Економічне зростання, продуктивність і збереження

3

КУРСОВА РОБОТА

з Макроекономіки

на тему:

Економічне зростання, продуктивність і збереження

Вінниця 2004

Зміст

Вступ

Розділ І Суть економічного зростання

1.1 Економічне зростання та його типи

1.2 Фактори і джерела економічного зростання

1.3 Моделі економічного зростання

Розділ ІІ Практичний аспект економічного зростання

2.1 Фактори і джерела зростання в економіці України

2.2 Диспропорції економічного зростання в Україні та макроекономічні проблеми

2.3 Показники ВВП. Проблеми його обрахування

Розділ ІІІ Оптимізація економічного зростання

3.1 Взаємодія факторів економічного зростання

3.2 Покращення джерел економічного зростання

3.3 Стабільність економічного зростання

3.4 Методи і засоби поліпшення параметрів економічного зростання в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Економічне зростання, як одна з категорій макроекономіки, характеризується певними якісними і кількісними характеристиками. Його темпи підвищення вимірюються зростанням обсягів ВВП та інших макроекономічних показників. Економічне зростання не лише характеризує обсяг економічного піднесення, але й еволюцію соціально-політичної системи, яка в свою чергу впливає на фактори економічного зростання. Питання про оптимізацію його показників є проблемою вирішення економістів всіх країн, і спонукає до запровадження інноваційних методів регулювання та стабілізації економічних чинників та чинників у соціальному секторі. Систематика введень нових методів залежить від результатів загальноаналітичних досліджень і статистичних даних, які реально показують стан та структуру економічної системи, та її галузевих одиниць. Статистичні дані, на основі проведених соціологічних досліджень, дають змогу оцінити загальний вплив наслідків економічного зростання, оскільки воно не лише економічне, а й соціальне явище. Таким чином, головною метою його являється загальне економічне і соціальне піднесення, що виявляється у збільшення ВВП та НД, підвищенні життєвого рівня, зростання народжуваності, збільшення тривалості життя, розвитку наукової, освітньої, культурної і духовної сфер життя суспільства. Прагнучи досягнення таких результатів, проводиться низка заходів, що дозволяють рухати економічне зростання у висхідному напрямку. Такими заходами здебільшого являються аспекти державної регулятивної політики, що базуються на проведенні реформаційних змін та нормативно-правових нововведень.

Аналіз і характеристика функціонування моделей економічного зростання та динаміки зміни економічних функцій дають чіткі і ґрунтовні результати для виведення висновків про загальну тенденцію розвитку економічного зростання. Такі висновки дають змогу здійснити вірні структурні і якісні зміни, віднайти напрямок інвестиційних вкладень, реорганізаційних змін галузей, впровадженням досягнень НТП та ін. Оптимізація джерел економічного зростання та реструктуризації його факторів стають наслідком певних якісних змін в системі економічного і соціального управління. В свою чергу такі зміни обумовлюють підвищення показників економічного зростання, а отже і загального рівня життя. Тому в наступних розділах будуть розглянуті не лише теоретичні аспекти категорії економічного зростання, але й проблеми соціально-економічної сфери, диспропорції між факторами економічного зростання, проблеми здійснення якісних перетворень, а також чинники, які б могли покращити стан галузевої структури і їх наслідки після впровадження. Альтернативні можливості здійснення регулятивної політики - актуальна проблема всіх країн на будь-якому рівні економічного зростання, адже вірно обґрунтоване керування взаємодії факторів економічного зростання, із врахуванням ментальних та територіально-економічних особливостей, спричиняє наближення до максимального результату виявів макроекономічних показників і економічної рівноваги. Тому питання про створення найефективнішої регулятивної політики та впровадження нових методів у взаємофункціонуванні факторів економічного зростання для його оптимізації залишається відкритим перед провідними економістами світу та економістами окремих країн.

Розділ І. Суть економічного зростання

У сучасній економічній літературі немає чіткого обґрунтування категорії «економічне зростання». Так, в економічній енциклопедії за редакцією А. Абалкіна, економічне зростання розглядається як „ постійне збільшення реального обсягу виробництва, що супроводжується покращенням технічних, економічних і соціальних характеристик суспільства”. У підручнику «Економічна теорія» за редакцією А. Добриніна і Л. Тарасевича стверджується, що „в сучасній економічній літературі економічне зростання розуміють як довгострокові зміни природного рівня реального обсягу виробництва, пов'язані з розвитком продуктивних сил на довготерміновому часовому інтервалі”. А. Філіпченко характеризує економічне зростання як «збільшення реального ВВП нації (країни) в одному періоді порівняно з іншими». Ще одна інтерпретація визначення економічного зростання в словнику політичної економії за редакцією О.Ожерельєва: „ збільшення обсягів суспільного виробництва, розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби народного споживання і забезпечувати споживання у необхідних розмірах” [3]. Основними недоліками наведених визначень є: по-перше, акцент на кількісних характеристиках даної категорії; по-друге, не комплексний підхід до змін, які викликають таке зростання у межах економічної системи; по-третє, не зрозумілим є твердження про „ зміни природного рівня реального обсягу виробництва”. Водночас позитивним є те, що деякі автори пов'язують економічне зростання зі змінами у продуктивних силах [3]. Хоча існують інші аспекти економічного зростання.

Отже, економічне зростання - процес кількісно-якісних зрушень у межах технологічного способу виробництва, зумовлених відповідними суперечностями і чинниками та виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва. Економічне зростання належить до техніко-економічних категорій, тому безпосередньо не зачіпає змін в інших елементах економічної системи передусім у суспільній формі відносин власності[1]. Щодо речового змісту таких відносин, які відбуваються при взаємодії людини з природою у процесі праці, то вони охоплюються економічним зростанням. Проте внаслідок тісної взаємодії з такими елементами воно опосередковано впливає на них, зумовлює еволюцію типів і форм економічної власності, господарського механізму, надбудовних відносин. Водночас економічне зростання набуває суспільної форми коли йдеться про економічне зростання при капіталізмі[7].

Типи економічного зростання:

— Екстенсивний тип економічного зростання . Він здійснюється внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва. Основними факторами цього типу економічного зростання є : а) збільшення обсягу інвестицій зі збереженням існуючого рівня технології; б) збільшення кількості працівників; в) зростання обсягів оборотних фондів ( матеріалів, сировини тощо ). Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться вдвічі більше робочої сили, машин, такої ж якості, коротше кажучи, збільшення обсягів, такого ж рівня організації. У цьому випадку продуктивність праці й ефективність незмінні.

— Інтенсивний тип економічного зростання. Він досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва, інтенсифікація НТП. Основними факторами цього типу економічного зростання є : а) впровадження нової техніки і технології на основі передових досягнень НТП, основою яких є процес інвестування виробництва; б) підвищення загальноосвітнього і професійного рівня працівників ; в) покращення використання основних і оборотних фондів виробництва і праці; г) впровадження нових прогресивних форм організації виробництва; д) розвиток підприємницьких здібностей; е) інтенсифікація інформаційної сфери у виробництві.

Інтенсифікація виробництва виявляється у зростанні суспільної продуктивності праці (тобто, у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництві ресурсів, за економної уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва. Воно передбачає збереження ресурсів і збільшення продуктивності праці[2].

Хоча загалом не існує у чистому вигляді жоден із цих типів, в основному вони змішуються і є диференційованими.

1.2 Фактори і джерела економічного зростання

Економічне зростання визначають чотири групи факторів: 1) фактори пропозиції; 2) попиту; 3) ефективності; 4) соціокультурні, інституційні та інші фактори.

— Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх є чотири : а) кількість та якість природних ресурсів; б) кількість і якість трудових ресурсів; в) обсяг капіталу країни; г) технологія[19]. Вони визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, враховуючи і технічний потенціал, дає змогу національній економіці виробляти більший обсяг продукції. Природні ресурси землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси клімат і т.п. Є лише декілька країн, що володіють такими багатствами, продаж яких дає їм змогу швидко просуватися шляхом економічного зростання. Більшість країн не багата на природні ресурси. На думку багатьох економістів, трудові ресурси - пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці - становлять найважливіший фактор виробництва. Справді інші фактори виробництва (капітал, сировина, технологія) можна купити в інших країнах, проте застосування високопродуктивної техніки в місцевих умовах вимагає кваліфікованих працівників[7].

Для збільшення обсягу капіталу необхідне скорочення поточного споживання впродовж десятиліть у розвиненій економіці від 10 до 20% національного доходу, крім того значна частина цих невеликих заощаджень спрямовується на забезпечення зростаючого населення простими знаряддями праці, використовується на нагромадження капіталу і навпаки найбідніші країни часто можуть заощаджувати лише 5% національного доходу[11].

Крім трудових, природних ресурсів та капіталу четвертим життєво-важливим фактором економічного зростання є технологія, яка охоплює також науково-дослідні і проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво. Однією з ключових складових цього фактора є виховання в індивідуума підприємницького духу. Країна не може процвітати без власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати і відкривати нові підприємства, розв'язувати трудові конфлікти[16].

Фактор попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливі макроекономічні умови ( високі податкові та процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей) сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повне використання ресурсів[3].

Фактори попиту і пропозиції, які впливають на економічне зростання взаємопов'язані. Наприклад, неповне застосування трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричинити безробіття. Стабільність економічного зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва ( фактор ефективності). Іншими словами, країна має використовувати ресурси найекономніше ( виробнича ефективність) і виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги ( розподільча ефективність) [11].

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте вони важко піддаються кількісній оцінці. Це передусім культурно-соціальні та інституційні чинники. Зокрема, значний позитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціально-культурна і політична атмосфера, що склалася в них. У цих країнах суспільна думка розглядає матеріальний успіх, як бажану соціальну мету. Підприємництво, торгівля, фермерство, винахідництво - це престижні види діяльності, а особи зайняті ними користуються повагою. Важливим фактором економічного зростання в соціально-культурному аспекті є позитивне ставлення до праці. У розвинутих країнах її цінують як велике багатство. Великий вплив має чинник політичної організації суспільства. Чинником, що може гальмувати економічне зростання, є наголос суспільства радше на виконанні обов'язків, а не на особистій ініціативі. Дотримання релігійних звичаїв суттєво обмежує тривалість робочого дня або року і скеровує ресурси не здійснення релігійних церемоній. Важливий вплив на розвиток економічного зростання чинять такі фактори, як корумпована бюрократична система управління економічними і соціальними процесами. Кожний фактор вимірюється різними показниками. Взаємодію всіх факторів показує крива виробничих можливостей ( графік 1.2)[6].

3

Якщо в економіці відбуваються кількісні та якісні зміни в її ресурсах, тобто діють фактори економічного зростання, то це ілюструється зміщенням кривої виробничих можливостей вправо з положення А1В1 до положення А2В2. Причому положення А2В2 визначається двома моментами. По-перше, співвідношенням попиту і пропозиції товарів і послуг. По-друге, абсолютною величиною пропозиції, тобто дійсною величиною виробничих потужностей економіки. Однак це економічне зростання є лише можливості потенційних досягнень обсягів виробництва

Джерела економічного зростання.

Джерелами економічного зростання на сучасному етапі розвитку є : зростання капіталовіддачі, інтенсифікація виробництва, активізація імпорту та оптимізація експорту.

— Зростання капіталовіддачі. Обсяг взаємопов'язаний з нормою нагромадження капіталу К/Q. Водночас можна вважати, що оберненою функцією норми нагромадження є функція капіталовіддачі Q_у/К. Співвідношення зростання обсягу виробництва та норми нагромадження ідентичне відношенню приросту капіталовкладень. Світова практика свідчить, що нагромадження 0.2К/Q_у і більше засвідчує зростання продуктивності капіталовкладень Q_у/К на 12-30%, а ВВП - на 3-8% . Є інші джерела збільшення обсягу виробництва і ВВП: а) збільшення кількості та якості основного капіталу; б) збільшення чисельності зайнятих та підвищення їх професійності і кваліфікації; в) зведення витрат до мінімуму часу, підвищення продуктивної віддачі задіяних чинників виробництва; г) проведення інституційних реформ, зокрема правової системи, створення конкурентних умов забезпечення мобільності виробничих чинників, прозорості системи стимулювання оподаткування ринку та ін.[16].

— Інтенсифікація виробництва. У концепції виробничої функції важливо зробити акцент на інтенсифікацію, яка є недооціненою ( графік 1.3).

3

Виробнича функція показує, як обсяг капіталу на працівника К визначає обсяг продукції на працівника у = f(K). Нахил виробничої функції є граничним продуктом капіталу : якщо К зростає на 1 одиницю, то у збільшується на МРК одиниць. Зі збільшенням К виробнича функція стає пологішою, вказуючи на спадання граничного продукту капіталу.

— Активізація експорту. Іноземні ринки певною мірою стимулюють розширення виробництва, що активно використовують усі країни. Але жорстока обмежувальна політика енергозабезпечення може негативно вплинути на енергоємний експорт, особливо той, що базується на дешевій енергії. Переважно таке скорочення експорту автоматично зменшує попит на енергію, проте дорога експортна продукцію матиме збут тривалий час на ринках, де низький рівень затрат на зарплату та частково амортизована потужність, тобто у країнах з перехідною економікою[7].

1.3 Моделі економічного зростання

Неокласична модель економічного зростання. Основною початковою умовою неокласичної концепції економічного зростання є припущення, що кожний фактор виробництва „забезпечує” відповідну частку виробленого національного продукту. Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є виробнича функція. Вперше така функція була розроблена Коббом і Дугласом :

Y=A*K*L ,

де Y - обсяг виробленого продукту, K і L - капітал і праця, і - коефіцієнти еластичності капіталу і праці, які характеризують зростання обсягу продукту на 1% зростання капіталу чи праці, А - коефіцієнт пропорційності або масштабності, що дозволяє порівняти обсяг продукту різних періодів ( фактично відображає середньорічний темп зростання продукції. Згодом з'явилася доповнена функція Кобб-Дуглас-Тібенгем :

Y=A*K*L*r;

де r - комплексний показник сукупної економічної ефективності усіх факторів виробництва в НТП.

Інша інтерпретація цієї функції :

Y=F(a₁+a₂+…+a_n) i

Y=( ),

де a_i - виробничі фактори ( робоча сила, капітал, земля, підприємницькі здібності)

- граничний продукт і-того фактора.

Таким чином відповідно до цих формул обсяг продукту визначається сумою добутків кожного фактора (що розглядалися вище 1.2) на його граничний продукт. Раціональний зміст виробничої функції відповідає спробі визначити найбільш доцільні комбінації різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. При взаємозамінності факторів виробництва виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростання та інших важливих макроекономічних пропорцій[6].

— Модель економічного зростання Роберта Солоу². За розробку цієї моделі йому була вручена в 1987 р. Нобелівська премія.

3

К - капіталоозброєність одиниць праці з постійною ефективністю; К* - стійкий стан капіталоозброєності за якого К=І , тобто величина капіталу, що вибуває (К) дорівнює капіталу, що інвестується (І=); g - темп зростання ефективності виробництва під впливом технологічного прогресу.

— Неокейнсіанська модель мультиплікатора акселератора. Акселератор - числовий коефіцієнт, що показує відношення приросту інвестицій до приросту НД, кількісний вираз принципу акселерації, суть якого полягає в тому, що кожний приріст НД , сукупного попиту чи виробництва вимагає відносно більшого приросту інвестицій. Мультиплікатор - відношення зміни рівноважного ВВП до зміни у будь-якому компоненті сукупних видатків і коефіцієнт, на який треба помножити зміну в кожному компоненті сукупних витрат, щоб знайти підсумкову зміну рівноважного ВВП.

Модель взаємодії мультиплікатора і акселератора може бути представлена формулою Хікса:

Y_n=(1-S)Y_n-1 + b(Y_n-1-Y_n-2) +I_n^a ; де Y_n- НД

2. Модель економічного зростання Р. Солоу - модель, що показує вплив заощаджень, зростання населення і науково-технічного прогресу на динаміку рівня життя. В n-му році; S - частка заощаджень у НД; (1-S) - частка споживання в НД; b- коефіцієнт акселерації; Y_n-1 - НД в (n-1) році; Y_n-2 - НД в (n-2) році; I_n^a - автономні інвестиції в n-році.

У даній формулі відображаються обидві сторони залежності між національним доходом і інвестиціями. Неокейнсіанські моделі за необхідну умову економічного зростання вважають рівність інвестицій і заощаджень, тобто повну реалізацію коштів котрі йдуть на накопичення. Нерівність цих величин розглядається як ознака порушення економічної рівноваги. Перевищення (I) над (S) повинно означати нестачу коштів щодо інвестиційного попиту, а перевищення (S) над (I) - неповну задіяність ресурсів[6].

Завданням економічного регулювання є досягнення повного використання НД, як джерела ефективного попиту за умови, що сума :

Розділ ІІ. Практичний аспект економічного зростання

2.1 Фактори і джерела зростання в економіці України

Проблеми і досягнення економічного зростання, а також конкретні прояви факторів та джерел економічного зростання на економічний розвиток можна розглянути на прикладі економічного зростання України. Нестабільна економічна ситуація може наявно показати та практично пояснити суть теоретичного аспекту економічного зростання. В даній ситуації на темп економічного зростання впливає багато чинників.

Найбільший позитивний результат 2001-2002 рр.- наявність економічного зростання. ВВП, який характеризує економічну ситуацію в країні зріс (у реальному обчисленні) в 2001 більше як на 9%, а за 8 міс. 2002р. - ще на 4,2%. Підвищилися також обсягові показники функціонування основних галузей вітчизняної економіки. Збільшилося виробництво промислової продукції ( у 2001р. на 14,2%, за 2002р. - ще на 5,9% ; валової продукції с/г відповідно на 9,9% і на 6,2% [17].

Найгострішою проблемою структурної перебудови економіки є розвиток обробної промисловості, передусім машинобудування. У 1990-2001рр. частка обробної промисловості в структурі ВВП скоротилася з 44 до 23% або в 1,9 рази. Незважаючи на зростання економіки в останні роки середньорічні темпи її падіння становили 9%. За орієнтованими оцінками на обробну промисловість припадало 2/3 економічного спаду в Україні. Тим часом у розвинутих країнах у цей період відбувалося подальше зростання продукції обробної промисловості, передусім високотехнічних її видів.

Структурна перебудова в переведенні кризових видів економічної діяльності на новітню технологічну основу розвитку науковомістких виробництв, подолання негативних наслідків трансформації сфери виробництва та сфери послуг, зокрема безробіття, допомагають уникнути надвисоких транзакційних витрат, провалів у інфраструктурному забезпеченні та ін. Безпосередньою причиною структурно-промислової кризи, в якій знаходиться країна, було обвальне скорочення інвестицій в основний капітал. Дані показують, що найбільше скоротились інвестиції в основний капітал галузей, які по-перше, визначають науково-технологічний прогрес, по-друге, виробляють кінцеву продукцію і, по-третє, мають відносно високий вміст доданої вартості. Хоча статистика свідчить, що випереджають темпи збільшення інвестицій в обробну промисловість у 1999-2003рр., стан справ принципово не змінився. У 2000 р. 457 млн. грн. капіталовкладень в основні фонди у машинобудуванні становили лише 0,27% ВВП. Досить вражаючими є дані про випуск багатьох видів машин та устаткування в натуральному вимірі (таблиця1). За роки реформування в структурі економіки України відбулися негативні зміни, що свідчать про деіндустріалізацію виробництва та істотні міжгалузеві перекоси ( таблиця 2 ).

У 1991-2000 рр. при зростанні загального індексу цін в 1,52 рази ціни на продукцію енергетики зросли у 5 разів, паливної промисловості у 4,19 , чорної металургії у 3,3 ; машинобудування і легкої промисловості знизилися відповідно на 7 і 60 процентних пунктів [9]. Це і зумовило поглиблення промислової кризи, зростання частки галузей проміжного продукту та істотне зменшення частки галузей, що виробляють кінцевий продукт [10].

Існуюча практика негативно позначається на ціновій конкурентоспроможності виробів машинобудівної галузі, де недоліки зумовлені неправильними пропорціями складових собівартості продукції на кожній ділянці виробничого ланцюга. Неприпустимо щоб ціна металу на внутрішньому ринку була вищою за експортну. Навпаки вона має бути значно нижчою і коригуватися з рівнем цін на енергоносії, продукти харчування та ін., комунальними тарифами. Тоді внутрішній ринок зможе прийняти таку ціну. За пострадянський час базові галузі поглинули всі можливі прибутки для досягнення конкурентноспроможної ціни на продукцію кінцевого споживання. Покажемо це на прикладі утворення ціни металопрокату. В його виробництві використовуються марганцевий концентрат, кокс і залізорудний концентрат. Комісійні, одержувані посередницькими фірмами, збільшують ціну сировини в 1,5-2 рази. Вже на етапі закупівлі марганцевого концентрату у гірничо-збагачувальних комбінатів і надходження його на феросплавний завод до ціни додається від 50 до 200% собівартості; під час переробки вугілля в кокс за давальницькою схемою - близько 12% ; на етапі поставок залізорудного концентрату - до 10%. Долі „естафету” перехоплюють металопрокатні виробництва. Наприклад, на поставках трубних заготовок ціна зростає приблизно на 10% ; на поставках переробного чавуну - на 9,6% і т.п.[8]. Одним із наслідків безпідставного зростання цін майже в усіх галузях господарства є те, що на внутрішній ринок надходить тільки 20% загального обсягу вітчизняної продукції, а 80% його експортується [14], тим часом як у розвинутих країнах спостерігається цілком протилежна картина. Тому держава має перебрати на себе контроль за ціноутворенням, а також регулювання ринку енергоносіїв інакше економічне становище не поліпшиться. Реалізація „безприбуткових” схем роботи ВАТ (схема №3) і перекоси в ціноутворенні мають своїм підґрунтям монетарну політику з її штучним утриманням курсу гривні. Але якщо законодавство, наприклад Німеччини, формулює безпосередній обов'язок держави так: „Забезпечувати стабільність вартості грошей і водночас економічне зростання”, - то наша держава про це забула. Ігнорування необхідності узгоджувати здійснювану в Україні монетарну політику з нагальними потребами виробничої сфери у грошовій масі призвело до тієї єдиної ситуації, коли стало невигідно виробляти сировинну продукцію для внутрішнього споживання. Очевидним проявом згаданих деформацій стало істотне зменшення загальних обсягів виробництва в машинобудуванні та приладобудуванні, а особливо в підгалузях с/г та складної побутової техніки.

Зниження зайнятості у даних галузях є найбільш болючим наслідком структурних змін в економіці. Дуже часто говориться про те, що на своєму внутрішньому ринку ми перевищили світові ціни, а причиною цього є штучна підтримка курсу гривні. Ми проаналізували цей феномен з точки зору ціноутворення, врахувавши реальні витрати на виробництво продукції, зокрема, практично безплатні природні ресурси, жалюгідну зарплату, послуги посередників і „небаченої” рентабельності. У 1990-1992рр. ціна на енергоносії підвищилися в 4-5 разів [17] лише тому, що постачальники дістали можливість продавати її за кордон дорожче. Але ж загальноприйняті у світі платежі у нас не практикуються [13]. Загальна ситуація в Україні та темпи економічного зростання залежать від багатьох чинників. Але все ж існують такі невідповідності і диспропорції, що стримують розвиток економічної системи в Україні.

2.2 Диспропорції економічного зростання в Україні та макроекономічні проблеми

Держбюджет України на 2001 р. за доходами затверджено в сумі 42 млрд. грн. В основу її розрахунків було покладено зростання ВВП на 4%. Фактично ж ВВП зріс на 9,1%. Тобто, до держказни мало надійти на кілька процентів більше грошей ніж затверджено, але до неї надійшло лише 38,9 млрд. грн., що менше від затвердженого на 3 млрд. або 7,2%. Крім того залишилась невідшкодованою бюджетна заборгованість перед платниками ПДВ у сумі 5,6 млрд. грн. Вважаючи на це бюджет було не виконано на 8,6 млрд. грн. За 6 міс. 2002 р. ВВП зріс на 4,4%, але держбюджетні доходи становили лише 20,1 млрд. грн., а це тільки 44,4% їх річного обсягу затвердженого законом України „Про Держбюджет України на 2002р.”.

При цьому державні борги зросли до 6,1 млрд. грн.. Таким чином економічне зростання 2001-2002 рр. не привело до поліпшення стану держфінансів. Навпаки, він погіршився, що, взагалі-то, суперечить економічній логіці. Тому цей факт і розглядається як вияв непропорційності, наявність якого свідчить про глибокі проблеми в українській економіці.

— Друга невідповідність - між обсяговими макроекономічними показниками зростання і погіршення фінансового стану суб'єктів господарювання. Кількість збиткових підприємств збільшується - в 2001 р. їх було 42,5% проти 38,5% у 2000р. Сума прибутків, одержаних від об'єктів господарювання в 2001 р., зменшилась від 2000 р. на 1 млрд. 400 млн. грн., водночас прибутки, одержані прибутковими підприємствами, скоротилися більш як на 3 млрд. грн.. В АПК економічне зростання і високі врожаї також дали негативний результат - збиткових господарств в 2001 р. було 43,1%, чистий прибуток зменшився до 930 млрд. грн.. В результаті фінансовий стан в АПК погіршився.

— Третя диспропорція - між високими темпами економічного зростання і низьким рівнем доходів громадян. Заробітна плата в 2001 р. зростала до 312 грн., але так і не досягла прожиткового мінімуму 332 грн. Причому середній дохід на громадянина склав лише 183 грн. Зменшилась заборгованість по соціальним платежам та нарахованій, але не виплаченій зарплаті. В 2003 р. зарплата продовжувала зростати і досягла 377 грн., що перевищило прожитковий мінімум 365 грн., але понад 41% громадян живуть за межею бідності.

— Четверта диспропорція - між визначеною законами і фактичною ролями ПДВ в економічному житті країни. ПДВ - являвся основним джерелом доходу бюджету України, але втратив цю свою роль. За 2001р. було нараховано 37,2 млрд. грн. цього податку, але надійшло лише 10,4 млрд. грн.. Причинами цього стали пільги (23,1 млрд. грн.), а також недоїмка ( нараховані, але не сплачені платежі 3,7 млрд. грн.). З суми, яка надійшла до бюджету, треба було повернути 5,6 млрд. грн. платникам ПДВ, отже в бюджеті мало залишитися тільки 4,8 млрд. грн. , що і є реальним підсумком застосування ПДВ в економіці України. Але це є лише 2,7% суми ПДВ, нарахованої за результатами року, що свідчить про втрату ПДВ значення основного джерела доходу бюджету України і правильність порушення питання про доцільність існування цього податку. Такі висновки підтверджуються ще одним фактором. Законом України „ Про податок на додану вартість” встановлено його ставку на рівні 20%. Але проаналізувавши досконало заборгованість по виплатам та реальну ставку ПДВ, то він становить 2%, але це ж не враховується при сплаті податку, отже ж навіщо такий податок?

— П'ята невідповідність - між виконанням доходних частин загального і спеціального фондів бюджетів України. Доходи і видатки загального фонду перебувають під юрисдикцією Мінфіну України і Держказначейства України, звідси здійснюється левова частка загальнодержавних видатків, а доходи і видатки спеціального фонду - колишні позабюджетні фонди, що використовуються їх розпорядниками на власний розсуд, тому і не видно, що показники загального фонду не виконуються , а спеціального - перевиконуються. Так , в 2001 р. загальним фондом не було одержано 4,8 млрд. грн., а в спеціальний надійшло більше ніж заплановано на 20,1%.

— Шоста диспропорція - між визначеною законом бездефіцитністю та реальною дефіцитністю держбюджету України. На 2001 р. передбачалося бездефіцитність бюджету, але дефіцит був в розмірі 1,5 млрд. грн. крім того була ще кредиторська заборгованість 2,4 млрд. грн. і заборгованість перед платниками ПДВ в сумі 5,6 млрд. грн., що разом склало дефіцит у 9,5 млрд. грн. Так що видно наявну тенденцію бюджетної заборгованості.

— Інші макроекономічні проблеми.

Значна залежність Української економіки від експорту.

Зростання експорту товарів досить уповільнилося з 24% у 2000 р. до 11,6% у 2001р. і до 5,2%, у 2002 р. На зовнішніх ринках основна продукція українського експорту реалізовувалась в основному по демпінгових цінах.

З'явилась тенденція до роботи українського виробництва „на склад”. Збільшились запаси не реалізованої продукції на підприємствах харчової і легкої промисловостей, машинобудування.

Державна інвестиційна та інноваційна політика, а також політика фінансової підтримки нових організаційних фірм господарювання здійснюється неадекватно. Видатки держбюджету на 2001р. на проекти багатоцільового розвитку - 78,6%, на дослідження і практичні розробки в галузі с/г на 35,1%, на держпідтримку фермерських господарств - 49,2% від середнього рівня забезпечення.

Збільшились затрати енергоносіїв на виробництво продукції. Обсяги використаного промисловими підприємствами палива зросли на 9% відносно 2001 р. Найбільші витрати його здійснили державні підприємства - 86% [17].

2.3 Показники ВВП. Проблеми його обрахування

ВВП є центральним макроекономічним показником країни, який характеризує остаточні результати виробничої діяльності економічних одиниць - резидентів. З 2000 р. в Україні, після 10 років зниження реального ВВП нарешті почалося економічне зростання. Нагромаджені за досить тривалий строк статистичні дані дозволяють аналізувати економічні показники, обгрунтованіше будувати моделі та робити на їх основі коректні висновки. Вивчення динаміки реального ВВП в Україні за офіційними даними можливе тільки на основі індексів :

i_mj=(x_mj /x_{m ( j-1)})*100% та i_mj=()*100%

У таблиці 1.1 наведено найбільш поширений і доступний кумулятивний індекс І_mj записаний для зручності у рядах. Індекс і_mj наведено в таблиці 1.2.

Для розрахунку кумулятивних індексів за допомогою базисних і навпаки можна припустити, що в базисному році х₁=х₂=..........=х₁₂=1. використаємо дані таблиці 1.3.

Проведемо приклади розрахунків. Нехай є індекс і₂(1999)

b₂(1999)=0,876

i₂(1999)=.

Якщо невідоме і₃(1999)

,

b₃(1999)=0,886 i₃(1999)=

Тепер знайдемо насправді невідомий індекс і₃(2000)

,

b₃(2000)=0,923 i₃(2000)=

Певною особливістю для здобуття і_m(1996) та I_m(1995) можна вважати те, що як базу необхідно було взяти місяці 1999 р. і будувати базисні індекси у зворотному напрямі.

Розраховані індекси реального ВВП наведено в таблиці 1.4. Об'єднавши таблиці 1.2 і 1.1 можна обчислити для певного m (наприклад m=9) базисні індекси, які характеризуватимуть обсяг реального ВВП, щодо базисної величини рівної 1 [13].

Реальний ВВП являється не лише показником економічного зростання, але й об'єктивною характеристикою внутрішнього виробництва і розподілу ресурсів. Об'єктивні передумови мобілізації ресурсів структурної політики закладені в установлено рівній пропорції розподілу доданої вартості на оплату праці та валовий прибуток. Відношення валового прибутку до оплати праці є певним аналогом того, що раніше називалося нормою додаткового продукту.

Всі елементи валового прибутку можуть бути джерелом відтворюваних процесів і структурних зрушень. Макроекономічні пропорції розподілу доданої вартості та їх співвідношення подано в таблиці 2.3. Як свідчать дані національних рахунків, розподіл ВВП на оплату праці та валовий прибуток становив у середньому рівну пропорцію, що коливається навколо 100%, характеризуючи граничні межі поточного споживання та гіпотетичні ресурси розвитку, включаючи джерела структурної перебудови. Водночас існує великий розкид у коефіцієнтах прибутковості між різними галузями та видами економічної діяльності.

Найвищі показники мають с/г, мисливство і лісгосп, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води, транспорт і зв'язок, оптова й роздрібна торгівля. Найнижчі - сфера послуг, але без урахування фінансового посередництва, операцій з нерухомістю, здавання під найом, які є високо прибутковими.

Що стосується обробної та добувної промисловості, будівництва, які формують майже 40% ВВП, а разом з торгівлею транспортом та зв'язком - 64% ВВП, то у більшості з них коефіцієнт прибутковості є значно нижчим від 100%.

Таке становище пояснюється двома головними причинами, які перебувають у межах компетенції держави. По-перше, це міжгалузеві перекоси в податковому навантаженні; по-друге, різні темпи спаду, що відбилися в основному на обробній промисловості.

Наприклад, частка однієї з найпотужніших галузей - харчової промисловості - у ВВП становить 7,7%. Водночас це галузь платить 25,1% усіх податків на виробництво та імпорт. Якщо ж визначити коефіцієнт підвищеного податкового навантаження, то виходить, що податки харчової промисловості приблизно в 3,26 рази є вищими ніж її об'єктивна частка у структурі ВВП.

У такому самому стані перебуває текстильна і шкіряна промисловість. При 1,1% ВВП їх частка у податках є у 2 рази вищою. Приблизно така сама картина і у машинобудуванні : частка у ВВП 0 5,2%, а в податках 7,8%. Коефіцієнт підвищеного навантаження становить 1,5 рази. Але ж ці галузі виробляють кінцевий продукт, їх особливістю є найбільша питома вага доданої вартості, тобто та умова, яка забезпечує в цілому економічне зростання і його темпи. Високі податки стримують розвиток галузі, деформують структуру економіки. Галузі ж , які виробляють проміжний продукт-сировину, а також деякі сфери комерційної діяльності мають пільгове оподаткування.

Навіть у лісовому господарстві частка у ВВП - 0,4%, а в податках 0,1%. Така сама тенденція спостерігається в металургії, частка якої у ВВП - 4,1%, а в податках тільки 2% і в електроенергетиці ВВП -4,6%, в податках - 3% і в торгівлі відповідно 11,2% і 6,8%. Теж саме стосується фінансового посередництва, операцій з нерухомістю, послуг юридичним особам. У фінансовому посередництві це, наприклад, досить відчутна і питома вага цієї галузі у ВВП 2,6%, а частка у податках тільки 0,4%.

Внаслідок такої економічної нерівності в Україні дедалі більше місця у структурі виробництва посідають галузі проміжного продукту, тоді як розвиток економіки пов'язаний із зростанням кінцевого продукту з високим вмістом доданої вартості. І всі спроби уряду прискорити структурні перетворення наштовхуються на таку попередньо сформовану перешкоду, як висока собівартість, що знижує конкурентоспроможність продукції на світовому ринку, додаючи чимало інших негативних наслідків [10].

В цілому, пропорції національної економіки свідчать про економічну відсталість України : непропорційно низька частка машинобудування, яку треба підняти у 2-3 рази, щоб розв'язати будь-які економічні проблеми. Найповнішу інформацію про структуру та розподіл доданої вартості дають агреговані таблиці міжгалузевого балансу України. У них представлені частки валового прибутку у доданій вартості за видами економічної діяльності у виробництві ВВП (таблиця 2.4). ці дані дозволяють робити гіпотетичні оцінки фінансових ресурсів структурної перебудови за умови здійснення обґрунтованої економічної політики [15].

Розділ ІІІ. Оптимізація економічного зростання

Розглянувши зазначені аспекти економічного зростання можна зробити більш детальний аналіз всіх чинників економічного зростання, що впливають на його інтенсифікацію і стабільність. Сукупність всіх цих чинників у власній взаємодії при врахуванні загального стану світової економічної системи визначає загальний розвиток структури і всеохоплюваності, а також розвиток економічного зростання. Досягнення ідеального і постійного стану рівноваги, що визначається повною зайнятістю ресурсів і матеріалів, і повністю їх споживанням, майже ніколи не досягається, не може досягти максимального рівня зайнятості, що близький до стабільності. Факторами, які впливають на створення умов для економічного зростання є фактори, що зазначалися вище: фактори попиту, пропозиції, розподілу.

— Фактори пропозиції.

Якість та кількість природних ресурсів значно впливають на обробну, металургійну та енергопаливну промисловості і мають пряму залежність з виробництвом різної продукції. Вони (природні ресурси) визначають структуру і обсяги державних закупок сировини для важкої і текстильної промисловостей. Звичайно контролювання насиченістю ресурсами неможливе, а підлягає лише дослідженню, виявленню, збереженню та раціональному використанню, тому застосовується метод глибокого поділу праці і розміщення продуктивних сил. Крім того збереження і заощадження основного капіталу звертають увагу на повне повторне використання сировини і впровадження екологічних економних систем, технології повторної переробки сировини і замкнутого циклу виробництва, що дозволяє зменшити обсяги капіталовитрат не тільки на утилізацію відходів, а й взагалі на сировину. А це являється складовою, що зменшує собівартість продукції і в свою чергу викликає цілу низку макроекономічних наслідків. Але не тільки збереження і раціоналізація важливі; потрібно розвивати і відкривати нові ресурсні потенціали, розвідувати нові родовища та поклади, застосовувати нові методи використання старих ресурсів, реорганізовувати системи видобування ресурсів та скорочувати їх капіталоємність. Саме цьому сприяють розробки НТП, що являється ще одним фактором пропозиції. Цьому фактору значна увага приділяється у розвинутих країнах, адже він є рушійною силою розвитку всього господарчого механізму. Застосування нових технологій, що впроваджуються на базі експериментальних виробництв, показує потенціальні можливості. Здебільшого звертається зараз увага на впровадження альтернативних джерел енергії. На мою думку це досить перспективна справа, адже це економічно вигідно і екологічно нейтрально. Крім того масове використання цих джерел енергії вичерпає проблему ХХІ ст., що пов'язана з вичерпанням паливних ресурсів чорного і бурого вугілля, нафти і газу. Окрім цих переваг можуть вирішитись екологічні проблеми, зокрема парниковий ефект. Хоча це дещо похитне становище держав-імпортерів енергоносіїв, але в найближчий час це питання не буде актуальним, оскільки використання альтернативних джерел енергії є локальним явищем і являється лиш потенціальним варіантом збереження ресурсів і капіталу. Хоча в деяких розвинутих країнах використовують сонячну енергію, енергію вітру та гідротермальну енергію. Важливим моментом також є застосування замкнутих циклів виробництва та вторинної переробки відходів виробництва. В нашій країні поки що увага мало приділяється таким аспектам. Хоча їх застосування зменшує ресурсоємність виробництва, що дозволяє збільшити його обсяги та реалізації, зробивши продукцію доступнішою. Також це впливає на рівень капіталоозброєності та приріст капіталу.

Автоматизація виробництва, тобто впровадження новітнього автоматичного обладнання для різних галузей підприємництва та промисловості стимулює розвиток малого і середнього бізнесу, що збільшує обсяги споживання, а тому і витрати. За умови автоматизації та новітньої системи обробітку сировини створюються нові види продукції, що збільшує коло споживачів. Також за таких умов виробництва зростає якість продукції, вона набуває конкурентоспроможності. Автоматизація виробництва дає можливість вивільнити частину трудових ресурсів з виробничої сфери і залучити у невиробничу. За відсотком зайнятих у невиробничій сфері (культурі, освіті, науці фінансових структурах) визначається загальний рівень розвитку суспільства. Вилучення із цієї сфери діяльності частини працюючих дозволяє скоротити асигнування держави. Автоматизація дозволяє зменшити витрати часу на виготовлення одиниці продукції, підвищити якісний показник партій готової продукції і зменшити таким чином витрати на виробництво та ріст його обсягів.

В сучасному виробництві велике значення надається не лише автоматизації, а й комп'ютеризації виробничого процесу. Це спрощує контроль і дозволяє більш детально ознайомлюватись із стадіями виробництва, передбачувати можливі недоліки функціонування робочої системи і запобігати помилкам і поломкам. Особливе значення така реструктуризація має в с/г. Говорячи про Україну, не можна сказати, що активізується інтенсифікація будь-яких нововведень у виробничі процеси, здебільшого вона здійснюється на підприємницькому рівні і переважно в сфері продуктів щоденного вжитку, тобто легкої і харчової промисловості, і то у невеликих масштабах. Але слід зважати на те, що впровадження будь-яких змін в технічному плані мають бути поступовими і послідовними. Вони мають здійснюватись враховуючи особливості наявної виробничої системи, територіальні якості. Але технологічні зміни мають відбуватися одночасно в усіх галузях господарства. Так, однакові технологічні зміни будуть мати різні наслідки в різних країнах. Оскільки підґрунтя для впровадження відрізняється не лише попереднім рівнем розвитку технологій, ресурсно-енергетично-кваліфікаційно-трудового забезпечення, а й національного менталітету. На застосування безпосередньо на виробництві досягнень НТП прямо впливають стан і структура трудових ресурсів, крім того не тільки на застосування, але й на створення таких досягнень також. Взагалі трудові ресурси мають велике значення в системі економічних відносин. Вони мають як виробниче значення, так і являються представниками попиту і суб'єктами споживання матеріальних і духовних благ, які самі і виробляють. Загальний рівень економіки визначає межу виявлених потреб і рівень можливості їх задоволення. В цьому факторі велику роль грає соціальна політика держави, що має забезпечувати баланс між класовістю суспільства і однорідністю задоволення потреб населення.

Для кожної країни трудові ресурси мають особливе значення у розбудові економіки і господарства. Головними їхніми показниками є їх кількість і рівень кваліфікації. Забезпечення таких показників залежить від соціальної політики держави. Тобто рівень життя та науковоосвітня база. Крім того для розвитку виробництва і господарства в цілому необхідні не тільки НТП, природні і трудові ресурси, але й те підґрунтя, на якому базується будь-яка економічна система - капіталоозброєність, що як ми знаємо являється IV фактором пропозиції. Під обсягом капіталоозброєності розуміють - основні фонди, які являються основою створення матеріальних і нематеріальних благ.

Основні фонди такі як транспортні сполучення, обладнання, устаткування, будівлі створюються внаслідок тимчасового скорочення споживання або постійного заощадження при повному обсязі попиту. Обсяги основного капіталу забезпечують певні чинники, що залежать від фондовіддачі та ефективності виробництва. Як бачимо, основний капітал та інші фактори пропозиції взаємопов'язані, зокрема НТП і трудові ресурси. Тому велике значення в розвитку цих двох факторів відіграє інвестування - залучення вільного капіталу на реорганізацію і реструктуризацію. Впровадження інвестованого капіталу (що може надходити із середини країни від монопольних підприємств, великих організацій, фінансових структур і держави, так і може залучатися іноземний капітал розвинутих країн) дозволяє зробити якісний і кількісний стрибок, що у майбутньому прибутком перевищить вклади інвестування і принесе дохід. Іноземне кредитування має велику перспективу розвитку у міжнародному економічному просторі. Хоча інвестують капітал лише тим країнам, які в найближчому майбутньому зможуть повернути вкладені активи з відсотками. Тому кожна країна намагається загітувати інвесторів до вкладання капіталу саме в їхню економіку, та аргументувати використання його на галузі, що принесуть прибутки. Також існує тенденція до інтегративного розвитку економіки. Зараз така тенденція спостерігається в Європі. Це можна показати на прикладі України. Стабілізація економічного стану стала наслідком відновлення системи організації забезпечення первинних потреб населення таких як продовольчі, наприклад. Поштовхом до цього послужило створення акціонерних товариств та підприємств. Тобто таких, які використовують вітчизняну сировину та робочу силу із залученням іноземного капіталу та спільного керівництва. Інвестування соціальної сфери вигідно здебільшого самій державі. Для забезпечення сталого і достатнього рівня населення як трудових ресурсів постійних і наявних.

Таким чином бачимо, що взаємодія, взаєморегулювання і залежність між факторами існує. Без врахування і дослідження кожного неможливо скласти повної картини розвитку всієї системи виробництва. Хоча існують не менш важливі фактори економічного зростання - попиту і розподілу.

– Фактор попиту невід'ємно пов'язаний із факторами пропозиції, наслідками яких є створення нових матеріальних благ. Для реалізації пропозиції необхідний достатній обсяг попиту для повного споживання. Для цього необхідно створити певні умови виникнення потреб і потенціальні можливості їх задоволення, тобто створення певного рівня забезпеченості і певного кола зацікавленості у задоволенні потреб. Крім того, пряма залежність виникає і у пропозиції виробленого товару від попиту, тобто спрямована на задоволення окремих потреб. Отже з цього можна зробити висновок, що збільшення рівня економічного зростання залежить не тільки від збільшення обсягів виробництва, а й від розширення кола споживачів і їх інтенсивності споживання. Врахування тенденцій змін і утворень нових потреб забезпечує розвиток і напрямки розвитку виробничих галузей, що в свою чергу дає результат збільшення ВВП. Але на тільки вимоги споживача спонукають виробництво знаходити нові шляхи до створення продукції задоволення потреб. Галузі, що виготовляють у великих обсягах продукцію певного формату, мають також орієнтуватися на світові тенденції розвитку виробництва в певних галузях для зберігання конкурентоспроможності на міжнародному ринку і мати попит на ринку збуту власної продукції. Маючи різні наявні ресурси і потенціали темпів розвитку кожна країна займає певну нішу в світовій економіці.

За принципом глибокого міжнародного поділу праці, що дозволяє взаємозабезпечення країн сировиною і готовою продукцією. Принцип розподілу наявних ресурсів є чи найголовнішим в розміщенні продуктивних сил, оскільки при визначеному профілюючому напрямку промисловості, що найефективніше виявляє свої якості, ресурсні і капіталовкладення вносяться в залежності цього визначення для одержання максимальних результатів. Комплексний розвиток господарства залежить саме від правильного кількісного і структурного розподілу ресурсів та капіталу (інвестицій). Визначення напрямків розподілу визначаються регулятивною політикою держави, що має за основу економічне планування та стратегічний план розвитку економіки.

Здійснення правильної політики економічного регулювання має наслідком поступове економічне зростання. В результаті чого зростають макроекономічні показники, а також загальний розвиток суспільства. Крім факторів, розвиток яких викликає економічне зростання, існують і такі, що стримують цей розвиток. Такими факторами, можна назвати недоліки виконавчої і адміністративної системи суспільства. Ці фактори залежать від ідеалістичних уявлень суспільства, а також моральності. Бюрократія, корумпованість, тіньовий сектор економіки - це стримуючі сили, боротьба з якими в деякій мірі забезпечує стимулювання економічного зростання, але боротьбу проти них може здійснювати лише державна політика : реформація адміністративної системи, податкової системи та впровадження нововведень в дорадчих органах, юридичних та нотаріальних організаціях. Існування таких стримуючих факторів є невід'ємною складовою будь-якого суспільного ладу, але мета кожної держави звести до мінімуму їх відсоток. Усунення основної частини таких факторів зумовлює вивільнення тіньової частини капіталу і залучення його до обігу, підвищення рівня виконання службових обов'язків , викорінення хабарництва і корупції на верхівках влади. Це призведе до пожвавлення всієї виробничої системи та економіки взагалі.