Види виробничих запасів та управління ними

АНОТАЦІЯ

В даній курсовій роботі розглядається питання видів товарних запасів та управління ними. Розроблено комерційну ідею та оцінено на предмет можливої її реалізації, розроблено установчі документи для створення суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи. Визначено потребу у стартовому капіталі, необхідного для реалізації комерційної ідеї, також розраховано основну величину основних видів податків, які повинен сплачувати суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа. Оцінено повний торговий асортимент магазину та оцінено товарний запас. Проведено аналіз беззбиткової роботи підприємства і вплив структури виробництва на фінансовий стан.



ВСТУП

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого -- як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

Актуальність теми полягає в тому, що господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.



РОЗДІЛ 1 ВИДИ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ТА УПРАВЛІННЯ НИМИ

Запаси (англ. Inventory, рос. запасы)-- це продукція виробничо-технічного призначення, споживчі й інші товари, що перебувають на різних стадіях виробництва й обігу, та очікують вступу в процес виробничого або особистого споживання.

Запаси підрозділяються на товарні й виробничі.

Виробничі запаси -- частина сукупних запасів, призначених для виробничого споживання.

До виробничих запасів відносять сировина, матеріали, що надійшли до споживачів, але ще не використані й не піддані переробці.

За функціями запаси підрозділяють на наступні види:

- поточні (циклічні) запаси, створюються протягом середньостатистичного виробничого періоду, або запаси обсягом в одну партію;

- резервні (страхові, буферні) запаси -- запаси для компенсації випадкових коливань попиту або пропозиції, а також спекулятивні запаси, створені на випадок очікуваних змін попиту або пропозиції;

- автономні запаси, створені для здійснення діяльності в кожному зі сполучних пунктів процесу з відносною незалежністю друг від друга.

За місцем розміщення поділяють на наступні види:

- складські запаси -- запаси розміщені на складах;

- перехідні (технологічні, транзитні) запаси: рухаються з однієї частини логістичної системи в іншу.

При організації бухгалтерського обліку виробничих запасів потрібно керуватися такими законодавчими та нормативними документами:

- Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16 липня 1999 p.;

- Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР в редакції від 22.05.97 p., зі змінами і доповненнями;

- Законом України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 3 квітня 1997 p., зі змінами і доповненнями;

- Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" (затверджено наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.99 p., зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 751/4044 від 2.11.99 p.);

- Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість" (затверджено наказом Міністерства фінансів України № 237 від 08.10.99 p., зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 725/4018 від 25.10.99 p.);

- Вказівками про склад і заповнення облікових регістрів малими підприємствами, затвердженими наказом Міністерства фінансів України № 112 від 31.05.96 p.;

- Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних довіреностей на одержання цінностей № 99, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 p.;

- Наказом Міністерства фінансів України "Про зміни і доповнення, до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних довіреностей" № 226 від 18.10.96 p.;

- Наказом Міністерства статистики України "Про затвердження типових первинних облікових документів з обліку , сировини та матеріалів" № 193 від 21.06.96 p.;

- Наказом Міністерства статистики України "Про затвердження типової форми первинного обліку" № 192 від 21.06.96 p.;

- Типовими нормами безоплатної видачі спеціального одягу працівникам сільського та водного господарства, елеваторної, борошномельно-крупяної і комбікормової промисловості (затверджено наказом Комітету з нагляду за охороною праці України; типові норми набули чинності з 1 січня 1999 року).

Стандарт 9 "Запаси" дає визначення запасів.

Запаси - це активи, які:

1) утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

2) перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

3) утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Для потреб бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб, незавершене виробництво у вигляді незакінчених технологічних процесів.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).

Згідно із Стандартом 9 до запасів належать:

- сировина, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби;

- незавершене виробництво;

- готова продукція;

- товари:

- МПШ (які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він перевищує один рік);

- молодняк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарств, якщо вони оцінюються згідно з даним Стандартом.

У собівартості промислової продукції частка витрат матеріалів становить близько 50,0%, а в деяких галузях промисловості (наприклад, хімічній, текстильній, харчовій) сягає 80,0-85,0%. Тому питанням обліку виробничих запасів має приділятися серйозна увага.

Для забезпечення безперебійної роботи виробництва на складах підприємства завжди мають бути виробничі» запаси в межах норм, передбачених потребою підприємства. У складських приміщеннях підприємств здійснюються операції по збереженню виробничих запасів, що надходять, а також відпуску їх у виробництво. Бухгалтерський облік має забезпечити контроль за залишками; надходженням і витратами виробничих запасів на складі, що є важливою умовою для забезпечення збереження власності підприємства.

Важливою умовою правильної організації обліку виробничих запасів е їхнє правильне групування. На різних підприємствах виробничі запаси можуть мати різне призначення залежно від функції, яку вони виконують у процесі виробництва. Так, наприклад, дошки на меблевій фабриці створюють основу готової продукції -- меблів, а на машинобудівному, цукровому підприємствах дошки використовуються для поточного ремонту будівель тощо, безпосередньої участі у виробництві готової продукції не беруть. Тому важливо правильно згрупувати (класифікувати) матеріальні цінності на підприємстві за їх призначенням та роллю у процесі виробництва.

За призначенням матеріали групуються таким чином.

1. Сировина й основні матеріали. До них належать предмети праці, що входять до складу вироблюваних продуктів і становлять їх основу (наприклад, бавовна для виробництва пряжі, метал для виробництва станків, залізна руда для виробництва чавуну тощо); обліковуються на активному рахунку № 201 "Сировина і матеріали", замість рах. № 05.

2. Допоміжні матеріали. До них належать матеріали, які або приєднуються до основних матеріалів, щоб надати їм визначеної якості (наприклад, фарба для цукерок у кондитерському виробництві або фарба для фарбування вовни), або знаряддя виробництва, що витрачаються в процесі роботи (наприклад, мастильні матеріали, обтиральні), або ті, що витрачаються для обслуговування процесу виробництва (наприклад, канцелярське приладдя, бланки обліку, електричні лампочки тощо). Допоміжні матеріали також обліковуються на субрахунку № 201 "Сировина і матеріали".

3. Паливо. Економічно цей вид матеріалів належить до допоміжних матеріалів, але відокремлюється в обліку у зв'язку з його значною роллю у народному господарстві і великою часткою у загальних витратах матеріалів.

Паливо може використовуватися:

а) для технологічних потреб, коли воно використовується безпосередньо у технологічному процесі і зумовлює якісну зміну матеріалів (наприклад, у ливарному цеху паливо сприяє перетворенню чавуну на рідкий метал);

б) для енергетичних потреб, коли паливо сприяє виробітку теплової енергії (наприклад, паливо, що спалюється в топках під котлами, у печах та інших теплосилових агрегатах);

в) для господарських потреб (наприклад, для опалення приміщення цехів, контори підприємства, житлових будинків тощо).

Обліковується паливо на рахунку № 203 "Паливо".

4. Тара і тарні матеріали, до якої належать предмети, призначені для пакування продукції: пляшки, ящики, мішки тощо (як порожня, так і та, що перебуває під матеріалами і готовою продукцією). Обліковується тара на рахунку № 204 "Тара і тарні матеріали", замість субрахунка № 05-4.

Тара, призначена для виробничих або господарських потреб, належить до основних засобів або малоцінних предметів залежно від терміну служби або вартості (наприклад, ящики для зберігання сипучих тіл у цеху).

Тара одноразового використання в особливу групу не відокремлюється і входить до собівартості матеріалів (наприклад, жерстяні банки з фарбою).

5. Будівельні матеріали. До них належать будівельні матеріали, конструкції і деталі, обладнання, що підлягають встановленню на об'єктах, які будуються (реконструюються), капітальних -вкладень, інші матеріальні цінності, призначені для потреб капітального будівництва. Ці матеріальні цінності обліковуються на субрахунку № 205 "Будівельні матеріали".

6. Запасні частини для проведення ремонтів - це окремі запасні частини машин, обладнання, транспортних засобів, призначені для виконання ремонтів, заміни зношених частин тощо, і такі, що не належать до основних засобів. Обліковуються на субрахунку № 207 "Запасні частини".

7. Тварини на вирощуванні та відгодівлі. До цієї групи належать: молодняк тварин (за видами, статтю, віком), дорослі тварини, що перебувають на відгодівлі і в нагулі, птиці (за видами), звірі (за видами), кролі, сім'ї бджіл, дорослі тварини, вибракувані з основного стада для реалізації (без постановки на відгодівлю). Облік цієї групи здійснюється на рахунку № 21 "Молодняк тварин на вирощуванні та відгодівлі".

8. Матеріали сільськогосподарського призначення. До складу цієї групи входять: насіння, корми, посадковий матеріал як власного виробництва, так і куплені.

Обліковуються складові цієї групи на субрахунку № 208 "Матеріали сільськогосподарського призначення".

9. Малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він перевищує один рік. Облік ведеться на рахунку № 22 "Малоцінні та швидкозношувані .предмети".

У деяких галузях промисловості, наприклад, машинобудуванні, підприємства купують в порядку виробничої кооперації напівфабрикати (наприклад, деталі, які підлягають подальшій обробці або витрачаються безпосередньо на збирання готової продукції). У цих випадках напівфабрикати розглядаються як основні матеріали.

Важливою умовою правильної організації обліку матеріалів є розробка номенклатури матеріалів.

На підприємствах кожна група матеріалів може складатися із сотень і тисяч назв, сортів, розмірів. Для раціонального обліку матеріалів, який би сприяв оперативній роботі, плануванню та бухгалтерському обліку, необхідно розробити деталізоване групування матеріалів. З цією метою на підприємствах перелік найменувань окремих видів матеріалів класифікується за визначеною ознакою. Матеріали поділяються на групи (наприклад, кольорові метали, чорні метали тощо). Кожна група поділяється на підгрупи (наприклад, група чорних металів на прокат, вуглецева сталь, мартенівська, легована сталь тощо). У межах кожної підгрупи матеріали в Свою чергу групуються за профілем, маркою, сортом, ;й потім за розміром та ін.

За кожною назвою, сортом, розміром матеріалів закріплюється постійний шифр, що має бути проставлений на всіх документах, пов'язаних з обліком матеріалів. Цим шифром користуються також в аналітичному обліку.

Перелік матеріалів, згрупованих за характерною для них ознакою і відповідним чином зашифрованих із зазначенням одиниці виміру, називається номенклатурою матеріалів.

На кожному документі на надходження або витрату матеріалів мають бути вказані не лише назва матеріалу, а и його номенклатурний номер.

Однією з важливих умов правильної організації обліку матеріалів є попередня розробка норми запасу матеріалів по кожному номенклатурному номеру і норм витрат кожного виду матеріалів на кожний вид вироблюваної продукції, що необхідно для контролю за станом залишків матеріалів на складах підприємства в межах потреб, а також за правильним їх використанням у виробництві.

Таким чином, необхідними умовами правильної організації обліку запасів є:

- правильна організація складського господарства;

- наявність інструкції з обліку запасів;

- правильне групування (класифікація) запасів;

- розробка номенклатури запасів;

- розробка норм запасу і норм витрат запасів.

Сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, куповані напівфабрикати \ комплектуючі вироби, запасні частини, тара, що використовується для пакування і транспортування продукції (товарів), інші матеріальні ресурси відображаються в обліку і звітності за їх фактичною собівартістю, давальницька сировина відображається по балансу за цінами, зазначеними у договорі.

Поточний облік матеріалів здійснюють частіше не за фактичною собівартістю, а за раніше встановленими цінами (наприклад, за минулий місяць).

Обліковими цінами можуть бути оптові ціни промисловості, договірні тощо.

Фактична собівартість матеріальних ресурсів визначається, виходячи з витрат на їх придбання, включаючи оплату процентів за придбання в кредит, наданий постачальником цих ресурсів, націнку (надбавку), комісійну винагороду, сплачену постачальником і зовнішньоекономічним організаціям, вартість послуг товарних бірж, митні збори, витрати на транспортування, зберігання і доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.

Своєчасне забезпечення виробництва матеріальними ресурсами, залежить від величини і комплектності виробничих запасів на складах підприємства.

Виробничі запаси - це засоби виробництва, які поступили на склади підприємства, але ще не вступивші в виробничий процес. Створення таких запасів дозволяє забезпечити відпуск матеріалів в цехи і на робочі місця у відповідності з вимогами технологічного процесу. Треба відмітити, що на створення запасів відвертається значна кількість матеріальних ресурсів.

Зменшення запасів скорочує розходи по їх утриманню, знижує витрати, прискорює обертання обігових коштів, що в кінцевому результаті підвищує прибуток і рентабельність виробництва. Тому дуже важливо оптимізувати величину запасів.

Управління виробничими запасами виконує слідуючі функції:

Розробка норм запасів по всій номенклатурі матеріалів, які використовуються на підприємстві

Правильне розміщення запасів на складах

Організація діючого оперативного контролю за рівнем запасів і прийняття мір для підтримки їх стану

Створення необхідної матеріальної бази для розміщення запасів і забезпечення кількісного і якісного зберігання

Нормування виробничих запасів - це визначення їх мінімального розміру по видах матеріальних ресурсів для безперебійного забезпечення виробництва. При нормуванні виробничих запасів спочатку визначається норма виробничих запасів в днях, а потім в натуральному і грошовому виразі.

Норма запасу в днях встановлюється на основі слідуючих даних:

Знаходження матеріалів в дорозі (транспортний запас) визначається як різниця між часом проходу вантажу від поставщика до споживача і часом обороту платіжних документів Н_тр.

Приймання, розвантаження, складування і аналіз якості поступивших матеріалів - підготовчий запас. Визначається на основі розрахункового або фактичного часу за звітний період, скоректованого з врахуванням організаційно-технічних мироприємств по механізації вантажно-розвантажувальних робіт Н_п.

Технологічна підготовка матеріалів до виробництва - технологічний запас утворюється в тому випадку, якщо до початку виробництва потрібна попередня обробка матеріалу, визначається на основі нормативів часу для даних операцій Н_т.

Перебування матеріалів на складі - поточний запас, який задовільняє поточну потребу виробництва, забезпечує ритмічну роботу між поставщиками. Визначається множенням середньодобової норми потреби в матеріалах на плановий інтервал між двома поставками Н_пот.

Резерв на випадок перебоїв у забезпеченні і збільшенні випуску продукції (строковий або гарантійний запас). Характеризує відносну постійну величину і відновлюється після наступної норми матеріалів. Норматив страхового запасу визначається по інтервалу відставання поставок або фактичних даних про поступлення матеріалів Н_с



Н_дн = Н_тр + Н_п + Н_т + Н_пот + Н_с.

Норматив виробничих запасів в натуральному виразі по кожному виду матеріальних ресурсів визначається

Н_нат = Н_дн • М_дн,

де М_дн - одноденний розхід в натуральному виразі.

Норматив у вартісному виразі або норматив власних обігових коштів на сировину, матеріали визначається:

Н_ст = Н_д • С_м = Н_дн • М_дн • Ц.

Постачальна діяльність переплітається з іншими видими діяльності на підприємстві. Найбільше вона зв'язана з маркетиногом, плануванням і фінансами. Часом мета цих служб не співпадає з метою раціональної організації матеріального забезпечення.

У зв'язку з цим необхідно виділити спеціальну логістичну службу, яка би управляла матеріальними потоками починаючи від формування договірних відносин з поставщиками і закінчувати доставкою поставщику готової продукції.

Логістика - наука про планування, контроль і управління транспортуванням, складуванням і іншими матеріальними і нематеріальними операціями, які проводяться в процесі доведення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрізаводська переробка сировини, матеріалів і напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача у відповідності з інтересами і вимогами споживача, а також передача, зберігання і обробка відповідної інформації.

Мета логістичної системи - доставка матеріалів, виробів і товарів в задане місце, в потрібній кількості і асортименті.

Виділяють наступні елементи логістичної системи:

Закупка - підсистема, яка забезпечує поступлення матеріального потоку в логістичну систему

Склади - будівлі, споруди для зберігання матеріальних запасів

Запаси - запаси матеріалів, які дозволяють логістичній системі швидко реагувати на запит

Обслуговування в-ва - підсистема, яка занята обслуговуванням процесу в-ва

Транспорт - матеріально-технічна база і інфраструктура з допомогою яких здійснюється траспортування вантажів

Інформація - підсистема, яка забезпечує зв'язок і координацію всіх елементів логістичної системи

Кадри - персонал зайнятий виконанням логістичних операцій

Збут - підсистема, яка забезпечує вибуття матеріального потоку із логістичної системи

межі логістичної системи

- матеріальний потік;

- потік фінансових засобів.

Рисунок 1.1 - Логістична система



На малюнку межі логістичної системи, які визначаються циклом виробництва.

Спочатку закуповується сировина, засоби виробництва, які поступають в логістичну систему у виді матеріального потоку, складуються і виходять з логістичної системи в споживання в обмін на фінанси.

Розрізняють матеріальні потоки:

зовнішні;

внутрішні;

вхідні;

вихідні.

Застосування логістичного підходу до управління матеріальними потоками дозволяє:

гнучко реагувати на швидкозмінність споживачів;

скорочувати час між прибуттям сировини і матеріалів і поставкою товарів кінцевому споживачу;

мінімізація товарних запасів;

скорочення часу доставки товарів;

прискорення процесу отримання інформації;

підвищення рівня сервісу.

Для успішної роботи на підприємстві необхідно, щоб відповідні підрозділи могли своєчасно отримувати чітку інформацію по таких джерелах:

* бухгалтерська статистична, оперативна, технічна звітність;

* нормативні матеріали;

* первинна технічна і технологічна документація;

* дані спецспостережень і досліджень;

* анкетні дані, тестування.

Для проведення аналізу і виявлення резервів ці матеріали бажано використовувати комплексно.

В роботі по виявленню організаційних резервів приймають участь весь колектив і всі ланки управління.

Планово-економічний відділ - показники зв'язані з виконанням виробничої програми.

Виробничо-диспетчерський відділ - показники, які характеризують організацію виробничого процесу і його регулювання.

Відділ головного технолога - показники технічного рівня виробництва.

Відділ нової техніки - показники технічної підготовки виробництв.

Всю аналітичну роботу збирає і обробляє служба головного інженера і складає план вдосконалення організації виробництва.

2 РОЗРОБКА УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ СТВОРЕННЯ СУБ'ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Для створення суб'єкта бізнесу - юридичної особи необхідно підготувати та подати до державного органу реєстрації, який знаходиться за місцем розташування офісу суб'єкта бізнесу, такі документи:

- Реєстраційну картку встановленого зразка.

- Рішення власника про створення суб'єкта бізнесу. Якщо засновників два або більше, то подаються протокол зборів засновників та установчий (засновницький) договір.

- Статут.

- Документ про сплату реєстраційного мита (7 н.м.з.п.).

- Документи, які підтверджують сплату внесків до статутного фонду (для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю).

Для створення суб'єкта підприємницької діяльності, будемо керуватися наступними даними:

Організаційно-правова форма: Товариство з обмеженою відповідальністю.

Число засновників: 1 юридична особа і 5 фізичних осіб.

Величина статутного фонду: 400 000 (чотириста тисяч) грн.

Реєстраційна картка заповнюється заявником та має вигляд, що наведено у додатку А.

Установчий (засновницький) договір - це угода між засновниками суб'єкта бізнесу, в якій регламентуються питання створення суб'єкта бізнесу, формування статутного фонду, даються відомості про засновників, обумовлюються майнові, фінансові, організаційні умови взаємодії між засновниками, порядок розподілу прибутку та покриття збитків тощо. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну діяльність. Його зміст - порядок об'єднання майна, капіталів і підприємницьких зусиль засновників з метою отримання прибутку. Договір, зазвичай, має такі розділи:

- Преамбула.

- Предмет, загальні положення договору.

- Юридичний статус підприємства, що створюється.

- Види діяльності.

- Статутний фонд і вклади засновників (учасників).

- Права та обов'язки засновників (учасників).

- Управління підприємством.

- Розподіл прибутку та відшкодування збитків.

- Відповідальність за порушення договору.

- Умови розірвання договору.

- Умови та строки набуття договором чинності тощо.

При формуванні договору особливу увагу слід звернути на конкретні розміри, строки і порядок участі партнерів у формуванні майнової бази, умови участі у розподілі прибутків та ризиків, потрібно розписати конкретні права і обов'язки учасників, порядок передавання прав на об'єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки тощо) та їх комерційне використання тощо приклад установчого договору наведений у додатку Г.

Статут - це основний документ, який регламентує діяльність суб'єкта бізнесу. Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного суб'єкта господарювання, що має права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління. У цьому розумінні статут - нормативний документ підприємства, що доповнює та конкретизує більшість положень установчого (засновницького) договору.

Статут пишеться в довільній формі та повинен містити такі обов'язкові відомості: засновники (власники) суб'єкта бізнесу; повна назва та повне найменування суб'єкта бізнесу; місцезнаходження суб'єкта бізнесу (повна адреса); мета та предмет діяльності; порядок утворення майна; органи управління, порядок їх створення та компетенція; повноваження трудового колективу та його виборних органів; умови реорганізації та ліквідації.

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо змісту та розмежування окремих положень установчого (засновницького) договору та статуту. Разом з тим, як правило, статут складається з таких розділів:

- Загальні положення. Тут подаються відомості про найменування та повну назву суб'єкта бізнесу, форму власності, засновників, нормативні акти, за якими буде діяти суб'єкт бізнесу; юридичну адресу офісу суб'єкта бізнесу тощо.

- Предмет, основні цілі та напрями діяльності. Тут дається докладний перелік видів діяльності суб'єкта бізнесу та мета його створення.

- Майно (фонди) суб'єкта бізнесу. Даються відомості про порядок формування майна, статутного та інших фондів суб'єкта бізнесу, питому вагу в статутному фонді кожного із засновників тощо.

- Виробничо-господарська діяльність. Даються відомості про права та обов'язки суб'єкта бізнесу в усіх сферах виробничо-господарської діяльності.

- Управління суб'єктом бізнесу (наприклад, підприємством) та його трудовий колектив. Даються відомості про керівні органи суб'єкта бізнесу, порядок їх формування, права та компетенцію. Визначаються повноваження трудового колективу та його виборних органів.

- Організація та оплата праці. Визначається механізм оплати праці керівного складу та найманих працівників, форми та системи оплати праці, порядок преміювання працівників тощо.

- Розподіл прибутку та відшкодування збитків. Даються відомості про те, як буде розподілятись прибуток, отриманий суб'єктом бізнесу в ході здійснення своєї діяльності.

- Облік, звітність та контроль. Даються відомості про організацію обліку, звітності та контролю за роботою суб'єкта бізнесу (підприємства), роботу ревізійної комісії тощо.

- Зовнішньоекономічна діяльність. Визначається порядок та напрямки організації зовнішньоекономічної діяльності суб'єкта бізнесу.

- Припинення діяльності (реорганізація та ліквідація). Визначається, яким чином буде робитись реорганізація суб'єкта бізнесу та його ліквідація.

Крім зазначених, до статуту та установчого (засновницького) договору можуть бути включені й інші положення, які не суперечать чинному законодавству.

Статут створюваного підприємства наведено у додатку Б.

Статут та установчий (засновницький) договір підписують усі засновники, тиражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом (для фізичних осіб) або печатками (для юридичних осіб) та подають на реєстрацію. Тільки після державної реєстрації суб'єкт бізнесу вважається створеним і дістає право на своє функціонування.

Завершується створення суб'єкта бізнесу видачею йому свідоцтва про державну реєстрацію. Новоствореному суб'єкту бізнесу присвоюється 8-ми значний ідентифікаційний код, який слугує для ідентифікації суб'єкта бізнесу в ринковому просторі. За цим кодом суб'єкт бізнесу - юридична особа заноситься до Державного реєстру підприємств та організацій України.

Реєстраційне свідоцтво має вигляд, наведений у додатку В.

Суб'єкти бізнесу - юридичні особи мають право створювати відокремлені відділення, філії, представництва, які визнаються суб'єктами бізнесу без права юридичної особи. Такі суб'єкти працюють на основі положень, які затверджуються юридичними особами.

Таким чином в даному розділі розроблені установчі документи, такі як статут, установчий договір, реєстраційна картка, свідоцтво про державну реєстрацію.

3 РОЗРОБКА КОМЕРЦІЙНОЇ ІДЕЇ

Досить часто підприємці, які мають необхідні навички створення та організації діяльності підприємств, більше потерпають від відсутності фінансових ресурсів. Життєздатні комерційні ідеї потрібні не тільки для того, щоб розпочати свою власну справу, але й для успішного функціонування бізнесу на всіх його етапах.

1. Заповнення карти ідей і вибір пріоритетної позиції.

Рисунок 2.1- Карта ідей



2. Аналіз запропонованих позицій і вибір найперспективнішої.

Зараз як і колись молоко і молочні продукти є одним з основних продуктів харчування людини, через його надзвичайно високий вміст корисних речовин, тому продаж молока і молочних продуктів буде завжди актуальним і постійно буде мати свого споживача. Також можна розводити корів, які безпосередньо постачають молоко і продавати його молочним заводам. Через знос апаратури все більше підприємств хочуть оновити свою апаратуру на нову, з більшою швидкодією, більш економічно вигідну, більш потужну, тому виготовлення, продаж і введення в експлуатацію, а також ремонт і обслуговування. Можна також виготовляти доїльні апарати, які будуть використовуватися на фермах і які є на даний момент широко використовуються на всіх фермерських господарствах.

3. Формулювання і обґрунтування комерційної ідеї.

Встановлення нового обладнання на підприємства молочної промисловості вирішить такі проблеми:

1. Зменшення часу на переробку молока і виготовлення молочних продуктів.

2. Автоматизує процес виробництва, а при зменшенні людського фактора, зменшиться кількість помилок, які можна допустити під час виробництва.

3. Економія енергетичних ресурсів.

4. Більшість підприємств доять корів уручну. Через це українське молоко забруднене мікроорганізмами більше за європейське, тому використання нового обладнання покращить якісні характеристики молока.

Ідея полягає у тому, щоб надати замовнику необхідні послуги та обладнати чи переобладнати підприємство новим кращим обладнанням.

4. Суть ідеї

Полягає у створенні підприємства, яке буде займатися проектуванням, виробництвом, встановленням та обслуговуванням нового обладнання. Спеціальна бригада буде розробляти обладнання, яке буде найкраще підходити саме для даного підприємства, а також займатиметься сервісним обслуговуванням. Дана ідея матиме місце в сучасному світі і буде легко реалізована в плані технічних засобів і робітників, але важко в матеріальному плані.

5. Оцінка ідеї на предмет можливої реалізації

В наш час, коли майже всюди застосовують комп'ютери, на мою думку, дана ідея знайде застосування і буде використовуватись протягом довгого часу, також знайдуться ті, які будуть користуватися нею, і охочих буде багато. Ідея повністю безпечна і законна. Головною проблемою буде пошук коштів для її реалізації. Кошти можна взяти в кредит в банку, але в Україні не досконала система кредитування, тобто не можливо взяти довгостроковий кредит на велику суму під малі відсотки. Також потрібні кваліфіковані працівники, які обізнані з принципами роботи в даній області.

Таким чином, в даному розділі розроблена комерційна ідея, обґрунтовано її суть, вказано шляхи пошуку коштів для її реалізації.

4 ВИБІР ОПТИМАЛЬНОГО МІСЦЯ РОЗТАШУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Одним із найважливіших стратегічних питань підприємництва відноситься вибір місця розташування суб'єкта бізнесу - підприємства. При цьому потрібно розрізняти такі питання:

- вибір місця розташування офісу підприємства;

- вибір місця розташування самого підприємства.

Місцем розташування підприємства є те місце, де знаходяться його виробничі, торговельні та інші підрозділи, які безпосереднім чином впливають на отримання доходів. Якщо ці приміщення розташовані за різними адресами, тобто підприємство має декілька місць розташування, то прийнято говорити про «фірму», представлену багатьма підприємствами.

Вибір місця розташування підприємства може бути обмеженим або вільним. Обмежений вибір характерний для підприємств, які «прив'язані» до джерел сировини або енергії. Всі інші підприємства мають вільний вибір місця розташування, отже можуть вибрати таке місце, яке буде здаватися їм найкращим.

На вибір місця знаходження підприємства впливають такі основні фактори:

- витрати на транспортування матеріалів, сировину, комплектуючі;

- витрати на заробітну плату в місці знаходження підприємства;

- витрати на орендну плату (або вартість будівництва нових основних засобів);

- відрахування за діючою системою оподаткування в місці розташування підприємства;

- вплив інфраструктури тощо.

Аналізуючи зазначені фактори, потрібно враховувати, що всі вони мають різний вплив для підприємств різних видів діяльності. Так, для підприємств, які надають послуги, важливо, щоб клієнтура мала вільний та зручний доступ до них. Для промислових підприємств потрібно, щоб витрати на доставку матеріалів, сировини, робочої сили, комунальні послуги, витрати на транспортування готової продукції до споживачів були мінімальними. Для торгівельних підприємств потрібно, щоб до них могли потрапити якомога більше покупців, щоб ці покупці мали високу купівельну спроможність, щоб витрати на оренду приміщень, транспортування товарів до торгових точок, витрати на рекламу цих товарів тощо були найнижчі. Потрібно також враховувати наявність поблизу підприємства конкурентів, які можуть відтягувати на себе певну кількість потенційних покупців тощо.

Основна проблема вибору місця розташування підприємства полягає в тому, що ні результати діяльності цього підприємства, ні відповідні витрати не можна визначити точно. Всі вони будуть мати певну невизначеність, тому вибране місце розташування підприємства може виявитись неоптимальним. Із цього витікає, що вибір місця розташування підприємства - це проблема прийняття рішень в умовах невизначеності, яку слід вирішувати шляхом зіставлення альтернативних розрахунків, на основі яких вибирається найкращий варіант.

Найтяжче оцінити такий фактор, як вплив інфраструктури. Так, недостатній розвиток сітки вулиць, залізниць, портів, енергопостачання тощо, з одного боку, збільшує витрати на доставку матеріалів, сировини тощо, а з іншого боку, зменшує витрати на заробітну плату, тому що все це характерно для країн, що розвиваються, де рівень зарплати низький. Окрім цього недостатньо розвинута транспортна система вимагає наявності більш змістовних складів, що потребує додаткових витрат на їх оренду, обслуговування тощо.

Загальне правило вибору оптимального місця розташування підприємства: «Підприємство повинно бути розташовано там, де результати його роботи, які залежать безпосередньо від місця знаходження підприємства, в найбільшій мірі перевищували б відповідні витрати».

Отже, кращим буде таке розташування підприємства, де так званий брутто-прибуток (БП), тобто прибуток, який безпосередньо залежить від місця знаходження підприємства, буде найбільшим:

БП = Д--Вмаксимум, (4.1)

де Д дохід (виторг) підприємства за рік, грн.;

В річні витрати, які безпосередньо залежать від місця розташування підприємства, грн.

Вибрати оптимальне місце розташування підприємства (варіант 2).

Для кожного із варіантів можливого розташування підприємства, які задані в завданні, нарисуємо схеми руху, за якими матеріали та сировина будуть доставлятися з пункту, який визначає джерело постачання (А), до точок, в яких планується розмістити підприємство (20, 3, 22, 19).



Схема руху від джерела постачання до точок, де можна розташувати підприємство показана на рисунку 4.1

Рисунок 4.1 Схема руху від джерела постачання до точок, де можна розташувати підприємство

Таблиця 4.1 - Показники, що характеризують діяльність підприємства

Вар.	бі	Зі	в	Nі	dі	S	K	л	д	Р	Ц	М
	грн/ тонно-км	грн./ міс.		чол.	грн./ кв.м	кв.м	тис. грн.	%	%	тис. чол.	грн.	кг
2	1,1	160	0,34	4	2,6	110	110	1,2	28	1005	25	2,4

1. Керуючись схемами вибраних маршрутів доставки матеріалів та сировини, розрахуємо довжину маршрутів L для кожного із варіантів, в км.:



L₂₀ =2,5+2=4,5 км;

L₃ =2,5+6,5=9 км;

L₁₉ =3+2=5 км;

L₂₂ =3+8=11 км.

Розрахуємо масу матеріалів та сировини, яка буде перевозитись за рік за кожним із варіантів маршрутів, за формулою:

тонн, (4.2)

де - маса одного виробу, кг;

- кількість потенційних покупців, які мешкають в регіоні;

- коефіцієнт, який враховує, скільки саме покупців, які проживають в регіоні, завітають до підприємства:

якщо підприємство знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то = 0,3 ... 0,4;

якщо підприємство знаходиться в районі з розвинутою інфраструктурою, або у вільній економічній зоні, то = 0,1 ... 0,15;

- якщо підприємство знаходиться в звичайному районі, то =0,025 ... 0,05;

- коефіцієнт, який враховує, скільки потенційних покупців зроблять покупки, зайшовши до даного підприємства:

якщо підприємство знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то = 0,1 ... 0,15;

якщо підприємство знаходиться в районі з розвинутою інфраструктурою або у вільній економічній зоні, то = 0,12 ... 0,17;

якщо підприємство знаходиться в звичайному районі, то = = 0,15 ... 0,2.

Оскільки підприємство “20” розташоване в звичайному районі, то вибираємо наступні коефіцієнти:

К =0,033; К=0,18.

Підприємство “3” розташоване у вільній економічній зоні, то вибираємо наступні коефіцієнти:

К =0,13; К =0,15.

Оскільки підприємство “19” розташовані в вільній економічній зоні, то вибираємо наступні коефіцієнти:

К =0,13; К =0,15 .

Оскільки підприємство “22” розташоване в елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то вибираємо наступні коефіцієнти:

К =0,35; К=0,12.

Підставивши значення в формулу 4.2, отримаємо:

Q = 16,12 тонн;

Q = 52,91 тонн;

Q = 52,91 тонн ;

Q₂₂ = 113,97 тонн.



За формулою 4.3 для кожного із варіантів розташування підприємства розрахуємо виручку (виторг) підприємства за рік:

(грн.), (4.3)

де - середня ціна одиниці товару, грн.;

- кількість потенційних покупців, які мешкають в даному регіоні.

Підставивши значення, отримаємо:

Д₂₀ = 2510050000,0330,18=149242,5 грн ;

Д₃ =2510050000,130,15= 489937,5 грн;

Д₁₉ = 2510050000,130,15=489937,5 грн;

Д₂₂ = 2510050000,350,12=1055250 грн.

За формулами 4.4 і 4.8, для кожного із варіантів розрахуємо витрати, які залежать від місця розташування підприємства. Витрати та транспортування матеріалів та сировини, комплектуючих, готової продукції від джерел постачання до місця розташування підприємства можна розрахувати за формулою:

(грн.), (4.4)

де - вартість транспортування 1 тонно-км вантажу даного виду, грн.;

- відстань від джерела постачання до місця розташування підприємства, км.;

- маса матеріалів, сировини, комплектуючих, готової продукції, які постачаються на підприємство від джерела постачання за рік, тонн;

- кількість видів сировини, матеріалів, готової продукції, комплектуючих тощо.

- коефіцієнт, який враховує додаткові витрати на переміщення транспортних засобів від джерел постачання до місця знаходження підприємства, включаючи оплату проїзду транспорту порожняком:

- якщо підприємство знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то = 1,25 ... 1,5;

- якщо підприємство знаходиться в районі з розвинутою інфраструктурою, то = 1,1 ... 1,25;

- якщо підприємство знаходиться в звичайному районі або у вільній економічній зоні, то =1,00 ... 1,10.

B1₂₀ = 1,001,14,516,12=79,79 грн.;

B1₃ = 1,101,1952,91=576,19 грн.;

B1₁₉ = 1,21,1552,91=349,21 грн.;

B1₂₂ = 1,331,15113,97=833,69 грн.

Витрати на заробітну плату персоналу підприємства , включаючи її доставку до місця роботи, можна розрахувати за формулою:

(грн.), (4.5)

де - середньомісячна заробітна плата одного працівника даної професії та спеціальності, грн./місяць.;

- коефіцієнт, який враховує виплати підприємства в обов'язкові державні соціальні фонди, в відносних одиницях;

- кількість працівників даної професії або спеціальності;

12 - число місяців в році;

- коефіцієнт, який враховує додаткові витрати на заробітну плату в випадку, коли підприємство знаходиться в зоні дуже розвинутої інфраструктури:

якщо підприємство знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то = 1,15 ... 1,3;

якщо підприємство знаходиться в районі з розвинутою інфраструктурою, то = 1,05 ... 1,15;

- якщо підприємство знаходиться в звичайному районі, то =1,00 ... 1,05;

- число професій або спеціальностей працівників.

B2₂₀ = 1,05160 (1+0,34) 412=10805,76 грн;

B2₃ = 1,05160 (1+0,34) 412= 10805,76 грн;

B2₁₉ = 1,15160 (1+0,34) 412= 11834,88 грн;

B2₂₂ = 1,22160 (1+0,34) 412= 12555,26 грн.

Витрати на оренду приміщень можна розрахувати за формулою:

, (4.6)

де - розцінка, тобто плата за оренду 1 кв. м. приміщень за місяць, яка діє в даний час, грн./кв.м;

- площа приміщень, які орендуються, кв.м.;

12 - число місяців в році;

- коефіцієнт, який враховує збільшення орендної плати персоналу при наближенні до центральних районів, тобто до розвинутої інфраструктури:

якщо підприємство знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то = 1,3 ... 1,6;

якщо підприємство знаходиться в районі з розвинутою інфраструктурою, то = 1,1 ...1,3;

- якщо підприємство знаходиться в звичайному районі або у вільній економічній зоні, то =1,0.

B3₂₀ = 12,611012=3432 грн.;

B3₃ = 12,611012=3432 грн.;

B3₁₉ = 1,22,611012=4118,4 грн.;

B3₂₂ = 1,52,611012=5148 грн.

Величина податків на капітал розраховується за формулою:

, (4.7)

де - вартість основного капіталу, який задіяний в бізнесі, грн.;

- загальна ставка податку на основний капітал, в %;

- коефіцієнт, який враховує зменшення податків при розташуванні підприємства в вільній економічній зоні:

- якщо підприємство знаходиться в районі вільної економічної зони, то коефіцієнт = 0,2 ... 0,5;

- якщо підприємство знаходиться в інших районах, то =1,0.

B4₂₀ = 1100,0121= 1,32 тис. грн.;

B4₃ = 1100,0120,3= 0,4 тис. грн.;

B4₁₉ =1100,0121= 1,32тис. грн.;

B4₂₂ =1100,0121= 1,32тис. грн.

Величина податків з доходу (виторгу) розраховується за формулою:



, (4.8)

де - виручка (виторг) підприємства за рік, грн.;

- загальна ставка податку з обороту (непрямі та прямі податки на бізнес) та податку на прибуток, у відсотках.

B5₂₀ = 149242,50281=41787,76 грн;

B5₃ = 489937,50280,3= 41154,75 грн;

B5₁₉ =489937,50,281 =137182,5 грн;

B5₂₂ =10552500,281=295470 грн.

За формулою 4.9 для кожного із варіантів розрахуємо загальні витрати, які залежать від місця розташування підприємства.

Річні витрати, які безпосередньо залежать від місця розташування підприємства, розраховуються за формулою:

(грн..). (4.9)

Підставивши значення, отримаємо:

B₂₀ = 57425,31 грн..;

B₃ =1126138,8 грн..;

B₁₉ =154804,99 грн..;

B₂₂ =1558297,6 грн.

За формулою 4.1 для кожного із варіантів розрахуємо брутто-прибуток та виберемо найкращий варіант місця розташування підприємства:



БП₂₀ = 149242,5 - 57425,31 = 91817,19 грн.;

БП₃ =489937,5 - 1126138,8 =-636201,3 грн.;

БП₁₉ =489937,5 - 154804,99 =335132,51 грн.;

БП₂₂ =1055250 -1558297,6 =-503047,6 грн.

Зробимо висновки.

Найкращий варіант місця розташування підприємства - це 19 - підприємство знаходиться в районі з розвиненою інфраструктурою. Це пояснюється тим, що брутто-прибуток, тобто прибуток, який безпосередньо залежить від місця знаходження підприємства, найбільший: БП =335132,51 грн.

5. РОЗРРАХУНОК ТОВАРНОГО ЗАПАСУ ТА ОЦІНЮВАННЯ ПОВНОТИ ТОРГОВОГО АСОРТИМЕНТУ МАГАЗИНУ

Основою діяльності будь-якого торговельного підприємства є формування товарного асортименту.

Товарний асортимент - це сукупність груп, видів, різновидів, сортів товарів, об'єднаних за певною ознакою. Товарний асортимент буває:

а) виробничий і торговий.

Виробничий асортимент - це номенклатура (перелік) товарів, що випускаються промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, а також іншими виробниками. Торговий асортимент - це номенклатура товарів, що підлягають продажу в роздрібній торгівлі. Торговий асортимент, в свою чергу, поділяється на дві товарні галузі: продовольчі та непродовольчі товари. Кожна із галузей ділиться на товарні групи, товарні групи поділяються на товарні підгрупи, кожна підгрупа складається з різних видів товарів; види поділяються на різновиди (або сорти). Сукупність всіх різновидів (сортів) складає асортиментний перелік товарів, що знаходяться в магазині.

б) груповий і внутрішньогруповий (розгорнений).

Груповий асортимент - це перелік товарних груп. Внутрішньогруповий асортимент - це де галізація групового асортименту за конкретними підгрупами, видами і різновидами товарів. Ширина асортименту - це кількість товарних груп. Глибина асортименту - це кількість різновидів товару в рамках кожної товарної групи;

в)простий та складний.

Простий асортимент складається із товарів, які практично не мають різновидів (наприклад, овочі, сіль, господарське мило). Складний асортимент складається із товарів, які в межах одного виду товару мають власну внутрішню класифікацію: фасони, розміри тощо;

г) з різною частотою попиту на товари. За частотою попиту товари поділяються на такі, що купуються найчастіше і навіть щодня; товари періодичного попиту; товари рідкого попиту (предмети тривалого користування); сезонні товари;

д) з різною стабільністю попиту на товари. За рівнем стабільності попит на товари буває:

стабільним, коли попит на товари стійкий. Такі товари не допускають заміни;

схильним до різних коливань;

альтернативним, коли є взаємозамінність товарів (наприклад, цукерки);

імпульсним, коли попит виникає безпосередньо в торговому залі під впливом реклами, аргументацій продавця тощо;

є) з різними ознаками комплексності товарів. За комплексністю розрізняють:

комплекси товарів за статево-віковою ознакою: „Товари для жінок", „Товари для дітей" і т. ін.;

комплекси товарів за особливостями стилю життя і проведення дозвілля: „Товари для саду", „Товари для туриста", „Товари для дому" тощо.

Зазначені комплекси, в свою чергу, можуть поділятися на мікрокомплекси: „Одяг", „Взуття", „Білизна" тощо.

ж) для оптових та для роздрібних підприємств (магазинів).

Формування торгового асортименту на оптових підприємствах - це процес підбору груп, видів і різновидів товарів у відповідності з попитом населення. Формування асортименту здійснюється у такий послідовності:

визначається груповий асортимент товарів;

визначається число різновидів товарів кожного виду.

Контроль за наявністю на оптовому підприємстві товарів відповідно до асортиментного переліку здійснюють товарознавці-комерсанти. Для цієї мети використовуються картки обліку, які зведені в картотеки для кожної товарної групи. Картотеку рекомендуються ділити на три частини. В першій знаходяться картки на товари, запаси яких є в необхідній кількості, у другій - картки на товари, запас яких є критичним, і в третій - картки на товари, відсутні в даний момент часу.

Формування торгового асортименту в магазинах складається з 3-х етапів:

встановлюється груповий асортимент товарів в магазині. Дана робота проводиться на основі маркетингових досліджень;

проводяться розрахунки структури групового асортименту, тобто визначаються кількісні співвідношення окремих груп товарів;

- визначається внутрішньогруповий асортимент, тобто конкретний перелік товарів кожного виду в межах кожної групи.

Повнота асортименту - це відповідність фактичної наявності товарів на полицях магазину розробленому асортиментному переліку. Для оцінювання повноти асортименту можна користуватись показником, який має назву „коефіцієнт повноти асортименту".

Коефіцієнт повноти асортименту Кпов., розраховується за формулою:



Кпов = Рф/Рн

де Рф - фактична кількість різновидів товарів па момент перевірки;

Рн - кількість різновидів товарів, передбачена нормативним асортиментним переліком.

Коефіцієнт повноти асортименту є показником не дуже точним, оскільки залежить від багатьох випадкових чинників: наприклад, від затримки у відвантаженні продукції, порушення графіка завезень товарів і т.ін.).