Економічні закони товарного виробництва

Історія розвитку товарного виробництва, його специфіка та ознаки. Суперечності як джерело і рушійна сила його розвитку. Сутність товару і його властивостей. Теорії вартості, корисності і цінності. Економічні закони і категорії товарного виробництва.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.05.2010
Размер файла 44,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

40

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО. ТОВАР І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ

1.1 Характеристика товарного виробництва

1.2 Товар і його властивості

1.3 Теорії вартості, корисності, цінності

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ РУШІЙНІ СИЛИ ТА ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

2.1 Суперечності -- джерело і рушійна сила розвитку товарного виробництва

2.2 Економічні закони і категорії товарного виробництва

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Осмислення сучасних економічних проблем через призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки України.

Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство, їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна. Спроби запровадження нетоварних форм господарювання поза межами натурального господарства закінчувались безуспішно.

Загальною умовою виникнення, розвитку i функціонування товарного виробництва е суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною i юридичною свободою виробника.

Отже дана робота присвячена закономірностям розвитку товарного виробництва. Метою роботи є якомога більше вивчення й висвітлення теми для кращого розуміння даного виду виробництва, так як все що є навколо нас - товари.

На сучасному етапі розвитку країни дуже важливо розуміти всю значущість товарів бо без товарів не було б і ринку, а отже встановлення ринкових відносин, що є для України першочерговою ціллю, було б неможливим.

РОЗДІЛ І. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО. ТОВАР І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ

1.1 Характеристика товарного виробництва

З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути панівним типом суспільного виробництва в західному суспільстві, відбувся перехід до загального товарного господарства.

Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні поширене в країнах, що розвиваються. В середині XX ст. в їx натуральному i напівнатуральному виробництві було зайнято 50--60 відсотків населення. Деякі його прояви мають мicцe i в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). У несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна, політика автаркії тощо) може з'явитися тенденція до натуралізації виробництва. Сплеск натурального господарства спостерігається в Україні (городництво, споживче підсобне господарство) в умовах гострої загальної кризи.

На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво i заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом. Товарне виробництво -- це такий тип організації економіки, за якого продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів i надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між виробниками та споживачами, економічну взаємозалежність їx, яка розпочинається з придбання засобів i предметів праці i закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін.

Економічна відособленість товаровиробників -- це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження i використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва i вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.

3 економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність i відплатність їx відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва i обміну.

Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом i споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає о6ов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто ґрунтуючись на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства i товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника.

Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед. Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу -- бартерне господарство, вищу -- грошове господарство. У бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар -- гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній -- на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру. Нині грошове господарство дедалі більше розвивається, особливо в передових ринкових країнах, у кредитно-грошове, що ще більше знижує суспільні витрати.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.

Просте й підприємницьке товарне виробництво мають як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці -- це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке -- на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший -- зі стабільною, другий -- з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період від глибокої давнини до другої половини XX ст. Історія другого типу розпочалась у другій половині XX ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягом усього XIX ст. використовувала в основному лише два матеріали -- чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин -- бавовняні, вовняні, лляні, шовкові. У другій половині XX ст. спостерігається безперервне поновлення номенклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбувається кожні 5--6 років. Є підстави вважати, що з початку XXI ст. процес безперервного поновлення номенклатури товарів буде домінуючим в економіці.

1.2 Товар і його властивості

Товар -- це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Центральною проблемою товарного виробництва є встановлення ціни товару, знаходження її основи. Ціна визначається насамперед сукупністю його властивостей -- споживною вартістю і вартістю, які закладені в основу товару.

Споживна вартість товару -- це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття -- потребу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди тощо -- потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва.

Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Якщо не брати до уваги ті конкретні економічні форми, в яких за певних умов виступають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається із споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість -- це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців.

Специфічно історичний характер споживної вартості виявляється не лише в тому, що вона є предметом обміну, а й у тому, що вона відбиває ступінь суспільного поділу праці, його історичну зрілість.

Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди навчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Науково-технічний прогрес, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки розкривають все нові можливості та способи використання природних і штучних матеріалів, їх нові корисні властивості. Проте загальна економічна теорія вивчає лише роль споживної вартості в системі суспільних відносин, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Сучасний світ споживних вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого споживання. Крім того, існує ринок ремісничих товарів. Переважну їх частину становлять вироби ручної чи частково індустріальної праці. Особливим є ринок раритетів (рідкостей). Це, з одного боку, унікальні наукові відкриття та конструкторські розробки, а з другого -- шедеври мистецтва. Товари такого ринку збагачують виробництво культурними і естетичними цінностями та традиціями. Все більшого значення серед сукупності споживних вартостей набувають різні види сучасного транспорту, енергії, інформації, комп'ютерного забезпечення, доставки енергоносіїв тощо.

Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вартості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюється залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого товару, вони завжди мають щось загальне. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони -- продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об'єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця -- те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості -- мають спільну міру.

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.

Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.

Розрізняють індивідуальну і суспільне необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.

Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природнокліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, -- індивідуальною вартістю.

Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільне необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільне нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді й у даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників. Суспільне нормальні умови виробництва -- це типові, пануючі в конкретному суспільстві в певний час.

Отже, величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці й вимірюється суспільне необхідним робочим часом. Величина останнього, як правило, збігається з індивідуальними витратами праці тих товаровиробників, які доставляють на ринок переважну більшість товарів одного виду, і встановлюється стихійно в процесі конкурентної боротьби. Такі товаровиробники знаходяться в кращому становищі, ніж їх конкуренти, що мають більші витрати праці, оскільки останні зазнають втрат на суму реалізованої продукції, помножену на різницю суспільної та індивідуальної вартості продукції.

Суспільне необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Продуктивність праці виражається в кількості продукції, виробленої за одиницю часу (годину, робочий день, місяць тощо), або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості й обернено пропорційно продуктивній силі праці.

Під час інтенсивнішої праці одиниця часу виражає більшу масу праці. Це свідчить про те, що сам по собі робочий час не може дати повного уявлення про фактичні витрати праці. Тому при різній інтенсивності праці він не може бути безумовним мірилом вартості. Суспільне необхідні витрати праці вимірюються робочим часом лише при її середній інтенсивності.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця -- кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої (редукція праці) через ринкові відносини.

У цілому величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці, а також його корисністю.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар. З одного боку, вона має корисний зміст і створює блага та послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспільних умов. З іншого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид -- це конкретна праця, другий -- абстрактна праця.

Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і, нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній, корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Конкретна праця створює певну споживну вартість (хліб, вугілля, метал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів корисної праці (трудових зусиль хлібороба, шахтаря, металурга, будівельника, лікаря, вчителя та ін.). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмінність від праці іншого товаровиробника.

Другий бік праці -- праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як джерело вартості в товарному виробництві.

На всіх історичних етапах суспільного розвитку праця виступає, з одного боку, як корисна, доцільна, а з другого -- як витрата фізичних і розумових сил, як "праця взагалі". Однак лише за умов товарного виробництва ця подвійність набуває особливих історичних форм як праця конкретна і абстрактна. Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартості. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специфічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників.

Процеси конкретної праці -- це сукупність економічних явищ, безпосередньо пов'язаних з функціонуванням конкретної праці; процеси абстрактної праці -- це всі безпосередньо пов'язані з нею явища. До перших належать: процес створення споживної вартості товару, в якому вирішальну роль відіграє корисна форма праці; створення споживної вартості товару як результат функціонування конкретної праці; перенесення старої вартості з засобів виробництва, здійснюване конкретною працею, на заново створюваний товар. До других -- створення вартості товару як результат функціонування абстрактної праці; створення додаткового продукту незалежно від його конкретних форм. В усіх цих випадках йдеться лише про нерозривно пов'язані між собою сторони економічних явищ товарного виробництва, оскільки процеси конкретної праці не існують окремо від відповідних процесів абстрактної праці, а останні перебувають в органічному зв'язку з першими. Крім того, конкретна праця, створюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впливає й на споживну вартість товару.

Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни як у конкретній, так і в абстрактній праці. У зв'язку з розвитком нових видів виробництва і технологій, використанням у них немеханічних форм руху матерії (наприклад, лазерної тощо) з'являється багато нових професій (видів конкретної праці), чимало старих -- відмирає. Разом з тим суттєво підвищується рівень кваліфікації робочої сили. Стосовно абстрактної праці найважливіші зміни полягають у значному збільшенні інтенсивності витрат, насамперед розумових, психічних, нервових сил трудівників, а також у зростанні складності виконуваної ними праці.

Як бачимо з викладеного, обидві властивості товару -- споживна вартість і вартість -- тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв у такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого -- індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також споживної вартості.

Виготовлення тих чи інших товарів -- особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаровиробників -- власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця, В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.

1.3 Теорії вартості, корисності, цінності

Як було зазначено, вартість і споживна вартість товару тісно взаємопов'язані. Цей взаємозв'язок виражається в категорії цінності товару, яка перш за все спирається на вартість товару.

Завдання будь-якої теорії цінності -- дати відповідь на два фундаментальні запитання. Перше -- яка кінцева основа цін і, отже, мінових пропорцій в умовах товарного виробництва? Друге -- яке кінцеве джерело (або джерела) доходів членів суспільства? Ціни в товарному виробництві включають ці доходи. Тому розв'язання питання про кінцеву основу цін взаємопов'язане також з відповіддю на запитання про кінцеве джерело доходів.

Залежно від вирішення цих питань в економічній теорії розрізняють ряд теорій цінності. В цілому, їх можна об'єднати у дві великі за своєю основою групи: 1) теорії об'єктивної вартості; 2) теорії суб'єктивної корисності. Представники теорії першої групи вважають, що вартість товару в своїй основі об'єктивна і джерелом її утворення є затрачена на виробництво товару праця. Прихильники теорій другої групи розглядають вартість як суб'єктивну категорію і виводять її з оцінки людьми корисності певного товару порівняно з корисністю інших благ. У теоріях першої групи вартість аналізується як існуюча незалежно від відчуттів людини, від її суб'єктивних оцінок корисності товару. В теоріях другої групи вартість виводиться з інтенсивності бажань споживача та з наявного ринкового запасу певного товару, як суб'єктивна корисність.

Зародки теорій обох названих груп вчені знаходять ще у видатного давньогрецького мислителя Арістотеля (384--322 pp. до н. е.). Від нього й до наших днів у трактуваннях вартості -- фундаментальної проблеми економічної науки -- відбувається розвиток теорій об'єктивної вартості й суб'єктивної корисності. При цьому досить часто навіть у працях видатних учених-економістів ці теорії мирно розташовувалися поряд.

Вагомий і ґрунтовний внесок у розробку теорії трудової вартості зробили представники класичної політичної економії У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо та ін. Згідно з нею, кінцевою основою ціни і кінцевим джерелом усіх доходів є затрати праці в процесі виробництва. За Давидом Рікардо, вартість товарів прямо пропорційна кількості праці, затраченої на їхнє виробництво, і обернено пропорційна продуктивності праці.

Трудова теорія вартості має і глибокий моральний зміст. Визначення вартості працею передбачає всезагальність і рівність (у якісному розумінні) всіх видів праці, безвідносно до його конкретної форми. Це веде до визнання якісної рівності всіх людей як працівників, виробників. Рівність товарів в обміні означає якісну однаковість праці виробників цих товарів і, отже, принципову рівнозначність їх як особистостей.

Класична політична економія дала початок новій гілці подальшого її розвитку -- економічній теорії марксизму. К. Маркс не лише зберіг класичну традицію прихильності до трудової теорії вартості, визнання вартості первісною категорією економічного аналізу, а й зробив новий, якісний внесок у її подальшу розробку. В працях К. Маркса розроблено вчення про подвійний характер праці, втіленої в товарі, розкрито суперечності між приватною і суспільною, конкретною й абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, досліджено історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрито природу, сутність і функцію грошей як загального еквівалента, розв'язано "проблему трансформації" (тобто перетворення вартості в ціну виробництва і, як істотна її ланка, перетворення доданої вартості в прибуток). В економічному вченні марксизму трудова теорія вартості, незалежно від її особливих форм -- прибутку, відсотка, земельної ренти тощо, посідає центральне місце.

Послідовники Маркса різноманітних напрямів на основі трудової теорії вартості розвинули економічну теорію марксизму, зокрема розробили проблеми: власності, її впливу на суспільне виробництво; економічного відокремлення виробників; особливостей товарного виробництва в різних умовах; багатоукладної економіки; ролі держави в економіці; суспільного відтворення й економічного зростання на макрорівні; регулювання цін, їхньої системи; оплати праці; функціонування соціальне орієнтованої ринкової економіки, специфіки взаємозв'язку різноманітних форм бізнесу в ринковому господарстві з державним регулюванням, конкуренції в умовах сучасного рівня розвитку в ньому виробництва; соціального захисту й забезпечення членів суспільства та ін.

Доступність цих розробок вела до того, що ті з них, які були необхідні й підходили для соціалізації ринкової економіки, широко використовувались у теоретичних концепціях ринкової економіки немарксистських досліджень на макро- і мікрорівнях, наприклад, у теоріях соціального ринкового господарства; держави загального благоденства; конвергенції економічних систем з утриманням позитивних, історично вивірених, перспективних елементів; сітьового планування; колективних форм праці на підприємствах і т. ін.

У першій групі теорій вартості світовій економічній науці відомі й інші концепції: ті, які в центр уваги ставили витрати, й ті, що перемістили її на розподіл результатів виробництва.

Крім трудової вартості, до "затратних" концепцій класичної політекономії належать також теорія затрат виробництва й теорія трьох факторів виробництва. У нерозвинутому вигляді вони були вже в працях А. Сміта.

Представники теорії затрат виробництва -- Дж.С. Мілль, Дж.Р. Мак-Куллох, Р. Торренс та інші -- розглядали затрати виробництва як основу мінової вартості та цін, вважаючи, що нову вартість створює не лише жива, а й минула праця. При цьому саме поняття праця трактувалося вельми широко: до нього зараховувалася дія тварин, сил природи, робота машин і т.ін. Учені керувалися тим, що оскільки величина затрат виробництва залежить від цін на окремі їхні елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання затрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елементи затрат.

Родоначальник теорії трьох факторів виробництва -- відомий французький економіст Ж.Б. Сей (перша половина XIX ст.) та його численні послідовники (серед них англійський класик Дж.С. Мілль -- середина XIX ст.) -- трактували формування вартості в процесі виробництва як результат функціонування трьох його основних факторів: праці, капіталу й землі. За цією концепцією, всі вони беруть рівноправну участь, яка визначається для кожного з них ринком, у створенні вартості. Кожний із цих факторів "створює" відповідну частину вартості: праця -- заробітну плату, капітал -- відсоток, а земля -- ренту. Отже, вартість -- це складова з доходів, а доходи, в свою чергу, -- це продовження відповідних факторів виробництва. Виведення доходів із продуктивності факторів означало, що власники капіталу й землі присвоюють відсоток і ренту. За наявності усуспільненої власності на ці фактори виробництва такі доходи належать широким верствам суспільства.

У відомому варіанті теорії трьох факторів виробництва англійського економіста У.Н. Сеніора (праці першої половини XIX ст.) доходи виводилися з жертвування власників цих факторів. Тим самим цей варіант теорії набрав суб'єктивної спрямованості.

Етичний зміст теорії трьох факторів виробництва полягає у визнанні рівності власників факторів виробництва у створенні й присвоєнні доходів відповідно до вкладу кожного фактора, з чого робилися висновки про відсутність експлуатації людини людиною, гармонію класових інтересів.

К. Маркс у першому томі "Капіталу", широко абстрагуючись при розгляді проблем вартості, припускав участь усіх факторів виробництва у створенні лише споживчої вартості. У третьому ж томі, в якому досліджуються конкретні економічні явища й процеси щодо ціни виробництва (а також ренти), вчений визнавав вплив факторів виробництва на мінову вартість і ціну. Згідно з Марксом, величина капіталу впливає на ціну через перерозподіл прибутку й перетворену форму вартості -- ціну виробництва. Ціна виробництва утворюється шляхом вирівнювання норми прибутку в різних галузях у середню в процесі переливу капіталів унаслідок міжгалузевої конкуренції.

Теорія трьох факторів виробництва стала попередницею теорії граничної корисності, граничної продуктивності, поставлення (заміщення) та ін., що належали до другої групи.

В останній третині XIX ст. поширився принципово новий підхід до аналізу вартості -- з позицій теорії граничної корисності, що дістала назву маржиналізму, її прихильники (У.С. Джевонс -- Англія; К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк -- Австрія; Л. Вальрас, В. Парето -- Швейцарія; Дж.Б. Кларк -- США; К. Віксель -- Швеція та інші відомі вчені-економісти) відкинули виведення вартості із затрат праці або затрат виробництва, з трьох його факторів. На їхню думку, вартість (цінність) визначається корисністю блага.

Цінність розглядалася ними як суб'єктивна за своєю природою категорія, як судження так званої економічної людини про важливість благ, наявних у розпорядженні людини, для підтримання свого життя і добробуту, а не як суспільна властивість блага. З їхньої точки зору, вартість (цінність) визначається на основі суб'єктивної корисності благ для конкретного споживача з урахуванням зміни їхньої корисності при додаванні додаткової одиниці блага. Згідно з теорією маржиналізму, цінність визначається величиною корисного ефекту від споживання блага людиною, що виражається в граничній корисності блага. На їхню думку, гранична корисність -- це корисність останньої одиниці благ із певного запасу їх, яка задовольняє настійну потребу людини. Звичайно, зазначена гранична потреба в реальному житті визначається платоспроможним попитом покупця. Як бачимо, для авторів і прихильників теорії граничної корисності та її різновиду -- теорії граничної продуктивності -- характерне перенесення центру ваги в економічному аналізі із затрат на кінцеві результати виробництва й споживання.

Таким чином, поняття вартість (цінність) у класиків економічної теорії і в маржиналістів принципово відмінні.

Виникнення й подальший розвиток нового, порівняно з класиками, напрямку в теорії вартості (цінності) було пов'язане з двома головними обставинами. По-перше, зі значним політичним поширенням марксизму, економічна теорія якого, що базувалася на трудовій теорії вартості класиків, стала використовуватись для обґрунтування необхідності докорінних соціально-економічних змін у виробництві та в суспільстві в цілому, його соціалізації і т. ін.

По-друге, розвиток і поширення товарного виробництва на все нові сфери вели, з одного боку, до необхідності для підприємців сприяти цьому процесу, а з іншого -- до прагнення розкрити механізм цін для зростання дохідності підприємств, у тому числі за рахунок вивчення попиту споживачів в умовах насичення й перенасичення платіжного попиту.

У кінцевому підсумку на сьогодні обидві зазначені обставини стали теоретичною основою формування й розвитку соціальне орієнтованої ринкової економіки в розвинутих країнах ринкового господарювання.

Розширення й поглиблення товарного виробництва, нові ускладнені умови функціонування ринкового господарства поставили перед економічною теорією ринкової економіки цілий ряд практичних проблем. Звідси інтенсивний пошук нових форм і методів теоретичного аналізу ринкового господарства на противагу марксизму.

Прихильники маржиналізму провели дослідження законів функціонування ринкової економіки на основі аналізу поведінки господарюючого суб'єкта в процесі виробництва й на ринку. Для цього використовувались кількісні методи аналізу, зокрема функціонального зв'язку між досліджуваними факторами.

Наприклад, залежність попиту на конкретний товар від його ціни, цін інших товарів, доходу споживача, впливу різного співвідношення затрат праці й капіталу на їхню продуктивність тощо. Звідси й поняття граничної функції -- гранична корисність, гранична продуктивність факторів виробництва й т. ін. Конкретний математичний апарат граничного аналізу було розроблено економістами математичної школи. Згодом для маржиналістів другої пол. XX ст. став характерним певний відхід від ортодоксальних суб'єктивних трактувань економічних категорій, зростання, особливо в працях економетриків (Ч. Кобб, П. Дуглас та ін.) ролі формальнологічного й емпіричного аналізу, які використовуються в теоріях фірми, попиту, ціни, ринкової рівноваги. В цілому, для маржиналістів характерне надмірне перебільшення можливостей кількісного аналізу в економічній теорії, що не дає змоги належним чином розкрити складну систему суспільних відносин. Позитивний бік кількісного аналізу маржиналістів має бути доповнено якісним аналізом, розробка якого є заслугою класиків економічної теорії та їхніх послідовників.

Прихильники теорії граничної корисності відрізняються переходом від аналізу сукупних і середніх величин, характерних для класиків економічної теорії та їхніх послідовників, до широкого застосування граничних, тобто додаткових величин, які, з погляду маржиналістів, виражають спадання інтенсивності бажань споживача у зв'язку з насиченням їх. На основі цього було здійснено розмежування сукупної корисності блага (тобто корисність усього запасу або всієї доступної даному індивіду кількості благ) і граничної корисності блага (тобто корисності останньої одиниці з цього запасу або з доступної кількості благ).

Плодотворним із погляду ринкового господарювання виявилось важливе концептуальне нововведення теорії -- постановка питання про залежність кінцевої ринкової ціни товару від споживача й тих економічних умов, у яких здійснюється купівля-продаж. Цінність благ, які обертаються на ринку, перебуває в безпосередній залежності від величини наявних ресурсів виробника й доходів споживача. Обмеженість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фактора в русі ціни товару. При обмеженні ресурсів гранична корисність дефіцитного товару підвищується в умовах вільної конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, й ціна. "Низька межа" доходів зменшує граничну корисність, установлює рамки споживання шляхом приведення ціни й споживчої вартості товарів у відповідність до платіжного попиту. На відміну від трудової теорії вартості теорія граничної корисності підкреслює особливу роль і значення споживчої вартості товару як фактора ціноутворення.

У теорії граничної корисності цінність продуктивних благ -- праці (робочої сили) й капіталу (його речових елементів), а отже, й затрати виробництва мають похідний характер від цінності (граничної корисності) споживчих благ. Однак залишалося нерозв'язаним питання, як визначається частка кожного фактора виробництва у вартості створеної продукції.

Один з напрямів загального перегляду класичної трудової теорії вартості з погляду Я взаємозв'язку з теорією граничної корисності співзвучний з тією економічною думкою, яка століття тому запропонувала синтезувати "витратну" і "результатну" сторони єдиної теорії економічної цінності (вартості). Початок цьому поклав видатний український економіст M.I. Туган-Барановський, який ще в 1890 p. зазначав, що теорія граничної корисності не спростовує поглядів Д. Рікардо чи К. Маркса, а навпаки, якщо правильно її розуміти, то несподівано підтверджуються вчення названих економістів. Така позиція суперечила поглядам більшості соціал-демократів (К. Каутського, Р. Гільфердінга, Г.В. Плеханова, M.I. Бухаріна та ін.), які вбачали в теорії граничної корисності прямий виклик марксизму. Цьому чимало сприяли й твердження самих творців теорії граничної корисності К. Менгера, Ф. Візера, Е. Бем-Баверка про принципову відмінність її як від вчення класиків політекономії, так і від економічної теорії марксизму. На думку M.I. Туган-Барановського, теорія граничної корисності висвітлює цінність (вартість) з іншого боку, а тому не спростовує, а доповнює трудову теорію вартості, утворюючи з нею органічну єдність. M.I. Туган-Барановський зауважував, що можна було думати про невідповідність між оцінкою блага за його господарською корисністю і його ж оцінкою за трудовою вартістю, але теорія граничної корисності доводить, що обидва принципи оцінки узгоджені. Ступінь узгодженості тим більший, чим більше розподіл праці підкоряється господарському принципу.

На думку M.I. Туган-Барановського, в економіці діють загальні закони: визначення цінності предмета його граничною корисністю і закон, відповідно до якого граничні корисності вільно вироблюваних продуктів пропорційні до їхньої трудової вартості.

Лінія примирення трудової теорії вартості й теорії граничної корисності, відкрита Туган-Барановським, міцно утвердилася в XX ст. Численні її прихильники серед російських та українських учених (В.К. Дмитрієв, В.Я. Желєзнов, P.M. Оржецький, А.Д. Билимович та ін.) також виступали за органічний синтез двох теорій, виходячи з господарського принципу. Цей принцип вони виводили з досвіду внутрішніх переживань господарюючого суб'єкта, які проявляються в його вчинках. Прихильники пропонованого синтезу виходили з принципу релятивізму (відносності). Вони вважали, що жодна з відомих економічній думці теорій вартості (цінності) не є абсолютною. У кожній із цих теорій є раціональні основи, елементи, а всі вони разом дають досить повне уявлення про предмет.

Стрижнем другого напряму загального перегляду взаємозв'язку трудової теорії вартості та функціональної теорії граничної корисності є те, що в останнє десятиліття XX століття велика група вчених-економістів колишнього СРСР зробила висновок про можливість об'єднання теорії граничної корисності й трудової теорії вартості за умови економічного, а не суб'єктивно-психологічного трактування змісту граничної корисності. Економічне трактування зводиться до визначення прирощення економії праці споживача за рахунок прирощення корисності продуктів. Унаслідок цього розроблено нову економічну теорію -- кориснісно-затратну, або трудову, теорію споживної вартості.

Прихильники другого напряму вважають догматичним визначення вартості винятково втіленою в товарі суспільною працею та усунення від розгляду корисності. На їхню думку, вартість (цінність) є синтезом результатів і затрат виробництва, де перші є єдністю конкретної й абстрактної корисності, а другі -- єдністю конкретної й абстрактної праці (ширше -- всіх відтворюваних ресурсів, які мають альтернативні можливості застосування). При цьому в поняття конкретна корисність вкладався той же зміст, що й у сучасне поняття споживна вартість.

Третій напрям виходить з того, що в питанні про вимірювання корисності основоположники марксизму не пішли далі загального визнання його необхідності й практично не помітили теорії граничної корисності. Це пояснюється тим, що абстрагування, до якого вони вдалися під час аналізу підприємницької експлуатації, не могло бути застосоване в аналізі функціональної сторони відтворювального процесу. Категорії, необхідні для її розуміння, могли б поставити під сумнів абсолютизацію додаткової вартості як єдиного джерела прибутку капіталу.

У 80-х роках XX ст. у західній економічній літературі набула поширення теорія постіндустріального, інформаційного суспільства. Вона виходить з того, що у високорозвинених країнах світу інформаційний сектор за темпами зростання почав помітно випереджати традиційні галузі, і за прогнозами, ця тенденція посилюватиметься в майбутньому. В США, наприклад, у середині 80-х років в інформаційному секторі було зайнято 46,6% економічно активного населення, тоді як у сфері послуг -- 28,8, у промисловості (без виробництва комп'ютерного і комунікаційного устаткування) -- 22,5; сільському господарстві -- 2,1%. Це свідчить про виникнення в сучасних умовах нового основного джерела вартості, яке пов'язане насамперед з інтелектуальним потенціалом, знаннями працівника, а не з його психофізичними зусиллями, як у минулому. В зв'язку з цим у межах теорії постіндустріального, інформаційного суспільства з'явилася принципово нова концепція вартості -- інформаційна, згідно з якою домінуючим типом у структурі суспільної праці є не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця. "Якщо знання у своїй системній формі, -- пише один із засновників цієї концепції Д. Белл, -- застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів... то можна сказати, що саме вони, а не праця виступають як джерело вартості".

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ РУШІЙНІ СИЛИ ТА ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

2.1 Суперечності -- джерело і рушійна сила розвитку товарного виробництва

Сучасне ринкове господарство є практичною реалізацією рушійних сил та економічних законів товарного виробництва. Що це за сили? В чому їх сутність? Які закони управляють товарним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Відповіді на ці запитання сприятимуть ґрунтовному розгляду проблем сучасного ринкового господарства, якому нині немає альтернативи при всіх його економічних і особливо соціальних суперечностях.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинившись до системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.

Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару.

Суперечності, втілені в товарі, -- це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.

Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб людини -- споживання. В різних суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв'язання суперечностей товарної форми пов'язане з пошуками найефективніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер.

Суперечності, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли товаровиробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється у свою протилежність -- грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність блага "товару" визначає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару досить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції.

Перетворення споживної вартості в свою протилежність -- вартість здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через посередництво ціни -- грошового вираження вартості, втіленої в товарі "праця". Власне через грошову форму розв'язуються суперечності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільне необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень суспільне необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто витрат, які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересічними) умовами виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості.

Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільне необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами відшкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок -- прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють ті товаровиробники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне необхідними та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходяться ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільне необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигідним, товаровиробники розорюються.

Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зростання прибутку -- мета товаровиробників. Останні потрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим більший обсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі суспільного поділу праці.

Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворену форму останньої -- ціну зумовлює відповідні, обов'язкові вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості товарів, їх асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, реклами, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів -- ці та інші вимоги постійно турбують виробника. Від нього вимагаються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері виробництва та реалізації товарів.

Яскравим наочним проявом крайніх суперечностей товарного виробництва в умовах сучасного ринкового господарства, який іде на компроміс і прагне під впливом держави, громадськості й т. п. поєднувати зростання доходів підприємців із соціальними потребами людей, є широке і багатоманітне поширення реклами низки продуктів та послуг на зразок тютюнових виробів, алкогольних напоїв, зброї тощо. Так, з одного боку, в усяких видах реклами тютюнових виробів (радіо, телебачення, щити на дорогах, у людних місцях, реклама на кожній пачці цигарок і т. ін.) обіцяють райську насолоду й видіння, силу і могутність від вживання цієї продукції, а з іншого -- в тій же рекламі поверхово, побіжно, дрібним почерком, але обов'язково попереджається, що вживання цієї продукції шкідливе для здоров'я людини. Всілякі суперечності панування товарного виробництва слід враховувати для можливо нормального існування в ньому.

Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному виробництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку суперечностей товару є грошова форма вираження суспільне необхідних витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрактною працею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуальною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний товар -- золото, який почав виконувати функцію загального еквівалента -- грошей.

Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно виявилися в період великого машинного виробництва, коли створювалася матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечності товару стали властивими товару "робоча сила". Перетворення споживної вартості робочої сили як здатності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага зверталась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов'язане з експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні залишається інший бік проблеми.


Подобные документы

  • Історичні етапи розвитку економічної думки. Економічні закони, принципи та категорії. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Сутність та типи економічних систем. Форми організації суспільного виробництва. Грошовий обіг та його закони.

    курс лекций [197,0 K], добавлен 10.11.2010

  • Суспільний спосіб виробництва є своєрідним ядром економічної системи. Суспільний спосіб виробництва. Закони розвитку товарного виробництва. Конкуренція та її закони. Оборот капіталу підприємства. Форма і сутність суспільного способу виробництва.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 21.02.2009

  • Сутність виробництва. Характеристика товарного виробництва. Зміна місця і ролі людини у виробництві в процесі науково-технічного прогресу. НТП - як основа розвитку виробництва і зниження його потенціальної небезпеки.

    курсовая работа [46,2 K], добавлен 20.12.2003

  • Еволюція суспільного виробництва, етапи його розвитку. Натуральне й товарне виробництво як форми суспільного. Товарна форма виробництва як умова становлення сучасних факторів виробництва. Проблеми та перспективи розвитку товарного виробництва в Україні.

    курсовая работа [316,1 K], добавлен 16.05.2010

  • Критерії розмежування форм організації суспільного виробництва. Головні риси натурального і товарного виробництва. Товар як економічна категорія, його основні властивості. Чинники, що впливають на величину вартості товару. Сутність та функції грошей.

    презентация [526,0 K], добавлен 24.09.2015

  • Політекономія - суспільна наука, система знань про економічні системи, сукупність механізмів та інститутів розвитку й функціонування національного виробництва. Предмет і метод політекономії, виникнення, етапи розвитку. Економічні закони і категорії.

    лекция [278,9 K], добавлен 07.04.2012

  • Товар і його властивості, якісні і кількісна сторони. Аналіз марксистської, маржиналістської, неокласичної концепцій вартості. Роздвоєння праці в товарному господарстві. Закон функціонування і розвитку товарного виробництва. Теорія попиту і пропозиції.

    реферат [55,6 K], добавлен 02.12.2014

  • Товарна форма виробництва: генезис, сутність, основні риси. Загальний та частковий поділ праці як матеріальна основа виникнення та розвитку товарного виробництва. Еволюція товарної форми господарства, її відмінності та характеристика в сучасних умовах.

    контрольная работа [27,3 K], добавлен 01.08.2010

  • Капітал як економічна категорія товарного виробництва, його сутність і зміст. Іноземні інвестиції у світовій економіці. Сутність та класифікація інвестицій. Портфель цінних паперів та фондовий ринок. Залучення іноземних інвестицій в економіку України.

    курсовая работа [58,2 K], добавлен 16.11.2008

  • Виникнення, еволюція, предмет політичної економії. Структура суспільного виробництва. Економічні потреби суспільства. Виникнення товарного виробництва. Характеристика економічних систем сучасного світу, ринкової економіки. Міжнародні економічні відносини.

    курс лекций [164,8 K], добавлен 03.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.