Тримачами федеральних облігацій у США є: державний сектор, у тому числі Федеральна резервна система, фінансові інститути та корпорації, індивідуальні та іноземні тримачі, штатні й місцеві органи. Поступово зростають середня відсоткова ставка й відсоткові платежі за державний борг. Так, у 1952 р. відсоткова ставка становила 2,3 пункта, а на початку 90-х років -- понад 7%. Якщо у 1930 р. на сплату відсотків за державний борг витрачали 660 млн. дол., у 1946 р. -- 4,7 млрд. дол., у 1983 р. -- 128 млрд. дол., то в середині 90-х років -- майже 250 млрд. дол. В Україні зовнішній борг за 1991--1998 pp. зріс з 800 млн. до 25,1 млрд. грн., а на його обслуговування в 1998 р. витрачали 4,2 млрд. грн., тобто приблизно 17% загального обсягу видаткової частини бюджету.

З-поміж різних груп тримачів за повоєнний період поступово зменшується питома вага комерційних банків, взаємоощадних банків, страхових компаній, корпорацій, приватних осіб, але зростає роль іноземних тримачів. Операції передплати та первинного розподілу державних позик здійснюють федеральні резервні банки. Загалом на урядові організації й трастфонди, а також на федеральні резервні банки у США припадає майже половина цінних паперів держави.

Зростання дефіциту бюджету посилює інфляційні процеси, спричиняє кризу державних фінансів, грошової системи, обмежує кредитні ресурси та ін.

ІІІ. Бюджетна класифікація

Бюджетна класифікація -- це систематизоване згрупування за однорідними ознаками доходів та видатків бюджету, які розташовані та закодовані у певному порядку. Вона застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників (стаття 8). У Кодексі закладено правову норму щодо використання єдиної класифікації доходів і видатків для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України.

У 1998 році в Україні запроваджена нова бюджетна класифікація, яка в цілому відповідала загальноприйнятим міжнародним вимогам і стандартам статистики державних фінансів. Необхідність використання .міжнародних стандартів у сфері державних фінансів була пов'язана з переходом до ринкової економіки. Зміни у формуванні нових принципів фінансової політики, підвищення її ролі у розвитку економіки викликали потребу перебудови структури бюджетної класифікації за такими показниками, що відповідали б прийнятим у міжнародній статистиці державних фінансів.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

* класифікація доходів бюджету;

* класифікація видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету:

функціональна класифікація,

економічна класифікація, відомча класифікація, програмна класифікація;

* класифікація фінансування бюджету;

* класифікація боргу.

Введення до бюджетної класифікації 1998 року двох нових розділів "Класифікація фінансування бюджету" та "Класифікація боргу" обумовлено тим, що великого значення набувають проблеми залучення позик, забезпечення контролю за змінами сукупних боргових зобов'язань та залишками бюджетних коштів.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

* податкові надходження. Податковими надходженнями є обов'язкові, безповоротні платежі в бюджет, а також штрафи і пеня за порушення податкового зобов'язання.

Вони поділяються на: податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості; податки на власність; внутрішні податки на товари та послуги; податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції; інші податки.

* неподаткові надходження. Це добровільні компенсаційні платежі, а також штрафи і пеня, не пов'язані з податковим законодавством.

До неподаткових надходжень належать: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.

* доходи від операцій з капіталом, які включають надходження від продажу: основного капіталу; державних запасів товарів; землі і нематеріальних активів.

* трансферти. Такий вид доходів вперше включений до структури бюджетної класифікації і визначається як безповоротні платежі, одержані від інших рівнів державного управління, міжнародних установ для підтримки бюджету або на інші цілі, пов'язані з реалізацією функцій держави.

Видатки бюджету класифікуються за:

* функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація);

* економічною характеристикою операцій (економічна класифікація);

* ознакою головного розпорядника коштів (відомча класифікація);

* бюджетними програмами (програмна класифікація).

Функціональна класифікація видатків дозволяє відстежувати динаміку зміни державних видатків різноманітного функціонального призначення з метою проведення їх аналізу і, таким чином, прогнозувати наступні видатки. Запровадження з 2002 року нової функціональної класифікації видатків бюджету викликане необхідністю приведення її у відповідність до міжнародних стандартів статистики державних фінансів. Нова класифікація видатків бюджету розроблена на основі класифікації функцій управління (КФУ), опублікованої статистичним відділом Організації Об'єднаних Націй. Класифікація має три рівні деталізації: розділи, підрозділи та групи. Нумерація розділів відповідає нумерації загальних цілей державного управління, а нумерації підрозділів та груп визначають засоби досягнення цих загальних цілей. Наприклад, розділ 09 "Освіта"; підрозділ 0920 "Загальна середня освіта"; групи 0921 "Загальноосвітні навчальні заклади", 0922 "Загальноосвітні спеціалізовані школи-інтернати", 0923 "Загальноосвітні спеціальні навчальні заклади".

У додатку 1 наведена таблиця переходу від функціональної класифікації, затвердженої наказом Мінфіну від 03.12.97 № 265, що мала 25 класифікаційних розділів, до функціональної класифікації видатків з 10 розділами, затвердженої наказом Мінфіну від 27.12.2001 № 604. При розгляді цієї порівняльної таблиці неважко помітити, що видатки, які раніше передбачались за кодом 010113 "Апарат міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх місцевих органів", розподілені за кодами нової функціональної класифікації по основних напрямах діяльності відповідних міністерств. За відповідними галузями закріплені видатки, які раніше класифікувались як прикладні та науково-технічні розробки з пріоритетних напрямів, державні науково-технічні програми та наукові частини інших програм, державне замовлення у сфері науки, інші заходи у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Роз'яснення до застосування нової функціональної класифікації видатків бюджету розроблені Міністерством фінансів України та наведені у наказі Мінфіну від 27.12.2001 № 604.

Економічна класифікація видатків деталізує використання коштів за їх предметними ознаками -- заробітна плата, нарахування на заробітну плату, оплата комунальних послуг, усі види господарської діяльності, виплати населенню та інші категорії, що дозволяє виділити захищені статті видатків бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх розпорядників та одержувачів коштів. Видатки бюджету зведені в єдині економічні категорії, які розділяються на поточні, капітальні, нерозподілені видатки та на кредитування з вирахуванням погашення. Роз'яснення до застосування економічної класифікації видатків відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 надає Державне казначейство України.

Поточні видатки -- це платежі, призначенням яких не є придбання капітальних активів. Капітальні видатки включають придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, придбання землі та нематеріальних активів і капітальні трансферти. Склад нерозподілених видатків визначає закон про державний бюджет чи рішення відповідної місцевої ради. До них належать видатки з резервних фондів державного та місцевих бюджетів.

Розділ у межах економічної класифікації "Кредитування з вирахуванням погашення" включає платежі з бюджету, в результаті яких з'являються вимоги до інших фінансових об'єктів, що передбачають обов'язкове повернення коштів. Ці платежі здійснюються на виконання державної економічної політики і не передбачають отримання прибутків чи управління ліквідністю.

Відомча класифікація видатків відображає розподіл бюджетних призначень по головних розпорядниках коштів бюджетів. На її підставі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників коштів. Відомча класифікація видатків має на меті оптимізацію кількості головних розпорядників коштів бюджетів, поліпшення бюджетного планування та побудову чіткої, організаційно досконалої системи державного управління.

Програмна класифікація видатків передбачає розподіл бюджетних призначень за бюджетними програмами, які є систематизованим переліком заходів, спрямованих на досягнення загальної мети та їх виконання. Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз та відбір програм на стадії стратегічного планування. Таку роботу проводить головний розпорядник коштів, і в період формування бюджетного запиту та підготовки пропозицій до проекту бюджету обґрунтовує включення відповідної програми на наступний бюджетний рік. На відміну від розділу, підрозділу чи групи функціональної класифікації, які лише визначають загальну категорію видатків з бюджету, кожна програма має чітко окреслені цілі. Так, коду функціональної класифікації 0732 "Спеціалізовані лікарні та інші спеціалізовані заклади" відповідає декілька програм, таких як: "Медична допомога, що надається Українською спеціалізованою лікарнею "Охматдит", "Медико-соціальні послуги ветеранам війни та воїнам-інтернаціоиалістам", "Утримання та лікування психічно хворих осіб, які потребують особливого нагляду".

Як свідчить досвід зарубіжних країн, система планування видатків на підставі програм -- це система рішень щодо розробки, аналізу, впровадження та розподілу ресурсів .

Програмна класифікація видатків у цьому випадку має базуватись на конкретних комплексних програмах з чітко визначеними цілями та завданнями, а механізми та методики оцінки використання бюджетних коштів дозволять оцінювати результативність та ефективність таких програм за встановленими критеріями. Державний бюджет України на 2002 рік сформовано із застосуванням програмної класифікації видатків державного бюджету та розроблених Міністерством фінансів перехідних таблиць відповідності кодів програмної класифікації кодам нової функціональної класифікації видатків.

Наступним кроком бюджетування за програмно-цільовим методом стане запровадження програмної класифікації видатків місцевих бюджетів. Згідно з наказом Міністерства фінансів України місцеві органи влади при складанні і виконанні місцевих бюджетів у 2002 році будуть використовувати тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів.

Класифікація фінансування бюджету та класифікація боргу. У зв'язку з переходом на міжнародні стандарти статистики державних фінансів у структурі класифікації бюджету з'явилося два нових розділи, які вперше забезпечили прозорість залучених до бюджету коштів і боргових зобов'язань держави.

З метою приведення бюджетного законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів статистики державних фінансів, згідно з методологією МВФ у Бюджетному кодексі передбачені статті "Класифікація фінансування бюджету" (стаття 11) і "Класифікація боргу" (стаття 12). Норми цих статей забезпечують прозорість залучення коштів до бюджету і боргових зобов'язань держави.

Класифікація фінансування бюджету -- це згрупування за певними ознаками джерел покриття дефіциту бюджету з метою конкретизації напрямів та обсягів запозичення коштів, а також визначення напрямів витрачання фінансових ресурсів, що утворилися у результаті профіциту бюджету. До категорії останніх належать платежі з погашення основної суми боргу (стаття 11). У зв'язку з тим, що державний борг в основному є наслідком накопичених та непогашених запозичень держави, здійснених для покриття бюджетного дефіциту, класифікація боргу аналогічна класифікації фінансування бюджету.

Відповідно до світових стандартів бюджетної статистики у Бюджетному кодексі класифікація фінансування бюджету, як і класифікація боргу, здійснюється за двома ознаками:

* за типом кредитора, що характеризує категорію кредитора або власника боргового зобов'язання;

* за типом боргового зобов'язання, що характеризує вид фінансового інструменту запозичення коштів.

Залежно від терміну розміщення фінансові зобов'язання держави або місцевих рад розділяються на такі види:

* довгострокові (термін розміщення від 5 до 10 років);

* середньострокові (термін розміщення від 1 до 5 років);

* короткострокові (термін розміщення до одного року).

Особливістю місцевих бюджетів є те, що в них відображаються боргові зобов'язання місцевих рад за встановленою класифікацією для систематизації боргових зобов'язань, визначення суми боргу місцевого бюджету та обсягів фінансових ресурсів, необхідних для його обслуговування.

Класифікація фінансування бюджету за типом кредитора. Джерела покриття дефіциту (фінансування) бюджету поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні джерела -- це надходження від сектору державного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії державних цінних паперів, що здійснює Міністерство фінансів, надходження від органів грошово-кредитного регулювання і банківських установ та інші внутрішні джерела. Зовнішні джерела фінансування групуються за такими ознаками: позики, отримані від міжнародних організацій економічного розвитку, надходження від органів управління іноземних держав, позики, отримані від іноземних комерційних банків, та інші джерела, не віднесені до цих категорій.

Класифікація фінансування бюджету за типом боргового зобов'язання. Фінансові зобов'язання класифікуються за такими видами: облігації внутрішньої та зовнішньої державної позики та інші державні цінні папері; довгострокові, середньострокові та короткострокові позики та кредити; зміна обсягів готівкових коштів, депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

Класифікація боргу за типом кредитора залежить від типу утримувача боргового зобов'язання: внутрішнього чи зовнішнього. Відповідно розрізняють внутрішній та зовнішній борг. Внутрішній борг складається із заборгованості за позиками, одержаними із сектора державного управління, заборгованості органам грошово-кредитного регулювання та іншим банківським установам, заборгованості іншим фінансовим установам, нефінансовому приватному сектору та домашнім господарствам. Зовнішній борг складається із видів боргових зобов'язань, аналогічних зовнішнім джерелам покриття дефіциту бюджету.

Класифікація боргу за типом боргового зобов'язання відрізняє заборгованість за довгостроковими, середньостроковими зобов'язаннями, короткостроковими зобов'язаннями і векселями (на термін менше одного року) та іншими внутрішніми та зовнішніми зобов'язаннями у структурі непогашеного внутрішнього та зовнішнього боргу.

Висновки

В ході реалізації засад державної бюджетної політики усі принципи бюджетної системи діють і застосовуються в бюджетному процесі в єдності та взаємозв'язку. Жоден принцип бюджетної системи не суперечить іншому. Нормативно-правові акти, які регулюють бюджетні відносини, мають розроблятися на принципах єдиної бюджетної системи, встановлених Бюджетним кодексом України. Всеосяжність принципів бюджетної системи та їх глибинний зміст потребують розвитку бюджетного законодавства та реалізації наступних етапів бюджетної реформи.

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного бюджету повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державний бюджет не повинен використовуватися для вирішення поточних проблем. Слід змінити хибний погляд на фінансовий ринок як на такий, де ситуативно „викачуються” максимально можливі суми.

З огляду на фактичний стан формування і виконання спеціального фонду, наявність його у складі бюджету стає все більш неефективною і неперспективною. Доцільність такого розподілу має визначатися щорічно законом про Державний бюджет України. Уряд щороку в Основних напрямах бюджетної політики має обґрунтовувати, чому і надалі необхідно зберігати поділ на загальний та спеціальний фонди, адже "зв'язування" бюджетних ресурсів не додає ефективності їхньому використанню. Запропонована норма Бюджетного кодексу дає можливість відмовитись від поділу бюджету на окремі фонди і в повній мірі реалізувати принципи єдності та повноти бюджетного процесу, розглядаючи бюджет як єдиний фонд публічних фінансів.

У складі бюджетів має передбачатись певний обсяг нерозподілених видатків у вигляді резервного фонду для здійснення протягом року непередбачених видатків (стаття 24), який є складовою частиною загального фонду бюджету. Порядок використання коштів такого фонду визначається Кабінетом Міністрів України. У складі Державного бюджету України резервний фонд має передбачатися обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада. При цьому резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Подальший розвиток державного бюджету в Україні повинен характеризуватися новими рисами. На нашу думку, доцільно модифікувати економічні та публічно-правові рамки його функціонування, одночасно акцентувавши увагу на ряді важливих моментів цього бюджету.

Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар. - К., 2002.

2. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994.

3. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

4. Макконнел Р., Брюс.Л. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.: Республіка, 1992.

5. Мочерный С. Основи економічної теорії. - Тернополь, 1993.

6. Мочерный С. Основи економічної теорії. - К., 1999.

7. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К., 2002.

8. Основи економічної теорії: політ економічний аспект / Г.Н. Климко, Нестеренко. - К., 1997.

9. Политическая экономия: Учебник для вузов / Медведев В.А., Абалкин Л.И., Ожерельев В.И. и др. - М.: Политиздат, 1990.

10. Самуельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1998.

11. Экономика. Учебник по курсу «Экономическая теория». Под. ред. А.С. Булатова. М., 1997.

12. Фішер С., Дорнбуш Р. Економіка - М.: Преса, 1993.

Словник економічних термінів

Бюджетна система -- сукупність всіх бюджетів країни в їх взаємодії.

Бюджетна класифікація -- це систематизоване згрупування за однорідними ознаками доходів та видатків бюджету, які розташовані та закодовані у певному порядку.

Державні витрати -- відносини власності (привласнення) між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.

Державні фінанси -- сукупність грошових фондів, які акумулюються в руках держави і використовуються для виконання її (держави) соціально-економічних функцій. Складові елементи державних фінансів -- державний бюджет, позабюджетні фонди і державний кредит.

Державний бюджет (з погляду суспільної форми) -- відносини власності між державою, з одного боку, фізичними та юридичними особами -- з іншого з приводу вилучення (привласнення) в останніх частини необхідного та додаткового доходу й розподілу його відповідно до функцій держави.

Дефіцит бюджету -- перевищення витрат державного бюджету над його доходами.

Класифікація фінансування бюджету -- це згрупування за певними ознаками джерел покриття дефіциту бюджету з метою конкретизації напрямів та обсягів запозичення коштів, а також визначення напрямів витрачання фінансових ресурсів, що утворилися у результаті профіциту бюджету.

Фінанси -- система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконуваних державою функцій.

Фінанси населення -- грошові ресурси, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової та господарської діяльності або зі спадщини і спрямовуються на примноження їх власності. Складовою ланкою фінансів населення є фінанси домашніх господарств.

Фінанси підприємств та організацій -- сукупність грошових ресурсів для здійснення процесу відтворення (тобто виробництва, обміну, розподілу і споживання) у межах підприємства або організації (фінанси тих організацій, які не займаються комерційною діяльністю).

Фінансова система -- сукупність різних видів фінансів (та виконуваних ними функцій) у їх взаємодії та взаємозв'язку.