Результати інтелектуальної власності на виробництві можна отримати після вкладання первісного капіталу. Винахідники та вчені не мають коштів, і 97% об'єктів інтелектуальної власності залишаються на папері. Вони не визнаються в інших країнах. Декілька десятків українських винаходів здобули міжнародну реєстрацію тільки за допомогою міжнародних наукових грантів. Серед них - вакуумна пральна машина, вакуумна машина для миття посуду, доїльний апарат, вакуумний апарат для виготовлення сиру, які захищенні патентами України на винаходи. Уряд України не надавав ніякої фінансової підтримки окремим винахідникам у патентуванні перспективних винаходів в Європі, США і Японії через відсутність коштів.

Як свідчить аналіз, лише 8-10% винаходів, зареєстрованих у Державному департаменті інтелектуальної власності України, є цінними і перспективними та потребують реєстрації в інших країнах з метою експорту українських товарів, продажу ліцензій і захисту національного ринку від зовнішньої конкуренції. Адже незареєстрованими винаходами негайно скористаються виробники з інших країн, які автоматично створять невигідні умови для нашого товарного виробника та проникнення до інших країн найкращих українських товарів і послуг. Це не є відкриттям, оскільки так діють закони конкуренції, яка не має жодних меж.[12]

Слід зазначити, що Верховна Рада України за останні 9 років схвалила та ввела в дію 12 законів - від Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”(1993 р.) і до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” (2001 р.).[1] На цей законодавчий процес вплинули не українські винахідники та вчені, а міжнародні організації (зокрема - Європейська Комісія та Міністерство торгівлі США) через міжнародну програму розвитку комерційного права(CLDP), підтриману українським Урядом.

Закордонні конкуренти через названі міжнародні структури добилися в українському парламенті найкращих економічних умов для захоплення українських промислових ринків. Зокрема, ст.31 Закону України “Про захист прав на винаходи і корисні моделі” передбачає, що іноземці мають право продовжувати використання запатентованих винаходів українських авторів, якщо вони до реєстрації даних винаходів здійснили відповідні приготування в Україні [2]. Для іноземців відкривається широка можливість для порушення прав авторів і патентовласників українських винаходів шляхом застосування терміна “приготування”. Під дію цієї обставини можна підвести навіть звичайний перепродаж застарілих товарів закордонних виробників в Україні та одержання доходу в українських гривнях, переведення їх у валюту та вивезення за межі України. Таке вивезення валюти є досить поширеним і сприяє масовому порушенню закордонними фірмами прав української інтелектуальної власності та зменшенню валютних запасів в Україні. Десятки позовів з винахідництва лежать у судах без розгляду, оскільки суди чекають на керівні вказівки. В українські винаходи ніхто не вклав ліцензій для використання у виробництві, хоча це передбачено чинним українським законодавством. Закон України “Про захист прав на винаходи і корисні моделі” передбачає, що такі порушення усуваються шляхом звернення потерпілої сторони до українського суду [2].

Українська судова влада ще не готова до розгляду таких справ. Судді не вивчали інтелектуального права, не проходили перепідготовку у зв'язку із змінами в законодавстві Україні і не мають досвіду з вирішенням таких спорів. Це призводить до того, що окремі справи щодо порушників прав на інтелектуальну власність лежать нерозглянутими 5 і більше років.

Незважаючи на це, даний процес дещо зрушено з мертвої точки економічного гальмування. У 2001 р. керівник Державного департаменту інтелектуальної власності України запросив представників Програми розвитку комерційного права (CLDP) Міністерства торгівлі США надати практичну допомогу в оцінці чинного законодавства України з інтелектуальної власності відповідно до міжнародних норм і торгових звичаїв.

У червні 2002 р. український Уряд затвердив Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, розроблену згідно з Указом Президента України від 2001 р. “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні”. Концепція врахувала всі зауваження експертів ЄС. У цьому документі основну увагу зосереджено на правових нормах, які вже діють в Європі.

Українські виробники вже більш як 10 років експортують до інших країн метал, сировину та зерно. Але вигідніше експортувати новітні кінцеві товари, створені на основі винаходів і промислових зразків, а також масово здійснити обмін ліцензійними технологіями на виробництво ліків та апаратури, споживчих товарів, комп'ютерів, обладнання для переробки продуктів харчування, машин для фермерів, будівельної суміші, упаковки та машин для легкої промисловості. Саме такі товари Україна імпортує з інших країн. Хоча патентів на винаходи зареєстровано десятки тисяч, винаходи на папері ніякої економічної вигоди не дали і не дадуть. Потрібно в Україні створювати технопарки, які об'єднують науковців, винахідників і підприємців.

Сьогодні результати інтелектуальної власності при виготовленні товарів і створенні нових технологій оподатковуються на рівні виробництва алкогольних напоїв. Кабінет Міністрів України своєю постановою (2004 р.) затвердив нормативний документ “Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав”.[10.35] У середньому розмір такої винагороди після сплати податків коливатиметься від 50 до 150 грн. За таких умов жоден винахідник і підприємець не буде зацікавлений у застосуванні промислової власності для оновлення товарів і послуг. Винаходи та промислові зразки, інновації приносять первісний прибуток тільки на третій рік серійного виробництва, а податки необхідно платити з першого ж кварталу.

Слід зазначити, що державні інспектори у сфері інтелектуальної власності Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки та Митного комітету України ще до цього часу не впорядкували ввезення в Україну контрафактних товарів. Тому до України ввозиться цих товарів найбільше в світі.

Для освоєння винаходів і промислових зразків потрібно створити економічні умови, виділяти фінансові ресурси через інноваційні проекти та створити 15-20 технопарків з економічними обґрунтуваннями окупності та розмірів прибутку у серійному виробництві. Кошти для інноваційного фінансування в Україні є. Але через зміни в оподаткуванні ще не створено механізм їх залучення, і немає гарантій Уряду, що ці кошти будуть використані за призначенням.

3.2 Проблема взаємовідносин іноземних держав та України по питання інтелектуальної власності

Експорт застарілих технологій дає можливість розвинутим країнам утримувати лідерство у науково-інноваційній сфері, консервувати залежність інших країн, перекачувати до себе фінансові ресурси підприємств-ліцензіатів. Зокрема, у США вважають, що однією з причин послаблення їх позицій на світовому ринку є продаж за кордон так званих «голих» технологій (патентів, ноу-хау) замість продажу цих технологій, втіленими у капітальне устаткування і високотехнологічні товари. Тому США свідомо звужує сферу патентно-ліцензійного обміну (переважно в експорті) шляхом засекречування результатів наукових досліджень і розробок. У результаті зовнішньоекономічні відносини США принципово відрізняються від внутрішньо економічних саме монополією на науково-технічну інформацію.

Експерти вважають, що закордонним партнерам не вигідно мати конкурентів, тому через спільні підприємства Україні відведено роль молодшого партнера і технологічне відставання консервується. Ліцензійні угоди поєднуються із давальницькими схемами таким чином, що переважна кількість готової продукції вивозиться з країни, де розміщене її виробництво. Зокрема, у легкій промисловості України іноземні інвестори використовують лише стратегію інвестування давальницьких схем: модернізують українські підприємства, завозять заготовки, тканину, лекала і вивозять 90% виробленої продукції. Така стратегія сприяє оновленню виробництва і збереженню робочих місць в Україні, проте позбавляє внутрішній ринок якісної вітчизняної продукції.

Підприємці часто не визнають факти придбання неефективних закордонних технологій з наступних причин: імпортер не бажає «втрачати обличчя» навіть тоді, коли допущена некомпетентність; вибір диктує нестача коштів, а це є конфіденційним чинником; імпортера ставлять перед дилемою «брати, що дають, або не брати зовсім»; імпортер не бажає погіршувати налагоджені стосунки з іноземними партнерами з огляду на перспективи спільної роботи на світових технологічних і товарних ринках.

Розвинуті країни панують на ринку високотехнологічної продукції, і рівень монополізації технологічного ринку дуже високий.

Справді високими технологіями розвинуті країни переважно обмінюються між собою (наприклад, в експорті високотехнологічної продукції США переважає сукупна частка Японії та ЄС, яка становить 26,6%). До 90% новітніх технологій спрямовуються внутрішніми корпоративними каналами. Такий внутрішній трансфер дає змогу максимізувати прибуток, зберегти їх технологічне лідерство.[11.56]

Країни з перехідною економікою задовольняються застарілими технологіями. Майже всі придбані за кордоном технології мають 10-15-річний «вік», наприклад, технології в галузі випуску тютюнових виробів, коксу, поліетилену. При цьому вартість закордонних об'єктів промислової власності є високою, тому українські підприємства надають перевагу вітчизняним. Частка витрат на закордонні ліцензії у загальних витратах на придбання промислової власності становила в Україні у 2002 р.-- 19,2%, у 2003 р.-- 12,9%. Структуру придбаних ліцензій не можна вважати задовільною. У 2003 р. зареєстровано 884 ліцензійні угоди, у т. ч. 557 -- на товарні знаки, 260 -- на винаходи, 51 -- на промислові зразки, 16 -- на корисні моделі. Серед угод на винаходи 24% припало на харчову галузь (20% -- на лікеро-горілчану), 20% -- на медичну сферу, 8% -- на видобувні галузі, 5% -- на металургію, 2% -- на машинобудування, 7% -- на приладобудування.

Політика експорту застарілих технологій негативно впливає на науково-інноваційний потенціал країн-ліцензіатів. Посилює цю загрозу технологічна несумісність країн. Тоді як розвинуті країни здійснюють перехід на шостий технологічний уклад, Україна використовує переважно четвертий. У структурі промислового комплексу України 5-й технологічний уклад охоплює лише 5%, 4-й -- 60-65%, третій -- 30-35%. (Частка укладу розрахована за обсягами виробництва в галузях, що належать до технологічного укладу за даними Держкомстату за 2003 р., а також на основі закону «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій».) За іншими оцінками, в Україні частка п'ятого укладу становить 10%, четвертого -- 45% та третього -- 30%, решта припадає на другий уклад. У будь-якому випадку таку технологічну структуру не можна вважати навіть задовільною [12].

ВИСНОВОК

В умовах переходу підприємства до ринку, значно зростає роль повної та достовірної інформації про майно підприємства та прийняття на її базі своєчасних правильних рішень.

В зв'язку з розширенням прав підприємств у галузі постановки та ведення бухгалтерського обліку перед бухгалтерськими службами виникає проблема оптимальної організації обліку різних об'єктів основних засобів, нематеріальних активів, процесів виробництва та реалізації, розрахунків, капітальних та фінансових вкладень та інших.

В цій курсовій роботі розглянуто коло питань, пов'язаних з визначенням поняття нематеріальні активи та їх оцінкою.

Потрібно відзначити, що нематеріальні ще недостатньо вивчені та не регламентовані потрібним чином. Тому виникає дуже багато проблем при вирішенні різноманітних питань, щодо використання, реєстрації та експлуатації нематеріальних ресурсів.

І, взагалі, що стосується України, то вона залишається ізольованою на світовому ринку, інтелектуальний потенціал не вважається важливим елементом суспільного виробництва. Якщо розглядати судовий процес, то українська судова влада ще не готова розглядати питання, що хоча б якось стосуються нематеріальних активів. Потрібен не лише час, але й суттєві дії з боку працівників вищих органів, щоб українські суди могли не лише розглядати такі позови, але й виносити справедливі вироки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про авторське право та суміжні права”, прийнятий Верховною Радою України 23.12.93

2. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, прийнятий Верховною Радою України 15.12.93

3. Закон України “Про охорону прав на промислові зв'язки”, прийнятий Верховною Радою України 15.12.93

4. Бойчик І.М, Харів М.С, Хончан М.І К.: “Каравела”, 2001 р.

5. Бутинець Ф.Ф, С. М. Лайчук, О.В. Олійник „Організація бухгалтерського обліку”, Житомир, ПП „Рута”, 2002 р.

6. Завгородній В.П. „Бухгалтерський облік, контроль та аудит у системі управління підприємством ”,Київ, ПП „ДІ-КСІ”, 1997 р.

7. Каретнікова В.С. “Планування діяльності підприємства” (навч.посібник для економ.спец.вузів)-Х.:ХДПУ,1999 р.

8. Коробов М.Я. “Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств”: Навч. Посіб.- К.: Т-во “Знання”, КОО,2000.

9. Лишиленко О.В. „Бухгалтерський фінансовий облік”, Київ, Центр навчальної літератури, 2005 р.

10. Мельник Л., Карицева А .”Економіка підприємств” (навчальний посібник для вузів)-Суми,2002 р.

11. Покропивний С.Ф. “Економіка підприємств “ Хвиля-Прес,2000 р.

12. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку “Нематеріальні активи” затверджено наказом №242 від 18.10.99 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р.

13. Солодченко І. “ Нематеріальні активи.”, Бизнес № 26 (389), 2003.

14. Ткаченко Н. М. „Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України”. - Київ „А.С.К.”, 2002 р.

15. Чабанова Н. В., Ю. А. Василенко „Бухгалтерський фінансовий облік”, Київ, „Академія”, 2003 р.

16. Швиданенко Г.О., Покропивний С.Ф., Клииименко С.М.та ін “Економіка підприємств” Навч.- метод. посібник для самост. Вивч. Дисц. /.- К.:КНЕУ,2000.

ДОДАТКИ

Додаток А

Структура інтелектуальної інноваційної діяльності підприємств

Додаток Б

Функції товарного знаку

1

10