МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

КУРСОВА РОБОТА

з основ економічної теорії, мікроекономіки

та макроекономіки

«Розвиток агробізнесу як фактор ринкового реформування

економіки України»

Студентки 2 курсу 4 рупи

денної форми навчання

Факультету ФБС

Слепкань Олександри Олександрівни

Науковий керівник - кандидат економічних наук, професор Попов В.М.

КИЇВ 2009

План

Вступ

1. Поняття, сутність та призначення агробізнесу

2. Особливості розвитку аграрного бізнесу в Україні

2.1 Еволюційні аспекти

2.2 Спеціалізація агробізнесу

2.3 Сучасний стан і перспективи розвитку агробізнесу

3. Правове регулювання аграрного бізнесу

3.1 Державне регулювання

3.2 Світовий досвід державного регулювання агробізнесу

4. Проблеми аграрного бізнесу в України та шляхи їх вирішення в умовах сучасної ринкової економіки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Агробізнес - сукупність економічних відносин у аграрному секторі країни, це повний перелік підприємницьких відносин, існуючих в сільському господарстві, забезпечуючих безперервність процесу виробництва продукції сільськогосподарського походження.

Те до чого спрямовується агробізнес це найбільш якісне забезпечення потреб населення, як у продовольчих товарах, так і в інших продуктах, які отримують завдяки сільському господарству, і виконуються при менших затратах як матеріальних засобів, так і засобів виробництва.

Актуальність теми полягає в тому, що аграрний бізнес є важливим структурним елементом ринкової економіки. Його роль та функції полягають у сприянні формуванню інфраструктури аграрного ринку, що своєю чергою спонукає підприємства різних сфер агробізнесу до поглиблення інтеграційних процесів зі збереженням і примноженням агропромислового капіталу та зміцненням продовольчої безпеки країни. Тобто спонукає цю сферу для розвитку.

В останні роки на державному рівні вжито певних заходів з подолання аграрної кризи та створено умови для становлення й розвитку аграрного бізнесу, зокрема, прийнято низку законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань прозорості аграрного ринку, вдосконалення функціонування ринків продовольчих товарів. Однак аграрне виробництво як вид бізнесу й надалі відзначається нестабільністю та високою ризикованістю, не гарантує достатніх прибутків для розширеного відтворення. Вказані проблеми тісно пов'язані з необхідністю розробки ефективного і дієвого організаційно-економічного механізму розвитку агробізнесу і гарантування продовольчої безпеки держави.

Об'єктом дослідження в цій курсовій роботі є різноманіття форм в аграрному бізнесі, та особливості розвитку цієї галузі. Головною тенденцією в структурі організаційних форм агробізнесу в сільськогосподарській сфері є постійне збільшення мінімальних масштабів виробництва на одному підприємстві, що сприяє тенденції до скорочення загального числа ферм і збільшення ролі крупних господарств.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей розвитку цієї галузі. Дослідження головних проблем та пошуку найоптимальніших варіантів їх рішення. Дослідження агробізнесу в умовах ринкового реформування. Адже зі змінами в національній економіці, неодмінно відбуваються реформування і в аграрному секторі.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань, а саме:

· розкрити сутність агробізнесу в загалом;

· дослідити особливості розміщення та складу найбільш типових форм агробізнесу;

· проаналізувати сучасний стан цього виду бізнеса;

· оцінити фактори що впливають на агробізнес;

· проаналізувати перспективи розвитку та розповсюдження цієї галузі загалом у країні.

· вивчити проблематику регулювання агробізнесу, та вивчити головні зрушення в цій сфері за останні роки;

Робота складається з чотирьох розділів в яких послідовно розглядаються поставлені проблеми.

Також ми розглянемо основні проблеми, щодо спеціалізції агробізнеса в Україні, проаналізуємо основні напрямки розвитку цієї галузі, на світовому досвіді. Розглянемо протиріччя, які відбуваються під час державного регулювання цієї галузі.

При розкритті теми курсової роботи будуть використані такі методи як

· статистичний,

· порівняльний,

· пошуковий.

1. Поняття, сутність та призначення агробізнесу

Агробізнес являє собою форму підприємництва в аграрному секторі економіки країни. До агробізнесу залучаються всі виробничі і обслуговуючі сфери діяльності агропромислового комплексу. Систему економічних відносин в агробізнесі можна відобразити у вигляді схеми:

Рис. 1 Агробізнес в системі ринкових відносин. [24]

На цьому малюнку ми бачимо, що основу агробізнесу складають саме товаровиробники у різних видах агро формувань. Ще для повноцінного розвитку агробізнесу мають бути присутні всі інші компоненти такі, як біржі, банки, страхові компанії, науково - дослідницькі інститути, підготовка і перепідготовка кадрів.

У формуванні кінцевого продукту агробізнесу виділяються три розділи:

1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства і переробних галузей;

2) власне сільськогосподарське виробництво;

3) переробка і збут продукції з сільськогосподарської сировини.

У агробізнесі істотну, а іноді і головну роль грають дрібні і середні сільськогосподарські компанії, здатні до швидкіх структурних перебудов і вони є свого роду провідниками досягнень науково-технічного прогрессу.

У власне сільськогосподарській сфері функціонуючі організаційні форми агробізнесу відрізняються значною специфікою, що обумовлене особливостями сільського господарства як галузі. Переважаючим типом таких форм є фермерські господарства: індивідуальні сімейні ферми, сімейно-групові (партнерства, сімейні корпорації і т. д.). Це відносно невеликі господарські одиниці, що дозволяють вести виробництво на основі сімейного капіталу з використанням кредиту і частково найманої праці, частка якої в загальній чисельності середньорічних зайнятих в сільському господарстві складає близько 35 % [5]. Займаються сільськогосподарським виробництвом і крупні акціонерні компанії.

Пануючою тенденцією в структурі організаційних форм агробізнесу в сільськогосподарській сфері є постійне збільшення мінімальних масштабів виробництва на одному підприємстві, що сприяє тенденції до скорочення загального числа ферм і збільшення ролі крупних господарств.

Але на даному етапі країни розвиненої ринкової економіки не можуть звільнитися від дрібних і середніх фермерських господарств. Суспільство в них зацікавлене, оскільки стурбовано, що індустріалізація сільського господарства, його монополізація призведуть до дорожчання продовольства, звуження його асортименту і погіршення якості. Особливу активність проявляють організації споживачів, які побоюються вмісту шкідливих для здоров'я речовин в сільськогосподарських продуктах. У 1972 р. була створена і до сьогодні діє Міжнародна федерація органічного землеробства, об'єднуюча більше 80 тис. фермерів з 30 країн.[ 13 ]

Таким чином, організаційна структура агробізнесу заснована на тих, що розрізняються за формою власності і організації виробництва підприємствах, різноманітності і постійній динаміці масштабів і структури господарських одиниць відповідно до змін в рівні розвитку чинників виробництва і конкретних умов в окремих сферах і галузях.

На нижче наведеному малюнку роздивимось кількість цих форм аграрного підприємництва в України, та їх відсоток у агробізнесі вцілому.

Таблиця 1

Кількість сільськогосподарських підприємств в Україні за організаційно-правовими формами господарювання у 2007 р. [22, c. 117]

Сільськогосподарські підприємства	Всього	Відсотків до загальної кількості
Всього	58 575	100
У тому числі:
Господарські товариства	8 172	14,0
Приватні підприємства	4 054	6,9
Виробничі кооперативи	1 727	2,9
Фермерські господарства	42 533	72,6
Державні підприємства	395	0,7
Підприємства інших форм господарювання	1 694	2,9

Аграрний бізнес є важливим структурним елементом ринкової економіки. Його роль та функції полягають у сприянні формуванню диверсифікованої інфраструктури аграрного ринку, що своєю чергою спонукає підприємства різних сфер агробізнесу до поглиблення інтеграційних процесів зі збереженням і примноженням агропромислового капіталу та зміцненням продовольчої безпеки країни. Ще одним визначенням агробізнесу є поняття що: агробізнес - це «економічна діяльність близько пов'язана або безпосередньо залежна від землеробства, включаючи випуск товарів виробничого призначення для сільського господарства, а також продаж сільськогосподарської продукції».

Отже, агробізнес - сукупність економічних відносин у аграрному секторі країни. На сьогодні агробізнес посідає одне з провідних місць в економіці України. Тут виробляється близько 15 % валового внутрішнього продукту, зосереджено 12% виробничих фондів, працює майже 22 % зайнятих у галузях економіки, з них у сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання - 2,5 млн. осіб, ще 1,9 млн. - в особистих селянських господарствах. У галузі безпосередньо задіяне найбільше багатство країни - її земельний фонд, який досягає 42 млн. га сільськогосподарських угідь. [9]

Агробізнес виявляється такими ознаками, як ефективна робота всього сільськогосподарського підприємства, тісний і взаємовигідний зв'язок виробництва сільськогосподарської продукції, переробки отриманого первинного товару і реалізація готової продукції всієї аграрної діяльності.

Але в той же час сільськогосподарська діяльність повинна виконувати вимоги по мінімізації витрат для досягнення рівноваги між ціною на запропоновані товари сільськогосподарського комплексу і платоспроможністю населення, яке споживає ці товари.

Агропромисловий комплекс є цілісною системою суспільно-економічних і управлінський-економічних відносин, які виникають в ході діяльності між суб'єктами, що використовують матеріальні ресурси для своєї сільськогосподарської діяльності, переробки отриманої продукції, пошуку ринків збуту і транзакційного сектора, який служить для зв'язку між частинами єдиного комплексу в результаті функціонування формальних і неформальних інститутів агробізнесу.

Таким чином агробізнес є всіма підприємствами, які займаються постачанням матеріальних ресурсів в сільськогосподарське виробництво, яке зайняте у виробництві продуктів і не харчової продукції сільського господарства, а також його переробкою, зберіганням і збутом продуктів, отриманих в ході сільськогосподарської діяльності.

Багато в чому функціонування агробізнесу залежить від держави. В останні роки на державному рівні вжито певних заходів з подолання аграрної кризи та створено умови для становлення й розвитку аграрного бізнесу, зокрема, прийнято низку законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань прозорості аграрного ринку, вдосконалення функціонування ринків продовольчих товарів. Однак аграрне виробництво як вид бізнесу й надалі відзначається нестабільністю та високою ризикованістю, не гарантує достатніх прибутків для розширеного відтворення. Вказані проблеми тісно пов'язані з необхідністю розробки ефективного і дієвого організаційно-економічного механізму розвитку агробізнесу і гарантування продовольчої безпеки держави.

2. Особливості розвитку аграрного бізнесу в Україні

Специфічними особливостями та характерними рисами сучасного стану аграрно-промислового комплексу України є: взаємопов'язаний агропромисловий комплекс, як ціле тільки формується; переважну частку вартості створює сільське господарство, оскільки воно ще виступає значною мірою нерозчленованим на складові, без відокремлення вироблення сільхозпродукції в чітку окрему галузь комплексу; аграрний бізнес, як і все народне господарство, охопила глибока економічна криза, в результаті чого потенціал сільського господарства і агропромислового комплексу використовується на третину; значна частина городніх культур вирощується на ділянках, виділених міським жителям, які вимушені займатися малопродуктивною працею, щоб вижити в умовах масового безробіття (вимушені безоплатні відпустки, невиплата заробітної плати, простої підприємств державної власності тощо); повільний, дещо хаотичний, без чіткої вмотивованої програми перехід від командно-адміністративної системи до ринкових відносин в процесі невпинних політичних суперечок.

У сучасній ситуації, що визначає економічний стан України, другорядних проблем не існує. Однак, без перебільшення можна сказати, що найважливішою серед них як за значенням, так і за складністю виконання є ситуацією, що склалася в аграрному бізнесі економіки та навколо нього. Економічна реформа у сільському господарстві передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та організації господарювання, утворення повноцінних суб'єктів ринкових відносин. Закон України “ Про форми власності на землю” передбачає державну, колективну й приватну форми цієї власності. Це в майбутньому сприятиме на розвиток та розповсюдження агробізнесу.

2.1 Еволюційні аспекти

Для того, щоб зрозуміти в якому стані на сьогодні знаходиться агробізнес, потрібно роздивитися ті зміни, що відбувалися в цій галузі протягом багатьох років. Історичний підхід до вивчення суті й механізму аграного бізнесу свідчить, що перші прояви ринкових відносин в аграрному секторі спостерігалися в стародавні часи, коли відбувався обмін результатами праці, як надлишку виробника над його потребами.

Можна виділити наступні періоди (етапи) аграрних трансформацій у країнах Центральної та Східної Європи:

І етап: 1989 р. - середина 90-х років. Стратегічним завданням першого етапу трансформацій стала структурна реформа аграрного сектора, в основі якої лежала приватизація землі. На першому етапі проводилась земельна реформа, демонополізація і приватизації в галузях, пов'язаних з сільським господарством технологічним ланцюжком, формування ринкових структур в агропродовольчому комплексі, лібералізація цін і торгівлі сільськогосподарською продукцією, інституційна реформа. Найбільш складними завданнями першого етапу виявились приватизація землі і формування ринків земель сільськогосподарського призначення. Тобто можна казати про те що в цьому періоді започатковувався агробізнес.

ІІ етап: середина 90-х кінець 90-х років. Характерною ознакою реформування аграрної сфери на цьому етапі стала радикальна зміна напрямку внутрішньої аграрної політики від лібералізації торгівлі, цін і обмеженого втручання в функціонування ринків до політики підтримки цін і ринків, експортних і імпортних обмежень. Продовжувалась інституційна реформа, зростала ефективність виробництва, відбувались подальші структурні зміни у напрямку консолідації земельних ділянок.

ІІІ етап: кінець 90-х років - по цей час. Стратегічним завданням третього етапу стала підготовка країн регіону до вступу у ЄС. Для сільського господарства це означає гармонізацію внутрішньої аграрної політики з вимогами Спільної сільськогосподарської політики (Common Agricultural Policy САP). У першу чергу це стосується рівнів державної підтримки сільського господарства. На третьому етапі трансформацій зусилля спрямовуються на поглиблення структурної реформи, підвищення ефективності аграрного сектора, а також інтеграції сільського господарства у більш широкий контекст розвитку сільської місцевості який ми називаємо агробізнесом.

В Україні ж виділяють на сьогодні два етапи аграрної реформи до грудня 1999 р. (час виходу Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”) і після.

До грудня 1999 р. проводилася реорганізація колгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), реорганізація державних сільгосппідприємств, що підлягали приватизації, у КСП та відкриті акціонерні товариства, започатковано формування фермерських господарств, почато реорганізацію КСП переважно за технічної допомоги міжнародних проектів. Процеси реформування на цьому етапі проходили дуже повільно, неповно і непослідовно. У порівнянні з періодами аграрних трансформацій у країнах Центральної та Східної Європи цей етап по суті став підготовчим до проведення масштабної структурної реформи в Україні, що розпочалася з грудня 1999 р. [32].

Відсутність необхідності проведення реституції земель і власності (а по суті відмова від проведення реституції у західних регіонах) була чи не єдиною перевагою України перед країнами Центральної та Східної Європи, решту початкових умов можна вважати порівняно несприятливими. Особливо ускладнили і уповільнили процес перетворень високий рівень централізації системи управління галуззю і зміни, що відбулися у психології селян за роки колгоспно - радгоспної системи.

В Україні за період з грудня 1999 р. до вересня 2000 р. проведено реорганізацію практично всіх КСП, на базі яких створено нові сільськогосподарські підприємства, серед яких 8,5% складають фермерські господарства, 20% - приватні (приватно-орендні) підприємства, 42% - товариства з обмеженою відповідальністю, 22% - сільськогосподарські виробничі кооперативи, 4% - акціонерні товариства. У процесі реорганізації КСП у переважній більшості випадків було збережено цілісність їх майнових і земельних комплексів.

2.2 Спеціалізація агробізнесу

Враховуючи весь потенціал України, який складається з агрокліматичних, природних, земельних ресурсів тощо, можна визначити спеціалізацію країни в сільськогосподарському виробництві. Але для цього сільське господарство розподіляють на рослинництво та тваринництво. Роздивимось наступні таблиці з яких ми бачимо динаміку реалізації продукції рослинництва та тваринництва в Україні 3 1990 - 2006 рр.

Таблиця 1

Динаміка реалізації продукції рослинництва в Україні, тис.т [Статистичний щорічник України за 2006 рік]

Продукція	1990 р.	1995 р.	2000р.	2005 р.	2006р	2006 р. % до
						1990 р.	2000 р.
Зернові культури	18499	13109	10726	19458	17814	96,3	166,1
Олійні культури	2200	1403	2284	2612	4086	185,7	178,9
Цукрові буряки	43283	27942	10971	10956	16431	37,9	149,8
Картопля	1641	185	85	117	117	71,3	137,6
Овочі	4224	1074	536	398	413	9,8	77,1
Плоди та ягоди	1149	261	209	169	124	10,8	59,3

Так, у 2000 році зернових культур реалізовано на 7773 тис. Т, цукрових буряків - на 32312, картоплі - на 1556 тис. т менше проти 1990 року. І хоча після 2000 спостерігається збільшення обсягів реалізації в 1,8 раза, а по всіх інших видах не досягпуто рівня 1990 р. [19, c. 63]

Тепер роздивимось аналогічну тенденцію в реалізації продукції тваринництв. Проте порівнюючи ці галузі, можна сказати що темпи зростання реалізації тваринницької продукції в наступні роки порівняно із рівнем 1990 року значно нижчі, ніж у галузі рослинництва.

Таблиця 2

Динаміка реалізації продукції тваринництва в України [20, c. 20]

Продукція	1990 р.	1995 р.	2000 р.	2005 р.	2006 р.	2006 р., % до
						1990 р.	2000 р.
Худоба та птиця (у живій масі), тис. т	4422	1896	969	902	1087	24,6	112,1
Молоко та молочні продукти (у перерахунку на молоко), тис. т	18023	6766	2684	2121	2017	11,2	75,1
Яйця, млн. шт.	8688	3642	2644	5700	6674	76,8	252,4
Вовна, т.	27107	7804	1388	547	528	1,9	38

Зміщення обсягів виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції супрводжувалося структурною зміною і перерозподілом каналів реалізації. З розвитком ринкових відносин відбувається стійка тенденція спаду реалізації продукції рослинництва переробним підприємствам. Так у 2000 році реалізації зернових по цьому каналу знизилася до 4, картоплі - 16,9 і овочів - 13,3 %, проти 80 - 90 % у 1990 році.

А реалізація худоби і птиці переробним підприємствам у 2000 році була на 73,2, а молока - на 32,8% нижчою порівняно з 1990 роком. Останніми роками реалізація молока за цим каналом вирівнялася і у 2006 році була вищою на 22 % проти 2000 року. Проте значно зросла частка реалізації худоби та птиці за іншими каналами й у 2006 році досягла 52,7 % від загального обсягу. Основними її закупівельниками стали комерційні заготівельні підприємства і організації, що свідчить про виникнення структур ринкового типу.

Отже, переглянувши ці таблиці можна сказати, що у рослинництві провідною галуззю є зернові культури, вони найбільш потрібні, а ще одніією з найвигідніших глузей цукрові буряки. В стані перспективного розвитку знаходиться соняшникова галузь, вона є дуже прибутковою для агробізнесу і має широкий ринок збуту. Роблячи аналіз тваринництва можна сказати, що тут найприбутковішою реалізація курячих яєць а на другому місці виробництво молочних продуктів.

2.3 Сучасний стан і перспективи розвитку агробізнесу

Аналізуючи виступ першого заступника Міністра аграрної політики України Ю.Я.Лузана, який на засіданні колегії Мінагрополітики розповів про підсумки роботи агропромислового комплексу у 2007 році та відзначив перспективи розвитку цієї галузі у 2008 році. [22, c. 118]

Він відзначив, що в останні роки існували певні складноші, які були викликані аномальними погодними умовами, політичною нестабільністю в нашій державі та ціновими збуреннями, які відбувалися як на світовому, так і на внутрішньому продовольчому ринках. Але незважаючи на зазначені й інші проблеми, аграрним сектором було забезпечено формування необхідних продовольчих балансів і сировинних ресурсів на потосний рік, а також зростання темпів нарощування експорту аграрної продукції.

Цьому сприяло й збільшення обсягів державної підтримки, удосконалення використання механізмів бюджетних коштів між регіонами і товаровиробниками, збільшення майже в два рази видатків державного бюджету в першому півріччі ( тобто підтримка селян весною до формування врожаю), деяке поліпшення діяльності Аграрного фонду, краща, ніж у попередні роки, організація регіональних закупівель, суттєве розширення державних продовольчих і фінансових інтервенцій, зростання підтримки з метою поширення обсягів кредитування, інші організаційні заходи, які приймалися як на рівні держави, так і безпосередньо на місцях.

До позитивних зрушень у розвитку агробізнесу в 2007 році слід віднести наступні макроекономічні тенденції.

А) Незважаючи на те, що в цілому виробництво сільськогосподарської продукції зменшилося порівняно із попереднім роком на 5,6 %, проте завдяки зміні структури виробництва, збільшенню товарності та поліпшенню якості основних видів ільськогосподарської продукції забезпечено приріст виробництва продуктів харчової промисловості на 10%. При цьому зростання обсягів виробництва валової продукції сільського господарства відбулося в 14 регіонах, продукції харчової промисловості - в 22 регіонах.

Дуже важливим є те, що зберігаються позитивні тенденції збільшення обсягів виробництва продукції великотоварними підприємствами (рис. 2.) Їхня частка у загальних обсягах валової продукції сільського господарства порівняно з 2003 роком збільшилася на 10 % і становить майже 40 %. З цього можна судити, ща агробізнес в Україні розвивається. [21]

Рис. 2. Вклад сільськогосподарських підприємств у виробництво валової продукції сульського господарству у 2003 - 2007 рр., млрд. грн.

Б) За оцінками Мінагрополітики, є помітні позитивні структури зміни у сільськогосподарському виробництві. Чітко висловлюється активна і адекватна реакція виробників на виробництво конкурентоспроможних видів продукції, які мають великий попит і високий рівень цін на внутрішньому і зовнішньому ринках. Це сприяє зростанню дохідності сільгоспвиробників ті зміцненню їх матеріально - технічної бази.

Зокрема, як і в минулих роках, у 2007 році зросли обсяги виробництва ріпаку в 1,7 раза, винограду - на 20 %, плодів і ягід - на 32%, м'яса птиці - на 26 %.Зокрема активний розвиток останніми роками мають олієжировий комплекс, кондитерська та пиво - безалкогольна промисловість, м'ясо молочна промисловість, алкогольна промисловість, виробництво сигарет і деякі інші галузі.

Г) В 2007 році продовжувалася активізація в аграрному бізнесі процесів залучення кредитів і інвестицій, що свідчить про зростання його привабливості й упевненості кредиторів та інвесторів в ефективному використанні злучених коштів і забезпечення гарантій повернення запозичень (рис.3).

Рис. 3. Обсяги залучення кредитних ресурсів сільськогосподарськими та переробними підприємствами (за даними НБУ), млрд. грн.

За даними НБУ обсяги залучення кредитних ресурсів сільськогосподарськими й переробними підприємствами на 1 грудня 2007 року становила 35,6 млрд. грн. І зросли порівняно з 1999 роком у 89 разів. На сьогодні - це 15 % від всіх кредитних вкладень у національну економіку, майже 100 банків кредитували потреби агробізнесу [25] .

Дуже важливим є те, що 60% - це довгострокові кредитні ресурси, тобто капітальні інвестиції як у сільське господарство, так і в харчову промисловість. Завдяки удосконаленню механізмів, щорічно, на 1 грн. Бюджетних коштів залучається від 18 до 23 грн. банківських кредитів. Це сприяє поліпшенню інвестиційного клімату в державі, ефективнішому використанні державної підтримки по даній програмі.

Також з'явилася ще одна тенденція. Кошти сільгосппідприємств, які покладені на депозити в комерційних банках, на кінець 2007 року становили понад 6 млрд. грн. Це вдвічі більше за річні обсяги прямої державної фінансової підтримки галузі. У 2007 році вітчизняні інвестиції в основному капітал у сільському господарстві і збільшилися в п'ять разів порівняно із 2000 роком і становили 4,9 млрд. грн.

У 2007 році пожвавилося розміщення цінних паперів і запозичень українських агропромислових компаній не тільки на вітчизняному, але й на світових ринках капіталу. Серед них можна назвати такі компанії як «Немиров», «Наша ряба», Українська молочна компанія, «Укррос», «Креатив Груп», «Кернер», «Агрорегіон», «Ленд Вест Компани», «Лендком Юкрейн», «Торчин Продукт»та інші. Це свідчить про те, що агробізнес України стає цікавішим у глобальному фінансовому просторі, а також українські бізнесмени виходять на рівень господарювання, що відповідає високим світовим стандартам.

Головне, що такі кошти вкладаються в ефективні бізнес - проекти, в сучасні технології. Це вказує на конкурентне утвердження вітчизняних сільгосптоваровиробників, що важливо в умовах інтеграції України до світового продовольчого ринку, вступу до СОТ, взагалі адаптації до міжнародного конкурентного середовища (рис. 4.)

Рис.4. Динаміка експорту та імпорту продукції аграрного бізнесу України, млн. дол. США

Д) До позитивних тенденцій слід віднести збереження темпів нарощування експортного потенціалу, які спостерігалися в попередні, сприятливі для розвитку агробізнесу роки. Обсяг експорту продукції аграрного секторуьза рік збільшився на 31% і досяг рівня 6, 8млрд. дол. США. Важливим для держави, для продовольчого ринку є те, що забезпечено позитивне зовнішньоторгівельне сальдо, яке становить майже 2,5 млрд. дол. США. Зазначимо, що агропромисловий комплекс України є чи не єдиною галуззю народного господарств, яке понад 10 років підряд забезпечує позитивне зовнішньоторгівельне сальдо.

Важливим також є те, що в 2007 році на Європейський ринок поставлено української агараної продукції на 32 %, або на 500 млн. Дол. США, більше ніж було у попередгьому році. [27]

Загалом порівняно із 2000 роком обсяги експорту зросли більше ніж у 4,2 раза, тобто суттєво зросла конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішніх ринках. І це, мабуть, сигнал для національної аграрної економіки. Слід зазначити, що у 2007 році Україна стала найбільшим експортеромолії у світі , потужним експортеромолійних культур, зерна, продукції тваринного походження. Тому державна політика й надалі спрямовуватиметься на стимулювання виробництва експортноорієнтованої продукції агарного сектору.

Е) Незважаючи на певні проблеми в 2007 році із нарощуванням обсягів виробництва, підприємства агробізнесу забезпечили зростання на 19 % суми надходжень податкових платежів до Зведеного бюджету, ссуттєво зменшено податковий борг, на 17% зменшилася прострочена заборгованість по різних платежах. Середньомісячна заробітна плата штатного працівника в сільському господарстві підвищилась на 32 % і становить 733 грн.

Ж) За статистичними даними відбулися суттєві зміни у пропорційності індексів зростання цін на продукцію та ресурси на користь агробізнесу. Зростання цін на сільгосппродукцію в минулому році склало 138 %, на ресурси - 124, 3%. Це стало одним з основних факторів підвищення дохідності і прибутковості агробізнесу (рис. 5). У результаті, за оцінкамипо сільгосппідприємствах у 2007 році очікувалося отримати майже 6,2 млрд. грн. прибутків, забезпечити рівень середньої рентабельності близько 20 %.

На другорядну роль тут відіграли також зростання обсягів державної підтримки, поступове відродження великотоварного виробництва, системніший підхід до розв'язання проблем агарного бізнесу.

Перед агробізнесом у 2008 році поставлені досить напружені завдання, які визначені в соціально -еокномічному розвитку Першочерговим, безперечно, є забезпечення організованого проведення комплексу весняно - польових робіт, як основної передумови одержання необхідного врожаю.

Рис.5. Результати фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств

3. Правове регулювання аграрного бізнесу

3.1 Державне регулювання

Тривалий час аграрний бізнес України розвивався у складі єдиного народногосподарського комплексу полишнього СРСР. Пріоритети галузі формувалися і відповідно фінансувалися на планово - директиній основі з урахуванням потреб населення Союзу в цілому.

Починаючи з 1991 року, аграрний бізнес України розвивається, як самостійна галузь. Виступаючи гарантом прав та свобод громадян України, Президент України у 1994 - 1999 рр. підписав низку указів із питань реформування земельних та майнових відносин, передачі об'єктів соціальної сфери колективних сільськогосппідприємств місцевим органам самоврядування.

Основні пріоритети аграної реформи були спрямовані на:

· Роздержавлення та приватизацію;

· Паювання та персоніфікацію майна і землі колективних сільськогосподарських та міжгосподарських підприємств.

Відчутним кроком державної підтримки аграрного сектору стало вдосконадення системи оподаткування сільськогосподарської діяльності. Відповідно до Указів Президента України «Про фіксований сільськогосподарський податок», «Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників». Тобто це пряма допомога до розвитку агробізнесу в Україні. Із 1999 р. було запроваджено спрощену систему оподаткування сільськогосподарських товаровиробників та спрямування коштів нарахованого податку на додану вартість на їх потреби, що суттєво зменшило податкове навантаження на ведення агробізнесу.

До початку реальних ринкових перетворень в аграному секторі України функціонувало понад 12 тис. сільськогосподарських підприємств, у тому числі 10 тис. колгоспів і 2 тис. радгоспів. Монополізм державної власності на землю та частину засобів виробництва поєднуввався з монополізмом колгоспної громади і практично не залишав реальних можливостей для розвитку агробізнесу. [12]

Масове реформування колгоспів розпочалося з прийняттям Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (1992 р.) в основному воно полягало у визначенні частки (паю) кожного колгоспника у спільній власноті, тобто у вартості колективного майна. Одночасно колгоспи перетворювались на інші господарські формування, щодо яких чинним законодавством передбачалася наявність спільної часткової власності. Вже у 2002 р. було реформовано майже 65 % господарств, у 60 % господарств проведене паювання майна.

Вже станом на 1 січня 2004 р. функціонувало в Україні 3671,1 аграрних підприємств, із них, 6469,3 - сільськогосподарські підприємства, 17103,3 - селянські (фермерські) господарства. [6, c.760]

Розвиток агробізнесу в регіонах Укрїни можливий за умов ефетивного використання нагромадженого раніше досвідку, його основного капіталу та інших продуктивних сил.

Процес реформування сільськогосподарського сектора значно прискорився з прийняттям Указу Президента України 10 листопада 1994 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва». Вже у 1995 р. було приватизовано 70% радгоспів, а 90 % колективних сільськогосподарських підприємств розпаювали майно між своїми членами.

Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк вважає розвиток аграрного бізнесу гарантією попередження вимирання сіл. Про це він сказав на зустрічі з керівниками органів місцевого самоврядування, виконавчої влади: "Державне фінансування села не врятує. Тільки аграрний бізнес, починаючи з маленьких агарних господарств й закінчуючи великими переробними підприємствами, може врятувати село від вимирання", - сказав він.

На думку Яценюка, розвиток соціальної інфраструктури сільської місцевості не стримує процес міграції населення із сіл у міста. "Сьогодні, якщо ми скажемо, що давайте дамо 200-300-500 млн. гривень на розвиток села - це нічого не дасть, навіть якщо в кожному селі побудуємо по школі, лікарні й будинку культури", - сказав він.

Яценюк додав, люди перестануть їхати із сіл тоді, коли там буде джерело доходу для них. "Це все буде мати сенс, якщо в селі буде діяти бізнес. Буде джерело доходу для його жителів... Все інше буде надуманим, буде "потьомкінськими селами", - сказав він.

Як повідомляло агентство, Кабінет Міністрів вирішив зберегти звільнення сільськогосподарських підприємств від сплати податку на додану вартість в 2008 році. У жовтні 2007 Міністерство аграрної політики ініціювало продовження спеціального режиму оподатковування сільськогосподарських товаровиробників податком на додану вартість до 2009 року.

Мінагрополітики розробило відповідний законопроект, який передбачає продовження чинних спеціальних режимів оподатковування сільгосптоваровиробників ПДВ до 1 січня 2009 року й поширення нульової ставки ПДВ на операції з постачань аналогічної імпортованої продукції.

3.2 Світовий досвід державного регулювання агробізнесу

Важливим у розвитку агробізнесу є використання свiтового досвiду. У країнах з розвиненою соцiально орієнтованою економiкою кожен підприємець вiдшукує свою нiшу господарської дiяльностi, яка б вдало вписувалась у загальний бiзнес. У країнах Центральної та Східної Європи аграрні реформи здійснюються шляхом заснування акціонерних товариств, ваучерних акціонерних товариств, державних акціонерних товариств, створення індивідуальних фермерських господарств (заснованих на праці господаря і членів його сім'ї, а також на найманій праці), кооперативів та ін.

Переважає у процесі таких перетворень колективна форма власності. Так, в Естонії у 1991 р. на основі колгоспів та радгоспів було створено 406 акціонерних компаній (з середньою земельною площею 3030 га, що становило понад 90% загальної площі), 2000 сімейних ферм (з середньою земельною площею ЗО га); понад 129 тис. присадибних господарств (0,5 га). У Латвії в 1992 р. існувало 675 акціонерних компаній із середньою земельною площею 1140 га (близько 70% загальної площі), 5022 сімейні ферми з повною зайнятістю (10 га), близько 100 тис. сімейних ферм з частковою зайнятістю (3,1 га) і 100 тис. присадибних ділянок (0,3 га). У Чехії 1197 кооперативів перетворилися на 1233 кооперативів нового типу, 39 акціонерних компаній та 59 компаній інших типів. [ 27 ]

Кооперативи, засновані на приватній власності їх членів на
землю (а також на інші засоби виробництва), не слід відносити до приватної форми власності. Вони є початковими формами колективної власності, в якій має місце поєднання приватних та колективних елементів при переважанні колективних.

Початковий етап реформування аграрних відносин відбувся і в Україні. Так, якщо на 1 січня 1990 р. не було жодного фермерського господарства, то на початок 1996 р. їх налічувалось 34 тис. Крім того, 10,8 млн. сімей користувалися присадибними ділянками, загальна площа, яких становила 3,7 млн. га (3,2 млн. га ріллі). Разом з фермерськими господарствами в особистому користуванні населення перебувало 5,9 млн. га.

З викладеного та досвіду розвинутих країн світу випливає висновок про пріоритетність колективної форми власності в сільському господарстві. Якщо, здійснюючи радикальну аграрну реформу в Україні орієнтуватися на пріоритетність приватної власності, заснованої на власній праці, то на місці кожного колгоспу або радгоспу треба створити; не менше 40 ферм (кожна з яких повинна мати господарські будівлі, бути електрифікованою, забезпеченою водою і комунікаціями тощо). Оскільки Земельним кодексом України передбачено створення ферми площею до 100 га землі, в т.ч. 50 га ріллі кількість фермерських господарств була б нераціональним витрачанням значних матеріальних, фінансових і людських ресурсів.

Створення крупних капіталістичних ферм суперечить проголошеній Президентом України та рішеннями Верховної Ради України стратегічній соціально-економічній меті -- сформувати реального власника і господаря землі, першочергово задовольнити його інтереси, зробити селянина повним власником виробленої ним продукції, віддати землю тим, хто її обробляє.[ 1] Такими за своїм статусом можуть бути лише дрібні ферми. Власники крупних капіталістичних ферм не обробляють землю. Але будувати стратегію, орієнтуючись на домінуючу роль дрібних фермерських господарств, -- значить йти врозріз із закономірностями розвитку сільського господарства в розвинутих країнах Заходу.

У сучасних умовах формування агробізнесу альтернативними сегментами дiяльностi сільськогосподарських колективних пiдприємств можуть бути такi, що доповнюють основне виробництво, яке склалося в них ранiше: переробка сiльськогосподарської продукцiї, матерiально-технiчне постачання, реалiзацiя продукції, виробництво будiвельних матерiалiв тощо. Подiбна система органiзації основного виробництва і допомiжних виробництв, у тому числi через спецiалізацiю і кооперування в системi агробізнесу, як колективних, так i фермерських господарств, безумовно, усуває багато суперечностей, що виникають мiж окремими суб'єктами в аграрному секторi економiки. При цьому ринкова економiка розкриває широкi можливостi для розвитку пiдприємництва. Однак було б неправомiрним зводити його до малого та середнього бiзнесу. Доцiльно використовувати колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства, надавши їм можливiсть реформуватися в умовах демократичної ринкової економiки, при широкiй господарськiй автономії та належних конкурентних механiзмах мiж рiзними економiчними укладами .

Важливе значення для підприємця мають можливiсть самостiйно вибирати спецiалiзацiю (з урахуванням умов господарства), визначати перспективу й економiчно ефективну структуру посiвних площ та виробництва в цiлому, включаючи розвиток пiдсобних підприємств і обслуговуючих цехів, а також право розпоряджатися виготовленим продуктом, свобода вибору партнера, договiрних взаємовiдносин iз суб`єктами ринку, вiльний вибiр форм органiзацiї і оплати працi. Без цього нi приватна, нi колективна власнiсть не зробить селянина повноцiнним господарем. Практика розвинутих країн (Японії, США, Францiї, Нiмеччини) свідчить. що успiх у господарськiй дiяльностi забезпечує не форма власностi, а пiдприємець, якого спонукає до якiсної працi конкурент.

Основним поточним завданням аграрної полiтики нинi є зупинення негативних процесiв у цьому секторi економiки та забезпечення умов для нарощування виробництва сировини і продовольчих ресурсів. У зв'язку з цим на сучасному етапi проведення аграрної реформи особливо потрiбне наукове, правове, методичне, фiнансове, інформацiйне і матерiально-технiчне забезпечення її. В цьому запорука успіху реформи, оскiльки альтернативи їй немає, вона має здiйснюватись в iнтересах селян і самими селянами.

Головними завданнями державного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою в аграрній сфері є: підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів; попередження перевиробництва окремих видів сільськогосподарської продукції; обмеження монополізму в суміжних із сільським господарством галузях промисловості.

Розвинуті країни світу щорічно надають дотації виробникам сільськогосподарської продукції на суму понад 300 млрд дол., з них тільки США -- більше 100 млрд дол. Дотації сільськогосподарським виробникам у країнах ЄС становлять до 40 % вартості валової продукції сільського господарства.

В Україні рівень відповідної державної фінансової підтримки сільського господарства зростає, але залишається ще не достатнім. Так у період 2000-2002 рр. обсяг підтримки сільського господарства в середньму за рік становив 5399 млн. грн, а у 2003 році- 5433 млн. грн. Частка підтримки у валовій продукції сільського господарства склала у 2000 - 2002 роках - 8,8 %, а у 2003 році 8,6% [14, c. 53]

Державна підтримка селянських господарств має стати невід'ємною складовою загальнодержавної програми соціально-економічних перетворень і розвитку країни.

Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий час формувалася під виливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життєдіяльність сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.

Україна має свій власний шлях проведення економічних реформ в сільському господарстві - відродження господаря на українській землі шляхом приватизації та створення рівних юридичних прав і економічних можливостей для розвитку і здорової конкуренції в агробізнесі.

4. Проблеми розвитку аграрного бізнесу України та шляхи їх вирішення в умовах сучасної ринкової економіки

З переходом агропромислових об'єктів господарювання на ринкові відносини, України отримала у спадщину надмірно велику кількість соціально-економічних проблем. Досвід інших країн стверджують, що на даному етапі розвитку агробізнесу і в даних політичних та економічних умовах що сталися в економіці, залишати все, як то було при командно-адміністративній системі - неможливо. Україна стала незалежною державою, почала будувати ринкову економіку, почався процес роздержавлення і приватизації, який потягнув за собою суттєві структурні зміни в народногосподарському комплексі, почав з'являтись власник, який взяв на себе відповідальність за долю економіки при відповідній підтримці держави.Повернення до старих важелів управління надалі стає неможливим.

Процеси концентрації виробництва і капіталу, які проходять в сільськогосподарських розвинутих капіталістичних країнах, як правило, набувають позитивного економічного змісту. Джерелами капіталу є оренда землі й асоційьована власність на землю та інші засоби виробництва. 

Основним поточним завданням аграрної полiтики нинi є зупинення негативних процесiв у цьому секторi економiки та забезпечення умов для нарощування виробництва сировини і продовольчих ресурсів. У зв'язку з цим на сучасному етапi проведення аграрної реформи особливо потрiбне наукове, правове, методичне, фiнансове, інформацiйне і матерiально-технiчне забезпечення її. В цьому запорука успіху реформи, оскiльки альтернативи їй немає, вона має здiйснюватись в iнтересах селян і самими селянами.

Таким чином взятий реформою курс на розвиток підсобних господарств населення - вірний. Якби не було передачі землі підсобним господарствам, то спад виробництва в Україні був би ще відчутнішим. За розрахунками , було б виробленя на 8% менше продукції. Особисті підсобні господарства сьогодні є стабілізуючою формою господарювання. У сучасних умовах вони гальмують спад виробництва сільськогосподарської продукції у всіх категоріях господарств і за умов безробіття стримують від різкого спаду рівень життя сільського населення, забезпечують додатковий заробіток до мізерних пенсій та оплати праці у громадському виробництві.

Отже, і надалі слід вживати заходи щодо створення для них необхідних умов. Це сприятиме подальшому розповсюдженню різних форм агробізнесу. Такий підхід відповідає прагненням селян. Опитування показало, що більшість з них не прагне бути фермерами яи вийти з громадських господарств, але бажає розширити свої підсобні господарства до 1 - 1,5 гектара, що відповідає нормам, встановленим Земельним кодексом. Для цього слід було б:

· збільшити площі їх землекористування, розширити розміри землекористування за рахунок земельних часток (паїв);

· забезпечити всім бажаючим виділення земельних ділянок під житлове будівництво на селі, всім бажаючим громадянам України - для садівництва й городництва;

· передбачити надання земельних ділянок для спільного використання під випасання худоби й сінокосіння;

· створювати безприбуткові кооперативи по закупівлі продукції, технічному й технологічному обслуговуванню;

· організовувати матеріально-технічне постачання;

· забезпечити ветеренарне обслуговування, підвищення рівня племінної справи, організацію штучного осіменіння тварин;

· організовувати технологічне й технічне забезпечення виконання потрібних сільськогосподарських робіт, транспортне й сервісне обслуговування;

· організувати виробництво міні-техніки й технологічного устаткування для механізації трудомістких процесів.

Слід зазначити, що у господарствах населення є свої проблеми: сомоексплуатація праці, домінування ручної праці, невеликі розміри виробництва. Проте в умовах слабкої матеріально-технічної бази великих громадських господарств, неврегульованості економічних відносин є загальна потреба розвивати такі господарства. Одним із перспективних заходів підвищення забезпеченості сільськогосподарського виробництва машинами й обладнанням, а також зсобом їх оновлення є лізинг. Він являє собою особливу форму фінансування капіталовкладень і дещо схожий з орендою.

До числа проблем, які потребують нових підходів щодо їх вивчення і вирішення, належить удосконалення механізму поєднання державного регулювання агробізнесу та його ринкового саморегулювання, формування нового типу організаційно-економічних відносин агропромислової інтеграції і створення на цій основі нових форм агробізнесу, а також питання інформаційно-консультаційного забезпечення виробників продовольства, планування і прогнозування кон'юнктури продовольчих ринків.

Держава активно регулює діяльність АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій для сільського господарства, шляхом заохочення експорту сільськогосподарської продукції та ін.

При проведенні аграрної політики урядовим структурам
необхідно перейти від обіцянок підтримки сільського господарства до вжиття реальних заходів для відродження села, яке повинно стати основою національного відродження. Для цього держава повинна вжити таких заходів:

· забезпечити прискорення розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування та хімічної промисловості для повного забезпечення агропромислового виробництва сучасною технікою, мінеральними добривами, хімічними засобами захисту рослин, препаратами ветеринарної медецини для потреб твариницьких галузей.

· Врегулювати інвестиційну політику, яка спрямовується на відновлення та розвиток ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва та харчової промисловості.

Важливим напрямом аграрної політики має бути відновлення роботи зрошувальних і осушувальних систем з метою ефективної віддачі меліорованих земель як одного із джерел нарощування виробництва сільськогосподарської продукції.

У практичну площину повинні спрямовувати розвиток інтеграційних процесів у виробництві сільськогосподарської продукції та її промислової переробки з метою виготовлення високоякісних конкурентоспроможних кінцевих продуктів споживання. Успішне вирішення продовольчої проблеми вимагає навідкладного освоєння новітніх ресурсозберігаюячих технологій виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції та збереження навколишнього природного середовища (в Україні через погане зберігання втрачається близько 25% всієї продукції) [ 30 ].

До складових забезпечення розвитку агропромислового комплексу безпосередньо включається формування державної науково-технічної політики, організація наукового, інформаційного та кадрового забезпечення агропромислового виробництва, розвитку селекції і насінництва сільськогосподарських культур та селекційно-племінної справи у тваринництві та рибництві.

Аграрна політика повина мати чітко виражену соціальну спрямованість, вектор якої зорієнтований на відродження і соціальний розвиток села, адже саме на селі має розвиток агробізнес. Ці та інші положення знайшли відображення у новому варіанті проекту Концепції аграрної політики України, яка розглянута і схвалена Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням концептуальних положень аграрної політики розроблений проект Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села України на 1999-2010 рр.,у якій визначені основні напрями та шляхи розвитку однієї з важливих складових економіки країни. В основу Національної програми покладений поетапний характер її реалізації.

На першому етапі (1999 - 2000 рр.) головним завданням є зупинення спаду агропромислового виробництва в країні, створення умов для йього стабілізації шляхом організації раціонального використання наявного ресурсного потенціалу, формування економічного механізму освоєння ринкових відносин.

Другий етап (2001 - 2005 рр.) характерезується нарощуванням виробництва сільськогосподарської продукції, активізацією формування соціальної інфраструктури села в складі комунальної власності, наповненням внутрішнього і зовнішнього ринку продовольства держави.

Протягом третього етапу (2006 - 2010 рр.) в основному сформована багатоукладна економіка агропромислової сфери, забезпечуватиметься розвиток виробництва на основі реалізації державних, галузевих та регіональних програм, збалансованих обсягів виробництва з ресурсним потенціалом.

До основних концептуальних положень формування і реалізації аграрної політики України насамперед належить забезпечення продовольчої безпеки країни, гарантування пріорітетного розвитку агропромислового комплексу з визнанням сільського господарства базовою галузею економіки народного господарства, створення умов для стабілізації та нарощування виробництва сільськогосподарської продукції. Важливого значення набуває формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення свободи вибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі удосконалення земельних та майнових відносин власності.