Ринок і проблеми його становлення в Україні

2

Ринок і проблеми його становлення в Україні

Зміст

Вступ

Розділ І. Сутність та основні види ринку

1.1 Сутність ринку

1.2 Функції ринку

1.3 Умови функціонування ринку

1.4 Види ринків

1.5 Типи ринків

Розділ ІІ. Класифікація ринків

Розділ ІІІ. Тіньовий сектор ринку

Розділ ІV. Інфраструктура ринку

4.1 Фондова біржі

4.2 Товарна біржа

4.3 Біржа робочої сили

Висновок

Список використаної літератури

Словник економічних термінів

Вступ

Ринок як одна з категорій товарного виробництва у процесі еволюції зазнав істотних кількісно-якісних змін, що не могло не позначитися на його визначенні в останні понад два століття. У працях А.Сміта і Д.Рікардо термін "ринок" не набув чіткого політекономічного визначення, оскільки його відносили до зовнішніх, поверхневих явищ ринкової економіки, а тому використовували переважно для характеристики ринкового попиту.

Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст О.Курно. На його думку, цей термін позначає "будь-який район, на якому взаємовідносини покупців і продавців вільні, тому ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко й швидко вирівнюватися". Англійський економіст А.Маршалл стверджував, що "чим досконаліший ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той самий час платили за одну й ту саму річ однакову ціну". У підручнику "Економікс" ринок розглядається як "інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг". Американський економіст П.Хейне стверджував, що "ринок -- це набір взаємозв'язків, або процес конкурентних торгів". Наведені визначення об'єднує те, що всі вони виходять із тлумачення західними науковцями предмета економічної науки, тобто без акцентування на вивченні виробничих або економічних відносин. Крім того, у перших двох визначеннях наголошується на тенденції до вирівнювання цін, тобто називається важлива функція ринку.

Розвиток ринку в сучасних умовах являється дуже актуальною проблемою, на яку в останній час вже почали звертати увагу державні органи.

Розділ І. Сутність та основні види ринку

1.1 Сутність ринку

Історично ринки виникли ще в рабовласницькому суспільстві. Але до XII ст. міста з округами були відокремленими економічними районами і мало залежали від ввозу продуктів харчування, сировини.

У XII ст. починає розвиватися обмін між містами. В них відбуваються численні регулярні ярмарки. Так, у середині XII ст. ярмарки у великих містах на півдні Франції відбувалися по 6 разів на рік. Це свідчило про початок формування єдиного внутрішнього ринку. Отже, поняття «ринок» спершу означало місце, де продавалися і купувалися товари.

Таке розуміння ринку значною мірою збереглося й досі. Наприклад, у західній економічній літературі дається визначення ринку як інституту або механізму, що зводить покупців і продавців окремих товарів і послуг.

У давнину перед тим, як зустрітися на ринковій площі з покупцями, продавці спершу розселялися із своїм товаром на околиці міста і лише в дні ярмарку завозили його на площу. Нині продавець може ввечері прорекламувати свій товар по телебаченню, зібрати сотні, а то й тисячі замовлень по телефону, а наступного дня розіслати товари поштою, не зустрічаючись безпосередньо з покупцем.

Інша ситуація при купівлі такого виду сучасного товару, як акції, облігації. Якщо великий банк купує значну кількість акцій в іншого банку або компанії, то необхідна для цього сума передається електронною поштою у вигляді сигналів і зараховується на рахунок продавця. Існують свої відмінності і при продажу нерухомого майна, грошей, робочої сили, знань, інформації тощо.

Але в будь-якому випадку є покупець і продавець (з посередниками або без них), які вступають між собою у відносини купівлі-продажу різноманітних товарів і послуг. Такі відносини -- складова частина економічної власності (або виробничих відносин), оскільки в процесі купівлі-продажу здійснюється привласнення товарів і послуг, відповідних сум грошей та ін. Отже, ринок -- це певна сукупність відносин власності між покупцями і продавцями з приводу купівлі-продажу товарів і послуг та механізм забезпечення цього процесу згідно із законами товарного виробництва. Включення до ринку механізму забезпечення процесів купівлі-продажу товарів і послуг означає, що ринок є складовою частиною господарського механізму.

1.2 Функції ринку

В сучасній економічний системі ринок виконує такі основні функції:

1) здійснює остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізацію, перетворює продукт праці на товар;

2) забезпечує безперервність процесу суспільного відтворення (зокрема зв'язок між виробництвом і споживанням), формує цілісність національної системи та її зв'язок з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;

3) спонукає виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні затрати нижче від суспільне необхідних, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їхню якість і споживні властивості;

4) здійснює регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, приводить у відповідність платоспроможний попит і пропозицію, нагромадження і споживання та інші пропорції;

5) сприяє контролю споживачів над виробництвом, вирівнюванню цін;

6) посилює конкуренцію між виробниками товарів і послуг як в масштабі окремих країн, так і в межах світового господарства.

1.3 Умови функціонування ринку

Для ефективного функціонування такого ринку необхідні певні умови.

1. Реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинутих країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність (заснована як на своїй, так і на чужій праці), колективна власність (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна власність, муніципальна власність, змішані форми власності (різні комбінації названих форм).

2. Неспроможність суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін. За наявності такого впливу, що передбачає існування монополій (в т. ч. олігополій як колективних монополій), ефективність функціонування ринку зменшується.

3. Розвинуте антимонопольно законодавство та наявність достатніх механізмів реалізації цього законодавства. Ця умова значно послаблює монополістичні тенденції в економіці і сприяє ефективному функціонуванню сучасного ринку.

4. Високорозвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки з боку держави (при переважанні економічних методів), що веде до існування регульованого ринку.

5. Наявність і доступність всебічної інформації про ринок. Виконання цієї умови передбачає розвинуту Маркетингову діяльність.

6. Конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності.

7. Розгалужений розвинутий комплекс об'єктів власності, які можуть стати предметом купівлі-продажу. До таких об'єктів належать засоби виробництва, в т. ч. земля, робоча сила, інтелектуальна власність (у формі патентів, ліцензій тощо), послуги, різні види цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікати та ін.), гроші, нерухомість, предмети споживання тощо.

1.4 Види ринків

Залежно від того, що є предметом купівлі-продажу, розрізняють такі види ринків:

1. Фінансовий (у вузькому розумінні -- грошовий ринок). До нього входять ринок готівки, ринок боргових зобов'язань (державних і приватних облігацій), спекулятивний ринок грошей та ринок інших (крім облігацій) цінних паперів -- акцій, сертифікатів.

Те, що на передній план виходить фінансовий ринок, зумовлено насамперед тим, що гроші, привласнення якомога більшої маси прибутку у грошовій (а не в товарній та ін. формі) є основною метою підприємця. По-друге, рух грошового капіталу формує в єдине ціле рух інших форм капіталу (промислового, товарного), а отже, й ринковий механізм. По-третє, гроші є загальним еквівалентом, тобто найбільш рухливою формою власності. По-четверте, грошовий ринок найбільше відповідає вимогам досконалої конкуренції, є найдосконалішим. Це зумовлено наявністю найбільшої кількості на ньому продавців і покупців (або суб'єктів), однорідністю товару, інформацією про цей об'єкт торгівлі та ін.

2. Ринок робочої сили, що на поверхні явищ виступає як ринок праці. Друге місце, яке посідає цей вид ринку у загальній структурі ринку, зумовлено тим, що робоча сила, «людський капітал» (за термінологією західних учених) відіграє нині важливішу роль у процесі виробництва, ніж «фізичний капітал» (засоби виробництва). Про це опосередковано свідчить і той факт, що частка заробітної плати в національному доході розвинутих країн Заходу становить близько 60 %. Ринок робочої сили -- надзвичайно складний. У ньому виділяють ринки професійні, галузеві, регіональні та ринки робочої сили окремих сфер народного господарства (матеріального і нематеріального виробництва тощо).

3. Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (за термінологією «Економіко»). Попит на цей вид капіталу залежить насамперед від величини процента (або ефективності вкладення грошей у цінні папери). При зростанні процента попит на засоби виробництва (а отже, інвестиції у розширення виробництва) зменшується, і навпаки. У ринку засобів виробництва виділяють ринок засобів праці і ринок предметів праці. Ринок засобів праці поділяють- на ринок нового і ринок уживаного (потриманого) устаткування, а також ринок специфічного устаткування, яке виготовляють за індивідуальними замовленнями.

4. Ринок предметів споживання. Складовими елементами цього ринку є виробництво товарів тривалого користування (телевізорів, холодильників, автомобілів, відеотехніки, пральних машин тощо) та поточного споживання.

5. Ринок послуг. Послуга -- це особлива споживна вартість процесу праці, виражена в корисному ефекті, що задовольняє потреби людини, колективу й суспільства. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайним товаром, з матеріальними благами) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю. Поряд з предметами споживання, які існують у вигляді товарів, існує певна кількість предметів споживання у вигляді послуг. Тому послуги не можна зберігати, транспортувати.

У складі послуг виділяють особисті послуги, що задовольняють потреби окремої людини, та послуги, які задовольняють колективні й суспільні потреби. До перших належать, наприклад, послуги, що задовольняють потреби людини у здобутті освіти, охороні здоров'я, культурно-побутовому обслуговуванні тощо. До других -- послуги щодо задоволення потреб з охорони громадського порядку, оборони, управління суспільством, в т. ч. народним господарством.

Такий поділ послуг значною мірою збігається з характеристикою послуг з точки зору затрат праці. В цьому випадку розрізняють послуги матеріального і нематеріального характеру (або чисті послуги). До першого виду відносять ті послуги, на виробництво яких затрачається праця з доведення до споживачів створених у процесі виробництва матеріальних благ. Сюди входять послуги транспорту, житлово-комунального господарства, побутового обслуговування населення та інші. До другого виду відносять послуги працівників сфери освіти, охорони здоров'я, культури, охорони громадського порядку та ін.

За такої класифікації поділ послуг здійснюється відповідно до сфери матеріального (послуги торгівлі, громадського харчування, побутові) і нематеріального виробництва (послуги транспорту й зв'язку, житлово-комунального господарства, освіти, охорони здоров'я та ін.).

Слід зауважити, що одна частина послуг у сфері побутового обслуговування належить до сфери матеріального виробництва (наприклад, ремонтні роботи), а друга -- до сфери нематеріального виробництва.

Із розгортанням НТР в Україні зростатиме роль різноманітних інженерно-консалтингових послуг, таких, як:

передпроектні (техніко-економічне обґрунтування при створенні нових об'єктів, попереднє дослідження їх доцільності тощо), проектні (розробка проектів, схем, робочих креслень та ін.), післяпроектні послуги (підготовка контрактів, торгів тощо) та рекомендаційні маркетингові послуги. Комплекс цих послуг і сфера діяльності, в якій вони надаються, має назву інжиніринг.

6. Ринок інтелектуальної власності. Як і в категорії «економічної власності», в інтелектуальній власності також виділяють кількісний та якісний бік. У першому випадку -- це різні об'єкти інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, проекти, «ноу-хау», програми математичного забезпечення, наукові прогнози тощо). У другому -- ті відносини, що виникають і розвиваються між людьми з приводу створення і привласнення названих об'єктів власності.

Важливим елементом ринку послуг в сучасних умовах є ринок «ноу-хау» (дослівно--«знати як»). В широкому розумінні «ноу-хау» -- це сукупність технічних знань і виробничого, комерційного та іншого досвіду, необхідних для виготовлення якогось виробу, відтворення виробничого процесу і т. ін. «Ноу-хау» включає не тільки технічну, а й комерційну інформацію, а також неопубліковані винаходи і застосовується у ліцензійних угодах, домовленостях про технічне, співробітництво тощо. «Ноу-хау» вважається власністю підприємства разом з патентами на винахід, товарними знаками, авторськими правами.

Обмін «ноу-хау» може здійснюватися за згодою між підприємствами шляхом передачі документації, організації навчання працівників, участі спеціалістів у промисловому виробництві. Як правило, «ноу-хау» здійснюється разом з передачею патентних прав, продажем виробів. Інколи підписуються домовленості, об'єктом яких с виключно «ноу-хау». Інформація на зразок «ноу-хау» передається за контрактом в таких формах: технічної документації (креслення, проекти, схеми, техніко-економічне обґрунтування, технологічні карти, методики, розрахунки, формули і т. п.); усної інформації і показу, в процесі яких повідомляються технічні відомості, передається досвід, навички, прийоми роботи, виготовлення взірців технічних об'єктів, ознайомлення з якими розкриває закладеш в них конструктивні та інші рішення.

7. Валютний ринок -- це важлива сфера економічних відносин з приводу куплі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних і поштових переказів), виражених в іноземній валюті. На валютному ринку здійснюються операції із зовнішньої торгівлі, розрахунків, міграції капіталів та робочої сили, туризму. З точки зору організаційних відносин валютний ринок функціонує через коресподентські рахунки між банками різних країн. Переважна частина операцій на ньому здійснюється у найбільших банківських і валютно-біржових центрах Лондона, Нью-Йорка, Цюріха, Токіо та інших міст.

На валютному ринку відбуваються такі два види операцій: 1) спот -- негайна поставка валюти; 2) форвард -- поставка валюти через певний час, як правило, через місяць за узгодженим на момент укладення угоди курсом. У деяких країнах поряд з офіційним валютним ринком існує паралельний ринок, на якому курси валют відхиляються від офіційних курсів. Є також нелегальні («чорні») валютні ринки. Такий ринок існує і в Україні, де валютний курс визначається залежно від попиту і пропозиції валют.

8. Ринок інформації -- певна сукупність економічних відносин з приводу збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Від якості та ємкості інформації залежить правильність прийнятого рішення. Інформація -- це рідкісне благо. Щоб отримати його, потрібні певні затрати. Між виробником і споживачем на ринку інформації є посередники, основна функція яких -- збір і продаж інформації. Ринки різняться ступенем поінформованості та можливістю реальних дій таких посередників у реалізації товарів і послуг. За цей вид послуг посередники беруть комісійну плату. Так, відомий аукціон Сотбі, на якому продаються твори мистецтва, бере 20 % від ціни реалізації, а ділери державних цінних паперів -- 1/32 %.

1.5 Типи ринків

Залежно від суб'єктів господарського життя виділяють різні типи ринків. З урахуванням історичного процесу виникнення ринків основними з них є:

1. Вільний ринок -- це ринок, на який вивозяться товари і послуги багатьох незалежних товаровиробників, жоден з яких не виробляє більшу частину продукції, неспроможний внаслідок цього впливати на рівень цін, а процес ціноутворення здійснюється через механізм вільної конкуренції. Частка виготовленої кожним товаровиробником продукції така, що навіть об'єднання трьох -- п'яти товаровиробників не дає їм змоги зосередити у своїх руках переважну частину товарів і послуг певного виду. Такий ринок існував на нижчій стадії розвитку капіталізму, тобто з початку XVI -- до кінця XIX ст.

2. Монополізований ринок -- ринок, на який вивозяться товари і послуги незначної кількості товаровиробників, кожен з яких виробляє таку частку продукції, що може впливати на рівень цін. Об'єднання кількох таких виробників дає змогу зосередити левову частку товарів і послуг в їхніх руках і внаслідок цього диктувати ціни на ринку. Так, у США три гігантські автомобільні концерни («Дженерал моторз», «Форд моторз» і «Крайслер») сконцентрували у себе близько 94 % загального випуску автомобілів. Такий ринок у західній економічній літературі називають олігополістичним (від грецького слова «оліго» -- декілька).

3. Регульований ринок -- це. ринок, який регулює і контролює держава за допомогою заходів адміністративного та економічного характеру. Адміністративні заходи -- це насамперед антимонопольно законодавство, економічні -- податкова, кредитна, фінансова політика тощо.

Жоден з цих ринків у розвинутих країнах світу в чистому вигляді не існує. В одних сферах та галузях економіки переважає вільний (наприклад, сфера послуг, роздрібної торгівлі), в других -- монополізований, у третіх -- регульований ринок. Але в цілому у цих країнах має місце поєднання ринкових важелів регулювання економіки з державним регулюванням, причому переважає останнє.

Виділяють також національний, світовий, регіональний та інші ринки

(Рис. 1).

Основними суб'єктами внутрішнього ринку є населення, фірми та держава. Серед фірм виділяють приватно-підприємницькі, партнерства, корпорації, державні, споживчу кооперацію, взаємно-ощадні банки, неприбуткові організації та фірми тощо. З точки зору правових форм розрізняють особисті підприємства, відкриті товариства, командитні товариства, розширені командитні товариства, негласні товариства, акціонерні товариства, командитні товариства на акціях, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства, картелі, консорціуми, змішані підприємства (концерн, трест).

Розділ ІІ. Класифікація ринків

Розрізняють ринки засобів праці, природних ресурсів, предметів праці, землі, робочої сили, праці, технології, інформації, товарів, нерухомості, послуг, ринок інтелектуальної власності, фінансовий ринок та ін. Більшість із них може бути поділена на локальні ринки. Так, ринок товарів поділяється на оптовий і споживчий ринок; ринок інтелектуальної власності -- на ринок патентів, ліцензій, "ноу-хау", програм математичного забезпечення та ін.; фінансовий ринок -- на ринок інвестицій (довготермінових кредитів), ринок грошей (короткотермінових кредитів), ринок валюти, ринок цінних паперів, ринок золота (у сучасних умовах він є водночас і ринком товарів).

Відповідно до ступеня монополізації розрізняють монополізований і олігополістичний ринки.[6]

Монополізований ринок -- ринок, на якому один-два виробники або продавці можуть зосередити у своїх руках усю або переважну масу виробленої продукції, всю сукупність товарів певного виду і диктувати ціни.

На немонополізованому ринку існує багато продавців, кожний з яких окремо неспроможний впливати на процес ціноутворення.

Олігополістичний ринок -- ринок, на якому декілька продавців певних товарів чи послуг можуть домовлятися між собою (письмово або усно) щодо поділу ринків збуту і впливати на рівень цін, тобто існує групова монополія.

Між монополізованим і регульованим ринками спільним є те, що ці ринки -- високоорганізовані, виникли й розвиваються на вищій стадії капіталізму, існують в умовах дії тенденції до підриву товарного виробництва. Різняться ці типи ринків, по-перше, тим, що монополізований (у тому числі олігополізований) охоплює тільки один сектор економіки і лише частково немонополізований (тією мірою, якою розвиваються контрактні відносини між крупними й середніми та дрібними підприємствами), а регульований -- всю економіку в єдності трьох секторів (у тому числі державного), хоч і неоднаковою мірою. По-друге, суб'єктом регулювання монополізованого ринку є монополія (у тому числі й олігополія -- колективна монополія), а суб'єктом регульованого -- держава і наднаціональні органи. По-третє, мета такого регулювання в межах монополізованого ринку -- привласнення монопольно високих прибутків, а мета державного -- стабілізація економічної системи, узгодження різних інтересів (приватних, колективних і суспільних), певне задоволення загальнонаціональних проблем.

Одним із критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок готової продукції та ринок замовлень (у тому числі державних, торговельних організацій).

Крім того, виділяють організаційно-функціональну структуру ринку, що містить контрактну систему закупівель: систему бірж, ярмарків, виставок та інших посередницьких структур із збуту товарів; прямі зв'язки між виробниками і збутовими організаціями (без посередників), між виробниками і споживачами; маркетинг, рекламу та ін.

Фінансовий ринок (у вузькому значенні -- грошовий ринок, ринок позичкових капіталів) -- певна сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал.

Фінансовий ринок, по-перше, спрямовує в єдине русло рух інших форм капіталу, а отже, й ринковий механізм. По-друге, гроші -- найрухливіша форма власності, а цінні папери -- основна форма багатства. По-третє, фінансовий ринок (насамперед грошовий) найбільше відповідає вимогам досконалої конкуренції, що зумовлено однорідністю товару, наявністю інформації про цей об'єкт торгівлі тощо.

Розрізняють такі види цінних паперів: а) акції, облігації (підприємств і державних позик) та іпотечні облігації; б) купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, вар-ранти (складські свідоцтва) та ін. Суб'єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, домашні господарства, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава та ін. Об'єкти фінансового ринку -- особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і торговельного капіталів та ін. Основні важелі цього ринку -- попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Продавцями капіталу на фінансовому ринку в сучасних умовах є комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, ощадно-зберігальні асоціації, заможні верстви населення тощо. У багатьох країнах світу ними є також різні міжнародні фінансово-кредитні організації, транснаціональні банки та ін. Основні покупці капіталу на фінансовому ринку -- промислові, торговельні компанії, держава і населення. Водночас вони самі здійснюють продаж цього особливого товару.

Основними продавцями капіталів є страхові компанії (із страхування життя) і пенсійні фонди, які стабільно акумулюють довготермінові грошові надходження від населення. Такої стабільності не мають комерційні банки, оскільки їх депозити формуються з ліквідних засобів підприємств і особистих заощаджень населення, а частину цих коштів вилучають ті ж суб'єкти.

Розрізняють короткотерміновий (грошовий) і довготерміновий (ринок капіталів) фінансовий ринок. Грошовий ринок, у свою чергу, поділяється на обліковий (об'єктами купівлі-продажу є векселі державної скарбниці та комерційні векселі, короткотермінові цінні папери, що мають високу ліквідність), міжбанківський (на якому тимчасово вільні грошові кошти кредитних установ банки розміщують у формі міжбанківських депозитів на короткий термін). На ринку капіталів виділяють довготермінові позики й цінні папери. Тому довготерміновий фінансовий ринок поділяють на ринок довготермінового кредиту і ринок цінних паперів.

Більшість короткотермінових і довготермінових кредитів надають крупні комерційні банки. На фінансовому ринку існують різні рівні позичкового відсотка для певних категорій позичальників. Так, крупні компанії переважно отримують кредит на тривалий термін, без забезпечення і за нижчим відсотком, ніж дрібні фірми. Ці фірми повинні представити забезпечення, поручительство або гарантію. У багатьох країнах значну частину позик надають у формі відкриття кредитної лінії, що означає досягнення умови між банком і позичальником про максимальну суму заборгованості за кредит і можливість упродовж певного періоду отримати позику без додаткових переговорів з банком. Водночас відкриття кредитної лінії передбачає, що позичальник зберігає на своєму поточному рахунку не менше 20% загальної суми кредиту (компенсаційний залишок), яку він не може вилучити або перенести в інший банк. Ця умова "прив'язує" позичальника до банку.

Якщо кредити надають під заставу, то банк отримує право розпоряджатися закладеним майном (нерухомістю, цінними паперами, депозитними сертифікатами та ін.).

Найнижчою відсотковою ставкою за банківські кредити є базова ставка ("прайм рейт") за незабезпечені короткотермінові кредити для першокласних позичальників. Інші ставки, наприклад в Англії, на 1--5% вищі від базової. Шкала цих ставок зростає, коли надають кредити під цінні папери, товари й устаткування, під боргові зобов'язання позичальників (тобто під дебіторську заборгованість). Ще вищі відсоткові ставки встановлюють при наданні сільськогосподарських кредитів (довготермінових -- під заставу нерухомості й короткотермінових -- під заставу майбутнього врожаю тощо) та споживчих кредитів (під заставу житла, товарів тривалого користування), відсоткові ставки за які найвищі.

Вагомий вплив на розвиток і функціонування фінансового ринку має держава через механізм проведення кредитної політики. Зокрема, держава впливає на величину облікової ставки, на співвідношення попиту і пропозиції на цьому ринку, є кредитором і позичальником, встановлює загальні правила функціонування й розвитку даного ринку, здійснює оперативний контроль за ним тощо.

Для розвитку фінансового ринку в Україні необхідно насамперед подолати економічну кризу, повернути громадянам вилучені державою трудові заощадження, індексувати заробітну плату, пенсії, стипендії відповідно до зростання цін, забезпечити особисту фінансову безпеку, створити інвестиційні фонди тощо.

Істотним недоліком фінансового ринку є випереджаючий розвиток грошового ринку порівняно з ринком капіталів, повільне формування платіжної системи тощо.

Ринок робочої сили -- сукупність економічних відносин між зайнятими і незайнятими найманими працівниками, з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) -- з іншого з приводу організації, використання і купівлі-продажу робочої сили.

Продаж робочої сили здійснюється у сфері обігу. В сучасних умовах результати цього продажу фіксують у колективних та індивідуальних контрактах, в яких зазначають обсяги й умови роботи, величину заробітної плати, тривалість оплачуваних відпусток та ін. Під час тривалої роботи на підприємстві виникають нові обставини, які не можуть повністю знайти своє відображення в контракті. Крім того, колективні договори через певний час переукладаються. Тому сферою продажу робочої сили для уже найнятих працівників певною мірою стає і саме виробництво. Оскільки на зміст колективних договорів, умови їх укладання активно впливає держава, то суб'єкти ринку робочої сили -- не лише підприємець і найманий працівник, а й опосередковано держава. Безпосереднім учасником такого ринку вона є на підприємствах і установах державного сектора економіки.

Крім ринку робочої сили, виділяють ринок трудових ресурсів, на якому суб'єктами купівлі-продажу є не лише робоча сила економічно активного населення, а й випускники вищих, середніх спеціальних та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві.

Основні ланки (важелі) ринку робочої сили -- попит, пропозиція і заробітна плата (ціна вартості й певною мірою споживчої вартості робочої сили). Попит на робочу силу з боку індивідуального, колективного (підприємства акціонерного типу) капіталіста або держави залежить від попиту на товари і послуги, які виробляють підприємства відповідного типу, від рівня їх технічної оснащеності, інтенсивності та продуктивності праці, форм і методів організації виробництва, економічної кон'юнктури, ступеня лібералізації зовнішньоекономічної діяльності країни (зокрема від можливості проникнення на національний ринок продукції іноземних компаній), якості робочої сили та якості праці, величини інвестицій, технічної будови капіталу та ін. Пропозиція робочої сили залежить від рівня народжуваності населення, тривалості освіти й набуття кваліфікації, демографічної політики держави, ринку житла, рівня заробітної плати, престижності праці та інших факторів.

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили. У першому випадку пропозиція робочої сили недостатня (порівняно з попитом), у другому -- попит і пропозиція збігаються, у третьому -- пропозиція перевищує попит. Типовою ситуацією на ринку робочої сили у розвинутих країнах світу є перевищення пропозицією робочої сили її попиту (в масштабі окремої держави, про що свідчить певна кількість безробітних; у деяких країнах безробіття сягає 15% працездатного населення), у поєднанні з дефіцитом на окремі професії. Тому нерівновага на цьому ринку -- загальноприйняте явище. Внаслідок перевищення пропозицією попиту заробітна плата відхиляється вниз від вартості товару робоча сила і навпаки.

У межах загальнонаціонального ринку робочої сили виділяють окремі сегментні ринки або субринки: наприклад, ринок робочої сили в передових наукомістких галузях промисловості і в "старих" традиційних галузях; ринок робочої сили у сферах матеріального і нематеріального виробництва та ін. Кожний із них, у свою чергу, поділяється на ринок робочої сили кваліфікованих, напівкваліфікованих і некваліфікованих працівників з відповідною диференціацією робіт і спеціальностей. Розрізняють також ринок переважно фізичної праці (представлений робітниками), переважно розумової праці (представлений службовцями) і здебільшого творчої праці (представлений інтелігенцією). В умовах НТР спостерігається скорочення першого і зростання останніх двох ринків.

В Україні процес формування ринку робочої сили тільки почався. Його характерними особливостями є значне перевищення пропозицією робочої сили її попиту, відчутна невідповідність між якістю робочої сили та рівнем заробітної плати, низька мобільність робочої сили внаслідок несформованості ринку житла, значних цін на послуги, пов'язані з переїздом на нове місце проживання та ін.

Головними умовами формування ринку робочої сили є також створення стабільних і ефективних стимулів до праці, системи професійної переорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, ринку житла, інтенсивний розвиток малого підприємництва (у розвинутих країнах Заходу дрібні та середні компанії забезпечують більшість робочих місць) тощо.

Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (за термінологією економіка) -- певна сукупність економічних відносин між різними суб'єктами підприємницької діяльності з приводу організації, використання і купівлі-продажу засобів та предметів праці.

Попит на цей тип капіталу залежить насамперед від величини відсотка (або ефективності вкладень грошей у цінні папери). Із зростанням відсотка попит на засоби виробництва (а отже, інвестиції й розширення виробництва) зменшується і навпаки. На ринку засобів виробництва виділяють також ринок засобів праці і ринок предметів праці. Ринок засобів праці поділяють на ринок нового і вживаного устаткування, а також ринок специфічного устаткування, яке виготовляють за індивідуальними замовленнями.

У західній економічній літературі, як ми вже зазначали, стверджується, що продуктивною є не лише праця, а й виробничі фонди (капітальні блага), оскільки з їх допомогою можна отримати більшу кількість продукції, або збільшити дохід. При цьому чистою продуктивністю капіталу називають різницю між сумою споживання благ, виготовлених з допомогою засобів виробництва, і величиною матеріальних благ, витрачених для створення цих засобів. Таку продуктивність, виражену у відсотках, називають "природною" нормою відсотка. Крім того, на відміну від праці, засоби виробництва вважають фактором, який формується самою економічною системою. Насправді, як уже зазначалося, при взаємодії праці і засобів виробництва виникає нова продуктивна сила, так званий синергічний ефект, представлений продуктивною силою самих засобів виробництва.

Для створення масштабного і високоефективного ринку засобів виробництва в Україні необхідно забезпечити реальний плюралізм форм власності, що зумовить формування конкурентного середовища, створить стимули для нововведень, масового оновлення основних виробничих фондів. Крім того, потрібна активна амортизаційна політика держави, слід надавати податкові, кредитні пільги тим підприємствам, які впроваджують нову техніку. Треба також поступово (із роздержавленням та приватизацією економіки) зменшувати питому вагу державних капіталовкладень.

Важливу роль у цьому процесі відіграватиме формування венчурного (ризикового) капіталу, створення фінансово-промислових груп, консультаційних фірм для впровадження нової техніки, створення вільних економічних зон тощо.

Ринок предметів споживання - підсистема економічних відносин між економічними суб'єктами (передусім продавцями і покупцями) з приводу організації, використання і купівлі-продажу товарів тривалого користування (телевізорів, холодильників, автомобілів, відеотехніки, пральних машин тощо) та поточного споживання.

Найважливіші напрями формування такого ринку в Україні -- по-перше, усунення глибокої диспропорції у народному господарстві між групою "А" (виробництво засобів виробництва) і групою "Б" (виробництво предметів споживання). У 2003 p. співвідношення між ними становило 78%:22%, а в розвинутих країнах Заходу -- 35%:65%.

По-друге, слід поступово запроваджувати сучасну систему заробітної плати. У 2000 році середня денна зарплата у Швеції, наприклад, становила до 30 дол., у ФРН -- 28, в Австрії -- 24, у Франції -- 15, а в колишньому СРСР -- приблизно 1 дол. У 2003 p. денна зарплата в Україні сягала приблизно 7,5 дол. Наближення України у цій сфері до західноєвропейських стандартів можливе насамперед за умови істотного підвищення рівня продуктивності праці. Але й нині в Україні існує значна невідповідність між оплатою робочої сили й рівнем цін на предмети споживання. Про це свідчить значне затоварювання продуктами харчування.

По-третє, необхідно на основі радикальної перебудови аграрних відносин, відродження села, розвитку аграрно-промислового комплексу наситити споживчий ринок продуктами вітчизняного виробництва.

Ринок послуг -- певна сукупність економічних відносин із приводу організації та купівлі-продажу послуг.

Послуга -- особлива споживча вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливістю послуги як товару (порівняно зі звичайним товаром, втіленим у речі) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю, а їх неможливо накопичувати, транспортувати тощо.

Розрізняють традиційні (послуги транспорту, зв'язку, страхування товарів, туризм, послуги вчителя, юриста, лікаря, культурні, мистецькі послуги та ін.) і нетрадиційні (маркетингові, інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні, рекреаційні, рекламні, інформаційні та ін.) послуги. Розмежовують також матеріальні (транспорт, торгівля та ін.) і нематеріальні (освіта, охорона здоров'я тощо) послуги, а в межах останніх виділяють внутрішні блага (дані людині самою природою -- здібності до науки, мистецтва та ін.) і зовнішні (дані їй зовнішнім світом -- ділові зв'язки, репутація тощо). У розвинутих країнах світу у сфері послуг зайнято понад 60% працездатного населення, у США -- до 75%. Це свідчить про існування розвинутого ринку послуг.

Послуги створюють як у сфері матеріального (громадське харчування, торгівля, побут та ін.), так і нематеріального (освіта, охорона здоров'я, мистецтво, культура тощо) виробництва. Якщо ціни на послуги перевищують суспільне необхідні витрати їх створення, відбувається надмірне привласнення частки фінансових ресурсів виробниками послуг та їх вилучення з доходів споживачів, Привласнені ресурси можуть розподілятися в різній пропорції між власниками підприємств і установ, що надають послуги, і тими, хто їх створює (якщо підприємства не є власністю самих виробників послуг). Так, в Україні проїзд у громадському транспорті за 1991--2003 pp. зріс приблизно у 250 тис. разів, а номінальна середня заробітна плата -- приблизно у 30 тис. разів. Ще більше за цей період зросли ціни на комунальні послуги, послуги зв'язку, медичні, юридичні, банківські та інші послуги, внаслідок чого із сімейного бюджету типової сім'ї держава та інші суб'єкти вилучають (привласнюють) значну частку.

У розвинених країнах світу людина стає основним елементом національного багатства, а її відтворення (фізичних можливостей, інтелектуальних, організаторських здібностей, основних рис людини-працівника і людини-власника) -- одне з пріоритетних завдань розвитку суспільства. Це означає, що економічні відносини з приводу відтворення працівника нового типу виходять на передній план. Відповідно серед різних типів і видів ринку ринок послуг стає домінуючим елементом ринку.

В Україні внаслідок глибокої економічної кризи майже 90% сімейного бюджету витрачається на харчування (у розвинутих країнах світу -- до 20%). Тому головна увага приділяється відтворенню фізичних можливостей людини, а ринок послуг, спрямований на розвиток і відтворення інтелектуальних, творчих здібностей переважної більшості населення, відтісняється на задній план. Водночас внаслідок значної диференціації суспільства в Україні з'являються престижні дитячі садки, школи, вищі навчальні заклади, лікарні тощо, де привілейована частина суспільства має змогу розвивати всі сутнісні сили людини, її здібності, отримувати дорогі платні послуги.

Головна умова розширення ринку послуг в Україні -- зростання продуктивності праці у сфері матеріального виробництва, насичення ринку товарами широкого вжитку, що дасть змогу збільшити зайнятість у сфері нематеріального виробництва, значно розширити асортимент платних і безкоштовних послуг для населення. Важливими умовами зростання обсягу ринку послуг є також підвищення реальної заробітної плати, формування повноцінного ринку робочої сили та інші фактори.

Як і в категорії "економічна власність", в інтелектуальній власності також необхідно виділяти кількісну й якісну сторони. Кількісна сторона -- це різні об'єкти інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, проекти, "ноу-хау", програми математичного забезпечення, наукові прогнози тощо). Якісна сторона -- відносини, які виникають і розвиваються між людьми з приводу створення і привласнення названих об'єктів власності. Ринок інтелектуальної власності органічно пов'язаний з процесом розгортання НТР, оскільки в той час завершився період перетворення науки на основну продуктивну силу.

Ринок інтелектуальної власності - підсистема економічних відносин між різними господарюючими суб'єктами з приводу організації, використання і купівлі-продажу патентів, ліцензій та інших об'єктів інтелектуальної власності.

Першочерговою проблемою в Україні на шляху формування ринку інтелектуальної власності є прискорене створення нормативної бази для подання, захисту і впровадження винаходів, нових моделей та зразків промислового устаткування. Необхідно оперативно перевести в патенти України ті авторські свідоцтва, які були видані громадянам України відповідними службами колишнього СРСР. Якщо цього не зробити, вона втратить пріоритет на велику кількість винаходів. Україна досягла світового рівня у галузі математики, теоретичної фізики, фізіології, клітинної та молекулярної біології, електрохімії, що дає їй змогу бути активним учасником міжнародного ринку ідей.

Важливу роль у формуванні ринку інтелектуальної власності в розвинутих країнах світу відіграє венчурний (ризиковий) капітал. Він безпосередньо інвестується в ідею, проект, а втілюють їх у життя ризикові фірми з обмеженою відповідальністю у складі декількох осіб. Частина таких фірм може бути самостійною, частина -- відділеннями корпорацій, фінансових груп та ін. В останньому випадку інвестор отримує права на всі новації, які створюють на ризикових підприємствах. Ці новації можуть бути запатентовані та безпатентні ("ноу-хау").

У широкому розумінні "ноу-хау" -- це сукупність технічних знань виробничого, комерційного й іншого досвіду, необхідних для виготовлення певного виробу, відтворення виробничого процесу тощо. "Ноу-хау" містить не лише технічну, а й комерційну інформацію, а також неопубліковані винаходи і застосовується у ліцензійних угодах, домовленостях про технічне співробітництво тощо. "Ноу-хау" вважається власністю підприємства з патентами на винахід, товарними знаками, авторськими правами. Обмін "ноу-хау" може здійснюватися за згодою між підприємствами через передачу документації, організацію навчання працівників, участь спеціалістів у промисловому виробництві. Переважно "ноу-хау" здійснюється з передачею патентних прав, продажем виробів, але інколи підписують домовленості, об'єктом яких є тільки "ноу-хау".

Передання інформації на зразок "ноу-хау" передбачається за контрактом у таких формах: технічна документація (креслення, 5 проекти, схеми, техніко-економічне обґрунтування, технологічні карти, методики, розрахунки, формули тощо); усна інформація і та показ, під час яких повідомляються технічні відомості, пере-і даються досвід, навички, прийоми роботи, виготовлені зразки технічних об'єктів, ознайомлення з якими розкриває закладені у них конструкторські та інші рішення.

Купівля-продаж нововведень поширюватиметься в Україні із зростанням кількості підприємств, які працюють на основі ринкового та оптимального поєднання ринкового і державного регулювання.

Валютний ринок -- важлива сфера економічних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних і поштових переказів в іноземній валюті).

На цьому ринку здійснюють операції зовнішньої торгівлі, розрахунків, міграції капіталів та робочої сили, туризму. З погляду організаційних відносин валютний ринок функціонує через кореспондентські рахунки між банками різних країн. Переважно операції на ньому здійснюють у найбільших банківських і валютно-біржових центрах Лондона, Нью-Йорка, Цюріха, Токіо та інших міст.

Існує два види таких операцій: 1) спот -- негайна поставка валюти і 2) форвард -- поставка валюти через певний час, переважно через місяць за узгодженим на момент угоди курсом. У деяких країнах, крім офіційного валютного ринку, існує паралельний, на якому курси валют відхиляються від офіційних курсів. Є також нелегальні "чорні" валютні ринки, на яких валютний курс визначається залежно від попиту і пропозиції валют.

Ринок інформації -- сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу інформаційних послуг, збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачеві.

Цей ринок також тісно пов'язаний з розгортанням НТР, зокрема другого її етапу, оскільки в цей період сформувався новий елемент продуктивних сил -- інформація. Від якості та обсягу інформації залежить правильність прийнятого рішення. Інформація є рідкісним благом, для отримання якого потрібні певні витрати. Між виробником і споживачем на ринку інформації є посередники, головне завдання яких -- збирання і продаж інформації. Ринки інформації різняться ступенем поінформованості та можливістю реальних дій таких посередників у реалізації товарів і послуг. За цей вид послуг вони беруть комісійну плату. Так, відомий аукціон Сотбі, на якому реалізують твори мистецтва, бере 20% від ціни, а ділери державних цінних паперів -- 1,32%. Своєрідною ціною на ринку інформації є плата за рекламу.

Важливий елемент ринку інформації -- інформація про конкурентів. Збирання, обробку і передавання її в деяких країнах Заходу називають інформаційно-статистичною базою підвищення конкурентоспроможності. Збирання інформації здійснюється насамперед під час візитів фахівців (інженерів, техніків, майстрів, робітників) і стосується тривалості технологічного циклу, пропускної здатності устаткування, рівня запасів, особливостей організації виробництва, конструктивних і технічних можливостей виробів, рівня структури і витрат. Засобом збирання відповідної інформації є перегляд професійних журналів, зустрічі з фахівцями, запрошення консультантів тощо. Відтак узагальнюються найважливіші результати, визначаються основні нормативи та показники діяльності фірм, розробляється план розвитку на близьку перспективу.

Предметом купівлі-продажу на ринку інформації є також теле- та радіопродукція, книги, газети, реклама тощо.

Ринок золота -- сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу золота. Здійснюють її консорціуми місцевих банків (банкірські доми) й спеціалізованих фірм, які займаються очищенням (афінаж) золота і виготовляють злитки, ставлять на них клеймо, зберігають.

Продавцями золота є золотодобувні країни, власники приватних і державних запасів золота. Покупці цього товару -- промислові компанії, які використовують золото у промислових цілях, ювеліри, інвестори, тезавратори, спекулянти. Найбільшу кількість золота продають для використання у промислових цілях.

У період золотого стандарту золото безпосередньо виконувало роль грошей і тому практично його не продавали й не купували. Потреби в золоті промислових компаній і приватних власників, а також реалізацію золота золотодобувних країн і частини золотих запасів держав і приватних осіб забезпечували монетні двори та їх центральні банки, які розмінювали кредитно-паперові гроші на золото за твердим паритетом відповідно до золотого вмісту грошових одиниць. Це означало монетарний розмін. Тому поняття "купівля-продаж золота", "ціна золота" були ірраціональними, мали умовний характер, тобто були позбавлені економічного змісту. Так, у США згідно із законом 1900 р. золотий вміст долара становив приблизно 0,048 унції, або 1505 г. Ціна (умовна) цього золота сягала 20,67 дол. за трійську унцію. Процес купівлі-продажу зводився до того, що продавець обмінював і унцію злитків золота (31,1 г) на 20 дол. 67 центів у золотих монетах. Якщо цей злиток обмінювався на банкноту, то її вільно можна було обміняти на золото. Банкірські доми і спеціалізовані фірми в той період відігравали другорядну роль.

У період золотого стандарту країни, які дотримувалися цього стандарту, повинні були забезпечувати жорстке співвідношення між кількістю грошей в обігу та наявними запасами золота.

Після краху золотого стандарту (скасування вільного обміну кредитно-паперових грошей на золото) була встановлена офіційна ціна на золото -- 35 дол. за унцію, а вміст долара становив 0,888 г золота. У деяких країнах навіть було заборонено володіти золотом, тому приватні тезавратори були позбавлені можливості купувати золото за фіксованою ціною. Після Другої світової війни внаслідок стрімкого зростання цін уряду США стало невигідно продавати золото по 35 дол. за унцію. Тому поступово стали формуватися два ринки золота -- державний і вільний -- з різними цінами на кожному з них. На державному ринку об'єктом купівлі-продажу був державний коштовний метал. США (країна з найбільшими золотими запасами) зобов'язані були продавати золото державним органам інших країн за твердою доларовою ціною. Так, у період 1934--1992 pp. США продали іншим країнам 18 тис. т монетарного золота, а купили 24 тис. т.

Оскільки деякі країни зберігають свої золоті запаси у США (в 1960 р. ці запаси становили до 10 тис. т), то торгівля монетарним товаром (з американською державною скарбницею і однієї країни з іншою) велася здебільшого без його фізичного переміщення. За 1953--1986 pp. Федеральний резервний банк США продав і купив понад 38 тис. т золота, але за межі країни було вивезено менше 5 тис. т.

Вільний ринок золота певною мірою контролювала держава в багатьох країнах, водночас у переважній більшості з них цей коштовний метал продавали і купували вільно. У 1983 р. провідні країни Заходу домовилися про можливість продажу центральними банками частини своїх запасів на вільному ринку, а в 1988 р. -- і купівлі його. Так почав формуватися єдиний ринок золота.

Основними джерелами поповнення цього ринку були видобуток золота деякими країнами, централізовані запаси капіталістичних країн та ін. Незначну частину золота золотодобувні країни продають фірмам (без посередників), а переважну частину його купують і продають з участю спеціалізованих фірм. На Лондонському ринку золота такі операції здійснюють п'ять фірм, які очолює фірма (банкірський дім) Ротшильда, що привласнює значні багатства. На другому крупному ринку золота у Цюріху торгові операції з золотом здійснюють три могутні швейцарські банки. Встановлена ціна на Лондонському ринку (з урахуванням попиту і пропозиції на певний момент) повідомляється в Цюріх (внаслідок чого ціни узгоджуються і вирівнюються). Це означає встановлення світової ціни на золото. На інших ринках (у Мілані, Франкфурті-на-Майні, Токіо та ін.) враховують вартість доставки золота з Лондона і Цюріха, а також плату за страхування та інші витрати, тому ціна на золото там вища.

На міжнародних ринках золота товар продають переважно у стандартних злитках по 12,5 кг 995 або 999 проби. На внутрішніх ринках -- у злитках від 5 до 1 кг, а також у листах, пластинах, монетах та інших формах.

Розділ ІІІ. Тіньовий сектор ринку

Тіньовий сектор ринку та економіки в цілому виражається в тих організаційних формах і структурах, які діють в обхід законодавства, що регулює ринкові відносини.

Їх стале існування і розповсюдженість в усіх країнах ринкової економіки ґрунтуються на об'єктивних суперечностях самого товарного виробництва і обміну. Особливого розмаху тіньові відносини і зв'язки набувають в умовах і сферах екстремального стану (кризові ситуації в економіці, політиці й самій державності, кредитні та інші дефіцити, значна різниця в цінах, у тому числі на робочу силу, в різних частинах світового господарства тощо). Все це дає змогу отримати величезні прибутки, а тіньовим структурам -- сховати їх від оподаткування та ін.