Споживання, заощадження та інвестиції

Споживання, заощадження та інвестиції

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. СПОЖИВАННЯ. ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ФУНКЦІЇ

1.1 Економічна суть споживання та його загальна характеристика

1.2 Фактори, що впливають на споживання. Гранична схильність до споживання

1.3 Кейнсіанська функція споживання. Графічне зображення функції споживання

РОЗДІЛ 2. ЗАОЩАДЖЕННЯ. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАОЩАДЖЕННЯ

2.1 Характеристика заощадження. Схильність до заощадження

2.2 Кейнсіанська функція заощадження. Форми заощадження

2.3 Фактори доходу, що впливають на споживання та заощадження

2.4 Недоходні фактори споживання та заощадження

2.5 Стан стосовно споживання та заощадження в Україні

РОЗДІЛ 3. ІНВЕСТИЦІЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

3.1 Поняття та економічна суть інвестицій. Валові інвестиції

3.2 Інвестиційні пропозиції у різних секторах

3.3 Класифікація інвестицій

3.4 Сукупний попит на інвестиції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Свою роботу я почну з розгляду поведінки споживання та заощаджень. Спочатку проаналізуємо модель індивідуального споживання, потім перейдемо до аналізу сукупного споживання. Згадаймо, що споживання домогосподарств -- це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Заощадження домогосподарств, з іншого боку, за визначенням, є тією частиною доходу, яка не витрачається на споживання.

Споживання -- це найпростіший компонент ВНП, що становить близько 66% сукупних видатків протягом останнього десятиріччя. Які ж основні компоненти споживання? Серед його найважливіших статей -- житло, транспортні засоби, продовольство та медичні послуги.

Заощадження -- це та частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається. Існує тісний зв'язок між споживанням та заощадженням.

Внаслідок розподілу та перерозподілу національного доходу утворюються кінцеві доходи, які використовують для споживання та нагромадження.

Фонд споживання -- частина національного доходу, яка використовується на задоволення матеріальних та соціальних потреб суспільства.

Фонд нагромадження -- частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва (збільшення речових і особистих його факторів), будівництва об'єктів соціального та культурно-побутового призначення, а також для створення суспільних резервів і страхових запасів.

Вагоме значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення економічної системи має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу.

Між цими двома величинами постійно існує суперечність, яка може перерости в конфлікт. Так, з одного боку, надмірний фонд споживання не дає змоги здійснювати розширене відтворення, тобто будувати нові заводи, фабрики, електростанції, впроваджувати нову техніку і технологію, розвивати науку, освіту тощо.

З іншого боку, надмірне нагромадження частки створеного національного доходу стримує споживання населення, зростання його особистих доходів. Це, у свою чергу, підриває стимули до праці, формує тип економіки, не спрямованої на задоволення потреб та інтересів населення, тобто витратну економіку.

РОЗДІЛ 1. СПОЖИВАННЯ. ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ФУНКЦІЇ

1.1 Економічна суть споживання та його загальна характеристика

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ), або споживання.

Споживання -- це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.

Споживання є також найбільш суттєвим компонентом валового внутрішнього продукту (ВВП). У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60 - 70%, що зумовлює важливість для економіки прийняття рішень щодо споживання. В Україні споживчі витрати становлять 66% сукупних видатків протягом останнього десятиріччя.

Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування, непродовольчі витрати, послуги тощо). Тому в економічному аналізі виходять з так званих «якісних моделей поведінки», під яким розуміють усереднені моделі поведінки людей з різними рівнями доходу, які побудовані на основі досліджень сімейних бюджетів. «Якісні моделі поведінки» ще називають «законами Енгеля» на ім'я німецького статистика ХІХ століття Ернеста Енгеля, який досліджував зміни у споживчих витратах населення у залежності від зміни доходів.

У середньому споживчі витрати дійсно змінюються досить закономірно зі зміною доходу. Але середні величини не розкривають всієї суті проблеми. У кожній з груп доходів існують значні відхилення від середнього рівня споживання.

Пріоритети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім'ї: харчування, одяг, житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім'ї, платності, або безплатності тих чи інших послуг. Структура споживання може змінюватись також за окремими напрямками - більш якісне харчування, менш якісне харчування і таке інше.

Розрізняють три групи видатків домогосподарства на споживання: на товари тривалого користування; на товари поточного вжитку та послуги. До товарів тривалого користування належать, наприклад, автомобілі, холодильники, меблі; до товарів поточного вжитку - продукти харчування, одяг, предмети особистої гігієни тощо. Третю групу споживчих видатків становлять послуги, наприклад, лікарів, правників, перукарів та інші.

1.2 Фактори, що впливають на споживання. Гранична схильність до споживання

На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головними є:

1. Безподатковий доход (БД) -- це доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання, певна його частина заощаджується. Немає двох сімей, які б витрачали свій використовуваний дохід однаково. Але статистичні обстеження виявили певні закономірності розподілу доходів сімей між їжею, одягом та іншими важливими статтями споживання. Незаможні сім'ї витрачають на продукти харчування більшу частину свого використовуваного доходу. Зі зростанням доходу видатки на деякі статті харчування збільшуються. Люди споживають продукти харчування вищої якості, зокрема дорожчі овочі, фрукти, м'ясо тощо. Проте збільшення податкових видатків на харчування в разі зростання доходів відбувається до певної межі.

У табл. 1 відображено основні елементи споживання, що поділені на три групи: товари поточного споживання, товари тривалого користування та послуги.

Табл. 1. Основні компоненти споживання

Структура споживання	Питома вага (%)
Товари поточного споживання: харчування одяг енергія інше	30 - 35
Товари тривалого користування: предмети побуту транспортні засоби	10 - 20
Послуги: житло освіта охорона здоров'я відпочинок інше	50 - 55
Разом споживчі витрати	100

2. Сучасна макроекономіка надає великого значення змінам у споживанні, які спричинені змінами в доході, що називають схильністю до споживання. Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

Середня схильність до споживання (ССС) -- Це частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання ( у відсотках):

ССС = (СВ / БД) * 100% (1.1)

Економісти часто використовують поняття «середня схильність до споживання» (ССС), що відображає частку споживання у використовуваному доході.

Гранична схильність до споживання -- це величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу. Тобто:

ГСС =( СВ / БД) * 100 % (1.2)

Те, що домогосподарства споживають певну частину використовуваного доходу, аж ніяк не гарантує, що вони, споживатимуть цю ж саму частину в разі зміни величини доходу. Висока середня схильність до споживання означає низьку середню схильність до заощадження. У перехідній економіці України ці показники ще не усталені.

Термін «граничний» застосовується в усій економіці і означає «додатковий». Наприклад, «граничні витрати» означають додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. «Схильність до споживання» в макроекономіці позначає бажаний рівень споживання. Отже, ГСС -- це додаткове споживання, що виникає із додаткового долара доходу.

1.3 Кейнсіанська функція споживання. Графічне зображення функції споживання

Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці. Вона показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв'язок між споживанням та доходом.

Функцію споживання можна подати наочніше у вигляді графіку . Зв'язок між споживанням та доходом, що показано на графіку 1.1, називають функцією споживання.

Функція споживання

Графік 1.1

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь - якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б - зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою. Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б, відрізок АБ, означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг, або за рахунок попередніх заощаджень. Перевищення споживання над доходом є “чистим від'ємним заощадженням”, його вимірюють відстанню між бісектрисою та кривої функції споживання. З наведеного графіку видно, що споживання прямо залежить від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

Поточний обсяг використовуваного доходу після сплати податків є основним чинником, що визначає величину споживання домогосподарств. Проте спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій поточний дохід, а й на інші чинники, насамперед дохід у тривалій перспективі. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть.

Більшість людей прагне підтримувати оптимальний рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства.

Окрім доходу, існують інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше, або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, оподаткування, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання та інші фактори.

Сподівання споживачів, пов'язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки та заощадження. Наприклад, очікування зростання цін і нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і зменшення заощаджень.

Споживачі можуть істотно розширювати свій обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в даний період за допомогою позички свої майбутні доходи. Ці споживачі купують товари і послуги на виплату. Щоправда, в перехідній економіці для більшості громадян можливість такого переміщення доходів незначна.

Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково - за рахунок заощаджень. Отже, Підвищування податків, зменшуватиме і споживання, і заощадження. Навпаки, дохід, отриманий від зниження податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами.

РОЗДІЛ 2. ЗАОЩАДЖЕННЯ. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАОЩАДЖЕННЯ

2.1 Характеристика заощадження. Схильність до заощадження

Заощадження -- це найбільший предмет розкоші для всіх

Заощадження - це частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто дорівнює доходу мінус споживання:

З = БД - СВ (2.1)

Економічні дослідження показують, що безподатковий доход є визначальним фактором споживання і заощадження. Багаті заощаджують більше, ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а й як процент від доходу. Найбідніші неспроможні заощаджувати взагалі. Замість цього, доки вони можуть позичати або витрачати свої заощадження, доти мають місце від'ємні заощадження. Тобто найбідніші витрачають більше, ніж заробляють. Як результат, зменшуються нагромаджені заощадження, або найбідніші залазять ще більше в борги. Існує також точка нульового заощадження, яка означає, що сім'я не заощаджує і не витрачає попередніх заощаджень, а споживає весь свій доход.

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятості.

Як уже зазначалося, заощадження - це частина використовуваного доходу, яка не витрачається на споживання. Поряд із схильністю до споживання виділяють і схильність до заощадження. Розрізняють середню та граничну схильність до заощадження.

Середня схильність до заощадження (ССЗ) -- це частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках):

ССЗ = ( З / БД ) * 100% (2.2)

Оскільки БД = СВ + З, то

ССС + ССЗ = 100%, або 1,0 (2.3)

Граничну схильність до заощадження (ГСЗ) визначають як частку кожної додаткової одиниці доходу, що використовується на додаткове заощадження.

Гранична схильність до заощадження є дзеркальним відображенням граничної схильності до споживання. Чому ГСЗ і ГСС співвідносяться як дзеркальні двійники? Згадаймо, що використовуваний дохід дорівнює споживанню плюс заощадження. Це означає, що кожна додаткова гривня доходу має бути поділена між додатковим споживанням і додатковим заощадженням. Так, якщо ГСС становить 0,70, то ГСЗ - 0,30. Завжди

ГСЗ = 1 - ГСС (2.4)

Аналогічно гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження:

ГСЗ = ( З / БД ) * 100% (2.5)

Сума граничних схильностей до споживання і заощадження за умов будь - якої зміни у безподатковому доході завжди дорівнює 100 %, або одиниці:

ГСС + ГСЗ = 1,0 , або 100 % (2.6)

Світова статистика свідчить, що із зростанням доходу зростають також споживання і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження - до зростання. Проте багато економістів вважають, що для економіки в цілому граничні схильності до споживання та заощадження відносно постійні.

Заощадження певним чином впливають і на споживання. Якщо є заощадження, населення має можливість у поточному періоді споживати більше, ніж отримано доходу. Таку ситуацію називають «ефектом заощадження». За умов стабільної економіки цей ефект незначний. Але за умов нестабільності - посилення інфляції, відсутності захищеності внесків від інфляції - населення починає збільшувати поточне споживання за рахунок минулих заощаджень, що значно посилює «ефект заощадження».

Якщо в економіці діє «ефект заощадження», то набувають чинності такі нерівності:

ССС > 1; ССЗ < 0;

ГСС > 1; ГСЗ < 0.

Тобто за таких умов в економіці виникають чисті від'ємні заощадження.

Сучасна макроекономіка надає великого значення змінам у граничній схильності до споживання, а відтак - у граничній схильності до заощадження.

2.2 Кейнсіанська функція заощадження. Форми заощадження

Функція заощадження є дзеркальним відображенням функції споживання. Вона графічно зображена на графіку 2.1. Функція заощадження показує зв'язок між розміром заощадження та доходу.

Графічно функцію заощадження зображують віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси (див. гр. 1.1). Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження.

Функція заощадження

Графік 2.1

Ця відстань повністю збігається з відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку. Точка Б на графіку так само показує нульове заощадження. На відрізку АБ заощадження домашніх господарств від'ємні - функція заощадження лежить нижче від нульової горизонтальної лінії [1-3].

Домогосподарства заощаджують у різних формах, у тому або іншому виді активів.

Активи - будь-яка власність домогосподарства. Основними видами активів є: фінансові (готівка, гроші на рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки), твори мистецтва; дорогоцінності; сільськогосподарський реманент, виробничі будівлі, устаткування тощо.

Вибір особою того, або іншого активу як форми заощадження визначається багатьма чинниками. Основні серед них такі:

ліквідність активу;

очікуваний дохід на актив;

ступінь невизначеності й ризику, пов'язаних з активом та доходом на нього;

величина заощадження.

Ліквідність активу - це його здатність швидко і без втрат вартості перетворюватися на готівку.

Різним активам притаманний неоднаковий рівень ліквідності. Наприклад, готівка має абсолютну ліквідність, житлові будинки не є високоліквідним активом, а державні цінні папери в більшості країн - високоліквідний актив. Загалом простежується така закономірність: чим вища ліквідність активу щодо альтернативних активів, тим цей актив є бажанішим (за інших рівних умов) для заощадників.

Одні з активів, наприклад цінні папери, приносять дохід їхнім власникам, а інші активи (дорогоцінності, готівка) - не приносять. У ринковій економіці збільшення очікуваного доходу на актив порівняно з альтернативними активами (за інших умов) збільшує попит заощадників на цей актив.

Ступінь ризику та невизначеності, пов'язаних з активом і доходом на нього, також впливають на вибір заощадників. Більшість людей не любить ризикувати і віддає перевагу надійнішим активам. Якщо ступінь ризику, пов'язаного з активом, зростає, то попит заощадників на цей актив зменшується.

На вибір заощадником активу впливає також величина заощадження. В особи з невеликим заощадженням значно менша можливість вибору активів, ніж в особи з великими сумами заощаджень.

У кожній країні існує своя ієрархія активів. Їх можна поділити на дві групи:

активи вищої цінності;

активи нижчої цінності.

Якщо попит на певний актив зростає, ніж майно заощадника, то це актив нижчої цінності (наприклад, готівка). Якщо попит на актив зростає швидше, ніж майно, то це актив вищої цінності.

У перехідній економіці нашої країни ще не склалася своя ієрархія активів, яка ґрунтувалася б на історичних традиціях народу, його менталітеті та враховувала б економічні вигоди від того або іншого активу. Вітчизняні рядові заощадники нерідко нагромаджують іноземну валюту. Проте готівка є активом нижчої цінності, бо її можливо щодо переносу вартості з поточного моменту в майбутнє обмежені. Щорічно вартість готівки зменшується на рівень інфляції. До того ж рядові заощадники здебільшого диверсифікують свої активи, тобто не урізноманітнюють види активів, якими володіють. Диверсифікація знижує ступінь ризику, пов'язаного з тим або іншим активом.

Співвідношення між споживанням і заощадженням, як правило, стабільне, якщо держава не вживає спеціальних заходів для його зміни. Така стабільність пояснюється, зокрема, тим, що на рішення домогосподарств споживати або заощаджувати істотно впливає звичка [3]. Загалом є багато чинників, що визначають дане рішення, і діють вони нерідко в протилежних напрямах, а отже, нейтралізують один одного.

2.3 Фактори доходу, що впливають на споживання та заощадження

Статистика свідчить, що існують передбачувані закономірності, за якими домашні господарства розподіляють свої доходи за статтями споживання. Так, бідні сім'ї в основному витрачають свої доходи на товари першої необхідності - поточне споживання та житло. Із зростанням доходу збільшуються витрати на більш якісне харчування. Проте існує межа для тих додаткових грошей, що витрачаються на харчування. І з подальшим зростанням доходу питома вага споживчих витрат на харчування зменшується.

Споживчі витрати на одяг, товари тривалого користування, відпочинок зростають швидше, ніж дохід. І, нарешті, дослідження показують, що за умов платності таких послуг, як освіта і охорона здоров'я, розмір сектора послуг займає дедалі більшу питому вагу у загальній сумі споживчих витрат.

На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується.

Крім поточного доходу, на споживання і заощадження впливає також довгостроковий доход. Практика показує, що споживачі обґрунтовують свої споживчі витрати, виходячи не тільки з поточного доходу, а й з врахуванням тих змін, які притаманні довгостроковому доходу. Для оцінки цього явища в аналітичній економіці існують дві теорії:

теорія постійного доходу;

гіпотеза життєвого циклу.

Постійний доход - це такий розмір доходу, який може отримувати сім'я якщо відкинути тимчасові і випадкові коливання. Відповідно до теорії постійного доходу, рішення домогосподарств стосовно споживання залежать в основному від постійного доходу. Цей підхід означає, що споживачі змінюють свої витрати не обов'язково пропорційно поточним змінам у доходах. Лише якщо ці зміни приймають стабільний характер, то споживачі відповідно змінюють свої щорічні витрати. Але якщо зміни у доході тимчасові, то значна частина приросту доходу, скоріше за все, буде заощаджуватись.

Коли домашні господарства в кожному періоді намагаються підтримати споживання на однаковому рівні, заощадження визначаються як різниця між поточним і постійним доходами.

Розрізняють вплив на споживання трьох основних шоків доходу: тимчасових, постійно виникаючих і очікуваних в майбутньому. За умов тимчасового шоку постійний доход змінюється незначно, тому споживання теж значно не змінюється. Поточні заощадження зменшуються зі спадом виробництва. Якщо має місце постійний шок, то постійний доход скорочується відповідно до скорочення випуску. Споживання зменшується відчутно, заощадження майже не змінюються.

За умов шоку, очікуваного в майбутньому, споживання скорочуються навіть незважаючи на те, що поточний доход залишається незмінним. Тому заощадження зростають.

Теорія постійного доходу підводить нас до однієї з центральних проблем економіки - проблеми очікувань.

Домашні господарства точно знають свої поточні доходи. Які будуть зміни в майбутньому - тимчасові, чи постійні - їм не відомо. Тому перед тим як приймати рішення про споживання і заощадження, домогосподарства прогнозують майбутні зміни в макроекономічних показниках, від яких залежать їхні реальні доходи.

Висновком теорії постійного доходу є те, що питома вага заощаджень зростає тоді, коли збільшується поточний, а не постійний доход. З цього факту випливає твердження, що гранична схильність до споживання з поточного доходу значно нижча, ніж з постійного доходу.

Гіпотеза життєвого циклу ґрунтується на твердженні, що споживання в кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від доходу протягом усього життя. Принциповим елементом гіпотези життєвого циклу є врахування змін, які постійно відбуваються в рівні доходу протягом усього життя людини. Тому і стратегія споживання і заощадження значною мірою залежить від стадії життєвого циклу людини.

У молоді роки доходи, як правило, невеликі. Протягом трудового періоду доходи людей зростають і найбільші вони у зрілі роки. З'являється можливість заощаджувати [8]. На момент виходу на пенсію трудовий доход стає рівним нулю і споживання забезпечується нагромадженими заощадженнями.

2.4 Недоходні фактори споживання та заощадження

Розглянувши поведінку у споживанні та заощадженнях домашніх господарств у залежності від доходу, перейдемо до аналізу більш широкого кола факторів, які впливають на споживання і заощадження. Всі інші фактори споживання та заощадження, крім доходу, ми будемо називати недоходними факторами.

До недоходних факторів споживання і заощадження відносяться:

Багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), якими володіє населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень. Тобто, збільшення багатства зміщує графік споживання угору, а графік заощадження вниз.

Податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки.

Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства. Реальна вартість фінансових засобів, номінальна вартість яких вимірюється в грошах, буде зворотною до зміни ціни. Це і є ефект багатства.

Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточних споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Це пов'язано з розглянутою вище гіпотезою життєвого циклу. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя.

Очікування. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження [9-10]. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат.

Споживча заборгованість. Якщо в попередній період споживча заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости.

Ввідсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточними і майбутніми споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства зміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому.

Недоходні фактори впливають на споживання і заощадження, змішуючи їх графіки. Враховуючи недоходні фактори споживання і заощадження, можна записати:

СВ = СВ + ГСС * БД (2.7)

З = З + ГСЗ * БД ( 4.2)

де СВ , З - автономне споживання і заощадження, яке не залежить від доходу, а змінюється лише під впливом недоходних факторів.

З урахуванням автономних змін споживання і заощадження, внесемо уточнення в графіки споживання і заощадження.

Графік 2.2 Графік 2.3

На графіку 2.2 початковий графік функції споживання СВ зміщується вгору (СВ), або вниз (СВ) під впливом автономного збільшення, або автономного зменшення споживчих витрат. Причому зміщення здійснюється паралельно до початкової функції споживання (СВ).

Так само паралельно вгору або вниз зміщується графік функції заощадження (З , З , З ) під впливом автономної зміни приросту заощадження, графік 2.3.

Отже, якщо зміна доходу переміщує точки споживання та заощадження вздовж їхніх кривих, то недоходні фактори зміщують самі криві споживання і заощадження вгору або вниз.

2.5 Стан стосовно споживання та заощадження в Україні

В економічній літературі існує думка, що від'ємні заощадження -- це чисте зростання заборгованості за споживчим кредитом. Від'ємні заощадження виникають, як правило, в умовах інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і витрачає попередні під загрозою втрати їх від інфляції та інших факторів соціально-економічного характеру. Структуру грошових доходів і витрат населення характеризують дані, наведені у таблиці 2.

Табл. 2 Структура грошових доходів та витрат населення

Показники	Роки
	1998	1999	2000	2001	2002
Грошові доходи (всього)	100	100	100	100	100
в тому числі: оплата праці	59,0	58,8	51,1	48,2	49,7
соціальні виплати	19,5	24,5	25,0	23,4	24,8
продаж іноземної валюти	3,0	6,7	12,4	13,2	5,9
інші надходження	18,5	10,0	11,5	15,2	19,6
Грошові витрати та заощадження (всього) в тому числі: споживчі витрати	100 81,3	100 70,5	100 66,5	100 65,3	100 70,4
податки та інші витрати	9,1	10,7	11,9	12,0	16,6
придбання іноземної валюти	8,1	12,6	16,2	180	8,1
приріст заощаджень та придбання цінних паперів	1,5	6,2	5,4	4,7	4,9
Перевищення доходів над витратами у процентах до грошових доходів	6,5	3,3	4,3	1,8	3,3

З таблиці 2 видно, що найбільшу питому вагу в структурі грошових доходів населення становить оплата праці, частка якої за останні роки дещо знизилася (з 59% -- у 1998 р. до 49,7% -- у 2002 p.) [4]. За експертними оцінками, нині частка тіньової економіки фактично зрівнялася з офіційною. Вона веде до значних втрат бюджетних ресурсів, унеможливлює створення сприятливого інвестиційного середовища, дестабілізує грошовий обіг тощо. Крім того, економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, має такі вади: вона не стимулює розвиток виробництва, процес нагромадження, якісне відтворення людського капіталу, значить, стримується й розвиток соціальної сфери та розв'язання інших соціально-економічних проблем. Водночас збільшилася частка соціальних виплат (з 19,5% -- у 1998 р. до 24,8% -- у 2002 p.), що поряд з позитивними моментами має і негативні, характеризує не лише турботу держави про населення, а й скорочення зайнятості та зростання частки соціальне незахищеного населення, недоліки діючої системи соціальних виплат.

Зростання частки доходів від продажу іноземної валюти свідчить, що вона за існуючих умов є однією з надійних форм заощаджень населення, причому значення її стабільно зростає. Це підтверджує також порівняння абсолютних сум купленої та проданої іноземної валюти за період, що аналізується. Населення у цілому купує іноземну валюту в значно більших обсягах, ніж продає: якщо в 1998 р. це перевищення становило 1,2 млрд. грн., у 2001 р.--2,5 млрд. грн., то в 2002 р. знову дорівнювало 1,2 млрд. грн. Зазначимо, що традиційно високий попит на іноземну валюту як форму заощадження поряд з іншими негативними факторами зумовлює зниження курсу гривні щодо іноземних валют.

Споживчі витрати населення за розглянутий період стабільно знижувалися, що за інших умов можна було б сприйняти за ознаку макроекономічного оздоровлення (у разі, якби заощадження та інвестиції зростали). Однак зменшення споживчих витрат супроводжувалося зростанням (з 9,1 %--у 1998 р. до 16,6% -- у 2002 р.) питомої ваги сплачуваних населенням податків та інших обов'язкових платежів. Питома вага заощаджень та інвестицій у структурі витрат населення за розглянутий період суттєво не змінилася, що цілком відповідає кризовій економічній ситуації в країні. Наведені в таблиці 3 дані висвітлюють ще одну негативну тенденцію -- зменшення частки перевищення доходів над витратами у загальній сумі грошових доходів населення.

Незважаючи на те, що грошові доходи населення в цілому перевищували витрати (у відносно невеликих розмірах), спостерігалося суттєве відставання темпів зростання доходів від темпів зростання споживчих цін. Так, у 2001 р. приріст споживчих цін становив 20% і був майже удвічі вищим, ніж 2000 р. (10,1%). Номінальні грошові доходи населення порівняно з 2000 р. збільшилися на 8,6%, проте реальні грошові доходи, визначені за винятком обов'язкових платежів, добровільних внесків та впливу інфляції, знизилися на 1,6%. У 2002 р. номінальні грошові доходи населення (за попередніми даними) порівняно з 2001 р. зросли на 13,6%, проте реальні грошові доходи знизилися на 10,9%.

У загальному плані заощадження домашніх господарств являють собою особисті заощадження. Разом із заощадженнями фірм вони становлять приватні заощадження. Сукупність заощаджень домашніх господарств, фірм та держави являє собою національні або внутрішні заощадження. У країнах, де економіка функціонує в умовах відсутності макроекономічної рівноваги, гіпотетичне заощадження мають покривати бюджетний дефіцит та від'ємне сальдо платіжного балансу. При нестачі національних заощаджень ці країни змушені звертатися до іноземних кредиторів. Отримані від них позички можна назвати іноземними чи зовнішніми заощадженнями. Ситуація, за якої суб'єкти економіки споживають більше, ніж заробляють, означає, що вони живуть у борг, а заощадження у такій ситуації набувають значення від'ємних заощаджень. На кінець 2002 р. зовнішній борг України дорівнював 12,4 млрд. дол. З урахуванням девальвації гривні його співвідношення з ВВП стрімко зростає: у 1997 р. воно становило 22,9% ВВП, у 2001 р. -- 41,8, у 2002 р. --54,2%.

За формою нагромадження вартості заощадження поділяються на грошові, натурально-речові і фінансові активи. Такий поділ стосується заощаджень домашніх господарств, фірм та держави. У ринковій економіці, як відомо, на будь-якому етапі її розвитку вся сукупність господарських зв'язків реалізується через систему вартісних відносин. Вартість визначає і характеризує не лише конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів (робіт, послуг), а й особливості їх обміну, розподілу і споживання. Цілком зрозуміло, що нагромаджувати вартість найзручніше у грошовій формі. Це пов'язано з тим, що грошовій формі притаманна абсолютна (чи близька до цього) ліквідність, що дає можливість в будь-який момент перетворити нагромаджену вартість у потрібну власнику споживну вартість. Грошові заощадження включають готівкові кошти на руках у населення, страхові поліси, депозитне та не депозитне розміщення коштів у фінансово-кредитних установах. У свою чергу грошові заощадження можуть формуватися і зберігатися в національній та іноземній валютах. Використання грошової форми заощаджень є доцільним тоді, коли гроші не змінюють власної номінальної вартості. За умов інфляції формування окремими суб'єктами економіки заощаджень у грошовій формі є проблематичним, тому акумулювати вартість можна в натурально-речовій формі -- товарах, рухомому та нерухомому майні, коштовностях, творах мистецтва, антикваріаті тощо.

Зауважимо, що нагромадження вартості в деяких видах грошової та натурально-речової форм не дає їх власникам доходів від неї. Цей чинник та можливість знецінення грошей підштовхнула частину власників заощаджень до їх капіталізації. Тому заощадження стали набувати форми фінансових активів. Суть полягає у вкладенні заощаджень у фінансові активи, зокрема в корпоративні права.

Корпоративні права -- це право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. В Україні така форма заощаджень тільки починає розвиватися, а доходи від фінансових активів становлять незначну частку в доходах суб'єктів економіки. Частково це пояснюється тим, що заощадженням у формі фінансових активів притаманний комерційний ризик. Це явище породжує невпевненість у людей, вони не завжди схильні ризикувати своїми заощадженнями, і це спричиняє зберігання заощаджень в інших, ніж фінансові активи, формах.

Між різними формами нагромадження заощаджень існують взаємозв'язок та взаємозалежність. Так, іноді окремі домашні господарства змушені робити заощадження в готівковій формі у зв'язку з неможливістю придбати товари та послуги тоді, коли це їм потрібно. Відсутність розвинутої інфраструктури грошового ринку, його законодавча неврегульованість тощо спричиняють неможливість формувати заощадження у формі фінансових активів. Можливість інфляційного знецінення заощаджень зумовлює формування їх у натурально-речовій формі або нагромадження в іноземній вільно конвертованій валюті.

З огляду на мотиви утворення заощадження поділяють на мотивовані та немотивовані. Виходячи з положення, що мотиви -- це підстава, привід для певних дій та вчинків людини, можна сказати, що вони є явищем суб'єктивним, психологічного порядку. Огляд економічної літератури, присвяченої аналізу мотивів формування заощаджень, дозволяє стверджувати, що ними можуть бути:

· придбання товарів і послуг, оплата яких потребує значної суми грошей, що перевищує кошти, які залишилися після задоволення потреб -- придбання автомобілів та інших товарів, які дорого коштують, вступ у ЖБК, організація відпочинку, здобуття освіти тощо;

· утворення заощаджень для страхування від усіляких випадковостей, забезпечення непередбачених витрат (зміни в соціально-економічному і політичному становищі в країні, зокрема з тимчасовим не працевлаштуванням, необхідністю зміни місця проживання; для оплати медичного обслуговування тощо);

· покриття витрат, пов'язаних з дотриманням звичаїв та традицій (повноліття, одруження, допомога батьків дітям і т.п.);

· отримання додаткових доходів. За мету ставиться не лише максимізація доходу, але водночас мінімізація можливих ризиків. З реформуванням відносин власності виникає можливість використання заощаджень, особливо населенням, на організацію і розширення підприємницької діяльності та придбання власності. Це сприяє отриманню додаткового прибутку і збільшенню доходів від підприємницької діяльності та власності в майбутньому;

· зберігання звичного рівня і структури споживання після виходу на пенсію та інші мотиви.

Наявність заощаджень, особливо населення, може бути немотивованою. Але це не означає, що немає причин для їх утворення. Ними, зокрема, можуть бути: невідповідність між платоспроможним попитом населення на товари і послуги, з одного боку, та обсягами їх виробництва -- з іншого; швидке зростання доходів, коли можливості для розширення споживання ще не привели до виникнення нових потреб; прагнення окремих громадян до нагромадження заради нагромадження; отримання окремими фірмами та групами населення доходів від тіньової економіки.

За спонукальними причинами, заінтересованістю в утворенні заощаджень, вони поділяються на добровільні та вимушені. Добровільні заощадження мають місце тоді, коли суб'єкти економіки свідомо та добровільно відмовляються від поточного споживання з метою забезпечення потреб у майбутньому. Коли суб'єкт економіки через певні зовнішні обставини змушений відмовитися від споживання, то такі заощадження е вимушеними. Так, акціонерні товариства замість того, щоб акумулювати кошти своїх акціонерів, капіталізують частину одержаного прибутку, залишаючи її у своєму розпорядженні. Вимушені заощадження пов'язані з порушенням відтворювальних процесів у економіці країни, зокрема, вони мають місце в умовах розбалансування попиту і пропозиції, а також в умовах інфляції. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між суб'єктами ринку та всередині їх. Вона забирає в одних та віддає іншим. Йдеться про те, зокрема, що скорочення в умовах інфляції доходів однієї частини фізичних осіб компенсується їх зростанням у іншої, темпи оплати праці якої випереджають темпи інфляції.

За умов інфляції втрачається можливість виконання грошима функції засобу нагромадження. Тому слід розмежовувати поняття номінальних та реальних заощаджень. Заощадження, виражені у дійсних на даний момент цінах, є номінальними. Скориговані на індекс цін номінальні заощадження називаються реальними.

Залежно від суспільних цілей нагромадження виділяють заощадження у виробничій сфері та у сфері особистого споживання За умов централізованої планово-адміністративної економіки зазначені сфери були чітко розмежовані: підприємства та організації здійснювали нагромадження у виробничих цілях, фізичні особи -- з метою лише особистого споживання, оскільки були позбавлені будь-якої можливості самостійно здійснювати заощадження виробничого призначення. З реформуванням відносин власності за умов переходу до ринкової економіки виникає можливість використання заощаджень населення на інвестиції та на організацію самостійної підприємницької діяльності.

За характером мобілізації виділяють організовані та неорганізовані заощадження. Організовані заощадження мають місце тоді, коли в їх мобілізації та розміщенні беруть участь банківська система та небанківські фінансово-кредитні установи. На вкладені таким чином заощадження їх власники через певний час отримують доходи. Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" здійснення операцій щодо залучення та розміщення грошових вкладів іншими юридичними особами, крім банків, забороняється. Що ж до небанківських фінансово-кредитних установ, то їх склад та визначення у законодавстві України відсутні, тобто потребують законодавчого врегулювання.

Якщо заощадження вкладаються у товари та майно або нагромаджуються у вигляді готівки, мають місце неорганізовані заощадження, їх наявність не вигідна не лише державі, а й власникам неорганізованих заощаджень. Зокрема, наявність неорганізованих заощаджень для держави ускладнює процес регулювання грошової маси в обігу, а самих власників позбавляє можливості отримання доходів у вигляді процентів, дивідендів тощо.

З урахуванням рівня обчислення виділяють заощадження на мікроекономічному та макроекономічному рівнях. На мікроекономічному рівні вони розглядаються як різниця між особистим післяподатковим доходом громадянина та його споживанням, а на макроекономічному рівні--як різниця між валовім наявним доходом та кінцевим споживанням. Слід враховувати відмінності між ВВП і валовим національним чи наявним доходами, які мають на практиці дуже суттєве значення.

ВВП -- це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених резидентами всередині країни протягом певного періоду. Однак ВВП не враховує первинні доходи, зароблені за кордоном або виплачені нерезидентам. Тому застосовується ширший показник -- валовий національний дохід (ВНД), який враховує, крім ВВП, ще й чисті первинні зовнішні доходи. Різниця між ВНД та ВВП утворюється за рахунок чистого доходу, отриманого від операцій у міжнародному обміні. Отже, ВНД відбиває внутрішні первинні доходи резидентів плюс їхні чисті зовнішні первинні доходи. Наголосимо, що за рахунок первинних доходів резидентів можуть надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки -- за рахунок первинних доходів нерезидентів можуть надаватися трансферти резидентам. Цю обставину враховує валовий наявний доход (ВНД_Н), який обчислюється як сума ВНД та чистих зовнішніх поточних трансфертів. ВНД_Н характеризує вторинний розподіл доходу, включає в ресурсній частині отримані з Інших країн поточні трансферти, а у витратній -- сплачені іншим країнам поточні трансферти.

Відрізняють також валові та чисті заощадження. Валові заощадження розраховуються як різниця між ВНД_Н та кінцевим споживанням. Останнє свідчить про отримані загальноекономічні результати і включає споживчі витрати домогосподарств та державні закупівлі товарів і послуг.

Стимулювання процесів нагромадження та ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до визначених пріоритетів економічного зростання, макроекономічне регулювання спираються на чисті заощадження, тобто валові заощадження за мінусом вартості спожитого капіталу (амортизації). Як зазначається в Посланні Президента України до Верховної Ради, "для нормалізації процесу відтворення норма чистих заощаджень повинна зрости не менш як до 20% ВВП".

Заощадження відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни. Сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції та послуг, рівень науково-технічного прогресу і врешті-решт економічну могутність країни та добробут її населення. Для досягнення головної мети суспільства -- максимізації рівня задоволення своїх потреб -- є необхідним зростання ефективності національної економіки, макроекономічної стабільності. Передумова цього постійне тяжіння ринку до рівноваги між доходами і видатками. В реальному економічному кругообороті рівновага забезпечується тоді, коли економіка витрачає стільки, скільки необхідно для закупівлі виробленого ВВП. Рівноважний ВВП визначається, зокрема, методом «вилучення-ін'єкції». У спрощеному варіанті, в закритій економіці, модель економічної рівноваги за цим методом має вигляд «заощадження = інвестиції». З урахуванням держави вилучення доповнюються чистими податками, а ін'єкції -- державними закупівлями. В результаті цього зазначена модель зводиться до рівноваги між національними заощадженнями та інвестиціями.

Зовнішня торгівля також впливає на модель економічної рівноваги, яка після цього відбиває рівняння: у лівій частині співвідношення між національними заощадженнями та інвестиціями, а в правій -- чистий експорт. Це означає, що за умов дефіциту національних заощаджень певна частка інвестицій фінансується за рахунок іноземного капіталу, а в умовах надлишку -- певна частка національних заощаджень використовується для фінансування іноземних країн. Зауважимо, що існує також зв'язок між державним бюджетом і платіжним балансом: зростання бюджетного дефіциту зменшує національні заощадження і збільшує дефіцит рахунка поточних операцій, що вимагає збільшення чистого імпорту капіталу.

РОЗДІЛ 3. ІНВЕСТИЦІЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

3.1 Поняття та економічна суть інвестицій. Валові інвестиції

Другим основним компонентом приватних видатків є інвестиції. Інвестиції в макроекономіці відіграють подвійну роль. По-перше, це дуже значний та мінливий компонент видатків. Різні зміни в обсязі інвестицій можуть істотно змінювати сукупний попит, а звідси й обсяг виробництва та зайнятість.

На сучасному перехідному періоді при різноманітті складних кризових економічних процесів і взаємовідносин між підприємствами, фінансовими інститутами, державами на внутрішньому і зовнішньому ринках, гострою проблемою є ефективне вкладення (інвестування) капіталу з метою його збільшення.

Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення і полягає у використанні частини додаткового суспільного продукту для збільшення кількості і якості всіх елементів системи продуктивних сил суспільства.

Відповідно до закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991р., під інвестиціями розуміють усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток, або досягається соціальний ефект.

Інвестиції означають збільшення капіталу. Приєднання до існуючого капіталу будівель та устаткування збільшує національний обсяг виробництва і забезпечує економічне зростання у довгостроковому періоді.

Отже, інвестиції відіграють подвійну роль, визначаючи в короткостроковому періоді обсяг виробництва через впливи на сукупний попит. У довгостроковому періоді вони впливають на економічне зростання через капіталоутворення, на потенційний обсяг виробництва та сукупну пропозицію.

Джерело інвестицій -- фонд накопичення, або зберігаюча частина національного доходу, що спрямовується на збільшення і розвиток засобів виробництва, і фонд відшкодування, що використовується для відновлення зношених засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань.

Інвестиції в широкому розумінні можна визначити як витрати ресурсів, що здійснюються з метою одержання в майбутньому користі або прибутку. У такому розрізі рішення про вкладання інвестицій відрізняються від рішень, спрямованих на споживання, для яких характерним є те, що витрати ресурсів спрямовані на одержання тільки негайної корисності.

Інвестиції розподіляються на три основні групи: інвестиції в основний капітал, житлове будівництво та збільшення запасів. У середньому 70% всіх інвестицій - це інвестиції в машини і устаткування, 25% - житлове будівництво і приблизно 5% - зміни в запасах.

Інвестиції в основний капітал - це інвестиції в основні виробничі фонди: машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств. Інвестиції в житлове будівництво - це витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла.

Запаси - це резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, які належать фірмам. Інвестиції в запаси означають їх зміну за певний період, причому зростання запасів свідчить про додатні інвестиції, а їхнє скорочення - про від'ємні інвестиції.

Таким чином, і фірми, і домашні господарства інвестують. Фірми купують інвестиційні товари, аби збільшити капітал і замінити діючий капітал у процесі його вибуття. Домашні господарства купують житло, що також є інвестиціями.

Отже, інвестиції суттєво впливають на сукупний попит, обсяг національного виробництва, зайнятість. До того ж, інвестиції сприяють нагромадженню фондів підприємств і створюють основу для економічного зростання в майбутньому. Нераціональне використання інвестицій призводить до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва.

Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції (ВІ). Вони розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша - на відшкодування його зношення, тобто є амортизацією. Оскільки в кожному періоді знецінюється конкретна частка капіталу, формулу валових інвестицій можна записати так:

ВІ = ЧІ + d K (3.1)

Де ВІ - валові інвестиції, а ЧІ - чисті інвестиції.

d К = A (3.2)

d - коефіцієнт амортизації;

К - вартість об'єктів основного капіталу;

t - поточний рік.

При цьому

ЧІ = Кt+1 - Kt. (3.3)

З формул 3.1 та 3.3 можна вивести таку залежність:

ВІ = Кt+1 - (1 - d)/ Kt. (3.4)

Рівняння 3.4 є базовим для визначення потреби в валових інвестиціях за умов розширеного відтворення, коли має місце нагромадження капиталу.

Майже всі інвестиції здійснюються фірмами, а не домашніми господарствами. Але домашні господарства, приймаючи рішення про споживання і заощадження, спрямовують частину своїх доходів на фінансові ринки, фірми ж звертаються на фінансові ринки за кредитами, використовуючи їх на інвестування.