42

Курсова робота

з дисципліни: “Макроекономіка”

на тему: “Банки України та система їх функціонування”

Вінниця

2004

Вступ

З розвитком в нашій державі ринкових відносин значну роль починає відігравати сфера кредитно-грошових відносин, особливістю якої виступає регулювання, акумулювання та перерозподіл грошових коштів, які є в обігу. Сфера кредитно-грошових відносин функціонує завдяки банкам і банківській системі, що отримала в своє розпорядження найбільш ліквідний та найоб'ємніший ресурс.

Тому метою даної роботи є з'ясування таких питань як сутність і функції банків, еволюція банківської системи та аналіз її структури, виявлення основних правових засад функціонування банківської системи. Також в роботі висвітлено питання структури банківської системи як дворівневої системи, що діалектично пов'язана в єдине ціле. В даній роботі матиме місце питання вдосконалення функціонування банківської системи з пропозиціями і рекомендаціями щодо цього. Найбільш істотними питаннями, що ми з'ясуємо, будуть з'ясування еволюції банківської системи, її розвиток від простого лихварства до потужних установ з мережею філій. Особливої уваги надано також правовим засадам діяльності банківської системи на базі Закону України “Про банки і банківську діяльність”, що містить основні положення щодо прав і обов'язків даних установ. Питання роз'яснює: сфери дії банків, формування їх фондів (статутного, резервного); охоплення різного роду операцій банківської сфери, а також обмежує діяльність банків у певних видах діяльності. Також головним з питань, що будуть з'ясовані, виступає структурний розподіл сфери банківської діяльності, а саме функціонування основної ланки - Національного банку України з його функціональними можливостями, правами, сферою відповідальності, його організаційною структурою. Нижчою ланкою, що ми з'ясуємо, виступає сітка комерційних банків. Ми з'ясуємо їх сферу діяльності, межі впливу, питання, що регулюють реєстраційний процес та процеси, що регулюють функціонування банків.

Насамкінець ми звернемось до проблем, що переслідують банківську систему та дамо оцінку тим процесам, які переслідують функціонування у сталому руслі банківську систему України. Пропозиції щодо залучення іноземних капіталів та внутрішньодержавних резервів та поліпшення концентрації капіталу, як на нашу думку так і на думку НБУ виявляється у позитивному впливі на дану сферу. Ми розглянемо і пропозиції щодо залучення більшої кількості клієнтів та щодо підвищення ліквідності грошових коштів. Необхідність відповідальності сторін є значною вагою для того, щоб система була “чистою” щодо відносин “клієнт банк”. Щоб визначити межі нарощення оптимальних вкладів ми в роботі вкажемо ряд внутрішніх факторів, що несуть вплив на обсяги кредитів.

В роботі порушуються питання щодо консолідації банківської системи, тобто об'єднання слабких і дрібних банків у крупні для виходу і конкуренції на світовому ринку. На базі цього необхідна якісна реформа, що також носить характер посилення банківської системи України та посилює інтеграційні процеси, про які вказано у роботі.

1. Економічна сутність і функції банків

1.1 Сутність і функції банків

Історія не лишила достатньо повних відомостей пор те, коли виникли банки, які операції вони виконували, що впливало на їхній розвиток. Сьогодні ми більше знаємо про перші гроші давніх народів. Сучасна історія зібрала чимало інформації про грошовий обіг у давні часи. Поте роль кредитних установ у цьому процесі не знайшла свого відображення. Більше того, міркування в економічній літературі про процес виникнення банків настільки суперечливі, що залишаються незрозумілими їхні справжня природа і початкове функціонування.

На думку ряду авторів банк, як особлива інституція товарного господарства виник не у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх стадіях товарного господарства, а тільки в той період, коли з'явилася потреба в мережі спеціальних установ, які регулювали б заплутаний грошовий обіг і проводили ширших масштабах кредитні операції. Отже, можна припустити, що банк, згідно позиції цих авторів, виник аж на тій стадії розвитку кредиту, коли без його ділової допомоги неможливе було функціонування капіталістичних підприємств, а саме у період розвитку мануфактурного виробництва.

Нині автори вказують на більш ранні терміни виникнення банків. На їхню думку, вони вперше з'являються ще за античного і феодального господарства, коли виникла коли виникла потреба в посередниках при здійснені платежів.

Таким чином, уявлення про час появи банківських установ розтягується майже на дві тисячі років. Отже, суть питання про перші банки не стільки у визначенні якоїсь чіткої історичної дати їх виникнення, скільки у визначенні того, що взагалі можна вважати банком.

Етимологія слова “банк” сягає до французького слова “banque” та італійського “banca”. Ці слова відповідно означають “скриня” та “лавка” і описують дві основні функції, які виконували банки. “Скриня” вказує на функцію збереження, оскільки вона є місцем, де зберігається щось цінне. В Італії у ХІІ сторіччі слово “banca” (лавка) означало стіл, прилавок або робоче місце “міняйли”. Такі столи встановлювались на майданах, де відбувалася жвава торгівля товарами. Торгівля велася з використанням різноманітних монет, що карбувалися, як державами, так і містами навіть окремими особами. У цих умовах потрібні були спеціалісти, які б зналися на монетах, що були в обігу, могли б оцінити і дати пораду при їхньому обміні. Коли враховувати, що у десятому сторіччі Італія була центром світової торгівлі, куди стікалися товари і гроші з різних країн, то стане зрозумілим, чому банкіри виявились неодмінними учасниками торгових операцій, а їхні “банки-столи” набували все більшого поширення. Подібні “міняйла” зі своїми особливими “столами” були в стародавній Греції і Стародавньому Римі.

За свідченнями істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, що концентрували значні кошти. У давніх святилищах накопичувалась величезна кількість грошей. Храми були надійним місцем для зберігання цінностей. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Вклади, недоторканість яких гарантувалася поважним ставленням до релігії, зробили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Ефейський) водночас і своєрідними банківськими установами. У храмі Артеміди в Ефесі концентрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах - вільні кошти всієї європейської Греції. Перші банкіри незабаром зрозуміли, що накопичені ними величезні грошові багатства лежать без руху, в той час як від них можна було б одержувати істотну користь, віддаючи їх у тимчасове користування або відкриваючи самостійні торгівельні й ремісничі підприємства. Заставою при цьому були кораблі й товари, а в окремих випадках - будинки, дорогоцінні камені й навіть раби. Надання позик супроводжувалося стягненням високих відсотків, рівень яких доходив до 36% річних.

Разом із кредитними операціями давніх банків поступово знайшли розвиток і розрахунки з обслуговуванням вкладників. Розрахунки проводилися за допомогою так званого “трансфериту”, тобто переносу коштів з однієї таблиці на іншу. Кожен вкладник банку мав свою таблицю з позначенням його імені (тобто рахунок у сучасному розумінні). Кошти з одного вкладника переносилися на таблицю іншого, створюючи найпростіші форми безготівкових розрахунків. При цьому спочатку було необхідне особисте усне розпорядження клієнта про перерахування коштів, проте пізніше з'явилися письмові накази, полегшували і прискорювали взаємні платежі.

Зручності, створювані банками, не могли не повернути увагу ділових людей. Поступово банківська клієнтура розширювалась. Банки, у свою чергу, стали виконувати функції довірителів в укладанні договорів між клієнтами, стали виступати посередниками в торгових угодах. Для полегшення розрахунків стародавні банки випускали навіть банківські квитки (лат. ), що були в обігу нарівні з повноцінними грошима.

Усе це свідчить про те, що перші банки виникли задовго до мануфактурної стадії капіталізму. Проте неправильною є думка, що описані операції давнього товарно-грошового обороту свідчать про повноцінне функціонування банківських установ. Наявність кредитора і позичальника - це ще далеко не зародження банку, а тільки передумова цього. За яких же умов можливість перетворення кредитора в банк стає очевидною? В сучасних наукових виданнях банк характеризується як “велика кредитна установа”. Отже справа у ступені розвитку кредитної справи і в сукупності операцій, що виконуються кредитором з обслуговування своїх клієнтів. Лихвар виходить за свої межі, як тільки кредитні операції, котрі він виконує, перетворюються в систему. Важливо при цьому й те, що кредит перестає задовольняти суто споживчі інтереси позичальника і видається на ведення господарських справ. Істотним є й те, що поряд із кредитними операціями кредитор за розпорядженням своїх клієнтів починає виконувати розрахункові операції. Отже, банк - це такий рівень розвитку кредитної справи, за кредитні, грошові і розрахункові операції концентруються в єдиному центрі, що організує грошовий обіг та кредитні відносини. У сучасному світі через банки здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля - продаж цінних паперів, посередницькі угоди й управління майном.

Кредитні установи крім того здійснюють консультування, беруть участь в обговоренні народногосподарських програм.

Суть банку багатогранна.

Проте головне в розумінні його сутності полягає в тому, що банк - це автономне, незалежне комерційне підприємство. У банку, як і в будь - якого іншого підприємства, є свій продукт. Продуктом у даному випадку насамперед є формування платіжних засобів (грошової маси), а також різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, гарантій, доручень, консультацій, управління майном. Діяльність банку має продуктивний характер. В умовах ринку значення грошей і кредитів непомірно зростає і тому перетворює їх у єдине джерело прискорення виробництва. Банки стають основною ланкою, яка постачає народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Сучасні банки не тільки торгують грошима, вони водночас з аналітиками ринку. За своїм місцем в економічній системі банки найближче стоять до бізнесу, його потреб, його кон'юнктури, що постійно змінюється. Ринок неминуче висуває банк у число основних, ключових сегментів економічного регулювання. [4; 11-14].

Згідно з статтею 2 з Закону України “Про банки і банківську діяльність” банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим Законом.

Банки є юридичними особами. Вони є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.

Банки у своїй діяльності керуються цим законом, законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами, Національного банку України і своїми статутами.

1.2 Правові засади функціонування банків

У 1998 році Верховною радою України було прийнято Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Статті цього Закону передбачають правові засади функціонування банків.

У першому розділі Закону України “Про банки і банківську діяльність” йдеться про загальні засади щодо функціонування банківської системи.

Наприклад у статті 3 Закону України “Про банки і банківську діяльність” йдеться про банківські операції:

Ш залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;

Ш здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

Ш ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

Ш фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

Ш випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій. Облігацій, векселів тощо);

Ш придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

Ш купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

Ш купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;

Ш довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та інші) за дорученням клієнтів;

Ш надання консультаційних послуг;

Ш здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України тощо.

Операції передбачені цією статтею проводяться в грошових одиницях, що знаходиться в обігу на території України, в порядку, встановленому Національним банком України.

Банки здійснюють операції. передбачені цією статтею, у межах, встановлених статутами.

Згідно з цією статтею, комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування. Комерційний банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 10 відсотків власного статутного фонду (це обмеження не поширюється на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують операції, передбачені цією статтею).

Здійснення операцій, передбачених пунктами 1, 2, 3, 11 цієї статті, крім банків, іншими юридичними особами забороняється, за винятком випадків, визначеними законодавчими актами України.

У статті 4 І-го розділу цього ж закону йдеться про те що, Україна формує і використовує власні кредитні ресурси, які складаються з коштів банків, залишків коштів на банківських рахунках підприємств, установ і організацій республіки, вкладів громадян, коштів у міжбанківських розрахунках, інших грошових ресурсів.

У статті 5 І-го розділу Закону України “Про банки і банківську діяльність” мова йде про те, що банки не відповідають по зобов?язаннях держави, а держава не відповідає по зобов?язаннях банків, крім тих випадків коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Отже у І-му розділі Закону України “Про банки і банківську діяльність” безпосередньо у загальному вигляді описано систему функціонування банків, як Комерційних так і Національного банку України.

А загалом цей Закон України визначає правові основи банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом України “Про економічну самостійність РСР”.2;

2. Структура банківської системи та її теоретичне обґрунтування

У першому розділі статті 1 ЗУ “Про банки і банківську діяльність” мова йде про банківську систему, а саме, що Україна самостійно організовує банківську систему.

Банківська система є дворівневою і складається з НБУ, Ощадного банку України, республіканських та інших комерційних банків різних видів і форм власності.

2.1 Характеристика НБУ як складової банківської системи

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом “Про Національний банк України”, іншими законами України. НБУ має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. грн. Розмір статутного капіталу може бути змінений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами формування статутного капіталу НБУ є доходи кошторису, а за необхідності - Державний бюджет України.

НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

НБУ не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи держаної влади не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також за її межами.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

За виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень - цінової стабільності.

Національний банк України є:

ь центральним банком;

ь емісійним банком;

ь валютним банком;

ь органом банківського нагляду;

ь банком банків;

ь банком держави;

ь організатором міжбанківських розрахунків.

Вищим органом Національного банку є Рада Національного банку України. Керівним органом Національного банку є Правління Національного банку України.

Рада Національного банку України виконує такі функції:

ь Відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України розробляє і вносить для інформування до 15 вересня на розгляд ВРУ основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за їх виконанням.

ь Здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.

ь Вносить рекомендації правлінню Національного банку в межах розроблених основних грошово-кредитної політики стосовно:

v методів та форм прогнозування макропоказників економічного та соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

v окремих заходів монетарного та регулятивного характеру та їх впливу на економічний та соціальний розвиток України;

v політики курсоутворення та валютного регулювання;

v вдосконалення платіжної системи;

v інших питань, віднесених законом до компетенції НБУ.

ь Встановлює форми оплати праці працівників Національного банку відповідно до законодавства України.

ь Приймає рішення про зміну статутного капіталу Національного банку .

ь Затверджує регламент Ради Національного банку.

Рада Національного банку України складається з 14 осіб.

НБУ складається з:

1. департаментів та самостійних управлінь центрального апарату Національного банку України;

2. установ Національного банку України;

3. територіальної структури НБУ. 3, 18-27

Згідно з статтею 6 ІІ-го розділу Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України є власністю України, юридичною особою, його статут затверджується Президією Верховної Ради України.

Національний банк та його установи мають печатку з зображенням державного герба України.

Стаття 7 цього ж закону говорить про те, що Національний банк є підзвітним Верховній Раді України.

Національний банк має право законодавчої ініціативи.

Зі статтею 17, НБУ дає дозвіл на створення в Україні комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій.

Зі статтею 19 НБУ має право відкривати свої представництва за кордоном.

Зі статтею 21 Національний банк та його установи звільняються від сплати всіх видів податків, зборів і державного мита, крім сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на добавлену вартість при імпорті.

2.2 Характеристика комерційних банків як складової банківської системи

Сучасний комерційний банк - це автономне, економічно-самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду. Специфіка діяльності комерційного банку визначається його функціями та операціями. Згідно Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк - це “юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб”. 3, 4-6

Основними сферами діяльності комерційних банків в Україні є:

§ приймання заощаджень та інших коштів, що підлягають поверненню;

§ надання кредитів за рахунок власних і залучених коштів;

§ здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

§ переміщення коштів у рамках платіжної системи України.

Комерційні банки мають право на здійснення іншої комерційної діяльності, що не суперечить чинному законодавству. Комерційним банкам забороняється діяльність у сферах матеріального виробництва і торгівлі (крім золота, дорогоцінних металів, монет, цінних паперів), а також діяльність у всіх видах страхування. Тому межа між банківськими і небанківськими інститутами досить умовна. Відома фінансова компанія “Miril Linch” (США) одержала статус позабанківського банку оскільки у 80-х роках почала надавати кредити приватним особам і родинам.

За станом 1 липня 2001 р. в Реєстрі банків, їх філій та представництв, валютних бірж було зареєстровано 194 банки. За організаційно-правовою формою господарювання, більшість комерційних банків (168 одиниць від загальної кількості) зареєстровано як акціонерні товариства. Кількість банків за участю іноземного капіталу (31), як і кількість банків повністю контрольованих іноземним капіталом (7) не змінився (додаток 1). Відсоток іноземного капіталу в банківській системі України становив 15,22.

Кількість банків, що отримали ліцензії Національного банку України на проведення банківських операцій, за першу половину 2001 року збільшилось від 154 до 155, з яких 150 мали ліцензію на здійснення валютних операцій.

Протягом 2001 року 61 банк віднесено до категорії “проблемних”, з яких 37 банків перебувають в стадії ліквідації. Питома вага проблемних банків у загальній сумі активів комерційних банків становила 7,8%.

Питання реєстрації та ліцензування нових банків має велике значення, тому що нові банки особливо схильні до банкрутства. Реєстрація повинна запобігати проникненню в банківську справу людей із недостатніми фаховими навиками, досвідом, фінансовим забезпеченням, етичними стандартами. Для уникнення зловживань пов?язаних зі створенням банків в інтересах вузькозаціквлених груп, реєстрація банків здійснюється при виконанні чітких критеріїв і необхідних мінімальних вимог. Реєстрацію та ліцензування комерційних банків здійснює НБУ.

Головною вимогою, яку ставить НБУ при реєстрації комерційного банку, є наявність мінімального розміру статутного фонду.

Мінімальний розмір статутного фонду на момент реєстрації банку не може бути менше:

q для місцевих кооперативних банків - 1-го мільйона євро;

q для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області - 3-х мільйонів євро;

q для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України - 5-ти мільйонів євро.

Однією з головних цілей комерційних банків є відповідність структури їхніх активів структурі пасивів. Якісна і кількісна рівновага між залученими і розміщеними коштами - одна з головних умов підтримання на необхідному рівні ліквідності банків, як гарантії своєчасного виконання зобов?язань перед клієнтами та розширення сфери діяльності.

Активні операції комерційних банків щодо надання кредитів є однією з пріоритетних сфер банківської діяльності, оскільки доходи від кредитів дають значний прибуток.

Розвиток банківської системи в 2001 році відбувався в сприятливих макроекономічних умовах, які характеризувалися зростанням виробництва товарів і послуг, реальних доходів населення та позитивними тенденціями в зовнішньоекономічній сфері. 3, 7-10

Згідно статті 26 ІІІ-го розділу Закону України “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації та інші об?єднання для координації своєї діяльності і захисту своїх інтересів.

Згідно з статтею 30 цього ж Закону комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки на своїх операціях.

Також комерційні банк згідно статті 32 здійснюють розрахунки у формах, встановлених НБУ, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці.

Згідно статті 37 комерційний банк припиняє свою діяльність відповідно до цього Закону і законодавства України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств.

2.3 Еволюція банківської системи в Україні і аналіз структури діяльності банку

Еволюція банківської системи в Україні і аналіз структури діяльності банку.

Починаючи з першої половини ХІХ сторіччя, в Україні стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов'язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв'язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на контрактовому ярмарку в Києві. У 1835 - 1844 рр. вони завезли туди 500 -600 тис. руб. сріблом, а в 1845 - 1849 рр. - понад 1 млн. руб.

Кредитно - розрахункові установи поступово ставали невід'ємною частиною господарського життя України. Їх основне призначення у дореформений період (1861р.) полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та інші кредитні установи (“сохранные казны”, “приказы общественного призрения ”) давали позики під заставу маєтків. Іншою важливою рисою дореформеної банківської системи було те, що держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень. Все це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859р.) почалася ліквідація кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі. Державному банку заснованому в 1860 р., були подані крім права здійснювати звичайні комерційні операції, й інші важливі функції. Це призвело до того, що разом з Міністерством фінансів Державний банк із цілою мережею своїх контор і відділень на периферії мав вирішальний вплив на діяльність інших банків.

Створення індустріальної банківської системи в Україні почалося саме із з'ясування Державного банку Російської імперії.

У 1896 р. кредитно-банківська мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса і Харків) та 14 відділень (Чернігів, Ромни, Полтава, Кременчук, Катеринослав, Юзівка, Бердянськ, Феодосія, Севастополь, Херсон, Миколаїв, Кам'янець-Подільський, Житомир і тимчасове відділення в Ялті, що працювало з 25 травня до 1 листопада кожного року).

При повітових казначействах і відділеннях Держбанку діяли 66 позико-ощадних кас. Продовжувався процес розгортання позико-ощадних кас і при поштово-телеграфних конторах.

Ощадкаси відігравали велику роль у мобілізації дрібних заощаджень населення. На 1987р. 8 відділень ощадкаси при Київській конторі Держбанку, що приймали і видавали вклади на суму від 25 копійок, мали 30278 вкладників і 6,3 млн. рублів вкладів. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. рублів.

Таким чином, до революції кредитно-банківської системи на території українських губерній у 1897-1917рр. характеризувались:

ь стабільністю мережі відділень Державного Дворянського і Селянського поземельного банків;

ь незначним збільшенням кількості відділень Держбанку;

ь потужною експансією великоросійських комерційних акціонерних банків (насамперед петербурзьких);

ь розширення приватної банківської справи витіснення її з найважливіших економічних центрів;

ь стрімким розвитком кредитної кооперації і товариств взаємного кредиту;

ь інтеграцією української низової кредитної кооперації у всеросійську кооперативну систему з центром у Москві.[4;14-18].

У цілому в 1913р. на території України нараховувалося: 3 контори, 18 відділень і одне агентство Держбанку; 6 відділень Дворянського земельного і 9 - Селянського поземельного банків; близько 90 казначейств; 113 відділень; 28 агентств і 12 комісіонерств акціонерних комерційних банків; 3 “українських” акціонерних комерційних і 4 місцевих акціонерних земельних банки; 81 банківський дім (включаючи їх контори і відділення); 57 міських суспільних банків; Товариство взаємного кредиту (у тому числі: 9 торговельно-промислових, 4 комерційних, 8 купецьких, 4 земських, 12 сільськогосподарських, 1 міщанське, 3 товариства дрібних промисловців тощо); 2 міських купецьких банки;понад 1495 кредитних товариств(965 тис. членів, 6,6 млн. руб. основного капіталу і 883 тис. руб. запасного) і 606 позиково-ощадних товариств (469 тис. членів,9 млн. руб. основного капіталу і 1,1 млн. руб. запасного); Сільський банк графині А.Браницької у Білій Церкві; Земський банк Херсонської губернії тощо.

Загалом на території України напередодні революції 1917 - 1921 рр. була створена широка мережа кредитно-банківських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всі галузі аграрно-індустріальної економіки регіону і була міцно інтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через неї в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогічним системам індустріальних та індустріально-аграрних країн Західної Європи. До середини 1920-х років кредитно-банківська мережа України склалася кількісно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, концентрувався в системі сільськогосподарської, промислової і споживчої кооперації, у сфері приватновласницької позикової справи. В Україні, як і в цілому в СРСР, державні банки головним чином обслуговували державний сектор і частково кооперацію. Кооперативні кредитні установи - кооперацію і меншою мірою державний сектор. Середня і дрібна буржуазія міста могла розраховувати включно на свої власні сили лише в міських банках приватні підприємці могли розраховувати на певну підтримку. У Київському банку на їхню частку припадало 3,52% обліково-позикових (в основному облікових) операцій, в Одеському - 7,4%, у Харківському - тільки 0,2%.

Реальна ліквідація залишків автономії української кредитної справи розпочалася на межі 20 - 30-х років, коли в наслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, транспорті і торгівлі припинили існування товариства взаємного кредиту.

До другої половини 60-х років Україна не мала в своєму розпорядженні автономної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР і трудові ощадкаси.

Мережа установ Держбанку в Україні поширювалася до 1975 року. У 1970 році тут було 652 філії, в 1975 році 678. Потім почалося скорочення. І в 1980 році функціонувало вже 663 установи Держбанку.

З січня 1989 року в республіці починається створення комерційних і кооперативних банків.

На 20 червня 1990 року на території України було офіційно зареєстровано 25 банків (17 акціонерних комерційних і 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. Статутні капітали кооперативних банків коливалися від 0,5 млн. до 3,5 млн. рублів, акціонерних від 5 до 15. Самі банки містилися в Києві, на Західній Україні і в Криму.

Сучасні банківські системи, як правило, складаються з двох рівнів. Верхній рівень дворівневої банківської системи займає національний (центральний банк) країни. Його основними функціями є:

ь грошово-кредитне регулювання економіки;

ь емісія валюти країни і забезпечення її обігу;

ь контроль за діяльністю кредитних установ;

ь акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;

ь кредитування комерційних банків;

ь кредитно-розрахункове обслуговування уряду;

ь зберігання та проведення операцій із золотовалютними запасами і резервами.

Комерційні банки - головна ланка дворівневої банківської системи. Основні функції комерційних банків такі:

ь управління грошовим обігом;

ь забезпечення платіжного механізму;

ь акумуляція заощаджень;

ь надання кредиту;

ь фінансування зовнішньої торгівлі;

ь довірчі операції;

ь зберігання цінностей;

ь консультування і надання інформації.

Однією з найважливіших функцій системи комерційних банків є управління грошовим обігом у країні. Воно здійснюється спільно з центральним банком країни за допомогою кредитних операцій. Мета політики центрального банку - через систему обов'язкових резервів керувати динамікою кредиту і забезпечити відповідальність кількості грошей в обігу національним завданням стабілізації цін, підтримки нормальних темпів економічного зростання та високого рівня зайнятості. Комерційні банки є необхідним каналом для збільшення або зменшення кількості грошей в обігу як засобу вирішення вказаних завдань. [3,50-63]Нині у зв?язку зі становленням української банківської системи, що триває, проблема розвитку й оптимізації структури банку при зміні його капіталу, а також зміні зовнішніх взаємодій - показників ринку (дохідностей активів і пасивів), має великий науковий і практичний інтерес.

Традиційно під структурою банку мається на увазі організаційна (адміністративна) структура, це ієрархічна структура відображає відносини співпідпорядкованості співробітників банку. Організаційна структура банку не вирізняється гнучкістю й адаптивністю - її зміна, як правило, потребує значних грошових витрат, доцільність яких сумнівна. Дослідження ефективності діяльності банку показали, що тип організаційної структури не впливає суттєво на основні показники ефективності.

Альтернативним підходом є моделювання структури діяльності банку. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року так визначає поняття банківської діяльності: “Банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах, та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб”.

Це визначення добре узгоджується із визначенням основних функцій банку, прийнятих у світовій практиці:

v ощадною;

v кредитною;

v функцією платежів і розрахунків.

Залежно від сформульованої конкретним банком місії, набір видів діяльності може поповнюватися, але основні перелічені функції наявні в діяльності практично будь-якого комерційного банку.

Перш ніж переходити до побудови структури діяльності банку необхідно усвідомити, навіщо ця структура потрібна. Побудова структури складної системи, виявлення її основних компонентів та істотних зв?язків між ними є першим кроком у моделюванні системи, без якого не можливе створення адекватної моделі. Модель складної системи, наприклад банку може використовуватись як для прогнозування майбутніх етапів системи, так і для підтримки прийняття ефективних управлінських рішень. Розгляд основних факторів, що впливають на ефективність діяльності банку, дає змогу сформулювати як його цілі, так і обмеження в досягненні цих цілей, тобто формалізувати оптимізаційну задачу.

Банки здійснюють свою діяльність у взаємодії із зовнішнім середовищем, основними компонентами якого є клієнти банку і держава. Держава як безпосередньо регулює діяльність банку через НБУ, так і непрямо, здійснюючи відповідну грошово-кредитну політику. Державна грошово-кредитна політика впливає на вартість активів і пасивів.

У сучасній світовій практиці банківської діяльності склалися такі основні тенденції:

ь збільшення волі банків у виборі стратегії своєї діяльності, тобто “дерегулювання”;

ь повсюдне впровадження нових інформаційних технологій;

ь зростання конкуренції;

ь збільшення кількості послуг, що надають банки своїм клієнтам.

Комплексний вплив перших трьох тенденцій призводить до того, що маржа прибутку виявляється “тоншою за лезо бритви”, у четвертій тенденції виявляється спроба банків протистояти негативним для них тенденціям ринку. Отже можна зазначити, що сформованим ринком банківських послуг разом із державною грошово-кредитною політикою визначаються такі основні обмеження:

ь вартості депозитних коштів знизу;

ь вартості кредитів зверху;

ь загального обсягу, як депозитів, так і кредитів (попит на ринках активів і пасивів).

Ці обмеження істотно звужують для банків “простір вибору” ефективної стратегії. Наприклад з погляду вартості залучених коштів банку вигідно залучати в основному короткострокові депозити, але оскільки це вигідно всім банкам, то конкуренція за короткострокові депозити висока, отже банк не може залучати їх у тому обсязі в якому б йому хотілося. 5, 17-18

3. Проблеми вдосконалення банків України і систем їх функціонування

Капітал банку - це головний показник його здатності до подальшого розвитку. Зміцнення ресурсної бази українських кредитно-фінансових установ, інтеграція банківської системи України в світове співтовариство значною мірою залежатимуть від зростання обсягів власних капіталів банків.

Тому саме тепер особливого значення набувают питання ефективного використання та збереження капіталу банку. Так, капітал справді є певним захисним бар?єром у боротьбі банку з ризиками, але гарантією надійного захисту може бути лише ефективне управління власним капіталом, активами та залученими коштами банку.

Обмежена капітальна база банків може стати на заваді розширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладень в економіку заходи з припинення спаду та нарощування виробництва неможливі. Разом з цим вимоги щодо збільшення комерційними банками статутних фондів мають носити виважений характер щоб не породити монополістичних тенденцій у кредитній сфері, сприяючи розвитку великих багато філіальних банків при одночасному скороченні невеликих банківських установ. Інакше кажучи - це могло б зашкодити формуванню ефективної та збалансованої структури банківської системи в Україні сприяючи відновленню монополії та ліквідації міжбанківської конкуренції

Задля поповнення власної капітальної бази комерційні банки повинні вишукувати і використовувати різноманітні зовнішні джерела, серед яких значне місце посідають залучення додаткових коштів акціонерів та особливо останнім часом залучення субординованого богу. Проте не слід забувати, що основним джерелом збільшення розміру власного капіталу банку має бути внутрішнє джерело - прибуток - як основа розширеного відтворення.

Банківська система України, хоч і є однією з найважливіших та найрозвинутіших структур ринкової економіки, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, за останні 3-4 роки практично зупинилась у своєму розвитку. “Вона не тільки не прогресує, а навпаки нагромаджує застарілі і перезрілі проблеми”. (Банки повинні підтримувати економіку. З виступу Л.Д. Кучми на нараді з питань діяльності фінансово-кредитних установ //Урядовий кур?єр. - 2000. - №118. - с. 3.)

Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України штовхає їх на проведення агресивної політики, спрямованої на досягнення високого рівня прибутку. Шлях забезпечення зростання власного капіталу за рахунок накопичення прибутку є одним з найпростіших та найдешевших. Однак така політика пов?язана з високим рівнем ризику.

Важливе значення для забезпечення капітальної бази комерційних банків має також питання підтримання стабільності національної валюти. Підтвердженням того став 1998 рік, який виявився дуже складним для економіки України й особливо для діяльності комерційних банків. Фінансова криза, що вибухнула в середині серпня, завдала важкого удару по банківській системі. Це сприяло масовому відпливові капіталів нерезидентів, зріс попит на іноземну валюту. Лише завдяки спільним погодженим діям уряду, НБУ і комерційних банків вдалося послабити вплив фінансової кризи в Україні.

На думку деяких дослідників злиття банків (економічне і правове об'єднання двох чи кількох кредитних інститутів) у сучасних умовах України є найефективнішим методом підвищення обсягу банківського капіталу.

Підвищення концентрації банківського капіталу визначається одним з позачергових завдань уряду та НБУ на сьогоднішній день. При цьому зазначається, що збільшення капіталу має здійснюватися шляхом залучення додаткового акціонерного капіталу та реорганізації (зняття або приєднання) комерційних банків. Це також знайшло відображення і в новій редакції Закону України “Про банки і банківську діяльність”. При цьому окремо виділено ст 29 “Угода про злиття або приєднання” в якій визначається, що така угода укладається банками, що реорганізуються шляхом злиття або приєднання, у письмовій формі. Угода про злиття або приєднання стає чинною з моменту затвердження її більшістю з двох третин голосів акціонерів (учасників) на загальних зборах Кожного з банків.

Однак, на думку деяких дослідників,ці процеси не слід прискорювати, щоб не завдати більшої шкоди банківській системі. Вони мають відбуватися на добровільних засадах та ринковій основі, інакше це призведе до послаблення конкуренції в банківському секторі, що також не бажано. 17, 35-47

Ліквідність для комерційного банку виступає як здатність банку забезпечувати вчасне і в повному обсязі виконання в грошовому вигляді своїх зобов?язань з пасиву. Характерною рисою кризи банківської ліквідності є наявність розрахункових документів клієнтів, не проведених (не оплачених) банком у зазначений строк. Причинами такого становища можуть бути різними. Це незбалансованість ресурсної бази кредитними вкладами, різкий відплив коштів з розрахункових, депозитних, вкладних рахунків у зв?язку зі складом в економіці в цілому, проведення ризикової кредитної політики банком та ін.

Комерційні банки виступають передусім як специфічні кредитні установи, які з одного боку залучають тимчасово вільні кошти господарств, а з іншого - задовольняють за рахунок цих залучених коштів різноманітні фінансові потреби підприємств, організацій, населення.

Кредитний ризик - це ймовірність невиконання позичальником початкових умов кредитного договору.

Припустімо, що прокредитоване підприємство не зможе погасити у визначений строк одержану грошову позику, тоді в комерційного банку виникають проблеми з ліквідністю. Банк не може оплатити пред?явлені йому розрахункові документи наприклад на суму 50 тис. грн., оскільки він має на своєму кореспондентському рахунку 10 тис. грн.

Для забезпечення ліквідності в такій ситуації комерційний банк може запропонувати клієнту такі умови обслуговування його розрахункового рахунку, в яких він не буде виставляти банку вимоги. Однією з таких умов буде пропозиція керівництва банку або менеджера з ліквідності про підвищення процентної ставки за залишки грошових коштів клієнта на розрахунковому рахунку.

Збільшуючи таку оплату, комерційний банк буде стимулювати клієнтів затримувати надходження на розрахунковому рахунку. У такій ситуації кредитні обіги з рахунків клієнтів зберігаються, а дебетові зменшуються.

9, 19-25

Зазвичай комерційні банки приймають до оплати рахункові документи на суму, яка не перевищує залишок коштів на рахунку клієнта на початок операційного дня банку. Суми коштів, що надійшли протягом операційного дня на розрахунковий рахунок до закриття операційного дня банку, є кредитовими обігами. На наступний день при отриманні клієнтом виписки за рахунком ці суми буде зазначено в залишку. Тобто банк тільки в цей день може приймати до оплати розрахункові документи на суму надходжень попереднього операційного дня.

Тому при розгляді питання про нарахування процентів із підвищеної процентної ставки необхідно враховувати те що в підприємства в будь-якому разі буде залишок на рахунку, а банк може понести невиправні витрати.

8, 60-74

Банкам, для яких характерна криза ліквідності, необхідно прагнути не лише збільшувати залишки на рахунках до запитання, а й вживати всіх можливих заходів для недопущення зменшення власних пасивів.

Необхідно також передбачити відповідальність клієнта за невиконання умов угоди. Застосування штрафних санкцій до підприємства негативно вплине на бажання клієнтів укладати угоди з банком, тому в угоді доцільно передбачити, що в разі недотримання одного з указаних залишків, плату не буде нараховано взагалі.

Перш ніж укладати угоду, (в якій передбачено, що якщо в наступному місяці залишок на рахунку відповідатиме вказаній вище сумі, процентні платежі будуть нараховуватися за підвищеною процентною ставкою).

Клієнт комерційного банку проаналізує надходження на свій рахунок, який він очікує, і суми необхідні для оплати. Для банку укладення потрібної угоди буде означати наміри клієнта виконати взяті на себе зобов?язання. Якщо ж умови угоди клієнт не виконує, то витрати банку зменшаться.

Кошти на розрахункових і поточних рахунках - це не лише найдешевший а й найнепередбуваний вид ресурсів тому велика частина їх у мобілізованих коштах послаблює ліквідність банку.

Цей метод поліпшення ліквідності дає змогу більш точно прогнозувати відплив або збільшення залишків коштів на розрахункових поточних і бюджетних рахунках підприємств та організацій.

Для отримання найбільшого ефекту від застосування запропонованого методу необхідна наявність відповідного програмного забезпечення. Відбір рахунків і аналізу їх - процес трудомісткий. Застосування засобів автоматизації банківських тенденцій значно скоротить час на відбір прийнятих рахунків.

За допомогою комп'ютерного забезпечення може бути визначено і процентну ставку з нарахування плати за залишки на рахунках. 11, 17-21

У недалекому минулому, коли управління кредитними відносинами відбувалось за методами адміністративно-командної системи господарювання визначення обсягів кредитних вкладень, як у цілому в народне господарство, так і у кожен окремий суб?єкт господарювання, здійснювалось у директивному порядку, а в окремих випадках навіть всупереч економічній суті кредиту та закономірностям його руху.

Перехід державних інститутів України до ринкових методів регулювання обсягами кредитних вкладень (рефінансування комерційних банків центральним банком, зміна обсягу облікової ставки та норм обов?язкових резервів, встановлення обов?язкових економічних нормативів банківським установам тощо) зумовив набуття чинниками суто економічного змісту пріоритетності у процесах визначення меж кредиту. Тільки за умов дотримання обґрунтовано визначених економічних меж позитивно сприяти процесам відтворення суспільного виробництва та забезпечити відповідний рівень ефективності кредитної діяльності банків.

Оптимізація процесів управління економічними межами кредиту може відбутися тільки за умов розвитку їх теоретичного обґрунтування. При визначенні меж нарощення обсягів кредитних вкладень банку його менеджерам потрібно не стільки враховувати обсяги наявних ресурсів, скільки звернути увагу на такі внутрішні фактори:

1. ресурсний потенціал банку не як можливість нарощення ресурсної бази загалом (у абсолютних показниках), а як можливості її нарощення за умов дотримання оптимальності її структури перш за все за такою ознакою як джерело мобілізації залучених та запозичених коштів. Нарощення ресурсної бази переважно за рахунок коштів, придбаних в інших банках (як одного з найдорожчих видів ресурсів), є передумовою зниження ефективності кредитної діяльності банку. Важливим є і дотримання оптимального співвідношення часток ресурсів за строками залучення їх, оскільки від цього залежить допустимість рівня протилежності вартості ресурсної бази та її прогнозованості. Наприклад депозити до запитання є найдешевшими ресурсами, але водночас найменш прогнозованими, що ускладнює управління ними.

2. трудовий потенціал як відповідність кількості персоналу (з відповідним професійним рівнем) нарощенню обсягів кредитування. Якщо збільшення кредитного портфеля відбуватиметься без збільшення відповідного персоналу, окрім випадків наявності надлишкової кількості персоналу (нарощення обсягів кредитування вирішує проблему недозавантаженості то це призведе до підвищення рівня операційних ризиків, як вірогідності виникнення помилок та порушення існуючих процедур, що в свою чергу може спричинити прояви кредитного ризику як можливого невиконання позичальниками своїх зобов?язань за позиками).

3. здатність наявного методичного забезпечення створити відповідні умови у процесах управління зростаючим кредитним портфелем та існуючими ризиками. Особливо це актуально для банків, які мають розгалужену сітку структурних підрозділів (філій, відділень тощо), оскільки тільки за умов наявності уніфікованих підходів щодо кредитної діяльності управління нею може бути оперативним та ефективним.

Зростання ролі показників ефективності кредитної діяльності банків в процесах управління межами розширення пропозиції і позичок дає можливість говорити про результативну межу кредиту, при цьому відокремити цю категорію від інших економічних категорій як самостійну сутність. Під нею потрібно розуміти такий граничний рівень ефективності кредитної діяльності банку, за якою останній може здійснювати розширення меж пропозиції власних кредитних послуг.

Для ефективного управління обсягами кредитного портфелю потрібне застосування цілої низки показників оцінки ефективності кредитного портфеля, серед яких має бути і такий що враховуватиме всі доходи та витрати, пов?язані з кредитуванням. Крім того, необхідно встановлювати граничні норми таких показників, невиконання яких мало б обмежувати подальше нарощення обсягів кредитування.

Підсумовуючи всі порушені проблемні питання теорії і практики економічних меж кредиту, можна досить упевнено стверджувати, що оптимальний обсяг кредитних вкладень будь-якого банку є передумовою його ефективної діяльності. Тому одним із головних напрямків підвищення ефективності кредитної діяльності банків є вдосконалення методики обґрунтованого визначення меж нарощення пропозиції позичок у поєднанні з динамічним аналізом їхньої діяльності.7, 50-56

Сучасний комерційний банк - це установа, керівництво якої зобов?язане забезпечити найбільш оптимальне поєднання інтересів власників (максимальна віддача капіталу), клієнтів (якісне і дешевше обслуговування) і держави (стійкість банківської системи й ефективність проведення грошово-кредитної політики). При цьому фінансовим менеджерам необхідно приймати рішення трьох видів:

1. рішення про інвестування. Вони визначають розмір та структуру активів;

2. рішення про фінансування. Це рішення про те, як залучити необхідні для інвестування кошти;

3. рішення про дивіденди, які стосуються норми виплати дивідендів. Розв?язання цих трьох ключових питань підвищує добробут власників.

Головним сучасним принципом менеджменту активів є поєднання управління активами з управлінням пасивами. Тільки врахування складу та структури, а також змін у ресурсах комерційного банку є передумовою якісного розподілу коштів.