Кредитні відносини в сучасній економіці

Отже, на визначальні позиції у фінансовому забезпеченні інноваційної діяльності має виходити банківське кредитування, що також зумовлено, з одного боку, тією роллю, яку відіграють банки в економічному житті країни, а з іншого -- посиленням фінансової конкуренції банків на відповідних ринкових сегментах. У зв'язку з цим, дуже важливою й актуальною є, на нашу думку, розробка механізму довгострокового кредитування підприємств як ключового джерела фінансового забезпечення їх інноваційної діяльності.

Кредит -- одна з найскладніших економічних категорій, об'єктивна необхідність якої зумовлена становленням та розвитком товарно-грошових відносин. Для кредиту найважливіше значення має така його характеристика, як зворотний рух вартості. Забезпечуючи процес зміни вартісних форм ресурсів суб'єктів господарювання, кредит обслуговує весь процес розширеного відтворення, виступаючи як фактор його безперервності. Кредит також є важливим фактором прискорення інноваційних відтворювальних процесів за рахунок скорочення часу, що витрачається на зміну функціональних форм продукту, та, крім цього, -- через його стимулюючі властивості (необхідність повернення позики спонукає позичальника інтенсифікувати виробничий процес). Необхідно підкреслити також місце кредиту у впливі на пропорції суспільного виробництва: галузева структура трансформується шляхом перерозподілу вільних ресурсів за напрямами, що забезпечують найбільшу прибутковість. У цьому плані становить інтерес спроможність кредиту розширювати місткість ринку з позиції попиту за рахунок регулювання сукупного грошового обігу.

Об'єктивно іманентні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів у фінансуванні інноваційної діяльності від наявності у них власних вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість створення та освоєння нової техніки, характер фундаментальних досліджень, сезонність виробництва, тривалість процесу впровадження нової продукції, співвідношення між тривалістю виробництва та обігу продукції, коливання цін на неї тощо. У зв'язку з цим з'являється можливість саме за допомогою кредиту компенсувати нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших, оскільки база функціонування кредитних відносин -- саме тимчасове вивільнення коштів та поява тимчасової потреби в них. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого -- обов'язковою умовою кредитних відносин є збіг інтересів кредитора і позичальника (вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів). Таким чином, як економічна категорія кредит -- це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу зворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть бути будь-які юридичне самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості у грошовій або натуральній формі. Об'єкт кредитної угоди -- позичкова вартість, відокремлення якої пов'язане з характером руху: від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність для позичальника повернення позичкової вартості визначається збереженням прав власності на неї кредитором, а забезпечення повернення досягається у процесі використання позичкової вартості в господарській діяльності позичальника.

Кредит як економічне явище має власні межі, правильне визначення яких відіграє ключову роль для зберігання сутнісної характеристики кредитних відносин, оскільки надлишкове кредитування, так само, як і недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічно обґрунтованих меж), негативно впливає на суспільно-економічні відносини в цілому. В концептуальному плані кредит має просторову, часову та якісну межі. І якщо просторові та часові обмеження в основному пов'язані з відокремленням кредитних потоків, то інші межі водночас визначають і міжкатегоріальний економічний взаємозв'язок.

На макроекономічному рівні межі кредиту відбивають межі відносин щодо акумуляції та розміщення кредитних ресурсів у цілому. Зовнішні межі, зокрема, залежать від таких факторів:

· рівня розвитку виробництва;

· обсягу і структури кредитних ресурсів;

· соціально-економічної політики;

· системи ціноутворення і рівня цін;

· форми кредитних відносин;

· структури кредитних відносин;

· фінансового стану суб'єктів господарювання.

Ці межі -- домінанта потреб економіки в кредитах і можливостей їх реального задоволення. Внутрішні ж межі відбивають припустиму міру розвитку окремих форм кредиту в його зовнішніх межах, що зумовлено специфікою прояву різних типів кредитних відносин. Зовнішні і внутрішні межі органічно взаємозв'язані: вони змінюються під впливом однакових факторів -- варіації одних меж автоматично ведуть до зміни інших.

З точки зору забезпечення виконання функцій кредиту (основними з них виступають: розподіл залучених коштів між позичальниками, економія витрат грошового обігу, емісійна, контрольна тощо) виділяються такі функціональні межі: перерозподільна та емісійна. Перша з них є не що інше, як об'єктивно обґрунтований обсяг кредитних ресурсів. Фактично вона підкреслює глибокий зв'язок операцій із залучення ресурсів та активних операцій кредитних установ. Друга -- визначає емісійні кредити, які виділяються під наступні витрати, під ще не вироблену продукцію, справляючи в результаті вплив на сукупну кількість грошей в обігу. Вона залежить від співвідношення між попитом суспільства на додаткові платіжні засоби та потребами економіки в цих засобах у процесі розширеного відтворення.

На сьогоднішній день у сфері кредитування складається ситуація, коли досягнення розумних співвідношень між практично існуючими межами кредитів та їх об'єктивними межами щоразу більшою мірою забезпечується на рівні суб'єктів господарювання. В сучасній економічній практиці використовуються такі способи відновлення обґрунтованих меж функціонування кредиту: за наявності тенденції перекредитування необхідні межі відновлюються за допомогою кредитної рестрикції -- збільшенням дисконтної ставки центрального банку, підвищенням норм обов'язкового резервування, продажем державних боргових зобов'язань. Іншими підоймами грошово-кредитного регулювання скорочується ресурсна база комерційних банків, що зменшує доступність кредитів для потенціальних позичальників. В умовах нестачі кредитних вкладень здійснюється політика кредитної експансії, яка базується на здешевленні вартості кредиту шляхом збільшення маси грошей в обігу.

Зміст меж кредитування на мікрорівні розкривається за допомогою понять кредитоспроможності позичальника та ліквідності кредитора. Саме ці показники здатні до швидких трансформацій залежно від змін правової та економічної ситуації, і саме вони максимально наближені до практичної діяльності. У зв'язку з цим одним з головних напрямів підвищення ефективності кредитних відносин є синтез методів збалансованого динамічного управління кредитним портфелем на рівні комерційного банку та підходів до оптимізації раціонального використання кредитних ресурсів на рівні підприємства-позичальника.

Аналіз теоретичної сутності кредитних відносин дає змогу зробити важливий висновок. При концептуальному розвитку інструментарію кредитних відносин за умови виконання їх основних функцій у припустимих межах, тобто збереження категоріальної сутності, увагу, насамперед, слід привернути до інтегрування кредитних процесів у сектор реальної економіки, зокрема через пріоритетне фінансування інноваційної діяльності підприємств. Очевидно, що саме кредит підвищує ефективність розширеного відтворення, повніше задовольняє потреби суспільства у фінансових ресурсах, виступаючи одним з найважливіших факторів впровадження прогресивної техніки та нових технологій. Нарешті, головне полягає у тому, що саме кредит являє собою економічну форму задоволення тимчасової потреби в коштах: без його залучення в обіг забезпечити доступність вільних ресурсів неможливо.

Водночас реальна поточна ситуація є такою, що довгострокові кредити, які мають бути основними підоймами стимулювання інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, становлять небезпечно малу частку в загальному обсягу кредитних вкладень у національну економіку. Оскільки прямі дані про фінансування інноваційних проектів за рахунок банківських кредитів відсутні, саме кількість та розміри довгострокових кредитів допомагають визначити справжній стан у сфері інноваційного кредитування.

У 1996--1998 pp. частка довгострокових кредитів в Україні становила близько 10% загальної суми кредитів. Очевидно, що не всі довгострокові кредити використовуються в інвестиційних цілях. У свою чергу, не всі інвестиції є за своєю сутністю інноваційними. Тому для отримання точної оцінки стану фінансування інноваційної діяльності наявні дані про довгострокові кредити необхідно скоригувати у бік зменшення.

Серед суттєвих чинників, що обмежують довгострокове інноваційне кредитування, слід виділити такі:

· переважно поточний та короткостроковий характер банківських пасивів;

· високий рівень процентних ставок за банківськими кредитами;

· великий кредитний ризик, ризик зміни процентних ставок, ризик незбалансованої ліквідності;

· низьку ліквідність об'єктів застави, що можуть бути передані у забезпечення інноваційного кредиту;

· заінтересованість банків у кредитуванні господарських операцій з швидким обігом грошових потоків;

· практичну відсутність можливостей рефінансування у Національному банку України.

Водночас, це не означає, що комерційним банкам не треба приділяти належної уваги розвиткові такого перспективного виду діяльності, як інноваційне кредитування.

Разом з тим цілком очевидно, що за нинішніх економічних умов залучення банківських установ до кредитування інноваційної діяльності потребує розробки та впровадження дійових стимулюючих заходів на державному рівні.

Оскільки будь-яка діяльність комерційних банків у кредитно-інвестиційній сфері базується на аналізі, прогнозуванні та постійному моніторингу двох взаємозв'язаних показників -- доходності й ризику, заходи щодо активізації кредитних операцій у інноваційній сфері мають передусім забезпечити: вищий рівень доходності кредитно-інноваційних операцій порівняно з іншими активними операціями банків; зниження рівня банківських ризиків від вкладень в інноваційні проекти (ризик незбалансованої ліквідності, кредитний ризик, ризик недоотримання прибутку) щодо ризиків вкладень в інші банківські активи.

3.2 Заходи щодо стимулювання кредитної діяльності банків у інноваційній сфері

Виходячи з цього, заходи щодо стимулювання кредитної діяльності банків у інноваційній сфері мають розглядатися в двох аспектах.

Перший аспект -- пропозиції щодо підвищення доходності кредитно-інноваційних операцій банків:

· звільнення від оподаткування прибутку банків, отриманого від операцій з інноваційного кредитування терміном більш як на 3 роки;

· зменшення діючої ставки податку на прибуток банків, отриманий від операцій з інноваційного кредитування -- на строк від 1 до 3 років;

· радикальне зниження норми обов'язкового резервування ресурсів, що залучаються на термін від 1 року, що, з одного боку, приведе до збільшення ресурсної бази інноваційного кредитування, а з іншого -- дозволить зменшити вартість цих кредитів для кінцевого позичальника;

· включення всіх сум, спрямованих на формування резерву для відшкодування можливих втрат за наданими кредитами (в інноваційну сферу), до складу валових витрат у податковому обліку комерційного банку;

· надання банкам права на включення вартості заставленого майна (майнових прав) позичальника в розрахунок розміру резерву для відшкодування можливих втрат за наданими інноваційними кредитами в розмірі не менше 50% ринкової вартості застави;

· зниження ставки податку на ту частку прибутку банків, яка направляється ними на фінансування інноваційних проектів;

· надання банкам права по ресурсах у вільно конвертованій валюті, залучених на термін більше 1 року для цілей інноваційного кредитування, формувати обов'язкові резерви також у вільно конвертованій валюті.

Другий аспект -- пропозиції щодо зниження ризику кредитно-інноваційної діяльності банків:

· забезпечення стабільності національної валюти на середньо- та довгостроковому інтервалах, що дасть змогу як кредиторам, так і приватним депозиторам мати стійку базу для прогнозування надходжень від інноваційних вкладень на тривалому проміжку часу;

· впровадження механізму довгострокового рефінансування Національним банком України комерційних банків, виходячи з наявності високоефективних інноваційних проектів, що мають стратегічний пріоритет з точки зору цілей державної економічної політики;

· введення механізму державних дотацій процентних ставок за інноваційними кредитами: отримувачі кредитів на фінансування інноваційних проектів сплачують проценти за нижчою (порівняно з ринковою) ставкою. Процентна різниця, що виникає за конкретним інноваційним кредитом, відшкодовується банку з відповідного державного (муніципального) позабюджетного фонду (наприклад, Держіннофонду);

· організація державного страхування інноваційних кредитів і надання державних гарантій за стратегічно пріоритетними напрямами інноваційного фінансування. Тут, зокрема, може бути використаний такий механізм: чим більше підприємство витратило власних ресурсів на фінансування інноваційних проектів у попередніх періодах, тим, відповідно, більша сума довгострокового інноваційного кредиту може бути надана йому банком та гарантована державою. При цьому значні переваги можуть бути надані тим підприємствам, які, активно займаючись реалізацією інноваційних проектів, вперше використовують кредитну форму інноваційного фінансування;

· введення механізму обліку Національним банком України цінних паперів комерційних банків (векселів, облігацій), емітованих ними в рахунок сек'юритизації банківських активів, вкладених в інноваційні проекти, з дисконтною ставкою, нижчою від офіційно оголошеної НБУ.

Висновки

Отже, завершуючи роботу можна сказати, що кредитні відносини мають дуже велике значення для економіки як нашої країни, так і світу в цілому. Також можна сказати, що сучасне життя не можливе без кредитних відносин, наприклад, за кордоном майже всі люди беруть різні речі, житло, автомобілі в кредит.

Також можна сказати, що один із шляхів зниження для банків кредитних ризиків в агропромисловому секторі - кредитування багатогалузевих підприємств, що провадять диверсифіковану діяльність і тому мають незалежні джерела надходжень коштів. Так, наявність у позичальника що спеціалізується на рослинництві, також і великої рогатої худоби з розрахунку, наприклад, 20 голів основного стада на кожні 100 га орних земель та, відповідно, не менш як 50 голів тварин на відгодівлі може засвідчити стабільність даного підприємства: адже воно має додаткові доходи від реалізації продукції тваринництва, власні органічні добрива і т. ін. У цьому разі негативну дію однієї групи факторів підприємство може нейтралізувати завдяки позитивній дії інших факторів. У багатогалузевих підприємств мінімальний сукупний доход від сільськогосподарської діяльності практично гарантований, і це дає банку підстави для більшої впевненості у своєчасному виконанні позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором за будь-яких обставин (крім, звичайно, форс-мажорних).

Перспективним є також збільшення обсягів кредитування агропромислових холдингів, що займаються не тільки виробництвом і переробкою, а й реалізацією сільськогосподарської продукції. У даному випадку кредитується завершений цикл обігу коштів і товарів, що зменшує ризик неповернення кредитів. Кредитування банком підприємств-учасників такої системи дозволяє посилити контроль за проходженням коштів (за умови, що всі учасники системи обслуговуються саме в ньому). Крім того, менш ризикованим буде кредитування дочірніх сільськогосподарських підприємств, потужних переробних і торговельних підприємств під поручництво або можливу заставу майна останніх. Комерційні банки часто самі стають учасниками агропромислових холдингів, виконуючи функції кредитора та керівника фінансових потоків холдингу. Поєднання цих двох функцій зменшує кредитні ризики та збільшує заінтересованість банку в нарощувані кредитного портфеля.

Викладене підводить до висновку, що протягом останніх років усталилася тенденція до збільшення обсягів кредитних вкладень комерційних банків в агропромисловий комплекс країни. Позитивні зміни в економіці країни дають підстави для впевненості в успішному розвиткові кредитних відносин банків з агропромисловим сектором України.

Очевидно, що навіть за умов ефективної реалізації запропонованих у третьому розділі роботи заходів та появи у банків реальної заінтересованості в кредитуванні інноваційної діяльності, в сучасних умовах далеко не всі етапи інноваційного процесу можуть бути профінансовані за рахунок банківського кредиту. Інших джерел фінансування потребують такі види робіт, як формування та відбір найперспективніших інноваційних ідей; фундаментальні (теоретичні) та прикладні дослідження, розробка, проектування та експериментальне виробництво нової продукції. Водночас саме банківський кредит має стати основним джерелом фінансової підтримки етапів серійного виробництва, просування на ринок і реалізації нових товарів та технологій. І саме від того, наскільки успішно вдасться розв'язати цю проблему, залежить ступінь концентрації зусиль інших (небанківських) джерел на забезпеченні фінансування перших (базових) етапів інноваційної діяльності. Разом з тим практичне застосування зазначених рекомендацій сприяло б суттєвому поліпшенню інноваційного клімату за рахунок посилення, насамперед, мотиваційних тенденцій як у комерційних банків, так. власне, й на підприємствах-інноваторах.

Список використаної літератури

1. Березовик В. “Кредитні відносини банків з агропромисловим комплексом України” // Економіка України - № 1, 2003.

2. Васюренко О., Пасічник І. “Шляхи розвитку кредитного забезпечення інноваційної діяльності” // Економіка України - № 2, 2000.

3. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

4. Кучукова Н.С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності" //Гроші і кредит №5, 1999.

5. Макконнел Р., Брю С. Л.. Економікс: принципи, проблеми, політика - М.: Республіка, 1992.

6. Мочерний С. "Економічна теорія". - К., 1999.

7. Новицкий Н. “Ориентиры инвестиционной и инновационной деятельности” // Экономист - № 3, 1999.

8. Нурієв Р. М. Гроші, банки та грошово-кредитна політика - М.: Фінстатінформ, 1995.

9. Пінзеник В. "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та проблеми першого року" // Економіка України №3, 2001.

10. Покропивний С. “Інноваційний менеджмент у ринковій системі господарювання”// Економіка України - № 2, 1995.

11. Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1994.

12. Фішер С., Дорнбуш Р. Економіка - М.: Преса, 1993.

13. Чувілін Е.Д., Дмітрієва В.Г. Державне регулювання цін в капіталістичних странах - М.: Політіздат, 1991.

14. Єрмошенко М. “Визначення загрози національним інтересам держави у фінансово-кредитній сфері” // Економіка України - № 1, 1999.

Словник економічних термінів

Активні операції -- операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал.

Банк -- особливий фінансовий інститут, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, випускає в обіг гроші та цінні папери, здійснює грошові розрахунки, операції з золотом та інші функції.

Банківський кредит -- кредит, який надають кредитні установи (насамперед банки) будь-яким господарюючим суб'єктам (підприємствам, державі, підприємцям, власникам домашніх господарств тощо) у формі грошових позик.

Відновлювальний кредит -- впродовж фіксованого терміну і в межах максимальної суми кредиту позичальник може використати весь кредит (або частково), повернути його, використати повторно та ін.

Види банківського кредиту -- це згруповані за різними ознаками банківські позики. Їх можна класифікувати за призначенням, наявністю і характером забезпечення, термінами, методами погашення й характером їх походження.

Довготерміновий кредит -- кредит, наданий на тривалий період.

Забезпечені кредити -- це позики під заставу. Вони зменшують ризик збитків у разі неспроможності боржника повернути вчасно позику.

Іпотечний кредит -- кредит, який банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути надають у формі довготермінових позик під заставу нерухомості.

Комерційний кредит -- кредит, який підприємства (фірми, компанії) надають іншим підприємствам у формі продажу товару з відстрочкою платежу й оформляють векселем.

Короткотерміновий кредит - кредит, наданий на 1 рік і менше.

Кредит -- форма руху позичкового капіталу, що виражає відносини між кредиторами й позичальниками і забезпечує перетворення грошового капіталу на позичковий.

Кредитна система -- сукупність кредитних відносин, форм кредиту та методів кредитування.

Пасивні операції -- операції, змістом яких є отримання позики, здійснюються з метою акумуляції коштів для наступного фінансування активних операцій.

Середньо терміновий кредит -- кредит, наданий від 1 до 7--8 років, а в Україні, деяких країнах СНД -- до 5 років.

Споживчий кредит -- кредит, який банки, спеціалізовані кредитні інститути та торгові компанії надають приватним особам для придбання товарів тривалого користування.