Кредитні відносини в сучасній економіці

41

Кредитні відносини в сучасній економіці

Зміст

Вступ

Розділ І. Кредит і кредитна система

1.1 Сутність кредитної системи та її структура

1.2 Основні форми кредиту

1.3 Банки як невід'ємний компонент кредитної системи

Розділ ІІ. Кредитні відносини банків з агропромисловим комплексом України

Розділ ІІІ. Шляхи розвитку кредитного забезпечення інноваційної діяльності

3.1 Кредитування інноваційної діяльності та його значення для економіки країни

3.2 Заходи щодо стимулювання кредитної діяльності банків у інноваційній сфері

Висновки

Список використаної літератури

Словник економічних термінів

Вступ

Дана робота присвячена кредитним відносинам і являється в даний момент актуальною, так як в сучасному світі майже всі люди, підприємства користуються кредитами для купівлі різних товарів, та розвитку бізнесу.

Метою роботи є висвітлення важливості кредитування для розвитку економіки та промисловості України.

Важлива ланка народного господарства -- кредитна система (а отже, кредитні відносини), яка разом із фінансовою системою є його своєрідною кровоносною системою. Складова частина кредитної системи -- банківська система. Завдяки ефективному виконанню банками (насамперед центральним) та кредитом своїх функцій відбувається процес розширеного відтворення, підвищується ефективність суспільного виробництва, здійснюється кредитно-грошова політика тощо.

Також важливе місце у кредитній системі займають банки. Важлива функція банків у сучасних умовах -- посередництво в міжнародному обігу позичкових капіталів, надання все більшої кількості міжнародних кредитів. Значно посилюється універсалізація банків. Крім кредитних функцій, вони виконують операції страхування, консультаційного бізнесу (надання фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації тощо). Швидко поширюється така форма діяльності банків, як фінансовий лізинг (фінансування банками оренди устаткування, особливо нової наукомісткої та дорогої техніки), проектне фінансування.

Значно зросли масштаби кредитування банків держави через обслуговування державного боргу. За цих умов посилюється значення кредиту в забезпеченні держави грошовими ресурсами.

Розділ І. Кредит і кредитна система

1.1 Сутність кредитної системи та її структура

Кредитна система (з погляду економічної форми) -- сукупність кредитних відносин, форм кредиту та методів кредитування.

Її основними суб'єктами, крім банків та банківських об'єднань (а отже, основних суб'єктів банківської системи), є такі спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, благодійні фонди, ощадні установи та ін. Основа кредитної системи -- банки, найголовніший з яких -- центральний банк. Мета кредитної системи -- акумулювання грошових капіталів, частини доходів різних верств населення і надання їх у кредит фізичним та юридичним (уряду, компаніям тощо) особам, а також володіння та управління фіктивним капіталом.

У цьому зв'язку розрізняють депозитні та недепозитні фінансові установи.

Депозитні фінансові установи акумулюють ресурси, приймаючи грошові засоби у формі відкриття депозитних рахунків. До таких установ у США, наприклад, належать комерційні банки, взаємоощадні банки (приймають ощадні вклади та інвестують їх під нерухомість і цінні папери, а також надають комерційні та споживчі позики), позико-ощадні асоціації (формують ресурси за рахунок ощадних вкладів та банківських кредитів, їх активами є переважно портфель заставних під житлові будівлі).

Недепозитні фінансові установи для залучення заощаджень продають страхові поліси, приймають пенсійні внески, продають цінні папери та ін. До них належать компанії, що страхують життя, майно, приватні пенсійні фонди, пенсійні фонди штатів і місцевих органів влади, фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні споживчих товарів у розстрочку й видачі комерційних позик), інвестиційні компанії (продають населенню власні акції й на отримані кошти купують ринкові цінні папери, насамперед акції), взаємні фонди грошового ринку (розміщують на ринку свої акції, а на залучені кошти купують короткотермінові цінні папери; їх активами є депозитні сертифікати, комерційні папери, векселі державної скарбниці, банківські акцепти).

Страхові компанії для залучення коштів продають страхові поліси, а відтак вкладають їх у цінні папери компаній та держави, надають цим суб'єктам кредити.

Пенсійні фонди акумулюють кошти здебільшого із внесків працівників у фонди соціального страхування. З-поміж них виділяють фонди, які не інвестують свої кошти в цінні папери (а отже, виплачують пенсії лише з поточних надходжень і доходів), й ті, які інвестують (і, крім традиційних джерел виплати пенсій, ще отримують частину коштів на ці цілі з інвестицій у цінні папери), а також ті, якими управляють страхові компанії або підприємства (чи за їх довіреністю банки).

Інвестиційні компанії залучають кошти через випуск акцій, їх продаж дрібним акціонерам та купівлю цінних паперів промислових компаній різних галузей.

Закономірностями розвитку кредитної системи в сучасних умовах є зростання ролі небанківських фінансово-кредитних інститутів, їх зрощування з промисловими, торговельними, транспортними компаніями, процес транснаціоналізації їх діяльності, посилення конкурентної боротьби між її основними суб'єктами тощо.

Ці закономірності модифікуються специфікою історичного розвитку окремих країн, особливостями антитрестівського законодавства та іншими чинниками. Так, у США комерційним банкам заборонено скуповувати акції промислових корпорацій (а операції з цінними паперами можуть здійснювати лише спеціалізовані інвестиційні банки), у ФРН, наприклад, такої заборони немає.

1.2 Основні форми кредиту

Основні форми кредиту. Перш ніж з'ясувати, які існують основні форми кредиту, слід розкрити сутність кредиту загалом.

Кредит -- форма руху позичкового капіталу, що виражає відносини між кредиторами й позичальниками і забезпечує перетворення грошового капіталу на позичковий.

Позичковий капітал внаслідок цього є грошовим капіталом, який надають його власники у позику на умовах терміновості, повернення й платності.

Сутність кредиту повніше виявляється у виконуваних ним функціях: по-перше, акумулювання тимчасово вільного грошового капіталу (наприклад, США за його допомогою щорічно акумулюють до 600 млрд. дол., у тому числі понад 200 млрд. дол. за рахунок заощаджень населення); по-друге, розподільча функція, завдяки якій акумульовані кошти перерозподіляють між окремими сферами, галузями народного господарства; по-третє, прискорення процесу концентрації та централізації виробництва і капіталу (зокрема використовується з метою поглинань та злиттів компаній, фірм тощо); по-четверте, кредит є важливим засобом регулювання економіки, зокрема грошово-кредитного регулювання; по-п'яте, сприяння економії витрат обігу (через використання безготівкових розрахунків та заміни готівки кредитними грошима); по-шосте, розв'язання деяких суперечностей процесу суспільного виробництва, зокрема суперечностей інвестиційного процесу, переливання (внутрігалузевого та міжгалузевого) капіталу, між попитом і пропозицією тощо, завдяки чому розширюються межі суспільного виробництва, руху економічної системи. Водночас за умов порушення об'єктивних економічних законів кредит призводить до поглиблення і загострення суперечностей суспільного виробництва.

Розрізняють такі основні форми сучасного кредиту, а отже, й кредитних відносин: комерційний, банківський, споживчий, державний, іпотечний, міжнародний.

Комерційний кредит -- кредит, який підприємства (фірми, компанії) надають іншим підприємствам у формі продажу товару з відстрочкою платежу й оформляють векселем.

Мета такого кредиту -- прискорення реалізації товарів. Ціна цих товарів зростає на суму відсотка. На таку ж величину зростає величина векселя. Виконуючи певною мірою більшість із названих вище функцій кредиту, комерційний кредит все ж є недосконалою формою кредиту і кредитних відносин. Це зумовлено тим, що його величина обмежена обсягами резервного капіталу підприємств-кредиторів, використання його також обмежене (наприклад, цей кредит не можна використати для виплати заробітної плати), він переважно короткотерміновий та ін. Цих недоліків не має більш досконала форма кредиту -- банківський кредит, який за сучасних умов є основною формою кредитних відносин.

Банківський кредит -- кредит, який надають кредитні установи (насамперед банки) будь-яким господарюючим суб'єктам (підприємствам, державі, підприємцям, власникам домашніх господарств тощо) у формі грошових позик.

Цей кредит може збільшувати як обсяг платіжних засобів, так і розміри капіталу. Крім того, завдяки своїй масовості, регулярності, значним масштабам банківський кредит може бути наданий за нижчу ціну (відсоток). Частково про це йшлося при розгляді сутності фінансового ринку.

Найбільшими недоліками банківської системи України у цій сфері є низька питома вага довготермінових кредитів (наприкінці 1998 р. лише до 1% та висока відсоткова ставка -- понад 70%.

Види банківського кредиту -- це згруповані за різними ознаками банківські позики. Їх можна класифікувати за призначенням, наявністю і характером забезпечення, термінами, методами погашення й характером їх походження.

За призначенням і характером використання у США виділяють кредити торговельним і промисловим підприємствам під нерухомість, під будівництво і благоустрій територій, під забезпечення земельними ділянками та житловими будинками тощо; позики приватним особам, у тому числі для купівлі в розстрочку легкових автомобілів; кредитні картки та аналогічні платіжні схеми торговельних установ (запис на відкритому рахунку), кредитні чеки та відновлювальні позики для купівлі споживчих товарів у розстрочку, у тому числі пересувних будинків (без туристичних трейлерів), інших споживчих благ, позики в розстрочку на ремонт та модернізацію будинків, інші позики в розстрочку на індивідуальні та сімейно-побутові цілі, позики з разовим погашенням на індивідуальні та сімейно-побутові цілі; позики фінансовим установам, у тому числі інвестиційним трестам (нерухомість) і компаніям іпотечного кредиту, комерційним банкам всередині США, банкам у зарубіжних країнах, іншим депозитним і фінансовим установам, позики фермерам, позики на придбання або зберігання цінних паперів, у тому числі брокерам і ділерам, які проводять операції з цінними паперами, інші позики.

Відповідно до строків погашення банківські кредити поділяють на короткотермінові, середньотермінові, довготермінові. У США та інших країнах, зокрема й в Україні, до короткотермінових належать кредити, надані на 1 рік і менше. Середньотермінові -- кредити, надані від 1 до 7--8 років, а в Україні, деяких країнах СНД -- до 5 років. Довготермінові -- кредити, надані на тривалий період. Короткотермінову позику в США можна оформити на певний період -- у межах 1 року або до запитання (вимоги). Довготермінова позика не має фіксованого терміну, тому банк може вимагати її погашення у будь-який час.

Існують також відновлювальні кредити -- впродовж фіксованого терміну і в межах максимальної суми кредиту позичальник може використати весь кредит (або частково), повернути його, використати повторно та ін. До цього виду кредиту вдаються до 80% корпорацій США. Найпоширенішою довготерміновою позикою є кредит на придбання будинків, будівництво виробничих та торговельних об'єктів.

За методом погашення банківські кредити поділяють на такі, що погашаються за один раз, або у розстрочку. У першому випадку це робиться на певну кінцеву дату, а відсотки погашають через певні проміжки часу або по закінченні терміну позики, у другому -- періодично погашають основну суму боргу рівними частинами (щомісячно, щоквартально, раз на півроку або щорічно).

Відповідно до характеру походження (джерела) банківські кредити у США поповнюються з трьох основних джерел: 1) за рахунок безпосередніх позичальників; 2) придбання векселів у ділерів з продажу автомобілів та інших споживчих товарів; 3) придбання векселів у ділерів з операцій з комерційними паперами.

Переважну частину кредитів надають позичальникам, надання кредиту підтверджується борговим зобов'язанням, підписаним позичальником, або векселем з платежем позичальнику та інкасованими на користь банку. Значну частину портфеля кредитів банків становлять векселі, куплені у ділерів з продажу різних товарів.

Найважливішим обмеженням при наданні банківських кредитів є розмір кредиту, який можна надати одному позичальнику. Це обмеження називають "правилом десяти відсотків". Згідно з ними розмір кредиту одному позичальнику не повинен перевищувати 10% суми акціонерного і резервного капіталу банку. Воно стосується передусім дрібних та середніх банків. Крім того, у США існує низка винятків з цього правила.

Банківський кредит можна умовно поділити на внутрішній і міжнародний, на кредит центрального банку і кредит комерційних банків, виробничий і споживчий кредит, кредит на поточні й капітальні витрати, кредит забезпечений і незабезпечений, застрахований і незастрахований, підтримувальний, невідновлюваний, відкритий та ін.

Забезпечені кредити -- це позики під заставу. Вони зменшують ризик збитків у разі неспроможності боржника повернути вчасно позику. Наприклад, із ліквідацією підприємства-банкрута банк має перевагу перед іншими кредиторами щодо будь-якого майна для забезпечення банківської позики. До незабезпечених кредитів належать насамперед кредити банків, надані урядові для покриття державного боргу. Невідновлюваний відкритий кредит надають передусім як позику під будівництво нерухомості і повертають його частинами відповідно до етапів будівництва.

Споживчий кредит -- кредит, який банки, спеціалізовані кредитні інститути та торгові компанії надають приватним особам для придбання товарів тривалого користування.

Існує у формі комерційного кредиту (у випадку продажу товарів через роздрібні магазини) і банківського кредиту (у випадку надання позик на придбання споживчих товарів) і надається переважно на термін до 3-х років. Ціна за користування споживчим кредитом сягає 30%, населення витрачає на його сплату до 20% своїх доходів (про що йшлося при розгляді реальної заробітної плати).

Іпотечний кредит -- кредит, який банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути надають у формі довготермінових позик під заставу нерухомості.

Використовується переважно для оновлення основних фондів у сільському господарстві, а також для будівництва житла та купівлі землі, що сприяє концентрації власності у цій сфері.

1.3 Банки як невід'ємний компонент кредитної системи

Структура банківської системи та її еволюція. Найважливіший елемент банківської системи -- банки. Базовими операціями банку є акумулювання коштів, надання їх у позичку та здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Банки виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин й існують у декількох суспільно-економічних формаціях (феодалізм, капіталізм, соціалізм). Поняття "банк" походить від італійського слова "banca" (лавка, на якій середньовічні міняйли розкладали монети для обміну).

Банк -- особливий фінансовий інститут, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, випускає в обіг гроші та цінні папери, здійснює грошові розрахунки, операції з золотом та інші функції.

Концентрація і централізація банківського капіталу, його монополізація спричинили як якісні зміни у виконуваних банками функціях, так і появу нових функцій. Так, від функцій посередництва у платежах і кредитах (що мали епізодичний характер) банки переходять до постійного кредитування галузей і підприємств. При цьому вони переорієнтовуються з короткотермінових позик на всі види та форми надання позичкових коштів, передусім на довготермінові інвестиції в основний капітал. Завдяки цьому банки здобувають контроль за окремими підприємствами, певною мірою деякими галузями. Оскільки через кредитну систему країни, наприклад, у США проходить до 75% тимчасово вільних капіталів, а сума накопиченого грошового капіталу на початку 90-х років становила понад 10 трлн. дол. (більшу частину акумулюють банки), то банки прямо й опосередковано розпоряджаються все більшою частиною власності промислових, торговельних, транспортних та інших компаній. Цьому значною мірою сприяють емісійно-установчі операції банків, тобто випуск цінних паперів різних компаній та їх розміщення на валютних ринках.

Свідченням зростаючого контролю банків (насамперед гігантських) за промисловістю є концентрація в їхніх руках крупних пакетів акцій і облігацій. Так, частка фінансових установ (насамперед банків) у загальній вартості розміщених акцій корпорацій США зросла з 6,7% у 1900 р. до понад 40% на початку 90-х років. Крім того, збільшується частка позичкових коштів в авуарах нефінансових корпорацій. Якщо в середині 50-х років вона становила 53%, то на початку 90-х -- майже 60%. Зростає і загальна заборгованість приватних корпорацій (на початку 90-х -- майже 3,5 трлн. дол.), а на виплату відсотків по кредитах корпорації на початку 90-х років витрачали до 30% надходжень готівки (прибутку й амортизаційних відрахувань). Це свідчить про посилення зрошування банківського капіталу з промисловим, з одного боку, та зростаючу роль банків у цьому процесі, їх домінуючу роль -- з іншого.

Значно зросли масштаби кредитування банків держави через обслуговування державного боргу. За цих умов посилюється значення кредиту в забезпеченні держави грошовими ресурсами.

З цією метою міністерство фінансів випускає різні урядові цінні папери (облігації, векселі державної скарбниці, сертифікати заборгованості тощо), які є борговими зобов'язаннями держави і покривають її бюджетний дефіцит. В Україні вперше емісію державних цінних паперів для покриття дефіциту державного бюджету було здійснено в 1994 р. Власниками випущених цінних паперів є комерційні банки, страхові компанії, промислові корпорації, федеральні резервні банки та ін.

Для кращого забезпечення банками фінансування держави зростає державна власність у банківській сфері. Центральний банк переважно повністю є власністю держави. Крім того, у деяких; країнах (Франція, Італія) державною власністю є крупні комерційні банки. Створюються також спеціальні державні банки для фінансування зовнішньої торгівлі, сільського господарства, житлового будівництва тощо.

Важлива функція банків у сучасних умовах -- посередництво в міжнародному обігу позичкових капіталів, надання все більшої кількості міжнародних кредитів. Для цього створюються філіали іноземних банків у розвинутих країнах світу. Так, у США на такі філіали припадає до 20% всіх комерційних кредитів країни. У 1985 р. 175 банків США мали 900 відділень у більш як 80 зарубіжних країнах і регіонах. Зарубіжні активи американських банків становили приблизно 460 млрд. дол.

Існують різні види банків. Залежно від форм власності -- державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні банки. Залежно від функцій та характеру виконуваних операцій -- емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та інші банки. Залежно від видів господарської діяльності -- промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторговельні банки.

Головний елемент банківської системи -- центральні емісійні банки, які здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. У США таким банком є Федеральна резервна система, в Німеччині -- Бундесбанк, в Україні -- Національний банк України (НБУ).

Взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та банківських об'єднань, внаслідок чого формується банківська система, можливі лише за умови виконання центральним банком своїх основних функцій. У багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової політики, кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці та цін, регулювання економіки тощо. Водночас центральний банк країни ставить перед собою певні специфічні цілі. Так, Бундесбанк Німеччини підтримує основні напрями економічної політики уряду, повинен забезпечувати високий рівень зайнятості, постійні темпи економічного зростання. Центральні банки Англії та Японії своєю головною метою проголосили сприяння добробуту населення. У США Рада керуючих ФРС визначає норми резервів банків і ощадних кас, затверджує зміни в обліковій ставці федеральних банків, бере участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів, регулюючи таким чином кількість грошей в обігу. Як емісійний центр усієї країни, регулятор відсоткових ставок, банківських резервів, ФРС впливає на діяльність усіх комерційних і ощадних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових інститутів. Центральні банки розвинутих країн світу також зберігають офіційні золотовалютні резерви, здійснюють кредитування комерційних банків, уряду, виконують для нього розрахункові операції, проводять безготівкові розрахунки.

В Україні зі створенням Національного банку України у вересні 1991 р. почався процес формування дворівневої структури банківської системи, представленої, з одного боку, НБУ, а з іншого -- мережею комерційних банків і банківських інститутів. Ці інститути, будучи економічно незалежними (не відповідають за зобов'язання держави), повинні на засадах здорової конкуренції задовольнити потреби населення та національної економіки у банківських послугах, створити умови для стабілізації економіки України. Тому банківська система зобов'язана стимулювати конкуренцію, процес роздержавлення і приватизації, поступово здійснювати перебудову системи ціноутворення, не допускати безконтрольного зростання дефіциту державного бюджету, гіперінфляції, ефективно обслуговувати міжнародний рух капіталів, робочої сили, товарів і послуг та ін.

Проте у перші роки існування комерційні банки (в яких майже 4/5 статутних фондів було сформовано на кошти держпідприємств) та банківські установи держави переслідували насамперед власні цілі, не нехтуючи при цьому протизаконними методами, не були заінтересовані у послабленні гіперінфляційних процесів та ін. Хоча НБУ зобов'язаний підтримувати платоспроможний попит населення і розвиток пріоритетних галузей виробництва, домагатися інших макроекономічних цілей, його зусилля були спрямовані переважно на досягнення фінансової стабілізації, яка за погіршення інших агрегатних показників виявилася ілюзорною. Водночас формуванню ефективної банківської системи України заважає тривала й глибока економічна криза, незначні обсяги власного капіталу, недосконалість законодавчої бази, відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів тощо.

Банківські операції. Існують такі види банківських операцій: пасивні, активні, банківські послуги та власні операції банків. Основні з них -- пасивні та активні.

Пасивні операції -- операції, змістом яких є отримання позики, здійснюються з метою акумуляції коштів для наступного фінансування активних операцій.

Базою цих операцій є залучені кошти. Співвідношення між власним і залученим капіталом повинно бути не меншим 1:10 (для 24 країн ОЕСР, згідно з Базельською угодою, -- 9,2%), хоча в деяких розвинутих країнах світу воно сягає 1:100.

Найважливішим видом пасивних операцій є депозитні операції, тобто всі термінові й безтермінові вклади (депозити) клієнтів -- тимчасово вільні кошти підприємств, установ та ін. Депозити, у свою чергу, поділяють на вклади до запитання (можуть бути забрані клієнтом у будь-який час, тому на них виплачують низький відсоток, а мета їх залучення -- здійснення поточних рахунків) і термінові (зможуть бути вилучені клієнтом лише у заздалегідь встановлений час, на них виплачують вищі відсотки, розмір яких зростає із збільшенням терміну вкладу).

Інші види пасивних операцій -- ощадні вклади (повільно зростають і можуть використовуватися переважно через декілька років), залучення коштів (отримані від інших банків кредити) й емісія банківських та іпотечних облігацій.

У розвинутих країнах світу за допомогою пасивних операцій, одержання банком грошових коштів у кредит формуються власні, залучені та емітовані засоби, або створюються гроші (за формулюванням західних економістів). Цей процес відбувається через надання кредиту фізичним або юридичним особам, завдяки чому зростає обсяг активів комерційних банків, а отриманий приріст відображається в пасиві сумою грошей, яка кредитована на банківських рахунках клієнтів. Важливо, щоб цей процес відбувався відповідно до законів грошового обігу. Зокрема, створена комерційними банками грошова маса повинна бути меншою за величину резервних норм.

Активні операції -- операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал.

До цих операцій належать: 1) кредитні; 2) операції з цінними паперами; 3) касові; 4) акцептні; 5) угоди з іноземною валютою; 6) угоди з нерухомістю. Найважливіші з-поміж них -- перші дві (на них припадає 75% балансу), провідну роль відіграють кредитні операції.

Кредитні операції залежно від забезпечення поділяють на бланкові (не мають забезпечення) і забезпечені. До забезпечених належать вексельні (надаються у формі купівлі векселя), під цінні/папери, під товари.

Залежно від термінів погашення кредити поділяють на онкольні (погашаються на вимогу банку або позичальника), короткотермінові, середньотермінові і довготермінові. Залежно від категорії позичальників розрізняють комерційні кредити (надаються підприємствам), сільськогосподарські, споживчі кредити, кредити посередникам фондової біржі та ін.

Основними видами банківських послуг є інкасові (банк за дорученням клієнта отримує гроші на такі види документів та цінностей, як чеки, векселі, цінні папери, іноземна валюта тощо), акредитивні (виплата певної суми фізичній або юридичній особі за умов виконання зазначених в акредитивному листі умов), переказні (перерахування грошей іншій особі), довірчі (пов'язані з цінними паперами: їх зберіганням, розміщенням, обслуговуванням облігаційних позик, оплатою купонів тощо, з управлінням майном неповнолітніх в інтересах спадкоємців, збереженням цінностей, управління капіталом, тобто прибуткове вкладення коштів у цінні папери, управління пенсійними фондами підприємства тощо); лізингові послуги (пошуки орендодавця чи орендаря, розробка умов лізингової операції тощо), в тому числі фінансовий лізинг (придбання дорогого устаткування, машин та надання їх в оренду тощо), про що йшлося раніше. Загалом сучасні могутні банки надають понад 200 різноманітних послуг.

Розділ ІІ. Кредитні відносини банків з агропромисловим комплексом України

Протягом останніх років економіка України демонструє стабільне зростання. Тільки за 2001 р. валовий внутрішній продукт зріс у фактичних цінах на 18,7%, обсяг промислової продукції - на 7,9%, продукції сільського господарства - на 23,9%. Тенденція зростання обсягів виробництва у такій важливій сфері народного господарства, як агропромисловий сектор, зберігається дотепер. У 2002 р., вперше за останні 6 років, досягнуто зростання на 6,7% обсягів виробництва продукції тваринництва і птахівництва.

Позитивні зміни в економіці вимагають відповідного посилення кредитно-фінансової підтримки її суб'єктів. Таку допомогу господарюючі суб'єкти можуть отримати на фондовому ринку, в банківському секторі, за рахунок бюджетного фінансування, податкових пільг і товарних кредитів.

На жаль, розвиток вітчизняного фондового ринку поки що не відповідає вимогам сьогодення. На ринку діє недостатня кількість активних гравців та інвесторів, а основним видом цінних паперів залишаються облігації внутрішньої державної позики. Слід зазначити, що для багатьох сільськогосподарських підприємств залучення коштів через випуск облігацій або акцій - справа майже нереальна з кількох причин. З погляду інвесторів, підприємства АПК у своїй більшості не мають тривалої, причому позитивної, кредитної історії, їхні прибутки - невеликі й несталі, за винятком великих переробних підприємств з відомою торговою маркою. З точки зору потенційних емітентів, економічно доцільним у зв'язку з наявністю фіксованих витрат можна вважати випуск цінних паперів на суму, вищу за 1 млн. грн. Відсутність чіткого бізнес-планування на більшості сільськогосподарських підприємств і твердих гарантій щодо розміщення всіх емітованих цінних паперів, складність процедури оформлення емісії змушує керівництво підприємств шукати інші джерела отримання коштів.

Одним з таких джерел фінансування агропромисловими компаніями власних поточних та капітальних витрат можуть бути бюджетні кошти, але отримати їх для багатьох підприємств досить складно. Як правило, бюджетом фінансується реалізація великих державних програм, наприклад, створення племінних господарств, науково-селекційна робота, розвиток хмелярства і т. ін. Тому більшість підприємств АПК розраховують тільки на пільговий режим оподаткування сільського господарства і можливість отримати від держави компенсацію за здійснені витрати (наприклад, сплату процентів за користування банківськими кредитами).

Через обмежені можливості залучення бюджетних коштів підприємства агропромислового комплексу здебільшого вимушені вдаватися до відносно дорогого фінансування власних витрат шляхом отримання товарних кредитів від поставщиків добрив, паливно-мастильних матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей. Крім того, з огляду на дефіцит сільськогосподарських машин, особливо комбайнів, поширилася практика сезонної оренди техніки або залучення сторонніх організацій для проведення сільськогосподарських робіт. Розрахунки за такі послуги та погашення товарних кредитів сільськогосподарські підприємства часто здійснюють за допомогою бартерних операцій із застосуванням завищених коефіцієнтів обміну. При цьому схеми товарного кредитування стають економічно недоцільними. Тому останнім часом питома вага товарного кредитування постійно зменшується, переважно внаслідок збільшення обсягів банківських кредитів. Значна частка короткострокових кредитів, наданих банками агропромисловим підприємствам, призначена для придбання паливно-мастильних матеріалів (36%), мінеральних добрив (19%) і т. ін.

Таким чином, банківське кредитування стає головним джерелом фінансування поточних та інвестиційних проектів підприємств агропромислового комплексу України. За даними Національного банку України, портфель кредитів, наданих сільськогосподарським, мисливським та лісогосподарським підприємствам за 2001 р., збільшився у 2,25 раза і досяг суми 1676 млн. грн. Кредитні вкладення банків в АПК зростали і у 2002 р.: тільки за перші 8 місяців портфель таких кредитів збільшився на 1390 млн. грн., або на 82,9%.

На ринку банківських кредитів існує чітка тенденція до зниження процентних ставок. Так, тільки протягом липня 2002 р. середня вартість кредиту для економічних суб'єктів сільського, мисливського, лісового господарства знизилася на 1 процентний пункт-до 27,3% річних, а для суб'єктів обробної промисловості вона становила 24,5% річних.

У 2001 р. кількість комерційних банків, що брали участь у кредитуванні агропромислового комплексу, збільшилася до 88, проти 56 у 2000 р. За інформацією Кабінету Міністрів України, більш як половину кредитних ресурсів надали банки "Аваль" (31 %), "Промінвестбанк" (13%) і "Приватбанк" (9%). У минулому році кредитування дрібних товаровиробників збільшилося в 4,2 раза, проте частка кредитів, наданих фермерським господарствам, у загальному кредитуванні АПК становила тільки 6%. Загальна кількість підприємств-позичальників в АПК у 2001 р. зросла проти попереднього року у 2,6 раза і перевищила 10,6 тис.

Найактивніше комерційні банки кредитують галузі агропромислового комплексу, пов'язані з вирощуванням та переробкою рослинницької продукції. Це пояснюється більш швидким оборотом капіталу в даних галузях та можливістю позичальників погашати кредити протягом 8 - 10 місяців з моменту їх надання.

Останнім часом постійно збільшується (в абсолютному і відносному вираженні) портфель довгострокових кредитів, що, як правило, надаються банками для оновлення основних фондів підприємств, створення нових виробництв, формування основного стада у тваринництві і птахівництві, освоєння сучасних технологій. Питома вага довгострокових кредитів сягає 17% у загальній сумі кредитів, наданих підприємствам АПК, з них 4% призначені для купівлі сільськогосподарської техніки. Комерційні банки розгортають програми довгострокового кредитування, призначеного для оновлення основних фондів агропромислових підприємств з використанням власних ресурсів і ресурсів іноземних фінансово-кредитних установ. Наприклад, Акціонерний поштово-пенсійний банк "Аваль" у співпраці з установою "Банк Гезельшафт Берлін" та експортним кредитним агентством "Гермес" пропонує підприємствам програму довгострокового кредитування для купівлі сільськогосподарської техніки виробництва Німеччини. При цьому покупець сплачує щонайменше 15% вартості техніки одразу, а для сплати решти суми контракту банк надає кредит на строк до 3 років. У заставу оформлюється сільськогосподарська техніка, що купується.

Незважаючи на активне нарощування обсягів кредитного портфеля банківської системи, деякі фактори гальмують розвиток кредитних відносин комерційних банків з підприємствами агропромислового комплексу України. Найвагомішим фактором є, звичайно, кредитні ризики, що мають як системний, так і індивідуальний характер.

Системні кредитні ризики пов'язані із загальним станом економіки, прогнозованістю її розвитку, проблемами законодавства. Якщо загальний стан економіки впливає на ділову активність суб'єктів господарювання, розвиток ринків, довіру до банківської та податкової систем, на обсяги позабанківського обігу коштів (частку тіньового обороту та бартерних операцій), то чинне законодавство визначає, в першу чергу, ступінь захищеності прав кредиторів, можливість проведення різних комерційних операцій і т. ін.

Індивідуальні кредитні ризики стосуються поведінки конкретних позичальників, їх можливостей та бажання своєчасно розрахуватися з кредиторами.

Ризики при кредитуванні банками підприємств АПК України мають такі основні джерела:

· сезонність виробництва і попиту на продукцію, пов'язані з цим коливання обсягів грошових надходжень та платоспроможності позичальників;

· несприятливість погодних умов, погіршення екології, особливо для рослинництва та пов'язаних з ним переробних галузей економіки;

· державне регулювання агропромислового ринку, в тому числі шляхом обмеження або встановлення певного рівня цін і тарифів, прийняття нових стандартів щодо продуктів харчування тощо. Прикладом дії цього фактора може слугувати регулювання державою ринку цукру через встановлення квот на виробництво та реалізацію цукровими заводами готової продукції, обмеження мінімального рівня цін на цукрові буряки та цукор;

· зниження або недостатньо високу ліквідність застави, пропонованої позичальниками в забезпечення зобов'язань перед банками, недостатній розвиток ринку застав;

· курсові ризики. Це стосується, в першу чергу, кредитів на придбання імпортної сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних матеріалів, обладнання для переробної промисловості, оскільки вартість продукції АПК не має чіткої залежності від курсу валюти, навіть якщо ця продукція потім експортується;

· недостатній рівень менеджменту, відсутність реального власника та кваліфікованого персоналу на підприємствах-позичальниках.

Поряд з кредитними ризиками активізацію кредитування агропромислового комплексу стримують також інші фактори, а саме:

· необхідність формувати значні страхові резерви на покриття можливих втрат від проведення кредитних операцій, що, природно, знижує рентабельність цих операцій;

· низький рівень капіталізації банківської системи і недостатній обсяг банківських ресурсів для середньо- й довгострокового кредитування інвестиційних проектів, що стримує технічне переоснащення підприємств-позичальників. Передбачений постановою Правління НБУ (від 2 серпня 2002 р.) механізм рефінансування банків, які здійснюють довгострокове - на строк до 3 років кредитування інноваційно-інвестиційних проектів, ще не працює. Щоб вирішити це питання, доведеться подолати багато складностей; однією з них є необхідність отримати спеціальний документ, що засвідчує інноваційність проекту, прокредитованого комерційним банком. Порядок отримання такого документа остаточно ще не розроблено;

· недостатній розвиток страхового ринку країни, який не може забезпечити компенсацію всіх потенційних втрат у такому ризикованому виді бізнесу, як сільськогосподарське виробництво;

· досить високий (порівняно з європейським) рівень процентних ставок. Зазначимо, що протягом останніх років підприємства агропромислового комплексу отримують з Державного бюджету України часткову компенсацію витрат на сплату процентів за користування кредитами. На жаль, у минулому та поточному роках така компенсація не завжди надходила до підприємств своєчасно та в повному обсягу;

· операційні ризики, пов'язані з недосконалістю технологій та відсутністю у банківського персоналу відповідного досвіду в роботі із сільськогосподарськими товаровиробниками.

Постають такі запитання: чи можливе подальше нарощування банками обсягів кредитування агропромислового сектора в Україні? Що робиться сьогодні і що треба буде зробити завтра, щоб мінімізувати дію негативних факторів?

Сприятливі умови для активного кредитування агропромислових позичальників створюються економічним піднесенням, що спостерігається в сільському господарстві та пов'язаних з ним галузях переробної промисловості, наявністю у банків значних обсягів вільних кредитних ресурсів, набутим досвідом кредитування. Але для різкого збільшення кредитного портфеля банків цього ще замало. Першочерговим завдання має стати створення чіткої та стабільної законодавчо-нормативної бази, яка гарантовано захистить права банків-кредиторів, послабить податковий прес, забезпечить створення умов для функціонування та розвитку різних ринків - землі, сільськогосподарської продукції, фондового, ринку застав.

Тепер відповідні органи державної влади розробляють законодавчі та нормативні акти, на основі яких можна буде впорядкувати функціонування ринків і захистити інтереси кредиторів. Велике значення для банківської системи має новий Закон України "Про банки і банківську діяльність", яким врегульовано деякі особливості проведення банківських операцій та передбачено захист прав банків-кредиторів шляхом впровадження механізму примусового стягнення коштів з рахунків боржників. На жаль, закон встановлює можливість використання банками наказів про примусову сплату боргового зобов'язання тільки в межах власної установи, тому треба невідкладно вирішити проблему надійного збереження заставного майна; слід також законодавче врегулювати ринок заставного майна.

Одним із законодавчих актів, який частково розв'яже цю проблему, має стати нещодавно прийнятий закон "Про зерно та ринок зерна в Україні". Зерновий ринок є пріоритетним в економіці агропромислового комплексу України, і банки досить часто для забезпечення кредитів використовують заставу зернових культур та їх майбутнього врожаю. Новий закон покликаний врегулювати ринок зерна, поліпшити облік і контроль якості зернової продукції, умов її виробництва, зберігання, реалізації та використання.

У випадку оформлення в заставу зерна запроваджене новим законом заставне свідоцтво передаватиметься на зберігання в банк до моменту погашення заборгованості за кредитним договором. Строк такого кредиту не може перевищувати строк зберігання зерна. Законом передбачена відповідальність зернового складу перед держателем заставного свідоцтва за видачу зерна держателеві складського свідоцтва, який не погасив відповідну суму боргу. Таким чином, буде ліквідовано хибну практику безвідповідальності елеваторів за відпуск заставленого зерна без погашення позичальниками боргів перед банком.

Закон регламентує також порядок проведення заставних закупівель зерна державними агентами й уповноваженими із забезпечення заставних закупівель зерна. Зерно при цьому зберігатиметься на складах не довше, ніж до 1 березня наступного року. Протягом цього строку сільськогосподарські товаровиробники після повернення коштів, отриманих за договором заставної закупівлі зерна, та відшкодування зерновим складам витрат на зберігання зерна мають право витребувати заставлене зерно. Механізм заставних закупівель забезпечить стабільність цін на зернові протягом року та дозволить сільськогосподарським товаровиробникам відносно дешево поповнювати власні оборотні кошти. На початок серпня 2002 р. за заставними цінами було закуплено близько 200 тис. т. зерна.

Для проведення закупівель державні агенти можуть залучати кредити банків. Це дасть змогу збільшити обсяги кредитних вкладень комерційних банків в АПК. Проте існує чимало перешкод, що можуть стримувати кредитування банками заставних закупівель. По-перше, деякі положення нового закону входять у суперечність з положеннями чинної постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. "Про визначення заставних цін та фінансове забезпечення заставних закупівель зерна", яка також регулює порядок здійснення останніх. Крім того, закон набрав чинності під час жнив 2002 р., тому заставні закупівлі зерна проводились у поточному році відповідно до постанови Кабміну, а не закону. По-друге, уряд ще не визначив заставну ціну і не затвердив перелік державних агентів (хоча й можна наперед сказати, що визначені законом умови посильні лише для ДАК "Хліб України" та підприємств Держкомрезерву). По-третє, державні компанії через мораторій на примусову реалізацію основних засобів (який позбавляє будь-якого сенсу прийняття в заставу такого майна) можуть запропонувати для забезпечення тільки зерно, що купується за договорами заставної закупівлі. При цьому виникнуть складності в оформленні застави, бо право власності на таке зерно залишається у сільськогосподарських підприємств. Далі, відповідно до ст. 56 закону зерно, не витребуване сільськогосподарським товаровиробником до закінчення строку дії договору заставних закупівель, переходить у власність держави. Отже, кредит фактично залишиться незабезпеченим. Такий ризик втрати забезпечення може взагалі відштовхнути банки від кредитування заставних закупівель зерна.

Після затвердження форм та реєстрів складських документів, приведення всієї законодавчо-нормативної бази у відповідність до закону "Про зерно та ринок зерна в Україні", вирішення проблем заставних закупівель зерна можна прогнозувати зростання заінтересованості банків у кредитуванні позичальників під заставу зерна.

Зазначимо, що гальмує розвиток кредитних відносин комерційних банків з підприємствами АПК і неврегульованість таких питань, як оборот земельних ділянок сільськогосподарського призначення, реальна експертна грошова оцінка земельних ділянок, іпотека землі, випуск та обіг цінних іпотечних паперів, створення і функціонування спеціалізованих кредитних установ. Основною функцією останніх мають стати іпотечне кредитування та рефінансування через емісію іпотечних облігацій або інших цінних паперів. Прийняття законів "Про іпотеку" і "Про створення та діяльність іпотечних установ в Україні", а також внесення змін до закону "Про заставу" та інших законодавчо-нормативних актів дозволить, з одного боку, збільшити обсяги кредитування сільськогосподарських товаровиробників (оскільки у позичальників з'явиться реальна ліквідна застава), а з іншого - розширити ресурсну базу комерційних банків для середньо- й довгострокового кредитування економіки.

Прийняття закону "Про ринок землі" та скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення дозволять сформувати цей ринок, врегулювати порядок продажу земельних ділянок, підготувати умови, необхідні для створення великих конкуренто- і платоспроможних підприємств. Кредитування великих сільськогосподарських суб'єктів, як показує практика, є найменш ризикованим і вельми привабливим для комерційних банків. До скасування зазначеного мораторію компромісним варіантом могло би стати кредитування під заставу прав оренди земельних ділянок. Але і в цьому випадку в державі має бути створений відповідний ринок, щоб забезпечити ліквідність такого специфічного виду застав.

Запровадження державою механізму ф'ючерсної торгівлі зерном, цукром та іншою сільськогосподарською продукцією, а також продуктами її переробки створить умови для одночасного вирішення кількох проблем. З одного боку, цей механізм може ефективніше, ніж механізм заставної закупівлі продукції, стабілізувати коливання цін протягом року, зробити ринок більш прогнозованим, а з іншого боку, банки зможуть приймати в заставу за кредитами укладені позичальниками ф'ючерсні контракти.

Зміни в економіці та законодавстві країни активізують кредитування банками агропромислового комплексу України, але лише цього для докорінного перелому ситуації не досить. Розмір можливих втрат комерційних банків і їхня заінтересованість у збільшенні обсягів кредитних вкладень в АПК залежать також від наявності й ефективності використання банківських методик оцінки кредитних ризиків, досвіду і кваліфікації банківського персоналу. Через те що агропромисловий комплекс - це специфічний сектор економіки, не завжди є придатними загальноприйняті методики оцінки кредитних ризиків. Останнім часом комерційні банки почали активно консультуватися з фахівцями, які мають досвід практичної діяльності в агропромисловому комплексі, щоб розробити власну методологію кредитування села і ведення кредитних операцій. На стадії прийняття рішення про кредитування консультанти-аграрії можуть допомогти банківським спеціалістам визначити, наскільки реальними є закладені в бізнес-планах позичальників урожайність сільськогосподарських культур та продуктивність тварин, перевірити доцільність витрат на купівлю садивних і паливно-мастильних матеріалів, добрив, засобів захисту рослин. На стадії супроводження кредитів аграрії спільно з банківськими спеціалістами контролюють стан посівів і тварин, своєчасність і якість проведення агрономічних заходів. У ході збирання врожаю спільно контролюється погашення наданих кредитів та нарахованих процентів після реалізації виробленої продукції.

Розділ ІІІ. Шляхи розвитку кредитного забезпечення інноваційної діяльності

3.1 Кредитування інноваційної діяльності та його значення для економіки країни

В умовах поглиблення кризових явищ у фінансово-економічній системі країни, відсутності позитивної трансформації структури національної економіки, неефективного процесу бюджетування державних фінансів відбувається скорочення можливостей централізованого фінансування науково-технічного розвитку на фоні практичної відсутності у підприємств власних коштів для підтримки інноваційної діяльності.

Ступінь та динаміка розвитку інноваційних процесів є визначальним показником економічного стану країни, здатності членів суспільства до дійсних ринкових перетворень за рахунок створення, впровадження, поширення та практичного використання нової техніки, новітніх технологічних процесів, нової продукції та сировини, сучасних методів організації виробництва та його матеріально-технічного забезпечення тощо. У загальному вигляді під інноваційною діяльністю розуміють техніко-економічний процес, кінцевим результатом якого має бути конкретне нововведення у вигляді практично впровадженого нового та кращого (порівняно з існуючими) товару (роботи, послуги), нового або вдосконаленого технологічного процесу, застосованого у практичній діяльності.

Найважливішою передумовою ефективної реалізації інноваційних процесів виступає відповідне фінансово-кредитне забезпечення всіх етапів цієї діяльності. Під фінансово-кредитним забезпеченням інноваційної діяльності розуміють сукупність економічних відносин, що виникають з приводу пошуку, залучення і ефективного використання фінансово-кредитних ресурсів та організаційно-управлінських принципів, методів і форм їх впливу на життєздатність економічних інновацій.

До 1991 p. практично єдиним джерелом фінансування науково-технічного розвитку залишалися бюджетні асигнування та кошти децентралізованих фондів цільового призначення, які формувалися за адміністративне встановленими нормативами. З переходом до ринкової трансформації економіки в Україні не було знайдено засобів адекватної заміни застарілого механізму фінансування інновацій. Цей факт підкреслюють й інші спеціалісти. Так, С. Покропивний зазначає, що «добре скоординованої та всеохоплюючої системи управління інноваційними процесами в Україні поки що не існує».

На сучасному етапі, з урахуванням як міжнародного, так, хоч і невеликого, але вже існуючого вітчизняного досвіду, як ключові джерела, що можуть використовуватися для фінансування інноваційної діяльності, виступають:

· цільові витрати державного та місцевих бюджетів;

· кошти спеціалізованих позабюджетних фондів;

· власні ресурси підприємств (прибуток, амортизаційні відрахування тощо);

· ресурси фінансових організацій (інвестиційні компанії, страхові

· фірми, фінансово-промислові групи, венчурні фонди та ін.);

· кредитно-інвестиційні ресурси комерційних банків;

· прямі інвестиції (емісія корпоративних цінних паперів та боргових

· зобов'язань).

Хронічний дефіцит державного бюджету, фінансова слабкість та низька ефективність діяльності існуючих інноваційних фондів та фінансових компаній, надто низький розмір власного капіталу більшості вітчизняних підприємств, відсутність мотивації у стратегічних інвесторів -- усе це позбавляє можливості стимулювання інноваційних процесів за допомогою зазначених джерел фінансування. Саме тому успішність економічної діяльності в інноваційній сфері останнім часом дедалі тісніше ставиться у залежність від ступеня залучення кредитних ресурсів банківських установ до системи фінансового забезпечення відтворювальних процесів. Так, М. Єрмошенко характеризує ситуацію таким чином: «...залишення державою інвестиційного процесу не компенсується посиленням ролі банківського капіталу.., що створює значну загрозу для фінансової та економічної безпеки держави». При цьому, як пише Н. Новицький, «дуже важливо досягти стабільності і безперебійності фінансово-кредитної системи, прискорити її реорганізацію з метою надійного фінансування матеріальних потоків виробництва та інвестиційних процесів».