Внутрішній валовий продукт і тіньова економіка

3

Внутрішній валовий продукт і тіньова економіка

Вступ

1. Сутність, структура та методи боротьби з тіньовою економікою

2. Масштаби та оцінка тіньової економіки України та інших країн світу

3. Специфіка умов функціонування та основні тенденції розвитку тіньової економіки України

4. Методи боротьби з тіньовою економікою

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ситуація, що склалася на цей час в Україні внаслідок масштабно-вибухового поширення такого явища, як "тіньова" економіка, потребує глибоких і комплексних наукових досліджень цього найбільш своєрідного феномена перехідної економіки.

Значна тінізація економічного обороту, недостатність державних зусиль щодо її подолання призводять до викривлення принципів громадянського суспільства, формують негативний імідж держави серед міжнародної спільноти, стримують надходження до країни іноземних інвестицій, не сприяють налагодженню торговельно-економічних стосунків українських підприємств із зарубіжними партнерами та стримують євроінтеграційні зусилля України. Тривале існування значної за обсягами тіньової сфери економіки веде до моральної і духовної деградації суспільства, правової незахищеності громадян та суб'єктів господарювання, поширення правового нігілізму та недовіри до влади.

Загрози національній безпеці України, спричинені існуванням тіньової економіки, роблять політику детінізації необхідним, актуальним та безальтернативним завданням найближчого майбутнього.

Слід також зазначити, що не осмисливши того, що відбувається у "тіньовій" економіці, фактично неможливо розібратися з існуючими тенденціями та повною мірою оцінити реальні процеси, які відбуваються у легальній, або "світлій", економіці.

Основним фактором розвитку корупції є економічні передумови, що спричинили значні масштаби типізації економіки. Вона є породженням економічних відносин, водночас впливаючи на їхній розвиток, призводить до масштабних негативних змін у їхній структурі, виступає своєрідним «організаційно-правовим» інструментом забезпечення тіньового сектора економіки.

1. Сутність, структура та методи боротьби з тіньовою економікою

Сутність тіньової економіки

Як суспільне явище "тіньова" економіка притаманна усім країнам незалежно від моделі та рівня їх соціально-економічного розвитку.

Практика засвідчує, що доки існуватиме державна форма організації суспільного життя, а держава у той чи інший правовий спосіб впливатиме на економічний розвиток шляхом реалізації бюджетної, податкової, грошово-кредитної, валютної політики тощо, доти зберігатиметься й "тіньова" економіка. Суттєво може змінюватись лише її питома вага, роль, яку вона відіграє у суспільному житті, а також механізми її взаємодії з легальною економікою та "кольорова палітра", що має "тіньова" економіка - від світло-сірої до криваво-чорної.

Проте наукові дослідження "тіньової"" економіки пов'язані з чималими труднощами як теоретичного, так і практичного характеру. Це пояснюється тим, що "тіньова" економіка являє собою значно складніший об'єкт дослідження, ніж економіка офіційна, "світла".

Вагомою проблемою, що ускладнює дослідження "тіньової" економіки, є суттєва нестача, а нерідко і повна відсутність необхідних інформаційно-статистичних даних. Дослідженням перешкоджає або кон'юнктурне відомче приховування необхідної наявної інформації, або фактична неможливість застосування загальноприйнятих підходів до предметного дослідження суб'єктів і об'єктів системи "тіньових" економічних відношень та характерних особливостей функціонування внутрішніх структур і складових механізмів зазначеного економічного укладу.

Саме в "тіньовому" секторі економіки система соціально-економічних відносин характеризується значно більшою складністю та хитросплетінням їх найрізноманітніших типів і форм. Складність дослідження виробничих відносин "тіньової" економіки трансформаційного періоду в Україні також зумовлена масштабною інтеграцією в ній як сукупності відносин дрібного товарного виробництва і обміну, так і різних за рівнем капіталізації приватних відносин (монопольно-капіталістичних та монопольно-кримінальних і, нарешті, відносин державно-бюрократичного підприємництва).

Проте, будь-які міркування щодо "тіньової" економіки не мають ніякого сенсу, якщо попередньо відсутнє чітке понятійне розуміння про що саме йдеться.

Насамперед звертає на себе увагу існуюче різномаїття термінів, що використовуються для визначення поняття "тіньової" економічної діяльності.

Із західної літератури до нашого внутрішнього вжитку їх перекочувало не менше дюжини: "тіньова економіка", "неформальна економіка", "скрита (прихована) економіка", "неофіційна економіка", "вторинна економіка", "чорна економіка", "таємна економіка", "підпільна економіка", "нелегальна економіка", "контрекономіка", "друга економіка", "паралельний ринок", "чорний ринок" тощо. Такий багаточисельний набір термінів не є випадковим і відображає не стільки відсутність єдності щодо понятійного розуміння суті зазначеного питання, скільки віддзеркалює різні аспекти і структурні складові "тіньової" економіки, а також підкреслює внутрішню якісну складність цього феноменального явища суспільного життя, що, як зазначалось, притаманний всім країнам.

Як органічна складова економіки будь-якого суспільства, "тіньова" економіка являє собою господарсько-комерційну діяльність, яка внаслідок певних причин (інколи і історично виправданих), прагне уникнути державного обліку та контролю. При цьому між офіційною економікою та її тінню є досить "розмита" зона, і критерії виділення "тіньової" економіки у порівняно локальний сектор господарювання мають переважно не стільки економічний, скільки соціально-правовий характер.

Спосіб суспільного виробництва має визначальний вплив як на характеристики, що визначають якісні особливості тіньової економіки в цілому, так і на її внутрішні структурні компоненти. Так, в основі появи та розвитку тіньового господарського укладу, що відповідає системі відносин ринкової економіки (коли її розвиток мав еволюційний, а не революційний характер), лежать об'єктивні суперечності, що виникають між короткотерміновими цілями економічних агентів (індивідів, домашніх господарств та приватних фірм) і довготерміновими макроекономічними завданнями суспільства.

Структура тіньової економіки

З методологічної точки зору суттєвим є питання з'ясування інституціональної структури "тіньового" сектора. "Тіньова" економіка не є якісно однорідною як за своїми структурними складовими, так і за кінцевими наслідками їх впливу на соціально-економічні процеси та відносини. Тому дуже важливо максимально чітко визначити її структуру, тобто з'ясувати, які найбільш характерні види економічної діяльності можуть включатися до складу "тіньової" економіки, а які ні.

Практика засвідчує, що структуризація "тіньової" економіки є процесом перманентним та якісно різноманітним для всіх існуючих моделей суспільного розвитку. У той же час за умов різних соціально-політичних систем існують різні методологічні підходи як до загального окреслення обсягів "тіньової"" економіки, так і до структурування її внутрішніх складових.

Зупинимося на традиційній класифікації, яку застосовують науковці в країнах розвинутої ринкової економіки для визначення поняття "тіньова" економіка.

Так, в іноземній літературі термін "прихована економіка" використовується для характеристики "неоголошеної", але законної за своїм характером діяльності, яка йде вкупі з нелегальним підприємництвом. Головне тут полягає у неможливості врахування офіційною статистикою обсягів виробництва доданої вартості цього сектора економіки в структурі валового внутрішнього продукту та в ухиленні суб'єктів підприємницької діяльності від участі у податковій системі держави.

Терміни "неформальна" або "неорганізована", "нерегламентована" економіка застосовуються для характеристики економічних процесів та відносин, що відбуваються при досить слабкому втручанні у них офіційних економічних структур держави, або взагалі поза межами будь-якого державного обліку і контролю.

Оскільки така розкиданість понять не досить зручна, то багато дослідників використовують більш однозначний підхід, побудований на правовому критерії, згідно з яким економіка ділиться на дві частини: на легальну (тобто "білу", "світлу") і "тіньову" (приховану). Остання в свою чергу включає напівлегальну ("сіру"), нелегальну і кримінальну або "чорну" економіку. Тобто за таким підходом вони суттєво звужують зону "тіньової" економіки, що визначається проявами протизаконності суб'єктів виробничих відносин у виробничій та комерційній діяльності.

Підсумовуючи наведене, зазначимо, що при визначенні змісту поняття "тіньова" економіка необхідно враховувати, що воно може мати як широке, так і вузьке розуміння. У "широкому" розумінні до складу "тіньової" економіки можуть бути віднесені всі види "неврахованої", "нерегламентованої", "прихованої" та "законспірованої" економічної діяльності незалежно від того, чи є вони протиправними, чи ні. У вузькому розумінні поняття "тіньова" економіка обмежується виключно тими видами економічної діяльності та відповідними відносинами, які за своїм

змістом є або протиправними, або суспільне небезпечними.

Умовна схема структурних складових економіки та її "тіньових" компонентів:

1. "Офіційна" ("легальна", "світла", "традиційна") економіка.

2. Сектор "домашніх" господарств (сектор натурального самозабезпечення населення).

3. "Неформальний" сектор (сектор "нерегламентованої" діяльності: дрібне виробництво, послуги і торгівля), "світло-сірий" сектор економічної діяльності.

4. Тіньова економіка:

4.1. "Темно-сірий" сектор тіньової економіки (законспірований сектор легітимних видів економічної діяльності.

4.2. "Чорний" (в тому числі кримінальний, "криваво-чорний") сектор тіньової економіки.

4.3. Диверсифіковані частки "чорної" економіки.

До "тіньової" економіки в широкому розумінні цього поняття можуть бути включені сектори 2 (частково), 3 і 4. До "тіньової" економіки у вузькому розумінні включається тільки сектор 4 із зазначеними внутрішніми структурними складовими (4.1, 4.2 і 4.3).

Сектор домашніх господарств (сектор натурального самозабезпечення населення), що виробляє товари та послуги, які споживаються всередині домашніх господарств. Найважливішою характерною ознакою цього сектора є те, що матеріальні блага та послуги, що тут виробляються, не продаються, тобто не є об'єктами ринкових відносин.

Тому відсутність ринкових транзакцій робить оцінку вартісних обсягів виробництва товарів та послуг в домашніх господарствах надзвичайно важким завданням. В усіх країнах, що мають ринкову економіку, робота у домашніх господарствах практично повністю виключається з розрахунків обсягів валового внутрішнього продукту або враховується умовно і в дуже обмежених обсягах.

Окрім домашньої праці, в країнах, що розвиваються або знаходяться у стані трансформації, продукція, що отримана від роботи на присадибній, приватній чи орендній земельній ділянці, має велике значення для виживання та відтворення сім'ї.

Відносини обміну, що можуть виникати між домашніми господарствами цього економічного сектору, мають скоріше характер своєрідного бартерного обміну життєвими благами і послугами, ніж є дійсно ринковими операціями товарної реалізації, що відбуваються на вартісній основі.

Неформальний сектор економіки ("світло-сіра" економіка) складається з дрібних виробників та їх найманих робітників разом із самостійними виробниками товарів та послуг (наприклад, транспортних, будівельних, ремонтних тощо), а також комерсантів-посередників. Діяльність вуличних торговців є найбільш поширеним і видимим проявом діяльності неформального сектора, хоч продукція малих майстерень та ремісників, що досить часто працюють у домашніх умовах, має на цей час в країнах ринкової економіки значно більші обсяги, ніж в Україні.

Неформальний сектор, на відміну від сектора домашніх господарств, пов'язаний з купівлею-продажем товарів та послуг, тобто він обов'язково повинен бути врахований у складі ВВП. Слід зазначити, що цей сектор у багатьох країнах, що розвиваються або тих, які знаходяться у стані ринкової трансформації, на цей час практично не враховується. Основною причиною тут є велика чисельність дуже дрібних об'єктів дослідження та податкового контролю, а також занадто мізерний обсяг персоніфікованих доходів, що отримує більшість суб'єктів цього сектора, і які за сукупною величиною фактично не перевищують існуючої нульової ставки податку на (місячні чи річні) доходи громадян. При цьому вироблені цим сектором товари і послуги за своєю споживчою якістю є легальними, і загалом при їх виробництві і дрібній реалізації ринковий "планктон" не порушує закони. Правда, в багатьох країнах, що розвиваються, є закони про ліцензії, інші норми, що можуть ігноруватися при операціях у неформальному секторі. Але вірним є й те, що в більшості випадків власті докладають дуже мало зусиль для впровадження цих законів у життя, оскільки це пов'язано перш за все із низьким рівнем доходів, що отримують суб'єкти підприємницької діяльності неформального сектора економіки, і які для держави не можуть бути суттєвим джерелом наповнення бюджету.

"Темно-сірий" сектор "тіньової" економіки пов'язаний з більш серйозними порушеннями діючих законів (наприклад, про реєстрацію підприємницької діяльності та найманої робочої сили; ухилення від сплати податків із значних доходів; про мінімальну заробітну плату; про охорону праці та соціальне забезпечення). Тобто це сектор свідомо прихованих видів діяльності. Розміри такої діяльності останнім часом значно зросли в багатьох розвинених країнах. Це явище отримало багато назв: від "чорної економіки" в європейських країнах до "підземної" ("underground" або "subterranean") в США. Оцінка розмірів цього сектора особливо складна, оскільки порушники законів ретельно приховують інформацію. У деяких країнах продукцію "тіньового" сектора враховують в національному доході, хоча ці оцінки базуються не на точній статистиці, а не експертних оцінках. Зростання розмірів цього сектора в багатьох країнах дуже турбує органи влади саме через великі втрати в офіційних цифрах національного доходу. Тому основні зусилля влади спрямовуються на забезпечення повноти сплати податків, запобігання порушень законодавства, а не на припинення випуску продукції. Продукція цього сектора легальна, проте виробництво і/або розподіл товарів та послуг завжди мають протиправні і навіть кримінальні ознаки.

"Чорний" (в т. ч. кримінальний) сектор "тіньової" економіки має своє, притаманне тільки йому амплуа. Тобто він має справу з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням соціальне небезпечних та руйнівних для розвитку особистості продукції та послуг, до яких перш за все відносяться: крадіжки і перепродаж краденого, рекет, наркотики, корупція, "відмивання" та фальшування грошей, "кіллерські послуги", торгівля живим товаром тощо. Тому природним є те, що надвисокі протиправні доходи цього сектора уникають участі у податковій системі. Однак владу більше цікавить припинення виробництва товарів та послуг цього сектора, ніж сплата податків від них. Продукція і доходи від кримінального сектора не повинні включатися до національного доходу (хоч, виявляється, це стосується не всіх видів кримінальної діяльності).

Функціонування "чорної" (кримінальної) економіки в автономному режимі не є типовим явищем, бо, проникаючи в бюрократичні структури, вона змушує працювати на себе потужну складову адміністративної системи управління державою.

Особливо необхідно відзначити, що "чорна" економіка має тенденцію до постійної диверсифікації у "світлу" (традиційну) економіку, бруднить легальні виробничі відносини. Якісною особливістю диверсифікованих "метастаз чорної економіки" є те, що вони функціонують і живляться виключно за рахунок легальної сфери економіки. Ця частина "чорної тіні" являє собою економічну основу відтворення корумпованої економіки та її суб'єкта - корумпованої бюрократії, що за певних умов стає структурою мафії. Тому зазначене явище потребує системних наукових досліджень, що особливо актуальні для умов країн, які знаходяться у стані ринкової трансформації.

До проявів диверсифікованих часток "чорної" економіки можна, перш за все, віднести всі види корупції (аж до відносин бюрократичного бартеру, що отримав у народі назву "блат", і який базується на відносинах, побудованих на принципі: ти - мені, я - тобі). До них також відносяться всі прояви використання та привласнення державної, кооперативної, акціонерної, корпоративної та інших інтегрованих форм власності, у тому числі й фінансових ресурсів держави, як для особистого збагачення окремих фізичних осіб, у розпорядженні та користуванні яких вони знаходяться (перш за все чиновників), так і для наживи суб'єктів кримінальної злочинності та мафіозних кланів, джерела доходів яких пов'язані з використанням вищезазначених методів.

2. Масштаби та оцінка тіньової економіки України та інших країн світу

Оцінки масштабів сучасної тіньової економіки

Оскільки розміри неформальної та "тіньової" економічної діяльності залежать від інституційного середовища і є різними у різних країнах, то конкретні методи аналізу, а також специфіка визначення масштабів "тінізації'" безумовно залежать від конкретних особливостей функціонування економічної системи тої чи іншої країни.

Огляд наукових публікацій (особливо останніх років) та вивчення широкого спектра оцінок, які були зроблені вітчизняними експертами стосовно стану, масштабів і наслідків впливу "тіньової" економіки на розвиток України, дозволяють зробити загальний висновок, що як в науковій літературі, так і у практичній роботі до цього часу ще фактично не відпрацьовані конкретні та достатньо надійні методи визначення реальних обсягів "тіньової" економіки. Висновки, які зроблені авторами тих чи інших методик, а також наведені ними кількісні параметри процесу "тінізації'" здебільше ґрунтуються на довільних або досить приблизних підрахунках, що побудовані на суб'єктивному баченні тим чи іншим аналітиком стану розвитку процесів вітчизняної "тіньової" економіки.

У багатьох публікаціях описано переваги та розкриті можливості, що отримує суспільство внаслідок застосування низки прямих та непрямих методів макроекономічного аналізу, а також висвітлені методи та моделі визначення масштабів "тіньової" економіки, що переважно базуються на використанні мікроекономічних показників.

Прямі макроекономічні методи, які використовуються для визначення обсягів "тіньової" економіки, базуються або на обчисленні різниці між показниками органів статистики та даними податкової інспекції або на різниці між визначеними сукупними витратами сімей та їх реально продекларованими доходами. Проте, відсутність надійної бази статистичних даних не дозволяє вважати достовірними на необхідному рівні ті оцінки, що отримані прямими методами.

Непрямі методи аналізу обсягів "тіньового" сектору" базуються на імовірних припущеннях щодо можливості їх визначення на основі використання взаємопов'язаних значень певних макроекономічних індикаторів, які можна вважати більш достовірними. Взаємозв'язки між цими індикаторами відображаються у вигляді або простих математичних співвідношень (чотири арифметичні дії над певними макроекономічними величинами), або досить складних рівнянь множинно-регресійного аналізу (зокрема це притаманне для так званого "монетарного" підходу). Досвід їх застосування показує, що оцінки за різними непрямими методами можуть досить суттєво відрізнятись. Тому при визначенні конкретної моделі, яка є найбільш прийнятною для аналізу "тіньової"" економіки в Україні, слід, передусім, максимально врахувати існуючий широкий спектр вітчизняних особливостей, які впливають на її розвиток за умов сучасного етапу суспільної трансформації.

Існує думка, що макроекономічні методи аналізу обсягів неформальної економіки не дають достатньо точних оцінок, і більш достовірний результат можна отримати шляхом використання мікроекономічних методів, які базуються на результатах опитувань або даних вибіркової статистики домогосподарств, соціологічних опитувань тощо. Проте є і достатньо обґрунтовані заперечення щодо вірності цієї думки: оскільки, скажімо, відповіді респондентів на запитання, що їм поставлені, можуть бути, м'яко кажучи, нечесними. У цілому практика засвідчує, що мікроекономічні дослідження є значно дорожчими, ніж непрямі макроекономічні методи, мають досить обмежені можливості і незначну репрезентативність. До того ж для їх застосування потрібне ефективне коопераційне співробітництво економістів, соціологів та інших фахівців, які мають досліджувати різні аспекти та складові явища "тіньової" економіки виходячи з параметрів процесів, що відбуваються на мікрорівні.

Досліджуючи питання, що розглядається, не слід рахувати, що приблизність, яка має місце у розрахунках визначення реальних масштабів процесів "тінізації" властива лише вітчизняним фахівцям. Аналітичні оцінки обсягів "тіньової" економіки, що визначаються дослідниками західних, країн, також досить суттєво коливаються і становлять по країнах, що мають цивілізовану ринкову економіку від 3 до 10 %, а по інших країнах від 10 до 30 % і навіть ще більший діапазон.

Необхідно наголосити, що практично всі загальні оцінки масштабів "тіньової" економіки та визначені обсяги доходів, які отримують суб'єкти "тіньової" діяльності, носять і завжди об'єктивно носитимуть досить умовний характер.

Зазначене не є випадковістю, оскільки за інших обставин сфера, параметри якої становлять об'єкт дослідження, просто перестала б бути "тіньовою" або прихованою. У випадку ж визначення обсягів кримінально-чорної економічної діяльності ця сфера є ще і ретельно законспірованою.

Певна умовність експертних оцінок, що наводяться в наукових публікаціях, проглядається, як вже зазначалось, і в дослідженнях закордонних авторів. У цих дослідженнях також використовуються десятки методик, кожна з яких має масу припущень та специфічних особливостей у практичному застосуванні. У результатах, що при цьому отримуються, спостерігається досить великий розкид щодо вартісних оцінок існуючих масштабів "тіньової" економіки та, відповідно, визначення її питомої ваги у загальних обсягах економічної діяльності.

Тому стосовно поглиблення розуміння сутності питання визначення кількісних характеристик "тінізації" передусім напрошується наступний досить песимістичний висновок: заздалегідь можна стверджувати, що незважаючи на досить значну чисельність методик оціночно-експертного визначення існуючих масштабів цього феномену сучасного економічного життя, абсолютно точної відповіді на поставлене питання практично отримати неможливо. Проте це і не є нагальною першочерговою необхідністю, оскільки реальна важливість наслідків наукової роботи, що виконують дослідники у зазначеній сфері, полягає в іншому.

По-перше, аналізуючи "тіньову" економіку необхідно чітко (у відповідності до соціально-економічного змісту) розмежувати процеси, що відбуваються у цій сфері на більш диференційовані та якісно відмінні компоненти.

По-друге, в дослідженні слід чітко визначити наявні абстрактні умовності і допущення, які присутні в тих чи інших методиках, що застосовуються для аналітичної оцінки явища "тінізації", з тим, щоб розрахунки за ними було б можливо у подальшому відтворювати для ретроспективного співставлення.

По-третє, для суспільної практики та державного управління краще мати оцінки, навіть певною мірою і орієнтовні (із тим чи іншим рівнем репрезентативності), ніж взагалі не мати ніякого уявлення щодо існуючих масштабів такого небезпечного явища, яким є "тінізація" економіки.

По-четверте, розглядаючи і оцінюючи масштаби "тіньових" і особливо "чорних" процесів, що відбуваються в економічній сфері, дослідникам не слід боятися при цьому навіть і певного "згущення фарби", тому що нічого чорнішого ніж "вугільний" колір криміналу, фактично, бути вже не може, оскільки у цьому випадку йдеться про надзвичайно економічно, соціальне та політичне небезпечне явище, яке, як неодноразово зазначалось, руйнує підвалини державності, загрожує національній безпеці та соціальній злагоді в суспільстві.

У чому ж коріняться основні проблеми, і які методи для об'єктивної оцінки обсягів вітчизняної "тіньової" економіки є найбільш надійними?

Вирішуючи це питання слід, насамперед, максимально спиратися на досягнення світової науки та практики, що на цей час в основному використовують чотири найбільш поширені різновиди методичних підходів стосовно оцінок масштабів "тіньової" економіки.

1. Опитування, (тобто методика, що базується на "соціальному" підході, сутність і певні вади у застосуванні якої вже були з'ясовані).

2. Використання системи національних рахунків (утворення, використання та розподілу ВВП), де параметри "тінізації" визначаються як:

а) різниця між доходами і витратами на товари і послуги, що мають місце в реальному житті;

б) аналітична оцінка нової створеної вартості в компонентах ВВП на боці виникнення і/або використання ВВП (із залученням галузевої статистики, статистичних даних роздрібної торгівлі, податків ринку праці і зовнішньої торгівлі, а недостатність цієї інформації має компенсуватися за рахунок використання іншої, додаткової інформації, такої, наприклад, як статистики "човникового" експорту і імпорту, статистики подорожей, а також різних інших джерел статистичних спостережень).

Світова практика має також приклади застосування низки специфічних методик:

Підхід "Палермо" - що базується на міжрегіональних і міжміських порівняннях рівня фактичного споживання з величиною заявленого (тобто задекларованого) платниками податків доходу. Розрив між цими величинами в "Палермо" (під яким розуміють місто із найбільш масштабною "тіньовою" і "чорною" економікою буде більшим, ніж по інших містах країни. Порівнюючи величину розриву в "Палермо" з її розмірами у більш "чесних" районах країни, можна отримати приблизну оцінку доходу від "тіньової" економіки (так званий "чорний" прибутковий продукт). Цей методологічний підхід можливо застосовувати лише за умови сталих ринкових відносин та відповідних їм стабільним характеристикам економічної "тінізації".

"Галузевий" підхід - виходить із гіпотези, що внесок деяких галузей в "тіньову" економіку (таких як будівництво, ремонт, побутове та комунальне обслуговування, торгівля тощо) значно вищий, ніж у всіх інших. За цим методом пропонується при визначенні розмірів "чорних" прибутків оцінювати тільки зазначені галузі, додаючи до них приблизний залишок, що припадає на інші галузі.

3. Надання визначеного базового обсягу "тіньової"" економіки певному вихідному періоду і порівняння офіційно виміряного темпу зростання (падіння) ВВП у наступні періоди із темпами зростання деякої змінної, відносно якої припускається, що вона певним чином пов'язана із зміною фактичного ВВП.

4. Оцінка функції попиту на гроші (монетарний підхід).

Слід зазначити, що у вітчизняних умовах оцінити масштаби "тіньової" та особливо "чорної" (кримінальної) складової економіки із застосуванням методик, які базуються на використанні системи національних рахунків, надзвичайно складно і це питання потребує більш детального висвітлення.

Тіньова економіка України та інших країн світу

Проблему боротьби з тіньовою економікою доводиться вирішувати не тільки Україні. За підрахунками МВФ, 1999 року офіційний світовий ВВП становив $39 трлн. (виходячи з паритету купівельної спроможності населення).

А от з урахуванням тіньового сектору цю цифру слід збільшити принаймні ще на $8--16 трлн доданої вартості, яка не потрапила до офіційних звітів. За даними Міжнародного валютного фонду, обсяг всесвітньої тіньової економіки можна зіставити з економікою США. Її частка і далі збільшується. Поза пострадянським простором країною з найбільшим тіньовим сектором вважається Греція (29% офіційного ВВП), наступна -- Італія (27,8%), далі -- Іспанія (23,4%). Найменше «тіні» в Швейцарії (8%), США (8,9%) і Австрії (9,1%). На перший погляд, ці цифри відносно невеликі. Проте якщо перевести їх з відносних до абсолютних показників, то вийде, що в США тіньова економіка щорічно створює товарів та послуг на 700 млрд. дол., в Італії - на 310 млрд., а в Великій Британії - на 190 млрд. дол. Найбільш швидкий зріст масштабів тіньового сектору в 80-90 рр. Спостерігався в Італії, Швеції, Норвегії і Германії, - тобто там, де економіка ставала все більш зрегульованою через прийняття загальноєвропейських законів.

Наприклад, обсяг тіньової економіки Германії з 1975-2000рр. збільшився в 5 разів - з 60 до 300 млрд. дол. Причому неофіційний сектор зростав в Германії зі швидкістю 6-8% - значно швидше ніж офіційний ВВП. Більш за все розвивався сектор нелегальної зайнятості.

Вочевидь, порівняно невеликий нелегальний сектор існує в країнах з високим ступенем економічної свободи. А що до країн СНД і третього світу, то в цьому випадку, на думку консультанта Гарвардського інституту міжнародного розвитку Олександра Новоселецького, доречно говорити швидше про існування паралельної або другої економіки, яка за своїми масштабами лише трохи поступається офіційній.

Якщо казати про причини тіньової економіки у розвинених країнах, то більша частка тіньової економіки пояснюється занадто великим податковим та соціальним навантаженням на підприємстві: в Греції, Італії, Бельгії і Швеції - найвищий рівень тіньової економіки, там же і найвищі податки в Європі (72-78%). В той же час розвинені країни з найменшим рівнем податкового тягаря - США та Швейцарія (41,4% і 39,7% відповідно) - мають відносно невеликий тіньовий сектор. В Європі податкове навантаження зараз постійно зростає (відрахування від заробітної платні, які становили 27% на початку 70-х рр. зараз сягнули в Європі відмітки у 42%), разом з нею зростає і тіньовий сектор.

Особливістю тіньової економіки в розвинених країнах є те, що в тіньовому секторі працюють здебільшого невеликі фірми, але заробітки від діяльності використовуються додаткове джерело прибутку. Рекордсменом з цього показника є Італія, де, по різним оцінкам, другим, додатковим джерелом прибутку користуються від 23 до 30% економічно активного населення. Ще одна характерна риса тіньової економіки розвинених країн - спеціалізація на легалізації кримінальних фондів. Відмивання у швейцарських (американських, багамських) банках нелегальних російських (колумбійських, бразильських, українських і т.д.) капіталів зараз просто поставлено на потік.

3. Специфіка умов функціонування та основні тенденції розвитку тіньової економіки України

Чинники, якісні особливості розвитку та основні джерела живлення вітчизняної "тіньової" економіки

На перший погляд може скластися враження, що радикальні економічні та соціально-політичні реформи, основною метою яких є перехід до соціальне орієнтованої ринкової економіки та побудова правової держави, повинні були зруйнувати, як саму адміністративну систему господарювання, так і її задзеркалля - "тіньову" економіку бюрократичного типу. Проте, практика засвідчує, що в реальному житті цього не сталося.

Які ж основні об'єктивні та суб'єктивні причини сприяли масштабному зростанню вітчизняної "тіньової" економіки, що до того ж набуває якісно нових рис та ознак?

Серед низки причин генерування останнього можна впевнено назвати дві основні.

По-перше, об'єктивно, згідно з теорією трансформацій, розпад будь-якої системи (тим більше такої складної, як соціально-економічна) на перших етапах закономірно може сприяти суттєвому примноженню тих основних недоліків і вад, які іманентно були властиві системі, що розпалась.

Саме тому фактичне збереження в Україні найбільш характерних параметрів господарського механізму, заснованого на безконтрольній державній власності та державній монополії, що відбувалося на тлі різкого послаблення, а у подальшому і повної ліквідації директивного принципу планування і розподілу матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, суттєво загострило недоліки старої системи господарювання, оскільки вимагало незмірного зростання масштабів "тіньової підмазки" старих гіпертрофованих механізмів прийняття рішень, що почали діяти на "новій", так би мовити "ринковій" основі.

По-друге, суб'єктивно, хоча старі владні структури колишньої держави і розпалися, проте не розпалися ті соціальне структуровані у минулому спільноти, що їх персоніфікували. Тобто залишилися люди, які входили до цих структур і які не тільки не втратили між собою набутих тісних зв'язків, але й до цього часу продовжують зберігати у недоторканості саме ті специфічні стосунки, що залишаються побудованими на принципах і відносинах кругової корпоративної поруки, земляцтва, протекціонізму, кумівства і "блату".

Як стара, так і генетичне нею породжена нова бюрократія в трансформаційний період опинилися у епіцентрі ринкових перетворень. Більше того, ця унікальна "родинна" спільнота стала провідним суб'єктом реалізації "планів" трансформації соціальної та державної політики ринкового реформування.

Оскільки бюрократія була і постійно залишається зацікавленою у встановленні такої системи "ринкових" відносин, за якою, хоч навіть і у закамуфльованому вигляді, має зберігатися апаратна монополія на розпорядження (тобто на встановлення бажаного для бюрократії режиму регулювання чи маніпулювання) матеріальними, фінансово-кредитними або трудовими ресурсами держави, то вона, як і за часів директивно-командної економіки, продовжує залишатися вирішальним ланцюгом, що зв'язує ресурси і суб'єктів підприємницької діяльності.

Немає необхідності доводити тезу, що влада є не тільки політичний, й, передусім, економічний феномен.

Як засвідчує попередній аналіз, за часів старої системи бюрократична влада, за висловом класика марксизму, фактично мала у своїй власності саму державу (тобто у її практично безконтрольному розпорядженні знаходились державне майно, фінансові та національні природні багатства). Механізми реалізації цієї влади, передусім, базувалися на експлуатації чиновниками статусу свого ієрархічного становища у владній піраміді.

За нових умов можливості "спокушувати" чиновників "нічийною" власністю або "тіньовими" надвисокими доходами розширилися практично до майже не лімітованих меж. Однією з головних пільг, що отримала необюрократія в трансформаційний період, стала цілком легальна можливість експлуатації загальнонаціональної власності спільно з корпораційними спільнотами "тіньовиків", що здійснювалась і продовжує здійснюватися під гаслом економічних реформ. Вигода у цьому разі для зазначеного своєрідного "тандема" є обопільною.

Проте, і загроза для розвитку суспільства створюється надзвичайно величезна. Апаратники, привласнюючи в цих умовах надвисокі "тіньові" доходи, отримують реальний доступ до політичної влади. У результаті переорієнтації інтересів високого чиновництва величезні ресурси держави починають спрямовуватися переважно на цілі, що не мають жодного відношення ні до процесів ринкової трансформації, ні до розвитку країни в цілому.

Як засвідчує практика, трансформаційна лібералізація не тільки сприяє необхідному розкріпаченню економічного життя, але й суттєво посилює рівень безконтрольності і безкарності влади необюрократії. Ця влада, в першу чергу на свою користь, починає максимально використовувати як процеси зміни форм власності (зокрема, приватизацію державного майна і державних фінансів), так і лібералізацію ціноутворення, заробітної плати, послаблення контролю над експортно-імпортними операціями, кредитно-фінансовими та валютно-грошовими відносинами, ліквідацію державної монополії на виробництво та реалізацію спиртних напоїв, тютюнових виробів, операції з дорогоцінними і стратегічними металами тощо.

Зазначені об'єктивні і суб'єктивні чинники на цей час призвели до аномального зрощування всіх найгірших властивостей "тіньової" економіки старого, так званого "номенклатурно-бюрократичного", і нового, "традиційно ринкового" типу.

Можна впевнено стверджувати, що в Україні вже практично завершився процес формування унікального "тіньового" гібриду, що має надпотужне "кримінально-чорне" ядро. Якісною особливістю цього системного "тіньового" конгломерату є ще невідома до цього часу у світовій практиці неймовірна витривалість цього феномена до будь-яких проявів впливу зовнішнього середовища, тобто надзвичайна його спроможність до гнучкої і практично миттєвої адаптації відносно будь-яких різких змін, економічних та політичних умов існування.

Необхідно звернути увагу на те, як легко і досить природно відбувся процес тісного зрощування апаратної і тіньової приватизації. На трансформаційні зміни форм власності, як і раніше, вирішальний вплив справляла і справляє позиція конкретних посадових осіб та їх особисті неформальні зв'язки, а не ринкові закони та відповідна їм досконала правова інфраструктура, що чітко регламентує економічні відносини. Саме це стає основною перешкодою на шляху створення справжнього ринкового конкурентного середовища в Україні.

Складається унікальна структура економіки, яка живиться інфляцією, нееквівалентним обміном результатів праці між суб'єктами ринкових відносин, перерозподілом і захопленням чужої власності, постійним зубожінням переважної частини населення. Ця структура перетворює корупцію та "тіньові" принципи підприємництва на реальні чинники економічного розвитку. По суті, на наших очах майже миттєво сформувався найгірший різновид "ринкового" підприємництва, що існує лише за умов розквіту корупції, відвертої криміналізації господарсько-комерційних стосунків між суб'єктами ринкових відносин і домінуванні абсолютної та відвертої неповаги до закону.

У зв'язку з цим цікавою є думка, що була висловлена авторами проекту "Приватизація" Центрального європейського університету (Р. Фрідманом, К. Меррі та А. Рапачинським), які системно займалися досліджуванням еволюції номенклатурної бюрократії у постсоціалістичних державах. Так, вони вважають, що номенклатурний капіталізм, який формується у деяких із цих країн, є неприйнятним ні з моральної, ні з економічної точок зору. "З моральної - тому, що номенклатура своїм перетворенням на клептократію, по суті, втілила в життя відомий вислів соціаліста П'єра Прудона: "Приватна власність - це крадіжка". З економічної - тому, що "приватизація, як стрижень економічних реформ, перетворюється на машину політичного торгу і жорсткого протекціонізму і тим самим може стати просто брязкальцем на кораблі номенклатурного режиму, оскільки приватизація явно просувається не тим курсом, на який сподівалася більшість реформаторів. Номенклатура, особливо в країнах СНД, як і раніше, залишається могутнім гравцем на полі бізнесу, і її подальша присутність тут матиме як найсерйозніші наслідки".

Саме цим і можна пояснити те, що економіка України за часів радикальної трансформації стала ще менш контрольованою і набула ще більш фіктивного характеру. Про це незаперечне свідчать і показники масштабного падіння обсягів матеріального виробництва, і гіпертрофована зміна його структури, і економічно неможливе за нормальних ринкових умов збільшення рівня питомої ваги готівкової маси в структурі грошового обороту, і зростання фіктивної складової суспільного капіталу за умов стагнації її виробничої складової, і перетворення функціонального капіталу в особисте майно (нерухомість, валюту, предмети розкоші, антикваріат, коштовності тощо). Про наведене також свідчить масова втеча "гарячих" грошей за кордон (не треба плутати це явище з об'єктивно нормальним процесом експорту капіталу).

Тому успіхи приватизації, які в офіційних звітах фігурують переважно у показниках швидкого зростання нових організаційних форм господарювання, збільшення питомої ваги приватного сектора економіки майже ніякою мірою не впливають на створення тих умов, що необхідні для звуження масштабів "тіньової" економіки. Більше того, можна стверджувати, що масштаби економічної "тінізації" швидко збільшуються внаслідок вже названих і наступних чинників:

1) включення в процес розподілу власності нових об'єктів, що раніше були виключені з нього (земля, стратегічні засоби виробництва, інфраструктурні галузі, природні родовища, водні ресурси тощо);

2) поглиблення розриву традиційних господарських зв'язків та товарно-грошових відносин підприємств і цілих територій між собою, а також масштабування непомірної бартеризації економічних відносин;

3) недостатнього та недосконалого нормативного забезпечення економічної реформи, слабкої і неефективної системи державного обліку і контролю, що тільки формується після "революційного" зламу аналогічної системи, що хоч і досить недосконало, проте функціонувала у державі, яка розпалась;

4) швидкої та недостатньо ефективної реорганізації структури виконавчої влади, що призводить до бюрократичного (як організаційного, так і структурного), збоченого розбухання державного апарату за принципом "де густо, а де пусто", що у свою чергу сприяє "тінізації'" управлінсько-господарських відносин.

5) наявності потужного фіскально-податкового пресу, що є антагоністичним до інтересів і можливостей переважної більшості фізичних та юридичних осіб, які функціонують у межах існуючого законодавчого поля України; відсутності привабливої інвестиційної альтернативи щодо залучення "тіньових" некримінальних капіталів у легальну вітчизняну економіку;

6) високої динаміки зростання кількості кримінальних структур і їх відносно безкарної діяльності, інтеграції організованої злочинності із суб'єктами легітимної економічної діяльності, недостатніх зусиль держави щодо обмеження процесу легалізації кримінальних авторитетів (і в тому числі - в суспільно-політичному житті);

7) слабкості механізмів суспільно-правового захисту громадян і підприємств від економічних зазіхань та силового тиску з боку злочинних угруповань, а також досить неефективної дії системи попередження, недопущення або суттєвого обмеження можливостей встановлення контролю за діяльністю легального бізнесу та масштабних проявів здирництва з боку мафіозно-кримінальних структур;

8) майже повної правової незахищеності суб'єктів економічної діяльності від зловживань, утисків, протидії та дискримінаційних вимагань з боку непрофесійних, несумлінних та нечесних чиновників державного апарату на всіх його функціональних рівнях;

9) відсутності досконалого, стабільного і збалансованого законодавства, яке б максимально чітко регламентувало та процедурне забезпечувало потреби та узгодження інтересів суб'єктів економічної діяльності; поширення правового нігілізму представників владних структур, а також більшості населення країни, що активно (а подекуди і агресивно) бореться за виживання в несприятливих соціально-економічних умовах;

10) посилення міждержавної інтеграції "кримінально-тіньових" секторів економіки і суб'єктів (їх спільнот), що займаються "чорною" економічною діяльністю; подальша інтернаціоналізація "кримінально-тіньових" відносин;

11) поширення келійності у організації, а також наявності чисельних процедурних вад, що мають місце у проведенні приватизації економічно перспективних об'єктів, переважно практичного ігнорування принципів конкурентності і доступності для легальних капіталів (в тому числі і закордонних) об'єктів приватизації, що відбувається за умови штучного заниження величини їх справжньої ринкової вартості у співставленні із світовими цінами на аналогічні об'єкти;

12) швидкої втрати історичних, глибоко притаманних українському народу моральних традицій, етичних норм поведінки, що лежать в основі соціальної престижності чесної, кваліфікованої праці, поваги до приватної і спільної власності, а також становлять вихідну базу щодо дотримання кодексів підприємницької та робітничої честі тощо.

Головною закономірністю "тіньового" господарства, і особливо його "чорної" складової (а це легко визначається навіть емпірично), є те, що вона не тільки паразитує на існуючих недоліках офіційної економіки, але також і значно їх посилює та поширює.

Як результат, кримінальна складова процесів "тінізації" базується на джерелах проїдання і привласнення накопичених у минулому суспільних багатств. Ми є свідками того, як миттєво "розтанули" величезні наднормативні запаси, що були накопичені на державних підприємствах (особливо у машинобудівному комплексі України). Хто на цей час може виміряти рівень втрат централізованих і децентралізованих (на підприємствах) оборонних запасів, що існували на момент проголошення державної незалежності? Хто визначить справжні обсяги проїдання суспільного виробничого капіталу за умов, коли внаслідок інфляції амортизаційні відрахування впали настільки, що вже неспроможні відтворити і десятої частки функціональних потреб економіки (до того ж і ті вартісні крихи амортизаційних залишків здебільшого мали нецільове функціональне використання)? До цього слід добавити і лавиноподібне зростання зовнішньої заборгованості (з нульової позначки до межі, що перевищила десять мільярдів доларів), що стало потужним живлячим джерелом "тіньовиків", а також ті доходи, що були отримані на посередницьких "кидках", які базувались на використанні протягом чотирьох років так званого ефекту "дворівневої" економіки.

На цей час неможливо вже заплющувати очі на існуючі чинники розширення і поглиблення явищ, що по справжньому є деструктивними і антисуспільними, і які підривають не тільки соціально-економічні, а і політичні підвалини української державності. До найбільш небезпечних з них, передусім, належить корупція.

Саме провідна роль бюрократії, яку вона відіграє в процесі приватизації, суттєво впливає на посилення корупції, розширення її поля за рахунок залучення все нових і нових джерел живлення. На цей час серед таких одночасно простих за технологією використання та надзвичайно потужних, а тому і найбільш поширених джерел живлення корупції можна назвати наступні:

1) систему прямого підкупу посадових осіб, суспільних і політичних діячів, які мають можливість сприяти успіхам комерційних структур шляхом створення для них тих чи інших переваг, привілеїв та економіко-правових пільг;

2) систему, що організаційно будується на створенні акціонерних компаній і товариств із включенням до них як державних, так і приватних підприємств (перші включаються у якості "дійних корів", які вносять державне майно і грошові внески, що із часом перерозподіляються за принципом: "з'їмо сало твоє, а потім кожен своє", на користь приватних структур);

3) систему, за якою державні кошти вносяться у приватні структури, а у подальшому процедурне відбувається процес списання цих боргів державою, виходячи з умов "крайньої"' необхідності (скажімо, під гаслами допомоги малому й середньому бізнесу, підтримки вітчизняного товаровиробника тощо);

4) механізм, що базується на наданні державних економічних та правових гарантій під кредити, які отримують суб'єкти підприємницької діяльності недержавної форми власності, що дозволяє у разі їх природного або штучного банкрутства повністю перекласти тягар виконання боргових зобов'язань на казну держави (тобто на масового платника податків).

Одним із надпотужних (хоча на цей час вже і "міліючих") джерел живлення "тіньовиків" був вивіз за кордон матеріалів (насамперед, металів), сировини та енергетичних ресурсів. Можливості масштабів останнього явища, як відзначалось, пояснюються наявністю величезних, так званих запасів "наднормативів" та "неліквідів" (сировини, матеріалів, устаткування, обладнання), а також значних стратегічних запасів, що залишились у спадщину від адміністративно-планової системи розподілу ресурсів. Ці запаси товарно-матеріальних цінностей, за різними оцінками фахівців, становили від третини до річного суспільного продукту. Торгівля цими ресурсами, за залишковою вартістю, в тому числі і вивіз її за кордон, здійснювалася у великих обсягах (досить нагадати "золотий" для вітчизняних товарно-сировинних бірж період) і приносила "тіньовикам" величезні особисті доходи, що осідали у сейфах банківської системи Заходу мільярдами доларів.

Тому можна погодитися з думкою Роберта Лейкена, що "там де корупція є системою, ринкові та адміністративні реформи... можуть стати навіть антипродуктивними... Послаблення державного контролю може полегшити незаконну економічну діяльність. Більш того, щоб компенсувати втрачені доходи бюрократи шукатимуть "заробітків" у інших сферах".

Тобто коли за економічну реформу видається переважно те, що її тільки імітує, а по суті нею не є, то такі "реформаторські" дії можуть лише провокувати посилене генерування корупції. У той же час справжні, добре заплановані і скоординовані реформи, що максимально повно враховують по-справжньому позитивний світовий досвід, навпаки, значно скорочують поле корупційних інтересів та ліквідують потенційні джерела їх задоволення.

Цю думку також підтверджують і висновки аналітиків Заходу: "Напівреформи, безкарність і безвідповідальність, що ними породжуються, сприяють зміцненню позицій корупції, оскільки з нарощенням фінансової могутності і політичної влади інтереси елітних угрупувань щодалі важче піддавати позитивним змінам і тому цей соціальний прошарок стає активною силою, що перешкоджає чи спотворює процес ринкового реформування. Безглуздо нарощувати антикорупційні служби там, де бюрократія має необмежені можливості як завгодно довільно маніпулювати регулятивними обмеженнями, або відповідно створювати любі режими вибіркового цільового економічного сприяння".

Неспроможність значної частини представників колишньої "директорської гвардії" здійснювати керівництво вже "майже комерційними" підприємствами (здебільше холдінговими компаніями), що були створені останніми під себе, під своє найближче і найвідданіше оточення, а також під певне коло рідних і близьких їм осіб), призводить до поглиблення виробничо-комерційної стагнації, накопичення величезної заборгованості та інших економічних негараздів. У той же час необмежена можливість цих суб'єктів виробничих відносин контролювати значні обігові кошти, урядові дотації та пільгові кредити (в т. ч. і закордонні) дає солідний потенціал для подальшого забезпечення особистого достатку керівництва зазначених компаній, навіть якщо це і вирішується за рахунок невиплати заробітної плати працівникам цих підприємств, їх відправки у вимушені багатомісячні відпустки із подальшим скороченням тощо.

Саме "економія", що має місце за рахунок "безкоштовного" використання "безкоштовно" отриманих основних фондів є суттєвою особливістю сучасного етапу еволюції процесів "тінізації" економіки. Серед проявів механізму реалізації останнього можна передусім виділити наявність особливого об'єкта "тіньової" експлуатації, якими виступають ресурси держави, великі державні (або вже змішані) підприємства, де держава має так званий "контрольний" пакет акцій. Практика засвідчує, що на багатьох цих підприємствах, незважаючи на так звану "зміну форми власності" продовжується подальше проїдання та неефективне використання капіталу, бартеризація відносин, розквітає розбазарювання і розкрадання матеріальних і фінансових ресурсів, марнотратство коштів, їх нецільове використання тощо.