Економічне зростання, продуктивність і збереження

Крім цих факторів існують і такі, які корегуються загальнодержавними і суспільними нормами. Держава захищаючи власні інтереси створює законодавчу систему, що забезпечує надходження до держбюджету та подальший розвиток. Джерелом подібних надходжень являється фіскальна політика держави. Податкова політика, що є необхідною умовою існування держави. Держава гальмує виробничі процеси, вилучаючи певну частину капіталу на забезпечення встановлених нею норм. Але необхідність контролювання виникає для забезпечення прав громадян на виробництві, а також забезпечення прийнятних умов існування. Це вимагає встановлення таких норм, як норми охорони праці і забезпечення виробничої безпеки, заходи на охорону навколишнього середовища, що згодом забезпечують зростання продуктивності праці. Природо і працеохоронні заходи, законодавчі норми щодо норм ведення господарських операцій дещо гальмують виробництво, збільшуючи вторинні витрати і зменшуючи потенціальні обсяги виробництва, хоча такі стримуючі фактори необхідні для подальшого створення належних і природних умов життя і таких засад, які б захищали права людини і інтереси розвитку держави. Оскільки одним із найважливіших завдань держави є соціальне забезпечення населення і створення відповідної кваліфікації трудових ресурсів та створення сприятливих умов їх існування, проводиться соціальна політика держави, що збільшує продуктивність праці. Продуктивність праці є важливим чинником впливу на зростання ефективності виробництва, що в свою чергу впливає на капіталовіддачу. Тому увага приділяється саме здійсненню соціальної політики.

Вона включає в себе : забезпечення житловим фондом (контроль будівництва житла в промислових районах), охорона здоров'я та його відновлення (субсидування медичних закладів та оздоровчих закладів, відновлення рекреаційних ресурсів), фінансування культурної сфери. Особливе значення має освіта і наука. Освіта вимагає значних асигнувань і впровадження реформ, оскільки має підготувати висококваліфікованих робітників. Значна увага приділяється субсидування наукової сфери, яка має забезпечувати господарство новими технологіями і розробками у соціальній сфері. Тому забезпечуються умови праці і життя наукових співробітників, щоб не виникало таке явище як „відтік умів”, яке і зараз спостерігається. Хоч здавалося б такі фактори якось посередньо торкаються економічного зростання, проте являються важливим чинником, що спричиняє вплив на основну ланку безпосереднього виробництва - працівника.

Без розумного керівництва та за наявності непрозорої системи управління всі попередні досягнення зводяться нанівець, а подальший розвиток стає неможливим навіть за інтенсифікації інвестування та впровадження досягнень НТП.

Однак зупинимось на факторах економічного зростання. Взаємодію всіх факторів економічного зростання характеризує крива виробничих можливостей. Така крива показує наявний стан економіки і дає можливість розробити стратегію подальшої економічної політики. Будь-яка точка на виробничій кривій свідчить, що економіка знаходиться у стані коли всі ресурси задіяні, тобто це потенційний стан до якого прагне економіка, балансуючи у розподілі своїх ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів, вона дає можливість простежити поточні зміни із подальшоможливими. При порушенні збалансованості їх взаємодії (тобто факторів) при розподілі основного капіталу між ними відбуваються негативні зміни в економічній системі, наслідками яких являються як економічні так і соціальні явища - безробіття, інфляція, страйки, зниження рівня життя, зниження ВВП і НД.

3.2 Покращення джерел економічного зростання

Крім факторів економічного зростання мають вплив рушійні сили, що створюють економічне зростання. Такими силами вважають джерела економічного зростання.

Першим джерелом економічного зростання являється капіталовіддача. На це джерело впливає декілька чинників. Капіталовіддача залежить від збільшення кількості та якості основних фондів, що забезпечують основу створення виробничого процесу, проте здійснення збільшення обсягів основних фондів вимагає послідовних змін у реструктуризації інвестиційної системи. Капіталовіддача, тобто її збільшення і визначає один із секторів економічного зростання вона характеризується тим вивільненням активів, ресурсів та матеріалів, що отримуються після дії всіх чинників, що стимулюють виробничі процеси і наслідками яких є зростання прибутків. До таких чинників належать: зростання продуктивності праці, зменшення матеріаловитрат і часу на виготовлення одиниці продукції, впровадження інноваційних технологій, підвищення кваліфікації працівників, проведення конституційних реформ, збільшення чисельності зайнятих. Максимальна капіталовіддача може досягатися за постійної інтенсифікацій виробництва, що являється другим джерелом економічного зростання. Але воно може досягатися і без значних капіталовкладень, а за рахунок ефективного використання наявного основного капіталу. Тобто при здійсненні змін в якісній структурі виробництва, створити нові види продукції, підвищити її якість, що змінює ситуацію в конкурентних колах, такі зміни можуть істотно зменшити виробничі витрати.

Також можна залучити вільний робочий час, ліквідувавши безробіття і таким чином раціонально використати час та максимально використати виробничі можливості. Результатом інтенсифікації виробництва являється збільшення рівня зайнятості, при максимально можливому залученні виробничих можливостей можна досягнути найбільших рівнів ВВП.

Крім внутрішньо економічних чинників впливу на економічне зростання існують і такі, що залежать від внутрішньої і зовнішньої ринкової ситуації в масштабах країни. До таких чинників належить активізація експорту. Активізація експорту впливає на рівень обсягів чистого експорту тому в фіскальній політиці потрібно перш за все звернути увагу на встановлення сприятливих умов для збільшення обсягів експорту. Для такого збільшення необхідно детально проаналізувати виробничі можливості промисловості (тобто мається на увазі виявлення галузей, що виробляють надлишкову продукцію і взагалі мають перспективи) та структури попиту і конкуренції на світовому ринку. Крім того враховуються і транспортні можливі сполучення, тому експортна політика та інтеграція найчастіше здійснюється між країнами-сусідами, а також членами економічних міжнародних співдружностей та країн, які встановили дипломатичні стосунки. Транспорт і сполучення займають важливе місце у встановленні економічних міжнародних зв'язків. Визначивши можливі шляхи інтеграції в економіку світових держав, необхідно стимулювати ті галузі господарства, які потенційно могли б стати експортерами. Останнім часом на світовому ринку спостерігається тенденція розвитку торгівлі у напрямку поставок енергоносіїв, хоча існуючі міжнародні економічні організації встановлюють певні обмеження та певні правила проведення торгівельної політики.

Розподіл попиту і пропозиції здебільшого відповідають рівню економічного розвитку країни. Менш розвинуті країни постачають сировину, в свою чергу їм постачають готові виробничі напівфабрикати. Із зростанням інтенсифікації виробництва в країнах з перехідною економікою виникає потреба в енергоносіях а також в комплектуючих деталях, це відкриває експортні можливості розвинутим країнам. Інтенсифікація експорту дозволяє країні поповнювати власні капіталоресурси і залучати інвестиції до розвитку галузей внутрішнього господарства, а особливо соціальної і культурної сфери. Зворотною стороною активації експорту є не менш важливе джерело економічного зростання - оптимізація імпорту. Певна частина імпортованих товарів на ринку країни є невід'ємною складовою товарогрошового обігу, а також необхідною умовою встановлення дипломатичних взаємовигідних зв'язків. Але ця частка імпортованої продукції не має перевищувати той рівень вітчизняної продукції, що забезпечує рівень НД і ВВП. Для оптимізації наявні два чинники регулювання. Першим є політика збоку держави, що встановлює певні обмеження щодо ввозу закордонної продукції. Таким обмеженням є мито на ввіз, обмеження ввозу на деяку продукцію, суворий митний контроль і виявлення контрабандних перевезень. Укладання угод про поставки особливо великих партій продукції чи доцільного спрямування продукції на певні виробництва. Тобто загалом контроль ввозу імпорту досягається за рахунок встановлення обмежень державою шляхом встановлення певної законодавчої бази. Другим чинником, що впливає на оптимізацію імпорту, є зменшення необхідності в імпортованих товарах, тобто підвищення виробництва і зростання попиту на вітчизняні товари. Такий стан попиту залежить від загальних якостей товарів, що виносяться на ринок.

Тобто продукція має характеризуватись конкурентоспроможністю і бути на рівні із аналогічними імпортованими товарами, отже повинна повністю забезпечувати всі смаки споживачів і об'єднувати в собі якість, зовнішній привабливий вигляд, різноманітність асортименту, а особливо помірну вартість. Крім цього має бути розвинута маркетингова політика. Це джерело економічного зростання, а точніше його зниження і залишення економікою держави лиш такі види імпортованої продукції, які необхідні для розвитку виробництва і економічної системи та знаходяться у дефіциті або неможливі для виробництва, але є необхідною частиною виробничого процесу. Джерелами економічного зростання є суто політично-економічні чинники, що являються рушійними силами, що і забезпечують економічне зростання.

3.3 Стабільність економічного зростання

Економічне зростання забезпечується вище проаналізованими факторами і джерелами, однак навіть при оптимальному забезпеченні функціонування всіх ресурсів, збалансованість і стабільність економічного зростання майже не можлива. Це пояснюється наявністю циклічності економічної системи. Тобто за принципом змін періодів росту на період спадів. Циклічність економічної системи звичайно впливає на загальний стан економіки і в деякій мірі має позначатися на виробничих можливостях та економічному зростанні. Здебільшого економічне зростання в таких випадках припиняє на деякий час свою дію, тому що загальний стан економіки вимагає лише стабілізації і утримання попередньо встановлених досягнень. За умов мінливого, але закономірного розвитку та існування економіки економічні науки, а зокрема державні і недержавні фінансові структури, застосовують методи економічного планування. Таке планування базується на зборі статистичних даних та показників економіки, їх обчислень. І на основі цих даних здійснюється аналіз та побудова можливих варіацій напрямку економічної системи та методи і засоби, що треба застосовувати для корегування розвитку подій. Такий аналіз дозволяє визначити подальші напрямки державної управлінської політики та галузі необхідного інвестування. Аналізуючий метод та метод спостереження за тенденціями зміни показників дозволяє передбачити цю циклічність і здійснюються на основі макроекономічний моделей економічного зростання. Побудова графіків математичних функцій допомагає визначити також яких наслідків слід очікувати від вживаних заходів. Крім економічних заходів впливу на подолання економічного спаду, існують і соціально-політичні чинники, які власними наслідками будуть мати кореляцію економічних відносин і стабілізацію. Такі методи застосовуються здебільшого державою, яка проводить ряд реформ або вдається до інших заходів (повзуча інфляція) чи заходів на міжнародному економічному просторі, що дає свої наслідки на один або декілька джерел економічного зростання.

Взагалі будь-яка економіка намагається зберегти як найдовше стан рівноваги і забезпечувати економічне зростання своєї країни.

3.4 Методи і засоби поліпшення параметрів економічного зростання в Україні

Виходячи із вищерозглянутих проблем конкретно взятої економічної системи (України) можна визначити певні тенденції подолання труднощів в досягненнях економічного зростання. Щоб здійснити перший крок потрібно серйозно замислитись над конкретними даними та їх співвідношенням із соціально-політичним життям, усунути вищезазначені диспропорції, але спочатку потрібно усвідомити реальність їх існування та їх важливий вплив на економічне зростання та економіку в цілому.

Отже загальною причиною негараздів у реформуванні економіки слід вважати переоцінку можливостей саморегулювання ринкової системи і недостатньо ефективне державне регулювання. Впровадження ефективних механізмів такого регулювання - завдання складне[5], але цілком здійсненне у чому переконує приклад гнучкості і оперативності, що його показала світові Японія[12]. Для виходу з існуючого становища необхідно вжити таких заходів :

1. Невпинний спад в економіці, викликаний відсутністю у виробництві оборотних засобів і інвестицій, структурної перебудови економіки і впровадження передових технологій, але на руках населення є значні ресурси (12- 15 млрд. $). Щоб залучити ці кошти в обіг, треба подолати недовіру населення до банків. Для цього пропонують, наприклад, створити українсько-іноземні банки із спільними гарантіями урядів. Робота цих установ має бути суворо регламентована, виключається оподаткування прибутку. Реалізація цієї пропозиції може дати швидкий результат.

2. Необхідно перекрити канали вивезення капіталу за кордон. Слід обговорити такі пропозиції :

- повномасштабне ліцензування всіх експортерів із зазначенням у ліцензії конкретних відомостей про товар і строки здійснення операцій[13].

- контролювання державою валютних коштів, що використовуються в експортних операціях, шляхом впровадження акредитивної форми оплати експорту. Більш віддаленим завданням є створення автоматизованого валютного контролю. Кожна угода має регулюватись у системі на всіх етапах.

3. Джерелом оборотних коштів може стати емісія НБУ. Розглянемо дві можливі форми використання емісії.

- Пільгове кредитування державних пріоритетів на умовах повернення позичок у вигляді продукції ( по суті це - держзамовлення). Позичальникові ставиться вимога провадити виплати в усьому загальнодержавному господарському циклі. Наприклад, замовляється виробництво комбайна, позичальник зобов'язаний сплатити за метал, за двигун шини і т. д., причому безпосередньо вітчизняним виробникам комплектуючих та матеріалів. Усі розрахунки мають проводитися через казначейство, яке направлятиме відповідні суми адресно підприємствам - виробникам. Але лише в обсягу їхніх внутрішніх затрат. До цієї схеми треба включити великі підприємства загальнодержавного значення на продукцію яких очікуються реальні замовлення. Мова може йти лише про світові стандарти і участь у роботі міжнародних бірж.

- Грошові емісії можна використовувати також для погашення даржзаборгованості, перед юридичними особами, але недопустимо проводити такі „ін'єкції” безпосередньо у сферу споживання. Досі держава вдавалась до емісій, щоб ліквідувати свої борги. В таких ситуаціях потрібно враховувати досвід держав, що знаходились в подібних ситуаціях. З огляду на це невелика емісія необхідна для стимулювання економічного зростання близько 15%.

4. Одна з причин браку коштів для інвестицій і збільшення заборгованості з виплат - невиконання доходної частини бюджету, причиною цього є спад виробництва, ухилення від сплат до бюджету тощо. Усунути першу з них - завдання економічної програми на найближчий час. Щодо усунення другої причини, то недопустимим є становище, коли підприємства, які мають прибутки не сплачують податки. Спроби боротьби з такими фактами відомі.

На думку Швецова одним із заходів здатних поліпшити справу із збиранням податків може стати підвищення ролі товарних бірж в укладанні оптових угод, завдяки чому держава дістане можливість здійснити ефективні форми контролю над реалізацією продукції. Мобілізація фінансових ресурсів структурної перебудови української економіки можлива за таких умов :

- науково-практичного розв'язання проблем та вилучення на користь суспільства земельної ренти і ренти природних ресурсів;

- оподаткування надприбутків, виходячи з рівня облікової ставки капіталу;

- раціоналізація податкових ставок та їх обґрунтованого міжгалузевого вирівнювання;

- корекції нових цінових співвідношень між паливно-енергетичним комплексом і галузями, що виробляють кінцевий продукт;

- використання прямого та опосередкованого впливу у сфері розподілу валового внутрішнього капіталу і переливання капіталу в структуроутворюючі галузі, тобто обробну промисловість, зокрема машинобудування.

- згортання застарілих виробництв і стимулювання пріоритетних напрямків технологічного переозброєння економіки.

Ефективна структурна політика визначається великою мірою інституціональними факторами здатними мобілізувати нетрадиційні фінансові ресурси. В доповіді Світового банку „Створення інституціональних основ ринкової економіки „ зазначено : „Економічна історія знає багато прикладів, які повністю підтверджують ідею, що фінансовий розвиток здійснює фундаментальний вклад в економічне зростання”[4]. Серед чинників, які визначають вплив фінансової системи, першочергове значення має рівень монетаризації ВВП і конкретної активності. За висновками В.І.Маєвського, інвестиції в основний капітал, у першу чергу інноваційного спрямування, мають фінансуватися за рахунок спеціальної кредитної емісії, на відміну від місії, що опосередковує утворення заощаджень і відповідне виготовлення капітального майна.

Принцип кредитного регулювання та низьких ставок процента більше підходить для умов України, оскільки характеризує залежність процесу виробництва від кредиту, впливає на зайнятість, використання виробничих потужностей, попит на предмети споживання та засоби виробництва. За високих ставок процента підприємці надають перевагу ліквідності, тобто капіталу в грошовій формі. Натомість низький позичковий процент підвищує стимули до інвестицій. Для його реалізації, проте необхідна сильна антимонопольна політика держави в інтересах розблокування механізму цін рівноваги.

Доцільнішим було б перейти до технології заснованої на встановлені орієнтирів процентних ставок і забезпеченні відповідної їх рівню пропозиції грошей. Така технологія може діяти в разі кореляції між процентними ставками та рівнем доходності виробничої сфери, емісії державних цінних паперів з доходністю не вищою від середнього рівня рентабельності. Грошова пропозиція має враховувати народногосподарські диспропорції, перекоси в міжгалузевих показниках рентабельності.

Тут можливі варіанти диференційованих ставок процента в галузях сільського господарства, легкої промисловості та інших, де доходність пов'язана з „ножницями цін”, а також у сфері пільгового кредитування ризикованих проектів освоєння новітніх технологій та інновацій.

Неодмінними умовами розв'язання гострих проблем грошово-кредитної політики є реформа фінансової системи, реструктуризація банків, істотне розширення державної мережі кредитних установ, державного контролю над фінансовими потоками та цільовим використанням кредитів, розвиток довгострокового кредитування.

Держава має забезпечити впровадження інновацій як пріоритетної складової загальної стратегії підвищення конкурентоспроможності країни, захисту вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках і підтримки конкуренції з метою забезпечення тісної інтеграції виробництва, фінансів, науки, освіти, сприяння випереджаючому розвиткові науково-технічної сфери.

Зрозуміло, що регуляторна діяльність держави має високий, але в цілому обмежений потенціал впливу на ефективне функціонування економіки і мобілізацію ресурсів доданої вартості. В широкому контексті слід вирішити дві фундаментальні проблеми : забезпечення переходу до інноваційної моделі розвитку та залучення в економіку так званих „довгих грошей” як передумови стабільного економічного розвитку. Це - підтримка грошово-кредитної політики Національного банку, спрямованої на розширення монетизації економіки, здешевлення кредитних ресурсів, збереження динаміки обмінного курсу, яка забезпечуватиме фінансову стабільність, задоволення фінансових потреб реального сектора економіки, підвищення інвестиційної активності господарюючих суб'єктів.

Залучення в економіку довгострокових інвестиційних і кредитних ресурсів вимагає розв'язання деяких ключових питань, зокрема, мобілізації грошових заощаджень домогосподарств, які в ринковому середовищі виступають провідним кредитором економіки і, насамперед, підприємств і організацій, що виробляють товари і послуги тобто сектора нефінансових корпорацій. Незважаючи на відомі фактори про обмеженість наявного доходу домогосподарств, населення має кошти, що направляються переважно на придбання іноземної валюти, а не у банківську сферу з можливим кредитуванням пріоритетних інвестиційних проектів. Крім того, трансферти мільйонів українських громадян, які працюють за кордоном також не використовуються в системі національних заощаджень. Гіпотетично введення до активного економічного обороту коштів домогосподарств зіставне з ефектом припливу прямих іноземних інвестицій[10].

5. Ще одним заходом для виходу із існуючого становища економіки є залучення капіталів тіньової економіки, які становлять в Україні 45 - 50% ВВП ( за деякими джерелами навіть 60-70%, що відповідає критичному рівню, за яким вже втрачається керованість суспільства). Джерелами тіньової економіки є : перерозподіл державної власності у ході приватизації; неповернення виручки за експортні поставки; спекулятивні фінансові операції; несплата податків і соціальних внесків. Для легалізації основної частини тіньової економіки та залучення її коштів в обіг необхідно забезпечити відповідну законодавчу базу, не кажучи вже про нещадну боротьбу з криміналітетом.

6. Безперечно, найважливіший фактор економічного зростання - прямі іноземні інвестиції у конкретні проекти. Це необхідна умова інтеграції економіки України у світову господарську систему. Політика самоізоляції на фоні глобальних процесів, що відбуваються у наш час є безперспективною ( у чому переконує, наприклад, досвід хоч би й КНДР). Не визначивши свого місця у світовій системі, не можна досягти економічного прогресу й безпеки. Проте це джерело фінансування вимагає від держави надзвичайно копіткої роботи, яка передбачає :

- забезпечення політичної стабільності у країні;

- придушення криміналітету і недопущення криміналізації суспільства;

- законодавче забезпечення сприятливого інвестиційного клімату;

- усунення бюрократичних перепон та корупції;

- удосконалення фінансової і кредитної систем;

- створення вільних економічних зон;

- прогнозування та оптимізацію інноваційної діяльності і створення пільгових умов з пріоритетних напрямків;

- забезпечення договірної підтримки у проведенні зовнішньоекономічної діяльності та пошуку інвесторів.

Ніяка лібералізація ( тобто капіталізація) сама по собі, - тільки через саморегулювання ,- нездатна забезпечити створення необхідних умов для припливу інвестицій.

Певні кроки у цьому напрямі ми вже зробили. Нагадаймо досвід створення транснаціональних корпорацій у ракетно-космічній галузі (проекти „Морський старт” і „ Дніпро”), роботи з організації аналогічних корпорацій в авіаційній галузі (проект „АН-70”) тощо. Саме участь в транснаціональних корпораціях, які діють у тих галузях, де Україна має високий науково-технічний потенціал, забезпечить інтеграцію української економіки в світову. І вибір тут мають диктувати насамперед національні економічні інтереси[20].

У цьому концептуальний підхід до відродження та оздоровлення економіки країни має такий вигляд.

- Ліквідація феномена „снігової кулі”. Її напрями : регулювання цін на сировину й енергоносії на основі Закону України „Про угоди щодо розподілу продукції” від 14 вересня 1999 р., підвищення дієвості контролю Антимонопольного комітету України за цінами природних монополій, у першу чергу на енергоносії, які становлять значну частину в собівартості продукції, внесення змін у чинне законодавство стосовно системи ціноутворення.

- Цільові грошові емісії як потужна підйомна впливу держави на формування внутрішнього ринку та відродження багатьох гілок господарського комплексу.

- Продовження приватизації з умовою, що новий власник зобов'язується інвестувати підприємство і досягти кращих результатів, ніж воно мало до приватизації.

- Створення нової системи управління державними корпоративними правами. Його повинні здійснювати безпосередньо міністерства (відомства), в окремих випадках - облдержадміністрації. Треба скасувати передання управлінських функцій третім особам.

- Планове управління реконструкцією стратегічних підприємств, використання всіх можливостей для організації відтворювальних процесів.

Вжиття цих та інших заходів забезпечить скорочення бартерних розрахунків, ефективне регулювання монетарної політики, правильний перебіг процесів ціноутворення.

Необхідність викладеного підходу на нинішньому етапі розвитку економіки підтверджуються світовим досвідом. Подібні проблеми свого часу вирішувались США, Південною Кореєю та іншими країнами. Нам потрібна цілісна система реформ, щоб покласти край кризовим явищам, розбалансованості та іншим явищам у господарстві.

Висновки

Розглянувши детально всі аспекти економічного зростання у вище поданих розділах, а також оцінивши економічну ситуацію в Україні, можна винести певні узагальнення із характеристики та аналізу факторів і джерел економічного зростання. Оскільки закономірності функціонування моделей економічного зростання спостерігаються і на теренах української економічної системи, то використовують певні загальновизнані і випробувані світовим досвідом тенденції до здійснення ефективної регулятивної політики. В умовах сучасної загальносвітової економічно-соціальної інтеграції, глибокого міжнародного поділу праці кожна країна намагається знайти свій власний шлях до економічної рівноваги і стабільності, використовуючи та інтенсифікуючи наявні джерела економічного зростання, та максимально збільшуючи ефективність взаємодії його факторів. У пошуках таких шляхів використовують різні наукові методи та математичні моделі, а обчислення, статистика і аналіз макроекономічних показників дає можливість визначити напрямки потрібних змін та їх обсяги, їх виконання у певних галузях. Основами здійснення таких змін, являють певні тенденції бажаного розвитку країни та особливості внутрішньо- та зовнішньоекономічних відносин, крім того державне управління керується можливою послідовністю потенційних змін у соціально-політичній сфері, що можуть бути обумовлені здійсненими реформами. Основною умовою економічного зростання являється поступальність і рівномірність здійснення розвитку у галузях економічної системи. Мається на увазі, що реальний розподіл капіталу, матеріалів і ресурсів, а також реформаційних змін в нормативно-правовій і податковій системі має здійснюватися одночасно і рівномірно, крім того враховуючи наявний стан структур і їх потенціальні можливості. Тому кожна країна і здійснює певну політику регулювання відповідно до обсягів власних активів, враховуючи зовнішньо і внутрішньоекономічні фактори. Зокрема використовують альтернативну систему взаємодій факторів економічного зростання, виробляючи специфічні конструкції і моделі їх взаємофункціонування, що в свою чергу впливає на зміну обсягів ВВП та інших якісних характеристик промисловості та економіки в цілому. Фактори та джерела економічного зростання являються індивідуальними особливостями кожної економічної системи, а отже зумовлюють специфічність їх поєднань в макроекономічних моделях, це в свою чергу відбивається на здійснюваних реконструкціях тактики побудови соціально-регулятивної економічної політики.

Особливості економічної системи України також зумовлюють відповідні характерні для неї реформаторські зміни. Опинившись в середовищі постсоціалістичних країн, в стані глибокої кризи економічної системи, Україні необхідні були кардинальні зміни в системі регулювання, реструктуризація у промисловості і реформи в соціально-адміністративному секторі. Щоб здійснити необхідні перебудови в потрібному напрямку, стало актуальним здійснення комплексного аналізу реальних обсягів макроекономічних показників. Виявивши числення недоліки економічно-соціальної системи, стала очевидною багатогранна реформація всіх галузей господарського механізму. Першим кроком до побудови нової економічної системи стала зміна у нормативно-правовій базі та закріплення певних основних демократичних засад, що мали бути притаманними новому державному устрою. Здійснення подібних змін стало початком впровадження нової політики регулювання.

В основному вона заключається у проявах фіскальної політики. Проблема оподаткування та надання пільг і субсидій вирішувалась поступово, проте лише недавно були здійсненні кардинальні зміни, що позначились не лише прямо на обсягах надходжень до бюджету, але й мали велике значення для стримуючих факторів економічного зростання. Також одним із важливих кроків на шляху подолання економічної кризи стало роздержавлення власності, що збільшило надходження до бюджету. Крім того приватизація стала рушійною силою відновлення промисловості та господарства і новим об'єктом цивільно-адміністративних відносин. Взагалі внутрішньоекономічні чинники являються предметом оптимізації і реорганізації, але їх здійснення обумовлюється наявними засобами та можливостями глибини і обсягу запровадження цих змін у різних галузях, що за існуючої економічної кризи та нестабільності грошової національної одиниці являлися досить незначними та нестійкими. Використовуючи , досвід країн-сусідів, Україна звернулася по допомогу до міжнародних фінансових співдружностей, що вирізняючи наявний потенціал для розвитку господарства та сприятливі умови до інтеграції та вигідних імпортно-екпортних відносин, здійснили певні залучення інвестиційного капіталу в певні галузі промисловості або в окремі підприємства. Таким чином, при допоміжному стимулюючому капіталі економічна система отримала певну підтримку, хоча все ж при недосконалості управлінської системи частина інвестицій використана не доцільно, а внаслідок цього зростає загальнодержавний зовнішній борг, що гальмує розбудові економічносоціальні процеси.

Хоча міжнародні зв'язки сприяють активізації експорту і взагалі економічно-політичних стосунків, що є джерелом вигідних поставок, як-то : енергоносіїв, технічного обладнання, устаткування та ін. Також останнім часом спостерігається тенденція, і досить ефективна, створення спільних підприємств із залученням іноземного капіталу і устаткування, нашої сировини і робочої сили та за спільного керівництва. Впровадження певних реформаційних введень викликало появи диспропорцій в економічному зростання, що гальмують його розвиток, ліквідація їх буде здійснюватись поступово при впровадженні інших реформаційних змін, хоча все ж прояви економічної кризи ще досить помітні і відчутні. Але із розбудовою економічної системи та зростанням ВВП фінансова структура економічної системи дещо інтенсифікувалась і зросла довіра населення до фінансових установ, - ширше розгорнулась діяльність кредитних спілок, банківських закладів, фінансових і фондових бірж, зріс випуск і розширився ринок цінних паперів. Такі прояви зростання позитивно впливають на економічну систему та соціальний добробут. Вияв економічного зростання також є помітним і в соціальній сфері : проведена низка реформ, пов'язаних із соціальним забезпеченням, тобто підвищення мінімальних пенсії, стипендій і зарплати, крім того по виплатах на соціальну допомогу. Також можна помітити значні позитивні зрушення в сфері науки, культури, освіти, охорони здоров'я, надається увага медичному страхуванню. Також важливою реформою являється земельна реформа, що здійснила прогресивний крок у напрямку піднесення економічної системи та створення економічної стабільності. Хоч економічну кризу ще не повністю ліквідовано, але економічне зростання продовжує впевнену ходу вперед.

Список використаної літератури

1. Базилевич, Баластрик Макроекономіка : Навчальний посібник К.: Атіка 2002

2. Бункіна М.К., Семенов В.А. Макроекономіка М.: 1996

3. Ватаманюк , Панчишин Економічна теорія. Макро- і мікроекономіка Навчальний посібник К.: Альтернатива 2001

4. Всемирный Банк «Создание институциональных основ рынковой экономики». Доклад о мировом развитии 2002 Москва

5. Геєць „Ще раз про складові економічного піднесення України” Економіка України №11-12

6. Григорі Манків Макроекономіка К.: 2000

7. Заблоцький Розміщення продуктивних сил України і національна макроекономіка. Посібник К.: Академвидав 2002

8. Звіт держінспекції України з контролю за цінами „Про запровадження моніторингу за ціноутворенням підприємствами, що займають монопольне становище на ринку.” ( №3093 3 грудня 2001р. за матеріалами Дніпропетровської області)

9. Держава та Економічне зростання. К.: ІЕПНАН України 2001

10. Кваснюк Структурна перебудова економіки та її ресурсів „Економіка України” 2003 №11

11. Климко, Несторенко Основи економічної теорії. Політекономічний аспект К.: Вища шк.-Знання, 1999

12. Ковальчук, Іванов Монетарний протекціоналізм в Україні „Економіка України” №18 1997

13. Кожулін Про деякі аспекти економічного пожвавлення „Економіка України” №2 2003 р.

14. Лесовой, Руднев «Металлургия - внутреннему рынку» «Метал» №9 2001

15. Меламед Структура ВВП за категоріями доходу і критерії структурної політики „Вісник НБУ” лютий 2002

16. Мочерний Політична економія К.: 2002

17. Меленчук Економічне зростання і проблеми державного фінансового контролю „Економіка України” №12 2002

18. Савченко Макроекономіка К.: Либідь 2000р.

19. Сакс Джефрі Р. Макроекономіка Москва 1996

20. Швецов Про заходи щодо підвищення економіки України в перехідний період „Економіка України” 1999 №12

Додатки

Таблиця1. Виробництво та розподіл ВВП (у фактичних цінах) (млн. грн.)

Таблиця 2. Структура ВВП за видами економічної діяльності (2001 р) %

Таблиця 3. Виробництво найважливіших видів машинобудівної продукції в Україні у 1990-2001 рр.

Таблиця 4. Структура промислового виробництва у світі та в Україні (2000 р.)

Схема

Таблиця 5. Кумулятивний індекс I_mj реального ВВП в Україні, (рази)

Таблиця 6. Індекс i_mj. реального ВВП в Україні (рази)

Таблиця 7. Обсяги реального ВВП

Таблиця 8. Розраховані індекси i_mj реального ВВП в Україні (рази)