Безробіття

ЗМІСТ

ВСТУП

1.БЕЗРОБІТТЯ ТА ДІЛОВІ ЦИКЛИ

1.1БЕЗРОБІТТЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

1.2ДІЛОВІ ЦИКЛИ

2. ПРИРОДНЕ, ВИМУШЕНЕ, ЗАСТІЙНЕ ТА ПОВНЕ І ЧАСТКОВЕ БЕЗРОБІТТЯ

2.1. ПРИРОДНЕ БЕЗРОБІТТЯ

2.2. ВИМУШЕНЕ БЕЗРОБІТТЯ

2.3. ЗАСТІЙНЕ БЕЗРОБІТТЯ

2.4. ПОВНЕ І ЧАСТКОВЕ БЕЗРОБІТТЯ

2.5. Методи боротьби з безробіттям

3. РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

3.1. Аналіз зарубіжного досвіду РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ

3.2. Напрямки удосконалення державної політики зайнятості

4. Соціальний захист населення від безробіття

висновки

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чимала шкода від безробіття наноситься життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тому роді діяльності, у якому людина може найбільшим чином виявити себе, через що люди переносять серйозний психологічний стрес. З вищесказаного можна сказати, що показник безробіття є одним із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

Основний чинник безробіття в економічно розвинених країнах -- науково-технологічний прогрес та запровадження нових технологій -- впродовж 90-х років помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім вкрай низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

Поміж всіма макроекономічними проблемами безробіття е такою, що безпосередньо відбивається на особі, що не може знайти споживача на свою робочу силу на ринку праці, на її родині, формує помітне психологічне навантаження навіть на тих, хто має роботу. Досить зазначити, що наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності наполовину, двох -- в 2,3 рази, а трьох та більше (на жаль, в Україні, особливо в так званих депресивних регіонах, є і такі родини) -- в 2,6 рази. Але втрата роботи для більшості людей означає не лише втрату головного джерела доходів, а й психологічну травму.

Водночас безробіття має вагомі наслідки і для суспільства в цілому:

* необхідність економічного утримання певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;

* зростання демоекономічного навантаження на робочу силу (рівень демоекономічного навантаження вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;

* суттєву соціальну напругу, обумовлену існуванням в суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні).

Визначення безробітних за методологією Міжнародної організації праці відрізняється від прийнятого у вітчизняній практиці.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

1. БЕЗРОБІТТЯ ТА ДІЛОВІ ЦИКЛИ

1.1БЕЗРОБІТТЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Практично всі суттєві соціальні конфлікти, що спостерігалися протягом XX сторіччя, так чи інакше пов'язані з безробіттям. Досить згадати причини приходу до влади Муссоліні та соціальний фон, на якому переміг на початку 30-х років Гітлер, негритянські заворушення на півдні США наприкінці 80-х. Все це дає достатньо підстав для того, щоб уряд будь-якої країни прагнув запобігти безробіттю чи принаймні домогтися його скорочення (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Рівні безробіття в країнах перехідної та розвиненої ринкової економіки (за методологією МОП) (%)

	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999
Болгарія	11,1	15,3	21,4	20,5	14,7	13,7	15,0	16,0	15,7
Латвія					18,9	18,3	14,4	13,8	14,2
Литва				17,4	17,1	16,4	14,1	12,6	14,1
Польща	11,8	13,3	14.0	14,4	13,3	12,4	11,2	10,5	12,9
Росія		4,8	5,3	7,1	8,3	9,2	10,9	12,1	12,6
Румунія	3,0	8,2	10,4	8,2	8,0	6,7	6,0	6,3	6,9
Словаччина			12,2	13,7	13,1	11,1	11,6	12,5	16,2
Словенія	7,3	8,3	9,1	9,0	7,4	7,3	7,1	7,4	7,6
Угорщина	7,4	9,9	12,1	10,9	10,3	10,1	8,9	7,9	7,0
Україна					5,6	7,6	8,9	11,3	11,9
Чехія	4,4	2,8	4,4	4,4	4,1	3,9	4,8	6,5	8,8
Естонія	1-5	3,7	6,5	7,6	9,7	10,0	9,7	9,9	12,3
Греція	7,7	8,7	9,7	9,6	10,0	10,3	10,2	10,8
Іспанія	16,4	18,5	22,9	24,1	22,9	22,0	20,8	18,8	15,9
Корея	2-3	2,4	2,8	2,4	2,0	2,0	2,6	6,8	6,3
Мексика	3,0	3,1	3,2	3,5	5,7	4,3	3,4	2,9	2,0
Нідерланди	5,8	5,6	6,6	7,1	6,9	6,5	5,5	4,4	3,6
Німеччина	4,2	4,5	7,9	8,4	8,2	8,9	9,9	9,3	8,7
Португалія	4,0	4,2	5,7	7,0	7,3	7,3	6,8	6,4	4,7
США	6,8	7,5	6,9	6,1	5,6	5,4	4,9	4,5	4,2
Туреччина	7,9	8,0	7,7	8,1	6,9	6,0	6,4	6,3	7,3
Франція	9,4	10,3	11,7	12,3	11,8	12,5	12,7	12,0	11,3
Швеція	2,9	5,2	8,1	7,8	7,6	7,9	7,8	8,5	7,2
Японія	2,1	2,2	2,5	2,9	3,1	3,4	3,4	4,1	4,7

Загальний рівень безробіття в Україні приблизно відповідає параметрам таких країн, як Іспанія, Італія, Франція (табл. 1.1 та рис. 1.1). Проте, специфічним проявом безробіття в Україні є висока частка людей, які вимушено працюють в режимі неповної зайнятості, тривалий час перебувають в неоплачуваних відпустках або не отримують заробітної плати протягом кількох місяців. До речі подібна ситуація характерна і для Чехії (принаймні на початку трансформацій). Прийнята тут ваучерна форма великої приватизації фактично не змінила управління підприємствами і затримала їх реальну реструктуризацію [2]. А оскільки витрати на робочу силу з-за істотного падіння реальної заробітної плати також скоротились, на великих підприємствах збереглися значні обсяги надлишкової робочої сили.

Рис. 1.1. Рівень безробіття в країнах з розвиненою економікою та Україні

Що стосується країн Центральної та Східної Європи, то до початку перехідного періоду тут -- за винятком колишньої Югославії-- безробіття не реєструвалось. Мережі служб працевлаштування, які існували в усіх країнах, переважно обслуговували зайнятих працівників, які очікували (або бажали) зміни місця роботи.

Безробіття з'явилось з першими ознаками лібералізації економіки і досить швидко набуло великих масштабів. Після змін загальноекономічної ситуації рівні безробіття в переважній більшості країн почали знижуватись. Виняток становить Чехія, де на перших етапах штучно підтримувалась зайнятість.

Досить швидко рівні безробіття практично в усіх країнах перехідної економіки помітно перевищили стандарти розвинених економік. Це було цілком логічно з огляду на глибоку економічну кризу, проблеми перехідного процесу і пов'язану з ним реструктуризацію, низьку продуктивність праці і ефективність економіки в цілому до початку реформ [2]. Проте і нині, навіть в тих країнах, де спостерігається економічне пожвавлення -- Угорщині, Польщі, Чехії, Словенії, -- безробіття с досить високим.

Поява масштабного безробіття обумовила розробку в країнах перехідної економіки відповідних програм підтримки безробітних, які включають пасивні дії (програми допомоги по безробіттю та програми соціальної допомоги) та активні заходи (навчання, субсидована зайнятість, трудомісткі громадські роботи).

В Україні своєрідним компенсатором соціальної напруги, викликаної високим рівнем безробіття (за методологією Міжнародної організації праці воно становить близько 12%) є поширення незареєстрованої економічної діяльності (рис. 1.2) [1].

Рис. 1.2. Рівні безробіття в Україні за методологією МОП, %

Економічні зрушення 2000 року майже миттєво віддзеркалились на скороченні рівня безробіття. І це слід визнати особливо важливим з огляду на збільшення масштабів сукупної пропозиції робочої сили. Специфічною ознакою українського ринку праці є зниження протягом 1999-2000 років безробіття населення пенсійного віку.

В переважній більшості країн -- особливо яскраво це окреслене в країнах Середземномор'я -- спостерігаються значні ген-дерні відмінності в рівнях безробіття; за звичай вищим є рівень безробіття серед жінок (рис. 1.3 та 2.4). Пов'язане це передусім з нижчим в порівнянні з чоловіками рівнем освіти та кваліфікації жінок, більшій їх зосередженості на внутрішньосімейних проблемах і як наслідок -- меншою конкурентоспроможністю на ринку праці. Проте, в Україні -- як і в ряді інших країн перехідної економіки -- спостерігається протилежна ситуація. На відміну від зареєстрованого безробіття, де і досі домінують жінки, хоча їх питома вага в порівнянні з початком реєстрації значно знизилась, рівні жіночого безробіття, визначеного за методологією МОП, в Україні стабільно нижчі, ніж чоловічого [8].

Рис. 1.3. Гендерні відмінності рівнів безробіття, % робочої сили відповідної статі

Рис. 1.4. Частка осіб, що не мають роботи менше 1 місяця, в загальній чисельності безробітних за віком та статтю в Україні в 1999 році, за методологією МОП, °/о

1.2 ДІЛОВІ ЦИКЛИ

Діловий цикл означає посилення або спад економічної активності. Точніше, діловий цикл -- це коливання обсягу національного виробництва, доходів і зайнятості, що звичайно тривають від 2 до 10 років і характеризуються розширенням або звуженням виробництва в багатьох галузях економіки.

Рис 1.5. Ділові цикли і безробіття - характерна риса ринкової економіки

Які характерні риси ділового циклу? Економісти нині поділяють діловий цикл на фази. "Вершина" і "дно" позначають поворотні пункти циклу, а спад і піднесення є головними фазами. Спад у діловому циклі називають ще рецесією, яка визначається як період, в якому реальний ВНП скорочується не менш як протягом шести місяців [3]. Рецесія починається від піку, і закінчується найнижчою точкою спаду -- дном. Зауважте, що цикли різняться між собою. Немає двох цілком однакових ділових циклів. Не існує точної формули, яку можна застосувати як для руху Місяця чи коливання маятника, щоб прогнозувати тривалість ділового циклу та його фаз. Скоріше у своїй нерегулярності ділові цикли більше нагадують зміну погоди.

Хоча ділові цикли досить різні, вони мають багато спільного. Якщо надійний прогнозист у сфері економіки твердить, що насувається рецесія, то чи існують характерні риси, яких необхідно сподіватися під час рецесії?

Подаємо декілька факторів, що характеризують рецесію:

· Покупки споживачів часто різко зменшуються, а запаси автомобілів та інших товарів тривалого користування несподівано збільшуються. Фірми реагують на таку ситуацію скороченням виробництва і реальний ВНП падає. Невдовзі інвестиції фірм у заводи, устаткування також різко скорочуються.

· Попит на працю звужується, спочатку має місце скорочення середньої тривалості робочого тижня, а далі -- звільнення з роботи і зростання безробіття.

· Оскільки обсяг виробництва зменшується, то попит і поставки сировини також зменшуються, а ціни на сировину падають. Зарплата і ціни на промислові товари коливаються менше, ніж на сировину, але ці ціни зростають повільніше у роки падіння ділової активності.

· Прибутки фірм різко падають у роки рецесії. Сподіваючись цього падіння, курси акцій, звичайно, повзуть униз, бо інвестори відчувають запах спаду. Оскільки попит на кредитні ресурси звужується, процентні ставки, звичайно, також зменшуються під час рецесії.

Ми говорили про спад. Піднесення є дзеркальним відображенням спаду і кожний з розглянутих факторів діє у протилежному напрямку.

Що спричиняє ділові цикли? Хоча у даному випадку немає однозначної відповіді, ділові цикли, звичайно, є результатом змін у сукупному попиті. Типовий цикл пояснюється на рис 1.6, де зображено, як звуження сукупного попиту зменшує обсяг виробництва [3].

Нехай економіка перебуває у короткостроковій рівновазі у точці В. Далі внаслідок змін у споживчих видатках, видатках держави або фірм крива сукупного попиту перемістилася ліворуч у положення AD'. Якщо немає змін у сукупній пропозиції, то економіка досягає нової рівноваги у точці С. Зауважте, що обсяг виробництва зменшується з Q до Q' і ціни падають (або, що нині реальніше, зменшується темп інфляції).



Рис 1.6. Зменшення сукупного попиту призводить до зниження економічної активності

У разі піднесення ситуація протилежна. Крива AD переміщується праворуч, обсяг виробництва наближається до потенційного ВНП або навіть виходить за його межу, а ціни (темп інфляції) зростають [3].

Так само, як чергуються хвилі процвітання і спадів в економіці, змінюються і популярні погляди на неуникність економічних циклів.

Такі заяви надмірно оптимістичні. Більш збалансований погляд запропонував Артур Оукен: „Взагалі вважають, що рецесії можна значною мірою відвертати, як катастрофи літаків, на відміну від ураганів. Проте ми не ліквідували повністю повітряні катастрофи, і не ясно, чи маємо ми мудрість або здатність усунути рецесії, їх небезпека не зникла. Сили, що індукують періодичні рецесії, чекають свого часу”.

Досягнення макроекономіки сьогодні дають змогу урядам застосовувати монетарну і фіскальну політику, щоб попереджати перехід рецесії у застійний і глибокий спад. Марксисти чекали, що капіталізм загине внаслідок катастрофічних криз, але їх сподівання виявилися марними. Стихійний діловий цикл, що спустошував капіталізм на попередніх етапах його розвитку, нині приборкано.

2. ПРИРОДНЕ, ВИМУШЕНЕ, ЗАСТІЙНЕ ТА ПОВНЕ І ЧАСТКОВЕ БЕЗРОБІТТЯ

2.1 ПРИРОДНЕ БЕЗРОБІТТЯ

Функціонування ринкової економічної системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється найбільш ефективним в умовах існування певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіону [6-9]. Але штучна підтримка високого, економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче супроводжуються низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення економічного розшарування суспільства, зубожіння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхідністю забезпечення не-маєтних, нарешті, практично неминучі соціальні конфлікти.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту і обумовлених ними коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям.

Природне безробіття складається із фрикційного, пов'язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою [8].

Фрикційне безробіття

Існування фрикційного безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов'язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем роботи і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку.

Головною ознакою фрикційного безробіття є його короткостроковість: за звичай тривалість фрикційного безробіття не перевищує 4-5 тижнів. В США, наприклад, наприкінці 80-х років при загальному рівні безробіття 5,5-6,5% (біля 7 млн. осіб) приблизно половина була без роботи менше 5 тижнів.

В Україні фрикційне безробіття відіграє відносно незначну роль у формуванні загальних масштабів незайнятості. Так, в 1999 році тільки 2,6% безробітних (за методологією МОП) мали перерву в роботі менше 1 місяця. Істотно відрізняються тільки особи До 20 років -- частка тих, хто має перерву в роботі до 1 місяця, в загальній чисельності безробітних цього віку становить 13,3% (в цілому працездатному віку -- 2,7%). Частка безробітних до 1 Місяця є дещо вищою серед жінок, оскільки вони, як правило, мають менші вимоги до оплати праці, престижності тощо і відповідно скоріше погоджуються на запропоноване робоче місце [8].

Високий рівень фрикційного безробіття, як правило, не призводить до зубожіння охоплених ним і відповідно до суттєвої соціальної напруги в суспільстві, не викликає необхідності змінювати звичний спосіб життя. Перш за все, фрикційне безробіття відбиває як швидкі зрушення в попиті на робочу силу (насамперед, якісні), так і в її пропозиції, тобто, є ознакою динамічності ринку праці.

Інституційне безробіття

Інституційне безробіття, або безробіття очікування, безпосередньо пов'язане з державною політикою ринку праці, зайнятості, з системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги по безробіттю, поінформованістю населення щодо наявних вакансій і можливостей. Можна вважати, що Інституційне безробіття стрімко зростає з поширенням соціального компоненту в ринковій економічній системі.

Запровадження системи соціального захисту безробітних, надання їм «щедрої» допомоги на відносно м'яких умовах протягом тривалого часу сприяє тому, що певна кількість пошукувачів не погоджується на будь-яке місце роботи, а чекає того, що максимально відповідає його настановам. Фактично високий рівень інституційного безробіття є частиною тієї ціни, яку сплачує суспільство за соціальну орієнтацію економіки.

Слід підкреслити, що на відміну від інших видів, Інституційне безробіття існує тільки в зареєстрованій формі, оскільки воно так чи інакше пов'язане з виплатами соціальної допомоги [5].

Характерним прикладом є ситуація, що склалася в Великобританії в період між двома світовими війнами. Протягом 20-30-х років рівень безробіття в цій країні в середньому сягав 14% і жодного року не був нижчим за 9%. Економісти Д. Бенджамен і Л. Кочин пояснювали це передусім щедрими допомогами по безробіттю, спираючись натри факти. По-перше, збільшення сум допомоги по безробіттю супроводжувалося зростанням рівня безробіття. По-друге, рівень безробіття серед підлітків, які одержували менші суми або взагалі не мали на них права, був значно нижчий, ніж серед дорослого населення країни. По-третє, коли в 1932 році були скорочені розміри допомоги по безробіттю заміжнім жінкам, рівень безробіття серед них помітно скоротився в порівнянні з безробіттям серед чоловіків. Наведені пояснення не є беззаперечними, існують і інші точки зору, зокрема пов'язані з взаємодією політичних і економічних чинників державної стратегії. Але не викликає сумнівів, що природне безробіття безпосередньо відбиває і динаміку економіки, і щедрість системи соціального забезпечення.

Окремою частиною інституційного безробіття є реєстрація в службах зайнятості осіб, які реально не пропонують свою робочу силу на ринку праці і не потребують допомоги в працевлаштуванні, але потребують відповідної довідки для отримання інших видів соціальної допомоги. Це може бути допомога на дітей, на оплату різних послуг (житлово-комунальних, медичних, навчальних тощо) [5-6].

Аналіз ситуації в Україні доводить наявність зв'язку між зростанням безробіття та введенням тих чи інших потужних заходів адресної соціальної допомоги, які безпосередньо на безробітних і не спрямовувались. Передусім це -- запровадження Програми субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та палива. Сім'ї, які претендують на цей вид допомоги і мають в складі осіб працездатного віку, повинні представити довідки про заробітну плату, а непрацюючі -- з служби зайнятості про реєстрацію. Відповідно досить численна група осіб, які не пропонують свою робочу силу на ринку праці, не претендують на допомогу по безробіттю і не потребують працевлаштування, тобто фактично не е безробітними, почали реєструватись.

Природна норма безробіття

Цілком ясно, що природне безробіття визначається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами. М. Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного безробіття, ототожнював його норму з таким «рівнем безробіття, Що є сумісним з реальними природними умовами функціонування ринку праці».

Сучасна теорія зайнятості і ринку праці серед основних постулатів приймає норму природного безробіття для країн Західної Європи на рівні 4-5%, Північної Америки -- 6,5-7%. При цьому протягом другої половини XX сторіччя в зв'язку із глобалізацією економіки і формуванням транснаціональних ринків праці, із поширенням міграції та зростанням мобільності робочої сили, із посиленням соціального захисту безробітних, із зростанням динамічності економіки в цілому помітно зростає і природна норма безробіття.

Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3,5-4%.

2.2 ВИМУШЕНЕ БЕЗРОБІТТЯ

На відміну від природного безробіття, що як правило, е певною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність повних або часткових змін способу життя. В складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне і регіональне.

Технологічне безробіття

Технологічне безробіття формується внаслідок запровадження нових технологій, головним чином на тих виробництвах і операціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак запровадження нових технологій не лише призводить до вивільнення робочих, а й створює нові робочі місця [8]. Тобто масштаби технологічного безробіття, як правило, нижчі за скорочення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу. Так, нині в США на кожні 160 тис. Скорочених робочих місць припадає 140 тис. знов створених.

Структурне безробіття

Структурне безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби в робочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного.

Структурне безробіття на практиці проявляється в якісній невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції поза залежністю від співвідношення суто кількісних параметрів. Це призводить до принципово різних рівнів безробіття серед різних соціодемографічних і професійних груп.

Так, якщо в 1988 р. середній рівень безробіття в США дорівнював 5,5%, серед шахтарів він був значно вищим -- 7,4%.

В Україні найвищі рівні безробіття характерні для кваліфікованих робітників з інструментом і робітників сфери обслуговування та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промисловості і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслуговування внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва. В найближчій перспективі реформування аграрного сектору неминуче призведе до стрімкого зростання безробіття і серед робітників сільського господарства.

Як і в більшості інших країн СНД, в Україні, різновидом структурного безробіття є конверсійне'. Таке безробіття пов'язане з перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу та скороченням збройних сил [6].

Хоча структурне безробіття є практично неминучим супутником динамічної економіки, воно є досить хворобливим. Його розвиток примушує досить великі соціальні, професійні групи (причому практично повністю) змінювати спосіб життя, часто й місце проживання. Тому офіційні гарантії постраждалим від структурного безробіття звичайно є одним з центральних компонентів державної політики зайнятості. В тих країнах, де проблема структурного безробіття є особливо гострою, створюються спеціальні агентства, орієнтовані на визначені професійні групи населення. Так, наприклад, в Англії поряд зі службою зайнятості, що надає допомогу всьому населенню, існує спеціальна державна служба, чия увага концентрується виключно на допомозі шахтарям. Здійснюються спроби надавати дієву допомогу цим групам саме в працевлаштуванні на основі їх перенавчання, створення спеціально для них нових робочих місць, дотацій працедавцям за їх працевлаштування тощо.

Що стосується України, то Законом про зайнятість передбачені посилені соціальні гарантії для осіб, що втратили роботу в зв'язку з реорганізацією виробництва. Але згадані гарантії пов'язані переважно з додатковими розмірами допомоги і не можуть вирішити проблем зайнятості в умовах структурної перебудови. Винятком -- і до того ж позитивним -- є система перенавчання колишніх військовослужбовців.

Регіональне безробіття

Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі (рис. 2.1). Зокрема, за даними профспілки шахтарів США, в 1983 р. (рік інтенсивних структурних зрушень в економіці країни) в деяких шахтарських регіонах безробіття сягало 45-68% (в середньому по країні -- 9,6%). А в містечку Гері (штат Західна Вірджинія), де воно зросло до 90%, місцевий муніципалітет, залишившись фактично без податків і відповідно без коштів, був змушений припинити ремонт вуличного освітлення і виплату зарплати поліцейським.

Рис. 2.1. Рівень регіонального безробіття

В Україні найвищі рівні безробіття (за методологією МОП) спостерігаються на Буковині (19,2%), найнижчі -- на Вінниччині (8,2%). І хоча усталеного критерію кваліфікації безробіття як регіонального не існує, в практиці застосовується 20-25%-вий поріг. Таким чином, можна вважати регіональним безробіття тільки в Чернівецькій області.

2.3 ЗАСТІЙНЕ БЕЗРОБІТТЯ

Безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвічі [8]. Відповідно міжнародна статистика звертає увагу не тільки на загальний рівень безробіття, а й виділяє тих, хто не має роботи довгий період часу: понад 6 місяців (так зване тривале безробіття) і понад 12 місяців (застійне безробіття).

Характерною ознакою безробіття в країнах перехідної економіки с його довготривалість, застійний характер. Частка безробітних більше року в їх загальній чисельності е, як правило, істотно вищою, ніж в економічно розвинених країнах; вона віддзеркалює динамічність розвитку економіки в цілому і ринку праці зокрема і знаходиться у зворотному зв'язку з цими ознаками.

Як правило, більше страждають від перерви в роботі особи старшого віку, які все життя працювали, звикли до такого статусу, вважають його незмінним (особливо таке уявлення про гарантовану довічну зайнятість характерне для людей, чия психологія була сформована за часів адміністративно-командної економіки) і не в змозі змінити свою професію або, навіть, і кваліфікацію.

В більшості країн світу застійне безробіття більше притаманне жінкам, ніж чоловікам. В Україні ж рівні застійного безробіття -- як, власне, і всі інші показники, визначені за методологією МОП і не пов'язані з реєстрацією -- серед жінок нижчі.

Але хоча в цілому в Україні показники застійного безробіття відповідають аналогам інших країн перехідної економіки, тенденція зростання частки безробітних більше 1 року є вкрай негативною ознакою розвитку ринку праці (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Частка осіб, що шукають роботу більше 1 року, в загальній чисельності безробітних в Україні, за методологією МОП, %

2.4 ПОВНЕ І ЧАСТКОВЕ БЕЗРОБІТТЯ

З позицій окремої особи безробіття є повним тоді, коли охоплена ним людина зовсім не має роботи і відповідно -- доходів. Міжнародна методологія, що прийнята Міжнародною організацією праці, припускає можливість виключно випадкових заробітків. Якщо ж тривалість робочого періоду скорочена (чи за рахунок скорочення робочого дня, чи за рахунок скорочення робочого тижня), йдеться про часткове безробіття. Звертаючись до міжнародної методології, необхідно підкреслити, що визначення часткового безробіття принципово не припускає його тотожності з сезонною зайнятістю [10]. Сезонність притаманна досить численним виробництвам та галузям економіки, насамперед тим, що так чи інакше зв'язані з сільським господарством, риболовством, охотою, будівництвом. В цьому відношенні рекомендації МОП є цілком категоричними: сезонна зайнятість не має ніякого відношення до часткового безробіття. Хоча чисто статистичне вимірювання тривалості річного фонду робочого часу і його відповідності прийнятим в країні стандартам (тобто визначення повноти зайнятості і відповідно діагностика можливого часткового безробіття) не викликає ніяких труднощів [8].

Проблема визначення часткового безробіття має не тільки академічне, а й суто практичне значення, оскільки більшість країн світу в межах програм підтримки доходів безробітних передбачає певну компенсацію втрат від часткового безробіття. Принципи визначення компенсацій -- такі ж як і в випадку повного безробіття.

2.5 Методи боротьби з безробіттям

За низьким показником офіційно зареєстрованого безробіття не видно, наприклад, прихованого безробіття (змушений достроковий вихід на пенсію, збереження робочого місця без реального відпрацьовування і т.д.), що ставить необхідність підрахунку макроекономічних витрат росту безробіття. Така ціна росту безробіття повинна визначатися в більшій мірі не ростом компенсаційних виплат і фінансуванням програм зайнятості, а у формі втрат можливого, але не зробленого ВНП внаслідок незайнятості частини робочої сили. Відомий американський економіст Артур Оукен математично виразив співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП [12]. Закон Оукена показує, що якщо фактичний рівень перевищує природний рівень безробіття на один відсоток, то відставання обсягів ВНП складає 2,5%. Наприклад, спроби в 1953-1980 р. зменшити інфляцію шляхом росту безробіття створили для США втрати в середньому від 6 до 18% ВНП. При іншому варіанті економічної політики зайнятість населення могла б збільшитися на 4,5 млн. чоловік.[3]

Методи боротьби з безробіттям визначає концепція, якою керується уряд конкретної країни.

Пігу і його послідовники, що вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують:

· сприяти зниженню заробітної плати;

· роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття;

· державі працевлаштовувати працівників, що претендують на невисокий доход, зокрема, заохочувати розвиток соціальної сфери.

З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури .

У світі накопичений багатий досвід боротьби з безробіттям. Багато підходів до рішення цієї проблеми використовувалися на практиці наприкінці 70-х років, у не настільки уже віддаленому минулому, під час нафтових криз. Далі буде розглянутий погляд на подолання безробіття з погляду двох шкіл: кейнсіанської і монетаристської.

У 1950-х роках у політику державного регулювання застосовувалися кейнсіанські методи. Кейнсіанці вважали, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так названого "ефективного попиту" (спрощено - рівня споживання і інвестування).[3]

Недоспоживання виражається в тому, що в міру підвищення доходів у споживача в нього в силу психологічних факторів "схильність до заощадження" перевищує "спонукання до інвестицій", що призводить до спаду виробництва і безробіття.

Таким чином, кейнсіанці, показавши неминучість кризи саморегулюючої економіки, указували на необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості.

Насамперед варто підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи інвестиції. Неокейнсіанці вводять поняття "мультиплікатор зайнятості", що розглядається як приріст усієї зайнятості стосовно первинної зайнятості в галузях, сильно взаємозалежних один з одним, у які зроблені інвестиції.[5]

Відповідно до поглядів автора "Загальної теорії", "справжня" інфляція виникає тільки тоді, коли економіка країни досягає рівня повної зайнятості, до цього моменту ріст грошової маси впливає не на рівень цін, а на обсяг виробництва. Невелика ("повзуча") інфляція має, з погляду кейнсіанців, корисний ефект, супроводжуючи зростання виробництва і доходу.

У 60-х роках прихильники кейнсіанського підходу використовували криву Філліпса, для того щоб тримати в полі зору безробіття й інфляцію і враховувати їхній негативний вплив у довгостроковому плані.

Монетаристи виступили проти кейнсіанського тлумачення кривої Філліпса як простого і доступного рішення проблеми вибору цілей економічної політики. Інфляція не розглядається ними як "неминуча плата" за досягнення високого рівня зайнятості. У 1967 році М. Фрідмен висловив думку про існування "природного рівня безробіття", що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений мірами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати зайнятість вище її "природного рівня" за допомогою традиційних бюджетних і кредитних методів збільшення попиту, то ці міри будуть мати короткочасний ефект і приведуть лише до росту цін.

З позиції монетаристів, чим вище темпи інфляції, тим у більшому ступені учасники відтворювального процесу враховують у своїх діях майбутній ріст цін і намагаються його нейтралізувати за допомогою спеціальних застережень у трудових угодах, контрактах і т.д. Отже, з часом стимулюючий ефект інфляції, на який робили наголос кейнсіанці, слабшає. Щоб активізувати виробництво, уряд змушений прибігати до додаткових скачків інфляції, що веде до більш великих доз дефіцитного фінансування з бюджету. Бачачи "безглуздість" політики стимулювання попиту, Фрідмен вважав нераціональним досягнення повної зайнятості.[5]

Серед аргументів монетаристів із приводу неспроможності кейнсіанської політики ставився акцент на непередбачуваність результатів державного втручання через великі затримки в проявленні ефекту цих мір. Пізніше монетаристи вказували також на ефект витіснення приватних інвестицій унаслідок відтоку матеріально-грошових ресурсів у сферу державних операцій: те, що виграє господарство від збільшення держінвестицій, воно втрачає через скорочення вкладів із приватного сектора.

Однак при усіх своїх позитивних рисах теорія природної норми безробіття знімає з капіталізму відповідальність за долі мільйонів безробітних і повідомляє недостачу вакантних робочих місць результатом "вільного вибору" людей, що добровільно відмовляються брати участь у трудовому процесі.

Монетаристські методи регулювання зайнятості досить радикальні, але не несуть у собі в той же час адекватної ефективності. Монетаристи обвинувачують робітників у тому, що вони утримуються від роботи й одержують компенсацію у вигляді допомог. Звідси рекомендації скасувати ці допомоги, щоб змусити людей працювати. Монетаристи пропонують відмовитися від стимулювання економічного росту шляхом збільшення попиту. Однак політика обмеження попиту може викликати непорівнянні втрати для народного господарства.

Однак, існує ще один шлях рішення цієї проблеми - через створення могутньої сервісної системи по роботі з кадрами...

Загальновідомо, що основа функціонування будь-якої економіки - це трудові ресурси. Фрази типу "кадри вирішують все" і т.д., зведені в ранг ідеологічних гасел, зайве тому свідчення.

В Україні спостерігаються сьогодні переміщення в економічній обстановці, які неминуче супроводжуються міграцією фахівців. Разом з тим, незважаючи на те що зараз багато говорять про актуальність питань працевлаштування, підбору кадрів і моніторингу трудових ресурсів, реальний перехід від слів до справи, тобто організація повномасштабної сервісної служби по роботі з кадрами, являє собою неясну перспективу. Обсяг потенційного ринку робочої сили, розширення потреби у фахівцях, міграція кадрів, зміна статусу фахівців і ряд інших факторів істотно обтяжують діяльність з актуалізації пропозицій та попиту на сучасному ринку праці. В результаті цього працевлаштуванням, пошуком, підбором кадрів і полюванням за головами на професійному рівні сьогодні займаються трохи рекрутингові компанії і невелике число бірж праці.

Сьогодні без інтегрального використання високотехнологічних рішень домогтися успіху на ниві підбора кадрів неможливо. Причому звичайних рішень типу роботи з базами даних у цій прикладній області явно недостатньо - наприклад, дуже складно формалізувати і заздалегідь вгадати, які навички чи особисті якості потенційних працівників будуть цікаві компаніям через півроку, рік. А скласти адекватний портрет як наймача, так і претендента тільки на основі резюме, анкети чи навіть однієї особистої бесіди буває дуже важко.

Існує також інша структура кадрового бізнесу, найважливішими принципами якої є:

· виявлення потреб клієнта - компанії чи організації, що бажає набрати персонал;

· пошук претендентів на вакантні місця;

· виявлення найбільш придатних кандидатів;

· надання клієнту інформації з обраних фахівців;

· організація зустрічей;

· дотримання гарантійних зобов'язань.

Крім агентств на ринку трудових ресурсів працюють ще біржі праці, які прислідують трохи іншу мету - знайти людині роботу, у той час як для агентств головне забезпечити компанію співробітниками. Процес підбора кадрів починається з зустрічі консультанта кадрової компанії з клієнтом і визначення вимог, поставлених до потенційних працівників. Відповідно до висунутих умов відбувається підбір претендентів по базі даних. Якщо в базі немає потрібних працівників, то пошук ведеться іншими шляхами, наприклад через оголошення в пресі.

Реальне життя, однак, найчастіше вибивається з цієї схеми. Наприклад, іноді приходиться "на місці" конкретизувати потреби клієнта і разом з ним розбиратися, хто ж у дійсності потрібен. А часом мало буває пояснити, які взагалі маються фахівці на нинішньому ринку, який рівень їхньої оплати, попит на кожну професійну групу - інакше кажучи, представити клієнту докладну консультацію. А для цього треба як мінімум володіти актуальною інформацією, стежити за станом різних сегментів ринку - обробляти масу різнопланових даних, представлених у всіляких формах [14].

Процес підбора претендентів аж ніяк не простий. Робота з резюме і пошук серед можливих претендентів - це тільки мала частина кадрового бізнесу, що відрізняється різноманіттям форм. У цьому бізнесі існує багато форм роботи. Можна просто пересилати замовнику резюме - і нехай сам розбирається, просіває, домовляється з кандидатами, робить професійний добір. Можна провести попередню роботу з претендентами за допомогою опитування, і виготовити напівфабрикат - пакет з документами на більш-менш придатних співробітників. Працювати можна як з активними аплікантами - шукаючими в даний момент роботу, так і з пасивним резервом, що складається з фахівців, що потрапили в поле зору агентства, але в даний момент уже працевлаштованих. Існує також практика, відповідно до якої інформація, що один раз надійшла, про фахівця назавжди залишається в базі агентства; більш того, за динамікою розвитку його кар'єри менеджери агентства ведуть постійне спостереження. Час від часу вони дзвонять даному фахівцю, задаючи питання типу: як справи, чи все в порядку, які зміни відбулися в кар'єрі, а також ведуть огляд періодичної преси (до речі, до питання про користь активних виступів у спеціалізованій і суспільно-політичній пресі), аналізують відзиви і рекомендації інших клієнтів агентства.

Не виключена ситуація, коли інформація про одного й того самого фахівця попадає в банки даних різних рекрутингових компаній. Така увага може показатися нав'язливою, однак, за умови дотримання конфіденційності, вона свідчить про те, що даний фахівець на очах, він котирується, про нього пам'ятають і готові запропонувати якісь інші варіанти. І навпаки, якщо тобі не подзвонили, значить ти нікому не цікавий, тобто є привід задуматися. До речі, на Заході норма - один дзвінок за день фахівцям дефіцитних спеціальностей, а якщо більше, то ти на хвилі, і можна сподіватися на черговий крок у кар'єрі. Усе це, як говорили раніше, формує впевненість у завтрашньому дні, а нудотна, на перший погляд, діяльність рекрутингової компанії сприяє згладжуванню соціальної напруженості в суспільстві і створенню цивілізованого ринку робочої сили.

Дуже важливі в роботі кадрового агентства результати особистої бесіди з кандидатом і її наступний аналіз із залученням усієї наявної в розпорядженні консультанта інформації. Збір цієї інформації може відбуватися через колег чи нинішнього керівника даного фахівця. Сюди ж входить і перевірка резюме по ключових параметрах: місця роботи, з'ясування справжніх причин звільнень і т.д. З людиною працюють кілька консультантів, що виключає неминучий у спілкуванні людей суб'єктивізм і дозволяє сформувати об'єктивний портрет претендента. Тут важливо зібрати воєдино окремі записки, різні звіти про бесіди, зроблені різними консультантами в різний час, підготувати інформаційний пул, достатній для проведення справжньої експертної оцінки. Проблеми можуть виникнути навіть при обробці досить стандартної, але маючої не більш 30% полів анкети з чітко визначеними правилами заповнення, що практично неможливо заздалегідь визначити [14].

Аналіз ринку по публікаціях у пресі, прогноз розвитку галузей на предмет активності як клієнтів, так і фахівців, що вивільняються в результаті, скажімо, серії банкрутств - усе це здійснено лише при наявності творчого підходу. Ясно, що працювати приходиться зі споконвічно неформалізованим, величезним обсягом інформації. Щоб скорегувати дефіцит агентства, вам можуть порадити пройти перенавчання, тому треба постійно стежити за цим ринком і підтримувати партнерські відносини із суміжними областями, як ось: навчання, маркетингові дослідження. Не можна забувати і про зовнішні проблеми, наприклад конкуренцію з іншими агентствами, що стимулює пошук нових методів боротьби за замовника. Так, надавши додаткові послуги, можна виконати роботу оперативніше і краще. Іноді зайві зусилля можуть виявитися навіть важливішими, ніж сам результат - замовник залишився задоволений тим, що в коло пошуку потрапили всі доступні фахівці, у роботі не було збоїв, а агентство зробило все можливе, щоб одержати необхідні дані про сформований на даний момент ринок праці. І нарешті, з огляду на те, що Україна вже давно стала членом міжнародного співтовариства, і, отже, замовники і фахівці вправі поширювати свої інтереси за межі країни, рекрутингові агентства повинні мати контакти з закордонними компаніями, що займаються аналогічним бізнесом.

Дана система є не тільки теоретично, але і практично обґрунтованою - вона уже виправдала себе в Росії і країнах Прибалтики.

3. РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

3.1 Аналіз зарубіжного досвіду РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ

Стан та розвиток ринку праці тієї чи іншої країни, а також ступінь та методи його регулювання з боку держави обумовлені різними за своїм характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями соціально - економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою суспільства і, нарешті, глобальними тенденціями у сфері зайнятості.

В Україні спостерігається прагнення використовувати окремі аспекти світового досвіду, вириваючи їх із конкретного соціально - економічного середовища незважаючи на їхній тісний взаємозв'язок з іншими сегментами суспільного життя. Зрозуміло, що всі державні заходи на ринку праці мають бути взаємопов'язаними у концептуальному, інституційному та правовому аспектах.

У країнах з розвинутою економікою існують різні методи державного регулювання ринку праці. Так, американський ринок праці відносно вільний від заходів державного регулювання. В його основу покладено концепцію індивідуальної відповідальності працівника за придбання не обхідної на ринку праці кваліфікації і забезпечення її пристосування до умов, що існують на ринку праці. Американський ринок праці відрізняє порівняно високий рівень безробіття (число осіб, що побували в числі безробітних протягом року порівняно велике) [12]. Ймовірність позбавлення робочого місця не за власним бажанням в США вдвічі вища, ніж у європейських країнах, однак тривалість періоду безробіття найчастіше не перевищує кількох тижнів. Лише 12 - 15 % безробітних знаходяться в цьому стані більше трьох місяців. Головною метою політики держави на ринку праці американці вважають зростання рівня заробітної плати працівників та перепідготовку робочої сили. В системі регулювання зайнятості США важливим напрямом є формування попиту на робочу силу. Держава впливає на соціальну поведінку підприємців через систему економічних, адміністративних, законодавчих та організаційних заходів. Найпоширенішими є економічні заходи: надання кредитів для зменшення витрат виробництва, що пов'язані з наймом, підготовкою людей, які не працювали тривалий час [10].

У Великобританії політика зайнятості охоплює систему соціального забезпечення, організацію професійного навчання та працевлаштування, розповсюдження інформації про ринок праці, створення фондів страхування від безробіття.

В Японії поряд з великою кількістю законодавчо визначених правил поведінки суб'єктів на ринку праці досить великі можливості адаптації зайнятих у рамках підприємств. Регулююча функція держави поєднується тут із гнучкими рішеннями на рівні фірм. Основною формою адаптації є внутрішнє перегрупування робочої сили в межах фірми, резервування і систематична внутрішньо фірмова перепідготовка. Особливість ринку праці в Японії є опікування найманого працівника працедавцем. Фундамент японської моделі ринку праці - це довічний найом, який передбачає гарантії зайнятості аж до пенсійного віку.

Все сильніший інтерес викликає державна політика зайнятості в Китаї. Вона цікава тим, що заснована на централізованому регулюванні зайнятості на державних підприємствах і значній свободі цього процесу в приватному секторі. Завдяки такому підходу в Китаї, незважаючи на величезну чисельність трудових ресурсів, підтримується невисокий рівень безробіття. Одним із напрямів його регулювання є практика створення додаткових робочих місць для надлишкової робочої сили на тому самому підприємстві, і це стримує масштабні вивільнення.

У західноєвропейських країнах діє широкий спектр різних форм державного регулювання і обмеження функціонування ринку праці. За їхньою допомогою держава забезпечує збалансованість під час формування кількісної й структурної рівноваги на ринку праці і гарантує соціально - економічне забезпечення безробітним. У свою чергу, в рамках західноєвропейської моделі можна виділити основні типи функціонування ринку праці залежно від сталих взаємин між державою, роботодавцями і профспілками; ступеня втручання держави в ринкові процеси, а також обсягу і структури правових норм. Наприклад, для Німеччини характерним є високий рівень розвитку корпоративізму і комплексний характер державного регулювання. Ринок праці групи Північних країн (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія і Швеція) характеризується активною політикою на ринку праці, для якої є характерним підвищення професійної і регіональної мобільності трудових ресурсів за допомогою державних програм перенавчання звільнених працівників, датування процесу переселення і розвиненість послуг служб зайнятості [16]. Розглянемо детальніше основні елементи державної політики на ринку праці у Швеції:

· непрямі податки на товари та послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств;

· рівність оплати рівної праці поза залежністю від фінансового стану підприємства;

· сполучення низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок підприємствам на утримання неконкурентоздатних працівників;

· селективна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально необхідні послуги.

Всі західноєвропейські країни відрізняються високим ступенем державної присутності на ринку праці і соціального захисту безробітних. Згідно з даними Міжнародної Організації Праці у середньому по Європі частка достроково безробітних становить близько 40% їхньої загальної чисельності. Порівняно з більшістю західноєвропейських держав із соціальною ринковою економікою американський ринок праці виглядає більш динамічним, про що свідчать основні параметри безробіття, наведені в наступній таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Показники безробіття у деяких державах з ринковою економікою в 90-х роках XX століття, %.

Показник	США	Франція	Великобританія	Данія	Швеція
Рівень безробіття	6,1	12,6	9,2	5,8	1,4
Рівень довготривалого безробіття	1,2	8,1	5,2	4,6	0,5
Рівень звільнень	2,4	4,1	1,5	1,7	0,7

Під тривалим безробіттям відповідно до американського стандарту розуміється безробіття тривалістю більше 13 тижнів. Рівнем довготривалого безробіття є відношення чисельності довгостроково безробітних до сукупної робочої сили. Рівень звільнень - відношення чисельності звільнених до сукупної робочої сили.

Порівняльний аналіз організації ринку праці в різних країнах не дозволяє зробити однозначного висновку про безпосередній взаємозв'язок ступеня державного втручання в ринкові процеси в сфері зайнятості та динаміки основних параметрів безробіття [10]. Прикладом може бути Американський ринок праці зі слабкою регулюючою роллю держави та ринок праці Швеції, де роль держави в керуванні процесами зайнятості порівняно велика.

Політика зайнятості знаходиться на перетині двох сфер діяльності держави - соціальної підтримки населення і раціоналізації зайнятості. Звідси виникають дві складові - активна та пасивна політика зайнятості. До інструментів першої належать: організація системи перепідготовки кадрів та підвищення їхньої кваліфікації, допомога в пошуку роботи, впровадження програм працевлаштування і сприяння найму, фінансова допомога новоствореним підприємствам, організація громадських робіт. Засоби пасивної політики передбачають різні форми державного соціального захисту та допомоги по безробіттю (впровадження програм соціального страхування від безробіття, виплати допомоги безробітним з коштів державного бюджету, соціальна допомога частково безробітним) [11].