Главная Коллекция "Otherreferats" Экономика и экономическая теория Ліквідація підприємств: умови та процедура здійснення

Ліквідація підприємств: умови та процедура здійснення

Фактори банкрутства, причини, процедура та наслідки ліквідації збанкрутілих суб’єктів господарювання. Форми реалізації майна банкрутів, черговість задоволення претензій кредиторів. Аналіз ефективності використання ресурсного потенціалу підприємства.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 03.05.2010
Размер файла 1,9 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Ліквідація підприємств: умови та процедура здійснення

Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Фактори банкрутства та ліквідації підприємства

1.2 Механізм ліквідації підприємств

1.3 Причини та процедура ліквідації збанкрутілих суб'єктів господарювання

1.4 Наслідки ліквідації та форми реалізації майна банкрутів

1.5 Черговість задоволення претензій кредиторів

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Концентрація та спеціалізація виробництва

2.2 Забезпеченість та ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства

2.2.1 Забезпеченість та ефективність використання активів підприємства

2.2.2 Забезпеченість та ефективність використання енергетичних потужностей та ресурсів

2.2.3 Забезпеченість та ефективність використання персоналу

Розділ 3. Економічна ефективність діяльності підприємства

3.1 Операційні витрати та собівартість продукції

3.2 Ефективність використання капітальних інвестицій підприємства

3.3 Фінансові результати та рентабельність діяльності підприємства

3.4 Фінансовий стан підприємства

Розділ 4. Економічна безпека діяльності підприємства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

До недавнього часу для більшості суб'єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб'єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб'єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).

На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:

- зміна економічного середовища, в якому вони існують;

- втрата традиційних ринків збуту власної продукції;

- зміна системи планування і, як результат - порушення ритмічності виробничої діяльності;

- нестабільність правового поля.

Крім того, процес приватизації також призвів до корінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління - правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого - на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з'явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації. Головними актуальними питаннями, котрі будуть розглянуті на сторінках даної курсової роботи, є формування механізму банкрутства в Україні, його головні аспекти та проблеми, причини та процедури ліквідації збанкрутілих суб'єктів господарювання.

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Фактори банкрутства та ліквідації підприємства

В цілому фактори, які є передумовою банкрутства підприємств можна згрупувати на зовнішні по відношенню до підприємства (економічні, політичні, демографічні, посилення міжнародної конкуренції, НТП, банкрутство боржників), на які воно не має можливості впливати або цей вплив дуже слабкий, та внутрішні (зростання дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень, відсутність договірної дисципліни тощо), які безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство підприємства є наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів. Втім у розвинутих країнах з ринковою економікою, з стійкими політичною та економічною системами, банкрутства звичайно на 1/3 зумовлені зовнішніми факторами і на 2/3 - внутрішніми [7].

Щоб процеси банкрутства господарюючих суб'єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу. Серед законодавчих актів, які регулюють відносини власності значне місце належить ЗУ «Про власність», Земельному кодексу, ЗУ «Про банкрутство підприємств» та іншим законам економічного блоку, які чекають прийняття їх ВРУ. Нажаль, ЗУ «Про банкрутство», прийнятий у травні 1992 р., не відповідав вимогам економіки і мав ряд істотних недоліків. Головний з яких - його спрямованість не на санацію і поліпшення платоспроможності підприємств, а на їх ліквідацію [1]. Зокрема, Законом було передбачено досить прості причини визнання підприємства банкрутом. Для прийняття арбітражним судом рішення про фінансову неплатоспроможність або про загрозу її виникнення, кредиторам достатньо було подати до судових органів інформацію щодо фінансово-майнового стану боржника. Розгляд справ затягувався, зазвичай, на кілька місяців (Закон не регламентував строки здійснення процедури банкрутства та граничні строки ліквідації підприємства-банкрута), в наслідок чого, як свідчить досвід, кредитор нерідко сам опинявся у становищі банкрута. Адже найчастіше виявлялося, що відшкодувати його втрати нічим, оскільки основні фонди боржника фізично і морально зношені, обігових коштів немає, доходи від реалізації майна мізерні.

В результаті недосконалості Закону з питань повернення боргів неплатоспроможними підприємствами, відсутності чіткості в процедурі укладання мирової угоди та умов прощення безнадійної до стягнення кредиторської заборгованості в господарських взаємовідносинах між суб'єктами підприємницької діяльності відбулося різке збільшення числа позовних заяв до арбітражних судів щодо оголошення боржників банкрутами [1,3-5]. Як бачимо, кількість порушених справ за 1996-99 рр. зросла майже в 2 рази, а кількість винесених постанов про визнання банкрутом - в 3,7 рази. Через основний недолік Закону - обмеженість реорганізаційних процедур як з боку боржника, так і з боку кредиторів - ліквідаційні комісії були вимушені подавати арбітражним судам свої рішення про ліквідацію боржника як юридичної особи. Відтак кількість справ, завершених із затвердженням ліквідаційного балансу зросла з 1996 по 99 рр. в 5,1 разів і на кінець 1999 р. становила 70% до числа постанов про визнання суб'єктів господарювання банкрутами. В той же час число справ, припинених із затвердженням умов санацій зменшилося на 64%.

Отже, як бачимо, Закон, який був покликаний впорядковувати процеси банкрутства як механізму реформування відносин власності та структурної перебудови української економіки, перетворився на додатковий фактор руйнації її господарського комплексу [15].

Але банкрутство - це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців - з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30. У США в 1998 р. збанкрутувало близько півмільйона підприємств і понад сто тисяч фізичних осіб. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки [5]. Для України такі умови були створені після прийняття ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.99 р. №784-XIV, який набрав чинність з 1 січня 2000 р. (для сільськогосподарських товаровиробників - з 1 січня 2004 р.).

1.2 Механізм ліквідації підприємств

Із прийняттям нового закону було кардинально змінено принципи побудови механізму банкрутства в Україні і переорієнтовано його в першу чергу на відновлення, збереження економічного потенціалу відповідної галузі, території і держави в цілому. Крім даного закону, центральним документом механізму банкрутства в Україні є також Порядок проведення досудової санації держпідприємств, затверджений КМУ від 17.03.2000, метою якого є реалізація положень, закріплених у ст.3 «Заходи щодо запобігання банкрутству боржника та позасудові процедури» діючого закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Завдяки новому закону з'явилася реальна можливість фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств, повернення боргів кредиторам, залучення реальних інвесторів шляхом застосування процедури банкрутства. Передбачені законом механізми мають на меті усунення у ході реформування економіки перешкод, пов'язаних із ідеологічною заангажованістю щодо самого поняття «банкрутство» [12]. Важливо, що закон надає змогу боржникам провадити розрахунки за своїми зобов'язаннями різними способами, - це сприятиме відновленню вітчизняного виробництва.

Перевагою нового закону є те, що всі статті повною мірою конкретизовані, велика увага відведена ролі запобіжних процедур - реорганізації та реструктуризації неплатоспроможних підприємств, чітко визначені особливості проведення всіх процедур та повноваження учасників, введена процедура прощення боргів (мирова угода), а також, що надзвичайно важливе - чітко регламентовані строки здійснення всіх процедур, окремих їх етапів і граничні строки ліквідації підприємства-банкрута, передбачено наявність фахівців з питань банкрутства - розпорядників майна боржника, санаторів та ліквідаторів.

Законом впроваджено нові підходи до проведення реорганізації підприємства. Завдяки цьому кредитори матимуть більші можливості повернути свої кошти, ніж за умови ліквідації боржника.

Процедура банкрутства складається з таких основних етапів:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- досудова санація, включаючи реструктуризацію підприємства-боржника;

- ліквідація боржника, визнаного банкрутом.

Абсолютно новим, невідомим для українського законодавства є розпорядження майном, яке вводиться арбітражним судом на строк до шести місяців і являє собою систему заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

В результаті складання мирової угоди між боржником та кредиторами підприємство одержує можливість працювати далі у нормальному режимі, оскільки всі його борги або прощаються, або пролонговуються [7-8]. При цьому має місце спільна розробка бізнес-плану розвитку об'єкта, який повинен сприяти ефективній діяльності та майбутнім розрахункам з кредиторами.

Одним з найбільш цікавих процесів є процедура санації. Санація як система соціально-економічних заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів підприємств-банкрутів, передбачає цілий комплекс заходів:

- погашення боргу;

- злиття збиткових підприємств із фінансово-міцними;

- переоформлення короткотермінових кредитів у довгострокові;

- випуску цінних паперів;

- продажу майна боржника або передачі його в оренду;

- перепрофілювання підприємства-боржника;

- надання урядом пільгових кредитів і пільг по податкам;

- зниження номінальної вартості старих акцій тощо.

Кредитори мають можливість отримати певну частину цінних паперів боржника та задовольнити таки чином свої вимоги. В цьому випадку відбувається зміна власника на підприємстві, який безпосередньо буде вирішувати його подальшу долю.

Останнім напрямом процесу стає ліквідація підприємства чи «чисте банкрутство».

Новими офіційними учасниками судової процедури стали: розпорядники майна, керуючі санацією та ліквідатори, які виконують роль арбітражних керуючих. Практично в усіх процедурах банкрутства вони виступають в якості однієї з головних діючих осіб. А досить часто це одна і та сама особа, яка працює на всіх етапах процедури. Якщо пакет держави не менший за 25%, то управителем є чиновник, в інших випадках - ліцензований фахівець, який є підприємцем - фізичною особою [8]. Окрім доброї юридичної підготовки керуючий має бути знавцем бухгалтерії, трохи інженером і неодмінно дипломатом. Останнє є чи не найважливіше, бо він представляє інтереси обох сторін (боржника і кредитора). За неналежне виконання обов'язків комітет кредиторів (7 найбільших, включаючи податкову) може усунути його через арбітраж. Влада арбітражного управителя на підприємстві, яке банкрутує величезна, але він має і великий обсяг відповідальності.

Розглянемо дію українського механізму банкрутства в загальному вигляді за допомогою наступної схеми

Розпочинається все з того, що кредитор вирішує більше не зволікати із поверненням боргів і звертається до арбітражного суду з позовом. Для того, щоб арбітражний суд прийняв позов про визнання боржника банкрутом, кредитор надає підтвердження боргових зобов'язань, які мають бути не меншими за 300 мінімальних зарплат, а термін позики - простроченим на 3 місяці. Якщо ж сума менша, та кредитори можуть «скластися» і подати так звану колективну заяву [6].

Крім того, законом передбачено право подання позовної заяви про відкриття справи щодо банкрутства не лише кредитором, а й самим боржником. Зокрема, сам боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення, серед іншого, ситуації, коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами або навіть коли при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі. Це по суті, являє собою пільгу для боржника, тому що відкриває можливість застосування до нього відновлювальних процедур - він отримує право на мораторій терміном на 395 днів щодо боргових претензій, або якщо підприємство місцеутворювальне або на ньому працює понад 5 тис. чол. або воно екологічно шкідливе термін мораторію подовжується до 842 днів (в особливо важких випадках допускається 10 річний мораторій). Мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію [6].

Природно, що ефективність відновлювальних процедур тим вища, чим раніше боржник звернеться до суду (результатів логічніше чекати в період, коли економічне становище ще може бути стабілізоване). В той же час звернення до суду самого боржника про порушення справи про банкрутство в період, коли банкрутство не стало невідворотнім, є ризикованим, бо якщо з'ясується, що боржник насправді все-таки міг розрахуватися з кредиторами, правоохоронні органи можуть визнати банкрутство фіктивним, що тягне за собою кримінальну відповідальність (максимальне покарання - 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна). Саме своєчасне внесення до Кримінального кодексу України відповідних поправок дозволило запобігти зростанню самопроголошених банкрутств (в Угорщині, де на початку реформування така відповідальність не була передбачена, кількість фіктивних банкрутств зросла в 27 разів).

При порушенні справи про банкрутство суд затверджує кандидатуру запропонованого кредиторами арбітражного керуючого і починається процедура розпорядження майна. Задачею розпорядника майна, з одного боку, є не допущення розкрадання майна боржника, забезпечення його збереження, з іншої - аналіз фінансової, господарської, інвестиційної діяльності боржника і визначення ознак банкрутства. В період розпорядження майном директор, як правило, не відстороняється від посади, але в той же час без дозволу і підпису розпорядника майна він не може оформити значну майнову угоду, отримати кредит та здійснити деякі інші господарські заходи (п.13 ст.13 Закону). Так само органи управління боржника після призначення розпорядника мана не мають права здійснювати деякі дії (п.11 ст.13) [9-10]. Повноваження керівника або органу управління боржника можуть бути припинені, якщо вони не приймають заходів по забезпеченню збереження майна, створюються перешкоди для діяльності розпорядника або допускають інші порушення законодавства.

В обов'язки розпорядника майна входить також розгляд спільно з посадовими особами боржника заяв кредиторів, що надійшли після публікації оголошення про початок справи банкрутства, складання реєстру вимог кредиторів та скликання зборів кредиторів.

Із закінченням процедури розпорядження майна комітет кредиторів шляхом голосування вирішує питання про подальшу долю боржника. Приймаючи до уваги рішення комітету кредиторів і звіт розпорядника майна, суд вводить процедуру санації або визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Слід зауважити, що навіть у випадку, коли обрано санацію, її можна в будь-який момент перервати та розпочати процедуру ліквідації.

Санація може стати другим рятівним колом боржника. Вона запроваджується на строк до 12 місяців, але існує також можливість її подовження ще на 6 місяців (зокрема, для місцеутворювальних та небезпечних підприємств термін процедури санації може бути подовжений арбітражним судом до 10 років).

Проведення процедури санації доручається керуючому санацією. Із його призначенням повноваження органів управління, керівників підприємства-боржника припиняються [9,14]. В триденний термін відбувається передача статутної та господарської документації, печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей. Лише за згодою комітету кредиторів керуючий санацією укладає великі угоди. Він має право самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених законом, укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди. Його завданням є розробка плану санації боржника (він повинен бути затверджений комітетом кредиторів) та його ефективна реалізація на практиці [9]. За 15 днів до закінчення процедури санації керуючий санацією звітує про результати своєї роботи перед комітетом кредиторів. Одночасно із звітом керуючий санацією вносить на розгляд комітету кредиторів одну з пропозицій:

- про припинення процедури санації в зв'язку відновленням платоспроможності боржника, а відтак і припинення провадження у справі про банкрутство;

- про укладання мирової угоди;

- про звернення в арбітражний суд з проханням про подовження терміну процедури санації;

- про звернення в арбітражний суд з проханням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в зв'язку з відсутністю ознак відновлення платоспроможності боржника.

Слід зауважити, що мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладання цієї угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів і вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладання угоди. Затвердження мирової угоди арбітражним судом є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. В той же час, за заявою будь-кого з кредиторів мирова угода може бути визнана недійсною, а відтак провадження у справі про банкрутство буде поновлено.

1.3 Причини та процедура ліквідації збанкрутілих суб'єктів господарювання

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними. Головними є такі:

1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої можливості її відновлення;

2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника;

3) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами;

4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати [2].

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Арбітражний суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітражного процесу; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Після проведення інвентаризації і оцінки майна ліквідатор розпочинає його продаж на відкритих торгах. Через засоби масової інформації він оповіщає про порядок продажу майна банкрута, складу, умовах та строках придбання майна [2-3]. У випадку надходження двох і більше пропозицій відносно придбання майна ліквідатор організовує конкурс (аукціон). Кошти, отримані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів згідно їх черговості: вимоги, забезпечені заставою, вихідні допомоги звільненим, витрати арбітражної процедури, обов'язки перед працівниками (зокрема, заборгованість із заробітної плати), податкова заборгованість, претензії кредиторів, не забезпечені заставою, повернення внесків колективу до статутного фонду, решта вимог.

Ліквідатор виконує свої обов'язки до моменту завершення процедури ліквідації, що підтверджується визначенням арбітражного суду, яке є підставою для виключення юридичної особи-банкрута з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. З цього моменту всі вимоги кредиторів вважаються погашеними. Юридична особа як суб'єкт права і підприємство як майновий комплекс припиняють свої існування.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з метою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить йому з права власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.

Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації. Головна особливість полягає в тім, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рішення, здійснюються певні практичні дії. Крім того, оцінка ліквідаційної вартості підприємства безпосередньо впливає на інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів, судових органів.

На думку провідного американського оцінювача Ш. Пратта, ліквідаційна вартість -- це чиста грошова сума, яку власники (власник) підприємства можуть одержати за ліквідації підприємства і окремого розпродажу його активів.

У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та примусової ліквідації, а також відповідно терміни «упорядкована ліквідаційна вартість» і «вимушена ліквідаційна вартість». За упорядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом визначеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну [2]. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні). Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість припинення функціонування активів підприємства. У цьому разі активи списуються.

Величина ліквідаційної вартості від продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дисконту, яка враховує ризик, пов'язаний із цим продажем. Ліпше, уважає Ш. Пратт, продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. Тоді сума виручки є, як правило, вищою.

Зарубіжна практика виокремлює певні етапи технологічної послідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вартості підприємства:

* перший етап -- розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;

* другий етап -- оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію;

* третій етап -- обчислення обсягів зобов'язань підприємства;

* четвертий етап -- визначення різниці між поточною (скоригованою) вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства.

Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земельних ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним) [2].

Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповідають за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами.

1.4 Наслідки ліквідації та форми реалізації майна банкрутів

Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:

* по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації);

* по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

* по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

* по-четверте, припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки

придбання майна).

Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій надходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з дальшим розподілом коштів, виручених від оренди, між кредиторами; передання заставленого майна заставодержателю; залишення боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.

У разі, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації [11]. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об'єктів ліквідаційної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допускається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об'єктів незавершеного будівництва або законсервованих об'єктів.

1.5 Черговість задоволення претензій кредиторів

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів (рис. 1). Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої [13]. За браком майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі, належній кожному кредиторові.

Вимоги, не задоволені за браком майна, уважаються погашеними. Не розглядаються і вважаються погашеними також вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для пред'явлення претензій [2].

Майно (крім коштів державних підприємств-банкрутів), що залишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідному органу приватизації для реалізації, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи-боржника.

Кошти, що залишилися після задоволення державним підприємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового колективу, зараховуються до відповідного позабюджетного фонду приватизації.

Рис. 1. Черговість задоволення претензій кредиторів.

Після завершення реалізації майнових об'єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і є необхідними для повного задоволення всіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сум між кредиторами ліквідаційна комісія складає й подає в Арбітражний суд ліквідаційний баланс.

У ліквідаційному балансі мають бути відображені показники обсягу майнових активів (ліквідаційної маси), дані їхньої інвентаризації, відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу, а також суми розподілу виручених коштів поміж кредиторами.

Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу становлять кінцевий етап ліквідаційної процедури [2]. Арбітражний суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу в разі, коли ліквідаційна комісія належним чином здійснила заходи для виявлення та реалізації всіх майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, і в установленому порядку розподілила одержані суми між кредиторами.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна і не надійшло будь-яких заперечень, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи.

У разі, коли Арбітражний суд доходить висновку, що ліквідаційна комісія не виявила або не реалізувала всіх наявних майнових активів, необхідних для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів.

Нова ліквідаційна комісія знову здійснює всі етапи ліквідації підприємства.

Комітет кредиторів (за браком такого -- збори кредиторів) або будь-який окремий кредитор можуть опротестувати ліквідаційний баланс.

Після розгляду заперечень Арбітражний суд ухвалює рішення щодо затвердження (не затвердження) балансу.

Після затвердження ліквідаційного балансу:

1) суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи боржника;

2) оприлюднює цю ухвалу;

3) звільняє ліквідаторів від виконання своїх обов'язків.

У разі незатвердження звіту суд може висунути вимогу про виправлення виявлених недоліків або, як уже було сказано, призначити нових ліквідаторів.

Отже, справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації чи санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу.

Згідно з чинним законодавством, якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він уважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність [8]. Арбітражний суд має право винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи тільки тоді, коли в неї залишилось майнових активів менше, ніж потрібно для її функціонування згідно із законодавством, або на клопотання власників її майна.

Отже, якщо попередній механізм банкрутства більшою мірою працював на кредитора і передбачав практично безапеляційне банкрутство боржника, то новий надає можливість пошуку шляхів відновлення платоспроможності боржника - санації, укладання мирової угоди із застосуванням цесії, переоформлення боргу чи його переуступки [2].

Слід відмітити ще про одну особливість нового механізму. У випадку прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керівник підприємства-банкрута звільняється з роботи, про що робиться запис у його трудовій книжці (абсолютно новий захід для нашого трудового законодавства, внесений Законом до Кодексу законів про працю). Причому в цьому відношенні редакція українського закону виглядає більш-менш м'якою, бо, наприклад, російський закон «Про неспроможність (банкрутство)» [12] передбачає, що невиконання керівником зобов'язання по своєчасному поданню заяви самого боржника до арбітражного суду тягне за собою субсидіарну відповідальність керівника боржника та членів ліквідаційної комісії.

Метою ліквідаційної процедури є спів розмірне задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Ця процедура завершує справу про банкрутство. У відповідності із ст.22 Закону строк ліквідаційної процедури не повинен перевищувати 12 місяців (можливе подовження строку на 6 місяців).

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Концентрація та спеціалізація виробництва

Концентрація виробництва -- усуспільнення підприємства через збільшення його розмірів, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.

Спеціалізація виробництва -- розвинута в усіх галузях економіки, суспільна форма організації виробництва, що відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

За даними таблиці 2.1. ми спробуємо визначити розмір підприємства та динаміку показників за визначений період.

Таблиця 2.1 - Розміри підприємства

№ з/п

Показники

Одиниці виміру

Роки

Відхилення (+, -)

2003 у % до 2002

2002

2003

1

Обсяг валової продукції (робіт, послуг) в оптових цінах підприємств (без ПДВ і акцизного збору)

у порівняних цінах

тис. грн

6630

7200

570

108,60

у діючих цінах відповідного року

тис. грн

6675

7249

574

108,60

2

Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), (без ПДВ та акцизного збору)

тис. грн

6437

7180

743

111,54

3

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

тис. грн

5318

6305

987

118,56

4

Операційні витрати на виробництво продукції, робіт, послуг

тис. грн

5653

6673

1020

118,04

5

Середня чисельність працівників

чол.

690

620

-70

89,86

6

Розмір активів підприємства

тис. грн

65500

68403

2903

104,43

7

Середньорічна вартість основних фондів

тис. грн

55775

56175

400

100,72

8

Середньорічна вартість виробничих основних фондів промислового призначення

тис. грн

45100

48316

3216

107,13

9

Середньорічна вартість основних виробничих фондів і оборотних засобів

тис. грн

71242

74594

3352

104,71

10

Виробнича площа

тис. м2

20

20

0

100,00

Можна зробити висновок, що підприємство за розміром є великим так як чисельність працівників > 500.

Отже, можна також зробити висновки, що обсяг валової продукції у порівняних і поточних цінах збільшився у 2003 р. на 8,6 % порівняно з 2002 р. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) 2003 р. на 743 тис. грн. порівняно з 2002 р. Середня чисельність працівників, яка у 2003 р. зменшилась на 70 працівників порівняно з 2002 р. Незмінною залишилась виробнича площа.

За обсягом продукції підприємства можна визначити його спеціалізацію та зробити висновки, щодо виробленої продукції.

Обсяг та структуру продукції підприємства наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Обсяг та структура продукції підприємства

№ з/п

Вид продукції

Роки

Відхилення (+, -), тис. грн

Відхилення (+, -), %

2002

2003

тис. грн

структура, %

тис. грн

структура, %

1

Вироби КТД-2

1151

17,24

1370

18,90

219

1,66

2

Прилади електровакуумні

591

8,85

694

9,57

103

0,72

3

Прилади оптоелектронні

1748

26,19

1625

22,42

-123

-3,77

4

Обчислювальна техніка

763

11,43

840

11,59

77

0,16

5

Медична техніка

795

11,91

910

12,55

115

0,64

6

Годинники побутові

947

14,19

1080

14,90

133

0,71

7

Іграшки та прикраси

300

4,49

310

4,28

10

-0,22

8

Роботи та послуги

380

5,69

420

5,79

40

0,10

Усього

6675

100,00

7249

100,00

Таким чином вартість виробів КТД-2 в загальному обсязі продукції підприємства у 2003 р. збільшилась на 219 тис. грн. порівняно з 2002 р. У 2003 р. збільшення вартості приладів електровакуумних на 103 тис. грн. порівняно з 2002 р. Проте приладів оптоелектронних було виготовлено менше у 2003 р. на 123 тис. грн.. ніж у 2002 р. Обчислювальної техніки було виготовлено на 77 тис. грн. більше ніж у 2002. Виробництво медичної техніки за 2003 р. у грошовому виразі збільшилось на 115 тис. грн. порівняно з 2002 р. Також збільшення виготовлення годинників, іграшок та прикрас і робіт та послуг (у грошовому виразі) у 2003 р. порівняно з 2002 р. Збільшення всіє продукції в цілому у 2003 р. склало 674 тис. грн. порівняно з 2002 р.

Можна зробити висновок, що спеціалізація підприємства припадає на вироби КТД-2 та меншою мірою на прилади оптоелектронні.

2.2 Забезпеченість та ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства

2.2.1 Забезпеченість та ефективність використання активів підприємства

Необоротні активи -- активи підприємства, строк корисного використання яких перевищує 12 місяців або операційний цикл, якщо він більше 1 року.

Основні фонди -- це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі , а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, частинами в міру спрацювання.

Амортизація основних фондів -- це процес перенесення авансованої вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом нормативного строку служби засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5, 25 і 15%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший -- 15%; другий -- 30%; третій -- 20%; четвертий -- 15%; п'ятий -- 10%; шостий і сьомий -- 5%.

Тепер можна переходити до визначення величини динаміки та структури нематеріальних активів за вивчаємий період. Наявність та структура нематеріальних активів зображена в табл. 2.3.

Таблиця 2.3 - Наявність та структура нематеріальних активів

№ з/п

Групи нематеріальних активів

Роки

Відхилення (+, -), тис. грн

Відхилення (+, -), %

2002

2003

тис. грн

структура, %

тис. грн

структура, %

1

Права користування природними ресурсами

2

Права користування майном

3

Права на знаки для товарів і послуг

280

33,41

312

38,76

32

5,34

4

Права на об'єкти промислової власності

5

Авторські та суміжні з ними права

230

27,45

199

24,72

-31

-2,73

6

Гудвіл

7

Інші нематеріальні активи

328

39,14

354

43,98

26

4,83

Разом

838

100,00

805

100,00

-33

Отже, у 2003 р. права на знаки для товарів і послуг збільшились на 32 тис. грн. порівняно з 2002 р. Авторські та суміжні з ними права у 2003 р. зменшились на 31 тис. грн. порівняно з 2002 р. Інші нематеріальні активи збільшились на 26 тис. грн.

Необхідно зробити висновки, щодо наявності та структури основних засобів на підприємстві за вивчає мий період. Наявність та структура основних засобів наведена в табл. 2.4.

Таблиця 2.4 - Наявність та структура основних засобів

№ з/п

Групи основних засобів

Роки

Відхилення (+, -), тис. грн

Відхилення (+, -), %

2002

2003

тис. грн

структура, %

тис. грн

структура, %

1

Земельні ділянки

2

Капітальні витрати на поліпшення земель

3

Будинки, споруди та передавальні пристрої

14900

26,61

15260

27,20

360

0,59

4

Машини та обладнання

21500

38,39

21660

38,61

160

0,22

5

Транспортні засоби

4340

7,75

4555

8,12

215

0,37

6

Інструменти, прилади, інвентар

2560

4,57

2805

5,00

245

0,43

7

Робоча і продуктивна худоба

8

Багаторічні насадження

9

Інші основні засоби

6700

11,96

6236

11,12

-464

-0,85

10

Бібліотечні фонди

11

Малоцінні необоротні матеріальні активи

6000

10,71

5584

9,95

-416

-0,76

12

Тимчасові споруди

13

Природні ресурси

14

Інвентарна тара

15

Предмети прокату

16

Інші необоротні матеріальні активи

Разом

56000

100,00

56100

100,00

100

Таким чином зростання такого виду основних засобів, як будинки, споруди та передавальні пристрої у 2003 р. склало на 360 тис. грн. більше порівняно з 2002 р., машини та обладнання, транспортні засоби та інструменти, прилади, інвентар теж зросли на 160, 215 та 245 тис. грн. відповідно. Було помічене зменшення інших основних засобів на 464 тис. грн. у 2003 р. порівняно з 2002 р., а також зменшення малоцінних необоротних матеріальних активів у 2003 р. на 416 тис. грн. порівняно з 2002 р.

Далі необхідно визначити показники розміру, руху та стану основних Фондів (табл. 2.5.) та зробити висновки щодо рівня та тенденції зміни цих показників за період, що вивчається.

Таблиця 2.5 - Показники розміру, руху і стану основних фондів

№ з/п

Показники

Одиниці виміру

Роки

Відхилення (+, -)

2003 у % до 2002

2002

2003

1

Залишок на початок року

тис. грн

44500

45069

569

101,28

2

Надійшло протягом року

тис. грн

950

495

-455

52,11

3

Вибуло протягом року

тис. грн

800

340

-460

42,50

4

Залишок на кінець року

тис. грн

44650

45224

574

101,29

5

Сума зносу:

а) на початок року

тис. грн

24900

24603

-297

98,81

б) на кінець року

тис. грн

25400

24710

-690

97,28

6

Коефіцієнти:

а) росту основних фондів (4/1)

1,003

1,003

0,0001

100,01

б) номінального обороту {(5б - 5а) / [(1+4)* 0.5]}

0,003

0,001

-0,002

21,13

в) реального обороту {3 / [(1+4)* 0.5]}

0,004

0,002

-0,003

41,96

7

Показники:

а) відновлення фондів (2/4 * 100)

%

2,13

1,09

-1,03

51,44

б) вибуття (3/1 * 100)

%

1,80

0,75

-1,04

41,96

в) зносу:

- на початок року [(5а / 1) * 100]

%

55,96

54,59

-1,37

97,56

- на кінець року [(5б / 4) * 100]

%

56,89

54,64

-2,25

96,05

г) придатності:

- на початок року {[(1 - 5а) / 1] * 100}

%

44,04

45,41

1,37

103,10

- на кінець року {[(4 - 5б )/ 4] * 100}

%

43,11

45,36

2,25

105,21

Таким чином залишок основних фондів на початок періоду 2003 р. склав 45069 тис. грн., що на 569 тис. грн. більше, ніж у 2002 р. Надходження протягом 2003 року основних фондів зменшилось на 455 тис. грн. в порівнянні з 2002 р. Вибуття основних фондів протягом 2003 р. зменшилось на 460 тис. грн. порівняно з 2002 р.

Останньою таблицею, яка характеризує необоротні активи, є таблиця щодо забезпечення та ефективності використання основних виробничих фондів(табл. 2.6.)

Таблиця 2.6 - Показники забезпеченості та ефективності використання основних фондів

№ з/п

Показники

Одиниці виміру

Роки

Відхилення (+, -)

2003 у % до 2002

2002

2003

1

2

3

4

5

6

7

1

Середньорічна вартість основних виробничих фондів

тис. грн

71242

74594

3352

104,71

2

Виробнича площа

тис. м2

20

20

0

100,00

3

Середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу

чол.

650

580

-70

89,23

4

Валова продукція (у діючих оптових цінах)

тис. грн

6675

7249

574

108,60

5

Чистий прибуток

тис. грн

812,7

1080,1

267,4

132,90

6

Фондозабезпеченість (1/2)

грн/м2

3562,1

3729,7

167,6

104,71

7

Фондоозброєність (1/3)

тис. грн/ чол

109,60

128,61

19,01

117,34

8

Фондовіддача (4/1)

грн / грн

0,094

0,097

0,003

103,72

9

Фондомісткість (1/4)

грн / грн

10,673

10,290

-0,383

96,41

10

Фондорентабельність (5/1) *100

%

1,141

1,448

0,307

126,93

Виходячи з розрахунків таблиці видно, що середньорічна вартість основних виробничих фондів збільшилась у 2003 р. на 4,71 % порівняно з 2002 р. Виробнича площа зосталася незмінною. Середньооблікова чисельність промислово - виробничого персоналу у 2003 р. зменшилась на 70 чоловік порівняно з 2002 р. Показник валової продукції збільшився на 574 тис. грн. у 2003 р. у порівнянні з 2002 р. Чистий прибуток збільшився у 2003 р. на 267,4 тис. грн. порівняно з 2002 р.

Після характеристики забезпеченості та ефективності використання необоротних активів необхідно перейти до такої ж оцінки оборотних активів.

Оборотні активи -- активи підприємства, які призначені для реалізації або споживання на протязі року чи операційного циклу.

Оборотні фонди підприємств за їх значенням у процесі відновлення розділяються на чотири групи: виробничі запаси; незавершене виробництво; готова продукція на складі та відвантажена; грошові кошти, які знаходяться в касі та на розрахунковому рахунку.

Тепер необхідно визначити величину та структуру оборотних активів на основі даних конкретного підприємства і зробити висновки щодо тенденцій їх зміни за вивчає мий період (табл. 2.7.)

Таблиця 2.7 - Величина та структура оборотних активів підприємства

№ з/п

Групи оборотних активів

Роки

Відхилення (+, -), тис. грн

Відхилення (+, -), %

2002

2003

тис. грн

структура, %

тис. грн

структура, %

1

2

3

4

5

6

7

8

І. ОБОРОТНІ ВИРОБНИЧІ ЗАСОБИ

21629

70,82

23387

65,39

1758

-5,43

1

Запаси

20124

65,89

21121

59,05

997

-6,84

в т. ч.: виробничі запаси

20124

65,89

21121

59,05

997

-6,84

тварини на вирощуванні та відгодівлі

малоцінні і швидкозношувані предмети

2

Незавершене виробництво

1403

4,59

2083

5,82

680

1,23

3

Витрати майбутніх періодів

102

0,33

183

0,51

81

0,18

ІІ. ФОНДИ ОБІГУ

8912

29,18

12381

34,61

3469

5,43

1

Готова продукція

1042

3,41

1750

4,89

708

1,48

2

Товари

948

3,10

1295

3,62

347

0,52

3

Векселі одержані

1141

3,74

1250

3,49

109

-0,24

4

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

4380

14,34

6035

16,87

1655

2,53

5

Інша поточна дебіторська заборгованість

1083

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены