Споживання, заощадження та інвестиції

Отже, інвестиції створюються заощадженнями, а фінансові ринки дають змогу домашнім господарствам перерозподіляти свої доходи в часі.

3.2 Інвестиційні пропозиції у різних секторах

Інвестиційні пропозиції (проекти) є специфічними видами інвестицій, що здійснюються окремими особами і фірмами в приватному секторі, а також урядами різних країн і організаціями державного сектора.

У обох секторах керівники стикаються з необхідністю приймати рішення про прийняття або відхилення запропонованого інвестиційного проекту, або про вибір певної кількості варіантів проектів з набору запропонованих альтернативних інвестиційних проектів.

Аналіз корисності і витрат - це визначення цілого комплексу методів оцінки i підходів, що можуть бути застосовані та використані керівниками державного сектора в оцінці державних інвестиційних проектів, або в прийнятті політичних рішень щодо того, мають або не мають суттєву економічну вагомість субсидії, у визначенні інвестиційних проектів приватного сектора (що в противному випадку можуть бути не здійснені).

Аналіз доцільності капіталовкладень -- це цілий комплекс методів, що використовують фінансові керівники підприємств у приватному секторі для оцінки запропонованих інвестиційних проектів, що, як правило, включають придбання основного капіталу. Методи і критерії, що застосовуються в аналізі ефективності капіталовкладень, і з погляду методології є тими ж самими, що й в аналізі корисності і витрат.

Інвестування приватного сектору.

Добре відомо, що істотна відмінність між цілями приватного і державного секторів дійсно існую. У приватному секторі, особливо при умовах конкуренції, усі цілі підприємства зрештою пов'язані з одержанням прибутків. Є відомим, що першочергова мета керівництва фірми визначається як максимальне збільшення власності акціонерів - власників фірми, а це те саме, що максимальне зростання ринкової вартості акціонерного капіталу (або ринкової ціни акцій) фірми.

Відомо, що може існувати асиметрія в інформації, що породжує так звану проблему власника-агента, коли права власників щодо прийняття рішень передаються менеджерам, які, можливо, не мають належних стимулів для того, щоб діяти якнайкраще в інтересах акціонерів. Це лише підкреслює важливість ефективного контролю за керуванням з боку рад директорів (які мають захищати інтереси акціонерів-власників фірми), а також належного стимулювання менеджерів фірм, але не зменшує важливості максимального підвищення добробуту акціонера, як першочергової мети фірми. Максимальне збільшення власності акціонерів має бути головним у довгостроковому стратегічному бізнес-плані, що враховує декілька чинників, таких, як термін надходження прибутків, урахування ризику, організація одержання прибутку, фінансова структура і політика виплати дивідендів, а також темпи зростання фірми внаслідок її інвестицій.

Інвестування державного сектору

На відміну від приватного сектора, загальновизнаною першочерговою задачею демократичного уряду, а відповідно i урядового інституту, або державного підприємства є максимальне зростання суспільного добробуту (добробуту громадян). Проте практичне вираження й остаточне досягнення цієї мети є дискусійним питанням, і знаходиться в центрі ідеологічних дебатів про роль уряду, природи і цілей державного втручання в економічну діяльність і величини державного сектора в сучасній ринковій економічній системі.

Економіка суспільного добробуту є розділом економічної теорії, який займається оцінкою економічної діяльності на основі двох фундаментальних критеріїв: ефективності і справедливості розподілу. Концепція ефективності, яка є центральним поняттям в економіці суспільного добробуту, називається Парето-ефективністью, яку можна визначити як створення таких умов, за яких досягається і може підтримуватися відповідною системою відносних цін на чинники виробництва і продукцію одночасно ефективність виробництва і споживання, і загальне узгодження через механізм ринкових цін між ефективними структурами пропозиції товарів та попиту на споживання товарів виробництва. Гіпотетично за існування Парето ефективності в економічній системі, коли всі ці умови виконуються, неможливим було б зробити когось більш багатим без матеріальних втрат для іншого або інших.

У економіці через недосконалість ринкової системи можуть скластися можливості для втручання уряду і державного постачання товарів і послуг у деяких секторах економіки, що призведе до вирівнювання добробуту визначених груп населення в суспільстві без матеріальних втрат для будь-яких інших груп. Такий тип наближення до Парето-ефективності називається Парето-покращанням і (при відсутності значного негативного впливу на розподіл) може вважатись загальним поліпшенням економічного і соціального добробуту згідно з першочерговою задачею уряду.

Отже, виправлення ринкових скривлень через державну політику, у тому числі і через впровадження державних інвестиційних проектів, що створює Парето-покращення, визначається як таке, що узгоджується з цілями уряду. Проте відомо, що в демократичній системі політичний консенсус міг би існувати для політики, що виходить за межі Парето-покращення і потребує політики перерозподілу. Таким чином, перерозподіл через систему прогресивного оподатковування, урядові трансферті виплати (прибуткові субсидії), або державне постачання товарів і послуг у деяких областях економіки може бути важливою метою уряду.

Багато державних інвестиційних проектів потребують також більш широких заходів, чим ті, що входять у схему Парето-покращення, оскільки в такому випадку можуть з'явитися не лише ті прошарки, що сталі більш багатими, а і ті, що пережили випробування з матеріальними втратами, i при прийнятті рішень потрібно враховувати як критерій ефективності, так i задачі уряду щодо розподілу.

Всі інвестиційні складові формують, таким чином, структуру засобів, що безпосередньо впливають на ефективність інвестиційних процесів і темпи розширеного відтворення.

Приклад 1. Інвестиції та проекти очистки вод (Дунай, Дніпро, Озера)

Приклад 2. Інвестиції в ремонт та оновлення складних систем з високою ціною відмови (стартові комплекси, літаки, об'єкти атомної промисловості.)

Приклад 3. Інвестиції в будівництво споруд гідроелектростанції наприклад а Турції, Сирії, Іраку. Можливі конфлікти та міжнародні проблеми по регулюванню загальних ресурсів.

Приклад 4. Інвестування у випуск нової техніки (випуск літаків).

3.3 Класифікація інвестицій

Більш докладно економічну природу інвестицій проясняє класифікація, в основу якої закладені різні ознаки. У якості таких надалі використовуються:

1. види інвестицій;

2. об'єкти вкладення засобів;

3. характер участі в інвестуванні;

4. регіональна ознака:

5. період інвестування;

6. форми власності;

7. форми участі інвестора;

8. ступінь ризику;

9. форми відтворення.

1. Види інвестицій прийнято підрозділяти на:

* кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

* рухоме і нерухоме майно;

* майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

* сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого ("ноу -хау");

* права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права;

* інші цінності.

2. У відношенні об'єктів вкладення засобів інвестиції розуміються як:

* реальні інвестиції, або вкладення засобів у матеріальні (будівлі, споруди, устаткування і т.д.) і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", науково-технічні і проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмного забезпечення і т.д.) активи;

* фінансові інвестиції, або вкладення засобів у різноманітні фінансові інструменти -- цінні папери, депозити, цільові банківські вклади.

3. По характеру участі в інвестиційному процесі інвестиції розділяються на такі види:

* прямі, що припускають особисту участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладенні засобів.

* непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії), які акумулюють і розміщують за своїм розсудом найбільш ефективним способом фінансові засоби. Такі посередники беруть участь у керуванні об'єктами інвестування, а одержувані прибутки розподіляють серед клієнтів. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле, прийнято також називати портфельними.

4. У регіональному аспекті розглядаються інвестиції:

* внутрішні, або вкладення суб'єктів господарської діяльності даної держави;

* іноземні - вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій;

* закордонні - вкладення засобів в об'єкти інвестування за межами території даної країни (придбання цінних паперів закордонних компаній, майна та інші).

5. По періоду інвестування прийнято виділяти інвестиції:

* короткострокові, як правило, тривалістю не більше року (короткострокові депозитні внески, ощадні сертифікати);

* довгострокові, тривалістю понад один рік.

6. По формах власності інвестиції підрозділяються на:

* приватні засоби громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

* державні, що фінансуються за рахунок бюджетних засобів різних рівнів, державними підприємствами і установами.

7. Форми участі інвестора припускають:

* часткова участь у створюваних підприємствах або придбання частини в діючих підприємствах (пайова участь у товаристві з обмеженою відповідальністю);

* створення підприємств, що цілком належать інвестору, або придбання у власність чинних підприємств повністю;

* придбання рухомого або нерухомого майна шляхом прямого одержання або у формі акцій, облігацій, інших цінних паперів;

* придбання концесій на використання природних ресурсів, прав користування землею, інших майнових прав.

8. По ступеню ризику інвестиції діляться на такі види:

* без ризикові;

* ризикові.

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми розраховує мого прибутку. Допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, але і розраховує мого валового прибутку після реалізації проекту. В цьому випадку ризик є критичним;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора, або катастрофічний ризик.

9. Відтворення може здійснюватися в одній з таких форм інвестицій:

* нове будівництво, або будівництво підприємств, будинків, споруд, здійснюваний на нових площах і по попередньо затвердженому проекту;

* розширення діючого підприємства - будівництво других і наступних черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, будівництво нових або розширення існуючих цехів із метою збільшення виробничої потужності;

* реконструкція діючого підприємства - здійснення по єдиному проекті повного або часткового переустаткування і перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного устаткування з метою зміни профілю випуску нової продукції;

* технічне переозброєння-комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.

3.4 Сукупний попит на інвестиції

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС).

Сутність впливу цих факторів на інвестиційний попит полягає у слідую чому:

По-перше, фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку. Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача. Запишемо рівняння:

ЧП = ВВ - ( ПВ + ПП) (3.5)

де ЧП - чистий прибуток;

ВВ -- приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями;

ПВ -- приріст поточних витрат;

ПП -- приріст податку на прибуток.

Але інвестори спираються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП). З урахуванням необхідності зростання капіталовіддачі можна записати формулу очікуваної норми чистого прибутку:

ОЧНП = ОЧП / ЧІ * 100% (3.6)

Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок, що головним фактором мотивації до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку.

По-друге, інвестиційні витрати пов'язані з джерелами їх фінансування. Досить поширеним джерелом фінансування інвестицій є банківський кредит. Тому важливу роль у динаміці інвестицій відіграє відсоткова ставка. Якщо очікувана норма чистого прибутку - це мета інвестування, то відсоткова ставка - це ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб позичити грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу. Для прийняття рішення інвестори зіставляють очікувану норму чистого прибутку і відсоткову ставку. Якщо відсоткова ставка нижча від очікуваної норми чистого прибутку, то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо, навпаки, - інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде.

У прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна відсоткова ставка. Номінальна ставка (ВС ) визначається в поточних цінах, реальна відсоткова ставка (ВС ) - це номінальна ставка скоригована з урахуванням інфляції.

ВС = ВС - ТІ (3.7)

Концепція реальної ВС пояснює парадокс значних за обсягом інвестицій за умов високих номінальних ВС і високих темпах інфляцій (ТІ): реальні ставки відсотка стають тоді низькими.

Зазначимо, що реальна відсоткова ставка вимірює дійсні витрати на одержання позики. Тому інвестиції залежать від реальної, а не від номінальної ставки відсотка.

Зв'язок між реальною відсотковою ставкою і інвестиціями виражається формулою:

ВІ = - f (BCp) (3.8)

Це рівняння показує, що інвестиції є функцією відсоткової ставки. Причому знак (-) означає, що між попитом на інвестиції і відсотковою ставкою існує обернена залежність.

Із зростанням реальної ставки відсотка попит на інвестиції скорочується тому, що вони стають дорожчими.

У макроекономічному аналізі базовою моделлю інвестиційного попиту є модель, в якій інвестиції є функцією відсоткової ставки. В такій моделі відсоткова ставка є основним фактором, який визначає інвестиційний попит, а очікувана норма чистого прибутку є сталою величиною і диференціюється за окремими інвестиційними проектами [6]. У графічній формі ця модель має такий вигляд:

Сукупний попит на інвестиції

Графік 3.1

Як видно із графіку 3.1 на горизонтальній осі графіка інвестиційного попиту відкладена вартість інвестиційних проектів, які об'єднані в окремі групи залежно від рівня ОНЧП:

Перша - вартістю 50 дол. з ОЧНП - 10%;

Друга - вартістю 150 дол. з ОЧНП - 6%;

Третя - вартістю 200 дол. з ОЧНП - 3%.

Сумарна вартість всіх інвестиційних проектів становить 400 дол.

На вертикальній осі графіка відкладена реальна ВС. Тепер розглянемо залежність інвестиційного попиту від ВС за даної пропозиції інвестиційних проектів за умов, що ОНЧП для кожної групи інвестиційних проектів не змінюється.

Якщо ВС_р = 12%, то інвестиційний попит відсутній. Це пояснюється тим, що серед усіх запропонованих економікою інвестиційних проектів ОНЧП менше ВС_р. Якщо ВС_р знизиться до 8%, то виникає інвестиційний попит вартістю 50 дол.. Це пояснюється тим, що лише серед інвестиційних проектів першої групи ОНЧП більше ВС_р, тобто 10% більше 8%.

Якщо ВС_р знизиться до 4%, то інвестиційний попит збільшиться до 200-т дол.. Це пояснюється тим, що ОНЧП перевищує ВС_р вже по першій і другій групах інвестиційних проектів, тобто 10% і 6% більші 4%.

Якщо ВС_р знизиться до 2%, то інвестиційний попит збільшиться до 400-т дол., оскільки за інвестиційними проектами всіх груп ОНЧП перевищує ВС_р, тобто 10%, 8%, 6% більше 2%.

Отже, доцільність інвестування і інвестиційний попит виникають за умов, коли ОНЧП більше ВС_р. При заданому рівні ОНЧП чим нижча ВС_р, тим більший попит на інвестиції. Тому крива інвестиційного попиту набуває вигляду негативно похилої лінії.

Із наведеного графіка видно, що між інвестиційним попитом і очікуваною нормою чистого прибутку існує пряма залежність, а між інвестиційним попитом і відсотковою ставкою - обернена.

Крім відсоткової ставки на інвестиційний попит впливають фактори, які змінюють рівень очікуваної норми чистого прибутку за даної відсоткової ставки. Умовно назвемо ці фактори невідсотковими. До них належать:

Технологічні зміни. Технічний прогрес, тобто розробка нового більш продуктивного устаткування, зменшує середні витрати на виробництво продукції, або підвищує її якість. Внаслідок цього зростає норма чистого прибутку від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту за даної відсоткової ставки.

Рівень забезпеченості основним капіталом. Від, того якою мірою кожна галузь забезпечена основним капіталом, залежить очікувана норма чистого прибутку від додаткових інвестицій.

Якщо виробничі потужності певної галузі задовольняють попит на її продукцію, то інвестування буде стримуватися. Недостатність виробничих потужностей стимулює збільшення інвестицій з метою нарощування виробництва відповідно до попиту.

Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування. Якщо ці витрати скорочуються, то очікувана норма чистого прибутку збільшується, а інвестиційний попит зростає. І навпаки.

Податки на підприємця. Приймаючи інвестиційні рішення, підприємці розраховують на очікуваний прибуток після сплати податків. Тому збільшення податків депресивно впливає на інвестиції. І навпаки.

Очікування. Як уже зазначалося, метою інвестування є чистий прибуток. Інвестиції - це насамперед ризик стосовно того, що доход від них перевищить витрати на них. Якщо економічні умови в країні погіршуються, фірми утримуються від інвестицій. Навпаки, коли фірми сподіваються на пожвавлення в недалекому майбутньому, попит на інвестиції зростає. Крім того, якщо фірми очікують, що зростання виробництва товару призведе до різкого скорочення попиту на нього навіть при зниженні ціни, то немає стимулів вкладати у виробництво цього товару інвестиції. І навпаки.

Невідсоткові фактори збільшують або зменшують сукупний попит на інвестиції, переміщуючи криву попиту на інвестиції вправо, чи вліво. На відміну від них, відсоткова ставка викликає зміщення по самій кривій попиту на інвестиції.

Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. До факторів, які впливають на мінливість інвестицій, в першу чергу належать такі:

Тривалість строку служби інвестиційних товарів. Тому закупки нових інвестиційних товарів можуть бути відкладені, що зменшить інвестиції. Оптимістичні прогнози можуть вплинути на прийняття рішення про модернізацію, нове будівництво, що призведе до зростання інвестицій.

Нерегулярність інновацій. Значні нововведення виникають нерегулярно, це, в свою чергу, впливає на мінливість інвестицій.

Поточні прибутки є дуже мінливими. Підприємства інвестують лише тоді, коли відчувають, що інвестування буде прибутковим. Між тим поточний прибуток дуже часто змінюється, тому й інвестиційні стимули мінливі. Крім того, прибуток є основним джерелом інвестицій, а значить його нестабільність посилює мінливість інвестицій.

Мінливість очікування. За умов тривалого строку служби основного капіталу прийняття інвестиційних рішень здійснюються виходячи з очікуваного чистого прибутку. Фірми прогнозують умови інвестування, переглядають деякі події, що можуть призвести до значних змін умов підприємництва в майбутньому. Суттєво впливають на рішення фірм про інвестування також внутрішньополітичні зміни, розробка нових джерел енергії, демографічні зміни і пов'язані з ними зміни в попиті, зміни в законодавстві, страйки, зміни державної економічної політики тощо. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують фондові біржі, які є показниками загальної стабільності підприємництва.

Висновки

Отже, можна зробити висновок, що споживання -- це придбання домогосподарствами товарів і послуг з метою кінцевого застосування за призначенням. Предмети поточного користування споживаються відразу. Інші можуть служити протягом довгого періоду часу: прикладом товарів тривалого користування є автомобілі, холодильники, телевізори тощо. Аналізуючи рішення домогосподарств про видатки, корисно виділити два стани рішень: перший -- скільки споживати сьогодні і скільки заощаджувати, щоб споживати завтра; другий -- як, споживаючи сьогодні, поєднати в певному співвідношенні товари і послуги. Щоб зосередитися на першому з цих етапів, припустімо, що існує тільки один вид товару для споживання.

Визначення ролі заощаджень можна звести до таких основних положень:

По-перше, держава у своїй економічній політиці має виходити з того, що заощадження є важливим компонентом економічної рівноваги, порушення якої спричиняє негативні процеси в економіці.

По-друге, звичайно заощадження не дорівнюють запланованим інвестиціям, але вони постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, регулюючу роль на якому виконує процентна ставка. Якщо заощадження перевищують інвестиції, то пропозиція грошей перевищує попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому процентна ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженнями. І навпаки, якщо нерівновага на ринку позичкового капіталу порушується збільшенням інвестицій, то процентна ставка зростає. Використовувати заощадження для інвестицій тоді, коли їхня ефективність менша від ставки процента, є неефективним. Отже, ланкою, що поєднує заощадження та інвестиції, є норма процента.

По-третє, заощадження, особливо домашніх господарств, -- найважливіше джерело формування інвестицій, без яких неможливим є стабільний соціально-економічний розвиток держави. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формується за рахунок заощаджень домашніх господарств. Тому необхідно забезпечити систему заходів для відновлення та посилення довіри населення до збереження коштів у кредитно-фінансових установах.

По-четверте, заощадження є одним з джерел покриття бюджетного дефіциту держави, який зменшує їх частку, що направляється на інвестиції.

По - п'яте, заощадження сприяють розв'язанню найскладніших і найназріліших соціальних проблем, що, з свого боку, позитивно впливатиме на прискорення економічного розвитку.

Справа великої політичної, економічної та соціальної ваги -- зміцнення позицій середнього класу, питому вагу якого треба довести в наступному десятиріччі не менш як до 45--50% від загальної кількості населення, одночасно скоротивши частку людей з доходами, нижчими за прожитковий мінімум. Це, зокрема, якісне житло, висока забезпеченість товарами тривалого користування, наявність автомобіля, доступність якісних медичних та побутових послуг, освіти тощо.

Становлення середнього класу відбуватиметься за рахунок збільшення стійкого прошарку власників нерухомого майна, земельних ділянок і акцій, прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, фермерських господарств, посилення законодавчого захисту інтелектуальної власності і зміцнення на цій основі соціальних позицій та доходів представників науково-технічної інтелігенції, діячів культури й освіти, фахівців середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів.

Список використаної літератури

1. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка. Європейський контекст. - К.: Основи, 1998.

2. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. З англ.. В. Мусієнко та В. Овсієнко. - К.: Основи, 1996.

3. Газета „Урядовий кур'єр” від 23 лютого 2000.

4. Журнал „Економіка України” №11 - 2000.

5. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс. - В 2-х т.: Пер. с англ. - М., 1992.

6. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

7. Мочерний С.В. Економічна теорія. - К.: Академія, 1999.

8. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання Прес, 2002.

9. Савченко А.Г. Макроекономіка. Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1996.

10. Селищев А.С. Макроэкономика. - СПб.: Питер, 2000.

11. Семюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка: / Пер. з англ. - К.: Основи, 1995.

12. Статистичний щорічник України за 2003 рік. - К., 2003.

13. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2001-2011 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. - К.: Ін форм.-вид. центр Держкомстату України, 2002.