підприємством послуг, в 2004 р. -- 1,24 грн., в 2005 р. -- 1,44 грн., в 2006 р. -- 2,9 грн. та в 2007 р. -- 14 коп.

Таким чином, в 2007 р. фондомісткість активної частини основних засобів порівняно з 2003 р. збільшилась на 6,42 грн./ грн. та на 6,8 грн./ грн. порівняно з 2006 р. в результаті збільшення вартості основних виробничих засобів.

Таким чином, фондоозброєність основних засобів підприємства «Простор - С» в 2007 р. збільшилась на 754,8 тис. грн./ чол. порівняно з 2003 р. та на 772,1 тис. грн./ чол. порівняно з 2006 р. Збільшення фондоозброєності свідчить про збільшення середньорічної вартості промислово-виробничих основних засобів підприємства «Простор - С».

6) відносна економія основних фондів (2.2.2.1.):

, (2.2.2.1.)

де , -- середньорічна вартість основних засобів у відповідно базисному та звітному роках;

-- індекс обсягу валового виробництва продукції.

Використовуючи формулу (2.2.2.1.), проаналізуємо рівень відносної економії основних фондів підприємства «Простор - С» у 2007 р. порівняно з: 1 - базисний рік -- 2003 р., 2 - 2006 р.

Розрахуємо індекси обсягу наданих послуг та відносну економію основних засобів:

= = 1,38

= = 1,2

283498,1 - 52188,3*1,38 = 211478,246 (тис. грн.);

283498,1 - 30963,5*1,2 = 246341,9 (тис. грн.).

Таким чином, в результаті розрахунків економії основних засобів отримали в першому випадку економію в розмірі 211478,246 тис. грн. (порівняно з 2003 р.) та 246341,9 тис. грн. в другому (порівняно з 2006 р.) в результаті збільшення вартості основних виробничих засобів в 2007 р. після їхньої дооцінки.

При розрахунку середньорічної вартості основних засобів враховуємо не лише власні, а й орендовані основні засоби і не включаємо тих, що перебувають на консервації, резервних і зданих в оренду.

Індивідуальні показники застосовують для характеристики використання окремих видів машин, обладнання, виробничої площі, наприклад, середній випуск продукції в натуральному вираженні на одиницю обладнання за зміну, випуск продукції на 1 м² виробничої площі та ін.

У процесі аналізу вивчають динаміку перелічених показників, виконання плану їхнього рівня, проводять міжгосподарські порівняння. Після цього вивчають фактори зміни їхньої величини.[14]

Найбільш узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є рентабельність капіталу, вкладеного в основні засоби. Її рівень залежить не лише від фондовіддачі, а й під рентабельності продажів, а також від частки реалізованої продукції в її загальному випуску.

Взаємозв'язок цих показників можна передати так:

, (2.2.2.2.)

де -- фондовіддача основних засобів;

-- частка реалізованої продукції в її випуску;

-- рентабельність продажів.

Проведемо факторний аналіз впливу зміни фондовіддачі (), рентабельності продажів () та частки реалізованої продукції в її випуску () за 2003-2007 рр. на рівень рентабельності основних засобів.

Зміна рентабельності основних засобів (ОЗ) за рахунок:

1) фондовіддачі основних виробничих фондів:

(0,07 - 0,27)1(-14,2) = 0,284%;

2) частки реалізованої продукції в загальному випуску:

0,070(-14,2) = 0;

3) рентабельності продажів:

0,071(-43,2 + 14,2) = -2,03%.

Таким чином, найбільший вплив на зміну рентабельності основних засобів чинить зменшення рентабельності продажів за 2003-2007 рр. на 29% і при цьому рентабельність основних засобів зменшилась на 2,03%, що є негативним явищем для підприємства.

Проведемо факторний аналіз впливу зміни фондовіддачі (), рентабельності продажів () та частки реалізованої продукції в її випуску () за 2006-2007 рр. на рівень рентабельності основних засобів.

Зміна рентабельності основних засобів (ОЗ) за рахунок:

1) фондовіддачі основних виробничих фондів:

(0,07 - 0,52)1(-9,2) = 4,14%;

2) частки реалізованої продукції в загальному випуску:

0,070(-9,2) = 0;

3) рентабельності продажів:

0,071(-43,2 + 9,2) = -2,38%.

Таким чином, найбільший вплив на зміну рентабельності основних засобів чинить зміна фондовіддачі за 2006-2007 рр. на 0,45 грн./ грн. і при цьому рентабельність основних засобів збільшується до 4,14%, що є позитивним явищем для підприємства.

Після цього визначимо фактори зміни фондовіддачі основних засобів: зміну частки активної частини основних засобів у їхній загальній сумі, частки діючих машин і обладнання в активній частині основних засобів, фондовіддачі технологічного обладнання за 2003-2007 рр.:

.

Способом абсолютних різниць визначимо зміну фондовіддачі основних засобів за рахунок:

1) частки активної частини основних засобів:

= (0,47 - 0,19)0,97271,42 = + 0,387 (грн./ грн.);

2) частки машин і обладнання в активній частині основних засобів:

=0,47(0,99 - 0,97)1,42 = + 0,013(грн./ грн.);

3) фондовіддачі діючого обладнання:

= 0,470,99(0,14 - 1,42) = - 0,596 (грн./ грн.).

Таким чином, найбільший вплив на зміну фондовіддачі за 2003 - 2007 рр. надало зменшення фондовіддачі діючого обладнання. Загальна фондовіддача зменшилась на 0,596 грн./ грн.

Визначимо фактори зміни фондовіддачі основних засобів: зміну частки активної частини основних засобів у їхній загальній сумі, частки діючих машин і обладнання в активній частині основних засобів, фондовіддачі технологічного обладнання за 2006-2007 рр.:

.

Способом абсолютних різниць визначимо зміну фондовіддачі основних засобів за рахунок:

1) частки активної частини основних засобів:

= (0,47 - 0,18)0,972,98 = + 0,838 (грн./ грн.);

2) частки машин і обладнання в активній частині основних засобів:

=0,47(0,99 - 0,97)2,98 = + 0,028 (грн./ грн.);

3) фондовіддачі діючого обладнання:

= 0,470,99(0,14 - 2,98) = - 1,32 (грн./ грн.).

Таким чином, найбільший вплив на зменшення фондовіддачі основних засобів за 2003 - 2007 рр. надало зменшення фондовіддачі діючого обладнання. При цьому загальна фондовіддача основних засобів зменшилась на 1,32 грн./ грн. Зміна валової продукції за 2003-2007 рр. за рахунок зміни:

1) середньорічної вартості основних засобів:

= (283498,1 - 52188,3)0,27 = 62453,65 (тис. грн.);

2) частки активної частини основних засобів у їхній загальній сумі:

= 283498,10,387 = 109713,76 (тис. грн.);

3) частки машин і обладнання в активній частині основних засобів:

= 283498,10,013 = 3685,48 (тис. грн.);

4) фондовіддачі машин і обладнання:

= 283498,1(-0,596) = -168964,87 (тис. грн.).

Таким чином, найбільший вплив на зміну валової продукції підприємства за 2003 - 2007 рр. надала зміна фондовіддачі машин і обладнання. При цьому валова продукція зменшилась на 168964,87 тис. грн.

Зміна валової продукції за 2006-2007 рр. за рахунок зміни:

1) середньорічної вартості основних засобів:

= (283498,1 - 30963,5)0,52 = 131317,99 (тис. грн.);

2) частки активної частини основних засобів у їхній загальній сумі:

= 283498,10,838 = 237571,41 (тис. грн.);

3) частки машин і обладнання в активній частині основних засобів:

= 283498,10,028 = 7937,95 (тис. грн.);

4) фондовіддачі машин і обладнання:

= 283498,1(- 1,32) = - 374217,49 (тис. грн.).

Таким чином, найбільший вплив на зміну валової продукції за 2006 - 2007 рр. надала зміна фондовіддачі машин і обладнання. Валова продукція при цьому зменшилась на 374217,49 тис. грн.

2.2.3 Аналіз використання виробничої потужності

Від рівня матеріально-технічної бази підприємства, ступеня використання його виробничого потенціалу залежать усі кінцеві результати господарювання, зокрема обсяг випуску продукції, рівень її собівартості, прибуток, рентабельність, фінансовий стан і т. ін. Якщо виробничі потужності підприємства використовують недостатньо повно, то це призводить до збільшення частки постійних витрат в їхній загальній сумі, зростання собівартості; продукції і, як наслідок, зменшення прибутку. Тому в процесі аналізу необхідно встановити, які зміни відбулися у виробничих потужностях підприємства, наскільки повно їх використовують, і як це впливає на собівартість, прибуток, рентабельність, беззбитковий обсяг продажів, зону безпеки підприємства та інші показники.

Джерелами інформації для аналізу є «Баланс виробничої потужності», «Звіт про продукцію», «Звіт про витрати», «Звіт про прибутки і збитки» та інше. Під виробничою потужністю підприємства розуміють максимально можливий випуск продукції при реально наявному обсязі виробничих ресурсів і досягнутому рівні техніки, технології та організації виробництва. Вона може виражатися в людино-годинах, машино-годинах або в обсязі випуску продукції в натуральному чи вартісному вираженні. Виробнича потужність підприємства не може бути постійною. Вона змінюється разом з удосконаленням техніки, технологій та організації виробництва і стратегій підприємства. Ступінь використання виробничих потужностей характеризується коефіцієнтом використання потужності:

(2.2.3.1.)

Розрахуємо коефіцієнт використання виробничої потужності ТОВ «Простор - С» за 2003 - 2007 рр.:

(2003) = = 0,82;

(2004) = = 0,83;

(2005) = = 0,56;

(2006) = = 0,56;

(2007) = = 0,65.

Таким чином, найбільш ефективно виробнича потужність була використана в 2004 р., так як з розрахунків видно, що коефіцієнт використання виробничої потужності був максимальним і становив 0,83 або 83%. Це пояснюється тим, що підприємство в 2004 р. надало максимально можливу кількість тепла населенню за рік при повному завантаженні обладнання.

Таблиця 2.2.3.1.

Аналіз використання виробничої потужності підприємства за 2003 - 2007 рр.

Показник	Значення показника	Зміни
	2003	2004	2005	2006	2007	2007/2003	2007/2006
Надані послуги, тис. грн.	13930,4	12759,8	14841,3	16095,1	19235,8	5305,4	3140,7
Виробнича потужність, тис. грн.	16940,5	15448,6	26540,2	28962,7	29685,4	6744,9	722,7
Приріст виробничої потужності за рахунок:
введення в дію нового цеху	--	--	--	--	355,4	355,4	355,4
реконструкції	--	--	--	4305,8	4893,4	4893,4	587,6
оргзаходів	--	--	--	1361	1496,1	1496,1	135,1
Рівень використання потужності, %	82	83	56	56	65	-17	9

Дані таблиці 2.2.3.1. показують, що за 2003 - 2007 рр. виробнича потужність підприємства «Простор - С» за рахунок введення в дію в 2007 р. нового цеху, реконструкції і введення намічених організаційних заходів збільшилася на 75%порівняно з 2003 р. та 2% порівняно з 2006 р. Тенденція збільшення виробничої потужності обумовлене збільшенням фонду робочого часу на підприємстві.

2.3 Аналіз використання оборотних виробничих фондів підприємства «Простор - С» за 2003-2007 рр.

2.3.1 Оцінка складу, структури та динаміки оборотних виробничих фондів ТОВ «Простор - С»

Аналіз складу, структури та динаміки оборотних виробничих фондів підприємства починається з розрахунку складу та структури цих фондів.

До оборотних виробничих фондів відносяться:

Ш виробничі запаси;

Ш тварини на вирощуванні та відгодівлі;

Ш незавершене виробництво;

Ш готова продукція;

Ш товари;

Ш витрати майбутніх періодів.

Проаналізуємо склад та динаміку оборотних виробничих фондів «Простор - С» за 2003 - 2007 рр. Дані представлені в табл. 2.3.1.1.

Таблиця 2.3.1.1.

Склад та динаміка оборотних фондів «Простор - С» за 2003 - 2007 рр.

Оборотні виробничі фонди	2003	2004	2005	2006	2007	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
						2007/2003	2007/2006	2007/2003	2007/2006
Виробничі запаси	1914,6	1842,3	2169,2	2497,10	469,7	-1444,9	-2027,40	-75,5	-81,2
Готова продукція	--	--	--	--	450,5	450,5	450,50	--	--

Таким чином, розміри виробничих запасів підприємства «Простор - С» за 2003 - 2007 рр. зменшилися 1444,9 тис. грн., або на 75,5%.

Порівняно з 2006 р. -- на 2027,4 тис. грн., або на 81,2%. Дані зміни відбулися в результаті збільшення обсягів наданих підприємством послуг в 2007 р. на суму 3140,7 тис. грн. порівняно з 2006 р.

2.3.2 Аналіз показників ефективності використання та оборотності оборотних виробничих фондів на підприємстві

Даний пункт випускної роботи присвячено вивченню ефективності використання оборотних фондів підприємства «Простор - С» за 2003 - 2007 рр.

Проводячи аналіз скористуємося такими показниками:

Ш коефіцієнт обертання оборотних фондів;

Ш оборотність оборотних фондів;

Ш коефіцієнт завантаження оборотних фондів;

Ш рентабельність оборотних фондів.

Проаналізуємо показники ефективності використання та оборотності оборотних виробничих фондів «Простор - С» за 2003 - 2007 рр.:

Ш коефіцієнт обертання оборотних фондів (формула 1.2.1.4.):

Ш тривалість обороту оборотних фондів (формула 1.2.1.5.):

 (2003) = = 51 (дн.);

(2004) = = 53 (дн.);

(2005) = = 49 (дн.);

(2006) = = 52 (дн.);

(2007) = = 13 (дн.).

Ш коефіцієнт завантаження оборотних фондів (формула 1.2.1.6.):

Ш рентабельність оборотних виробничих фондів розраховується за формулою 1.2.1.7.:

- 100,2%;

- 31,8%;

- 38,3%;

- 63,2%;

- 1183%.

Результати розрахунків показників ефективності використання та оборотності оборотних виробничих фондів на підприємстві «Простор - С» за 2003 - 2007 рр. зведемо у таблицю 2.3.2.1.

Таблиця 2.3.2.1.

Показники оборотності оборотних виробничих фондів «Простор - С»

за 2003 - 2007 рр.

Вид запасів	2003	2004	2005	2006	2007	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
						2007/2003	2007/2006	2007/2003	2007/2006
Термін окупності, дн.	51	53	49	52	13	-38	-39	-74,5	-75,0
Коефіцієнт оборотності,%	703	679	74	69	274	-429	+205	--	--
Коефіцієнт завантаження оборотних фондів,%	14	15	13	14	4	-10	-10	--	--
Рентабельність оборотних виробничих фондів,%	-100,2	- 31,8	- 38,3	- 63,2	- 1183	-1082,8	-1119,8	--	--

Таким чином, розрахувавши періоди обороту оборотних виробничих фондів підприємства за 2003 - 2007 рр. видно, що найбільш ефективне використання оборотних виробничих фондів спостерігалося в 2007 р. Період обороту складав 13 днів. Найменш ефективне використання оборотних виробничих фондів спостерігалося в 2004 р., коли період обороту складав 53 дні.

Отже, з графіку видно, що коефіцієнт оберненості оборотних виробничих фондів підприємства «Простор - С» за весь аналізований період зменшився на 429%, але збільшився порівняно з 2006 р. на 205%. В 2007 р. коефіцієнт завантаження оборотних виробничих фондів «Простор - С» в 2007 р. зменшився на 10% порівняно з 2003 та з 2006 рр.

Отже, в результаті збільшення обсягів наданих послуг та зменшення розмірів оборотних виробничих фондів в 2007 р. підприємством «Простор - С», рівень збитковості оборотних виробничих фондів виріс до 1183%. Порівняно з 2003 р. цей показник збільшився на 1182,8% та на 1119,8% порівняно з 2006 р.

2.4 Побудова моделі Брауна для короткострокового прогнозування динаміки збитковості основних виробничих фондів ТОВ «Простор - С»

В даний час, рішенням задачі подальшого підвищення ефективності використання виробничих фондів може бути здійснено на основі використання досягнень науки, зокрема економіко-математичного моделювання і обчислювальної техніки. Проникнення математики в економіку, прогнозування і управління є визначальною особливістю.

Прискорення темпів математизації в економіці пояснюється складністю економічних систем, аналіз яких неможливий без точних методів.[15]

Для дослідження динаміки збитковості основних виробничих фондів на підприємстві ТОВ «Простор - С», скористаємося адаптивною моделлю Брауна першого порядку, яка відрізняється від інших адаптивних моделей особливим механізмом пристосуванням до нових даних.

Особливістю цієї моделі є також коригування її параметрів за допомогою коефіцієнту дисконтування в, що відображає великий ступінь довіри до більш пізніших даних. Таким чином, адаптивна модель Брауна при оцінці її параметрів приділяє найбільшу увагу останнім спостереженням.

Суть адаптивної моделі Брауна в тому, що розрахункове значення фактору (в нашому даному випадку збитковості основних виробничих фондів), що досліджується в момент часу t. Воно розраховуються за формулою:

, (2.4.1.)

де -- значення, близьке до останнього рівня, і представляє складову цього рівня;

-- визначає приріст, що сформувався в основному до кінця періоду спостережень, але відображаючи також швидкість росту на більше ранніх етапах.

Етапи побудови лінійної моделі Брауна для прогнозування динаміки рентабельності основних виробничих фондів.[16]

Етап 1. По першим п'ятьом точкам тимчасового ряду, оцінимо початкові значення А₀ й А₁ параметрів моделі за допомогою методу найменших квадратів для лінійної апроксимації:

(2.4.2.)

(2.4.3.), де

де -- середнє значення часу;

-- середнє значення досліджуваного показника;

-- значення, близьке до останнього рівня, і представляє складову цього рівня.

-- визначає приріст, що сформувався в основному до кінця періоду спостережень.

Для зручності знаходження і зведемо розрахунки у таблицю (2.4.1.)

Таблиця 2.4.1.

Розрахунки для знаходження і

1	0,955	4	-2,242	-2,000	4,484
2	1,817	1	-1,381	-1,000	1,381
3	4,073	0	0,875	0,000	0,000
4	5,655	1	2,458	1,000	2,458
5	3,487	4	0,289	2,000	0,579
15	15,986	10	0,000	0,000	8,901

Отже = = 3, = = 3,1972.

Звідси знаходимо початкові значення й

= = 0,8901.

= 3,1972 - 30,8901 = 0,5269.

Етап 2. З використанням параметрів й по моделі Брауна знаходимо прогноз на один крок (k = 1) за формулою :

= + (2.4.4.),

де - значення, близьке до останнього рівня, і представляє складову цього рівня.

-- визначає приріст, що сформувався в основному до кінця періоду спостережень.

= 0,5269 + 0,89011 = 1,417.

Етап 3. Розрахункове значення економічного показника порівнюють із фактичним й обчислюється величина їхньої розбіжності (похибки) за формулою.

=- (2.4.5.),

де -- відхилення від

-- фактичне значення

-- розрахункове значення

При k = 1 маємо:

= 0,955 - 1,417 = - 0,462.

Етап 4. Відповідно до цієї величини коректуються параметри моделі. У моделі Брауна модифікація здійснюється в такий спосіб:

(2.4.6.)

(2.4.7.),

де -- похибка прогнозування рівня, обчислена в момент часу (t = 1) на один крок уперед.

б -- коефіцієнт згладження даних і розраховується за формулою:

б = 1в (2.4.8.),

де б - коефіцієнт згладження;

Звідси б = 1- 0,9310 = 0,06896.

в -- коефіцієнт дисконтування даних, що характеризує знецінення даних за одиницю часу й відображає ступінь довіри на більш пізніх спостереженнях.

Оптимальне значення розраховується по формулі:

(2.4.9.),

де N -- довжина тимчасового ряду.

Звідси в = = 0,9310

Наприклад для k = 1 і будуть дорівнювати

= 0,5269 - 0,8901 + * (- 0,462) = - 0,365.

= 0,8901 + * (- 0,462) = 0,888.

і , що розраховані для k = 1 будуть використовуватись для розрахунку Yp (2) для k = 2

Етап 5. По моделі зі скоректованими параметрами й знаходять прогноз на наступний момент часу. Якщо t N, то повертаємось на етап 3,

Якщо t N, то побудована модель є достатньо надійною.

Для зручності проведення дослідження зведемо розрахунки в таблицю (2.4.2.)

Таблиця 2.4.2.

Розрахунки для побудови моделі Брауна

t	Y(t)	A0	A1	Yр(t)	t	Y(t)	A0	A1	Yр(t)
1	0,527	0,890			19	11,218	0,142	14,551	-10,771
2	1,415	0,888	1,417	-0,462	20	11,313	0,095	13,912	-9,840
3	2,296	0,881	3,191	-1,374	21	11,356	0,043	13,213	-10,840
4	3,173	0,877	4,940	-0,868	22	11,353	-0,003	12,269	-9,869
5	4,046	0,872	6,683	-1,028	23	11,306	-0,047	11,276	-9,196
6	4,895	0,849	8,408	-4,921	24	11,217	-0,089	10,220	-8,725
7	5,714	0,819	9,989	-6,209	25	11,092	-0,125	9,088	-7,567
8	6,499	0,784	11,450	-7,378	26	10,934	-0,158	7,974	-7,019
9	7,234	0,735	12,773	-10,400	27	10,752	-0,182	6,824	-5,007
10	7,914	0,680	13,848	-11,448	28	10,562	-0,190	5,841	-1,768
11	8,534	0,620	14,718	-12,638	29	10,373	-0,188	5,233	0,422
12	9,089	0,554	15,358	-13,864	30	10,178	-0,195	4,913	-1,426
13	9,575	0,487	15,741	-14,221	31	9,981	-0,198	4,326	-0,546
14	9,991	0,416	15,903	-14,948	32	9,784	-0,197	3,852	0,220
15	10,340	0,349	15,810	-13,994	33	9,582	-0,202	3,492	-1,118
16	10,635	0,294	15,577	-11,504	34	9,378	-0,204	2,917	-0,518
17	10,883	0,248	15,345	-9,690	35	9,172	-0,206	2,427	-0,347
18	11,076	0,193	15,104	-11,617	36	8,963	-0,208	1,959	-0,465

Отже на останньому кроці k = 36, отримаємо модель

= + , тобто = - 0,208 + 1,959k.

Дана модель може бути використана для прогнозу, але при прогнозуванні слід пам'ятати, що термін випередження не повинен перевищувати третини (тобто кількості даних, у нас їх 12) бази дослідження.

Побудуємо точковий прогноз збитковості основних виробничих фондів для березня, червня та вересня 2008 року (тобто k = 3, 6, 9):

Ш січень

= - 0,208 + 1,9593 = 5,669;

Ш лютий

= - 0,208 + 1,9596 = 11,546;

Ш березень

= - 0,208 + 1,9599 = 17,423.

Етап 6. Інтервальний прогноз будується як для лінійної моделі кривої росту і розраховується за формулою:

(2.4.10.),

де -- середньоквадратичне відхилення апроксимації;

-- табличне значення критерію Стьюдента;

-- середнє значення фактору часу;

-- довжина тимчасового ряду;

-- значення фактору часу.

На основі точкового прогнозу побудуємо інтервальний прогноз зі значимістю 95 % і ступенях свободи, що дорівнюють 34 та використання середньоквадратичної похибки апроксимації, що розраховується за формулою:

(2.4.11.),

Середньоквадратичне відхилення апроксимації 0,0719.

1,3;

1,5;

1,7.

По визначеним параметрам побудуємо графік прогнозування збитковості основних виробничих фондів підприємства «Простор - С» з 2005 по 2007 рр.

Таким чином, побудувавши прогнозну модель Брауна динаміки збитковості основних виробничих фондів визначимо межі (границі) коливання даного показника в березні, червні та вересні 2008 р.:

збитковість ОВФ в березні 2008р. [4,37;6,79];

збитковість ОВФ в червні 2008р. [10,1;13,1];

збитковість ОВФ в вересні 2008р. [19,1;22,5].

Отже, в результаті побудови моделі для короткострокового прогнозування динаміки збитковості основних виробничих фондів виявили, що у майбутньому, а саме у березні 2008 р. збитковість основних виробничих фондів коливатиметься в межах 4,37 - 6,79%; у червні 2008 р. -- в межах 10,1 - 13,1%; у вересні 2008 р. -- 19,1 - 22,5%.

Даний прогноз є негативним для підприємства, тому нижче, а саме у підрозділі 2.5., будуть запропоновані заходи щодо підвищення ефективності виробничих фондів та зменшення рівня збитковості підприємства.

2.5 Заходи щодо підвищення ефективності використання виробничих фондів на підприємстві «Простор - С»

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5 - 6 та 2 - 3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50 - 55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізично спрацьованих і технічно застарілих його одиниць. Саме цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосовуваних засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:

Ш усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно зв'язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн;

Ш зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;

Ш докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування - виробництво - розподіл - запровадження - експлуатація нової техніки);

Ш дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств;

Ш створення ринкового економічного механізму країни, спромо-жного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій (нововведень).

Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого - від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах. По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими обмеженими.

По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15 - 20% загального його парку, а внутрізмінні простої становлять 10 - 15% робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи тих професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомнотранспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії, і передовсім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7 - 1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефективно використовуваного устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10 - 15 і більше відсотків.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4 - 6% і модернізувати 6 - 8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавляння сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску -- у хімічній промисловості; обробка металу тиском, точні методи литва -- у машинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування. Засвідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20 - 30%.

Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів можна реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження кількасот підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих об'єктів становить 5 - 6 років. Проте технічно та економічно обґрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об'єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора - два роки, а обробної -- за один рік і навіть швидше.

За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних фондів, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.

Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічних показників.

На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, на підприємстві кольорової металургії таким показником служить коефіцієнт видобутку міді з руди, а на цукровому заводі - вихід цукру з буряків. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. Так, на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізної руди, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємстві з виробництва мінеральних добрив -- витрати сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо.

На підприємствах обробної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об'єму матеріалу (деревина) тощо.

Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім розв'язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії -- як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати виробничо-технічні та організаційно-економічні.

Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів пов'язано з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів.

Комплексна переробка сировини -- це процес її промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи й технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини зумовлена великою цінністю так званої попутної продукції, що міститься у вихідній сировині. Наприклад, за добування природного газу побіжними продуктами є конденсати, гелій, сірка; нафти -- горючий газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди -- цинк (до 7%), залізо (понад 30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали в кількості, яка забезпечує їхнє рентабельне видобування. Значна частка побіжних продуктів у загальному обсязі продукції, що виробляється, свідчить про економічну доцільність комплексної переробки вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства. Наприклад, понад 30% виробництва різних видів хімічної продукції зосереджено на підприємствах кольорової та чорної металургії, 10% -- на підприємствах целюлозно-паперової промисловості.

Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на більшості підприємств України не відповідає сучасним вимогам. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини протягом останніх років тримається на рівні не більше 50 - 60%.

Вторинні матеріальні ресурси -- це залишки сировини (матеріалів), відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи -- відходи виробництва та відходи споживання.

До відходів виробництва включають: залишки сировини й матеріалів, що значною мірою втратили свою первісну споживну вартість (обрізки матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори, технічне масло, жом, меляса, макуха, костриця тощо); побічні та побіжні продукти переробки вихідної сировини, які технологічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, побіжні гази, пуста порода тощо). Відходи споживання охоплюють відходи: виробничого споживання (різні цілком зношені елементи засобів виробництва -- брухт, гума, тара тощо) і побутового споживання (непридатні речі домашнього вжитку, зношені взуття та одяг, макулатура тощо).

За обсягом і цінністю найбільш важливе значення для промислового виробництва мають різноманітні вторинні метали, що утворюються у вигляді амортизаційного брухту і так званого оборотного металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва), їхня частка в загальному матеріально-сировинному балансі сталеплавильного виробництва становить понад 45%. Проте масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей промисловості України аж ніяк не можна визнати задовільними. Особливо це стосується побутових відходів. Наприклад, частка паперової макулатури у загальному обсязі сировини для виготовлення паперу й картону становить нині трохи більше 20%, що майже в 2 - 2,5 рази нижче за технологічно можливий та економічно доцільний рівень.

На жаль, на сьогоднішній день спостерігається явний занепад централізованого теплопостачання в Україні. Комунальні енергетики досить тривалий час шукають шляхи подолання кризи, і вже є конкретні ідеї і розробки для вирішення даної проблеми.

Як відомо, втрати теплової енергії при її генерації в комунальній системі теплопостачання і транспортуванні до споживача складають в середньому 45 - 60%, зокрема:

-- при спалюванні в казанах -- 20...25%;

-- при транспортуванні по теплових мережах -- 8...25%;

-- у будинку споживача -- 25...30%.

В результаті ККД опалювання або гарячого теплопостачання споживачів складає в середньому від 39% при теплотрасах з неякісною тепловою ізоляцією і до 55% при теплотрасах з дуже хорошою ізоляцією.

Але це середні цифри. Якщо врахувати, що втрати тепла при його транспортуванні пропорційні відстані переміщення, то можна вважати, що для споживачів, що знаходяться поблизу з котельній або ТЕЦ, вони близькі нулю. А при транспортуванні на периферію теплової мережі втрати будуть удвічі більше середніх і складуть 16 - 50%. Тому при середніх значеннях ККД системи комунального теплопостачання, вказаних вище, коефіцієнт корисної дії теплопостачання «близьких» споживачів складає 52...60%, а для теплопостачання споживачів, підключених до периферії теплової мережі, -- 26...50%.

Тобто для отримання 1 Мкал тепла споживачем, ТЕЦ, що знаходяться поблизу, з якісною теплотрасою, в її казанах необхідно спалити 0,238 кг умовного палива (кг у.т.), а якщо теплотраса неякісна -- 0,274 кг у.т. Споживач, що знаходиться на периферії якісної теплотраси отримає 1 Мкал тепла при спалюванні в казанах ТЕЦ 0,286 кг у.т., а якщо теплотраса неякісна, то необхідно буде спалити 0,549 кг у.т.

Це і є основною причиною невисокої якості і високих енерговитрат комунального теплопостачання. Якщо споживачеві доходить тільки четверта частина теплової енергії використаного палива, то забезпечення нормальних температурних умов в приміщеннях є украй проблематичним при будь-якому більш менш серйозному похолоданні.

В результаті низької якості централізованого теплопостачання з'явилася необхідність децентралізованого опалювання, зокрема, впровадження поквартирних систем опалювання. При цьому споживачі тепла як джерело енергії в основному використовують газ. Оскільки це звичний, достатньо доступний в містах і поки що ще дешевий енергоресурс. При цьому ініціаторами цього напряму виступають забезпечені верстви населення, які можуть дозволити собі реконструкцію системи теплопостачання власної квартири. Але вони йдуть на ці витрати в першу чергу не для економії, а для поліпшення комфорту власного житла, тобто його постійного забезпечення теплом і гарячою водою.

На підставі наявної інформації про положення і перспективи теплоенергетики, а також аналізу підприємства «Простор - С» хотілося б виділити такі аспекти цієї проблеми:

1. Кожен громадянин має право на забезпечення теплом, але при цьому він має право і на чисте повітря.

2. Економічна перевага індивідуального опалювання може бути явищем тимчасовими, оскільки з розвитком ринкових відносин ціна на газ значно виросте, особливо для населення. Для оптових покупців, які не використовують газорозподільну мережу (ТЕЦ і котельні), ціна виросте значно менше, ніж для населення. Крім того у них залишається можливість переходу на вугілля, вартість якого буде в 3 - 4 рази нижче, ніж на газ для населення.

3. Збільшення вартості енергоносіїв стимулюватиме проведення робіт по поліпшенню теплової ізоляції комунальної системи теплопостачання. Це дасть можливість підняти середнє значення ККД теплопостачання до рівня 66%.

При даному збільшенні ККД теплопостачання підприємства «Простор - С» обсяг наданих послуг збільшиться на 66%, так як тепло постачатиметься в меншій кількості. Витрати на теплову ізоляцію -- 2300 тис. грн. за рік. Тобто, можна сказати про те, що після теплової ізоляції собівартість наданих послуг скоротиться на 20%, так як буде зекономлено електроенергію та зменшаться виробничі втрати. Тобто, собівартість становитиме: 27543,30,8 = 22034,64 тис. грн. В результаті реалізації заходів підприємство отримає прибуток в розмірі: 19235,8 - 22034,64 - 2300 = - 5098,84 тис. грн.

Таким чином, в результаті теплової ізоляції собівартість знизиться на 5508,66 тис. грн., а разом з тим знизиться розмір збитку на 1890,18 тис. грн., що є позитивним для підприємства.

4. Вже розроблені нові принципи і вирішення для теплопостачання міста, які дадуть можливість збільшити енергоефективність «Простор - С». Вони забезпечать комфортабельність централізованого теплопостачання на такому ж рівні, як і при індивідуальному опалюванні. На даний момент підприємство, за рахунок коштів інвестора, встановлює нову парову турбіну.

Парова турбіна -- вид парового двигуна, в якому струмінь пари, діючи на лопатки ротора, викликає його обертання. В даний час парові турбіни застосовуються разом з котельнями, що працюють на органічному паливі або з ядерними реакторами на електростанціях і крупних судах і кораблях. Парові турбіни використовуються як первинні двигуни промислових когенерационных установок протягом багатьох років. Пара, що утворюється в паровому казані, розширюючись, під високим тиском проходить через лопатки турбіни. Турбіна обертається і проводить механічну енергію, використовувану генератором для виробництва електрики.

Отже, «Простор - С» має можливість перейти на комбіноване електроопалення. Воно полягає в тому, що централізоване опалювання квартир походить від двох енергосистем -- теплової і електричної мереж, але при цьому джерело енергії один -- ТЕЦ.

ТЕЦ, яка не проводить електроенергію, має енергоефективність значно нижче, ніж котельня, і тому її використання в такому режимі буде украй невигідним для підприємства. Якщо таку ТЕЦ завантажити і виробництвом електроенергії, то витрати палива на виробництво кожного такого додаткового кіловата електроенергії складуть всього 0,14 - 0,2 кг у.п., в середньому 0,17 кг у.п./кВт-час. При виробництві цієї електроенергії технологічні витрати електростанції складають близько 8%, втрати ж при її транспортуванні в межі міста в найбільш віддалену крапку можуть скласти до 10%, а в межах України -- 15,8% (нормативні втрати). Для повчання 1 Мкал шляхом електронагріву необхідно спожити 1,163 кВт-час. Таким чином при електроопаленні від комунальної ТЕЦ в період провалу навантаження в електромережі міський споживач отримує 1 Мкал тепла при спалюванні 0,202 кг у.п. (0,17 і 1,08 і 1,1), а споживач, що проживає у віддаленому населеному пункті, -- при спалюванні 0,213 кг у.п.

Тобто енергетична ефективність електроопалення при використанні електроенергії, проведеної шляхом когенерації під час провалу навантаження в електромережі, значно вище, ніж при опалюванні шляхом використання когенераційного тепла при розподілі його через тепломережу.

Для забезпечення комбінованого централізованого опалювання в кожній квартирі встановлюються електронагрівальні кабелі з терморегулятором, які об'єднуються в загальну систему електроопалювання квартири. В основному вони вмонтовуються у внутрішні перегородки, а також при необхідності -- в капітальні стіни і підлогу. Управління такою системою за часом споживання електроенергії здійснюється з диспетчерського пункту системи опалювання, а температура приміщення задається споживачем за допомогою терморегулятора.

Управління споживанням і облік споживаної електроенергії проводиться пристроєм, який є комбінацією багатотарифного лічильника з картковим введенням і контактора, встановленого усередині цього лічильника.

Магнітна картка, вставлена в лічильник, містить інформацію про передоплату за споживання певної кількості електроенергії, а також про передоплату послуг з теплопостачання протягом певного часу. До того часу, поки сплачена послуга з теплопостачання або ж поки не буде використана сплачена електроенергія, контактор лічильника щоночі в періоди провалу подає напругу в систему електроопалення. Після завершення періоду електрика на неї перестає подаватися.

Під час споживання електроенергії нагрівачі виділяють тепло, яке переважно поглинається матеріалом будівельних конструкцій, в яких вони розміщені. Потім тепло виділяється в приміщення і нагріває його. Температура нагріву приміщення і кількість енергії, закумульованої в будівельних конструкціях, зв'язані між собою співвідношеннями, величина яких визначається як різницею температур догріву, так і конструктивними особливостями нагрівальних кабелів і самих будівельних конструкцій. Завдяки цьому регулювання кількості закумульованої теплової енергії реалізується шляхом відключення нагрівачів після отримання певної температури в приміщенні, яка встановлюється споживачем на терморегуляторі.

Теплова енергія, яка накопичилася в матеріалі будівельних конструкцій, поступово переходить в приміщення, підтримуючи в ньому температуру, наближену до комфортної з відхиленням на 1,5 - 2°С протягом доби. Тепла, закумульованого у внутрішніх стінах квартири при їх прогріванні до 40°С, достатньо, щоб підтримувати в приміщеннях температуру на 10-15°С вище за температуру зовнішнього повітря. І при цьому управління температурним режимом можна здійснювати за допомогою зміни температури спрацьовування терморегулятора при акумуляції тепла.

В той же час на тепловому введенні в будинок встановлюється змішувач, який обладнаний датчиком температури зовнішнього повітря. Його робота полягає в забезпеченні на введенні в будинок такої температури теплоносія, при якій водяна система опалювання підтримуватиме в приміщенні температуру +8 - +10°С за будь - якої погоди і непрацюючій системі електроопалення. Змішувач знаходиться в окремому приміщенні з обмеженням доступу для всіх, окрім працівників організації-постачальника тепла.

В результаті роботи двох систем опалювання в приміщеннях підтримується температура в межах 18-25°С з відхиленням ± 1,5-2°С протягом доби за будь-яких погодних умов. Рівень температури в цих межах задається споживачем.

Коли сплачена електроенергія або ж сплачений час теплопостачання закінчується, система електроопалення включатися не буде. Але завдяки змішувачу температура повітря в квартирі буде не нижче встановленого на вході системи значення -- тобто 8-10°С. Така температура не приведе до тяжких наслідків, але змусить споживача своєчасно платити за споживання тепла і електроенергії, а також задуматися про їх раціональне використання.

При такому опалюванні огорожа тепла в тепломережі обмежується, що знижує навантаження на неї в середньому на 50%. Це дає можливість понизити і енергетичні параметри теплоносія з одночасним зниженням тепловтрат при його транспортуванні приблизно в 2 рази. Тобто втрати в теплотрасах з низькоякісною теплоізоляцією без якої-небудь їх реконструкції знизяться з 20% до 10%, в теплотрасах з якісною теплоізоляцією -- з 8% до 4%, а в мережі будинку -- з 25 - 30 до 12 - 15%. Тим самим забезпечується ККД централізованого теплопостачання до рівня 64% для «близьких» споживачів, підключених до теплотрас низької якості, і 48% для споживачів, підключених до периферійних ділянок цих теплотрас. Для теплотрас з якісною теплоізоляцією ККД складе 70% і 65 % відповідно.

Середня температура опалювального сезону в більшій частині України близька 0°С. Система електроопалення при комбінованому централізованому опалюванні догріває приміщення на 10°С. Враховуючи ці два чинники, можна вважати, що одна половина енергії на опалювання приміщень подається по тепломережі, а інша -- по електромережі. У зв'язку з підвищенням ККД теплопостачання, 1 Мкал тепла в приміщенні може бути забезпечений при спалюванні 0,211 кг у.п. при його підключенні на початку низькоякісної теплотраси і 0,251 кг у.п. при його підключенні на периферії цієї траси, а також 0,201 і 0,211 кг у.п. при підключенні на початку і в кінці теплотраси з якісною теплоізоляцією відповідно.