Інфляція в Україні

Скорочення інфляції має свою ціну, але зазвичай вона вища для країн з великими фінансовими ринками, в яких неухильно здійснюється індексування доходів залежно від темпів зростання цін. Більше того, значно менше зусиль потрібно, щоб утримувати інфляцію на певному рівні після того, як вона вже зазнала скорочення. Тому видається недоцільним брати на себе ризик ще раз заплатити таку ж ціну.

Що стосується ситуації перед помаранчевими подіями, за прем'єрства Януковича, в Україні існувала низка спеціальних обставин, які необхідно взяти до уваги.

Це й значний вплив цін на продукти харчування, профіцит бюджету (без урахування приватизації), що спостерігався вперше в історії країни, та структурні фактори, пов'язані з основними інфляційними чинниками, що призвели практично до відсутності інфляції в 2002 році. З огляду на це, завдання утримати інфляцію споживчих цін на дуже низькому рівні, який спостерігався торік, найімовірніше, не є реальним. Водночас обраний урядом за орієнтир у поточному(2004) році рівень інфляції у 5--6 відсотків виглядав гідною метою, що врахувала зазначені спеціальні фактори і не ставила під загрозу загальну макроекономічну стабільність.

Таким чином, твердження, що МВФ наполягав на утриманні Україною "стабільних цін буквально будь-якою ціною", просто не відповідало дійсності. Основна проблема, яку треба врахувати при аналізі інфляційних процесів та монетарної політики в Україні 2003-2004 pp., полягає в іншому. Протягом трьох останніх років складалася надзвичайно сприятлива ситуація, коли інфляція була досить низькою й продовжувала скорочуватися, попри більш як 40-відсоткове зростання пропозиції грошей, що відбувалося кожного року. Така "ремонетизація" була дуже бажаною, і, були великі сподівання, що цей процес триватиме й надалі. Однак, значне розходження між темпами зростання пропозиції грошей та цін, очевидно, не могло бути вічним.

І ось - Україна - перша в СНД за рівнем інфляції(в І кварталі 2005 р. (13,5%) по відношенню до І кварталу 2004 р).

Президент Віктор Ющенко вважає, що Міністерство фінансів, Міністерство економіки й Національний банк не впоралися з роботою по контролюванню інфляції в січні-березні, повідомляють "Українські Новини". Про це Ющенко сказав журналістам на прес-конференції в Дніпропетровську. Він уважає, що показник інфляції в першому кварталі дуже високий. [8;26с.]

Зростання реального валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні у липні 2005 р. становило 2,4% порівняно з аналогічним періодом минулого року, а за підсумками січня-липня - 3,7%. Мінекономіки навіть припустило, що прогноз річного зростання ВВП може бути знижений із 8,2 до 6-6,5%.

У принципі, періодичне зниження темпів зростання економіки - це не лише проблема нашої країни. З нею стикається й увесь інший світ. Погано те, що в нас, особливо в уряді, про неї вважають за краще не говорити, вдаючи, що все йде добре.

Для того, щоб наздогнати розвинуті країни, Україна мусить розвиватися швидше, ніж Польща чи країни Західної Європи. Занадто багато втрачено часу і ресурсів. Відтепер темпи зростання ще багато років залишатимуться головною проблемою України, і не можна допустити, щоб для уряду її важливість була підмінена популізмом розподілу. Навіть перед виборами, якими б визначальними вони не були.

Так, у другому розділі даної курсової роботи ми розглянули, як відбувалися інфляційні процеси на протязі усієї незалежності нашої держави.

Розділ 3. Антиінфляційна політика України за час незалежності

3.1 Засоби боротьби з інфляцією, використовувані нашою державою

Підсумуємо коротко, якими засобами боротьби з інфляцією користувалася наша держава. Звичайно, нічого вона не винаходила, ці засоби є вже хрестоматійними, питання лише в їх адекватному застосуванні до боротьби з інфляційними процесами.

1. Прямі та непрямі засоби.

Уряду кожної країни, (і Україна тут не виняток), що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби:

Непрямі засоби включають:

Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не змогли спрацювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". На жаль, статусу країни з ринковою економікою наша держава не має й досі. Звичайно, процес надання нашій країні цього статусу визначається не лише економічними, але й політичними чинниками (діє ж до цього часу у відношенні до України поправка Джексона - Веніка).

Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби:

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.

Державне регулювання цін.

Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на заході. США неодноразово в 60-х-70-х роках заморожували ціни на численні товари.

Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для припинення усіляких нееквівалентних міжнародних торговельних операцій.

Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенцій Центрального банку треба сказати, що надій на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками - в деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його як би "прориває". Останнім часом Центральний банк навчився використати кризові політичні моменти для таких стрибків, остання фіксація цього курсу на рівні 5,05 грн.

До тих пір, доки іноземна валюта не буде використатися лише для задоволення імпорту та інших поточних платежів, політика "гри на пониження приречена на поразку. [2;5-7с.]

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому становищі реально ефективними є тільки прямі засоби боротьби з інфляцією регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу зовнішньої торгівлі.

Дії уряду, що працював останні вісім місяців, змушували його знаходитись між стримуванням грошової емісії роздачею кредитів, обіцяних на майдані. Новий (чи не дуже) уряд Єханурова відмовившись від реприватизації, зробив ці обіцянки ще менш реальними.

Таким чином, ми визначили, що уряд вживає два види впливу на інфляційні процеси держави: прямі і непрямі.

3.2 Першочергові та інші антиінфляційні засоби

Збивати темпи інфляції - значить скорочувати різницю між грошовою товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги.

До першочергових мір відносяться ось такі:

Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування продовольчої справи в країні слід надати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести м'яку реформу колгоспів і радгоспів(що й було зроблено більш-менш успішно):

встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським підприємствам під векселі з погашенням їх за рахунок прийдешнього врожаю;

встановлення державних закупівельних цін, а також цін в ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві н рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську продукцію.

Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом індексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання національної валюти.

Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.

Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.

На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетності і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.

Для стабілізації споживчого ринку доцільно:

а) створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лізинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;

б) створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і за місцем проживання для закупівлі і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) за безприбутковими роздрібними цінам. Такого виду кооперативний рух широко розвинений в багатьох індустріальних країнах. Без нього неможливо уявити їх економіку. [17;80-85с.]

7. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комісійних податках.

Непрозорі дії відправленого у відставку уряду в цьому відношенні викликали то м'ясну, то цукрову кризу, перманентно діючу кризу з енергоносіями і не зовсім зрозумілий стан з нинішнім врожаєм зернових, - заговорили про підвищення цін на хліб.

Таким чином, ми розглянули засоби, якими повинна керуватися держава для дотримання антиінфляційної політики

Таким чином, у третьому розділі даної курсової роботи ми розглянули антиінфляційну політику України за час її незалежності, виділивши засоби боротьби з інфляцією, використовувані нашою державою, першочергові та інші антиінфляційні засоби.

Висновки

У даній курсовій роботі ми розглянули інфляцію та антиінфляційну політику України. Можна зробити деякі висновки.

Так, інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу і с основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом.

Крім бюджетного дефіциту інфляція обов'язково супроводжується нерівномірним зростанням цін і, звідси, порушенням господарчих зв'язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвилеподібним поширенням зростання цін по районах держави й галузям.

У стані інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з боку співвідношення "попит-пропозиція" може призвести до затяжних криз з повільним періодом стабілізації і оздоровлення економіки. Незважаючи на дію ринкових законів, держава не відмовляється від впливу на ціни, суттєво посилюючи його в кризові для національної економіки періоди.

Вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи.

По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це - найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що, в свою чергу, має забезпечити відродження виробництва.

Між оподаткуванням та встановленням державного контролю за цінами існує функціональний взаємозв'язок і цим користуються уряди, коли ставлять собі за мету припинити зростання внутрішніх цін та поставити у невигідне становище тих господарюючих суб'єктів, які планують підняти ціну на продукцію. Адже державний контроль над цінами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економіки і виходу з нього.

Наприкінці слід додати, що інфляція - це не лише свідоцтво слабкості економіки, а й свідоцтво слабкості державної влади або слабкості політичної мудрості.

Як ми могли бачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності та до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів. Не поділяючи погляди деяких економістів, що наголошують на однозначності чинників, що викликали інфляцію в нашій державі (надлишкова емісія або ж ріст світових цін), ми вважаємо доцільним розглядати ці фактори в системі, оскільки їх визначення є досить умовним, а в економічних системах перехідного типу одні чинники інфляції переростають або діють паралельно з іншими( інфляція попиту та витрат), а іноді причини та наслідки цього процесу міняються місцями.

Література

1. А.Гальчинський, П. Єщенко, Ю. Палкін. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1995.

2. Богдан Олексюк. Інфляція популізму. - Українська газета, 31 серпня 2005 року.

3. Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономічноі стабілізаціі в Украіні // Економіка України, 1996. - №2. - с.4-13.

4. В. Прісняков Про зв'язок інфляції та монетарної маси //Фінанси України. - 1997. - №4. - стор. 20-33.

5. В.Ющенко Монетарна політика та грошова реформа в Україні // Економіка України та шляхи її подальшого реформування(матеріали всеукраїнської наради економістів). - К.: 1995, стор. 126-128.

6. Давыдов А.Ю. Инфляция в экономике: мировой опыт и наши проблеми. - М.: Международные отношения, 1991.

7. Долан 3. Макроэкономика. - С-Пб.: Литера плюс, 1994.

8. Економіка перехідного періоду / ред. Радаєва, Бузгаліна, М 1995

9. Економікс С.Фішер, Д. Дорнбуш, Р. Шмалензі. - М. 1993.

10. Економікс. Кемпбелл Р. Макконнел, Стенлі Л.Брю. - К. 1993.

11. Економічна деградація України // День. - 1998.- 3 березня.

12. Економічна доповідь Президента України, 1994 рік.

13. Економічна доповідь Президента України, 1995 рік.

14. Илларионов А. Финансовая стабилизация в республиках бывшего СССР. // Вопросы экономики . - 1996. - №2, с. 88-97.

15. Ковальчук Т., Коваль М. Основні чинники та фактори інфляції в Україні. // Фінанси України. - 1998. - №10

16. Макконелл Р.К., Брю Л.С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. - М.:Республика, 1995.

17. Макроекономіка: підручник/ за ред. Савченка А.Г., Пухтасвич Г.О. та ін.- Київ, 1995.

18. На валютному ринку знову неспокійно. Що очікує гривню?// Компаньйон. - 29 листопада 1998. - № 47. - стор. 36-39

19. Пинзенык В. Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и проблемы первого года // Вопросы зкономики. - 1996. - №2, с.88-97.

20. Пинзенык В. Украина: мифы и реальность макроэкономической стабилизации// Ваш партнер, 1994.- №47.- ст. 8.

21. Проведення грошової реформи // Фінанси України. - 1997. - №2

22. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1995.

23. Тимофссв В. До питання антиінфляційного оподаткування і регулювання цін в умовах ринкових відносин // Економіка України, 1993. - №1. - с.37-45.

24. Урядовий кур'єр. - 15.10.1994.--№ 160

25. Фишер С, Дорнбуш P., Шмалензи Р. Экономика. - М.: Дело, 1993.

26. Чувилин Е.Д., Дмитриева В.Г. Государственное регулирование и контроль цен в капиталистических странах. - М.: Финансы и статистика, 1991.