Динаміка структури середньодушового сукупного доходу та його використання в Україні за 1990 і 2000 роки

Матеріальні блага - це продукти харчування, непродовольчі товари, предмети культури і побуту, житло.

Статистика вивчає рівень, динаміку та структуру споживання населенням матеріальних благ за допомогою таких показників:

1) споживання продуктів харчування у розрахунку на душу населення за рік;

2) рівень вартості прожиткового мінімуму витрат на продукти харчування;

3)забезпеченість населення товарами тривалого користування (у розрахунку на 100 сімей та на 1000 чол. населення);

4) забезпеченість населення приватними легковими автомобілями;

5) забезпеченість населення житлом (у середньому на одного жителя м² житлової площі).

Динаміку споживання продуктів харчування (на душу населення за рік) розглянемо за даними табл. 4.

Таблиця 4

Споживання продуктів харчування в Україні за 1990 і 2000 роки, кг

Дані табл. 4 характеризують зниження рівнів споживання продуктів харчування населенням України у 1998 році в порівнянні з 1990 роком. Так, значне зниження цих рівнів відбулось по таких продуктах, як м'ясо і м'ясопродукти (48,5% до рівня 1990 р.), молоко і молочні продукти (57,1%), яйця (56,6%), риба і рибопродукти (33,7%) тощо, і лише по споживанню картоплі, овочів та баштанних і хлібних продуктах розмір споживання у 1998 році складає для 1990 р. відповідно 96,2, 92, 2 та 89, 4%.

Держкомстат України вивчає рівень вартості прожиткового мінімуму витрат населення на продукти харчування таких 22-ох їх видів: борошно пшеничне, хліб пшеничний, вермішель, крупа манна, яловичина, свинина, кури, ковбаса варена, молоко, сир м'який, сир твердий, сметана, масло вершкове, яйця, цукор, олія, картопля, капуста, морква, буряк, цибуля і яблука [5]. Для вивчення використовують ціни торговельної мережі (крім міських ринків).

1.5 Статистичні методи визначення соціальних нормативів

Об'єктивну характеристику розвитку економічних явищ і процесів у майбутньому, а також обґрунтування соціальних нормативів можуть забезпечити тільки правильно підібрані статистичні та математичні методи. Відомо, що ці методи перестають бути предметом інтересу у практичній діяльності .у тих випадках, коли немає впевненості, у якій мірі вони підходять до вирішення конкретних завдань.

Розглянемо приклад визначення соціальних нормативів за даними про складові частини сукупного середньодушового доходу населення у місяць (оплату праці; пенсії, стипендії, допомоги, субсидії; надходження від особистого підсобного господарства та інші джерела) та витрати на харчування і непродовольчі товари у розрахунку на душу населення у місяць (табл. 5).

Таблиця 5

Грошові доходи і витрати у розрахунку на душу населення на продукт харчування і непродовольчі товари по області за рік

З даних табл. 5 видно, що вивчення залежності результативного показника (витрат населення на продукти харчування та непродовольчі товари) проводиться на основі інформації про всі, без виключення, чинники, що формують розвиток витрат населення на продукти харчування і непродовольчі товари - середньодушовий сукупний дохід, та всі його складові частини.

Обчислені значення коефіцієнтів стійкості зв'язку для параметрів рівнянь залежностей свідчать про стійку залежність між витратами населення на продукти харчування і непродовольчі товари від кожної складової частини сукупного середньодушового доходу у місяць (значення коефіцієнтів знаходяться в межах від 0,7 до 0,97) [11]. Це дозволяє відібрати всі складові частини сукупного середньодушового доходу для проведення достовірних нормативних розрахунків (табл. 6).

Отже результати розв'язку традиційної постановки задачі методом статистичних рівнянь залежностей "На скільки зміниться рівень результативного показника при зміні чинника (чинників) на одиницю?" можна інтерпретувати так, що зростання кожної з частин сукупного середньодушового доходу на 1 грн. сприяє збільшенню витрат на харчування та непродовольчі товари у розрахунку на 1 чол. на 1,69 грн. (за рахунок зростання оплати праці); на 9,22 грн. (за рахунок зростання пенсій, стипендій, допомоги, субсидій); на 2,01 грн. (за рахунок збільшення надходжень від особистого підсобного господарства), та на 3,65 грн. (внаслідок збільшення доходів з інших джерел).

Таблиця 6

Порівняльна таблиця рівнів параметрів рівнянь одночинникової регресії та нормативних розрахунків методом статистичних рівнянь залежностей

Відмітимо, що при вирішенні цієї ж задачі методом регресійного аналізу тут одержані майже однакові результати (табл. 6).

Складність інтерпретації розрахунків, виконаних одночинниковими рівняннями регресії та залежностей, полягає у тому, що результативна ознака змінюється під дією багатьох чинників, і одночинникове рівняння характеризує вплив як окремого чинника, так і всіх зв'язаних з ним чинників, що формують розвиток результативної ознаки.

Виходячи з цього аспекту застосуємо для оцінки впливу різних складових частин сукупного середньодушового доходу на витрати населення на продукти харчування і непродовольчі товари рівняння множинної регресії (табл. 7).

Порівнюючи значення параметрів одночинникових та множинних рівнянь регресії відмічаємо різні їх рівні, як при переході від одночинникових параметрів до множинних, так і при різному поєднанні чинників у множинних рівняннях. Відмітимо тут також і зміну знаків при параметрах (плюс і мінус), тобто зміну характеристики регресії (прямої чи оберненої).

Враховуючи те, що навіть у випадках повного забезпечення критеріїв застосування методу найменших квадратів одержуємо достатньо точні теоретичні значення лінії одночинникової регресії і відповідно її графічне зображення, то множинні рівняння регресії дозволяють лише визначити теоретичні значення результативної ознаки, а параметри цих рівнянь для кожного з чинників виступають як абстрактні розрахункові величини для забезпечення теоретичних значень лінії регресії [7]. Отже і ефективність цього методу недостатня для кількісної оцінки ступеня впливу кожного чинника, включеного в рівняння множинної регресії, на результативну ознаку і відповідно для діагностики економічних явищ, зокрема обґрунтування соціальних нормативів.

Таблиця 7

Значення параметрів рівнянь множинної регресії залежностей витрат населення на продукти харчування і непродовольчі товари від окремих складових частин сукупного середньодушового доходу

Проте, якщо для вирішення цієї задачі замість вивчення впливу окремих частин сукупного середньодушового доходу прийняти за чинник весь його обсяг, то можемо констатувати, що :

1) при застосуванні одночинникового рівняння регресії збільшення сукупного середньодушового доходу на 1 грн. дозволить збільшити витрати на харчування та непродовольчі товари на 0,673 грн.

2) при застосуванні одночинникового рівняння залежності збільшення сукупного середньодушового доходу на 1 грн. дозволить збільшити витрати на харчування та непродовольчі товари на 0,68 грн.

Проведені розрахунки майже співпадають і їх вже можна логічно інтерпретувати як за результатами застосування рівнянь регресії, так і рівнянь залежностей. Тепер ми вже приходимо до висновку, що збільшення сукупного середньодушового доходу на 1 грн. сприяє зростанню витрат на харчування та непродовольчі товари на 0,673 грн. (за рівнянням регресії), та на 0,68 грн. (за рівнянням залежності). З цього висновку виходить, що у першому випадку 0,327 грн. залишається населенню для витрат на оплату послуг, накопичення та інші цілі, а у другому - 0,32 грн.

Враховуючи те, що при вивченні взаємозв'язків економічних явищ важко забезпечити вихідні дані про вплив всіх без виключення чинників на результативну ознаку, то, в таких випадках, інтерпретація цієї задачі буде логічно виправданою при застосуванні для її розв'язку множинного рівняння залежності.

Отже, якщо всі складові частини середньодушового сукупного місячного доходу збільшити на 1 грн. кожну, то витрати населення на продукти харчування і непродовольчі товари у розрахунку на 1 чол. зростуть на 3,3 грн. (26,72 - 23,42), тобто ще 0,7 грн. залишається населенню для витрат на оплату послуг, накопичення та ін.

У порівнянні з аналогічними розрахунками за параметрами одночинникових рівнянь, інтерпретація одержаного висновку за допомогою множинного рівняння залежності є більш логічною і зрозумілою. Тому, застосування рівнянь множинної залежності (особливо у тих випадках коли немає змоги вивчати вплив усіх чинників на результативну ознаку) дозволяє одержати найбільш достовірну оцінку зв'язку між чинниками та результативними показниками.

1.6 Джерела інформації про доходи і витрати населення

Основним джерелом інформації для характеристики доходів і витрат населення є статистичне обстеження бюджетів, яким охоплено 16400 сімей. Це обстеження проводиться постійно на протязі року й охоплює всі категорії, як працюючого так і непрацюючого населення (робітників, службовців, селян, фермерів, підприємців, пенсіонерів, військовослужбовців, студентів тощо).

На основі даних обстеження сімей характеризують рівень, динаміку і структуру доходів, а також витрат населення на споживання продуктів харчування і непродовольчих товарів та послуг у залежності від рівня доходів, кількісного складу сімей та сімей, які мають дітей віком до 16 років.

Дані обстеження використовують також при обчисленні макроекономічних показників розвитку країни та її регіонів, зокрема життєвого рівня населення та індексу інфляції споживчого ринку, при розробці соціально-економічних програм, формуванні напрямків захисту населення через надання субсидій, допомоги, а також визначенні соціальних нормативів і бюджету прожиткового мінімуму.

Розділ ІІ. Доход та його функції

2.1 Постійний доход

Постійний доход -- це такий розмір доходу, який може отримувати сім'я, якщо відкинути тимчасові і випадкові коливання. Відповідно до теорії постійного доходу, рішення домогосподарств стосовно споживання залежать к основному від постійного доходу. Цей підхід означає, що споживачі змінюють свої витрати не обов'язково пропорційно поточним змінам у доходах. Лише якщо ці зміни приймають стабільний характер, то споживачі відповідно змінюють свої щорічні витрати. Але якщо зміни у доході тимчасові, то значна частина приросту доходу, скоріше за все, буде заощаджуватись.

Коли домашні господарства в кожному періоді намагаються підтримати споживання на однаковому рівні, заощадження визначаються як різниця між поточним і постійним доходами.

Розрізняють вплив на споживання трьох основних шоків доходу: тимчасових, постійно виникаючих і очікуваних у майбутньому. За умов тимчасового шоку постійний доход змінюється незначно, тому споживання теж майже не змінюється. Поточні заощадження зменшуються зі спадом виробництва. Якщо має місце постійний шок, то постійний доход скорочується відповідно до скорочення випуску. Споживання зменшується відчутно, заощадження майже не змінюються.

За умов шоку, очікуваного в майбутньому, споживання скорочується навіть незважаючи на те, що поточний доход залишається незмінним. Тому заощадження зростають.

Теорія постійного доходу підводить нас до однієї з центральних проблем економіки -- проблеми очікувань. Домашні господарства точно знають тільки свої поточні доходи. Які будуть зміни в майбутньому -- тимчасові чи постійні -- їм невідомо. Тому перед тим як приймати рішення про споживання і заощадження, домогосподарства прогнозують майбутні зміни в макроекономічних показниках, від яких залежать їхні реальні доходи.

Висновком теорії постійного доходу є те, що питома вага заощаджень зростає тоді, коли збільшується поточний, а не постійний доход. З цього факту випливає твердження, що гранична схильність до споживання з поточного доходу значно нижча, ніж з постійного доходу.

2.2 Сімейні доходи і їх використання

Величина реальних доходів залежить не тільки від розмірів грошових доходів, обсягу безплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання й тарифів на послуги, величини квартирної плати, розмірів податків. Необхідно також враховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи й т. ін. Показники реальних доходів населення найбільш повно характеризують рівень добробуту народу через сімейні доходи.

Сім'я являє собою невелику групу людей, як правило, свідомо організовану на основі шлюбу або споріднених зв'язків, яку об'єднує спільність побуту, сімейні доходи і взаємна відповідальність. Найважливішими функціями сім'ї є:

· ведення домашнього господарства на основі використання сімейного бюджету;

· народження і виховання дітей;

· індивідуальна участь членів сім'ї в господарюванні в найрізноманітніших формах діяльності: заняття власне веденням домашнього господарства; участь у найманій праці; в організації сімейного, колективного або корпоративного бізнесу й т. ін.

У зв'язку з цим значний економічний інтерес становить економічна основа відтворення сім'ї -- сімейний дохід. Якщо дослідити, наприклад, дохід на душу, то найправильніше уявлення дає не той дохід, який визначається як середній дохід на душу населення в масштабах держави, а той, який реально формується в кожній сім'ї.

Джерела формування цих доходів вельми різноманітні: заробітна плата; доходи від власності в найрізноманітніших формах (прибуток, рента, орендні платежі, відсоток, дивіденди й т. ін.); підприємницький дохід; дохід від особистого підсобного господарства, від індивідуальної трудової діяльності; соціальні державні трансферти: допомога непрацездатним, малозабезпеченим, безробітним, пенсії, стипендії, безплатні послуги в освіті, охороні здоров'я і т. ін.); доходи від інших джерел (дарування, спадщина тощо).

Усе це свідчення того, що в структурі сімейних доходів чітко простежуються чотири основних джерела: по-перше, трудового походження; по-друге, від власності; по-третє, -- соціальний захист; нарешті, від підприємницької діяльності, яка поєднує трудові доходи й доходи від розпорядження, управління функціонуючим капіталом.

Таким чином, структура сімейних доходів за своїми джерелами вельми різноманітна. Вона залежить від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил.

У більшості сімей розвинутих країн найбільшу питому вагу мають заробітна плата, підприємницький дохід, а також доходи від власності, хоч останні два компоненти значно диференційовані за соціальною належністю сімей.

У структурі грошових доходів населення України зменшується частка заробітної плати. За період із 1992 до 1997 року вона скоротилася з 64,4 до 53,1 відсотка, тобто на 11,3 відсотка. Це яскраве свідчення зменшення ролі праці як стимулюючого зростання суспільного виробництва доходу, що є негативною тенденцією суспільного розвитку, тим більше в умовах всеохоплюючої соціально-економічної кризи. До цієї ж тенденції належать: зростання частки доходів від пенсій з 11,0 до 19,8 відсотка, тобто на 8,8 відсотка, а також зростання доходів від так званих інших джерел, і перш за все -- від купівлі-продажу валюти -- з 18,6 до 26 відсотків, або на 7,4 відсотка. Доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які почали подаватися в статистичних звітах країни з 1995 р. (0,3 відсотка грошових доходів населення), в 1997 р. становили лише 0,5 відсотка, на показники чого, безсумнівно, вирішальний вплив справляє величезна тінізація економіки. Про рівень життя населення судять не тільки за рівнем сімейних доходів і їхньою структурою, а й за напрямками їх використання.

Доходи сім'ї може бути використано на:

· придбання товарів довгострокового споживання (квартира, телевізор, холодильник, автомобіль, гараж і т. ін.);

· придбання товарів поточного споживання (харчування, одяг, предмети гігієни);

· оплату послуг (транспортних, комунальних, освітніх, з охорони здоров'я та ін.);

· сплату податків;

· обов'язкове соціальне страхування й добровільне страхування;

· пожертви;

· інші витрати.

Частина сімейного доходу в міру можливості зберігається (накопичується). Розвиток виробництва, зростання багатства суспільства і його членів зумовлюють збільшення заощаджень та накопичень, які використовуються для поліпшення добробуту й подальшого розвитку виробництва.

У структурі витрат найважливіше значення має харчування. Зменшення його частки в структурі доходів (при зростанні їх) розглядається як позитивна тенденція, що свідчить про підвищення рівня життя.

В Україні частка витрат на харчування в загальному обсязі сукупного доходу досить висока, що свідчить про загальний низький рівень добробуту народу. Якщо в 1990 p. витрати на харчування в сукупному доході сім'ї становили близько 33 відсотків, то в 1997 p. вже близько 60 відсотків. Для порівняння зазначимо, що в США ця частка становить приблизно 25 відсотків, у Західній Європі -- приблизно 20 відсотків, в Японії -- 25--30 відсотків.

Що ж до інших напрямків використання сімейних доходів в Україні, основні витрати до сукупного доходу становили відповідно в 1990 р. і в 1997 р. (у відсотках): на непродовольчі товари -- 31,4 і 16,6; на оплату послуг -- 8,0 і 12,6; накопичення -- 11,4 і 0,9. Наведені дані засвідчують глибоку соціально-економічну кризу в країні.

Важливим показником, який характеризує рівень життя, є споживчий кошик, що являє собою повний набір матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення нормальних потреб середньостатистичної сім'ї, що забезпечує її нормальну життєдіяльність. Споживчий кошик складається з трьох частин: продовольчого кошика; кошика непродовольчих товарів і послуг; податків і обов'язкових платежів. Базовим для визначення споживчого кошика є продовольчий кошик.

Відповідно до методики, розробленої системою охорони здоров'я США, для нормального споживання витрати на харчування мають становити 1 /З сукупних доходів. Звідси визначається межа бідності, що дорівнює потроєній величині витрат на харчування. У США вона становила 16,6 тис. дол., а з 2000 р. -- 19,5 тис. дол. на сім'ю з чотирьох осіб.

Споживчий кошик служить основою для визначення прожиткового мінімуму, тобто набору товарів і послуг, розрахованого на основі норм та нормативів споживання й забезпечення населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.

Прожитковий мінімум має дві форми прояву: фізіологічний і соціальний мінімум.

Фізіологічий мінімум враховує витрати на задоволення найбільш суттєвих фізіологічних і фізичних потреб, включно з витратами на оплату основних послуг протягом нетривалого часу, практично виключаючи придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів.

Соціальний мінімум, крім фізичного, включає витрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних потреб, які суспільство вважає необхідними для збереження прийнятного рівня життя. При цьому розуміється, що бідні мають більш-менш нормальні житлові умови.

У 1998 р. вартість споживчого кошика в Україні становила 73,7 грн., у 1999 р. -- 90,7 грн. Це зростання, проте, не є свідченням реального підвищення рівня життя і пояснюється перш за все зростанням рівня цін.

Такий у цілому механізм утворення, розподілу і використання доходів у ринковій економіці. Здавалося б, ринок безпристрасний до персоналій і забезпечує справедливий розподіл доходів пропорційно до внеску кожного в результати виробництва. Однак, як свідчить практика всіх без винятку країн ринкової економіки, механізм ринку не в змозі розподілити доходи в суспільстві справедливо. Для згладжування соціальної несправедливості й нерівності в розподілі доходів необхідне державне втручання. Розгляд цього процесу вимагає не тільки мікро-, а й макроекономічного аналізу.

2.3 Функції доходу

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). Споживчі витрати, або споживання, -- це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.

Споживання є також найбільш суттєвим компонентом валового внутрішнього продукту (ВВП). У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60--70%, що зумовлює важливість для економіки прийняття рішень про споживання.

Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування, непродовольчі товари, послуги тощо). Тому в економічному аналізі виходять з так званих «якісних моделей поведінки», під якими розуміють усереднені моделі поведінки людей з різними рівнями доходу, які побудовані на основі досліджень сімейних бюджетів. «Якісні моделі поведінки» ще називають «законами Енгеля» на ім'я німецького статистика XIX ст. Ернеста Енгеля, який досліджував зміни у споживчих втратах населення в залежності від зміни доходів.

У середньому споживчі витрати дійсно змінюються досить закономірно зі зміною доходу. Але середні величини не розкривають всієї суті проблеми. В кожній з груп доходів існують значні відхилення від середнього рівня споживання.

Пріоритети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від Їх бажаності для сім'ї: харчування, одяг, житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім'ї, платності або безплатності тих чи інших послуг. Структура споживання може змінюватись також за окремими напрямками -- більш якісне харчування і таке інше.

У таблиці 8 відображено основні елементи споживання, що поділені на три групи: товари поточного споживання, товари тривалого користування, послуги.

Статистика свідчить, що існують передбачувані закономірності, за якими домашні господарства розподіляють свої доходи за статтями споживання. Так, бідні сім'ї в основному витрачають свої доходи на товари першої необхідності -- поточне споживання та житло. Із зростанням доходу збільшуються витрати на більш якісне харчування. Проте існує межа для тих додаткових грошей, що витрачаються на харчування. І з подальшим зростанням доходу питома вага споживчих витрат на харчування зменшується.

Таблиця 8

Споживчі витрати на одяг, товари тривалого користування, відпочинок зростають швидше, ніж доход. І, нарешті, дослідження показують, що за умов платності таких послуг, як освіта й охорона здоров'я, розмір сектора послуг займає дедалі більшу питому вагу у загальній сумі споживчих витрат.

На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується.

Заощадження -- це та частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто:

З= БД - СВ

Економічні дослідження показують, що безподатковий доход є визначальним фактором споживання і заощадження.

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість. Щоб зрозуміти цей вплив, треба ввести поняття функції споживання і функції заощаджень.

Функція споживання. Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці. Вона показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв'язок між споживанням та доходом.

Графічно функцію споживання можна розглянути на рис. 1.

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б -- зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою. Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б відрізок АБ означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень. Перевищення споживання над доходом є «чистим від'ємним заощадженням», його вимірюють відстанню між бісектрисою та кривою функції споживання.

Функція заощадження. Функція заощадження є дзеркальним відображенням функції споживання. Функція заощадження графічно зображена на рис.

Графічно функцію заощадження зображують віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси (рис. 1). Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається з відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку. Точка Б на графіку так само показує нульове заощадження. На відрізку АБ заощадження домашніх господарств від'ємні -- функція заощадження лежить нижче від нульової горизонтальної лінії.

З наведених графіків функцій споживання і заощадження видно, що і споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

Оскільки споживчі витрати прямо залежать від безподаткового доходу, то функція споживання математично виражається так:

СВ = ?(БД)

Щоб математично вивести функцію заощадження, треба зазначити, що свої заощадження населення спрямовує на фінансові ринки. Тому заощадження є не тільки функцією доходу, а й залежать від відсоткової ставки (ВС). Звідси випливає функція заощаджень:

З = ?(БД; ВС)

Можна зробити висновок, що і функція споживання теж залежить від відсоткової ставки, але залежність ця опосередкована через тенденції заощадження і є зворотною: чим вища відсоткова ставка, тим більші заощадження і менші споживчі витрати, тобто:

СВ = ?(БД; ВС)

Розділ ІІІ. Шляхи підвищення рівня доходів та витрат населення в Україні

В економічній літературі існує думка, що від'ємні заощадження -- це чисте зростання заборгованості за споживчим кредитом. Від'ємні заощадження виникають, як правило, в умовах інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і витрачає попередні під загрозою втрати їх від інфляції та інших факторів соціально-економічного характеру. Структуру грошових доходів і витрат населення характеризують дані, наведені у таблиці 9.

Таблиця 9

Структура грошових доходів та витрат населення

З таблиці 9 видно, що найбільшу питому вагу в структурі грошових доходів населення становить оплата праці, частка якої за останні роки дещо знизилася (з 59% -- у 1995 р. до 49,7% -- у 1999 p.). Це відповідає негативним тенденціям, притаманним економіці України, зокрема спаду виробництва, скороченню зайнятості населення, тінізації економіки. За експертними оцінками, нині частка тіньової економіки фактично зрівнялася з офіційною. Вона веде до значних втрат бюджетних ресурсів, унеможливлює створення сприятливого інвестиційного середовища, дестабілізує грошовий обіг тощо. Крім того, економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, має такі вади: вона не стимулює розвиток виробництва, процес нагромадження, якісне відтворення людського капіталу, значить, стримується й розвиток соціальної сфери та розв'язання інших соціально-економічних проблем. Водночас збільшилася частка соціальних виплат (з 19,5% -- у 1995 р. до 24,8% -- у 1999 p.), що поряд з позитивними моментами має і негативні, характеризує не лише турботу держави про населення, а й скорочення зайнятості та зростання частки соціальне незахищеного населення, недоліки діючої системи соціальних виплат.

Зростання частки доходів від продажу іноземної валюти свідчить, що вона за існуючих умов є однією з надійних форм заощаджень населення, причому значення її стабільно зростає. Це підтверджує також порівняння абсолютних сум купленої та проданої іноземної валюти за період, що аналізується. Населення у цілому купує іноземну валюту в значно більших обсягах, ніж продає: якщо в 1995 р. це перевищення становило 1,2 млрд. грн., у 1998 р.--2,5 млрд. грн., то в 1999 р. знову дорівнювало 1,2 млрд. грн. Зазначимо, що традиційно високий попит на іноземну валюту як форму заощадження поряд з іншими негативними факторами зумовлює зниження курсу гривні щодо іноземних валют.

Споживчі витрати населення за розглянутий період стабільно знижувалися, що за інших умов можна було б сприйняти за ознаку макроекономічного оздоровлення (у разі, якби заощадження та інвестиції зростали). Однак зменшення споживчих витрат супроводжувалося зростанням (з 9,1 %--у 1995 р. до 16,6% -- у 1999 р.) питомої ваги сплачуваних населенням податків та інших обов'язкових платежів. Питома вага заощаджень та інвестицій у структурі витрат населення за розглянутий період суттєво не змінилася, що цілком відповідає кризовій економічній ситуації в країні. Наведені в таблиці 3 дані висвітлюють ще одну негативну тенденцію -- зменшення частки перевищення доходів над витратами у загальній сумі грошових доходів населення.

Незважаючи на те, що грошові доходи населення в цілому перевищували витрати (у відносно невеликих розмірах), спостерігалося суттєве відставання темпів зростання доходів від темпів зростання споживчих цін. Так, у 1998 р. приріст споживчих цін становив 20% і був майже удвічі вищим, ніж 1997 р. (10,1%). Номінальні грошові доходи населення порівняно з 1997 р. збільшилися на 8,6%, проте реальні грошові доходи, визначені за винятком обов'язкових платежів, добровільних внесків та впливу інфляції, знизилися на 1,6%. У 1999 р. номінальні грошові доходи населення (за попередніми даними) порівняно з 1998 р. зросли на 13,6%, проте реальні грошові доходи знизилися на 10,9%.

У загальному плані заощадження домашніх господарств являють собою особисті заощадження. Разом із заощадженнями фірм вони становлять приватні заощадження. Сукупність заощаджень домашніх господарств, фірм та держави являє собою національні або внутрішні заощадження. У країнах, де економіка функціонує в умовах відсутності макроекономічної рівноваги, гіпотетичне заощадження мають покривати бюджетний дефіцит та від'ємне сальдо платіжного балансу. При нестачі національних заощаджень ці країни змушені звертатися до іноземних кредиторів. Отримані від них позички можна назвати іноземними чи зовнішніми заощадженнями. Ситуація, за якої суб'єкти економіки споживають більше, ніж заробляють, означає, що вони живуть у борг, а заощадження у такій ситуації набувають значення від'ємних заощаджень. На кінець 1999 р. зовнішній борг України дорівнював 12,4 млрд. дол. З урахуванням девальвації гривні його співвідношення з ВВП стрімко зростає: у 1997 р. воно становило 22,9% ВВП, у 1998 р. -- 41,8, у 1999р. --54,2%.

За формою нагромадження вартості заощадження поділяються на грошові, натурально-речові і фінансові активи. Такий поділ стосується заощаджень домашніх господарств, фірм та держави. У ринковій економіці, як відомо, на будь-якому етапі її розвитку вся сукупність господарських зв'язків реалізується через систему вартісних відносин. Вартість визначає і характеризує не лише конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів (робіт, послуг), а й особливості їх обміну, розподілу і споживання. Цілком зрозуміло, що нагромаджувати вартість найзручніше у грошовій формі. Це пов'язано з тим, що грошовій формі притаманна абсолютна (чи близька до цього) ліквідність, що дає можливість в будь-який момент перетворити нагромаджену вартість у потрібну власнику споживну вартість. Грошові заощадження включають готівкові кошти на руках у населення, страхові поліси, депозитне та не депозитне розміщення коштів у фінансово-кредитних установах. У свою чергу грошові заощадження можуть формуватися і зберігатися в національній та іноземній валютах. Використання грошової форми заощаджень є доцільним тоді, коли гроші не змінюють власної номінальної вартості. За умов інфляції формування окремими суб'єктами економіки заощаджень у грошовій формі є проблематичним, тому акумулювати вартість можна в натурально-речовій формі -- товарах, рухомому та нерухомому майні, коштовностях, творах мистецтва, антикваріаті тощо.

Зауважимо, що нагромадження вартості в деяких видах грошової та натурально-речової форм не дає їх власникам доходів від неї. Цей чинник та можливість знецінення грошей підштовхнула частину власників заощаджень до їх капіталізації. Тому заощадження стали набувати форми фінансових активів. Суть полягає у вкладенні заощаджень у фінансові активи, зокрема в корпоративні права.

Корпоративні права -- це право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. В Україні така форма заощаджень тільки починає розвиватися, а доходи від фінансових активів становлять незначну частку в доходах суб'єктів економіки. Частково це пояснюється тим, що заощадженням у формі фінансових активів притаманний комерційний ризик. Це явище породжує невпевненість у людей, вони не завжди схильні ризикувати своїми заощадженнями, і це спричиняє зберігання заощаджень в інших, ніж фінансові активи, формах.

Між різними формами нагромадження заощаджень існують взаємозв'язок та взаємозалежність. Так, іноді окремі домашні господарства змушені робити заощадження в готівковій формі у зв'язку з неможливістю придбати товари та послуги тоді, коли це їм потрібно. Відсутність розвинутої інфраструктури грошового ринку, його законодавча неврегульованість тощо спричиняють неможливість формувати заощадження у формі фінансових активів. Можливість інфляційного знецінення заощаджень зумовлює формування їх у натурально-речовій формі або нагромадження в іноземній вільно конвертованій валюті.

З огляду на мотиви утворення заощадження поділяють на мотивовані та немотивовані. Виходячи з положення, що мотиви -- це підстава, привід для певних дій та вчинків людини, можна сказати, що вони є явищем суб'єктивним, психологічного порядку. Огляд економічної літератури, присвяченої аналізу мотивів формування заощаджень, дозволяє стверджувати, що ними можуть бути:

· придбання товарів і послуг, оплата яких потребує значної суми грошей, що перевищує кошти, які залишилися після задоволення потреб -- придбання автомобілів та інших товарів, які дорого коштують, вступ у ЖБК, організація відпочинку, здобуття освіти тощо;

· утворення заощаджень для страхування від усіляких випадковостей, забезпечення непередбачених витрат (зміни в соціально-економічному і політичному становищі в країні, зокрема з тимчасовим непрацевлаштуванням, необхідністю зміни місця проживання; для оплати медичного обслуговування тощо);

· покриття витрат, пов'язаних з дотриманням звичаїв та традицій (повноліття, одруження, допомога батьків дітям і т.п.);

· отримання додаткових доходів. За мету ставиться не лише максимізація доходу, але водночас мінімізація можливих ризиків. З реформуванням відносин власності виникає можливість використання заощаджень, особливо населенням, на організацію і розширення підприємницької діяльності та придбання власності. Це сприяє отриманню додаткового прибутку і збільшенню доходів від підприємницької діяльності та власності в майбутньому;

· зберігання звичного рівня і структури споживання після виходу на пенсію та інші мотиви.

Наявність заощаджень, особливо населення, може бути немотивованою. Але це не означає, що немає причин для їх утворення. Ними, зокрема, можуть бути: невідповідність між платоспроможним попитом населення на товари і послуги, з одного боку, та обсягами їх виробництва -- з іншого; швидке зростання доходів, коли можливості для розширення споживання ще не привели до виникнення нових потреб; прагнення окремих громадян до нагромадження заради нагромадження; отримання окремими фірмами та групами населення доходів від тіньової економіки.

За спонукальними причинами, заінтересованістю в утворенні заощаджень, вони поділяються на добровільні та вимушені. Добровільні заощадження мають місце тоді, коли суб'єкти економіки свідомо та добровільно відмовляються від поточного споживання з метою забезпечення потреб у майбутньому. Коли суб'єкт економіки через певні зовнішні обставини змушений відмовитися від споживання, то такі заощадження е вимушеними. Так, акціонерні товариства замість того, щоб акумулювати кошти своїх акціонерів, капіталізують частину одержаного прибутку, залишаючи її у своєму розпорядженні. Вимушені заощадження пов'язані з порушенням відтворювальних процесів у економіці країни, зокрема, вони мають місце в умовах розбалансування попиту і пропозиції, а також в умовах інфляції. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між суб'єктами ринку та всередині їх. Вона забирає в одних та віддає іншим. Йдеться про те, зокрема, що скорочення в умовах інфляції доходів однієї частини фізичних осіб компенсується їх зростанням у іншої, темпи оплати праці якої випереджають темпи інфляції.

За умов інфляції втрачається можливість виконання грошима функції засобу нагромадження. Тому слід розмежовувати поняття номінальних та реальних заощаджень. Заощадження, виражені у дійсних на даний момент цінах, є номінальними. Скориговані на індекс цін номінальні заощадження називаються реальними.

Залежно від суспільних цілей нагромадження виділяють заощадження у виробничій сфері та у сфері особистого споживання За умов централізованої планово-адміністративної економіки зазначені сфери були чітко розмежовані: підприємства та організації здійснювали нагромадження у виробничих цілях, фізичні особи -- з метою лише особистого споживання, оскільки були позбавлені будь-якої можливості самостійно здійснювати заощадження виробничого призначення. З реформуванням відносин власності за умов переходу до ринкової економіки виникає можливість використання заощаджень населення на інвестиції та на організацію самостійної підприємницької діяльності.

За характером мобілізації виділяють організовані та неорганізовані заощадження. Організовані заощадження мають місце тоді, коли в їх мобілізації та розміщенні беруть участь банківська система та небанківські фінансово-кредитні установи. На вкладені таким чином заощадження їх власники через певний час отримують доходи. Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" здійснення операцій щодо залучення та розміщення грошових вкладів іншими юридичними особами, крім банків, забороняється. Що ж до небанківських фінансово-кредитних установ, то їх склад та визначення у законодавстві України відсутні, тобто потребують законодавчого врегулювання.

Якщо заощадження вкладаються у товари та майно або нагромаджуються у вигляді готівки, мають місце неорганізовані заощадження, їх наявність не вигідна не лише державі, а й власникам неорганізованих заощаджень. Зокрема, наявність неорганізованих заощаджень для держави ускладнює процес регулювання грошової маси в обігу, а самих власників позбавляє можливості отримання доходів у вигляді процентів, дивідендів тощо.

З урахуванням рівня обчислення виділяють заощадження на мікроекономічному та макроекономічному рівнях. На мікроекономічному рівні вони розглядаються як різниця між особистим післяподатковим доходом громадянина та його споживанням, а на макроекономічному рівні--як різниця між валовім наявним доходом та кінцевим споживанням. Слід враховувати відмінності між ВВП і валовим національним чи наявним доходами, які мають на практиці дуже суттєве значення.

ВВП -- це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених резидентами всередині країни протягом певного періоду. Однак ВВП не враховує первинні доходи, зароблені за кордоном або виплачені нерезидентам. Тому застосовується ширший показник -- валовий національний дохід (ВНД), який враховує, крім ВВП, ще й чисті первинні зовнішні доходи. Різниця між ВНД та ВВП утворюється за рахунок чистого доходу, отриманого від операцій у міжнародному обміні. Отже, ВНД відбиває внутрішні первинні доходи резидентів плюс їхні чисті зовнішні первинні доходи. Наголосимо, що за рахунок первинних доходів резидентів можуть надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки -- за рахунок первинних доходів нерезидентів можуть надаватися трансферти резидентам. Цю обставину враховує валовий наявний доход (ВНД_Н), який обчислюється як сума ВНД та чистих зовнішніх поточних трансфертів. ВНД_Н характеризує вторинний розподіл доходу, включає в ресурсній частині отримані з Інших країн поточні трансферти, а у витратній -- сплачені іншим країнам поточні трансферти.