Курсова робота

Державний бюджет: його формування і використання

Зміст

Вступ

І. Бюджетна система та принципи її побудови

1.1 Фінансова та бюджетна системи

1.2 Структура бюджетної системи України

1.3 Принципи бюджетної системи України

1.4 Складові частини бюджету

ІІ. Доходи та витрати Державного бюджету

2.1 Доходи Державного бюджету

2.2 Державні видатки та дефіцит бюджету

ІІІ. Бюджетна класифікація

Висновки

Список використаної літератури

Словник економічних термінів

Вступ

Важливим елементом економічної системи є фінансова система, що утворюється в процесі акумулювання значної частки національного доходу в державному бюджеті та його використання для потреб розширеного відтворення, для виконання державою різноманітних функцій (соціальних, господарських, військових та ін.). Основний засіб акумулювання коштів у державному бюджеті -- податки.

Велика увага в останні роки приділяється дефіциту бюджету і зростаючому державному боргу. Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даний рік витрати уряду перевершують його доходи; національний чи державний борг - це загальна сума накопичених позитивних сальдо бюджету за винятком дефіцитів, що мали місце в країні. У загальновживаному змісті термін "державний борг" означає сукупність зобов'язань держави перед іноземними і внутрішніми кредиторами. Існують різні економічні методи, застосовувані державою для балансування бюджету і регулювання економічного циклу. Така політика спрямована на згладжування коливань економіки і подолання негативних наслідків спадів. Вона зветься фіскальною політико.

З погляду речового змісту державний бюджет є річним планом акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Як частина фінансів, бюджет виконує розподільчу та контрольну функції. Перша полягає в акумуляції грошових коштів у руках держави та їх використання для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих функцій держави. Контрольна функція бюджету виявляється в контролі за фінансовим забезпеченням програми соціально-економічного розвитку країни на кожний фінансовий рік, за ефективністю державного регулювання економіки з допомогою фінансів.

І. Бюджетна система та принципи її побудови

1.1 Фінансова та бюджетна системи

У процесі акумулювання в державному бюджеті значної частки необхідного і додаткового продукту формується певна сукупність економічних відносин, передусім відносин економічної власності.

Фінанси -- система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконуваних державою функцій.

З одного боку, вони виражають відносини привласнення частини необхідного та додаткового доходу, що виникають між державою, суб'єктами підприємницької діяльності та громадянами. З іншого боку, це грошові фонди й фінансові ресурси, які опосередковують рух матеріальних та людських ресурсів.

Сутність фінансів повніше розкривається у виконуваних ними функціях. Основними функціями фінансів є, по-перше, накопичення необхідної кількості грошових фондів (у тому числі капіталу) для здійснення процесу розширеного відтворення продуктивних сил і насамперед основної продуктивної сили -- людини-працівника. По-друге, регулювання державою за допомогою фінансів розвитку економічної системи, зокрема технологічного способу виробництва та відносин власності. У межах цієї функції виділяють контрольну функцію фінансів, яка передбачає контроль держави за порядком акумулювання та розподілу грошових коштів підприємствами, фінансово-кредитними інститутами та організаціями. По-третє, розподільча функція, яка полягає у розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту, в тому числі національного доходу, між окремими сферами, галузями, соціальними верствами та групами.

Фінансова система -- сукупність різних видів фінансів (та виконуваних ними функцій) у їх взаємодії та взаємозв'язку.

Основними суб'єктами фінансової системи є державні фінанси, фінанси підприємств та організацій і фінанси населення.

Державні фінанси -- сукупність грошових фондів, які акумулюються в руках держави і використовуються для виконання її (держави) соціально-економічних функцій. Складові елементи державних фінансів -- державний бюджет, позабюджетні фонди і державний кредит.

Фінанси підприємств та організацій -- сукупність грошових ресурсів для здійснення процесу відтворення (тобто виробництва, обміну, розподілу і споживання) у межах підприємства або організації (фінанси тих організацій, які не займаються комерційною діяльністю).

Фінанси населення -- грошові ресурси, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової та господарської діяльності або зі спадщини і спрямовуються на примноження їх власності. Складовою ланкою фінансів населення є фінанси домашніх господарств.

Крім названих суб'єктів фінансової системи, виділяють фінанси, пов'язані з особистим та майновим страхуванням громадян. У процесі взаємодії всіх сфер і ланок фінансових відносин, пов'язаних з комплексом відповідних форм і методів їх акумулювання, перерозподілу та використання формується цілісна фінансова система.

Найважливішу роль з-поміж державних фінансів відіграє державний бюджет.

Державний бюджет (з погляду суспільної форми) -- відносини власності між державою, з одного боку, фізичними та юридичними особами -- з іншого з приводу вилучення (привласнення) в останніх частини необхідного та додаткового доходу й розподілу його відповідно до функцій держави.

З погляду речового змісту державний бюджет є річним планом акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Як частина фінансів, бюджет виконує розподільчу та контрольну функції. Перша полягає в акумуляції грошових коштів у руках держави та їх використання для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих функцій держави. Контрольна функція бюджету виявляється в контролі за фінансовим забезпеченням програми соціально-економічного розвитку країни на кожний фінансовий рік, за ефективністю державного регулювання економіки з допомогою фінансів (зокрема регулювання темпів економічного зростання, здійснення структурної перебудови народного господарства, проведення раціональної регіональної політики та ін.).

Бюджетна система -- сукупність всіх бюджетів країни в їх взаємодії.

Цілісність бюджетної системи забезпечується докладним ув'язуванням доходів та видатків уряду, закріплених у юридичних нормах. Ця система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її економічної, політичної та інших підсистем і складається з двох або трьох ланок. Так, бюджетна система унітарних, тобто єдиних, держав (Великобританія, Франція) складається лише з двох -- державного і місцевого -- бюджетів. До бюджетної системи федеративних держав входить ще третя, середня ланка -- бюджети членів федерації: у США -- це бюджети штатів, у Німеччині -- земель, у Швейцарії -- кантонів, у колишньому СРСР -- республік. Таким чином, державний бюджет складається з центрального бюджету та бюджету інших рівнів державної влади.

Після проголошення державної незалежності України її бюджетна система стала змішаною. Наявність Автономної Республіки Крим, уряд якої складає і затверджує бюджет через власні виборчі органи, робить бюджетну систему України частково триступінчастою. Всі інші ланки бюджетної системи двоступінчасті.

На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв'язки держави, охорона кордонів, пошта, зв'язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, у перерозподілі національного доходу тощо.

На місцеві бюджети покладається функція розвитку комунального господарства, будівництво певних об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвиток охорони здоров'я, освіти (частково), утримання поліції та ін.

На початкових етапах виникнення бюджетної системи характерною була підпорядкованість державного (центрального) бюджету місцевим бюджетам. Загалом до Першої світової війни за обсягом акумульованих коштів переважали місцеві бюджети (частка бюджетів штатів і місцевих органів влади сягала майже 73%).

В Україні в часи існування Запорозької Січі (Козацької держави) обсяг бюджету в 1775 р. (останній рік існування) становив майже 200 тис. крб. або приблизно 11 млн. дол. в доларовому

Після Другої світової війни на федеральний бюджет припадало вже майже 86% витрат бюджетної системи США. В останні десятиріччя частка місцевих бюджетів у 9 розвинутих країнах Заходу і Японії зростає, а центральних дещо зменшується.

Всупереч цій прогресивній тенденції, в бюджеті України на 1998 р. зменшено доходи місцевих бюджетів, які формуються за рахунок власних джерел, і значно збільшено дотації центрального бюджету більшості регіонів країни, що свідчить про посилення централізму в процесі перерозподілу національного доходу.

Акумульовані державою у бюджеті всіх ланок величезні кошти (у США -- до 40% національного доходу, в Німеччині, Франції та інших країнах -- від 50 до 55%) -- найважливіший узагальнюючий показник розвитку соціально-економічних функцій держави, одержавлення власності, регулювання макроекономічних процесів тощо. В період розгортання НТР держава здійснює також розвиток науки (насамперед фундаментальних наукових досліджень), наукомістких галузей і виробництв, проводить активну структурну політику.

Джерелом державних бюджетів є такі види податків: подохідний податок, податок на прибутки компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, які випускає центральний уряд, а також доходи від об'єктів державної власності, державної торгівлі. Окремий вид доходів державного бюджету -- внески до державних фондів соціального страхування, пенсійний та інші фонди. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок окремих податків (здебільшого майнового), від муніципальної власності (наприклад, ренти від будинків), окремих акцизів, випуску позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії та ін.) тощо. На нижчій стадії капіталізму основна маса грошових ресурсів акумулювалася за допомогою непрямих податків, на вищій -- прямих.

Доходи бюджетів членів федерації також формуються за рахунок податків (у США непрямих, у Німеччині -- прямих), випуску позик.

Витрати центральних бюджетів спрямовуються переважно на соціальні цілі (виплату пенсій, допомогу в разі безробіття, розвиток освіти, охорони здоров'я, на субсидії бюджетам місцевих органів влади на такі ж цілі), суто економічні витрати (на розвиток енергетики, комунального господарства, проведення регіональної політики, охорону навколишнього середовища), дотації державним підприємствам, субсидії сільському господарству та ін.). На ці дві статті витрат у розвинутих країнах світу витрачають понад 50% всіх доходів, у тому числі майже 80% -- на соціальні та 20% -- на економічні цілі. Третя стаття витрат державного бюджету -- військові витрати, четверта -- сплата відсотків по державному боргу. П'ята -- адміністративно-управлінські витрати (утримання органів влади, міліції, судів тощо). В останні десятиріччя військові витрати дещо скорочуються, а соціальні та економічні зростають.

В унітарних державах питома вага центральних бюджетів становить майже 75% всіх витрат, у федеративних значно менше: у США -- приблизно 60%, у Німеччині -- понад 40%. В унітарних державах бюджетна система є централізованою, затверджується центральними урядами, які надають відповідні кошти на витрати місцевих органів влади. У Великобританії такі кошти надають у формі дотацій, цільових субсидій та позик, в Японії -- субсидій. Держава, крім того, виділяє цільові кошти місцевим органам влади на будівництво портів, гідроелектростанцій, ліквідацію наслідків стихійного лиха та ін.

Проект бюджету готує центральний уряд, затверджує законодавча влада. У США процес формування федерального бюджету починається за 18 місяців до початку фінансового року, а його проект президент подає до Конгресу за 9 місяців до початку фінансового року. В Україні цей документ на розгляд Верховної Ради подає Кабінет Міністрів переважно за 2--3 місяці до початку фінансового року.

В Україні бюджети регіонів формуються з різним ступенем централізації. Так, у 1992 р. Кіровоградська область отримала всі 100% податкових надходжень, а Запорізька -- лише 14,5% зібраного податку на додану вартість і 20% податку на прибуток. У 1994 р. всім областям були встановлені єдині нормативи відрахувань від прибутку в обсязі 50%, в 1995--1996 pp. -- в обсязі 70%. Єдиний норматив відрахувань від ПДВ було встановлено в 1994 р., в 1997 p. цей податок був повністю централізований в державному бюджеті.

1.2 Структура бюджетної системи України

Положення, які мають концептуальне і практичне значення для забезпечення ефективності бюджетного процесу, викладені у главі 2 "Бюджетна система України та її принципи" Кодексу, яка включає 9 статей (з 5 по 13). Насамперед визначено, що структурно бюджетна система України складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів: бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань, бюджетів районів у містах, районних, обласних бюджетів (стаття 5). Зазначені бюджети є окремими ланками бюджетної системи (рис. 1). Характерною ознакою та перевагою бюджетної системи, закріпленою Бюджетним кодексом, є те, що на відміну від попередньої системи трансфертні платежі з державного бюджету розраховуються та надаються обласним бюджетам, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетам районів та міст обласного значення. З прийняттям Бюджетного кодексу районні бюджети, бюджети міст обласного значення та обласні бюджети набули адекватного статусу у відносинах з Державним бюджетом України.

Рис. 1. Структура бюджетної системи України

Показники державного бюджету та місцевих бюджетів України у своїй сукупності виступають як показники зведеного бюджету України (стаття 6). Показники зведеного бюджету використовуються органами законодавчої та виконавчої влади для прийняття управлінських рішень в процесі виконання бюджетів, а також для оприлюднення інформації про використання публічних фінансів.

Крім того, фінансова звітність про виконання зведених бюджетів має важливе значення для складання статистичних даних про казначейське виконання державного і місцевих бюджетів, про доходи та видатки державного і місцевих бюджетів, а також для формування національних рахунків. Відповідні статистичні дані готуються на базі даних бухгалтерського обліку, який ведеться органами Державного казначейства України і використовуються для формування та оцінки результатів державної бюджетної політики, а також вдосконалення механізму управління бюджетними коштами і контролю за їх використанням.

Своєчасні та достовірні статистичні дані про виконання бюджетів усіх рівнів дають змогу:

* відстежувати хід виконання бюджетів та аналізувати їх динаміку;

* здійснювати заходи щодо забезпечення контролю за операціями та управлінням бюджетними коштами;

* аналізувати стан та оцінювати перспективи розвитку фінансово-бюджетної політики.

Статистична інформація про виконання державного та місцевих бюджетів характеризує діяльність у сфері використання публічних фінансів, засвідчує результати економічної діяльності держави і використовується органами законодавчої та виконавчої влади, науковцями, економістами, широким колом ділових людей.

1.3 Принципи бюджетної системи України

Відповідно до вимог статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами Кодекс визначає основні принципи бюджетної системи України (стаття 7) та запроваджує систему єдиних процедур -- ухвалення рішень учасниками бюджетного процесу на засадах єдиної загальнодержавної бюджетної політики. Забезпечуючи вимоги економічної безпеки держави, ці принципи базуються на відповідності бюджетної політики національним інтересам.

Бюджетна система України побудована на таких основних принципах:

Принцип єдності бюджетної системи України. Полягає у забезпеченні єдиними правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією та єдиним регулюванням, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.

На цьому принципі ґрунтується цілісність та єдність бюджетної системи як фінансової основи, передумови цілісності та єдності української держави. На таких засадах бюджетна система здатна забезпечити єдність економічного простору країни, фінансової, грошово-кредитної, валютної та податкової систем. Цей принцип спрямований на зміцнення функцій держави у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики шляхом забезпечення її фінансовими ресурсами в процесі реалізації єдиної загальнодержавної бюджетної політики.

Як наслідок цього принципу, в Україні діє правило єдності каси, яке передбачає зарахування всіх доходів, у тому числі й надходжень із джерел фінансування дефіциту бюджету, в єдиний фонд публічних фінансів і здійснення всіх передбачених бюджетом витрат із цього фонду. Виконання всіх місцевих бюджетів також відбувається на основі принципу єдності каси. Наявність у складі державного та місцевих бюджетів спеціального фонду розглядається як тимчасовий захід з метою інвентаризації та обліку у складі бюджетів всіх надходжень бюджетних установ.

Принцип збалансованості. Передбачає, як зазначено у статті 95 Конституції України, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період, тобто обсяг передбачених бюджетом видатків має покриватись реальними доходами.

Відсутність фінансового забезпечення вимог ряду законів України в частині надання громадянам пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів, свідчить про недотримання принципу збалансованості при ухваленні таких рішень.

Принцип самостійності. Державний бюджет та місцеві бюджети є окремими самостійними ланками бюджетної системи. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ланками бюджетної системи відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів бюджету згідно з законодавством України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад формувати та затверджувати відповідні бюджети згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Бюджетний кодекс встановлює нові засади взаємовідносин державного і місцевих бюджетів та відображає новий підхід до питань незалежності і самостійності місцевих бюджетів. Принцип самостійності означає:

* право законодавчих (представницьких) органів державної влади і органів місцевого самоврядування кожної ланки бюджетної системи самостійно здійснювати бюджетний процес відповідно до засад Бюджетного кодексу;

* стимулювання органів місцевого самоврядування до збільшення їх доходів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

* закріплення права за органами державної влади і органами місцевого самоврядування відповідно до Бюджетного кодексу визначати напрями витрат за рахунок коштів відповідного бюджету;

* неприпустимість вилучення доходів, отриманих додатково у ході виконання рішень про бюджет, сум перевищення доходів над витратами бюджетів і сум економії по витратах бюджету.

Принцип повноти. Включенню до бюджету підлягають всі надходження і витрати, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Згідно з цим принципом усі надходження мають акумулюватися на рахунках відповідних бюджетів.

Цей принцип має реалізовуватися на всіх стадіях бюджетного процесу. Він передбачає, зокрема, включення до доходів державного бюджету всіх державних фондів соціального страхування (крім Пенсійного фонду) із збереженням цільового використання цих коштів. З часу ухвалення Бюджетного кодексу України не внесені відповідні зміни до законів, що регламентують діяльність цих фондів, передбачені п. 6 розділу VI "Прикінцеві положення".

Аналіз виконання державного бюджету у 2000-2001 роках засвідчує, що практика надання пільг з оподаткування не сприяє реалізації цього принципу в повному обсязі та наповненню державного бюджету.

У 2000 році до складу бюджетів вперше включено та взято на облік органами Державного казначейства України так звані "позабюджетні кошти" (кошти від надання платних послуг бюджетними установами та організаціями, кошти, надані установам та організаціям на виконання окремих доручень тощо). Зазначені кошти використовувалися їх розпорядниками на певні цілі відповідно до кошторисів установ чи організацій. Проте перевиконання майже втричі планових призначень по цих коштах свідчить про відсутність достовірних даних щодо їх реальних обсягів або ж свідоме заниження таких показників. На сьогодні діючим законодавством питання про формування та витрачання власних коштів бюджетних установ остаточно не врегульоване.

Принцип обґрунтованості. Бюджет має формуватися на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил.

Реалістичність бюджету базується на достовірності таких основних прогнозних показників соціально-економічного розвитку:

* валовий внутрішній продукт (ВВП) номінальний (млрд. грн.);

* ВВП реальний, темп зростання (%);

* індекс споживчих цін (%, у середньому до попереднього року, грудень до грудня попереднього року);

* індекс цін виробників (%, у середньому до попереднього року, грудень до грудня попереднього року);

* прибуток підприємств (млрд. грн.);

* надходження до бюджету від приватизації (млрд. грн.);

* темпи приросту монетарної бази до початку року (%);

* темпи приросту грошової бази до початку року (%);

* фонд оплати праці робітників, службовців, військових, працівників малих підприємств та галузі сільського господарства (млн. грн.);

* експорт та імпорт товарів та послуг (млн. дол. США);

* курс національної грошової одиниці до іноземних валют.

Формування бюджету на основі прогнозу параметрів валютного курсу, рівня інфляції та темпів економічного зростання при існуючих значних похибках у їх розрахунках не дозволяє використовувати цей фінансовий документ держави як ефективний інструмент фінансової політики. Макропоказники економічного і соціального розвитку держави мають затверджуватися Кабінетом Міністрів України до складання бюджету. Необхідно також підвищити якість макроекономічних прогнозів та запровадити незалежну експертизу щодо реалістичності таких прогнозів. Окрім того, обгрунтованість бюджету може бути підвищена за рахунок застосування середньо- та довгострокового бюджетного планування.

Принцип ефективності. У процесі складання та виконання бюджету всі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей та максимального результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

Реалізація принципу ефективності дозволить перейти від постатейного контролю виконання бюджету до контролю за досягненням кінцевого результату. Першим кроком на цьому шляху стало формування Державного бюджету України на 2002 рік за програмно-цільовим методом. Суть цього методу полягає у тому, що всі видатки державного бюджету повинні здійснюватись виключно у відповідності з програмами, які мають конкретну мету, завдання та критерії їх оцінки.

Такий підхід дає можливість виділити:

* чіткі функції усіх розпорядників бюджетних коштів;

* конкретні програми відповідно до визначених функцій;

* цілі, на які будуть спрямовуватись видатки в межах цих програм, та критерії оцінки ефективності використання бюджетних коштів.

Аналіз програмної класифікації, запровадженої Міністерством фінансів України в 2002 році, засвідчив, що на даному етапі відсутні критерії визначення ефективності тієї чи іншої програми. За таких умов відстежувати переваги програмного бюджетування (підготовки, складання, затвердження та виконання бюджетів) досить складно. З метою запровадження програмної класифікації слід розробити концепцію та ухвалити методику складання Державного бюджету України та порядок виконання бюджетів за програмно-цільовим методом. Ці документи повинні містити положення щодо консолідації показників зведеного бюджету, порядку виконання місцевих бюджетів у частині застосування бюджетної класифікації, відповідності бюджетних програм державним цільовим програмам, які затверджені законами України, закріплення бюджетних програм за відповідними кодами функціональної класифікації тощо.

Принцип субсидіарності. Розподіл видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача. Видаткові повноваження мають бути закріплені за бюджетами з метою децентралізації та з урахуванням того, що вони можуть бути виконані найефективніше на місцях.

Видатки, які можуть потенційно отримуватися всіма мешканцями області, закріплюються за обласними бюджетами. Це видатки на утримання спеціалізованих середніх закладів освіти для учнів з вадами розвитку, середніх шкіл-інтернатів, професійно-технічних училищ, багатопрофільних лікарень обласного значення, спеціалізованих установ соціального захисту для сиріт, інвалідів, літніх громадян тощо. Видатки на утримання загальної середньої освіти, загальної медичної допомоги, включаючи програми санітарної освіти та соціального захисту для соціальне незахищених верств населення і допомогу людям похилого віку вдома, які споживаються мешканцями певного адміністративно-територіального утворення, закріплені за міськими та районними бюджетами.

З бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим), обласного, районного значення, сіл та селищ фінансується дошкільна освіта, первинна медична допомога, що надається місцевими клініками та фельдшерсько-акушерськими пунктами, а також послуги культурно-видовищних закладів. З районних бюджетів утримуються середні школи та районні лікарні, що розташовані у містах районного значення.

Принцип цільового використання бюджетних коштів. Бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Принцип цільового використання бюджетних коштів означає, що кошти з бюджету спрямовуються за відповідним напрямом та витрачаються розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів на чітко визначені цілі відповідно до бюджетних призначень. Такий підхід дозволяє встановити відповідальних за цільове використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу та ступінь відповідальності кожного учасника бюджетного процесу за нецільове та неефективне використання бюджетних коштів.

Принцип справедливості і неупередженості. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Можливість здобуття освіти або доступ до соціальних програм не повинні залежати від місця проживання громадянина. Цей принцип забезпечує рівний доступ громадян країни до основних бюджетних послуг та соціальних гарантій і реалізується через норми, встановлені Бюджетним кодексом у частині визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та дотацій вирівнювання. Такий підхід дозволяє надавати соціальні послуги в кожній адміністративно-територіальній одиниці на відносно однаковому рівні за наявності єдиних ставок оподаткування та справляння податків.

Дотації вирівнювання місцевих бюджетів і трансферти із державного бюджету сприяють вирівнюванню видаткового потенціалу різних місцевих бюджетів. Програми соціального захисту, що пов'язані з наданням грошової допомоги певним категоріям населення на всій території країни, надаватимуться містом чи районом у законодавче встановлених розмірах, але компенсацію своїх бюджетних видатків вони отримуватимуть шляхом субвенцій з держбюджету. Прикладами трансфертів, що надаватимуться місцевим бюджетам з державного бюджету, є допомога сім'ям з дітьми та компенсація видатків на пільги ветеранам війни та праці.

Принцип публічності та прозорості. Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються і рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами.

Доступність інформації про бюджет повинна забезпечуватися на всіх стадіях бюджетного процесу. На початковій стадії -- це бюджетні запити, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту державного бюджету. Бюджетним кодексом встановлено обсяг інформації, яка подається разом із проектом Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і з проектом закону про державний бюджет. Для досягнення прозорості зазначені документи повинні містити розшифровку всіх доходів та видатків бюджету за кодами бюджетної класифікації.

Бюджетним кодексом передбачено, що інформація про бюджет повинна бути оприлюднена (стаття 28). Міністерство фінансів України забезпечує доступність для публікації:

* проекту закону про державний бюджет;

* закону про Державний бюджет України на відповідний період з додатками, що є невід'ємною його частиною;

* інформації про виконання Державного бюджету України за підсумками кварталу та року;

* інформації про показники виконання зведеного бюджету України;

* іншої інформації про виконання Державного бюджету України.

Проект закону про державний бюджет підлягає обов'язковій публікації в газеті "Урядовий кур'єр" не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України.

Відповідно, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної * Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування мають забезпечити публікацію інформації про місцеві бюджети, в тому числі рішень про місцевий бюджет та періодичних звітів про їх виконання. Рішення про місцевий бюджет повинно бути оприлюднене не пізніше десяти днів з дня його прийняття (стаття 28).

Реалізація цього принципу пов'язана також із необхідністю удосконалення статистики державних фінансів, яка має сприяти отриманню достовірної інформації про виконання бюджетів, обсяги залишків бюджетних коштів, наявну бюджетну заборгованість тощо відповідно до міжнародних стандартів у питаннях збору даних, їх обробки і поширення, забезпечуючи в цілому достатній рівень прозорості бюджетного процесу.

Цілковита гласність повинна стати невід'ємною складовою процесу формування та виконання бюджетів. Для цього особлива увага має приділятися розгляду звітів про виконання закону про державний бюджет та рішень про місцеві бюджети. У Кодексі встановлено конкретний перелік матеріалів, що подаються разом із звітами. При розгляді звітів особлива увага має приділятися висвітленню результативності бюджетного процесу, виявленню випадків незаконного та неефективного використання бюджетних коштів.

Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу. Для реалізації цього принципу у Бюджетному кодексі закріплено повноваження за учасниками бюджетного процесу щодо дотримання бюджетного законодавства, вводиться поняття бюджетного правопорушення та встановлюється відповідальність за бюджетні правопорушення. У "Прикінцевих положеннях" Бюджетного кодексу передбачено підготовку та внесення на розгляд Верховної Ради України проекту закону про державний контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення.

1.4 Складові частини бюджету

Бюджетним кодексом встановлено, що складовими частинами державного та місцевих бюджетів можуть бути загальний та спеціальний фонди (стаття 13). Виділення у складі державного бюджету спеціального фонду, що вперше було здійснено у 2000 році, мало на меті запровадження обліку та казначейського виконання так званих "власних" коштів бюджетних установ, які раніше були поза бюджетом і обліковувались в установах комерційних банків. Перелік власних надходжень бюджетних установ та організацій визначається Кабінетом Міністрів України та класифікується таким чином:

* плата за послуги, що надаються бюджетними установами, у тому числі: згідно з функціональними повноваженнями; від господарської та/або виробничої діяльності; за оренду майна бюджетних установ; кошти від реалізації майна.

* інші джерела надходжень бюджетних установ, у тому числі: гранти та дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, що отримуються бюджетними установами на виконання окремих доручень.

Прикладом власних надходжень бюджетних установ є орендна і квартирна плата, інші надходження від експлуатації будівель і приміщень, основних засобів, що безпосередньо належать установам; надходження від надання транспортних послуг з перевезення населення, вантажів, ремонту транспортних засобів; від надання послуг з організації проведення свят, вечорів, зустрічей, змагань; від надання кіно-, фото-, аудіо-, відеопослуг, а також від продажу квитків на виставки, продажу репродукцій, буклетів тощо.

Надходження до спеціального фонду використовуються за конкретними напрямами, визначеними законом про державний бюджет. Наприклад, Законом "Про Державний бюджет на 2004 рік" передбачено, що збір за геологорозвідувальні роботи має витрачатися виключно на проведення геологорозвідувальних робіт, надходження від збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства має цільове спрямування і кошти від збору повинні витрачатися лише на закладення і догляд за молодими садами, виноградниками, ягідниками тощо. У Законі "Про Державний бюджет на 2004 рік" такий перелік містить 25 позицій.

Установити доходи Державного бюджету України на 2004 рік у сумі 60.702.390,9 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України -- у сумі 47.925.483,4 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України -- у сумі 12.776.907,5 тис. гривень, згідно з додатком № 1 до цього Закону.

Затвердити видатки Державного бюджету України на 2004 рік у сумі 64.192.219 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України -- у сумі 51.626.712,3 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України -- у сумі 12.565.506,7 тис. гривень.

Затвердити на 2004 рік:

обсяги повернення кредитів до Державного бюджету України у сумі 1.830.755,1 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету України -- у сумі 1.238.678,8 тис. гривень та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету України -- у сумі 592.076,3 тис. гривень;

обсяги надання кредитів з Державного бюджету України у сумі 1.770.459,4 тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету України -- у сумі 463.449,9 тис. гривень та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету України -- у сумі 1.307.009,5 тис. гривень.

Установити граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2004 рік у сумі 3.429.532,4 тис. гривень, у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України -- у сумі 2.926.000 тис. гривень та граничний розмір дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України -- у сумі 503.532,4 тис. гривень, згідно з додатком № 2 до цього Закону.

Установити розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України у сумі 400.000 тис. гривень.

Установити, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2004 рік належать:

1) податок з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби;

2) податок з доходів фізичних осіб, що утримується з фонду оплати праці в іноземній валюті працівників закордонних дипломатичних установ України під час їх перебування у довготерміновому закордонному відрядженні;

3) податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств комунальної власності);

4) збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту;

5) збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

6) платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

7) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України;

8) суми податку на додану вартість, які підлягають зарахуванню до доходів Державного бюджету України;

9) акцизний збір з вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, 80 відсотків акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів);

10) акцизний збір з ввезених на територію України товарів (крім 80 відсотків акцизного збору з ввезених на територію України нафтопродуктів і транспортних засобів);

11) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (крім плати за ліцензії, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчими органами місцевих рад і місцевими органами виконавчої влади, та плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами);

12) кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, та 90 відсотків коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами України, в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

13) рентна плата за нафту та природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні.

Аналіз виконання бюджету в частині спеціального фонду свідчить, що показники фактичних надходжень до спеціального фонду мають стійку тенденцію перевиконання запланованих обсягів. Якщо взяти до уваги той факт, що спеціальний фонд має окремі джерела для здійснення кредитування та фінансування дефіциту, то очевидно, що поділ доходів і видатків на загальний і спеціальний фонди може мати негативні наслідки у забезпеченні гарантованих надходжень до загального фонду та фінансуванні видатків із загального фонду бюджету, що вимагає законодавчого втручання уже при формуванні проекту Державного бюджету України на 2005 рік.

ІІ. Доходи та витрати Державного бюджету

2.1 Доходи Державного бюджету

Необхідність державних доходів зумовлена появою держави, виконуваних нею функцій, неспроможністю недержавних організацій та інститутів забезпечити стабільний розвиток суспільства. Основним джерелом витрат у більшості суспільно-економічних формацій були податки. Вони забезпечували 95--97% державних доходів.

Державні доходи -- виражені у грошовій формі відносини власності (привласнення) між державою та юридичними й фізичними особами в процесі вилучення державою частини необхідного та додаткового продукту.

У рабовласницькому суспільстві значна частина державних доходів формувалася від привласнення додаткового і частини необхідного продукту, створеного працею рабів у копальнях, великих державних майстернях тощо, а також від податкових надходжень з громадян. Письмові згадки про податки датовані IV тисячоліттям до н.е. В епоху феодалізму основним джерелом державних доходів були податки у грошовій та натуральній формі, які вилучалися з земельних володінь короля.

Державні доходи поділяють на внутрішні й зовнішні. Внутрішні держава отримує всередині країни, зовнішні -- за її межами (кредити, допомога з інших країн). До зовнішніх джерел окремі держави вдаються переважно під час війни. Так, під час Другої світової війни майже третина всіх державних доходів у Німеччині та Японії припадала на зовнішні джерела.

Кредити з інших країн, міжнародних економічних організацій отримують Україна, інші держави СНД, країни колишньої соціалістичної співдружності та "третього світу".

До внутрішніх державних доходів, як уже зазначалося, належать різні види податків та неподаткові доходи (доходи від державних підприємств і майна та державний кредит).

На початку XX ст. за допомогою податків у розвинутих країнах світу в доходах держави акумулювалося до 10% національного доходу, а наприкінці століття -- до 50%. Значні кількісні зміни у розмірі податків супроводжуються серйозними якісними зрушеннями. Податки з суто фіскального явища перетворюються на важливий інструмент регулювання економіки, функціонування сучасної економічної системи, її розвитку. Без їх вилучення і наступного розподілу неможливо було б забезпечити нормальний процес відтворення будь-якого елемента економічної системи, зокрема сучасного працівника (як основної продуктивної сили), науки тощо, сформувати ефективний господарський механізм, забезпечити плюралізм форм власності та ін.

2.2 Державні видатки та дефіцит бюджету

Державні витрати. Акумульовані за рахунок податків кошти в державному бюджеті відтак спрямовуються на різноманітні цілі, що дає підставу виділити категорію "державні витрати".

Державні витрати -- відносини власності (привласнення) між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.

Їх виникнення зумовлено появою держави, виконання нею різноманітних функцій.

У рабовласницькому суспільстві державні витрати спрямовувалися на ведення війн, будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, утримання державного апарату. За феодалізму -- на ведення війн, утримання державного апарату, будівництво міст, забезпечення грошового обігу, утримання деяких аристократичних родів, придбання предметів розкоші для правителів держави тощо.

Видатки дербюджету за 2003 представлено у додатку А.

За капіталістичного способу виробництва (на нижчій його стадії -- XVI--XIX ст.) державні витрати спрямовувалися переважно на військові цілі, утримання державного апарату, будівництво залізниць, підприємств з довгим робочим періодом. У деяких країнах (зокрема в Німеччині) у другій половині XIX ст. частина державних витрат спрямовувалася на соціальні цілі. Загалом на цій стадії розвитку капіталізму обсяг державних витрат був незначний. У США, наприклад, у 1848 р. вони становили 48 млн. дол. У 1890 р. їх питома вага у валовому внутрішньому продукті дорівнювала у США 7%, у Великобританії -- 9,2, у Франції -- 12, в Німеччині -- 13,2%.

На вищій стадії розвитку капіталізму масштаби і темпи державних витрат значно зростають. Так, щоб досягти рівня федеральних витрат у США в розмірі 100 млрд. дол., потрібно було 180 років існування країни (така сума була досягнута в 1951 р.), а сума у 500 млрд. -- приблизно за 2 роки. Якщо в 1902 р. державні витрати у США становили до 1,7 млрд. дол., то в середині 90-х років -- до 2,4 трлн. дол. Нині їх питома вага в національному доході країни сягає 40%, в Італії, Німеччині, Франції -- від 55 до 60%, що означає досягнення відносно оптимальної величини, після чого може відбуватися як їх незначне скорочення, так і певне збільшення.

Структура державних витрат визначається роллю та важливістю виконуваних державою функцій. Якщо в середині минулого століття державні витрати спрямовувалася на утримання державного апарату й військові цілі, а соціальних витрат не існувало, то в середині 90-х років XX ст. на перше місце вийшли витрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам тощо). Це зумовлено якісно новою роллю особистого фактора в сучасному виробництві (значення освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників), неспроможністю ринкових важелів забезпечити загальнонаціональний розвиток освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, соціальний захист населення, переважанням загальнолюдських цінностей у ціннісних орієнтирах суспільства, зростанням безробіття тощо. Тому на соціальні цілі в розвинутих країнах Заходу спрямовується до 35% державних витрат. Так, якщо у США на ці заходи в I960 р. витрачалося 20% федерального бюджету, то в 1995 р. -- майже 47%. В Україні на соціальні цілі спрямовується приблизно така ж частка державного бюджету (зокрема, в 1998 р. на соціально-культурну сферу було витрачено 48,7% загального обсягу бюджету). Проте якщо у США ці витрати становили приблизно 5500 дол. на людину, то в Україні -- приблизно 210 грн.

Друге місце в структурі державних витрат посідають витрати на економічні цілі -- житлове будівництво і його реконструкцію, розробку природних ресурсів й охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, науку, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін. Ці витрати в розвинутих країнах світу становили в середині 90-х років до 25--27% державних витрат. Їх висока питома вага зумовлена тим, що держава стала головною організацією забезпечення нормального відтворення економічної системи, а державне регулювання -- ядром господарського механізму, а також тим, що недержавні форми власності й ринковий механізм неспроможні розвивати фундаментальні наукові дослідження, долати екологічну кризу та інші проблеми. В Україні на такі цілі в 1998 р. було витрачено менше 4 млрд. грн. (до 14%).

На третьому місці в структурі державних витрат -- витрати на військові цілі. Їх поділяють на прямі й непрямі. До прямих належать безпосередні витрати з державного бюджету на оборону. До непрямих -- частина витрат на космічні дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплату пенсій ветеранам війни тощо. У деяких розвинутих країнах світу (США, Німеччина, Франція) такі витрати становлять 20--25%, в Японії -- до 10% сукупних державних витрат. В Україні витрати на національну оборону та забезпечення безпеки становили в 1998 р. 10,2% витрат зведеного бюджету.

Наступна за величиною стаття державних витрат -- витрати на обслуговування державного боргу. У США в середині 90-х років державний борг сягнув майже 60% валового національного продукту, витрати на його обслуговування -- майже 250 млрд. дол. щорічно, в Японії -- 20% сукупних державних витрат (друге місце в структурі державних витрат), у США -- четверте місце. В Україні в 1998 р. витрати на обслуговування державного боргу становили 9% видаткової частини зведеного бюджету. Зростання цього боргу в США і суми виплат по ньому зумовлене передусім величезними військовими витратами, які спричиняють хронічний дефіцит державного бюджету і платіжного балансу. Сплата державного боргу і відсотків по ньому здійснюється через викуповування державних цінних паперів за кошти з державного бюджету.

Частина коштів з державного бюджету спрямовується на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, оплати внесків до міжнародних організацій тощо.

Дефіцит бюджету -- перевищення витрат державного бюджету над його доходами.

Виникнення і зростання дефіциту бюджету зумовлене економічними кризами, мілітаризацією економіки, веденням війн, економічною нестабільністю, зростанням заборгованості місцевих бюджетів, безконтрольним зростанням інших витрат з бюджету. За домонополістичного капіталізму бюджетний дефіцит інтенсивно зростав під час війни. З 1931 по 1971 рік дефіцити бюджетів мали місце 33 рази. Вони були спричинені економічними кризами (особливо кризою 1929-1933 pp.) і Другою світовою війною. Сукупний дефіцит бюджету в 1941--1946 pp. становив 204,9 млрд. дол., а приріст державного боргу -- 220,5 млрд. дол.

Бюджетний дефіцит покривають за рахунок державних внутрішніх та зовнішніх позик, а також грошової емісії. Постійне накопичення заборгованості уряду перетворюється на державний борг.

Структурними елементами такого боргу є внутрішній (заборгованість держави своїм власникам) та зовнішній борг (заборгованість держави іноземним країнам, міжнародним фінансово-кредитним організаціям та іноземним громадянам), короткотерміновий (до 1 року), середньотерміновий (від 1 до 5 років) та довготерміновий (понад 5 років) борг. Загрозливим для стабільності економічної системи є перевищення державним боргом ВВП більш як у 2 рази. В Україні внутрішній борг в 1998 р. становив приблизно 9,5 млрд. дол., а зовнішній -- майже 11 млрд. дол. В 1999 р. на обслуговування і погашення державного боргу потрібно до 5 млрд. грн., що майже вдвічі перевищує витрати на утримання всієї бюджетної сфери.

Для управління державним боргом, зокрема для його зниження, вдаються до таких заходів: сплата за рахунок золотовалютних резервів, його консолідація (зміна умов позик -- наприклад, перетворення короткотермінових на довготермінові), конверсія (дозвіл держави на придбання іноземними кредиторами частини цінних паперів, майна; викуп короткотермінових зобов'язань через випуск нової довготермінової позики під вищий відсоток); надання нових кредитів міжнародними фінансово-кредитними організаціями та ін.

На нижчій стадії розвитку капіталізму західні економісти виступали за бездефіцитний державний бюджет, обстоювали тезу про органічну єдність економічного зростання з активним сальдо державного бюджету і стабільність грошової системи. У 1936 p. англійський економіст Дж. Кейнс висунув положення про позитивний вплив дефіциту бюджету на економіку. Неокейнсіанці, розвиваючи теорію Дж. Кейнса, стверджували про необхідність збалансованого бюджету в часі, тобто про потребу заміни бюджетного дефіциту під час війн і криз активним під час економічних піднесень. Крім того, вони вважали, що періоди великого безробіття повинні супроводжуватися бюджетним дефіцитом, а періоди "повної зайнятості" -- перевищенням доходами витрат.

Під час війни у В'єтнамі, погіршення кон'юнктури дефіцит бюджету значно зріс і впродовж 1970--1980 pp. жоден бюджет СІЛА не був бездефіцитним. У наступний період надмірні військові витрати, криза на початку 90-х років та інші фактори також призводили до постійних бюджетних дефіцитів. Щорічні розміри дефіцитів бюджету зростають і в інших країнах. В Україні у 1991 p. дефіцит бюджету становив 12% внутрішнього валового продукту (ВВП); у 1996 р. -- до 6% ВВП, а з урахуванням невиплаченої заробітної плати та інших статей -- майже 20% ВВП. В наступні роки уряд на вимогу МВФ намагався знизити дефіцит бюджету значною мірою через скорочення витрат на соціальні цілі.

Дефіцити бюджету покриваються за рахунок державних позик і грошової емісії. У США в окремі роки за рахунок державних позик покривали понад 50% витрат бюджету, а в 1943 р. -- 70% таких витрат. Щоб отримати ці позики, держава випускала цінні папери -- облігації, векселі державної скарбниці та ін. У США випускають три категорії зобов'язань державної скарбниці: 1) ринкові цінні папери (їх вільно продають і купують на ринку державних цінних паперів); 2) спеціальні випуски (не обертаються на ринку і розміщуються серед певних урядових установ і фондів); 3) зобов'язання неринкових випусків (за деякими винятками можуть достроково пред'являтися до погашення). В Україні впродовж 1994--1999 pp. випускали облігації внутрішньої державної позики, за якими юридичним особам в окремі роки виплачували до 140% річних, що у кінцевому підсумку призвело до швидкого зростання внутрішнього і державного боргу.