80

Київський національний економічний університет

ТЕКСТИ ЛЕКЦІЙ

АНАЛІЗ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Г.О.Пухтаєвич

Київ - 2002

Розділ 1. Методологічні основи аналізу національної економіки

Тема 1.1 Роль та напрямки аналізу національної економіки

1.1.1 Необхідність та завдання аналізу економіки

Національна економіка є складною системою, уявляє собою сукупність взаємозв'язаних сфер, галузей і секторів народного господарства. В сучасних умовах функціонування економіки, в процесі ринкових перетворень виникає потреба у постійному моніторингу на макрорівні, суттєво посилюється макроекономічний аспект аналізу.

Необхідність аналізу національної економіки зумовлена:

необхідністю оцінки реальних ринкових перетворень;

необхідністю проведення ефективної структурної політики;

необхідністю створення умов і стимулів для ефективного функціонування суб'єктів ринкової економіки;

аналіз на макрорівні є необхідною передумовою для розробки індикативних та стратегічних планів, а також для прогнозування соціально-економічного розвитку;

необхідністю корегування макроекономічних концепцій і розробки нових.

Розрізняють аналіз економіки ex post і ex ante. Аналіз ex post є фактично національним рахівництвом, в межах якого визначаються основні макроекономічні параметри, одержується інформація про результати функціонування економіки. Методичною основою аналізу ex post є система національного рахівництва (СНР).

Аналіз ex ante дозволяє визначити закономірності формування макроекономічних параметрів, розробити пропозиції щодо певних регулюючих і контролюючих заходів, корегувати існуючі та розробляти нові макроекономічні концепції.

Об'єктом аналізу національної економіки є всі соціально-економічні процеси, що відбуваються на макрорівні.

Предметом аналізу є розробка методології та методики визначення основних показників, які характеризують стан та закономірності розвитку національної економіки.

Аналіз економіки охоплює дослідження: структури і динаміки основних макроекономічних показників; стану товарного ринку та механізму його рівноваги; ринку праці та основних процесів на ньому; фінансового ринку та його основних індикаторів; темпів, факторів, потенціалу економічного зростання та ефективності структурних зрушень; основних макроекономічних процесів - інвестицій, інфляції, заощаджень тощо.

Основними задачами аналізу економіки є:

визначення тенденцій макроекономічного розвитку;

виявлення ресурсів економічного зростання у майбутньому;

корегування існуючих і розробка нових макроекономічних концепцій;

узагальнення світового досвіду моніторингу на макрорівні;

виявлення причинно-наслідкових звґязків в економіці, найважливіших факторів, які суттєво впливають на економічну ситуацію.

Розв'язання перелічених завдань дозволить комплексно характеризувати макроекономічні ринки і оцінити вплив на їх становлення і розвиток різних факторів.

Аналіз економіки все частіше є попереджувальним. Тобто він дозволяє передбачити найімовірніші наслідки економічних процесів і приймати рішення щодо їх корегування, оцінити можливі економічні наслідки реалізації різних варіантів прогнозів.

1.1.2. Напрямки аналізу економіки

Аналіз національної економіки на макрорівні здійснюється за такими напрямками:

Аналіз матеріальних і грошових потоків у складній моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.

Основні макроекономічні показники, їх класифікація та взаємозв'язок.

Аналіз основних структурних співвідношень на макрорівні: між окремими галузями і регіонами, споживанням і нагромадженням. Виявлення факторів нагромадження.

Аналіз товарного ринку і секторної структури ВВП, структури ВВП за категоріями виробництва, доходів і кінцевого використання. Аналіз агрегованої моделі міжсекторних взаємозв'язків на макрорівні.

Визначення макроекономічної рівноваги на товарному ринку, аналіз факторів сукупного попиту і пропозиції.

Аналіз фінансового ринку: показники стану грошово-кредитного ринку, визначення вартості грошей, рівновага на грошово-кредитному ринку. Аналіз основних індексів фондового ринку. Аналіз валютного ринку, реального і номінального обмінних курсів, факторів, що їх визначають.

Аналіз ринку праці: показники ринку праці - зайнятість безробіття, продуктивність праці, фактори продуктивності праці. Аналіз механізму рівноваги на ринку праці.

Аналіз соціальних індикаторів: реального доходу домашніх господарств, особистого бюджету та загального обсягу доходу на протязі життя. Аналіз основних причин економічної нерівності. Аналіз економічної ситуації та її впливу на умови життєдіяльності.

Аналіз макроекономічних процесів: інвестиційної діяльності, структури капіталовкладень, форм і факторів інвестування. Аналіз факторів заощаджень домашніх господарств. Аналіз інфляції. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності, динаміки і структури зовнішньої торгівлі.

Співставлення макроекономічних показників країни з аналогічними показниками розвинутих країн, виявлення величини та причин відхилення.

Тема 1.2 Методологія та методика аналізу національної економіки

1.2.1 Методологічні особливості аналізу економіки

Аналіз макроекономічних процесів повинен відповідати певним методологічним вимогам, до яких відносяться:

систематичність - означає, що соціально-економічний стан країни аналізується щорічно, а також доповнюється аналізом напіврічних та квартальних підсумків;

системність - означає підпорядкування рішень локальних завдань рішенням загальних проблем для всієї системи в цілому;

комплексність - означає, що аналіз економіки на макрорівні охоплює всі фази розширеного відтворення, всі зв'язки і пропорції в економіці.

Методологічною особливістю аналізу економіки на макрорівні є оперування агрегованими економічними категоріями. За умов макроекономічного підходу розрізняють лише чотири суб'єкти і три ринки національної економіки.

Суб'єктами економіки виступають:

домашні господарства;

підприємства;

держава;

закордон.

Вони проявляють свою господарську діяльність на макроринках:

товарному;

ресурсному;

фінансовому.

Такий високий рівень абстракції економічних досліджень призводить до часткової втрати інформації, що є очевидним недоліком макроекономічного агрегування. В той же час, саме завдяки агрегуванню полегшується виявлення суті найскладніших економічних процесів.

Основні макроекономічні зв'язки між суб'єктами і ринками представлені на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Схема взаємозв'язків між макроекономічними суб'єктами та ринками

Розглянемо сутність і види економічної активності кожного суб'єкту національної економіки.

Домашні господарства охоплюють всіх постачальників ресурсів для підприємств і держави, а з іншого боку - всіх споживачів товарів і послуг.

Домашні господарства проявляють такі види економічної активності:

створюють пропозицію факторів виробництва на ринку ресурсів;

сплачують особисті податки до державного бюджету;

споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують споживчий попит;

заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому ринку, чим створюють потенційні можливості для кредитування підприємств і подальшого перетворення кредитів у інвестиції.

Підприємства - це ділові господарські одиниці, фірми, торгівля, транспорт, всі організаційні форми капіталу, що виробляють товари і послуги. Видами економічної активності підприємств є:

формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів;

формування сукупної пропозиції товарів і послуг на товарному ринку;

сплата податків до державного бюджету;

формування попиту на кредити на фінансовому ринку;

формування інвестиційного попиту на товарному ринку.

Держава охоплює всі бюджетні організації та установи. Держава займається виробництвом громадських благ, які надаються споживачам безкоштовно або на пільговій основі. Види економічної активності держави:

надання громадських благ;

закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення);

формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів;

стягнення податків;

надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій;

інвестування за рахунок державного бюджету;

вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.

Держава суттєво впливає на процес кругообігу ресурсів, через державні закупки, податки і пропозицію грошей.

Закордон охоплює економічні субґєкти, які розташовані за межами даної країни і мають з нею господарські звґязки. Види економічної активності закордону такі:

формування експорту-імпорту товарів і послуг на товарному ринку;

формування експорту-імпорту капіталу на фінансовому ринку;

здійснення валютних операцій.

Тепер розглянемо макроекономічні ринки.

Товарний ринок представлений сукупним товаром і сукупними послугами. На товарному ринку формується сукупний попит і сукупна пропозиція; визначається рівновага, яка може бути досягнута за умов різних рівнів економічної активності; здійснюються структурні зрушення, які впливають на рівень ефективності функціонування всієї економічної системи; розгортаються конкурентна боротьба або процеси монополізації.

Ресурсний ринок взагалі є ринком факторів виробництва, до яких належать праця, земля, капітал і підприємництво. Але з усіх факторів виробництва в макроекономічному аналізі, як правило, розглядається праця. Підприємництво, як фактор виробництва, враховується американською макроекономікою і вимірюється не кількісно, а якісно - як ділові якості людей. Що стосується капіталу, як фактору виробництва, то він розглядається як процес інвестування - перетворень грошового капіталу в інвестиційні товари - який поєднує фінансовий ринок з товарним ринком через економічну діяльність підприємств, домашніх господарств, держави.

Отже, на ринку праці формується пропозиція робочої сили з боку домашніх господарств, попит на робочу силу - з боку підприємств і держави. Важливим індикатором стану ринку праці є рівень безробіття; аналізуються також структура зайнятих та безробітних по галузям, регіонам, рівні кваліфікації, міграційні процеси.

Фінансовий ринок охоплює грошово-кредитний, фондовий та валютний ринки. На грошово-кредитному ринку формується пропозиція грошей і попит на них, визначається процентна ставка, попит на кредити для інвестування. На фондовому ринку формується попит і пропозиція цінних паперів, визначаються біржові індекси, а також обсяг продажу цінних паперів. На валютному ринку формуються попит і пропозиція валют, визначаються валютні курси.

Існують три види аналізу: статичний, порівняльної статики і динамічний. Вони відрізняються врахуванням фактора часу при економічних дослідженнях. При статичному аналізі фіксуються значення ендогенних параметрів на певний час. При порівняльній статиці визначаються ендогенні параметри в різні моменти часу, але не аналізується процес переходу від одного рівноважного стану до іншого. При динамічному аналізі екзогенні та ендогенні чинники розглядаються як функції часу, досліджується процес переходу економіки від одного стану рівноваги до іншого, виявляються також причини можливого неповернення економіки в стан рівноваги після екзогенного шоку.

1.2.2 Методи аналізу економіки

Методика - це сукупність способів, прийомів вивчення економічних явищ і процесів.

Методи наукового дослідження можна об'єднати у три групи:

Методи емпіричного дослідження.

Методи емпірико-теоретичного дослідження.

Методи теоретичного дослідження.

Конкретним виразом загальнонаукових методів є методи економічного аналізу. Основні з них:

екстраполяції;

кореляції;

факторний;

балансовий;

математичного моделювання;

експертних оцінок;

комп'ютерної обробки статистичних даних.

Екстраполяція - це метод статистичного аналізу, який дозволяє переносити тенденції та зв'язки, що склалися у минулому, на поточний період та на перспективу. Протилежною дією є інтерполяція, коли виявлені тенденції та зв'язки досліджуваного періоду переносяться на минулий період, в якому ці тенденції з певних причин неможливо проаналізувати.

Кореляційний аналіз - це сукупність методів математичної статистики, які дозволяють встановити тісноту нефункціональних (випадкових) зв'язків між різними показниками.

Факторний аналіз дозволяє виявити фактори, які впливають на досліджувані процеси та явища, визначити окремі, найбільш впливові фактори.

Балансовий метод є найбільш доцільним для виявлення і підтримки певних кількісних зв'язків в економіці. Його сутність полягає у конкретизації економічних процесів та їх співставленні. Балансовий метод спирається на систему балансів, кожний з яких взаємопов'язує дві групи показників - ресурсів, з виявленням їх джерел, та потреб за економічними формами використання. Отже, балансовий метод дозволяє проаналізувати наскільки потреби економіки забезпечуються її можливостями.

Метод економіко-математичного моделювання спирається на систему моделей: макроекономічних, галузевих, регіональних, моделей мікрорівня.

В аналізі макроекономічних процесів можуть застосовуватись економіко-математичні моделі типа:

виробничої функції;

економетричні моделі;

відтворювальні моделі;

міжгалузеві статичні та динамічні моделі.

1.2.3 Інформаційне забезпечення моніторингу на макрорівні

Ефективність аналізу національної економіки суттєво залежить від інформаційного забезпечення, показників, що характеризують тенденції економічного розвитку. Аналітична робота інформаційно забезпечується діяючою державною статистичною та бухгалтерською звітністю, наближеною до світових стандартів. За відсутністю необхідних даних використовують результати опитувань, обстежень, які проводяться незалежними соціологічними та економічними службами і центрами. Всі показники соціально-економічного розвитку можна класифікувати як:

кількісні та якісні;

натуральні та вартісні;

абсолютні та відносні.

Першоджерелом всіх показників, що аналізуються, є звітність підприємств. Якщо аналіз проводиться в масштабах області, то безпосереднім джерелом інформації є данні по області облстатуправління. Якщо аналіз здійснюється в масштабі всієї країни, то використовуються данні Міністерства статистики України стосовно соціально-економічного розвитку.

По кожному ринку аналізується також умови рівноваги і фактори, що впливають на відхилення від стану рівноваги

Розділ 2. Національний товарний ринок: методологія та методика аналізу

Тема 2.1 Основні індикатори товарного ринку: їх структура і взаємозв'язок

2.1.1 Макроекономічні показники стану товарного ринку

Найважливішим національним ринком є товарний. З нього починається аналіз взаємозв'язків між суб'єктами та окремими ринками на рівні національної економіки. Індикаторами його стану є макроекономічні показники, які, відповідно до СНР, охоплюють такі:

валовий внутрішній продукт валовий національний доход чистий внутрішній продукт національний дохід особистий дохід особистий дохід у розпорядженні	- - - - - -	ВВП (GDP); ВНД (GNI); ЧВП (PDP); ВНД P(NI); ВОД P(PI); ОДР (PDI).

Валовий внутрішній продукт - показник сукупного обсягу діяльності суб'єктів господарювання, який на відміну від валового випуску не включає виробниче (проміжне) споживання. ВВП - це загальна ринкова вартість кінцевої продукції, яка вироблена резидентами країни за рік.

Валовий внутрішній продукт застосовується для визначення рівня і темпів економічного розвитку, продуктивності суспільної праці, рівня життя населення.

На основі показника ВВП розраховується цілий ряд інших макропоказників. Перший з них - валовий національний дохід (ВНД), який відрізняється від ВВП на величину сальдо первинних доходів, що їх виплачено чи одержано резидентами інших країн:



S_п.д. = D_отр. - D_спл.

S_п.д. 0

. (3.1)

Наступним макропоказником є чистий внутрішній продукт (PDP), який за економічним змістом являє різницю між ВВП та амортизацією:

(3.2)

де А - амортизація.

Можна аналізувати структуру ЧВП за доходами і витратами:

(3.3)

де PDP_i - чистий внутрішній продукт за доходами;

T - чисті податки (податки мінус субсидії);

W - заробітна плата з нарахуваннями на неї;

RT - рентні доходи;

INT - процент, який одержують власники грошового капіталу;

D_C - прибуток корпорацій (крупних підприємств);

D_P - змішаний дохід (некорпоративний прибуток).

 (3.4)

де PDP_е - чистий внутрішній продукт за витратами;

С - споживчі витрати;

I_n - чисті інвестиції;

G - державні закупки;

NХ - чистий експорт.

Націлнальний дохід (NI) - це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва. Єдиним компонентом ЧВП, котрий не відбиває поточний внесок економічних ресурсів, є чисті непрямі податки (Т). тому національний дохід визначається за доходами і має структуру:

(3.5)

Особистий дохід (PI) - це отриманий дохід. Частка заробленого працею доходу, а саме: внески на соціальне страхування, податки на прибуток підприємств, нерозподілений прибуток підприємств, -- домогосподарства фактично не одержують. Але домашні господарства одержують трансфертні платежі (TR), які не є результатом праці. Отже, особистий дохід має структуру:



або

(3.6)

де W_n - заробітна плата без нарахувань на неї;

DV - дивіденти власникам акцій;

TR - соціальні трансферти.

Особистий дохід у розпорядженні (PDI) - це дохід після сплати ососбистих податків. Домашні господарства використовують його на споживання (С) та заощадження (S):

(3.7)

(3.8)

де T_P - особисті податки.

По кожному з макроекономічних показників аналізується (наприклад по ВВП):

абсолютний приріст:

(3.9)

темпи росту відносно попереднього року:

або темпи росту по відношенню до базового року:

(3.10)

темпи приросту:

(3.11)

Аналіз динаміки ВВП та інших макроекономічних показників в цілому та в розрізі їх складових дозволяє зробити висновки щодо економічного зростання, стагнації або спаду. Причому окремі складові ВВП змінюються різними темпами з різною тенденцією. А це, в свою чергу, зумовлює структурні зрушення в економіці.

2.1.2 Показник чистого економічного добробуту: методологія визначення

ВВП на душу населення є дуже поширеним показником рівня економічного розвитку та добробуту. Як правило, в країнах з високим ВВП на душу населення вищими є і показники рівня особистого споживання, освіти, тривалості життя, охорони здоров'я, вільного часу тощо. Однак застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту дещо обмежене

Американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 році здійснили експериментальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності - споживання, але валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:

спочатку із величини валового національного продукту віднімались валові інвестиції (амортизація і чисті інвестиції);

одержаний результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;

в результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут; до нього додавалась вартість:

послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів довгострокового користування);

вільного часу;

праці домогосподарок.

Ці три компоненти є факторами добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалась умовно.

Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД - зрости. Це відбувається, коли:

а) зниження темпів росту ВВП супроводжується певний час зростанням реального споживання;

б) збільшується вільний час;

в) зростає неринкова діяльність;

г) покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища.

2.1.3 Номінальний та реальний ВВП. Індекси Пааше, Ласкейреса, Фішера

Розрізняють номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП вимірюється в цінах поточного року, включає інфляційну зміну цін і тому не може використовуватися для визначення реальної динаміки виробництва.

 (3.13)

де GDP_нt - номінальний ВВП в поточному році t;

P_it - ціна i - го товару або послуги в поточному році t;

Q_it - обсяг виробництва i - го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки:

(3.14)

Отже, номінальний ВВП залежить від двох факторів:

динаміки цін;

динаміки виробництва товарів і послуг.

Тому номінальний ВВП в періоді t можна визначити за формулою:

(3.15)

де IP_t - індекс зміни цін в періоді t;

IQ_t - індекс зміни реального ВВП в періоді t.

Реальний ВВП вимірюється в цінах базового року, тобто в незмінних цінах року, обраного за базовий, абстрагується від динаміки цін і може використовуватися для обчислення темпів зміни виробництва.

(3.16)

де GDP_Pt - реальний ВВП в році t;

P_i0 - ціна i - го товару або послуги в базовому році;

Q_it - обсяг виробництва i - го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки:

(3.17)

Отже, реальний ВВП залежить тільки від динаміки виробництва товарів і послуг.

Відношення номінального ВВП до реального показує як змінився ВВП виключно за рахунок зміни цін. Це відношення називають індексом цін, або дефлятором ВВП, або індексом Пааше:

(3.18)

де IP_t - індекс цін.

Звідси:

(3.19)

Тоді:

(3.20)

Якщо треба визначити номінальний ВВП у періоді t, то з наведених вище співвідношень знаходимо:

(3.21)

або

(3.22)

(3.23)

В залежності від значення індексу цін відбуваються процеси інфлювання (збільшення) або дефлювання (зменшення) номінального ВВП. Так, якщо IP < 1, то номінальний ВВП інфлюється - корегується у бік збільшення. Якщо IP > 1, то номінальний ВВП дефлюється - корегується у бік зменшення.

Для фіксованого, незмінного набору споживчих товарів і послуг розраховується індекс споживчих цін (IPC) або індекс Ласпейреса.

(3.24)

де Q_i0 - обсяг виробництва i - го товару і послуг в базовому році.

Існує також індекс Фішера, який визначається як середня геометрична значень індексів Ласпейреса і Пааше:

(3.25)

Тема 2.2 Основні структурні співвідношення національної економіки

2.2.1 Основні види та показники структури економіки

Можливості економічного розвитку визначаються структурою економіки. На макроекономічному рівні основними видами структури є:

відтворювальна;

галузева;

регіональна.

Відтворювальна структура характеризується співвідношення окремих компонентів валового випуску за вартістю: фондів заміщення, споживання і нагромадження та за матеріально-речовим складом: засобами виробництва і предметами споживання.

Галузева структура економіки характеризує співвідношення валових випусків окремих галузей, великих народногосподарських комплексів і визначається часткою кожної галузі у загальному валовому випуску.

Регіональна структура характеризує співвідношення випуску по окремих адміністративно-економічних районах.

Фонд заміщення у відтворювальний структурі включає вартість матеріальних витрат і амортизацію. Фонд споживання охоплює споживчі витрати населення та інших суб'єктів ринку.

Нагромадження розрізняють як валове і чисте. Валове нагромадження охоплює чисте нагромадження і амортизацію, тобто частину фонду заміщення. Чисте нагромадження є аналогом чистих інвестицій у СНР, а валове - валових інвестицій.

Основним регулюючим параметром розвитку економіки є норма нагромадження:

(4.1)

де п - норма нагромадження;

ЧН - чисте нагромадження;

НД - національний дохід;

ВВП - валовий внутрішній продукт.

Ефективність нагромадження, тобто віддача з кожної гривні чистого нагромадження у вигляді приросту національного доходу або ВВП:

(4.2)

де Еф.н. - ефективність нагромадження.

Ефективність нагромадження аналогічна показнику капіталовіддачі. Чим вище ефективність нагромадження, тим менша потреба у зростанні фонду нагромадження для створення одиниці приросту національного доходу або ВВП.

За матеріально-речовим складом в структурі економіки розрізняють засоби виробництва і предмети споживання.

Засоби виробництва - найважливіші в структурі економіки. Аналіз ринку засобів виробництва здійснюється за показниками динаміки обсягів їх виробництва у вартісному і натуральному виразі.

Споживчі товари (товари для населення) аналізуються по окремих групах: продовольчі, легкої промисловості, культурно-побутового призначення, технічно складні, будівельні матеріали, автомобілі та інші транспортні засоби тощо. Аналіз здійснюється за кількісними і якісними характеристиками, формами власності.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити превалюючий тип розвитку (промисловий, аграрно-промисловий, аграрний), а також виявити основні фактори економічного зростання, екстенсивний чи інтенсивний розвиток.

Регіональна структура економіки завжди багатогалузева. Її аналіз включає визначення виробничої спеціалізації регіону. Галузі спеціалізації характеризується показниками:

коефіцієнтом спеціалізації

коефіцієнтом локалізації

коефіцієнтом міжрегіональної товарності

коефіцієнтом рівня споживання на душу населення

2.2.2 Секторна структура ВВП

Аналіз структури ВВП здійснюється за такими видами:

секторна структура;

структура ВВП на стадії виробництва;

структура ВВП на стадії кінцевого використання або за сукупними витратами;

структура ВВП за доходами;

Розглянемо секторну структуру ВВП.

Інституційні сектори економіки уявляють собою господарські одиниці, які знаходяться в межах економіки і володіють активами, приймають на себе зобов'язання та можуть займатися господарською діяльністю з іншими господарськими одиницями.

В національних рахунках рекомендованих ООН у 1993р., розрізняють такі сектори економіки:

Сектор нефінансових корпорацій (НФК) охоплює підприємства всіх форм власності, які займаються виробництвом товарів та нефінансових послуг і фінансують свою діяльність як за рахунок власних коштів, кредитів на фінансовому ринку, так і за рахунок державного бюджету. Сектор НФК включає три групи галузей: добувна, переробна та сфера послуг.

Сектор фінансових корпорацій (ФК) охоплює корпораційні організації, яка займаються фінансово-посередницькою діяльністю: банки, страхові організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо.

Сектор загальнодержавного управління (ЗДУ) охоплює органи державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які здійснюють законодавчу та виконавчу владу, збирають податки і фінансують державні витрати. До цього сектору також належать некомерційні бюджетні організації, які надають:

а) індивідуальні безкоштовні або пільгові неринкові послуги

у сфері освіти, охорони здоров'я, мистецтва та культури тощо;

б) колективні неринкові послуги у сфері науки, оборони, державного управління, підтримання громадського порядку тощо.

До сектору ЗДУ відносяться державні фонди, які утворюються з обов'язкових внесків.

Сектор домашніх господарств (ДГ) охоплює окремих фізичних осіб, сімґї, які є споживачами товарів і послуг.

Сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКО) охоплює організації, які створені домашніми господарствами за рахунок власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних, професійних інтересів (політичні партії, церква, професійні спілки).

Сектор закордон (З) охоплює суб'єктів господарювання, які розташовані закордоном, але здійснюють економічні операції з резидентами даної країни.

По кожному сектору окремо аналізують:

виробництво ВВП;

кінцеве використання ВВП;

ВВП за доходами.

Виробництво ВВП по секторах розраховується як різниця між валовим випуском і проміжним споживанням секторів. Визначається вартісний обсяг ВВП по секторах, а також питома вага ВВП і проміжного споживання у валовому випуску в розрізі секторів економіки. Валовий випуск - це повна ринкова вартість вироблених в країні за рік товарів і послуг. Проміжне споживання включає вартість використаних в секторах для виробничих потреб матеріалів, сировини, електроенергії, палива тощо, яка повністю переноситься на створений продукт.

Кінцеве використання ВВП складається з кінцевих споживчих витрат, валового нагромадження та чистого експорту.

ВВП за доходами ВВП_(д.) являє підсумок всіх первинних доходів по секторах економіки (ПD):

(4.3)

Первинні доходи секторів економіки включають:

оплату праці, в т.ч. заробітну плату і відрахування на соціальне страхування;

чисті податки;

валовий прибуток;

змішаний дохід.

При аналізі визначаються структура ВВП за доходами в вартісному виразі, питома вага кожного компоненту первинних доходів у загальному підсумку і в розрізі секторів.

2.2.3 Методика аналізу структури ВВП на основі міжгалузевого балансу

Міжгалузевий баланс складається з чотирьох квадрантів. Перший квадрант - це квадрантна матриця міжгалузевих потоків, кожний елемент якої (Х_ij) характеризує скільки продукції, виробленої в галузі і використовується, як проміжна продукція, в галузі j. Сума всіх проміжних продуктів кожної галузі дорівнює обсягу проміжної продукції в цілому в економіці. Дані І квадранту міжгалузевого балансу містять цінну аналітичну інформацію щодо важливості певної галузі.

Другий квадрант характеризує структуру кінцевої продукції (яка є валовим внутрішнім продуктом) за її використанням або структуру ВВП за елементами сукупних витрат. Останні відомі з макроекономіки. Кожна строка ІІ квадранту міжгалузевого балансу дає можливість проаналізувати компоненти кінцевого використання продукції певної галузі, а разом з даними І квадранту - визначити валовий випуск галузі (GP):

Третій квадрант міжгалузевого балансу характеризує структуру ВВП за доходами - структуру валової доданої вартості:

(4.4)

де W - заробітна плата з відрахування на соціальне страхування;

A - амортизація;

D_c - прибуток підприємств;

D_p - змішаний дохід (некопоративний прибуток);

T - чисті податки (податки мінус субсидії).

Отже ВВП за доходами є сукупністю первинних (факторних) доходів в економіці.

Підсумком кожного стовбця І та ІІІ квадрантів балансу є валовий випуск галузі (GP_j). Отже, І квадрант одночасно характеризує проміжний продукт і поточні матеріальні витрати. По стовбцям валовий випуск галузі розподіляється на поточні матеріальні витрати та витрати факторів виробнитцва (факторні доходи).

Четвертий квадрант міжгалузевого балансу підтверджує тотожність між змістом ІІ і ІІІ квадрантів: кінцевий продукт суспільства (КП) дорівнює валовій доданій вартості (ВДВ).

Тема 2.3 Методика аналізу розвитку промисловості та сільського господарства

2.3.1 Аналіз розвитку промисловості

Аналіз розвитку промисловості здійснюється поетапно.

На першому етапі аналізу визначається частка промисловості у ВВП та тенденції її зміні:

(5.1)

(5.2)

де б - частка галузі “і” у ВВП в періоді (t);

ВВП_it - валовий внутрішній продукт (валова додатна вартість) галузі “і” в році (t);

ВВП_t - валовий внутрішній продукт в цілому по економіці в році (t);

ВП_it - валова продукція галузі “і” в році (t);

ПС_it - проміжне споживання галузі “і” в році (t).

Тенденції зміни частки певної галузі у ВВП дозволяють виявити структурні зрушення в економіці.

На другому етапі аналізують показники динаміки промислового виробництва:

індекс реального (фізичного) обсягу промислового виробництва;

обсяг і динаміка випуску продукції промисловості в абсолютному вимірі;

темпи оновлення промислової продукції;

зміна валової продукції промисловості за рахунок зміни продуктивності праці або чисельності працюючих.

Індекс реального (фізичного) обсягу промислового виробництва - це відносиний показник. Він розраховується на основі даних про обсяги натуральних показників випуску найважливіших видів продукції може охоплювати сотні та десятки тисяч найменувань. Насамперед до них відноситься продукція провідних галузей промисловості, що визначають науково-технічний прогрес.

Динаміка випуску продукції промисловості визначається за формулою:

(5.3)

де T_np. - темпи росту випуску продукції промисловості;

O_np.t; O_np.(t-1) - обсяг промислової продукції в натуральному вимірі в роках (t) і (t-1);

Р_np.t - ціна промислової продукції в році (t).

Оновлення промислової продукції аналізується по показниках частки нових видів промислової продукції, яка визначається в натуральному або вартісному вимірі, та темпів оновлення.

Вплив продуктивності праці на динаміку валової продукції промисловості визначається за формулою:

(5.4)

де ± Д ВП_пр-п. - зміна (“+” збільшення, “-” зменшення) валової продукції промисловості за рахунок зміни продуктивності праці;

Ч_б - чисельність працюючих в примісловості в базовому році;

ПрП_б, ПрП_t - продуктивність праці в промисловості в базовому та розрахунковому періоді (t).

Зміна валової продукції галузі під впливом зміни чисельності працюючих (± Д ВП_пр.ч) розраховується за формулою:

(5.5)

де Ч_t - чисельність працюючих в промисловості в періоді (t).

На третьому етапі визначаються основні показники розвитку промисловості, аналізується структура промисловості та тенденції структурних зрушень.

2.3.2 Аналіз розвитку сільського господарства

Аналіз розвитку сільського господарства здійснюється також поетапно.

На першому етапі аналізуються частка сільськогосподарської продукції у ВВП, тенденції її зміни.

(5.6)

де б_с.г. - частка сільського господарства у ВВП в році (t);

ВВП_с.г.t - обсяг валового внутрішнього продукту (валової додатної вартості) сільського господарства в році (t);

ВВП_t - валовий внутрішній продукт в цілому по економіці в році (t).

Оскільки сільське господарство складається з двох основних галузей - рослинництва і тваринництва на цьому етапі визначається також галузева структура сільського господарства та аналізуються тенденції її зміни.

Динаміка структурних зрушень в сільському господарстві розраховується за формулами:

(5.7)

(5.8)

(5.9)

де Дб_р. Дб_тв. - приріст частки рослинництва і тваринництва у валовій

продукції сільського господарства;

ДВП_р, ДВП_тв. - приріст валового продукту рослинництва і тваринництва;

ДВП_с.г. - приріст валової продукції сільського господарства.

На другому етапі аналізується динаміка сільськогосподарського виробництва в цілому і по окремих галузях. Для цього визначаються показники:

індекс реального обсягу сільськогосподарського виробництва в цілому, по рослинництву та тваринництву;

обсяг і динаміка виробництва продукції сільського господарства, рослинництва і тваринництва;

зміна валової продукції сільського господарства за рахунок зміни продуктивності праці та чисельності працюючих.

Індекс реального обсягу сільськогосподарського виробництва (І_р.с.г.) розраховується по найважливішим видам продукції рослинництва і тваринництва.

Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції аналізується по роках у вартісному вимірі в співставлених цінах.

Вплив продуктивності праці на динаміку валової продукції сільського господарства визначається за формулою:

(5.10)

де ± Д ВП_с.г.п. - зміна (“+” збільшення, “-” зменшення) валової продукції сільського господарства за рахунок зміни продуктивності праці;

Ч_б - чисельність працюючих в сільському господарстві в базовому році;

ПрП_б, ПрП_t - продуктивність праці в промисловості в базовому та розрахунковому періоді (t).

Зміна валової продукції галузі під впливом зміни чисельність працюючих ± Д ВП_с.г.п. розраховується так:

(5.11)

де Ч_t - чисельність працюючих в промисловості в періоді (t).

На третьому етапі аналізуються показники розвитку рослинництва і тваринництва.

На цьому етапі визначається також частка приватного сектору у загальному обсязі виробництва продукції рослинництва і тваринництва.

Особливістю галузі, яка повинна враховуватись при її аналізі, є сезонність сільськогосподарських робіт та неспівпадіння в наслідок цього календарного і сільськогосподарського року. Це стосується, в першу чергу, галузі рослинництва, в якій сільськогосподарський рік починається з посівної і закінчується жнивами.

2.3.3 Показники ефективності виробництва

Ефективність промислового виробництва аналізується за показниками:

фондовіддача;

фондомісткість;

фондоозброєність;

продуктивність праці;

матеріаломісткість;

енергомісткість;

конкурентоздатність продукції.

Фондовіддача - показник ефективного використання основних виробничих засобів

Фондомісткість характеризує потребу в основних виробничих засобах для виробництва одиниці продукції промисловості.

Фондоозброєність - це показник оснащеності працюючих в промисловості основними виробничими засобами.

Продуктивність праці - показник ефективності використання робочої сили, зайнятої в промисловості:

Матеріаломісткість характеризує величину прямих матеріальних витрат в промисловості (вартість проміжного споживання) на одиницю продукції. Прямі матеріальні витрати включають вартість всіх матеріальних ресурсів, використання у виробництві промислової продукції: сировини, палива, тепло- та електроенергії, основних та допоміжних матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів. До прямих матеріальних витрат не відноситься амортизація.

Енергомісткість характеризує витрати первинних паливно-енергетичних ресурсів в натуральному виразі (тонах умовного палива) на одиницю валового продукту або валового внутрішнього продукту:

Конкурентоздатність продукції визначається як:

одиничний показник - по конкурент промисловим товаром;

груповий показник - по групі промислових товарів;

інтегрований показник - по технічним та економічним характеристикам промислової продукції;

Ефективність сільськогосподарського виробництва характеризується специфічними для цієї галузі показниками. Умовно їх поділяють на дві групи:

показники продуктивності:

урожайність (валовий збір / пасивні площі);

продуктивність тваринництва (надої молока з однієї корови, настриг вовни з однієї вівці тощо);

показники забезпеченості:

виробництва зерна на душу населення;

державні закупки сільськогосподарської продукції.

Тема 2.4 Умови функціонування та моделі рівноваги товарного ринку

2.4.1 Конкуренція на товарному ринку: функції, показники

Важливою умовою для функціонування товарного ринку є економічна свобода його суб`єктів. Вони повинні мати право вільно вибирати галузь виробництва, тип продукції, розпоряджатися нею, встановлювати зв`язки, вести власну фінансову політику згідно з діючим законодавством тощо. Ступінь економічної свободи, як відомо, визначається формою власності. Життєздатний розвинутий ринок вимагає наявності як приватної, так і державної власності на засоби і результати виробництва. Однак, потрібна ще достатня кількість економічно незалежних суб`єктів ринку, коли є можливість вибору партнера, створення конкурентного середовища. Конкуренція забезпечує (разом з іншими факторами) ефективне функціонування товарного ринку. Конкуренція виконує ряд функцій: регулювання, розподілу, мотивації.

В економічній теорії існує поняття досконалої конкуренції. Вважається, що конкуренція є досконалою, якщо жоден з продавців або покупців не в змозі суттєво вплинути на ціну товару. Досконала конкуренція досягається за таких умов:

існує багато продавців і покупців окремого товару і кожний виробник виробляє малу частку загального обсягу (не більше 35%);

товар повинен бути однорідним з точки зору покупців;

відсутні вхідні бар`єри для вступу в галузь нового виробника і існують можливості для вільного виходу з галузі. Вхідними бар`єрами можуть бути: виключне право займатися даним видом діяльності (виробництво тютюну, алкогольних напоїв);юридичні бар`єри (ліцензування експорту тощо); економічні переваги крупного виробництва; виробнитцво даного товару захищено патентом; високі витрати на рекламу;

всі учасники ринку повністю інформовані про ціни та їх зміни;

раціональна поведінка всіх учасників ринку, які переслідують власні інтереси. Змова в будь-якій формі виключена.

Держава призвана обмежувати монополізацію ринку, захищаючи конкуренцію. Для цього застосовуються різні антимонопольні заходи, в тому числі, визнання дій окремих підприємств, як протизаконних у таких випадках:

Явна монополізація ринку, коли частка окремого виробника у загальному обсязі продаж перевищує 35%;

Фіксування цін;

Злиття підприємств, якщо створення нового більш крупного підприємства призводить до зниження конкуренції;

Директорати, які переплітаються - тобто забороняється бути членом ради директорів двох конкуруючих компаній;

Зв`язані контракти, коли придбання товару можливе лише при умові придбання ще й іншого товару;

Виключні контракти, коли забороняється купувати товар у конкурента даного виробника.

Для визначення стану конкуренції на товарному ринку використовується ряд індексів:

індекс Харфіндала - Хіршмана (ННІ);

коефіцієнт ринкової концентрації (CR);

ступінь (рівень) монополізації ринку (MR);

Найбільш поширеним є індекс Харфіндала - Хіршмана.

2.4.2 Аналіз моделей рівноваги товарного ринку

Після оцінки стану конкуренції одержані висновки можуть бути використані органами державної влади для розробки конкретних заходів щодо демонополізації, сприяння розвитку конкуренції.

Конкуренція відіграє важливу роль в становленні рівноваги на товарному ринку. Конкурентна боротьба примушує виробників шукати шляхи зниження собівартості своєї продукції з метою максимізації прибутків і, таким чином стимулює впровадження ресурсо зберігаючих технологій, безперервного науково-технічного прогресу.

Рівновага на товарному ринку досягається, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції - модель “АD - AS”, коли інвестиції дорівнюють заощадженням - модель «Вилучення - ін'єкції», коли сукупні витрати національної економіки дорівнюють ВВП - модель «Витрати - випуск». Макроекономічна теорія вивчає побудову цих моделей. Але для аналізу національної економіки важливо звернути увагу на певні особливості досягнення рівноваги на товарному ринку.

Як відомо, існують цінові та нецінові фактори сукупного попиту (AD). Зупинимося на цінових: ефект процентної ставки, ефект багатства, ефект імпортних закупок. Ефект процентної ставки діє через інвестиційний попит на споживчий, разом ці два попити складають більшу частку сукупного попиту і тому зумовлюють його зміну. І, навпаки, ефект багатства викликає спочатку зміну споживчого попиту домашніх господарств, а, значить, і зміну заощаджень. Внаслідок цього змінюється інвестиційний попит, а також і весь сукупний попит.

Відповідно до макроекономічної теорії рівновага на товарному ринку досягається в точці перетину сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS), визначаючи рівноважний ВВП_Е та рівноважну ціну Р_Е. Відомо, що сукупний попит обернено, а сукупна пропозиція прямо залежать від ціни.

Але в умовах монополізації товарного ринку виникає інша - обернена - залежність скупної пропозиції від ціни Така ситуація є парадоксом моделі рівноваги “AD - AS”. Відсутність розвинутого конкурентного середовища і державного регулювання цін призводить до відсутності у виробників - монополістів мотивації до збільшення виробництва при поступовому зростанні цін, навпаки, стимулює обмеження виробництва, створення дефіциту певного товару і стрімкого підвищення цін на нього.

Враховуючи необхідну умову рівноваги товарного ринку - «інвестиції = заощадженням», а також обернену залежність інвестицій від процентної ставки будується модель рівноважного ВВП - модель Хікса, або модель “IS”. В моделі Хікса враховується складна система взаємозв'язків між чотирма економічними показниками: інвестиціями (I), заощадженнями (S), процентною ставкою (I_r) і валовим внутрішнім продуктом (У).

Особливості моделі рівноваги товарного ринку "Витрати - випуск" або "Кейнсіанський хрест" є те, що розрізняються заплановані та фактичні витрати, які відрізняються між собою на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або, реалізованої над створеною в межах певного періоду.

2.4.3 Мультиплікативні ефекти на товарному ринку

Модель ускладнюється із введенням ще одного субґєкта - держави, спочатку у ролі збирача податків, а далі - в ролі економічного субґєкта, що здійснює витрати на товари нарівні з домашніми господарствами і підприємства. Тобто врахуємо роль держави як провідника податкової і бюджетної політики.

В ускладненому варіанті модель має вигляд:

(6.1)

(6.2)

(6.3)

(6.4)

де Т - податки, які держава стягує з доходів;

G - державні закупки.

Завдяки даному варіанту моделі ми маємо змогу пояснити роль податків у формуванні рівноваги на товарному ринку. Чим податки менші, тим більший дохід залишиться у розпорядженні домашніх господарств, отже, тим більшим буде споживання.

Скористаємося останнім рівнянням моделі (6.4) для визначення залежності між запланованими витратами і випуском:

(6.5)

(6.6)

Вираз є мультиплікатором державних податків (m_t). Він відображає те явище, що зростання податків на певну величину зменшує випуск на іншу (більшу) величину. Сукупний ефект від зростання податків визначається наступним чином:

(6.7)

Графік 6.1 показує, як на “кейнсіанському хресті” відобразиться збільшення розміру податків.

Рис. 6.1. “Кейнсіанський хрест” (ускладнена модель)

Тепер уявімо державу в ролі суб'єкта, що витрачає доходи, тобто формує попит на ринку товарів. Врахуємо дану особливість:

(6.8)

де t - частка податків у сукупних доходах.

Рівняння цього виду дає змогу врахувати державну податкову політику (завдяки t) і зміни в державній політиці витрат. Після диференціювання по G отримаємо:

 (6.9)

Цей вираз є мультиплікатором державних витрат і відображає, на скільки зміна державних витрат може змінити сукупні доходи (випуск).

Загальний ефект від зміни витрат визначається за допомогою наступної формули:

(6.10)

Економічний зміст цього явища такий: більш високий дохід спричиняє більше споживання, а споживання, в свою чергу, збільшує дохід.

Отже, кейнсіанська модель товарного ринку ґрунтується на визначенні ролі попиту у формуванні макрорівноваги з виділенням особливої ролі держави. Рівновага на товарному ринку змінюється під впливом зміни обсягів податків та державних витрат і досягається за умови

У = AD.

Розділ 3. Методичні основи аналізу фінансового ринку

Тема 3.1 Грошово-кредитний ринок: показники стану та методика аналізу

3.1.1 Показники стану грошово-кредитного ринку

Найбільш важливими показниками стану грошово-кредитного ринку є:

загальна грошова маса;

кредити, надані банками країни (в національній та іноземній валюті);

ставка рефінансування;

грошова база;

частка готівки поза банками в грошовій масі;

коефіцієнт готівки;

рівень доларизації грошового обігу;

швидкість грошового обігу;

рівень монетизації (насиченість економіки грошима);

кредитні ресурси комерційних банків;

мультиплікатор депозитний;

мультиплікатор грошовий.

Грошова маса має свою структуру, яка характеризується грошовими агрегатами. Останні побудовані, виходячи із поступового зменшення ліквідності грошей.

Абсолютно ліквідними є готівкові гроші - це гроші поза банками або на руках у населення. Вони утворюють грошовий агрегат МО. Кожний наступний грошовий агрегат повністю включає попередній, а також інші види банківських грошей.

Грошовий агрегат М1 - це готівка та депозити в банках (до запитання).

Грошовий агрегат М2 - це готівка та кошти, що знаходяться на всіх рахунках в комерційних банках (внески до запитання та строкові депозити).

Грошовий агрегат М2n - це грошова маса М2 за виключенням валютних заощаджень (ВЗ):

(7.1)

Грошовий агрегат М2n визначає гривневу частку грошової маси, що перебуває у розпорядженні населення, підприємств, організацій.

Грошовий агрегат М3 - це агрегований показник, що визначає всю сукупність грошових коштів, які знаходяться в обігу. Він складається з готівки поза банками (СМ), коштів на поточних рахунках і строкових депозитах (депозитних грошей (D), трастових операцій банків з коштами клієнтів (ТО):

(7.2)

або

(7.3)

Саме загальна грошова маса М3 утворює грошову пропозицію (М^S), на яку впливає Національний банк різними методами монетарної політики. Тобто:

(7.4)

Кредити, надані банками країни (Cr_Н), складаються з кредитів, які видані Національним банком Мінфіну (Cr_МФ) та кредитів комерційних банків органам загального державного управління, підприємствам, організаціям і населенню (Cr_КБ)

Ставка рефінансування (R_Ф) - це облікова ставка, по якій Національний банк рефінансує комерційні банки. Тобто, це процентне вираження ціни кредитних ресурсів, які Національний банк розміщує серед комерційних банків. В Україні ставка рефінансування на 1% - 1,5% вище темпа інфляції (Р_і)

Грошова база (Н) - це сума коштів, яка складається з готівки на руках у населення і обовґязкових резервів комерційних банків (готівка в касах банків та коштів комерційних банків на рахунках в Національному банку (RR):

(7.5)

Частка готівки поза банками у грошовій масі (Ч_СМ) визначається за формулою:

(7.6)

Коефіцієнт готівки (cr) характеризує частку готівки грошей в депозитних грошах і розраховується за формулою:

(7.7)

або

(7.8)

Рівень доларизації грошового обігу (Р_д) - це частка валютної частини грошової маси в її загальній величині:

(7.9)

Рівень доларизації безпосередньо відбиває рівень недовіри до національної валюти і має тенденцію до збільшення при зростанні інфляції.

Швидкість грошового обігу (V) - це кількість обертів, що роблять гроші за один рік, щоб забезпечити певний рівень економічної активності, який приблизно визначається номінальним ВВП:

(7.10)

де М - середня величина кількості грошей в обігу за період оберту.

Цей показник обернено впливає на величину попиту на гроші: при збільшенні швидкості грошового обігу попит на гроші зменшується і навпаки.

Рівень монетизації (Р_М), або коефіцієнт насиченості економіки грошима, - це співвідношення між грошовою масою в обігу і рівнем виробництва у поточних цінах (приблизно дорівнює номінальному ВВП):