Макроекономічні суб’єкти

Вступ

У даній роботі розглядається важливість суб'єктів макроекономіки у розвитку країни. В наш час цій проблемі приділяється все більше уваги, і тому ця проблема є актуальною.

Метою даної роботи є: визначення суб'єктів макроекономіки, важливість моделі кругопотоку для розвитку України.

Виробництво товарів і послуг здійснюється у Національних межах національної економіки. У широкому розумінні національна економіка - це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних інституцій і установ, інфраструктур та різних та різних активів у межах певного природного середовища. У вузькому розумінні під національною економікою передовсім розуміють ділові підприємства та об'єкти інфраструктури.

Сукупність підприємств і виробництв, які виготовляють однакову або подібну продукцію, називають галуззю. Тому кажуть, що національна економіка складається з галузей. Співвідношення між обсягами продукції, які створені в окремих галузях, називають галузевою структурою національної економіки. У галузевій структурі прийнято виокремлювати галузі матеріального і галузі нематеріального виробництва.

У галузях матеріального виробництва виготовляються продукти у вигляді речей, у галузях нематеріального виробництва надаються послуги. Серед галузей матеріального виробництва провідними є промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та ін. До нематеріального виробництва відносять культуру, освіту, охорону здоров'я, науку, побутове обслуговування населення тощо.

Історично національна економіка формується з утворенням централізованих держав та витісненням натуральної форми виробництва товарною. Товарна форма виробництва, як відомо, ґрунтується на поділі праці і передбачає виготовлення продуктів для обміну на ринку. За цієї форми виробництва люди задовольняють власні потреби, обмінюючись продуктами своєї праці.

У національній економіці можна виділити дві сторони:

· матеріально-речову, або фізичну, економіку;

· монетарну, або грошову, економіку.

· Фізична економіка охоплює ресурси -- працівників, природні багатства, капітал (засоби виробництва) та виготовлені життєві блага. Розвиток фізичної економіки характеризують за допомогою різних показників обсягів виробництва й споживання конкретних товарів і послуг, зайнятості населення тощо.[10]

Основними складовими монетарної економіки є гроші й ціни. Вони слугують своєрідним цементом, що пов'язує окремі частини товарної економіки. Через гроші й ціни розподіляються ресурси між підприємствами та галузями, визначається обсяг споживання. Гроші -- це питання життя й смерті кожної господарської одиниці в товарній економіці. Монетарна економіка обслуговує фізичну, але впливає на неї і має власні закономірності розвитку. Фізична й монетарна економіки утворюють складну єдність.

Розділ 1. Макроекономічні суб'єкти

У національній економіці діють три основні економічні суб'єкти: домогосподарства, фірми (ділові підприємства) та держава.

Домогосподарство -- економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і використовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів. Домогосподарство як поняття не завжди збігається з поняттям сім'ї, але для простоти аналізу вважають, що кількість домогосподарств у національній економіці дорівнює кількості сімей у країні.

Фірма -- це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами. У вітчизняній економіці -- кілька сотень тисяч ділових підприємств.

Держава виконує важливі економічні функції. Вона формує правове середовище, що визначає "правила гри", яких зобов'язані дотримуватися економічні суб'єкти. Через податки й трансфери держава перерозподіляє доходи; забезпечує суспільство благами громадського вжитку. В умовах різних зовнішніх і внутрішніх збурень держава намагається стабілізувати національну економіку і виконує низку інших економічних функцій.[7]

У національній економіці у зв'язку з виробництвом величезної кількості товарів і послуг та наявністю такої ж кількості економічних суб'єктів доводиться розв'язувати безліч господарських проблем. Наприклад, що виробляти, тобто які блага та в якій кількості виробляти? Як виробляти блага? Які ділові підприємства мають це робити -- приватні чи державні? Для кого виробляти блага, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? І багато інших. Отже, в національній економіці мають існувати відповідні механізми розв'язання цих проблем, тобто способи її організації. Спосіб організації національної економіки називають економічною системою.

1.1 Проблема суб'єктивності

Найбільшою перешкодою у вивченні національної економіки є, очевидно, суб'єктивність.

Дослідники макроекономіки, які нерідко є в'язнями своїх теорій і мають діаметрально протилежне розуміння економіки: одні з них вважають, що ринок найкраще організовує національну економіку, інші віддають перевагу директивно-централізованому плануванню; державні програми соціального захисту населення захоплюють одних і дратують інших. Ось чому макроекономісти заслужили репутацію людей, які не можуть дійти згоди з будь-якого питання. Джордж Бернард Шоу написав так: "Якби всіх економістів зібрати разом, вони все одно не вироблять дійового рішення".

У макроекономіці існують три основні філософії -- класична, кейнсіанська та марксистська, кожна з яких має численні розгалуження. Філософія макроекономіки -- це сукупність принципів, тобто складових побудови найефективнішої й стабільної економічної системи. Основними складовими такої побудови, як нам уже відомо, є: тип і форма власності; спосіб досягнення рівноваги, збалансованості економіки; спосіб розподілу виготовлених життєвих благ та ін.

Витоки класичної філософії макроекономіки знаходимо у Сміта, Рікардо та інших економістів. Нині цю філософію економіки прийнято називати лібералізмом. Прихильники лібералізму вважають, що ефективною є лише приватна власність, всі ж інші форми власності мало результативні.[6]

Адепти лібералізму твердять, що ринковий механізм збалансовує національну економіку і створює найкращі умови для економічного зростання. Ринкова система сама собою прямує до стабільності. Щодо збурень, які виникають в економіці, то це результат зовнішнього, здебільшого державного, втручання в економіку. Послідовники цієї філософії виступають проти державного регулювання економіки, яке, на їхню думку, порушує нормальний хід господарського розвитку. Внаслідок державного втручання в економіку (наприклад, ухвалення закону про мінімальну зарплату, підтримання цін на сільськогосподарську продукцію чи законодавчої діяльності в інтересах трудових спілок) уряд посилює негнучкість цін і зарплати. Останні втрачають властивість до зниження, що блокує діяльність ринку, тобто порушує механізм передання інформації. На думку лібералів, ринковий механізм спроможний забезпечити макроекономічну збалансованість і стабільність. Прихильники лібералізму підкреслюють також, що централізоване державне регулювання є бюрократичним, неефективним, стримує індивідуальну ініціативу та порушує свободу людини. Державний сектор, на думку лібералів, має бути якомога меншим.

Ліберали від макроекономіки вважають, що ринок забезпечує справедливий розподіл доходів. Вони виступають проти перерозподілу доходів через систему податків і трансферів біднішим родинам. Основний їхній аргумент проти перерозподілу доходів полягає в тому, що це підриває стимули до напруженої праці, а отже, зменшує обсяг національного виробництва й доходу. Нерівність у розподілі творить, на їхню думку, ефективну національну економіку, а рівність підриває економічні стимули. Спосіб розподілу доходу впливає на величину самого доходу. Наймаксимальніше, що суспільство може прийняти у сфері перерозподілу доходів, -- це пенсії для людей похилого віку та допомога з безробіття. Для прихильників класичної філософії ефективність економіки важливіша за рівність.

Кейнсіанська філософія організації національної економіки, зрозуміло, пов'язана з іменем Дж. М. Кейнса. У листі до Дж. Б. Шоу .Де він писав: "Мені здається, що я пишу книжку з економічної теорії, яка великою мірою революціонізує... той спосіб, за допомогою якого економісти розмірковують над економічними проблемами". І справді, праця Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента й грошей" здійснила революцію в економічному аналізі та макроекономічній координації. Філософія економіки Кейнса знайшла своє застосування на практиці, в економічних програмах і у практичних заходах економічної політики.

1.2 Економічна філософія

Кейнс виходив із того, що приватна власність є високоефективною і національна економіка має ґрунтуватися на ній. Водночас він вважав, що ефективними є й інші форми власності, в тому числі державна. Тому вчений висловлювався за змішану економіку, в якій співіснують різні сектори, зокрема й державний.

Стрижнем кейнсіанської філософії макроекономіки є те, що ринкова система не має автоматичного механізму, який забезпечує повну зайнятість ресурсів. Аналіз Кейнса показав, що спад може легко перейти в глибоку й затяжну депресію, в якій національна економіка може перебувати багато років. Кейнс обґрунтував неминучість державного регулювання економіки. Його основна рекомендація урядові, яка вразила всіх свого часу, полягала в тому, що той повинен збільшити видатки, аби стимулювати виробництво і повернути безробітних на робочі місця.

Кейнс та його послідовники вважають, що обсяг національного виробництва й рівень зайнятості визначаються чинниками попиту. Якщо сукупний попит недостатній, то обсяг національного виробництва зменшується, а зайнятість знижується. Тому уряд має розширювати сукупний попит. Одним із напрямів збільшення попиту є перерозподіл доходів в інтересах соціальних груп, які отримують найнижчі доходи. Така політика збільшить попит масових покупців. Отже, кейнсіанська філософія макроекономіки акцентує на необхідності компромісу між рівністю та ефективністю.[9]

Мислителі завжди мріяли про досконаліше суспільство. Республіка Платона, Утопія Томаса Мора, комунізм Маркса... Згідно з марксистською філософією економіки, всі економічні системи, які ґрунтуються на товарній формі виробництва і приватній власності, є неефективними, несправедливими, втіленням хаосу й нерівності. Крім того, приватна власність, відповідно до поглядів Маркса, є результатом експлуатації найманої праці. Маркс намагався довести, що ринкова економіка внаслідок загострення її суперечностей поступиться місцем комуністичній, в якій безроздільно пануватиме суспільна, тобто державна, власність.

Прихильники марксизму твердять, що ринковий механізм унаслідок його слабин неспроможний збалансувати національну економіку. Ринкове регулювання індукує економічні цикли й кризи, які стають дедалі глибшими і руйнують цю економічну систему. Марксисти вважають, що найефективнішу організацію національної економіки забезпечує централізоване державне планування. У цій системі макрокоординації на найвищому рівні піраміди управління ухвалюють основні складові плану -- які блага, як і для кого виробляти. План спускають униз по щаблях бюрократичної драбини, де на нижчих рівнях його деталізують. Отже, організацію національної економіки забезпечує багаторівнева державна ієрархія.

Марксисти обстоюють зрівняльний розподіл, рівність економічного становища людей. Згідно з їхньою ідеєю, всі люди повинні мати однаковий рівень споживання незалежно від їхніх здібностей; заробітна плата має бути однаковою для лікаря й няньки, вчителя й прибиральниці, інженера й землекопа, правника і т.д. "Від кожного за здібностями, кожному за потребами" -- одне із тверджень марксистської філософії економіки.

Розділ 2. Модель кругопотоку

В основі макроекономічного аналізу лежить модель кругопотоку, яка відображає взаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб'єктами. У кожній національній економіці, як уже зазначалося, є три основні економічні суб'єкти -- домогосподарства, фірми та держава. Якщо економіка країни відкрита, тобто пов'язана з економіками інших країн через експорт-імпорт товарів, послуг, ресурсів та іншими формами зовнішньоекономічних зв'язків, то існує ще й четвертий суб'єкт економічного життя країни -- решта світу (іноземці).

2.1 Двосекторна модель макроекономічних суб'єктів

Для аналізу розглянемо спочатку двосекторну модель кругопотоку, яка відображає замкнену національну економіку, що містить лише два економічні суб'єкти -- домогосподарства та фірми. На верхній частині рис. 1.1 показано ринок ресурсів. Тут домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність на ділові підприємства) володіють усіма ресурсами (працею, землею, капіталом, підприємницьким хистом), постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства потребують ресурсів, бо саме за їхньою допомогою виробляють товари й послуги.

Платежі фірм домогосподарствам за ресурси називають доходами. Ці доходи домогосподарства привласнюють у вигляді заробітної плати (оплати праці), ренти (плати за землю), процента (плати за капітал) і прибутку (плата за підприємницький хист). Водночас платежі фірм за придбані ресурси є їхніми витратами.

Ця схема кругопотоку містить два кола - внутрішнє й зовнішнє Внутрішнє коло відображає рух ресурсів, товарів і послуг - потік за годинниковою стрілкою. Зовнішнє коло віддзеркалює грошовий потік доходів, витрат і споживчих видатків - проти годинникової стрілки.

У нижній частині схеми показано ринок продуктів. Грошовий дохід, який домогосподарства отримують від продажу ресурсів вони спрямовують на купівлю товарів і послуг. Через видатки свого грошового доходу домогосподарства виявляють свій попит на товари й послуги. Фірми використовують ресурси, які вони придбали для виробництва, а отже, пропозиції товарів і послуг на тих самих ринках. З точки зору фірми, видатки на товари й послуги становлять виторг, або надходження, від продажу товарів і послуг.

З цієї схеми видно, що у замкненій національній економіці доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших. Витрати фірм на ресурси є доходами домогосподарств (зарплата та інші види доходів). З іншого боку, видатки домогосподарств на товари й послуги становлять виторг (надходження) фірм від реалізації продукції.

Із двосекторної моделі випливає, що виторг фірм дорівнює величині доходів домогосподарств. Інакше кажучи, у замкненій економіці, в якій відсутнє державне втручання в господарські процеси, обсяг національного виробництва у грошовому виразі (виторг фірм) дорівнює величині грошових доходів (видатків) домогосподарств.

Фізичний ("ресурси -- продукція") та грошовий ("видатки -- доходи") потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються. Ці потоки здійснюються без перешкод за умови, що видатки домогосподарств дорівнюють обсягові національного виробництва. Видатки домогосподарств стають виторгом фірм, що дає їм змогу продукувати товари й послуги та здійснювати платежі за ресурси. Ці платежі знов у вигляді доходів повертаються до власників факторів виробництва і т. д.

Якщо видатки домогосподарств із певних причин зменшуються, то фірми змушені скорочувати обсяги свого виробництва, що зменшує доходи, які визначають, у свою чергу, видатки, тобто попит на товари й послуги. Тому важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація попиту в національній економіці.

З двосектоної моделі кругопотіку, можна зазначити, що заощадження продуктів та доходів виходять із того, що виготовлені фірмами продукти купують лише домогосподарства, які повністю витрачають свої доходи. Проте у реальній дійсності домогосподарства певний відсоток свого доходу заощаджують у вигляді готівки, вкладів у банках, придбання цінних паперів тощо. Це означає, що поточні видатки домогосподарств є меншими, ніж їхні доходи. Водночас фірми не лише виготовляють продукти, а й купують одне в одного капітальні блага. Ділові підприємства нерідко витрачають більше коштів, ніж становить їхній виторг. Окрім платежів за ресурси, фірми здійснюють інвестиції -- купують машини, устаткування тощо, які відшкодовують зношений основний капітал та збільшують його величину.

Отже, домогосподарства заощаджують, а фірми потребують додаткових коштів на інвестиції. У ринковій системі виникають фінансові посередники -- комерційні банки, кредитні спілки тощо, які спрямовують заощадження від домогосподарств до фірм-інвесторів. Домогосподарства можуть також прямо інвестувати в економіку, купуючи акції, облігації та інші цінні папери на фінансових ринках.

2.2 Заощадження інвестицій та фінансові ринки

Схему кругопотоку ресурсів, продуктів та доходів з урахуванням заощаджень, інвестицій та фінансових ринків показано на рис. 1.2. Зверніть увагу, що на цій схемі зображено лише грошові потоки.

Ця схема, як і попередня, є спрощеною, бо не всі домогосподарства заощаджують і не всі фірми беруть у позику. Крім того, заощадниками є також фірми, а домогосподарства позичають кошти на фінансових ринках, наприклад, на купівлю споживчих благ тривалого користування.

Раніше припускалося, що домогосподарства одразу витрачають весь свій дохід, що забезпечує рівність сукупних видатків і національного продукту, а отже рівновагу в національній економіці. Тепер у нас два покупці -- домогосподарства й фірми. Сумарні видатки цих покупців мають дорівнювати вартості національного продукту. Оскільки заощадження та інвестиції здійснюють два різні економічні суб'єкти, то може виникати розбіжність між обсягами заощаджень домогосподарств та інвестиційними планами фірм. Унаслідок цього в національній економіці попит на товари й послуги та їхня пропозиція не збігатимуться.[7]

2.3 Кругопотік з урахуванням державного та зарубіжного секторів

У сучасній ринковій економіці держава тісно взаємодіє з двома іншими економічними суб'єктами -- домогосподарствами та фірмами. Тому до схеми кругопотоку доходів та продуків-кругопотоку уведено державний сектор (рис. 1.3). Основними каналами зв'язку державного сектора з іншими економічними суб'єктами є податки, державні трансфери, державні закупівлі товарів і послуг, державні запозичення та надання громадських благ.

Податки -- це частина грошових коштів, яку держава вилучає у домогосподарств та ділових підприємств (потоки 6 і 8). Водночас держава надає трансферні платежі (потік 7) домогосподарствам (наприклад, допомога з безробіття, стипендії тощо) та субсидії (потік 9) виробникам (наприклад, податкові пільги, позики під низький процент і т.д.). Різницю між податковими надходженнями та трансферними платежами називають чистими податками.

Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки -- як уряду країни, так і місцевих органів влади -- на товари й послуги, а також заробітну плату усіх державних працівників -- військових, депутатів, учителів, пожежників та ін. Інакше кажучи, уряд купує як на ринках продуктів (потік 5), так і на ринках ресурсів.

Державні запозичення (потік 10) на фінансових ринках здійснюються тоді, коли державний бюджет дефіцитний -- видатки перевищують надходження до бюджету. Держава бере в позику, випускаючи цінні папери (облігації, векселі скарбниці) і продаючи їх домогосподарствам, комерційним банкам тощо.

Врахування державного сектора в кругопотоці доходів і продуктів не порушує рівності видатків та національного продукту. Сукупні видатки трьох покупців на товари й послуги (споживчі видатки домогосподарств, інвестиційні видатки фірм та державні закупівлі товарів і послуг) мають дорівнювати вартості національного продукту.

Економіка більшості країн світу, в тому числі України, є відкритою. Це означає, що частину національного продукту купують населення, фірми та уряди зарубіжних країн, тобто іноземці. Тому в схемі кругопотоку треба врахувати експортно-імпортні операції. Потік 13 показує грошові надходження від решти світу за вітчизняні товари й послуги, які продані за кордоном. Однак вітчизняний експорт -- це лише половина картини. Вітчизняні домогосподарства, фірми та уряд витрачають частину своїх доходів на зарубіжні товари. Ці товари й послуги є вітчизняним імпортом. Платежі за імпорт зображено стрілкою, що спрямована з національної економіки за кордон (потік 14).[7]

Якщо країна купує за кордоном більше, ніж експортує, то різницю мусить оплатити або позиками в іноземних фінансових посередників, або продажем іноземцям своїх фізичних та фінансових активів. Це приводить до чистого припливу капіталу (фінансових ресурсів) -- потік 15. Коли ж експорт перевищує імпорт, то наявний відплив капіталу.

Наша схема, звісно, спрощена. Річ у тім, що в аналізі зовнішньоекономічних зв'язків ми взяли до уваги лише ринки продуктів. Між тим ринки ресурсів кожної країни також пов'язані з рештою світу. Україна, наприклад, імпортує та експортує мінеральні ресурси. Існують також міжнародні потоки робочої сили. Значна частина трудових ресурсів України працює за кордоном, що збільшує сукупний дохід певних країн.

Рис. 1.3 дає змогу зрозуміти, що участь країни у світовій економіці змінює розподіл її ресурсів та доходів. За наявності зарубіжного сектора національна економіка виробляє більший обсяг продукції, яку експортує, порівняно із внутрішніми потребами та менший обсяг продукції, яку імпортує. Тому вітчизняні трудові та інші виробничі ресурси переміщуються з галузей імпорту в галузі експорту. Врахування решти країн світу у схемі кругопотоку не порушує рівності видатків та національного продукту. Сукупні видатки чотирьох покупців -- споживчі видатки домогосподарств, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та видатки іноземців на наші товари й послуги мають дорівнювати вартості національного продукту.

Розділ 3. Підприємництво як форма господарювання

3.1 Суть підприємництва

Підприємництво практично знаходиться в основі діяльності будь-якого підприємства. В ринкових умовах підприємництво розцінюється як "сучасна форма господарювання" .

Нам відома еволюція підприємництва.

Підприємництво у Франції на початку XVII сторіччя означало діяльність незалежного самостійного підприємця (ремісники, фермери, купці) як індивідуального виробника й власника, діяльність якого пов'язана з певним ризиком. Далі, наприкінці XIX сторіччя з'явився другий напрямок у розвитку. Він означав, що підприємець не обов'язково власник (після появи системи кредитування), тобто основним капіталом підприємництва стають не гроші, не засоби та предмети праці, а господарчій талант, уява про суспільні потреби споживачів, знання психології споживача. Як раз ці якості підприємця забезпечували очікуваний доход (прибуток), намітилось наближення поняття "підприємництво" до поняття "менеджмент". Разом с цим між ними була суттєва різниця.

Підприємець -- самостійний суб'єкт ринку, який діє на свій страх та ризик.

Менеджер -- найманий службовець, який організує виконання завдань, поставлених підприємцем. Менеджер, як правило, не несе майнової відповідальності за свої дії.

Підприємництво -- явище, яке необхідно характеризувати з економічної, психологічної, політичної точок зору.

Підприємництво -- самостійна, ініціативна господарчо-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання доходів (прибутків), здійснюється від свого імені, на свій власний ризик та під особисту майнову відповідальність, або від імені та під майнову відповідальність юридичної особи -- підприємства (організації).

Підприємництво -- за своєю суттю -- це активна творча діяльність бізнесмена, саме цим підприємницька діяльність відрізняється від звичайної трудової діяльності.

Підприємництво -- як особливий вид діяльності характеризується наступними ознаками:

· свобода вибору напрямків та методів діяльності;

· наявність постійного ризику;

· орієнтація на досягнення комерційних успіхів;

· інноваційний характер діяльності;

Необхідно звернути увагу на три основні функції підприємницької діяльності:

- ресурсна (формування та ефективне використання капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних ресурсів); організаційна (організація маркетингу, збуту, реклами);

- творча (новаторські ідеї, збирання та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Разом с цим, в економічній літературі зустрічаються інші тлумачення "підприємництва". Підприємництво -- це стиль, тип поведінки господарника.

Підприємництво -- це комплекс функцій, спрямованих на розвиток, удосконалення та відновлення підприємства.

Суб'єкти підприємницької діяльності: громадяни України та інші юридичні особи, підприємства всіх форм власності.

Об'єкти підприємницької діяльності:

· товар;

· продукт;

· послуга.

Види підприємництва за використанням праці:

· без наймання праці;

· із використанням праці;

· без утворювання юридичної особи;

· з утворюванням юридичної особи.

Принципи підприємництва:

· вільний вибір діяльності

· добровільність притягнення майна та коштів юридичним особам та громадянам;

· самостійність формування програм у виборі постачальників, цін, робітників;

· право використання природних, фінансових, матеріальних, трудових ресурсів з урахуванням законодавства;

· вільне використання прибутку;

· самостійна зовнішня економічна діяльність (ЗЕД).

Підприємництво, як форма ініціативної діяльності, може бути представленим: різними видами виробничої діяльності; різноманітними видами торгівельної діяльності; діяльністю по наданню інших послуг; комерційним посередництвом.

Форми підприємництва: індивідуальна, колективна.

Типи підприємництва: малий бізнес, спільне підприємство, корпоративне на акціонерній формі власності.

У вітчизняній економічній теорії пропонується наступна типологія професійного підприємництва.

Підприємництво -- як форма ініціативної діяльності з ціллю отримання прибутку -- здійснюється у двох основних видах або їх комбінації:

1-й вид підприємницької діяльності -- здійснення виробництва товару, робіт, послуг -- виробнича діяльність.

2-й вид -- виконання посередницьких функцій (переміщення товару, торгівля та ін.).

3-й вид -- комбінований підприємництво у фінансовій сфері

З точки зору загальнодержавного інтересу пріоритетне значення має 1-й вид підприємництва, оскільки багатство суспільства залежить, насамперед, від стану матеріального виробництва в державі.

Однак 2-й вид підприємництва є також важливим, оскільки рівень життя та якість життя членів суспільства визначається в більшості рівнем розвитку посередницької сфери.

Крім того, другий вид підприємництва сприяє:

· підвищенню продуктивності праці у виробництві;

· прискоренню обігу та кругообігу капіталу;

· насиченню ринку товарами та ін.

Перший вид підприємництва можна розподілити на три форми:

Традиційна, або класична форма -- підприємництво орієнтується на випуск та постачання товарів на ринок традиційних товарів.

Інноваційна підприємницька діяльність -- випуск інноваційних товарів, тобто тих товарів, випуск яких здійснюється з використанням новітніх технологій, якісної сировини, нових виробничих процесів.

Традиційна форма з частковою інновацією вартості виходить із принципово новими споживацькими якостями, якісними ознаками.

Другий вид підприємництва -- посередницька підприємницька діяльність.

Посередники -- фізичні або юридичні особи, які представляють інтереси виробника або споживача, але самі такими не являються.

Ціль посередницького підприємництва: об'єднати економічні інтереси споживача та виробника.

Необхідність посередницького підприємництва -- підвищити ефективність виробництва та збуту.

Форми посередницької підприємницької діяльності.

Перша форма посередництва -- агенти (агенції).

Агент по виробництву представляє інтереси кількох виробників, які доповнюють одне одного. Особа, від імені якої діє агент, називається принципалом. їм може бути як власник товару, так і покупець.

Агент по збуту отримує право на збут (як відділ збуту, але не входить до структури підприємства, діє на підставі договору).

Агент по закупці діє на підставі договору (наприклад, від закупки до подальшої роздрібної торгівлі).

Комісіонери -- ті, хто отримує товар на комісію за договором між комітентом та комісіонером.

Консигнант -- отримує товар на відповідальне зберігання з наступною реалізацією.

Друга форма посередництва -- торгово-комерційна діяльність, існує як самостійна оптова, оптово-роздрібна торгівля товарами.

Торгові дома -- спеціалізуються на експортно-імпортних операціях, виставках. Назва "Т.Д." визначає лише профіль їх діяльності, але не організаційно-правову форму.

Дистриб'ютори -- посередники, які спеціалізуються на придбанні товарів безпосередньо у виробників та реалізації їх своїм постійним клієнтам.

Існує два типи дистриб'юторів:

* за товарами виробничого призначення, які продаються підприємствам;

* за товарами народного споживання, які продаються роздрібній мережі.

Дилери -- здійснюють продаж товарів від свого імені та за свій рахунок. Дилерський прибуток -- це різниця між ціною придбання та ціною продажу.

Посередники не просто продають, а доставляють продукцію покупцю. Вони знаходять нові канали збуту.

Третя форма посередницької діяльності -- аукціонна форма діяльності.

Аукціон -- публічний торг, форма змагання покупців за право придбати товар (Стартова ціна -- початкова ціна. Лот -- неподільна партія товару).

Четверта форма -- біржове підприємництво, особливий вид професійної підприємницької діяльності, яка виконується біржею.

Біржа -- особлива організаційна форма оптової торгівлі (товарні, фондові, валютні та біржі праці).

У процесі біржового підприємництва виконуються окремі специфічні операції, такі як Ф'ючерсний контракт -- це контракт на постачання вказаної у договорі кількості товарів за фіксованою ціною на протязі указаного в договорі періоду.

Опціони -- це договірне зобов'язання купити або продати за заздалегідь обговореною ціною в межах узгодженого періоду часу. В обмін на таке право покупець видає премію продавцю.

3-й вид підприємництва -- комбіноване підприємництво. До нього належить підприємництво у фінансовій сфері. Підприємництво у фінансовій сфері, є, з одного боку, посередницькою діяльністю, а з іншого -- підприємництвом по безпосередньому наданню послуг. Тобто фінансове підприємництво є складовою частиною кожного з перших двох типів підприємництва.

Суб'єкти підприємництва у фінансовій сфері: банки, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди. Компанії і фонди можуть створюватися двох видів: перший вид -- заклади створюються с Ціллю концентрації грошових коштів потенційних вкладників Для подальших внесків в діючи підприємства або надання комерційних послуг, отримання за рахунок цього прибутку та виплати їх також вкладникам; другий вид -- заклади с ціллю концентрації капіталу для реалізації престижних проектів на регіональному та галузевому рівнях.[6]

3.2 Справедливість в ринкових умовах

Аналіз ринкових невдач, таких як влада монополії чи видатки на товари колективного споживання, зосередився на недоліках розподільної функції ринків -- вадах, які можна скоригувати розумним втручанням. Але припустімо на хвилину, що економіка функціонує з повною ефективністю -- завжди на межі виробничих можливостей і ніколи всередині неї, завжди вибирає правильне співвідношення між товарами індивідуального і колективного споживання тощо. Навіть якби ринковий механізм функціонував так досконало, як було описано, це все одно могло б призвести до небажаних наслідків. Чому?

Ринки не обов'язково забезпечують розподіл доходу, що розглядається як суспільно допустимий і справедливий. Чиста економіка вільного підприємництва може продукувати неприйнятні для суспільства розриви в доходах і споживанні.

Чому ринковий механізм може давати неприйнятне розв'язання питання для кого? Причина полягає в тому, що доходи визначаються неусталеним набором обставин -- спадщиною, невдачею, важкою працею, ціновим фактором тощо. Тому результат розподілу доходів, можливо, не завжди відповідає критерію справедливості. До того ж згадайте, товари ідуть за доларовими голосами, а не за найбільшою потребою. Кіт багатої людини, можливо, випиває молоко, яке необхідне бідній дитині, щоб бути здоровою. Чи відбувається це через помилки ринку? Зовсім ні, оскільки ринковий механізм виконує свою функцію -- надає товари в руки тих, хто володіє доларовими голосами. Якщо в країні більше витрачається на їжу для тварин, ніж на допомогу бідним, щоб вони навчалися в коледжі, то це дефект розподілу доходів, а не ринку. Навіть найефективніший ринковий механізм може породжувати велику нерівність.

Часто розподіл доходів в ринковій системі є результатом випадковостей в розвитку технології. Припустімо, винахід робота може спричинити різке падіння конкурентної ціни на працю, зменшуючи доходи робітників у разі спрямування 95 процентів національного доходу власникам роботів. Чи буде кожен сприймати це як необхідне право чи ідеал? Можливо, ні.

Чи можна дозволити, щоб хтось став мільярдером, просто успадкувавши 5000 квадратних миль землі або нафтові свердловини? Це є зворотний бік ринкового механізму. Чи ви хотіли б оподаткувати доходи роботів, або запровадити високі податки на спадщину та нагромаджене багатство? Люди глибоко розходяться з питання: чи дуже високі доходи мають обкладатися дуже високими податками?

Нерівність у доходах може бути політично чи етично неприйнятною. Для країни рішення конкурентних ринків як наперед визначені і незмінні не є обов'язковими. Люди можуть перевірити ринковий розподіл доходів і вирішити, що він несправедливий. Якщо демократичне суспільство не погоджується з розподілом доларових голосів за ринкової системи вільного підприємництва, то воно може вжити заходів щодо зміни розподілу доходів.

Припустімо, виборці вирішили зменшити нерівність у доходах. Які інструменти може застосувати Конгрес? По-перше, він може використати прогресивне оподаткування, оподатковуючи великі доходи вищою ставкою, ніж малі. Федеральний по-доходний податок і податок на спадщину є прикладами такого прогресивного перерозподільного оподаткування.

По-друге, оскільки низькі податкові ставки не можуть допомогти тим, хто зовсім не має доходів, в останні десятиліття держава створила систему трансфертних платежів, або грошових виплат населенню. Такі трансферти включають допомогу престарілим, сліпим, немічним, батькам з неповнолітніми дітьми, а також страхування безробітних. Ця система трансфертних платежів створює "мережу безпеки" для захисту нещасливців від нестатків. І, нарешті, держава інколи субсидіює споживання груп з малим доходом, надаючи продовольчі талони, безплатну медичну допомогу і дешеве житло.

Через економічне зростання і програми соціальної допомоги, які встановлюють мінімальний життєвий рівень, багато значних і очевидних недоліків капіталізму XIX ст. були ліквідовані у XX ст. Проте відносна бідність вказує на труднощі розв'язання цієї проблеми. Внаслідок змін у складі сімей за останні роки масштаби бідності зросли.

Що можуть внести економісти в дебати про справедливість? Економіка як наука не може відповісти на такі нормативні питання, яку величину конкурентно-визначеного доходу треба передати бідним сім'ям. Це політичне питання, яке повинно розв'язуватися на виборчих дільницях.

Економісти можуть аналізувати втрати чи вигоди від різних систем перерозподілу. Економісти витратили багато часу, аналізуючи, чи спричинюють соціальні програми (такі, як податки і продовольчі талони) соціальні втрати, коли люди працюють менше або купують наркотики, а не їжу. Економісти вивчали, чи є надання бідним грошей, а не товарів, ефективним засобом зменшення бідності. Економіка як наука не може відповісти на питання, який рівень бідності прийнятний і справедливий. Проте вона може допомогти розробити ефективніші програми для збільшення доходів бідних.

3.3 Макроекономічне зростання і стабільність

Окрім забезпечення ефективності і справедливості, держава також виконує макроекономічну функцію підтримання економічного зростання та стабільності економіки. Від свого початку капіталізм терпів від періодичних приступів інфляції (зростання цін) і депресії (високого безробіття). Іноді, як під час Великої депресії у 30-ті роки, нестатки і труднощі тривали ціле десятиліття, бо уряди ще не знали, як оживити економіку.

Сьогодні, завдяки інтелектуальному внеску Джона Майнарда Кейнса і його послідовників, ми знаємо, як контролювати найгірші прояви ділового циклу. Ми тепер розуміємо, як уряд може впливати на обсяг виробництва, зайнятість та інфляцію, обережно застосовуючи монетарну і фіскальну політику. Фіскальна політика держави, як уже зазначалося, це право оподатковувати і право витрачати. Монетарна політика встановлює пропозицію грошей, впливаючи, таким чином, на процентні ставки й інвестиції та інші чутливі до процента видатки. За допомогою цих двох головних інструментів макроекономічної політики держава може впливати на розмір сукупних видатків, темпи зростання і обсяг національного виробництва, рівні зайнятості та безробіття, на рівень цін і темпи інфляції в економіці.

Уряди індустріально розвинених країн успішно застосовували уроки кейнсіанської революції протягом останнього півстоліття. Численні монетарні і фіскальні заходи прискорили економічний розвиток країн з ринковою економікою, засвідчивши безпрецедентне зростання після другої світової війни. Проте, зіткнувшись з економічними труднощами у 70-ті роки, - високою інфляцією і зростаючим безробіттям та уповільненням темпів зростання продуктивності праці -- дехто висловлював скептичні зауваження щодо здатності монетарної й фіскальної політики стабілізувати економіку. Два завдання перебувають у фокусі довгострокової макроекономічної політики: швидке економічне зростання і висока продуктивність праці. Економічне зростання визначає зростання національного обсягу виробництва, а продуктивність праці впливає на обсяг виробництва на одиницю ресурсів, або ефективність застосування ресурсів.

У 70-ті роки уряди розробили макроекономічну політику, щоб забезпечити довгострокові завдання економічного зростання і підвищення продуктивності праці. Фіскальні заходи були розроблені, щоб збільшити зацікавленість у виробництві. Розміри податків було зменшено в більшості розвинених країн, зростання програм державних податків уповільнилося. Уряди цих країн тривожилися впливами своїх фіскальних заходів на заощадження, інвестиції та інновації. Наприкінці 80-х і на початку 90-х років Сполучені Штати намагались зменшити дефіцит державного бюджету, щоб збільшити розмір національних інвестицій і прискорити економічне зростання. Водночас монетарна політика стала більш активною в управлінні короткостроковими коливаннями в обсязі виробництва, рівні безробіття і темпах інфляції. Результатом поєднання орієнтованих на зростання фіскальних і активних монетарних заходів стало найтриваліше в історії США в мирний період економічне піднесення з 1982 по 1990 рр.

Макроекономічні заходи, спрямовані на стабілізацію і економічне зростання, включають фіскальні заходи (оподаткування і видатки) разом з монетарними заходами (тобто впливають на процентні ставки і стан ринків позикових капіталів). З формуванням макроекономіки як науки у 30-ті роки уряди успішно справляються з найважчими проявами інфляції та безробіття.

У таблиці 3-1 підсумовано економічну роль, що її відіграє держава сьогодні. Ця таблиця показує найважливіші економічні функції держави -- забезпечення ефективності, досягнення справедливішого розподілу доходу, забезпечення макроекономічних завдань економічного Зростання і стабільності. В усіх передових країнах панує змішана економіка, в якій ринок визначає більшість індивідуальних цін і кількість товарів. Водночас уряд управляє економікою через програми оподаткування, видатки і регулювання грошового обігу. Обидві половини -- ринок і уряд -- важливі для здорового функціонування економіки. Управляти сучасною економікою, вилучивши одну з них, -- це пробувати аплодувати однією рукою.[10],[7].

Таблиця 1 - Вплив уряду на дефекти ринка

Ідеальна досконала конкурентна економіка -- це така, за якої рішення про розподіл ресурсів приймаються добровільно через обмін товарів за гроші за ринковими цінами. яка може витиснути максимальну кількість корисних товарів і послуг з доступних економіці ресурсів. Проте не завжди ринок працює ідеально. Радше ринкова економіка терпить від сили монополії і забруднення навколишнього середовища, що разом з інфляцією, безробіттям та розподілом доходів в економіці нерідко вважається несправедливим. У відповідь на ці дефекти ринкового механізму країни запроваджують видиму руку уряду поруч з невидимою рукою ринку. Уряди замінюють ринки через власність на певні підприємства й управління ними (такими, як оборонні); уряди регулюють діяльність певних підприємств (таких, як телефонні компанії); уряди витрачають гроші на космічні дослідження і наукові розробки; уряди оподатковують своїх громадян і перерозподіляють доходи на користь бідних; уряди використовують фіскальну та монетарну політику, щоб забезпечувати економічне зростання і пом'якшувати ділові цикли.

Розділ 4. Економічна роль держави

В цьому розділі коротко з'ясуємо основні причини і методи втручання держави в сучасну економіку.

Обговорюючи роль держави, ми звичайно вважаємо за слушне, що держава встановлює правила дорожнього руху, ухвалює закони, забезпечуючи і право власності, і контракти. Але якими є економічні функції держави? Це -- забезпечення ефективності, справедливості та сприяння макроекономічному зростанню і стабільності.

Уряди роблять спроби виправити невдачі ринку, такі як монополія чи забруднення навколишнього середовища, щоб забезпечити ефективність економіки. Державні програми забезпечення справедливості використовують податки і видатки для перерозподілу доходів щодо певних груп. Уряди покладаються на податки, видатки та регулювання грошового обігу, щоб сприяти макроекономічному зростанню та стабільності, зменшувати безробіття та інфляцію, водночас стимулюючи економічне зростання. Розглянемо коротко кожну функцію.

4.1 Ефективність економіки

Економіка інколи терпить від невдач ринку. Наприклад, фірма може отримувати високий прибуток, підвищуючи ціни або збільшуючи виробництво. Деякі фірми забруднюють повітря або скидають токсичні речовини в ґрунті. У кожному випадку ринкові невдачі призводять до неефективного виробництва і споживання. Держава може відігравати корисну роль у лікуванні економічних хвороб. Проте, оцінюючи роль держави у лікуванні хвороб економіки, ми мусимо також бути уважними до помилок, -- ситуацій, в яких уряд намагається виправляти ринкові невдачі, і можливо, погіршує становище або спричиняє інші проблеми.

Недосконала конкуренція. Суттєвим відхиленням від досконалої конкуренції є недосконала конкуренція, або елементи монополії.

Згадайте, наскільки точним є визначення досконалого конкурентного ринку. Досконала конкуренція виникає на ринку, коли існує достатня кількість фірм або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не може впливати на ціну певного товару. Недосконалий конкурент -- це той конкурент, чиї дії можуть вплинути на ціну товару.

Насправді майже всі власники підприємств, можливо, за винятком мільйонів фермерів, кожен з яких виробляє незначну частку сукупного врожаю, с недосконалими конкурентами. Крайнім проявом недосконалої конкуренції є монополіст -- єдиний постачальник, який сам визначає ціну певного товару.

Якими є наслідки монополістичної сили -- здатності великої фірми впливати на ціну товару на певному ринку? Влада монополії веде до того, що ціна товару значно перевищує витрати, і це зменшує кількість купованих виробів, продаж яких падає нижче від ефективного рівня. Цей варіант дуже високих цін і дуже малого виробництва є критерієм неефективності, пов'язаної з владою монополій.

Протягом минулого століття уряди вживали заходів, спрямованих на приборкання влади монополій. Держави інколи регулюють ціни і прибутки монополій, як у випадку побутових послуг. Крім того, державне антитрестовське законодавство забороняє такі дії, як встановлення і підтримання цін і поділ ринків.

Побічні наслідки економічної діяльності. Інша ситуація падіння ефективності виникає, коли мають місце зовнішні, або поза ринкові, фактори. Ринкові операції -- це добровільний обмін, за якого люди обмінюють товари за гроші. Коли фірма використовує обмежені ресурси, такі як земля, вона купує землю у власника на ринку землі. Коли фірма виробляє цінний товар, наприклад, видобуває нафту, вона отримує всю вартість від покупця на ринку нафти.

Однак багато угод насправді мають місце поза ринками. Фірма А скидає токсичні відходи у річку і забруднює її для людей, які ловлять рибу або купаються. Фірма А використовує чистий обмежений ресурс -- воду без оплати людям, які терплять від забруднення води. Фірма Б, навпаки, забезпечує своїм працівникам безплатні щеплення проти інфекційних хвороб; коли імунітет набуто, працівники і поза фірмою мають вигоду від зменшення небезпеки захворювання.

В обох випадках фірма допомагає або шкодить людям поза ринковими операціями, тобто існує економічна дія без економічної плати.

Побічні, або поза ринкові, ефекти виникають, коли фірми або люди завдають збитку або приносять вигоду іншим позаринковими відносинами.

Коли наша країна стала щільніше заселеною, обсяг виробництва енергії, хімічних та інших речовин збільшився, а негативні позаринкові впливи зросли від невеликих незручностей до великої загрози, саме тоді втручається держава. Мета державного регулювання -- контроль побічних наслідків економічної діяльності, таких як забруднення повітря і води, відкриті розробки корисних копалин, небезпечні відходи, недоброякісні напої та їжа, радіоактивні матеріали тощо.

Критики регулювання нарікають, що економічна діяльність держави є непотрібним примусом. Уряди як батьки -- завжди кажуть "ні". Ти не повинен використовувати дитячу працю. Ти не маєш випускати дим із заводської труби. Ти не маєш права продавати шкідливі наркотики. Ти не повинен керувати автомобілем, не скориставшись ременем безпеки. І так далі.

І водночас більшість людей сьогодні погоджується з тим, що уряд мусить запобігати найгіршим поза ринковим ефектам, вчиненим через ринковий механізм.

Товари колективного споживання. Фірмам можна заборонити викидати відходи, встановлюючи відповідні обмеження; набагато складніше уряду заохотити виробництво товарів колективного споживання. Останні виступають як економічна діяльність -- надання великих чи малих вигод суспільству -- яка не може ефективно здійснюватися приватним підприємством. Прикладами товарів колективного споживання є підтримка національної безпеки, охорони порядку, побудова мережі автомагістралей, підтримка фундаментальної науки і охорони здоров'я. Приватне виробництво товарів колективного споживання неможливе, тому що вигоди від них настільки поширюються серед населення, що жодна окрема фірма чи споживач не мають економічного стимулу в їх наданні.

Приватне забезпечення товарами колективного споживання взагалі неефективне, тому держава мусить втручатися в забезпечення ними. Купуючи такі товари колективного споживання, як національна безпека або маяки, держава поводить себе так само, як будь-який інший великий споживач. Скеровуючи достатні кошти у певних напрямах, вона сприяє спрямовуванню туди ресурсів. Оскільки доларові голоси зібрані, ринковий механізм спрацьовує і спрямовує ресурси до фірм, і маяки або автомобільні шляхи будуються.

Податки. Держава мусить вишукувати надходження, щоб заплатити за товари колективного споживання, і для програм перерозподілу доходів. Такі надходження отримуються від податків на особисті доходи і доходи корпорацій, заробітну плату, продаж споживчих товарів і на інші статті, "ряд на всіх рівнях (міста, штату і федерального уряду) збирає податки, щоб оплатити свої видатки.

Податки нагадують ціну, яку громадяни платять за товари колективного споживання. Проте податки суттєво відрізняються від цін. Податки не є добровільними. Кожен громадянин є і об'єктом дії податкового законодавства. Ми усі зобов'язані. [7]

4.2 Порівняльний аналіз економічного розвитку України та країн східної Європи

Підбиваючи підсумки започаткованого у жовтні 1994 р. нового економічного курсу, ми відзначаємо серйозне просування України шляхом ринкових перетворень і водночас наявність цілої низки складних, ще не вирішених питань. Головна проблема, що лишається, пов'язана із відсутністю реальної економічної стабілізації, подоланням кризових процесів, падінням життєвого рівня населення. Щодо цього багато про що свідчить порівняльна оцінка економічних показників України з країнами Східної Європи -- Польщі, Чехії, Словаччини, Словенії та Угорщини, що за 1993--1995 роки досягли суттєвих успіхів не лише у подоланні спаду виробництва, а іі у забезпеченні стійких тенденцій економічного зростання. Крім п'яти названих держав, почали набирати стійких темпів росту Латвія, Литва й Естонія. Це ж можна сказати і про Вірменію, Узбекистан, які практично подолали спад виробництва і закладають основи важливих макроекономічних зрушень, структурних змін, підвищення споживчого попиту, приватного споживання. Всього із 26 країн з перехідною економікою па кінець 1995 р. подолали спад виробництва 16 країн. На цьому фоні особливо виразно проступають кризові процеси в Україні, Білорусі, Казахстані, Росії, інших країнах СНД. Україна серед них мала найбільш вразливі позиції.

За оцінкою журналу (1995, р. 11 -- 12), рейтинг України серед країн із перехідною економікою, визначений за 10 показниками у десятибальній системі, -- 3,0 бали, за яким вона посідає скромне 20 місце. У першу п'ятирічку з рейтингом у 8,6--7,3 бала увійшли Чехія, Словенія, Польща, Угорщина і Словаччина (максимальну оцінку з ВВП отримала Польща). За даними цього авторитетного європейського журналу за показником економічного зростання Україну оцінено всього в 1,1 бала. Це найнижча оцінка з усіх країн перехідної економіки. Пояснюється це найтривалішим упродовж 1989--1995 рр. скороченням обсягів виробництва ВВП -- па 54%, в т.ч. у 1995 р. -- 11,8% (див. табл. 4). Це, па жаль, ті об'єктивні реалії, які ніхто замовчувати не може; па них потрібно було зважити.

Варто звернути увагу на те, що на цей час Словенія, Словаччина, Естонія, Чехія за окремими показниками наблизились до показників докризового періоду. Це стосується, перш за все, такого синтезуючого показника, як об'єм ВВП па душу населення. На кінець 1995 р. він склав у Польщі 2294" дол. (1991 р. - 1790 дол.), Угорщині - 3882 дол. (1991 р. - 2720 дол.), Словаччині - 2926 дол., Чехії - 4338 дол. (1991 р. Чехословакії -- 2470 дол.), Словенії -- 8735 дол. В Україні показник, що розглядається, був у 1995 р. близьким до 600 дол.