Конкуренція в сучасній економіці України

ПЛАН:

ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ, ЯК ЕКОНОМІЧНОГО ПОНЯТТЯ

1.1 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КОНКУРЕНЦІЇ. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

1.2 ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ОСНОВНИХ НАУКОВИХ ШКІЛ ЩОДО КОНКУРЕНЦІЇ

Розділ 2. ТИПИ Й ВИДИ КОНКУРЕНЦІЇ

2.1 ДОСКОНАЛА І НЕДОСКОНАЛА КОНКУРЕНЦІЯ

2.2 ВНУТРІШНЬОГАЛУЗЕВА ТА МІЖГАЛУЗЕВА КОНКУРЕНЦІЯ

2.3 ЦІНОВА І НЕЦІНОВА КОНКУРЕНЦІЯ

Розділ 3. КОНКУРЕНЦІЯ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

3.1 УДОСКОНАЛЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3.2 АНТИМОНОПОЛЬНА ПОЛІТИКА КРАЇНИ. ЗАЛИШКИ ЧИСТИХ МОНОПОЛІЙ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Величезне значення, яке має конкуренція для найглибших основ функціонування ринкової економіки настільки очевидно, що його немає сенсу доводити.[1; с. 4]

У всі часи економічне суперництво виступало рушійною пружиною суспільно - господарського розвитку і прогресу. Між тим економічне суперництво виражається у двох історичних формах: капіталістичній конкуренції і соціалістичному змаганні. Перша характерна для товарної економіки ринкового типу, а друга - для адміністративно - командної економіки.[2; c. 5] Наразі найпопулярнішою є ринкова економічна система, і багато країн впевнено до неї крокують. Вона найяскравіше відображає економічну природу конкуренції, її типи й види. Наша країна, виплутавшись з міцних сітей планувальної економіки Радянського Союзу, знаходиться на порозі ринкової. Тобто, ми, також, маємо змогу розглянути конкуренцію та конкурентоспроможність на прикладі національної економіки.

Проблеми теорії економічної конкуренції мають підвищений інтерес не тільки для держав, а й для фірм, домогосподарств та й, навіть, кожної молодої людини, яка закінчує ВНЗ і розпочинає свою трудову діяльність за обраною професією. Конкуренція стосується й зачіпає інтереси банкірів, економістів, менеджерів, програмістів, математиків, агрономів, зоотехніків, інженерів тощо, які працюють в умовах ринкових відносин і впливу законів попиту та пропозиції.[2; c. 5]

Ще пару десятиліть тому конкуренція не була такою посиленою я к зараз. В деяких галузях господарства вона взагалі була відсутньою. Ринки були захищені, а домінуючі підприємства чітко визначеними. І навіть там, де існувало суперництво, воно було не настільки жорстоким як в даний момент. Підвищення конкуренції стримувалось безпосередньо втручанням урядів відповідних країн.[3; c. 21] Тепер, навпаки, країни стимулюють свою діяльність в боротьбі з монополіями, проводячи так звану антимонопольну політику.

Як відомо, економіку поділяють макро- та мікроекономіку, що функціонують в залежності від взятого масштабу. Але конкуренція не може бути віднесена тільки до мікроекономіки або тільки до макроекономіки, вона ж охоплює багато проблем обох дисциплін. В центр ваги постійно перебуває фірма, як головний господарюючий суб'єкт ринкової економіки. І саме через фірму, через мотиви її поведінки, стратегію конкурентної боротьби і т.д., описуються господарські процеси, що йдуть у загальнонаціональних масштабах. З відомим ступенем умовності можна сказати, що теорія ринкової конкуренції - це макроекономіка, побачена крізь призму мікроекономіки. [1; c. 5]

Ось і в нас почала будуватись конкуренція на мікрорівні. Здобувши державну незалежність, Україна розв'язує важливі завдання - формування культурного, політичного, наукового життя. Але надзвичайно важливе завдання є створення економіки, спроможної забезпечити гідне життя народові. Тому,як вже зазначалось, Україна здійснює перехід до ринкової економіки. В процесі цього переходу відбуваються глибокі зміни в різних сферах економічного життя. Однією з найвагоміших змін є те, що конкуренцію в роки незалежності почали розглядати, як важливий інструмент мікроекономічного аналізу.

Отже, однією зі складових цієї курсової роботи, є характеристика конкуренції в національній економіці. Так як нашу економічну систему важко назвати чисто ринковою, то конкуренцію потрібно розглянути з різних сторін. Тобто тут зосереджуються різні види конкуренції: починаючи від чистих монополій і закінчуючи найпопулярнішою досконалою конкуренцією. Наша мета - розібратися з розвитком конкуренції в нашій країні та розвитком конкурентоспроможності українських фірм на світовому ринку. Також ми можемо дослідити вплив держави на національну економіку, її роль у формуванні конкуренції, вплив антимонопольної політики законодавчого уряду України. З недавніх часів впливати на конкурентоспроможність національних продуктів на світовому ринку та конкуренцію взагалі, став вступ України до світових економічних організацій. Тож про це все та багато іншого ми зможемо докладно дізнатись з третього пункту даної курсової роботи.

Конкуренцію можна поділити на два види:

1. Конкуренція, сформована на основі впливу держави на економіку. Так звана контрольована, недосконала конкуренція.

2. Конкуренція, сформована у ринковій економіці. Так звана досконала неконтрольована, конкуренція.

Тож зазначу, що ще до введення термінів «досконала» і «недосконала» конкуренція, відбувалось суперництво між різними стародавніми економічними школами. Одні з них доводили несумнівну ефективність та досконалість першої конкуренції, а інші - відповідно другої. Тож саме економічні школи можна назвати основоположниками всесвітньо відомого на даний момент поділу конкуренції. Не останню роль в поділі зіграли відомі англійські економісти Адам Сміт та Кемпбелл Макконнелл. Тому характеристиці економічних шкіл та основним елементарним поняттям конкуренції присвячено розділ 1.

З розвитком конкуренції, вона збільшилась в прямому значенні. Тобто слово «конкуренція» є загальним, а для точнішого визначення тої чи іншої конкуренції потрібно знати її вид, тип та місце розташування. Вони допомагають визначити основну стратегію фірми в умовах конкуренції відповідно до структури ринку.(Розділ 2)

Вивчивши та проаналізувавши даний матеріал, можна визначити най ефективнішу стратегію конкуренції для будь-якої фірми, що зможе підвищити на неї попит і, таким чином, максимізувати прибуток. Дізнавшись докладніше про конкуренцію, будь-яка людина, навіть не будучи при цьому якимось магнатом чи звичайним підприємцем(робочим в сфері економіки),почне використовувати її закони буденних відносинах, адже конкуренція зосереджується у всіх сферах життя, починаючи з соціально-суспільної і закінчуючи політичною.Ми з нею зустрічаємось кожного дня,чи то на семінарі по політекономії,чи то при вході у вагон в метро в час пік. Тож всі ці випадки можна охарактеризувати як конкуренцію.

Я пропоную розглянути три наступні розділи щодо конкуренції та зробити висновок.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ, ЯК ЕКОНОМІЧНОГО ПОНЯТТЯ

1.1 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КОНКУРЕНЦІЇ. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

У сучасних умовах є гостра необхідність у поглибленні теоретичних досліджень конкуренції як головної ознаки, необхідного та важливого елемента сучасної економіки. Термін «конкуренція» походить від латинського слова «concurere», що означає «зіштовхування».[4; c. 818]

Інструментарієм наукового пізнавання теорії економічної конкуренції є сучасні понятійно-категоріальний та методологічний підходи. Постійно-категоріальний підхід охоплює сукупність понять та основних категорій ,концепцій, зокрема таких, як: конкуренція, закон конкуренції, конкурентоспроможність, конкурентне середовище, конкурентна політика, конкурентна стратегія тощо. В економічній науці конкуренцію тлумачать по-різному, що пов'язано із значним зацікавленням цією проблемою з боку науковців та економістів.

Словникова й енциклопедична література пояснює конкуренцію як: суперництво в будь-якій галузі, боротьбу за досягнення кращих наслідків; боротьбу між приватними підприємцями за вигідніші умови виробництва й збуту товарів при товарному виробництві[2; c. 7]; економічне суперництво і боротьбу між приватними і колективними товаровиробниками та продавцями товарів і послуг за якнайвигідніші умови їх виробництва і збуту, за привласнення найбільших прибутків, у процесі якого стихійно регулюються пропорції суспільного виробництва.[4; c. 818]

Нині немає єдиного тлумачення економічної конкуренції, наукові визначення характеризуються різними підходами:

За першим підходом, конкуренцію визначають як змагання економічних суб'єктів за кращі результати на ринку. Конкуренція - суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт і послуг щодо задоволення інтересів, пов'язаних із продажем продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.[5; c. 206]

За другим підходом, конкуренцію розглядають як елемент ринкового механізму, який дозволяє зрівноважити попит і пропозицію, скоординувати, узгодити поведінку різних суб'єктів ринку. Конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною господарського механізму, конкуренція діє через попит, пропозицію і ціну.[2; c. 8]

За третім підходом, конкуренцію розглядають як критерій, за яким визначається тип структури галузевого ринку. Якщо можливість впливу на загальні умови ринку мінімальні, то йдеться про досконалу конкуренцію, якщо ж підприємці мають змогу певним чином впливати на загальні умови ринку - це свідчить про наявність однієї з форм недосконалої конкуренції.[6; c. 18]

У сучасній науці можна натрапити й на інші, оригінальніші пояснення економічної конкуренції. Конкуренція є дуже тонким і гнучким механізмом регулювання вільного ринку, допомагає фірмам миттєво реагувати на будь-які зміни ринкової кон'юнктури.[7; c. 67]

Юридична наука тлумачить конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку.

Отже, економічна конкуренція - це особливий вид ділових стосунків між суб'єктами господарювання сучасних організацій, маркетингових та управлінських інструментів для досягнення поставлених фінансово-економічних цілей. [2; c. 9]

Сутність конкуренції повніше розкривається у притаманних їй позитивних та негативних рисах, виділення яких відповідає вимогам принципу суперечності.

Позитивними сторонами конкуренції, що значною мірою відтворюють позитивні сторони ринку, є такі:

Внаслідок боротьби, суперництва і змагальності (така змагальність має місце передусім між найманими працівниками) конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи; а отже, сприяє науково-технічному прогресу суспільства;

Конкуренція змушує покращувати якість продукції, її асортимент, обслуговування споживачів тощо;

Конкуренція змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці, покращення трудової дисципліни та ін.;

Конкуренція змушує знижувати та вирівнювати ціни, підвищувати прибутковість підприємницької діяльності;

Конкуренція стимулює перелив капіталів між галузями внаслідок гонитви за максимальними прибутками і таким шляхом активізує проведення структурних реформ в економіці та ін.;

До негативних рис конкуренції належать такі:

Конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який, у свою чергу, призводить на певному етапі до виникнення монополій(до них ми згодом повернемось);

Внаслідок боротьби за ринки збуту товаровиробники розширюють масштаби виробництва, випускають надмірну кількість товарів, що призводить до криз перевиробництва;

Конкуренція посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати, що знижує платоспроможний попит населення ;

Внаслідок конкуренції та змагальності між найманими працівниками зростає інтенсивність їхньої праці, що сприяє зростанню армії безробітних, масштаби якої негативно впливають на становище зайнятих працівників;

Використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства;

Міжнародна конкуренція, що з боку транснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупу тощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах;

Використання гіпертрофованої реклами та деяких інших видів маркетингової діяльності підприємств у їхній боротьбі за споживачів призводить до зростання вартості товарів і послуг.

Співвідношення між позитивними та негативними сторонами конкуренції залежить від форм і методів конкурентної боротьби.[8;c.128-129]

Сучасна економічна наука розглядає конкуренцію як економічну категорію, наділену певними функціями: досягнення збалансованості між попитом і пропозицією; стимулювання впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво; визначення вартості товарів і формування ринкової ціни; вибору найбільш ефективних форм власності та господарювання через механізм фінансового банкрутства.

Виділяють такі функції конкуренції, що визначають її роль у економіці[5; c. 209]:регулювання - щоб перемогти, підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач; мотивації - підприємець, що пропонує кращу за якістю продукцію або виготовляє її з меншими витратами, одержує винагороду у вигляді прибутку; розподіл - конкуренція дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їх ефективного внеску; контролю - конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства.

Нині особливо важливими є функція порівняння і функція селективності. Суть функції порівняння полягає в тому, що конкуренція є інструментом виявлення найбільш економічно дієздатних фірм, дозволяє, зважаючи на подібності, проаналізувати діяльність фірми та її конкурентів. Це впливає на діяльність фірми, яка усвідомлює право вибору споживача не на її користь, а на користь фірми-конкурента.

Суть функції селективності полягає в тому, що конкуренція сприяє вилученню з ринку фірм, які неспроможні пропонувати продукцію, що відповідає належному рівню якості і ціни, сервісному обслуговуванню. Конкуренція виступає своєрідним каталізатором фірм, діяльність яких не відповідає сучасним вимогам ринку.

Попередні функції можна доповнити ще однією - функцією страхування: якщо фірма(постачальник, продавець тощо) пропонує неякісну продукцію, працює зі зброями, призупиняє свою діяльність, тоді споживач може звернутися до іншої фірми, продукція якої задовольнить його потреби. Тобто фірми-конкуренти страхують безпеку споживача при отриманні бажаної продукції та вигоди.

Безпосередньо пов'язаною і похідною від конкуренції є категорія конкурентоспроможності, яку, зазвичай, трактують як здатність суб'єктів економічної діяльності витримувати конкурентну боротьбу на ринках економічних благ, швидко й ефективно пристосовуючись до нових умов господарювання. Ця економічна категорія має зміст лише за умов конкуренції, лише розвиток конкурентних відносин створює умови для зростання конкурентоспроможності різноманітних об'єктів. Так, посилення конкуренції серед підприємств сприяє підвищенню конкурентоспроможності їх продукції. Успіх підприємства у конкурентній боротьбі визначається рівнем його конкурентоспроможності.

Термін «конкурентоспроможність» аналізують залежно від застосування економічного об'єкта: до національної економіки в цілому. Галузі, підприємства чи продукції. Для системного аналізу доцільно виділити зовнішню та внутрішню конкурентоспроможність. Зовнішня конкурентоспроможність - здатність продавати товари та послуги на світових ринках, наявність у структурі експорту достатньої кількості продукції, яка забезпечує стійкість платіжного балансу країни. Як характеристику зовнішньої конкурентоспроможності у світовій практиці застосовують коефіцієнт виявлених порівняльних переваг. Внутрішня конкурентоспроможність - продаж на внутрішньому ринку, що конкурує з імпортом та іншими вітчизняними товарами, які забезпечують разом з експортом необхідний рівень зайнятості та доходів населення.[2; c. 10-11] Ми ще вернемося як до зовнішньої, так і до внутрішньої конкуренції коли будемо розглядати конкуренцію і конкурентоспроможність на прикладі нашої країни. А зараз давайте розглянемо в чому полягає проблема конкурентоспроможності!

Прибутковість галузі залежить від цін продукції, яку вона продає, цін факторів виробництва, заробітної платні та продуктивності. За заданих величин основного капіталу в галузі та виробничої функції норма прибутку на капітал (прибутковість) залежить від цін на продукцію та номінальної заробітної платні в галузі. Зростання продуктивності підніме прибутковість за заданих цін і рівня зарплати. Якщо ж, однак, заробітна плата зростатиме швидше, ніж ціни на продукцію, яку продають, прибутковість знизиться, а обсяги виробництва в галузі та зайнятість теж, найімовірніше. Падатимуть. Зростання цін на фактори виробництва також знижує прибутковість за заданих цін на кінцеву продукцію, рівня зарплати та продуктивності.

Розглянемо модель з експортними товарами (Х), імпортними товарами (М), товарами, якими не торгують на зовнішньому ринку (N), без вироблених факторів виробництва. Використовуючи цю модель для вирішення проблеми конкурентоспроможності, можемо вибирати поміж трьома такими ситуаціями:

Ситуація І репрезентує проблему конкурентоспроможності в певному секторі. Прибутковість Х (або М) знижується, і це перекривається зростанням прибутковості М(або, відповідно, Х). Прибутковість знижується всередині сектора товарів, якими торгують, але середня прибутковість товарів, якими торгують, не обов'язково знижується. Завжди є ті, хто виграє, і ті, хто програє. Втрата конкурентоспроможності обмежується сектором, з розподілом конкурентоспроможності між експортними і імпорт-конкурентними галузями, і не означає загального падіння конкурентоспроможності для цілої держави. Коригувальними заходами є девальвація національної валюти для стимулювання експортних або імпорт-конкурентних галузей.

Ситуація ІІ репрезентує проблему реального поцінування. Тут знижується середня прибутковість товарів, якими торгують, а не середня її величина для всієї економіки. З'являється дефіцит поточного рахунку або зростає попередній дефіцит. Це може бути пов'язано з реальним поцінуванням - внутрішні ціни товарів, якими торгують, падають відносно тих, якими не торгують. Прибутковість товарів, якими торгують (як Х, так і М), тоді падає, а товарів, якими не торгують (N), зростає. Знову є ті, хто програв, ті, хто виграв, і хоча загальна прибутковість не обов'язково знижується, можна стверджувати, що країна стала менш конкурентоспроможною на міжнародному рівні. У секторі товарів, якими торгують, спостерігається загальна втрата конкурентоспроможності країни.

Ситуація ІІІ репрезентує зниження національної прибутковості. Тут знижується як прибутковість товарів, якими торгують (Х та М), так і товарів, якими не торгують (N), а обсяги виробництва всіх галузей падають. Це означає загальноекономічну проблему низьких або спадних темпів зростання продуктивності. Відповідне зниження валютних курсів може перекрити низькі або спадні темпи зростання продуктивності й тим самим втримати конкурентоспроможність сектора товарів, якими торгують. Як ми знаємо, певні валютні курси разом із відповідною політикою поглинання можуть утримувати внутрішній та зовнішній баланс. За правильного коригування валютних курсів прискорення зростання продуктивності за кордоном не зменшить конкурентоспроможність внутрішніх галузей. Більше того, треба зауважити, що темпи зростання реальних доходів у вітчизняній країні залежить від темпів зростання національної продуктивності, а не від відносного зростання продуктивності між країнами.

Реальні доходи країни залежать від високого і швидко зростаючого рівня продуктивності, але це збільшення продуктивності має реалізуватися через діяльність приватних фірм. Якщо підприємствам необхідно підвищити продуктивність, потрібні сприятливі макроекономічні та мікроекономічні чинники. Перш ніж намагатися досягти загальної ефективності, менеджмент має провести аналіз макроекономічного середовища.

Найважливішими макроекономічними чинниками національної продуктивності є:

Норма національних заощаджень та інвестування;

Відсоткові ставки та вартість капіталу;

Валютні курси;

Інвестиції в освіту та підготовку кадрів;

Матеріальна інфраструктура країни;

Не інфляційна економіка.

Майбутня продуктивність залежатиме від інвестицій, зроблених сьогодні. Під «інвестицією» ми розуміємо будь-яке використання теперішніх ресурсів з метою отримання майбутньої віддачі. Тому інвестиції охоплюють не лише витрати бізнесу на завод чи устаткування, а й використання суспільних благ для вдосконалення матеріальної інфраструктури держави (мережі транспорту та комунікацій). Капіталоутворення може бути розширене до інвестицій у людський капітал з допомогою освіти та підготовки кадрів. Фінансування науково-дослідних робіт також є інвестицією.

Однак для досягнення високої норми національного інвестування потрібно мати високу норму національних заощаджень. Фірма отримує інвестиційні кошти або позичаючи, або продаючи активи, або акумулюючи власні нерозподілені прибутки. Якщо країна має високий рівень національного споживання, вона не може досягнути високої норми національних заощаджень. Що вища досягнута фірмами норма окупності капіталовкладень, то меншими будуть інвестиції за високої вартості капіталу.

Висока вартість капіталу спонукатиме фірми заміщувати капітал працею, а зі зменшенням відношення «капітал-праця» у виробничому процесі продуктивність праці може знизитися. Багато хто стверджує, що головною причиною повільного зростання продуктивності у США є низькі темпи капіталоутворення переважно внаслідок високої вартості капіталу для американських фірм, що, своєю чергою, пояснюється низькою нормою заощаджень.

Було б не погано знайти показник глобальної конкурентоспроможності. «Звіт про глобальну конкурентоспроможність - 1997» Світового економічного форуму демонструє спробу зробити це на основі восьми чинників, які, на думку його авторів, визначають спроможність національної економіки досягнути високих темпів зростання ВВП на особу впродовж наступних п'яти - десяти років. Це такі чинники:

Відкритість економіки для міжнародної торгівлі та фінансів;

Роль державного бюджету та регулювання;

Розвиток фінансових ринків;

Якість інфраструктури;

Якість технологій;

Рівень менеджменту в бізнесі;

Гнучкість ринків праці;

Рівень правових та політичних інструкцій.

Ці чинники порівнюються по країнах, а результати підсумовуються у простому індексі конкурентоспроможності. Його було створено для ВЕФ ще в 2004 році. Його автор -- професор Колумбійського університету Ксав'є Сала-і-Мартін став співредактором Звіту про глобальну конкурентоспроможність 2007--2008.

Цього року після відповідних консультацій із провідними фахівцями індекс удосконалили. Внаслідок змін у методології, а також включення до рейтингу нових країн торішні рейтингові позиції було переобчислено.

Отже, групу лідерів (країн, що увійшли до першої десятки) представляють США, Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Сінгапур, Японія, Великобританія і Нідерланди.

Іншою важливою макроекономічною зміною є валютні курси у країні. Якщо країна намагається бути конкурентоспроможною на закордонних ринках, їй необхідні реальні валютні курси, які враховують різні рівні інфляції у вітчизняній країні та іноземних країнах. Якщо інфляція у країні на вищому рівні, ніж за кордоном, валюта цієї країни має бути знецінена відносно іноземної валюти для експортних фірм, щоб зберегти конкурентоспроможність у цінах.

Хоча макроекономічні чинники справляють великий вплив на продуктивність економічних суб'єктів у державі, вони є, мабуть, не найважливішими. Функціонуючи в однаковому макроекономічному середовищі, вітчизняні фірми отримують різні результати діяльності з погляду як продуктивності, так і міжнародної конкуренції. Тому мікроекономічні чинники на рівні фірми мають відігравати стратегічну роль у визначенні продуктивності та конкурентоспроможності. Для того щоб продавати за кордоном або конкурувати з імпортом, фірмі треба підтримувати свою конкурентоспроможність за витратами та за продукцією.

Конкурентоспроможність за витратами залежить від цін використаних факторів виробництва та їхньої продуктивності (випуск за одиницю затрат), а також від внутрішньої ефективності фірми - отримання найменш витратної комбінації вкладених факторів виробництва за певного обсягу виробництва.

В аспекті вкладених факторів виробництва витрати праці та її продуктивність особливо важливі для визначення міжнародної конкурентоспроможності фірми. Міжнародна конкурентоспроможність значною мірою є функцією відносних затрат на робочу силу в єдиній валюті в розрахунку на одиницю виробленої продукції. За наявного валютного курсу конкурентоспроможність визначається методом чотирьох чинників: ставки заробітної платі, помноженої на обернену величину продуктивності праці, коефіцієнт прибутковості та валютний курс. Витрати на робочу силу (трудові доходи) охоплюють зарплату плюс податки, додаткові виплати, витрати роботодавця на соціальне страхування. Трудові доходи, помножені на обернену величину продуктивності праці, дадуть витрати фірми на робочу силу. Якщо доходи високі, а продуктивність праці низька, єдиний шлях збереження конкурентоспроможності фірми - це зменшення чистого прибутку або зниження курсу національної валюти країни. Щоб бути конкурентоспроможним, важливо втримувати ставки зарплати в межах продуктивності й не допускати зростання витрат на робочу силу відносно інших країн.

Крім конкурентоспроможності за витратамиёдля досягнення нецінових показників конкурентної переваги важлива конкурентоспроможність фірми за продукцією. Нецінові показники охоплюють дизайн продукту, його якість, пунктуальність доставки та обслуговування. Особливо важливими є інновації, які відрізняють продукт фірми від інших і таким чином забезпечують деяку монополію(докладніше про монополії дізнаємось в наступному розділі) для цього продукту. Інновації також важливі для впровадження технічного прогресу у процес виробництва. На відміну від ситуації двох або трьох десятиріч тому, коли для конкурентоспроможності у промисловості важливішими, у порівнянні з сьогоденням, були відмінності у витратах капіталу та праці, технологічні інновації стають щораз вирішальними. Тепер компанії постійно поставляють на ринок новий асортимент виробів, які мають переваги в технічних якісних характеристиках, а не витратах чи ціні. А лідер отримує частку ринку.

У 1980-х роках відбувся перехід від управління витратами до ефективного розподілу часу. Тоді багато японських корпорацій на чолі з Toyota перейшли на нову гнучку виробничу стратегію. Їхні успіх визначався операційною діяльністю/виробництвом, які значно скорочували витрати, збільшували рівень продуктивності порівняно з американським у 3-4 рази, поліпшували якість і скорочували час надходження товарів на ринок.

Нова стратегія стала зброєю конкуренції. У своїй книзі «Конкуруючи з часом» автори з Бостонської консультативної групи стверджували:

«Сучасною інновацією є конкуренція на основі часу. Вимогою до працівників у ефективних компаніях має стати перехід у їхній роботі від конкурентних витрат і якості до конкурентних витрат, якості і своєчасного реагування. Дайте споживачам те, чого вони хочуть, і тоді, коли вони цього хочуть. Таке зміщення акцентів дає змогу ін новаторам стати конкурентами на основі часу. Такі конкуренти пропонують різноманітнішу продукцію і послуги за нижчою вартістю порівняно зі своїми повільнішими конкурентами. Роблячи так зі знанням справи, вони в кілька разів випереджають повільніші фірми».[9; c. 610-616]

Отже, вивчивши таке поняття як конкурентоспроможність, можна зробити деякі висновки. По-перше, це те, що не слід ставити знак рівності між масовістю продажів і сильною конкурентоспроможністю товару - це, хоча й пов'язані, але не тотожні поняття. Тоді не задовільняючі клієнтів (і, отже, неконкурентоспроможні) продукти можуть активно продаватися при дефіциті або відсутності вибору. Слабкість їх конкурентних позицій об'єктивно існує, але проявиться тільки, якщо на ринку реально з'являться більш гарні товари. А також, цілком конкурентоспроможні товари можуть бути орієнтовані на вузькі шари споживачів. Вони гарні, але не для всіх (як, скажемо, автомобілі з ручним керуванням, призначені для інвалідів). А тому ніколи небудуть користуватися масовим попитом. По-друге, те що конкурентоспроможність товару пропорційна неоплаченій (або, що дісталася покупцеві даром) частині споживчої цінності товару. На малюнку більш докладно зображені виникаючі при цьому взаємовідносини. У кожного конкурентоспроможного товару ціна реалізації нижче споживчої цінності. Для споживача неоплачена частина споживчої цінності рівна отриманого ним від використання товару додаткового прибутку. Для постачальника вона відповідає "запасу конкурентоспроможності" його продукції.[1; c. 22-24]

1.2 ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ОСНОВНИХ НАУКОВИХ ШКІЛ ЩОДО КОНКУРЕНЦІЇ

Для розвитку конкурентних відносин у національній економіці помітну роль відіграє ретроспективний аналіз наукових концепцій відомих теоретиків та вивчення сучасних поглядів учених-економістів. Не одне покоління вчених займалося проблемами конкуренції, досліджувало різні її аспекти - як вплив цін, так і нецінових інструментів на конкуренцію або, аналізуючи вплив реклами чи роль держави у забезпеченні конкурентного ладу, висловлювали міркування щодо досконалої та не досконалої конкуренції(їх ми докладно розглянемо в наступному розділі). Зосередимо увагу й на важливості та необхідності конкуренції в господарському житті, оскільки нині окремі положення класичної теорії конкуренції є актуальними та важливими для вітчизняної економіки.

Перші цілісні теоретичні положення щодо конкуренції виклав фізіократ Анн Робер Жак Тюрбо, який, формулюючи свою систему, що відображала зародження нових економічних відносин, розвиток капіталізму, вказував на корисний вплив конкуренції як на покупців, так і на капіталістів-підприємців. Учений доводив, що хлібороби досягнуть своєї мети саме завдяки легкій і вигідній реалізації врожаю, яка залежить від конкуренції.[2; c. 55-56] Конкуренція багатих підприємств у хліборобстві впливає на встановлення поточної ціни оренди. Він відстоював і позицію мінімального втручання держави в економічне життя, протиставляв державному втручанню вільну конкуренцію. У «Похвальному листі Венсану де Гурне» вчений визначав такі принципи: заохотити найбільшу конкуренцію в продажу, що зумовить досконаліше виготовлення та вигіднішу ціну для покупця; створити покупцю якомога більшу кількість конкурентів, надаючи продавцеві ринки збуту для товару.[11; c. 628]

«Адвокатом вільної конкуренції» був Адам Сміт[2; c.56], що неодноразово підкреслював необхідність конкуренції у господарських відносинах і зазначав: якщо яка-небудь галузь промисловості та торгівлі чи праці вигідніша публіці, то чим вільніша конкуренція, тим більш вигідніші ці відносини здаються для неї. [10; c. 684] Він винайшов теперішній знаменитий принцип «Не видимої руки». А.Сміт звернув увагу на різницю між суб'єктивними устремліннями бізнесменів і об'єктивними результатами їх діяльності. А саме, кожен капіталіст прагне тільки до власної вигоди. Але обставини щораз повертаються так, що переслідуючи власний інтерес, він одночасно реалізує й інтереси всього суспільства. Причому часто робить це більш ефективно й сумлінно, чим якби спеціально ставив перед собою тільки альтруїстичні цілі.

Немов невидима рука править світом. Смикаючи за ниточки маріонеток-підприємців, вона змушує їх діяти відповідно до якогось "ідеального" плану розвитку економіки. При цьому "ниточками", тобто конкретним механізмом, який змушує підприємців додержуватися вказівок "невидимої руки" служить саме конкуренція.

Дійсно, будь-які диспропорції в економіці обертаються або надлишками, або дефіцитами. Конкуренція безжалісно вибраковує фірми, зайняті виробництвом зайвої, тобто непотрібної ринку продукції. Відповідно скорочується й обсяг випуску товарів і послуг, що відхиляються ринком. Навпаки, компанії, що випускають дефіцитну продукцію, виявляються як би «поза конкуренцією»: в умовах гострої нестачі нарозхват іде будь-яка продукція. Перед виробниками останньої відкриваються можливості швидкого нарощування продажів, а виходить, і усунення роздираючого економіку дефіциту.[1; c. 9-10]

У своїй праці учений вперше визначив вплив конкуренції на ринку цін. Так, пояснюючи ситуацію, коли кількість товару не задовольняє існуючий попит, автор зауважує, що деякі споживачі готові заплатити за продукцію вищу ціну, і серед них виникає конкуренція, яка впливає на підвищення ціни. Якщо кількість товару перевищує існуючий попит, то ринкова ціна падає залежно від того, наскільки надлишок пропозиції товару загострює конкуренцію між продавцями. Такий аналіз видатного класика економічної науки дозволяє виокремити напрям вивчення механізму цінового регулювання конкуренції (передбачає дослідження конкуренції як боротьби за отримання вигоди через механізм цінового регулювання).

У цьому ж напрямі також проводив дослідження англійський учений Джон Стюарт Мілль, який припускав, що конкуренція є єдиним регулятором ренти, прибутків, заробітної плати і ціни. Учений вказував на те, що конкуренція впливає на ціну більше, ніж на ренту, але водночас ця теза, на думку класика, не настільки абсолютна, як про неї думалось. У гуртовій торгівлі, констатував Дж. Мілль, панує конкуренція, яка впливає на встановлення єдиної ціни, а на ринку роздрібної торгівлі конкуренція не знижує ціну, а призводить до поділу прибутку між великою кількістю торгівців. Вплив конкуренції відчутний у великих містах, де капіталісти використовують для організації роздрібної торгівлі спекулятивний метод - продають товари за нижчими цінами. До цього часу, зазначає вчений, лише у великих ділових центрах роздрібні були встановлені завдяки конкуренції. В інших містах конкуренція практично не впливає на коливання цін - їх регулює звичай.[2; c. 57]

Для класичної школи було завжди характерним ствердження існування природних законів. Це постулат, без якого, на її думку, ніяка сукупність знань не може претендувати на звання науки. Одним з таких законів був закон вільної конкуренції. Якщо передбачається, що кожна особа - кращий суддя власних інтересів, те, мабуть, найкраще надати кожному самостійно знайти свій шлях. Отже, індивідуалізм передбачає свободу, і тому індивідуалістична школа позначається також назвою ліберальної школи. Таким чином, вільна конкуренція є для класичної школи верховним природним законом, який забезпечує споживачеві дешевину, який змаганням між виробниками стимулює прогрес, який забезпечує справедливість і прагне до рівності, заохочуючи погоню за прибутком і зводить безупинно всяку цінність до рівня вартості виробництва, який, отже, задовольняє всьому. «Словник політичної економії» (1852 р.), який можна розглядати як кодекс класичної політичної економії, заявляє, що "конкуренція в промисловому світі те ж, що сонце у фізичному". І сам Стюарт Мілль, автор книги про "Свободу", який теж не відокремлює економічної свободи від політичної, не менш категоричний на цей рахунок, хоча й виражається в менш ліричних термінах: "Зло - усе те, що обмежує конкуренцію, і благо в підсумку - усе те, що розширює її".У цьому пункті Милль, безумовно, відгороджується від соціалізму, до якого, як ми це побачимо, він, однак, почував більшу симпатію. "Але, - говорить він, - я є просто супротивником самої характерної й самої шаленої частини їх навчання, їх декламації проти конкуренції".

Треба, однак, відзначити, що, прославляючи режим вільної конкуренції, класична школа анітрошки не думає виправдовувати цим сучасного режиму; докір, що робиться з нею щодо цього, виникає, як і докір із приводу егоїзму, зі змішання. Навпаки, усе класики (старі й нові) скаржаться на те, що вільна конкуренція здійснюється ще дуже неповно, і ми бачили, яке величезне місце відводив Сеніор монополії в сучасній економічній організації. Режим вільної конкуренції, говорять вони, здійснюється не більше, ніж соціалістичний режим. Несправедливо тому судити про нього по недоліках сучасного ладу, як несправедливо було б судити про колективізм по тому, що відбувається, наприклад, в арсеналах держави.[12; c. 53]Також вони наголошували на тому,що вільна конкуренція встановлює гарну ціну, тобто ціну, найбільш вигідну для обох сторін, і конкуренція ж знищує лихварський бариш.[12; c.42]

І знову повернемось до Дж. Мілля, який вважав, що конкуренція - обов'язкова умова прогресу і будь-які її обмеження мають негативні наслідки для галузей економіки; крім того, конкуренція стимулює виробництво і торгівлю. Учений доводив, що якщо конкуренція і породжує зло, то, разом із тим, вона попереджає виникнення ще більшого зла. Дж. Мілль розумів, що конкуренція є джерелом заздрощів і ворожості між людьми, які працюють в одній сфері.[12; c. 447] Отже, він обґрунтував, що конкуренція мусить бути між робітниками, між виробниками чи торговцями, відстоював дію законів попиту і пропозиції, заробітної плати, вільної конкуренції.

Механізм формування цін і реалізацію монопольного прибутку в умовах недосконалої конкуренції проаналізувала Дж. Робінсон у праці «Економічна теорія недосконалої конкуренції»(1933р.) А наприкінці 20-х років ХХ ст. англійський економіст П'єро Сраффа обґрунтував термін «недосконала окнкуренція», який виник у результаті появи великих корпорацій, що впливали на процес ціноутворення. На думку Дж. Робінсон, модель недосконалої конкуренції виникає тоді, коли конкуренти-виробники виготовляють різну продукцію і кожен із них володіє монополією на свій товар. Ця модель не допускає єдності монополії і конкуренції, а зберігає протиставлення конкуренції і монополії як двох несумісних явищ. Економіст досліджувала феномен недосконалої конкуренції, обгрунтувала поняття «монопсонія», яке означає монополію покупця - ситуацію, коли на ринку діє багато дрібних продавців і єдиний покупець.

Отже, проведений аналіз доводить, що в економічній науці, незалежно від періоду, належну увагу звертали на проблеми конкуренції та ціни. У сучасних умовах конкуренцію також описують класичним співвідношенням попиту, пропозиції, кількості та ціни.

На думку А. Маршалла, зміст конкуренції полягає втому, що одна людина змагається з іншою, особливо під час продажу або купівлі чого-небудь[14; c. 182;60]. Чинниками конкуренції між людьми є: самостійність і вміння обирати свій шлях незалежно від інших; віра у власні сили; обачність і разом із тим швидкість у виборі рішень; звичка передбачати і визначати курс дій з урахуванням перспективних цілей.

А. Маршалл акцентував увагу на тому, що досить часто, характеризуючи конкуренцію, науковці перш за все виділяють її «антисуспільні форми». На думку теоретика, антисуспільні форми властиві не самій конкуренції, а регулюванню конкуренції. До того ж використання терміна «регулювання конкуренції» не є правильним, оскільки вже у змісті прихована можливість виникнення привілейованого класу виробників, які не дозволяють іншим повною мірою функціонувати, «піднятися вище». Економіст не повинен засуджувати конкуренцію без здійснення аналізу. Він, на думку англійського професора, має дотримуватись нейтральної позиції доти, доки не переконається в тому, що обмеження конкуренції не виявиться більш антисуспільним, ніж сама конкуренція.[14; c. 64]

Необхідно також зауважити, що, характеризуючи конкуренцію з позитивної сторони, автор одночасно вважав, що в сучасних умовах термін «конкуренція» має дуже великий присмак зла, йому властиві певний егоїзм та байдужість до благополуччя інших людей. Доводив учений і те, що конкуренція призводить до нерівності як у доходах, які отримують за певний період часу, так і до нерівності у розмірах середньої тижневої зарплати у двох районах, де середній рівень продуктивності неоднаковий.

На думку А. Маршалла, в «специфічних умовах індустріального життя» термін «конкуренція» є моральним і тому його застосування недоцільне. У сфері торгівлі і промисловості доречно використовувати термін «економічна свобода» (у своїй роботі науковець вживав і термін «конкуренція», і термін «економічна свобода»).

Уперше в економічній науці А. Маршалл почав критикувати умовності моделі чистої конкуренції, заклав основи теорії монополістичної конкуренції і вказав на рекламу як на інструмент, що застосовується у конкурентній боротьбі виробників.[2; c. 60]

Відомий швейцарський економіст та історик С. Сісмонді зіграли помітну роль в історії економічної думки хоча б тому, що він першим покритикував економічну систему капіталізму, виступив супротивником деяких ідей, висловлених представниками класичної політичної економії. Він відкидав основне положення А. Сміта про доброчинність своєкорисливого інтересу й конкуренції. У Сісмонді конкуренція має згубні економічні й соціальні наслідки: зубожіння основної маси населення, економічні кризи. Сісмонді вважав, що саме наймана праця й конкуренція підривають основу рівності в економічних системах, приводять до руйнування балансу виробництва й споживання, оскільки в умовах конкуренції виробництво збільшується без конкретних споживачів. Ситуація збільшується нерівним розподілом. На думку Сісмонді, повинна існувати границя розширення виробництва, яка повинна порівнюватися із соціальними доводами.

Негативний наслідок вільної конкуренції, по Сісмонді, полягає й у тому, що вона міняє тип народонаселення, приводячи до перенаселення. Якщо раніше ріст населення "порівнювався з ростом доходу й деякою мірою регламентувався (так, ремісник не одружувався до закінчення учнівства), то зараз (в епоху промислового перевороту ) положення робітника міняється залежно від попиту на робочу силу, але родина рабочего не може змінюватися - так виникає зайве населення. Не дивно, що Сісмонді виступає за законодавче обмеження вільної конкуренції, яка веде, на його думку, до протилежності інтересів суспільства й окремих товаровиробників. Протилежність інтересів суспільства, яке зацікавлено в тому, щоб усі товари мали збут і не постраждав жоден товаровиробник, і окремих виробників, з його погляду , повинне усувати державу. Втручання держави в Сісмонді зв'язане насамперед з регулюванням темпів економічного росту (усі лиха від занадто швидкого розвитку капіталізму), контролем над розподілом "надвартості" і обмеженням конкуренції. Заходами щодо обмеження конкуренції Сісмонді вважав заохочення дрібного капіталу, участь робітників у прибутки, законодавче обмеження нової техніки. На державу він також покладав реалізацію програми соціальних реформ, зокрема введення соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців, обмеження робочого дня, установлення мінімуму заробітної плати. Це дозволяє розглядати Сісмонді як одного з перших реформаторів, ідеї якого значною мірою реалізувалися лише у двадцятім столітті.[15;розділ 4.3]

Для представників як класичного, так і неокласичного (основоположником якого вважають А. Маршалла) напрямків економічної науки була характерна ідея про панування універсальних економічних законів, що діють незалежно від волі й свідомості людей. Звідси випливала і їх упевненість в універсальності моделей економічної поведінки й небажаності державного втручання в економіку. Супротивниками даного підходу виступили представники німецької історичної школи, яку умовно можна розділити на "стару" і "молоду". Вони розглядали політичну економію не як науку про загальні закони розвитку, а як науку про національне господарство, уважаючи, що теорія класичної школи космополітична й абстрактна. Ідеологом "старої" історичної школи, яка сформувалася в 40- х роках дев'ятнадцятого століття є Ф.Лист. Він стверджував, що економіка окремих країн розвивається за власними законами й тому для кожної країни характерна своя "національна політична економія", завдання якої полягає у визначенні найбільш сприятливих умов для розвитку продуктивних сил нації. Tаким способом, Лист фактично закреслював політичну економію, підмінюючи її економічною політикою. По суті він робить крок назад у порівнянні із класичною політичною економією, визначаючи предмет політичної економії, визначаючи предмет політичної економії в дусі меркантилістів, які саме й розглядали політичну економію як науку про процвітання національного господарства. Але не тільки в цьому проявляється подібність поглядів Ф. Листа й меркантилістів. Як і вони, Лист обґрунтовував необхідність здійснення політики протекціонізму й підкреслював визначальну роль держави в розвитку економіки, у захисті національного ринку, висуваючи так званий принцип "промислового виховання нації".

Представники "молодої" історичної школи, яка сформувалася в Німеччині в 80- х роках дев'ятнадцятого століття, продовжили традиції "старої" історичної школи в запереченні ролі наукових абстракцій і в схильності до простого збирання фактичного матеріалу. Як виклик класичній школі можна розцінити висловлення одного із представників цього напрямку Л. Брен-Тано, що "точное описание даже самых скромных явлений экономической жизни имеет несравненно большую научную ценность, чем остроумнейшие дедукции из эгоизма". Критикуючи позицію представників класичного напрямку в питанні зняття всіх обмежень на свободу економічної діяльності, вони справедливо відзначали, що не існує чисто економічних процесів, вони завжди регулюються звичаями або правом. І якщо, відповідно класичній політичній економії, конкуренція є механізмом забезпечення справедливості, те згідно з поглядами представників історичної школи, саме в праві й вдачах здійснюється вище судження про справедливість. І держава існує саме для того, щоб погодити форми господарства з етичними представленнями про справедливість, тобто здійснювати те завдання, яке раніше вирішувалося церквою. Але навіть якщо допустити відсутність державного втручання, то, на думку представників історичної школи, вільне підприємництво завжди обмежене моральними рамками: чесністю, обов'язковістю, вірністю слову і т.д.[15; розділ 8.1]

Шумпетер розробляв теорію економічного розвитку, ставлячи в центр аналізу ті внутрішні фактори, які викликали економічний розвиток системи. Саме слово "розвиток" - це вже було новиною для неокласичної теорії, оскільки, як відомо, вона тяжіла до розгляду статичних завдань. У зв'язку з розробкою динамічної моделі економічного розвитку, Шумпетер увів поняття "ефективної конкуренції" і "ефективної монополії", зв'язавши їх із процесом нововведень і функцією підприємництва. Нововведення, по Шумпетеру, стрижень конкуренції нового типу, набагато більш діючий, чим цінова конкуренція. Нововведення відкривають можливість змінювати не тільки технологію й продукцію, але й впливають на структуру попиту, умови формування витрат і цін. І конкуренцію, стимулюючу прагненням до одержання прибутку за рахунок переваг у витратах виробництва і якості самого продукту, Шумпетер назвав "ефективною конкуренцією". У концепції Шумпетера з нововведеннями зв'язана й монополія нового типу, що відрізняється від тих форм монополії, які ґрунтуються на особливих правах і привілеях, власності на обмежені ресурси або дефіцитні блага. Монополію, яка являє собою наслідок нововведень, Шумпетер назвав ефективною, тому що вона формується в умовах активної конкуренції, і на його думку, несумісна із застійністю й експлуатацією за допомогою механізму цін. Монопольний прибуток, одержуваний новатором, є стимулом і винагородою за нововведення. У той же час він - явище минуще для тієї або іншої компанії, тому що зникає під дією того ж механізму конкуренції, якому зобов'язана своїм існуванням монополія, тобто внаслідок конкретних нововведень. Таким чином, у теорії Шумпетера "ефективна монополія" є природнім елементом економічного розвитку.[15; розділ 9.2]

Особливої уваги заслуговує дослідження американського вченого Едварда Чемберліна, який обґрунтовує ідею синтезу конкуренції та монополії. Поєднання монополії та конкуренції формує монополістичну конкуренцію. У цьому розумінні саме поняття монополістична конкуренція - це виклик традиційній точці зору економічної науки, згідно з якою конкуренція і монополія - альтернативні поняття.[16; c. 256] Ця проблема, на думку вченого, представляє особливий інтерес і має важливе значення. Спочатку Е. Чемберлін розглядав олігополію й монополістичну конкуренцію як два різні типи ринку. Але поступово він зробив висновок, що всі типи ринків, які знаходяться між досконалою конкуренцією і монополією, мають ознаки їх обох і тому можуть бути зараховані до широкого класу ринків монополістичної конкуренції. У своїй праці автор доводить, що ринок монополістичної конкуренції визначають три нові чинники: ціна, особливості продукту, витрати на рекламу. Регулювання цін, підкреслює Е. Чемберлен, є лише незначна частина процесу конкуренції.

В. Сєдов трактує конкурентну боротьбу як складне соціально-економічне явище, переплетіння суперництва між окремими монополіями, монополіями і немонополізованим великим, а також малим і середнім капіталом. У своїх дослідженнях економіст здійснює функціональний аналіз форм монополістичної конкуренції. В основу класифікації взято «функції конкуренції і зв'язки, які вона виражає в економічному механізмі суспільного відтворення». Це науково-технічне суперництво, промислове і торговельне суперництво, боротьба за контроль над капіталом і державним апаратом. Вивчаючи торговельне суперництво, В. Сєдов зазначає, що його стратегія і тактика розробляється з урахуванням усіх засобів ринкової боротьби, зокрема реклами. Саме їй він приділяв найбільше уваги.[2; c. 65]

Представник німецького неолібералізму В. Ойкен створив нову особливу модель господарського ладу - модель конкурентного ладу. На його думку, ні ринкова економіка, ні централізована система не володіють механізмами, які б забезпечували ефективне функціонування конкуренції. Формою ринку в умовах конкурентного ладу є форма ринку «повної конкуренції», яка координує плани і рішення окремо взятих підприємств і домашніх господарств. Вона представляє щось зовсім інше, ніж «боротьба монополій», і не зводиться до боротьби, а протікає в паралельному напрямі; це не недобросовісна, а добросовісна конкуренція(її ми детально розглянемо в наступному розділі).[2; c. 68]

Значний внесок у вивчення політики конкурентних відносин зробив австрійський економіст Фрідріх фон Гайєк. Він вважав, що держава не повинна заважати розвитку конкуренції, оскільки у деяких галузях економіки свідома політика втручання заважає досягнути того, що досягається, коли конкуренція є вільною. Не заважаючи конкуренції, створюватимусь умови, за яких буде вироблятися все, що хто-небудь вміє виготовляти; все буде виготовлятися тими, хто це робить дешево, все буде виготовлятися за більш низькою ціною, яку міг призначити дехто, хто насправді цього товару не продає. Учений критикував традиційне уявлення про конкуренцію, яке виходить з того, що за її умов відбувається такий розподіл ресурсів, який забезпечує адекватне за обсягом і структурою виробництво товарів. Цей випадок є винятковим і дуже рідко трапляється на практиці. Гайєк розглядав конкуренцію як процес придбання і передачі знань, тобто спосіб повідомити споживачам, які варіанти виробництва є найдешевшими і найякіснішими. Конкуренція дозволяє, за сприятливих умов, краще використовувати вміння і навики людей, вона виявляється в удосконаленні продуктів і технологій, формуванні нових ринків, нових джерел сировини, нових типів організації.[17; c. 121]