Валовий внутрішній продукт і тіньова економіка

39

ВВП і тіньова економіка

Розділ і. Характеристика ВВП та його динаміка в Україні

1.1. Характеристика ВВП

1.2. ВВП та економічний добробут

1.3 Динаміка ВВП за категоріями використання та доходу

Розділ іі. Тіньова економіка як об'єкт системного наукового дослідження

2.1 Теоретичні аспекти аналізу тіньової економіки та визначення її структурних складових

2.2 Якісні особливості розвитку тіньової економіки в умовах адміністративно-командної системи господарювання

Розділ ііі. Тінізація української економіки та шляхи її подолання

3.1 Сучасний стан тінізації економічної діяльності в Україні

3.2 Головні чинники тінізації та її наслідки

3.3 Діяльність органів державної влади щодо детінізації економіки

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

Ситуація, що склалася на цей час в Україні внаслідок масштабно-вибухового поширення такого явища, як тіньова економіка, потребує глибоких і комплексних наукових досліджень цього найбільш своєрідного феномена перехідної (і не тільки перехідної) економіки.

Спрощені, поверхневі суспільні уявлення щодо реальних масштабів і якісних особливостей такого складного системного явища, яким є тіньова економіка, мають досить негативний вплив на ситуацію, що склалася у цій сфері.

З одного боку, це потенційно призводить до формування у державній політиці легковажних настроїв, коли здається, що для досягнення успіхів на цьому надважкому суспільному напрямі досить провести разову "кавалерійську атаку", яка принесе миттєвий успіх. З іншого боку, зазначене сприяє поширенню своєрідного синдрому економічної "маніловщини", коли вважається, що весь негатив, який накопичився у "тіньовій" сфері, може якось сам по собі "розсмоктатися" і навіть автоматично трансформуватись у дещо економічно позитивне. За кінцевими наслідками, існування зазначених крайнощів у підходах до пошуку шляхів розв'язання цієї проблеми тільки сприяє подальшому масштабуванню процесів тінізації економіки та пролонгує на майбутнє зростання ускладнень, що пов'язані з позитивним вирішенням цього питання.

Слід також зазначити, що не осмисливши того, що відбувається у "тіньовій" економіці, фактично неможливо розібратися з існуючими тенденціями та повною мірою оцінити реальні процеси, які відбуваються у легальній, або "світлій", економіці. Тобто без останнього неможливо достатньо точно спрогнозувати перспективи подальшого соціально-економічного розвитку країни.

На цей час більшість спеціалістів, які досліджують питання, що пов'язані із функціонуванням тіньової економіки, вказуючи на причини та форми її проявів, визначаючи масштаби поширення, в цілому недооцінюють її справжнього руйнівного впливу як на поточний стан, так й на перспективи загальноекономічного розвитку країни. У той же час тіньова економіка була і залишається однією з найгостріших проблем сучасного соціально-економічного життя країни.

Враховуючи багатогранність якісних проявів і відносин тіньової економіки, можливість її проникнення у всі сфери господарської та комерційної діяльності, державного управління й суспільного життя в цілому, а також, розуміючи її реальний вплив на соціальну стабільність та економічну безпеку держави, ця сфера суспільних відносин повинна стати окремим об'єктом комплексних досліджень економістів, юристів, політологів та інших фахівців.

При цьому важливо, щоб найбільш прагматичні та плідні теоретичні наробки, як вітчизняних вчених, так і світової науки були максимально повно враховані у процесі формування законодавчої стратегії, спрямованої на обмеження тінізації економіки України. Особливо це стосується процесу ліквідації тих існуючих зон правового вакууму, наявність яких провокує поширення процесів економічної тінізації й криміналізації. Значні прогалини, що існують на цей час у чинному законодавстві, не дають можливості, навіть за умови виявлених конкретних (кримінальних за світовими стандартами) злочинів у сфері ринкових відносин, притягувати до відповідальності порушників, тому сприяють груповій і особистій безвідповідальності та безкарності, що на цей час в Україні носить особливо масовий характер.

Отже, чим швидше держава буде спроможна занурити власну економіку, яка реформується, та безпосередньо всіх суб'єктів ринкових відношень у нове, достатньо розвинене і ретельно опрацьоване нормативно-юридичне середовище, тим більше можливостей з'явиться у суспільства щодо встановлення контролю над "тіньовими" процесами та подолання найбільш небезпечних кримінально-чорних складових тіньової економіки.

РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА ВВП ТА ЙОГО ДИНАМІКА В УКРАЇНІ

1.1. Характеристика ВВП

Основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному період на економічній території країни.

Декілька слів потрібно сказати про терміни "внутрішній", "економічна територія", "резидент".

Вони взаємопов'язані, а тому розглянемо їх разом.

Термін "внутрішній" протистоїть термінові "національний".

Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.

Під "економічною територією" країни розуміють територію, яка адміністративно керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися.

На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.

В цілому фізична особа або організація (юридична особа) вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів:

· у випадку підприємств (фірм) -- центр інтересів міститься на території тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприємства, організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території певної країни, у відповідності із СНР, вважаються її резидентами, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні компанії) не є резидентами економіки тієї країни, де розташована головна компанія;

· щодо фізичних осіб -- резидентами при розробці національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності.

· До резидентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати (незалежно від терміну їхнього перебування).

· Проте іноземці, які проживають на території даної країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів даної країни;

· органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих випадках, коли розглядається діяльність, яку вони виконують за кордоном (наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що працюють в них, є резидентами своєї економіки).

Частина виробленого країною ВВП має бути передана нерезидентам як компенсація за надані ними ресурси або трудову участь у процесі виробництва (наприклад, у вигляді процентів за наданий капітал або у вигляді плати праці сезонних іноземних робітників та осіб, які працюють за короткостроковим контрактом).

З іншого боку, резиденти даної країни, можливо, гримують аналогічні доходи із-за кордону.

Отже, щоб мати уявлення про доходи, які отримують резиденти даної країни у зв'язку з їхньою участю у виробництві ВВП даної країни та частково ВВП інших країн, потрібно ВВП даної країни зменшити на величину доходів, які виплачуються нерезидентам і додати аналогічні доходи, які отримали резиденти цієї країни із-за кордону.

1.2 ВВП та економічний добробут

Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як найобгрунтованіша характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні недоліки.

По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря і води, шум, перенаселення тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на ЇЇ очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується.

По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП.

По-третє, у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращення (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту.

Далі, незважаючи на те, що в переглянутому варіанті СНР 1993 року економічне виробництво охоплює також і тіньову економіку, з практичної точки зору поки що дуже важко ввести в розрахунки ВВП обсяг продукції, створений тіньовим сектором. Це призводить до заниження офіційного рівня ВВП.

Наша мета -- максимально "покращити" показник ВВП, з тим щоб він міг бути дійсно адекватною характеристикою економічного добробуту. Тому із офіційного обсягу ВВП потрібно:

· відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів;

· додати вартісну оцінку неринкових операцій;

· додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки;

· додати вартісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів.

Ці перетворення дають показник чистого економічного добробуту (ЧЕД). Його вивели в 1972 році професори Вільям Нордгауз і Джеймс Тобін з Єльського університету.

ЧЕД не підраховується на підставі тієї методики і тієї інформації, що наявна в нашому розпорядженні. Він головним чином нагадує про те, що показник ВВП не є досконалим мірилом економічного добробуту. Проте, як би там не було, але це найкращий макроекономічний показник, який ми маємо на сьогодні і яким користується весь світ.

1.3 Динаміка ВВП за категоріями використання та доходу

Як суспільне явище тіньова економіка притаманна усім країнам незалежно від моделі та рівня їх соціально-економічного розвитку.

Практика засвідчує, що доки існуватиме державна форма організації суспільного життя, а держава у той чи інший правовий спосіб впливатиме на економічний розвиток шляхом реалізації бюджетної, податкової, грошово-кредитної, валютної політики тощо, доти зберігатиметься й тіньова економіка. Суттєво може змінюватись лише її питома вага, роль, яку вона відіграє у суспільному житті, а також механізми її взаємодії з легальною економікою та "кольорова палітра", що має тіньова економіка -- від світло-сірої до криваво-чорної.

Проте наукові дослідження тіньової економіки пов'язані з чималими труднощами як теоретичного, так і практичного характеру. Це пояснюється тим, що тіньова економіка являє собою значно складніший об'єкт дослідження, ніж економіка офіційна, "світла".

Вагомою проблемою, що ускладнює дослідження тіньової економіки, є суттєва нестача, а нерідко і повна відсутність необхідних інформаційно-статистичних даних. Дослідженням перешкоджає або кон'юнктурне відомче приховування необхідної наявної інформації, або фактична неможливість застосування загальноприйнятих підходів до предметного дослідження суб'єктів і об'єктів системи тіньових економічних відношень та характерних особливостей функціонування внутрішніх структур і складових механізмів зазначеного економічного укладу.

Саме в "тіньовому" секторі економіки система соціально-економічних відносин характеризується значно більшою складністю та хитросплетінням їх найрізноманітніших типів і форм. Складність дослідження виробничих відносин тіньової економіки трансформаційного періоду в Україні також зумовлена масштабною інтеграцією в ній як сукупності відносин дрібного товарного виробництва і обміну, так і різних за рівнем капіталізації приватних відносин (монопольно-капіталістичних та монопольно-кримінальних і, нарешті, відносин державно-бюрократичного підприємництва).

Проте, будь-які міркування щодо тіньової економіки не мають ніякого сенсу, якщо попередньо відсутнє чітке понятійне розуміння про що саме йдеться.

Насамперед звертає на себе увагу існуюче різноманіття термінів, що використовуються для визначення поняття тіньової економічної діяльності.

Із західної літератури до нашого внутрішнього вжитку їх перекочувало не менше дюжини: "тіньова економіка", "неформальна економіка", "скрита (прихована) економіка", "неофіційна економіка", "вторинна економіка", "чорна економіка", "таємна економіка", "підпільна економіка", "нелегальна економіка", "контрекономіка", "друга економіка", "паралельний ринок", "чорний ринок" тощо. Такий багаточисельний набір термінів не є випадковим і відображає не стільки відсутність єдності щодо понятійного розуміння суті зазначеного питання, скільки віддзеркалює різні аспекти і структурні складові “тіньової” економіки, а також підкреслює внутрішню якісну складність цього феноменального явища суспільного життя, що, як зазначалось, притаманний всім країнам.

Як органічна складова економіки будь-якого суспільства, тіньова економіка являє собою господарсько-комерційну діяльність, яка внаслідок певних причин (інколи і історично виправданих), прагне уникнути державного обліку та контролю. При цьому між офіційною економікою та її тінню є досить "розмита" зона, і критерії виділення тіньової економіки у порівняно локальний сектор господарювання мають переважно не стільки економічний, скільки соціально-правовий характер.

Спосіб суспільного виробництва має визначальний вплив як на характеристики, що визначають якісні особливості тіньової економіки в цілому, так і на її внутрішні структурні компоненти. Так, в основі появи та розвитку тіньового господарського укладу, що відповідає системі відносин ринкової економіки (коли її розвиток мав еволюційний, а не революційний характер), лежать об'єктивні суперечності, що виникають між короткотерміновими цілями економічних агентів (індивідів, домашніх господарств та приватних фірм) і довготерміновими макроекономічними завданнями суспільства.

З методологічної точки зору суттєвим є питання з'ясування інституціональної структури тіньового сектора. Тіньова економіка не є якісно однорідною як за своїми структурними складовими, так і за кінцевими наслідками їх впливу на соціально-економічні процеси та відносини. Тому дуже важливо максимально чітко визначити її структуру, тобто з'ясувати, які найбільш характерні види економічної діяльності можуть включатися до складу тіньової економіки, а які ні.

Практика засвідчує, що структуризація тіньової економіки є процесом перманентним та якісно різноманітним для всіх існуючих моделей суспільного розвитку. У той же час за умов різних соціально-політичних систем існують різні методологічні підходи як до загального окреслення обсягів тіньової економіки, так і до структурування її внутрішніх складових'.

Зупинимося на традиційній класифікації, яку застосовують науковці в країнах розвинутої ринкової економіки для визначення поняття тіньова економіка.

Так, в іноземній літературі термін "прихована економіка" використовується для характеристики "неоголошеної", але законної за своїм характером діяльності, яка йде вкупі з нелегальним підприємництвом.

Терміни "неформальна" або "неорганізована", "нерегламентована" економіка застосовуються для характеристики економічних процесів та відносин, що відбуваються при досить слабкому втручанні у них офіційних економічних структур держави, або взагалі поза межами будь-якого державного обліку і контролю.

Оскільки така розкиданість понять не досить зручна, то багато дослідників використовують більш однозначний підхід, побудований на правовому критерії, згідно з яким економіка ділиться на дві частини: на легальну (тобто "білу", "світлу") і тіньову (приховану). Остання в свою чергу включає напівлегальну ("сіру"), нелегальну і кримінальну або "чорну" економіку. Тобто за таким підходом вони суттєво звужують зону тіньової економіки, що визначається проявами протизаконності суб'єктів виробничих відносин у виробничій та комерційній діяльності.

Підсумовуючи наведене, зазначимо, що при визначенні змісту поняття тіньова економіка необхідно враховувати, що воно може мати як широке, так і вузьке розуміння. У "широкому" розумінні до складу тіньової економіки можуть бути віднесені всі види "неврахованої", "нерегламентованої", "прихованої" та "законспірованої" економічної діяльності незалежно від того, чи є вони протиправними, чи ні (див. малюнок, сектори 2, 3 і 4). У вузькому розумінні поняття тіньова економіка обмежується виключно тими видами економічної діяльності та відповідними відносинами, які за своїм змістом є або протиправними, або суспільне небезпечними (див. малюнок, сектор 4).

1. "Офіційна" ("легальна", "світла", "традиційна") економіка.

2. Сектор "домашніх" господарств (сектор натурального самозабезпечення населення).

3. "Неформальний" сектор (сектор "нерегламентованої" діяльності: дрібне виробництво, послуги і торгівля), "світло-сірий" сектор економічної діяльності.

4. Тіньова економіка.

4.1. "Темно-сірий" сектор тіньової економіки (законспірований сектор легітимних видів економічної діяльності.

4.2. "Чорний" (в тому числі кримінальний, "криваво-чорний") сектор тіньової економіки.

4.3. Диверсифіковані частки "чорної" економіки.

До тіньової економіки в широкому розумінні цього поняття можуть бути включені сектори 2 (частково), 3 і 4. До тіньової економіки у вузькому розумінні включається тільки сектор 4 із зазначеними внутрішніми структурними складовими (4.1,4.2 і 4.3).

Сектор домашніх господарств (сектор натурального самозабезпечення населення), що виробляє товари та послуги, які споживаються всередині домашніх господарств. Найважливішою характерною ознакою цього сектора є те, що матеріальні блага та послуги, що тут виробляються, не продаються, тобто не є об'єктами ринкових відносин.

Тому відсутність ринкових транзакцій робить оцінку вартісних обсягів виробництва товарів та послуг в домашніх господарствах надзвичайно важким завданням. В усіх країнах, що мають ринкову економіку, робота у домашніх господарствах практично повністю виключається з розрахунків обсягів валового внутрішнього продукту або враховується умовно і в дуже обмежених обсягах.

Окрім домашньої праці, в країнах, що розвиваються або знаходяться у стані трансформації, продукція, що отримана від роботи на присадибній, приватній чи орендній земельній ділянці, має велике значення для виживання та відтворення сім'ї.

Відносини обміну, що можуть виникати між домашніми господарствами цього економічного сектору, мають скоріше характер своєрідного бартерного обміну життєвими благами і послугами, ніж є дійсно ринковими операціями товарної реалізації, що відбуваються на вартісній основі.

Неформальний сектор економіки ("світло-сіра" економіка) складається з дрібних виробників та їх найманих робітників разом із самостійними виробниками товарів та послуг (наприклад, транспортних, будівельних, ремонтних тощо), а також комерсантів-посередників. Діяльність вуличних торговців є найбільш поширеним і видимим проявом діяльності неформального сектора, хоч продукція малих майстерень та ремісників, що досить часто працюють у домашніх умовах, має на цей час в країнах ринкової економіки значно більші обсяги, ніж в Україні.

Неформальний сектор, на відміну від сектора домашніх господарств, пов'язаний з купівлею-продажем товарів та послуг, тобто він обов'язково повинен бути врахований у складі ВВП. Слід зазначити, що цей сектор у багатьох країнах, що розвиваються або тих, які знаходяться у стані ринкової трансформації, на цей час практично не враховується. Основною причиною тут є велика чисельність дуже дрібних об'єктів дослідження та податкового контролю, а також занадто мізерний обсяг персоніфікованих доходів, що отримує більшість суб'єктів цього сектора, і які за сукупною величиною фактично не перевищують існуючої нульової ставки податку на (місячні чи річні) доходи громадян. При цьому вироблені цим сектором товари і послуги за своєю споживчою якістю є легальними, і загалом при їх виробництві і дрібній реалізації ринковий "планктон" не порушує закони. Правда, в багатьох країнах, що розвиваються, є закони про ліцензії, інші норми, що можуть ігноруватися при операціях у неформальному секторі. Але вірним є й те, що в більшості випадків власті докладають дуже мало зусиль для впровадження цих законів у життя, оскільки це пов'язано перш за все із низьким рівнем доходів, що отримують суб'єкти підприємницької діяльності неформального сектора економіки, і які для держави не можуть бути суттєвим джерелом наповнення бюджету.

"Темно-сірий" сектор тіньової економіки пов'язаний з більш серйозними порушеннями діючих законів (наприклад, про реєстрацію підприємницької діяльності та найманої робочої сили; ухилення від сплати податків із значних доходів; про мінімальну заробітну плату; про охорону праці та соціальне забезпечення). Тобто це сектор свідомо прихованих видів діяльності. Розміри такої діяльності останнім часом значно зросли в багатьох розвинених країнах. Це явище отримало багато назв: від "чорної економіки" в європейських країнах до "підземної" ("underground" або "subterranean") в США. Оцінка розмірів цього сектора особливо складна, оскільки порушники законів ретельно приховують інформацію.

У деяких країнах продукцію тіньового сектора враховують в національному доході, хоча ці оцінки базуються не на точній статистиці, а не експертних оцінках. Зростання розмірів цього сектора в багатьох країнах дуже турбує органи влади саме через великі втрати в офіційних цифрах національного доходу. Тому основні зусилля влади спрямовуються на забезпечення повноти сплати податків, запобігання порушень законодавства, а не на припинення випуску продукції. Продукція цього сектора легальна, проте виробництво і/або розподіл товарів та послуг завжди мають протиправні і навіть кримінальні ознаки.

"Чорний" (в т. ч. кримінальний) сектор тіньової економіки має своє, притаманне тільки йому амплуа.

Тобто він має справу з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням соціальне небезпечних та руйнівних для розвитку особистості продукції та послуг, до яких перш за все відносяться: крадіжки і перепродаж краденого, рекет, наркотики, корупція, "відмивання" та фальшування грошей, "кіллерські послуги", торгівля живим товаром тощо. Тому природним е те, що надвисокі протиправні доходи цього сектора уникають участі у податковій системі. Однак владу більше цікавить припинення виробництва товарів та послуг цього сектора, ніж сплата податків від них. Продукція і доходи від кримінального сектора не повинні включатися до національного доходу (хоч, виявляється, це стосується не всіх видів кримінальної діяльності).

Функціонування "чорної"" (кримінальної) економіки в автономному режимі не є типовим явищем, бо, проникаючи в бюрократичні структури, вона змушує працювати на себе потужну складову адміністративної системи управління державою.

Особливо необхідно відзначити, що "чорна" економіка має тенденцію до постійної диверсифікації у "світлу" (традиційну) економіку, бруднить легальні виробничі відносини.

Якісною особливістю диверсифікованих "метастаз чорної економіки" є те, що вони функціонують і живляться виключно за рахунок легальної сфери економіки. Ця частина "чорної тіні" являє собою економічну основу відтворення корумпованої економіки та її суб'єкта -- корумпованої бюрократії, що за певних умов стає структурою мафії. Тому зазначене явище потребує системних наукових досліджень, що особливо актуальні для умов країн, які знаходяться у стані ринкової трансформації.

До проявів диверсифікованих часток "чорної" економіки можна, перш за все, віднести всі види корупції.

До них також відносяться всі прояви використання та привласнення державної, кооперативної, акціонерної, корпоративної та інших інтегрованих форм власності, у тому числі й фінансових ресурсів держави, як для особистого збагачення окремих фізичних осіб, у розпорядженні та користуванні яких вони знаходяться (перш за все чиновників), так і для наживи суб'єктів кримінальної злочинності та мафіозних кланів, джерела доходів яких пов'язані з використанням вищезазначених методів.

2.2 Якісні особливості розвитку тіньової економіки в умовах адміністративно-командної системи господарювання

Аналіз тіньової економіки України, її якісних особливостей, багато в чому успадкованих від системи директивно-планових відносин, не може бути достатньо повним без узагальнення історичного досвіду. Тобто, цей аналіз, передусім повинен базуватися на вивченні ретроспективи розвитку процесів тінізації, що відбувалися в економіці колишнього СРСР.

Це важливо зробити ще й тому, що на цей час має місце досить хибна точка зору, що сучасну тіньову та кримінальну економіку, а також сучасну "мафію" породила існуюча влада, і цьому як каталізатор сприяв виключно процес ринкової трансформації.

Некон'юнктурний погляд на наше не зовсім далеке минуле насправді засвідчує, що це далеко не так. Масштабна "тінізація" економіки та вихід на арену економічного криміналітету в СРСР припадає на середину 60-х -- початок 70-х років, а вже наприкінці 80-х -- тіньовий оборот її господарсько-комерційної діяльності за експертними оцінками перевищував навіть бюджети деяких союзних республік. Таким чином, не витримала "іспиту" часом і досить поширена теза, що організована злочинність та кримінальна економіка не можуть виникнути та існувати за умов тоталітарної держави, яка за логікою не повинна допускати поділу влади ні з ким іншим.

Вивчаючи ретроспективу досліджень тіньової економіки та її структурних складових в СРСР, передусім необхідно зазначити, що перші наукові, наробки з цього питання започаткували вчені Заходу.

РОЗДІЛ ІІІ. ТІНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

Значний обсяг тіньової економіки став сумною реальністю не лише економічного, але й усього суспільного життя України. Поглинання «тінню» значної частини господарської діяльності становить одну з визначальних загроз виходу економіки з кризи, гальмує та деформує соціально-економічні реформи.

Розвиток тіньової економіки призводить до негативних наслідків у офіційному економічному секторі, серед яких:

- втрата податкових надходжень до бюджету і, як результат, ускладнення виконання фінансових зобов'язань держави;

- недієвість управлінських рішень через відсутність повної та об'єктивної інформації про розвиток економічних процесів;

- скорочення внутрішніх інвестиційних ресурсі» через ускладнення відкритого витрачання тіньовими структурами прихованих від оподаткування доходів та їхній відтік за кордон;

- послаблення інтересу потенційних стратегічних інвесторів до українських підприємств, що значно гальмує процеси приватизації та фінансового оздоровлення виробництва.

Одним з найнебезпечніших наслідків розвитку тіньової економіки є збільшення рівня криміналізації суспільства через збільшення кількості економічних злочинів.

Значна тінізація економічного обороту, недостатність державних зусиль щодо її подолання призводять до викривлення принципів громадянського суспільства, формують негативний імідж держави серед міжнародної спільноти, стримують надходження до країни іноземних інвестицій, не сприяють налагодженню торговельно-економічних стосунків українських підприємств із зарубіжними партнерами та стримують євроінтеграційні зусилля України. Тривале існування значної за обсягами тіньової сфери економіки веде до моральної і духовної деградації суспільства, правової незахищеності громадян та суб'єктів господарювання, поширення правового нігілізму та недовіри до влади.

Загрози національній безпеці України, спричинені існуванням тіньової економіки, роблять політику детінізації необхідним, актуальним та безальтернативним завданням найближчого майбутнього.

3.1 Сучасний стан тінізації економічної діяльності в Україні

Передумови поширення процесів тінізації економічних відносин виникли u Україні ще за радянських часів. Процесії політичного та економічного розпаду Радянського Союзу створили підвалини для стрімкого первинного нагромадження капіталів, у тому числі н кримінального походження. Додаткові умови для розвитку тіньової діяльності створила успадкована Україною спотворена галузева та регіональна структура промисловості, негативний вплив якої посилила надмірна монополізація, що перешкоджала розвиткові конкурентного середовища. В результаті, у середині 90-х років рівень тінізації економіки сягав 65 % офіційного ВВП.

Лише :і встановленням належного державного контролю за виробничою та фінансовою сферами та позитивними структурними зрушеннями в економіці, починаючи з 1998--1999 років подальше зростання тіньового сектора було зупинено. Науково обґрунтовані оцінки ріння тіньове/і економіки н Україні відображають зниження її відносних обсягів за останні роки.

За оцінкою Державного комітету статистики України рівень тіньової діяльності, врахованої у складі валового внутрішнього продукту України, становить близько 20 %. За розрахунками Мінекономіки, він дорівнює 40 % офіційного обсягу ВВП. Альтернативні оцінки рівня тінізації української економіки суттєво різняться. Зокрема, за висновками дослідження, проведеного зарубіжними експертами па основі даних Світового банку за 1999-- 2000 роки, рівень тінізації ВВП України перевищував 50 % .

Тенденція до зниження рівня тінізації, що проявилася протягом останніх років, підтверджує правильність загальної спрямованості економічних реформ, впровадження яких сприяє розвиткові легальної економічної діяльності. Проте тінізація основних видів економічної діяльності наразі залишається значною, що вимагає активізації зусиль щодо вивчення і подолання цього негативного явища.

1. Незважаючи па певне оздоровлення ситуації в енергетичній галузі, пов'язане, в першу чергу, з вжиттям конкретних заходів щодо декриміналізації ринку енергоресурсів, створення сприятливих умов для залучення в паливно-енергетичний комплекс інвестицій, підвищення прозорості приватизаційних процесів, продовжують фіксуватись численні порушення чинного законодавства, які мають місце при видобутку, транспортуванні і розподілі енергоносіїв, забезпеченні функціонування енергогенеруючих потужностей, а також у процесі роздержавлення підприємств ПЕК. Досі не подоланими залишаються міжгалузеві й міжсекторні цінові диспропорції, що відкриває широке поле для поширення тіньових розрахунків. Цінові асиметрії, що виникають внаслідок державних дотацій, які отримує вугільна промисловість, ведуть до формування занижених експортних цін на продукцію цих галузей.

2. Стабільний попит на продукцію металургійного комплексу обумовлює значну тінізацію цієї галузі. Найбільш поширеними проявами протиправної діяльності тут є: навмисне укладання збиткових угод; привласнення та шахрайство в особливо великих розмірах; безпідставне кредитування комерційних структур за рахунок державних енергоресурсів; монополізація підприємств окремими фінансово-промисловими групами під час акціонування та приватизації з метою виведення зазначених підприємств з-під контролю держаки з подальшим спрямуванням фінансових потоків до офшорних компаній; нецільове використання бюджетних коштів службовими особами підприємств; хабарництво з боку службових осіб підприємств та контролюючих органів тощо.

3. Викликає занепокоєння тінізація будівельно-монтажного комплексу, рівень якої, за оцінкою Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, сягає 20 %. У капітальному будівництві поширені приписки, оплата зайвих обсягів робіт, завищення вартості використаних будівельних матеріалів та їхньої кількості тощо. Найбільша кількість таких фактів виявляється державними контролюючими органами у будівництві за бюджетні кошти.

4. Значний рівень тінізації спостерігається в агропромисловому комплексі. Зберігаються механізми тінізації, започатковані ще за часів радянської доби (приховування засіяних площ та поголів'я худоби, неподання правдивої інформації щодо обсягів зібраного врожаю тощо). Саме в цій сфері обертається значна частина тіньових фінансових ресурсів, велику питому вагу мають бартерні операції. За експертними оцінками, три чверті доданої вартості у цій галузі не враховується офіційною статистикою.

До причин кризових явищ в аграрному секторі економіки слід віднести існування непрозорих схем руху токарних і грошових потоків, які використовуються окремими комерційними структурами всупереч інтересам насичення ринку та забезпечення стратегічних запасів держави, втрату міжгосподарських зв'язків, зниження обсягів державного фінансування сільськогосподарських підприємств. Крім того, набувають поширення факти правопорушень у фінансово-господарській діяльності колективних сільгосппідприємств, привласнення і нецільове використання бюджетних коштів, державного та колективного майна тощо.

5. Сприятливі умови для тіньових відносин, масового приховування прибутків від оподаткування та неформальної зайнятості населення існують у сфері торгівлі та послуг. Через торговельні підприємства здійснюється масова реалізація контрафактної продукції, контрабандних товарів, незаконно тиражованої аудіо- та візуальної продукції, програмного забезпечення. Зокрема, за оцінками експертів, частка тіньового виробництва та контрабанди алкогольних напоїв і тютюнових виробів в останні роки складала до 50 % ємності ринку.

6. У зовнішньоторговельній діяльності все ще не подолані негативні явища, що зумовлюють зловживання у ціноутворенні, приховування валютної виручки, ухилення від сплати належних митних та податкових платежів. У цій сфері донині зберігається високий рівень фіктивного підприємництва, яке використовується для незаконного відшкодування податку на додану вартість, а також вивозу капіталу з України та легалізації його за кордоном, зокрема, в офшорних зонах.

Кошти (в тому числі валютні), отримані в результаті привласнення, шахрайств та інших кримінальних діянь, осідають у закордонних банках, а їхнє повернення залишається проблематичним через відсутність відповідних міждержавних угод. Частина цих коштів згодом повертається в Україну для використання в приватизаційних процесах, на вторинному ринку цінних паперів, скуповування землі, нерухомості тощо.

7. Неефективне державне регулювання фінансового сектора створює умови для порушень чинного законодавства, внаслідок чого значна частина фінансових ресурсів перетікає у «тінь». За оцінками ДПА, тіньова складова становить близько половини реального чистого прибутку фінансово-кредитних установ.

Протиправна діяльність в кредитно-фінансовій і банківській системах пов'язана із зловживаннями при наданні кредитів, позик, нелегальною конвертацією грошових коштів, незаконною емісією цінних паперів банків, вексельним обігом, розкраданням безготівкової грошової маси, кредитних ресурсів і бюджетних коштів шляхом фальсифікації даних щодо фінансово-господарської діяльності підприємств, заставного майна (оцінки його вартості чи наявності), застосуванням механізму фіктивного банкрутства тощо.

Важливою особливістю ситуації, що склалась, є активне використання банківської системи з метою легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Впровадження моніторингу сумнівних фінансових операцій сприяє позитивним змінам у цьому напрямі. Водночас, надмірна жорсткість у даній сфері загрожує масовим витоком частини «напівлегальних» грошових ресурсів з банківської сфери та поповненням ними практично неконтрольованого позабанківського обігу.

В нелегальному секторі економіки активно використовується позабанківський грошовий обіг. За п'ять останніх років обсяг грошей поза банками, незважаючи на зменшення їхньої питомої ваги в грошовій масі, збільшився в чотири рази. Окрім того, в Україні, за визнанням представників НБУ, обертається готівкою до 10 млрд. доларів США.

8. На фондовому ринку України також існує низка негативних тенденцій, які пов'язані із різноманітними зловживаннями і шахрайствами з боку компаній, що працюють із цінними паперами. Це обумовлено практичною відсутністю в Україні прозорого фондового ринку, що створює передумови для функціонування каналів легалізації тіньових доходів через проведення операцій з цінними паперами на неорганізованих ринках та виведення їх із сфери дії податкового законодавства. Мають місце значні зловживання з капіталом підприємств у післяприватизаційний період.

9. До суттєвих проявів тінізації економіки у соціальній сфері належать неформальні відносини у галузях освіти і охорони здоров'я. Неналежне фінансове забезпечення державних закладів освіти та охорони здоров'я негативно відбивається на їхньому матеріально-технічному забезпеченні і заробітній платі викладачів та медичного персоналу, створює умови для прихованої комерціалізації цих важливих соціальних інституцій. Внаслідок цього з населения України стягується додатковий до державного соціального страхування «тіньовий» податок на послуги в галузі освіти та охорони здоров'я, розмір якого робить недоступним отримання належної кількості та якості послуг для більшості громадян.

Вищенаведені форми тінізації економічних процесів обумовлюють наявність в Україні значних обсягів тіньової зайнятості. Її конкретними видами є вулична торгівля, послуги населению з будівництва, приватне репетиторство, різноманітна посередницька діяльність. Усі ці види діяльності здійснюються, як правило, без патентів, контрактів, не декларуються в податкових органах. Навіть законослухняні підприємці намагаються віднайти методи приховування виплат власним працівникам від обліку і тим самим -- уникнути податків і внесків до централізованих державних фондів, сума яких сягає майже половини від розміру легально виплаченої заробітної плати.

Роль неформальної зайнятості для української економіки неоднозначна. Важко заперечити її позитивну функцію у забезпеченні додатковими робочими місцями і підвищенні доходів населення, розширенні виробництва товарів і послуг. Тіньова зайнятість пом'якшила наслідки різкого падіння рівня життя і зростання безробіття.

Разом з тим, у тіньовому секторі відсутні гарантії працевлаштування, оплати праці і соціального страхування, безпеки праці, створюються додаткові умови для втягування значної частини населення у кримінальні відносини. Держава втрачає значні кошти внаслідок приховування доходів від оподаткування.

Найнебезпечнішим є зрощування тіньового капіталу з державним апаратом, зростання його корумпованості.

Посилюється вплив тіньового капіталу на різні сфери політичного життя, зокрема діяльність партій, законодавчої влади, регіональних владних структур та органів місцевого самоврядування, засоби масової інформації. Це підриває авторитет системних перетворень, міжнародний імідж держави, загрожує національній безпеці.

Основним фактором розвитку корупції є економічні передумови, що спричинили значні масштаби типізації економіки. Вона є породженням економічних відносин, водночас впливаючи на їхній розвиток, призводить до масштабних негативних змін у їхній структурі, виступає своєрідним «організаційно-правовим» інструментом забезпечення тіньового сектора економіки.

3.2 Головні чинники тінізації та її наслідки

1. Уповільнене протікання економічних Перетворень, незавершеність формування ринкових механізмів призводять до неузгодженості державної економічної політики з інтересами значного числа господарюючих суб'єктів. Стихійно виникають нові правила здійснення господарських трансакцій, в яких регулююча і контролююча роль держави поступається місцем вимогам неформальних угод. Це створює живильне середовище для зростання корупції, дискредитує державну регуляторну політику, сприяє поширенню у суспільстві психології «правового нігілізму». На цьому тлі формується зневажливе ставлення населення та суб'єктів господарювання до державної влади в цілому.