Ринок і проблеми його становлення в Україні

Тіньові відносини і зв'язки є немовби тінню офіційного ринку, ринкового законодавства тощо, які, отримуючи певну самостійність руху, паразитують на суперечностях товарного виробництва і обігу. Проте самостійність існування тіньової економіки надто обмежена. Якщо підрив нею об'єктивних законів товарного виробництва й обігу сягає певної межі, то починає пробуксовувати ринкове господарство, тінню якого вона є, і це впливає на неї саму, різко скорочуючи її можливості. Звідси об'єктивною межею тіньової економіки є нормальне функціонування ринку.

Конкретні організації та прояви тіньової економіки, що існують як загальні форми, не є стабільними і довговічними щодо певних її учасників. Розвиток соціальне орієнтованого ринкового господарства, в якому поєднуються ринкова система і державне регулювання при зростанні ролі колективів власників та їх організаційних структур, И інфраструктури ринку, суспільних організацій тощо, долає суперечності ринкової економіки, а разом з тим і саморух його тіні. Суперечність сучасного ринку розв'язується не через його відкидання, а шляхом використання для всебічного розвитку продуктивних сил і багатства суспільства.

Тіньовий ринок, тіньова економіка істотно впливають на всі сторони економічної В діяльності, на політичне й суспільне життя кожної країни. Цей економічний феномен к властивий усім країнам, незалежно від рівня й моделі економічного розвитку. В загальносвітовому масштабі частка тіньової економіки оцінюється у 5-- 10% валового В внутрішнього продукту. В Україні, за експертною оцінкою, цей показник становить 50--60%. Показник 40--50% є вже критичним. На цьому рівні вплив державно нерегульованих факторів стає настільки відчутним, що суперечності між легальним і тіньовим секторами спостерігаються практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Тіньова економіка -- це економічна діяльність суб'єктів господарювання (фізичних і юридичних осіб), яка не враховується, не контролюється державою і не обкладається податками та (або) спрямована на одержання доходу шляхом порушення чинного законодавства.

Усі види тіньової економічної діяльності можна поділити на три блоки:

-- легальне, але не регламентоване державою виробництво й надання послуг ("неформальна економіка"). До цього блоку можна віднести: не враховане в оподаткуванні виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на непостійній основі, здавання в оренду квартир, гаражів тощо, невеликі підробітки та ін.;

-- порушення в межах дозволеної економічної діяльності ("підпільна економіка"): нелегальне виробництво офіційно дозволених товарів (послуг), ухиляння від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів у межах офіційної економіки і т. ін.;

-- здійснення заборонених видів діяльності ("незаконна економіка"): кримінальний промисел (наркотики, військова зброя, проституція та ін.), рекет, корупція тощо.

До основних причин, які сприяють посиленню та зростанню тіньового сектору економіки в Україні та інших країнах СНД на сучасному етапі, можна віднести:

-- відсутність стабільного і збалансованого законодавства, яке регламентувало б економічну діяльність господарюючих суб'єктів, а також правовий нігілізм із боку населення країни та органів влади;

-- недосконалість (а в окремих випадках відсутність) системи обліку й звітності;

-- нестабільність податкової політики, податковий прес, антагоністичний до інтересів і можливостей більшості господарюючих суб'єктів, які існують у межах законодавчого поля країни;

-- відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;

-- адміністративні бар'єри, правова незахищеність суб'єктів економічної діяльності від зловживань і вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях;

-- безконтрольне збільшення кількості кримінальних структур і безкарність їхньої діяльності;

-- втрата історичних традицій, моральних і етичних норм, які лежать в основі поваги до приватної власності, кодексу підприємницької та робітничої честі й т. ін.

Соціально-політичними причинами живучості тіньової економіки є: по-перше, нестабільність політичної обстановки; по-друге, недооцінка збитків суспільній (національній) безпеці від існування тіньової економіки; по-третє, неадекватність форм і методів діяльності правоохоронних органів у зв'язку з якісними змінами в тіньовій економіці, зокрема в економічній злочинності.

Тіньова економіка поділяється:

-- за умовами діяльності -- на легальну, напівлегальну, нелегальну;

-- за відношенням до офіційної економіки -- на альтернативну, неальтернативну, незіставну;

-- за відношенням до товарного виробництва -- на виробничу, невиробничу, супровідну;

-- за соціальними наслідками -- соціальне позитивну, соціальне нейтральну, соціальне негативну, антисоціальну;

-- за методами нейтралізації державного обмеження й переслідування -- на конспіративну, завуальовану, еміграційну, корумповану, політизовану (соціальне активну), адміністративне захищену;

-- за впливом на офіційну економіку -- на деструктивну, конструктивну;

-- за видом зв'язку з офіційною економікою -- на сумнівну і безсумнівну;

-- за суворістю визначеного законодавством покарання -- на безкарну, адміністративно-відповідальну, кримінально-карану.

Тіньова економіка, як і будь-яке інше соціально-економічне явище, має своє економічне коріння. Загалом -- це суперечності між зростаючими потребами суб'єктів господарювання й обмеженими можливостями легального суспільного виробництва.

Питома вага тіньового сектору економіки суспільства є дуже важливим показником рівня цивілізації та соціально-економічного розвитку останнього, а також -- потенціалу і стабільності державного ладу та керівного режиму. При цьому динаміка зміни показника тіньового сектору в економіці (його збільшення чи зменшення) безпосередньо пов'язана з основними соціально-економічними тенденціями розвитку економіки країни (підйом, спад, застій, криза).

Розділ ІV. Інфраструктура ринку

4.1 Фондова біржі

Поняття "інфраструктура" відображає сукупність різних установ та інститутів, певних видів діяльності, які забезпечують рух об'єктів власності: банки, фондові й товарні біржі, біржі робочої сили, валютні біржі, інформаційні центри тощо.

Фондова біржа -- установа, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів.

Членами біржі є переважно її засновники -- окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. У разі потреби засновники біржі можуть розширити коло її членів, продаючи біржові місця. За сприятливої кон'юнктури ціна місця на Нью-Йоркській біржі сягає 1,5 млн. дол. Члени біржі або державні органи, що контролюють її діяльність, визначають умови, за яких компанія може бути допущена до біржової торгівлі. Так, щоб котируватися на Нью-Йоркській біржі, корпорація повинна мати не менше 22 млн. активів, випустити не менше 1 млн. акцій, кількість акціонерів, які б володіли не менш як 100 акціями, повинна сягати 200 осіб. Тому в середині 90-х років на цій біржі котирувалися акції приблизно 1800 наймогутніших корпорацій (із майже 3 млн. усіх корпорацій Америки). На Токійській біржі котирувалися до 1600 компаній, на Лондонській -- до 2800 компаній. Щоб зареєструватися на Токійській біржі, прибуток компанії за останні три роки повинен становити не менше 300 млн. єн, статутний капітал -- не менше 1 млрд. єн, а дивіденди на одну акцію -- не менше 5 єн. Це означає, що членами фондової біржі можуть бути лише високорентабельні фірми. На цій біржі також продають облігації державних позик.

У світі в середині 90-х років налічувалося до 200 фондових-бірж. У США та Японії моноцентрична біржова система. Це означає, що, незважаючи на існування у США 11 фондових бірж, а в Японії -- 9, домінує в кожній із цих країн одна біржа, розташована у фінансовому центрі країни. В Німеччині, Канаді та інших країнах - поліцентрична система бірж, за якої поряд з головною біржею існує одна або кілька провідних.

Реєстрація на біржі піднімає престиж компанії, полегшує доступ до ринку капіталів, сприяє підвищенню курсу її акцій, а отже, розширює коло акціонерів, У деяких наймогутніших американських корпораціях кількість акціонерів сягає трьох і більше мільйонів осіб. Тому вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростанню могутності крупних корпорацій. Членство на біржі не є раз і назавжди даним. Його необхідно постійно підтверджувати високим і стабільним курсом акцій. Показники курсу акцій є свідченням ділової активності, стабільності економіки. У США, наприклад, використовують агрегований статистичний показник ділової активності, оцінки економічної кон'юнктури -- індекс Доу-Джонса. Він базується на динаміці середніх курсів акцій 65 наймогутніших корпорацій, у тому числі 30 промислових, 20 транспортних, і 15 із сфери комунально-побутового обслуговування, а також на даних про ціну акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюється за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, то на американському позабіржовому ринку його називають ділером, головного посередника на центральній фондовій біржі Нью-Йорка -- спеціалістом, а інших посередників, які пов'язують спеціаліста з покупцями або продавцями, -- брокерами. За свої посередницькі операції брокери отримують винагороду за угодою між заінтересованими сторонами -- клієнтами або відповідно до такси, встановленої біржовим комітетом. За успішного ведення посередницьких операцій брокер може накопичити кошти і стати ділером. Брокери мають свій статут, в якому визначені і порядок управління, прийому до складу членів біржових органів, і їх функції тощо. Керівним органом на фондовій біржі є біржовий комітет (у США -- рада керівників), при якому функціонує біржова комісія, що дає дозвіл або відмовляє у допуску нових цінних паперів на котирування. При біржових комітетах також функціонують котирувальні комісії, які відають питаннями щоденної публікації даних про кількість поданих цінних паперів, їхній курс у курсових бюлетенях. Такі бюлетені випускають у США всі види бірж. На Нью-Йоркській біржі налічується до 50 тис. співробітників, понад 30 тис. зареєстрованих представників членів бірж, май-k же 1500 членів біржі та приблизно 6000 партнерів цих членів.

Сучасний ринок цінних паперів характеризується значним обсягом позабіржового обороту, що здійснюється за допомогою телефону і телефаксу. Його масштаби зумовлені високими фінансовими комісіями, вартістю послуг біржі та іншими факторами. Так, у США автоматична система котирування національної асоціації ділерів наприкінці 80-х років мала оборот до 250 млрд. і дол. і понад 5 тис. видів акцій, що котирувалися.

В середині 90-х років за вартісним обсягом операцій він майже зрівнявся з оборотом на провідній Нью-Йоркській фондовій біржі, на якій котируються акції приблизно 1800 найкрупніших корпорацій країни. На позабіржовому ринку цінні папери продають з надбавкою до ціни (або купують зі знижкою), яка є прибутком посередницької фірми. Об'єкт продажу на позабіржовому ринку -- цінні папери середніх і частини дрібних корпорацій, не внесені до біржових списків, а також державні облігації.

Сучасними видами цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, є конвертовані акції, ф'ючерси (термінові угоди з приводу купівлі-продажу цінних паперів, сировини, валюти тощо) й опціони (угода, що надає одному з контрагентів процесу купівлі-продажу право альтернативних умов договору, зокрема купувати або продавати цінні папери у заздалегідь встановлений час за твердою ціною).

Курси акцій та облігацій промислових компаній (і державних позик) зазнають постійних коливань. Найрізкіше вони знижуються під час економічної кризи, а підвищуються у період сприятливої економічної кон'юнктури. Так, під час кризи 1929--1933 pp. курсова вартість акцій, що котирувалися на Нью-Йоркській біржі, знизилася приблизно в 4,5 рази. Нерідко курси акцій знижуються в умовах зростання промислового виробництва. Так було у США в 1962, 1966 роках. Це зумовлено насамперед валютною, фінансовою кризами. Певним чином впливає на курс акцій терміновий тип операцій на біржі, який становить основну масу біржових операцій у більшості розвинутих країн (крім них ще існують касові операції, коли оплата цінних паперів проводиться одразу або у найближчі 2--3 дні) і за якого акції продаються, а їх оплата відбувається впродовж одного місяця. При цьому продавці акцій через засоби масової інформації (радіо, телебачення, пресу) намагаються штучно знизити їхній курс. Це зумовлено тим, що вони продають знецінену акцію за вищою, заздалегідь погодженою ціною (наприклад, куплену за 80 дол. продають за 100 дол.).

На фондовій біржі відбувається розподіл і перерозподіл фінансового капіталу (на "первинному" ринку -- коли акції випускають і продають населенню, різним компаніям та фінансово-кредитним інститутам, та "вторинному" ринку - коли емітовані акції перебувають в обігу і переходять з одних рук в інші), що разом із рухом грошей, інших цінних паперів та відповідними інститутами формує кровоносну систему економіки. Інші функції біржі -- реєстрація курсів цінних паперів (а отже, ставлення до них інвесторів та ін.), виконання ролі барометра країни (у тому числі в окремих галузях), місце реалізації цінних паперів тощо.

Виконання фондовою біржею своїх функцій неможливе без регулюючої ролі держави. В умовах активного формування всесвітнього ринку цінних паперів (до цих процесів з 1997 р. певною мірою залучалася й Україна) держава, по-перше, у законодавчому порядку регулює процес утворення акціонерних товариств, організацію випуску цінних паперів, реєструє їх перед входженням на ринок та здійснює контроль за цим процесом, а також за фінансовим станом інвестиційних інститутів; по-друге, встановлює ставки податку на прибуток від операцій з цінними паперами; по-третє, створює систему інформаційного забезпечення ринку цінних паперів; по-четверте, є суб'єктом економічних відносин на цьому ринку (випускає в обіг державні цінні папери тощо); по-п'яте, впливає на функціонування ринку цінних паперів через грошово-кредитну політику центрального банку; по-шосте, створює систему захисту інвесторів від втрат, страхуючи інвестиції, та ін.

Позитивними рисами фондової біржі є акумулювання вільних коштів за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зростання тощо.

4.2 Товарна біржа

Товарна біржа -- постійно діючі ринки, де купівля-продаж товарів здійснюються на основі встановлених стандартів і зразків, відповідних форм документів, якими регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види поставки та інші умови.

Якщо фінансові біржі та комерційні банки разом з рухом цінних паперів і грошей є кровоносною судиною економічної системи, то її клітинами слід вважати гігантську масу товарів, значну частину яких продають і купують на товарній біржі.

Товарні біржі поділяють на міжнародні та національні, універсальні та спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у США, Англії, Японії; на них припадає понад 90% міжнародного біржового обороту. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари. Так, на товарній біржі у Чикаго продають пшеницю, кукурудзу, сою-боби, бройлерів, золото, срібло, нафту, фанеру тощо. На спеціалізованих товарних біржах продають окремі товари або споріднені групи товарів. Наприклад, на Нью-Йоркській біржі -- каву, какао і цукор. Існують Лондонські біржі шерсті, нафти тощо. На спеціалізованій товарній біржі Англії (де продають каву, какао, цукор) за торговий день укладають до 2,5 тис. контрактів на какао в обсязі 10 т кожний. На Лондонській біржі металів щороку укладають майже 14 млн. контрактів. Усього в середині 90-х років у розвинутих країнах світу налічувалося понад 50 товарних бірж з обсягом обороту майже 11 трлн. дол.

На біржі здійснюються два види товарообороту: реальний і ф'ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10% світової торгівлі відповідними товарами. При ф'ючерсних видах товарообороту продаються право на товар (наприклад, на майбутній врожай), ф'ючерсні контракти, тому рух товару тут необов'язковий. Різницю між ціною контракту в день його укладення і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна піднялася), або покупець (якщо ціна знизилася). Нерідко ці два види продажу взаємопов'язані. Так, фірма, яка продає реальний товар на біржі з поставкою в майбутньому, може водночас купити право на інший товар (ф'ючерсні контракти), на таку ж кількість товарів і відповідний термін поставок.

На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, ф'ючерсні контракти страхують (так зване хеджування). Операції хеджування -- основна сфера діяльності товарних бірж. Так, на Лондонських біржах металів і цукру на ці операції припадає майже 60% їх діяльності. На ф'ючерсних біржах лише до 2% операцій припадає на реальні товари.

Друге місце в діяльності товарних бірж посідають спекулятивні операції. Так, на Лондонській біржі металів вони становлять у середньому 30--35% оборотів, на Нью-Йоркській біржі кави, какао і цукру -- приблизно 40% сукупної діяльності. Учасники цих операцій отримують прибуток від різниці цін на товари на різних біржах і в різний час. Таке незбігання має місце, незважаючи на наявність комунікаційно-інформаційних систем між товарними біржами всередині країни і між біржами різних країн.

Певну відносно самостійну роль у процесі оптової торгівлі товарами відіграють брокери, укладені ними брокерські угоди. У США на такі угоди припадає менше 5% оптового товарообороту. Брокери укладають угоди від імені конкретних покупців або продавців. Без них не обійтися особливо у разі перебоїв у збуті товарів, оперативному заповненні окремих ніш ринку. За свою діяльність брокери отримують визначений відсоток від вартості угоди або фіксовану ставку за кожну угоду.

Важлива роль у діяльності біржі належить процесу котирування цін. Для цього створюються котирувальні комісії. Котирувальні ціни переважно встановлюються на рівні середніх із заявлених продавцем. Котирувальна комісія фіксує їх на момент відкриття біржі, в середині та наприкінці дня і публікує. Крім цього, на біржі встановлюються стандарти на біржові товари, розробляються типові контракти, виконуються арбітражні функції, узагальнюється і розповсюджується інформація про фінансовий стан членів біржі, здійснюються розрахунки між ними тощо.[2]

В умовах регульованого ринку діяльність товарних бірж (як і фінансових) контролює держава, передусім прийняттям відповідного законодавства, в якому визначаються правила їх діяльності (у тому числі клієнтів і посередників), права й обов'язки, а також здійсненням контролю за дотриманням прийнятих норм і правил. Крім того, держава регламентує діяльність бірж через фінансово-кредитний механізм, податкову політику. Вона опосередковано впливає й на ціновий механізм біржі, підвищуючи ціни по державних контрактах, надаючи субсидії та пільгові кредити виробникам тощо. У певний час держава може навіть обмежувати кількість спекулянтів.

Товарні біржі існували в Україні у XVIII--XIX ст. та на початку XX ст. У 1917 р. їхня діяльність була припинена. Частково біржі відродилися в 1920--1930 pp. У період НЕПу, зокрема, існувало до 100 товарних бірж. З 1990 p. почалося створення бірж, і в 1991 p. їх було майже 300, в 2003 p. -- приблизно 100 бірж. Проте обсяг продажу на товарних біржах України становив у 2003 p. приблизно 1 млрд. дол. Це свідчить про їх низьку ділову активність, через що залишається нереалізованою значна кількість пропозицій, слабко налагоджена котирувальна робота, недостатній досвід мають брокери, повільно відбувається оптимальна товарна спеціалізація бірж тощо. Для ефективної роботи бірж в Україні слід насамперед створити надійну правову базу (зокрема біржове законодавство), підготувати висококваліфіковані кадри, налагодити надійне державне регулювання їх діяльності (насамперед за допомогою економічних важелів), створити систему достовірної інформації тощо.

4.3 Біржа робочої сили

Біржа робочої сили -- установи, які здійснюють посередницькі функції між працівниками і підприємцями, збирають і надають інформацію про наявність вакансій, сприяють підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективності зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.

Біржа має свої відділення у містах, районах; їх завдання полягає в тому, щоб аналізувати, розробляти програми зайнятості, надавати профконсультації, здійснювати підготовку, перепідготовку кадрів та працевлаштовувати їх.

Біржі робочої сили виникли у першій половині XIX ст. У Росії -- на початку XX ст. Нині посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі. У США їх у середині 90-х років налічувалося до 2 тис. У деяких країнах (Великобританія, Франція та ін.) біржі не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм допомогу. Якщо безробітні відмовляються від роботи, запропонованої біржею, їх позбавляють виплат з фондів безробіття. Крім державних бірж праці, у країнах Заходу існують приватні агенції з трудового посередництва та посередницькі бюро. Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників, вчителів та ін.). Так, у США налічується до 15 тис. таких агенцій (фірм). Посередницькі бюро виконують свою функцію при профспілках, молодіжних організаціях тощо. Направлення на роботу, які видають біржі, не є обов'язковими для підприємців. Кваліфіковані працівники майже не користуються послугами цих бірж. Тому у США через ці установи працевлаштовується менше 20% повторно прийнятих на роботу. Наймогутніша посередницька компанія "Менпауер" має понад 1300 відділень у різних країнах, обслуговує до 300 тис. фірм і сприяє щорічному працевлаштуванню приблизно 700 тис. найманих працівників. Крупні компанії переважно мають спеціалізовані центри з відбору працівників, їх атестації та можливому просуванню на вищу посаду тощо. У колишньому СРСР біржі праці існували до кінця 1930 р.[9]

На початку 1991 р. в Україні було прийнято закон "Про зайнятість населення". Згідно з ним на всій території України створено служби зайнятості, які зобов'язані надавати послуги щодо забезпечення зайнятості населення. Основними функціями цих служб є аналіз і прогнозування попиту робочої сили; інформування населення і державних органів про стан ринку праці; консультування громадян та роботодавців, які звертаються до цієї служби, про можливість отримання роботи, вимоги до професії; організація професійної підготовки; реєстрація безробітних; підготовка програм зайнятості та ін. У складі Державної служби зайнятості створено інспекцію, яка контролює хід виконання законодавства про зайнятість державними та громадськими організаціями, підприємствами, установами та іншими роботодавцями. Для сприяння працевлаштуванню населення можуть також створюватися комерційні бюро, агентства та інші організації.

Державна служба зайнятості має право отримувати інформацію про наявність вакансій, умови праці; вносити пропозиції про встановлення квот прийняття на роботу тих осіб, яким потрібний соціальний захист; направляти безробітних на громадські роботи тощо. З цією метою вона укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні (з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендії та ін. Для фінансування цих витрат створено державний фонд сприяння зайнятості. З його коштів можна надавати безвідсоткову позику для підприємницької діяльності. Фонд сприяння зайнятості створено на республіканському і місцевому рівнях, він становить не менше 3% обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження коштів до цього фонду є обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.

Але, на жаль, кошти фонду сприяння зайнятості нерідко використовуються не за призначенням, що суперечить Закону України "Про зайнятість населення" і Конституції України.

Висновки

Важливою сферою товарного виробництва, відносин економічної власності є ринок. Йому властиві свої закони розвитку, внутрішні суперечності. Ринок є також ареною різноманітних форм дії законів безпосереднього виробництва, взаємодії всіх сфер відтворення і всіх елементів економічної системи. Закономірністю його розвитку у більшості країн світу є перехід від вільного ринку до регульованого на рівні більшості основних суб'єктів власності: крупних компаній, держави, транснаціональних корпорацій та наднаціональних органів. Дія законів ринку (попиту і пропозиції, конкуренції та ін.) сприяє формуванню ефективної економіки. На відміну від цивілізованого ринку в розвинутих країнах світу, нині в Україні встановився «дикий», незбалансований ринок, панівне становище на якому посідають монополістичні та мафіозно-тіньові структури.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі й тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.

Для протидії тіньовій економічній діяльності в Україні та інших країнах і її легалізації необхідна спеціальна комплексна державна програма, в основі якої мають бути покладені глибока лібералізація та оптимізація економічного режиму, створення умов для свободи підприємницької діяльності, втілення тільки об'єктивно вимушених обмежень і вимог з боку держави.

Список використаної літератури

ь Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994.

ь Долан Э. Дж., Линдсей Д. Макроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и др.. - СПб., 1994.

ь Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. З англ.. В. Мусієнко та В. Овсієнко. - К., 1996.

ь Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К., 2003.

ь Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

ь Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

ь Мочерный С. Основи економічної теорії. - Тернополь, 1993.

ь Мочерный С. Основи економічної теорії. - К., 1999.

ь Мэнкью Г. Макроэкономика / Пер. с англ. - М., 1994.

ь Основи економічної теорії: політ економічний аспект: / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К., 2002.

ь Политическая экономия: Учебник для вузов / Медведев В.А., Абалкин Л.И., Ожерельев В.И. и др. - М.: Политиздат, 1990.

ь Самуельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1998.

ь Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000.

Словник економічних термінів

Біржа робочої сили -- установи, які здійснюють посередницькі функції між працівниками і підприємцями, збирають і надають інформацію про наявність вакансій, сприяють підготовці й перепідготовці кадрів, забезпеченню ефективності зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.

Валютний ринок -- важлива сфера економічних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів.

Ринок - це певна сукупність відносин власності між покупцями і продавцями з приводу купівлі-продажу товарів і послуг та механізм забезпечення цього процесу згідно із законами товарного виробництва.

Ринок інтелектуальної власності - підсистема економічних відносин між різними господарюючими суб'єктами з приводу організації, використання і купівлі-продажу патентів, ліцензій та інших об'єктів інтелектуальної власності.

Ринок інформації -- сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу інформаційних послуг, збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачеві.

Ринок капіталу -- певна сукупність економічних відносин між різними суб'єктами підприємницької діяльності з приводу організації, використання і купівлі-продажу засобів та предметів праці.

Ринок послуг -- певна сукупність економічних відносин із приводу організації та купівлі-продажу послуг.

Ринок предметів споживання - підсистема економічних відносин між економічними суб'єктами з приводу організації, використання і купівлі-продажу товарів тривалого користування та поточного споживання.

Ринок робочої сили -- сукупність економічних відносин між зайнятими і незайнятими найманими працівниками, з одного боку, підприємцями і біржами праці -- з іншого з приводу організації, використання і купівлі-продажу робочої сили.

Структура ринку -- сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

Сучасний ринок -- певна сукупність економічних відносин між домашніми господарствами, різними типами фірм та організацій (насамперед крупними компаніями) і державою (у тому числі наднаціональними органами) з приводу купівлі товарів і послуг у сфері обігу та механізм забезпечення цього процесу відповідно до законів товарного виробництва і грошового обігу.

Тіньова економіка -- це економічна діяльність суб'єктів господарювання (фізичних і юридичних осіб), яка не враховується, не контролюється державою і не обкладається податками та (або) спрямована на одержання доходу шляхом порушення чинного законодавства.

Товарна біржа -- постійно діючі ринки, де купівля-продаж товарів здійснюються на основі встановлених стандартів і зразків, відповідних форм документів, якими регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види поставки та інші умови.

Фондова біржа -- установа, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів.