Тіньова економіка

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ

“МІКРОЕКОНОМІКА”

на тему: “ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА”

Чернівці - 2010

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ I. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ТІНЬОВОЇ КОНОМІКИ

РОЗДІЛ II.ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ФЕНОМЕНУ”ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА”. ТІНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Діалектика виникнення, ознаки й механізми глобалізації, методика розрахунку та діапазон розповсюдження феномена “тіньова економіка”

2.2 Методика обрахунку частки тіньового сектору економіки країни

2.3 Негативний вплив світової економічної кризи на економіку України (Наслідки)

2.4 Основні тенденції розвитку тіньової економіки України у взаємодії з легальним бізнесом

РОЗДІЛ III ДЕТІНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3.1 Методи зниження рівня тіньової економіки в Україні

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ПО ДАНІЙ ТЕМІ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Ситуація, що склалася на цей час в Україні внаслідок масштабного поширення такого явища, як "тіньова" економіка, потребує глибоких і комплексних наукових досліджень цього найбільш своєрідного феномена перехідної (і не тільки перехідної) економіки.

Спрощені, поверхневі суспільні уявлення щодо реальних масштабів і якісних особливостей такого складного системного явища, яким є "тіньова" економіка, мають досить негативний вплив на ситуацію, що склалася у цій сфері.

З одного боку, це потенційно призводить до формування у державній політиці легковажних настроїв щодо даної негативної ситуації в країні, коли здається, що для досягнення успіхів на цьому надважкому суспільному напрямі досить провести разову "кавалерійську атаку", яка принесе миттєвий успіх. З іншого боку, зазначене сприяє поширенню такого синдрому, коли вважається, що весь негатив, який накопичився у "тіньовій" сфері, може якось сам по собі "розсмоктатися" і навіть автоматично трансформуватись у дещо економічно позитивне. За кінцевими наслідками, існування зазначених крайнощів у підходах до пошуку шляхів розв'язання цієї проблеми тільки сприяє подальшому масштабуванню процесів "тінізації" економіки та пролонгує на майбутнє зростання ускладнень, що пов'язані з позитивним вирішенням цього питання[19].

Оскільки високий розвиток економіки забезпечується саме втручанням влади у всі суспільні процеси, а надто, у зменшення тіньового сектору, то саме ці аспекти надають цій темі актуальності на сьогоднішній день.

Метою даної курсової роботи є висвітлення загальної проблеми тінізації економіки України, порівняння з зарубіжними країнами та шляхи вирішення цієї проблеми.

Завдання роботи полягає у вивченні проблеми тіньового сектору економіки України у його взаємодії з легальним бізнесом.

Поширення в Україні такого соціально-економічного явища, як тіньова економіка, а також обсяги продукції і фінансових ресурсів, які обертаються в цій сфері, являють собою суттєву перешкоду забезпеченню сталого розвитку економіки. Значною проблемою є те, що переважна більшість операцій, які можна віднести до тіньових, можна здійснити в легальному нормативно-правовому полі, а доведення факту здійснення тіньової діяльності потребує значних зусиль органів державної влади. Функціонування тіньової економіки поряд з легальною призвело до суттєвого скорочення в структурі доходів бюджету частки податкових надходжень, що поставило під загрозу виконання важливих державних програм. Унаслідок того, що обсяги тіньової економіки не можуть бути повноцінно враховані офіційною статистикою, розроблення спеціальних методів обліку і оцінок, а також обсягів недостачі до бюджету, які дозволяють оцінити реальні масштаби операцій, є актуальним завданням сучасного етапу розвитку нашої країни[23].

Дана курсова робота складається з трьох розділів. У першому розділі розкривається сутність та структура тіньової економіки, причини виникнення феномену “тіньова економіка”, Даний розділ містить певні теоретичні засади для кращого розуміння нашої теми.

У другому розділі подано матеріал щодо обсягів тінізації економіки України та дані про стан тіньового сектору закордоном. Оскільки тіньова економіка не бажане явище у суспільстві, то мають розроблятися і методи зниження її в країні, тому третій розділ подає перелік методів зниження тіньової частки в економіці України.

Теоретичною та методологічною базою курсової роботи є Державна прогрма детінізації економіки України , періодичні видання, а саме: журнали - “Формування ринкових відносин в Україні”, “Економіка України” , “Банківська справа” та праці вітчизняних вчених таких як Предборський В.А., Шелест В.В., Мандибура В.О.

РОЗДІЛ І СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ФЕНОМЕНУ”ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА”

1.1 Сутність поняття “тіньова економіка” та його структура

Фундаментальною стратегічною метою України є побудова суспільства європейського рівня і європейського типу, а отже, і соціально орієнтованої ринкової економіки європейського зразка. Цілком очевидно, що це неможливо, що в даному процесі не можливо обійтися без вирішення однієї з найбільших проблем української економіки - зниження рівня її тінізації.

Тіньова економіка - це складне явище, представлене як сукупність неконтрольованих і нерегульованих протиправних та законних економічних відносин між суб`єктами економічної діяльності, які мають на меті незаконне (неофіційне) отримання доходу.

Поширення тіньової економіки веде до різкого зниження ефективності державної політики, утруднення, а подекуди - й неможливості регулювання економіки ринковими методами, із застосуванням інструментів грошово-кредитної та податкової політики. Це обумовлює необхідність звернення органів виконавчої влади до адміністративних інструментів регулювання, що, у свою чергу, є підґрунтям для поширення корупції, а також гальмує формування в Україні сучасної ринкової економіки, створює перешкоди на шляху до членства у міжнародних організаціях.

Тіньова економіка чинить значний негативний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування тіньової економіки неможливі проведення економічного аналізу на макро- та мікрорівнях, прийняття ефективних управлінських та законодавчих рішень.

Проблеми детінізації давно виносились на порядок денний як один з основних пріоритетів, проте для переходу до системних дієвих кроків на практиці здебільшого не вистачало політичної волі. Навіть після 18 років незалежності нашої держави (коли така політична воля є) заходи з подолання тіньових явищ в економіці залишаються переважно реакційними, репресивними та симптоматичними. Ефективні наукові пошуки та дії влади у цьому напрямі ускладнюються тим, що достовірної та повної інформації про рівень тінізації економіки отримати практично неможливо. Виходить таке собі замкнене коло. Дійсно, оцінки обсягів тіньових процесів в Україні надзвичайно різні, але навіть за найоптимістичнішими розрахунками вони вражають. Більше того, грань між власне тіньовою економічною і кримінальною діяльністю все тонша. Наслідки цього очевидні - колосальні масштаби приховування доходів; недонадходження податків і зборів до бюджетів усіх рівнів; незаконний перерозподіл державної власності; корумпованість владних органів; лобіювання політичних рішень - це далеко не повний перелік негативних наслідків. Крім того, суб`єкти тіньових процесів є надзвичайно вразливими, економічно та соціально незахищеними. У першу чергу це стосується мимовільних учасників тіньових процесів - найманих працівників. Не секрет, що “зарплата в конвертах” стала настільки поширеним явищем, що вже є ледве не нормальною економічною практикою. Надзвичайно поширені тіньові явища у сегменті малого підприємництва. Можна продовжувати, але очевидним є сумний факт - масштаби тіньових процесів в економіці України дійсно вражаючі. Сьогодні необхідне об`єднання зусиль науковців, експертів та представників влади для подолання згаданих негативних явищ .

Тінізація економіки веде до розквіту правового нігілізму, посилення процесів криміналізації економічних відносин, заміщення прозорого державного контролю кримінальним, поширення корупції в органах державної влади, що, зрештою, підриває довіру до держави. Вкрай важливо зважати на те, що проблема тіньової економіки виходить за межі суто правових відносин і має насамперед макроекономічну природу.

Основними системними наслідками тінізації в економічній сфері є: втрата дієвості важелями грошово-кредитної політики через значний обсяг оборотів гривневої та валютної маси, які не регулюються засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальними інструментами; марнотратство дефіцитних ресурсів; зниження потенціалу соціальної політики, занепад соціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціації доходів населення; зниження рівня нагромаджень в суспільстві та втрата ними інвестиційного потенціалу, вилучення ресурсів з процесу суспільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку у зв`язку з недостатнім розвитком інвестування та неефективним відтворенням людського капіталу. Саме вище зазначенні дані можна вважати структурою тіньової економіки.

Отже, розгляд теми “тіньова економіка” є досить актуальною на сьогоднішній день і потребує ретельного дослідження та визначення можливостей боротьби з наявним незадовільним станом економіки країни.

І так як тіньовий сектор присутній у будь-якій сфері економічного життя, то вирішення саме цього нелегкого питання може вивести країну на належний рівень розвитку.

РОЗДІЛ II ТІНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Діалектика виникнення, ознаки й механізми глобалізації та діапазон розповсюдження феномена “тіньова економіка”

Діалектика виникнення феномена “тіньова економіка” в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою має як спільні, так і відмінні ознаки.

Спільним є те, що одна зі складових тіньової економіки - злочинність перехідного періоду - в Україні досягла того рівня, що і в розвинених ринкових державах, коли накопичені капітали, у тому числі і протиправного походження, стали засобом скоєння нових, нерідко більш небезпечних злочинів. Отримані за рахунок скоєння таких правопорушень та злочинів доходи перестали носити споживчий характер, а трансформувались у базу відтворення незаконних капіталів і криміногенного потенціалу у всіх сферах суспільно-економічних відносин. Так, накопичення великих розмірів тіньових капіталів, їх кількісний масив зумовив зміну їх якісних ознак і форм використання. Залучений до економічного (як легального, псевдолегального, так і нелегального або суто кримінального) обороту великий масив капіталів протиправного походження детермінує стрімке зростання темпів і обсягів їх відтворення, а це, у свою чергу, передбачає безготівкові схеми трансферту (переміщення) і використання таких капіталів. Причому, проникаючи за рахунок цих капіталів у легальні схеми економічного обороту, злочинні угруповання через підкуп, шантаж, лобіювання своїх корисливих інтересів насичують різні сфери суспільно-економічних відносин потужним криміногенним потенціалом, суттєво впливають на правову й економічну політику державних і міждержавних органів. Отримавши доступ до легальних фінансових інститутів і заволодівши їх технологіями, злочинність, особливо у сфері фінансово-господарської як національної, так і міжнародної економічної діяльності, набуває організованих форм. Відтворення тіньових оборотних капіталів, отриманих за рахунок кримінального промислу, інших видів протиправної діяльності, досягають рівнів легальних форм фінансово-господарського обороту капіталів. Причинно-детермінаційний потенціал тіньового економічного обороту капіталів також набуває відтворювального характеру - стрімко зростає за рахунок зменшення обсягів легальних форм економічного обороту капіталів. Тіньові капітали продукують заміну легальних форм суспільно-економічних відносин на тіньові. Так виник і отримав свій розвиток сам феномен “тіньова економіка” в Україні[23].

В основі даного процесу лежали дві групи мотивів. Перша - первісне накопичення приватних капіталів будь-яким шляхом. Друга - безробіття, невиплати заробітної плати, пенсій і т. ін., ряд інших факторів зубожіння населення. Перша група чинників зумовлює криміногенні тіньові процеси, друга - некриміногенну тіньову діяльність. Діалектичну природу причинно-мотиваційного комплексу криміногенної і некриміногенної тінізації відносин у перехідний період в Україні наводиться як віддзеркалення конкретної криміногенно-зумовлюючої субстанції, яка на рефлекторному рівні діє як першопричина відтворення тіньових процесів у конкретних умовах України[22].

Економіко-кримінологічний аналіз кримінальної політики у сфері економічних відносин показує, що формування передумов розвитку сучасних масштабів тінізації суспільно-економічних відносин у СНД, у тому числі і в Україні, почалося на базі тіньової організаційно-правової політики в сфері економічних відносин, яка з'явилася ще в роки “перебудови”. Мета цієї політики є згадуване нами вище - стрімке накопичення первинних капіталів у кооперативному підприємництві, що з'явилось на першому етапі тінізації (1986-1999 рр.), розвинулось на другому етапі (1989-1991 рр.) і сформувало тіньову економіку в сучасному вигляді в період 1992-1998 років[22].

Кооперативний рух - це перша спроба на шляху започаткування приватної власності. Ініціатори “перебудови”, поряд з легітимними формами накопичення приватного капіталу за допомогою кооперативного руху, не виключали також накопичення коштів кримінального походження, оскільки стрімка поява приватного власника мала стати підґрунтям (базою та опорою) трансформації планових суспільно-економічних відносин у ринкові. У даному контексті,поряд з іншими організаційно-управлінськими та правовими заходами, було прийнято ряд нормативно-правових рішень, які фактично блокували роботу право-охоронних органів щодо боротьби з певними видами економічних злочинів, з одного боку, створювали ситуацію, коли джерела накопичення таких капіталів водночас стали чинником формування криміногенного потенціалу в суспільстві - з іншого. З часом склалася така ситуація, коли джерелом відтворення тіньових капіталів і криміногенного потенціалу стала вся економічна, кредитно-фінансова, правова й організаційно-управлінська інфраструктура держави. У суб'єктний склад тіньових суспільно-економічних відносин було втягнено навіть некриміногенні за своєю природою верстви населення: від підлітків, працездатної частини населення до пенсіонерів - людей похилого віку[23].

З розвитком економічних відносин в країні розвивалась і тінізація економіки нашої держави.

Врешті-решт, усе це призвело до гіперінфляції, руйнації виробничого сектора економіки, деградації продуктивних сил суспільства, втрати значної частини національного валового продукту, глибокої економічної кризи та глобальної тінізації суспільно-економічних відносин. За розрахунками різних фахівців, уже у 1994-1995 роках обсяги тіньової економіки в Україні досягли від 50 до 65 відсотків загального економічного обороту країни .

Таким чином, у 1985-1992 роки було створено економічні, правові та морально-психологічні передумови виникнення напівкримінальних олігархічних кланів у державі та стрімкої тінізації суспільно-економічних відносин. Кримінальні угрупування за допомогою створення напівкримінальних підприємницьких структур та реформування банківської системи отримали доступ до легітимних фінансово-господарських інструментів, за допомогою яких стали проникати в легальну сферу економічного обороту та насичувати різні підвиди суспільно-економічних відносин ще більш потужним тіньовим криміногенним потенціалом.

Так, усвідомлюючи небезпеку тінізації економіки та проникнення капіталів злочинного походження в національні й міжнародні суспільно-економічні відносини, відзначаючи їх деструктивний і руйнівний потенціал, уряди й міжнародні організації почали, перш за все, розробляти організаційні та правові заходи щодо протидії “відмиванню” доходів злочинного походження, розуміючи під терміном “відмивання” процес легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, який включає вуалювання джерел протиправних доходів, конспірування ініціаторів і співвиконавців їх отримання та протизаконні способи впровадження в легальну чи псевдолегальну господарську діяльність. Спочатку проблема протидії легалізації незаконних доходів пов'язувалась з відмиванням коштів, отриманих від наркобізнесу. Тому, що отриманні незаконним шляхом кошти передавались у банки, де відмивались і акумулювались. Разом з тим, з метою вуалювання джерел таких доходів ці діяння супроводжувались фальсифікацією документів як з боку власників злочинних коштів, так і з боку співучасників відмивання - працівників фінансових установ. З даними протиправними діями намагалися боротися багато розвинених країн світу, але поступово вкорінилися і відмивання інших коштів отриманих подібним шляхом. Також тіньова економіка визначається в різних країнах і в різних галузях і потребує своїх методів розрахунку на підставі певних даних.

Щодо України, то методика розрахунку обсягів тіньової економіки, що використовується Мінекономіки, базується на методичних підходах, рекомендованих міжнародними організаціями (Статистичне управління європейських співтовариств, Організація економічного співробітництва та розвитку, Міжнародна організація праці).

Після розробки Методики розрахунку обсягів тіньової економіки (наказ Мінекономіки від 27.06.06 № 222), упродовж другого півріччя 2006 та 2007 р. здійснювалася апробація цієї методики з метою виявлення її недоліків та подальшого вдосконалення. Результати апробації показали, що всі методи, з використанням яких здійснюється розрахунок рівня тіньової економіки, потребують модифікації з метою підвищення достовірності розрахунків.

До методів розрахунку частки тіньової економіки в країні відносять:

Монетарний метод (Гутмана).

Метод базується на аналізі співвідношення готівки в обігу і грошової маси М1 або М2. Вважається, що збільшення попиту на готівку в обігу, яка обертається поза банківськими рахунками, означає зростання обсягів тіньових операцій, і навпаки. Метод рекомендований Євростатом та ОЕСD для визначення обсягів тіньової економіки, які обчислюються за формулою:

Т = ВВП ґ (1 - f)/f, (2.2.1)

при цьому

f = (Д / М2) _t / ( Д / М2) ₀, (2.2.2)

М2 = Г + Д,

де Г - готівка в обігу;

Д - банківські депозити;

t, o - t та базовий роки.

Метод “роздрібна торгівля - витрати населення”

Метод порівнює витрати населення на товари з обсягами роздрібної торгівлі цими товарами. Різниця між обсягами витрат населення на товари та обсягами роздрібної торгівлі цими товарами вважається купівлею товарів у тіньовому секторі:

Т = (В - Р) / Р ґ 100, (2.2.3)

де В - витрати домогосподарств на придбання товарів;

Р - обсяг роздрібної торгівлі

Новий метод “витрати - товарообіг”

За новим методом “витрати-товарообіг” загальний обсяг обороту роздрібної торгівлі (дані Держкомстату за Методикою визначення обсягів продажу споживчих товарів населенню за усіма каналами реалізації та обороту роздрібної торгівлі) порівнюється із загальною сумою прибутків, отриманих суб'єктами малого підприємництва (дані Державної податкової адміністрації на підставі звітів суб'єктів малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку).

При цьому мірилом обсягу тіньової економіки є доходи, незареєстровані податковими органами (несплачені податки), величина яких дорівнює різниці між загальними обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу і сумою сплачених податків від підприємницької діяльності.

4. Електричний метод

Метод грунтується на припущенні, відповідно до якого приросту реального ВВП повинен відповідати приріст витрат електроенергії. Перевитрати електроенергії над приростом ВВП розглядаються як витрати на тіньове виробництво (тіньовий ВВП). Цей підхід враховує фактор технічного прогресу, згідно з яким тенденції у відносній економії енергоносіїв на технологічні потреби у виробництві продукції враховуються при порівнянні динаміки витрат електроенергії за повним електробалансом і динаміки ВВП. Таким чином, відносна економія енергоносіїв, яка спостерігається в обліку технологічних витрат, повинна відображатись у співвідношеннях між загальними витратами електроенергії (за електробалансом) та ВВП і сприяти або досягненню більшої економії електроенергії у внутрішньому споживанні, або отриманню відповідної додаткової продукції (ВВП). Для розрахунку показників необхідні такі форми статистичної звітності: “Звіт про результати використання палива, теплоенергії та електроенергії” форма 11-МТП (додаток 4), “Електробаланс, склад енергетичного устаткування і звіт про роботу електростанцій електрогенераторних установок” форма 24-енергетика.

5. Фінансовий метод

5.1. Розрахунок співвідношення вхідних-вихідних цін

Для кожної галузі розраховуються коефіцієнти прямих витрат продукції інших галузей на виробництво продукції даної галузі за формулою:

a _{i j} = ў_j / П _i , (i=1,…,n, j=1,…,n,), (2.2.4)

де ў_j - витрати продукції j-галузі на виробництво продукції i-галузі (дані беруться із статистичної звітності “Розшифровка матеріальних витрат та послуг сторонніх організацій”, графа 1, позиції з кодом 901-947).

П_i - проміжні витрати продукції i-галузі, включаючи інші витрати (дані беруться із статистичної звітності “Розшифровка матеріальних витрат та послуг сторонніх організацій”, графа 1, позиція з кодом 948).

Індекс вхідних цін (на продукти та послуги проміжного споживання) розраховується як корінь квадратний із середньозваженого коефіцієнта за формулою:

_n

I_вх ^t_i = S [ I_j ^t ґ a _{i j} ^t-1]^(1/2) , (i=1,…,n), (2.2.5)

^j=1

де I_j ^t - індекс цін j-галузі (грудень до грудня) у році t (дані беруться з щомісячного статистичного бюлетеня, розділ “Ціни і тарифи”).

Структура витрат (a _{i j} ) береться за попередній рік.

З метою приведення індексу вхідних цін (грудень до грудня) у відповідність із середньорічним значенням вилучається корінь квадратний із річного індексу. Аналогічно з індексу вихідних цін (грудень до грудня) розраховується середньорічний індекс цін на продукцію галузі за формулою:

I_вих ^t_i = I_j ^{t (1/2)} , (i=1,…,n) (2.2.6)

Співвідношення індексів I_вх ^t_i / I_вих ^t_i >1 свідчить про переважне зростання цін на продукти проміжного споживання над цінами на готову продукцію галузі і навпаки. Перший випадок буде свідчити про скорочення частки доданої вартості у валовому доході на об'єктивній основі, другий - про її збільшення.

5.2. Розрахунок впливу зміни масштабів виробництва

Вплив чинника зміни масштабів виробництва розраховуємо на основі структури собівартості продукції (проміжного споживання - П)

П = а₀ + к В , (2.2.7)

Де а₀ - умовно-постійні витрати;

кВ - умовно-змінні витрати;

к - коефіцієнт пропорційності відповідних витрат від обсягів виробництва;

В - обсяги виробництва.

Якщо В^t = В⁰ ґ I_v , де I_v - індекс виробництва за період, то індекс проміжного споживання дорівнює:

I_п^t = (а₀ + кВ^t) / (а₀ + кВ⁰) = (а₀ + кВ⁰ ґ I_v) / (а₀ + кВ⁰) (2.2.8)

Підставляємо а = а₀ / В⁰, тобто коефіцієнт умовно-постійних витрат, у формулу і отримуємо індекс проміжного споживання залежно від індексу виробництва за період:

I_п = (а + I_в ) / (а + 1) (2.2.9)

При 0 < I_v < 1 та 0 < а < 1 індекс проміжного споживання буде коливатись у межах 0 < I_п < 1. Економічний зміст а = 1 означає, що в собівартості продукції 100 % займають умовно-постійні витрати. Це має місце у разі, коли підприємство взагалі не виробляє продукцію, а тільки підтримує свою життєздатність.

5.3. Розрахунок впливу технологічного чинника

Між фізичним зносом основних засобів (ОЗ) та витратами на їх експлуатацію існує лінійна залежність, яка виражається через умовний коефіцієнт пропорційності b, що характеризує збільшення питомих технологічних витрат у проміжних витратах, пов'язаних із зносом (або оновленням) фондів. Тоді зміна частки проміжних витрат у валовому доході за рахунок цього фактора може бути записана так:

к_ф = 1+ b ґ У_м ґ DK_з, (2.2.10)

де DK_з =DK_з(t) - DK_з(t-1) - зміна в коефіцієнті зносу ОЗ між базовим і поточним роком (дані беруться з фінансової звітності “Баланс”, форма .№ 1, позиція з кодом 031/позиція з кодом 0322);

b - технологічний коефіцієнт, який характеризує збільшення витрат на ремонт і експлуатацію устаткування залежно від його зносу (експертна оцінка),b = 0,1;

У_м - питома вага машин і устаткування у ОЗ галузі (дані беруть із статистичного бюлетеня “Основні засоби України”).

5.4. Розрахунок частки тіньової економічної діяльності

Обсяг тіньового сектору дорівнює обсягу прихованої доданої вартості. Валовий дохід складається з валової доданої вартості та проміжного споживання. У результаті тіньових операцій одна частина виробленого продукту відображається у звітах (В1 = ВДВ1 + П1), а інша приховується (В2 = ВДВ2 + П2). Отже, сумарний випуск можна відобразити як:

В = ВДВ + П= В1 + В2 = (ВДВ1 + П1 ) + (В ДВ2 + П2), (2.2.11)

де ВДВ - валова додана вартість;

П - проміжне споживання.

Проміжні витрати на приховану частку випуску списуються на його офіційну частку. Отже, П¹ + П² = П, а формула (8) буде записана так:

В = В¹ + В² = ДВ¹ + ДВ² + П , (2.2.12)

у результаті отримуємо

В¹ = ВДВ¹ + П¹ та В² = В ДВ² (2.2.13)

Тому, прихований випуск (дохід) В² дорівнює обсягу дорахованої валової доданої вартості ВДВ² (у СНР на відповідну величину збільшуються випуск, валова додана вартість та прибуток (змішаний дохід)).

Інтегральний коефіцієнт розраховується як сума зважених відповідних коефіцієнтів за вищезазначеними методами.

Кожний з цих методів дає приблизну оцінку в межах внеску відповідних інституційних секторів до ВВП (відповідно до системи СНР-1993). Значно підвищує достовірність кінцевого результату зведення окремих оцінок у єдиний коефіцієнт тінізації економіки. Інтегральний коефіцієнт (Т_л) матиме такий вигляд:

, (2.2.14)

де - коефіцієнти тінізації економіки України за окремими методами;

- їх вагові коефіцієнти.

Вага кожного методу визначається внеском відповідного інституційного сектору економіки у ВВП.

Так, фінансовий та електричний методи мають ступінь охоплення 0,77, який визначається часткою сектору нефінансових корпорацій у виробництві ВВП.

Монетарний метод пов'язаний з використанням готівкових коштів в обороті товарів та послуг, тому розповсюджується приблизно на 0,65 обсягу ВВП, а саме: частка сектору споживчих витрат домогосподарств у обсязі ВВП становить 0,527; частка індивідуальних споживчих витрат сектору загального державного управління - 0,097 ґ 0,2 та частка сектору індивідуального будівництва у секторі валового нагромадження капіталу - 0,186 ґ 0,9.

Метод “витрат населення - роздрібна торгівля” поширюється тільки на сектор домашніх господарств з часткою 0,527 у обсязі ВВП. Складовою сектору домашніх господарств є підсектор споживання товарів з часткою 0,442 у ВВП. У зв'язку з існуванням проблеми ухилення багатих верств населення від подібних обстежень, вага коефіцієнта методу “витрат населення - роздрібна торгівля” коригується також і на частку доходів, які не охоплюються. Результати досліджень свідчать, що якраз у заможних верств населення і акумулюються основні обсяги тіньових доходів.

Офіційний ВВП у даний час включає певну частку тіньової економіки, яка розраховувалась статистичним управлінням Держкомстату, і оцінена приблизно на рівні 20% від його обсягу. З урахуванням цієї частки маємо такий рівень тіньової економіки у співвідношенні з офіційним ВВП:

Т = Т_л ґ (1 - Чт), (2.2.15)

де Т_л - співвідношення тіньового і офіційного сектору економіки, який розраховується за формулою (15);

Ч_т - частка тіньового сектору, який включається Держкомстатом.

Використовуючи дані методи, можна чітко оцінити ситуацію, що склалася в країні і виділити шляхи покращення стану економічного клімату в країні.

Таким чином, якщо феномен “тіньова економіка” глобалізувався на тлі зростання криміногенних процесів та обсягів обороту протизаконних доходів, то назва “тіньова економіка” виникла саме в процесі розробки організаційно-правових заходів щодо боротьби з легалізацією і відмиванням капіталів злочинного походження як деструктивного й руйнівного фактора суспільно-економічних відносин.

Учені та фахівці-практики (як юристи, так і економісти) прийшли до цієї назви певною мірою інтуїтивно в процесі поступового усвідомлення того, що корисливі злочини та отримувані від них доходи досягли таких розмірів, які стали співставними з оборотом капіталів у легальній сфері економіки. Але на етапі виникнення терміна “тіньова економіка” наукові розробки, як і методи розрахунків обсягів протизаконної діяльності злочинних угруповань, були відсутні, оскільки економічні та основна частина загальнокримінальних корисливих злочинів (наркобізнес, контрабанда та деякі інші), а також відмивання всіх видів доходів незаконного походження носять латентний характер, тому підрахувати точно їх обсяги практично неможливо і сьогодні.

Другою підставою виникнення цього терміна стало те, що у багаточисельних публікаціях з приводу скоєння злочинів і відмивання капіталів незаконного походження така діяльність називалась тіньовою, підпільною, неофіційною, чорною, паралельною і т. ін., а доходи від такої діяльності називались тіньовими, підпільними, неофіційними, брудними, чорними і т. д. Як правило, у цих роботах автори не ставили собі завдання наукового визначення поняття та структури цього явища. Але якраз ці публікації небезпідставно сприяли формуванню назви такого явища, як “тіньова економіка”.

Разом з тим, зазначене вище зовсім не свідчить про те, що в цих країнах до появи перших публікацій з питань небезпеки тіньової діяльності чи іншого усвідомленого вживання назви даного феномена не існувало різноманітних неврахованих фінансово-господарських операцій, що здійснювались з метою ухилення від оподаткування чи з іншою протиправною метою. Безумовно, такі протиправні діяння та певний рівень неврахованої економічної діяльності практично був у всіх країнах, але століттями нікому не спадало на думку назвати ці прояви “тіньова економіка”. То в чому тут причина, чи це просто побутовий або жаргонний термін, що виник спонтанно, чи формальна домовленість фахівців про позначення всіх видів неврахованої діяльності та отриманих від неї доходів назвою “тіньова економіка” для зручності спілкування, або ця назва виникла діалектично на підставі об'єктивних обставин, коли тіньові процеси і доходи, отримувані від них, дійсно досягли таких обсягів, які стало можливим порівнювати з реальним “економічним оборотом”, “часткою ВВП” або якоюсь суттєвою частиною економіки?

На мою думку, найбільш реальною є остання версія поставленого запитання, яка полягає в тому, що сучасні схеми використання фінансових та банківських інструментів у поєднанні з інформаційними та економічними технологіями відкрили багатоваріантні нові, як правило, псевдолегальні схеми тіньового капіталообороту, у процесі якого здійснюється як відмивання доходів злочинного походження, так їх акумуляція. Одночасно всі ці операції можуть вуалюватись під витрати, формуючи таким чином тіньові доходи, що авто-матично виводяться з-під оподаткування. При таких можливостях протиправні тіньові діяння та неврахована діяльність досягли таких обсягів, коли світове співтовариство в особі ООН змушене було їх включити в типову систему національних рахунків (далі - СНР ООН), що мали відображати макро-економічні розрахунки тіньової економіки в різних країнах світу. В останню версію Системи національних рахунків ООН, прийняту в 1993 році, крім показників щодо доходів, отримуваних від невраховуваної економічної діяльності, були включені також розрахункові показники тіньових доходів з джерел кримінального походження, оскільки стрімке відтворення прибутків у сфері нелегального бізнесу і їх неврахування при розрахунках ВВП (що базувався на методі обліку та порівняння доходів і витрат) загрожувало підірвати напрацьовану роками міжнаціональну систему рахунків, рекомендованих як для учасників, так і неучасників ООН[16].

Іншими словами, як легальні, так і заборонені законом види, форми і способи діяльності (не завжди навіть економічного характеру, наприклад доходи від злочинів) були включені в систему національних рахунків ООН-93 в “межі виробництва”.

Так викристалізовуються родові ознаки, що пояснюють діалектику виникнення назви такого явища, як “тіньова економіка”.

Перша ознака. Обсяги тіньових капіталів стали співставними з економічними обсягами легального капіталообороту.

Друга ознака. Стабільність джерел тіньових оборотів та (або) отримання доходів від їх інвестування у бізнес.

Третя ознака. Здатність тіньових капіталів до акумуляції і розширеного відтворення (на рівні легітимних, інколи і значно інтенсивніше). Відмінність лише в тому, що тіньові капітали відтворюють також криміногенний потенціал як в економічних, так і інших сферах суспільних відносин. Саме тому, що під виглядом легітимних фінансово-господарських операцій часто здійснюються псевдолегальні тіньові операції, міжнародне співтовариство намагається взяти під контроль більш-менш значні за розмірами легальні трансферти коштів. Так, поряд з іншими ознаками, які дають підставу віднести ту чи іншу банківську трансакцію коштів до категорії підозрілих, зазначаються фінансові операції, що перевищують суму, еквівалентну 15000 ЕКЮ. Разом з тим, термін “тіньова економіка” не в усіх країнах знайшов свою прописку. Наприклад, у скандинавських країнах, де суми криміногенних тіньових проявів є відносно невеликими, це явище охоплюється поняттям “економічна злочинність”. На мою думку, це ще раз підтверджує викладену нами версію переростання економічної злочинності в глобалізований криміногенний тіньовий капіталооборот, що сприяло визначенню поняття “тіньова економіка”.

2.2 Посилення тінізацій вітчизняної економіки як наслідок вступу України до СОТ

На зламі ХХ-ХХІ ст. світове співтовариство переходить до нової ери - ери глобалізації розвитку. Ця ера відкриває для людства не лише нові, небачені досі можливості розвитку та якісного зростання, але й нові загрози, проблеми та небезпечні конфлікти. Однією з найнебезпечніших загроз глобалізації є загроза посилення тінізації соціально-економічних процесів, становлення та набуття могутнього потенціалу нового їх явища - прискорений розвиток впливу зовнішньоекономічної тіньової діяльності на ендогенні економічні процеси, зростання транснаціональної тіньової економіки. Тому сьогодні стоять невідкладні проблеми пристосування до глобальної організації світового устрою, в тому числі шляхом розробки та впровадження стратегії обмеження потенціалу тінізації вітчизняного соціально-економічного простору з боку процесів глобалізації.

Світовий досвід показує, що ніякі специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани й внутрішні трансформації не можуть ані відмінити, ані відкласти невмолиму дію об'єктивних законів глобалізації розвитку. країни, які виявляться неспроможними зайняти місце в локомотиві світової глобалізації, неминуче опиняться під його колесами. Таким є закон сучасного розвитку - закон глобалізації.

Суб'єктом глобальної інтеграції, як і раніше, впевнено виступає Захід. Звідси й головний ефект інтеграції постає у вигляді вестернізації, що поглиблюється. Вестернізація є і наслідком, й інструментом зростаючого діапазону ефекту модерністських інтеграційних змін.

Глобалізація світо-господарських процесів відноситься до інтенсивних факторів, що в значній мірі зміщують акценти соціально-економічних відносин, які мають ендогенний та екзогенний характер, значно прискорюють динаміку певних тенденцій, що виникають у процесі розвитку економічних систем. Це в повній мірі відноситься до відносин тінізаційного розвитку, як можуть значно посилюватися за певних умов.

Сама трансформація перехідної економіки до відкритості в умовах лібералізації зовнішньоекономічної сфери, як правило, модифікує стан структури економіки докорінним чином.

Звичайною є ситуація, коли стрибкоподібно відбуваються зміни у соціально-економічних умовах функціонування окремих секторів, коли цілі галузі та регіони економіки, які раніше процвітали, опиняються в стані глибокої кризи, дисфункціонального розвитку, стрімкої тінізації, архаїзації своєї соціально-економічної структури. Досить типовими є наслідки, як у випадку з Україною, що високо-індустріальна країна в результаті раптового руйнівного для стану соціально-економічної структури суспільства переходу до глобалізаційної відкритості стає країною-банкрутом, виштовхується у середовище країн-маргіналів, з якими ніхто не рахується, що виживає за рахунок надвисокого навантаження на експлуатацію сировинних ресурсів, стає реальним донором процесів вивозу капіталу як складової тінізаційних механізмів знекровлення та деформації суспільства.

Зростаюча залежність тенденцій тінізаційного розвитку будь-якої країни від регуляторів світогосподарського комплексу висуває питання про пошук закономірностей тінізаційних модифікацій останніх в умовах країн з перехідною економікою, про наслідки взаємодії соціально-економічних структур цих країн із такими міжнародними організаціями, як Світова організація торгівлі (COT).

Типовим для західної економічної думки, для її вітчизняних апологетів є трактування глобалізації як підсилювача процесів формування ринкового простору, зміцнення досконалої міжнародної конкуренції як міжкраїнного явища. Це, в свою чергу, начебто має стимулювати детінізаційну якість процесів глобалізації та їх детінізаційний вплив на ендогенні відносини. При цьому не враховується, що для більшості країн такими міжнародними організаціями, як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світова торгівельна організація тощо, І транснаціональними корпораціями, приватними банками, пенсійними, інвестиційними, страховими та іншими фондами встановлюються спеціальні режими функціонування, є відмінні за своїми умовами та наслідками від режимів розвинутих країн. «І перші, й другі в працях з проблем світової економіки все ще зображаються такими, що діють самі по собі, поза зв'язками з конкурентними фракціями цілісного і світо-господарського комплексу. Проте в глобальному світо-господарському середовищі міжкрайові економічні відносини, що впливають на конкурентність окремих країн, все більшою мірою опосередковуються позакраїновими (надкраїновими) світо-господарськими відносинами, які створюють своєрідний глобальний макроекономічний комплекс. Цей комплекс лише зовні виглядає нейтральним щодо окремих країн у сфері конкуренції. Насправді ж механізми, що становлять його суть, обслуговують тих, хто сильніший» [5, с. 495]. У зв'язку з цим набуття Україною членства у COT слід розглядати як процес, що створює нові загрози щодо розширення тінізаційного зростання.

Головними екзогенними факторами, що обумовлюють високий рівень ризиків щодо вступу України до COT, є вимоги цієї організації, що забезпечують безперешкодну експансію іноземного капіталу, свободу вивозу капіталу з країни, відповідно формують деформуючий його тиск на соціально-економічну структуру суспільства в напрямі її подальшої деградації, архаїзації та тінізації - вимоги тотальної лібералізації вітчизняної економіки, в тому числі повного її відкриття для іноземних конкурентів, послаблення митно-тарифного захисту від імпорту товарів, суттєвих змін загальних умов господарювання, послаблення засобів, форм і механізмів державного регулювання економіки тощо.

Набуття членства в COT у ситуації глибокої системної кризи економіки суспільства та держави, в умовах відсутності далекосяжних системних дій із боку держави щодо підвищення конкурентоспроможності економіки, наявної ліберально-ринкової риторики суб'єктів елітного сектору, яка прикриває компрадорську, анархічну, тіньову економічну політику, неминуче і як ніколи швидко призведе до погіршення її конкурентного становища у світі, пришвидшення темпів маргіналізації, розвитку тіньових перетворених форм, збільшення обсягу паразитарних утворень як в елітному секторі, так і в системі державних інституцій, які зв'язані з першим. Україна в цьому випадку може повторити закономірності систем, які виявилися нездатними витримувати сучасний темп і ритм глобальних відтворювальних процесів, міжнародних господарських зв'язків, виштовхуються на узбіччя світового господарського розвитку, стають сировинними придатками домінуючих економічних систем з системно-тінізованими суспільними відносинами [5, с. 469].

Таким чином, для України однією з головних проблем вступу до COT є низький, як за міжнародними критеріями, потенціал зовнішньоекономічної конкурентоспроможності.

Так, за індексом поточної конкурентоспроможності, що складається в рамках «Глобального Звіту про конкурентоспроможність», в 2001 році Україна посіла лише 60-те місце серед 75 країн, а за рейтингом конкурентоспроможності зростання - 69-те, тоді як Росія - 63-тє. Найближчими сусідами України в цьому рейтингові є Індонезія, Колумбія, Гватемала, Болівія та Еквадор, що випереджають Україну та Гондурас, Бангладеш, Парагвай, Нікарагуа, Нігерія і Зімбабве, що поступаються їй [7, с. 34].

Як і будь-яка європейська організація ставить ряд вимог до тих країн які претендують до неї вступити. Не є винятком і Україна. Для нас існує багато перепон на шляху до вступу в СОТ. Не відповідають європейським стандартам значна кількість вітчизняних галузей. Необхідно буде відмовитися від багатьох положень, закріплених в існуючих галузевих програмах (зокрема, відповідно до законів про підтримку вітчизняних гірничо-металургійного комплексу, суднобудування, автомобілебудування, літакобудування), які несумісні з нормами COT, що спричинить руйнацію всього механізму модернізації вітчизняної економіки, перш за все на основі державної підтримки її наукомістських галузей, які за інших умов нездатні подолати поглиблення міжсекторного розламу між технологічними комплексами розвинутих країн і України і створять суцільну тіньову зону кризи та соціальних злиднів Характерним є те, що майже всі з галузей промисловості що потрапили до категорії проблемних, у зв'язку зі вступом України до COT є саме галузями з високим рівнем субсидування [7, с. 37].

Потенційно висока вірогідність при цьому швидкої руйнації, згортання виробництва та високого рівня тінізації (більше 50%) соціально-економічної сфери ефективного елітного сектору вітчизняної промисловості разом із розвалом системи життєзабезпечення населення, що створять пряму загрозу широкомасштабної, глибокої деформації всього суспільного організму. Будь-які інституції адресної підтримки населення можуть виявитися неспроможними як засіб його амортизації від удару кризи, безробіття здатне досягнути рівня 30-50% в індустріальних регіонах, що означає відповідне збільшення рівня злочинності та тіньової економіки у 3-4 рази, стискання доходної бази бюджетної системи до декількох відсотків ВВП. Це зв'язано з тим, ще основні податкові джерела її доходів - податок на додану вартість, прибуток та на доходи фізичних осіб - фактично будуть втрачені із-за масових банкрутств, безробіття, суцільної тінізації та криміналізації економіки. Захоплення після цього вітчизняного ринку послуг іноземними корпораціями - ТНК і офшорними тіньовиками - довершить справу кризового нападу на економіку країни.

Лібералізація доступу іноземних інституцій на ринок фінансових послуг здатна знищити більшість українських банків, страхових, інвестиційних компаній та інших аналогічних елементів фінансової інфраструктури. При всіх їх сучасних недоліках, зв'язках із паразитарними структурами слід визнати, що сучасна національна фінансова система це не тільки продуцент фінансових послуг, інструмент peгулювання економіки, але й важливий гарант економічної безпеки держави. Слід нагадати, що завдяки саме національній приналежності банківської системи України у 1998 році вдалося мінімізувати наслідки масштабної міжнародної фінансової кризи, уникнути дефолту. Можливе знищення української фінансової системи, як наслідок вступу до COT, автоматично значно підвищить загрози національній економічній безпеці, зокрема за рахунок підвищення рівня тіньових процесів у цій сфері, інтенсивніше втягне нашу країну у транснаціональну тіньову фінансову систему, зробить її беззахисною від перманентно кризового стану сучасної світової фінансової системи.

Так, останні десятиріччя показали, що західні фінансові інституції виявилися не тільки нездатними (чи не зацікавленими) опиратися проявам міжнародних фінансових криз, а натомість практично стимулювали розвиток транснаціональних тіньових фінансових процесів. Дефолти та валютно-фінансові кризи останніх років в Японії. Мексиці, Малайзії, на Філіппінах, у Південній Кореї. Росії. Бразилії, Туреччині та Аргентині, руйнації сегментів фондових ринків щодо акцій високотехнологічних компаній у 2001 році завдали інвесторам і платникам податків відповідних країн збитків на суму біля трильйона доларів. МВФ продемонстрував неспроможність. з одного боку, забезпечувати стабільність міжнародної фінансової системи в новітніх умовах та національних салютних систем, з іншого - допомогти країнам-боржникам позбутися (чи суттєво обмежити) боргову залежність. Зростання перманентної нестабільності міжнародної фінансової системи, її кризового стану особливо у секторах її периферії, є закономірним наслідком політики її дерегулювання. що здійснюється в останні десятиріччя прискорення глобалізації, зниження рівня контролю за проведенням господарюючими суб'єктами операцій, що породжують системні ризики. Особливу загрозу становить широкомасштабне використання забалансових зобов'язань, безпрецедентний розвиток високоспекулятивних ринків похідних цінних паперів (опціонів, ф'ючерсів, тощо). Розвиток ринку державних активів, оборот яких досягає вже сотень трильйонів доларів, замість забезпечення передбачуваності та стійкості кон'юнктури первинних товарних та фінансових ринків призвів до різкої втрати стабільною, фінансової системи і виникнення численних інституційних пасток. Таким чином, вступ України до COT значно знижує поріг численних загроз посилення нестабільною, та некерованості фінансових процесів.

Суттєву роль у розгортанні сценаріїв можливого колапсу може відіграти як базисне існуюче масштабне скорочення системи державних закупівель, обмеження державної підтримки діяльності ординарних суб'єктів, господарювання перш за все аграрного сектору, допущення широкомасштабного відтоку капіталів з України. Як було показано вище, тіньове вивезення капіталів з України є необхідною ланкою механізму тіньової експлуатації суспільства паразитарними елітними структурами. Набуття членства у COT не тільки не здатне обмежити цей процес у зв'язку із впровадженням режиму подальшого дерегулювання фінансової системи, нахилу її до використання високо-спекулятивного інструментарію, але й може значно його посилити. Разом із тіньовим вивезенням капіталу як його форма буде швидко розвиватися процес його відтоку.

Під відтоком капіталу з України можна розуміти більш широкі, за своєю природою, своїми соціально-економічними засобами реалізації та наслідками, процеси згортання підприємницької діяльності, зокрема й іноземними структурами, які вивозять за межі країни не лише отримані доходи а й вилучають кошти зі статутних фондів. Отже, репатріація, причому повна репатріація капіталів нерезидентами, є компонентом вивезення капіталів взагалі, а цей останній процес є супутнім явищем кризових тенденцій розвитку, несприятливої кон'юнктури.

Процес відтоку капіталу функціонально пов'язаний з інвестиційним кліматом, забезпеченням сприятливих умов для підприємницької діяльності в країні взагалі і фактично слугує індикатором можливості залучення зовнішніх надходжень в економіку країни. Якщо в конкретній країні відбувається масовий відтік капіталу (чи тіньове вивезення) капіталу, то перспективи отримувати зовнішні позики та інвестиції значно зменшуються, ставиться під сумнів здатність країни забезпечити сприятливий режим для функціонування капіталів та потенційна можливість його тіньової інфікації. Причому йдеться про всю систему інвестування - як про позики від міжнародних фінансово-кредитних інституцій, так і про позики, капітальні вкладення з боку приватних інвесторів. Руйнівні наслідки непідготовленого вступу України до COT можуть спричинити саме таку стійку тенденцію щодо прискореного відтоку капіталу [5. с. 467-468].

Набуття членства в COT для України є об'єктивною реальністю, вона не може стати на шлях нового пострадянського ізоляціонізму. Проблема членства у COT не є проблемою вибору альтернативи щодо цього вступу, це проблема створення базису як для ефективної модернізації та трансформації всієї суспільної системи, так і, зокрема, для інтеграції у систему світових господарських зв'язків. Ті дії держави, котрі проводились щодо набуття членства обмежувалися, головним чином, проштовхуванням на різних рівнях та стадіях кандидатури країни до цієї організації, вони були позбавлені заходів щодо формування базису розвитку сильної, конкурентоспроможної держави у нових умовах, з набагато вищим рівнем протиріч та ризиків, у тому числі тінізаційних. Та не зважаючи на це Україна вступила до СОТ. А що буде далі - покаже час.

Як бачимо великі європейські організації мають вже не такий великий вплив, як здавалося. Інколи при значних проблемах в економіці крани, втручання даних організацій може лише погіршити ситуацію. Так сталося і з Україною. При вступі в СОТ покладалися великі сподівання на її допомогу. Та проаналізувавши подану вище інформацію, можна зробити висновки, що втручання світових товариств в економіку нашої країни не відразу принесли позитивні наслідки.

2.3 Негативний вплив світової економічної кризи на економіку України