Діяльність фірми в умовах конкуренції

1.2 Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді

Для побудови моделі поведінки виробника потрібно дати відповіді на наступні питання:

1. Виробляти чи не виробляти продукт?

2. Якщо виробляти, то скільки?

3. Які прибутки чи збитки принесе це виробництво?

У мікроекономіці є два методи пошуку відповідей на ці питання:

1. Сукупний аналіз (порівняння сукупної виручки і сукупних витрат).

2. Граничний аналіз (порівняння граничної виручки і граничних витрат).

Сукупний аналіз

Підприємство виробляє продукцію, якщо це приносить йому економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі повного припинення виробництва [3, 4].

1. Якщо TR > ТС, то фірма вирішує завдання максимізації прибутку.

2. Якщо ТС > TR, то фірма мінімізує збитки.

Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки дорівнюватимуть постійним витратам. Тому якщо збитки від виробництва менші ніж постійні витрати, то таке виробництво потрібно продовжувати. Тоді сукупна виручка буде перевищувати змінні витрати:

Відповідь на друге питання: виробляти потрібно такий обсяг продукції, який максимізує прибутки або мінімізує витрати.

Відповідь на третє питання: економічний прибуток чи збиток фірми дорівнює різниці між сукупною виручкою і сукупними витратами.

Наприклад, підприємець розпочав виробництво тортів, якщо ринкова ціна одного торта буде 15 грн., то валова виручка (TR₁) при виробництві 5-7 тортів даватиме економічний прибуток (ЕР₁). Максимальний прибуток (10 грн.) підприємець отримає, якщо вироблятиме 6 тортів.

При ціні 13 грн. за торт валова виручка ні при яких обсягах виробництва не перевищуватиме сукупних витрат, отже підприємець понесе збитки. Однак зовсім припиняти виробництво недоцільно, адже сукупна виручка (TR₂) перевищує змінні витрати (VC), тобто відбувається зменшення збитків порівняно з постійними витратами (FC). Найменший збиток буде при виробництві 6 тортів - 2 грн. (порівняйте, при повній зупинці виробництва збиток становитиме 20 грн.). Цю ситуацію можна розглядати лише як тимчасову: підприємцеві необхідно якомога швидше вдосконалити виробництво, щоб зменшити витрати й отримати прибуток або якнайшвидше згорнути виробництво (з найменшими втратами), щоб розпочати новий бізнес в іншій галузі.

Реалізація тортів за ціною 9 грн. робить виробництво взагалі недоцільним: при будь-якому обсязі випуску збитки не стають меншими за постійні витрати, тобто чим більше тортів виробляється, тим більшим стає збиток.

Вибір виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і сукупної виручки можна подати графічно (рис. 1.2.1) [7].

Рис. 1.2.1 Варіанти максимізації прибутку, мінімізації збитків і закриття фірми

Якщо лінія сукупної виручки (TR₁) перетинає криву сукупних витрат (ТС) і деяка її ділянка знаходиться вище, ніж крива, то обсяги виробництва, що відповідають цій ділянці, приноситимуть підприємцеві економічний прибуток. Якщо лінія валової виручки (TR₁) лежить нижче кривої сукупних витрат, але вище кривої змінних витрат (VC) (на деякій ділянці), то виробник вирішує завдання мінімізації збитків [4-7].

Якщо ж лінія сукупної виручки розміщена навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки підприємець матиме тоді, коли взагалі припинить виробництво.

Граничний аналіз

Тепер порівняємо граничну виручку і граничні витрати.

Якщо ціна одного торта 15 грн., то продаж кожного з них принесе підприємцю 15 грн. додаткової виручки (mr₁) при додаткових (граничних) витратах (МС) - 10 грн. на перший торт, 9 - на другий, 11 - на третій і т. д. Але, починаючи з шостого торта, витрати на виробництво кожного наступного торта перевищують додаткову виручку, отриману від його продажу [6].

Тому доцільно виробляти будь-яку одиницю продукції, гранична виручка від продажу якої перевищує граничні витрати на її виробництво (MR > МС). Аналогічно, якщо гранична виручка менше граничних витрат (MR < МС), то виробництво доцільно зменшувати.

Рівновага виробництва досягається тоді, коли гранична виручка зрівняється з граничними витратами (MR = МС), а підприємець отримає найбільший прибуток чи найменший збиток.

Графічне порівняння граничної виручки, граничних та середніх витрат наведено на рис. 1.2.2 [7].

Рис. 1.2.2. Порівняння граничної виручки, граничних і середніх витрат

1. Якщо лінія граничної виручки перетинає криву середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці К, де перетинаються лінія граничної виручки і крива граничних витрат (рис. 1.2.2).

Сукупний обсяг прибутку визначається як площа прямокутника AKR₁C₁, який утворюють вісь цін, лінія обсягу виробництва, лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсязі виробництва, та лінія граничної виручки.

2. Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими в точці М, де перетинається крива граничних витрат з лінією граничної виручки (рис. 1.2.2). Обсяг цих збитків можна визначити через площу прямокутника MBC₂R₂.

3. Якщо лінія граничного доходу не перетинає криву середніх змінних витрат, то фірмі потрібно відмовитись від виробництва та шукати шляхи усунення постійних витрат, що в даній ситуації дорівнюють збиткам.

1.3 Ринок досконалої конкуренції в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді розглядається поведінка не окремої фірми, а взаємодія всіх фірм на даному ринку. Тому потрібно ввести деякі нові припущення:

1. Пристосування галузі для потреб ринку в довгостроковому періоді відбувається за рахунок введення в галузь нових виробників або виходу із галузі.

2. Усі фірми в галузі мають схожі криві витрат, що дає можливість виділити окрему фірму як типову [4].

Якщо якась типова фірма при певній ціні р₁ на свою продукцію отримує економічний прибуток, то логічною буде поведінка інших фірм: вони будуть намагатися переорієнтувати своє виробництво на цей же товар. Як відомо, збільшення кількості виробників призводить до переміщення кривої ринкової пропозиції вправо, а це призводить до зниження ціни рівноваги (рис. 1.3.1).

Рис. 1.3.1. Зміна ринкової ціни. Рис. 1.3.2. Рівновага фірми під впливом ринкової пропозиції в довгостроковому періоді

Тому вступ у галузь нових виробників зменшує економічний прибуток. Якщо ціна знизиться до рівня Р₂ (рис. 1.3.2), то фірма матиме збитки, адже ціна стала нижчою, ніж середні витрати АТС.

Тому розпочнеться відтік фірм з цієї галузі в ті, де є змога отримати хоча б нормальний прибуток.

Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, а це призведе до встановлення нового (вищого) рівня цін, що ліквідує збитки.

Такі зміни врешті приведуть до встановлення ціни, що покриватиме лише мінімальні середні витрати виробництва, тобто типова фірма не зможе отримувати економічний прибуток, а лише нормальний:

1.4 Ефективність ринку досконалої конкуренції

Аналізуючи ефективність конкурентного ринку, виділяють:

1) ефективність виробництва (виробництво продукту при найменших витратах);

2) ефективність розподілу ресурсів (між галузями та окремими виробниками, щоб максимізувати задоволення потреб).

Ефективність виробництва конкурентного ринку реалізується в тому, що ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат, а це означає, що споживачі одержують необхідні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін.

Ефективність розподілу ресурсів видно з того, що конкурентна фірма залучає ресурси лише до тієї точки, в якій ціна зрівнюється з граничними витратами, а це означає, що ресурси розподілено найефективніше [5, 6].

Але ринок досконалої конкуренції має і недоліки:

1) адже конкурентна фірма виробляє лише те, що у неї купують. Фірма не стане виробляти громадські товари, за які не має можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці доповнюється державним регулюванням;

2) орієнтація конкурентної фірми на максимізацію прибутку часто призводить до конфлікту між поточними і перспективними цілями (ефект Робін Гуда).

Однак навіть з перерахованими недоліками ринок досконалої конкуренції є найефективнішою моделлю ринку.

РОЗДІЛ ІІ. КОНКУРЕНТНІ ФІРМА ТА ГАЛУЗЬ

2.1 Попит, виручка і прибуток конкурентної фірми

Коли розглядати повністю конкурентний ринок якоїсь продукції у стані рівноваги, то рівноважні ціна і обсяг на ньому встановлюються внаслідок взаємодії тисяч конкуруючих учасників з боку попиту і пропозиції (мал. 2.1.1.а). Особливістю такого ринку є те, що жодна окрема фірма не може відхилитись од рівноважної ціни. Це добре видно, коли йдеться про спробу підвищити ціну, адже на ринку присутні багато продавців абсолютно ідентичної продукції, яка однаково доступна покупцям, і вони не будуть платити більше за те, що можна купити за нижчою ціною. Далі ми переконаємось, що і знизити ціну порівняно з рівноважною на конкурентному ринку неможливо, тому що виробництво при нижчій ціні реалізації буде збитковим для виробника. Окремий виробник не може вплинути на рівноважну ринкову ціну і при змінах обсягу своєї пропозиції, тому що його частка дуже мала в галузевому обсязі пропозиції [12].

Мал. 2.1.1. (а) Утворення ринкової ціни Р- на конкретному ринку, (б) Попит D на продукцію конкурентної фірми.

Отже, конкурентна фірма будь-який можливий обсяг свого випуску може продати за ціною ринкової рівноваги Р_Е інакше кажучи, ціна попиту на продукцію окремої конкурентної фірми є сталою для різних обсягів Q (при інших рівних умовах). Тобто попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним, а відповідна крива попиту е горизонтальною лінією, що відповідає ціні Р_Е (мал. 2.1.1.б). Саме з горизонтальною кривою попиту на свою продукцію (яка отримала назву специфічної кривої попиту) зустрічається кожна фірма на повністю конкурентному ринку [6-8, 10-13].

Через це фірма на повністю конкурентному ринку зветься ціноодержувачем -- тому що вона зовсім не впливає на ринкову ціну, а одержує її як встановлену ринком.

Фірма в результаті продажу своєї продукції на ринку отримує певну виручку. Розглянемо показники виручки, які використовуються в економічному аналізі.

Сукупна виручка (TR) -- сума грошей, яку отримає фірма після продажу своєї продукції на ринку, вона дорівнює добутку обсягу проданого товару Q на ціну Р, за якою реалізовано товар:

Ще раз підкреслимо, що ціна в цьому виразі є сталою, отже, TR є лінійною функцією R(Q) відносно обсягу Q.

Середня виручка (AR) -- це виручка від реалізації одиниці продукції:

Гранична виручка (MR) -- це зміна загальної виручки (ATR) внаслідок продажу додаткової одиниці продукції (AQ):

MR можна обчислити і як похідну функції R(Q):

Бачимо, що AR=MR=P, тобто лінія попиту на мал. 2.1.1.б, є одночасно лінією ринкової ціни, середньої і граничної виручки.

Прибуток (Я) будь-якої фірми утворюється як різниця між виручкою від продажу продукції та її вартістю для виробника:

Зазначимо, що цей прибуток відрізнятиметься від бухгалтерського прибутку, який отримає фірма. Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між виручкою і бухгалтерською вартістю (див. попередню тему). Якщо ж врахуємо, що ТС -- це економічна вартість, то отримаємо економічний прибуток, або просто прибуток. Цей прибуток відрізняється від бухгалтерського на величину нормального прибутку [13].

Нормальний прибуток -- це альтернативна вартість використання у виробництві власних факторів виробництва підприємця. Можна вважати, що нормальний прибуток повинен відшкодувати власникові фірми вартість його власних ресурсів, зокрема його праці, підприємницьких здібностей на рівні ринкових цін цих ресурсів.

Як бачимо, нормальний прибуток є ще однією інтерпретацією різниці між бухгалтерською та економічною вартістю.

2.2 Максимізація прибутку фірми

Мал. 2.2.1. Графічне визначення прибутку за сукупними показниками, (а) Виручка TR і вартість ТС. (б) Крива прибутку.

Задача максимізації прибутку може бути розв'язана в аналітичному, табличному і графічному вигляді в залежності від форми завдання функцій виручки R(Q) та вартості C(Q). Якщо маємо графічну форму -- криві TR і ТС (мал. 2.2.1.а), -- тоді прибуток для будь-якого значення Q (горизонтальної координати) графічно визначається як різниця вертикальних координат цих кривих. У підсумку матимемо криву прибутку П (мал. 2.2.1.б). При малих обсягах випуску (до Q_А) фірма матиме збитки, при обсягах випуску в діапазоні від Q_А до Q_В -- прибутки. Максимальний прибуток досягається при Q=Q_Е а при обсягах випуску більших за Q_А фірма знову матиме збитки.

Аналітичне пошук максимального прибутку полягає в максимізації функції однієї змінної П(Q)=R(Q)-C(Q). Згідно з необхідною умовою максимуму функції, шукаємо такий обсяг Q, для якого похідна функції II(Q) дорівнює нулеві:

де МП - граничний прибуток.

Якщо виконуються і достатні умови екстремуму (MR>MC при Q<Q_Е i MR<MC при Q>Q_Е), тоді за обсягу випуску Q_Е матимемо максимальний прибуток П_Е. Тобто умова максимізації прибутку має вигляд:

і називається правилом граничного випуску.

2.3 Короткострокові рівновага і пропозиція фірми та галузі; надлишок виробника

В короткостроковому періоді ми вважаємо, що фірма вже випускає певний обсяг продукції і повинна лише визначити, чи слід його змінювати з метою максимізації прибутку. Фірма приймає рішення про збільшення випуску, якщо вона буде мати від цього зиск [11]. Коли йдеться про збільшення випуску продукції на одиницю, то виручка від реалізації одиниці продукції (MR=P) має бути не меншою від вартості виробництва цієї одиниці (МС). Отже, мінімальна ціна, за якою фірма погодиться пропонувати додаткову одиницю продукції, що забезпечує їй лише нульовий економічний прибуток (тобто нормальний прибуток), визначається умовою:

Це умова ефективного обсягу випуску.

Якщо взяти до уваги також умову закриття, отримаємо умови

за яких фірма може (виходячи із вартості виробництва) і бажає (виходячи з мотиву прагнення до прибутку) пропонувати додаткову продукцію.

Індивідуальна короткострокова крива пропозиції S -- графічна форма функції пропозиції Q_S=S(P) в системі координат "обсяг випуску -- ціна", кожна точка кривої показує ціну і обсяг блага, який продавці бажають і можуть запропонувати за цією ціною за інших незмінних умов. В короткостроковому періоді крива пропозиції утворюється як частина кривої МС, що розташована не нижче точки перетину з кривою AVC (мал. 2.3.1). За цінами P<minAVC обсяг пропозиції дорівнюватиме нулеві, тому формально до кривої пропозиції слід відносити і вертикальний відрізок ОР₀ на мал. 2.3.1.б. Варто підкреслити, що крива пропозиції для кожного обсягу Q визначає мінімальну ціну, за якою фірма беззбиткове для себе пропонує останню одиницю продукції на ринку.

Крива пропозиції звичайно має висхідний характер, що відповідає закону пропозиції -- вищій ціні відповідає більший обсяг пропозиції. При зміні нецінових чинників пропозиції крива пропозиції зсувається, що відбиває зміну пропозиції; при зміні ціни крива не зсувається, змінюється лише обсяг пропозиції. Так, удосконалення технології виробництва, надання субсидії виробнику приведе до зменшення вартості виробництва, крива МС і, відповідно, крива пропозиції S зсунеться праворуч униз -- пропозиція зростає. А при підвищенні цін на змінні фактори виробництва, введенні акцизних податків вартість виробництва збільшується, крива S зсувається ліворуч вгору -- пропозиція скорочується.

Якщо для кожної із N фірм, що входять у галузь, визначити свою криву пропозиції, то можна побудувати криву ринкової (галузевої) короткострокової пропозиції; вона утворюється як горизонтальна сума індивідуальних кривих пропозиції окремих фірм [12]. Для цього слід для кожного рівня ціни Р визначити відповідні обсяги випуску кожної із N фірм галузі - q₁=q₁(P), q₂₌q₂(P),..., q_Nq_N(P), їхня сума Q(P)=q₁+q₂+...+q_N визначає обсяг ринкової пропозиції для цієї ціни Р, а всі утворені таким чином сполучення (P,Q) дають змогу побудувати криву ринкової пропозиції.

Мал. 2.3.1. Пропозиція конкурентної фірми в короткостроковому періоді, (а) Випадок закриття в короткостроковому періоді, (б). Крива пропозиції S.

Крива ринкової пропозиції, так само як і крива індивідуальної пропозиції окремої фірми, має нахил угору. Вона буде зсуватись ліворуч вгору (зменшення пропозиції) або праворуч униз (збільшення пропозиції) при зміні відповідних нецінових чинників ринкової пропозиції.

Отже, кожна конкурентна фірма з метою максимізації прибутку повинна визначити лише обсяг випуску Qp який дозволяє максимізувати прибуток, тому що ціна вважається визначеною на конкурентному ринку. Для заданої ціни Р треба знайти такий випуск Q, який відповідає правилу граничного випуску та умовам щодо вартості виробництва. В такому разі фірма буде перебувати в стані короткострокової конкурентної рівноваги [12].

Ринкова короткострокова конкурентна рівновага характеризується такими ціною (Р) та обсягом (Q), що на ринку відсутні тенденції до їхньої зміни (за інших незмінних умов). При цьому обсяги ринкового попиту й ринкової пропозиції співпадають, так само як і ринкові ціна попиту й ціна пропозиції. Кожна фірма у такому стані виробляє обсяг продукції, який дозволяє їй максимізувати прибуток.

Мал. 2.3.2. Надлишок виробника.

Якщо проаналізувати прибутковість конкурентної фірми для різних обсягів випуску за умови незмінної ринкової ціни Р_Е то побачимо, що умова Р=МС виконується лише для останньої одиниці оптимального обсягу випуску Q_Е продаж якої не дає економічного прибутку. Для кожної з попередніх одиниць випуску Р-МС>0, тому що ціна кожної одиниці однакова, а гранична вартість виробництва буде меншою. Отже, від продажу кожної одиниці виникає чиста вигода (Р-МС), тобто надлишок. Якщо скласти всі такі різниці для кожної одиниці випуску від першої до останньої (Q_Е), отримуємо сукупну чисту вигоду фірми, або надлишок виробника; геометричне він обчислюється як площа фігури, яка обмежена знизу кривою МС, зверху прямою лінією, що є рівнем ринкової ціни Р_Е ліворуч -- вертикальною координатною віссю, праворуч -- лінією EQ_Е, що відповідає обсягу випуску Q_Е (мал. 2.3.2.). Строго аналітичне ця площа може бути обчислена із застосуванням визначеного інтегралу (як різниця двох інтегралів, що визначають, відповідно, сукупну виручку і сукупну вартість на проміжку від 0 до Q_Е).

Якщо підсумувати надлишки всіх фірм на ринку певної продукції, отримаємо надлишок виробників (PS) на ринку цієї продукції (або чисту вигоду виробників). Геометричне він обчислюється аналогічно надлишку окремого виробника, із заміною кривої МС (кривої індивідуальної пропозиції) на криву ринкової пропозиції S [12, 13].

Сума надлишку виробників і надлишку споживачів утворює сукупний надлишок (TS) на ринку певного товару, або чисту вигоду для суспільства, яка утворюється на ринку цього товару.

2.4 Довгострокові рівновага і пропозиція галузі

В довгостроковому періоді кожна конкурентна фірма, що максимізує прибуток, так само як і в короткостроковому періоді, не може впливати на ринкову ціну, вона в змозі обирати лише обсяг випуску, тобто варіювати середню вартість виробництва.

Якщо у перспективі фірма прогнозує можливість отримати економічний прибуток, то такий само прогноз може зробити й будь-яка інша фірма, навіть коли вона на працює в цій галузі (адже повна поінформованість усіх зацікавлених сторін -- одна з передумов повної конкуренції). Тому потенційний прибуток буде сприйматись іншими фірмами як сигнал щодо доцільності входження нових фірм у галузь, а це призведе до збільшення галузевої пропозиції. Наслідком збільшення пропозиції (за інших незмінних умов) буде поступове зменшення ринкової рівноважної ціни і скорочення економічного прибутку аж до нуля. Тому в перспективі фірмам у конкурентній галузі слід сподіватись на такий рівень ринкових цін, який забезпечує тільки незбитковість виробництва (тобто нормальний прибуток).

Фактично для довгострокового періоду фірма повинна проаналізувати різні варіанти свого розвитку (наприклад, два, як на мал. 2.4.1.), для кожного визначити стан рівноваги (E₀ і Е₁), тобто оптимальний обсяг випуску (відповідно, Q₀ і Q₁), і обрати серед них варіант з найменшою середньою вартістю, АС₁, та відповідний обсяг Q₁. Зазначимо, що знайдений таким чином обсяг Q, відповідає і мінімальному рівню довгострокової середньої вартості LRAC. Так визначається умова довгострокової конкурентної рівноваги:

P=min LRAC-LRMC.

Мал. 2.4.1. Конкурентна рівновага в довгостроковому періоді (стан Е₁).

Стан довгострокової рівноваги визначає обсяг випуску, що забезпечує фірмі нормальний прибуток на перспективу. Зазначимо, що умова визначає для довгострокового періоду умову незбитковості та умову закриття одночасно.

В разі змін у стані короткострокової рівноваги ринкова ціна може впасти, що в перспективі означатиме збитки для фірм, які працюють на рівні мінімальної вартості виробництва. Через цю обставину деякі з фірм почнуть виходити з галузі, ринкова пропозиція зменшиться, ринкова ціна почне зростати, а збитки фірм, що залишились у галузі, зменшуватись аж до нуля [15]. Отже, за рахунок роботи такого конкурентного механізму в довгостроковому періоді буде існувати тенденція до руху в бік стану довгострокової рівноваги з нульовим економічним прибутком для фірм-учасниць. Для спрощення аналізу вважаємо, що на повністю конкурентному ринку діють фірми з однаковою вартістю виробництва, тобто однаковими кривими LRAC.

Завдяки дії механізму конкуренції виникає парадокс прибутку: можливість отримати економічний прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення в довгостроковому періоді, тому що можливість вільного входження нових фірм на ринок у гонитві за прибутком призведе до зменшення ринкової ціни і втрати прибутку в перспективі для всіх фірм галузі.

Конкурентний ринок вважається ефективним у довгостроковому періоді, тому що, згідно з умовою, фірми зацікавлені обирати обсяг виробництва з мінімальними затратами рідкісних ресурсів, що відповідає інтересам суспільства.

Галузева (ринкова) довгострокова крива пропозиції має суттєві відмінності порівняно із короткостроковим періодом, вона утворюється як сукупність станів довгострокової рівноваги галузі, що виникають за рахунок різних рівнів значень нецінових чинників попиту і пропозиції. Для її побудови слід проаналізувати перспективні наслідки, наприклад, збільшення попиту на продукцію галузі [12].

Розділ ІІІ. Умови економічної конкуренції в Україні

Щороку Антимонопольним комітетом України (АМК) припиняється близько 1,5 тис. порушень конкурентного законодавства. З 1656 порушень, припинених органами комітету в 2001 p., понад половину (847) є зловживаннями монопольним становищем. Фактів дискримінації суб'єктів господарювання органами влади виявлено 396 (або 23,9%). Водночас порівняно невелика кількість справ розслідувалася з питань картелів і недобросовісної конкуренції. Така ситуація пояснюється тим, що зловживання монопольним становищем і дискримінація підприємців органами влади - це порушення, які, як правило, мають беззаперечні докази у вигляді документів або рішень органів влади і суб'єктів господарювання. Їх можна обґрунтовувати економічними розрахунками, здійсненими на підставі регулярної статистичної звітності та разових обстежень [14]. Щодо антиконкурентних узгоджених дій та недобросовісної конкуренції, то розгляд відповідних справ, як правило, ускладнюється недосконалістю нормативної бази та процедури розслідування, відсутністю безпосередніх доказів, проблемами з проведенням експертизи тощо.

Чинний Закон України "Про захист економічної конкуренції" побудовано так, що кожний вид порушень описується в окремій статті, де обов'язково говориться про заборону цих дій. Крім того, в статті 50 додатково наводиться повний перелік дій, які кваліфікуються як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Антиконкурентні узгоджені дії, а простіше сказати, змови підприємців, - це вид порушень антимонопольного законодавства, досить складний для розслідування. Їх важко виявити, а ще важче довести. З цієї причини частка подібних справ у структурі порушень, припинених АМК, рік у рік була найнижчою (у 2001 р. - 2%), хоча даний напрям розслідувань був визначений як пріоритетний, і великі зусилля працівників усіх органів комітету при проведенні перевірок спрямовувалися на виявлення саме таких порушень.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін або інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку та інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) поділу ринків;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів і конкурсів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;

6) застосування різних умов до рівнозначних договорів;

7) укладення договорів за умови прийняття додаткових зобов'язань, які не стосуються предмета цих договорів;

8) обмеження конкурентоспроможності підприємців без об'єктивно виправданих причин.

Усі названі дії законом забороняються. Але він дає цілу систему виключень із загальних вимог. Так, передбачається звільнення від відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії, якщо порушник добровільно повідомляє про них органи АМК. Правда, звільнення від відповідальності є можливим лише у разі, якщо порушник надасть інформацію, яка відіграє істотну роль для прийняття рішення у справі. Але поняття про те, що істотно, а що ні, не має чіткого визначення. Крім того, в законі вказується, що порушник не може бути звільнений від відповідальності, якщо після повідомлення органів комітету він не вжив ефективних заходів до припинення цього порушення, був ініціатором або керівником заборонених дій, не надав усієї інформації, яку міг безперешкодно отримати. Усі ці застереження чітко не визначено, що може викликати проблеми в практиці застосування розглянутих виключень [7].

До системи виключень із загальних вимог заборони антиконкурентних узгоджених дій входять угоди про передання прав інтелектуальної власності. Крім того, ця система включає звільнення для малих і середніх підприємців. Відповідно до статті 1 розглядуваного закону, малим і середнім підприємцем вважається суб'єкт господарювання, чий річний доход не перевищує 500 тис. ЄВРО, якщо на ринку, де він діє, є конкуренти з набагато більшою ринковою часткою. Положення закону не застосовуються до таких добровільних узгоджених дій цих підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до істотного обмеження конкуренції та сприяють підвищенню їх конкурентоспроможності. Поняття "істотне обмеження конкуренції" та "рівень сприяння конкурентоспроможності" знову ж таки точно не визначено.

Не підпадають під заборону узгоджені дії підприємців щодо поставок і використання власних товарів. Інакше кажучи, коли в угоді йдеться про встановлення цін підприємств-конкурентів, то це є забороненою дією. А от коли підприємець у договорі з дистриб'ютором або споживачем свого товару визначає умови формування цін, то це не заборонено [15-17].

При загальній забороні антиконкурентних узгоджених дій, частина їх за певних умов може бути дозволена органами АМК (стаття 10). Йдеться про випадки, коли учасники таких дій можуть довести, що вони сприяють:

- удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

- техніко-технологічному та економічному розвиткові;

- розвиткові малих і середніх підприємців;

- оптимізації експорту або імпорту товарів;

- розробці та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів;

- раціоналізації виробництва.

Звичайно, все це можна доводити з більшим чи меншим успіхом, але в законі наголошується, що такі виключення не діють, коли внаслідок заявлених узгоджених дій конкуренція істотно обмежується на всьому ринку або на його значній частині [15].

Якщо укладаються угоди, які можуть бути дозволені відповідно до статті 10, то підприємці не мають права чинити узгоджені дії без дозволу органів АМК. Порядок надання такого дозволу регулюється "Положенням про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання".

Окремо слід сказати про роль Кабінету Міністрів України у процедурі надання дозволу на узгоджені дії. Тепер введено порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання, а також на їх концентрацію у випадках, коли АМК не дав такого дозволу на підставах загрози монополізації та негативного впливу на конкуренцію. Статтею 10 закону учасникам узгоджених дій надано можливість довести, що для суспільних інтересів позитивний ефект від таких дій переважає негативні наслідки від них Щодо обмеження конкуренції, і на цій підставі отримати дозвіл.

На виконання цих вимог закону прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання" (від 28 лютого 2002 р.). Відповідно до цієї постанови, в Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України у 2003 p. має бути створений спеціальний підрозділ для підготовки розгляду зазначених питань Кабінетом Міністрів України.

Цілком очевидно, що втручання в усі узгоджені дії підприємців просто неможливе. Щодня укладається безліч договорів, які регулюють господарську діяльність. Щоб розглянути їх, потрібні армія фахівців, маса паперів і багато часу. Це не реально і просто не потрібно, оскільки основна частина таких угод не становить загрози для конкуренції. Для розмежування тих узгоджених дій, які потребують пильної уваги з боку конкурентних органів, і тих, які цієї уваги не потребують, статтею 11 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено необхідність розробки типових вимог, відповідність до яких свідчить, що такі дії дозволяються і не вимагають одержання дозволу. Розпорядженням АМК (від 12 лютого 2002 p.) затверджено "Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання".

Згідно із статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є не тільки дії, але й бездіяльність монополіста, якщо вони вже призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції або до ущемлення інтересів інших підприємців і споживачів, що було б неможливим за умови значної конкуренції на ринку. Зокрема, це:

- встановлення таких цін або інших умов реалізації товарів, які неможливі при значній конкуренції;

- невиправдане застосування різних цін або інших умов до рівнозначних договорів;

- нав'язування додаткових зобов'язань, які не стосуються предмета договору;

- обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, які вже завдали або можуть завдати шкоди іншим суб'єктам ринку;

- відмова від придбання або реалізації товарів за відсутності їх альтернативних джерел;

- невиправдане обмеження конкурентоспроможності інших підприємців;

- створення бар'єрів на ринку або усунення з нього інших суб'єктів ринку.

Зловживання монопольним становищем є дуже поширеним в Україні. На 1 січня 2002 р. органами АМК визнано, що на загальнодержавному рівні монопольне становище займають 378 суб'єктів господарювання, а на регіональних ринках - 4183. Але це тільки визнані у встановленому порядку монополісти. У реальному житті їх, звичайно, набагато більше. На жаль, державна статистика поки що не дає повної картини про стан окремих ринків. Тим часом офіційне невизнання монопольного становища окремих підприємців не заважає їм успішно зловживати таким становищем [18].

Монополісти буквально ставлять споживачів своїх послуг на коліна. Особливо болючими є проблеми дискримінаційних та монопольно високих цін і тарифів. Найбільша кількість таких порушень рік у рік виявляється на ринках житлово-комунальних послуг. Підприємці, що діють у сфері централізованого тепло- і водопостачання, водовідведення, обробки твердих відходів, експлуатації та поточного ремонту житлового фонду, своїми недобросовісними діями не просто порушують дисципліну цін, а завдають відчутної шкоди малозабезпеченим і соціальне вразливим широким верствам населення. Тому усунення цих порушень має не тільки економічне, але й важливе соціальне значення.

Крім традиційних для всіх країн сфер діяльності монополістів, де допускаються цінові порушення, у нас останнім часом спостерігається зростання її специфічних напрямів, характерних для перехідного періоду. Маються на увазі платні послуги підприємств, установ і організацій, пов'язані із здійсненням функцій держави; послуги з надання місць для торгівлі на ринках; послуги з охорони та ін. Так, на початок 2002 р. монополізованими було визнано 716 видів платних послуг, які надаються державними органами або суб'єктами господарювання внаслідок делегування їм владних повноважень (різні види експертиз, паспортизація об'єктів, оформлення та реєстрація документів на право власності, інвентаризаційні роботи, сертифікація тощо). Як правило, це підготовчі роботи перед одержанням певних дозволів і ліцензій від державних органів, що змушує заявника беззаперечно підкорятися будь-яким зловживанням чиновників. Тільки за 2001 р. кількість видів таких послуг збільшилася на 107. Наведення порядку в цій сфері може істотно скоротити витрати виробництва для більшості підприємців, а також знизити вартість платних послуг населенню. Наприклад, вартість дозволів і послуг державних контрольних органів сягає 30% собівартості продукції будівництва, а в торгівлі її частка є ще вищою [17-18].

Встановлення монополістами дискримінаційних та монопольно високих цін і тарифів часто поєднується з нав'язуванням ними додаткових умов, які не стосуються предмета договору або ставлять контрагента у невигідне становище (зокрема, це нав'язування непотрібних товару чи послуги, встановлення неправомірно високої пені для окремих споживачів і т. п.). Крім того, монополісти дозволяють собі припиняти виробництво або відмовляти в реалізації товару, тим самим спонукаючи контрагентів до виконання певних зобов'язань. Непоодинокими є також факти створення монополістами перешкод для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання.

Істотні перешкоди на шляху вільної конкуренції в Україні створюють представники різних владних структур. Згідно із законом, порушенням конкурентного законодавства є антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю у вигляді прийняття письмових або усних рішень, а також дій або бездіяльності, які вже призвели або можуть призвести до спотворення конкуренції. Зокрема, це:

- перешкоджання створенню нових підприємств;

- встановлення обмежень щодо окремих видів діяльності;

- примушення до вступу до різних форм об'єднань;

- примушення до здійснення концентрації;

- примушення до пріоритетного укладення договорів і першочергової поставки;

- дії, спрямовані на централізований розподіл товарів і поділ ринків;

- встановлення заборон щодо реалізації товарів з одного регіону до іншого;

- надання окремим підприємцям пільг, що може призвести до спотворення конкуренції;

- створення дискримінаційних умов для діяльності окремих підприємців;

- заборони та обмеження щодо діяльності підприємців, не передбачені законодавством.

З припинених у 2001 р. 396 фактів дискримінації щодо суб'єктів господарювання з боку органів влади майже половина - це обмеження прав підприємців щодо придбання або реалізації товарів, а також встановлення заборон або обмежень щодо окремих суб'єктів господарювання. За рекомендаціями АМК такі обмеження знято на ринках забезпечення бланками медичних довідок, виробництва лікарських засобів і торгівлі ними, послуг з проведення судових експертиз, виконання пасажирських автоперевезень, торгівлі горілкою, гастрольної діяльності, фотографування у дитячих закладах тощо. Як приклад можна навести усунення неправомірних обмежень щодо господарської діяльності на ринках зерна, що зобов'язують підприємців погоджувати свої дії з органами влади та декларувати використання продукції. Сільськогосподарським виробникам встановлювалися конкретні обсяги здавання зерна за фіксованою ціною у рахунок погашення заборгованості за раніше одержані матеріально-технічні ресурси. Крім того, їх примушували здавати зерно до регіональних ресурсів за цінами, нижчими від біржових [20].

Такі порушення значною мірою можна було б попередити, якби виконувалися вимоги статті 20 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" про необхідність погодження з ним рішень, які можуть призвести до обмеження або спотворення конкуренції. Коли орган влади приймає рішення, яке може вплинути на конкуренцію, він повинен надіслати його до АМК, де фахівці, проаналізувавши це рішення на предмет створення перешкод у конкуренції, можуть порекомендувати внести до нього зміни, заборонити або дозволити його прийняття. Цілком очевидно, що на розгляд до АМК потрапляють далеко не всі прийняті органами влади рішення, які обмежують конкуренцію. Інакше в практиці господарювання не було б усіх тих 396 фактів дискримінації щодо підприємців з боку органів влади, які виявлено в 2001 p. А скільки ще таких порушень залишилося невиявленими! Все це свідчить про наявність значних резервів у роботі з органами влади і про необхідність широкої профілактичної діяльності в цьому напрямі.

Практика застосування антимонопольного законодавства засвідчила необхідність приділення серйозної уваги фактам, коли органи влади не власними діями, а опосередковано впливають на спотворення конкуренції у підпорядкованих їм сферах суспільного життя. Останнім часом дуже гостро проявляються проблеми, пов'язані з делегуванням владними структурами своїх повноважень окремим "наближеним" підприємцям. Як правило, такі підприємці виконують їх на госпрозрахунковій основі і, маючи ексклюзивні права, зловживають ними. Неправомірні дії органів влади сприяють створенню нових монопольних структур, які у власних інтересах і в інтересах чиновників, які за них "потурбувалися", досить активно і нерідко безкарно зловживають таким становищем, вимагаючи надто великої плати за свої послуги. Це лягає важким тягарем на плечі підприємців, споживачів і простих громадян, які користуються послугами таких структур [18].

Саме тому в Законі України "Про захист економічної конкуренції" з'явилася принципово нова стаття, що кваліфікує цей вид порушень. Згідно із статтею 16, органам влади та місцевого самоврядування забороняється делегування окремих владних повноважень об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції.

Крім того, статтею 17 закону забороняються дії або бездіяльність органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу або посадової особи), що полягають у схилянні суб'єктів господарювання, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також у створенні умов для таких порушень або їх легітимації.

Окрему категорію складають порушення у вигляді примушування або схиляння до неправомірних дій з боку не тільки органів влади, але й підприємців. Відповідно до статті 18 закону, суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших підприємців до порушень законодавства про захист економічної конкуренції або сприяти таким порушенням (зокрема, до антиконкурентних узгоджених дій або дій, не дозволених АМК, або до участі в концентрації). Стаття 19 забороняє суб'єктам господарювання неправомірно використовувати своє ринкове становище, обмежувати інших підприємців, чинити дії, що вважаються зловживанням монопольним становищем. Стаття 21 забороняє обмежувальну діяльність об'єднань у вигляді необґрунтованої відмови суб'єктам господарювання у прийнятті до таких об'єднань, якщо це ставить цих суб'єктів у невигідне становище в конкуренції. Відповідно до пунктів 8, 9, 17, 20 і 21 статті 50, усі ці дії кваліфікуються як порушення законодавства про захист економічної конкуренції та тягнуть за собою відповідальність, встановлену законодавством.

З метою недопущення подальшої монополізації товарних ринків на АМК покладено повноваження здійснювати попередній контроль за створенням, злиттям і приєднанням підприємств, за придбанням пакетів акцій та іншими діями, які, відповідно до статті 22, включаються до поняття "концентрація суб'єктів господарювання". Підприємці повинні одержувати дозвіл комітету у випадках, коли учасники концентрації одночасно перевищують ряд "порогових" показників:

- якщо сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації (з урахуванням відносин контролю) за останній фінансовий рік (і в тому числі - за кордоном) перевищує 12 млн. ЄВРО;

- якщо той самий показник не менш як у двох учасників концентрації перевищує 1 млн. ЄВРО;

- якщо той самий показник одного з учасників концентрації (але без урахування активів за кордоном) перевищує 1 млн. ЄВРО.

Еквівалент по відношенню до ЄВРО визначається за курсом НБУ, який діяв в останній день фінансового року. При розрахунку обсягів реалізації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (за вирахуванням податків або зборів), базою для оподаткування яких є оборот за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви.

До розрахунку сумарного обсягу реалізації учасників концентрації не включаються кошти, одержані від поставок товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, зв'язаних відносинами контролю.

Крім того, передбачено, що у випадках, коли в результаті концентрації створюються господарські товариства, асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств, погоджувати слід і установчі документи, на підставі яких вони створюються, а також зміни до них, пов'язані із зміною предмета і цілей діяльності, порядку розподілу прибутку і збитків. Звернення до АМК є необхідним і тоді, коли змінюються склад, порядок формування та компетенція органу управління зазначеного суб'єкта господарювання, коли змінюється порядок прийняття органом управління рішень або мають місце інші зміни, що посилюють узгодженість дій на ринку або в інший спосіб призводять до погіршення умов конкуренції. Не підлягають погодженню лише ті зміни до установчих документів, які пов'язані з виходом підприємств з об'єднань [15, 18].

Слід підкреслити, що далеко не всі суб'єкти господарювання погоджують зазначені дії з АМК. І, як правило, це не є спробою порушити закон - просто більшість підприємців не знають цих вимог. Деякі підприємці звертаються до комітету вже після здійснення концентрації, коли органи реєстрації відмовляють їм в оформленні відповідних документів або після наступного перепродажу новому власникові виникає необхідність контактувати з державними органами. Тут особливо треба підкреслити, що згоду комітету слід одержувати попередньо, тобто до моменту здійснення концентрації.

Невиконання усіх цих вимог є порушенням конкурентного законодавства. Зокрема, такими порушеннями є:

- концентрація без одержання згоди АМК у необхідних випадках;