Економічні закони товарного виробництва

Продаж робочої сили, перетворення її споживної вартості в ціну перетворювали її носія -- працівника в соціальне активну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. З цим пов'язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціальне орієнтованого ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі місця, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару "робоча сила", розв'язання їх є важливими стимулами прискорення науково-технічного прогресу.

Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення багатьох соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умов продажу та використання її, конфліктних ситуацій між роботодавцями та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний інтерес пов'язаний з певними соціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно.

Рушійні сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якісних змін, тому системи господарювання, основою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного прогресу.

Товаровиробники, які неспроможні освоїти нові техніку та технологію, працюють в гірших умовах, у них немає перспективи існування.

2.2 Економічні закони і категорії товарного виробництва

Ринкова економіка як органічна система функціонує на основі властивих їй економічних законів -- всезагальних, загальних, специфічних. Закони товарного виробництва посідають особливе місце в цій сукупності. Вони є системоутворюючими, зумовлюють ринкову сутність економіки, її специфічну господарську систему. Головними ознаками того, що ця економічна система ринкова, є господарювання в громадському масштабі, засноване на виробництві та реалізації товарів (продуктів, послуг, ресурсів), наявність розвинутого конкурентного ринку з його регулюючими функціями шляхом дії закону попиту й пропозиції, законів вартості, граничної корисності, грошового обігу та ін., боротьба за одержання прибутку як безпосередньої мети товаровиробника. Усвідомлені чи неусвідомлені орієнтири господарської поведінки суб'єктів ринкової економіки в кінцевому підсумку зумовлені економічними законами товарного виробництва.

Під визначальним впливом цих законів складаються економічні відносини між суб'єктами ринкової економіки (між товаровиробниками і споживачами товарів, товаровиробниками і найманими працівниками, між самими товаровиробниками, між товаровиробниками, споживачами, найманими працівниками та державою) і реалізуються економічні інтереси кожного з них. Здійснюючи виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних та нематеріальних благ, люди мають співвідносити свої дії в суспільному масштабі з економічними законами. Усе це надає поступального розвитку ринковій економіці, яка забезпечує економічне зростання на основі сприйнятливості до досягнень науково-технічного прогресу, постійно стимулюючи його. Утвердившись у Західній Європі в XVIII ст. на базі промислового перевороту, а потім поширившись на весь світ як тип економічної системи, пройшовши кілька стадій у своєму розвитку, сьогодні й у найближчій перспективі товарне виробництво в масштабах суспільства, ринкова економіка найбільш відповідають сучасній біосоціальній сутності людини.

Для поглибленого розуміння законів товарного виробництва та їхніх проявів необхідно врахувати ще одну немаловажну обставину: невизначеність в економічному житті. Світ ринкової економіки надзвичайно складний. Вона являє собою відпрацьований механізм для неусвідомленої координації людей і фірм через систему цін та ринків. Без централізованого інтелекту він розв'язує проблеми, які сьогодні не можуть розв'язати найпотужніші ЕОМ. Однак цей процес іде шляхом проб і помилок, які стосуються доль конкретних людей.

Внутрішня природа функціонування ринкової економіки на основі законів товарного виробництва не виключає час від часу масштабних проявів невизначеності, непередбачуваності. Суспільний поділ праці та економічна відокремленість товаровиробників неминуче породжують неоднозначно оцінювані явища. Множинність суб'єктів ринкової економіки, розбіжності їхніх приватних економічних інтересів, гостра конкурентна боротьба, різноспрямованість і непередбачуваність їхньої поведінки, з одного боку, та вплив політичних, соціальних факторів, з другого боку, можуть істотно позначитись на стані економіки. Явища невизначеності в економічному житті постійно відтворюються і, за всіх зусиль з боку суспільства, їх не можна повністю усунути в ринковій економіці.

Економіка кожної країни, діяльність товаровиробників постійно стикаються з кризовими явищами, непередбачуваними невдачами, яких, як здавалося суб'єктивно, не мало б бути. Суб'єктивні зусилля в напрямі досягнення заданої мети можуть виявитись безрезультатними чи малоефективними. Ринкова економіка функціонує в режимі постійного ризику. Невивірені кроки в проведенні державою економічної політики діють у тому ж напрямі, збільшують проблеми.

В цілому ж визначеність і невизначеність в економічному житті тісно переплетені, невіддільні, стійко і сутнісно пов'язані як протилежні сторони. Цей зв'язок слід розглядати як прояв суперечливої ринкової економіки з властивими їй природними законами товарного виробництва, що виражають сутність і суперечливість цього зв'язку.

Закони товарного виробництва споріднює із законами природи їхній об'єктивний характер. Однак вони істотно відрізняються. І не лише в тому, що виникають тільки в процесі економічної діяльності людей і діють не вічно. Це важливі, але зовнішні ознаки. Закони природи виражають зв'язок явищ, які завжди залишаються визначеними, незмінними, точно вимірюваними. Їхню істинність, як правило, можна перевірити експериментальним шляхом. Зв'язки між явищами піддаються опису арифметичними або геометричними виразами, алгебраїчними формулами, графічними схемами. Фактори впливу на ці зв'язки та їхню результативність може бути заздалегідь точно розраховано, оскільки обидві сторони зв'язку характеризуються визначеністю. Вплив суб'єктивного фактора в масштабах світу поки що виключений. Серед природничих наук, які досліджують закони природи, виділились точні науки, інші прийоми використання законів природи для розв'язання практичних завдань.

Господарювання відповідно до законів товарного виробництва відкриває можливість потіснити в економічному житті невизначеність і підвищити, образно кажучи, "питому вагу" визначеності. Це виявляється в підвищенні ефективності суспільної праці, використанні факторів виробництва, зростанні особистого й виробничого споживання. Від кожного суб'єкта ринкової економіки вимагається не розслаблюватись, наполегливо вести пошук невикористаних можливостей, шляхів перетворення їх в елементи суспільного багатства.

Закони товарного виробництва через механізм ринкової економіки виявляють свої сили як сили економічного примусу.

Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: виробляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижувати витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати.

Виробництво та реалізація споживної вартості сприяли формуванню стійких господарських зв'язків між товаровиробниками, заснованих на жорсткій матеріальній відповідальності, обов'язковості та взаємній довірі.

У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилення цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різними сферами виробництва. З підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кількість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регулятором суспільного виробництва.

В сучасних умовах у різних господарських системах регулюванням суспільного виробництва, як правило, займається держава. Зростає значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості як регулятора не усуваються. Очевидно, формування структури виробництва, зміна її неможливі без певних втрат. Врахування попиту та пропозиції, рух цін є важливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва та робочої сили між різними галузями виробництва. Інших надійніших економічних орієнтирів поки що не знайдено.

Важливо підкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни у виробництві товарів під їх впливом означають не що інше, як підпорядкування виробництва задоволенню платоспроможних потреб членів суспільства. В розвинутих економічних системах, заснованих на використанні законів товарного виробництва, подолано таке негативне явище, як хронічний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та платоспроможного попиту на них. Це сприяє формуванню та підтриманню пропорцій суспільного виробництва.

Розв'язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва пов'язані з використанням системи вартісних категорій. Крім уже згаданої вище ціни, до них слід віднести собівартість продукції (індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит і відсоток, земельну ренту, заробітну плату та ін. Ці категорії є формами використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетвореному, модифікованому вигляді. У своєму русі ці категорії відособлюються від суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених.

Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливостей обчислювати та вимірювати витрати суспільне необхідної праці на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього потрібні інші матеріально-технічна та соціальна основи. На практиці узагальненим представником вартості є її грошова форма -- ціна. Особливістю руху ціни є здатність її відхилятися від вартості товару. На практиці це оптова ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін. Роздрібна ціна, якщо на її величину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій, потреба в яких викликана господарською практикою. До них належить передусім прибуток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток, у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі, пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх апробовані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов'язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку.

Використання перетворених форм вартості пов'язане зі створенням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі.

З урахуванням законів товарного виробництва та вартісних категорій побудовано метод господарської діяльності товаровиробника -- комерційний розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного виробництва, визначається результативність використання їх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника. Комерційний розрахунок Ґрунтується на конкуренції товаровиробників, відхиленні цін від вартості, постійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лінію поведінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, технічне удосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення організації виробництва та праці, економія матеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільне необхідних витрат.

Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособлених форм капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізувати свій економічний інтерес. Вимагаються підприємливість, постійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів використання їх.

В умовах комерційного розрахунку кругообіг ресурсів товаровиробника передбачає їх зростання. Початкове авансована грошова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів товаровиробником, виробництво та реалізація товару позбавлені сенсу.

Господарювання на основі комерційного розрахунку неможливе без стабільної грошової одиниці. В умовах істотного коливання її орієнтири підприємницької діяльності втрачають стійкість. Руйнується основа комерційних розрахунків товаровиробника. Виявом нестабільності грошової одиниці є надмірне, таке, що не піддається комерційним прогнозам, коливання на ринку цін не тільки на товари, які виробляє та реалізує товаровиробник, а й на засоби виробництва, робочу силу, які він купує для організації виробництва, комерційної діяльності. Розрахунки, зроблені сьогодні, можуть втратити будь-яке значення завтра.

Нестабільна грошова одиниця перестає сприяти виконанню функції міри вартості, бути надійною формою економічних зв'язків між відособленими товаровиробниками, ними та споживачами як засіб обігу та засіб платежу. Вона не може забезпечити надійний суспільний вимір індивідуальних витрат праці товаровиробників. Тим самим підривається дія сил товарного виробництва. Збагачуються насамперед не ті, хто виробляє необхідні суспільству товари при менших витратах, а спекулянти, які використовують постійне коливання цін. Спекуляція є невід'ємною рисою товарного виробництва, але не визначальною. Вона закладена в самому процесі перетворення споживної вартості в ціну, відособленні торгового капіталу та торгового прибутку, пов'язана з рушійними силами товарного виробництва, коливанням попиту та пропозиції на окремі товари. За певних умов вона може бути віднесена до рушійних сил товарного виробництва, стимулювати їх дію. Проте коли спекуляція починає брати верх, то це свідчить про серйозний розлад у товарному виробництві, його грошовій системі внаслідок знецінення грошей, надмірного випуску їх в обіг, інфляції. Суспільне багатство не зростає, навпаки, підриваються джерела його зростання внаслідок хижацького перерозподілу доходів.

Отже, у товарному виробництві важливе значення має дотримання закону грошового обігу. Суть його полягає в тому, що кількість грошей, необхідна для обігу товарів, повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів, поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей. При цьому від суми цін товарів треба відняти суму цін товарів, проданих у кредит, і суму погашуваних платежів і додати суму платежів, за якими настав час оплати.

Надмірний випуск паперових грошей, кількість яких перевищує вартість існуючої товарної маси, призводить до зниження купівельної спроможності грошових одиниць, тобто інфляції. Така ситуація характерна для періодів соціальних потрясінь, стихійних катастроф, економічних криз і воєн, коли значно скорочуються можливості випуску товарів і в той самий час не зменшуються або навіть зростають витрати держави, яка підтримує обсяги виробництва емісією паперових грошей.

Інфляція підриває нормальне функціонування грошової системи, негативно впливає на процес товарного обігу, зумовлює підвищення цін практично на всі товари. Це призводить до падіння рівня життя народу (особливо тієї його частини, яка має фіксовані доходи), знижує мотивацію високопродуктивної праці, посилює соціальне і політичне напруження в суспільстві, а також страйковий рух, економічні втрати від якого негативно впливають на народне господарство і створюють умови для дальшого зростання інфляції.

Відновлення нормального функціонування грошової системи можливе лише на основі подолання негативних економічних і суспільних явищ. Однак при цьому обов'язковими є заходи, безпосередньо спрямовані на подолання інфляції.

Інфляція як надлишок маси паперових грошей в обігу порівняно з ринковою ціною товарної маси може бути зупинена насамперед вилученням цих надлишкових грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу має назву дефляції. Для цього потрібні чималі державні кошти. Шляхом дефляції відновила стійкість своєї валюти після Франко-прусської війни Франція, а після Першої світової -- Великобританія.

Використовується ще метод нуліфікації: старі гроші прирівнюються до нуля, а замість них здійснюється випуск (емісія) нових. Так, наприклад, були замінені старі гроші у Франції в період революції кінця XVIII ст. Фактично те саме було зроблено в Німеччині в 1924 p., коли мільярд старих марок було прирівняно до однієї нової марки.

Якщо паперова грошова маса не настільки переповнює ринок, щоб її купівельна спроможність наблизилась до нуля, і в той же час уже досягла таких розмірів, а також, якщо держава не в змозі вилучити з обігу надлишки, використовують девальвацію. Вона означає зниження курсу одиниці паперових грошей. Це найпоширеніший метод оздоровлення грошового обігу.

Девальвація будь-якої валюти зачіпає інтереси насамперед широких верств населення країни, оскільки різко підвищує ціни на предмети широкого вжитку. Разом з тим вона негативно відбивається на економіці тих країн, які імпортують товари з держав, що проводять девальвацію, оскільки за один і той самий обсяг товарів імпорту доводиться платити дорожче в національних грошових одиницях.

Закони вартості, попиту та пропозиції, грошового обігу є основою системи економічних законів товарного виробництва. В країнах з розвинутою системою товарного виробництва особливого значення набуває забезпечення відносної стійкості національної грошової одиниці. Поряд з регулюючими функціями ринку активну роль у цьому відіграють держава, фінансово-кредитна система. Свідченням цього є авторитетність на внутрішньому ринку таких грошових одиниць, як долар США, німецька марка, англійський фунт стерлінгів.

У цілому загальні залежності між ціннісними обсягами витрат і результатів виробництва, між цінами, попитом і пропозицією являють собою поверхове вираження дії загальних законів товарного виробництва і обігу -- законів вартості, попиту і пропозиції тощо.

Реалізація рушійних сил товарного виробництва можлива лише в певному господарському середовищі при зростанні економічних функцій держави. Ці сили несумісні з монополією в господарюванні, вони паралізуються в умовах відсутності конкретного середовища, вільного ціноутворення.

Економіка України не може успішно розвиватися, не спираючись на рушійні сили розвитку, втілені в товарному виробництві, систему його законів. Життєвість такого підходу була перевірена досвідом нової економічної політики 20-х років, яка потім була підім'ята адміністративно-командною системою. Складність переходу до ринкової системи господарювання пов'язана з тим, що адміністративно-командна система створила відомчо-бюрократичну монополію, яка проникла в усі пори економіки та соціальної свідомості. Вона ґрунтувалася на безроздільному пануванні державної власності на засоби виробництва, що призвело до усунення з економічного життя власника та підприємця. Отже, сформувалися відчуження, пасивність, байдужість безпосереднього виробника, марнотратство; була підірвана система мотивацій, працелюбства, діловитості. Кінцевим наслідком цього стала низька ефективність виробництва, що негативно вплинуло на життєвий рівень народу. Тільки злам державної монополії шляхом роздержавлення та приватизації, створення багатоукладної економіки, де рівноправне місце посядуть конкуруючі державна, муніципальна, акціонерна, кооперативна, приватна у вигляді індивідуально-сімейної і підприємницької з найманою робочою силою та інші форми власності, сприятимуть переходу до ринкової системи господарювання.

ВИСНОВОК

Отже, просте й підприємницьке товарне виробництво мають як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці -- це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке -- на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ведяпин В.І. Загальна економічна теорія. - М., 1995.

2. Гош О.П. Політична економія: Підручник. - К.: Преса України, 1999.

3. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

4. Макконнел Р., Брю С.Л.. Економікс: принципи, проблеми, політика - М.: Республіка, 1992.

5. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: /Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К., 2002.

6. Основи економічної теорії: Підручник /За ред. Ю.В. Ніколенка. - К.: Либідь, 1998.

7. Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1994.

8. С. Мочерный "Основы экономической теории". - Тернополь, 1993.

9. Теоретическая экономика. Политэкономия /Под ред. Г.Н. Журавлевой, Н.Н. Мильчаковой. - М.: ЮНИТИ, 1997.

10. Шухов Н.С. Ценность и стоимость: В 2-х частях. - М., 1994.