Економічний аналіз діяльності ЗАТ "Сквирський цегельний завод "Промінь"

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи ефективності діяльності підприємства

1.1 Поняття ефективності виробництва й шляхи її підвищення

1.2 Проблеми та перспективи розвитку промисловості будівельних матеріалів

1.3 Шляхи підвищення промисловості ефективності підприємства

2. Економічний аналіз діяльності ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь»

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємства

2.3 Аналіз фінансового стану підприємства

3. Розробка заходів, спрямованих на підвищення ефективної діяльності ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь»

3.1 Заходи щодо підвищення ефективності підприємства

3.2 Реалізація запропонованих заходів на підприємстві

3.3 Оцінка ефективності запропонованих заходів

4. Охорона праці та навколишнього середовища

4.1 Загальні положення

4.2 Управління охороною праці в економічній структурі

4.3 Промислова санітарія

4.4 Водопостачання та каналізація

4.5 Опромінення від ПЕОМ

4.6 Організація безпечних умов праці

4.7 Пожежна безпека

4.8 Охорона навколишнього середовища

Висновки

Список джерел інформації

Додаток А

Вступ

Забезпечення випуску високоякісної і конкурентоспроможної продукції в усьому світі розглядається як важлива проблема національної економіки, від якої залежать темпи промислового розвитку країни і її національний престиж. Досягнення цієї мети не можливо без ефективної роботи підприємства та її підвищення.

Ефективність виробництва є однією з ключових категорій ринкової економіки, що безпосередньо пов'язано з досягненням кінцевої мети розвитку суспільного виробництва в цілому й кожного підприємства окремо. У найбільш загальному виді економічна ефективність виробництва - це кількісне співвідношення двох величин, результатів господарської діяльності й виробничих витрат. Проблема підвищення ефективності діяльності займає в господарському житті підприємства одне із центральних місць. Сутність проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в збільшенні економічних результатів на кожну одиницю витрат у процесі використання ресурсів.

План підвищення економічної ефективності є одним з найважливіших розділів річного плану. У ньому намічаються конкретні шляхи й способи рішення всієї сукупності економічних завдань, які поставлені перед підприємством на плановий рік, обґрунтовується можливість виконання планових завдань.

У ринковій практиці господарювання зустрічаються різні форми прояву економічної ефективності. Технічні й економічні аспекти ефективності характеризують розвиток основних факторів виробництва й результативність їх використання. Соціальна ефективність відображає рішення конкретних соціальних завдань (наприклад, поліпшення умов праці, охорону навколишнього середовища й т.д.). Звичайно соціальні результати тісно пов'язані з економічними, оскільки основу всякого прогресу становить розвиток матеріального виробництва. В умовах ринку кожне підприємство, будучи економічно самостійним товаровиробником, вправі використовувати будь-які оцінки ефективності розвитку власного виробництва в рамках установлених державою податкових відрахувань і соціальних обмежень.

Ціль дипломного проекту є розгляд основних теоретичних аспектів підвищення економічної ефективності діяльності підприємства, проведення аналізу техніко-економічних показників, виявлення недоліків і розробка заходів по збільшенню прибутку.

Об'єктом дослідження даної дипломної роботи є підприємство ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь». Основна діяльність даного підприємства - виробництво керамічної цегли. У сучасних умовах ринку більшість підприємств даної галузі зазнають труднощів, які зумовлені впливом інфляції, ростом цін на сировину й матеріали, підвищення конкурентоспроможності. Продукція підприємства ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь» користується попитом на внутрішньому ринку. У період переходу до ринкової економіки відбувся різкий спад у будівельній галузі, що не могло не зачепити даного підприємства. У зв'язку із цим, тема даної дипломної роботи на сьогоднішній день актуальна.

У процесі написання дипломної роботи, як матеріали дослідження були використані звітні дані діяльності ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь» за 2007-2009 роки та матеріали з навчальної літератури з яких взято методи й принципи підвищення ефективності діяльності підприємства.

1. Теоретичні основи ефективності діяльності підприємства

1.1 Поняття ефективності виробництва й шляхи її підвищення

Метою діяльності будь-якого промислового підприємства є випуск певної продукції (виконання робіт, надання послуг) установленого обсягу і якості, у певний термін [1]. Але при встановленні масштабів виробництва варто виходити не тільки з народногосподарських й індивідуальних потреб і даної продукції, але й у необхідності враховувати досягнення максимального рівня її ефективності. Тому оцінювати якість роботи промислового підприємства необхідно, насамперед, за допомогою визначення економічної ефективності виробленої продукції.

Проведення економічної реформи, зростання промислового виробництва, підвищення його ефективності, науково-технічний прогрес забезпечується в процесі здійснення капітальних вкладень [4].

Висока ефективність виробництва є необхідною й вирішальною передумовою систематичного розширеного відтворення.

Ефективність виробництва відноситься до числа ключових категорій ринкової економіки, що безпосередньо пов'язана з досягненням кінцевої мети розвитку виробництва [4].

Підвищення економічної ефективності ? одна із центральних проблем економіки. Для успішного рішення різноманітних економічних і соціальних завдань немає іншого шляху, крім різкого підвищення ефективності всього суспільного виробництва.

Сутність економічної ефективності виробництва трактується більшістю економістів як досягнення максимальних результатів в інтересах суспільства при мінімально можливих витратах [6]. Тому визначення економічної ефективності виробництва повинне базуватися на зіставленні результату виробництва із сукупними витратами живої й минулої праці, що обумовили даний результат.

Виробництво продукції неможливо без витрат [6]. Завжди й скрізь, у будь-якій сфері господарства, для виробництва продукції необхідні як одноразові, так і поточні витрати. При цьому величина витрат залежить від безлічі обставин і факторів. Кожен вид продукції може бути зроблений з різних видів сировини й матеріалів, за допомогою різних технічних коштів, на підприємствах, що розрізняються по розмірах, профілю, структурі, при різних формах організації праці й виробництва [6].

При виборі шляхів і способів задоволення потреб у необхідній продукції - народногосподарських й індивідуальних - варто виходити з найменших витрат суспільної праці на її виробництво, тобто щоб ці витрати провадилися з найбільшою економічною ефективністю.

Особливий інтерес у будь-якій економічній ситуації викликає співвідношення між витратами й результатами діяльності організації [8]. Об'єктивна необхідність економії суспільної праці визначається значною мірою тим, що суспільні потреби в кожен даний відрізок часу перевищують наявні в розпорядженні суспільства ресурси - матеріальні, трудові, фінансові.

Рішення цієї проблеми стримується тим, що належного поширення не одержала методика економічного аналізу, яка б дозволила найбільш повно й правильно досліджувати вплив НТП на ефективність виробництва, а також різних змін в ефективності використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів на узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва [7].

Особлива значимість проблеми ефективності виробництва визначає необхідність правильно враховувати й аналізувати рівень і масштаби ефективності всіх коштів й елементів виробництва. Ефективність виробництва завжди виражає відношення ефекту до витрат. Це означає, що визначення ефективності вимагає застосування методів кількісного аналізу й виміру, що припускає встановлення критерію економічної ефективності.

Економічна ефективність виражається в підвищенні продуктивності праці. Отже, рівень продуктивності праці є критерієм економічної ефективності виробництва. Чим вище продуктивність праці і нижче витрати виробництва, тим вище економічна ефективність витрат праці.

Ефективними слід вважати такі витрати, які сприяють задоволенню потреб при мінімумі витрат праці, що знаходить своє кількісне вираження в одержанні максимально можливого приросту ефекту стосовно витрат на виробництво або до застосованих у виробництві ресурсів при оптимальному співвідношенні фондів споживання й нагромадження.

Підвищення продуктивності праці залежить від економічно обґрунтованого розподілу коштів між галузями, які виробляють різні види продукції, і вибору найбільш економічного варіанта використання коштів у межах однієї галузі виробництва або різних галузей, що випускають продукцію однакового споживчого призначення (взаємозамінних продуктів). Вибір економічного варіанта усередині галузі й оптимальний розподіл коштів між галузями тісно зв'язані.

Для обґрунтування оптимальних пропорцій відтворення, а отже й розподілу коштів між різними галузями промислового виробництва використовується метод матеріальних вартісних балансів, зокрема метод міжгалузевого балансу. Встановлення оптимальної пропорційності суспільного відтворення, оптимального співвідношення між окремими галузями виробництва припускає вибір найкращого, найбільш економічного варіанта виробництва продукції в окремих галузях, тобто кількісний вимір економічної ефективності різних варіантів виготовлення продукції.

Від вибору варіанта залежить економія суспільних витрат. Найкращий варіант виробництва продукції, забезпечуючи економію коштів і праці в даній галузі, дозволяє вивільнити частину коштів і направити їх на розвиток інших галузей економіки. У результаті вносяться корективи в розподіл коштів між галузями й у пропорції суспільного відтворення.

Розподіл коштів між окремими галузями економіки з урахуванням найкращих варіантів виробництва продукції й кожної галузі повинне забезпечити створення прогресивної структури суспільного виробництва, при якій максимально можливий обсяг виробництва досягається при найменших витратах праці.

Рівень економічної ефективності витрат і ресурсів як у масштабі всього виробництва, так і в окремих його галузях, залежить від вибору найвигіднішого варіанта виробництва того або іншого виду промислової продукції. Тому для успішного розвитку промисловості і її окремих галузей виняткову важливість здобувають правильні й точні методи визначення економічної ефективності коштів, які спрямовані на збільшення виробничих фондів, на технічне оснащення й удосконалення організації виробництва в окремих галузях промисловості.

Розрізняють загальну й порівняльну ефективність витрат праці. Як загальна, так і порівняльна ефективність являють собою відносну величину - відношення ефекту до витрат, що його спричинили. Загальна ефективність може бути обчислена по кожному об'єкту капітальних вкладень і нової техніки окремо. Вона характеризує загальну величину віддачі (ефекту), що виходить в результаті здійснення витрат. Порівняльна ефективність обчислюється при виборі одного із двох або більше варіантів рішення певного виробничого й господарського завдання. Вона характеризує економічні переваги одного варіанта в порівнянні з іншими.

Розрахунки загальної ефективності потрібно проводити в процесі планування господарства для характеристики ефекту, що буде отриманий у результаті виділених у плані капітальних вкладень, а також для оцінки фактичної економічної ефективності вже здійснених витрат.

Розрахунки порівняльної економічної ефективності проводяться на стадіях планування й проектування об'єктів при порівнянні можливих варіантів їхнього здійснення. Після того як варіант обрано, можна визначати його загальну ефективність. Величина загальної ефективності залежить від доцільності варіанта, обраного при розрахунку порівняльної ефективності.

При обґрунтуванні і розрахунках економічної ефективності витрат необхідно виходити з народногосподарської оцінки одержаного ефекту. Витрати, окремих галузей і підприємств, можуть розглядатися як ефективні лише у випадку відповідного підвищення ефективності у всьому народному господарстві. Це вимагає комплексної оцінки економічної ефективності, тобто обліку витрат і ефекту не тільки в галузі, у якій намічається здійснення заходу, але й у сполучених галузях, що поставляють даній галузі засоби виробництва і споживають вироблену нею продукцію. Тому обмеження розрахунків ефективності даною певною галуззю не показує справжню ефективність витрат праці на виробництво продукції.

У ринковій практиці господарювання зустрічаються різні форми прояву економічної ефективності. Залежно від характеру процесу праці ефективність виробництва може виступати у вигляді техніко-економічної й соціально-економічної ефективності. Технічні й економічні аспекти ефективності характеризують розвиток основних факторів виробництва й результативність їхнього використання. Соціальна ефективність вирішує конкретні соціальні завдання (наприклад, поліпшення умов праці, охорона навколишнього середовища, якість життя й т.д.). Соціальні результати тісно пов'язані з економічними, оскільки основу всякого прогресу становить розвиток матеріального виробництва. До сфер застосування виділяють такі форми ефективності, як локальна й приватна. Локальна ефективність визначається в розрізі окремих ланок народного господарства (підприємство, промисловий комплекс, галузь, регіон). Приватна ефективність відображає результативність використання в процесі виробництва окремих видів витрат і ресурсів (робочої сили, основних і оборотних фондів, природних ресурсів й ін.). По об'єктах визначення розрізняються наступні форми ефективності: ефективність діючого виробництва; ефективність технічного переозброєння, реконструкції, розширення й нового будівництва; ефективність капітальних вкладень і нової техніки; ефективність зовнішньоекономічної діяльності; ефективність охорони навколишнього середовища й ін. З теоретичної точки зору всі ці форми ефективності розглядаються як одноразові вкладення у виробництво і їх вимір ґрунтується на загальних принципах визначення економічної ефективності діючого виробництва.

В умовах ринку специфічні інтереси підприємства не вимагають розрахунків народногосподарської ефективності (хоча останні рекомендуються офіційними методиками), кожне підприємство, будучи економічно самостійним товаровиробником, вправі використовувати будь-які оцінки ефективності розвитку власного виробництва в рамках установлених державою. Особливості функціонування ринку (суб'єктивність інтересів різних учасників ринкового процесу, невизначеність досягнення кінцевих результатів, рухливість параметрів виробництва й збуту продукції, велика кількість критеріїв оцінки й ін.) також не дозволяють розподіл ефективності на загальну й порівняльну, характерну для вітчизняної теорії й практики, оскільки можливі способи розвитку виробництва й вибір найкращого варіанта залежать від ринкової кон'юнктури. Ринкова стихія досить складна, і перехід до ринку обумовлює важливість розробки єдиних підходів до порівняння витрат і результатів для відбору й реалізації ефективних рішень на всіх рівнях керування виробництвом, які перетворюють розрахунки економічної ефективності з формальної господарської процедури в життєву необхідність. Як свідчить світовий досвід, вихідними принципами таких методичних положень із ринкових позицій є: критерій ефективності, показники ефективності й методи їх порівняння. Ці принципи призначені для реальної оцінки конкурентоспроможних варіантів не по міфічній величині одержаного ефекту, а по їх ефективності відповідно до ринкової дійсності шляхом порівняння передбаченого прибутку з інвестованим капіталом.

Складові ефективності виробництва, формуються під впливом різноманітних факторів технічного, організаційного, економічного й соціального характеру. Під терміном «фактори», зазвичай, маються на увазі основні напрямки розвитку якого-небудь процесу або явища. Виходячи із сутності ефективності виробництва фактори ефективності можуть бути класифіковані по основних напрямках розвитку й удосконалювання виробництва, а також по рівнях управління виробництвом.

Класифікація по основних напрямках розвитку й удосконалення виробництва відображає результативність використання витрат і ресурсів і включає наступні фактори: система державного регулювання розвитку виробництва; прискорення науково-технічного прогресу й широке впровадження науково-технічних досягнень у виробництво; оптимальність галузевої структури виробництва; поліпшення галузевої й територіальної організації виробництва на основі розвитку концентрації, спеціалізації, кооперування й комбінування: підвищення культурно-технічного й кваліфікаційного рівня виробничих кадрів й ін. На сучасному етапі ключовими в цій групі є фактори прямого й непрямого державного регулювання розвитку виробництва: державне підприємництво, державне програмування, цінове регулювання, регулювання формування витрат на виробництво, регулювання оплати праці, заохочувальна амортизаційна політика, податкова політика, кредитне регулювання, структурне регулювання, активна соціальна політика.

Шляхи підвищення ефективності виробництва ? це комплекс конкретних заходів щодо росту ефективності виробництва в заданих напрямках. Основні шляхи підвищення ефективності виробництва наступні: зниження трудомісткості й підвищення продуктивності праці, зниження матеріаломісткості продукції й раціональне використання природних ресурсів, зниження фондомісткості продукції й активізація інвестиційної діяльності підприємств.

У всіх випадках, коли підвищення якості продукції, впровадження нової техніки, передового досвіду, технічне переозброєння й реконструкція, впровадження нового господарського механізму впливають на кінцеві результати роботи підприємств, необхідні як при плануванні, оцінці й стимулюванні діяльності трудових колективів, так і при економічному аналізі повністю виявити й урахувати весь ефект, отриманий за рахунок таких факторів.

Найважливішою умовою створення цілісного й ефективного господарського механізму, адаптації підприємств до умов ринку є подальша розробка комплексу теоретичних і методичних питань у плануванні, обліку, аналізі й стимулюванні економічної ефективності суспільного виробництва.

Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці.

Продуктивність суспільної праці виміряється відношенням національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у галузях матеріального виробництва,

, (1.1)

де: - продуктивність суспільної праці;

НД - національний доход;

Ч_М - середня чисельність працівників, зайнятих у галузях матеріального виробництва.

Національний дохід являє собою знову створену в галузях матеріального виробництва вартість. Інакше кажучи, він є тією частиною валового суспільного продукту, що залишається за винятком спожитих у процесі виробництва сировини, палива, енергії й інших засобів виробництва. Обчислюється національний доход як сума чистої продукції всіх галузей матеріального виробництва. У свою чергу, чиста продукція окремої галузі визначається як різниця між валовою продукцією й матеріальними виробничими витратами.

Найважливішими показниками економічної ефективності суспільного виробництва служать трудомісткість, матеріаломісткість, і фондомісткість.

Трудомісткість продукції - величина, зворотна показнику продуктивності праці, визначається як відношення кількості праці, витраченої в сфері матеріального виробництва, до загального обсягу зробленої продукції:

, (1.2)

де: t - трудомісткість продукції;

T- кількість праці, витраченої в сфері матеріального виробництва;

Q - загальний обсяг зробленої продукції (валової продукції).

Матеріаломісткість суспільного продукту обчислюється як відношення витрат сировини, матеріалів, палива , енергії й інших предметів праці до валового суспільного продукту. Матеріаломісткість продукції галузі визначається як відношення матеріальних витрат до загального обсягу зробленої продукції:

, (1.3)

де: m- рівень матеріаломісткості продукції;

M- загальний обсяг матеріальних витрат на виробництво продукції у вартісному вираженні;

Q- загальний обсяг зробленої продукції (валової продукції).

Фондомісткість продукції обчислюється як відношення середньої вартості основних виробничих фондів народного господарства до загального обсягу зробленої продукції:

(1.4)

де: f - фондомісткість продукції;

F - середня вартість основних виробничих фондів;

Q - загальний обсяг зробленої продукції (валової продукції).

Фондовіддача - показник зворотний фондомісткості.

Один з факторів інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності - удосконалення структури економіки. Більш високими темпами необхідно розвивати галузі, що забезпечують науково-технічний прогрес та успішне рішення соціальних завдань, прагнути поліпшення пропорцій між виробництвом засобів виробництва й предметів споживання, галузями агропромислового комплексу.

Отже, було розглянуто рівень економічної ефективності витрат і ресурсів як у масштабі всього виробництва, так і в окремих його галузях, залежить від вибору найвигіднішого варіанта виробництва того або іншого виду промислової продукції. Тому для успішного розвитку промисловості і її окремих галузей виняткову важливість здобувають правильні й точні методи визначення економічної ефективності коштів, які спрямовані на збільшення виробничих фондів, на технічне оснащення й удосконалення організації виробництва в окремих галузях промисловості.

1.2 Проблеми та перспективи розвитку промисловості будівельних матеріалів

Об'єктом дослідження в дипломній роботі буде підприємство будівельної галузі ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь». Основна діяльність даного підприємства - виробництво керамічної цегли. У промисловості будівельних матеріалів в 2009р. діяло 9,3 тис. організацій, ними зроблено промислової продукції на 53,3 млрд. гривень ( в 2008р.- на 36 млрд. гривень). З ростом попиту на продукцію й збільшенням обсягу робіт, виконаних по договорах будівельного підряду, індекс виробництва продукції в 2009р. порівняно з 2008р. склав 105,5%

У таблиці показане виробництво найважливіших видів будівельних матеріалів.

Таблиця 1.1 - Виробництво найважливіших видів будівельних матеріалів.

Показники	2007р.	2008р.	1 півріччя 2009р.	В % до півріччя 2008р.
Цемент, млн. тонн	32,4	35,3	16,9	112,2
Листи азбестоцементні (шифер), млн. ум. плиток	1800	1722	815	112,7
Конструкційні вироби збірні залізобетонні, млн. м. куб.	18,3	19,8	8,7	100,2
Матеріали м'які покрівельні й ізоляційні, млн. м. куб.	419	442	178	93,8
Матеріали для стін, млрд. ум. цеглин	13,3	13,5	6,3	105,7
У тому числі цегла будівельна	10,7	10,8	5,0	104,7
Лінолеум, млн. м. кв.	67,2	69,8	32,8	104,0
Пиломатеріали, млн. м куб	20,0	20,5	8,7	95,5
Паркет, млн. м. кв.	2,1	1,8	0,8	90,8
Скло, млн. м кв.	37,8	33,8	17,4	99,4

У 2009 році було зроблено 10,8 млрд. умовних штук будівельної цегли, що склало 100,7% від рівня 2008 року При зростанні виробництва цегли в Харківській, Київській, Полтавській областях (на 9,4 - 17,1%), майже в половині регіонів відбулося помітне зниження його випуску: так, у Луганській, Тернопільській, Хмельницькій областях виробництво цегли знизилася на 12,5 - 22,5%. Виробництво будівельної цегли за 2008-2009 роки показано на рисунку.

На рисунку 1.1. показане виробництво будівельної цегли в Україні за 2008 - 2009 роки.



Рисунок 1.1 - Виробництво будівельної цегли за 2008 - 2009 роки в Україні

Використання виробничих потужностей організацій в 2009 році по виробництву будівельної цегли склало 52%.

Керамічна цегла була в минулому й залишається сьогодні кращим матеріалом у будівництві житла. Вироби з кераміки завдяки своїм фізико-механічним властивостям, створюють здоровий, комфортний клімат у приміщенні. Простий надійний спосіб будівництва, порівняно низькі витрати також досить вагомі аргументи на користь керамічних матеріалів. Якщо до сказаного додати невисокі експлуатаційні витрати й довговічність споруджень, а цегельні стіни практично не вимагають обслуговування й ремонту, то це можна розглядати як додатковий прибуток при оцінці наведеної вартості одного квадратного метра стіни.

Поряд з фізико-технічними й економічними аспектами при виборі будівельної системи істотним критерієм стає екологічна оцінка. Важливим є охорона навколишнього середовища, екологічно сприятливі для життя людини властивості вихідної сировини й матеріалів, замкнутість виробничого циклу й повернення всіх викидів виробництва, розміри первісного споживання й перспективи заощадження енергоресурсів. По всіх цих проблемах виробництво керамічних будівельних матеріалів є зразковим і становить певний інтерес.

Частка будівельної цегли в загальному обсязі виробництва стінових матеріалів (у додатку 3) досить висока й по Україні в цілому склала в 2009р. 79,7%.

Виробництво будівельної цегли за останні два роки стабілізувалося. Падіння по окремих регіонах уже не носить характеру загальногалузевого провалу. Рівень падіння не високий.

Тільки в 2009р. введено в експлуатацію 14 заводів з виробництва стінових матеріалів загальною потужністю 344,3 млн. шт. умовних цеглин.

Зріс попит на високоякісні керамічні матеріали. Відповідно стали актуальними створення нових і модернізація діючих виробництв.

Вимоги сучасної архітектури привели виробників до освоєння нової, досить широкої номенклатури виробів. Тільки в області гірної будівельної кераміки налічується більше 1500 різних видів. Такі асортименти забезпечує комплексне спорудження цегельного будинку, благоустрій усередині приміщень і прилягаючої до будинку території.

Різноманіття видів і типів керамічних стінових матеріалів і цегли, породжена історичними умовами розвитку народів, потребами будівельників, архітекторів, конструкцією механізмів, технологічних прийомів, властивостей сировини, перехід у виробництві до штучно створюваних мас - все це, разом узяте, змушує розглядати стінові керамічні матеріали як продукт складної кераміки, що вимагає особливого підходу до розвитку, погоджуючи його з конструкцією створюваних об'єктів, завдань і мети їхнього спорудження.

1.3 Шляхи підвищення промисловості

Метою діяльності будь-якого промислового підприємства є випуск певної продукції (виконання робіт, надання послуг) установленого обсягу і якості, у певний термін. Але при встановленні масштабів виробництва варто виходити не тільки з народногосподарських й індивідуальних потреб і даної продукції, але й у необхідності враховувати досягнення максимального рівня її ефективності. Тому оцінювати якість роботи промислового підприємства необхідно, насамперед, за допомогою визначення економічної ефективності виробленої продукції.

Проведення економічної реформи, зростання промислового виробництва, підвищення його ефективності, науково-технічний прогрес забезпечується в процесі здійснення капітальних вкладень.

Висока ефективність виробництва є необхідною й вирішальною передумовою систематичного розширеного відтворення.

Ефективність виробництва відноситься до числа ключових категорій ринкової економіки, що безпосередньо пов'язана з досягненням кінцевої мети розвитку виробництва.

Ефективність є однією з ключових категорій ринкової економіки, що безпосередньо пов'язано з досягненням кінцевої мети розвитку суспільного виробництва в цілому й кожного підприємства окремо. У найбільш загальному виді економічна ефективність виробництва - це кількісне співвідношення двох величин, результатів господарської діяльності й виробничих витрат. Проблема підвищення ефективності діяльності займає в господарському житті підприємства одне із центральних місць. Сутність проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в збільшенні економічних результатів на кожну одиницю витрат у процесі використання ресурсів.

План підвищення економічної ефективності є одним з найважливіших розділів річного плану. У ньому намічаються конкретні шляхи й способи рішення всієї сукупності економічних завдань, які поставлені перед підприємством на плановий рік, обґрунтовується можливість виконання планових завдань.

Будівельна діяльність покликана здійснювати відтворення основних фондів у всіх галузях економіки. На перше січня 2009р. у будівельному комплексі функціонувало 118,2 тис. підрядних організацій, у тому числі 112,7 тис. організацій із чисельністю працівників до 100 чоловік.

В умовах десятирічного глибокого спаду в будівництві з 2002 року намітилася й триває в цей час тенденція до вповільнення спаду обсягів робіт, виконаних по договорах будівельного підряду ( якщо обсяг підрядних робіт в 2001р. склав 30,7% до рівня 1997р, то 2007- 2009р. відповідно 32,6%, 36,3%, 39,9%).

На рисунку 1.2 приведено приклад зміни обсягу робіт, виконаних по договорах будівельного підряду в Україні за 2007-2009рр.

Рисунок 1.2 - Обсяг робіт, виконаних по договорах будівельного підряду в Україні за 2007-2009рр.

Найбільш сприятлива обстановка в галузі склалася в 2008-2009р. Обсяг підрядних робіт в 2008р. склав 58,5 млрд. гривень і зріс у порівнянні з 2007р. на 17,4%, в 2009р. відповідно - 76,9 млрд. гривень, що вище рівня 2008р. на 13,7%. У першому півріччі 2009р. спостерігалося сповільнення темпів росту обсягу робіт по договорах будівельного підряду в порівнянні з відповідним періодом 2008р. Причинами цього є скорочення інвестицій в основний капітал, висока вартість будівництва.

Перехід до ринкових умов господарювання надав організаціям широкі можливості вибору ефективності інвестування. Найбільш ефективним типом відтворення основних фондів є технічне переозброєння (вимагає в 2-3 рази менше інвестицій у порівнянні з новим будівництвом і розширенням діючих організацій).

На розвиток економіки й соціальної сфери в 2009р. використано 1599,5 млн. грн. (102,5% до першого півріччя 2008г).

Пріоритетним для будівельників на сьогоднішній день є державні цільові програми «Житло», «Реформування й модернізація житлово-комунального комплексу», «Збереження й розвиток архітектури історичних міст».

В 2008р. у порівнянні з попереднім роком введення в дію загальноосвітніх установ зменшився на 12,2%, дошкільних установ - на 16,7, лікарняних установ - на 20,8, амбулаторно-поліклінічних установ - на 11,0% і склало відповідно 117,5%, учнівських місць, 5,7 тис, 7,6 тис ліжок й 22,1 тис відвідувань у зміну; введення середніх спеціальних навчальних закладів збільшилося в 1,9 рази й склало 34,4 тис кв. метрів загальної площі учбово-лабораторних будинків.

На кінець 2004р. 70,8% усього обсягу підрядних робіт проводилося будівельними організаціями державної форми власності, в 2008р.- 10,5%, в 2009р.- 8,5%.

В додатку 2 показана питома вага обсягу робіт, виконаних по договорах будівельного підряду організаціями різних форм власності, в % до загального обсягу робіт.

Значний обсяг підрядних робіт виконується на території Києва (в 2008р. і 2009р. він становив по 15,1% від загального обсягу робіт по Україні), Полтавської області (відповідно 13,2% й 14,8%), Харкова (4,2% й 3,9%).

Обсяг робіт виконаних у місті Київ, по договорах будівельного підряду, в 1 півріччі склав 1240,7 млн. гривень і збільшився в порівнянні з відповідним періодом 2008р. на 23,3%.

На рисунку 1.4 показана динаміка обсягу робіт по договорах будівельного підряду м. Києва за 2008р. і в 1 півріччі 2009р.

Рисунок 1.4 - Динаміка обсягу робіт виконаних по договорам будівельного підряду в м. Київ за 2008р і в 1 півріччі 2009р.

Великі й середні організації займають провідне положення в будівельній індустрії і продовжують виконувати основний обсяг робіт по договорах будівельного підряду. На перше січня 2009р. їх налічувалося тринадцять тисяч організацій (11,1% від загального числа діючих будівельних організацій ), 2008р. ними виконано 56% загального обсягу підрядних робіт. Роботи за договорами будівельного підряду здійснюють також багатопрофільні промислові, транспортні й інші організації. На частку цих організацій у 2008р. припадало 9,4% загального виконаного обсягу робіт (в 2007р. - 10%).

Великими й середніми організаціями галузі в 2008р. зроблено товарів, робіт , послуг на 82,9 млрд. гривень, що склало 5,8% загального випуску по всіх галузях економіки (в 2007р. - 5,7%).

З ростом обсягів підрядних робіт поступово починає зменшуватися питома вага робіт не будівельного характеру в загальному обсязі робіт, послуг. Так, в 2008р. частка цих робіт великих і середніх організацій склала в цілому 9,9% проти 11,0% в 2007р., у тому числі по загально будівельним і спеціалізованим організаціям - відповідно 10,8% й 11,9%, ремонтно-будівельним організаціям - 4,8% та 5,2%.

У 2009р. основними факторами, що стримують діяльність будівельних організацій, залишаються високий рівень податків (на цей фактор указують 66% керівників), неплатоспроможність замовників (62%), висока вартість матеріалів , конструкцій, виробів (47%).

На рисунку 1.5 показано приклад факторів обмежуючих виробничу діяльність будівельних організацій (на кінець року; в % до загальної кількості організацій).

Рисунок 1.5 - Фактори, які обмежують виробничу діяльність будівельних організацій за 2007-2009рр.

Спостерігається сповільнення росту фінансового результату будівельних організацій. Так, якщо за 2007р. його обсяг зріс в 3,7 рази від рівня 2006р., то в 2008р. у порівнянні з 2006р. - в 1,7 рази. В 1 півріччі 2009р. фінансовий результат будівельних організацій склав 68,2% до відповідного періоду попереднього року .

Частка збиткових організацій у загальному числі будівельних організацій в 1 півріччі 2009р.у порівнянні з 1 півріччям 2008р. зросла на 5,4 відсотки, а сума збитку зросла в 2,0 рази.

Кредиторська заборгованість будівельних матеріалів на кінець червня 2009р. склала 77,6 млрд. грн., у тому числі прострочена - 14,4 млрд. грн., або 30,5% від загального обсягу кредиторської заборгованості (у грудні 2007р. - 40,6%, у грудні 2008р. - 32,9%).

Дебіторська заборгованість будівельних організацій на кінець червня 2009р. склала 62,2 млрд. грн., у тому числі прострочена - відповідно 8,6 млрд. грн., 30% від загального обсягу дебіторської заборгованості (у грудні 2007р. - 39%, у грудні 2008р. - 33,5%).

В 2007р. в середньому за місяць прострочена дебіторська заборгованість зросла на 0,4%, прострочена кредиторська заборгованість - на 1%, в 2008р. - відповідно на 0,1% і дебіторська заборгованість зросла на 0,4% , прострочена кредиторська заборгованість знижувалася на 0,05%.

Структура простроченої дебіторської заборгованості із грудня 2007 по червень 2008р. змінилася: знизилася частка заборгованості по платежах у бюджет з 26% до 24,8%, постачальникам - з 40,9% до 40,1% і в позабюджетні фонди - 20,4% до 15,9%.

Рівень продуктивності праці є критерієм економічної ефективності виробництва. Чим вище продуктивність праці і нижче витрати виробництва, тим вище економічна ефективність витрат праці.

Отже, було розглянуто рівень економічної ефективності витрат і ресурсів як у масштабі всього виробництва, так і в окремих його галузях, залежить від вибору найвигіднішого варіанта виробництва того або іншого виду промислової продукції. Тому для успішного розвитку промисловості і її окремих галузей виняткову важливість здобувають правильні й точні методи визначення економічної ефективності коштів, які спрямовані на збільшення виробничих фондів, на технічне оснащення й удосконалення організації виробництва в окремих галузях промисловості.

2. Економічний аналіз діяльності ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь»

2.1 Характеристика підприємства та аналіз його основних техніко-економічних показників діяльності підприємства

ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь» утворено в 1983 році. Дане підприємство є закритим акціонерним товариством із правом юридичної особи діє на основі Уставу, має власне майно, самостійний баланс і розрахунковий рахунок.

Засновником акціонерного товариства є трудовий колектив, статутний капітал ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь» на 1.01.2009 рік становить 420000 грн. На даний момент кількість акціонерів становить 47 осіб.

Основним видом діяльності ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь» є виробництво будівельної цегли і виробництво теплової енергії. Випуск будівельної цегли є основним видом діяльності й становить 86% усього товарообігу, а теплова енергія займає всього 14%.

Стабільним і перспективним покупцем цегли стали індивідуальні забудовники й приватні підприємства. Покупці товару діляться на два основних сегменти: юридичні особи - підприємства й організації, що спеціалізуються на виконанні будівельно-монтажних робіт і населення, що закуповує цеглу для власного будівництва. Приватні особи, як правило, купують цеглу самостійно або через посередників. Ціни на цеглу по обох сегментах не відрізняються. Вона може застосовуватися для рядової кладки стін житлових і суспільних будинків.

Продукція, яку випускає ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь» споживається на місцевому ринку.

Крім того, АТ у своєму складі має невиробничу сферу: гуртожиток сімейного типу, магазин для обслуговування трудового колективу й міні-пекарню для випічки хліба.

Акціонерне товариство створювалося з метою:

? участь у формуванні товарного ринку;

? задоволення суспільних потреб у його продукції й послугах.

? одержанні прибутку.

Апарат управління підприємства являє собою систему взаємозалежних органів і працівників керування. На підприємстві існують постійні діючі відділи й служби, відповідальні за виконання певних функцій на виробництві. Працівники цих підрозділів відповідають за результати виробничої діяльності. У верхній ієрархії управлінської структури є посади: директор, гол. інженер, начальник служби контролю якості, заст. директора по економічних питаннях, заст. директора по постачанню й збуту, гол. бухгалтер, заст. директора по господарській частині, начальник цеху основного виробництва. До складу відділів управління входять: фінансовий відділ, бухгалтерія, відділ МТЗ, відділ збуту, відділ кадрів.

Також є відділи: гол. механіка й енергетика, технологічна лабораторія, відділ технічного контролю, відділ охорони праці й техніки безпеки, відділ охорони навколишнього середовища, господарський відділ, відділ організації праці й заробітної плати, відділ виробництва й управління.

У технологічній лабораторії проводиться аналіз основних і допоміжних матеріалів, що надійшли й виготовлених на підприємстві на відповідність їхніх технічних показників нормам якості.

Організаційна структура підприємства побудована з урахуванням товарного принципу. Директор підприємства має трьох заступників по комерційній роботі, по управлінню персоналом і заступника по експорту й наданню послуг. Організаційна структура підприємства представлена на рисунку 2.1. Відділ бухгалтерії складається із чотирьох фахівців - головного бухгалтера, економіста й двох бухгалтерів, які займаються питаннями оперативного обліку й контролю.

Рисунок 2.1 - Організаційна структура ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь»

Стратегію фірми визначає відділ маркетингу й аналізу підприємства, що займається вивченням проблем по експорту й розробляє рекомендації для управління компанією по вдосконаленню експортної стратегії на базі вивчення ринку, прогнозів у плануванні обсягів збуту й управлінні рухом товарів, а також формуванням цінової політики.

Якість менеджменту основних фахівців фірми перебуває на досить високому рівні, що забезпечує виконання поставлених стратегічних завдань. У цілому організаційна структура досить гнучка, постійно вдосконалюється з урахуванням змін кон'юнктури й вимог ринку.

2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємства

В умовах ринкової економіки основа економічного розвитку підприємства - прибуток, найважливіший показник ефективності роботи організації, джерело його життєдіяльності. Зростання прибутку створює фінансову основу для здійснення розширеного відтворення підприємства й задоволення соціальних і матеріальних потреб засновників і працівників.

У сучасних умовах зведений (інтегруючий) показник, що характеризує фінансовий результат діяльності підприємства - валовий (балансовий) прибуток або збиток.

Валовий прибуток формується, як фінансовий результат від реалізації продукції (послуг), майна організації (основних коштів, матеріальних активів, матеріальних оборотних коштів й інших активів), а також доходів від позареалізаційних операцій й являє собою різницю між виручкою від реалізації продукції, майна й собівартістю виконаних робіт (послуг) і товарно-матеріальних цінностей, зменшених на суму витрат по цих операціях:

Пв = Пр + Пч + П + ВД, (2.1)

де Пв - валовий прибуток, тис. грн.;

Пр - прибуток від здачі замовникам виконаних робіт і послуг, тис. грн.;

Пч - прибуток від реалізації майна, тис. грн.;

П ? прибуток від реалізації продукції підсобних і допоміжних виробництв, тис. грн.;

ВД ? позареалізаційні доходи й збитки, тис. грн.

У процесі розрахунку валового прибутку враховуються також доходи й витрати підприємства від позареалізаційних операцій.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після оподатковування, називається чистим прибутком. Цей прибуток направляється на капітальні вкладення й приріст основного й оборотного капіталу; на покриття збитків минулих років, на відрахування в резервний капітал, на витрати соціального характеру; а також на виплату дивідендів і доходів.

Кожне підприємство в результаті своєї виробничо-господарської діяльності за свою роботу одержує грошовий еквівалент, що називається виручкою. Виручка, як фінансовий показник, характеризує завершення виробничого циклу, повернення авансованих на виробництво коштів підприємства в грошову форму й початок нового витка в обороті коштів.

Виручка підприємства містить у собі кошти від:

? реалізації робіт (кошти, одержувані від замовника за виконані обсяги робіт);

? реалізація послуг іншим підприємствам;

? реалізація послуг населенню;

? продаж на сторону основних фондів, нематеріальних активів й іншого майна;

? доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях.

До доходів і витрат від позареалізаційних операцій відносять: грошові суми отриманих і сплачених штрафів, пені, неустойок й інших економічних санкцій; відсотків, отриманих на суму коштів, що значаться на рахунках організації; курсових різниць по валютних рахунках й операціям з іноземною валютою; доходів (дивідендів, відсотків) по акціях, облігаціях й інших цінних паперах, що належать організації, а також доходи від участі на паях у діяльності інших організацій; інші доходи, витрати і втрати.

У таблиці А.1 (додаток А) розраховані основні техніко-економічні показники діяльності ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь».

За даними таблиці А.1 (додатку А) проведемо аналіз динаміки основних техніко-економічних показників діяльності підприємства ЗАТ «Сквирський цегельний завод «Промінь»

У результаті порівняльного аналізу за техніко-економічними показниками видно, що виручка від реалізації в 2008 році в порівнянні з 2007 роком зменшилась на 731584 гривень, тобто на 98,0%. В 2009 році в порівнянні з 2008 роком виручка збільшилася на 9218658 грн., тобто на 125,5 %. У загальному в 2009 році в порівнянні з 2007 роком виручка збільшилася на 8487074 грн., тобто на 122,9 %.

В 2009 році відбулося скорочення робітників з 592 до 517 чоловік, у зв'язку з світовою кризою, із чим виросла продуктивність праці й витрати на оплату праці склали 4846120 гривень, що на 151,5 % вище в порівнянні з попереднім роком.

У результаті зниження виручки від реалізації, виробіток на одного робітника в 2008 році в порівнянні з 2007 роком знизилися на 1235,8 грн., а в результаті збільшення виручки від реалізації в 2009 році виробіток на одного робітника збільшився на 26704,9 грн. Загальна зміна виробітку склала 140,8 гривень.

Підвищення середньорічної заробітної плати в 2008 році в порівнянні з 2007 роком на 2261,7 грн., тобто на 114,2%, фонд оплати праці робітників збільшився відповідно на 1338920 гривень (114,2%), а в результаті збільшення середньої заробітної плати в 2009 році на 9420 грн., фонд оплати праці робітників збільшився в порівнянні з 2008 роком на 3507200 гривень (132,6%), у підсумку в порівнянні з 2007 роком фонд оплати праці збільшився на 4846120 гривень (151,5%).

Прибуток підприємства в 2008 році в порівнянні з 2007 роком знизився на 726168 гривень. В 2009 році в порівнянні з 2008 роком збільшився на 5438228 гривень. У загальному в 2009 році прибуток підприємства збільшився на 4712060 грн., тобто на 6,8 %. Собівартість робіт при цьому в 2008 році знизилася на 740698 гривень, а в 2009 році відбулося збільшення собівартості на 3203035 грн. В 2008 році відбувся ріст витрат на одну гривню реалізації, що на 0,2 коп. більше, ніж у попередньому році, а в 2009 році відбулося зниження на 15,8 коп.

Зниження собівартості в 2008 році привело до зниження рентабельності підприємства на 0,18 % у порівнянні з 2007 роком. Збільшення собівартості в 2009 році привело до збільшення рентабельності на 14,5 % у порівнянні з 2006 роком. У загальному в 2009 році в порівнянні з 2007 роком відбулося збільшення рентабельності на 14,32%.

На рисунку 2.1 наведений приклад зміни собівартості продукції за 2007-2009рр.

Рисунок 2.1 - Собівартість продукції за 2007-2009рр.

Витрати на одну гривню виручки від основної діяльності в 2007 році зросли, це говорить про те, що по основній діяльності підприємство одержало надлишок від виконаних робіт, що спричинило зниження прибутку й рентабельності виробництва. В 2009 році витрати на одну гривню виручки від основної діяльності знизилися, це говорить про те, що по основній діяльності підприємство одержало недолік від виконаних робіт, що спричинило збільшення прибутку й рентабельності виробництва.

Спостерігається зниження середньорічної вартості основних засобів підприємства в 2008 році в порівнянні з 2007 роком на 156217 гривень, що привело до збільшення фондовіддачі на 0,03 грн., тобто на 101,9%. Збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів в 2009 році в порівнянні з 2008 роком на 111310 грн. привело до зниження фондовіддачі на 0,05 грн. У загальному в 2009 році в порівнянні з 2007 роком відбулося зниження середньорічної вартості основних фондів на 44904 грн., а також зниження фондовіддачі на 0,02 грн.

На рисунку 2.2 показано приклад зміни фондовіддачі за 2007-2009рр.

Рисунок 2.2 - Зміна фондовіддачі за 2007-2009рр.

У результаті збільшення обсягу реалізації в 2008 році в порівнянні з 2007 роком відбулося зниження фондомісткості на 0,01 гривні, тобто на 98,4 %. У результаті зниження обсягу реалізації в 2009 році в порівнянні з 2008 роком спостерігається збільшення фондомісткості на 0,02 гривні, тобто на 103,2 %, а в порівнянні з 2007 роком фондомісткість збільшилася на 0,01 грн., тобто на 101,6 %.

На рисунку 2.3 показано зміни фондомісткості за 200-2009 рр.

Рисунок 2.3 - Динаміка фондомісткості за 2007-2009 рр.

Змінюється фондоозброєність, у порівнянні з 2008 роком у 2007 вона знижується на 15,4% і становить 99,5%,у наступному році залишається майже незмінною - у 2008 році дорівнює 114,9%, а у 2009 складає 114,3%.

Аналіз впливу факторів на динаміку техніко-економічних показників. Аналіз техніко-економічних показників необхідно починати з аналізу виручки від реалізації. Основні виробничі фактори, що визначають виручку, об'єднують у три групи: перша включає фактори, пов'язані з наявністю трудових ресурсів і рівня їх використання; друга поєднує фактори, від яких залежить забезпечення виробництва матеріальними ресурсами й рівень їх використання; до третьої групи відносять фактори, що визначають наявність основних виробничих фондів і рівень їх використання.

Таблиця 2.1 - Основні техніко-економічні показники за 2007-2009 роки

Показники	2007	2009	Темп росту, %
1.Виручка від реалізації, грн.	36944509	45431583	122,9
2. Чисельність персоналу, чол.	592	517	87,3
3. Матеріальні ресурси, грн.	16589214	9803828	59,1
4. Середньорічна вартість ОПФ, грн.	31851656	31806752	99,9
5. Виробіток на одного працівника, грн.	62406,3	87875,4	140,8
6. Матеріаловіддача	3,03	5,07	167,3
7. Фондовіддача	1,58	1,56	98,7

По даним аналізу виручка від реалізації в 2009 році збільшилася в порівнянні з 2007 роком на 122,9 %, виробіток на одного працівника збільшився й склав 140,8%, матеріаловіддача збільшилася на 176,3 %, фондовіддача знизилася до 98,7 %.

Після аналізу виручки від реалізації розрахуємо вплив зміни чисельності на зміну виручки від реалізації. Таким чином економічний показник виручка залежить від чисельності працівників і середньорічного виробітку:

, (2.1)

де : V- виручка від реалізації;

В - середньорічний виробіток на одного працівника;

Ч- чисельність працівників.

Вплив зазначених факторів на виручку можна визначити методом ланцюгових підстановок. Результат впливу зміни чисельності на виручку визначаємо по формулі:

, (2.2)

де: Vч - вплив на виручку зміни чисельності;

Чо - значення чисельності звітного періоду;

Чб - значення чисельності базового періоду;

Вб - значення виробітку базового періоду.

За базовий період може бути прийнятий перший рік аналізованого періоду, тобто 2007 рік.

Вплив на виручку зміни виробітку визначаємо по формулі:

, (2.3)

де: V_Ч - вплив на виручка зміни середньорічного виробітку;

В_О - значення середньорічного виробітку на одного працівника у звітному періоді.

Алгебраїчна сума Vч й Vв дасть загальний вплив двох факторів на зміну виручки.

Результати розрахунків зведемо в таблицю 2.2

Таблиця 2.2 - Вплив основних факторів на зміну виручки від реалізації

Фактор	Вплив фактору на зміну виручки по роках
	2007	2008	2009	Відхилення
Зміна чисельності, грн.	-	-	-4680472	-4680472
Зміна виробітку, грн.	-	-731593	13167524	13899117
Загальний вплив факторів, грн.	-	-731593	8487052	9218645

Баланс відхилень: загальне відхилення склало 92118645 грн.

У результаті зменшення чисельності в 2009 році в порівнянні з 2007 роком на 75 чоловік, виробіток збільшився на 26704,9 грн., у підсумку в 2009 році відбулися збільшення виручки від реалізації на 9218645 грн.

Наступний етап аналізу ? аналіз використання фонду оплати праці. Завданнями аналізу даного показника є оцінка використання коштів на оплату праці; визначення факторів, що впливають на фонд оплати праці по чисельності персоналу. Для більш обґрунтованого аналізу визначають вплив на зміну фонду оплати двох факторів: чисельності й середньорічної зарплати одного працівника. Проаналізуємо вплив факторів на зміну фонду оплати праці методом ланцюгових підстановок.