Інфляція в Україні

41

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суть інфляції

1.1 Визначення та причини інфляції

1.2 Інфляція у поглядах класиків економіки

1.3 Форми виявлення інфляції

1.4 Необхідність антиінфляційної державної політики

Розділ 2. Інфляційні процеси в Україні

2.1 Загальна характеристика факторів виникнення інфляції в Україні наприкінці XX ст

2.2 Інфляційні процеси на початку XXI століття

Розділ 3. Антиінфляційна політика України за час незалежності

3.1 Засоби боротьби з інфляцією, використовувані нашою державою

3.2 Першочергові та інші антиінфляційні засоби

Висновки

Література

Вступ

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явного чи прихованого).

Жодна з відомих нині ринкових економічних систем не функціонує стихійно. Всі вони являються об'єктами державного регулювання. При цьому напрямок і форми державного втручання змінюються відповідно до ситуації, що склалася у економічній системі.

Маніпулювання податками й розмірами видатків бюджету, контроль за цінами є одними з головних інструментів, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробіття та інфляції.

У процесі розвитку сучасної економіки ступінь державного втручання та вибір адекватної макроекономічної політики, що дозволяє запобігти зростанню інфляції та безробіття, мають особливе значення. Саме тому тема даної курсової роботи є актуальною.

Метою даної курсової роботи є вивчення і розкриття інфляції та інфляційної політики в Україні.

Для здійснення даної мети необхідно виконати наступні завдання:

дати визначення інфляції та виділити форми її виявлення;

прослідити погляди на інфляцію

обґрунтувати необхідність антиінфляційної державної політики;

проаналізувати причини, фактори та характер інфляційних процесів в Україні

дослідити інфляційні процеси у ХХ ст. та на початку XXI століття;

розглянути засоби антиінфляційної політики України за час незалежності

Об'єктом даної роботи є економіка країни, а предметом - інфляційні процеси.

Основними джерелами інформації при написанні курсової роботи служать матеріали нормативних документів та інструкції КМУ, Мінфіна України, наукові статті та книги.

Розділ 1. Суть інфляції

1.1 Визначення та причини інфляції

Інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу і є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Дамо чітке визначення цьому економічному процесу.

Кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу залежить передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації.

Кількість грошей в обігу залежить і від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов'язане із тим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів купівлі - продажу.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини [1;25-30с.] .

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання.

Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди.

Під час інфляції має місце:

знецінювання грошей по відношенню до золота.

знецінювання грошей по відношенню до товару.

знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках: «Інфляція - це підвищення загального рівня цін”. [2;54с.] Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов'язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно.

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Згадаємо, що індекс цін визначає їх загальний рівень по відношенню до базового періоду.

Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

Темп інфляції = Індекс цін цього року - Індекс цін минулого року / Індекс цін минулого року х 100%

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

має бути постійна рівновага державного бюджету.

центральний банк повинен вести ідеальну політику.

державі не слід втручатися в розподіл прибутку.

країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань. [3;5с.]

Інфляція може бути викликана різними чинниками.

Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли в водночас на 7-9%.

До найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.

Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси.

Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки олігополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.

Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-таки обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких інфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

державна монополія на емісію грошей.

профспілкова монополія.

монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції.

Слід також зазначити, що два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію. [6;40-41с.]

Таким чином, можна зробити висновки, що інфляція це будь-яке знецінення грошової одиниці, тобто систематичне зростання цін незалежно від того, якими причинами цей процес викликається.

Більш вузьке поняття інфляції - систематичне зростання цін, що викликається тільки грошовим фактором (надлишком грошей в оберненні), є недостатнім, оскільки в реальному житті грошові і не грошові фактори зростання цін дуже тісно пов'язані і впливають один на одного.

1.2 Інфляція у поглядах класиків економіки

Інфляція як специфічна якість паперових грошей відома вже багато століть. Ще у XVIII ст. з'явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в Європі, ростом цін та розвитком виробництва.

Більшість авторів стверджували, що ціни не обов'язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може значно впливати на виробництво.

Інші погляди на ці речі мав Кантільон, який показав, що вплив зростання кількості грошей на ціни та доходи залежить від способу попадання готівкових грошей в економіку.

Велику увагу приділяв проблемі інфляції Рікардо, який вважав, що конвертованість паперових грошей забезпечує автоматичний контроль за надлишковою емісією грошової одиниці або паперово-грошовою інфляцією.

Джон Стюарт Мілль повторював стосовно інфляції основні положення Рікардо. Докази Юма-Кантільона про позитивний вплив на виробництво більшої кількості грошей він заперечував, стверджуючи, що в подібній ситуації доходи одних перекриваються збитками інших.

Надзвичайно цікавими є ствердження Кейнса по проблемам інфляції, який розглядає останню як такий стан економіки, коли крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції в точці доходу, що перевищує рівень останнього в умовах повної зайнятості. Ці положення стали вихідною базою дискусії 50-х років XX ст., в основу якої лягла так зв. «крива Філліпса», про яку ми розповімо пізніше.

Монетаризм, змінивший кейнсіанські теорії у 80-х pp. вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. «Під інфляцією - пише М. Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Стверджується, що причини інфляції - у сфері обігу, а тому допускається обмеження впливу держави на процеси суспільного виробництва [17;24-30с.]

Паралельно, з середини 60х pp. у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляції. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери: вивчення тісного переплетіння грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Часто зростання грошової маси виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Причини та наслідки інфляції змінюються місцями, тому всіляке зростання цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві.

Де б не розпочалася дія інфляційних факторів - у виробництві, у сфері державних фінансів, у грошово-кредитній сфері - інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням (абсолютним чи відносним) грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення

нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю. [15;10с.]

Історично склалося так, що одна з нових та, у деякому відношенні, найважливіша функція уряду полягає в тому, щоб стабілізувати економіку, тобто допомагати їй забезпечувати повну зайнятість ресурсів і стабільний рівень цін. Перед вченими-економістами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища і тенденції у розвитку світової економіки. Одне з перших місць посідає аналіз інфляції та факторів, що її обумовлюють.

1.3 Форми виявлення інфляції

Коли ми маємо уявлення про поняття інфляції, доцільно розглянути види (форми) інфляції:

І . За формами виявлення розрізняють:

1. Подавлену (приховану) інфляцію - коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2 pаза, це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50%, тобто вона знецінюється.

Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80-х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість знизилася до 28 коп.)

Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв'язку з неможливістю придбати потрібні товари.

Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, «вимиванні” товарів дешевого асортименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно за більш високими цінами.

Прихована інфляція також проявляється в наявності незадовільного попиту, представленого вимушеними заощадженнями, що утворилися через те, що покупці не можуть знайти необхідні товари. Офіційно регульовані ціни прориваються на «чорному» ринку. Динаміка цих цін і є відносним вираженням прихованої інфляції. Тому приховану інфляцію часте називають адміністративною, народжену адміністративними цінами.

2. Відкриту - інфляцію, що виявляється безпосередньо в рості цін.

II. За темпами інфляції розрізняють:

повзучу - темпи якої не перевищують 10% на рік

галопуючу - темпи росту цін досягають 10-100% на рік

гіперінфляцію - річні темпи приросту цін перевищують 100% (в рамках гіперінфляції виділяють більш вузьке поняття супергіперінфляції, при якій темпи росту цін досягають 50 та більше % на місяць).

Існує декілька характерних рис гіперінфляції.

По-перше, реальний попит на гроші, вимірюваний як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко.

По-друге, відносні ціни стають дуже нестабільними. За нормальних умов зарплата робітника майже не змінюється (менш ніж на 1% в місяць). В умовах гіперінфляції реальна заробітна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного місяця. Дуже відчутним є вплив гіперінфляції на розподіл багатства. Знецінення грошей руйнує заощадження населення, підриваючи економічну свободу суспільства. Ці інтенсивні коливання у відносних цінах і реальній зарплаті, збіднення населення ілюструють головну втрату від інфляції.

На щастя, гіперінфляція трапляється досить рідко. Вона мас місце переважно під час війн чи в періоди, що йдуть за війнами і революціями. Гіперінфляція сучасного періоду характерна для країн, що здійснювали революційний перехід від соціалізму до ринкової економіки; в Польщі ціни зростали більш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.

III. За факторними формами інфляції теорія грошей розрізняє багато її видів, серед яких ключове місце належить інфляції попиту й інфляції витрат:

У першому випадку інфляцію викликає надлишок грошей, доходів й попиту. Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, підносячи ціни, щоб зрівноважити пропозицію і попит. Покупці конкурують за обмежену пропозицію товарів, що призводить до зростання цін.

На першому відрізку сукупні витрати недостатні і обсяг валового національного продукту (сукупної пропозиції) значно відстає від свого потенційного рівня за умови повної зайнятості. У разі збільшення сукупного попиту рівень цін не зміниться, бо буде відповідно зростати й обсяг виробництва, тобто інфляція поки що буде відсутня. Це пояснюється тим, що існує велика кількість не залучених у виробництво трудових і матеріальних ресурсів, які ще можна залучити за існуючих на них цін.

Поступово зростання попиту підштовхує розвиток сукупної пропозиції. Для цього стану економіки притаманне повніше використання ресурсів, а тому їх запаси поступово скорочуються і вони стають дорожчими. Починається зростання цін, тобто інфляція.

Інфляцію, що виникає на другому відрізку кривої сукупної пропозиції, називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятості і повного використання виробничих потужностей у країні.

Подальше зростання сукупного попиту підштовхує сукупну пропозицію до потенційно можливого обсягу виробництва, реальний валовий національний продукт досягає свого максимуму, і тому подальше збільшення сукупного попиту зумовлює інфляцію, яку називають вже "чистою" на відміну від передчасної.

Слід зазначити, що покриття дефіциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошової емісії є одним з найважливіших чинників інфляції попиту, оскільки зростання пропозиції грошей збільшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, підвищує рівень цін.

Інфляція витрат, або інфляція пропозиції, спостерігається в тому випадку, коли збільшуються витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати за даного обсягу виробництва. Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який може бути запропонований за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін. Таким чином, витрати, а не попит збільшують ціни. Зростання собівартості, що призводить до інфляції витрат, може бути викликано різними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матеріалів, палива, праці. [6;50-60с.]

Отже, ми розглянули, з теоретичної точки зору різноманітні види інфляції, що виникають за тих чи інших обставин.

1.4 Необхідність антиінфляційної державної політики

Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна державна політика займає одне з головних місць серед засобів державного регулювання економіки.

Припустимо, що, розраховуючи на зростання рівня цін в майбутньому з 10% щороку, підприємства орієнтуються на відповідне збільшення середніх витрат, і передбачливо підіймають ціни на власну продукцію. Це зміщує криві сукупної пропозиції на 10% щороку. Якщо уряд продовжуватиме збільшувати грошову масу, то крива сукупного попиту буде рухатись вгору таким самим темпом. Макроекономічна рівновага буде зміщуватись, ціни будуть зростати, а реальний обсяг виробництва залишиться на тому ж рівні (ціни зростатимуть на 10% з року в рік: інерційна інфляція становитиме 10% на рік).

Інерція в очікуванні інфляційних процесів є головною причиною інфляції, що супроводжується спадом виробництва. Вона продовжує "тягнути" вгору криву сукупної пропозиції навіть після обмежуючих заходів з боку уряду. В умовах, якщо замовлені виробниками більш високі ціни на продукцію не супроводжуються відповідними заходами уряду по збільшенню грошової маси, загострюється процес стагфляції. Крім того, зростання цін зменшує наявну реальну грошову масу, що веде до скорочення сукупного попиту. Проте підприємства, як і раніше, очікуючи підвищення цін, піднімуть сукупну пропозицію. Паралельно із зростанням цін буде йти спад виробництва. [17;56-60с.]

Ключовий момент сучасної інфляції розвинутих економічних систем полягає в тому, що вона розвивається як інерційна, і зупинити її надзвичайно важко. Тобто інфляція має властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація не змусить її підвищитись або впасти.

Нас же цікавить специфіка інфляційних процесів в перехідній економіці, цьому буде присвячено наступний розділ роботи.

Так, ми детально зупинимось на розгляді та аналізі чинників інфляції в українській державі, оскільки ці процеси є досить показовими для перехідних економік.

Розділ 2. Інфляційні процеси в Україні

2.1 Загальна характеристика факторів виникнення інфляції в Україні наприкінці XX ст.

Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив значення грошей. Проблеми грошового господарства стали основними і в практичних заходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних дослідженнях. Тому, незважаючи на жваве обговорення зазначених питань на сторінках економічної преси, актуальність їх не зменшується. Висока вартість аналізу інфляційних процесів, велика чисельність діючих чинників ускладнюють виробіток правильної грошової політики. Як показує досвід нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжується швидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо правильно оцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною заглиблення інфляції чи при цих відносинах накопичений раніше інфляційний потенціал одержує свій реальний вислів.

Очевидно, що в умовах ринкових відносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тим непослідовність в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.

Досвід багатьох країн показав, що тривале функціонування централізованого планування, як правило, призводить до порушення збалансованості матеріальних і грошових струмів.

У даній курсовій роботі ми досить умовно в хронологічному плані розбили періоди для аналізу інфляційних процесів, бо в економічному аспекті майже кожен рік незалежності України мав свою специфіку, то ж така хронологія пов'язана, з одного боку дійсно відносно різною природою цих процесів, з іншого - досить добрим аналізом цих процесів у столітті минулому, а останні роки ще чекають на фундаментальні праці.

Не можна, зокрема, обійти увагою і інфляційні процеси останнього часу, які, як нам видається, мають свою специфіку.

Так, як свідчать дані таблиці 2.1, інфляційні процеси протягом 1991 -- 1993 рр. набули в Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей. [18;36с.]

Інфляційні процеси в Україні були спричинені багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, у тому числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання.

Таблиця 2.1.

Індекс споживчих цін країн СНД, 1991 --1994 рр., у % до попереднього року.

Країни	1991	1992	1993	1994
Азербайджан	212	1039	1213	1880
Білорусь	199	1071	1290	2321
Казахстан	179	1615	1758	1977
Киргизстан	21	1189	1294	378
Молдова	214	1209	1284	586
Росія	200	2609	940	303
Таджикістан	213	1007	2236	339
Туркменістан	213	870	1731	2814
Узбекістан	197	515	1332	1650
Україна	390	2100	10256	501

За даними Кабінету Міністрів України у 1994- 1995 pp. інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14 % -- зниженням обсягів виробництва.

Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.

Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

не виважена первинна емісія;

структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці;

витратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;

значна руйнація товаропродуцируючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;

від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;

доларизація економіки.

Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991-1993 рр. було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого -- нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

у 1992 році-1308,0%;

у 1993 році-4834,9%;

у 1994 році - 992,0%;

у 1995 році-253,5%

Безперечно, вищезгадані зростаючий попит та витрати виробництва є чинниками інфляції в Україні. Пороте цікаво подивитись, яким саме чином і на яких часових проміжках впливали вони на розвиток інфляційних процесів. [22;44-50с.]

Подивимося на розвиток української економіки протягом 1991-1995 років через призму класичних чинників інфляції. Найбільш високі темпи інфляції в Україні припадають на 1993 p., коли ціни зросли за рік у 102,6 разів при середньомісячному рівні інфляції 47,1% (типова гіперінфляція).

Треба зазначити, що погляди різних економістів на проблему розвитку та причин інфляції того часу в Україні не були однозначні.

Одні основною причиною інфляційних процесів 1991-1993 pp. називаний дію зовнішніх факторів, зокрема різке зростання цін на енергоносії (з 1991 по 1994 pp. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ- у 64,2 тис. рази. Внутрішні українські ціни на вугілля за цей період зросли в 90,7 тис. разів). Відповідно вони вважають, ще початковою для нашої економіки була інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції. Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками («криза неплатежів»- за даними СБРР за 1992р. неплатежі в Україні становили 40% загального ВВП) та видачі заробітної платні.

Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль «зарплата-ціни»: ріст цін веде до збільшення витрат, ще вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін.

Таким чином, прослідковується переплетіння інфляції витрат та попиту.

Отже, проаналізуємо фактори, що спричинили інфляційні процеси в нашій державі:

1. "Шок пропозиції" та залежність від зовнішніх енергоносіїв.

Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати «шок пропозиції» - різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину, комплектуючі.

Зауважимо, що ця ситуація актуальна і зараз як через зростання світових цін, так і підвищення їх Росією, не в останню чергу через погіршення політичних відносин після помаранчевої революції.

Україна як країна з гіпертрофованою економічною системою (надмірна частка базових галузей, незначна частка виробництва, що безпосередньо працює на споживчий ринок, і відповідно залежність від постачання паливних та сировинних матеріалів), що пережила тяжкі процеси політичної та суспільної трансформації, стала тоді жертвою різкого коливання цін на енергоносії. [7;15-25с.]

2. Невиважена грошова емісія.

Інфляція попиту генерується шляхом швидшого зростання попиту над пропозицією.

Факторами інфляції попиту можуть бути: підвищення виробничого і споживчого попиту внаслідок збільшення обсягів державного фінансування виробництва, соціальних видатків; заробітної плати. Все це призводить до підвищення сукупного попиту в економіці. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, то зростання попиту компенсується підвищенням рівня цін. Рівень інфляції зросте.

Додаткова емісія з боку держави веде до утворення так званого «інфляційного розриву» (М.Фрідмен): якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції.

За повідомленням Міністерства статистики України, „емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал -- 7,5 трлн. крб., а лише за грудень -- 3,8 трлн. крб.” [5;127с.]

Збільшення суми незабезпечених товарною масою грошей в українській економіці було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пільгових кредитів та 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Протягом 1993 р. монетарна маса збільшилась 3 26 до 47,2 трлн. крб., тобто у 1,8 разів.

Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992 р замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р. після введення в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля становив 1:10. Це було зумовлено тим, що в обігу була мала кількість карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню останніх. За січень - лютий 1993 року в обіг було випущено 43,0 млрд. крб. За той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. крб. Виникла потреба у готівкових грошах для сплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової емісії грошей.

Грошові емісії в українській економіці 1992 -- 1993 pp. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того що український карбованець не виконував класичних грошових функцій.

Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. В економіці панували бартерні операції.

3. Перехід від експансійної до рестрикційної політики

Гіпервисокі темпи інфляції у 1993 році, яка супроводжувалася падінням обсягів виробництва, товарообороту, капітальних вкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи України.

Виконуючи функції Центрального банку держави, Національний банк України має спрямовувати свої дії на регулювання обсягів грошової маси в обігу, сталості національної валюти, обсягів кредитування, рівня процентних ставок. Саме ці моменти становлять суть грошово-кредитного регулювання макроекономічного стану держави.

До 1993 р. держава керувалася експансійною фіскальною політикою (політика підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат та зменшення чистого обсягу податкових надходжень), що включала:

пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електроенергію, контроль формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувались на території України;

підтримку АПК шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ;

жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних надбавок на продукти харчування та ліки;

встановлення транспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів, преси, ін.

зниження цін та тарифів на ряд товарів та послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій.

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі -- до 5,0 %.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2 % у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції склав 253,5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 рази або 218,1 %, непродовольчі товари -- у 3 рази або 203,6 %. Платні послуги зросли у 5,5 разів або 549,8 %.

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8 % у грудні року до 19,2 % в січні 1994 року), НБУ утримував облікову ставку на рівні 20,0 % на місяць з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня року. Нарешті, з лютого 1994 року позитивного значення набув і рівень депозитного процента, що стимулювало прискорене зростання депозитних вкладів: за перші три квартали вони зросли більш як у 4,3 рази [3;11-13с.] .

За умов рестрикційної кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках в НБУ: за три квартали вони зросли приблизно в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенню швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати впроваджуваної політики, слід визнати, що вона мала тактичний характер. Реструктивна політика або політика стримання, яка базується на заходах по скороченню видатків бюджету, обмеженню грошової емісії та позичкового процента, здатна стримати "пікові навантаження" темпів інфляції, її впровадження дозволило досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини не було ліквідовано. Саме тому подальше додержання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

У комерційних банків виникли серйозні проблеми з розміщенням залучених та власних фінансових ресурсів. І, що цікаво, чим більші обсяги фінансових ресурсів мав банк, тим істотніші проблеми він мав з їх розміщенням. Якщо до цього часу банки обслуговували, головним чином, посередницько-торгові структури під високі відсотки і на короткий термін часу, то тепер у банків наявні масиви фінансових ресурсів стали вищими, ніж потреби їх клієнтів. За цих умов потрібна була переорієнтація на промисловість та інвестиційні програми. Але внаслідок їх низької ефективності, занепаду виробництва, суцільних неплатежів та заборгованості в економіці цей варіант був недоступний. Вільні, але дорогі гроші не знайшли свого повного застосування. В умовах подвійного запасу ліквідності банківської системи вона потрапила в кризовий стан. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України. [14; 88-90с.]

Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення понад встановлених Національним банком України лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва.

Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці.

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коди поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція. Розвивалася «платіжна криза».

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки окремих виробництв, які відповідають пріоритетам її структурної політики і які в змозі за такої підтримки вийти на рівень ефективного господарювання.

5. Доларизація економіки, валютна політика в Україні та проблеми інфляції.

Ще однією проблемою, що провокує інфляцію в нашій державі, стало паралельне обертання разом з національною валютою сильної іноземної, точніше долара.

Аналіз структури грошової маси свідчить про зростання питомої ваги іноземної валюти. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти - 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р. відповідно -68,6% і 31,4%. Вплив іноземної валюти тим сильніший, чим інтенсивніший темп падіння валютного курсу. У подібних умовах іноземна вільноконвертована валюта і далі залишається одним з найпривабливіших засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи на зменшення темпів інфляції, валютний курс продовжує зростати. За даними Міністерства статистики України, протягом 1995 року постійно зростав обсяг витрат населення на купівлю іноземної валюти:

перший квартал -- 16,80 трлн. крб.;

другий квартал -- 32,86 трлн. крб.;

третій квартал -- 59,60 трлн. крб.;

за дев'ять місяців 1995 року -- 109,30 трлн. крб.

Паралельно продовжували збільшуватися суми коштів, розміщених на рахунках у банках за межами України. Якщо станом на 1.01.1995 р. залишок зазначених валютних коштів становив 23573,9 тис. дол. СІЛА, то на 1.07.1995 р. ці суми зросли до 62297,1 тис. дол. США.

Підвищення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до національних грошей. А це, з одного боку, знову ж таки, є одним з факторів інфляційних процесів, а з іншого, свідчить, що в Україні серед факторів інфляції можна назвати також інфляційні адаптивні очікування -- процес залежності рівня пропозиції від очікуваного рівня цін на фактори виробництва, який ґрунтується на попередньому інфляційному досвіді.

Треба також зазначити, що рівень валютного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют може виступати як у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти здорожчує імпорт та здешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому є пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Низький валютний курс здорожчує імпорт і здешевлює експорт. Таким чином, за умов зниження валютного курсу національної грошової одиниці обсяг чистого експорту зростає.

За умов стрімкого падіння валютного курсу національної валюти об'єктивно необхідним було запровадження адміністративного регулювання валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових торгів. Оправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу - захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної розвинутої економіки обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка України потребує тимчасового протекціоністського захисту.

Слід зазначити, що існування значного розриву між регульованим офіційним курсом і комерційним негативно впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню валютної виручки від експорту на рахунках іноземних банків.

6. Інші інфляційні фактори.

Економісти виділяють й інші фактори, що провокують інфляцію. Наприклад, пропонуючи зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення державних видатків, слід враховувати, що зниження бюджетних витрат не зумовлює відповідного прямого зменшення грошової маси та інфляції. Скорочення дотацій сприяє збільшенню витрат підприємств і населення. Внаслідок цього підвищуються оптові ціни (на вугілля, метали тощо). А це, в свою чергу, посилює тиск у напрямі підвищення виробничих витрат.

Державні витрати повинні обґрунтовано скорочуватися по всьому ланцюгу відтворювання у всіх ланках економіки. Вкрай важливо нарощувати надходження доходів завдяки більш повному обліку і оподатковуванню господарських операцій та шляхом зростання виробництва і реалізації продукції. Паралельно з цим доцільно залучати якомога більше не інфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту, насамперед, за рахунок випуску декількох різновидів державних цінних паперів.

Фактором інфляції є також підвищення цін на продукцію економічних суб'єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище.

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю - гривню. Проте, до цього, добре відомим наказом Президента України «Про реформу грошової системи України» 7 листопада 1992 р. було запроваджено купоно-карбованці на заміну рубля та започатковано вихід нашої держави з рубльової зони. Ще раніше, в січні 1992 p., в обіг було випущено тимчасову валюту - купоно-карбованці. Постає питання, скільки ж грошових реформ було проведено в Україні та основі чого вони проводились. Багато спеціалістів, що вважають, що в Україні грошова реформа проводилась на протязі 5 років та включила в себе 3 основні етапи:

впровадження тимчасової перехідної валюти - купоно-карбованців в готівковий обіг - січень 1992р.

впровадження купоно-карбованців в безготівковий обіг - листопад 1992 р.

випуск у загальний обіг постійної національної валюти - гривні - вересень 1996 р.

Останній, третій етап реформи було здійснено шляхом деномінації - зменшення в 100 000 разів всіх цінових показників та одночасно всіх складових грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилась в 100 000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаби цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Однак при цьому співвідношення між товарною та грошовою масою в обігу не змінилося.

Основною з передумов введення гривні вважають певною мірою успішне проведення реструкційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р. - лише у 2,8 рази. У 1996 році, «напередодні реформ», темпи інфляції склали: у травні, червні - 1%, серпні - 5,7%, у вересні - 2% . Проте потрібно пам'ятати про негативні сторони сильного тиску з боку держави, зокрема утримання обмінного курсу валюти на певному рівні, про що говорилося вище.

Ціни споживчого ринку за 9 місяців 1998 р. зросли на 6,2%, що на 0,5% нижче від відповідного показника попереднього року (6,7%). Рівень інфляції у вересні становив 3,8%. Це найвищий рівень інфляції з початку 1998 року.

Славнозвісна криза в Росії у вересні цього року не минула й української гривні, її курс різко впав, що ще раз довело величезну залежність української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема російських енергоносіїв. На біржі спостерігалось значне перевищення попиту над пропозицією доларів, причинами чого слугували посилення інфляційних та девальваційних очікувань у зв'язку з можливою емісією ОВДП, поява на ринку гривневих ресурсів завдяки операціям Національного Банку. Ріст попиту на долар примусив НБУ скористатися перевіреннями способами регулювання ринку новими цільовими адміністративними обмеженнями. З 12 листопада було введено деталізацію цілей купівлі готівкової валюти комерційними банками. При цьому метою цього заходу визначалося обмеження продажу доларів тільки для обмінних пунктів, не обмежуючи при цьому заявки для інших цілей. Тому це обмеження не повинно було істотно вплинути на доступ клієнтів банків до твердої валюти. Перші тижні листопада довели, що тепер не можна сподіватись на швидку та значущу лібералізацію ринку, оскільки з додаткових антикризових заходів було виключено три життєво важливі для банківської та фінансової системи в цілому аспекти:

вільна купівля-продаж валют;

надання НБУ стабілізаційних кредитів комбанкам;

використання ОВДП в якості обов'язкових резервів.

Рівень інфляції в Україні за підсумками 9-ти місяців 2000р. зросте до 20%. Ця цифра відповідатиме рівню інфляції, зафіксованому за весь минулий рік, повідомив київський голова Олександр Омельченко. Загалом, за його словами, за підсумками 2000 року інфляція зросте до 30%. Це призведе до того, що наприкінці року курс гривні впаде до 6 грн. за долар.

В. Ющенко підкреслив, що в листопаді через ускладнення фінансової ситуації на ближніх валютних ринках, включаючи Росію, пройшла тотальна девальвація національних валют цих країн. У зв'язку з цим Україна має прийняти невідкладні заходи, що означає подальшу рестрикційну політику уряду. Тому портфельні інвестиції у вигляді держзобов'язань залишаються непривабливими для банків та їх клієнтів, а інфляційні очікування відповідно високими. Розрив між офіційним та «сірим» курсом гривні посилюється, що може призвести до нової хвилі девальвації національної одиниці України.

За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін споживчого ринку) у лютому 200р. поточного року становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз Міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень інфляції в Україні в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році - 20%. За прогнозами уряду, в 2000 році вона становитиме 15,9%.

Поволі, але дедалі впевненіше, долар пішов вгору. Спочатку банкіри тільки натякали і чекали. Потім почали активніше скуповувати валюту на міжбанківському ринку. Деякі з "буйних" любителів знімати вершки зі збитого панікою міжбанківського валютного ринку наважувалися навіть на розгойдування гривньо-доларового човна, викидаючи в дні інтервенції Національного банку свої валютні резерви на ринок. Як результат подібної давно забутої активності - долар "дешевшав", розкуповувався, ставав дефіцитом і знову підіймався, але вже на дещо вищу позначку. НБУ, в боротьбі за святу справу зміцнення національної грошової одиниці, відновив практику масованого продажу валюти за офіційним курсом.

Мета подібних інтервенцій, напевне, дати зрозуміти всім і кожному серйозних змін на валютному ринку допущено не буде. Національний банк не обходять висловлювання експертів комерційних банків про те, що на ринку складається стійка тенденція збільшення попиту на валюту і його переважання над пропозицією. Позиція НБУ проста і лаконічна і, за словами начальника управління валютних операцій НБУ Миколи Мельничука, має приблизно такий вигляд: "Національний банк не бачить на сьогодні жодних ознак того, що найближчим часом станеться істотне падіння курсу гривні щодо долара США". Але якраз значні соціальні виплати бюджетникам і можуть ще більш підхльоснути зростання долара. Тим більше, що Національний банк не роз'яснює своїх планів щодо зміцнення гривні за нинішнього зростання долара на міжбанку. Можливо, свої надії урядовці пов'язують з досить великими валютними резервами, накопиченими за тривалий період відносного спокою на міжбанківському ринку. "Жирок", на думку деяких незалежних експертів, становить до 1,2 млрд. доларів, і збирався він довгих 8 місяців. Накопичити його НБУ вдалося завдяки "дебартеризації" та ефективному вибиванню платежів до бюджету. Але чи вистачить запасу? До кінця року уряд має виплатити зовнішніх зобов'язань на суму 550 млн. доларів. У разі постійної підтримки курсу гривні шляхом валютної інтервенції Національний банк може опинитися, за словами тих же експертів, "з голим торсом перед амбразурою". Без поповнення валютних запасів на кінець року у нього залишиться запас не більше ніж 700 млн. гривень. Цього вочевидь замало. Зовнішні чинники У заокеанських друзів з МВФ, на чию допомогу розраховував уряд, також "неприємності на роботі". °х критикують за розбазарювання коштів і вкладення їх в країни, що "дуже погано" розвиваються, на довгі роки. Звісно, коли тебе лають, важко бути люб'язним з кимось третім. Ось МВФ взяв і скоротив терміни надання кредитів з 3,25-5 років до 2,25-4 і підняв відсоткову ставку по вже виданих довготривалих кредитах. Цей чинник також грає, поза сумнівом, не на зміцнення гривні. [6;55-63с.] Подолати "зовнішні чинники" і переконати фінансистів у стабільності позиції гривні - надзавдання для прем'єра Віктора Ющенка та його міністрів. І тут наразі не ясно, чи вдасться уряду утримати ціни на нафтопродукти від подальшого зростання і розкрутити іноземних друзів на термінові позики. Внутрішні проблеми Міністр фінансів Ігор Мітюков свою власну стабільність вже продемонстрував. Отримавши запевнення президента України в його крайній необхідності на нинішній міністерській посаді для нормального закінчення процесу ухвалення нового бюджету.

2.2 Інфляційні процеси на початку XXI століття

Ситуація в українській економіці після 2000 року з рівнем інфляції 25,4% та її зниження упродовж послідуючих років викликала роздуми економістів щодо взаємозалежності між інфляцією та темпами зростання.

Не існує чітко визначеного зв'язку, свого роду "магічної формули", яка б визначала залежність лише між економічним зростанням та інфляцією і була справедливою за будь-яких її рівнів. Підхід, що базується на аналізі "окремих випадків", є за визначенням вибірковим і насправді не розглядає питань причинового зв'язку або контролю інших структурних чи політичних причин, які можуть справляти вплив на співвідношення темпів економічного зростання інфляції залежно від фактору часу або особливостей окремих країн. У сучасній економічній літературі є детальні та систематичні дослідження інфляції у темпах економічного зростання. Зокрема, такі економісти, як Фішер, Сарел і Гош та інші, здійснили кілька досліджень, що спиралися на кількісні показники. Спроби глибше зрозуміти роль цих факторів тривають, однак, поза сумнівами, дані свідчать про те, що низький (хоча й позитивний) рівень інфляції є передумовою стабільного зростання. Наявні оцінки "порогового значення" (коли інфляція починає негативно позначатися на темпах економічного зростання) різняться і зазвичай коливаються у діапазоні від 2 до 13 відсотків, однак не існує систематичних доказів на користь того, що низька, але позитивна інфляція(йдеться про будь-який рівень) призводить до зниження темпів економічного зростання. Підтвердженням цього є досвід, накопичений Україною за останній період.

Наприклад, якщо економіст Кораблін дійшов висновку, що темпи економічного зростання загальмувалися "внаслідок" падіння у 2002 році інфляції з 6 відсотків майже до нуля (грудень до грудня попереднього року), він повинен також зважити на те, що протягом 2001 року темпи зростання прискорилися до 9 відсотків на тлі різкого скорочення інфляції з 26 до 6 відсотків (знову ж таки грудень до грудня попереднього року). Відтак, незрозуміло, яким чином, виходячи з "ілюстративного аналізу", можна піддавати сумніву той факт, що метою монетарної політики має бути "зведення інфляції до мінімуму", й натомість обстоювати тезу про те, що інфляцію необхідно утримувати в "діапазоні, що забезпечує максимальне зростання", немов останній чинник є чимось іншим, аніж низький рівень інфляції.

Центральні банки більшості країн світу розглядають утримання інфляції на низькому рівні як першочергову мету монетарної політики з цілої низки практичних та теоретичних причин. І не в останню чергу через те, що це захищає вартість грошей і доходів, а відтак робить свій внесок у впорядкований розвиток ринків та інституцій. Монетарна політика цілком справедливо розглядається як найкращий інструмент протидії ціновому тиску, хоча це може бути не єдиною метою її застосування. Насправді, її також може використовувати для згладжування рівня виробництва в межах економічних циклів, але лише за умови, що це не поставить під загрозу показник інфляції. Хоча, структурна політика також може зумовлювати зниження інфляції, часто її наслідки даються повільно і не прогнозовано, принаймні у короткостроковій перспективі.