1

10

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ НЕМЕТЕРIАЛЬНИХ АКТИВIВ, IХ КЛАСИФIКАЦIЯ ТА ОЦIНКА

1.1. Нематерiальнi ресурси, їх види та класифiкацiя

1.2. Склад та оцінка нематеріальних активів

РОЗДІЛ 2 Теоретико-практичні засади інтелектуально інноваційної діяльності в Україні

2.1. ТЕОРЕТИКО-СУТТЄВА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

2.2. Інтелектуальні ресурси в економічному зростанні: шляхи поліпшення їх використання

РОЗДІЛ 3 ВИКОРИСТАННЯ I ЗАХИСТ IНТЕЛЕКТУАЛЬНОI ЛАСНОСТI

3.1 Проблема використання та захисту інтелектуальної власності в Україні

3.2. Проблема взаємовiдносин iноземних держав та України по питанням iнтелектуальної власностi

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Визначальною рисою сучасного періоду розвитку всіх без винятку розвинених країн є зростання в суспільному виробництві ролі науково технічних знань та інших результатів творчої діяльності людини. Використання інтелектуальних ресурсів веде до суттєвих змін у характері функціонування підприємств та організацій.

Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури. У науковій термінології цей термін використовується з 50-х років XX ст.

Розуміння суті інтелектуальної власності, умов її виникнення і перетворення в нематеріальні активи відкриває нові можливості в реалізації творчого потенціалу підприємств, його економічного стимулювання.

Як свідчить світовий досвід, саме підприємство є потужним рушієм, спроможним істотно прискорити реформування вітчизняної економіки на ринкових засадах, на базі цього забезпечити належне зростання виробництва й добробуту населення. Зростання ефективного підприємства як сучасної форми господарювання неодмінно потребує підготовки висококваліфікованих підприємців (керівників, спеціалістів, менеджерів) здатних реалізувати у своїй діяльності вимоги ринкових відносин.

З розвитком ринкових відносин в складі майна підприємств з'явився новий вид активів, відмінною рисою яких є відсутність речової форми - нематеріальні активи.

В сучасних умовах формування повної інформації про стан активів підприємства практично неможливе без інформації про нематеріальні активи. Необхідною умовою функціонування підприємства в умовах ринкової економіки є ефективне використання його нематеріальних ресурсів. Нематеріальні ресурси здатні відігравати суттєву роль у підвищенні конкурентоспроможності підприємств шляхом удосконалення можливостей щодо пропозиції та просування своїх товарів або послуг.

З багатьох складових підприємства велике значення мають нематеріальні активи, адже вони забезпечують взаємозв'язок багатьох ланок технологічного циклу та забезпечують можливість прогресивного розвитку підприємства в цілому.

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ОЦІНКА

1.1 Нематеріальні ресурси, їх види та класифікація

Необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства в умовах ринковій економіці є ефективне використання його власних так званих нематеріальних ресурсів.

Нематеріальні ресурси - це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання. До них відносяться об'єкти промислової та інтелектуальної власності, а також інші ресурси нематеріального походження.

Інтелектуальна власність являє собою юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інші права на продукти інтелектуальної власності(див.Додаток.А), зокрема, застосовується для:

- -визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності );

- позначення залежності таких результатів творчої праці відповідним суб'єктам творчої діяльності ;

- закріплення за цими суб'єктами немайнових і майнових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

Поняття «інтелектуальна власність» включає в себе три основні елементи, що становлять певну діалектичну єдність, а саме: інтелектуальний продукт або про­дукт розумової, інтелектуальної праці, інтелектуальна власність і нематеріальний актив, кожному з яких можна дати своє визначення:

- продукт розумової, інтелектуальної праці-- продукт творчих зусиль, що має смислове значення для певного, інтелектуально підготовленого кола осіб;

- інтелектуальна власність -- сукупність прав на інтелектуальний продукт;

- нематеріальний актив -- об'єкт інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також аналогічні права, визнані в установленому законодавством порядку об'єктом права платника податків.

У складі об'єктів інтелектуальної власності виокремлюють:

- Об'єкти промислової власності

- Об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами

- Інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності

Промислова власність є поняття, яке застосовується для позначення виключно права на використання певних нематеріальних ресурсів. Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності до об'єктів цієї власності належать: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки та знаки обслуговування.

Об'єкти промислової власності:

Серед об'єктів промислової власності центральне місце належить винаходам.

Винаходом називається позначене істотною новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі господарства, яке дає позитивний ефект.

Технічне рішення, яке може бути визначене винаходом, повинно мати певну технічну ознаку; істотну новизну рішення; позитивний або інший ефект. Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об'єктом винаходу:

- пристрій - механізм, машина, які характеризуються наявністю конструктивних елементів та зв'язків між ними, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено.

- речовина - індивідуальні хімічні сполуки, композиції, продукти ядерного перетворення.

- штам мікроорганізмів - спадково однорідні культури бактерій і т.п.

Для визначення патентоспроможності винаходу в Україні використовуються такі критерії:

- новизна винаходу. Винахід визначається новим, якщо він не є частиною рівня техніки, тобто коли з-поміж відомостей, які стали загальнодоступними в світі до дня подачі заявки на винахід, не виявлено засобу з ознаками, ідентичними всім ознакам формули даного винаходу;

- наявність винахідницького рівня. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не випливає сам собою з рівня техніки, тобто коли досі не було виявлено рішень, які мають ознаки, що збігаються з головними ознаками даного винаходу;

- промислова придатність винаходу. Винахід визначається промислово придатним, якщо його можна використати в промисловості або в іншій сфері діяльності. При цьому безпосередня утилітарна корисність винаходу не є обов'язковою умовою винахід не обов'язково має бути використаним.[8.130]

Промисловим зразком називається нове, придатне до здійснення промисловим способом художнє вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних та естетичних властивостей.

Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (малюнок) або комбінованим. Художнє вирішення конкретної форми виробу визнається промисловим зразком і забезпечується правовою охороною за умов його новизни, оригінальності та придатності до промислового виготовлення.

Промисловий зразок є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак невідома в даній або іншій країні до дати фіксації його пріоритету. Оригінальним він вважається тоді, коли його суттєві ознаки є своєрідними. Придатність до промислового виготовлення означає, що промисловий зразок може бути відтворений у виробництві промисловими засобами.

Деякі вироби не підлягають охороні як промислові зразки. Це галантерейні, швейні, трикотажні вироби, тканини ( крім декоративних), взуття та головні убори.

Корисна модель - результат творчої діяльності людини, об'єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової властивості тим, що предметом технічного вирішення тут є тільки конструкція вибору, його форма. Тобто для реєстрації корисної моделі достатньо будь-яких змін, навіть у просторовому компонуванні виробу. По суті корисна модель займає ніби проміжне становище між винаходом та раціоналізаторською пропозицією.

Товарними знаками вважається оригінальні позначки ( ім'я, термін, малюнок або її сполучення), які мають правовий захист та призначені для виділення даного товару серед інших подібних товарів (див. ДодатокВ). Елементи товарного знаку можуть бути:

словесними;

зображальними;

об'ємними;

з використання інших позначень або їх комбінації.

Основні вимоги до товарних знаків:

їхня новизна;

оригінальність;

охоронопридатність.

Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслуговування. Окремо виділяють також поняття колективного товарного знаку. Колективним є товарний знак спілки, асоціації або іншого добровільного об'єднання. Колективним товарним знаком позначаються товари. Що виробляються та реалізуються об'єднанням підприємств і мають спільні характеристики.

Фірмове найменування - стале позначення підприємства або особи, від імені якої здійснюється виробнича діяльність. На відміну від товарних знаків, фірмове найменування вказує на підприємство як таке та характеризує репутацію і становище підприємства в цілому.

Об'єкти, що охороняються авторським правом та суміжними правами. До об'єктів, що охороняються авторським правом, належать як оприлюднені, так і не оприлюднені твори в галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від їхнього призначення, жанру, котрі існують у таких об'єктивних формах:

письмовій;

усній;

образотворчій;

об'ємно-просторовій;

в інших формах.

Авторське право не поширюється на:

офіційні документи;

державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки);

твори народної творчості;

повідомлення про новини дня, поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові;

твори, термін дії авторського права на які закінчився.

Комп'ютерна програма - об'єктивна форма подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечен-ня функціонування електронних обчислювальних машин. Це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь - якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Поняття “комп'ютерна програма” охоплює операційні системи і прикладні програми, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми.

Базою даних називається сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих у формі, яку читає машина.

Бази даних охороняються незалежно від того, чи є відомості, які вони містять, об'єктами авторського права. Але авторське право на базу даних визнається тоді, коли кожний із творів, включених до складу цієї бази даних, є об'єктом авторського права.

Топологією інтегральної мікросхеми називається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.

Суміжні права -- це права, які примикають (прилягають) до авторського права, є похідними від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:

права виконавців;

права виробників фонограм;

права організацій мовлення.

I снують також iнші нематеріальні ресурси. З поміж цих ресурсів виокремлюють перш за все ноу-хау, під якими прийнято розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід науково - технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані у наукових дослідженнях та розробках, при виготовленні, реалізації та експлуатації конкурентноздатної продукції[4.126].

Ноу-хау є власністю підприємства. Тому законодавством передбачається сурова відповідальність (аж до кримінальної) за розголошення суті ноу-хау. Передача, обмін, розповсюдження ноу-хау здійснюється на комерційній основі шляхом укладення ліцензійних договорів.

Раціоналізаторська пропозиція - це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства до якого воно подане.

За своєю суттю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, являють собою технічне рішення, але відрізняються від них ступенем новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, так мовити, “місцеву” новизну, тобто вона повинна бути новою відносно техніки і технології, яка використовується на даному підприємстві.

За своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції не патентоспроможні. Всі питання щодо правил використання раціоналізаторських пропозицій та винагород вирішуються адміністрацією підприємства.

Комерційна таємниця - відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, які не державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди підприємству.

Для характеристики невідчутного на дотик основного капіталу фірми використовують спеціальний термін - гудвіл. Він формується під впливом декількох чинників, найважливішим серед яких є імідж, досвід ділових зв'язків, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо.

Гудвіл - нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується у визначенні валових витрат платника податку. Гудвіл по суті віддзеркалює відмінність між налагодженим, процвітаючим бізнесом та бізнесом, якому ще належить встановитися [11.89].

1.2 Склад та оцінка нематеріальних активів

Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством. Нові знання як результат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб'єкт господарювання, а й решта . Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань безкоштовно . За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є нематеріальними активами.

Нематеріальні активи - це права на використання об'єктів промислової та інтелектуальної власності або на обмежені ресурси, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Відмітними ознаками нематеріальних активів є:

1) відсутність матеріальної основи і при цьому володіння такою цінною якістю, як здатність давати дохід їх власнику, виходячи з довгострокових прав і переваг, які вони приносять йому так довго, як це можливо;

2) відсутність наміру продажу нематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприємства;

3) тривалість експлуатації, що дає змогу враховувати їх у складі довгострокових інвестицій як поза оборотні активи і через обраний варіант облікової політики вста­новлювати більш доцільний термін погашення їх первинної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (ділова репутація, товарні знаки тощо);

4) відсутність корисних відходів;

5) багатоцільовий характер експлуатації, що дає змогу використовувати об'єкт нарізних ділянках діяльності підприємства (при виробництві окремих видів про­дукції, виконанні робіт або наданні виробничих послуг, у сфері управління);

6) підвищений ступінь ризику в прагненні одержати дохід від застосування подібних активів, а звідси відсутність у користувача прагнення перепродати нема­теріальні активи в нормальних умовах користування ними;

7) неможливість виділення із загальної маси майна підприємства або відособлення в самостійний вид майна внаслідок його нематеріальної основи.

Відмічені особливості характеризують нематеріальні активи як узагальнене поняття результатів творчої діяльності і засобів індивідуалізації юридичної особи, що не володіють фізичною основою і реалізуються у формі прав, які приносять їх власнику дохід, розмір якого залежить від обсягу цих прав [8,132].

Види та характеристики нематеріальних активів.

До нематеріальних активів _ об'єктів права інтелектуальної власності, належать:

1. Право власності на винахід. Право власності на винахід засвідчується патентом. Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини); спосіб.

2. Право власності на корисну модель. Право власності на корисну модель засвідчується патентом. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

3. Право власності на промисловий зразок. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

4. Право власності на знаки для товарів і послуг. Право власності на знаки для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом. Об'єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

5. Право власності на сорт рослин. Право власності на сорт засвідчується патентом. Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне право на його використання. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України.

6. Право власності на фірмове найменування. Юридична особа має своє найменування. Право і обов'язки господарських організацій, пов'язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, що визначаються діючим законодавством.

7. Право власності на програми для ЕОМ. Право на публікування, відтворювання, розповсюдження та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату.

8. Право власності на базу даних. Право на публікування, відтворювання, розповсюджування та інші дії по введенню у господарський обіг сукупності даних (статей, розрахунків, тощо), які систематизовані для пошуку і обробки за допомогою ЕОМ.

9. Право власності на науково-технічну інформацію. Об'єктом науково-технічної інформації можуть бути: результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту.

Патентом називається виданий патентним відомством документ, що надає особі або організації виключне право на використання зазначеного в патенті технічного вирішення.

Патент видається строком на п'ятнадцять років, рахуючи з дня подачі заявки. З того ж дня охороняються права заявника. Патент забезпечує його власнику:

виключне право використовувати винахід на свій розсуд;

право забороняти третім особам використовувати винахід без дозволу власника;

можливість передавати на підставі договору право власності на свій винахід;

право подати до патентного відомства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу.

Дію патенту може бути припинено достроково у випадках, зазначених у законодавстві.

“Ноу-хау”, раціоналізаторська пропозиція, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їхнього захисту визначається підприємством.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг видається свідоцтво.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику: виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право:

1) для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, літератури, мистецтва, на комп'ютерні програми та бази даних може використовувати знак охорони авторського права, який уміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування ) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Сповіщення про право на топологію інтегральної мікросхеми складається з літери Т у колі, дати початку терміну дії виключного права на використання цієї топології та інформації, яка дає змогу ідентифікувати право власника топології;

2) для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які торкаються права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива через їх використання самим власником та через передачу права користування ними іншій особі. Передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди. Ліцензія - дозвіл на використання технічного досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Ліцензійна угода - це договір, згідно з яким власник винаходу передає іншій стороні ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, товарні знаки та інше.

Добровільна ліцензія - ліцензіар передає дозвіл використати об'єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентовано обов'язки сторін.

Примусова ліцензія видається на підставі рішення державного органу проти волі патентовласника.

Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати ліцензійні угоди з іншими особами.

Виключна ліцензія передбачає передачу ліцензіатові право виключного користування об'єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням.

Повна ліцензія - перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту, при цьому ліцензіар позбавляється права користування об'єктом ліцензії протягом терміну, який передбачається договором[5.57].

За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду:

одиничні відрахування (роялті), які встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу і т.п.

одноразова винагорода (пашуальна виплата) - фактична ціна ліцензії.

У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов'язані з оцінкою вартості нематеріальних активів. Названа оцінка, зокрема, необхідна за таких обставин:

приватизація або відчуження нематеріальних активів державою; включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;

визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;

оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;

здійснення фінансової звітності підприємств;

оцінка застави під отримуваний кредит;

визначення збитків від порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності;

організація франчайзингу тощо.

Специфіку нематеріальних активів як не уречевленої частини майна підприємства відображують особливості їхньої оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлено: різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним; різними способами їхньої появи на підприємстві; різними формами їхнього практичного використання на підприємстві; імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна . Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:

обстеження нематеріальних активів;

правова експертиза;

з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

формування інформаційної бази для проведення оцінки;

розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

підготовка звіту про оцінку.

За визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів у цілому, так само, як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, відповідно до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохідний), ринковий(див.Додаток.Б). У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити кілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів.

Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.

Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:

виявляються всі фактичні витрати, пов'язані зі створенням, придбанням або запровадженням об'єкта інтелектуальної власності;

витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;

визначається нарахована величина амортизації об'єкта інтелектуальної власності;

вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.

Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживної вартості [8.136]

Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньо галузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.

Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.

Нематеріальні активи підприємства також підлягають амортизації. Норму амортизаційних відрахувань установлює підприємство залежно від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Стосовно нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити період використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10%.

РОЗДІЛ 2 Теоретико-практичні засади інтелектуально інноваційної діяльності в УкраїНІ

2.1 Теоретико-суттєва характеристика інтелектуально інноваційної діяльності підприємств

Світовий досвід вказує на ефективність інноваційного способу розвитку на основі використання інтелектуальної власності. Ключовим моментом у цьому процесі є «новації, які базуються на ефективному використанні людського та інтелектуального потенціалу. Зростання ролі та значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку суспільства спричиняє необхідність належного ефективного правового та економічного її забезпечення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 року № 40-І\/ інновації - це новостворені (засновані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технологи, продукти або послуги, а також організаційно-технічні рішенні виробничого, адміністративного, комерційного та іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери, а інноваційна діяльність - це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, що зумовлює випуск на ринок нових конкурентноспроможних товарів і послуг.

Головною ознакою інноваційної діяльності виступає забезпечення руху інтелектуального капіталу з метою одержання прибутку.

1

10

Рис. 2.1 Інтелектуальна інноваційна діяльність

В основу інтелектуальної інноваційної діяльності покладено інноваційний процес, який є послідовністю дій із створення ідеї можливих нововведень, маркетингу інновацій, виробництва, продажу і поширення цих нововведень, оцінки ефективності інновацій

Інноваційний процес спрямовується на здобуття кінцевого результату - інноваційного продукту та інноваційної продукції. Основою цього процесу є трансформація інтелектуальної власності у кінцевий продукт інноваційної діяльності, яку можна здійснити тільки в інноваційному процесі (рис. 2.1).



Рис. 2.2 Структуризація інноваційного процесу

Трансформація інтелектуальної власності - це інноваційний процес, який здійснюється для досягнення результату інтелектуальної інноваційної діяльності і не може не враховувати складові, до яких належать: етапи інноваційного проектування, етапи інвестиційної підтримки.

Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт передбачає структуризацію інноваційного процесу, деякої традиційно належать: генерування нової ідеї - експериментальна реалізація нової ідеї - освоєння у виробництві - масовий випуск - споживання.

Початковою і кінцевою стадіями інтелектуальної інноваційної діяльності виступають формування інтелектуального капіталу та комерціалізація.

Інтелектуальний капітал - це збірне поняття, яке об'єднує об'єкти інтелектуальної власності; майнові права на них; знання, вміння, навички людини та системи, створені нею, які при включенні до господарського обороту приносять додаткову вартість. Основним особливостями інтелектуального капіталу та його відмінності від матеріальних ресурсів, є зокрема, він:

– у міру використання не зникає, а зберігається і навіть збільшується, що свідчить про його невичерпність;

– у поєднанні з іншими ресурсами (працею, технікою, енергією, сировиною)проявляє себе як визначальна рушійна сила;

– є формою безпосереднього включення науки до складу продуктивних сил, у результаті чого в постіндустріальному суспільстві наука виступає опосередкованою продуктивною силою;

– створює матеріальне виробництво, зменшуючи вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва і товарах;

У структурі інтелектуальної інноваційної діяльності підприємств (Додаток А) інтелектуальний капітал з економічної точки зору слід розуміти як вартість (авансовану вартість), яка в натуральному вимірі виступає як інтелектуальний потенціал (ресурс).

Інтелектуальний потенціал (ресурс) складається з людських ресурсів (інтелектуальна сила) та інтелектуальних (інтелектуальний продукт) ресурсів. Таке визначення складових інтелектуального капіталу в процесі інтелектуальної інноваційної діяльності розкриває економічну природу господарського механізму інноваційної діяльності підприємств, спрямованого на досягнення відповідного економічного прориву у фінансово-господарській діяльності, який забезпечує відповідні переваги над іншими підприємствами, що не використовують інтелектуальну інноваційну діяльність.

У чистому вигляді інтелектуальний капітал - це створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (суб'єктом господарювання) з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вартості). Інтелектуальний продукт у натуральному вимірі - результат розумової, інтелектуальної праці, інтелектуальної інноваційної діяльності підприємства. Це продукт творчих зусиль, що має змістове значення для певного інтелектуально підготовленого кола осіб, втілений на матеріальному носії.

Саме інтелектуальний продукт, втілений на матеріальному носії, здобуває право інтелектуальної власності, тобто права володіння, користування і розпорядження результатом інтелектуальної творчої діяльності. Об'єктом права інтелектуальної власності може бути будь-який результат інтелектуальної творчої діяльності, який, за певних умов, може відповідати законодавчо визнаним умовам охороноздатності, що створює законодавчі передумови для запобігання несанкціонованому використанню інтелектуального продукту іншими особами.

Вартість інтелектуального продукту в загальному вигляді-це затрати суспільно необхідної праці , і на кожному рівні науково-технічного прогресу, інноваційного прориву вони матимуть відповідний розмір. У процесі створення інтелектуального продукту використовуються людські ресурси, які в процесі руху інтелектуального капіталу розглядаються як інтелектуальна силa. У сфері інтелектуальної інноваційної діяльності підприємств робоча сила, що базується на творчості працівника, прирівнюється до інтелектуальної сили, яка набуває споживчих якостей.

Інтелектуальна сила -це основний елемент в інтелектуальній інноваційній діяльності, спрямований на створення інтелектуального продукту. Основна структура формування інтелектуального капіталу: а) людський, структурний (організаційний), споживчий; б) людський капітал та інтелектуальні ресурси; в) ринкові активи, людські активи, інтелектуальна власність, інфраструктурні активи. Загальним для всіх класифікацій є людський капітал (ресурс, актив) ¹². При цьому слід зазначити, що ресурсна складова інтелектуального капіталу характеризує тільки інтелектуальний потенціал підприємства і ще не гарантує одержання додаткової вартості, яка створюється при здійсненні руху інтелектуального капіталу в інтелектуальній інноваційній діяльності підприємств або використанні його у виробничій системі.

З теоретичної точки зору, інтелектуальний потенціал та інтелектуальний капітал мають відповідні відмінності. Так, інтелектуальний капітал означає засіб досягнення мети, а інтелектуальний потенціал - можливості її досягнення. Інтелектуальний потенціал підприємства, на думку О. Кендюхова, - це можливості, які надані інтелектуальними ресурсами сьогодні та в майбутньому і можуть бути використані для вирішення якогось завдання або для досягнення певної мети. Це зовсім не означає, що такі можливості будуть коли-небудь реалізовані. Базова ж функція інтелектуального капіталу - створення нової вартості .

Завершальною стадією інтелектуальної інноваційної діяльності є процес комерціалізації який виникає при використанні інтелектуальної власності на умовах укладання договорів про передання права власності або на ліцензійній основі. При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві, додаткова вартість складається з двох частин: з частини додаткової вартості, яка входить до складу інтелектуального капіталу, одержаного в чистому вигляді, і з решти додаткової вартості, яка одержана при реалізації продукції з використанням вже оновлених або вдосконалених засобів і предметів праці, найманої робочої сили (інтелектуальної сили), що є основою подальшого їх реінвестування.

Таким чином виробнича система нового покоління створюється під впливом інтелектуальної інноваційної діяльності, яка одночасно є її складовою, оскільки відтворює рух інтелектуального капіталу, який органічно пов'язаний з процесом трансформації інтелектуальної власності в інноваційний продукт, забезпечення його обороноздатності та ефективної комерціалізації.

2.2 Інтелектуальні ресурси в економічному зростанні: шляхи поліпшення їх використання

Історичний досвід показує, що всі війни - це боротьба за встановлення контролю над ресурсами (сировинними, територіальними, інформаційними, людськими, інтелектуальними тощо). Нині людство є свідком нового етапу глобальної еволюції світової цивілізації - переходу до постіндустріального суспільства, основною ознакою якого є:

- інтелектуалізація використовуваних технологій, що забезпечує різке підвищення продуктивності праці;

- зростання наукомісткості продукції;

- суттєве підвищення значення діяльності, пов'язаної з виробництвом, збереженням і передачею знань;

- глобалізація світової економіки і жорстка конкуренція, що зумовлює скорочення життєвого циклу продукції та активне впровадження інтелектуальних ресурсів, які, у свою чергу, виступають важливим чинником забезпечення конкурентоспроможності економіки.

Тобто нині на перше місце виходять інтелектуальні ресурси. На жаль, за останні 15 років вони зазнали певної руйнації. Має місце втрата кадрового потенціалу, в тому числі обслуговуючого, що відкинуло нашу науку далеко назад; високого статусу професора і вченого (сьогодні його не можна порівняти з подібним статусом у будь-якій європейській державі); якісних параметрів роботи ВНЗ. Уже багато підприємств ма-ють великий сумнів щодо кваліфікації підготовлюваних спеціалістів. Разом з тим Україна ще й сьогодні характеризується високо розвинутим інтелектуальним потенціалом. потужність інтелектуального потенціалу України ста-новить 137-138 млрд. дол. А за відносною кількістю осіб з вищою освітою вона входить до першої десятки розвинутих країн світу.

Ефективне використання цього потенціалу вже у найближче десятиріччя могло б забе країн-лідерів за соціально-економічним розвитком. Проте він практично не трансформується у виробництво. Ще не зупинено погіршення якості трудового потенціалу. Частина висококваліфікованих фахівців, зокрема науковців, виїжджає до країн з кращими для наукової діяльності умовами. Найпривабливішими для них є такі країни, як Росія, США, Німеччина. На ці країни припадає 65% загальної чисельності тих, хто виїхав за кордон. Майже кожен сьомий з них працював у галузі фізико-математичних наук, кожен п'ятий - технічних чи біологічних.

Однією з причин виїзду є нестабільність роботи наукових установ. У 2003 р. в умовах вимушеної неповної зайнятості перебували понад 26,8 тис. працівників наукової сфери, або 15,4% їх загальної чисельності. Плинність наукових кадрів зумовлює також низький рівень оплати праці. Тож не дивне, що в наших ВНЗ професорсько-викладацький склад- це люди перед- і пенсійного віку, тоді як, скажімо, у США-сорока- і сорокап'ятирічні. Має місце й нераціональне використання інтелектуального потенціалу. Надзвичайно стрімко зростає кількість студентів. Нині в Україні на 10 тис. населення налічується 545 студентів, у тому числі III-IV рівнів акредитації - 429 (для порівняння зазначимо, що в 1990 р. остання цифра становила 176 чол.). Разом з тим підготовка фахівців з вищою освітою (III-IV рівнів акредитації) не узгоджується з підготовкою кадрів у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, а також з підготовкою працівників масових професій, як це робиться в усіх країнах світу. Тобто сьогодні у ВНЗ відбувається стихійний процес, що веде до значних втрат ресурсів.

Тому для України проблема формування та раціонального використання інте-лектуальних ресурсів є, на наш погляд, однією з найгостріших.

Інтелектуальні ресурси розширюють три факторну модель економічного розвитку "земля-праця-капітал", перетворюючи робочу силу в працю, землю і надра - в умови виробництва, а заощадження - в інновації. Лауреат Нобелівської премії Дж. Стігліц зазначає, що в Росії, наприклад, намагалися скоротити шлях до капіталізму, створюючи ринкову економіку без фундаментальних інститутів, а інститути - без фундаментальної інфраструктури. Вважаємо, що такий підхід притаманний і для України. Останнім часом в Україні з'явилося 202 недержавних ВНЗ, а основні фонди не тільки не покращились, а ще й погіршились. Тому в нашій державі потрібно формувати інноваційну систему нового типу, яка, у свою чергу, потребуватиме нового підходу і до розвитку галузей, які сприяють збільшенню інтелектуальних ресурсів. Нині ні освіта, ні наука не здатні адекватно відреагувати на потреби економіки, адже вони самі перебувають у кризовому стані. Україні потрібна своя власна "Силіконова долина", де було б забезпечено новий підхід до формування та раціонального використання інтелектуальних ресурсів.

Як показують матеріали перепису населення, освітній рівень в Україні неухильно зростає. Лише за період між двома останніми переписами населення кількість осіб з вищою освітою в розрахунку на 1000 чол. зросла з 95 до 129, із середньою - з 285 до 349. Водночас різко зменшилася частка осіб з початковою освітою. Така тенденція є характерною як для міста, так і для села, всіх регіонів України.

Проте слід зазначити, що освіта нині не є загальнодоступною, незважаючи на те, що за останні 14 років практично не змінилась (не зменшилась) мережа загальноосвітніх навчальних закладів, здійснено диверсифікацію мережі навчальних закладів за видами (нині функціонують гімназії, ліцеї, колегіуми, навчально-виховні комплекси, соціальні школи тощо), а також за формою власності (державні, приватні та ін.).

Водночас не можна не помічати й того, що в останній період дещо покращується фінансове забезпечення як освіти в цілому, так, зокрема, і середньої (рис. 2.3).

Рис. 2.3 Динаміка видатків зведеного до бюджету на освіту

Має місце і тенденція зростання частки ВВП, що виділяється на розвиток освіти. Проте ці величини ще дуже малі й не задовольняють потреби ні галузі, ні навчальних закладів. Нині Україна випереджає розвинуті країни за темпами розвитку вищої освіти, зростання кількості студентів. Водночас за величиною фінансових витрат на душу населення вона поступається перед більшістю країн світу, займаючи в Європі одне з останніх місць.

В умовах інформатизації важливим показником розвитку освіти є забезпечення шкіл комп'ютерами. Навіть у містах їх не мають 57% шкіл, а в сільській місцевості - понад 60%.

У цілому в Україні на 75 учнів припадає один комп'ютер. А звідси й низький рівень доступу до Інтернету. У містах його має лише один з 200 учнів, а в сільській місцевості - з 1000. У той же час у країнах Євросоюзу один комп'ютер припадає на 15 учнів. Тож не дивно, що Україна не бере участі в міжнародних порівняльних дослідженнях навчальних досягнень учнів, які проводять ООН, ЮНЕСКО, Організація економічного співробітництва. А за рівнем використання сучасних інформаційних технологій Україна з 82 країн посідала 70-те місце, тоді як, приміром, Естонія - 4-те. І це при тому, що в нашій державі було за радянських часів зосереджено близько 40% кібернетичного потенціалу Союзу РСР.

Рис. 2.4 Частка ВВП виділена на освіту

Значний інтелектуальний ресурс зосереджено у вищій школі, яка за останніх 15 років набула активного розвитку. Спостерігається великий потяг молоді до здобуття вищої освіти (рис. 2.5.).

Рис. 2.5. Чисельність студентів у розрахунку на 10 тис. населення

Особливо багато втрачає країна, коли її молоді фахівці виїжджають за межі держави. Щороку тисячі наших спеціалістів, у тому числі висококваліфікованих, тих, що самі готують фахівців, виїжджають до США, Канади, Німеччини, Ізраїлю, Іспанії, Італії, Росії, тим самим інвестуючи ці країни. Лише у 2004 р. з України виїхало понад 600 докторів наук, завдано величезних збитків державі- це не менш як 180 млн. дол.⁶. Водночас країни, куди виїжджають наші науковці, мають від цього величезні надходження до бюджету.

Особливе місце в економічному зростанні країн посідає наука За останні роки написано багато статей про те, що нині наука перебуває у кризовому стані, а тому не сприяє інноваційному економічному зростанню. Не секрет, що саме інноваційна діяльність пов'язана з трансформацією наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий чи вдосконалений технологічний процес, який використовується в практичний діяльності, або в новий підхід до розвитку соціальних послуг. Наука відіграє надзвичайно велику роль у розвитку економіки. Проте її ресурси, на жаль, останнім часом зазнали впливу негативної тенденції. Загальна ж кількість організацій, які виконують наукові та науково-технічні ро-боти, зростає. Якщо в 1991 р. їх було 1344, то в 2003 р. -1487. Правда, в ряді регіонів мережа таких організацій різко скоротилася. Значна частина науковців безпосередньо працює в різних галузях економіки. Так, у 2003 р. серед докторів і кандидатів наук 27,5% брали участь у виконанні наукових досліджень і розробок за основним місцем роботи, третина працівників поєднувала викладацьку діяльність з науковою.

Проте кадровий потенціал, особливо робочий час науковців, використовується нераціонально. Свого часу К. Маркс наголошував, що будь-яка економія зводиться до економії часу. Втрачений науковцем час обертається великими економічними втратами. У 2003 р. втрати робочого часу в розрахунку на 1 працюючого становили 374 год. або 18,8% його річного фонду. Забезпечення економічного зростання потребує активного залучення наукових кадрів, суттєвого зменшення зазначених втрат. Останнім часом чисельність докторів наук, зайнятих в економіці, має тенденцію до зростання (рис. 2.6).

Слід зазначити, що структура докторів, зайнятих в економіці, не є оптимальною. Так, у ній 25,5% - це доктори технічних наук, 19,2 - медичних. На економістів припадає всього лише - 6,7%.

Рис. 2.6 Динаміка чисельності докторів наук, зайвих в екноміці

У структурі наукових і науково-технічних робіт у цілому на фундаментальні розробки припадає 14,8%, прикладні дослідження - 12,9, науково-технічні - 57,2, науково-технічні послуги - 15%. У сфері економічних наук дані цифри є такими: 34,0; 38,7;7,2 і 19,9 (див. рис. 7).

Рис. 2.7. Структура наукових робіт у відсотках

Українська наука, розуміючи свою відповідальність перед суспільством, велику увагу приділяє створенню нових технологій. Так, у 2003 р. саме на це було спрямовано 4,8 тис. науково-технічних робіт. Фондоозброєність науковців у цілому по Україні дорівнює 14,6 тис. грн., становлячи в регіональному розрізі від 68,6 тис. у Сумській області до 15,8 тис. грн. - у Волинській.

До цього часу, на жаль, ще не існує загальновизнаного, особливо в нашій країні, показника результативності оцінки наукової діяльності. На Всеукраїнському форумі "Майбутнє науки - майбутнє України" зазначалося, що кількість академіків у нас є найбільшою у світі. Проте за таким показником, як кількість публікацій, Україна посідає досить скромне місце. А саме цей показник є одним із загальновизнаних і об'єктивних показників результативності наукової діяльності у світі. В 2003 р. було опубліковано майже 220 тис. наукових праць, що на 10% більше, ніж у попередньому році, в тому числі 6,2% становили монографії, 58,3% - статті у фахових наукових журналах. Серед них праць економічного плану - 6%. До речі, внутрішні поточні витрати на наукові та науково-технічні роботи, виконанні власними силами наукових організацій в галузі економічної науки, становлять менше 2%, фінансування - 1,7%, а частка докторів наук досягає 6,7%. Тобто за часткою публікацій українська наука значно відстає від інших країн ¹¹. А це означає, що наявний науковий ресурс використовуєть-ся недостатньо. Потрібні кардинальні зрушення в обсягах ресурсів, які направляються на розвиток науки. Адже, за даними МОП, якщо на науку виді-ляється менше 2% ВВП, то починається руйнація не лише науки, але й економіки, і суспільства в цілому. Водночас необхідні відповідні заходи щодо поліпшення викори-стання наявних ресурсів. Одним з них є впровадження лізингових систем. Це можна особливо успішно застосовувати при використанні майнового комплексу кількох ВНЗ на основі часткового володіння. Конкретна частка володіння майновим комплексом при розподілі між суб'єктами користування встановлюється з урахуванням потреб регіону.

Таким чином, потенціал освітньо-наукової сфери, перспективи його розвитку перебувають у прямій залежності від попиту на нього. Цей попит зумовлений соціальним замовленням на фахівців і має бути зорієнтований не лише на сьогоднішній стан економіки, а й на перспективний. Тому потрібна ефективна державна політика в освітньо-науковій сфері, розрахована на достатньо тривалий період. Адже дана сфера є дуже інерційною у відношенні до зусиль щодо її реформування, а її кадровий потенціал формується десятиріччями. Гострою є потреба вдосконалення наукового менеджменту, через відсутність якого держава втрачає наукові кадри та унікальні розробки. Варто повернутися до відродження гнучких і мобільних наукових колективів, морально й матеріально заохочуючи тих, хто здатний ефективно використовувати ресурси й успішно конкурувати на світовому ринку ідей. Усе це має сприяти адаптації освітньо-наукової сфери до нових соціальних змін.

РОЗДІЛ 3 ВИКОРИСТАННЯ І ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3.1 Проблема використання та захисту інтелектуальної власності в Україні

Український Уряд своєю заявою від 17 грудня 1993р. оголосив про намір приєднатися до системи ГАТТ\СОТ. Але минуло більше 10 років, а Україна залишилась ізольованою на світовому ринку, на якому чільне місце посідають технології та інтелектуальні продукти, зокрема - винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки. Тільки 0,8% українських підприємців мають зареєстровані товарні знаки в Україні, а в інших країнах - 0,002%зареєстрованих товарних знаків.

Інтелектуальний потенціал України покинуто напризволяще. Сотні тисяч авторських свідоцтв колишнього СРСР на винаходи, в яких закладені сучасні технічні рішення, викинуто з бібліотек науково-технічних та інформаційних центрів, які діяли майже в кожній області України.

В Україні вже розгорнуто реєстрацію винаходів, корисних моделей, промислових зразків, товарних зразків, географічного походження товарів. Така реєстрація проводиться за рахунок коштів авторів. З декількох десятків тисяч зареєстрованих винаходів, товарних знаків, промислових знаків, промислових знаків і корисних моделей у Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України тільки два десятки пройшли перереєстрацію в Європейському патентному відомстві та дістали визнання як міжнародні об'єкти інтелектуальної власності. Причина тут одна: щоб отримати міжнародний патент, винахідникові необхідно витратити до 20 тис.дол. Будь-який винахідник або вчений не має таких коштів. Державні та комерційні структури, в яких вони працюють, не готові профінансувати такі реєстраційні збори та патентні мита, хоча запатентовані в інших країнах винаходи у майбутньому можуть забезпечити в тисячу разів вищі прибутки. Більшість українських державних і комерційних структур спрямовують свою діяльність на негайну вигоду, в першу чергу, для себе та свого оточення, а перспективний розвиток їх не інтересує.