Конкуренція в сучасній економіці України

Ґрунтовно досліджував сутність конкуренції талановитий український економіст Володимир Тимошенко. На його думку, і представники класичної школи, і представники критичної школи мало що внесли у розуміння сутності конкуренції, зокрема критична школа більше цю проблему заплутала. Так, для економістів класичної школи, конкуренція - той засіб, що доводить господарські відносини до натурального стану. Вчення про конкуренцію у класиків пов'язане зі значенням про господарську рівновагу: конкуренція була тією силою, тим механізмом, що призводить усе господарське життя у стан рівноваги. Аналізуючи представників критичної школи, можна сказати, що конкуренцію вони розуміли як джерело всіх суспільних протиріч, соціальну боротьбу, в яких би вона не проявлялася.

Таким чином ми дослідили вивчення конкуренції різними народами та поколіннями(школами та видатними вченими). Проаналізувавши, можемо сказати, серед їх теорій нема хибних, вони всі правильні по-своєму.

РОЗДІЛ 2 ТИПИ Й ВИДИ КОНКУРЕНЦІЇ

2.1 ДОСКОНАЛА І НЕДОСКОНАЛА КОНКУРЕНЦІЯ

Вище вже не раз згадувалось про досконалу та недосконалу(монополію, монополістичну конкуренцію, олігополію тощо) конкуренцію. Тепер ми маємо змогу ретельно розглянути ці два поняття.

Взагалі, це не єдиний поділ конкуренції. Її можна класифікувати за різноманітними видами та формами. Так, наприклад, австрійський економіст, основоположник неолібералізму, засновник новоавстрійської школи економіки, Людвіг фон Мізес, обґрунтував такі види конкуренції:

Біологічну - суперництво між тваринами, що проявляється в пошуках їжі;

Соціальну - прагнення індивідуумів зайняти найбільш сприятливе становище в системі суспільного співробітництва;

Каталлактичну, яка представляє собою суперництво між людьми, які хочуть перевершити один одного (доцільно розглядав це явище на прикладі промоутерів).[18; c. 259]

З розвитком господарських процесів види та форми економічної конкуренції, їх роль й значення змінювалися. Виділяють такі основні класифікації конкуренції: за моделями ринку, за масштабами розповсюдження та за формою суперництва. Ми розглянемо кожну з цих ознак окремо.

Основними моделями ринку, які сформувалися до середини ХХ ст.., є досконала, монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія (останні три моделі представляють ринок недосконалої конкуренції).

Остаточне формування досконалої конкуренції відбулось в епоху вільного капіталізму та існування ринку чистої конкуренції. Тому цю конкуренцію часто називають «чистою», «вільною». Але також в економічній теорії можна натрапити на термін «конкуренція ідеальна» або «повна (досконала) конкуренція»[2; c.31] Можемо зазначити, що досконала конкуренція виникає лише тоді, коли виконуються такі умови:

Велика кількість малих за розміром фірм, жодна з яких не має значної частки на ринку. Обсяг виробництва чи реалізації не може істотно впливати на весь ринок (на пропозицію товару, на зміни ціни та ін.). Продавці діють незалежно один від одного. Кожен має можливість вибрати необхідний обсяг виробництва. Ніхто не може впливати на його вибір. Таке становище на ринку не дає змоги подавцям контролювати ціни, діє принцип «слідуй за ціною», чи «бери існуючу ціну». Велика кількість продавців не дає їм можливості вступати у зговір між собою щодо цін;

вироблюваний та продажний товар є однорідним, тобто не має істотної диференціації;

Вхід та вихід з даної галузі виробництва здійснюється повільно, без будь-яких законодавчих, технологічних та фінансових перешкод. Це дозволяє підприємцю вибрати найефективнішу галузь виробництва, а також здійснювати своєрідний «конкурентний тиск» в обраній галузі;

Покупці та продавці мають потрібну інформацію про різні сторони підприємницької діяльності (виробничі ресурси, витрати, необхідна технологія виробництва, джерела фінансування, ціни та ін.).

За наявності цих умов в економічному житті пануватиме досконала конкуренція, яка є первинною формою зв'язку в ринковій економіці.[19; c. 107]



Як бачимо з малюнку, ринок, на якому пануює досконала конкуренція, завжди приходить до рівноваги. На ринку панує для однакових продуктів єдина ціна, тому що жоден покупець або продавець в зв'язку зі своїм незначним розміром не може її диктувати. Оскільки існує конкуренція між продавцями, кожен продавець намагається максимально знизити свою ціну і, сам того не прагнучи, опиняється на рівні нульового прибутку. Навіть якщо продавець хоче довгостроково "прив'язати" покупців до себе, пропонуючи їм товари за цінами нижчими ніж ринкові, він попросту збанкротує. Вважається, що серед усіх галузей економіки фондові ринки найбільше відповідають ідеалу досконалої конкуренції.

Можна виділити такі функції ринку ї досконалою конкуренцією:

Координаційна функція: ринки координують попит та пропозицію, уможливлюючи їх зустріч за рахунок відповідної інфраструктури, наприклад, біржі.

Алокаційна функція: ринки сприяють економному урівноваженню пропозиції та попиту, а ціновий механізм - найкращому використанню ресурсів.

Селекційна функція: ринки дозволяють торгувати лише тим продавцям та покупцям, які виконують певні вимоги, наприклад, щодо мінімального рейтингу, ліцензії тощо.[20]

Е. Борисов вказує на те, що у західній економічній літературі таку конкуренцію називають «чистою», бо вона є вільною від будь-якого втручання держави, а ринок є «чистим» від монополії. І все це є досконалою конкуренцією. Відомий учений-економіст Е. Жамс наприкінці 50-х років ХХ ст. зазначив, що термін «вільна конкуренція» є «порочним», який вже давно необхідно вилучити з економічного словника та який протягом часу був джерелом помилок.

Нині в економічній науці найбільше використовується термін «досконала конкуренція», якій властиві вказані чотири головні ознаки. Така модель ринку добре досліджена вченими-економістами і має важливе теоретичне значення: допомагає вивчати реальну економіку, визначати ціну і найефективніше розміщувати ресурси.

Досконала конкуренція є ідеалом ринкової структури. Й. Шумпетер, якого ми вже вище згадували, вважав, що економічне життя ніколи повністю не обходиться без конкуренції, але навряд чи вона коли-небудь буває досконалою. Це модель антиконкурентного становища ринку, при якому підприємство повністю ізольоване від ринкового тиску суперників і може ігнорувати їх існування. [2; c.32]

Протилежною досконалій конкуренції є недосконала конкуренція. Але на відміну від попередньої, котра має лише одну характеристику, цей вид конкуренції поділяється на підвиди. А взагалі, можна сказати, що вся конкуренція, що не задовольняє умови досконалої, є недосконалою конкуренцією. Розглядають три основні види недосконалої конкуренції: чиста монополія, монополістична конкуренція та олігополія.

Хоча ринок і окремі монополістичні ознаки в деяких країнах існували впродовж кількох тисячоліть (з ІV тис. до н. е. до ХІХ ст.), монополістичні тенденції в економіці стають панівними лише наприкінці ХІХ ст. Це зумовлено, передусім, змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою таких змін біла промислова революція кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст., низка винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них.

Узагальнене вираження ці зміни знаходили в концентрації виробництва. Концентрація виробництва - зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах. Цю категорію також можна розглянути як процес зосередження різних об'єктів власності в руках капіталістів.

Паралельно з цим відбувається процес концентрації капіталу. Концентрація капіталу - зростання масштабів відокремлено функціонуючих форм капіталу (капіталістичної власності).

Якщо процес концентрації виробництва відбувається впродовж тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває рис закону концентрації виробництва. Закон концентрації виробництва виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під дією яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистісних) на великих підприємствах. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати виробництво. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виокремлюється кілька найбільших.

Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Переважно вони обирають другий шлях, який приводить до укладання між ними угод (таємних і відкритих), що є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва й капіталу, а й на основі їх централізації. Централізація виробництва - збільшення масштабів виробництва капіталістичної власності внаслідок об'єднання декількох окремих підприємств у одне із загальним управлінням. Централізація капіталу - збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

Крім того, в останній третині ХІХ ст. починається широке будівництво залізниць, інших великих об'єктів. Щоб накопичити необхідні кошти, окремому капіталісту знадобилося б кілька десятків років. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б швидко розв'язати ці проблеми. Нею й стала акціонерна капіталістична власність, що виникла внаслідок злиття, об'єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово акціонерні товариства утворюються в останній третині ХІХ ст.[8; c. 131-132]

Малюнок підтверджує, що монополією є така ситуація, коли на ринку існує лише один продавець і безліч покупців, які не мають можливості обирати продавця, а тому купують потрібний товар у запропонованому вигляді та за встановленою ціною. Вступ нових суб'єктів господарювання заблокований економічними, технічними чи юридичними бар'єрами. В економічній науці існує різноманітні класифікації монополій.[21; c. 221]

Чиста монополія - ринок, на якому є багато споживачів, які між собою не взаємодіють, діє лише один продавець, існують суттєві перешкоди для доступу іншим суб'єктам господарювання, продукція є однорідною. Ринки, які закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами, називаються закритими монополіями. [22; c. 95-96]

Протягом всієї історії розвитку монополій, вони були представлені різними видами, які можна класифікувати за такими ознаками:

1) За причиною виникнення. За такою ознакою можна виділити три основні види монополій - природна, адміністративна, економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її ocнові -- особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана, бо при входженні в галузь інших фірм, витрати на виготовлені продукції зростуть. Причиною є економія від масштабу - чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Прикладом можуть служити енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт i т. д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природньо, вони посідають монопольне становище на ринку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільно. Найвища ефективність функціонування галузі забезпечується лише за умови наявності одного виробника чи дистрибьютора (розподільника) [23; c. 178]

Для природної монополії характерним є те, що мінімально ефективний обсяг виробництва Qe (точка Е на малюнку, що нище) більший, ніж обсяг попиту при ціні Рe=minLRAC (minLRAC - мінімальні довгострокові середні витрати, LRМC - довгострокові граничні витрати). У такій ситуації природна монополія може беззбитково виробляти лише обсяг QA за ціною Рa=LRACa. Якщо демонополізувати ринок і створити, наприклад, дві фірми з таким обсягом випуску - Qb=1/2Qa, тоді середня вартість виробництва і беззбиткова ціна становитимуть Pb=LRACb>LRACa. За таких умов суспільство буде витрачати більше рідкісних ресурсів на виробництво, ціна зросте. Природні монополії мають підтримуватися і контролюватися державою.



Конкуренція в такій ситуації є просто нерентабельною. У деяких природно монопольних галузях можливе існування конкуренції, зокрема специфічних її форм - міжвидової (між субституціональними ринками), контрактної (конкуренція за вхід на ринок природної монополії), внутрішньогалузевої (конкуренції на рівні доступу до мереж і використання ресурсів). [25; c. 9]

Адміністративна монополія вииикає внаслідок дій державних oрганів. 3 одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. Так голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку 17 ст. державою було надано вийняткове право на торговлю з Індією.

3 другого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним главам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт i між ними відсутня конкуренція. Економіка колишнього Pa- дянського Союзу належала до найбільш монополізованих у cвіті. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, пepeдусім монополія всесильних міністерств i відомств. Більше того, існувала абсолютна монополія держави на організацію й управління еконо-мікою, яка базувалась на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Найпоширенішою є економічна монополія. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підриємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягае в ycпішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капі-талу. Другий--набагато швидший--базуеться на процесах центральзації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим чи іншим шляхом або поєднуючи обидва, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку. Воно переходить в іншу категорію підприємств: з розряду «статистів», що не грають істотної ролі i кожне зокрема не може вплинути на загальну ситуацію, до розряду «солістів», які фактично розігрують ринковий «спектакль». [23; с. 178]

2) За формою об'єднання капіталу монополії поділяють на трести, синдикати, картелі, багатогалузеві концерни.

Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об'ємі виробництва, цінах, ринках збуту.

Існує багато міжнародних картелів. Найвідоміший з них - це картель Організації стран експортерів нафти ( ОПЕК ). Він намагається регулювати випуск нафти його членам, з метою контролювати ціну, щоб максимізувати групові прибутки.

Синдикат -- це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виниклає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальній інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та iн. На цій основі виникає така більш висока форма монополістичнх об'єднань, як трест.

Трест -- це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, виробничу i комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управліния, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні i привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму мікгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростае у диверсифікацію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії у галузі, які безпосередньо не пов'язані з основною сферою їх діяльності. Якщо диверсифікація здійснюється на основі концентрації капіталу, то проникнення монополиї в іншу галузь промисловості здійснюється за рахунок внутрішнйх нагромаджень капіталу, коли цей процес відбувається на основі централізації капіталу, то організація виробництва в інших галузях здійснюється шляхом купівлі акцій, «системи участі».

На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий концерн. Останній є об'єднанням десятків i навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90 % існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5 % серед цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, а переважна більшість їх має у своему складі у середньому підприемства 11 галузей, а найбільш могутні монополії -- до 30-50 галузей. [23; с. 183]

3) За своїм становищем на ринку, монополії можна поділити на:

Прості монополії. Монополіст, що намагається отримати максимальний прибуток, буде намагатися встановити таку ціну і таку кількість товару, які будуть сумісні з вимогами попиту на цей товар, з його кривою витрат.

Він роздивляється попит як еластичний. Якщо він підніме ціну, то загубить частину своїх клієнтів; якщо зменшить ціну, то продасть більше.

Поведінку монополіста легко пояснити. В умовах досконалої конкуренції продавець може збільшити кількість продаваної продукції, не викликаючи зменшення ціни; продаж додаткової одиниці продукції додає до загального доходу ціну продажу цієї одиниці, і в цих умовах граничний дохід дорівнюватиме ціні продажу.

При монополії будь-який додатковий продаж призводить до зниження ціни, що відображається на всіх інших проданих одиницях товару. Таким чином отриманий монополістом доход менший за суму доходів, втрачених внаслідок зменшення цін на інші одиниці товару. Наприклад: продавець міг продати 7 одиниць товару по 50 гр. але, щоб продати восьму одиницю йому необхідно було б знизити ціну до 49 гр. Але восьма одиниця не принесе йому 49 гр., так як 7 попередніх одиниць будуть тепер продаватись по 49 гр., що означатиме втрату 7 гр. Таким чином граничний дохід за восьму одиницю становитиме лише 42 гр.

Але монополіст коли він встановлює ціну повинен також передбачити небезпеку того, що може з'явитись при появі конкурентів в цій галузі, де він домінував поки один. Тому монополіст буде намагатись встановити таку ціну, яка була б йому вигідна і забезпечувала прибуток на довгостроковий період, уникаючи того, щоб ця ціна могла вплинути на появу конкурентів.

Дискримінуючі монополії. Дискримінація виникає тоді коли монополіст протягом одного періоду пропонує покупцям один і той же товар за різними цінами. Зрозуміло що дискримінація може відбуватися тоді коли продавець контролює ринок.

Три основних типи дискримінаційно монополіїї:

особиста: наприклад, лікар встановлює різні гонорари в залежності від рівня доходів його хворих, або місця в театрі коштують найдорожче в партері, а ніж в інших місцях залу. В цих випадках Дискримінуюча монополія складається у врахуванні структури попиту і в вилученні споживчої ренти.(на малюнку зображена цінова дискримінація, як принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категориям покупців за різними цінами.)

Матеріальна: вона базується на використанні продаваних товарів і послуг. Наприклад, встановлюється різний тарифів для використання електрики в промисловості і побуті, для професійного і власного транспорту.



Географічна. Продавець враховуючи відстань між містами, різні транспортні витрати, встановлює різні ціни.(малюнки а, б і с )

Монопсонії. Цей вид монополії на ринку виникає тоді, коли велика кількість продавців має справу з одним покупцем. Чистий монопсоніст - це єдина фірма на ринку, яка є покупцем ресурсу чи послуг, які пропонуються на цьому ринку. Монопсоніст має владу, достатню для впливу на ціну ресурсу, який закуповує. Крива пропозиції послуг ресурса монопсоніста має зростаючий характер, тому монопсоніст може впливати на ціну ресурсу шляхом зміни його кількості.

Двосторонні монополії - це така ситуація, коли на ринку існує один продавець і один покупець якогось товару чи послуги. Частіше така ситуація виникає на ринку праці, де профспілці працівників протидіє профспілка роботодавців. В умовах двосторонньої монополії продавець і покупець обумовлюють своє замовлення заздалегідь - вони обумовлюють як ціни так і кількість товару. Кожна з сторін хотіла б встановити умови найбільш вигідні для себе, але ризикуючи не отримати нічого, вони встановлюють ціни обмежені двома границями: верхнім - ціна яка позбавляє будь-якого прибутку покупця, нижнім - ціна яка позбавляє будь-якого прибутку продавця.. [24; с. 512-522]

Олігополія. Незалежно від того, чи випускається ідентична чи деякою мірою диференційована продукція, продавці, якщо їх небагато, можуть дійти висновку, що їхні ціни пов'язані. Якщо корпорація знизить ціни, вона може отримати певний виграш за рахунок своїх конкурентів. Це відомо і їй, і її конкурентам. Коли корпорація знизить свої ціни, конкуренти зроблять те ж саме. Може розпочатися економічна війна, яка триватиме доти, поки декілька продавців не зрозуміють, що всі вони «сидять в одному човні».

У минулому, коли антитрестівське законодавство не мало істотного значення, олігополісти могли або повністю злитися, або утворити невеликий тісний картель або трест. Вони могли б домовитися про встановлення певної монопольної ціни. Але чи була би ця ціна монопольною у повному розумінні цього слова? Можливо, якщо б вони були абсолютно впевнені, що не допустять нові фірми до своєї корпорації. Проте олігополісти не могли не враховувати, що висока ціна залучить нові компанії, і тому вони, хоч і встановлювали ціну на рівні вище від чисто конкурентної ціни, повинні були обмежувати свої апетити, побоюючись припливу нових конкурентів.[26; c. 370]Крім того, такий ринок можна класифікувати на суто олігополістичний (фірми виробляють однорідний продукт); диференційовано олігополістичний (фірми виробляють диференційований продукт); олігополії, що виникають у результаті таємних домовленостей; олігополії, що діють незалежно.[2; c. 34]

Як нам вже відомо, коли при недосконалій міжнародній конкуренції число продавців дещо зменшується, тоді світова торгівля характеризується олігополією. Може, єдиним існуючим прикладом, що найбільш відповідає дуопольній ситуації (тобто ситуацією на ринку, за якої пропозиція представлена лише двома виробниками (постачальниками).), є світовий ринок великих літаків з трьома продавцями: Airbus, Boeing & McDonnell Douglas.

	Літаки світового флоту на 31.12.1991	Продано	Нові замовлення
Airbus	740	162	77
Boeing	5040	419	242
McDonnell	2020	171	37

Базовою моделлю теорії олігополії, чи зокрема дуополії є модель Брандера-Спенсера, де у найпростішому випадку існує один продавець на Батьківщині і один продавець у Закордоні, які постачають свою продукцію на ринок третій країні.

Розглянемо функцію прибутку підприємства-дуополіста. Нехай q i q* - обсяги виробництва вітчизняного і закордонного підприємства відповідно, p(q+q*) - ціна вітчизняного товару, що залежить від обсягів виробництва цього товару на Батьківщині й у Закодоні, р' - похідна функції попиту; с(q) - змінні виробничі витрати; F - постійні витрати і s - дотації на одиницю продукції, тоді прибуток G вітчизняногопідприємства визначають через:

G(q,q*,s)=qp(q + q*) - [c(q) - sq] - F

Вітчизняний продавець розглядає обсяги виробництва у конкурентів і дотації на одиницю продукції як задані величини. Необхідна умова для максимізації прибутку виглядає так:

Gq = qp'(q + q*) + p(q + q*) - cq + s = 0

Аналогічно функцію прибутку можна визначати для закордонного підприємства. Зв'язок між q i q* визначають як функцію реакції:

q = R(q*);

q* = R*(q).

Кожна точка функції реакції характерна тим, що функція прибутку підприємства при заданому обсязі виробництва іншого продавця досягає максимуму, таким чином Gq(.)=0. Функції прибутку можуть бути представлені графічно як ізолінії прибутку. Вони перетинають функцію реакції відповідно в їх максимумі.



RR - функція реакції країни. Якщо існує дуополія, коли один продавець перебуває у нашій країні, інший - у Закордоні, а їхній ринок збуту - у третій країні, то кожна з фірм, повинна враховувати обсяг і ціну товару іншої. В результаті фірми отримують прибутки, що будуть максимальними при Gq(.)=0, тобто ізолінії прибутку перетинають функцію реакції у точках максимуму.

На вище зображеному малюнку представлені функції реакції вітчизняного (RR) і закордонного (R*R*) продавця. Умова стабільності вимагає, щоб функція реакції вітчизняного підприємства проходила вертикальніше (крутіше), ніж функція реакції закордонного підприємства.

Без дотації торгова рівновага перебуває у точці С. Якщо вітчизняне підприємство отримує дотацію на одиницю продукції, то при заданому обсязі закордонного продавця, збільшуючи власні обсяги, воно отримає аналогічний прибуток. Крива реакції вітчизняного продавця RR переміщується вправо. При заданому обсязі пропозиції закордонного продавця q* вітчизняний продавець пропонуватиме тепер більший обсяг (переміщення з В у В'). Точка рівноваги Курно переміщується у точку С', Батьківщина досягає вищого рівня прибутку (позначена штрихом ізолінія прибутку).[28; c. 179-180]

Окремі риси досконалої конкуренції і чистої монополії характерні для монополістичної конкуренції - ринкової моделі, за якої функціонує достатньо велика кількість фірм, що пропонують споживачам схожу, але не ідентичну продукцію. Така модель, на мою думку, повною мірою реалізувала себе у 30-х роках ХХ ст. Рисами, що притаманні цій ринковій структурі, є достатньо велика кількість фірм, диференційованість продукції, вільний вхід на ринок чи вихід з нього. Можливості реклами та засобів стимулювання збуту є важливими та визначальними для неї.

Проаналізуємо, як використання реклами може сприяти зростанню прибутку монополістично-конкурентної фірми.[27; c. 56]

Ціна продукції підприємства, яке планує рекламну кампанію, становить Р*, а випуск рівний Q*. При такій ціні Р*=АС(АС - середні витрати на виробництво) підприємство отримує нульовий економічний прибуток. Після проведення рекламної кампанії середні витрати становитимуть АС+АСs(ACs - середні витрати реалізації), граничні витрати дорівнюватимуть МС+МСs(МС - граничні витрати виробництва; МСs - граничні витрати реалізації). Відповідні криві витрат нанесені на графіку так, що підприємство очікує певного зростання попиту після проведеної рекламної кампанії. Якщо реклама буде успішною, то криві попиту та граничного доходу для такої продукції підприємства переміщуватимуться вгору. Максимальний обсяг випуску дорівнюватиме Qа. У результаті, щоб продати таку кількість продукції, підприємство збільшує ціну з Р* до Ра, яка відповідає точці D на кривій попиту D2. Тобто реклама дозволяє встановити вищу ціну на збільшений обсяг виробництва, який максимізує прибуток. Прибуток зросте з нуля до тієї суми, яка представлена на вище зображеному графіку площиною РаDАС. Після того, як зріс попит, підприємство прагне збільшити прибуток, зменшуючи витрати на реалізацію. Таке скорочення може і не зменшити попиту, але його зростання відбувається за умови витрат на реалізацію.

2.2 ВНУТРІШНЬОГАЛУЗЕВА ТА МІЖГАЛУЗЕВА КОНКУРЕНЦІЯ

Ще однією класифікацією конкуренції, є класифікація за масштабами розповсюдження. Виділяють внутрішньогалузеву та міжгалузеву конкуренції. Ну а також не потрібно забувати й про міжнародну конкуренцію, що теж відноситься до цієї класифікації. Давайте детальніше розглянемо ці типи конкуренції.

Внутрішньогалузевою конкуренцією є суперництво, що виникає між фірмами, які виготовляють і пропонують продукцію однієї галузі. Такий її вияв є класичним, оскільки ведеться боротьба за споживача. У сучасних умовах також панує суперництво між фірмами однієї галузі за вигідне вкладення капіталу. Кожна галузь економіки є унікальною і має структуру, властиву тільки їй.

Таку конкуренцію можна охарактеризувати п'ятьма основними силами:

Суперництво існуючих фірм;

Покупці;

Постачальники;

Поява нових фірм;

Небезпека, пов'язана з виробництвом товарів-замінників.[3; c. 32-33]

Перша сила - фірми, що вже працюють у цій галузі. Вони є реальними конкурентами і кожен із них застосовує для утвердження своїх позицій різноманітеі інструменти, наприклад, ціну, якість, рекламу, гарантії, дизайн продукції тощо. Застосування фірмою того чи іншого інструменту дозволяє їй досягти конкурентної переваги.

Покупці є другою силою впливу: вони змушують фірму знизити ціну, покращити умови обслуговування, розширити асортимент продукції. Фрма, що не враховує побажань покупця, в найближчій перспективі може втратити покупця, в найближчій перспективі може втратити велику кількість реальних і потенційних споживачів і, в результаті, послабити свої позиції. Вплив покупців гостро відчуватиметься у випадках, коли покупців небагато і вони здійснюють покупку у великій кількості, їх доходи невеликі та вони можуть бути реальними організаторами виробництва аналогічної продукції, яка є малодиференційованою або зовсім не диференційованою.

Постачальники як третя сила впливу можуть організувати власне виробництво у галузі, оскільки добре знатимуть, яка сировина та матеріали і в якій кількості потрібні. Вплив буде відчутним, якщо самих постачальників у галузі небагато, продукція сильно диференційована і має велике значення для підприємства галузі, а перехід до інших постачальників вимагатиме великих витрат.

У будь-який момент нові фірми-конкуренти матимуть бажання і можливості здійснювати діяльність. Їх поява залежатиме від поведінки вже наявних конкурентів у галузі та встановлених бар'єрів входу для них. Такими бар'єрами можуть бути: велика потреба в інвестиціях, високі витрати на організацію виробництва, обмежені канали збуту; державна політика, яка може регулювати кількість фірм у галузі - встановлювати ліміти; новим фірмам необхідно буде подолати прихильність споживачів до існуючої марки; економія, обумовлена збільшенням масштабів виробництва, що вимагає від нових фірм підвищених витрат чи великих обсягів виробництва, які вплинуть на її прибутковість.

Потенціал фірми обмежують товари-замінники, які не тільки впливають на діяльність фірми, але й на стан галузі. Найбільшою галузою для фірми є товари-замінники,які здатні забезпечити краще співвідношення ціна/якість, а також ті, які виготовляє і пропонує галузь, що отримує великі прибутки.

Здатність покупців зменшувати ціну, здатність постачальників впливати на виробництво, поява нових фірм, небезпека заміни іншими товарами та суперництво між існуючими конкурентами вказують на те, що внутрішньогалузева конкуренція не зводиться до гри між фірмами, які функціонують у одній галузі. Тобто, конкуренція в галузі означає щось більше, ніж поведінка існуючих конкурентів.[29; c. 20]

Міжгалузева конкуренція - це конкуренція між підприємствами різних галузей економіки за вигідне вкладення капіталу, ефективні ринки збуту. Для досягнення своєї мети підприємці вкладають капітали у найприбутковіші види економічної діяльності, що спричиняє переливання капіталу з галузей із низькою нормою прибутку в галузі з вищою нормою прибутку. Разом із тим існує конкурентна боротьба як між суб'єктами господарювання за право вкладати капітал, так і між об'єктами міжгалузевої конкуренції за право отримання інвестиції.

Що привабливішою з точки зору рентабельності та перспектив розвитку є та чи інша галузь, то інтенсивнішою є міжгалузева конкуренція. Від характеру та динаміки міжгалузевого переливу капіталу залежить стан національної економіки.

Основи сучасного механізму міжгалузевої конкуренції капіталів заклав Д.Рікардо, який у своїх дослідженнях показав, що через нерівномірність прибутку на вкладений капітал останній переміщується від одного заняття до іншого.

Нині у вітчизняній науці панує думка, що розмежування конкуренції на галузеву та міжгалузеву досить умовне, оскільки постійно з'являються нові галузі й підгалузі, виробництва, які раніше належали до однієї галузі, нерідко поступово виділяються в підгалузі й навіть окремі галузі. Схиляємося до думки, що такий поділ необхідний, оскільки внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренції мають неоднакові ознаки та механізм дії.

Виділимо такі три основні форми прояву міжгалузевої конкуренції:

боротьба за вкладення капіталу між суб'єктами господарювання на ринку цінних паперів. Механізмом, який приводить в дію міжгалузеву конкуренцію, є ринок цінних паперів, а засади для розвитку такої конкуренції створює процес емісії цінних паперів;

диверсифікація, тобто процес проникнення фірми у суміжний вид економічної діяльності. Цей спосіб використовують гігантські багатогалузеві концерни та конгломерати шляхом будівництва нових підприємств, купівлі вже існуючих компаній і їх інвестування. У сучасній практиці досить часто встановлюються бар'єри для переливу капіталу: обмежується доступ до джерел ресурсів, використовується високотехнологічне обладнання, запроваджується патентний захист тощо;

боротьба між підприємствами на ринку продуктів-замінників. Наприклад, деревообробне підприємство, що спеціалізується на виробництві продукції з пластмаси тощо.

В умовах досконалої конкуренції механізм міжгалузевої конкуренції діяв таким чином: переливання капіталу в прибуткову галузь вело до збільшення кількості виготовленої продукції, за незмінного попиту спричиняло до зниження ринкових цін і зменшення норм прибутку. З відпливом капіталу обсяги виробництва продукції зменшувалися і за незмінного попиту ринкова ціна підвищувалася, а норма прибутку збільшувалась. У сучасних умовах такий механізм певною мірою може діяти у дрібному виробництві.

Міжнародна конкуренція є головним чинником підвищення ефективності внутрішньої економіки, сприяє рівномірному розвитку світового ринку і переливу капіталу між різними державами і сферами господарювання. Вона є економічним важелем стимулювання виробництва і підвищення продукції, пристосування її до потреб споживачів, одна із об'єктивних умов функціонування і розвитку підприємства на міжнародному рівні.[2; c. 38-40] Конкурентними перевагами на міжнародному рівні є унікальні природні та культурні властивості (корисні копалини, родючість земель), зручне географічне розташування, дешеві людські ресурси.

Виділимо такі форми міжнародної конкуренції [3; c. 72-73]:

множинно-національна міжнародна конкуренція: конкуренція в кожній країні чи групі країн має незалежний характер, а певна галузь розвивається в багатьох країнах. Ця форма конкуренції характерна для роздрібної та гуртової торгівлі, виробництва продуктів харчування, страхування життя, діяльності ощадних банків;

глобальна міжнародна конкуренція: конкурентні позиції фірми в одній країні суттєво впливають на її позиції в інших країнах, а конкурентна боротьба ведеться такими методами, що впливають на економічний розвиток країни. Така форма міжнародної конкуренції характерна для виробництва телевізорів, автомобілів, копіювальної техніки тощо.

У сучасних умовах головними суб'єктами міжнародної конкуренції є транснаціональні корпорації, які ведуть конкурентну боротьбу одночасно на багатьох галузевих товарних ринках. Це суперництво в більшості випадків є неціновим і здійснюється шляхом взаємодії, узгодженості, домовленості та координації дій на ринках.

2.3 ЦІНОВА І НЕЦІНОВА КОНКУРЕНЦІЯ

Розглядаючи не досконалу конкуренцію, ми не згадували про самі методи конкуренції. Найвідомішими є цінова і нецінова конкуренції.

Цінова конкуренція - це конкуренція фірм, які використовують інструмент зниження цін для завоювання бажаної частки ринку. Цей інструмент дозволяє їм виділити продукцію і привернути до неї увагу споживачів. «Війна цін» можлива до того моменту, поки у фірми є можливості зниження собівартості продукції. Часто непродумане і різке зниження ціни погіршує фінансове становище, посилює спад виробництва, замість очікуваної перемоги настає банкрутство. В економіці виділяють приховану і відкриту форми цінової конкуренції. Суть прихованої форми полягає в тому, що фірма випускає продукцію з кращими споживчими властивостями, а ціна піднімається на малий відсоток. Відкрита форма полягає в тому, що фірма «голосно» інформує про зменшення ціни на продукцію.

Цінова конкуренція була панівною для епохи вільної конкуренції, оскільки споживчі цінності довгий час були незмінними, переважно галузеве суперництво. Нині традиційна класична конкуренція послаблює свої позиції і економісти нарешті виходять із тієї стадії, на якій вони бачили тільки конкуренцію цін, до уваги береться конкуренція, базована на нових різновидах товарів, новій технології, нових джерелах пропозиції, нових типах організації.[30; c. 113]

Нецінова конкуренція - це конкретна боротьба між фірмами за провідні позиції на ринку з допомогою нецінових інструментів, які спрямовані не на зміну ціни продукції, а на створення сприятливих зовнішніх умов для реалізації цієї продукції. З середини ХХ ст. нецінові інструменти поступово стають найважливішими у конкурентній боротьбі. Зниження ціни є ефективним інструментом на короткострокову перспективу, і такі дії підприємства мають мати об'єктивне підґрунтя - наприклад, зменшення цін постачальниками. Знизивши ціну одного разу, підвищити її згодом буде дуже важко.

Нецінова конкуренція характерна для розвинутої ринкової економіки і є найпоширенішою формою конкурентної боротьби. Інструментами нецінової конкуренції є покращення якості продукції, її диференціація, розширення сфери обслуговування після продажу, вдосконалення дизайну, використання реклами тощо. Не надавши певної інформації потенційним покупцям про покращення якісних характеристик продукції, про розширення системи обслуговування, про вдосконалення зовнішнього вигляду, навіть про зниження ціни, фірма не зможе привернути увагу споживача. А з допомогою реклами ці інструменти діють. Реклама є головним неціновим інструментом у боротьбі за споживача і витіснення конкурента. З цього приводу в економічній літературі правильно зазначається, що реклама є «природною зброєю конкуренції на ринку»[31; c. 164-165]

У зв`язку зі зростанням впливу на громадськість засобів масової інформації, преси реклама стала одним з найважливіших методів ведіння конкурентної боротьби, позаяк за допомогою реклами можна певним чином формувати думку споживачів про той чи инший товар, причому як в ліпший, так і в гірший бік. В якості доказу можна навести наступний приклад.

В часи існування ФРН у західнонімецьких споживачів великим попитом користувалося французьке пиво. Західнонімецькі споживачі робили все можливе, щоби не допустити французьке пиво на внутрішній ринок ФРН. Ні реклама німецького пива, ні патріотичні заклики "німці, пийте німецьке пиво", ні маніпулювання цінами ні до чого не призвели. Тоді преса ФРН стала робити наголос на тому, що французьке пиво містить різні шкідливі для здоров`я хімічні речовини, в той час як німецьке, мовляв, є виключно чистим продуктом. Почалися різні акції в пресі, арбітражні суди, медичні експертизи. В результаті всього цього попит на французьке пиво все-таки впав - про всяк випадок німці перестали покупати французьке пиво.[5; c. 208-209]

Таким чином ми закінчили розглядати цінову та нецінову, внутрішньогалузеву та міжгалузеву, досконалу та недосконалу конкуренції. Хотілося б зазначити, що ще конкуренція класифікується за ступенем інтенсивності (стабільна і динамічна), за морально-етичним характером поведінки конкурентів (добросовісна і недобросовісна) та за походженням (традиційна і нетрадиційна). Отже, виділені класифікаційні ознаки та види конкуренції в економіці країни є взаємопов'язаними і взаємообумовленими, мають свої характеристики, комплексно доповнюють і розвивають вже існуючі класифікації.

РОЗДІЛ 3 КОНКУРЕНЦІЯ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

3.1 УДОСКОНАЛЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Майже за сімдесят років в СРСР було створено систему, якої ще не було ніде у світі - систему планової економіки, що виключала приватну власність, товарно-грошові відновини, ринковий механізм регулювання. Тому особливості ц труднощі сучасного процесу в україні обумовлені тим, що перехідна економіка нового типу не є змішаною економікою до ринкових та ринкових форм господарювання, що притаманно традиційному перехідному процесові. Це особлива економіка, яка виникає на базі реформування планової економічної системи. Отже, по-перше, оскільки перехід здійснюється від особливої системи, перед суспільством виникають проблеми, що були невідомі країнам, які пройшли традиційний перехідний період. По-друге, Україна має здійснювати за певних обставин «зворотний» рух до економічних відносин, які існували ще на першому етапі ринкових реформ: від державної власності до приватної, від централізованого розподілу ресурсів до ринкового механізму, від державного планового господарювання до підприємницької діяльності на засадах конкуренції та приватних інтересів. Звичайно, зазначені відносини необхідно не тільки відновити, а й наповнити сучасним змістом.,[19; c. 69]

24 серпня 2001 року Україна святкувала десяту річницю своєї новітньої історії - проголошення незалежності . Які ж успіхи нашої держави в досягненні головних завдань трансформації періоду?

Попри все початкові прогнози і порівняно потужний економічний, людський і природний потенціал упродовж цього пероду Україна не тільки не належала до передових країн-реформаторів у групі держав із перехідною економікою, а й відстала у своєму розвитку і ринкових реформах від більшості держав цієї групи (досить лише відзначити, що сусідня Польща зуміла за ті ж самі 10 років здійснити своє «економічне диво»). Країни-лідери в реформах завдячують своїм сучасним економічним становищем передусім політичній консолідації суспільства, зосередженню на головних національних пріоритетах, виробленню послідовної внутрішньої та зовнішньої політики, а не застосуванню якихось особливих економічних методів і прийомів, набір яких загалом відомий та апробований. Приклад цих країн свідчить,що розв'язання економічних проблем часом слід шукати не лише в економічній, а й у суміжній площині.[9; c. 486] Тож давайте розглянемо особливості розвитку економічної конкуренції в Україні, конкурентоспроможність нашої економіки та можливість її підвищення.

Становлення конкурентних відносин в економіці незалежної України має своєрідний характер - їх формування відбувалося за умов реформування монополізованої одержавленої власності, за відсутності основних інститутів ринку, ринкової інфраструктури, чіткого законодавчого і нормативного забезпечення. Ці процеси мали й мають свою специфіку, що вплинула на розвиток конкуренції в економічному житті країни. Давайте визначимо економічні чинники становлення конкурентних відносин в Україні:

Демонополізація економіки, засади якої були закладені у Державній програмі демонополізації економіки і розвитку конкуренції, що була прийнята Верховною Радою Україниу грудні 1993 р. У ній, поряд із структурними засобами демонополізації, які передбачали зміну структури учасників ринку, прогнозувались і більш складні дії, спрямовані на зміну структури відпоповідних ринків.

В Україні до 1996 р. демонополізація проводилася паралельно з процесами приватизації і мала структурний характер. Роком переходу від структурної до не структурної демонополізації став 1997 рік. На кінець 1999 - початк 2000 рр. структурна демонополізація практично завершилась. Нині в Україні ще тривають процеси не структурної демонополізації, зокрема запроваджують заходи, здебільшого адміністративного характеру, щодо усунення бар'єрів вступу на монополізовані товарні ринки. Тобто політика держави в основному була спрямована на швидке проведення демонополізації. За результатами демонополізації не проведено достатньо ґрунтовних наукових досліджень, тому важко оцінити дійсні її наслідки. Однозначно мають місце як позитивні, так і негативні наслідки.

Розвиток інституту приватної власності, який є важливим чинником становлення конкурентних відносин, стимулом цивілізованої конкуренції, виявом ініціативи, підвищення продуктивності та добробуту. Нині в українській економіці дві третини обсягу промисловох продукції виробляють недержавні підприємства.[32; c. 442] Станом на 1 жовтня 2008 р. кількість підприємств приватної форми власності становила - 277405; колективної - 26867; комунальної - 16462 та державної - 7028 підприємств.[33]

Зазначимо, що приватизаційні процеси в Україні розпочалися стихійно й мали характер розкладання загальнонародної власності, проводилися за відсутності відповідних коштів у населення, за належно не створеної ринкової інфраструктури. Переважала приватизація «зверху» - ініціювалася та поводилася державою на неконкурентних засадах. За наявними підрахунками, в Україні конкурентеі способи приватизації становили у 1995 р. - 1,1%, у 1996 р. - 0,4%, у 1997 р. - 1%.[2; c. 107] А загальна кількість приватизацій упродовж 1992-2006 рр. становить 107794 об'єктів.[33]

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності як основа та стимул розвитку конкуренції на внутрішньому ринку. Проникнення імпортних товарів змушує виробників удосконалювати технологію, підвищувати якісні характеристики продукції, шукати методи реалізації, знижувати ціни та витрати виробництва. Усунення чи надмірне зменшення імпорту всередині країни спричинює високий рівень монополізації виробництва, низьку якість родукції та високі ціни на неї.

Надмірна лібералізація вітчизняної зовнішньої торгівлі породила ефект обвального згортання виробництва: структура, якість і наявність факторів виробництва не змогли пристосуватися до нових умов. Поступово почався занепад підприємств та цілих галузей. Іноземні компанії, що працювали на українському ринку, були потужнішими у менеджменті та маркетингу, мали доступ до значних фінансових ресурсів. Боротьба за споживача на внутрішньому ринку України між іноземними та вітчизняними виробниками продемонструвала практичну нездатність останніх скласти гідну конкуренцію. Як результат, ринки заполонила закордонна продукція, часто сумнівної якості, але за низьку ціну. Іноземні компанії витіснили вітчизняних виробників побутової, аудіо-, відеотехніки, товаровиробників мвстильних матеріалів тощо. Якщо б відмінності між українським та закордонним виробництвом були меншими, то конкуренція з боку останніх лише стимулювала б ефективну діяльність вітчизняних підприємств.

Конкуренція суттєво впливає на структуру та динаміку вітчизняного експорту, її послення між вітчизняними виробниками збільшує експорт - один із найважливіших чинників економічного зростання. Україна належить до країн з високою експортною квотою у ВВП: експорт товарів та послуг у 2008р. за перший вартал становив 47,5% ВВП країни.[34c. 30];[33]. Розвиток конкуренції може дати новий імпульс для стимулювання експорту: жорстока конкуренція на вітчизняному ринку слугуватиме випуску конкурентоспроможної продукції на світових ринках, сприятиме налагодженню контактів з потенційними клієнтами, самостійному прийняттю рішень щодо експорту, дослідженню нових іноземних ринків.

Давайте розглянемо конкурентоспроможність української економіки. До світового рейтингу конкурентоспроможності наша країна, нажаль, не входить. Тому давайте розглянемо інший рейтинг, який стосується конкурентоспроможності країни. The Heritage Foundation щороку публікує дані індексу економічної свободи по країнам світу. Цей показник бере до уваги стан розвитку торгівлі, фіскальний тягар, рівень втручання уряду в економіку, монетарну політику, обсяги залучення іноземних інвестицій, стан банківництва/фінансової системи, рівень зарплат/цін, права власності, рівень державного регулювання, наявність і масштаби «чорного» ринку.

У 2001 р. Україна посідала у списку країн 133 місце із 155. Загальна сума балів, якою оцінено економічну свободу в нашій країні, дорівнює 3,85 (найвижча оцінка-1,30;найнижча - 5,00). Перша десятка країн, що очолює таблицю, - Гонконг, Сінгапур, Ірландія, Нова Зеландія, Люксембург, США, Сполучене Королівство, Нідерланди, Австрія та Бахрейн. Гірші від України показники серед країн з перехідною економікою мають лише Азербайджан, Таджикистан, Боснія і Герцеговина, Білорусь, Туркменистан та Узбекистан.

Розширення економічної свободи підприємств і галузей дасть змогу поліпшити структуру зовнішньої торгівлі, особливо експорту, зменшити частку сировини і напівфабрикатів за рахунок зростання частки продукції переробної промисловості й послуг.

Єдино можливий шлях досягнення тривалого сталого економічного зростання України, економічного забезпечення держави, реформування її економіки, інтеграції у світовий економічний простір і підвищення життєвого рівня громадян полягає через зростання конкурентоспроможності національної економіки, зокрема її галузей та сектора, окремих підприємств.

З огляду на це треба вжити таких заходів:

Залучити та цільово використати інвестиції й конкурентні технології, передусім у тих галузях національної промисловості, які забезпечують порівняльні перваги на зовнішніх ринках;

Впровадити промислову політику, спрямовану на скорочення споживання матеріалів та енергії й державний захист конкуренції;

Удосконалити та диверсифікувати експортні моделі;

Здійснювати тренінг робочої сили.

Державний захист конкуренції в бізнесі, антимонопольний контроль ринку (його ми детальніше розглянемо трохи далі), попередження незаконних обмежень конкуренції та недобросовісної конкуренції гарантуються українським законодавством. Потрібно лише забезпечити умови практичного впровадження цих принципів у життя. Державний контроль у сфері захисту конкуренції здійснюється за допомогою таких заходів:

Антимонопольне розслідування;

Виявлення і припинення узгоджених антиконкурентних дій;

Виявлення і розслідування дискримінації економічних суб'єктів з боку державних і місцевих владних структур, адміністративного й економічного менеджменту, контрольних органів;