Главная Коллекция "Otherreferats" Экономика и экономическая теория Аналіз економічної ефективності діяльності підприємства

Аналіз економічної ефективності діяльності підприємства

Особливості державного регулювання інвестиційної політики в Україні. Організаційно-економічна структура АВТ "Електрон": забезпечення та використання ресурсного потенціалу, енергетичних потужностей та персоналу. Фінансові результати та рентабельність.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 30.04.2010
Размер файла 115,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Зміст

Вступ

1. Огляд літератури

1.1. Визначення сутності поняття «інвестиції». Структура інвестицій та класифікація інвестицій.

1.2. Оцінка інвестиційної діяльності підприємств в Україні

1.2.1. Інвестиційні ризики та їх оцінка

1.3. Особливості державного регулювання інвестиційної політики в Україні

1.3.1. Програма інвестиційного розвитку підприємств «Україна - 2010р.»

2. Організаційно економічна структура підприємства

2.1. Концентрація та спеціалізація виробництва

2.2. Забезпечення та використання ресурсного потенціалу

2.3. Забезпечення та використання енергетичних потужностей

2.4. Забезпечення та ефективне використання персоналу

3. Економічна ефективність діяльності підприємства

3.1. Операційні витрати та собівартість продукції

3.2. Ефективність використання капітальних інвестицій підприємства

3.3. Фінансові результати та рентабельність підприємства

4. Економічна безпека діяльності підприємства

4.1. Поняття та цілі економічної безпеки. Структурні елементи і схема організації економічної безпеки. Шляхи підвищення

Висновок

Список літератури

Додатки

Вступ

Отримуючи підприємницький дохід, підприємець частину його, а саме нормальний прибуток, витрачає на відтворення своєї особистості (підприємця-працівника і підприємця-власника) та членів сім`ї, а іншу частину під впливом законів конкуренції, основного економічного закону спрямовує на модернізацію, розширення виробництва. Тобто здійснює вкладення капіталу, які є частиною інвестицій і від яких у свою чергу, значною мірою залежить ефективність роботи підприємства.

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств.

Інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон'юнктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємств за ринкової економіки - це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємстві мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання:

прискорена амортизація;

раціональна податкова система;

кредити та регулювання банківських процентних ставок;

заохочення лізингу.

В Україні ж дотепер не створено обгрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обгрунтована інвестиційна політика держави.

Мета цієї роботи вивчити принцип функціонування підприємства та засоби, за допомогою яких вивчається його стан, та основні показники перевірити це при вирішенні практичних завдань. Також метою є структуризація цих засобів за типами та з'ясувати місце інвестицій в них.

Об'єктом дослідження є промислове АВТ завод „Електрон” колективної форми власності, що знаходиться на території України.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Як говориться у книзі „Основи економічних знань” С.В.Мочерного, найпростішим визначенням інвестицій є їх характеристика як вкладень у капітал. Водночас поняття „капітал” тлумачиться економістами по-різному, внаслідок чого виникає неоднакове розуміння інвестицій. Західні економісти, ототожнюють капітал із засобами виробництва, із запасами. Такий підхід властивий і працям багатьох українських та російських економістів. Таке розуміння сутності капіталу не зовсім правильне і зумовлює неконструктивний підхід до категорії «інвестиції». Він полягає передусім у тому, що означає ототожнюються з капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основний капітал або у виробничі фонди, що означає узагальнення цілого з окремим.

З цього погляду раціональнішим є визначення інвестицій авторами «Економікса» К.Макконнелла і С.Брю:

1. Інвестиції - витрати на будівництво нових заводів, на устаткування з тривалим терміном служби та ін.

2. Інвестиції - витрати на виробництво та нагромадження засобів виробництва і збільшення матеріальних запасів.

3. Інвестиції у людський капітал - будь-який захід, спрямований на зростання продуктивності праці робітників, витрати на покращення освіти, здоровя робітників чи підвищення мобільності робочої сили.

Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин”

Тільки структурно переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно зменшити частину фонду накопичення в складі національного прибутку, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягнути більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня.

1.1 Визначення сутності поняття „інвестиції”. Структура та класифікація інвестицій

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

Інвестиції - це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно - матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов'язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі та діяльності підприємства, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання. Структура та класифікація інвестицій. Структуру інвестицій можна показати за допомогою наступної схеми:

схема № 1

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції (ВІ) - це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно - матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції (ЧІ) - це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає економічне становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ<A, то це свідчить про зменшенні випуску продукції на підприємстві, оскільки його виробничий потенціал скорочується. Якщо сума ЧІ=0, тобто ВІ=А, то це означає, що випуск продукції на підприємстві є сталим. Інакше кажучи, для підприємства характерна стагнація. Якщо сума ЧІ>0, тобто ВІ>А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства розширюється.

За об'єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов'язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями..

Фінансові інвестиції - це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції.

Прямі інвестиції - це безпосередня участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладанні коштів.

Непрямі інвестиції - це опосередкована участь у виборі об'єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній. Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції - це вкладення капіталу на період не більше одного року.

Довготермінові інвестиції - це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:

а) до двох років;

б) від двох до трьох років;

в) від трьох до п'яти років;

г) понад п'ять років.

За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватні інвестиції - це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції - це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.

Іноземні інвестиції - це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції - це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.

Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.

Пряме інвестиційне підприємство - це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.

Іноземна пряма інвестиція - вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.

Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

Нетто-інвестиції - це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).

Екстенсивні інвестиції - це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

Реінвестиції - повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестиції - це нетто-інвестиції плюс реінвестиції

1.2 Оцінка інвестиційної діяльності підприємств України

Дійсність інвестиційної діяльності, як на мікро так і на макрорівні, визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. В цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності інвестиційних галузей. Їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємництва, здатність до засвоєння інновації здійснюють основний вплив на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.

Серед інвестиційних галузей центральне місце займає будівництво. Тому, по логіці, дослідження ефективності інвестицій потрібно розпочати саме з цієї галузі. Строки будівництва перевищуються в 2,5 - 3,0 рази, понаднормовим залишається рівень незавершеного будівництва. Однією з причин цього виступає нераціональність структури інвестиційного циклу в будівництві, відповідно з яким стадія підготовки займає тільки близько 3% його загальної вартості. В цей же час, в процесі перерозподілу капітальних вкладень, на стадію підготовки будівництва перерозподіляються сукупна праця всіх працівників інвестиційного процесу - в сферу з високим інтелектуальним потенціалом - науки та проектування. Підсилення стадії підготовки інвестиційного циклу в будівництві повинно призвести до підвищення науково - технічного рівня всього процесу розширеного відтворення.

Статистичні показники, що характеризують об'єкт мого дослідження, свідчать про несприятливе положення речей як щодо структури національної економіки, так і в області інвестиційних можливостей держави. По оцінці Президента України Л. Д. Кучми, структурні деформації, що не вдалося попередити за роки реформ, стають небезпечними для економіки країни. У посланні Верховній раді відзначені наступні тенденції в структурі виробництва:

- триваюче скорочення питомої ваги галузей, що роблять продукцію інвестиційного комплексу (машинобудування і будівельних матеріалів); частка машинобудування в структурі промислового виробництва на початок 2000 року складав 13,8 % проти 30,7 % у 90-х роках;

- значне скорочення питомої ваги легкої промисловості; за 1990-2000 роках цей показник зменшився в 8 разів;

- ріст частки енергоємних і екологічно шкідливих виробництв (паливно-енергетичного, хімічного, металургійного): якщо в 1990 році вона дорівнювала 26,5 %, те до 2000 року збільшилася до 59 %;

- критичний стан галузей аграрного сектора, у якому більш 85% колективних підприємств є збитковими;

- структурні деформації регіонального рівня: якщо в 1991 році диференціація максимального і мінімального значення показників випуску промислової продукції на душу населення в регіонах складала 2,2 рази, то в 2000 - 12 разів; частка п'яти найменш промислово розвитих регіонів у загальному обсязі промислового виробництва скоротилася відповідно з 7,7 % до 3,2 %; співвідношення між доходами на душу населення складали 6,5 раз; співвідношення між податковими надходженнями - 9 разів Прометей, №3, 2001, с. 245 .

Згідно даним світового досвіду, необхідним умовою економічного росту є стан, при якому частка інвестицій у валовому внутрішньому продукті складає не менш 19-25%. В Україні за роки реформ цей показник щорічно скорочувався в середньому на 2%, і вже в 1997 році його рівень виявився мінімально припустимим (17%) у порівнянні з нижчою границею, що забезпечує можливість економічного росту Фінанси України, №9, 2000, с.96 .

Природно, що такий стан справ у сфері інвестування не дає можливості удосконалювати структуру української економіки, упроваджувати нові ресурсо- і енергозберігаючі технології і не забезпечує просте відтворення, не говорячи вже про розширений.

Наслідком дії сукупних негативних факторів, що мають місце в економіці України, є зниження абсолютних обсягів валового внутрішнього продукту . Однак, починаючи з 1995 року, індекси основних макроекономічних показників в Україні ростуть: якщо за період 1993-1994 р. обсяг ВВП скоротився на майже на 23%, а темпи його середньорічного скорочення в 1991-1994 р. дорівнювали 14%, те за період 1995-2000 р. середньорічні темпи скорочення обсягів валового внутрішнього продукту знизилися до 4,8%. І всі таки в жодному з періодів обсяг ВВП не складав 100% від рівня попереднього року. Статистика Украины, 2000, №2

За даними Міністерства економіки, для реструктуризації відтворювального комплексу України необхідно більш 40 млрд. доларів США. Вісник УАДУ при Президентові України, 1999, №2, с.46 А по розрахунках академіка НАН України И. И. Лукінова, для швидкої структурної перебудови національної економіки бажано щорічно інвестувати 100 млрд. доларів.

Із залученням власних коштів здійснено технічне переозброєння потужностей на Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті “Криворіжсталь” з приростом потужностей на 17 тис. тонн чавунного фасованого литва, 18 тис. тонн сталевого литва, на комбінаті “Запоріжсталь” введено в дію станцію очистки промислових стоків, потужністю 800тис. м3 на добу, потужність випуску 500 тис. тонн залізної сирої руди на ВАТ “Суха балка” в м. Кривий ріг, перший пусковий комплекс об'єкту “А” VI черга на АНТК ім. Антонова, черга установки по виробництву 300 кг текамін-гідрохлориду на АТ “Фармак” а м. Києві, прокладено 1823,3 км ліній електропередачі різної напруги, 49,2 км автомобільних доріг, електрифіковано 96,1 км залізничних колій тощо.

Не зважаючи на те, що в країні накопичено майже річний обсяг незавершеного будівництвом житла з високим ступенем будівельної готовності, введення його в дію у 1998р. зменшилось проти 1997р. на 9 відсотків (в той час, як за 1 півріччя спостерігалось збільшення у порівнянні з відповідним періодом 1997р на 1,7 відсотків) і склало 5599 тис.кв.метрів загальної площі.

Спорудження об'єктів за Чорнобильською будівельною програмою, яке здійснювалося за залишковим принципом, велося надто низькими темпами. На їх будівництві освоєно117,852 млн. грн. (76,3 відсотка уточненого річного обсягу). Профінансована Чорнобильська будівельна програма в обсязі 137,3 млн. грн. (88,8 відсотків річного обсягу), але через необхідність погашення заочної заборгованості за роботи, виконані у минулий період, лише п'ята частина їх була спрямована на фінансування програми 1998р.

В умовах обмеженості коштів Чорнобильського фонду першочергове значення приділялося завершенню переселення жителів із зони безумовного (обов'язкового) відселення. у 1998р. з цієї зони переселено 355 сімей, в тому числі з Київської області - 70 та з Житомирської - 285 сімей. В той же час, на забруднених територіях вказаної зони продовжує проживати 2912 сімей.

За попередніми підсумками, підрядні організації в 1998р. забезпечили нарощення обсягів виконаних будівельно-монтажних робіт у порівнянні з минулим роком майже на 2,7 відсотка, а їх загальний обсяг склав близько 5303млн. грн. (у 1997р зниження становило 11,9 відсотка).

Що стосується внутрішніх інвестицій, то вони обмежені і не можуть істотно вплинути на розвиток економіки в зв'язку з їхніми недостатніми обсягами: у1997 році обсяг внутрішніх інвестицій складав близько 8,1% ВВП.

По оцінках фахівців, на сьогоднішній день близько 54% усіх функціонуючих підприємств є збитковими Интерфакс-Украина, http://www.interfax.kiev.ua .

Існує думка, що можна залучити вивезений за кордон український капітал. Якщо за п'ять років хоча б третя частина цього капіталу повернеться в Україну, то це забезпечить приріст потенціалу інвестиційних ресурсів на 3-5 млрд. дол. Прометей, №3, 2001, 172

Залучення іноземних інвестицій може стати істотним фактором структурних перетворень української економіки. Однак цей процес суперечливий і проблематичний. По-перше, за іноземні інвестиції треба платити; по-друге, треба йти на великі поступки в рішенні внутрішніх соціально-економічних проблем. Проте, без іноземного капіталу не обійтися, тому Україна не тільки приймає них, але і прагне якнайбільше залучити по різних каналах надходження. За даними НБУ, у 1998 р. найбільш вагомими були капіталовкладення в українську економіку із Сполучених Штатів Америки - 509,7 млн. $ (18,3% від загального обсягу інвестицій), Нідерландів - 264,1 млн. $ (8,3%), Великобританії -209,2 млн. $ (7,5%), Росії - 186,9 млн. $ (6,7%). Відповідні вкладення в 1998 р. були здійснені інвесторами з Південної Кореї за проектом спільного підприємства між компанією «Daewoo» та заводом “АвтоЗАЗ” (обсяг інвестицій з цієї країни станом на 1 січня 1999 р. досяг 186,2 млн. $, тобто 6,7%).

Так, за період з 01.07.1996 року до 01.01.2002 року обсяги прямих іноземних інвестицій були незначними (мал. 1).

Рис.1 Прямі іноземні інвестиції нерезидентів в економіку України (за даними Держкомстату України)

Варто помітити, що динаміка залучення прямих іноземних інвестицій позитивна, за 2001 рік їх надійшло приблизно 2,5 рази більше, ніж за 1997 рік. Однак їхній загальний обсяг складає менш 10% необхідної суми, оціненої по самих скромних підрахунках у 40 млрд. дол. Ще більш скромно виглядають ці суми в розрахунку на душу населення, складаючи приблизно 90 дол.

Відповідно до досліджень, проведеним Європейським банком реконструкції і розвитку, серед 26 країн з перехідною економікою по сукупних прямих іноземних інвестиціях на душу населення Україна займає 24 місце, випереджаючи тільки Таджикистан і Бєларусь. Для порівняння, в Угорщині щорічно залучається до 1000 дол. на душу населення, у Чехії - 400, Естонії - 320, Польщі - 110, що перевищує аналогічний показник таких країн, як Бєларусь, Узбекистан і Таджикистан. http//viva.lugansk.ua

На 1 серпня 2001 року прямі іноземні інвестиції надійшли з 113 країн світу, однак найбільш високі обсяги інвестицій внесені наступними країнами:

- США - 689,3 млн. доларів (17% від загального обсягу);

- Кіпру - 378,5 млн. дол. (9,3%);

- Нідерландів - 370,1 млн. дол. (9,1%);

- Російської Федерації - 286,5 млн. дол. (7%);

- Великобританії - 330 млн. дол. (8,1%);

- ФРН - 248,5 млн. дол. (6,1%);

- Республіки Корея - 170,3 млн. дол. (4,2%);

- Швейцарії - 183,8 млн. дол. (4,5%);

- Віргінськ Островів - 233,3 млн. дол. (5,7%).

На ці країни приходиться близько 71% загального обсягу прямих інвестицій, вкладених в економіку України. Це пояснюється тим, що США, Кіпр, Великобританія, Віргінськ Острова - найбільші у світі оффшорные зони зі сприятливими умовами для “перекачування” і приховання капіталу. Багато вітчизняних підприємств віддають перевагу перерахуванню коштів на рахунки власних іноземних компаній в оффшорных зонах. При потребі інвестицій використовуються засоби з рахунків цих замаскованих під іноземного інвестора компаній.

Варто сказати, що прямі іноземні інвестиції в Україні мають деякі негативні особливості. Вони не створюють національного капіталу, прибуток, отриманий від іноземного інвестування, переважно вивозиться. Так, нерезиденти, вклавши в 2001 році 4064,4 млн. дол. в економіку України, за 9 місяців того ж року вилучили капітал на суму 267,4 млн. дол., що більш ніж на третину перевищує показник 2000 року Интерфакс-Украина, http://www.interfax.kiev.ua . Однак і отут є позитивний момент: при наявності в економіці іноземного капіталу (нехай навіть тимчасовому), починає працювати внутрішній (український) капітал, що немаловажно. У вітчизняних підприємців з'являється стимул для інвестування власних засобів у виробництво, а ступінь участі місцевого капіталу в інвестиційних процесах у свою чергу служить для нерезидентів визначеним індикатором надійності режиму інвестування.

1.2.1 Інвестиційні ризики та їх оцінка

Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов'язаний з умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :

§ політичний ризик;

§ загальноекономічний ризик;

§ правовий ризик;

§ технічний ризик;

§ ризик учасників проекту;

§ фінансовий ризик;

§ маркетинговий ризик;

§ екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектру сторін інвестування, як-от пов'язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, несплатоспроможність покупців продукції та власні ппідвищені витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов'язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.

Інвестиційні ризики, пов'язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи :

ризики втраченого зиску;

ризики зниження доходності;

відсоткові ризики.

Група ризиків втраченої можливості має своїм джерелом імовірність наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу, який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння загальноринкових цін, який найчастіше пов'язаний з падінням цін на всі цінні папери, що обігають на ринку, одночасно (наприклад, у результаті зниження загальної інвестиційної активності).

Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.

Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходностІ. Існування цмх ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах.

Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери довгострокового характеру, які, за звичай, не передбачають швидкого одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.

Ризики зниження доходності мають два різновиди :

відсоткові ризики;

кредитні ризики.

Відсоткові ризики - це ризики активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :

будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;

зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;

зміна в розмірах обов'язкових для резервування фондів комерційних банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків недовикористання частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх клієнтів;

зміни в системі оподаткування всіх суб'єктів господарювання і фінансових інститутів, зокрема;

будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;

імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

за зростання банківського відсотку може розпочатися масове «скидання» акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується.

1.3 Особливості державного регулювання інвестиційної політики в Україні

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні обумовлений законом України «Про інвестиційну діяльність».

Державне регулювання інвестиційної діяльності визначають: показники економічного і соціального розвитку України; національні та регіональні програми розвитку національного виробництва; державні і місцеві бюджети, передбачені в них обсяги державного фінансування інвестиційної діяльності.

Керують державними інвестиціями загальнодержавні та місцеві органи державної влади. На макрорівні проблеми регулювання інвестиційної діяльності та розвитку будівельного комплексу вирішують Міністерство економіки України і Державний комітет у справах будівництва, архітектури та житлової політики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У складі Мінекономіки є відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів, у названому комітеті функціонує управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення.

Управління державними інвестиціями планує виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є:

прогнози економічного і соціального розвитку України;

схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;

цільові науково-технічні і комплексні програми;

техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій.

Прийняття рішення про інвестиції з коштів бюджетних асигнувань потребує системного підходу до визначення пріоритетів. Сьогодні вибір пріоритетних напрямів інвестиційної діяльності в Україні пов'язаний з першочерговими завданнями стабілізації економіки, довготерміновими завданнями, спрямованими на її перебудову, та підвищення рівня життя населення.

Пріоритетність залежить від відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм, за якими Мінекономіки України визначає найневідкладніші завдання.

Обсяги державних інвестицій коштів державного бюджету за поданням Уряду затверджує Верховна рада України в Державній програмі економічного і соціального розвитку.

Загальний обсяг бюджетних асигнувань спрямовують не лише на виконання цільових комплексних програм, а й на розвиток соціальної інфраструктури загальнодержавного значення з формуванням переліку цих об'єктів.

Державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві - одна з головних форм реалізації загальнодержавних інвестицій. Кабінет Міністрів України розміщує замовлення (контракт), як звичайно, на конкурсних засадах з урахуванням економічної вигідності.

Державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти та програми, які підлягають обов'язковій державній експертизі. У разі потреби експертизу окремих інвестиційних проектів і програм можуть проводити експертні комісії, що створюються Верховною Радою України.

Державне регулювання інвестиційної діяльності забезпечують не тільки державне регулювання інвестиційної діяльності забезпечують не тільки державне управління і державне фінансування інвестицій, а й такі важелі:

система податків, податкових ставок;

проведення кредитної та амортизаційної політики;

надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництва.

визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

політика ціноутворення;

проведення експертизи інвестиційних проектів тощо.

Систему регулювання умов інвестиційної діяльності коригують залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період та залежно від ступеня інвестиційної активності суб'єктів господарювання тощо. Особливо ефективним засобом акумулювання коштів для інвестицій є випуск цінних паперів.

У газеті “Подробиці” сказано, що 06.02.2002р. Конституційний Суд України підтвердив правомірність відмовлення в наданні, а також припинення раніше наданих пільг підприємствам з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій і їхньої реєстрації. Кабінет Міністрів України звернувся в Конституційний Суд України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень Закону України "Про усунення дискримінації в оподатковуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і засобів вітчизняного походження" (Закон прийнятий 17.02.2000 року), що стосується скасування пільг для іноземних інвесторів.

У підсумку Конституційний суд підтвердив, що статті вищезгаданого Закону є підставою для відмовлення в наданні пільг підприємствам з іноземними інвестиціями в сфері валютного і митного регулювання, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій і їхньої реєстрації, у тому числі при рішенні споровши в судах. А також підставою для припинення пільг, раніше наданих незалежно від часу внесення іноземних інвестицій і їхньої реєстрації. Судді Конституційного Суду також прийшли до висновку, що спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій не регулюють питання валютного, митного і податкового законодавства, що діє на території України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України http//www.podrobnosti.com.ua .

1.3.1 Програма стратегічного розвитку «Україна - 2010»

Довгострокова програма стратегічного розвитку «Україна - 2010» спрямована на стабілізацію і подальший розвиток економіки країни. Її здійснення повинне забезпечити ріст валового внутрішнього продукту не менш чим у два рази в порівнянні з 1997 роком, а на душу населення - у межах 4-4,5 тисяч доларів США. Досягнення такого результату зажадає посиленої уваги до формування інвестиційної політики.

Довгостроковою програмою в основному передбачається проведення реконструкції і відновлення основних фондів значної частини підприємств машинобудівної, металообробної, хімічної і нафтохімічної галузей, паливно-енергетичного і металургійного комплексів, транспорту й агропромислового комплексу. Здійснення інвестиційної стратегії ускладнюється тим, що співвідношення між інвестиціями і валовим внутрішнім продуктом з 1990 року погіршується, а отже, стартові умови для необхідного нарощування обсягів інвестицій у країні досить несприятливі.

Проектом програми передбачається збільшення обсягу валового внутрішнього продукту в 2010 році в порівнянні з 1997 роком не менш чим у два рази. При існуючих умовах, щоб забезпечити в 2010 році обсяг інвестицій у розмірі 20% від валового внутрішнього продукту, потрібно досягти його росту в п'ять разів. Як уже відзначалося, обсяг інвестицій у країні щорічно зменшується, і це є свідченням несприятливого інвестиційного клімату по відношенню як до вітчизняних, так і до іноземних інвесторів, адже його створення в країні вимагає надзвичайних зусиль і тривалого часу.

У розділі інвестиційної стратегії програми передбачається надходження в економіку України прямих іноземних інвестицій до кінця 2005 року в розмірі 12 млрд. дол., а до кінця 2010 року - 25-30 млрд. дол. Відомо, що за всі роки незалежності в економіку України надійшло порядку 3 млрд. дол. іноземних інвестицій. Для того ж, щоб до 2010 року одержати іноземних інвестицій не менш 25 млрд. дол., потрібні найбільші зусилля.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО - ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Концентрація та спеціалізація виробництва

Концентрація виробництва -- усуспільнення підприємства через збільшення його розмірів, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.

Можна виокремити 3 основні види концентрації:

агрегатну -- збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устаткування;

технологічну -- укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;

заводську (фабричну) -- процес збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів, виробничих та інших об'єднань); що здійснюється на засаді агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств поліпшуються, як правило, усі техніко-економічні їхні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, ліпше використовуються матеріальні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабельність.

Створення і функціонування надміру великих підприємств є часто недоцільним не лише з економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до посилення монополізму і заважає розвитку конкуренції виробників. Тому потрібен такий процес, як деконцентрація виробництва і він повинен здійснюватись завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств.

Спеціалізація виробництва -- розвинута в усіх галузях економіки, суспільна форма організації виробництва, що відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

Існують слідуючи її види: предметна, по детальна (по вузлова), технологічна (стадійна) та функціональна.

До предметно спеціалізованих відносять підприємства, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика тощо);

подетально спеціалізованих -- підприємства з виготовлення окремих деталей (редукторів, гумотехнічних виробів тощо) та агрегатів для комплектування готової продукції (двигуни, електроустаткування);

технологічно (стадійно) спеціалізованих -- самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні заводи в машинобудуванні);

функціонально спеціалізованих -- ремонтні заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Спеціалізація може прямо та опосередковано вплинути на такі показники ефективності виробництва, як: виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів, прибуток на одиницю загальних витрат, рентабельність виробництва та інше. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств звичайно супроводжуються більш широким застосуванням прогресивної технології і високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації взаємозв'язаних виробничих ланок. Як сказав пан Валентин Авдєєв (ген. Директор ТОВ “Зерно-торгівельна компанія”): “Спеціалізація та концентрація на виробництві соняшникової олії дозволила нам посісти провідне місце в Українському експорті цієї продукції, адже в травні загальний обсяг продажу склав 10 тис. т.”(Бізнес № 23, 9 липня 2003 р.).

За даними таблиці 2.1. ми спробуємо визначити розмір підприємства та динаміку показників за вивчаємий період.

Таблиця 2.1

Розміри підприємства

№

з/п

Показники

Одиниці вимі-ру

Роки

Відхилення (+,-)тис. грн.

р. у % до р.

2001

2003

1

2

3

4

5

6

7

1

Обсяг валової продукції (робіт, послуг) в оптових цінах підприємств (без ПДВ і акцизного збору)

у порівняних цінах

тис. грн

7468

6840

-628

91,5

у діючих цінах відповідного року

тис. грн

7604

6964

-640

91,5

2

Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), (без ПДВ та акцизного збору)

тис. грн

7567

6890

-677

91,05

3

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

тис. грн

6833

5846

-987

85,55

4

Операційні витрати на виробництво продукції, робіт, послуг

тис. грн

7214

6193

-1021

85,84

5

Середня чисельність працівників

чол.

634

637

3

100,47

6

Розмір активів підприємства

тис. грн

68330

68667

337

100,49

7

Середньорічна вартість основних фондів

тис. грн

56375

55950

-425

99,24

8

Середньорічна вартість виробничих основних фондів промислового призначення

тис. грн

48496

48098

-398

99,14

9

Середньорічна вартість основних виробничих фондів і оборотних засобів

тис. грн

74726

74380

-346

99,53

10

Виробнича площа

тис. м2

20

20

-

100

Таким чином можна зробити висновок, що підприємство за розміром є великим (чисельність працівників > 500).

Розрахувавши таблицю, можна також зробити висновки, що обсяг валової продукції у порівняних і поточних цінах зменшився у 2003 р. на 8,5 % порівняно з 2001 р. Також є помітне зменшення виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) 2003 р. на 987 тис. грн. порівняно з 2001 р. У 2003 р. зменшення операційних витрат склало 14,45 % порівняно з 2001 р. Але є і зростання таких показників, як середня чисельність працівників, яка у 2003 р. склала 3 працівника порівняно з 2001 р. та розмір активів підприємства, збільшення якого у 2003 р. склало 337 тис. грн. порівняно з 2001 р. Помітне також і зменшення такого показника, як середньорічна вартість виробничих основних фондів промислового призначення, яке у 2003 р. порівняно з 2001 р. склало 425 тис. грн. Незмінною залишилась виробнича площа.

За обсягом продукції підприємства можна визначити його спеціалізацію та зробити висновки, щодо виробленої продукції. Обсяг та структуру продукції підприємства наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Обсяг та структура продукції підприємства

№

з/п

Вид продукції

Роки

Відхи-лення

(+, -), тис. грн

Відхи-лення (+, -), %

2001

2003

тис. грн

струк-тура, %

тис. грн

струк-тура, %

1

2

3

4

5

6

7

8

Вироби КТД-2

1462

19,22

1274

18,29

-188

-0,93

Прилади електровакуумні

750

9,86

663

9,52

-87

-0,34

Прилади оптоелектронні

1717

22,58

1598

22,94

-119

0,36

Обчислювальна техніка

860

11,3

859

12,33

-1

1,03

Медична техніка

940

12,36

880

12,63

-60

0,27

Годинники побутові

1115

14,66

1010

14,5

-105

-0,16

Іграшки та прикраси

330

4,33

280

4,02

-50

-0,31

Роботи та послуги

430

5,65

400

5,74

-30

0,09

Усього

7604

100.0

6964

100.0

-640

-

Таким чином питома вага виробів КТД-2 в загальному обсязі продукції підприємства у 2003 р. зменшилась на 0,93 % порівняно з 2001 р. У 2003 р. помітне зменшення вартості приладів електровакуумних на 87 тис. грн. порівняно з 2001 р. Приладів оптоелектронних було виготовлено менше у 2003 р. на 119 тис. грн.. ніж у 2001 р. У 2003 р. виробництво медичної техніки у грошовому виразі зменшилось на 60тис. грн. порівняно з 2001 р., але питома вага у загальному обсязі продукції підприємства збільшилась на 0,27 % за відповідний період. Також помітне зменшення робіт та послуг (у грошовому виразі) у 2003 р. на 30 тис. грн. порівняно з 2001 р. та їх питомої ваги у загальному обсязі продукції підприємства збільшилась у 2003 р. на 0,09 % порівняно з 2001 р. Зменшення всіє продукції в цілому у 2003 р. склало 640 тис. грн. порівняно з 2001 р.

Таким чином можна зробити висновок, що спеціалізація підприємства припадає на прилади оптоелектронні та меншою мірою на вироби КТД-2.

2.2 Забезпеченість та ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства

2.2.1 Забезпеченість та ефективність використання активів підприємства

Необоротні активи -- активи підприємства, строк корисного використання яких перевищує 12 місяців або операційний цикл, якщо він більше 1 року.

Основні фонди -- це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі , а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, частинами в міру спрацювання.

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості -- економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного інші організаційно-технічні фактори.

Техніко - економічне спрацювання -- це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково - технічного прогресу.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Цей процес виконується за допомогою амортизації.

Амортизація основних фондів -- це процес перенесення авансованої вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом нормативного строку служби засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5, 25 і 15%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший -- 15%; другий -- 30%; третій -- 20%; четвертий -- 15%; п'ятий -- 10%; шостий і сьомий -- 5%.

На мою думку найбільш доцільним методом амортизації на підприємстві, що застосовується, має бути метод прискореної амортизації основних фондів, томущо він найширше розглядає строк служби фондів.

Тепер можна переходити до визначення величини динаміки та структури нематеріальних активів за вивчаємий період. Наявність та структура нематеріальних активів зображена в табл.. 2.3.

Таблиця 2.3

Наявність та структура нематеріальних активів

№

з/п

Групи нематеріальних активів

Роки

Відхи-лення

(+, -), тис. грн

Відхи-лення (+, -), %

2001

2003

тис. грн

струк-тура, %

тис. грн

струк-тура, %

1

2

3

4

5

6

7

8

1

Права користування природними ресурсами

-

-

-

-

-

-

2

Права користування майном

-

-

-

-

-

-

3

Права на знаки для товарів і послуг

304

32,68

312

36,06

8,00

3,38

4

Права на об'єкти промислової власності

-

-

-

-

-

-

5

Авторські та суміжні з ними права

231

24,83

199

23,00

-32

-1,83

6

Гудвіл

-

-

-

-

-

-

7

Інші нематеріальні активи

395

42,47

354

40,92

-41

-1,55

Разом

930

100

865

100

-65

-

Таким чином, виходячи з розрахунків таблиці, у 2003 р. права на знаки для товарів і послуг збільшились на 8 тис. грн. порівняно з 2001 р., та питома вага цього права у загальному обсязі нематеріальних активів у 2003 р. збільшилась порівняно з 2001 р. на 3,38 %. Авторські та суміжні з ними права у 2003 р. знизились на 32 тис. грн. порівняно з 2001 р. питома вага цих прав зменшилась на 1,83 %. У 2003 р. зменшення інших нематеріальних активів склало 41 тис. грн. порівняно з 2001 р., а питома вага цих активів в загальному обсязі нематеріальних активів зменшилась на 1,55 % за період, що вивчається. В сукупності всі нематеріальні активи зменшились на 65 тис. грн. у 2003 р. порівняно з 2001 р.

Далі треба розрахувати та зробити висновки наявності та структури основних засобів на підприємстві за період, що вивчається. Наявність та структура основних засобів наведена в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Наявність та структура основних засобів

№

з/п

Групи основних засобів

Роки

Відхи-лення

(+, -), тис. грн

Відхи-лення (+, -), %

2001

2003

тис. грн

струк-тура, %

тис. грн

струк-тура, %

1

2

3

4

5

6

7

8

1

Земельні ділянки

-

-

-

-

-

-

2

Капітальні витрати на поліпшення земель

-

-

-

-

-

-

3

Будинки, споруди та передавальні пристрої

15404

27,26

15260

27,2

-144

-0,06

4

Машини та обладнання

21942

38,83

21660

38,6

-282

-0,23

5

Транспортні засоби

4542

8,03

4555

8,11

13

0,68

6

Інструменти, прилади, інвентар

2927

5,18

2805

5

-122

-0,18

7

Робоча і продуктивна худоба

-

-

-

-

-

-

8

Багаторічні насадження

-

-

-

-

-

-

9

Інші основні засоби

6134

10,85

6236

11,11

102

0,26

10

Бібліотечні фонди

-

-

-

-

-

-

11

Малоцінні необоротні матеріальні активи

5551

9,82

5584

9,95

3,3

0,13

12

Тимчасові споруди

-

-

-

-

-

-

13

Природні ресурси

-

-

-

-

-

-

14

Інвентарна тара

-

-

-

-

-

-

15

Предмети прокату

-

-

-

-

-

-

16

Інші необоротні матеріальні активи

-

-

-

-

-

-

Разом

56500

100.0

56100

100.0

-400

-

Таким чином зменшення такого виду основних засобів, як будинки, споруди та передавальні пристрої у 2003 р. склало 144 тис. грн. порівняно з 2001 р. У 2003 р. знизилась питома вага машин та обладнання в загальному обсязі основних засобів на 0,23 % порівняно з 2001 р. Інструменти, прилади та інвентар скоротились на 122 тис. грн. у 2003 р. порівняно з 2001 р. Було також помічене значне підвищення інших основних засобів на 102 тис. грн. у 2003 р. порівняно з 2001 р. Малоцінні необоротні матеріальні активи у 2003 р. зросли на 3,3 тис. грн. порівняно з 2001 р.,а їх питома вага збільшилась на 0,13 % за відповідні роки.

Далі необхідно визначити показники розміру, руху та стану основних Фондів (табл. 2.5.) та зробити висновки щодо рівня та тенденції зміни цих показників за період, що вивчається.

Таблиця 2.5

Показники розміру, руху і стану основних фондів

№

з/п

Показники

Одиниці виміру

Роки

Відхи-лення

(+, -)

р.

у % до

р.

2001

2003

1

2

3

4

5

6

7

1

Залишок на початок року

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены