Організація виробничо-господарської і економічної діяльності ТОВ "Тріумф"

Міністерство праці та соціальної політики України

Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці

Економіко-правовий технікум

ЩОДЕННИК-ЗВІТ

виробничої практики

місце проходження практики ТОВ «Тріумф»

2009



Зміст виконуваної роботи, спостереження, висновки і пропозиції практики

1 день

Фінансово-економічна характеристика підприємства

Основним видом діяльності ТОВ " Тріумф" являється виробництво інших виробів з бетону, гіпсу та цементу, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля будівельними матеріалами, діяльність автомобільного вантажного транспорту, роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом, технічне обслуговування та ремонт автомобілів. Форма власності підприємства приватна. Середньооблікова чисельність працюючих складає 26 чоловік.

За 2008 рік ТОВ "Тріумф" був отриманий дохід від реалізації продукції, товарів та послуг на суму 8864 тис. грн. Для розрахунку загального рівня рентабельності продукції скористаємося формулою:

,

де Пз - прибуток, С - повна собівартість товарної реалізованої продукції (робіт, послуг).

Прибуток від операційної діяльності за 2008 рік, згідно з рядком 100 "Звіту про фінансові результати " форма №2, склав 1054 тис. грн. Повна собівартість товарної реалізованої продукції (робіт, послуг) за 2008 рік, згідно з рядком 040 вищевказаного документу, складає 5939 тис. грн. Отже рівень рентабельності продукції за 2008 рік буде складати:

Цей показник дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, що була вкладена у виробництво кінцевого продукту.

З кожним роком ТОВ "Тріумф" набирає обертів і розвиває своє виробництво, про що можна впевнитися оглянувши "Звіт про фінансові результати" форма №2 за 2008 рік. Дохід від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) у 2007році (попередній звітний період) склав 7842 тис. грн., а дохід за звітний 2008 рік склав 8864 тис. грн. Підприємство постійно розширює сферу своєї діяльності і вдосконалюється для отримання максимального прибутку при найменших витратах.

2 день

2. Планова робота на підприємстві

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст (заступник директора з питань економіки). Він відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Підпорядковані йому відділи здійснюють контроль за виконанням планових завдань, проводять аналіз діяльності підприємства. У його компетенції знаходяться також питання фінансів, організації праці та заробітної плати.

3 день

3. Доходи та фінансові результати підприємства за видами діяльності

Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, це виручка від реалізації продукції, за виключенням матеріальних затрат. Складовими валового доходу є змінний капітал (оплата праці) і додаткова вартість (прибуток). Тобто його структура безпосередньо зачіпає інтереси безпосередніх виробників, власника підприємства і суспільство в цілому. Тому вкрай важливою проблемою є проблема розподілу валового доходу.

ТОВ" Тріумф" здійснює такі види діяльності, як виробництво інших виробів з бетону, гіпсу та цементу, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля будівельними матеріалами, діяльність автомобільного вантажного транспорту, роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом, технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

За 2008 рік ТОВ "Тріумф" отримало загальний дохід від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) в розмірі 8864 тис.грн., з яких податок на додану вартість становив 1477 тис.грн., а собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт та послуг) становила 5939 тис.грн. Отже валовий прибуток підприємства за 2008 рік становив: 8864тис.грн.-1477 тис.грн.- 5939 тис.грн.= 1448 тис.грн. В результаті операційної та звичайної діяльності підприємства прибуток склав 974 тис.грн.. Податок на прибуток від звичайної діяльності склав 40 тис.грн. Отже, за 2008 рік ТОВ "Тріумф" отримало: 974тис.грн. - 40тис.грн. = 934 тис. грн. чистого прибутку.

4-6 дні

4. Порядок оподаткування підприємства

Одним з основних завдань виробничо-господарської діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Податковий прибуток (об'єкт оподаткування)-- це сума прибутку підприємства, визначена за податковим законодавством (згідно зі Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»), який є об'єктом оподаткування за звітний період. Спочатку розподіляють прибуток між підприємством і державою у формі сплати податку з прибутку. Слід зазначити, що окремо оподатковується прибуток від звичайної діяльності і окремо -- прибуток від надзвичайних подій.

Методи розрахунку оподатковуваного прибутку підприємства

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробнича сфера, торгівля, сфера послуг. У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. Наше підприємство відноситься до виробничої сфери з будівельним нахилом, а на підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції та економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані: 1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації. 2. Собівартість одиниці продукції. 3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника). Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, особливо коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на одну гривню продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись підприємством у цілому для розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Метод передбачає використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції. Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді (порівнянна -- це продукція, що вироблялася в попередньому періоді; непорівнянна -- це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді). Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

* визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

* порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

* виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

* розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток-- це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в періоді, що планується (або в четвертому кварталі планового року).

Порядок заповнення податкової декларації

- Вступна частина. У спеціальному полі для відміток про тип декларації (рядки 011 - 012 податкової декларації та 011 - 0133 податкової декларації (скороченої)) у другій колонці вказується позначка (х) у рядку спеціального поля, яке відповідає типу декларації. Перша колонка спеціального поля містить код типу декларації, третя - назву типу декларації.

- Суми обороту та податку в декларації проставляються в гривнях, без копійок, з відповідним округленням за загально установленими правилами. У колонці А в усіх необхідних випадках проставляються обсяги поставки (закупок) без урахування податку на додану вартість, сума податку вказується в колонці Б. Рядки, які не повинні заповнюватися платником, оскільки мають інформаційний характер, позначені знаком "Х"; колонки, у яких сума обороту чи податку не повинна проставлятися, позначені знаком "0"; у рядках, де платник не має даних для заповнення, проставляється знак "-

- Розділ I "Податкові зобов'язання". У рядках 1 - 5 декларації вказуються загальні обсяги поставки, за якими у платника в даному звітному періоді виникло податкове зобов'язання (оподатковувані за ставкою 20 відсотків, нульовою ставкою, звільнені від оподаткування відповідно до статті 5 Закону та тимчасово звільнені від оподаткування відповідно до статті 11 Закону чи інших нормативно-правових актів), та обсяги поставки, що не є об'єктом оподаткування (пункт 3.2 статті 3 Закону).

При визначенні обсягу поставки за звітний (податковий) період платник зобов'язаний враховувати значення терміну "поставка товарів (послуг)" відповідно до вимог пункту 1.4 статті 1 Закону.

- До рядка 1 декларації включаються оподатковувані за ставкою 20 відсотків обсяги поставки, здійснені на митній території України, включаючи також і обсяги поставки транспортних послуг.

- У рядку 2 "Операції, що оподатковуються за ставкою 0 %" вказуються обсяги поставки, що оподатковуються за нульовою ставкою, окремо експортні, окремо інші операції.

- Рядок 3 "Операції, що не є об'єктом оподаткування" заповнюється платником у тому випадку, якщо платник здійснює такі операції як частину в загальному обсязі поставки та зареєстрований (або має бути зареєстрований) як платник податку на додану вартість відповідно до вимог Закону. До декларації платником додається довідка довільної форми, засвідчена підписом керівника чи головного бухгалтера та печаткою (чи підписом платника, якщо платник - фізична особа), із зазначенням виду операції та пункту Закону, відповідно до якого така операція не є об'єктом оподаткування.

- Рядок 4 "Операції, які звільнені від оподаткування". Вказується обсяг операцій, звільнених від оподаткування відповідно до статті 5 Закону та тимчасово звільнених від оподаткування відповідно до статті 11 Закону чи інших нормативно-правових актів.

До декларації платником додається довідка довільної форми, засвідчена підписом керівника чи головного бухгалтера та печаткою (чи підписом платника, якщо платник - фізична особа), із зазначенням виду операції та пункту Закону чи іншого нормативно-правового акта, відповідно до якого така операція звільнена від оподаткування.

- Рядок 5 "Загальний обсяг поставки". Вказується загальний обсяг оподатковуваних та неоподатковуваних операцій; значення рядка дорівнює сумі рядків 1, 2, 3 та 4; заповнюється тільки колонка А.

- Рядок 6. Вказується обсяг імпорту товарів протягом звітного (податкового) періоду, при імпорті яких сплату податку на додану вартість було відстрочено шляхом видачі податкового векселя відповідно до пункту 11.5 статті 11 Закону, та вказується термін погашення векселя.

Якщо платником у звітному періоді видано більше одного такого векселя, то до декларації цим платником додається довідка (перелік) довільної форми, засвідчена підписом керівника чи головного бухгалтера та печаткою (чи підписом платника, якщо платник - фізична особа), у якій зазначаються суми податку та терміни погашення кожного векселя.

- Рядок 7. Указуються обсяги послуг, отриманих від нерезидента на митній території України.

- Коригування зобов'язань з ПДВ. Коригування податкових зобов'язань на основі попередніх звітних періодів відображається у рядку 8. При заповненні цього рядка обов'язковим є подання додатка 1 до податкової декларації.

У рядку 8.1 відображається сума податку, яка збільшує або зменшує суму податкового зобов'язання в результаті самостійного виправлення платником помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації.

У рядку 8.2 відображаються суми збільшення податкових зобов'язань, що виникають у зв'язку із нецільовим використанням товарів, увезених у пільговому режимі.

У рядку 8.3 відображається збільшення або зменшення податкових зобов'язань, що здійснюється відповідно до пункту 4.5 статті 4 Закону.

У рядку 8.4 відображаються інші випадки збільшення (зменшення) податкових зобов'язань.

- Розділ II "Податковий кредит". До розділу II "Податковий кредит" (рядки 10 - 15 декларації) включаються обсяги придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) з податком на додану вартість або без податку на додану вартість товарів (послуг).

- Коригування податкового кредиту. Коригування податкового кредиту за попередні звітні періоди відображається у рядку 16. При заповненні цього рядка обов'язковим є подання додатка 1 до податкової декларації.

У рядку 16.1 відображається сума податку, яка збільшує або зменшує суму податкового кредиту в результаті самостійного виправлення платником помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації.

У рядку 16.2 відображається збільшення або зменшення податкового кредиту, що здійснюється відповідно до пункту 4.5 статті 4 Закону.

У рядку 16.3 відображаються інші випадки збільшення (зменшення) податкового кредиту.

- Розділ III "Розрахунки з бюджетом за звітний період" податкової декларації з податку на додану вартість

- Якщо в результаті розрахунку отримано значення різниці рядків 18 і 19 більше 0, то платник повинен заповнити рядок 20 декларації.

- Якщо в результаті розрахунку значення різниці рядків 18 і 19 менше 0, то платник повинен заповнити рядок 21 декларації.

- Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, вказується в рядку 27 декларації.

- Якщо за результатами поточного звітного (податкового) періоду платником податку визначено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, сума визначеного від'ємного значення враховується у зменшення суми податкового боргу за попередні звітні (податкові) періоди з податку на додану вартість, у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону (відображається у рядку 22.1 податкової декларації), а решта зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 22.2 податкової декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 23.1 податкової декларації наступного звітного (податкового) періоду).

- Якщо в наступному звітному податковому періоді різниця між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, з урахуванням залишку такого від'ємного значення минулого звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, має від'ємне значення, то платником податку разом з податковою декларацією подається розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість). При цьому платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування на його рахунок у банку, подає Заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість).

- Не мають права на отримання бюджетного відшкодування і подання вказаного Розрахунку такі особи: особа, яка зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); особа, яка не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців.

- Бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

- Значення рядка 4 Розрахунку суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість) переноситься до рядка 25 податкової декларації за поточний звітний податковий період. Залежно від обраного платником напряму повернення суми бюджетного відшкодування (на рахунок цього платника у банку або у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів) така сума в повному розмірі вказується або в рядку 25.1, або в рядку 25.2 податкової декларації з податку на додану вартість. При цьому платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування на його рахунок у банку, подає Заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість).

- Залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 26 податкової декларації поточного звітного податкового періоду та переноситься до рядка 23.2 податкової декларації наступного звітного періоду).

Методика розрахунку податку на додану вартість

Як відомо, розмір непрямих податків безпосередньо не залежить від доходів платника, їх платить більше той, хто більше споживає. В Україні, як і багатьох інших країнах, справляється ПДВ, що накладається на частину вартості, включену в ціну товару на кожній стадії його просування до кінцевого споживача й залежить від реального внеску кожної стадії у вартість кінцевого продукту.

Теоретично існує три різних методи розрахунку ПДВ: прямий, адитивний і метод заліку (відшкодування). Перші два передбачають визначення ПДВ від попередньо встановленої величини доданої вартості або окремих її елементів.

При прямому методі сума ПДВ (ТПДВ) обчислюється за ставкою (SПДВ) від попередньо розрахованої величини доданої вартості:

ТПДВ = SПДВ Ч (P Ч Q - М),

де P Ч Q - обсяг продажів (договірна вартість товару); М - матеріальні витрати виробництва (придбання) товару.

Додана вартість, тобто оподатковувана база, визначається як різниця між вартістю товару P Ч Q й вартістю матеріальних витрат М, пов'язаних із його виробництвом (придбанням).Можливий інший варіант прямого розрахунку доданої вартості і, відповідно, нарахування ПДВ:

ТПДВ = SПДВ Ч (П + ФОП + А + Д).

У цьому випадку додана вартість як оподатковувана база визначається додаванням окремих її елементів: прибутку (П), фонду оплати праці( ФОП), амортизації (А) та деяких інших (Д), наприклад відсотків за кредит, сплачених податків.

При адитивному методі ПДВ обчислюється за окремими складовими доданої вартості, після чого розраховані величини підсумовуються.

У більшості країн, у тому числі в Україні, застосовується третій метод розрахунку ПДВ - метод заліку або відшкодування. Це модифікація прямого методу з деякими відмінностями у вирахуванні податку. Суть методу полягає в тому, що податкове зобов'язання з ПДВ SПДВ Ч (P Ч Q) зменшується (відшкодовується) на величину податкового кредиту SПДВ Ч М:

ТПДВ = SПДВ Ч (P Ч Q) - SПДВ Ч М.

7-9 дні

5. Оборотні кошти підприємства

Сутність, склад і структура оборотних коштів

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують їхній безперервний кругообіг. Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства.

У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.

Перша стадія кругообігу коштів являється підготовчою. Вона протікає в сфері обігу. Тут відбувається перетворення коштів у форму виробничих запасів.

Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва. На цій стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не повністю, а в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються витрати на заробітну плату і зв'язані з нею витрати, а також перенесена вартість основних фондів. Виробнича стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.

На третій стадії кругообігу продовжує авансуватися продукт праці (готова продукція) у тім же розмірі, що і на другій стадії. Лише після того, як товарна форма вартості зробленої продукції перетвориться в грошову, авансовані кошти відновлюються за рахунок частини виторгу, що надійшов, від реалізації продукції. Інша її сума складає грошові нагромадження, що використовуються відповідно до плану їхнього розподілу. Частина нагромаджень (прибутку), призначена на розширення оборотних коштів, приєднуються до них і здійснює разом з ними наступні цикли обороту. Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на третій стадії їхнього кругообігу, одночасно є і початковою стадією обороту коштів.

Під складом оборотних коштів розуміють сукупність елементів, що утворять оборотні кошти.

Розподіл оборотних коштів на оборотні виробничі фонди і фонди обігу обумовлюється особливостями їхнього використання і розподілу в сферах виробництва продукції і її реалізацій.

Оборотні виробничі фонди містять у собі:

- Предмети праці (сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини і т.п.);

- Засоби праці із малим терміном служби (малоцінні, швидкозносні предмети й інструменти);

- Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення (предмети праці, що вступили у виробничий процес: матеріали, деталі, вузли і вироби, що знаходяться в процесі обробки чи зборки, а також напівфабрикати власного виготовлення не закінчені повністю виробництвом).

- Витрати майбутніх періодів (нематеріальні елементи оборотних фондів, що включають витрати на підготовку й освоєння нової продукції які виробляються в даному періоді, але відносяться на продукцію майбутнього періоду; наприклад, витрати на конструювання і розробку технології нових видів виробів, на перестановку устаткування).

До фондів обігу відносяться :

- Кошти підприємства, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але не оплачені;

- Кошти, в розрахунках;

- Грошові кошти в касі і на рахунках.

Розмір оборотних коштів, зайнятих у виробництві, визначається в основному тривалістю виробничих циклів виготовлення виробів, рівнем розвитку техніки, досконалістю технології й організації праці. Сума засобів обігу залежить головним чином від умов реалізації продукції і рівня організації системи постачання і збуту продукції.

Співвідношення між окремими елементами оборотних коштів, виражене у відсотках, називається структурою оборотних коштів. Різниця в структурах оборотних коштів галузей промисловості обумовлюється багатьма факторами, зокрема, особливостями організації виробничого процесу, умовами постачання і збуту, місцезнаходженням постачальників і споживачів, структурою витрат на виробництво.

Джерела формування оборотних коштів

Оборотні кошти підприємств покликані забезпечувати безупинний їхній рух на всіх стадіях кругообігу для того, щоб задовольняти потреби виробництва в грошових і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків, підвищувати ефективність використання оборотних коштів. Усі джерела фінансування оборотних коштів підрозділяються на власні, позикові і залучені. Власні засоби відіграють головну роль в організації кругообігу фондів, тому що підприємства, що працюють на основі комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення, цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02. 96 p. Ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій». (див. додаток Б) Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви -- це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах. Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості. Призначення банківських кредитів -- фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.

Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товар в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Варто також виділити інші джерела формування оборотних коштів, до яких відносяться засоби підприємства, тимчасово не використовувані по цільовому призначенню (фонди, резерви й ін.).

Правильне співвідношення між власними, позиковими і залученими джерелами утворення оборотних коштів відіграє важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства.

Резерви і шляхи поліпшення використання оборотних коштів

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами. На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

- Впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

- Наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів;

- Широке використання прямих тривалих зв'язків;

- Розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

- Комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва :

- Прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація виробництва);

- Розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

- Удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструктивних матеріалів;

- Удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

- Збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу:

- Наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

- Удосконалювання системи розрахунків;

- Збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів;

- Ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

Якщо говорити про поліпшення використання оборотних коштів, не можна не сказати і про економічне значення економії оборотних фондів, що виражається в наступному:

- Зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує виробництву великі економічні вигоди. Воно, насамперед, дає можливість з даної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції і виступає тому як одна із серйозних передумов збільшення масштабів виробництва.

- Економія в споживанні матеріальних ресурсів сприяє поліпшенню використання виробничих потужностей і підвищенню суспільної продуктивності праці.

- Економія матеріальних ресурсів у величезній мірі сприяє зниженню собівартості промислової продукції. Істотно впливаючи на зниження собівартості продукції, економія матеріальних ресурсів надає позитивний вплив і на фінансовий стан підприємства.

- Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних фондів досить великі, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої і господарської діяльності підприємства.

Головний напрямок економії матеріальних ресурсів на кожному конкретному підприємстві - збільшення виходу кінцевої продукції з той самою кількості сировини і матеріалів - залежить від технічного оснащення виробництва, рівня майстерності працівників, рівня організації матеріально-технічного забезпечення, кількості норм витрати і запасів матеріальних ресурсів. Чимале значення має скорочення втрат у виробничому процесі, за рахунок якого можна досягти 15-20% всієї економії матеріальних ресурсів.

При управлінні оборотними коштами важливо також правильно вибрати метод оцінки матеріально-виробничих запасів, що у підсумку впливає на розмір прибутку підприємства.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.



10-13 дні

6. Основні засоби підприємства

Склад та структура основних засобів підприємства

Основні засоби - це вартісна форма існування засобів праці, які тривалий час, не змінюючи при цьому своєї натуральної форми, багаторазово беруть участь в процесі виробництва, поступово спрацьовуються і частинами (як амортизаційні відрахування) переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції. Основні засоби - це довгострокові активи, якими підприємство володіє тривалий час із метою продовження та здійснення своєї діяльності, а не для перепродажу.

Основні засоби у формі засобів виробництва функціонують як чинники праці доти, доки зберігають свою споживчу форму, в якій вони вступають в процес виробництва. Засоби праці утримує тривалий час у сфері виробництва їхня функція - за допомогою засобів праці протягом певного періоду виготовляється продукція. Інвестування капіталу в засоби праці тривалий час забезпечує отримання доходу. Основні засоби не обертаються у своїй споживні й формі, обертається тільки їхня вартість, і до того ж лише поступово, частинами. Вартість засобів праці, спожитих за період їх використання, має бути відшкодована шляхом віднесення її до складу вартості продукції, що виготовляється.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:

1. земельні ділянки;

2. будівлі, споруди та передавальні пристрої;

3. машини й устаткування;

5. транспортні засоби;

6. інструменти, прилади, інвентар;

7. інші основні засоби

Необхідність поділу основних засобів на групи зумовлена тим, що за своїм економічним змістом основні засоби однорідні, але водночас вони різні за виробничо-технічним призначенням і часом відтворення. Чим довговічніший засіб праці, тим повільніше він зношується, тим довше передає свою вартість продукції, яку виготовляє. До однієї класифікаційної групи з метою зручності нарахування амортизації відносять основні засоби, які мають однаковий строк та інтенсивність експлуатації.

Серед основних виробничих засобів виділяють активну і пасивну частини. До активної частини належать основні засоби, які безпосередньо діють на предмети праці (наприклад, устаткування, інструменти. Пристрої та прилади вимірювання тощо). Основні елементи активної частини визначають величину виробничої потужності підприємства, технічний рівень виробництва та продуктивності праці.

До пасивної частини належать основні засоби, які створюють умови для здійснення процесу виробництва і забезпечують його нормальне функціонування (наприклад, будівлі і споруди). Як правило, строк експлуатації об'єктів активної частини основних засобів коротший за відповідний показник за об'єктами пасивної частини. Тому, за інших рівних умов, інвестуючи капітал переважно в пасивну частину основних засобів, підприємець не очікує на швидке його відшкодування. З цієї причини для ведення бізнесу застосовуються орендовані будівлі та приміщення, що не передбачає відволікання з обороту значних коштів і заморожування їх на тривалий строк. У цьому разі у складі основних засобів переважає активна частина.

З метою наочного зображення сукупності основних засобів підприємства і зручності аналізу їх складу застосовується категорія структури. Структура основних засобів - це співвідношення між вартістю окремих груп основних засобів та їх загальною вартістю, виражене у відсотках.

Категорія структури характеризує внутрішню будову і зв'язок складових певної сукупності величин (наприклад, основних засобів, доходів, витрат) і застосовується в економіці для відображення і здійснення економічного аналізу цієї сукупності. Структура основних засобів визначає темпи повернення основного капіталу, інвестованого в підприємство. Чим більша частка пасивних елементів основних засобів у її складі, тим на довший строк повернення основного капіталу має розраховувати підприємець. Особливості структури основних засобів зумовлені специфікою галузі економіки, до якої належить підприємство, метою підприємницької діяльності, характером процесу відтворення основних засобів, методикою їх оцінки тощо.

Для цілей податкового обліку з метою нарахування податкової амортизації основні засоби поділяють на виробничі і невиробничі. Останні в податковому обліку не амортизуються. Згідно з податковим законодавством основні виробничі засоби - це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується в зв'язку з фізичним або моральним зносом. Невиробничі основні засоби - капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності підприємства. Серед невиробничих можуть бути основні засоби об'єктів охорони здоров'я, культури, освіти та інші, які перебувають на балансі підприємства.

У податковому обліку основні засоби класифікуються за групами, поданими нижче:

1. Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

2. Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні й електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.

3. Будь-які інші основні засоби які не увійшли до гру 1,2 і 4 (у тому числі технологічне устаткування).

4. Електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їхнє програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних предметів.

Облік балансової вартості основних засобів групи, які підпадають під визначення групи 1, здійснюється за кожним окремим об'єктом та в цілому за групою. Облік балансової вартості основних засобів 2,3,4 груп здійснюється за сукупною балансовою вартістю відповідної групи.

Показники стану та ефективності використання основних засобів

Основні засоби - це ресурс підприємства, і завдання менеджерів досягти найбільшої ефективності його використання. На шляху вирішення цієї проблеми вони мають здійснити такі заходи:

- оцінити ефективність використання основних засобів у звітному періоді;

- провести фінансовий аналіз показників ефективності звітного періоду з попередніми та з аналогічними показниками споріднених підприємств або середнім з галузі чи виду економічної діяльності;

- виявити проблемні питання, резерви підвищення ефективності використання основних засобів;

- розробити систему заходів щодо підвищення ефективності використання основних засобів.

Для того, щоб з'ясувати наскільки ефективно використовують основні засоби, застосовують систему показників.

Показники першого рівня - узагальнюючі показники - дають оцінку ефективності використання всієї сукупності основних засобів. Це зокрема такі:

- віддача основних засобів (фондовіддача), що обчислюється за формулою:

де ВП - річний обсяг виробленої продукції у вартісних одиницях; - середньорічна вартість основних засобів, що розраховується за формулою

де t₁ - кількість повних місяців з моменту введення основних засобів до кінця року; t₂ - кількість повних місяців з моменту вибуття основних засобів до кінця року.

Показник віддачі характеризує кількість виробленої продукції з 1 грн., вкладеної в основні засоби. Динаміка цього показника свідчить про зміни ефективності використання основних засобів;

- рентабельність основних засобів:

де П - річний прибуток підприємства.

Рентабельність основних засобів вказує на частку прибутку підприємства, отриманого за рік, від вартості основних засобів. Рівень рентабельності основних засобів можна порівняти з аналогічним показником попередніх періодів та із середньо ринковою процентною ставкою фінансового ринку;

- коефіцієнт використання виробничої потужності:



де Q- річний обсяг продукції в натуральних одиницях; M - середньорічна потужність підприємства.

Коефіцієнт використання виробничої потужності характеризує ступінь завантаження виробничих потужностей підприємства, ефективність використання активної частини основних засобів і має наближатись до 1 або 100%.

Оскільки величина виробничої потужності підприємства є характеристикою споживної вартості його основних засобів, за допомогою цього показника можна опосередковано оцінити ефективність їх використання.

Показники другого рівня характеризують ефективність використання основних засобів окремих виробничих підрозділів підприємства або окремих видів устаткування:

- коефіцієнт змінності роботи устаткування (К_зм):

де - сума машинозмін, відпрацьована за добу всім устаткуванням;

N - загальна кількість устаткування;

- коефіцієнт екстенсивного використання устаткування (К_екст) (характеризує ефективність використання робочого часу устаткування):

де Т_ф - фактичний час використання устаткування за добу; Т_пл - плановий добовий фонд роботи устаткування;

- коефіцієнт інтенсивного використання устаткування (К_інт) (вказує на ефективність використання добової годинної потужності устаткування):

де q - кількість виробленої продукції за годину;

p - годинна потужність устаткування;

- інтегральний коефіцієнт використання устаткування (К_інтегр) (характеризує ефективність використання устаткування за добу:

К_інтегр= К_інт К_екст.

Показники третього рівня (допоміжні показники, які можуть застосовуватися при аналізі ефективності використання основних засобів підприємства):

- фондомісткість продукції (Ф_м):

Фондомісткість характеризує вартість основних засобів, необхідну для випуску продукції на суму 1 грн.;

- озброєність праці основними засобами (фондоозброєність) (Ф_озбр):

де Ч_пвп- середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства.

Показник «озброєність праці основними засобами» вказує на вартість основних засобів, що припадає на одну особу промислово - виробничого персоналу на підприємстві.

Порядок нарахування амортизації основних засобів

Використання основних засобів дозволяє підприємству отримувати економічні вигоди протягом тривалого періоду. Внаслідок функціонування у виробничому процесі, а тому і зношування, частина вартості основних засобів переноситься на продукт, а інша лишається фіксованою в засобах праці й, отже, лишається в процесі виробництва. Фіксована таким чином вартість постійно зменшується до того часу, поки засіб праці не відслужить певного строку.

За економічним змістом сума нарахованої амортизації повинна відображати вартість основних засобів, яка була використана (або спожита) за період їх експлуатації. Розподіл купівельної вартості активу здійснюється таким чином, щоб погодити витрати, які було здійснено при його придбанні, з доходами, які буде отримано завдяки його використанню в кожному періоді.

З економічного погляду амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних засобів на вартість виробленої продукції. Чим повільніше відбувається цей процес, тим більша різниця між основними засобами, застосованими в процесі виробництва, і основними засобами, споживаними в процесі виробництва. Коли ця різниця зникає, це означає, що засіб праці віджив свій вік і разом зі своєю споживною вартістю втратив свою вартість.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за тим, в якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Не здійснюється нарахування амортизації в бухгалтерському обліку під час реконструкції, модернізації, добудови чи консервації основних засобів.

Амортизаційні відрахування (за бухгалтерським обліком) - це частина вартості основних засобів, яка щорічно (щомісячно, щоквартально) переноситься на вартість виготовленої продукції (включається до витратної частини доходу).

Згідно з податковим обліком амортизація - поступове перенесення витрат на придбання, виготовлення або поліпшення основних засобів, на зменшення скоригованого доходу підприємства в межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених податковим законодавством. Сутність податкових амортизаційних відрахувань полягає в тому, що вони є частиною валового доходу підприємства, яка не підлягає оподаткуванню податком на прибуток. Дозвіл держави на звільнення від оподаткування частини валового доходу у вигляді амортизаційних відрахувань має за мету надати можливість суб'єктам підприємницької діяльності відшкодувати витрати на придбання основних виробничих засобів протягом строку їх експлуатації. Окрім вартості земельних ділянок не амортизуються в податковому обліку витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію, або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Амортизаційні відрахування (за податковим обліком) - це частина вартості основних засобів, на яку держава дозволяє щоквартально (щомісячно) зменшувати об'єкт оподаткування .

На практиці неможливо точно обчислити об'єктивну (реальну) суму амортизаційних відрахувань, яка б відповідала реальному зносу основних засобів. Не існує методів, які дозволяють точно визначити, яка частка об'єкта основних засобів була «спожита» протягом певного періоду. Проте формуючи амортизаційну політику підприємства, його менеджери мають прагнути до підбору амортизаційних систем, застосування яких дозволить максимально наблизити суми нарахованої амортизації до реального зносу основних засобів.

Для цілей податкового обліку має застосовуватися лише встановлена державою система податкової амортизації.

Для того, щоб обчислити суму амортизаційних відрахувань, необхідно знати такі величини, як фактична купівельна вартість об'єкта основних засобів, визначена ліквідаційна вартість цього активу, визначений строк корисного використання активу та обрати систему (метод) амортизації.

Не існує чітких рекомендацій щодо вибору того, чи іншого методу нарахування амортизації, який був би кращим за інші у конкретній ситуації.